Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2008 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93473 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України / О. Кириленко // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 46–50. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859685071215132672 |
|---|---|
| author | Кириленко, О. |
| author_facet | Кириленко, О. |
| citation_txt | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України / О. Кириленко // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 46–50. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-11-30T22:36:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
КИРИЛЕНКО О.
Гарантійний (страховий) запас створюється з метою
попередження наслідків від можливих перебоїв у поста
чанні через порушення умов поставок або затримки
вантажу в процесі транспортування, а також при зміні
постачальником термінів відвантаження в межах, що
допускаються особливими умовами поставки або дого
вором. Норма страхового запасу встановлюється в ме
жах 50 % від поточного запасу. В окремих випадках
норма оборотних коштів по страховому запасу деяких
ввдів матеріалів може бути збільшена понад 50 % від
норми поточного запасу (зимовий запас).
Величина сезонного запасу встановлюється за да
ними про фактичні умови поставок і потреби в матері
алах [10 , с. 180].
На основі норм оборотних коштів, розрахованих по
елементах — технологічному, поточному, страховому,
сезонному запасам, визначають норматив по видах, гру
пах і в цілому по сировині й матеріалам.
Норматив допоміжних матеріалів обчислюється
шляхом множення норми на величину одноденних вит
рат по кошторису на виробництво в планованому пері
оді (кварталі). Норми (у днях) по видах (групах) допо
міжних матеріалів розраховують у такому ж порядку, як
і по основних матеріалах.
Норматив запасів палива встановлюється по видах
палива (крім газу), використовуваного як для техноло
гічних цілей, так і для господарських потреб підприєм
ства. Величина нормативу по цій статті визначається
аналогічно методу розрахунку нормативу запасів сиро
вини й основних матеріалів.
Сукупний норматив виробничих запасів підприєм
ства на плановий рік визначають шляхом підсумовуван
ня всіх раніше встановлених нормативів по кожній статті
нормованих оборотних коштів у грошовому вираженні.
Виходячи із загальної потреби підприємства в оборот
них коштах розраховують приріст (зменшення^ норма
тиву оборотних коштів у плановому році в порівнянні
зі звітним роком у вигляді різниці між нормативами на
кінець і на початок планового року. Ці дані використо
вують при складанні фінансового плану підприємства.
Висновки. На закінчення треба помітити який би
метод управління запасами не обрало підприємство,
існують мінімальні вимоги, щоб дана система могла б
забезпечити можливість реалізувати різні методи плану
вання запасів. Окрім того, їх виконання, як правило,
відразу ж безпосередньо позначається на зменшенні
вартості доставки й зниженні витрат на зберігання за
пасів. Ці вимоги стосуються налагодження необхідної
логістики операцій, а також постановки управлінського
обліку.
Література
1. Пестрецова О. Управление запасами как процесе
получение прибыли// Справочник экономиста,—
2 0 0 7 . - № 2 , - С. 50-51.
2. Семенов ГА., Ткаченко А.М. Организация управ
ления активами предприятия и их источниками: Моно
графия.— Запорожье: ЗГИА, 2004.— 342 с.
3. Сліпачук О. Управління запасами / / Справочник
экономиста,— 2006 — № 6 ,— С. 73-76.
4. Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предпри
ятия: Учебное пособие.— М.: ИНФРА-М, 1996.— 284 с.
5. Зиновий порядок визначення норм запасів товар
но-матеріальних цінностей. Розроблено Міністерством
економіки України та міністерством фінансів України.—
1993.- № 63(170).- 314 с.
6 . Методические рекомендации о порядке определе
ния нормативов собственных оборотных средств. Выпу
щены Государственным Комитетом Промышленной
Политики Украины.— 2000.— 212 с.
7. Примак ТО. Економіка підприємства: Навч. по
сібник;— 2-ге вид., стер.— К : Вікар, 2002.— 176 с.
8 . Менеджмент: Предпринимательская деятельность
в рыночной экономике. / Дитер Борман, Людмила Во
ронина, Рудольф Федерман.— Гамбург: S + W. Steuer-
und Wirtschaftsverlag, 1992,— 906 с.
9. Николайчук В.Е. Заготовительная и производствен
ная логистика.— СПб.: Питер, 2001.— 160 с.
10. Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предпри
яти я ,-М .: ИНФРА-М, 1998.- 336 с.
О. Кириленко
м. Тернопіль
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
Ефективність функціонування економічної систе
ми значною мірою залежить від стану державних
фінансів. Практика управління фінансовою системою
України, яка склалася на сьогодні, не відповідає завдан
ням, що стоять перед країною, а саме: не сприяє ство
ренню сприятливих умов для сталого економічного зро
стання та переходу до інноваційно-інвестиційного роз
витку, не повного мірою забезпечує дотримання соціаль
них пріоритетів реалізації фінансової політики.
Зміни, які відбувалися останніми роками у сфері
державних фінансів, носили головним чином епізодич
ний і фрагментарний характер, торкалися окремих вузь-
коспеціалізованих аспектів складної і багатогранної
системи державного управління. Процес вдосконален
ня податкової, бюджетної, пенсійної, митної систем та
інших складових державних фінансів як правило був
спрямований суто на вирішення тих проблем, які на
громадилися в окремих ланках фінансової системи і не
торкався покращення усієї системи державного госпо
дарювання. Все це зумовило виникнення окремих нега
тивних тенденцій та системних проблем в державному
секторі економіки та державних фінансах.
Перш за все спостерігається негативна тенденція
стабільного зростання обсягів державного споживання.
46 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф
КИРИЛЕНКО О.
Так, якщо у 2000 р. бюджет розширеного уряду України
становив 34,7 % ВВП [1], то у 2006 р. він досяг рівня
44,2 %‘. Приблизно в таких же відносних пропорціях
формуються бюджети розширених урядів у таких роз
винутих європейських країнах як Норвегія, Люксембург,
Німеччина, Греція, Португалія. Більш глибокого аналі
зу потребують питання раціонального використання тих
значних фінансових ресурсів, які акумулює держава з
метою надання суспільних благ. Як засвідчує практика,
постійно зростаючі державні видатки в нашій країні на
жаль не супроводжуються більш повним і якісним за
доволенням існуючих державних і громадських потреб.
Цьому також не сприяє переважання у складі держав
них витрат фінансування поточного споживання (близь
ко 90 %). За І півріччя 2007 р. частка капітальних ви
датків з державного бюджету України становила 2,9 %;
не набагато краща ситуація на рівні місцевих бюджетів —
4,5 % [7]. Такі низькі показники показують, що основна
частина капітальних видатків проводиться у другій по
ловині року, що відзначається на повноті та якості їх
здійснення.
Незначні капітальні видатки обмежують здійснен
ня інвестиційної та інноваційної діяльності відповідно
до сучасних потреб економіки, не сприяють розвитку
матеріально-технічної бази, а, отже практично унемож
ливлюють збільшення переліку та покращення якості
суспільних послуг.
Недосконалим є процес планування капітальних
видатків бюджету із-за його неузгодженості з планами
соціально-економічного розвитку країни та окремих
адміністративно-територіальних одиниць, не врахуван
ня визначених пріоритетів суспільного розвитку. Усклад
нює науково обгрунтоване капільне бюджетування
відсутність повної інформації про стан основних фондів
державної та комунальної власності, неровинутість се-
редньострокового бюджетного планування, обмежене
застосування конкурсних процедур відбору інвестицій
них проектів і незалежної оцінки ефективності інвести
ційних проектів.
Майже половина коштів державного бюджету Ук
раїни і близько 3/4 коштів місцевих бюджетів спрямо
вується на задоволення соціальних потреб. Загальне
збільшення державних видатків, про яке було сказано
раніше, відбувалося і відбувається головним чином за
рахунок збільшення соціальних видатків. Поряд із цим
систему соціального захисту і соціального забезпечення
населення Україні не можна вважати ефективною і та
кою, що відповідає тим завданням, які стоять перед нею
в умовах формування ринкового і соціально-орієнтова-
ного суспільства.
Система соціальних пільг для населення розгалуже
на неадекватно наявним державним ресурсам, громізд
ка, непрозора і загалом неефективна. Пільгами корис
туються приблизно 1/4 населення України. Із-за недо
сконалої системи фінансування пільг (надання їх не
безпосередньо населенню, а операторам, які надають
певні послуги) їх загальний обсяг практично неможли
во визначити. Причому, якщо б задекларовані пільги
населенню надавались із дотриманням законодавства, то
їх загальну вартість навіть важко було би уявити.
1 Розраховано за даними [2; 3; 4; 5; 6].
Зростання державного споживання супроводжуєть
ся збільшенням державної заборгованості. Так, якщо у
1998 р. державний та гарантований державою борг ста
новив 49,4 млрд. грн., то станом на 29.02.2008 р. він досяг
90,1 млрд, грн. Лише за 2007 р, річний темп приросту
державного боргу склав 13,3 %. Нераціональною є струк
тура державного боргу, за якої 79,5 % державного пря
мого і гарантованого боргу формується за рахунок
зовнішніх запозичень і лише 20,5 % — за рахунок
внутрішніх позик [8 ], що свідчить про певні труднощі у
розміщенні позик всередині країни, а, отже, про недо
віру населення до державних і муніципальних цінних
паперів.
Головним позичальником на ринку запозичень ви
ступає держава, незважаючи на певне пожвавлення
практики місцевих запозичень. Заборгованість органів
місцевого самоврядування поки що не справляє знач
ного впливу на формування сукупного державного бор
гу, як зовнішнього, так і внутрішнього. За 2007 р. загаль
на сума емітованих місцевих позик в Україні склала
понад 3500 млн. грн, що становить лише біля 4 % суми
державного прямого та гарантованого боргу [9].
Відповідно до зростаючих державних потреб відбу
вається подальша централізація бюджетної системи краї
ни всупереч схваленому на державному рівні курсу на
децентралізацію державних фінансів (табл. 1). В даний
час у Державному бюджеті України зосереджується по
над 3/4 доходів і близько 60 % видатків бюджетної сис
теми, у місцевих бюджетах відповідно трохи більше ніж
20 % доходів і 40 % видатків.
Таблиця 1
Структура зведеного бюджету України2, %
Роки
1993 2004 2005 2006
Доходи:
Державний бюджет 52.1 74.9 77,6 76.8
Місцеві бюджети 47.9 25.1 22.4 23,2
Видатки:
Державний бюджет 60,6 : 62.1 58,9 58,8
Місцеві бкажеги 39,4 37.9 41,1 41,2
Одним з першочергових завдань у сфері державних
фінансів, що потребують вирішення, є проведення де
централізації бюджетної системи. Основною метою бюд
жетної децентралізації повинно бути покращення якості
суспільних послуг, які надаються громадянам за рахунок
коштів державного та місцевих бюджетів. Причому відпо
відальність за надання таких послуг несуть загальнодер
жавні або місцеві органи влади. За своїм змістом бю
джетна децентралізація представляє передачу повнова
жень, функцій і компетентності від центрального уряду
до органів місцевого самоврядування, що супроводжуєть
ся передачею відповідних фінансових ресурсів.
Практичне втілення бюджетної децентралізації, як
підтверджує досвід розвинутих країн, означає, що орга
ни місцевого самоврядування набувають більшої відпо
відальності і в їх розпорядження надходить більше
коштів. Що стосується розподілу владних повноважень,
то слід відзначити, що в Україні впродовж років неза
лежності відбувається передача частини функцій і зав
дань від центрального — на місцевий рівень. Все більше
2 Складено на основі [9, с. 8].
2008/№1 47
КИРИЛЕНКО О.
питань місцевого життя органи місцевого самоврядуван
ня змушені вирішувати власними силами. Але не завж
ди таке розширення переліку функцій і завдань місце
вих владних структур супроводжується передачею їм
адекватних державних фінансових ресурсів.
В результаті виникла і неухильно заглиблюється су
перечність між обсягами доходів, які зосереджуються на
рівні місцевих бюджетів, як основного джерела коштів
органів місцевого самоврядування, і обсягами видатків,
які, згідно діючого законодавства, повинні фінансувати
ся з цих бюджетів. Якщо у 1993 р. у місцевих бюджетах
було зосереджено 47,9 % доходів зведеного бюджету, то у
2006 р. ця частка зменшилась до 23,2 %. Поряд з цим
протягом даного періоду частка видатків місцевих бюд
жетів у зведеному бюджеті не тільки не зменшилася, а
відбулося & зростання з 39,4 % у 1993 р. до 41,2 % у 2006 р.
Як видно зі структури доходних джерел місцевих
бюджетів (табл. 2), однією з загрозливих тенденцій є
посилення залежності цих бюджетів від фінансової до
помоги з центру, що також суперечить принципам бюд
жетної децентралізації. Питома вага трансфертів у су
купних доходах місцевих бюджетів України неухильно
збільшується (з 29,2 % у 2001 р. до 47,5 % у 2006 р.), а
податкові доходи — зменшуються; незначними є непо
даткові джерела і доходи від операцій з капіталом.
Щорічні темпи приросту обсягів трансфертів з держав
ного бюджету місцевим бюджетам значно випереджають
темпи приросту дохода місцевих бюджетів, зменшуєть
ся частка доходів місцевих бюджетів у ВВП.
Т а б л и ц я 2
Структура доходних джерел місцевих бюджетів України3
(%)
Групи доходів Роки:
2001 2003 2005 2006
Податкові надходження 59,3 54,2 43,9 40,8
Неподаткові надходження 8.3 •7,2 6,6 6,3
Доходи від операцій з
капіталом 0,5 2,9 3,9 3,5
Цільові фонди 2,7 1,5 2,1 1,9
Офіційні трансферти 29,2 34,2 43,5 47,5
Усього 100 100 100 100
Діючий порядок розмежування доходів і видатків
між бюджетами різних рівнів і видів зумовлює різний
ступінь їх дотаційної залежності. Найбільшого є частка
міжбюджетних трансфертів в доходах районних бю
джетів (у 2006. р. — 84,4 %), більш ніж наполовину дота
ційними.є сільські бюджети (55,4 %), більше ніж трети
на доходів бюджету Автономної Республіки Крим, об
ласних бюджетів, бюджетів міст республіканського та
обласного значення, міст Києва та Севастополя фор
мується за рахунок трансфертів.
Таким чином основні проблеми у бюджетній сис
темі, що потребують комплексного підходу щодо їх ви
рішення та проведення відповідних системних змін,
полягають у наступному:
— достатньо висока ступінь централізації бюджет
них ресурсів, що перешкоджає проведенню децентралі
зації суспільних фінансів;
— орієнтація бюджетних видатків переважно на
споживання, а не на розвиток, гіпертрофована соціаль-
3 Складено на основі даних Державного казначейства України.
на спрямованість бюджетів, яка спричинює інфляцій
ний тиск на економіку і не стимулює підприємницьку
діяльність;
— низький абсолютний і відносний рівень капіталь
них видатків з місцевих бюджетів, що суперечить обра
ному курсу на формування інвестиційно-інноваційної
моделі розвитку країни;
— слабка дохідна база та висока трансфертна за
лежність місцевих бюджетів, яка не відповідає потребам
формування фінансово самодостатнього місцевого са-
моврадування;
— відсутність ефективних стимулів до збільшення
доходів державного та місцевих бюджетів, а також дієвих
механізмів подолання регіональних диспропорцій соці
ально-економічного розвитку адміністративно-терито
ріальних одиниць;
— недосконалий порядок надання міжбюджетних
трансфертів місцевим бюджетам з державного бюджету
України, який зумовлює неефективну політику фінан
сового вирівнювання;
— нерозвинутість демократичних принципів функ
ціонування бюджетної системи та організації бюджет
ного процесу, серйозні порушення у сфері розподілу і
використання бюджетних коштів, відсутність дієвої си
стеми суспільного контролю за станом державних та
місцевих фінансів.
Для забезпечення проведення бюджетної децентра
лізації, на наш погляд, необхідно: провести подальше
кардинальне зміцнення дохідной бази місцевого само
врядування; сформувати ефективний механізм стимулю
вання податкових зусиль територіальних громад; вста
новити дієвий громадський контроль за рухом бюджет
них ресурсів; втілювати в бюджетну практику принци
пи публічності та прозорості.
Наявність системних недоліків у сфері державних
фінансів зумовили необхідність розробки урядом кон
цептуальних напрямків комплексного реформування
системи управління державними фінансами, основни
ми завданнями якого визначено:
— застосування стратегічного планування і покра
щення середньострокового макроекономічного і бюд
жетного прогнозування як основи для досягнення ста
лого економічного зростання;
— удосконалення програмно-цільового бюджету-
вання та застосування його на рівні місцевих бюджетів
з метою ефективного використання обмежених бюджет
них ресурсів;
— удосконалення казначейського обслуговування
бюджетів для оперативного управління бюджетними
коштами, забезпечення дотримання бюджетного зако
нодавства, спрощення казначейського обслуговування
місцевих бюджетів;
— модернізація бухгалтерського обліку у сфері дер
жавного управління як обов'язкової передумови для
проведення дієвого фінансового контролю;
— реформування системи управління державним
боргом з метою збалансування бюджетів усіх рівнів і
залучення необхідних ресурсів для розвитку економіки;
— реформування місцевих бюджетів в напрямку
забезпечення фінансової самодостатності і розвитку
територіальних громад, збільшення переліку та підви
щення якості надання локальних суспільних послуг;
48 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ W*
КИРИЛЕНКО О.
— реформування системи державного внутрішнього
фінансового контролю з метою покращення його орган
ізаційної структури та підвищення результативності;
— удосконалення та стабілізація податкової та мит
ної політики для підвищення фіскальної ефективності
податків, підтримки вітчизняних виробників і забезпе
чення інтеграції країни у світове співтовариство;
— удосконалення державного регулювання та забез
печення прозорості ринку фінансових послуг, створен
ня наглядових структур і координація діяльності регу
люючих органів;
— проведення інституційних змін, спрямованих на
формування цілісної і ефективної системи управління
державними фінансами;
— покращення інформаційно-аналітичної підтрим
ки функціональності учасників системи управління дер
жавними фінансами відповідно до сучасних вимог як
вихідної передумови для реалізації виробленої стратегії
модернізації державних фінансів.
Ми вважаємо, що для досягнення перспективних
цілей намічених реформ слід, перш за все, підготувати
необхідну законодавчу базу; крім того -- домагатися
якомога повної реалізації поставлених завдань; прово
дити заплановані заходи в різних сферах управління
державними і місцевими фінансами одночасно і в дос
татньо стислі строки, забезпечуючи при цьому їх взаєм
ну узгодженість і взаємообумовленість. Доцільним є
також звернення до розроблених міжнародних стан
дартів щодо ефективного управління суспільними
фінансами і застосування кращого зарубіжного досвіду.
Однією із складових державних фінансів є фінанси
державних підприємств. Державний сектор вітчизняної
економіки є одним з найбільших у Європі і охоплює 4332
державних комерційних підприємства, 48 казенних, 175
господарських товариств зі 100-відсотковою часткою дер
жави у статутному капіталі. Окрім цього у 185 господарсь
ких товариствах державна участь складає від 50 % до
100 %, у 611 — менше 50 % [11]. Державний сектор Ук
раїни традиційно демонструє менш ефективне викорис
тання виробничого потенціалу порівняно з суб’єктами
господарювання інших форм власності, про що свідчать
кінцеві результати його діяльності, які мають тевденцію
до погіршення. Так, якщо у 2004 р. чистий прибуток дер
жавних підприємств становив 2 млрд. ірн, то у наступно
му році він зменшився до 975 млн. ірн, а 2006 р. було
завершено зі збитками у розмірі 987 млн. грн [11].
Масштаби вітчизняного державного сектора в еко
номіці країни характеризують наступні дані: за 9 місяців
2007 р. підприємствами ціього сектора було вироблено
12,4 % обсягів реалізованої продукції, робіт та послуг;
при цьому середньооблікова кількість штатних праців
ників на них складала 30,9 %; залишкова вартість основ
них засобів та нематеріальних активів — 28,8 %; вартість
оборотних активів — 15,7 %. В той же час питома вага
таких суб’єктів господарювання в одержаному у народ
ному господарстві чистому прибутку становила лише
3,5 % [12].
В результаті неефективного управління об’єктами
державної власності не виконуються заплановані показ
ники надходжень до державного бюджету частини при
бутку корпоратизованих, некорпоратизованих і казен
них підприємств та дивідендів господарських товариств,
нарахованих на акції (частки, паї), які є у державші
власності. У 2007 р. лише 3,6 % господарських т о в с т е *
з державною участю сплачували дивіденди, 65,7 £ ж у-
жавних підприємств перераховували частину п р г ^ п »
до державного бюджету [13]. Вданий час 257 го с п о д іс с » -
ких товариств із часткою держави у статутному кагтьж
перебувають на тій чи іншій стадії банкрутства [1Г
Розповсюджена низькорентабельна, а то і збиті л а
діяльність державних підприємств як в нашій країні, а* ,
і за кордоном, пояснюється особливостями господарю
вання у державному секторі, що полягають у формуванні
кращих і пільгових умов, доступі до бюджетних ресурсів,
можливості капітального фінансування за рахунок дер
жавних коштів, дуже часто — монопольному становиш
багатьох підприємств на ринку. Ціни на продукцію ок
ремих державних підприємств встановлюються нижче
собівартості в результаті політичних міркувань. Крім
того в складі державного сектора кожної країни завжди
присутні підприємства-природні монополісти, для яких
процес ціноутворення має свою специфіку. В зв’язку з
цим державні підприємства дуже рідко зазнають банк
рутства, у випадках погіршення їх фінансового стану як
правило підлягають приватизації ї змінюють свого влас
ника. Таким чином суттєвих іманентних спонукальних
мотивів для високоприбуткової діяльності суб’єктів гос
подарювання державного сектора в умовах конкурент
ної економіки не так і багато.
Причинами незадовільного стану фінансів держав
ного сектора економіки є законодавча неврегульованість
процесу управління корпоративними правами держави,
значна кількість суб’єктів управління об’єктами Держав
ної власності (близько 100), відсутність прозорого ме
ханізму контролю державних виконавчих органів за
діяльністю господарських структур з часткою держави у
статутному капіталі, недостатній фаховий рівень держав
них менеджерів.
В європейських країнах найбільш відчутною є роль
державного сектора в таких галузях як транспорт, зв’я
зок, енергетика, фінансові послуги; поряд з цим значно
менше державних підприємств у сфері виробництва,
зокрема в обробній промисловості. Змінюється сугаіс-
на природа державних підприємств, якими не обов’яз
ково повинні бути виключно державної власності су
б’єкти господарювання. Для набуття статусу державно
го дуже часто достатньо близько 10-15 % участі держа
ви у статутному капіталі підприємства у зв’язку з роз
порошеністю основної частини акціонерів. Все більшо
го розповсюдження на Заході набувають спільні держав
но-приватні підприємства як найбільш конкурентосп
роможні та гнучкі для нововведень [14].
Державний сектор України знаходиться на стадії
формування, процес приватизації триває і тому галузе
ва структура державних підприємств має в даний час
окремі суттєві відмінності від тієї, що склалася в розви
нутих європейських країнах з потужним приватним сек
тором і тривалим досвідом приватизації. Так, найбіль
шою в Україні є присутність держави в таких видах еко
номічної діяльності як сільське господарство, мислив
ство та лісове господарство (51,9 %), транспорт та зв’я
зок (46,5 %), державне управління (35,6 %), операції з
нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним
особам (22,1 %). Одночасно найнижчою є питома вага
Ф 2 0 0 8 /№ 1 49
К И РШ К , ЛНДРУШКІЛ Б.
державного сектору в таких сферах як оптова та роздріб
на торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги
з ремонту (2,9 %), фінансова діяльність (6 ,2 %.), освіта
(7,2 %), будівництво (8,9 %) [12].
Для покращення функціонування державного сек
тора необхідно, перш за все, оптимізувати його обсяги
виходячи з міркувань економічної доцільності, створити
цілісну систему управління державною власністю, сфор
мувати дієвий механізм контролю за діяльністю об’єктів
з державною участю, запровадити конкурсний відбір
управлінських кадрів, встановити їх персональну відпо
відальність за результати роботи державних підприємств.
Література
1. Створення фіскального простору для економічно
го зростання. Огляд державних фінансів України / До
кумент Світового банку.— 14 вересня 2006 р.— 178 с,
2. Статистичний щорічник України за 2006 р ік / За
ред. О.Г. Осауленка. Державний комітет статистики Ук
раїни.— К., 2007.— 640 с.
3. Звіт про страхову діяльність Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України, стан охорони праці
в народному господарстві, соціальний захист потерпі
лих на виробництві, використання страхових коштів у
2006 році / / Урядовий кур’єр.— 2007.— № 45,— С. 22.
4. Інформація про виконання бюджету Фонду соці
ального страхування з тимчасової втрати працездатності
за 2006 р ік / / Урядовий кур’єр.— 2007.— № 64.— С. 14.
5. Звіт про дальність та виконання бюджету Фонду
загальнообов’язкового державного соціального страху
вання України на випадок безробіття у 2006 році / / Уря
довий кур’єр.— 2007,— № 107.— С. 14.
6 . Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду
України у 2006 р о ц і// Урядовий кур’єр.— 2007.—
№ 6 5 .- С. 21.
7. Висновок щодо виконання Державного бюджету
України за І півріччя 2007 р. Підготовлений Департамен
том з питань фінанасової та бюджетної політики і зат
верджений постановою Колегії Рахункової палати Ук
раїни від 28.08.2007 р. № 21-4.— Київ, 2007,— Вип. 17.
8 . Довідка про державшій і гарантований державою
борг України станом на 29.02.2008 р. та станом на
28.02.2007 р.: Міністерство фінансів України. Департа
мент державного боргу.
9. Запозичення муніципалітетів. 13.03.2008 р.
Міністерство фінансів України. Департамент державного
боргу. Доступний з: http://www.minfin.gov.ua/
10. Фінансовий стан міст 2006.1 квартал 2007 / Асо
ціація міст України та громад. Асоціація фінансистів
України.— К , 2007.— 219 с.
11. Державний сектор економіки: перезавантаження / /
Урядовий кур’єр,— 2008.— № 48.— С. 6 .
12. Питома вага державного сектора к економіці за 9
місяців 2007 року: Міністерство економіки України.
Відділ моніторингу ефективності управління державною
власністю.— 112 с.
13. Дивіденди держави — де вони? Прес-служба Ра
хункової палати. Розглянуто Колегією Рахункової пала
ти 11.03.2008р.-96 с.
14. Государственный сектор и приватизация. Доступ
ний з: http: //anticrisis-a. narod. ru/gossektor. Htm
H. К и р и ч
канд. екон. наук
Б. Андрушків
д-р екон. наук, академік АЕІ1 України,
м. Тернопіль
ВДОСКОНАЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
ЗЕРНОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Постановка проблеми. Підвищення ефективності
сучасних переробних підприємств та забезпечення кон-
курентноздатності їх продукції ґрунтується в основно
му на нових рішеннях у галузі техніки і технології, а
також на застосуванні нових організаційних форм і еко
номічних методів господарювання, які використовують
на різних стадіях циклу «наука-виробництво» і реалізу
ють відповідні ланки управління на рівні підприємств,
об’єднань, наукових і проектних організацій. Прийнят
тя і реалізація таких рішень і є змістом інноваційних
процесів які на даний час для зернопереробних
підприємств, яких лише в ДАК «Хліб України» нарахо
вується понад 80 виробничих структур є надзвичайно
актуальними.
Аналіз останніх досліджень. Інноваційному розвит
ку підприємств присвячено немало наукових праць.
Серед них праці вчених економістів та практиків П. Ха-
ріва, Т. Мостенської, І. Бойка, М. Пархомця, Б, Авдруш-
ківа, І. Щербака, К. Іоненко, І. Волошин, І, Бутирської
та багато інших. Необхідно відзначити, що вченими ана
лізується інноваційний процес на загальнодержавному
рівні, в той же час недостатньо дослідженими .залиша
ються питанім інноваційного процесу на рівні
підприємств зернопереробної галузі.
Постановка завдання. Метою даної статті є вивчен
ня інноваційної діяльності зернопереробних підпри
ємств ДАК «Хліб України» та створення передумов щодо
розробки та впровадження галузевої інноваційної сис
теми (ГІС).
Результати. Як відомо, успішний розвиток будь-якого
підприємства пов’язаний з рішенням в першу чергу про
блем підвищення його конкурентоздатності, а саме:
50 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф
http://www.minfin.gov.ua/
ВЕНУ 2008-1(13) - 0046
ВЕНУ 2008-1(13) - 0047
ВЕНУ 2008-1(13) - 0048
ВЕНУ 2008-1(13) - 0049
ВЕНУ 2008-1(13) - 0050
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93473 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T22:36:24Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кириленко, О. 2016-01-28T20:51:49Z 2016-01-28T20:51:49Z 2008 Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України / О. Кириленко // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 46–50. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93473 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України Article published earlier |
| spellingShingle | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України Кириленко, О. Наукові статті |
| title | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України |
| title_full | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України |
| title_fullStr | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України |
| title_full_unstemmed | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України |
| title_short | Актуальні проблеми модернізації державних фінансів України |
| title_sort | актуальні проблеми модернізації державних фінансів україни |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93473 |
| work_keys_str_mv | AT kirilenkoo aktualʹníproblemimodernízacííderžavnihfínansívukraíni |