Cover Image

До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Вісник економічної науки України
Date:2008
Main Author: Фільштейн, Л.М.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут економіки промисловості НАН України 2008
Subjects:
Наукові повідомлення
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93499
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем / Л.М. Фільштейн // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 170–177. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859946204348022784
author Фільштейн, Л.М.
author_facet Фільштейн, Л.М.
citation_txt До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем / Л.М. Фільштейн // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 170–177. — укр.
collection DSpace DC
container_title Вісник економічної науки України
first_indexed 2025-12-07T16:14:21Z
format Article
fulltext ФІЛЬШТЕЙН Л.М. Л.М. Фільштейн д-р екон. наук, професор, м. Кіровоград ДО ПИТАННЯ ЩОДО ПРИСКОРЕННЯ ЗРОСТАННЯ МАСИ НОВОЇ ВАРТОСТІ ЯК ГОЛОВНОГО ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА КРАЇНИ ТА ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ Деякі теоретичні питання нової вартості Безпосередньо з проблемою нової вартості автор пов’язує необхідність в подальшому здійснення повної перебудови розподільних відносин, її зростання в зв’яз­ ку з освоєнням ринкових механізмів фінансових та гос­ подарських форм господарювання. Серед основних пи­ тань слід всебічно здійснити такі: а) перехід до розрахунку, прогнозування та обліку нової вартості в формі національного доходу їх розподілу; б) науково обґрунтувати методологічну модель но­ вої вартості; в) здійснити перехід до розрахунку, прогнозування та обліку нової вартості в грошовому обчислені. Вимірювання нової вартості, в наслідок виробни­ чої діяльності й надання послуг де кінцевим результа­ том є валовий продукт в грошовому виразі, та частин, що закладені в цій вартості, спожитих засобів виробниц­ тва і валового доходу, а по країні — національного дохо­ ду, здійснюється за допомогою цін. Останні формують­ ся в грошовій формі всієї вартості товару та його розпо­ дільних частин. І ще. Відомо, що ціна є проявом закону вартості, а вартість є законом цін. Тому в цьому випадку соціаль­ но-економічний зміст ціни виявляється і конкретизуєть­ ся в її функціях, які вона виконує в умовах розвинутих ринкових відносинах. За допомогою цін визначаються як валовий дохід окремого підприємства, об’єднання, міністерства (відомства), а також весь валовий націо­ нальний дохід країни. Тобто, визначається вся створена нова вартість, що вироблена на окремому підприємстві, і в сумі по галузі і в цілому в національній економіці. Найменше до цього часу розроблені методологічні основи розподілу валового доходу, при чому стосовно роз­ поділу безпосередньо на підприємстві. Першим кроком повинна стати розробка методики визначення створеної нової вартості та чистого продукту. Методика, на наш погляд, повинна врахувати певні аналогії визначення ва­ лового внутрішнього продукту держави. Можна застосу­ вати два варіанти розрахунку створеної нової вартості: 1) метод вирахування з валового продукту спожи­ тих засобів виробництва за допомогою використання різних звітних матеріалів; 2) метод сумування фонду заробітної плати і при­ бутку. Тим часом, слід мати на увазі, що будь-які розра­ хункові методи, побудовані на недостатньо взаємозв’я­ заних між собою даних, не гарантовані від помилок. Тому необхідно перейти до складання вартісного балан­ су валового продукту і його розподілу (у поточних й в порівнянних цінах). Схему побудови балансу валового продукту і вало­ вого національного доходу по країні необхідно якомога повніше пов’язувати з економікою окремого підприєм­ ства, де утворюється валовий дохід. Методика утворення валового доходу підприємства має свої відмінності. Відомо, що ціни реалізації про­ дукції та послуг окремих підприємств та рівень подат­ кових платежів не співпадають і значно відрізняються від середніх в державі. Також, як вже згадувалось вище, діюча практика обліку продукту та доходів не дозволяє застосовувати єдиний економічний підхід. Окрім того, різна рентабельність окремих виробів та послуг створює різні можливості для збільшення об’єму валового дохо­ ду, та за рахунок чинників, незалежних від показників ефективності роботи підприємств. Лише розробка науково обґрунтованої методики виділення валового доходу з валового продукту дозво­ лить виробити нормативи, форми і методи формування валового доходу та його розподілу. На наш погляд, та­ кий підхід стане величезною стимулюючою дією при­ скорення виробництва, послуг, а значить, також вплине на значне зниження питомих витрат минулої праці, економії живої праці, збільшення прибутковості і рен­ табельності кожного господарюючого суб’єкту. Загальний склад валового внутрішнього продукту можна представити в наступному вигляді (схема 1). Схема 1 Склад валового продукту (випуску) за вартістю Склад випуску (в цілому по країні) - С Теж саме в галузі - С Теж саме на підприємстві - С Проміжне споживання = А В) Валова додана вартість = В (Г> Розрахунок валового доходу слід проводити за на­ ступною формулою. Він складе: В = С - А , (1) де В — нова створена вартість, валовий дохід підприєм­ ства; С — сума випуску виробництва продукції, послуг; А — проміжне споживання. Вартісна величина розподіленого валового доходу не може бути похідною. Вона складається об’єктивно, причому з врахуванням особливостей виробництва, по­ слуг індивідуально. При зміні об’єму виробництва, рин- 170 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф ФІЛЬШТЕЙН JIM. кових цін і цін на спожиті засоби виробництва відразу ж змінюється об’єм валового доходу і розподілених ча­ стин, А оскільки заробітна плата практично не може мати тенденції до зниження (навіть, з політичних при­ чин), зміни, що відбуваються, знаходять віддзеркален­ ня, перш за все, в прибутку. Тому маса прибутку зростатиме лише з об’єктивні причин (їх потрібно знати і враховувати). Ріст фонду оплати праці, без зростання валового випуску, веде до зниження частки прибутку і, отже, до зниження вироб­ ничої рентабельності. Та частина продукту, яка реалізується, завжди буде рівна тільки сумі цін реалізації, частина призначена для виробничого споживання — сумі цін придбання. Отри­ маний же як різниця валовий дохід буде знаходитись залежно від продуктивності праці, вартості валового продукту і зміни фонду відшкодування. Вдосконалення розподілу якраз і є умовою ліквідації негативних явищ, що виявляються у використанні діючих важелів менед­ жменту. І, перш за все, таких як заробітна плата, прибу­ ток, форми економічного стимулювання та податкових механізмів. При аналізі валового доходу нами обраний наступ­ ний, стосовно промислового підприємства, методологіч­ ний підхід його отримання і розподілу. По таких видах діяльності, як виробництво нової техніки і видів нових видів продукції машинобудування, проведення дослідів, досліджень, робіт загальнозаводських (фабричних) лабо­ раторій, охороні праці, обслуговування та догляду за ус­ таткуванням, поточного ремонту устаткування, експлуа­ тації транспортних засобів, роботи з підготовки і підви­ щення кваліфікації працівників, оргнабору робочої сили, організації наукових конференцій, виставок, видання заводських газет, ведення науково-дослідних робіт, що проводяться фахівцями НДР і КБ, всі витрати, на наш погляд, слід відносити на статті виробничого характеру. Окремо необхідно обліковувати грошові витрати, поне­ сені підприємством в результаті допущень безгосподар­ ності, недостач, втрат, псування продукції (за мінусом відшкодованих винними особами). Розподіл створюваного продукту по даній схемі дозволить встановлювати бажані пропорції, стосовно особливостей роботи кожного господарюючого органу. Оскільки значна частина валового доходу, В, є власні­ стю і залишається у розпорядженні підприємств і вико­ ристовується відповідно до його статуту та державного законодавства, власники та персонал практично зацікав­ лені в його зростанні. Власники (державні та недержавні) господарюючих суб’єктів, використовуючи цей механізм, створюють систему менеджменту зростання валового доходу за ра­ хунок кращого використання наявного державного, приватного або суспільно створеного капіталу. Валовий дохід, отриманий понад нормально — середнього (нор­ мативного, розрахункового), є додатковим валовим до­ ходом, який створює додаткову заробітну плату і нові децентралізовані джерела фінансування. Вирахування спожитих засобів виробництва, А, за інших рівних умов буде тим меншим, чим вище будуть результати вироб­ ництва при даних параметрах виробничих фондів. Економічний оптимум співвідношення спожитих засобів виробництва і валового доходу є об’єктом бага­ торічних дискусій дослідників. Розглядаючи співвідно­ шення фонду відшкодування і валового доходу, деякі економісти акцентують увагу на існуванні закономірного зв'язку між зростанням фонду відшкодування і націо­ нальним доходом. На їх думку, національний дохід зни­ жується у складі сукупного продукту в поточних цінах і збільшується у фізичному об’ємі продукту, якщо його розраховувати в однакових цінах. Безумовно, є й такі що дотримується абсолютно іншої позиції. Вони вважають, що національний дохід закономірно зростає в продукті, який має великі конку­ рентні можливості на споживчому ринку товарів та по­ слуг, Прихильники теорії відносного зниження валово­ го доходу виходять із закону підвищення органічної будови виробництва і закону випереджаючого розвитку, що обумовлено підвищенням витрат основного та об­ ігового капіталу. Ці прихильники відносного зростання валового доходу вважають, що дія закону випереджаю­ чого розвитку сфери виробництва засобів виробництва не веде до більш прискореного зростання валового до­ ходу в порівнянні із зростанням фізичного об’єму то­ варів та послуг. Основним їх аргументом є відмінність об’ємів валового доходу, який створено і валового дохо­ ду, який витрачено на різні нагреби. Проте, на співвідношення темпів зростання вало­ вого доходу і засобів виробництва, впливають не тільки ці чинники. Великий вплив спричиняє різна динаміка матеріаломісткості продукції, якщо зростають ціни на сировину, енергоносії, транспортні потреби. Наприклад, збільшується загальній обсяг витрат, навіть, якщо вит­ рати знаходяться під впливом нестійких питомих норм витрачання сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції. Також під впливом структурних зрушень в виробництві. На рівень матеріальних витрат на одиницю про­ дукції має значний вплив зміна грошової оцінки про­ дукції, а не лише матеріальних витрат. Під впливом же продуктивності живої праці ціни на продукцію в більшості випадків знижуються швидше, ніж оцінка матеріальних витрат. Навіть в окремі періоди підвищен­ ня цін (наприклад, на матеріали, енергоносії, транс­ портні тарифи), ціни на предмети праці зростали швид­ ше, ніж ціни на продукцію, що відповідно, привело до підвищення в цілому матеріальних витрат, зокрема, в промисловості. Це підтверджується проведеними нами численни­ ми спостереженнями і розрахунками. Зниження частки валового доходу в окремі роки пояснюється, крім ска­ заного, освоєнням нової української грошової оди­ ниці — гривні, інтенсивним освоєнням нових галопую­ чих ринкових цін, а також величезними недоліками у використанні виробничого та трудового капіталів. Ди­ наміка і пропорції випуску продукту та наданих послуг, заходів проміжного споживання та валової доданої вар­ тості розкриває (у цінах відповідних років) випереджа­ ючий темп зростання фонду відшкодування. Вивчення доходів окремих з них показало, що се­ ред машинобудівних підприємств 2 2 ,6 відсотків їх за­ гального числа отримували доходи до 0 ,12 гривні на гривню продукції і 41 відсотків в межах 0,12-0,19 іривні. до 0,75. Серед взуттєвих підприємств приблизно 0,11— 2008/№1 171 ФШЬШТБЙНЛЖ Таблиця 2 Інформація про .приріст вартості створеного продукту, структури розподіленої валової доданої вартості в окремих галузях національної економіки України за 2001-2005 рр. (у ринкових цінах) Галузі Приріст, відооток Чаотка в валовій доданій вартооті, відооток (2005 р.) і! S t і і а ® Н ао В ал ов а до да на ва рт іс ть О пл ат а пр ац і на йм ан их пр ац ів ни кі в В ал ов ий пр иб ут ок , зм іш ан ий д ох од В цілому по країні, в т.ч.: 70,8 72,3 68,9 44,0 44,6 Обробна промиоловіоть 92,0 .89,6 100,9 56,0 41,4 Сільоьке гооподаротво 29,3 31,2 26,9 59,8 48,5 Будівництво 101,3 101,2 101,3 57,1 41,8 Торгівля, поолуги 93,4 93,1 93,6 38,1 58,6 Розраховано за матеріалами національної статистики України за 2001—2005 роки 0,15. Досить широка диференціація відносно невисоко­ го отримуваного доходу спостерігається на меблевих, масложирових, більш висока — на кондитерських підприємствах. Якщо ж розглянути розміри отримуваних доходів в розрахунку на одного працюючого промислово-вироб­ ничого персоналу, то вийде аналогічна картина. Одно­ часно, у ряді випадків виявилося у відсотковому виразі близьке значення показників на окремих трупах підприємств. При розгляді валового доходу у відношенні до всіх госпрозрахункових засобів, використовуваних у виробництві, зазначений показник характеризує його ефективність. Це привело до висновку про те, що під ефективніс­ тю виробництва слід розуміти максимізацію валової до­ даної вартості по відношенню до витрат живої і уречев­ леної праці при оптимальному співвідношенні фонду споживання і фонду накопичення. Коли застосований по всій промисловості чистий дохід виступає в своїй повній мірі, то стосовно окремо­ го підприємства він диференційований, оскільки він містить в собі частину додаткового доходу у формі рен­ ти, Р, в результаті сприятливіших умов виробництва, що склалися (характер виробництва, природно-геологічні умови; потужність однозначних виробничих фондів, що зафіксували на певному етапі даний рівень технічного прогресу; відхилення індивідуальних витрат виробниц­ тва від середнього галузевого рівня, відсутність прямої пропорції між вартістю засобів виробництва і діючими ринковими цінами тощо). В цілому, на прикладі зібраних нами матеріалів, помітна поки що негативна тенденція формування ва­ лової доданої вартості в порівнянні із зростанням випус­ ку продукції та послуг і в ній фонду відшкодування. Але, оскільки в різних галузях діють і різні чинники, що визначають розмір і темпи зростання нової створеної вартості, виникає необхідність в регулюванні рентних відносин з метою створення щодо всіх виробників більш — менш рівних умов у формуванні валової дода­ ної вартості і в створені необхідних умов для формуван­ ня фондів плати праці й валового прибутку, хцо утво­ рюється з нього. Концепції використання створеної нової вартості в системі виміру стану розвитку економіки В економічній літературі (минулого століття й до тепер) постійно йдуть дискусії по використанню еконо­ мічного іфитерію валового доходу для оцінки результа­ тивності діяльності господарюючих структур. Між тим, як показує міжнародний досвід, викори­ стовуються вимірники, які в концентрованому вигляді відображають ефективність роботи виробничих струк­ тур і складають економічну основу створення децентра­ лізованих і централізованих фондів грошових коштів. В основному практика схиляється до показників вартості та її створеної нової частки. Максимізація критеріїв економічності за допомо­ гою використання показників доходів, створеної нової вартості, більш повно забезпечує значне зростання ма­ теріального виробництва і додаткової вартості, при тому з мінімальними матеріальними, трудовими та грошови­ ми витратами. Економічні критерії, які нині використовуються для оцінки економічного розвитку матеріального виробниц­ тва, в цілому класифікуються в основному по групах: об’ємні, трудові, фінансові, матеріальні (у частині ма­ теріально-технічного постачання і збуту). Останніми роками на промислових підприємствах або збільшується, або зменшується кількість додаткових показників. Це робиться, в основному, з метою поси­ лення чи централізації інформаційних систем, в залеж­ ності від можливостей використання економіко — ма­ тематичних методів менеджменту, а також в залежності від характеру діяльності підприємств, широти їх госпо­ дарської самостійності, ініціативи і відповідності в ви­ конані напрямів, які взяли на себе окремі бізнесмени та володарі (державні та недержавні) господарюючими суб’єктами, власники чи органи державного управлін­ ня. Особливо в роки «активної» приватизації, в якості найважливіших показників «економічності» виробницт­ ва, значна увага стала приділяється показникам реалі­ зації та прибутку, а також економічно, в даному випад­ ку, не обґрунтованій рентабельності продукції. Остання ніяк не пов’язувалась з утворенням фондів реальних до­ ходів, з рівнем використання основного, обігового капі­ талів, формуванням фондів оплати праці, додаткових виплат в залежності від продуктивності, виплатою диві­ дендів утримувачам акцій тощо. Разом з тим, стали ще більше помітними недоліки таких економічних показників, як валова, товарна про­ дукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки і інших, що застосовувалися раніїпе як оцінка економіч­ ності виробництва. Міжнародна практика показала, що показник об’єму валової продукції в умовах ринку пе­ рестав діяти, орієнтувати менеджерів підприємств на випуск конкурентних виробів, дійсно необхідних спо­ живачеві. І, як відомо, у багатьох випадках це привело до банкрутства значної кількості підприємств. Освоєння економічних законів ринку, вимоги кон­ курентної боротьби корінним чином змінили тактику та стратегію менеджменту, привели до пошуку та застосу­ вання нових критеріїв оцінки результативності функціо- 172 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф Ф1ЛЫПТЕЙН Л.М. нування виробничих структур. Тому й виникли пробле­ ми в оцінці результатів діяльності. Ускладнився процес обліку та аналізу виробництва. Стихійне введення нових критеріїв оцінки виробничої діяльності взагалі утворило проблему можливості з високою достовірністю судити про стан використання потенціалу підприємства, продуктив­ ності праці, доходів. Ускладнився економічний зв’язок (пропорція) між об’ємом виробництва і фінансовими ре­ сурсами, які утворюються на підприємствах. Тому, нова ситуація, яка склалась на, так би мови­ ти, «нових» підприємствах, тепер вже приватизованих, і державних, посилила проблему оцінки результатів ви­ робничої діяльності. Проблема оцінки економічності стала ще важливішою і актуальнішою. Відомо, що загальний принцип економічного оп­ тимуму по відношенню до промислового виробництва в ринкових умовах зосереджується на найбільш раціональ­ ному і ефективному використанні виробничого капіта­ лу, трудових і фінансових ресурсів, природних багатств і усуненні зайвих витрат і втрат. Досягнення найбільших результатів при найменших витратах — такий непоруш­ ний закон був, є і буде. Дія цього закону базується на найбільш раціональному використанню виробничих ресурсів для отримання високих економічних резуль­ татів. У економічній літературі в даний час маємо різні погляди щодо поліпшенню практики, яка склалась про оцінку стану економічності виробництва. Той інтерес, який викликала ця проблема і той широкий діапазон думок,, який сьогодні є, головним чином в дисертаціях молодих вчених, говорить про серйозність і разом з тим складність її вирішення. Тут слід особливо підкреслити те, що пошуки критерію є не самоціллю, а диктуються конкретними вимогами сучасного етапу становлення української економіки. Розглядаючи економічні показники для викорис­ тання їх як критеріїв економічності виробництва необ­ хідно не забувати про функції, що покладаються взагалі на виробниче підприємство. Вони повинні, на нашу думку: — якнайповніше відображати стан використання виробничого капіталу, трудових та фінансових ресурсів. Це найголовніший інтерес власників; — стати одночасно наскрізними для узагальнення на рівні галузі, території, країни; — виконувати функцію вимірника для співставлен­ ий з іншими показниками для цілей формування балансу пропорційного зростання і розподілу продукту по вар­ тості та створеної нової її частини — валової доданої вартості; — бути сумірними з такими показниками, як вартість основного та обігового капіталів, продук­ тивність праці, середня заробітна плата, прибуток, ди­ віденди по акціях тощо; З мірою даних вимог нами зроблена спроба узагаль­ нити існуючі концепції з вказаного питання в еко­ номічній літературі, нових наукових працях, перевірив­ ши їх в практичних умовах роботи господарюючих суб’єктів економіки. Всі пропоновані критерії економічності виробниц­ тва, висунуті економістами, нами умовно зведені в чо­ тири групи. У припустимій мірі, нехтуючи тим, що про­ позиції при їх відносній єдності мають свої особливості і відтінки, нами вони були віднесені до відповідних груп за наступними ознаками. До першої групи увійшли пропозиції авторів, які акцентують увагу на ступінь насичення товарного рин­ ку; до другої — віднесені пропозиції по застосуванню вартісних агрегатних і синтетичних показників; третю — пропозиції по ширшому використанню показника маси прибутку або рентабельності, а в четверту — включені пропозиції, пов’язані з показником продуктивності праці, що висувається як основний критерій економіч­ ності виробництва. Розглянемо результати отриманих спостережень. У першій групі опинилися пропозиції про те, що з метою подальшого вдосконалення економічних розра­ хунків необхідно визначати рівень товарності виробниц­ тва з участю окремих підприємств у формуванні конк­ ретної кінцевої продукції в державі. На нашу думку, дану пропозицію неможливо навіть перевірити на практиці, оскільки встановити додатковий показник рівня товар­ ності виробництва, не залежний від форми організації виробництва, як пишуть автори, практично неможли­ во, а самі автори не зробили до цього ніяких спроб. Інші економісти, навпаки, шукають вимірники економічності виробництва, пов’язуючи їх з показника­ ми об’єму виробництва, капіталу, окремих його частин або структурою. Тобто, як вважають автори цієї пропо­ зиції, необхідно застосувати показники, які були б по­ будовані в системі «відношенням об’єму виробництва до вартості активної частини фондів, з урахуванням їх онов­ лення, змінності роботи устаткування, тривалості змін і інших факторів». Перевірка цього показника в практич­ них умовах показала, що у якості узагальнюючого, єди­ ного для різних видів виробництв, він є нестійким. На прикладі групи підприємств машинобудівної, меблевої, харчової промисловості було визначено, що використання цих показників не створює бажаної ситу­ ації в оцінці результатів для практичного використання власників підприємств. Також встановлено, що і до цих пір є випадки, коли підприємства освоюють устаткуван­ ня, вартість якого в порівнянні із старим, збільшується у вищій пропорції, ніж приріст потужностей навіть в кілька разів, що свідомо веде до спотворених результатів загальної економічності виробництва. Деякі автори пропонують в якості показника еко­ номічності виробництва використовувати критерій віддачі основного капіталу, як відношення об’єму вироб­ ництва до вартості цього капіталу, а також рентабель­ ності як відношення балансового прибутку до маси ос­ новного капіталу. Цим ігнорується структура виробниц­ тва та рівень доходної бази. Між тим, дехто вважає, що з такою рентабельністю понад усе поєднується не по­ казник віддачі капіталу, а фондомісткість продукції. «Оцінка діяльності підприємств по показнику рентабель­ ності, наголошують ці автори, без урахування зміни фон­ домісткості не може відобразити дійсного внеску конк­ ретних підприємств в підвищенні (зниженні) ефектив­ ності виробництва». Перевірка зазначеного підходу до оцінки досяг­ нень на практиці показала, що фондомісткість про­ дукції нестійка, вона має різні значення (по темпах) для окремих підприємств. А там, де підприємства здійсню- ® 2008/№1 173 ФЫЫПТЕЙН Л.М. ють заходи до вивільнення непотрібного устаткування, фондомісткість навіть знижується. Тому погодитися з цим показником, як критерієм економічності, означає поставити конкретне підприємство в невизначені умо­ ви, так як диференційований рівень технічної оснаще­ ності, що склався, говорить про те, що оновлення фондів йтиме на окремих підприємствах і надалі не­ рівномірно, і що оновлення основних виробничих фондів, особливо на підприємствах з технічно застарі­ лим капіталом загальмується. Але тут автори зовсім відійшли від фінансових результатів та конституційних обов’язків господарюючих органів ділитись своїми доходами з бюджетами. В окремих роботах навпаки, не говорячи про ре­ зультати діяльності підприємств, піклуються лише про регулювання виробництва з допомогою зміни об’ємів платежів до бюджетів. В даному випадку вважається, що обов’язки перед бюджетами мають стати стимулюючим чинником підвищення ефективності виробництва. Тут ми бачимо щось подібне до раніше розглянутого, авто­ ри, аналізуючи показники діяльності, підприємств, ду­ маючи лише про взаємини з бюджетами, недостатньо, на наш погляд, піклуватися про зв’язок платежів з по­ чатковими елементами виробничого капіталу. Для них процес йде навпаки, від «платежів до бюджету» до руху виробничого капіталу та трудових ресурсів. Платежі до бюджету — це лише частина результату праці, частина доходу підприємства. Робляться також пошуки в застосуванні агрегатних показників економічності виробництва, за допомогою яких, можна врахувати декілька найважливіших сторін функціонування виробництв. Одним з таких показників економічності виробництва вбачається застосовувати в єдиному загальному коефіцієнтові економічності, який розраховується як добуток з двох коефіцієнтів, резуль­ тат зростання продуктивності праці і віддачі капіталів. В даному випадку зміна коефіцієнта економічності в ту чи іншу сторону відбувається внаслідок закономірної зміни економічних співвідношень в різноманітних взає­ мозв’язках. Коефіцієнт продуктивності праці в цьому випадку приймається у вигляді відношення об’єму балан­ сового прибутку до фонду заробітної плати, а коефіцієнт віддачі у вигляді відношення об’єму сум реалізації то­ варної продукції до загального середньорічного об’єму виробничих фондів, тобто у вигляді дробу, де чисельник — це добуток прибутку на об’єм реалізації, а знаменник — добуток фонду заробітної плати на середньорічний об’єм виробничих фондів. Приведемо ці показники: R -П. А : 3 П (2) К-ек! ~ n p -R 3„ •А ’ (3) де Кк1 та Квк2 — коефіцієнт економічності; R — об’єм реалізації продукції; Пр — прибуток; Зп — фонд заробіт­ ної плати. Суть формули не змінюється, як вважають автори, якщо провести розрахунки на одиницю (долар, гривня, рубель) заробітної плати і грошову одиницю виробни­ чих фондів. Сама ідея виробити агрегатний показник економіч­ ності, яким враховувалася б економія минулої і живої праці, заслуговує схвалення. Але в даній інтерпретації підбору первісних параметрів для агрегатного показни­ ка є рад серйозних погрішностей. Ось, що ми отримали при аналізі коефіцієнтів еко­ номічності з іншими показниками на великому числі підприємств, спостерігаючи за ними в останні роки. Деякі підприємства знизили ці показники за два роки на 4,2 %, а балансовий прибуток — на 4,9 %, хоча агре­ гатний показник зріс на 1,2 %. Відсутність взаємозалеж­ ного зв’язку між «коефіцієнтом економічності» та інши­ ми економічними показниками виявилася при спосте­ режені на ряду підприємств машинобудівної промисло­ вості. Суперечності в показниках виявилися в резуль­ таті того, що між частинами формули відсутній логіч­ ний і математичний зв’язок. По-перше, показник реалізації сам по собі спотво­ рює показник економічності, оскільки об’єм реалізації не співпадає в часі з об’ємом виробництва; на різних підприємствах склалася різна структура ресурсів, що бере участь у виробництві, з причини чого рівень при­ бутку на грошову одиницю заробітної плати також різний; а з причини різної структури розподіленого прибутку, що склалася, на підприємствах, має місце і різний рівень рентабельності реалізованої продукції. По-друге, в даному показнику ми, по суті, маємо справу із загальною рентабельністю помноженою на об’єм реалізації і поділеної на фонд заробітної плати, що не витримує необхідної логіки. Тому, приведені автора­ ми на захист формул аргументи, говорять не на користь даного агрегатного показника. Є й інші показники, які також були нами розглянуті. Як критерій економічності виробництва пропонується, наприклад, показник яюдино-фондопродукція. В цій інтерпретації допущена інша крайність. Тут змішані на­ туральні і вартісні показники, між якими не є прямого причинно-наслідкового зв’язку, а це ускладнює його застосування в практиці економічної оцінки дійсного рівня господарювання. В даному випадку доречно нага­ дати відоме положення про те, що «„різні речі стають якісно порівнянними лише після того, як вони зведені до відомої єдності. Тільки як вирази відомої єдності вони є однойменними, а отже, сумірними величинами». Нам здається, що потрібно навести приклади ще й такого підходу до оцінки економічності господарюван­ ня. Є пропозиції, що таким показником має стати так званий сукупний показник економічності виробництва. За думкою авторів, він повинен виражатися рівнянням маси балансового прибутку до суми вартості основного виробничого капіталу, або ж до всього капіталу — основ­ ного та обігового, а також до сукупної вартості всієї суми вартості виробничого капіталу разом з сумою фонду заробітної плати, або лише до фонду заробітної плати. Нижче приводиться загальний вид пропонованих формул: Р Р = (4) (5) 174 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНО! НАУКИ УКРАЇНИ Ф ФІЛЬШТЕЙН Л.М. Р = П, А + 3 (б) де Р — рентабельність виробництва; Пр — річна маса отриманого прибутку; а — середньорічна вартість основ­ них виробничих фондів; А — середньорічна вартість основних і оборотних виробничих фондів; Зп — річний фонд заробітної,плати. Автори вказують на те, що тільки відношення при­ бутку до виробничого капіталу може служити показни­ ком їх ефективності, тому що прибуток є основним джерелом відтворення капіталу. Підкреслюючи при цьо­ му, що в усякому разі, оцінювати свої результати підприємство може лише за результатами використання як живої, так і уречевленої праці. Обрання в якості одного із елементів економічної моделі ефективності виробництва показника ресурсів підприємства (авансованого капіталу засобів виробниц­ тва і фонду заробітної плати) виправдане цілим рядом обставин. Але нічим не виправдано використання при­ бутку в цьому показнику, який неповністю характери­ зує економічний рівень господарювання. Всі заходи, що проводяться господарюючими ланка­ ми щодо вдосконалення організації праці і виробництва, здійсненню режиму економії, знаходженню внутрішніх резервів ефективнішого використання устаткування, вдос­ коналення того що діє, і впровадженню нової техніки-, підвищенню продуктивності праці, економії сировини і матеріалів, палива, енергії тощо знаходять відображення в валовій доданій вартості підприємств, яка, як вже говори­ лось, виступає в ролі одного з найважливіших якісних показників і економічної оцінки ефективної діяльності підприємств, тобто їх доходів, Не на користь прибутку говорить і той факт, що він не є повним джерелом, використовуваного в системі економічної оцінки виробництва. З прибутку формуєть­ ся не більше 15-20 % на додаткові форми оплати праці, приблизно така ж частина йде на подальший розвиток виробництва, значна частка направляється до бюджетів, й практично, часто, зовсім нічого не виділяється на соціально-культурні заходи і житлове будавництво. Тому нині не через прибуток, а через створення високого рівня валової доданої вартості може успішно здійснюватись ефективний зв’язок фінансово-економіч­ них результатів роботи підприємства з механізмом ство­ рення реальних умов всебічного здійснення всіх заходів розвитку. Так як чим більшим є створена нова вартість, валовий дохід, тим вищі можливості розвитку самого підприємства, тим вище рівень матеріального добробу­ ту найманих працівників. І, безумовно, чіткість, повно­ та й своєчасність розрахунків та платежів. Механізм державного менеджменту щодо зростання створеної нової вартості Тепер вже склались всі необхідні економічні умо­ ви, щоб на самому високому, державному рівні запро­ вадити механізми державного менеджменту прискоре­ ного зростання створеної нової вартості, валових доходів підприємств, галузей економіки й в цілому країни. Нова вартість в практиці застосовується нині як сума балансової доданої вартості, яка розраховується на висо­ ких щаблях — національною статистикою України. Між тим, лише в найнижчій ланці вона виконує функцію економічного критерію результативності виробництва. Але сам по собі не може віддзеркалювати його еко­ номічність. Лише в порівнянні з авансованими ресурса­ ми, що використовуються для здійснення виробничої діяльності, дозволяє в повній мірі відобразити комплек­ сну економічну результативність господарсько-фінансо­ вої діяльності. Знову звернемось до відомого. Результат досягаєть­ ся при ефективному функціонуванні трьох «простих» елементів, які задіяні безпосередню в сфері матеріаль­ ного виробництва. Це доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці, засоби праці. Ці елементи визна­ чають об’єм і норму створеного валового доходу. Якщо віднести суму валового доходу до суми всіх трьох еле­ ментів виробництва, то і вийде показник, який комп­ лексно спроможний визначати його ефективність (еко­ номічність). Я б навіть назвав би цей критерій комплексним вимірювачем загальної рентабельності, розрахованої по створеній працею новій вартості відносно до трьох «про­ стих елементів виробництва». Цей показник може бути використаний, на нашу думку, як узагальнюючий вимі­ рювач економічності виробництва. Рентабельність же за новою вартістю до ресурсів відкриває можливості для маневрування ними, досягати максимальної економіч­ ності виробництва. Рівень її слід визначати по формулі: Кек В А + 3 ’П (8) де Кт — коефіцієнт економічності; В — валова додатко­ ва вартість в діючих ринкових цінах; А — середньорічна вартість виробничого капіталу (основного + оборотно­ го); Зп — річний фовд заробітної плата. Але оскільки нас цікавить динаміка економічності, зростання якої досягається при зростанні В і при еко­ номії А і Зп, то формулу зміни економічності слід пред­ ставити у такому вигляді: Ві . у З . (9) {А + Зп\ (А + Зп\ В даному випадку валова додаткова вартість розрахо­ вується як різниця між вартістю виробленої продукції та витратами на проміжне споживання. Цінним у формулі, на нашу думку є те, що показник економічності може бути співрозмірним не лише на однакових по технології підприємствах, але й на рівні галузі та держави в цілому. (Ця думка вперше висловлена автором в науковому звіті «Особливості застосування нової системи планування і економічного стимулювання в галузях народного господар­ ства». Бібліотечний фонд Придніпровського відділення НДІ праці, Кіровоград, 1969 Робота була схвалена ЩЦ праці Державного комітету по праці і соціальних питан­ нях Ради Міністрів СРСР. Відгук від 3 березня 1969 року). Це указує на те, що можна виразити це в матема­ тичній моделі закону ефективності любого виробницт­ ва, по такій формулі: @ 2008/JSfel 175 ФІЛМПТВЙН Л.М. ABn+1 , AB„ ДВВ„+1 ABB/ (10) де A Вк — приріст валового національного доходу в пев­ ний базовий період (и); А ВВя — додаткові виробничі витрати в базовий період; ДВ^, — приріст валового на­ ціонального доходу в наступний період (и+1); А ВВШ - додаткові виробничі витрати в цей період. Використовуючи інформацію національної статисти­ ки України, ми зробили деякі розрахунки економічності виробництва по промисловості України. З проаналізова­ них показників розвитку економіки бачимо, що ефек­ тивність зростає. Але між тим, матеріали державної ста­ тистики України свідчать, що їх зростання не забезпе­ чується значним збільшенням виробництва продукції в натуральних величинах. Дане «зростання» здійснюється за рахунок постійного підвищення індексів інфляції, тоб­ то цін в окремі роки, до попереднього періоду. Тому й робиться висновок про те, що критерієм ефективності виробництва, як показано вище, має бути максимізація об’єму зведеного доходу, який нами прий­ нято в грошовій формі як сума внутрішньої доданої вартість по відношенню до функціонуючих в процесі виробництва вартості ресурсів робочої сили і виробни­ чого капіталу. Розкиданість підприємств за розміром валового доходу з розрахунку на одного працівника свідчить про те, що для застосування показника економічності, у складі яких використовується валовий дохід (для чіткості визначення дійсності росту слід аналізувати не в ринко­ вих, а в порівнянних цінах) і вартісні показники вироб­ ничих фондів і фонду оплати праці, стає необхідним . виробити методичні основи по розрахунку нової вартості в порівнянних цінах, що в умовах вільного ринку нині не є прийнятним. Можливості само нормування створеної нової вартості Виходячи з того, що розмір валової доданої вартості (доходу) кожного окремого підприємства складається індивідуально, то й обґрунтування методів регульованого індивідуального доходу слід розглядати через призму індивідуальних чинників, що мають для кожного підприємства індивідуальне значення. Навіть на віднос­ но близьких за техніко-економічними характеристика­ ми підприємствах є відмінності за типом, характером і об’ємом виробництва, об’ємом, складом, структурою і ступенем використання основного та оборотного капі­ талу, рівня витрат на заробітну плату, об’єму і структури витрат виробництва, цін на сировину, паливо, енергію, готову однойменну продукцію. Підприємства мають, крім того, різні природні умови виробництва, знаходяться в різній віддаленості від джерел сировини та споживачів продукції, тобто існує система чинників, що визначає розмір їх доходів. Ці чинники можна розташувати в класифікаційній табл. 4, безумовно, лише апріорі. Логічно. Потім, з допомогою прикладної математики розглянути їх вплив на збільшення маси доходу. Спроба, зроблена нами, про­ стим шляхом розрахувати вплив кожного чинника на збільшення маси річного доходу з тим, щоб виділити «внесок» безпосередньо підприємств, не дала бажаного результату. І, перш за все, тому, що деякі чинники не піддалися поділу на залежні і незалежні частки роботи підприємства. Проте, при цьому нами були отримано ряд цікавих для даного випадку висновків: зі всіх відібра­ них чинників десь коло половини ми зуміли поділити на «внесок», залежний від підприємства і незалежний від ефективності менеджменту підприємства, ціннісних, природних й територіальних факторів. Аналіз чинників показав, що близько 35 % з них не піддалося поділу, а 15 % чинників — неможливо розра­ хувати прямим шляхом. По-друге, розрахунки також показали, що всі чин­ ники впливають у відносно рівних розмірах на критерій доходу, однойменні чинники створюють різну величину додаткового доходу. По-третє, класифікація чинників за характером, формою і діапазоном впливу на масу валового доходу по­ казує, що його маса: а) на окремо взятому підприємстві змінюється під впливом ряду основних однозначних чинників, але в різній пропорції до вартості виробничих ресурсів; б) до однозначних чинників відносяться об’єм, швидкість руху і продуктивність елементів виробництва (основного та оборотного капіталів); в) розчленовування маси додаткового доходу за харак­ тером впливу чинників (залежних від рівня менеджменту та не залежних від нього) можливо не по окремих, а по укрупнених чинниках, що виражає змиту продуктивності і швидкості обороту вихідних елементів виробництва. В цілому, і це потрібно особливо підкреслити, з’я ­ сувалося, що прямої пропорції між вартісною величи­ ною результатних або базових елементів і результатами виробництва у вигляді доходу не існує. Це ще раз підтвердило відоме про те, що рівні по величині части­ ни капіталу в різних сферах виробництва містять в собі нерівні по величині джерела додаткової вартості, що визначена кількість живої праці доводиться на певну кількість праці, вже уречевленої в засобах виробництва. Тому ще раз, повторюсь, спрощений підхід до «приско­ рення» ̂ остання доходу є, по суп, ігноруванням законів руху вартості, а це, природно, веде до небажаних наслідків. У практиці, спрощення часто є суб’єктивною причиною неке­ рованості вартості, що об’єктивно утворюється. Тенденції, що впливають на рівень доходу, можуть бути вивчені шляхом кількісної оцінки закономірностей його руху по від ібраним найважливішим чинникам, залежних від роботи підприєм­ ства, а також включенням тих, що впливають ззовні, за до­ помогою методів математичної статистики. Необхідність посилення менеджменту щодо доходів В умовах трансформації виробничих структур в ринкове середовище на перший план випливають про­ блеми як повністю позбавитись від централізованих, командних методів організації та функціонування вироб­ ництва та повністю освоїти ринкові. Перехід до регіо­ нального самоврядування, самоуправління, самофінан­ сування в умовах конкуренції, та застосування повного комплексу механізмів, неможливе без чіткої структури менеджменту доходів но всій вертикалі управління еко­ номікою, враховуючи вимоги ринку і вимоги конкурен­ тного середовища. Відсутність широкого механізму менеджменту щодо доходів та їх формування негативно впливає на стан організації виробництва, використання основного, обі­ 176 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ф ШВАЙКА М.А. гового, трудового та фінансового капіталів, досягнення високого рівня доходів на капітал. В кінцевому випадку гальмується процес переходу до дійсно ефективної рин­ кової економіки. Слід підкреслити, що такі економічні категорії, ж «демократизм в умовах централізму», «адміністративно- командний вплив», «планове регулювання» повинні по­ вністю відійти у сферу історії економіки, від якої вже давно відмовились економічно розвинуті країни. Сьогодні вже є розроблені та діють на практиці механізми менед­ жменту, ж і дозволяють відмовитись від цієї спадщини. Сучасний менеджмент пристосовується до нових умов господарювання. Нині зростає роль менеджера, його особистості. Це підкріплюється глибокими всебічними знаннями основ економіки, техніки, технології, органі­ зації виробництва та систем управління. Відсутність цих рис менеджера, як показує практика, несе в собі цілий вузол негативних наслідків господарювання, банкрутств, гострих конфліктів та порушення прав власників та без­ посередніх виробничників продукції та послуг. Нинішній стан економіки в країні, де йде форму­ вання ринкової економічної системи, потребує повної зміни філософії управління, як говорилось вище, щодо посилення дії до прискореного зростання доходів підприємств та їх ефективного використання. Зарубіжна практика, та й своя вже накопичується, виробила такі механізми; а) методологію стратегічних поетапних прогнозів на близьку та віддалену перспективу, приймаючи за перший етап найвищий рівень доходу на душу населення в групі, в ж у входить Україна, та другий етап — перехід в вищу (першу) групу й поступове наростання доходів на душу населення до рівня європейських країн; б) розрахунок темпів щорічного зростання доходів на душу населення, виходячи з першої умови; в) постійний самокритичний самоаналіз та реагу­ вання механізмами уточнення балансів зростання та розподілу валової доданої вартості на оплату праці та відтворення. Робота ця дуже складна. Загальні висновки: 1. Всебічний економічний аналіз сучасного стану рівня та жості життя населення України (поточна, річна, динамічна економічна інформація) показує, що наша країна знаходиться на вельми низькому рівні по вироб­ ництву національного доходу на душу населення, Це є наслідком недостатньої уваги до діючої практики та не­ використання можливостей сучасної економічної науки по вивченню й використання новітніх методів прогно­ зування, планування, обліку, аналізу та менеджменту доходів на всіх щаблях управління економікою. 2 . Дослідження категорії нової вартості, дозволяє побачити нові можливості в збільшенню доходів нації з допомогою створення системи загальнодержавного ме­ неджменту щодо доходів, здійснюючи його на всіх щаб- л ж організації роботи та управління всім процесом. 3. В зв’язку з широкою програмою освоєння рин­ кової економіки державами, які стали на власний само­ стійний ш лж розвитку, на одне з перших місць висту­ пили нові оцінки результативності економіки — рівень виробництва національного доходу на душу населення. Країни Європи після війни змогли в короткі терміни не лише вийти з кризи, але й навіть досягти великих успіхів в розвитку своїй економік. 4. Нині стало необхідним докоірінно змінити стра­ тегічне прогнозування, планування, облік, аналіз та ме­ неджмент на всіх щаблях управління економікою, по­ чинаючи з первісного структурного елементу економі­ ки аж до управляння процесом динамічного збільшен­ ня доходу нації в цілому по державі. 5. Нова вартість по відношенню до авансованого капіталу (основного, обігового, трудового) є, по суті, критерієм ефективності функціонування суб’єкту вироб­ ничої діяльності й одночасно показником сукупної рен­ табельності всього виробничого капіталу. М . А . Ш в а й к а д-р екон. наук, академік АЕН України, м. Київ ДЕЯКІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ КРЕДИТНИХ ГРОШЕЙ Успіх переходу України до ринкової економіки знач­ но залежить від налагодження ефективного грошового обігу, створення міцної грошової системи, яка зцементу­ вала б економіку, забезпечила б чітке функціонування економічного механізму. Проте розв’язання цих питань затягнулося надовго і не досягнуто ясності в розумінні принципових питань організації грошової системи. Гроші — один з найважливіших, ключових еле­ ментів ринкової економіки, економічної організації сус­ пільства. Вони потребують до себе серйозної уваги як практиків-господарників, так і вчених-теоретиків. Без глибокого розуміння проблеми грошей немож­ ливо ні створити ринкову економіку, ні побудувати су­ часну грошову систему, ні ефективно регулювати її. У розвитку грошей останнім часом відбулись значні зміни, які справили істотний вплив на механізм їхнього функціонування. Відбулася демонетизація золота, золото перестало бути грошима. На зміну золото-грошовій си­ стемі прийшла кредитна, з’явилися електронні гроші, поява яких знаменує собою цілий переворот у тракту­ ванні економічних механізмів. Кредитна грошова система є більш високою фор­ мою дійсно стрімких і досить глибоких тенденцій у роз­ витку кредитних грошей. Від цих корінних змін у функціонуванні грошей серйозно відстає економічна наука, ж а не дала їм на­ лежного наукового обґрунтування і не враховує еволюції форм грошей з плином часу. 2008/№1 177 ВЕНУ 2008-1(13) - 0170 ВЕНУ 2008-1(13) - 0171 ВЕНУ 2008-1(13) - 0172 ВЕНУ 2008-1(13) - 0173 ВЕНУ 2008-1(13) - 0174 ВЕНУ 2008-1(13) - 0175 ВЕНУ 2008-1(13) - 0176 ВЕНУ 2008-1(13) - 0177
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93499
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 1729-7206
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T16:14:21Z
publishDate 2008
publisher Інститут економіки промисловості НАН України
record_format dspace
spelling Фільштейн, Л.М.
2016-01-29T07:41:43Z
2016-01-29T07:41:43Z
2008
До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем / Л.М. Фільштейн // Вісник економічної науки України. — 2008. — № 1 (13). — С. 170–177. — укр.
1729-7206
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93499
uk
Інститут економіки промисловості НАН України
Вісник економічної науки України
Наукові повідомлення
До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
Article
published earlier
spellingShingle До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
Фільштейн, Л.М.
Наукові повідомлення
title До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
title_full До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
title_fullStr До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
title_full_unstemmed До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
title_short До питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
title_sort до питання щодо прискорення зростання маси нової вартості як головного джерела формування національного багатства країни та вирішення соціальних проблем
topic Наукові повідомлення
topic_facet Наукові повідомлення
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93499
work_keys_str_mv AT fílʹšteinlm dopitannâŝodopriskorennâzrostannâmasinovoívartostíâkgolovnogodžerelaformuvannânacíonalʹnogobagatstvakraínitaviríšennâsocíalʹnihproblem

Similar Items