Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття

У статті проаналізовано вихідні чинники становлення та роз-витку сільськогосподарської кооперації в Україні на початку ХХ ст. з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасному етапі. Виявлено відмінності у формуванні кооперативної системи в Україні та в країнах Західної Євро...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2008
Main Author:	Дідківська, Л.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2008
Subjects:	Історія народного господарства
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9381
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 111-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859754922533191680
author	Дідківська, Л.В.
author_facet	Дідківська, Л.В.
citation_txt	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 111-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	У статті проаналізовано вихідні чинники становлення та роз-витку сільськогосподарської кооперації в Україні на початку ХХ ст. з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасному етапі. Виявлено відмінності у формуванні кооперативної системи в Україні та в країнах Західної Європи. В статье проанализированы исходные факторы становления и эволюции сельскохозяйственной кооперации в Украине в начале ХХ в. с целью определения приоритетных направлений развития коопера-ции на современном этапе. Выявлено отличие в формировании коо-перативной системы в Украине и в странах Западной Европы. In article source factors of the development and evolutions agricultural cooperation in Ukraine at the beginning of XX cen. on determinations purpose of the priority directions of the cooperative development on modern stage are analyzed. There were revealed the difference in development of cooperative system in Ukraine and in country Western Europe.
first_indexed	2025-12-02T00:17:07Z
format	Article
fulltext	УДК 334.7(477) Л.В. Дідківська ВИХІДНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ на початку XX століття У статті проаналізовано вихідні чинники становлення та роз- витку сільськогосподарської кооперації в Україні на початку ХХ ст. з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасному етапі. Виявлено відмінності у формуванні кооперативної системи в Україні та в країнах Західної Європи. Ключові слова: виробниче кооперування, сільськогосподарська кооперація, кооперативна система. Постановка проблеми. Економічна ситуація, яка склалася нині в сільському господарстві України, є надто складною. Для виходу з кризи аграрного сектору економіки все більшого значення набуває розбудова кооперативного руху. Проте існує багато перешкод на шляху економічного прогресу села: відсутність відповідної державної політики щодо розвитку національного кооперативного руху, неро- зуміння селянами переваг сільськогосподарських кооперативів, від- сутність професійних кооперативних кадрів тощо. Разом з тим Украї- на здобула значний історичний досвід у цьому напрямку наприкінці ХІХ – 20-х років ХХ ст., коли кооперативне будівництво отримало найбільшого піднесення. Тому, відроджуючи сільськогосподарську кооперацію, варто взяти до уваги як позитивні, так і негативні скла- дові власного досвіду формування сільськогосподарської кооперації України на початку ХХ ст. Аналіз останніх досліджень та публікацій. В основних своїх рисах історичний аспект відродження сільськогосподарської коопе- рації в Україні розглядається в працях С.Гелея, Л.Горкіної, В.Зінов- чука, В.Марочко та інших. Ґрунтовними є дослідження становлення та еволюції кооперації у сільському господарстві країн Західної Єв- ропи відомого історика кооперації С.Бородаєвського, а також сучас- них дослідників С.Бабенка, Я.Гончарука та інших. Проте відсутній порівняльний аналіз розвитку кооперації в країнах Західної Європи та в Україні. © Л.В. Дідківська, 2008 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41. 111 Мета дослідження – проаналізувати вихідні чинники станов- лення та розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасно- му етапі; розкрити вплив на становлення та еволюцію сільськогоспо- дарської кооперації в Україні бурхливого розвитку споживчої та кре- дитної кооперації в Західній Європі; виявити відмінності у форму- ванні кооперації в Україні та в країнах Західної Європи. Основні результати дослідження. Вперше кооперативні ідеї розпочали пропагувати відомі соціалісти Ш.Фур’є та Р.Оуен після Великої французької буржуазної революції 1789–1797 рр. Вони про- голосили необхідність нової організації праці трудящих, що ґрунту- валася на кооперативних принципах. В основу їхніх теорій було за- кладено ідеї виробничого кооперування, а соціалізм розглядався як ідеал, що відповідає природі всіх членів суспільства. Соціалісти- утопісти та їх послідовники (Ф.Бюше, Л.Блан та інші) не тільки про- пагували, а й сприяли створенню промислово-землеробських общин нового типу, які розпадалися одна за одною. «Це було закономірним, оскільки в умовах капіталізму общини не могли нести в собі досить життєздатних засад, якщо не включались у систему капіталістичних відносин і не запроваджували відповідних методів господарювання», – стверджує сучасний український економіст Л.Горкіна, досліджуючи кооперативну спадщину соціалістів-утопістів [6, с. 101]. У цьому ж вбачав головну помилку ранніх соціалістів і відомий теоретик коопе- рації М.Туган-Барановський. Проте цей, хоч і негативний, практичний досвід виробничого кооперування у Західній Європі дав поштовх для розвитку споживчої та кредитної кооперації у середині ХІХ ст. А в другій половині ХІХ ст. з’явилися найрізноманітніші форми селянської кооперації в галузі закупівлі, збуту, переробки продукції тощо, які й розв’язали проблеми західноєвропейського селянства та привели до успішного розвитку сільськогосподарського виробництва в цілому. Зокрема, ко- оперування селян розв’язало проблему, яка виникла в зв’язку з тим, що велика земельна власність в Європі поступилася перед дрібним землеволодінням. Адже наприкінці ХІХ ст. дрібним землевласникам у Франції належало понад 53% усієї придатної для обробки землі, в Німеччині на початку ХХ ст. – 87%. При цьому велика кількість се- лян володіла дрібними ділянками від 1 до 5 га [2, с. 107]. В умовах конкуренції з великими землевласниками селяни почали об’єднуватися у кооперативи. Крім того, еволюція капіталізму та кри- за сільського господарства в Європі, пов’язана з насиченням ринку дешевим американським хлібом, сприяли розвитку сільськогосподар- 112 ської кооперації в капіталістично розвинених країнах Західної Євро- пи. Про неабиякі успіхи сільськогосподарської кооперації свідчать наступні дані. В Німеччині сільськогосподарські кооперативи почали виникати з середини 50-х років ХІХ ст. з метою закупівлі своїм чле- нам матеріалів, насіння тощо, з 60-х років – спільного користування машинами, з 70-х років – кооперації для спільного збуту продуктів і їх переробки (маслобойні, винарні тощо), з кінця ХІХ ст. – з метою поширення товариств для спільного користування електрикою, для запровадження в господарстві технічних поліпшень тощо. В 1919 р. в сільському господарстві Німеччини ефективно діяли 13057 коопера- тиви (2935 закупівельних кооперативів, 3431 молочний, 199 винороб- них, 2404 – для спільного користування машинами, 588 кооперативів для спільного розведення худоби, 3500 інших). Після Німеччини сільськогосподарська кооперація поширилась в Італії, Франції, Ірлан- дії, Румунії та інших країнах. В Італії з 1860-х років успішно функці- онували сільськогосподарські кооперативи для переробки і збуту як товариства з обмеженою відповідальністю, проте деякі взагалі не ре- єструвалися. А в 1920 р., за даними С.Бородаєвського, в цій країні на- лічувалося вже 13000 сільськогосподарських кооперативів [2, с. 243– 244]. Сільськогосподарські кооперативи Данії виникли в 1880-х ро- ках. Перший молочний кооператив виник в 1882 р., перша кооперати- вна свинобойня – в 1888 р., перший яєчний кооператив – в 1890 р. У 1910 р. ефективно діяли 1200 кооперативних маслобоєнь (з 170000 членів), 90% масла продукувалося кооперативним шляхом. В 1916 р. кількість свинобоєнь зросла до 40 (з 100000 членів) [2, с. 374–378]. З 1890-х років функціонували сільськогосподарські кооперативи Че- хії, серед яких найбільш поширеними були молочні заклади, товарис- тва для спільних закупок і збуту, кооперативні збіжниці та інші. В 1918 р. налічувалося 750 сільськогосподарських кооперативів, а в 1921 р. – 3600 з 400000 членів [2, с. 347]. Незважаючи на успіхи сільськогосподарської кооперації, домі- нуючого положення в системі кооперації вона не зайняла (табл. 1). Із таблиці видно, що більшість складали кредитні кооперативи. Друге місце належало безпосередньо сільськогосподарським коопе- ративам, а вже за ними йшли споживчі кооперативи. Тому безпереч- ним є той факт, що село відіграло визначну роль у розвитку коопера- тивного руху в цілому. Проте пріоритетними напрямками кооперації на етапі формування в країнах Західної Європи були кооперативи у сфері кредиту та споживання, а вони, в свою чергу, дали поштовх для розвитку сільськогосподарської кооперації. 113 Таблиця 1. Кількість кооперативів в різних країнах в 1914 р. Види кооперативів Країна Споживчі Кредитні Ремісничі, кустарні, виробничі Сільсько- господарські Інші Всього Австрія 1471 12123 1161 3425 911 19091 Угорщина 1664 3544 ? ? 877 6085 Англія 1387 285 320 1241 2113 5346 Бельгія 531 732 108 3913 956 6260 Болгарія 49 635 ? ? 49 733 Німеччина 2346 19832 1453 10661 1777 36069 Голландія 410 637 145 1066 217 2475 Данія 1364 ? 12 4466 1820 7650 Іспанія 931 49 ? ? 28 1020 Італія 1764 2122 1017 1677 808 7388 Норвегія 450 ? 806 462 1360 3078 Румунія 228 2755 ? 682 ? 3665 Сербія 100 580 ? 195 377 1252 Фінляндія 427 416 ? 362 962 2167 Франція 3261 4194 496 12587 ? 20538 Швейцарія 563 322 301 3572 3146 7904 Швеція 565 ? 20 ? 1620 2205 Всього 17511 48246 5839 44309 17021 132903 Джерело: С. Маслов. Крестьянское хозяйство: Очерки экономики мелкого зем- леделия. – М., 1920. – С. 334. Дещо інша картина почала вимальовуватись в напівнатурально- му господарстві Росії та Україні, коли туди перекочували кооперати- вні ідеї із Західної Європи. Історичні факти свідчать, що важлива роль у поширенні кооперативної ідеї в Україні належала інтелігенції. Перші відомості щодо цього з’явилися у 1868 р. на сторінках газети «Киевский Телеграф» у статті М.Зібера, а в 1869 р. вийшла його мо- нографія «Потребительные общества». Незабаром побачила світ пра- ця М.Балліна «Первая памятная книжка потребительных обществ» (1870). Теорію кредитної кооперації пов’язують з іменами П.Чубин- ського, В.Доманицького, О.Юркевича. Популяризацією кооператив- них ідей через посередництво лекцій, консультування, друкування лі- тератури, практичну роботу була насичена діяльність відомих харків- ських кооператорів М.Балліна (1829–1904) та В.Козлова (1842–1920), а також Г.Галагана (1819–1888), М.Левицького (1858–1934) та ін. На практиці вони керувалися кооперативним досвідом Західної Європи та власними переконаннями. Визначний український економіст К.Мацієвич підкреслював, що подекуди «…це приводило до коопера- тивних «винаходів» сумнівного значення, але тим часом і це збагачу- 114 вало кооперативний досвід, ширило кооперативні ідеї та утворювало ґрунт для ширшого руху» [12, с. 7]. Поява в Україні перших організацій з ознаками справжніх кооперативів стала можливою завдяки реалізації аграрної реформи 1861 р., що ліквідувала підвалини старого економічного устрою, в якому панувало велике землеволодіння, що базувалось переважно на примусовій праці кріпосного селянства і забезпечувало основну масу товарної сільськогосподарської продукції. Разом з тим здебільшого натуральне селянське господарство поступово втягувалося в ринкові відносини. За таких умов з’явилися перші споживчі (Харківське спо- живче товариство, 1866 р.) та кредитні (Гадяцьке ощадно-позичкове товариство, 1869 р.) товариства. Проте кредитна та споживча коопе- рація в Україні не мала такого успіху, як в країнах Західної Європи. Кредитні та споживчі кооперативи стали міцним підґрунтям для ста- новлення та розвитку сільськогосподарської кооперації в подальшо- му. М.Левицький 17 вересня 1894 р. заснував першу хліборобську артіль у селі Федварі Олександрійського повіту. «Через короткий час (в 1895 році) артілей вже було десять, а в 1896 році їх вже було 85» [14, c. 36]. З Херсонщини цей рух перекинувся на Катеринославщину, Полтавщину, Київщину і т.д. Незважаючи на недовготривалість їх- нього існування, хліборобські артілі М.Левицького мали неабиякий вплив на розвиток теорії і практики сільськогосподарської кооперації. Вже на початку ХХ ст. вчені довели нежиттєздатність виробничих форм кооперації, наполягаючи на ефективності кооперування у сфері постачання, збуту, переробки продукції тощо. Разом з тим започаткована була активна діяльність сільськогос- подарських спілок («обществ»), завданнями яких було піднесення культури селянського господарства через розповсюдження удоскона- лених сільськогосподарських знарядь, сортового насіння, добрив то- що. Крім того, ці спілки займалися збутом сільськогосподарських продуктів. Однією з перших була Харківська сільськогосподарська спілка, яка виникла в 1880 р. А після неї виник цілий ряд інших поді- бних спілок в інших місцевостях країни [2, с. 330]. Значне збільшення кількості сільськогосподарських спілок спо- стерігалося з лютого 1898 р., коли був затверджений «нормальний статут для місцевих сільськогосподарських спілок». За цим статутом спілкам надавалося право: вивчати становище сільського господарст- ва та виявляти господарські потреби шляхом спільного обговорення на зібраннях своїх членів, сільськогосподарських бесідах та з’їздах; поширювати теоретичні та практичні знання з сільського господарст- 115 ва шляхом влаштування публічних читань, друку та розповсюдження сільськогосподарських творів, а також власного періодичного журна- лу. Спілкам рекомендувалося засновувати сільськогосподарські учи- лища, бібліотеки та музеї; вивчати вітчизняний та зарубіжний сільсь- когосподарський досвід та на цій основі поліпшувати ефективність ведення господарства. Крім того, надавалося право влаштовувати конкурси сільськогосподарських машин, засновувати дослідні стан- ції, ферми, розсадники; допомагати господарям ефективно налаго- джувати роботу сільськогосподарських підприємств за допомогою корисних вказівок та рекомендацій; постачати селянам необхідні в господарстві предмети та допомагати збуту виробленої продукції; відкривати у своїй місцевості окремі відділи [18, с. 223–224]. В.Са- пелкін констатував, що в 1870-х роках кількість сільськогосподарсь- ких спілок в Російській імперії доходила до 84, а в 1880-х роках – до 93 [15, с. 34]. За даними В.Тотоміанца, в 1902 р. в Росії існувало бли- зько 212 сільськогосподарських спілок, в 1904 р. – 320. А за даними міністерства хліборобства, на 1 січня 1905 року функціонувало вже 843 сільськогосподарські спілки [18, с. 225]. Український вчений К.Мацієвич вважав, що до 1900 р. в Україні існувало 23 сільськогос- подарські спілки, а до 1904 р. – 58 [12, с. 10]. Подібні функції виконували сільськогосподарські спілки і в інших країнах. В Німеччині на той час вже функціонували та продук- тивно розвивали свою роботу сотні таких спілок. У Франції подібну функцію виконували землеробні синдикати, які проводили закупіве- льні операції для обслуговування господарських потреб своїх членів [17, с. 89]. В 1884 р. був затверджений закон про сільськогосподарсь- кі синдикати, мета яких «студіювати потреби сільського господарства і оборону сільськогосподарських інтересів». Більшість діючих синди- катів об’єдналися в Центральний Союз сільськогосподарських синди- катів, утворений у 1886 р. в Парижі. На 1 січня 1911 р. було зареєст- ровано 6402 синдикати [2, с. 105]. В Італії з 1865 р. започаткована ді- яльність сільськогосподарських комітетів. Їх поширенню сприяв за- кон 1883 р., згідно якого вони мали обмежену відповідальність. В 1913 р. нараховувалося вже близько 1500 сільськогосподарських ко- мітетів. Зростанню сільськогосподарської кооперації в Італії сприяли і Сільські народні будинки, які почали функціонувати у 1903 р. Вони організовували спільні закупки, кооперативний збут виробників, сприяли піднесенню духовного рівня села [2, с. 243–244]. Всі ці дані свідчать про те, що в Російській імперії розвиток ко- оперативного руху проходив повільніше, ніж в Західній Європі. Ос- новними причинами цього було не тільки відставання в економічно- 116 му розвитку, а й досить довга бездіяльність і навіть вороже ставлення уряду, місцевої адміністрації, законодавчих органів до цієї проблеми. Дійсно, перший кооперативний закон в Англії прийнятий в 1862 р., у Франції – в 1867 р., в Австрії та у Бельгії – в 1873 р. Кооперативний закон в Російській імперії і, відповідно, в Україні з’явився лише в 1917 р. Дослідження історії кооперативного руху в Україні показує, що кооперативи розпочали свою діяльність майже нелегально, а дер- жавна економічна політика явно відставала від нагальних потреб. Тільки у 1895 р. вийшов перший закон про організацію дрібного кре- диту, хоча реально вже існувало 290 кооперативів (переважно ощадно-позичкові товариства). Завдяки цьому закону згодом серед кооперативів більше 50% становили ощадно-позичкові каси і кредит- ні товариства, які й відіграли визначну роль у становленні сільського- сподарських кооперативів. Однак активний розвиток сільськогосподарської кооперації та рух селянства в бік ринку почався лише після запровадження реформ С.Вітте та П.Столипіна. С.Вітте очолював Міністерство фінансів Ро- сійської імперії (1892–1903 рр.), і з перебуванням на цій посаді пов’язані його успіхи та досягнення: саме тоді здійснена головна справа його життя – грошова реформа 1895–1897 рр., що сприяла ста- білізації російського карбованця та поставила Росію в фінансовому плані на рівень з іншими великими європейськими державами. Адже більшість країн у ХІХ ст. вже перейшли до золотовалютної системи у зв’язку з величезним зростанням товарообігу та розвитком кредиту. Офіційно золотий монометалізм був проголошений в 1816 р. в Англії, в 1870-х роках – у Німеччині, скандинавських країнах, в країнах ла- тинського монетного союзу (Франція, Італія, Бельгія, Швейцарія), в Греції, США, а в 1890-х роках – в Японії й Аргентині. Грошова рефо- рма в Росії готувалась достатньо довго (близько 15–17 років). Знач- ний вклад в її підготовку внесли і три попередніх міністри фінансів – М.Рейтерн, М.Бунге та І.Вишнеградський. Ця реформа відіграла ви- значну роль в економічному зростанні Російської імперії, прискорила розвиток національних продуктивних сил на базі ринкових відносин. Головними здобутками реформи П.Столипіна стало те, що вона скасувала залежність селян від поміщиків, а також їх взаємну залеж- ність в общині. Відповідності до указу П.Столипіна про селянське землекористування (6 листопада 1906 р.), пізніше прийнятого як за- кон, була припинена практика постійного перерозподілу общинної землі серед селян. Селянська сім’я отримувала документ на приватну власність на земельну ділянку, яку вона обробляла. Для України ха- рактерною формою приватного землекористування стали тоді хутори 117 та відруби, кількість яких невпинно зростала. До 1917 р. по 9 губерні- ях України площа хуторів та відрубів становила 3588637 десятин (близько 17% земель селянського господарства) [9, с. 51]. Так, об- щинна форма власності поступово замінялася на приватну власність. Цьому сприяли і закон про селянське землеволодіння та землекорис- тування від 14 липня 1910 р. та закон про землеустрій від 29 травня 1911 р. Заходи, спрямовані на реформування сільської общини, спри- яли виходу з общини значної кількості селянських господарств: за 1906–1915 рр. – 2478 тис. (26% від їх загальної кількості) з 16919 тис. десятинами землі, або 15% площі селянського общинного землеволо- діння [20, с. 479]. Столипінська земельна реформа стала одним з найефективніших в історії України стимулів зростання продуктивності сільського гос- подарства. Вона не тільки істотно послабила феодальні пережитки, сприяла поглибленню ринкових відносин, а й стимулювала об’єднання сільських товаровиробників у кооперативи. Втягнуте в русло товарного виробництва, селянство добровільно вливалося до кооперативного руху, визнаного офіційними колами корисним для розвитку й інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та підтриманого владою. Український економіст К.Мацієвич відзначав, що саме під час проведення земельної реформи П.Столипіна коопе- рація була офіційно визнана як бажаний засіб збільшення хліборобсь- кої продукції: «Відповідно до нового урядового курсу щодо сільсько- господарської кооперації проведені були нові закони та розпоря- дження, які полегшували формальності організації кооперації та да- вали можливість громадським установам до ширшої праці в цій сфе- рі. Такими законами, що мали найбільше значення для сільськогос- подарської кооперації стали – закон 1904 року про земські каси та союзи кооперативів; розпорядження 1908 року про сільськогосподар- ські товариства; закон 1910 року про дрібний кредит» [12, с. 7–8]. Якщо до початку ХХ ст. із десяти заяв про заснування товариства за- тверджувалися тільки дві, то після столипінської реформи влада за- довольняла більшість заяв [18, с. 218]. Разом з тим відбувся новий етап розвитку селянської кредитної кооперації. І це й не дивно, адже нові потреби сільськогосподарських товаровиробників вимагали суттєвого стартового й оборотного капі- талу. Найпростіший шлях до нього та найвигідніші умови здатна була забезпечити лише кооперація. Створення кредитних кооперативів да- вало можливість ширшому загалові селян дістати дешевий довготер- міновий кредит для закупівлі землі, її оренди, придбання сільськогос- подарського реманенту, худоби тощо. Якщо раніше засновувалось 118 щороку 3–5 товариств, то після 1905 р. їх щорічний приріст складав від 200 до 400 товариств; а до кінця 1913 року налічувалось 2181 кредитне та 911 ощадно-позичкових товариств. На 1 січня 1914 р. кооперативними кредитними установами України було зібрано до 50 млн крб., використаних на кредитування сільського господарства. Причому організаторами кредитних кооперативів та користувачами кредитних засобів стали переважно селяни, агрономи, вчителі. Із чис- ла 308 запитань до Харківського Кооперативного Комітету в 1909– 1911 рр. було від селян – 102, учителів – 27, агрономів – 39, співробі- тників земств – 62, кооператорів – 52 та інших – 26 [3, c. 26–27]. Позитивно вплинуло на розвиток сільськогосподарської коопе- рації й те, що під час проведення реформи П.Столипіна селянам на- давалась широкомасштабна агроекономічна допомога та створюва- лась мережа кооперативних навчальних центрів. Спеціально створе- ною агрономічною службою для селян були організовані навчальні курси зі скотарства та молочарства, демонструвалися і впроваджува- лися прогресивні форми сільськогосподарського виробництва. З 1905 р. прокидається інтерес до кооперації і з боку земств, які вла- штовували різні виставки, курси лекцій, поширювали спеціальну лі- тературу, організовували земські сільськогосподарські склади. Тісний зв’язок сільськогосподарських спілок та земств давав можливість спі- лкам розширювати коло своїх функцій (на противагу вузько спеціалі- зованим закордонним сільськогосподарським спілкам). Загалом з 1905 по 1909 р. в Україні було створено 212 сільсько- господарських спілок [12, с. 10]. Загальна кількість сільськогосподар- ських кооперативів в Україні на 1 січня 1913 р. становила 950 з чис- лом членів понад 100000, а кредитних кооперативів – 2025 з числом членів близько 1300000 [7, с. 36]. Проте К.Мацієвич підкреслював, що понад 70% всіх кредитних кооперативів України виконували фун- кції справжньої сільськогосподарської кооперації. По всій Україні до Першої Світової війни нараховувалось 1822 сільськогосподарські то- вариства та спілки, з них – 178 спеціалізованих [16, с. 57]. З кінця ХІХ ст. в Україні з’явились і сільськогосподарські това- риства (хоча і в незначній кількості). Так, до 1900 р. функціонувало лише 2 сільськогосподарські товариства, до 1909 р. – 5, до 1914 р. – 81 сільськогосподарське товариство [12, с. 10]. А за даними 1915 р. в Україні працювало 150 сільськогосподарських товариств, з них 32 – на Поділлі та 30 – на Київщині [2, с. 330]. Причина слабкого розвитку сільськогосподарських товариств в Україні полягала в тому, що їхні функції щодо закупок і збуту виконували переважно кредитні коопе- ративи. Разом з тим у роботі сільськогосподарських товариств 119 спостерігались ознаки спеціалізації. Засновувались птахівничі, ско- тарські, молочарські товариства. Активно розвивалися орендні кооперативні товариства. Об’єднавшись в орендне кооперативне товариство, дрібні господарі ставали одразу потужною і кредитоспроможною силою: вони могли брати землю великою площею на тривалий період та ще й отримува- ли цю землю на пільгових умовах. Землевласникові також зручніше було мати справу з солідною організацією. Життєздатність цієї кооперативної форми доводив і досвід інших країн. Так, в Румунії ефективно функціонувало декілька сотень різних орендних товариств з десятками тисяч членів, що орендували майже половину всієї землі, що орендувалася всіма румунськими селянами. Про це свідчать дані табл. 2. Таблиця 2. Орендні кооперативні товариства Румунії Рік Кількість орендних кооперативних товариств Кількість членів Орендна площа, га 1909 273 36371 190721 1910 347 45583 248340 1911 378 62009 283381 1912 487 65170 369922 Джерело: С. Маслов. Крестьянское хозяйство: Очерки экономики мелкого зем- леделия. – М., 1920. – С. 373. Ще далі у своєму розвитку пішли орендні кооперативні товарис- тва Італії. Вони ставили завдання організації правильного господарс- тва на площах, які орендували. Із цією метою за допомогою наглядо- вого комітету влаштовувався взаємний контроль за веденням госпо- дарства своїх членів [17, с. 97]. В Україні найбільш поширеними були кооперативні товариства з коневодства. Адже в умовах обмеженості земельної площі у дрібних селянських господарствах були потрібні орендовані пасовища для коней. Так, саме в умовах оренди пасовищ ефективно функціонувало кооперативне товариство коневодів у Вал- ківському повіті Харківської губернії [17, с. 102]. Безсумнівно, інтелігенція продовжувала сприяти розповсю- дженню кооперативної ідеї в Україні. Особливо активною була діяль- ність відомих українських кооператорів Й.Юркевича, Я.Волошинов- ського, Д.Марковича, М.Стасюка, К.Мацієвича, О.Степаненка, Х.Барановського та багатьох інших. Вони приватно проводили підго- товку кооперативних працівників, писали брошури для народу про кооперацію. В.Доманицький (1877–1910 рр.) протягом 1900–1910 рр. 120 також працював на благо кооперації і як організатор кооперативів, і як пропагандист ідеї кооперації. Слава про нього швидко поширюва- лася, авторитет зростав. «Із чужих сіл … ішли та й ішли люди за по- радою до Василя Миколаєвича, аж коло кооперативної хати робився з приїжджих базар», – згадували сучасники [14, с. 44]. Його книги «То- вариські крамниці» (1904), «Сільська кооперація» (1906) та «Як ха- зяйнують селяни в чужих краях» (1908) і до цього часу зберігають свою актуальність. Практично вони стали підручниками для коопера- торів з відповідними формами рахівничих книжок, з конкретними практичними порадами роботи кооперативу. Історик української коо- перації М.Литвицький, досліджуючи діяльність В.Доманицького як кооператора, підкреслював: «Захопившись на початку своєї діяльнос- ті цією [споживчою] галуззю кооперативної роботи, віддавши належ- не кредитній кооперації, Василь Миколаєвич прийшов зрештою до глибокого переконання про необхідність поставити в голову кута ко- оперативної роботи на Україні кооперацію сільськогосподарську» [10, с. 31]. І це й не дивно, адже досвід показав, що сільське госпо- дарство України найбільш придатне для кооперування, в сільськогос- подарській кооперації селянське господарство знайшло найбільш життєздатну і вдалу форму захисту своїх інтересів. Висновки. Неабиякий вплив на становлення та еволюцію сіль- ськогосподарської кооперації в Україні мав бурхливий розвиток спо- живчої та кредитної кооперації в Західній Європі. Українська сільсь- когосподарська кооперація, як і західноєвропейська, сформувалася на базі розвитку сільської кредитної і споживчої кооперації. Проте саме сільськогосподарська кооперація в Україні з часом посіла домінуючу позицію в загальній системі кооперації у той час, як в країнах Захід- ної Європи визначна роль належала кредитній кооперації. Крім того, розвиток кооперативного руху в Російській імперії порівняно з краї- нами Західної Європи проходив значно повільніше. Це пояснюється не тільки слабким економічним розвитком, а й досить довгою бездіяльністю і негативним ставленням держави до кооперативів, які розпочали свою діяльність майже нелегально. Інституційними передумовами виникнення сільськогосподарсь- кої кооперації в Україні були ринкові реформи, розвиток фінансово- кредитної системи, удосконалення кооперативного законодавства, поширення агрокультурної та просвітницької роботи на селі тощо. Сільськогосподарська кооперація в Україні започаткована активною діяльністю багатофункціональних сільськогосподарських спілок. По- дібні кооперативні організації існували і в країнах Західної Європи, проте вони відрізнялися більш вузькою спеціалізацією. Найбільш 121 досконалою формою сільськогосподарських кооперативів в Україні стали універсальні та спеціалізовані кооперативи, які набули поши- рення завдяки впровадженню заходів столипінської аграрної рефор- ми. В результаті сільськогосподарська кооперація набула розгалуже- ної структури, втягнула селян в товарні відносини, мала досвідчених фахівців і навіть налагодила міжнародні контакти. Все це дає підста- ви стверджувати, що сільськогосподарська кооперація є господарсь- кою організацією, здатною забезпечити конкурентну спроможність селянського (фермерського) господарства в період становлення рин- кових капіталістичних відносин. Цей позитивний досвід ринкового реформування економіки є актуальним для України. В сучасних трансформаційних умовах ре- формування аграрного сектору економіки особливого значення набу- ває досвід державного сприяння різноманітним формам власності на селі, державної підтримки селянина-господаря та розвитку селянської кооперації різних видів – споживчої, кредитної та сільськогосподар- ської. На особливу увагу заслуговує досвід створення системи коопе- ративного кредиту, в тому числі банків. В статье проанализированы исходные факторы становления и эволюции сельскохозяйственной кооперации в Украине в начале ХХ в. с целью определения приоритетных направлений развития коопера- ции на современном этапе. Выявлено отличие в формировании коо- перативной системы в Украине и в странах Западной Европы. Ключевые слова: производственное кооперирование, сельскохо- зяйственная кооперация, кооперативная система. 1. Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. – Харків: Книгоспі- лка, 1925. – 91 с. 2. Бородаєвський С.В. Історія кооперації. – Прага: Укр. громад. видав. фонд, 1925. – 344 с. 3. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. – Харків: Червоний шлях, 1925. – 52 с. 4. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк: Тов-во укр. кооперації, 1964. – 624 с. 5. Геєць В.М., Горкіна Л.П. Українська кооперація: історичний досвід в аспек- ті сучасного її відродження. – Київ, 2006. – 25 с. 6. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання трети- на ХІХ – перша третина ХХ ст.). – К.: Наук. думка, 1994. – 244 с. 7. Дешко Є. Кооперація на Україні. – Харків, 1927. – 97 с. 8. Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. – К.: Логос, 1996. – 224 с. 122 9. Качинский В. Очерки аграрной революции на Украине. – Вып. І: Уравни- тельный раздел земли. – Харьков: Держвидав України, 1922. – 107 с. 10. Литвицький М. Діяльність Василя Доманицького як кооператора // Василь Доманицький (З нагоди 15-ї річниці його смерті). – 1925. – 32 с. 11. Маслов С. Крестьянское хозяйство: Очерки экономики мелкого земледелия. – Москва, 1920. – 400 с. 12. Мацієвич К. З минулого сільськогосподарської кооперації // Укр. сільсько- госп. кооперація (З нагоди 10-ї річниці заснування «Централу»). – Зб. 1-й. – Подєбради, 1926. – С. 1–16. 13. Пантелеймоненко А.О. До питання про діяльність сільськогосподарських товариств в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Історія на- родного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. – Вип. 26–27 / Редколегія: Т.І.Дерев’янкін (відп. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1994. – С. 124–132. 14. Пожарський П. Нариси з історії української кооперації. – К.: Робітн. кни- гарня, 1919. – 80 с. 15. Сапелкин В. Потребительские и сельскохозяйственные общества Россий- ской империи. – С.-Петербург, 1907. – 524 с. 16. Сільськогосподарський календар-порадник на 1922 рік. – К.: Держвидав, 1922. – 105 с. 17. Справочная книга для сельских товариществ / Под ред. А.Н.Анциферова, И.В.Емельянова и М.Н.Моболаева. – Харьков: Агрономия, 1919. – 200 с. 18. Тотомианц В.О. Сельскохозяйственная кооперация: Очерки с приложени- ем уставов. – С.-Петербург: Изд. М.И.Семенова, 1908. – 368 с. 19. Целларіус В. Сучасна українська кооперація (її стан та розвиток). – Харків: Книгоспілка, 1926. – 80 с. 20. Економічна енциклопедія. У трьох томах. – Том 3 / Редколегія: С.В.Моче- рний (відп. ред.) та ін. – К.: Видав. центр «Академія», 2002. – С. 479. Одержано 25.11.2008. 123
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9381
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0320-4421
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T00:17:07Z
publishDate	2008
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
record_format	dspace
spelling	Дідківська, Л.В. 2010-06-30T13:02:59Z 2010-06-30T13:02:59Z 2008 Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття / Л.В. Дідківська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 111-123. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9381 334.7(477) У статті проаналізовано вихідні чинники становлення та роз-витку сільськогосподарської кооперації в Україні на початку ХХ ст. з метою визначення пріоритетних напрямків розвитку кооперації на сучасному етапі. Виявлено відмінності у формуванні кооперативної системи в Україні та в країнах Західної Європи. В статье проанализированы исходные факторы становления и эволюции сельскохозяйственной кооперации в Украине в начале ХХ в. с целью определения приоритетных направлений развития коопера-ции на современном этапе. Выявлено отличие в формировании коо-перативной системы в Украине и в странах Западной Европы. In article source factors of the development and evolutions agricultural cooperation in Ukraine at the beginning of XX cen. on determinations purpose of the priority directions of the cooperative development on modern stage are analyzed. There were revealed the difference in development of cooperative system in Ukraine and in country Western Europe. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія народного господарства Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття Исходные данные формирования сельскохозяйственной кооперации в Украине в начале XX века Basic data of the development of agricultural cooperation in Ukraine at the beginning of XX century Article published earlier
spellingShingle	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття Дідківська, Л.В. Історія народного господарства
title	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття
title_alt	Исходные данные формирования сельскохозяйственной кооперации в Украине в начале XX века Basic data of the development of agricultural cooperation in Ukraine at the beginning of XX century
title_full	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття
title_fullStr	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття
title_full_unstemmed	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття
title_short	Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття
title_sort	вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в україні на початку xx століття
topic	Історія народного господарства
topic_facet	Історія народного господарства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9381
work_keys_str_mv	AT dídkívsʹkalv vihídníčinnikiformuvannâsílʹsʹkogospodarsʹkoíkooperacíívukraínínapočatkuxxstolíttâ AT dídkívsʹkalv ishodnyedannyeformirovaniâselʹskohozâistvennoikooperaciivukrainevnačalexxveka AT dídkívsʹkalv basicdataofthedevelopmentofagriculturalcooperationinukraineatthebeginningofxxcentury

Вихідні чинники формування сільськогосподарської кооперації в Україні на початку XX століття

Institution

Similar Items