Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації
Завдання публікації – з позицій діяльнісного підходу та сучасного інституціоналізму розглянути зв'язок професії зі змістом і структурою інтелектуального капіталу та привернути увагу до ролі менеджменту в зростанні інтелектуального капіталу організації. Задание публикации – с позиций деятельност...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93699 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації / І.В. Іванова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 185-189. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859734582502359040 |
|---|---|
| author | Іванова, І.В. |
| author_facet | Іванова, І.В. |
| citation_txt | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації / І.В. Іванова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 185-189. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Завдання публікації – з позицій діяльнісного підходу та сучасного інституціоналізму розглянути зв'язок професії зі змістом і структурою інтелектуального капіталу та привернути увагу до ролі менеджменту в зростанні інтелектуального капіталу організації.
Задание публикации – с позиций деятельностного подхода и современного институционализма рассмотреть связь профессии с содержанием и структурой интеллектуального капитала и привлечь внимание к роли менеджмента в росте интеллектуального капитала организации.
|
| first_indexed | 2025-12-01T14:39:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
185
12. Калькова Н.М. Конкурентоспроможність регіонального ринку рекреаційних послуг (на прикладі АР
Крим): Автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.10.01. / Національна академія природоохоронноо і курорт-
ного будівництва. – Сімферополь, 2006. – 20 с.
13. Михайличенко А.О. Соціально-економічний розвиток регіону і його ресурсне забезпечення (на матері-
алах Чернігівської області): автореф. дис. .. канд. екон. наук: 08.10.01. / Рада по вивченню продуктив-
них сил України НАН України. – Київ, 2006. – 20 с.
14. Міхуринська К.О. Розвиток неявної інфраструктури рекреаційного комплексу (на прикладі АР Крим):
Автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.10.01. / Національна академія природоохоронного та курортного
будівництва – Сімферополь, 2004. – 20 с.
15. Мокляк А.В. Туристські ресурси для потреб іноземного туризму в Україні (в конрексті українсько-
польских туристичних зв’язків): Автореф. дис. ... канд. геогр. наук.: 11.00.02. / Київський національний
університет ім. Т.Г. Шевченка – Київ, 2004 - 16 с.
16. Николаева Н.А. Конкурентоспособность города: взгляд зарубежных ученых //
www.cfin.ru/press/marketing/2001-6/index.shtml
17. Портер М. Международная конкуренция / Пер. с англ. — М.: Международные отношения, 1993. – 896с.
18. Сейфуллаева М.Э. Маркетинговая составляющая регионального развития //
www.cfin.ru/press/marketing/2001-5/09.shtml
19. Селезнев А.З. Конкурентные позиции и инфраструктура рынка России. – М.: Юристь, 1999. – 384 с.
20. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – Головна редакція УРЕ, 1974 р. – 775 с.
21. Страчкова Н.В. Автономна Республіка Крим на ринку рекреаційних послуг (суспільно-географічна оці-
нка конкурентних позицій): Дис. ... канд. геогр. наук: 11.00.02. / Інститут географії НАН України – Ки-
ів, 2002 - 19 с.
22. Удачина М.В. ФЭСТ-модель оценки уровня конкурентоспособности муниципальных образований //
www.citystrategy.leontief.ru/forum/2004/
23. Узунов В.Н. О региональной организации рыночной экономики в Украине // Культура народов При-
черноморья. – 2001. - №24. – С.58-60.
24. Чеглазова М.Е. К вопросу о территориальной дифференциации социально-экономических явлений //
Культура народов Причерноморья. – 2002. - №33. – С. 35-38.
25. Чуб Б. А. Управление инвестиционными процессами в регионе: монография. – М.: БУКВИЦА, 1999. -
186 с..
Іванова І.В.
ІНСТИТУТ ПРОФЕСІЇ У СТРУКТУРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
ОРГАНІЗАЦІЇ
Зростання значення інтелектуального капіталу привело до формування нової економіки – економіки
знань. Цей напрямок наукових досліджень у західній зарубіжній літературі насамперед пов‘язаний із Д.
Беллом, Е.Брукінгом, Л.Едвінсоном. У Росії в актуалізацію цієї проблематики і її дослідження помітний
внесок зроблено Л.І. Абалкіним, В.Л. Іноземцевим, Б.Мільнером, С.М.Клімовим, в Україні – Ю.М. Бажа-
лом, В.М. Гейцем, В.І. Голіковим, М.З. Згуровським, С.І. Кірєєвим, В.Г. Кременем, А.А. Чухном та іншими.
Проблема: Визначенню професії й місця професійної діяльності в сучасній постіндустріальній еконо-
міці приділено недостатньо уваги – можливо тому, що професія - категорія багатокритеріальна, поєднує
соціальні, психологічні й економічні ознаки. Між тим правильно визначити роль професії і її зв’язок інте-
лектуальним капіталом важливо методологічно й практично (пріоритетність інвестування різних форм і рі-
внів). Аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор, наведений у пропонованій статті й
свідчить, що проблема ця фактично навіть не поставлена, за виключенням [1]. Завдання публікації – з по-
зицій діяльнісного підходу та сучасного інституціоналізму розглянути зв’язок професії зі змістом і структу-
рою інтелектуального капіталу та привернути увагу до ролі менеджменту в зростанні інтелектуального ка-
піталу організації.
Як абстрактна, об′єктивно-необхідна діяльність, професія існує у вигляді накопиченої на сьогодні тра-
диції, яка охороняє й передає досвід, знання, цінності, норми й інші характеристики даного виду людської
діяльності. У цій формі вона володіє певним пріоритетом відносно до суб'єкта професійної діяльності, тому
що заставляє його слідувати певним зразкам і еталонам, здійснювати необхідні операції й навіть способи
поведінки, тобто примушує бути відповідним до наявності даної організації продуктивних сил. Такий під-
хід дозволяє розглянути професію як соціально-економічний інститут. У рамках сучасного інституціоналіз-
му найбільш розповсюдженим є трактування інститутів Д. Нортом: “Інститути - це правила, механізми, що
забезпечують їхнє виконання, і норми поведінки, що структурують повторювані взаємодії між людьми [2,
с. 73]. Професія надає послуги, споживачами яких є інші діяльнісні інститути.
У формі конкретної живої діяльності професія майже невіддільна від її носія, суб’єкта даної діяльності.
Розвиток сучасних організацій зв'язаний зі створенням доданої вартості, що базується на знанні й інноваці-
ях, (особистий інтелектуальний капітал, носієм якого виступає людина). Тому доцільно розглянути інститут
професії в контексті теорії інтелектуального капіталу.
Знання становлять основу інтелектуальних ресурсів організації, її інтелектуального капіталу, який ви-
значається як “нематеріальні активи, без яких не може існувати компанія” (Е.Брукінг, [3, c.30]); «приро-
http://www.cfin.ru/press/marketing/2001-6/index.shtml
http://www.cfin.ru/press/marketing/2001-5/09.shtml
http://www.citystrategy.leontief.ru/forum/2004/
Іванова І.В.
ІНСТИТУТ ПРОФЕСІЇ У СТРУКТУРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ
186
щення знань і невідчутних активів у корисні ресурси, які дають конкурентні переваги індивідуумам, фір-
мам і націям» (К.Брадлі, [4, с. 86]). Оцінка інтелектуального капіталу у формі нематеріальних активів до-
зволяє ввести його до балансу підприємства в явному вигляді як амортизуючий і відтворюваний чинник ви-
робництва (С.Клімов, [5, c.40]). Економічна цінність знань знаходить вираз у прирощенні доданої цінності, і
нестача інтелектуального капіталу зменшує додану цінність.
Капіталізація інтелекту - це складна соціально-економічна технологія здійснення перетворень кваліфі-
кації кадрів - у ліцензії й сертифікати, знань - у права інтелектуальної власності, а репутації - у бренди (тор-
гові марки). Перетворення знань у капітал означає, що володіння ними дозволяє отримувати від їхнього
використання регулярний дохід, і тому капіталізація знань здійснюється саме через професійну діяльність.
“Професія є центральним інститутом капіталізації й нагромадження знань” (О.Коврига, [1, c.32]). Але, на
нашу думку, через інститут професії відбувається капіталізація й інших складових людського капіталу та
формування інших компонентів інтелектуального капіталу.
І - за Е.Брукінгом [3] І Н Т Е Л Е К Т У А Л Ь Н И Й
К А П І Т А Л
БІОФІЗИЧ-
НИЙ
Ç
СОЦІАЛЬ-
НИЙ
Ç
ä
ЛЮДСЬКІ
АКТИВИ
ІНТЕЛЕК-
ТУАЛЬ-
НИЙ
Ç
ä
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА
ВЛАСНІСТЬ
ä
ІНФРАСТРУК-
ТУРНІ
АКТИВИ
ä
РИНКОВІ
АКТИВИ
Л Ю Д С Ь К И Й
К А П І Т А Л
ІІ – за Л.Едвінсоном
[5]
І Н Т Е Л Е К Т У А Л Ь Н И Й
К А П І Т А Л
С Т Р У К T У Р Н И Й К А П І Т А Л
ä
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ
КАПІТАЛ
БІОФІЗИЧ-
НИЙ
Ç
СОЦІАЛЬ-
НИЙ
Ç
ä
ЛЮДСЬКИЙ
КАПІТАЛ
ІНТЕЛЕК-
ТУАЛЬ-
НИЙ
Ç
ä
КАПІТАЛ
ПРОЦЕСІВ
ä
ІННОВАЦІЙНИ
КАПІТАЛ
ä
КАПІТАЛ
СПОЖИВАЧІВ
Л Ю Д С Ь К И Й
К А П І Т А Л
Рис.1. Структурування і співвідношення людського і інтелектуального капіталів та їх капіталізація ін-
ститутом професії
Адже інтелектуальний і людський капітал – це не тотожні, а лише частково перехресні поняття. З од-
ного боку, у якості носіїв інтелектуального капіталу можуть розглядатися не тільки окремі індивіди (ядро,
особистий інтелектуальний капітал), але також і їхні групи, організації (організаційне знання, яке не дорів-
нює сумі інтелектуальних капіталів співробітників, та кодифіковане знання), суспільство в цілому
Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
187
(С.Клімов, [5, c.108-109]). Існує кілька підходів до структурування інтелектуального капіталу. Е.Брукінг ін-
телектуальний капітал підприємства поділяє на чотири частини: ринкові активи (наприклад, марочна назва
товару), інтелектуальна власність (ноу-хау, патенти й різні авторські права), людські активи, інфраструкту-
рні активи (технології, корпоративна культура тощо) [3, c.31-36]. Л.Едвінсон структурує інтелектуальний
капітал інакше, поділяючи його на людський і структурний (“все, що залишається в компанії, коли службо-
вці йдуть додому”), який у свою чергу поділяє на капітал споживачів (їхній потенціал, характер зв’язків із
ними) та організаційний, який включає капітал інновацій та капітал процесів [5, c.38].
Релевантними відносно економічної активності компонентами людського капіталу є не тільки інтелек-
туальні ресурси особистості. Людський капітал особистості – її невідчужувані ресурси, у складі яких три
компоненти – біофізичний, інтелектуальний і соціальний капітал. Рисунок 1 ілюструє місце професії в капі-
талізації всіх складових людського капіталу. З іншого боку, решта складових інтелектуального капіталу ор-
ганізації тією чи іншою мірою формуються професійною діяльністю працівників організації, серед яких
особливу роль у цьому процесі відіграють менеджери.
Біофізичний капітал – ціннісний рівень фізичних здібностей до виконання трудових операцій, рівень
здоров’я. Фізичні здібності й здоров’я людини – основа загалом усякої життєдіяльності й активності люди-
ни, що, безумовно, впливає на можливість доступу до професії й професійного зростання.
Поняття "соціальний капітал" відображає характер відносин між працівниками, способи й культуру їх
спілкування, розвиток міжособистісних комунікацій. Змістом соціального капіталу є міжособистісні
зв’язки, стосунки довіри, солідарності, готовність до кооперації, уміння працювати в групі.
Інтелектуальні ресурси особистості – це сформовані в процесі формальної, неформальної й інформаль-
ної освіти знання, уміння й креативні здібності людини; сукупність інтелектуальних здібностей, освіченос-
ті, моральних якостей, кваліфікаційної підготовки індивідів, що використовуються чи можуть бути викори-
стані в трудовій діяльності й узаконюють володіння статусом і владою. Особистий інтелектуальний людсь-
кий капітал при цьому виявляється як діяльна реалізація інтелекту індивіда, перетворення якісних характе-
ристик, носієм яких він є, в основний фактор доступу до володіння соціальним професійним статусом, еко-
номічною владою, доходами. При цьому «володіння унікальними здібностями й знаннями, приналежність
до кола людей творчих професій (куди, безумовно, варто віднести не тільки вчених і діячів культури, але й
висококваліфікованих фахівців в області менеджменту й фінансів, юристів, професійних експертів і т.д.)
стає запорукою високого соціального і майнового статусу» (В.Іноземцев, [6, с. 13]).
Особистому інтелектуальному капіталу притаманні всі особливості людського капіталу:
- невідчужуваність і неліквідність (невикористовуванні матеріальні ресурси можна здати в оренду, за-
консервувати до кращих часів, що є неможливим стосовно інтелектуальних здібностей і знань);
- незберігаємість (час, у який він не використовується, втрачено назавжди – для людини, яка працює не
за спеціальністю, вартість освіти відноситься відповідною часткою на неявні витрати її нинішньої діяльнос-
ті).
С.М.Клімов відзначає також специфічні особливості інтелектуального капіталу [5, c.115]:
- старіння знань;
- співвідношення явного й неявного знання в структурі інтелектуальних ресурсів особистості.
Інтелектуальний капітал самозростає в процесі споживання. Інвестування коштів у інтелектуальні ре-
сурси, наприклад, в освіту, веде не тільки до збільшення запасу знань, що дозволяє вирішити більш широке
коло проблем. Запускаються процеси самозростання знань. У процесі діяльності, стикаючись із новими си-
туаціями, усвідомлено чи неусвідомлено систематизуючи нагромаджену інформацію, суб’єкти знання по-
глиблюють свої знання, набувають досвід. Теж саме відбувається при вкладанні коштів у інтелектуальні ре-
сурси організації. Самозростання інтелектуальних ресурсів відбувається завдяки поширенню знань в ор-
ганізації. Щоб існувати, інтелектуальний капітал повинний здійснювати безупинний рух, розвиток.
У суспільному відтворювальному процесі підприємство виступає як організаційна форма нагрома-
дження інтелектуального капіталу, і закономірною є відповідальність сучасних підприємців у питаннях від-
творення людського капіталу як вагомої складової інтелектуального. На думку П.Лоранжа «методи інвесту-
вання фірм у свої людські ресурси сьогодні, імовірно, належить до найбільш важливих стратегічних рі-
шень», «інвестиції в навчання слід розглядати як витратно-ефективну діяльність, а не як ознаку процвітан-
ня або жест розкошів» [7. с. 71].
Управлінські кадри в організаціях розглядаються як головний ресурс знань і вмінь, як своєрідні центри
певних високопрофесійних здібностей, доступні для всіх працівників організації. Усе більше професіона-
лізм самих менеджерів визначається тим, у якому ступені вони привносять в організацію знання як техно-
логічного характеру, так і стосовно зовнішнього середовища, впливу на людей тощо. Знання стали економі-
чною категорією, а капіталізація знань – одним із найважливіших економічних процесів.
У новій економіці знання будуть [4, с. 74]:
ü безпосереднім продуктом діяльності;
ü предметом безпосередньої потреби;
ü виробничим ресурсом, що використовується в процесі виробництва продукції;
ü предметом розподілу й/чи ринкових трансакцій;
ü знаряддям чи інструментом управління;
ü засобом збереження й консолідації суспільства.
Отже, в організації з’являється нова функція – управління знаннями, тобто цілеспрямованого форму-
вання, оцінки, розвитку потенціалу знань, що створюють конкурентні переваги. Один із лідерів європейсь-
Іванова І.В.
ІНСТИТУТ ПРОФЕСІЇ У СТРУКТУРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ
188
кого бізнесу Р. Салмон вважає, що "знання того, як організувати знання, – вирішальна конкурентна перева-
га" [8, с. 214].
Призначення сучасної організації полягає в створенні необхідної інфраструктури та інтелектуально-
орієнтованої корпоративної культури для забезпечення постійного "кругообігу" знань, що формує збіль-
шення інтелектуального капіталу й виживання організації в конкурентному середовищі. У практику мене-
джменту входить нова формула – "knowledge іn tіme" – знання точно в термін. Для створення організації,
що була б здатна акумулювати знання й навчатися, необхідно збільшити швидкість трансформації й транс-
портації знань. Необхідно змістити нагромадження знань з індивідуального рівня на груповий, на рівень
усієї організації. Акумуляція знань усередині організації не відбувається автоматично – цим процесом по-
трібно управляти. Завдання менеджменту полягає не стільки в придбанні знань, скільки в їх збереженні,
розподілі і перетворенні на форму, зручну для внутрішньоорганізаційного користування. Знання повинне
переходити в дії: в ефективне представлення інформаційних ресурсів для прийняття рішень і у підтримку
процесів виконання прийнятих рішень. Цього можна домогтися за допомогою ретельно розробленої конце-
пції ідентифікації, інституціоналізації й практичного використання накопичених знань. Швидкість, з якою
цей процес буде відбуватися в організації, визначається не швидкістю найкомпетентніших і кмітливих спів-
робітників, а швидкістю самих повільних і недосвідчених. "Ініціатива щодо запуску процесу акумуляції –
це одне з основних професійних завдань будь-якого менеджера, що повинен усіляко сприяти передачі знань
членам організації, незважаючи на внутрішні кордони" [9, с. 204].
У суспільстві знань менеджеру для підтримки власної влади потрібні такі компетенції: ефективний до-
ступ до нових знань і вміння їх засвоєння, інтегрування множини потоків знань; подолання "контекстних
відстаней" і відмінності культур; уміння забувати й одночасно працювати у декількох контекстах; уміння
розподіляти компетенції у межах бізнес-одиниці, уміння відстежувати різні процеси й коригувати завдання
в реальному часі.
Б. Будзан діагностує: "Український менеджер, який допоможе Україні наздогнати час, передусім, має
бути інтелектуальним капіталістом. На жаль, сьогодні в Україні "героєм" є інший тип капіталіста – олігар-
хічний"; "часто посади, соціальний статус людей зростають швидше, ніж розвиваються управлінські навич-
ки" [10, с. 290, 295]. Нагромадження капіталу інколи значно випереджує нагромадження інтелекту. Знач-
ною частиною господарських структур продовжують керувати люди, що не мають достатніх знань чи до-
свіду у менеджменті, часта й глибока помилковість дій перетворюють менеджмент на його протилежність –
місменеджмент [11, с. 210; 12, с. 17] – "неправильне управління", некерованість (mіsmanagement – англ.
mіs- "префікс зі значенням неправильності," від англ. mіssan "схибити, промахнутися").
Практичні заходи із впровадження концепції "менеджменту знань" (КМ) у діяльність вітчизняного біз-
несу доводиться адаптувати до української специфіки сьогоднішнього дня. Причиною цьому є той факт, що
менеджмент знань на Заході розвивається у середовищі, що вже пройшло через реінжиніринг бізнес-
процесів (BPR) і загальне управління якістю (TQM), а українські компанії зіштовхнулися з необхідністю за-
стосування TQM, BPR і КМ у єдиному "пакеті". Крім того, реальністю став глобальний ринок високорозви-
неного інтелектуального капіталу. Він є складовою процесу глобалізації й пов’язаний із переміщенням ква-
ліфікованої робочої сили. Важливо відзначити, що міжнародна мобільність кваліфікованих людських ре-
сурсів створює очевидні довгострокові ризики для капіталовкладень у вищу освіту для багатьох країн, у
тому числі й для України.
Висновок: пропонований підхід дає можливість розширити, і узагальнити представлення про професію
не тільки як про виокремлень у результаті поділу праці специфічну діяльність, але й як про основний інсти-
тут капіталізації інтелектуальних ресурсів людини. Позиціоновано професійну діяльність у процесі капіта-
лізації основних людських ресурсів та серед основних структурних складових інтелектуального капіталу
організації. Окреслено тенденції розвитку сучасних організацій у економіці знань і підкреслено роль мене-
джерів у формуванні інтелектуального капіталу. Наведений перелік тенденцій, очевидно, є не повним, але
такого роду зміни в організаціях, що виникли відносно недавно, у найближчому майбутньому будуть лише
поглиблюватися й розширюватися, що змушує й аналітиків, і практиків значною мірою переосмислювати
вимоги до менеджерів і формує потребу у випереджувальному навчанні, причому не в дискретному, а по-
стійному, протягом усього життя.
Джерела та література
1. О.Коврига «Перспектива і проблеми: інституалізація менеджмент-освіти за умов перехідної економіки
в Україні”// “Розбудова менежмент-освіти в Україні”. Матеріали 4-ої міжнародної конференції. - Київ.
2002. – С. 29-37.
2. Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение // Тезис. Т.1. Вып.2. М., 1993
3. Э.Брукинг. Интеллектуальный капитал. С-Пб.: Питер, 2001.
4. Клейнер Г.Б. Становление "общества знаний" в России: социально-экономические проблемы // Бизнес-
образование. – 2005. – № 1(18). – с.67–83.
5. Климов С.М. Интеллектуальные ресурсы организации: Монография. – СПб.: Знание, 2000. – 168 с.
6. Иноземцев В.Л. "Класс интеллектуалов" в постиндустриальном обществе // Социологические исследо-
вания – 2000. – № 6. – С. 38-49.
7. Лоранж П. Новый взгляд на управленческое образование: задачи руководителей. – М.: ЗАО "Олимп-
Бизнес", 2004.
8. Салмон Р. Будущее менеджмента. – СПб.: Питер, 2004.
Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
189
9. Нордстрем К., Риддерстрале Й. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта. – СПб.: Сток-
гольмская школа экономики в СПб, 2002.
10. Будзан Б. Менеджмент в Україні: сучасність í перспективи: Монографія. – К.: Основи, 2001.
11. Бусыгин А.В. Эффективный менеджмент: Учебник. – М.: Финпресс, 2000.
12. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Знання, 1999.
Крюкова О.М., Третяк Д.В.
ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ДО ІНФОРМАЦІЙНОГО
СУСПІЛЬСТВА
Останні два десятиріччя для України в контексті соціально-економічних та політичних наслідків ви-
явилися періодом утвердження як повноцінної держави, що зайняла гідне місце на політичній та економіч-
ній карті світу. Однак процес державотворення ще не завершено. Одне з найближчих завдань полягає в ос-
таточному облаштуванні нового суспільства у поєднанні з усвідомленням необхідності формування якісно
нових соціальних, ресурсних, екологічних та інших критеріїв і стандартів у всіх сферах власного існування.
Україна стоїть на порозі переходу до нової моделі свого розвитку – формування постіндустріального
суспільства, що передбачає зміни в усіх системах і підсистемах. Це викликано тим, що техногенний (індус-
тріальний) тип цивілізації перестав задовольняти основні потреби суспільного розвитку і відповідати тому
рівню суспільних відносин, який склався на сучасному етапі. Традиційні моделі розвитку, засновані на
принципах індустріального типу мислення, що панував на протязі останнього століття, передбачали постій-
не збільшення виробництва товарної продукції, що врешті-решт, викликало негативні наслідки в межах всі-
єї планети. Серед них можна виділити: низьке врахування соціальних потреб населення, зростання бідності,
постійне загострення екологічної ситуації тощо. Тож людство перейшло на нові стандарти життя, в основі
яких лежать не кількісні, а якісні показники. В більшості розвинутих країн це виявилося, в першу чергу, в
переході до постіндустріального суспільства, де на противагу технократичному типу пріоритетним стає
економічна діяльність, яка пов’язана не з безмежним виробництвом товарів, а з використанням інформації
та застосуванням знань, умінь, навичок з метою отримання більшого економічного ефекту. Оскільки зазна-
чені категорії – невід’ємна частина людини, то на центральне місце в економічному розвитку країни вихо-
дить саме ЛЮДИНА. Якщо ж казати більш глибше, то – людський капітал і його розвиток. Тобто в новій
економічній парадигмі в центрі аналізу соціально-економічного розвитку є здатність до ефективних якісних
і структурних зрушень, що прямо і безпосередньо закладено в людині, людському капіталі. Для України
сьогодні ці питання досить актуальні.
Слід зазначити, що питання, пов’язані з загостренням невідповідності технократичних вчень та конце-
пцій з дійсністю, почали дискутуватися найбільш гостро в середині ХХ століття. Тож проблеми людського
розвитку виходять на перший план в 50-60-х роках минулого століття з одночасним оформленням теорії
людського капіталу (США). У її витоків стояли відомі американські економісти, представники так званої
„чиказької школи”, – лауреати Нобелівської премії Т. Шульг, Г. Беккер, Б. Вейсброд, Дж. Мінцер, Л. Хан-
сен. Пізніше великий внесок в її розробку зробили М. Блауг, С. Боулс, Й. Бен-Порет, Р. Лейард та інші. В
подальшому ця концепція розроблялася багатьма вченими усього світу.
Застосування теорії людського капіталу сьогодні дає нам неймовірну можливість виявити ефективність
вкладених у людський розвиток фінансових коштів, зрозуміти роль соціальних інститутів, не тільки
з’ясувати соціальні параметри, а й провести аналіз впливу соціального фактору на ринкову економіку.
Значний внесок у дослідження проблем розвитку людського капіталу зробили провідні вітчизняні вче-
ні-економісти, зокрема: С.І. Бандур, О.А. Грішнова, Д.П. Богиня, М.І. Долішній, А.М. Колот, Е.М.Лібанова,
Н.Д. Лук’яненко, С.І. Пирожков, А.А. Чухно та інші. Однак, незважаючи на значну кількість монографій,
наукових статей та робіт, присвячених даній тематиці [1-10], дослідженням проблем розвитку людського
капіталу в контексті переходу до інформаційного суспільства приділяється недостатньо уваги. Саме тому
метою даної статті є дослідження проблем формування та розвитку людського капіталу в умовах трансфор-
мації суспільства від індустріального до постіндустріального та обґрунтування необхідності удосконалення
системи освіти.
Для початку необхідно визначитися з самим поняттям „людський капітал”. На сьогоднішній день існує
досить багато наукових підходів до визначення цього терміну. В науку воно увійшло на початку 60-х років
ХХ століття в західній економічній літературі, в подальшому удосконалювалося та змінювалося багатьма
вченими в залежності від цілей, які ставили перед собою вчені, та в залежності від основних принципів
економічного розвитку країни, вченими якої розроблялося це поняття.
На наш погляд, найбільш вдалим визначенням є визначення, яке було запропоноване О.А. Грішновою:
„Людський капітал – це сформований або розвинутий у результаті інвестицій і накопичений людьми (лю-
диною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивації та інших продуктивних якостей, який
цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продукти-
вності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника” [5, с. 101]. Дане ви-
значення підсумовує різні підходи до дослідження і визначення категорії „людський капітал”.
У структурі людського капіталу можна виокремити чотири основні елементи: знання та продуктивні
здібності, здоров’я, мотивацію, мобільність.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93699 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T14:39:35Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іванова, І.В. 2016-02-02T17:38:18Z 2016-02-02T17:38:18Z 2007 Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації / І.В. Іванова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 102. — С. 185-189. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93699 Завдання публікації – з позицій діяльнісного підходу та сучасного інституціоналізму розглянути зв'язок професії зі змістом і структурою інтелектуального капіталу та привернути увагу до ролі менеджменту в зростанні інтелектуального капіталу організації. Задание публикации – с позиций деятельностного подхода и современного институционализма рассмотреть связь профессии с содержанием и структурой интеллектуального капитала и привлечь внимание к роли менеджмента в росте интеллектуального капитала организации. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації Article published earlier |
| spellingShingle | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації Іванова, І.В. Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| title_full | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| title_fullStr | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| title_full_unstemmed | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| title_short | Інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| title_sort | інститут професії у структурі інтелектуального капіталу організації |
| topic | Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Интеллектуальный капитал и конкурентоспособность организаций – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93699 |
| work_keys_str_mv | AT ívanovaív ínstitutprofesííustrukturííntelektualʹnogokapítaluorganízacíí |