Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст.
Ще на першій сходинці свого розвитку людина пізнала добре й лихе, світле й темне, а звідси привід її фантазії повірив у Долю. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, а хто не знайде її, то буде в житті нещасливим1. Саме тому бажання бути щасливою, привабливою, принадною, захоплюючою, бажання...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Datum: | 2001 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2001
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91845 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 17. — С. 162-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-91845 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Буткова, Г.В. 2016-01-14T16:32:35Z 2016-01-14T16:32:35Z 2001 Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 17. — С. 162-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91845 Ще на першій сходинці свого розвитку людина пізнала добре й лихе, світле й темне, а звідси привід її фантазії повірив у Долю. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, а хто не знайде її, то буде в житті нещасливим1. Саме тому бажання бути щасливою, привабливою, принадною, захоплюючою, бажання привернути коханого чи вилікуватися від недугів спонукало жінку (дівчину) звертатися до знахарів і знахарок з їхніми таємничими обрядовими нашіптуваннями та магічними ліками. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. Article first published |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. |
| spellingShingle |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. Буткова, Г.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title_short |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. |
| title_full |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч ХІХ ст. |
| title_sort |
та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч хіх ст. |
| author |
Буткова, Г.В. |
| author_facet |
Буткова, Г.В. |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| publishDate |
2001 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| description |
Ще на першій сходинці свого розвитку людина пізнала добре й лихе, світле й темне, а звідси привід її фантазії повірив у Долю. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, а хто не знайде її, то буде в житті нещасливим1. Саме тому бажання бути щасливою, привабливою, принадною, захоплюючою, бажання привернути коханого чи вилікуватися від недугів спонукало жінку (дівчину) звертатися до знахарів і знахарок з їхніми таємничими обрядовими нашіптуваннями та магічними ліками.
|
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91845 |
| citation_txt |
Та до тої циганочки втоптана доріжка: мікрогрупа слів, пов'язана з поняттям "чаклунство" в художніх текстах перших десятиріч / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 2001. — № 17. — С. 162-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT butkovagv tadotoíciganočkivtoptanadorížkamíkrogrupaslívpovâzanazponâttâmčaklunstvovhudožníhtekstahperšihdesâtiríčhíhst |
| first_indexed |
2025-11-25T22:46:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:46:19Z |
| _version_ |
1850572551869169664 |
| fulltext |
Буткова Г.В.
ТА ДО ТОЇ ЦИГАНОЧКИ ВТОПТАНА ДОРІЖКА: МІКРОГРУПА СЛІВ, ПОВ’ЯЗАНА З ПОНЯТТЯМ
“ЧАКЛУНСТВО” В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХІХ СТ.
Ще на першій сходинці свого розвитку людина пізнала добре й лихе, світле й темне, а звідси привід її фантазії
повірив у Долю. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, а хто не знайде її, то буде в житті нещасливим1.
Саме тому бажання бути щасливою, привабливою, принадною, захоплюючою, бажання привернути коханого чи
вилікуватися від недугів спонукало жінку (дівчину) звертатися до знахарів і знахарок з їхніми таємничими
обрядовими нашіптуваннями та магічними ліками.
Чаклунство й відьомство відбилося і в творах художньої літератури перших десятиріч ХІХ ст. Для вираження
поняття “чаклувати, спричиняти чаклунством зло чи робити добро” розгортається ціла мікрогрупа слів. Це ворожка,
що є назвою жінки, яка ворожить, це і ворожка-циганка, яка звужує межі попередньої лексеми, вказуючи на
національність: “Пархоме, не мудруй! Ворожки не питай, як довгий вік прокоротаєш…” (Г. Артемовський); “А між
тими циганками циганка-ворожка, Та до тої циганочки втоптана дорожка…” (Л. Боровиковський).
Вихід у світ першого збірника українських народних пісень М. Максимовича дає можливість глибше
познайомитися з віруванням людей у надприродні сили: в них відбито органічний зв’язок творчості народу з його
життям, побутом, звичаями. Так, у пісні “Циганочка да волошечка”, що надрукована в його третій книзі пісень,
читаємо:
Циганочка да волошечка
Шатеръ будовала;
Циганочка да волошечка
Воленьку вволила:
Изпаливши русу косу,
Козака поила.
Жінка, якій приписувалося знання різних способів впливу на надприродні сили мала ще ряд назв: чарівниця
(заст.) – чаклунка; жінка, яка займається чаклунством2; знахарка – людина, яка лікує різними немедичними
засобами, а також займається чаклунством3; шептуха (розм., заст.) – жінка, яка чаклуючи промовляє наговір,
нашепт, приворот, знахарка4. Очевидно, ці назви виникали від способу дійства, яке здійснювала така особа:
“Гукнувъ на певну чаровницю: Чи так глядиш ти, ледащицю! Ось – я-жъ тобі проклята дамъ”; “Тамъ всякі знахарки,
шептухи, що любощі дівкам дають” (Біл.-Носенко).
До одного семантичного поля з попередніми лексемами належать ворожити, гадати (заст.), чаклувати (заст.),
які об’єднуються значенням “застосовувати прийоми, чародійна сила яких має впливати на людину і природу”: “Ох
сестриці, як мені з вами ворожити: В дальній милий стороні, Як без нього жити”; “Звечора під Новий рік дівчата
гадали: Вибігали в огород, В вікна підслухали…”(Л. Боровиковський).
Чаклунські замовляння, а також все те, що приносить полегшення, заспокоєння, втіху, могла здійснювати й особа
чоловічої статі – знахур, пор.: “От вже я її повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води, та й побожився, що більше пити
не буде” (Кв.- Основ’яненко).
Спектр дії різного роду чарівників досить широкий. Ось заняття чаклунки-шептухи з “Енеїди”
І.П.Котляревського:
Кому чи трясцю одігнать,
Од заушниць чи пошептати,
Або і волос ізігнать,
Шепчу уроки проганяю,
Переполохи виливаю,
Гадюк умію замовлять.
Або згадаймо з цієї ж поеми (ІІІ частина) спосіб ворожіння на травах:
І зараз в горщечок наклала
Відьомських різних всяких трав,
Які на Костянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шевлію,
Петрів батіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець,
І все се налила водою
Погожою, непочатою,
Сказавши скількось і словець…
Справді, з етнографічних матеріалів і з художньої літератури довідуємось про те, що знахарі і знахарки мали
справжнє знання властивостей трав, коріння нині вже значною мірою втрачених. Отже, їм було властиве найвище
знання таємничих сил природи й цілющих властивостей трав. Вірою в них живуть й герої повісті “Маруся” Квітки-
Основ’яненка, зокрема, Настя: “…бігти до знахурки, щоб вмила або злизала; бо се їй, мабуть, з очей, або нехай
переполох вилива, або трясцю відшептує, нехай, що зна, те й робить” ( Кв.-Основ’яненко).
У жодних обстежених нами текстах немає повних відомостей про спосіб приготування такого чудодійного засобу
як зілля. Його магічність передається загальною назвою зілля (від псл. zelo, спорідненого з литовським žolõ
“трава”). Словник української мови пояснює лексему зілля як різноманітні, здебільшого запашні трав’янисті
рослини. Давньоруське зєлиє у значенні “отрута, чаклунські трави, їх вживання” зафіксоване І.І. Срезневським у
“Материалах…”5. Б. Грінченко також відзначає це значення –“лікарська рослина, зілля, чаклунське зілля”6,
зауважуючи при цьому, що чаклунські дії таких трав посилюються, якщо вони зібрані в ніч на Івана Купала:
Ой є в мене зілля близько перелазу;
Як дам тобі напитися, забудеш одразу
(А. Метлинський)
У поезіях Т.Шевченка атрибут зілля чи не один з основних при чаклунстві:
Щось таке їй поробила
Стара Маріула.
Якимсь зіллям напувала,
То воно й минулось
(“Відьма”)
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сього зілля –
Все лихо загоїть
(“Тополя”)
Лише з підтексту можна зрозуміти, що це незвичайні рослини з цілющими властивостями чи руйнівними
функціями. До такого ж чудодійного засобу у фольклорі, зокрема, належить барвінок, що асоціюється з коханням і
шлюбом:
Десь же ти, мій миленький,
У барвінку купався,
Були луччі, були кращі,
А ти мені сподобався
Найкращий дарунок природи – любовне почуття, але коли душу і серце огортає розпука від зради коханого,
дівчина копає зілля й чарує хлопця, а в великому розпачі губить його. Порівняймо:
Питаються в циганочки - Де зілля копати,
Питаються – як тим зіллям хлопців чарувати
(Л. Боровиковський)
Слов’янам, зокрема й українцям був відомий особливий рід відунів – відьми. За народними повір’ями номінація
відьма (від псл. *vĕdĕ “я знаю”) називає жінку, що займається чаклунством і знається з нечистою силою.
Вірування у відьми завжди було сильне на Україні. Про це мимохідь згадується в казці І. Вагилевича “Жулин і
Калина”: “Відьма чорними очима скрізь серце прошила”. Але особливо це помітно у гумористично-сатиричній
повісті “Конотопська відьма” Г. Квітки-Основ’яненка, в якій поєднуються міфологічні уявлення, вірування темних
людей та використання народної демонології для висміювання й гострого осудження невігластва панівних верств,
виявлення розумового убозтва й моральної потворності. Рядки з повісті засвідчили цю віру в образі сотника
Забрьохи: ”…Тіточко, матінко,…ти таки зроби, щоб вона (Олена) мене полюбила, та щоб за мене заміж пішла”.
Повість також насичена різними відьомськими дійствами, напр.: “…стала по хаті ходити та шептати всяке
колдовство, та у всякім углі тричі спльовувала; далі узяла жлукто й положила його серед хати і стала знов щось по-
відьомськи бормотати”; пор. ще: “Зубиха зараз і кинулась, положила долі ніж і звеліла молодиці стати на ньому
босою ногою проти тієї щоки,де самий дужчий опух; а сама достала у покришку жару і положила туди кусок
страшної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску, а молодицю закутала-закутала, щоб увесь
дим нікуди більш не йшов, тільки на неї, а сама знай шепче та спльовує…”.
Важливими відьомськими атрибутами є усяке різнотрав’я: м’ята, любисток, терлич, папороть, собаче мило,
дурман, усякі реп’яхи куряча сліпота, а також вода, напої, жмутки, мішечки, слід людини, жаб’яча кісточка тощо,
напр.: “…і почепила їй (Олені) на шию капшучок, а в тім капшучці жаб’яча задня лапка, та з неї пересушене серце,
та лобова кісточка, та Микитиного сліду трохи” (Кв.-Основ’яненко).
Велику чудодійну силу має слово, з якого відуни складають магічні формули, пор.: “Терлич, терлич! Десятьох
приклич, а з десятьох дев’ятьох, а з дев’ятьох восьмирьох, а з восьмирьох семирьох…, а з двох одного та доброго.
Пана сотника конотопського Забрьоху, Уласовича Микиту; а хто жде та дожида, так нехай собі дріма” і час дійства,
пор: “Поки пообдоїла усіх коров, овечок, а се ще мені треба було щучого молока на одно діло …, аж і крикнув
перший півень; та хоч він і нам не страшний, та усе-таки треба було поспішати, щоб ще заспівав другий; тогді б так
на вулиці простяглась, як тепер тутечка” (Кв.-Основ’яненко).
Магічність слова при заговорах, хворобах і від нечистої сили описав Я.Головацький у статті “Вороженнє у
русинів”. Народні вірування в силу чаклунів, відьом, чортів згадуються і в етнографічно-побутовій драмі
С.Шерепері (С.Писаревського) “Купала на Івана”, де вони приходять на допомогу двом закоханим.
Віра в магічні засоби, за допомогою яких чаклуни, знахарі впливають на людину і природу, відбилася у лексиці
української мови. Так, зокрема, лексема чари в сучасній українській мові утворює цілу парадигму прямих і
переносних значень. У прямому значенні чари – магічні засоби (зілля, напої, різні речі – мішечки, жмутки тощо):
“Та вийняла з-за пазухи Циганчині чари, Та скликала річчю-словом Із трьох країв хмари” (Л.Боровиковський).
Фразеологію української мови поповнили словосполучення чари діяти “впливати на кого-небудь магічними
засобами” і чари любові “магічна сила кохання”. Скажімо, у Т.Шевченка є рядки: “І на могилі серед поля, Як тую
волю на роздоллі, Туманом сивим сповила. І колихала, і співала, і чари діяла…”. А в М.Стельмаха читаємо: “Щоб
ніхто не подумав, що парубок має м’яке серце чи не розуміється на чарах любові.” Пор. також: “Вся батарея знала,
що жодна дівчина ще не обнімала, не цілувала Усмана – всі чари першого кохання для нього були попереду” (О.
Гончар).
У переносному значенні чари – те, що захоплює, вражає кого-небудь (краса природи з усіма її виявами);
зовнішня привабливість людини; велика естетична сила слова, мистецтва. Наприклад: “Овіяні чарами літньої ночі,
заколисані любою розмовою, вони замовкли” (М. Коцюбинський); “Він довго стояв над нею, дивився, напувався
чарами її красної вроди” (П. Мирний); “Тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав”(О.
Гончар).
На поширеність лексеми чари в українській мові вказують словотворчі ряди: чарівливий, чарівливість, чарівний,
чарівниченька, чароньки, чарівно, чарувати; чародій, чародійка, чародійство, чародійський і утворення чароцвіт
(заст., поет.) –цвіт дикої папороті, який має у собі щось від чарів: “Знає (Яків), коли і де цвіте папоротевий чароцвіт,
знає, як його зірвати” (С. Васильченко).
Відчутно стримана обережність думки, подекуди тонка щирість і лірико-романтична задушевність звучить у
назві збірки оповідань О.Гончара “Чари-Комиші”.
Отже, крізь час пробивається багатогранне життя українського народу: його вірування, повір’я, насамперед віра в
магію слова й чаклунства, бо до неї зверталися носії на всьому ареалі української мови.
Литература
1 Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу.- К.: Обереги, 1994.- С.116.
2 Словник української мови: В 11т.- К.: Наукова думка, 1970-1980.- Т.11.- С.270.
3 Там же.- Т.3.- С.645.
4 Там же.- Т.11.- С.442.
5 Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка.- Спб., 1893-1912.- Т.1.- С.697
6 Словарь української мови (За ред. Б.Грінченка): В 4т.- К., 1907-1909.- Т.1.- С.152.
|