З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)

Предметом дослідження даної статті є діяльність міських громадських банків у період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висвітлюються основні етапи урядової політики в сфері діяльності цих банків та її вплив на рівень розвитку останніх. Предметом исследования данной статьи является деятель-ность го...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Ходченко, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2008
Теми:	Історія народного господарства
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9379
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) / О.В. Ходченко // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 136-144. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860084321922056192
author	Ходченко, О.В.
author_facet	Ходченко, О.В.
citation_txt	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) / О.В. Ходченко // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 136-144. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Предметом дослідження даної статті є діяльність міських громадських банків у період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висвітлюються основні етапи урядової політики в сфері діяльності цих банків та її вплив на рівень розвитку останніх. Предметом исследования данной статьи является деятель-ность городских общественных банков в период второй половины ХІХ – начала ХХ в. Освещаются основные этапы правительственной политики в сфере деятельности этих банков и ее влияние на уровень развития последних. The subject of study in this article is the work of urban public banks during the second half of XIX - the beginning of the twentieth century. Highlights the main stages of government policy in the sphere of activities of these banks and its influence on the level of the past.
first_indexed	2025-12-07T17:18:35Z
format	Article
fulltext	17. Орловський Б.М. Залізорудна промисловість України наприкінці ХІХ ст. // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. – Вип. 6 / Редколегія: Т.І.Дерев’янкін (відп. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 30–38. 18. Проскурякова Н.А. Концепции цивилизации и модернизации в отечествен- ной историографии // Вопросы истории. – 2005. – № 7. – С. 153–165. 19. Рябченко П. Иностранные инвестиции в экономику Украины в конце 19 – начале 20 вв. // Мир денег. – 2000. Май-июнь. – www.mirdeneg.com/rus/ mworld/archives/magazine/article/139 20. Статистический ежегодник на 1913 г. – С.-Петербург, 1913. – 476 с. 21. Субтельний О. Україна: історія. – 3-е вид. – К: Либідь, 1993. – 720 с. 22. Туган-Барановский М.И. Иностранные капиталы // Історія народного гос- подарства та економічної думки України: Зб. наук. праць. – Вип. 39–40 / Редколегія: Т.І.Дерев’янкін (відп. ред.) та ін. – Київ, 2007. – С. 360–363. 23. Туган-Барановский М.И. Русская фабрика в прошлом и настоящем: Исто- рико-экономическое исследование. – Том 1: Историческое развитие рус- ской фабрики в XIX веке. – 2-е изд. – [С.-Петербург], 1900. – 562 с. 24. Ямковой А.А., Куксина Е.А., Плетенцов Г.А. Путь длиной в 100 лет: Очерки истории Алчев. металлург. комб-та. – Луганск: Світлиця, 1996. – 263 с. Одержано 1.12.2008. УДК 336.712 О.В. Ходченко З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ БАНКІВ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ТА УКРАЇНІ (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Предметом дослідження даної статті є діяльність міських громадських банків у період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висвітлюються основні етапи урядової політики в сфері діяльності цих банків та її вплив на рівень розвитку останніх. Ключові слова: банківська система, міські банки, громадські банки, банківська політика уряду. Постановка проблеми. Однією з властивих рис вітчизняної фі- нансової системи XIX – початку XX ст. була нестача капіталів у краї- ні. Переконливе підтвердження тому – поширеність лихварства, яке © О.В. Ходченко, 2008 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41. 136 не вдалося подолати навіть законодавчою його забороною. В той са- мий час у Російській імперії функціонувала розгалужена система кре- дитних установ (на рубежі XIX–XX ст. тут діяли Державний банк, державні Дворянський і Селянський земельні банки, Каса міського та земського кредиту, акціонерні земельні банки, міські кредитні това- риства, акціонерні комерційні банки, банкірські будинки та контори, біржові та купецькі банки, товариства взаємного кредиту, кредитні і позичково-ощадні товариства, волосні та сільські банки, земські каси дрібного кредиту тощо). Проте до цього часу історичний розвиток ці- єї системи все ще чекає на спеціальне дослідження. В даній статті здійснено спробу простежити еволюцію найбільш старих недержав- них кредитних установ – міських громадських банків. Приналежність міським кредитним товариствам, суміщення короткострокового кре- дитування з іпотекою і спрямованість на середні прошарки населення – всі ці їх особливості заслуговують на те, щоб розглянути їх окремо. Стан наукової розробки проблеми. Аналіз історіографії теми свідчить про те, що діяльність міських банків як предмет спеціально- го вивчення в сучасній історико-економічній літературі майже не роз- глядалася, а була складовою частиною досліджень вітчизняної креди- тної та банківської систем. До цього часу практично немає праць, які б комплексно і повною мірою висвітлювали історію міських банків, їх місце і роль в економічній системі Російської імперії в XIX – поча- тку XX ст. Отже, історіографічна розробленість теми є явно недоста- тньою. Мета дослідження – на основі вивчення та аналізу історичних першоджерел наявної законодавчої бази та щорічних звітів держав- них установ дати першу спеціальну наукову розробку зазначеної про- блеми. Основний матеріал. Перший у Російській імперії міський банк був заснований у Вологді після прийняття Жалуваної грамоти містам Катерини II. Стаття 153 цього документу визначила, що «із грошей, що залишаються від міських витрат, дозволяється містам завести ба- нки на загальних державних підставах, або ж у створені публічні бан- ки гроші віддавати для прирощення» [6]. Приклад першого банку не залишився не поміченим, і до середини ХІХ ст. в Російській імперії було відкрито 16 міських банків. Половина установ весь основний капітал або головну його частину отримала від благодійників, інші були організовані на кошти самих міст [4]. Клопотання міських дум про відкриття нових банків продовжу- вали надходити й надалі. При цьому кожен банк працював на підставі 137 власного статуту. Тому уряд був вимушений зайнятися впорядкуван- ням їх діяльності. Цей задум зіткнувся, однак, із традиційними бюро- кратичними перепонами та протистоянням консерваторів, що побою- вались конкуренції з їх боку державним кредитним установам. Лише втручання спочатку Миколи I, а потім й Олександра II привело до за- твердження в 1857 р. першого Положення про міські громадські бан- ки [2]. Проте автори вказаного нормативного акту, намагаючись вбере- гти державні Прикази громадської опіки і Зберігальні казни від кон- куренції новостворених міських банків, наклали на діяльність остан- ніх вкрай жорсткі обмеження. Полягали вони не лише у встановленні граничних строків і розмірів позичок, а й головним чином в утруд- ненні проявив ініціативи міських банків. Так, проценти пропонувало- ся платити і стягувати «на загальних, для державних кредитних уста- нов встановлених правилах, за виключенням вкладів, що залишалися в банку менше року, на які проценти не передбачені» (параграфи 8 та 11). В губернських же містах, за наявності відповідних державних установ, міським банкам і зовсім заборонялося дублювати їх операції. Одночасно міські банки опинилися під контролем Приказів громад- ської опіки. Все це в поєднанні з менш значними обмеженнями при- звело до того, що лише три із трьох з половиною десятків міських управлінь, що стояли в черзі на дозвіл заснування банків, погодилися відкрити їх на таких умовах. Явна недосконалість Положення 1857 р. і перебудова всієї кре- дитної системи країни в ході реформ Олександра II – все це підштов- хнуло уряд до перегляду Положення про міські банки. Новий варіант його набув сили закону в лютому 1862 р. [3]. Усуваючи залежність міських банків від місцевої влади, Поло- ження 1862 р. встановило, що банк підзвітний лише міській громаді. Відпали й інші обмеження, пов’язані з Приказами громадської опіки (які зникли взагалі). Це стало найбільш важливим нововведенням. Крім того, Положення внесло ряд менш значних, але також необхід- них нововведень, таких як: зменшення мінімального строку знахо- дження вкладу в банку; дозвіл роботи з клієнтами з інших міст тощо. Незважаючи на те, що Положення 1862 р., як і раніше, чітко визнача- ло коло операцій, за яке банки не могли виходити, і зберігало ряд об- межень по операціях, воно надало банкам значно більшу свободу дій, ніж раніше. Зняття обмежень викликало буквально сплеск розвитку міських банків у 1860-ті роки. Станом на 1 січня 1866 р. в імперії функціону- вало 106 міських громадських банків із сукупним основним капіта- 138 лом 3079,6 тис. руб. З них в Україні було відкрито 15 банків з сукуп- ним капіталом 627,2 тис. руб., що становило 20,4% загальної його су- ми по імперії. При цьому 52,5% капіталів українських банків припа- дало на південні губернії – Херсонську та Таврійську [7, c. 189–191]. Оскільки чисельність банків значно зросла, то різко збільшились і їх обороти. Однак не завжди справа йшла гладко. Поряд із банками, що діяли акуратно і обережно, з’явився цілий ряд «пірамід». Їх прав- ління почали посилено залучати кошти з усієї країни, в результаті чо- го баланси найбільших установ стали вимірюватися мільйонами руб- лів (при встановленому законодавством мінімумі основного капіталу в 10 тис. руб.). Справа повернулась у такий спосіб, що активи банки розміщували переважно в своїх містах. А оскільки місцевий плато- спроможний попит на кредити не міг поглинути таких великих паси- вів, правлінням доводилося роздавати власні кошти під не дуже на- дійні зобов’язання. Це призводило до значних втрат. Крім того, в де- яких випадках збитками закінчувалися недобросовісні дії правлінь. У результаті на початку 1880-х років міські банки вступили в полосу кризи й банкрутств. Масове вилучення вкладів поставило на межу банкрутства багато банків, навіть ті з них, що вели справи ус- пішно. Лише втручання уряду, що підтримав деякі з банків значними позиками міським управлінням, допомогло збити паніку. Розпочався процес урядових ревізій і поступової ліквідації банківських установ: до 1890 р. по всій імперії було закрито 52 міських банки [8, c. 102]. Щоправда, в більшості випадків збитки вдалося покрити за рахунок власного капіталу останніх. За таких умов у квітні 1883 р. царським урядом було прийнято і введено в дію нове Положення про міські громадські банки, яким останні, власне кажучи, позбавлялися своєї колишньої самостійності. По-перше, Положення 1883 р. встановлювало жорсткий конт- роль за банками з боку центральних відомств. Віднині банки були зо- бов’язані доставляти до міністерства фінансів не лише щорічні звіти про стан рахунків (причому за єдиною формою), а й також висновки думських комісій і постанови дум про затвердження звітів. Причому якщо раніше звіт до міністерства надавався лише «для відому», то те- пер Особлива канцелярія з кредитної частини отримала право при- значати у випадку необхідності ревізії банків чиновниками з центру. По-друге, Положенням встановлювалися нові обмеження на операції. Найважливішими серед них стали: обмеження суми зобов’язань бан- ку п’ятикратним розміром його власного капіталу (замість десятикра- тної межі, що діяла до того); введення обов’язкового мінімуму касо- вої готівки в сумі 10% від зобов’язань. Найважчим обмеженням стало 139 встановлення граничного кредиту одному клієнту в сумі 10% від вла- сного капіталу банку (в зв’язку з цим банкіри вимушені були скоро- чувати кредит своїм найбільш солідним клієнтам). Це буквально піді- рвало розвиток міських банків. Вісімдесяті роки характеризуються безперервним падінням операцій і балансів міських банків. В більшо- сті банків падіння продовжувалося до кінця 1880-х років, а потім змі- нилося тривалим застоєм. Зростання операцій у цей час якщо і мало місце, то далеко не відповідало розвитку товариств взаємного креди- ту і комерційних банків, які саме в даний період вийшли на провідні ролі у сфері комерційного кредитування. Застій балансових показників і багаточисельні клопотання з місць переконали міністерство фінансів у тому, що законодавство про міські банки слід знову вдосконалювати. Розробка нового закону по- чалася в 1900 р. з проведення з’їзду представників міських банків у Харкові. На з’їзді було обговорено найбільш нагальні питання та ви- роблено побажання до нового Положення, які були враховані мініс- терством у подальшій роботі. Влітку 1905 р. міністерство фінансів розіслало на місця проект нового Положення про міські банки з про- ханням надіслати свої зауваження. В лютому 1906 р. для розгляду проекту разом з отриманими таким чином відгуками зібралася Особ- лива нарада при міністерстві фінансів за участю представників де- яких банків. У квітні 1909 р. міністр фінансів В.М.Коковцов подав за- вершений проект на розгляд Державної Думи. Після довгих обгово- рень в Думі і погоджень з Державною радою 13 січня 1912 р. новий закон нарешті було затверджено [1]. В цей період міські банки переживали новий розквіт, пов’язаний із загальним піднесенням економіки країни. Якщо на 1 січня 1898 р. сумарний баланс 239 банків складав 133,7 тис. руб., то на початок 1914 р. 319 банків показали сумарний баланс у 282,6 тис. руб. (зрос- тання за шістнадцять років – 111,4 %) [5, c. 353–387; 9, с. 2–22]. Саме такому розвитку подій сприяло і Положення 1912 р. Суть змін, внесених ним, полягала в наступному. Замість п’ятикратної но- рми відношення зобов’язань до власного капіталу було повернуто де- сятикратну (що існувала до 1883 р.). Вводилися більш пільгові умови для позичок під нерухомість і вклади. Одночасно міські банки отри- мали право проводити деякі нові операції, необхідні для залучення вкладів клієнтів. Насамперед це були спеціальні поточні рахунки в активі. Відмінність таких рахунків від звичайної позички або обліку полягала в тому, що позичальник отримував на руки не гроші, а від- критий рахунок в банку на відповідну суму. Використовувати цей ра- хунок позичальник міг за потребою; при цьому знімати та повертати 140 будь-яку суму він міг коли завгодно, сплачуючи при цьому проценти лише за час реального користування коштами. Передусім такі рахун- ки були привабливими для підприємців, у яких постійно проходив оборот капіталу. Якщо до 1912 р. спеціальні поточні (інакше, онколь- ні – від англійського on call – на вимогу) рахунки міські банки мали змогу відкривати лише під державні та гарантовані урядом цінні па- пери, то нове Положення дозволило приймати в якості забезпечення також векселі, негарантовані папери, товари й товарні документи, не- рухомість та коштовні речі. Ще одним важливим нововведенням став дозвіл приймати в облік і в заставу по онкольним рахункам соло- векселі, що надавали додаткові зручності для багатьох заставників нерухомості. На додаток до цього, Положення 1912 р. збільшило граничний термін для позичок під нерухомість, ввело більш зручні умови сплати довгострокових позичок, а також запровадило ряд дрібних зручнос- тей, що, не відігрававши принципової ролі, надавали користь для клі- єнтів. Новий закон фактично прирівняв міські банки у сфері операцій до інших кредитних установ (комерційних банків, товариств взаємно- го кредиту, земельних банків), тим самим відкривши їм простір для розвитку. Однак з новим Положенням банкам довелося працювати не дов- го. Перша світова війна, що розпочалася з 1914 р., зруйнувала госпо- дарський механізм країни. А це спричинило істотні зміни структури як активних, так і пасивних операцій у міських банках. Поряд з ін- шими кредитними установами, вони перетворилися на посередників з розміщення урядових позик. А після революції їх доля була вирішена остаточно: утиск ринкових відносин, знищення старих органів влади, в тому числі й міських дум – все це призвело до зникнення міських банків разом з останніми осередками опору радянській владі. Оцінюючи місце міських банків у кредитній системі країни, не можна пройти повз питання про перспективність їх як виду кредит- них установ. З одного боку, слід відзначити повільний розвиток місь- ких банків навіть протягом передвоєнного економічного піднесення, особливо в порівнянні з комерційними банками й товариствами взає- много кредиту. Пояснення тому можуть бути різними. Можна припу- стити, що працювати міським банкам заважав їх благочинний харак- тер. На ділі ж вся благочинність полягала у відрахуванні частини при- бутку на міські видатки (переважно – на благочинні справи, найчас- тіше з точним призначенням одержувачів та сум). Міські банки явля- ли собою повноцінні комерційні кредитні установи. 141 Іншим поясненням може бути те, що міські банки є лише креди- тними установами початкового етапу, допоки місто не стане достат- ньо розвиненим для появи спеціалізованих кредитних установ. Тому після досягнення цієї стадії міські банки мають зійти зі сцени, оскіль- ки суміщення різних видів кредиту заважає конкурувати зі спеціалі- зованими банками. І все ж таки міські банки зайняли особливу нішу на кредитному ринку: йдеться про їх місце на іпотечному ринку. Не можна не вказати і на вдалу конкуренцію протягом багатьох років з відділеннями Держбанку і комерційними банками. Держбанк, що мав відділення в усіх великих містах, мав справу лише з великими солід- ними клієнтами. Акціонерні комерційні банки працювали більш гну- чко, з ними завжди можна було торгуватися, але й вони, залучаючи великі пасиви, віддавали перевагу великим позичальникам. Таким чином, у середніх і дрібних купців навіть за наявності в місті відді- лень комерційних банків потреба у кредиті зберігалася. Щоправда, слід зазначити, що в кредитних столицях Російської імперії – Петербурзі, Москві, Варшаві − міських банків справді не іс- нувало. Це означало, що високий ступінь розвитку кредитної справи насправді робив існування міських банків непотрібним. Однак за ме- жами столиць до такого рівня забезпеченості кредитом було надто далеко, щоб можна було говорити про зникнення необхідності в місь- ких банках у найближчій перспективі. Як доказ занепаду міських банків можна було б висунути й той факт, що більшість з них навіть не використовувала повністю дозво- лених норм: сума зобов’язань не досягала 500% власного капіталу, а залишки в касі перевищували необхідні 10%. Однак до 1883 р. сума зобов’язань у багатьох банків була близько дозволеної межі, а потім впала значно нижче. Причому відношення зобов’язань до капіталу зменшилося в усіх банках, у тому числі й тих, які не досягали межі. В той самий час як десятипроцентна норма особистого кредиту викли- кала постійні клопотання банкірів до міністерства фінансів про її збі- льшення. Таким чином, основним стримуючим обмеженням була ме- жа особистого кредиту, що не дозволяла банкам зростати настільки, щоб досягати інших граничних показників. На перший погляд, це су- перечило вихідному положенню про нестачу капіталів у країні. Зда- валося б, втрата частини клієнтів легко могла бути відновлена за ра- хунок інших бажаючих взяти кредит. Однак турбота про надійність позичкового та вексельного портфелів не дозволяла банкам повністю задовольнити попит на позички і призводила до співіснування лих- варства з надлишковими коштами в деяких банків. 142 Припущенню про безперспективність міських банків суперечить і вихід їх на рівень об’єднання в масштабах країни. Вже з 1909 р. мі- ські думи почали домагатися права проведення з’їзду для заснування Центрального банку міських банків. Однак бюрократичні перепони затягнули справу до Першої світової війни, після початку якої вона зупинилася. Наступну подібну спробу зробив Всеросійський союз міст у 1917 р., але до жовтневої революції провести засновницький з’їзд він не встиг. Оцінюючи діяльність міських банків загалом, доцільно згадати виступ міністра фінансів В.М.Коковцова при обговоренні проекту Положення 1912 р. Значення останнього для економіки, зазначав мі- ністр, «не може бути достатньо оцінене на основі балансових даних про ці банки, що не виявляються в значних сумах. В нашій великій вітчизні, при слабкому розвитку торгової справи і шляхів сполучення, а також відсутності ініціативи в широких колах населення, зустріча- ються часто такі міста, в яких вся потреба місцевого життя в кредиті знаходить задоволення лише в міських банках» [9, арк. 22]. Міські банки працювали й у торгово-промислових центрах. Їх спеціалізація на ринку полягала в кредитуванні клієнтів середнього рівня. Якщо у сфері підприємницького кредиту їм ще доводилося су- перничати, передусім з комерційними банками, то в частині кредиту під нерухомість (як для приватних осіб, так і для дрібних підприєм- ців) конкурентів у них практично не було. Висновки. Історія міських банків являє безперечний інтерес як досвіду вдалих дій місцевої влади у сфері фінансів. Створення місь- кого банку, по-перше, сприяло підвищенню достатку місцевого насе- лення (яке отримувало можливість економити частину коштів, що ра- ніше йшли лихварям) і розвитку місцевого дрібного й середнього під- приємництва, а по-друге – створювало і для самої міської влади дода- ткове джерело доходу (позики). Головною проблемою в розвитку міських банків було визначен- ня співвідношення державного регулювання і самостійності правлінь банків. Період «вільного плавання» 1860–1870-х років яскраво про- демонстрував, що без нагляду міські банки надто часто ставали жерт- вами невмілого управління або зловживань з боку місцевих керівни- ків. Якщо банкрутство припустимо для приватних установ, то воно є неприйнятним для банків громадських, оскільки збиток у кінцевому підсумку лягає на й без того небагате міське населення, яке в своїй більшості не має до того ж жодного відношення до банку. Тому вве- дення законодавчих норм Положення 1883 р. було само по собі ціл- ком виправданим. В той самий час наступний за цим занепад довів, 143 що надто сильна державна опіка і всебічне обмеження установ, які працюють на ринкових основах, йдуть останнім на шкоду. Очевидно, оптимальним є той варіант, який забезпечує поєднання, з одного бо- ку, пильного державного нагляду за дотриманням певних обмежень загального характеру (таких, як межа відношення суми зобов’язань до власного капіталу), а з іншого – свободи прийняття рішень про розвиток операцій самим правлінням банків. Предметом исследования данной статьи является деятель- ность городских общественных банков в период второй половины ХІХ – начала ХХ в. Освещаются основные этапы правительственной политики в сфере деятельности этих банков и ее влияние на уровень развития последних. Ключевые слова: банковская система, городские банки, обще- ственные банки, банковская политика правительства. 1. Александровский Ю.В. Положение о городских общественных банках. За- кон 13 января 1912 г. – С.-Петербург, 1912 – 75 с. 2. Высочайше утвержденное [далі – В.у.] положение о городских обществен- ных банках // Полное собрание законов Российской империи [далі – ПСЗ]. – Собр. 2-е. – Том 32. – Отд. 1-е. – 1857. – № 31967. – С.-Петербург [СПб.], 1858. – С. 524–527. 3. В.у. Положение о городских общественных банках // ПСЗ. – Собр. 2-е. – Том 37. – Отд. 1-е. – 1862. – № 37950. – СПб., 1865. – С. 111–125. 4. Городские общественные банки // Журнал МВД. – 1854. – Ч. VIII. – Отд. II. – Кн. 9. 5. Ежегодник министерства финансов. Вып. 1898 года. – СПб., 1899. – 480 с. 6. Жалованная грамота городам Екатерины II // ПСЗ. Собр. 1-е. – Т. 22. – Отд. 1-е. – 1785. – № 16188. – СПб., 1830. – С. 382. 7. Кауфман И.Н. Статистический временник Российской империи. Изд-е Центр. стат. ком-та МВД. – СПб, 1866. – С. 189–191. 8. Новое Положение о городских общественных банках // Вестник финансов, промышленности и торговли. – 1912. – № 16. – С. 102. 9. Свод балансов городских и сельских общественных банков на 1 января 1914 г. – СПб., [б. г.]. – 24 с. 10. Российский государственный исторический архив. – Фонд 1158. – Оп. 1, 1911 г. – Спр. 337а. Одержано 31.07.2008. 144
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9379
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0320-4421
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:18:35Z
publishDate	2008
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
record_format	dspace
spelling	Ходченко, О.В. 2010-06-30T12:56:05Z 2010-06-30T12:56:05Z 2008 З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) / О.В. Ходченко // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 136-144. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9379 336.712 Предметом дослідження даної статті є діяльність міських громадських банків у період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висвітлюються основні етапи урядової політики в сфері діяльності цих банків та її вплив на рівень розвитку останніх. Предметом исследования данной статьи является деятель-ность городских общественных банков в период второй половины ХІХ – начала ХХ в. Освещаются основные этапы правительственной политики в сфере деятельности этих банков и ее влияние на уровень развития последних. The subject of study in this article is the work of urban public banks during the second half of XIX - the beginning of the twentieth century. Highlights the main stages of government policy in the sphere of activities of these banks and its influence on the level of the past. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія народного господарства З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) Из истории развития городских общественных банков в Российской империи и в Украине (вторая половина XIX – начало XX вв.) From the history of urban public banks in the Russian empire and in Ukraine (second half of XIX – early XX centuries) Article published earlier
spellingShingle	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.) Ходченко, О.В. Історія народного господарства
title	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)
title_alt	Из истории развития городских общественных банков в Российской империи и в Украине (вторая половина XIX – начало XX вв.) From the history of urban public banks in the Russian empire and in Ukraine (second half of XIX – early XX centuries)
title_full	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)
title_fullStr	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)
title_full_unstemmed	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)
title_short	З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)
title_sort	з історії розвитку міських громадських банків в російській імперії та україні (друга половина xix – початок xx ст.)
topic	Історія народного господарства
topic_facet	Історія народного господарства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9379
work_keys_str_mv	AT hodčenkoov zístoríírozvitkumísʹkihgromadsʹkihbankívvrosíisʹkíiímperíítaukraínídrugapolovinaxixpočatokxxst AT hodčenkoov izistoriirazvitiâgorodskihobŝestvennyhbankovvrossiiskoiimperiiivukrainevtoraâpolovinaxixnačaloxxvv AT hodčenkoov fromthehistoryofurbanpublicbanksintherussianempireandinukrainesecondhalfofxixearlyxxcenturies

З історії розвитку міських громадських банків в Російській імперії та Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси