Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях
Показано один з прикладів отримання на східному кордоні Угорського королівства земельного надання для родини Себеслава з Чічаровець. Розглядаються обставини появи сімейства у межах комітату Унг, ймовірне етнічне коріння. Висловлюється припущення, що частина переселенців з Галицької землі могла...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Княжа доба: історія і культура |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2013
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93719 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 39-48. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859642537523806208 |
|---|---|
| author | Волощук, М. |
| author_facet | Волощук, М. |
| citation_txt | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 39-48. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Княжа доба: історія і культура |
| description | Показано один з прикладів отримання
на східному кордоні Угорського королівства
земельного надання для родини Себеслава з
Чічаровець. Розглядаються обставини появи
сімейства у межах комітату Унг, ймовірне
етнічне коріння. Висловлюється припущення, що частина переселенців з Галицької землі могла в межах володінь Арпадів не ідентифікуватися як “руські”, природно не маючи
на це жодних підстав. Заохочення до переселення могли виводитися від часів правління
Коломана І – галицького короля Коломана.
There is in the article one of an episodes
about the Sebeslav from Checher, which had received
the lands on the east border of Hungary
in XIIIth. The author researches the conditions
of the appearance of this family into comitatus
Ung. It’s very interesting their ethnical origin.
Considered, that one part of the migrants from
Galithia could not be identifi ed like “ruthenians”,
because hadn’t grounds for this. Hungarian
king Colomanus I or king of Galithia
Colomanus were interested in active migration
movements to the Hungary.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:23:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Мирослав ВОЛОЩУК
IOBAGIO ZUBUZLAUS DE VILLA CHECHER CASTRI DE
UNG, ОНУКИ БОЯРИНА СУДИСЛАВА ТА ПРОБЛЕМА
ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ СХІДНИХ
КОМІТАТІВ УГОРЩИНИ В ХІ–ХІІІ СТОЛІТТЯХ
Питання про заселення вихідцями з руських земель прикордонних
східних комітатів Угорщини завжди належало до найактуальніших у віт-
чизняній історіографії1. Учені намагалися з’ясувати, коли ж саме землі су-
часного українського Закарпаття стали заселяти вихідці з, наприклад, іс-
торичної Галичини. Безумовно, на рівні винятково топонімічних студій та
індивідуалізацій згаданих в угорській документацій осіб, що тут прожива-
ли, провести таке дослідження складно. Адже нині на цих теренах маємо
здебільшого слов’янські назви, які могли тут закріпити в різний спосіб.
Зрозуміло, що на світанку середньовічної історії ідентичності відо-
бражалися за родом, або племенем (gentes), далеко не всі з них трималися
писемної традиції. Тільки християнізація більшості європейських країн,
умовно завершена напередодні 1000 р., дала поштовх до формування міс-
цевих осередків писемної продукції – монастирів, бібліотек, архівів. За та-
ких обставин персоніфікувати навіть найзаможніших осіб, що мешкали в
регіоні Карпат, – завдання не з легких.
Подібні означення випливали з противаг “свій” – “чужий”. Відтак, ти-
тульна громада, що мешкала на окремо взятій землі, ідентифікуючись у
якийсь один чітко визначений спосіб, приймаючи до свого кола, або по су-
сідству чужинця, повинна була виробити стиль ототожнення такого – зде-
більшого за географічним, етнічним або ж родовим окресленням.
Добре відомо, що західний і східний відроги Карпат на період проник-
нення до Європи угорців упродовж ІХ–ХІ ст. заселяли хорвати, яких остан-
нім часом в історіографії прийнято називати карпатськими2. Безумовно, між
1 Див. одне з останніх узагальнень до
даної теми: Волощук М. М. Ruthenes in
Regnum Hungariae (ХІ – перша половина
XIV ст.): дискусії та пошуки // Україно-
угорські етюди / Відп. ред. Л. Войтович. –
Львів, 2010. – Вип. 1. – С. 142–163. Тут же
бібліографія проблеми (С. 142–145).
2 Войтович Л. В. “Білі” хорвати чи “кар-
патські” хорвати? Продовження диску-
сії // Дрогобицький краєзнавчий збір-
ник. – Дрогобич, 2004. – Вип. 8. – С. 38–45;
Його ж. Карпатські хорвати в етнополі-
тичному розвитку Центрально-Східної
Європи раннього середньовіччя // Укра-
їна в Центрально-Східній Європі (з най-
давніших часів до кінця XVIII ст.). – Київ,
2004. – Вип. 4. – С. 105–132; Майоров А. В.
Великая Хорватия: этногенез и ранняя
история славян Прикарпатского регио-
на. – Санкт-Петербург, 2006. – 209 с.
40 Мирослав ВОЛОЩУК
громадами за та перед гірським пасмом мусили існувати сталі зв’язки, зумовле-
ні природними господарськими та політичними потребами, особливо напри-
кінці Х – на початку ХІ ст., коли цей конгломерат підкорили київський князь
Володимир Святославович та угорський король Стефан І. Хорватський gens,
звичайно, не зник з етнічної карти континенту навіть після підпорядкування
Рюриковичам у межах майбутньої Галицької землі та Арпадам за Карпатами.
Знатні роди мусили мешкати й надалі у колишніх володіннях, прийнявши
нові політичні реалії (про деталі цього процесу можна тільки здогадуватися).
До кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. про східні володіння Угорського королів-
ства та, особливо, етнічний склад населення, що там проживало, ми маємо
доволі примарне уявлення за даними цілком неоднозначних документів.
Наприклад, на сторінках “Діянь угорців” деякі матеріали про географію та
народонаселення цих земель частково подав їх анонімний автор кінця ХІІ –
першої третини ХІІІ ст.3 Комітати Берег, Земплін, Марамарош, Угочі, Унг, Ша-
риш, куди входили терени сучасного українського Закарпаття, фігурують у
документації щойно від ХІІІ ст.4 Зокрема, теперішній обласний центр – місто
Ужгород, відомості про існування якого сягають ІХ–Х ст., до середини – другої
половини ХІІІ ст. виявився не надто упривілейованим увагою хроністів5.
Найповніше, на нашу думку, узагальнення обставин та характеру за-
люднення даних земель запропонували словацький історик Фердінанд
Улічни6 та угорський вчений Пал Енгел7. Зрозуміло, що “руський” вектор
у межах комітату Унг автори практично не розглядали – за винятком тих
моментів, коли йшлося про чітко ідентифікованого в “руський спосіб”
(Ruthenus, або dictus Orrus) мешканця чи знатного вельможу.
На прикладі кількох осіб спробуємо показати, наскільки процес за-
люднення східного прикордоння Угорщини у Середньовіччі виявлявся
складним, неоднозначним та суперечливим за своєю суттю, наскільки дис-
кусійною залишається проблема етнічної ідентифікації місцевих знатних
родів та пересічних мешканців, про яких дещо повніші матеріали збере-
глися щойно від ХІІІ ст.
Зокрема, terminus post quem 1263 (?) – terminus ante quem 1273 рр. відомо про
держателя села Чічаровце (Zubuzlaus de villa Checher, тепер – село Чічаровце,
3 Див., зокрема, останні критичні ви-
дання, що з’явилися у Польщі та Росії:
Anonimowego notariusza króla Béli Gesta
Hungarorum / Tłumaczenie A. Kułbicka,
K. Paułowski, G. Wodzinowska-Taklińska.
Wstęp i przypisy R. Grzesik. – Kraków,
2006. – 198 s.; “Деяния венгров” маги-
стра П., которого называют Анонимом /
Перевод В. И. Матузовой, вступительная
статья и комментарий М. К. Юрасова //
Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. –
Санкт-Петербург, 2007. – № 1–2. – C. 87–98.
4 Нариси історії Закарпаття: У 2 т. / За
ред. І. Гранчака. – Ужгород, 1993. – Т. 1. –
С. 54.
5 Наприклад, останнє критичне ви-
дання актів, що стосувалися словацької
середньовічної історії, втім земель укра-
їнського Закарпаття, має тільки одну
згадку про фортецю Унг. Див.: Codex
diplomaticus et epistolaris Slovaciae: In 2 t.
(далі – CDSl) / Ed. R. Marsina. – Bratislava,
1987. – T. 2 (inde ab anno MCCXXXV usque
ad anno MCCLX). – S. 221.
6 Uličný F. Dejiny osidlenia Užskej
župy. – Prešov, 1995. – 353 s.
7 Engel P. A nemesi társadalom a közép-
kori Ung megyében. – Budapest, 1998. –
179 old.
41IOBAGIO ZUBUZLAUS DE VILLA CHECHER CASTRI DE UNG…
округ Міхаловце, Кошицького краю, Словаччина) замкового йобагіона
Унгу – Себеслава. У літературі його етнічна ідентифікація залишається від-
критою. Михайло Грушевський, зокрема, одним з перших назвав фігуранта
прийшлим8. Ф. Улічни, акцентуючи увагу на тому, що в межах згаданого по-
селення знаходили слов’янську (sic!) кераміку, датовану VIII–X ст., підкреслю-
вав, що село Чічаровце є свідком словансько-словацької історії. Відповідно,
автор натякав на належність Себеслава до числа предків сучасних словаків,
ані словом не обмовившись про карпатських хорватів, які могли заселяти
вказані території до приходу угорців9. Жодних припущень щодо походжен-
ня згаданого замкового йобагіона не висував П. Енгел, лаконічно подавши
основну інформацію про нього в одній із приміток своєї монографії10.
Здавалося б, чи може бути обраний персонаж репрезентативним при
вивченні характеру руського заселення східних комітатів Угорщини? Свід-
чення писемних джерел дають ствердну відповідь. Зокрема, документ Бели
IV від 28 серпня 1263 (?) р., виданий in Verenche (тепер – село Саболчвереш-
март, медьє Саболч-Сотмар-Берег, Угорщина), закріплював розподіл зе-
мельної власності у селі Чічаровце між представниками сімейства замко-
вого йобагіона Себеслава та його ж родича – Міки, сина Іоана11. Відтак, як
слушно зауважив Ф. Улічни, на 1263 р. згаданий йобагіон контролював дані
угіддя уже певний час12. Зміст акту повідомляв, що: “…коли за нашої при-
сутності між Мікою, сином Іоана, з одного боку, та йобагіонами фортеці
Унг Себеславом зі своїми родичами із Чічаровець – з іншого, щодо частини
землі тих же Чічаровець зав’язується судова справа, тоді згаданий Себеслав
від себе та своїх кревняків за нашої присутності погодився названу частину
володіння площею два плуги, в мирі віддати названому Мікові…”13.
Однак родич Себеслава – Міка, син Іоана, помер, не залишивши спад-
коємців, що стало приводом до ревізії меж села Чічаровець, зафіксованої у
королівському акті від 17 лютого 1265 р.14: “Відтак, усім присутнім маємо на-
мір заявити, що Себеслав із села Чічаровце, який прибув до нас і нас покір-
но просив, щоб частину землі із села Чічаровець, яку посідав померлий без
спадкоємців його близький родич Міка, від нього ж до своїх (земель – М. В.)
прилучити та підтвердити, як це прийнято у нашому королівстві, як дане
володіння, так і землі згаданих Чічаровець із лісами, луками та рікою Лато-
рицею, що протікає через цю маєтність. Колись найславетніший володар,
8 Грушевський М. С. Історія України-
Руси: У 10 т., 11 кн. – Київ, 1992. – Т. 2. –
С. 502.
9 Uličný F. Dejiny osidlenia… – S. 56–57.
10 Engel P. A nemesi társadalom… –
61 old.
11 Codex diplomaticus patrius. Hazai
okmánytár: In 8 t. (далі – CDP) / Studio et
opera E. Nagy. – Budapestini, 1880. – T. 8. –
S. 91; Regesta rerum stirpis Arpadianae
critico-diplomatica: In 3 t. (далі – RSA) /
Ed. I. Szentpétery. – Budapest, 1923. – T. 1:
1001–1270. – S. 414.
12 Uličný F. Dejiny osidlenia... – S. 56.
13 “…cum inter Myxam fi lium Johannis
ex una parte, et Zubozlaum ac consanguin-
eous suos de Chechyr iobagiones castri de
Vng ex altera, super quadam particular
terre de eadem Chechyr coram nobis ques-
tion verteretur, tandem dictus Zobozlow
pro se et suis consanguineis coram nobis
constitutes, dictam particulam terre, quam
duorum aratrorum esse dicebant, reliquit
pacifi ce dicto Myxe…”: Uličný F. Dejiny
osidlenia... – S. 56
14 RSA. – S. 436.
42 Мирослав ВОЛОЩУК
світлої пам’яті король Коломан своїм надавчим розпорядженням… як відо-
мо, колись за вірну службу передав маєток у довічне користування досвід-
ченому Іоанові Фрідріху та Андрієві, прозваному Франта, – предкові цього
Себеслава”15.
Наведений фрагмент – найцікавіший, оскільки дозволяє розглянути
не тільки ймовірний час появи предків Себеслава в межах Угорського коро-
лівства, а й спробувати з’ясувати їх етнічну належність.
В угорській історії відомо двоє Коломанів, що були королями, однак
не обоє – безпосередньо угорських земель: Коломан І, прозваний Книжни-
ком (Colomanus, 1096–1116) та молодший брат Бели IV – Коломан (Colomanus,
1208–1241), який у семирічному віці був помазаний на Галицьке королів-
ство, займаючи престол із перервами впродовж 1214–1221 рр. Свій титул
син Андрія ІІ зберігав до самої смерті, що засвідчує чималий актовий ма-
теріал16. Однак у документі від 17 лютого 1265 р. та його наведеній копії
D[ominus] Colomanus Rex фігурує без докладнішої титулатури.
У післямонгольський період, до якого відноситься і згаданий диплом,
церковні та приватні акти відкликалися до загиблого під час нападу кочів-
ників королівського брата, як правило, в наступному контексті: “Коломан,
брат вищезгаданого короля”17, “наш найшанованіший брат, король і князь
Коломан”18, “найшановніший наш брат, світлий король Галичини та князь
усієї Славонії Коломан”19, “колишній король, найсвітліший наш брат Коло-
ман”20 та ін. – залежно від земель, якими той управляв за життя.
15 “Proinde ad vniuersorum notitiam teno-
re praesentium volumus peruenire, quod ac-
cedens ad praesentiam nostram Zobuszlo de
villa Chicher, nobis humillime supplicauit,
vt quamdam portiunculam terrae de terra
Chicher exscissam sine herede Mike dece-
dentis, proximi scilicet sui, a quo eandem,
secundum approbatam regni nostri con-
suetudinem, ad se, et suos proximos deuo-
lutam fore asserit, sibi confi rmare dignare-
mur, quam scilicet particulam terrae, nec
non et terram Chicher praedictam cum sylu-
is, pratis et fl uuio Latorza, ac vado in eodem
habito, olim excellentissimus D[ominus] Co-
lomanus Rex, bonae memoriae, mediantibus
suis li� eris donationalibus … condam Iohan-
ni Fridriae Prurentis scilicet Andreae, Franta
dictis, Proauo scilicet eiusdem Zubuzlo, su-
isque posteritatibus pro fi delibus seruitiis
in perpetuum donasse dignoscitur”: Codex
diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac
civilis (далі – CDH) / Studio et opera G. Fe-
jer. – Budae, 1829. – T. 4, V. 3. – S. 267–268.
Імена предків Себеслава суттєво відріз-
няються у пізніших виданнях. Імре Нодь
подав їх у такій версії: “колись Іоанну
Фрідріхові – батькові ж предка отого Се-
беслава – Андрієві Франкові” (“…condam
Johanni Fridrih patri scilicet Andree Franka
dictis proauo videlicet eiusdem Zobuzlo”:
CDP / Studio et opera A. Ipolyi, E. Nagy,
D. Véghely. – Budapestini, 1876. – T. 6. –
S. 129). В Імре Сентпетері – тлумачення
аналогічне останньому (RSA. – S. 436–437).
Хоча упорядник вважав документ оригі-
налом, у використаному примірнику ви-
дання на полях хтось із читачів дописав
hamis, тобто – фальсифікат.
16 Див., зокрема: CDH / Studio et opera
G. Fejer. – Budae, 1829. – T. 3, V. 2. – S. 90,
103, 231, 238, 286.
17 “…Colomannus, praedicti Regis
frater”: CDH / Studio et opera G. Fejer. –
Budae, 1829. – T. 4, V. 1. – S. 236.
18 “…carissimus frater noster Colomanus
rex et Dux”: CDH. – T. 4, V. 1. – S. 251.
19 “…charissimus frater noster Coloman-
nus, rex Galiciae illuster, ac Dux totius
Sclauoniae”: CDH. – T. 4, V. 1. – S. 251. –
S. 287–288.
20 “…Colomannus, quondam Rex,
charissimus fratrer noster”: CDH / Studio et
43IOBAGIO ZUBUZLAUS DE VILLA CHECHER CASTRI DE UNG…
Натомість Коломан І в тогочасній офіційній документації фігурував як
“світлої памяті Коломан”21, “Коломан, світлий король угорців”22 та ін. Без-
умовно, традиція діловодства в першій половині ХІІІ ст. значно розвинулася
у порівнянні з рубежем ХІ–ХІІ ст. Спектр уживаних щодо вінценосних осіб
епітетів зростав із вдосконаленням дипломатики. Однак, як показує прак-
тика ХІІІ–XIV ст., усіх колишніх угорських володарів, незалежно від ставлен-
ня до них наступників, вшановували post mortem однаково гідно.
При цьому за часів правління обох Коломанів процеси переселення
до володінь Арпадів вихідців із навколишніх країн були звичним явищем.
Поняття proavus, застосоване в акті від 17 лютого 1265 р., з латинської
мови однаково перекладається як “прадід”, так і “пращур”. Воно, відтак,
може стосуватися як періоду правління Андрія ІІ, коли, очевидно, ще жили
батьки замкового йобагіона Себеслава, так і межі ХІ–ХІІ ст.23 І хоча І. Сент-
петері таки висловив припущення, що в даному разі йдеться саме про пе-
ріод правління Коломана І24, бути переконаним у вірності його пропозиції
важко. Про саме поселення упродовж ХІ – першої половини ХІІІ ст. ми ні-
чого не знаємо25. Виникає, відтак, запитання, чому в акті не сказано про під-
твердження надання, що їх здійснили наступники Коломана І у ХІІ–ХІІІ ст.,
як це можна побачити на інших прикладах. Зрештою, для часу правління
останнього форма передачі земельної власності у постійне користування не
була нормою. Подібні феодальні традиції закріпилися якраз при Белі ІІІ,
Андрієві ІІ та – особливо – за правління Бели IV.
Відверто не слов’янськими, а, радше, германськими виглядають також на-
ведені імена давніших власників села Чічаровець – Іоан Фрідріх та Андрій
Франк, або ж Франт. Можливо, саме останнє – поряд із непевним змістом
акту – й змусило когось з читачів засумніватися в автентичності самого до-
кумента. Наші пошуки згаданих осіб за іншими джерелами Угорського ко-
ролівства дали змогу встановити, що persona nomine magister Ioannus Fridrich
opera G. Fejer. – Budae, 1829. – T. 4, V. 2. –
S. 21.
21 “…Colomannus rex bonae memoriae”:
CDH. – T. 4, V. 2. – S. 347.
22 “…Colomannus, illustrus Hungarorum
rex”, див.: CDH / Studio et opera G. Fejer. –
Budae, 1829. – T. 5, V. 1. – S. 310.
23 На те, що село Чічаровце могло ви-
никнути ще в ХІ ст., вказував Ф. Улічни,
однак жодної аргументації на користь
такої можливості він не наводив: Uličný F.
Dejiny osidlenia… – S. 57. З високою ві-
рогідністю можемо припускати, що в
даному населеному пункті від 80-х ро-
ків XIV ст. мешкали особи вірогідного
руського походження, зокрема – Johannes
dictus Oroz de Checher: A Nagymihályi és
Sztárai gróf Sztáray család oklevéltára /
Szer. Gy. Nagy. – Budapest, 1887. – K. 1:
1234–1396. – S. 482; Diplomata Hungariae
antiquissima accedunt epistolae et acta ad
historiam Hungariae pertinentia / Edendo
operi praefuit György Györff y. – Buda-
pestini, 1992. – V. 1 (ab anno 1000 usque
ad annum 1131). – S. 431. Даний преце-
дент, на наш погляд, також може бути
пов’язаним з якимось короткотривалим
перебуванням у межах села в ХІІІ ст. не-
відомого за документами певного “русь-
кого” оточення Себеслава, навіть через
декілька поколінь відображеного в окрес-
леннях наступних мешканців поселення.
24 RSA. – 18 old.
25 CDSl / Ed. R. Marsina. – Bratislava,
1971. – T. 1 (inde ab anno DCCCV usque
ad anno MCCXXXV). – S. 377–379; CDSl. –
T. 2. – S. 517–520. Див. також: Uličný F.
Dejiny osidlenia… – S. 56.
44 Мирослав ВОЛОЩУК
26 CDH. – T. 4, V. 1. – S. 158.
27 “Andreas, filius Sigismundi de
Chychyr et Ioannes Oros, in Nicolai ac
Benedicti, filiorum eiusdem Sigismundi,
nec non Ladislai, Michaelis, Stephani, et
Nicolai similiter Oros de eadem Chichir,
fratrum ipsorum nominibus et in personis
quasdam duas litteras nostrum Iudiciarium
produxerunt in conspectum … Quod
idem Dominus Bela Rex … nobilis viri
Magistri Simonis, filii Ioannis Belye de
Berkez, ex cognatione condam Magistri
Ioannis Fridrich, quamdam villam suam
Wys vocatam, simul cum quadam terra
nomine Chenke, ab aliorum iuribus per
metas omnino distinctas, et separatas eidem
Simoni et per eum memorato Ioanni Patri,
ac Iob filio eiusdem Simonis, item Zubuzlo
et alteri Ioanni fratribus et consanguineis
suis…”: CDH. – T. 4, V. 1. – S. 158, RSA. –
S. 202–203.
28 Див.: RSA. – S. 202–203. Як фальсифі-
кат розглядав документ також: Engel P. A
nemesi társadalom… – 60 old.
згадана в доступних актах тальки один раз під 27 жовтня 1239 р. у документі,
покликаному підтвердити право власності низки осіб щодо земельних на-
дань Chenke та Wys (тепер – не локалізовані топоніми), розташованих уздовж
ріки Бодрог26. За змістом акту: “Андрій, син Сигизмунда з Чічеру (тепер – зга-
дане село Чічаровце – М. В.), та Іоан Русин із Миколою й Бенедиктом, синами
того ж Сигизмунда, а також Володиславом, Михайлом, Стефаном і Миколою,
також русинами (онуками Судислава – М. В.) з того ж Чічеру, братами тих осіб
та персон, що доставили нашим (королівським – М. В.) суддям для перегляду
два листи… (про те – М. В.), що той же володар, король Бела… знатному мужу
магістрові Симонові, синові Іоана Бели з Беркезу, родичу колись магістра Іоа-
на Фрідріха, колись село, назване Віс, разом із колишньою землею Ченке, оста-
точно відділеною від інших приписів та надану тому Симонові, а через нього
згаданому батькові Іоанові і синові того Симона – Йобові, також Себеславові
та іншому Іоанові – його братам та кревнякам…” надав27.
Відтак, ми довідуємося, що прадід, або ж предок йобагіона Себеслава –
Іоан Фрідріх, доводився родичем якомусь магістрові Симонові, однак без
жодної вказівки на належність його самого до Чічаровець та без будь-яких
натяків на дітей. Серед власників села постають сини Сигизмунда – Ан-
дрій, Микола, Бенедикт; Іоан Русин, а також Володислав, Михайло, Стефан
і Микола, відомі як також руські. Проте немає жодного натяку на право
власності самого Іоана Фрідріха.
Угорські вчені Густав Вензель та Імре Сентпетері не випадково вважали
даний диплом фальсифікатом з огляду на відсутність оригіналу за наяв-
ності лише копії, за Георгом Феєром, датованої аж 1481 р. – часом правлін-
ня короля Матьяша Гуньяді (Mathias, 1458–1490)28. Аналогічно, у дипломі
зареєстровані особи, що ніколи між собою не зустрічалися, оскільки на-
віть час їхнього проживання в межах села чи по-сусідству з ним обіймав
дуже широкий проміжок ХІІІ–XV ст. Зокрема, за дослідженнями П. Ен-
гела, Андрій, син Сигизмунда, належав до місцевої знаті, нотованої між
1459–1482 рр., Іоанн Руський згадується упродовж 1367–1418 рр. Микола і
Бенедикт серед синів згаданого Сигизмунда взагалі не фігурують, а під
означення similiter Oros могли потрапити хіба що Стефан і Микола – влас-
ники сусіднього надання Стретава та сини загиблого поблизу Ярослава 17
або ж 18 серпня 1245 р. бана Філі, що й відповідно підтверджують наведені
45IOBAGIO ZUBUZLAUS DE VILLA CHECHER CASTRI DE UNG…
далі документи29. Нічого про такий склад власників Чічаровець упродовж
ХІІІ–XV ст. не знав Ф. Улічни30.
Відтак, до числа фальсифікатів відверто напрошується й акт від 17 лю-
того 1265 р., оскільки принаймні історичність персони Іоана Фрідріха та
його причетність до володінь у Чічаровцах викликає закономірні сумніви.
Той факт, що згаданий фальсифікат чітко вказував на проживання у
межах села цілого ряду осіб, ідентифікованих як Oros, на загал може відо-
бражати як реалії XV ст., коли велася робота над його створенням, так і
етнічну ситуацію в окремих селах комітату Унг від XIV ст. Ми не виключа-
ємо жодного з варіантів, тим паче, що кількість руських переселенців після
приходу до влади у королівстві династії Анжу зростала*.
Докладно відомо, що станом на 1271 р. замковий йобагіон Себеслав ще
жив. Він згаданий у зверненні Бенедикта – сина Матвія із Зеклену (Benenyg
filius Mathey de Zeklen, тепер – можливо, село Сокирниця Хустського р-ну
З акарпатської обл.) до Лелеського конвенту монастиря Святого Хреста у пи-
танні переуспадкування володінь села Батуа (Batua, тепер – село Батьово Бе-
регівського р-ну Закарпатської обл.), яке знаходилося поруч з володіннями
Себеслава та вперше відзначеного з документами його сина Володислава31.
Із акту лелеського препозита Деметера від 1273 р. відомо, що той, як і бать-
ко, належав до йобагіонів фортеці Унг (Ladislaus filius Zubozlay)32. Відсутність
натомість у джерелі згадок про Себеслава може засвідчувати, що він на той
час уже помер. Дослідження П. Енгела показують, що й сам йобагіон Воло-
дислав після смерті, що наступила до 1279 р., не залишив нащадків, а відтак
земля Чічаровце перейшла до короля Володислава IV, який міг розпоря-
джатися нею на власний розсуд33. В акті, виданому, очевидно, невдовзі після
смерті Себеславового сина, ще до 1279 р. або упродовж цього ж року, вка-
зано: “…володар король (Володислав IV – М. В.) колишню землю йобагіона
фортеці Унг на ймення Володислав, що посідав Чічаровце без спадкоємців,
передає у довічне користування вдівцеві магістрові Егідієві…”34.
Відтак, ймовірність проживання в межах комітату Унг певної групи ви-
хідців з руських земель, що могли бути предками даного Себеслава, запе-
речувати не варто. Переселення могло статися між 1096–1116 рр. за правлін-
ня Коломана І, або ж, що найвірогідніше, – між 1214–1241 рр. у період від
вступу герцога Коломана на галицький престіл до моменту його поранен-
ня у битві над рікою Шайо та смерті в хорватських землях у червні 1241 р.
29 Engel P. A nemesi társadalom… – 59,
143, 169 оld.
30 Uličný F. Dejiny osidlenia… – S. 56–58.
* Давно напрошується проведення
комплексного просопографічного, істо-
рико-демографічного та етнографічно-
го дослідження, присвяченого руським
переселенцям в Угорському королівстві
XIV – першої чверті XVI ст. Чимала кіль-
кість опублікованого та архівного матері-
алу актуалізує цю проблему.
31 CDP. – T. 6. – S. 181.
32 Ibidem. – T. 8. – S. 440–441.
33 Engel P. A nemesi társadalom… –
61 old.
34 “…dominus rex quandam terram ioba-
gionis castri de Wngh nomine Ladislai sine
herede decedentis Checher vocatam relicte
magistri Egidii contulisset perpetuo iure
possidendam…”: RSA / Ed. I. Szentpétery,
kézirát. I. Borsa. – Budapest, 1961. – T. 2:
1270–1292, V. 2–3. – S. 255.
46 Мирослав ВОЛОЩУК
Відкликання при створенні документа до часів саме котрогось із Коломанів
засвідчує добру обізнаність автора в характері та напрямках міграційних
рухів у країні. Дискусійність етнічного походження замкового йобагіона
Себеслава та представників його сімейства пов’язана з відсутністю у писем-
них джерелах відповідних чітких предикатів, які, видається, могли бути
втрачені за попередній період проживання його предків у межах відведе-
них їм територій. Однак село Чічаровце, залишаючись привабливим для
оселення представників руського “світу” у XIV ст., дозволяє, все ж, обереж-
но пов’язувати біографію досліджуваної особи з володіннями Рюриковичів.
Аналогічні, як можна побачити, за суттю процеси зачепили онуків бо-
ярина Судислава – Стефана і Миколу, відомих із джерел щонайменше від
1250, 1266, 1281, 1282 рр., та одного недатованого акту, виданого за правлін-
ня Володислава IV. Після смерті їхнього батька – королівського бана Філі
під Ярославом 17 (або 18) серпня 1245 р. рішенням Бели IV від 29 грудня
1250 р. сини успадкували ряд земель, зокрема – село Битчу (тепер – місто
Битча, округ Битча Жілінського краю, Словаччина) і село Гвоздніцу (тепер –
село Гвоздніца, округ Битча Жілінського краю, Словаччина)35. На підставі
королівського диплому від 1266 р. вони прибрали також право власності
на володіння Стретава, розташоване в комітаті Унг (тепер – село Стретава,
округ Михайловце Кошицького краю, Словаччина)36. Управління відведе-
ними наданнями Стефан здійснював щонайменше до середини 80-х років,
оскільки Микола, очевидно, за припущеннями вчених, помер десь одразу
ж після 1266 р.37 Однак навіть у тих документах, що переповідають окремі
аспекти біографій Судиславових онуків, жоден з них при житті як “русь-
кий” не ідентифікувався38, попри те, що як Судислав значну частину життя
провів у Галичині, так і його дружина, очевидно, могла походити звідси39.
Генеалогічні дослідження угорського вченого Мора Вертнера над спад-
коємцями бана Філі по лінії Стефана – Філі та Фоми також не з’ясували
ситуації40. Аналогічно “мовчить” з даного приводу П. Енгел41. Відтак, ми не
35 CDSl. – T. 2. – S. 247.
36 “…отож бо єдинодушно йобагіо-
ни замку (Унг – М. В.) нам повідомля-
ли, що колись їхня спадщина, прозвана
Стретава, із усіма своїми добрами після
татарського погрому у зв’язку із важким
становищем була повністю продана і
передана банові Філі та його нащадкам
у довічне користування за 16 марок”
(“…iidem Iobbagyones Castri nobis con-
corditer recitauerunt: quod quamdam ter-
ram ipsorum haereditariam, Zyrwthva vo-
catam, cum vniuersis vtilitatibus suis post
plagam Tartarorum, in tempore necessitatis
vendidissent, et tradidissent praedicto Phyle
Bano pro decem et sex marcis sibi et suis
haeredibus pleno iure pacifi ce possiden-
dam”: CDH. – T. 4, V. 3. – S. 380.
37 Engel P. A nemesi társadalom… – 169 old.
38 CDP. – T. 8. – S. 274; CDH / Studio et
opera G. Fejer. – Budae, 1837. – T. 7, V. 4. –
S. 183.
39 Див.: Волощук М. М. “Филя древле
прегордыи” / Fila Supruniensis. Мало-
відомі сюжети з історії Галицької землі
першої половини ХІІІ століття // Україна:
культурна спадщина, національна свідо-
мість, державність. – Львів, 2011. – Вип. 20:
Actes testantibus. Ювілейний збірник на
пошану Леонтія Войтовича. – С. 190.
40 Wertner M. Ungarns Palatine und Bane
im Zeitalter der Árpáden. Ar¥ ontologis¥ e
Studie // Ungaris¥ e Revue / Heraussge-
geben von prof. K. Heinri¥ . – Budapest,
1894. – S. 166.
41 Engel P. A nemesi társadalom… – 59,
169 old.
47IOBAGIO ZUBUZLAUS DE VILLA CHECHER CASTRI DE UNG…
мали б жодної інформації про самоідентифікацію цих персон, їхнє етнічне
ототожнення офіційною канцелярією, якщо б не згаданий фальсифікат від
27 жовтня 1239 р., де вони фігурують як similiter Oros – в типово угорський
спосіб персоніфікації, поширений від XIV ст.
Причин, через які вони потрапили до зазначеного акту, встановити не
вдається. Це цілком могло бути пов’язаним з близькістю обох сіл – Чічаро-
вець та Стретави, ймовірними суперечностями, даниною пізнішому чисель-
нішому проживанню вихідців з Русі в межах комітату тощо. Підстав зви-
нувачувати переписувача XV ст. у свідомому викривленні біографічних та
родових даних вказаних осіб немає. Для Угорщини часів правління короля
Матяша Гуньяді проблема персоніфікації онуків Судислава не була актуаль-
ною для королівської влади не тільки в локальному, а й у глобальному сен-
сі. Стефан і Микола згадані в такій же послідовності, як вони фігурують і в
оригінальних документах за 1250 та 1266 рр.: спершу Стефан, далі – Микола.
Це підказує висновок про Стефана як старшого брата. Перелік власників Чі-
чаровець, до яких автор фальсифікату від 27 жовтня 1239 р. зарахував також
Судиславових онуків, ретельно відтворений у фахових публікаціях учених,
terminus ante quem 1408 р. жодного руського вельможу не включає42. Серед
імовірно ідентифікованих також similiter Oros за документом від 1239 р. ви-
ступають ще Володислав та Михайло43. Персоніфікувати їх не вдалося.
Тому не виключено, що цілий ряд переселенців, які за різних обста-
вин потрапили на терени Угорського королівства і розселилися, зокрема,
в східних комітатах, могли не використовувати ідентифікацію Ruthenus, чи
Orrus щонайменше за двох причин.
1. По-перше, це могли бути вихідці з Галицької землі, які в принципі
не могли вважати себе руськими в етнічному сенсі (дане питання потребує
окремого глибокого дослідження*), а відтак після переселення до Угорщи-
ни не використовували такої ідентичності, або ж навіть вживаючи якийсь
час, відходили від неї у наступних поколіннях, на що впливали асиміляцій-
ні процеси, злиття з місцевими слов’янськими та угорськими родинами.
2. По-друге, окрему частину мігрантів складали представники галиць-
кої (а теж, можливо, волинської й чернігівської) знаті (наприклад, з-поміж
прибічників чернігівського претендента на галицький престіл – князя Рос-
тислава Михайловича), що були немісцевого, не-галицького етнічного по-
ходження (кочівники-осадники, члени німецьких, іноземних слов’янських
громад тощо), заснувавши тут свої роди завдяки тривалій торгівельній, чи
ремісничій діяльності, яка переходила із покоління до покоління. Такі “малі
колективи” могли піддаватися частковій асиміляції, приймати слов’янські
імена, можливо, – змінювати конфесію. Вони не ідентифікувалися як “русь”
у літописанні зі зрозумілих причин, однак під впливом різних обставин у
42 Uličný F. Dejiny osidlenia... – S. 57.
43 CDH. – T. 4, V. 1. – S. 158.
* Див.: Волощук М. М. Галицкая иден-
тичность в ХІІ–ХІІІ вв.: земельный, динас-
тический и этнический аспекты // Studia
Slavica et Balcanica Petropolitana. – Санкт-
Петербург, 2010. – № 1(7). – Январь–
июнь. – С. 165–178; Его же. K вопросу о са-
моидентификации Галичины ХІІ–ХІІІ вв.:
земельный, династический и этнический
контекст // Byzantinoslovaca. – Bratislava,
2010. – V. 3. – S. 75–88.
48 Мирослав ВОЛОЩУК
ХІІ–XIV ст. цілком могли виселитися до володінь Арпадів. Відтак їхнє гі-
потетичне переселення в актових документах Угорщини не відображене
через етнічні ідентифікації, а отже, не дає змоги навіть приблизно встано-
вити кількість такого роду осіб, місце їхнього нового проживання, соціальні
та майнові обов’язки тощо. Їхня “друга батьківщина”, якою могла стати Га-
лицька земля, в окремих випадках мала шанси змінити “третя батьківщи-
на” – Угорське королівство.
Приклади замкового йобагіона Себеслава із Чічаровець та онуків бо-
ярина Судислава – одні з багатьох, що потребують прискіпливішого вив-
чення.
Державний вищий навчальний заклад “Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника”, Івано-Франківськ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93719 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2221-6294 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:23:03Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Волощук, М. 2016-02-03T13:20:45Z 2016-02-03T13:20:45Z 2013 Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях / М. Волощук // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 39-48. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2221-6294 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93719 Показано один з прикладів отримання на східному кордоні Угорського королівства земельного надання для родини Себеслава з Чічаровець. Розглядаються обставини появи сімейства у межах комітату Унг, ймовірне етнічне коріння. Висловлюється припущення, що частина переселенців з Галицької землі могла в межах володінь Арпадів не ідентифікуватися як “руські”, природно не маючи на це жодних підстав. Заохочення до переселення могли виводитися від часів правління Коломана І – галицького короля Коломана. There is in the article one of an episodes about the Sebeslav from Checher, which had received the lands on the east border of Hungary in XIIIth. The author researches the conditions of the appearance of this family into comitatus Ung. It’s very interesting their ethnical origin. Considered, that one part of the migrants from Galithia could not be identifi ed like “ruthenians”, because hadn’t grounds for this. Hungarian king Colomanus I or king of Galithia Colomanus were interested in active migration movements to the Hungary. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Княжа доба: історія і культура Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung. the grandchildren of boyar Sudyslav and the problem of ethnic identification of the population of east comitates of Hungary in XI–XIII th” Article published earlier |
| spellingShingle | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях Волощук, М. |
| title | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях |
| title_alt | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung. the grandchildren of boyar Sudyslav and the problem of ethnic identification of the population of east comitates of Hungary in XI–XIII th” |
| title_full | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях |
| title_fullStr | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях |
| title_full_unstemmed | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях |
| title_short | Iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина Судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів Угорщини в ХІ–ХІІІ століттях |
| title_sort | iobagio zubuzlaus de villa checher castri de ung, онуки боярина судислава та проблема етнічної ідентифікації населення східних комітатів угорщини в хі–хііі століттях |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93719 |
| work_keys_str_mv | AT voloŝukm iobagiozubuzlausdevillachechercastrideungonukiboârinasudislavataproblemaetníčnoíídentifíkacíínaselennâshídnihkomítatívugorŝinivhíhííístolíttâh AT voloŝukm iobagiozubuzlausdevillachechercastrideungthegrandchildrenofboyarsudyslavandtheproblemofethnicidentificationofthepopulationofeastcomitatesofhungaryinxixiiith |