Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави

Розглядаються питання про місце мешканців міських осередків у системі адміністративного управління Галицько-Волинського князівства – чи мали вони своїх власних урядників, чи підлягали земським? Фраґментарність доступних писемних джерел дозволяє лише в загальних рисах відпо...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Княжа доба: історія і культура
Дата:	2013
Автор:	Баран, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2013
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93723
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави / О. Баран // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 81-94. — Бібліогр.: 85 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860057770398580736
author	Баран, О.
author_facet	Баран, О.
citation_txt	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави / О. Баран // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 81-94. — Бібліогр.: 85 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Княжа доба: історія і культура
description	Розглядаються питання про місце мешканців міських осередків у системі адміністративного управління Галицько-Волинського князівства – чи мали вони своїх власних урядників, чи підлягали земським? Фраґментарність доступних писемних джерел дозволяє лише в загальних рисах відповісти на це запитання. The article analyzes the question of place of inhabitants of castle-town settlements in the administrative system of The Principality of Galicia- Volhynia. The main question – if they have it’s own governors or were ruled by territorial governors? Fragmentarity of written sourses let to give just an outline of this problem.
first_indexed	2025-12-07T17:02:14Z
format	Article
fulltext	Олександр БАРАН МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Мешканці міських осередків відігравали важливу роль в економічному та політичному житті Галицько-Волинського князівства. Їхнє відношення до державної влади та місце в адміністративній системі держави вивчено, однак досить скромно. Головною причиною цього є фраґментарність відо- мостей писемних джерел. У збірнику права давньої Русі – Руській Правді, як широкій, так і короткій редакціях, представників зазначеної групи під- даних не віднотовано взагалі. Руська Правда, щоправда, згадує про реміс- ників та купців, але не розрізняє місця їх постійного проживання, одна- ково трактуючи тих, що мешкали у селах, як і міських осередках. “Віра”1 за вбивство ремісника, за Руською Правдою, співставлялася з “вірою” за дріб- них княжих чи боярських урядників – сільських тивунів2 та була більшою від “віри” за вбивство рядовичів3, смердів4 і холопів5: “А въ сельскомъ тиоунѣ кнѧжи или в ратаинѣмь, то 12 гривнѣ. А за рѧдовича 5 грив(енъ). Тако же и за боѩрескъ. О рємьствьницѣ. [A] за ремьствьника и за ремьствьницю, то 12 гривне. А за смердии холопъ 5 гривенъ, а за робоу 6 гривенъ (виділено – О. Б.)”6. Це свідчить про вище суспільне становище ремісничої людності порівняно з зайнятою у сільському господарстві7. Руська Правда згадує також купців, регулюючи, насамперед, механізми сплати боргів8: “О долзѣ. Аже кто многымъ долженъ боудеть, а пришедъ гость 1 Різновид покарання за вбивство, ви- ражений у сплаті фінансового відшко- дування: Вира // Советская историческая энциклопедия (надалі – СИЭ). – Москва, 1963. – Т. 3. – С. 500. 2 Княжий чи боярський слуга, що брав участь в управлінні господарством: Тиун // СИЭ. – Москва, 1973. – Т. 14. – С. 241–242. 3 Сільська людність, залежна від госпо- даря, на підставі умови (“ряду”): Рядови- чи // СИЭ. – Москва, 1969. – Т. 12. – С. 432. 4 Вільна сільська людність, що ви- конувала повинності на користь князя: Смерды // СИЭ. – Москва, 1971. – Т. 13. – С. 75–76. 5 Служебна людність, залежна осо- бисто, за становищем близька до невіль- ників: Холопы // СИЭ. – Москва, 1974. – Т. 15. – С. 617–618. 6 Греков Б. Правда Русская. – Ленин- град, 1940. – С. 124. 7 На думку Наталi Яковенко, свідоц- твом окремого статусу купців та реміс- ників, вищого, ніж той, який мали інші вільні мешканці краю, була традиція складання присяги “горожанами” (реміс- никами та купцями) кожному новому князю при перейнятті влади в місті та князістві: Яковенко Н. Нарис історії се- редньовічної та ранньомодерної Украї- ни. Видання третє, перероблене та роз- ширене. – Київ, 2006. – С. 73. 8 Греков Б. Правда Русская. – С. 129–130. 82 Олександр БАРАН изъ иного города или чюжеземьць, а не вѣдаѩ запоустить за нь товаръ, а ωпѧть начнеть не дати гости коунъ ѥмоу, а пьрвии дължьбити начьноуть ѥмоу запинати, не дадоуче ѥмоу коунъ, то вести и на торгъ и продати и ωтдати же пьрвѣѥ гостины коуны, а домашьным, что сѧ ωстанеть коунъ, тѣмь же сѧ подѣлѧть; пакы же ли боудоуть кнѧже коуны, то кнѧже коуны пе- реже взѧти, а прокъ в дѣлъ; аже кто много реза ималъ, то томоу не имати (ви- ділено – О. Б.)”9. Цих “гостей” необхідно визнати купцями, оскільки йдеться про товар, що його переказує “гость” мешканцеві певного міста, який, теж купцеві – адже має він віддати “гостю” за цей товар гроші (“коуны”). У широкій редакції Руської Правди обумовлено також розміри оплати за роботи при зведенні укріплень. Джерело називає ремісників, що працю- ють при будівництві укріплень, “городниками” й так окреслює належну їм оплату: “А сє закладаючє городъ. А се оуроци городникоу: закладаюче городьнѧ, кɣна взѧти, а кончавше ногата ; а за кормъ, и за вологу, и за мѧса, и за рыбы 7 коунъ на недѣлю, 7 хлѣбовъ, 7 оубороковъ пшена, 7 лоуконъ ωвса на 4 кони; имати же ѥмоу, донелѣ городъ съроубѧть; а солодоу дадѧть ѥмоу ωдиноу 10 лоуконъ”10. Отже, оплата здійснювалася як платіжними засобами, так і продуктами. На основі цього фраґмента не можна, однак, з’ясувати, хто платив “городникам”, бракує й розрізнення міських ремісників та сільських. В історіографії набув популярності погляд, нібито мешканці міських осередків утворювали окрему суспільну групу. Ще Михайло Тихомиров сформулював тезу, згідно з якою “руські міста з’являються та оформлю- ються у торгово-ремісничі центри водночас з містами Чехії, Польщі та Ні- меччини, відтак, йдуть в ногу з іншими країнами Європи, що розвивалися на території, яка знаходилась за межами Римської імперії”11. Вона випливала з головного твердження про появу та розвиток міст як на Русі, так і в Чехії й Польщі без жодних зовнішніх впливів і складення на Русі того ж типу міста, що й на Заході12. Робилися також спроби підібрати аналогії для пошуку на давньорусь- кому ґрунті елементів імунітетних комунальних прав мешканців. На думку Володимира Пашуто, який поділяв давньоруські міські осередки на вільні та приватні13, вільні володіли корпораційним правом власності14. Елітарні вер- стви (“мужи градские”) мали укладати “ряды” – умови з князями, що прагну- ли зайняти трон, опанування якого давало право управляти усією терито- рією (князівством чи волостю), пов’язаною з конкретним осередком. Серед таких центрів автор згадав насамперед Київ та Новгород. Неодноразово за- свідчені в літописах приклади укладення договорів (“рядов”) між князем та 9 Греков Б. Правда Русская… – С. 130. 10 Там же. – С. 132. 11 “Русские города появляются и оформ- ляются в торгово-ремесленные центры одновременно с городами Чехии, Польши и Германии, следовательно, идут в ногу с другими странами Европы, развивашими- ся на территории, находившейся за преде- лами Римской империи”: Тихомиров M. Древнерусские города. Издание 2-е, до- полненное и переработанное. – Москва, 1956. – С. 52. 12 Тихомиров M. Древнерусские горо- да. – С. 5, 52. 13 Пашуто В. О некоторых путях изуче- ния дрeвнерусского города // Города фе- одальной России. – Москва, 1966. – C. 95. 14 Там же. – C. 93–98. 83МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… містом, на думку В. Пашуто, доводили, що вільні міста мали саме право власності на землю, а їхній статус свідчив про функціонування міських рад (дослівно – “городских советов”) як органів міщан з колективним правом іму- нітету15. На теренах Галицько-Волинської держави такі умови (“ряды”) з кня- зями нібито укладали громади Галича та Володимира. На доказ дослідник подав наступні приклади. У 1188 р. король Угорщини Бела ІІІ (1148–1196)16 забезпечив трон у Галичі своєму синові Андрієві (1176-1177?–1235)17: “угор- ський король під виглядом допомоги Володимиру Ярославовичу посадив у Галичі свого сина; король знав силу міських комунальних прав на Русі і тому “даде весь наряд галичанам”, серед яких на даний момент мали перевагу ворожі Володмиру “мужі” – бояри” (виділено – О. Б.)”18. В. Пашуто зінтерпретував вираз Київського літопису “даде весь наряд галичанам” слідом існування у громади мешканців Галича певного взірцевого тексту умови (“ряда”), який вони підписали тоді з угорським королем19. Забракло, однак, переконли- вих доказів, чому, власне, варто прийняти таку інтерпретацію: адже вона не єдино можлива. Мотивованішим, на наш погляд, видається тлумачення виразу “даде весь наряд галичанам” як свідчення поділу між галицькими бо- ярами урядових посад для здобуття їхньої прихильності. Що ж до Володимира, то В. Пашуто бачив свідоцтво існування тут місь- кої ради в оповіданні про передачу влади від князя Володимира Василь- ковича (1247-1249–1288)20 до князя Мстислава Даниловича (1247-1250 – піс- ля 1289, перед 1308)21 у 1288 р.: “Дал ти есть землю свою всю и городы по своемь животе”, – говорить володимирський князь Володимир Василькович своєму наступнику Мстиславу. Однак, і в цьому разі рішення погоджувалося з радою міста. Отримавши землю та міста за рядом, князь Мстислав по- їхав до столичнного міста Володимир та у єпископському храмі “созва бояры володимерскыя брата своего и местиче, русци и немце и повеле передо всими чести грамоту братню о даньи земли и всех городов и столного города Володи- меря”. Рада вислухала, схвалила та єпископ благословив Мстислава на кня- жіння (виділено – О. Б.)”22. На наш погляд, така інтерпретація надто далеко 15 Там же. – C. 95. 16 Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Л. Махновець. – Київ, 1989. – С. 470. 17 Там само. – С. 468. 18 “…венгерский король под видом по- мощи Владимиру Ярославовичу посадил в Галиче своего сына; король знал силу город- ских комунальных прав на Руси и пото- му “даде весь наряд галичанам”, среди которых в данный момент имели перевес враждебные Владимиру “мужи” – бояре” (виділено – О. Б.)”: Пашуто В. Черты по- литического строя древней Руси // Древ- нерусское государство и его междуна- родное значение. – Москва, 1965. – С. 38. 19 Пашуто В. Черты политического строя... – С. 38. 20 Dąbrowski D. Genealogia Mścisławo- wiczów. Pierwsze pokolenia (do początku XIV wieku). – Kraków, 2008. – S. 383–386. 21 Tamże. – S. 377–381. 22 “Дал ти есть землю свою всю и городы по своемь животе”, – говорит владимир- ский князь Владимир Василькович своему преемнику Мстиславу. Однако и в этом случае решение согласовывалось с со- ветом города. Получив землю и города по ряду, князь Мстислав поехал в стольный город Владимир и в епископском храме “созва бояры володимерскыя брата своего и местиче, русци и немце и повеле передо вси- ми чести грамоту братню о даньи земли и всех городов и столного города Володимеря”. 84 Олександр БАРАН відходить від викладу джерела. Літопис нічого не говорить про висловлення згоди мешканців Володимира на прийняття князя Мстислава Даниловича на княжіння, а тільки інформує про оголошення грамоти Володимира Ва- сильковича. Квінтесенцією погляду В. Пашуто може бути твердження ніби- то “у кожного міста була своя Правда”, або, інакше кажучи, – певний взірець умови, яку вільне місто укладало з новим князем, коли він займав трон23. Подібно розглядала “ряди” з князями й Анна Хорошкевич. На її думку, не тільки німецьке міське право гарантувало містам свободу перед власником, а й також згадані умови з князями, що регулювали правові взаємовідносини24. Наведені погляди В. Пашуто та А. Хорошкевич не знайшли підтрим- ки в історіографії. Підважували їх, серед інших, Андрій Куза та Валентин Янін25. Вдало вказав на вади цих пропозицій Петро Толочко. Він підкрес- лив, що “ряди” укладались не між князем та містом (тобто купцями та ре- місниками), а між князем та боярами, які порядкували в місті. Йшлося не про імунітетні права міського осередку, а урядові посади боярам задля за- безпечення їх власної користі26. Цілком інший погляд на місце міських громад у правовій структурі за- пропонували Ігор Фроянов та Андрій Дворніченко. Вони потрактували по- літичний устрій Русі як федерацію вічових республік, де місто нероздільно пов’язане з волостю. Джерелом публічної влади була громада жителів (“об- щина”) головного міста. Система управління такою громадою складалася з князя, посадника, тисяцьких та соцьких. Головною ланкою цієї системи виступало, однак, віче – збори вільних мешканців, членів громади, на яко- му вирішувалися усі важливі справи. Існувала також колективна земельна власність громади (поряд з індивідуальною). Громади “пригородів” залежа- ли від громади головного міста. У кожному місті вони були тісно пов’язані з волостю. Основою військової могутності волості виступало ополчення го- ловного міста, до якого долучалися військові відділи його підконтрольних поселень. У такий спосіб громада утворювала місто-державу27. На прикладі Галицько-Волинського князівства цю теорію описав Олександр Майоров, виділивши наступні міста-держави: Галич, Володимир, Луцьк, Берестя, Червен, Белз, Буськ, Чорторийськ та Дорогичин28. Совет выслушал, одобрил, и епископ бла- гословил Мстислава на княжение (виділе- но – О. Б.)”: Пашуто В. Черты политичес- кого строя… – С. 39. 23 Пашуто В. Черты политического строя... – С. 38. 24 Хорошкевич A. Проблемы истории русского города X–XVI веков в новейшей историографии ФРГ // История СССР. – 1986. – № 4. – C. 208. 25 Куза А. Социально-историческая типология древнерусских городов X– XIII вв. // Русский город. – Москва, 1983. – C. 14; Янин В. К проблеме новгородских сотен // Археографический ежегодник за 1973 г. – Москва, 1974. – C. 178–180. 26 Толочко П. Cоциальная типология древнерусских городов // Раннеславянский город и его округа. – Москва, 1995. – C. 9. 27 Фроянов И. Киевская Русь. Очерки социально-экономической истории. – Ленинград, 1974; Его же. Киевская Русь. Очерки социально-политической исто- рии. – Ленинград, 1980; Фроянов И., Двор- ниченко А. Города-государства Древней Руси. – Ленинград 1988. 28 Майоров А. Галицко-Волынская Русь. Очерки социально-политиче- ских отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская 85МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… община. – Санкт-Петербург, 2001. – С. 167– 168. 29 Krupa K. Z dziejów ustrojowych miast na Rusi Halicko-Włodzimierskiej w XI–XIII wieku // Przegląd Humanistyczny. – 1997. – R. 41, nr 1. – S. 24. 30 “…podstawą podziału terytorialnego na Rusi południowej były miasta-stolice wołości, w których formalnie pełnia władzy spoczywała w rękach wspólnot mieszkańców”: Krupa K. Z dziejów ustrojowych... – S. 28. 31 Krupa K. Z dziejów ustrojowych... – S. 30. 32 “…zaczęli pełnić funkcje związane z pobie- raniem opłat na rzecz nowych władców (Mon- gołów – O. Б.), co pozwoliło im na powolne wzmacnianie swej pozycji wobec wspólnoty gro- dowej”: Krupa K. Z dziejów ustrojowych… – S. 30. 33 “Pierwsze oznaki tego zjawiska pojawiły się po najeździe tatarskim, gdy książęta i feuda- łowie zaczełi skupiać w swych rękach coraz więk- sze dobra ziemskie. Rozluźnieniu zaczął ulegać ścisły dotychczas związek włości z miastem. Logicznym następstwem tych zjawisk było za- mykanie się miast dzięki zastosowaniu nowych rozwiązań prawnych”: Krupa K. Z dziejów ustrojowych... – S. 31. 34 Janeczek A. System grodowo-teryto- rialny Rusi halickiej w źródłach późnego średniowiecza // Lokalne ośrodki władzy państwowej w XI–XII wieku w Europie Środkowo-Wschodniej. – Wrocław, 1993. – S. 143–157. Узагальнити та, в певному сенсі, поєднати різні теорії щодо ролі та місця міських осередків у правовій системі Галицько-Волинської держави, спробувала Катажина Крупа. На її думку, на політичній арені давньорусь- ких міст виступали три сили: вільні мешканці (купці та ремісники), фео- дальні еліти (бояри), князі та їх оточення29. Поєднуючи погляди І. Фроя- нова та А. Дворніченка, а також їх імплементацію у праці О. Майорова на прикладі Галицько-Волинського князівства, дослідниця ствердила: “…під- ставою територіального поділу у Південній Русі були міста – столиці волос- тей, у яких формально повнота влади спочивала в руках громад мешканців”30. Вона визнала також існування на теренах Галицько-Волинської держави декількох типів поселень, у яких можна вбачати міські риси. Насамперед, це були великі земські міста – столиці волостей; “пригороди” міст, що вико- нували столичні функції, та інші міські осередки, а також центри феодаль- них волостей у володінні бояр31. Така ситуація, однак, на думку авторки, від середини ХІІІ ст. почала змінюватися. Причиною стала монгольська навала та її вплив на суспільно-економічну ситуацію як у всій Русі, так і Галиць- ко-Волинській державі. Князі “…почали виконувати функції, пов’язані зі зби- ранням оплат на користь нових правителів (монголів – О. Б.), що дозволило їм поволі зміцнити свої позиції щодо міської громади”32. Це мало істотний вплив на розвиток міст. Від середини ХІІІ ст. князі та інші феодали “почали зосереджувати у своїх руках щоразу більші земельні володіння”, що в резуль- таті призвело до ослаблення зв’язку міста та волості, наслідком чого, у свою чергу, було “замикання міст завдяки застосуванню нових правових рішень”33. Варто погодитися з К. Крупою, що період функціонування Галиць- ко-Волинської держави – ХІІІ та перша половина XIV ст. характеризував- ся знач ними змінами в житті міських осередків та їх мешканців. Надалі тісним залишався зв’язок міста й волості, у писемних джерелах помітний і після входження частини земель Галицько-Волинського князівства від се- редини XIV ст. в орбіту польської державності34. На думку Анджея Янечка та Ришарда Щигла, сформована за княжих часів ґродово-територіальна 86 Олександр БАРАН система на перших етапах запровадження польської адміністрації була прийнята та в адаптованій формі функціонувала до середини XV ст.35 Згідно з поглядом Максима Макарова, тип середньовічного західноєв- ропейського міста з юридично виокремленою громадою, наділеною пра- вом самоврядування, не був знаний на Русі й у ХІІІ ст. Міські осередки не утворювали окремих міських структур, а їх мешканці – з огляду організа- ції – нічим не відрізнялися від сільських жителів волості: “Центральний “ґрад” з розташованим біля нього посадом утворював органічне ціле з підпоряд- кованою йому територією й був одним великим центром влади, ремесла та торгівлі землі-волості, обшар якої, у свою чергу, поділявся на декілька дрібних волостей”36. Підсумовуючи, можна ствердити різнорідність поглядів на роль та міс- це галицько-волинських міст у державній правовій системі. Причиною та- кої ситуації, про що вже згадувалося, є брак докладнішого відображення самої проблеми в джерелах, а також різні підходи окремих історіографіч- них шкіл до з’ясування питання про суспільно-правові стосунки в держа- ві. Не можна, однак, погодитися зі згаданою пропозицією В. Пашуто та А. Хорошкевич щодо можливості укладення умов (“ряд”) між мешканцями міських осередків та князями й ствердити на цій підставі існування у дав- ньоруських містах комунальних корпорацій, подібних до західноєвропей- ських міських громад. Нечисленні перекази літописних джерел та інших писемних пам’яток дають змогу окреслити систему управління міськими осередками та дати відповідь на питання про місце міських громад (купців та ремісників) в ор- ганізаційній структурі Галицько-Волинської держави. Уже М. Тихомиров відзначав, що життя мешканців міст було упорядковане та організоване37, управління опиралося на уряди тисяцького й соцького38. На його думку, хоча спершу цих урядників і призначав князь, поступово вони ставали представниками інтересів міської громади39. Інакше гадала Ксенія Софроненко, підкреслюючи зв’язок урядів ти- сяцького та посадника (останній, на її думку, управляв у менших за значен- ням міських осередках) з особою князя. На такі уряди, як вона вважала, ви- сувалися особи боярського походження – у своїй діяльності на відповідних 35 Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Województwo bełskie od schyłku XIV do początku XVIII w. – Wroc- ław; Warszawa; Kraków, 1991. – S. 21–34; Ejusdem. System grodowo-terytorialny… – S. 148; Szczygieł R. Od wołości do powiatu. Przemiany podziałów terytorialnych Rusi Czerwonej w XIV–XVI wieku // Галицько- Волинська держава: Передумови виник- нення, історія, культура, традиції. Галич, 19–21 серпня 1993 р. Тези доповідей та повідомлень. – Львів, 1993. – S. 9–11. 36 “Цэнтральны “град” з размешчаным каля яго пасадам утвараў арганічнае цэлае з падпарадкаванай яму тэрыторыяй і з’яўляўся адзіным значным цэнтрам улады, рямяства і гандлю зямлі-воласці, абшар якой у сваю чаргу быў падзелены на некалькі дробных валасцей”: Макараў М. Ад пасада да магдэбургіі: прававое становішча на- сельніцтва местаў Беларускага Падзвіння ў XIV – першай палове XVII ст. – Мінск, 2008. – С. 39. 37 Тихомиров M. Древнерусские горо- да. – С. 225. 38 Там же. 39 Там же. – С. 228. 87МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… 40 Софроненко К. Общественно-полити- ческий строй Галицко-Волынской Руси ХІ–ХІІІ вв. – Москва, 1955. – С. 132–133. 41 Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. Друге видання із змінами і доповненнями. – Львів, 1999. – С. 162. 42 “Urząd tysiącznika, mianowanego pier- wotnie przez ks[ięcia] spośród bojarstwa miej- skiego, stopniowo usamodzielnił się, stając się przedstawicielem góry miejskiej, niekiedy i M[iasta], w przetargach z ks[ięciem]. W w. XII z jednej strony utrwala się dziedziczność tego urzędu w niektórych rodach bojarskich, a z dru- giej zwycięża zasada obieralności, uwieńczona pełnym sukcesem w Nowogrodzie W[ielkim] i Pskowie; zmiany szły w tym kierunku także w Kĳ owie, Połocku, Smoleńsku, Haliczu i in.”: Poppe A. Miasta, cz. IV: Ruś // Słownik Sta- rożytności Słowiańskich. – Wrocław, 1967. – T. 3. – S. 227. 43 Bartnicki M. Elita polityczna księstwa halicko-włodzimierskiego w XIII w. // Ru- thenica. – Київ, 2006. – T. 5. – С. 108. 44 Ипатьевская летопись // Полное cобрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Москва, 1998. – T. 2. – Стб. 890. 45 Там же. – Стб. 884. посадах репрезентанти інтересів не мешканців міст, а князя, пануючої вер- стви загалом40. Подібно сприймав ситуацію також Іван Крип’якевич: голо- вний обов’язок тисяцького полягав в організації оборони ввіреного йому міста. Особи, які займали цю посаду, були водночас довіреними князя й могли виконувати також інші його доручення41. Анджей Поппе твердив: “Уряд тисяцького, що спершу обсаджував кн[язь] з-посеред міського боярства, поступово усамостійнювався, стаючи пред- ставником міської верхівки, а часом і М[іста], в протистоянні з кн[язями]. У ХІІ ст., з одного боку, утвердилась спадковість цього уряду у декотрих боярських родах, а з іншого – перемагав принцип виборності, що завершився успіхом у Новгороді В[еликому] та Пскові; зміни у цьому напрямі відбувалися також у Києві, Полоцьку, Смоленську, Галичі та ін.”42. Проаналізуємо тепер згадки про зазначені уряди в контексті міських осередків Галицько-Волинської держави. До переліку таких урядів, крім ти- сяцького та соцького, необхідно додати ще теж воєводу й посадника, що також з’являються у контексті проблеми міських осередків. Чисельність самих пе- реказів, попри очікування, досить незначна. Маріуш Бартніцкі у студії про політичну еліту Галицько-Волинського кнзязівства ХІІІ ст. віднотував 9 воє- вод, 5 тисячників, 2 посадників та 1 соцького43. Однак ці урядники, здебільшо- го, виступають поза контекстом міських осередків, а з’являються при князях у повідомленнях про різноманітні воєнні події. Порівняймо випадки, коли урядників, що нас цікавлять, вдається пов’язати з конкретними містами. Про воєвод при містах згадано тричі. Уперше під 1280 р., коли від- нотовано берестейського воєводу: “Лѧховѣ воеваша оу Берестьѩ. по Кроснѣ. и взѧша селъ десѧть. и поидоша назадъ. Берестьѩни же собрашасѧ и гнаша по нихъ. бѧшеть бо Лѧховъ. двѣстѣ. а Берестьѩнъ .о̃. (70 – O. Б.) бѧшеть бо оу нихъ воевода Титъ вездѣ словыи моужьствомъ. на ратѣхъ и на ловѣхъ. и тако оугонивъше ѣ и бишасѧ с ними. Бж̃иею же мл(с ̃ )тью. побѣдиша Берестьѧнѣ”44. Під 1283 р. відзначено холмського воєводу: “Володимерь (князь Володи- мир Василькович – O. Б.) же нарѧдивъ рать. поиде к Берестью. тоу сѧ собра. и Холъмлѧнѣ придоша к немоу бѧшеть бо воевода с ними. Тюима”45. Однак тут, радше, йдеться про воєводу не як урядника в місті, а керівника його військо- вого ополчення за вказаних конкретних обставин. 88 Олександр БАРАН На думку Леоніда Махновця, віднотований під 1259 р. у Холмі Лука Іванкович46 токож мав бути холмським воєводою47, хоча Галицько-Волин- ський літопис його так не називає. П’ять разів і лише в контексті двох міських осередків з’являються но- татки про тисяцьких. У 1219 р. згадано галицького тисяцького Дмитра: “Данилъ же затворисѧ в Галичѣ […] Мьстиславоу же повѣдавшю Данилови изи- иди из града. Даниилъ же изииде с Дмитромъ тысѧчкы(м̃)”48. Під 1231 р. та- кож у Галичі відзначено тисяцького Дем’яна49. 1242 р. тисяцьким у Галичі став Владислав Юр’євич. Цей боярин сприяв посадженню на престіл князя Ростислава Михайловича (бл. 1219–1264)50, за що “приѩ тысѧчю ѿ него”51. Двічі віднотовано тисяцьких у Перемишлі. 1219 р., коли польсько- угорські війська підійшли до міста, “Ѩронови же тогда. тысѧщю держащю в Перемышли избѣже передь ними”52. Пізніше, взимку 1226–1227 рр. пере- мишльським тисяцьким, за свідченням літопису, був Юрій Домажирич: “приде ко Перемышлю. Юрьеви тогда тысѧшюу держащю. переда Перемышль и бѣжа самъ ко Мьстиславоу”53. Уряд тисяцького, відтак, виступає як постійно чинний. Призначення відповідної особи належало князеві, кандидат вибирався з боярського се- редовища. Складно, однак, на підставі таких фраґментарних даних визна- чити обсяг компетенції та територіальний вимір влади тисяцького. Можливо, наближені до тисяцьких функції виконували також посад- ники, але в менших міських осередках. Уряд посадника віднотувала Руська Правда. Вона однозначно пов’язала його з містом: “Аже кто своѥго холопа самъ досочитьсѧ въ чиѥмь любо родѣ (городе – О. Б.), а боудеть посадникъ не вѣдал ѥго, то, повѣдавше ѥмоу, поѩти оу него ωтрокъ, и шедъши оувѧзати и, и дати ѥмоу вѧзебноѥ 10 коунъ, а переима нѣтоуть; аче оупоустить, собѣ ѥмоу пагоуба, а не платить в то ні кто же, тѣмь же и переима нѣтоуть (виділено – О. Б.)”54. На жаль, від ХІІІ ст. немає безпосередніх згадок про посадників у міс- тах Галицько-Волинської держави55. На думку Л. Махновця, посадниками 46 Ипатьевская летопись. – Стб. 851. 47 Літопис Руський. – С. 422, 494. 48 Ипатьевская летопись. – Стб. 733–734. 49 Там же. – Стб. 762. 50 Войтович Л. Княжа доба на Русі: пор- трети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 418– 419; Мандзяк В. Ростислав Михайлович – “Dux Galiciae et Imperator Bulgarorum” // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2011. – Вип. 5. – C. 131–143. 51 Ипатьевская летопись. – Стб. 793. 52 Там же. – Стб. 733. 53 Згадка стосується угорської випра- ви на Галич: Ипатьевская летопись. – Стб. 748. 54 Греков Б. Правда Русская. – С. 133. 55 Можна навести приклади з попе- реднього століття. У 1121 р. віднотовано червенського посадника князя Володими- ра Всеволодовича Мономаха (1054–1125) (Войтович Л. Княжа доба… – С. 455) Фому Ратиборича: “…приходи Ѩрославъ. с Лѧхы къ Чьрьвну. при посадничи Фомѣ Ратибо- ричи”: Ипатьевская летопись. – Стб. 286. Під 1150 р. відзначено не знаного з імені сяноцького посадника князя Володимира Володаревича (?–1153) (Войтович Л. Кня- жа доба… – С. 333): “…король же прошедъ гору. и взѧ Санокъ. и посадника его ѩша”: Ипатьевская летопись. – Стб. 406. Через два роки зафіксовано безіменних посадни- ків князя Ізяслава Мстиславича (бл. 1096– 1154) (Войтович Л. Княжа доба… – С. 461) у Буську, Шумську та Тихомлі: “… прише(д̃) Изѧславъ. Володимирю посла по- садники своѩ въ городы […] въ Бужескъ. въ Шюмескъ въ Тихомль”: Ипатьевская летопись. – Стб. 454. 1161 р. в Торчеську 89МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… можна вважати віднотованих у Бакоті в 1252–1254 рр. Милія, Андрія – у 1254 р. у Крем’янці та Костянтина Положишила – у 1259 р. в Холмі56. Роз- глянемо усі наявні відповідні свідчення. Милій та Андрій з’явилися у переказі Галицько-Волинського літопису про спроби монголів повернути контроль над державою Романовичів, здій- снені під керівництвом улус-бека Куремси (? – після 1260)57: “В та же лѣ(т̃). (или преже или потомъ.) приѣхаша Татарѣ. ко Бакотѣ. и приложисѧ Милѣи к нимь. Данилови же [...] посла сн̃а си Лва на Бакотоу посла Левъ дворьского пере(д ̃ ) собою. изъѣхавше ѩша. Милѣѩ баскака. и приведе Левъ. Мѣлѣѧ ωц̃ю си. и бы(с ̃ ) паки Бакота. королева ωц̃а его. потом же сдоумавъ. со сн̃мъ и ѿпоусти и. а пороучникъ бы(с ̃ ) Левъ. ѩко вѣрноу емоу (емоу) быти. и паки приѣхавши(м̃) Татаромъ и створи льсть. и предасть ю пакы Татаромъ Бакотоу Потом же Коуремьса приде ко Кремѧнцю. и воева. ωколо Кремѧнца. Андрѣеви же на двое боудоущоу. ωвогда взывающоусѧ королевъ есмь. ωвогда же Татарьскымь. держащоу неправдоу во ср(д ̃ )ци. Бъ̃ предасть в роучи и(х̃ ) ωномоу же рекшоу. Батыева грамота оу мене есть. ωнѣм же болма возьѩрившимсѧ на нь ї оубьенъ бы(с ̃ ). и ср(д ̃ )це его вырѣзаша”58. Наведений фраґмент викладу дає змогу зро- бити висновок, що Милій та Андрій управляли як у згаданих містах, так і їх округах (волостях). Можна припускати походження обох з місцевої еліти. Кар’єру на урядах вони почали робити, мабуть, ще перед монгольською на- валою 1241 р. (на це вказує наявність в Андрія “грамоты Батыевой”), після чого прагнули утриматися на посадах, почергово визнаючи владу монголів, князя Данила Романовича (бл. 1201–1264)59, потім знову монголів. Джерело, однак, безпосередньо не відзначає їх на становищі посадників. Костянтина Положишила, якого Л. Махновець назвав посадником кня- зя Данила Романовича в Холмі, віднотував літописний переказ про спро- бу схилити захисників міста піддатися емірові Бурундаю (?–1260)60 (1259)61. віднотовано Вишка, посадника князя Мстислава Ізясловича (після 1132 – пе- ред 1135–1170) (Dąbrowski D. Genealogia Mścisławowiczów. – S. 216): “Дв̃дъ же безъ ωтнѧ повелениѩ. ѣха въ Торцькыи а посад- ника Мьстиславлѧ Вышка. емъ приведе”: Ипатьевская летопись. – Стб. 519. 56 Літопис Руський. – С. 413, 422. З ідентифікацією згаданого Андрія як крем’янецького посадника погодився також: Nagirnyj W. Polityka zagraniczna księstw ziem halickiej i wołyńskiej w latach 1198 (1199)–1264. – Kraków, 2011. – S. 281. 57 Селезнев Ю. Элита Золотой Орды. Научно-справочное издание. – Ка- зань, 2009. – С. 113. 58 Ипатьевская летопись. – Стб. 828–829. 59 Dąbrowski D. Genealogia Mścisławowi- czów. – S. 300–315. 60 Селезнев Ю. Элита Золотой Орды. – С. 63–65. 61 “…по сем поиде Боурандаи к Холмови а Василко кнѧзь с нимь. и с боѩры своими и слоугами своими. пришедшимъ же имъ к Холмови. городъ же затворенъ бысть и сташа при(ш̃)дше к немоу. ωдаль его. и не оуспѣша вои е(г̃) ничто же. бѧхоуть бо в немь боѩрѣ и людье добрии. и оутвержение города крѣпко порокы и самострѣлы. Бγранда же росмотровъ твердость корода. ωже не мощ- но взѧти его. тѣм же и нача молвити. Васил- кови кнѧзю Василко се городъ. брата твоего. ѣдь молви горожаномъ. а быша сѧ передалѣ. и посла с Василкомъ три Татаринѣ. именемь. Коуичиѩ. Ашика Болюѩ. и к томоу толма- ча розоумѣюща Роускыи ѩзъ. што иметь молвити Василко приѣхавъ подъ городъ. Ва- силко же. ида подъ городъ. и взѧ собѣ в роу- коу камениѩ. пришедше подъ городъ. и нача молвити горожаномъ. а Татарове слышать. послани(и̃) с нимь. Костѧнтине холопе и ты. и дроугии холопе. Лоука Иванковичю се городъ 90 Олександр БАРАН Літопис також не називає його посадником. Втім, він репрезентував княжу владу, що дає підстави погодитися з припущенням Л. Махновця. Наступним урядом, що нас цікавить, є соцький, один раз відното- ваний на сторінках Галицько-Волинського літопису. Під 1231 р. згадано соцького Микулу в описі віча у Галичі: “Самомоу же Данилоу. созвавшоу вѣче ωставьшоусѧ вь. и̃і. (18 – O. Б.) ωтрокъ вѣрнихъ. и съ Дѣмьѩномъ тысѧцкымъ своимъ. и ре(ч̃ ) имъ. хочете ли быти вѣрни мнѣ да изиидоу на враги мое. ωнѣм же кликноувшимъ. вѣрни есмы Бо̃у и тобѣ. г(с ̃ )ноу наше- моу. изииди с Бж̃иею помощью. соцкыи же Микоула ре(ч̃ ) г(с ̃ )не. не погнет- ши пчелъ медоу не ѣдать”62. Не можна на підставі цього фрагмента одно- значно стверджувати, чи сам соцький мав якийсь зв’язок з мешканцями Галича, чи, можливо, належав до дружини князя Данила Романовича й був чужим у місті. Варто, однак, мати на увазі припущення Володи- мира Кучкіна, що згаданий Микула міг бути пов’язаний з тисяцьким Дем’яном, разом з ним входити до оточення князя Данила Романови- ча63. Оскільки уряд соцького знаходився у структурі уряду тисяцького64, Микула, усе ж, видається, належав насамперед до середовища Галича та його мешканців. Випадає, відтак, стверджувати брак однозначного висвітлення у джере- лах функцій віднотованих у наведених літописних переказах урядників, а також територіального обсягу їхньої влади. Беручи до уваги фрагментар- ність самих свідчень, варто привернути увагу до відсутності прецеденту, коли б в одному міському осередку водночас відзначено осіб на посадах воєводи, тисяцького та посадника. Можна вказати одинокий такий випадок, коли прийняли трактування Л. Махновця, за яким у 1259 р. під час мон- гольського набігу Холм захищали воєвода Лука Іванкович та посадник Кос- тянтин Положишило65. Звичайно воєводи згадані без пов’язання з конкрет- ним міським осередком, натомість тисяцькі переважно виступають лише в містах. Тому не можна заперечити зв’язок функцій воєвод з командуванням військом, а тисяцьких – з адміністративними та фіскальними обов’язками. Ці урядники віднотовані в найбільших міських центрах Галицько-Волин- ської держави, головних осередках княжінь. Торкаючись питання територіального виміру самих урядів, варто зга- дати про опис передачі влади в Берестейському князівстві князеві Мстис- лавові Даниловичу. Викладаючи ці події, Галицько-Волинський літопис брата моего. и мои передаитесѧ молвивъ. да камень вержеть. доловь. даѩ имъ ро(з̃)мъ. хи- тростью а быша сѧ билѣ. а не передавалисѧ. си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь. сь же великии кнѧзь Василко. акы ѿ Ба̃ посланъ. бы на помоць горожаномъ пода имъ хытростью разоу(м̃). Костѧнтинъ же. стоѩ на заборолѣхъ города оусмотрi оумомъ. разоумъ. поданы емоу ѿ Василка. и ре(ч̃) кнѧзю Василкови. поѣдь прочь. аже боудеть ти каменемь в чело ты оуже не братъ еси. (бра(т̃) еси) братоу своемоу. но ратьныи есь емоу. Татарове же послании со кнѧземь. подъ горо(д̃). слышавше. поѣхаша к Боурандаеви. и повѣдаша рѣчь Василковоу. како молвилъ. горожаномъ. што ли молвили пакъ горожа- не Василкови”: Ипатьевская летопись. – Стб. 850–852. 62 Ипатьевская летопись. – Стб. 763. 63 Кучкин В. Ранние свидетельства о сот- ских и сотнях // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. – 2006. – № 2(24). – С. 13–14. 64 Там же. – С. 14. 65 Літопис Руський. – С. 422. 91МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… поінформував, що тоді спершу князь Юрій Львович (1247-1254–1308)66 ви- слав свої залоги до Берестя, Кам’янця та Більська, а згодом, після урегу- лювання конфлікту, також князь Мстислав Данилович “засадоу посади в Бѣльски. и в Каменци”67. Відтак, посадження залоги у певномі місті (його треба розуміти також як вислання до нього своїх урядників) означало по- ширення влади водночас і на усю територію, пов’язану з ним. Давніша література сприймала тисяцького за земський уряд з підпо- рядкуванням його владі мешканців міста та всієї волості68. Визнають таке трактування й найновіші публікації69. Відмінності в поглядах з’являються щойно тоді, коли йдеться про уряд соцького та саме поняття сотні. На за- гал, приймається, що жителі як міст, так і волостей ділилися на сотні70. Ви- нятком був тільки Новгород, де на сотні поділялися тільки його мешканці, натомість жителі волості розподілялися на погости та потуги71. Завдяки грамоті князя Мстислава Даниловича для Берестя (1288) маємо конкретне свідоцтво поділу на сотні мешканців волості, звично інтерпретоване в той спосіб, що до сотенної організації не входили мешканці самого Берестя72. Інше становище, варте докладнішої уваги, оскільки безпосередньо сто- сується діяльності тисяцьких та соцьких як урядників, пов’язаних з місь- кими осередками, зайняв Іван Лінніченко. На його думку, сотенна органі- зація охоплювала лише мешканців служилих поселень, розташованих у безпосередній близкості до замку. Жителі цих сотень разом з мешканцями міста утворювали тисячу, якою управляв урядуючий на замку тисяцький73. Згодом, після включення земель Галицько-Волинського князівства до Поль- ського Королівства та Великого Князівства Литовського, сотенна організа- ція у вигляді служилих сіл, жителі яких виконували повинності на користь замку, пережитком княжих часів функціонувала ще в XV та XVI ст.74 Загальний поділ мешканців на тисячі та сотні, на думку І. Лінніченка, склався щойно у другій половині ХІІІ ст. в результаті фіскальної реформи, 66 Dąbrowski D. Rodowód Romanowi- czów książąt halicko-wołyńskich. – Poznań; Wrocław, 2002. – S. 197. 67 Ипатьевская летопись. – Стб. 932. 68 Сергѣевичъ В. Вѣче и князь. Русское го- сударственное устройство и упрaвление во времена князей Рюриковичей. – Мо- сква, 1867. – С. 400; Дювернуа Н. Источни- ки права и судъ в древней Россіи. – Мо- сква, 1869. – С. 23; Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Київ, 1993. – Т. 3. – С. 234–235; Владимирский-Буда- нов М. Обзор истории русского права. – Москва, 2005. – С. 100. 69 Макараў М. Ад пасада да магдэ- бургіі… – С. 39; Котляр М. Княжа служба в Київській Русі. – Київ, 2009. – С. 188. 70 Грушевський М. Історія України-Ру- си. – Т. 3. – С. 235. 71 Сергѣевичъ В. Вѣче и князь. – С. 343. 72 Там же. 73 “Сотенная организація древней кня- жеской Руси не была общей организаціей всего ея низшаго населенія, а лишь спеці- альной организаціей подзамковаго населенія и ближайшихъ къ замку поселеній […]. Тысячу составляло городское и подзамковое населеніе, обязанное послугами на замокъ и содержаніемъ княжеской дружины”: Лин- ниченко И. Черты изъ исторіи сословій въ Юго-Западной Галицкой (Руси) XIV– XV вв. – Москва, 1894. – С. 116, 119. 74 Линниченко И. Черты... – С. 110. 75 Там же. – С. 119. На доказ цього наведе- но наступний приклад з Лаврентіївського літопису, з оповідання 1257 р.: “Поѣхаша кнѧзи в Татары. Александръ. Андрѣи. Борисъ. чтивше Оулавчѣѩ. приѥхаша въ свою ωч̃ину… Тоѥ же зимы приѥхаша чис- леницї исщетоша всю землю Суждальскую 92 Олександр БАРАН що її провели монголи у підкорених руських князівствах75. Вона охопила, однак, тільки північно-східні терени та майже не зачепила Галицько-Во- линської держави76. Щодо останньої, то в середині ХІІІ ст. монголи запро- вадили свою фіскальну систему тільки на теренах пізнішого Поділля, а тоді Болохівської землі та Пониззя77. З огляду на це, на думку І. Лінніченка, сотні та уряд соцького так, як вони функціонували в XIV–XV ст. на галиць- ко-волинських територіях під владою Литви та Польщі, у подібній формі функціонували ще за часів Галицько-Волинської держави78. Коли прийня- ти цю гіпотезу79, то можна ствердити, що владі тисяцького підпорядкову- валися як мешканці міст, так і служилих поселень; натомість уряд соцького не мав нічого спільного з мешканцями міст. Мало джерельних даних є також про повинності мешканців міських осередків (купців і ремісників) на користь князя. На сторінках Галицько-Во- линського літопису знаходимо лише дві згадки другої половини ХІІІ ст. Пер- ша стосується нової повинності, яку князь Мстислав Данилович наклав на “горожан” Берестя (“оуставляю ловчее на Берестьаны […] а на горожанахъ .д̃. (4 – O. Б.) гривны коун (виділено – О. Б.)”80). Другу описано в інформації про запис князя Володимира Васильковича у заповіті Кобриня разом з піддани- ми своїй дружині Ользі: “…далъ есмь кнѧгинѣ своеи. по своемь животѣ. городъ свои Кобрынь. и с людьми и з данью. како при мнѣ даѩли тако и по мнѣ. ать дають кнѧгинѣ моеи (виділено – О. Б.)”81. Варто пригадати й фраґмент за- повіту про передачу княгині села Городла: “…далъ есмь. еи село свое Городелъ. и с мыто(м̃) а людье како то на мѧ страдалѣ тако и на кнѧгиню мою. по моемь животѣ. аже боудеть кнѧзю городъ роубити. ини к городоу а поборомъ. и тотарьщиною. ко кнѧзю (виділено – О. Б.)”82. Повинності мешканців місь- ких осередків полягaли, відтак, на складанні данини, у випадку “горожан” Берестя – навіть, платіжними засобами, у “гривнахъ коунъ”. Натомість меш- канці сіл “страдалѣ”, тобто відпрацьовували повинності, зокрема, при будів- ництві міських укріплень, хоча платили й “поборы”, тобто данину. З дотеперішніх досліджень відомо, що до повинностей сільських меш- канців належало складання данини натурою83. На думку І. Лінніченка, до и Рѧзаньскую. и Мюромьскую и ставиша десѧтники. и сотники. и тысѧщники и темникї. и идоша в Ворду. толико не чтоша игуменовъ. черньцовъ. поповъ. крилошанъ. кто зрить на ст̃ую Бц̃ю. и на в(д̃)лку (виді- лено – О. Б.)”: Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Ленинград, 1927. – T. 1, вып. 2: Суздальская летопись по Лаврентьевско- му списку. – Стб. 474–475. 76 Линниченко И. Черты… – С. 119. 77 Там же. – С. 119; Молчановскій Н. Очеркъ извѣстій о Полольской землѣ до 1434 года. – Кіевъ, 1885. – С. 156–157. 78 Подібний погляд див. також у Вой- цеха Гейноша, який зосередився на характеристиці служилої людності в Галицькі Русі XV ст.: Hejnosz W. Ius Ru- thenicale. Przeżytki dawnego ustroju spo- łecznego na Rusi Halickiej w XV wieku. – Lwów, 1928. 79 На користь прийняття погляду І. Лінніченка висловлювалася: Яковен- ко Н. Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII століття. Волинь і Цен- тральна Україна. Видання друге, пере- глянуте і виправлене. – Київ, 2008. – С. 24. 80 Ипатьевская летопись. – Стб. 932. 81 Там же. – Стб. 903. 82 Там же. – Стб. 903–904. 83 Линниченко И. Черты… – С. 74; Łow- miański H. Feudalizm na Rusi // Słownik 93МЕШКАНЦІ МІСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ… обов’язків жителів служилих осад, розташованих при міських осередках, входив також ремонт замкових укріплень84. Мешканці міст (купці та реміс- ники), як підкреслював Генрик Ловмянський, займали “…посереднє стано- вище між класом феод[альних] панів […], та класом експлуатованих смердів” й несли на собі “казенний тягар у вигляді торгівельних оплат”, виконували теж “публічні послуги”85. Підсумовуючи, варто ствердити, що для ХІІІ ст. на підставі доступних писемних джерел не вдається встановити, чи мешканці міських осередків мали власних урядників, відмінних від урядників, які управляли волостю. Можна, однак, зауважити, що правовий статус цієї частини населення від- різнявся від статусу інших категорій мешканців князівства. Кандидат історичних наук, м. Люблін Starożytności Słowiańskich. – Wrocław, 1964. – T. 2. – S. 35–41. 84 Линниченко И. Черты… – C. 116. 85 “W systemie feud[alnym] zajmowało ono (мешканці міських осередків, на окрес- лення яких Г. Ловмянський ужив термін “pospólstwo” miejskie” – О. Б.) stanowisko pośrednie między klasą panów feud[alnych]…, a klasą eksploatowanych smerdów. Wprawdzie i “pospólstwo” ponosiło ciężary skarbowe w postaci opłat handlowych, pełniło też posługi publiczne…”: Łowmiański H. Feudalizm na Rusi. – S. 40.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93723
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2221-6294
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:02:14Z
publishDate	2013
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
record_format	dspace
spelling	Баран, О. 2016-02-03T13:21:49Z 2016-02-03T13:21:49Z 2013 Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави / О. Баран // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 81-94. — Бібліогр.: 85 назв. — укр. 2221-6294 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93723 Розглядаються питання про місце мешканців міських осередків у системі адміністративного управління Галицько-Волинського князівства – чи мали вони своїх власних урядників, чи підлягали земським? Фраґментарність доступних писемних джерел дозволяє лише в загальних рисах відповісти на це запитання. The article analyzes the question of place of inhabitants of castle-town settlements in the administrative system of The Principality of Galicia- Volhynia. The main question – if they have it’s own governors or were ruled by territorial governors? Fragmentarity of written sourses let to give just an outline of this problem. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Княжа доба: історія і культура Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави The inhabitants of castle-town settlements in the administrative system of the Principality of Galicia-Volhynia Article published earlier
spellingShingle	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави Баран, О.
title	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави
title_alt	The inhabitants of castle-town settlements in the administrative system of the Principality of Galicia-Volhynia
title_full	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави
title_fullStr	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави
title_full_unstemmed	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави
title_short	Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави
title_sort	мешканці міських осередків у системі управління галицько-волинської держави
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93723
work_keys_str_mv	AT barano meškancímísʹkihoseredkívusistemíupravlínnâgalicʹkovolinsʹkoíderžavi AT barano theinhabitantsofcastletownsettlementsintheadministrativesystemoftheprincipalityofgaliciavolhynia

Мешканці міських осередків у системі управління Галицько-Волинської держави

Репозитарії

Схожі ресурси