Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 1997 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
1997
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93829 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови / Н.Д.Iванова // Культура народов Причерноморья. — 1997. — № 2. — С. 147-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93829 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Іванова, Н.Д. 2016-02-04T18:58:41Z 2016-02-04T18:58:41Z 1997 Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови / Н.Д.Iванова // Культура народов Причерноморья. — 1997. — № 2. — С. 147-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93829 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| spellingShingle |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови Іванова, Н.Д. Вопросы духовной культуры |
| title_short |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| title_full |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| title_fullStr |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| title_full_unstemmed |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| title_sort |
фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови |
| author |
Іванова, Н.Д. |
| author_facet |
Іванова, Н.Д. |
| topic |
Вопросы духовной культуры |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры |
| publishDate |
1997 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Культура народов Причерноморья |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| format |
Article |
| issn |
1562-0808 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93829 |
| citation_txt |
Фрагмент картини світу в різних семіотичних системах: культури і мови / Н.Д.Iванова // Культура народов Причерноморья. — 1997. — № 2. — С. 147-151. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ívanovand fragmentkartinisvítuvríznihsemíotičnihsistemahkulʹturiímovi |
| first_indexed |
2025-11-25T01:04:18Z |
| last_indexed |
2025-11-25T01:04:18Z |
| _version_ |
1850500381391454208 |
| fulltext |
Iванова Н.Д.
ФРАГМЕНТ КАРТИНИ СВIТУ В РIЗНИХ СЕМIОТИЧНИХ СИСТЕМАХ: КУЛЬТУРИ I МОВИ.
Системний пiдхiд як "одночасно i результат, i засiб розвитку позитивних тенденцiй в
науцi, метод i оптимальний засiб вивчення i опису складних об'єктiв”i, а точніше систем, по-
чав прокладати собі шлях у XIX - на початку XX століття. Ідеєю системності зв’язані
відкриття Ч. Дарвіна і Д.І.Менделєєва. У своїй теорії походження видів /1859/ Чарльз Дарвін
показав, що весь органiчний свiт – єдине цiле, яке складається з систематичних груп i своїми
зв'язками втiлює еволюцiю. Перiодичний закон хiмiчних елементiв, вiдкритий в 1869 роцi
Д.I. Менделєєвим, дозволив йому створити у виглядi таблицi перiодичну систему, яка
об'єднує в єдине цiле всi вiдомi хiмiчнi елементи i дозволяє передбачати невiдомi.
Вперше розумiння системної сутi мови було введено у лiнгвiстику Ф. де Соссюром у
1916 роцi. У працi "Курс загальної лiнгвiстики" вiн писав: "...Мова є система, всi елементи
якої створюють цiле, а значущiсть одного елемента зумовлена одночасною наявнiстю iн-
ших"ii.
Бодуену де Куртене належить конкретна розробка принципа системностi у мовi на ма-
терiалi фонем.
Так, з усвiдомленням системної органiзацiї мови термiн "системний пiдхiд" увiй-шов у
лiнгвiстику.
Системнi дослiдження мови налiчують тисячi сторiнок, проте до цього часу немає од-
нодумностi про мiсце системного пiдходу у науковому пiзнаннi. У "Фiлософському енцик-
лопедичному словнику" системний пiдхiд визначається як "направлення методологiї
соцiально-наукового пiзнання i соцiальної практики, в основi якого лежить дослiдження
об'єктiв як систем"iii. Проте системний пiдхiд - явище досить складне i багаторiвневе, яке не
можна зводити лише до певного рiвня методологiї. Досить оригiнальне бачення системного
пiдходу знаходимо у I.Г.Мисик. На думку I.Г.Мисик, його не слiд включати у сферу
спецiально-наукового, загально-наукового або фiлософського знання, а необхiдно розглядати
як "форму їхньої взаємодiї одне на одне, формами засвоєння дiйсностi"iv.
При спробi застосування системного метода до змiсту системного пiдходу видi-ляються
такi його компоненти:
1/ Системна iдея /концепцiя/ - iнформацiя про систему як об'єкт дослiдження в тео-
ре-тичнiй формi.
2/ Системний метод - сукупнiсть конкретних прийомiв i операцiй, засiб реалiзацiї
сис-темної iдеї.
3/ Системна модель - аналог системи як об'єктаv.
Центральними поняттями системного пiдходу є "система" i "структура". Iснує безліч
визначень системи i структури , що стали своєрiдними ключовими словами сучасної
лiнгвiстики. При застосуваннi даних термiнiв З.Д.Попова i I.А.Стернiн вiдмiчають такi
термiнологiчнi вiдмiнностi:
1/ Автор вживає обидва термiни як синонiми /Л.Ельмслев та iн./.
2/ Автор користується тiльки одним з двох термiнiв /Ф. де Соссюр, В.Скаличка та iн./.
3/ Автор пропонує закрiпити термiни за рiзними поняттями.
До цього ж "змiст цих понять у багатьох лiнгвiстiв iндивiдуальний"vi. Не маючи мож-
ливостi навести тут рiзноманiтнi значення, якi приписують термiнам "структура" i "система"
в рiзних мовознавчих працях, спробуємо з'ясувати їх зміст, йдучи від загальноприйнятого
вживання, яке реєструється і, отже, рекомендується для цих слів "Філософським енциклопе-
дичним словником". Система розглядається як "сукупність елементів, що знаходяться у
відношеннях і зв'язках одне з одним, що створює певну цілісність, єдність"vii. Під структу-
рою розуміються відношення і зв'язки між елементами, "внутрішня організація цілого, ха-
рактер взаємовідношень між його елементами"viii.
"І мовна структура і мовна система, - відмічає С.В.Семчинський, - не можуть спо-
стерігатися у всій своїй повності. Мовознавець може спостерігати конкретні мовні акти, а в
останніх проявляються лише окремі частини і сторони мовної системи і мовної структури.
Проте це не означає, що можна піддати сумніву об'єктивне існування мовної системи і мов-
ної структури, які знаходять свій вияв у мовній практиці, в актах мовної діяльності, що
постійно творяться й відтворюються в людському суспільстві"ix.
Розрізняють кілька типів систем: гомогенні /однорідні/ і гетерогенні /різнорідні/, за-
криті і відкриті, статичні і динамічні. Мова є гетерогенною, відкритою і динамічною систе-
мою.
Лексико-семантична система мови (або лексична система мови) є найбільш складною
за своєю організацією і структурою. Складність виникає через тісний зв’язок лексики з по-
замовною дійсністю. Принципова можливість опису лексики шляхом розподілу її одиниць
по семантичних полях є свідченням її системної організації. Але “немає підстав твердити, -
писав Д.В. Шмельов, - що всі ділянки лексики в рівній мірі “системно” організовані.” x
Практичним підтвердженням системної організації лексики є досвід роботи у галузі скла-
дання ідеографічних словників або тезаурусів. Схеми таких словників (Словник Поллукса,
Словник Амаракоша, Словник П. Роже, Словник Х. Касареса, Словник Халліга-Ватбурга)
відтворюють сукупність уявлень людини про навколішній світ, тобто структура тезауруса
відображає “мовну картину світу”.
Проблеми відношень мови і світу, мови і мислення, мови і картини світу відно-сяться
до вічних проблем лінгвістичної науки. Тріада "мова"-"мислення"-"світ як об'єкт вивчення"
виникає з того часу, коли стає можливим говорити про зародки лінгвістич-них учень у ан-
тичній Європі. Питання вирішуються кожного разу по-новому з прилу-ченням нових ас-
пектів і нових ракурсів. Лінгвістика нового часу, поширюючись і роз-виваючись, сама по
собі увійшла у контекст інших наук: філософії, логіки, соціальної антропології, етнології,
математики, психології тощо, а виникненням у ній терміна "картина світу" вона зобов'язана
фізиці.
Термін “картина світу” виник на межі ХІХ-ХХ століть у надрах фізичної науки, з само-
го початку зв'язуючись у свідомості вчених лише з фізичною теорією. Одним з пер-ших, хто
став впроваджувати термін "фізична картина світу" був Г.Герц. Проте, вжи-вання даного
терміна у більшій мірі було метафоричним, оскільки, в розумінні Г.Герца, фізична картина
світу - це сукупність внутрішніх образів, символів, зовнішніх предметів, що виникають в
голові дослідників, причому важливо, щоб "логічно необхідні наслідки цих уявлень, у свою
чергу, були образами природньо необхідних наслідків відобра-жених предметів"xi. Образи
фізичної картини світу, що створювалися вченим, повинні бути ув'язані з законами нашого
мислення і реальним відношенням зовнішніх речей. Характеристиками образа виступали:
можливість його, правильність і доцільність. Фізична картина світу у Г. Герца неможлива без
головних принципів механіки, проте, враховуючи їхню різну трактовку, вчений визначає, що
ми отримуємо різні картини речей у розумінні головних характеристик образа, символа
зовнішніх предметів xii.
Образне вживання терміна "картина світу" знаходимо і у М.Планка стосовно фізичної
теорії. "Картина світу" і "образ світу" він трактував як синоніми. Під висловом "картина
світу" Планк розумів сформовані фізичною наукою уявлення про світ, які відображають ре-
альні закономірності природи, вільні від впливу людської діяльності. Для М.Планка існують
практична і наукова картини світу, остання трактується ним як модель реального світу в аб-
солютному розумінні, оскільки "картина світу, світу речей для всіх людей однакова"xiii. Вче-
ний визнавав всього лише відносність всякої наукової картини світу і недосяжність побудови
адекватної реальної моделі світу.
Створення і побудування людиною картини реальності, на думку А.Ейнштейна, – го-
ловне завдання життєдіяльності людини, рішенням її в рівній мірі зайняті і художник, і поет,
і філософ, і природодослідник: "Людина прагне в будь-який адекватний спосіб створити в
собі просту і ясну картину світу для того, щоб відірватися від світу відчуття, щоб у певній
мірі спробувати замінити цей світ створеною в такий спосіб картиною"xiv.
Неможна не відмітити одну загальну рису: вживання даного терміна у метафо-ричному
змісті, що підтримується словом “картина”. Проте залучення його як науко-вого терміна
викликане скоріш за все переосмисленням суспільством світу з позицій досягнень науки на
новому етапі наукового знання.
Успіхи природознавчих наук на межі XIX - XX століть (особливо фізики), такі досяг-
нення наукової думки, як створення спеціальної і загальної теорії відносності, прямо зв’язані
з ломкою існуючої до того механічної картини світу, сприяли формуванню наукової картини
світу і переосмисленню змісту понятьтя “картина світу”, яке, на думку Швирьова В.С. та
Юдіна Б.Г. в “людське пізнання привносить суб’єктивну основу і починає трактуватися по
іншому - не як якась втрата, якесь зло, хоч і неминуче, а як фундаментальна характеристика
пізнавальної діяльності людини, як вихідний пункт для її аналізу”xv.
Сам термін “картина світу”, який як відзначає Планк М., “стали вживати тільки через
осторогу, щоб з самого початку виключити можливість ілюзії”xvi, набув досить широкого
поширення і популярності у інших галузях науки як складова частина висловів “хімічна кар-
тина світу”, “картина психічного життя людини”, що свідчить про те, що картина світу “є
результатом певного світобачення , яке завжди має системний характер” xvii.
Активна експлуатація даного терміна у всіх галузях знання призводить до того, що по-
няття картини світу стає основоположним філософським і науковим поняттям, що виражає
“специфіку людини і його буття, взаємозв’ язки його з світом, важливіші умови його
існування” xviii. В рамках семіотики проблема картини світу розглядалася у 60-ті роки при
вивченні первісних моделюючих систем (мови) і вторинних моделюючих систем (міфа,
релігії, фольклора, поезії, прози, живопису тощо). Головним завданням культури, що в да-
ному випадку тлумачиться як “неспадкоємна пам’ять колектива”, є структурна організація
оточуючого людину світу, а це в свою чергу знаходить своє втілення у моделі світу.xix
Вихідним для досліджень з семіотики культури було твердження, що різні знакові си-
стеми порізному моделюють світ і мають різний моделюючий потенціал. В спів-відношенні з
прийнятою ними градацією, знакові системи природних мов займають проміжне положення
між математичними системами з найбільшим ступенем абстракт-ності і найменшим моде-
люючим потенціалом та між знаковими системами релігії, що визначаються найменшим
ступенем абстрактності і максимальною моделюючою здатністю.
У рамках лінгвістики проблема ролі мови у “картині світу” останнім часом активно
вирішується у антропологічному ракурсі. Комплекс мова-мислення-світ у антропологічній
системі, представлений через почуття людини, в основному зорієнтований на зір і слух, над
якими "вітає" інтуіція, що перекриває решту. Ця ситуація розглянута Н.Д.Арутюновоюxx у
зв'язку з дистанцією між процесами сприйняття і мислення, що орієнтується на стан світу у
його предметному, процесуальному і подійному аспектах.
Мова - це не самостійна об'єктивна позалюдська субстанція, а відображена вербалізація
людського досвіду, а досвід - це пізнання, засноване на спостереженні і чуттєвому сприйнят-
ті. Мова - це і сховище результатів цього пізнання і одночасно, на думку Дорошевського В.,
безперервно функціонуючий виробник нових продуктів для пізнавальної роботи мовної
свідомості людей. xxi Мова - унікальна властивість людини, форма існування розумової
діяльності людини, що охоплює всі форми індивідуального і суспільного людського життя і
є складовою частиною людської природи, практичної і теоретичної діяльності як індивідуу-
ма, так і народу (нації).
Історія становлення людини виявляє, що практичне засвоєння світу з моменту утво-
рення знарядь праці є одночасно і його осмислення, тобто закріплення у пізнанні і відобра-
ження у мові знайдених і використаних предметів, явищ природи, процесів, а також загаль-
них закономірностей світу. Картина світу, відображена у свідомості люди-ни, є вторинним
існуванням об’єктивного світу, закріпленим у своєрідній матеріальній формі мови, яка вико-
нує функцією об’єктивації людської свідомості.
Говорячи про роль мови у формуванні картини світу, перш за все необхідно ви-значити
саме поняття “картина світу”. Часто під словосполученням “картина світу” ро-зуміють те чи
інше уявлення людини про будь-які явища життя, які сформувалися у нього в результаті її
життєвого досвіду. Таке розуміння зв’язують саме з одиничним, з індивідуальним уявлення-
ми тієї чи іншої людини з приводу явищ природи, суспільства, життєвих обставин, умов,
естетичних поглядів. “Картина світу “ народу (етноса) - це знання народу в цілому про всі
явища і процеси матеріального світу, знання про всі виявлення духовного життя самої лю-
дини.
У лінгвістиці поява поняття “картина світу” закономірно обумовлена іі поворотом до
проблеми “людина і мова”.
Головні риси “картини світу” – можливість, правільність, доцільність, відносність – у
відображенні зовнішнього світу характеризують і “мовну картину світу”. “Якщо го-ворити
про так звану “мовну картину світу” у методологічному плані, - пише Г.В.Колшанський, -
необхідно мати на увазі граничну умовність цьго вислову”
xxiii
xxii. І да-лі: “мова споконвічно
зв’язана безпосередньо з висловом, і в гносеологічному плані дійсним є відношення не “мо-
ва-мислення-світ”, а “мовомислення-світ”. Тому вірно го-ворити також не про мовну картину
світу , а про мовнорозумову картину світу, тобто про його концептуальну картину. Але це
твердження не означає, що мова перетворює за своїм образом і на користь собі об’єктивну
дійсність, бо первісним є світ реальності, а різна “сегментація” дійсності, тобто різне пред-
ставлення її в мові, є вторинним, відображеним у мові. Хоча термін “мовна картина світу”
вживається досить широко, але не послідовно, і часто виступає синонімом для термінів
“картина світу”, “модель світу”, що свідчить про його невизначеність. Частіше за все “мовна
картина світу” як термін корелює з особливим світобаченням В.Гумбольда, Є.Сепіра,
А.Вайсгербера, Б.Уорфа. Найбільш вдале її визначення дала О.С.Яковлева, яка під мовною
картиною світу розуміє зафіксовану у мові і специфічну для даного мовного колективу схему
сприйняття дійсності.
Мовна картина світу, вміщена у всю семантичну систему мови, є своєрідним, вибірково
відображеним і згрунтованим продуктом пізнавальної діяльності людини, що примушує
розглядати семантику мови як у синхронному, так і в діахронному плані тільки на тлі пізна-
вальних актів.
Іноді говорять , що кожна мова своєрідно представляє світ у значеннях своїх одиниць
/лексиці/, в особливій образності /фразеологія/, в особливих понятійних кате-горіях
/граматика/. Як правило, це твердження засновано на тому, що мовне значення окремих
форм значно відрізняється одне від одного у конкретних мовах, що стало основою для твер-
дження про різну категорізацію світу, тобто про створення окремими мовами різних картин
світу.
Якщо говорити про співвідношення понять “картина” і “модель”, то останнє сприй-
мається як більш вузьке і прикладне поняття. Наукова думка почала розуміти моделювання
як один з найбільш ефективних методів пізнання, зіткнувшись з неприступністю першого
сприйняття людиною безлічі об’єктів навколишнього світу. Наприклад до таких моделей
можна віднести глобус, який моделює земну кулю, моделі молекул і атомів, моделі архітек-
турних споруд і т.ін. Лінгвістика як і будь-яка інша наука прагне до більш вичерпного опису
свого об’єкта, в тому числі і наочного, зримого образу системи і структури мови. Модель, а
точніше системна модель - це один з компонентів системного підходу і може розглядатися як
аналог системи.
Термін “модель” визначається як теорія, що має наочний зміст у вигляді обра-зів, які
правлять за аналог об’єктів, які не можна спостерігати. Таким чином можна розрізняти: а/
теорії, що не мають наочного змісту, і б/ теорії, що мають моделі. Стосовно до лекси-
ко-семантичної системи найбільшого розповсюдження набули рівнева модель /Е.Бенвеніст,
С.Лем, Г.Глісон, І.Д.Распопов/ і польова модель /А.В.Бондаренко, Г.С.Щур, З.Д.Попова,
І.А.Стернін/. Різні моделі не заважають одна одній, а доповнюють одна одну, що робить
уявлення людей про досліджуваний об’єкт більш різносторонніми і повними.
Перші моделі рівнів, які представлялися у вигляді етажерки, спіралі, ланцюжка і інших
матеріальних фігур, зазнали критику за досить приблизну розбивку складу мов-ної системи
на класи елементів і неспіввідношення цієї моделі з нейро- і психолінгвіс-тичними моделями
мовної пам’яті людини. Рівневу модель можна вважати ефективним заходом економного
представлення відношень у мові. З позицій рівнів мови для нашого дослідження важливою є
можливість опису мовних рівнів на різному ступені абстрак-цій:
1/ рівень мовної абстракції; 2/ рівень норми; 3/ рівень індивідуального мовлення. До
першого, слідуючи за Л.В.Щербою, відносимо словник і граматику, до другого - “су-купність
усього, що говорять і розуміють у певній конкретній обстановці у ту чи іншу епоху життя
даної суспільної групи ( на мові лінгвістів це “тексти”... ; в уявленні старо-го філолога це
“література, рукописи, книги”xxiv), до третього - конкретні акти мовлення з індівідуальними
особливостями.
Модель полів описує лексичну систему з позицій кореляцій з “психолінгвістич-ними
моделями організації лексики у мозку людини як у філогенезі, так і в онтогене-зі”xxv. Поль-
ова модель дає змогу дослідити типи групувань лексики, диференціювати лекси-
ко-семантичні групи, лексико-семантичні поля, лексико-семантичні мікрогрупи, лекси-
ко-семантичні мікрополя та інші польові структури, визначити їх внутрішню структуру і ти-
пи відношень між елементами поля, ряду або групи у межах лексико-се-мантичної системи.
О.Ф.Лосєв налічує 34 різних значення терміна “модель” у його сучасних вжи-ваннях,
але фактично цих значень ще більше.xxvi Модель або, у найменшій мірі, модель світу струк-
турно організована, і про цей факт свідчить багато робіт, присвячених модель-
но-структурним уявленням про світ в цілому і про культуру. Неможна не погодитися з дум-
кою Г.В.Колшанського, що поняття “модель світу” або “картина світу” повинно мати кате-
горіальний смисл і співвідноситися з сукупністю знань людства у певний іс-торичний період,
та розглядатися як етап пізнання людиною світу на нескінченному шляху розвитку людських
можливостей, техніки і науки. Частиною цілого або як фрагмент картини світу буде розгля-
датися більш обмежене розуміння картини світу стосовно до окремої людини, окремого
соціуму, колективу, народу тощо, яке може реалізуватися в різних формах людської по-
ведінки і в результатах цієї поведінки /наприклад, у мовних текстах, соціальних інститутах,
пам' ятниках матеріальної культури і т. ін./.
i Мысык И.Г. Принципы системности в гуманитарном знании /на материале лингвистики / :
Дис. ...канд. филос. наук. – Одесса, 1995. – С.3.
ii Соссюр Ф. де. Курс общей лингвистики // Труды по языкознанию. – М., 1977. – С.147.
iii Философский энциклопедический словарь . – М., 1983. – С.622.
iv Мысык И.Г. Зазнач. праця. – С.19.
v Там же. – С.19-20.
vi Попова З.Д., Стернин И.А. Лексилогическая система языка . – Воронеж, 1984.– С.9.
vii Философский энциклопедический словарь. – С.622.
viii Там же. – С.613.
ix Семчинський С.В. Загальне мовознавство. – К., 1988. – С.141.
x Шмелёв Д.Н. Современный русский язык. Лексика . – М., 1977. – С.185.
xi Герц Г. Принципы механики , изложенные в новой связи // Жизнь науки: Антология вступлений
к классике естествознания. – М., 1973. – С.208.
xii Там же. – С.210.
xiii Планк М. Смысл и границы точной науки // Вопросы философии – 1958. – №5. – С.104-106.
xiv Эйнштейн А. Влияние Масквелла на развитие представлений о физической реальности //
Собрание научных трудов. – М., 1967. – Т.2. – С.136.
xv Швырёв В.С., Юдин Б.Г. Методологический анализ науки. – М., 1980. – С.17.
xvi Планк М. Единство физической картины мира. – М., 1966. – С.50.
xvii Роль человеческого фактора в языке : Язык и картина мира. – М., 1988. – С.53.
xviii Там же. – С.11.
xix Лотман Ю.М., Успенский Б.А. О семиотическом механизме культуры //Учен. зап.
Тартуского ун-та . – Тарту, 1971. – Т.5. – Вып.284. – С.146-147.
xx Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. – М., 1988.
xxi Дорошевский В. Элементы лексикологии и семиотики. – М., 1977. – С.17.
xxii Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. – М., 1990. – С.27.
xxiii Яковлева Е.С. Фрагмент русской языковой картины мира (модели пространства, времени,
восприятия) – М., 1994. – С.9.
xxiv Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. – С.26.
xxv Полевые структуры в системе языка. – Воронеж, 1989. – С.180.
xxvi Лосев А.Ф. Введение в общую теорию языковых моделей. – М., 1968. – С.16-18.
|