Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.)
У статті аналізується процес реформування земельних відносин в аграрному секторі України. Висвітлено його результати та окремі помилки при роздержавленні земель сільськогосподарського призначення. Окреслено сучасні проблеми земельних відносин і шляхи їх вирішення. В статье анализируется процесс рефо...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9385 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) / Н.М. Скурська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 65-77. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859624394098212864 |
|---|---|
| author | Скурська, Н.М. |
| author_facet | Скурська, Н.М. |
| citation_txt | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) / Н.М. Скурська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 65-77. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті аналізується процес реформування земельних відносин в аграрному секторі України. Висвітлено його результати та окремі помилки при роздержавленні земель сільськогосподарського призначення. Окреслено сучасні проблеми земельних відносин і шляхи їх вирішення.
В статье анализируется процесс реформирования земельных отношений в аграрном секторе Украины. Освещены его результаты и отдельные недостатки при разгосударствлении земель сельскохозяйственного назначения. Рассмотрены современные проблемы земельных отношений и пути их разрешения.
In article is analyzed process of the land reform relations in agrarian sector of the Ukraine. Lit its results and separate defect under denationalization lands agricultural purposes. They are considered modern problems of the land relations and way of their permit.
|
| first_indexed | 2025-11-29T10:25:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 330.83
Н.М. Скурська
РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.)
У статті аналізується процес реформування земельних відно-
син в аграрному секторі України. Висвітлено його результати та
окремі помилки при роздержавленні земель сільськогосподарського
призначення. Окреслено сучасні проблеми земельних відносин і шляхи
їх вирішення.
Ключові слова: земельні відносини, аграрні реформи, ринок
землі.
Постановка проблеми. Освоєння на території України земель
для землеробства сягає глибини тисячоліть. Вочевидь, що й земельні
відносини мають свою давню історію. Виникнення правових земель-
них відносин пов’язують із законодавством Київської Русі «Руська
правда» [1, с. 3]. Протягом віків вони трансформувалися разом із пе-
рманентними змінами суспільного устрою, влади, форм власності та
її переділом. Нинішня земельна реформа в Україні пов’язана із пере-
ходом від адміністративно-командної до ринкової економіки, розде-
ржавленням власності на землю, глибокою трансформацією суспіль-
них відносин взагалі. Це складний багатоступінчастий процес, у ході
якого виникає необхідність аналізу результатів здійснених перетво-
рень, послідовного обґрунтування та розроблення нових законодав-
чих і нормативних актів, що регулювали б земельні відносини в су-
часних умовах господарювання. Від початку проведення земельної
реформи пройдено найскладніші її етапи – роздержавлення та прива-
тизацію продуктивних земель, організаційну перебудову аграрного
виробництва. Проте практично не вдалося досягти фундаментальної
кінцевої мети, яка ставилася перед земельною реформою, – забезпе-
чення раціонального, ефективного та екологобезпечного використан-
ня земельних ресурсів і охорони земель. Це спонукає до комплексно-
го дослідження наслідків реформування земельних відносин, розроб-
ки подальших напрямів їх удосконалення з метою створення умов для
розвитку високоефективного, конкурентоспроможного аграрного
виробництва.
© Н.М. Скурська, 2008
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41.
65
Стан вивченості теми. Сучасному реформуванню земельних
відносин присвячені численні наукові розробки та публікації, зокре-
ма, праці Д.С.Добряка [1; 7], І.Р.Михасюка [5], Л.Я.Новаковського [6;
7], П.Т.Саблука [9], А.М.Третяка [10], М.М.Федорова [11] та ін. Вони
присвячені, як правило, аналізу поточних проблем земельної рефор-
ми, розв’язанню нагальних її потреб, усуненню негативних явищ, що
виникали у процесі реформування земельних відносин.
Метою цієї статті є дослідження ходу земельної реформи в її
розвитку, виявлення як позитивних її результатів, так і небажаних
явищ, які виникли у процесі роздержавлення і приватизації земель
сільськогосподарського призначення, обґрунтування пропозицій що-
до подальшого удосконалення земельних відносин з урахуванням пе-
ретворень, що сталися в аграрному секторі економіки.
Виклад основного матеріалу. Новітні постсоціалістичні транс-
формації земельних відносин в Україні, започатковані Постановою
Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» від 10 грудня 1990 р.
[2, с. 252], в якій сформульовані концептуальні засади реформи, ви-
значено початок і порядок її проведення. Завданнями земельної
реформи проголошено перерозподіл земель з одночасною передачею
їх у приватну і колективну власність, а також у користування підпри-
ємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівно-
правного розвитку різних форм господарювання на землі, формуван-
ня багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони
земель. Передбачалося, що завдяки реформуванню земельних відно-
син безпосередній виробник сільськогосподарської продукції отримає
статус господаря землі і це стане стимулом, який спонукатиме до під-
вищення ефективності сільськогосподарського виробництва, раціона-
льного використання продуктивної сили землі.
Всі землі України були проголошені об’єктом земельної рефор-
ми з 15 березня 1991 р. Її здійснення покладалося на обласні, район-
ні, міські, селищні і сільські Ради народних депутатів і Раду Міністрів
Української РСР. Водночас планувалося створення відповідного ор-
гану для здійснення земельної реформи, яким став Державний комі-
тет України із земельних ресурсів.
Згадана Постанова Верховної Ради передбачала здійснення до
15 березня 1991 р. ряду важливих заходів, зокрема:
– проведення інвентаризації земель усіх категорій з визначенням
ділянок, які використовуються не за цільовим призначенням, нераці-
онально або способами, що призводять до зниження родючості ґрун-
тів, їх хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення екологі-
чної обстановки;
66
– здійснення реєстрації громадян, які бажають організувати се-
лянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне
господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в
користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випа-
сання худоби;
– проведення обліку і аналізу клопотань підприємств, установ і
організацій про надання їм земель для ведення особистого підсобного
господарства, колективного садівництва і городництва;
– розгляд обґрунтованості потреб у земельних ділянках підпри-
ємств, установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р. ма-
ли в користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільського-
сподарських цілей.
Земельні ділянки, що використовувалися не за призначенням
або з порушенням установлених вимог, нераціонально, підлягали пе-
рерозподілу на користь фермерських і особистих підсобних госпо-
дарств, для садівництва та городництва.
Одночасно зі згаданою постановою Верховною Радою був при-
йнятий Земельний кодекс, який містив сукупність правових норм зе-
мельних перетворень. На той час земля була власністю держави і на-
давалася суб’єктам господарювання тільки в користування. У новому
Земельному кодексі (від 10 грудня 1990 р.), відповідно до Декларації
про державний суверенітет України, було визнано, що земля в Украї-
нській РСР є власністю народу. Право користування землею встанов-
лювалося у трьох формах: довічне успадковуване володіння для гро-
мадян; постійне володіння для сільськогосподарських і лісогосподар-
ських підприємств і організацій; користування (постійне і тимчасове,
включаючи оренду) для несільськогосподарських та інших підпри-
ємств, установ, організацій і громадян.
Істотне збільшення площ продуктивних угідь, наданих громадя-
нам для ведення особистого підсобного господарства, дозвіл на фор-
мування фермерських господарств спричинили початок подолання
монополізму колгоспної й радгоспної форм господарювання в аграр-
ному секторі. Проте докорінних змін в організації та результатах
сільськогосподарського виробництва у перший рік реформування не
відбулося.
Головна маса земель сільськогосподарського призначення, що
перебувала у користуванні колгоспів і радгоспів, реформуванню
практично не підлягала: адже земля залишалася у власності держави.
Аграрна криза, посилена загальноекономічними кризовими явищами,
поглиблювалася.
67
Постановою Верховної Ради «Про прискорення земельної рефо-
рми та приватизацію землі» від 13 березня 1992 р. [2, с. 255] було ви-
знано, що через відсутність належної координації контролю з боку
державних органів за ходом реформи, несвоєчасне вирішення ряду
організаційних і правових питань реформування земельних відносин
здійснення земельної реформи стримується. Враховуючи положення
Закону «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р. [2,
с. 144], яким поряд із державною були введені колективна та приват-
на форми власності на землю, згадана постанова передбачала насам-
перед роздержавлення земель сільськогосподарського призначення і
передачу їх у колективну та приватну власність. У приватну власність
громадянам передавались земельні ділянки, якими вони користували-
ся за станом на 15 квітня 1992 р.
Відповідно до Закону «Про селянське (фермерське) господарст-
во» від 20 грудня 1991 р. [2, с. 144] із земель колгоспів, радгоспів та
інших сільськогосподарських підприємств вилучалось не менше 7–
10% сільськогосподарських угідь для формування земель запасу.
Місцевим Радам пропонувалося забезпечити надання з цих земель ді-
лянок громадянам, які бажають організувати селянське (фермерське)
господарство. Крім того, новим Земельним кодексом від 18 грудня
1992 р. [2, с. 31] при передачі земель у колективну власність передба-
чалося формування на території місцевої Ради резервного фонду зе-
мель у розмірі 15% усіх сільськогосподарських земель для майбутніх
потреб селян (формування нових особистих підсобних господарств,
ділянки для молодих сімей тощо).
У ході реалізації рішень з реформування земельних відносин
місцевими Радами у 1991–1992 рр. був створений земельний запас на
площі 4 млн га (10%) сільськогосподарських угідь. На початок
1993 р. із земель запасу було надано земельні ділянки понад 18 тис.
селянських (фермерських) господарств загальною площею близько
360 тис. га, середнім розміром на кожне господарство по 20 га [7,
с. 29].
Практика реформування земельних відносин показала, що пере-
дача земель у колективну власність становленню на землі господаря
все-таки не сприяла. Розпорядження землями колективної власності
могло відбуватися тільки за рішенням зборів колективу власників.
Практично землі колишніх колгоспів і радгоспів, правонаступниками
яких стали колективні сільськогосподарські підприємства, й надалі
залишалися в їх повному розпорядженні.
З метою створення умов для рівноправного розвитку різних
форм власності та господарювання на землі, вільного їх вибору гро-
68
мадянами, зміцнення правового статусу членів колективних сільсько-
господарських підприємств як співвласників земель був прийнятий
Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від
10 листопада 1994 р. [2, с. 263]. В ньому зазначалося, що приватиза-
ція земель, які перебувають у користуванні сільськогосподарських
підприємств і організацій, є невідкладним першочерговим заходом у
здійсненні земельної реформи.
Указом передбачалося проведення поділу переданих у колекти-
вну власність земель на земельні частки (паї) без виділення їх у нату-
рі (на місцевості). Кожному члену підприємства, кооперативу, това-
риства належало видати сертифікат на право приватної власності на
земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру паю в умовних
кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі. Встановлювалося,
що право на земельну частку (пай) може бути об’єктом купівлі-
продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Кожен член колек-
тивного господарства отримував право безперешкодного виходу з
нього та одержання безкоштовно у приватну власність своєї частки
землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчувалося державним
актом на право приватної власності на землю. Власники земельних
ділянок отримали право добровільно створювати на базі належних їм
земельних ділянок різноманітні сільськогосподарські підприємства та
організації. Максимальна загальна площа земельної ділянки у
приватній власності обмежувалася нормою, встановленою для фер-
мерських господарств – у 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га
всіх земель.
Отже, результатом чергового етапу земельної реформи стало
паювання земель великих господарств. Майже 7 млн громадян, членів
близько 11 тис. колективних сільськогосподарських підприємств,
отримали правові сертифікати на земельну частку (пай). Однак у ре-
зультаті й цих заходів господарями землі вони практично не стали.
Паювання здійснювалося дуже повільно, з різними порушеннями
прав громадян. Часто керівники господарств свавільно затримували
видачу сертифікатів, особливо тим, хто хотів вийти з господарства зі
своїми земельним та майновим паями.
Після прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.)
колективна власність втратила свою легітимність. Практично вона
була використана як перехідна форма для передачі земель сільського-
сподарського призначення у приватну власність членам сільськогос-
подарських підприємств і пенсіонерам з їх числа. У Конституції за-
кріплений принцип рівноправності при набутті та реалізації права на
69
землю громадянами, юридичними особами, територіальними грома-
дами і державою. Встановлено три форми власності на землю:
державна, суб’єктом якої є держава, комунальна – власність територі-
альних громад і приватна – власність громадян та юридичних осіб.
Для втілення в життя цих положень Конституції було вжито но-
вих заходів щодо розвитку земельної реформи. Визнано, що для за-
безпечення повної передачі земель сільськогосподарського призна-
чення у приватну власність членам колективних підприємств, необ-
хідно здійснити реструктуризацію останніх і сприяти формуванню
нових господарських структур ринкового типу, що здійснюють свою
господарську діяльність на засадах приватної власності на землю і
майно. Реалізація цих завдань пов’язана, передусім, з прийняттям
Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні за-
ходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»
[8, с. 11], який проголосив курс на реструктуризацію колективних
сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринко-
вого типу. Указ став переломним моментом у проведенні земельної
реформи, як і реформування аграрного сектора загалом.
У жовтні 2001 р. був прийнятий новий (третій) Земельний ко-
декс [3, с. 3–31], до якого увійшли законодавчі новації останніх років
у сфері земельних відносин. У ньому викладено основні положення
про землю і принципи земельного законодавства, встановлені повно-
важення Рад і органів виконавчої влади у сфері земельних відносин;
визначено склад і цільове призначення земель різних категорій; вста-
новлено права на землю, порядок набуття й реалізації цих прав; окре-
слено завдання, зміст і порядок охорони земель, відповідальність за
порушення земельного законодавства.
До кодексу включені перехідні положення, що регулюють земе-
льні відносини, які мають, певною мірою, тимчасовий характер. Вста-
новлено, зокрема, що громадянам України – власникам земельних ча-
сток (паїв) за їх бажанням виділяються у натурі (на місцевості) земе-
льні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю
єдиним масивом. На період до 1 січня 2015 р. громадяни та юридичні
особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарсь-
кого призначення загальною площею до 100 га. Тимчасово забороне-
но внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів гос-
подарських товариств. Установлено також, що до набрання чинності
законами України про державний земельний кадастр та про ринок зе-
мель не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільсько-
господарського призначення державної та комунальної власності,
крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж
70
або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового
призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у
власності громадян і юридичних осіб для ведення товарного сільсько-
господарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі
(на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особи-
стого селянського господарства, а також земельних часток (паїв),
крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земе-
льну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних
ділянок для суспільних потреб.
Термін мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок для
товарного сільськогосподарського виробництва законодавчо встанов-
лювався і переносився неодноразово. Останні поправки (від
28.12.2007 р. та 03.06.2008 р.) не встановлюють дати скасування мо-
раторію, передбачаючи його відміну лише з набранням чинності за-
конами України про державний земельний кадастр та про ринок зем-
лі.
За роки реформування земельного ладу в Україні виконаний
значний обсяг робіт, однак кінцевої мети реформи – забезпечення
економічно ефективного та екологічно безпечного використання зе-
мельних ресурсів – поки що не досягнуто.
Держава перестала бути земельним монополістом. У її власності
залишилось менше половини загальної площі земель країни. За дани-
ми Держкомзему України, станом на 1 січня 2006 р. із 60,3 млн га за-
гальної площі земель 29,5 млн га (48,9%) перебуває у власності дер-
жави, 30,8 млн га (51%) – у приватній власності і 84 тис. га (0,1%) – у
колективній власності згідно з державними актами (яка поки що не
розпайована). Ще глибші перетворення власності у результаті земе-
льного реформування відбулися із землями сільськогосподарського
призначення. Із 41,7 млн га загальної площі сільськогосподарських
угідь у державній власності залишилось 11,2 млн га (26,9%), переда-
но у приватну – 30,4 млн га (72,9%), у колективній власності перебу-
ває 29,2 тис га (0,1%). Рілля – 32,4 млн га (100%) – розподілена відпо-
відно: 6,0 млн га (18%), 26,4 млн га (81,5%), 24 тис. га (0,1%). Землі
державної і комунальної власності поки що не розмежовані.
У зв’язку із роздержавленням земельного фонду, приватизацією
майна та реструктуризацією сільськогосподарських підприємств ста-
лися істотні зміни у розподілі земель сільськогосподарського призна-
чення по основних власниках і землекористувачах. Якщо на початок
1991 р. (до початку земельної реформи) у користуванні великих сіль-
ськогосподарських підприємств (колгоспів, радгоспів, міжгосподар-
ських підприємств) перебувало 38,7 млн га (92%) сільськогосподар-
71
ських угідь, а у громадян – 2,7 млн га (6,4%), то на початок 2008 р. у
використанні великих господарств було 17,1 млн га (41,1%) сільсько-
господарських угідь, громадянами використовувалось 19,6 млн га
(47,1%), включаючи 3,9 млн га фермерських угідь. (Частина сільсько-
господарських угідь використовується в інших галузях економіки).
Сільськогосподарські підприємства орендують у громадян для свого
виробництва 15,8 млн га сільгоспугідь, що становить 92,4% їх земель
у використанні.
Таким чином, Україна пройшла найскладніші етапи земельної
реформи – роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподар-
ського призначення, організацію нових господарських структур, за-
снованих на приватній власності на землю. Подальший розвиток зе-
мельних відносин має бути спрямований на створення умов для ефек-
тивного використання сільськогосподарських угідь, охорону земель
від деструктивних природних і антропотехногенних впливів, нівелю-
вання окремих негативних наслідків земельної реформи.
Зокрема, нині у товаровиробників склалося нераціональне спів-
відношення власних і орендованих земель з точки зору інвестиційної
привабливості та можливостей запровадження ринкових важелів мо-
більного фінансового забезпечення їх діяльності через іпотеку. Як
уже зазначалося, нині 92% сільськогосподарських угідь у викорис-
танні великих сільгосппідприємств – це орендовані у дрібних власни-
ків земельні частки (паї), які землекористувачі не мають права заста-
вити для отримання кредиту. Водночас аграрний сектор економіки
країни потребує значних інвестиційних надходжень, необхідних для
модернізації його матеріально-технічної бази, проведення заходів з
охорони продуктивних земель і відтворення родючості ґрунтів.
Розв’язання цієї проблеми значною мірою пов’язане зі скасуванням
певних обмежень руху власності на землю, запровадженням контро-
льованого державою і прозорого з точки зору інтересів селян та сус-
пільства загалом ринку земель сільськогосподарського призначення.
Нині багато землевласників очікують дозвільного рішення про
можливість продати свою ділянку. Це – передусім спадкоємці, що
проживають у містах і не мають намірів займатися господарським
використанням своїх ділянок, пенсіонери, які хотіли б поліпшити
своє матеріальне становище тощо. За деякими обстеженнями, нині
близько 30–40% земельних часток належать спадкоємцям, які прожи-
вають не лише у селах. 22% власників земельних часток погодилися б
продати свою земельну частку [4, с. 16].
Зняття мораторію на купівлю-продаж, запровадження повноцін-
ного регульованого і контрольованого ринку земель сільськогоспо-
72
дарського призначення повинно стати важливим етапом подальшого
розвитку земельних відносин. Це буде можливим лише після попере-
днього розроблення і законодавчого закріплення необхідної нормати-
вно-правової бази, організації Державного земельного банку, Держа-
вного реєстру прав на землю та нерухоме майно, створення інфра-
структури, яка забезпечуватиме проведення земельних торгів тощо.
У період до зняття мораторію на купівлю-продаж земельних ді-
лянок сільськогосподарського призначення і запровадження ринку
цих земель, щоб не відбулося спонтанного обезземелювання селян,
необхідно вжити ряд заходів, у тому числі обмежувального характе-
ру, які забезпечили б його прозорість, демократичність, функціону-
вання в інтересах селянства та контроль як з боку держави, так і гро-
мадян, зокрема сільськогосподарських товаровиробників, селянських
спілок, громадських організацій тощо.
Наслідком роздержавлення земельного фонду та паювання зе-
мель сільськогосподарського призначення поміж працівниками сіль-
ського господарства, виділення землі для працівників соціальної сфе-
ри села стало подрібнення земельних масивів і створення великої
кількості невеликих за площею землі малоефективних господарств.
За даними Держкомзему України, на 1 січня 2008 р. налічувалося
2670962 аграрних товаровиробників, серед яких: 416 колективних
підприємств, 1445 кооперативів, 8457 товариств, 2233 державних під-
приємств, 49893 фермерських господарств, 2601325 ділянок для ве-
дення товарного сільськогосподарського виробництва. Із загальної
площі сільськогосподарських угідь усіх цих формувань 56,5% вико-
ристовується сільськогосподарськими підприємствами, 30,4% – влас-
никами ділянок для ведення товарного виробництва (особистими се-
лянськими господарствами), 13,1% – фермерами. Таким чином, нині
третина угідь товаровиробників використовується невеликими госпо-
дарствами середньою площею 3,5 га. Якщо взяти до уваги ще й фер-
мерські господарства, землекористування яких також поки що відно-
сно невелике, то 43,5% сільськогосподарських угідь товаровиробни-
ків використовується невеликими за площею продуктивних угідь го-
сподарствами.
Парцеляція земельних масивів, що сталася внаслідок земельної
реформи, оцінюється неоднозначно. З одного боку, реформування зе-
мельних відносин саме й мало на увазі створення умов для розвитку
багатоукладного господарювання на селі. З іншого – найвища ефек-
тивність землеробства досягається, як правило, у великих за площею
угідь господарствах.
73
Однак нині в невеликих господарствах населенням виробляється
понад 60% валової продукції сільського господарства. Сформовані
невеликі за площею земель фермерські господарства посідають свою
нішу в аграрній економіці та в сільському укладі життя взагалі, спри-
яючи подоланню безробіття на селі, зростанню добробуту селян. Ма-
гістральним шляхом розвитку таких господарств у конкурентному
середовищі повинно стати їх кооперування за різними напрямами ді-
яльності, а також збільшення площі землекористувань за рахунок
оренди та купівлі нових ділянок після запровадження ринку землі
сільськогосподарського призначення.
Щодо особистих селянських господарств, які приєднали свої зе-
мельні паї і ведуть товарне виробництво (середньою площею близько
4 га сільськогосподарських угідь на одне господарство), то цілком
очевидно, що частина їх припинить господарську діяльність з різних
причин: через фінансову та матеріально-технічну неспроможність, у
зв’язку з виходом на пенсію власника ділянки тощо. Відбуватиметься
концентрація землеволодінь і землекористувань шляхом оренди чи,
зрештою, купівлі-продажу. Частина невеликих господарств кооперу-
ватиметься з іншими однотипними чи більшими господарствами на
виробництві продукції для власного споживання, а також трудоміс-
ткої, нетранспортабельної з коротким терміном зберігання конкурен-
тоспроможної продукції, що реалізовуватиметься на локальних рин-
ках. Невеликі за площею землі господарства виконуватимуть функ-
цію соціального амортизатора на селі – поглинатимуть надлишок
сільської робочої сили, залишаться формою зайнятості та способом
життя. Загалом же із введенням ринку землі, скасуванням обмежень
або ж збільшенням можливого максимального розміру земельної ді-
лянки у приватній власності відбуватиметься поступове укрупнення
землекористувань. Усі ці процеси мають бути законодавчо врегульо-
вані, насамперед, в інтересах селян.
Наслідком реформи, протилежним парцеляції земельних маси-
вів, є надмірна концентрація землекористувань великими господарст-
вами через оренду земельних часток (паїв) у дрібних власників. На
останньому етапі аграрних трансформацій (у 2000-і роки) почали фо-
рмуватися і вже нині успішно функціонують надвеликі сільськогос-
подарські підприємства на орендованій землі. Ці сучасні латифундії
господарюють ефективно, як правило, завдяки інвестиціям з боку їх
засновників – переробних підприємств, торговельних компаній, а та-
кож приватних та юридичних осіб, які ніяк не пов’язані з аграрним
виробництвом. Очевидно, що такий спосіб залучення інвестицій у
сільське господарство достатньо ефективний. Однак він не може ста-
74
ти всеохоплюючим, магістральним шляхом розвитку аграрного сек-
тора. Справа в тому, що ці процеси законодавчо не врегульовані і вже
зараз обертаються багатьма соціальними втратами для сільських те-
риторій.
Такі інвестори, диверсифікуючи свій капітал у погоні за прибут-
ками, ведуть, як правило, виснажливе землеробство, не турбуються
про відтворення родючості ґрунтів (а тим більше – агроландшафтів)
чи розвиток соціальної сфери села. Вже тепер є випадки, коли інвес-
тори, концентруючи великі земельні масиви, з якихось причин поли-
шають свій аграрний бізнес, віднайшовши інший, більш прибутковий
напрям вкладання коштів. Наслідком такого господарювання стає
безробіття, занепад виробничої й соціальної сфер села. Тому регулю-
вання розмірів землекористувань, визначення кола юридичних і фізи-
чних осіб, які матимуть право на сільськогосподарську діяльність, з
огляду як на економічну, так і на соціальну доцільність є важливим
напрямом розвитку земельних відносин, виправлення перекосів, що
виникли у ході земельної реформи.
Одним із негативних наслідків земельної реформи, так само як
економічної кризи і аграрної реформи взагалі, є різке зниження про-
дуктивності угідь. У період паювання і приватизації землі, реформу-
вання організаційної структури аграрного сектора практично не виді-
лялися кошти на відтворення родючості ґрунтів, захист земель від не-
гативних впливів природного та антропотехногенного характеру.
Внаслідок цього значно поширилася деградація ґрунтів, знизилась їх
продуктивність. Нині урожайність основних сільськогосподарських
культур в Україні у 2–4 рази нижча, ніж у провідних європейських
країнах.
Низька продуктивність угідь є наслідком не лише неналежної
уваги до охорони й відтворення родючості ґрунтів у період проведен-
ня земельної реформи, а й залучення в минулому до сільськогоспо-
дарського обороту значних площ малопродуктивних деградованих
земель. Тому важливе значення в сучасній побудові земельних відно-
син матиме створення економічних і правових передумов для виве-
дення з інтенсивного використання деградованих земель. За деякими
оцінками, в Україні необхідно вивести з обробітку 5–12 млн га ріллі,
що дасть можливість знизити розораність території до 47–34% (нині
вона становить 56% і є однією з найвищих у світі). Це сприятиме
концентрації виробництва на менших площах, підвищенню ефектив-
ності аграрного виробництва і водночас – поліпшенню екологічного
стану агроландшафтів. Проте виконання такого завдання, після роз-
державлення і приватизації земель, ускладнюється через необхідність
75
вишукування коштів на викуп чи відшкодування втрат власників ді-
лянок, що підлягатимуть трансформації. Тому необхідно розробити
економічний механізм відшкодувань, який дозволив би виводити з
інтенсивного обробітку деградовані землі (під залуження, заліснення
тощо) без зашкодження інтересам власників земельних ділянок.
Висновки. Ретроспективний огляд ходу земельної реформи,
оцінка її позитивних результатів та негативних наслідків дозволяють
стверджувати, що загалом вона здійснювалася надто непослідовно і
не завжди науково обґрунтовано. Її кінцевим результатом, з огляду на
перехід до ринкової економіки, мало б бути паювання і передача зем-
лі селянам у приватну власність, заснування на цій основі госпо-
дарств ринкового типу, запровадження повноцінного ринку землі.
Можливо в такому разі вдалося б уникнути значних економічних і
психологічних втрат. Проміжні етапи (передача землі у колективну
власність, видача земельних сертифікатів) лише сповільнили рефор-
му, численні законодавчі та нормативні акти заплутали її суть і спри-
чинили багато порушень у сфері земельних відносин тощо.
Завершальним етапом земельної реформи в аграрній сфері має
стати запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарсь-
кого призначення та іпотеки землі, що означатиме повну імплемента-
цію правил ринкової економіки у земельні відносини країни.
В статье анализируется процесс реформирования земельных
отношений в аграрном секторе Украины. Освещены его результаты
и отдельные недостатки при разгосударствлении земель сельскохо-
зяйственного назначения. Рассмотрены современные проблемы земе-
льных отношений и пути их разрешения.
Ключевые слова: земельные отношения, аграрные реформы,
рынок земли.
1. Добряк Д.С. До авторів і читачів журналу // Землеустрій і кадастр. – 2004. –
№ 1–2. – С. 3.
2. Земельні відносини в Україні: законодавчі акти і нормативні документи. –
К.: Урожай, 1998. – 813 с.
3. Земельний кодекс України // Агрокомпас. – 2002. – № 11. – С. 3–31.
4. Матеріали круглого столу «Українське село перед „роком села”». – К.: Ін-т
сільс. розв., 2005. – 20 с.
5. Михасюк І., Косович Б. Регулювання земельних відносин. – Львів, 2002. –
261 с.
6. Новаковський Л.Я., Будзилович І.С. Уроки земельного реформування. – К.:
Урожай, 2002. – 125 с.
76
7. Новаковський Л.Я., Третяк А.М., Добряк Д.С. Земельна реформа і землеус-
трій в Україні. – Київ, 2001. – 151 с.
8. Офіційний вісник України. – 1999. – № 49. – С. 11–13.
9. Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні. – К.: ННЦ «Ін-т аграр.
екон.», 2006. – 395 с.
10. Третяк А.М. Історія земельних відносин і землеустрою в Україні: Навч. по-
сіб. – К.: Аграр. наука, 2002. – 280 с.
11. Федоров М.М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському гос-
подарстві. – Київ, 1998. – 263 с.
Одержано 5.11.2008.
УДК 332.122(477)
Т.В. Голікова
НА ШЛЯХУ ДО НОВОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ
ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНІ
У статті розглядаються суперечності регіональної перебудови
господарського простору в Україні та способи їх подолання за допо-
могою інструментів державної регіональної політики.
Ключові слова: економічні регіони, державна регіональна полі-
тика, просторова організація господарювання.
Постановка проблеми. В теорії державного управління прос-
торовою організацією господарювання та у відповідній практиці регі-
оналізація вважається найважливішою рисою цієї організації, бо регі-
они фактично є основними одиницями членування території, охопле-
ної нею. Нині в Україні статус таких одиниць закріплено за так зва-
ними адміністративними регіонами. Проте внаслідок змін, які відбу-
ваються в механізмі відтворення економіки України у пострадянську
добу, в країні реалізується тенденція формування іншого типу регіо-
налізації її господарського простору. Йдеться, зокрема, про тенден-
цію становлення власне економічних регіонів, які відтворюються за
законами ринкової організації господарювання. Очевидно, що нові
економічні регіони в Україні розвиватимуться за рахунок «згортання»
старих адміністративних регіонів, внаслідок чого останні втрачати-
муть згаданий вище статус. Але також зрозуміло, що території
© Т.В. Голікова, 2008
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2008. Вип. 41.
77
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9385 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-4421 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T10:25:12Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| record_format | dspace |
| spelling | Скурська, Н.М. 2010-06-30T13:18:16Z 2010-06-30T13:18:16Z 2008 Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) / Н.М. Скурська // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2008. — Вип. 41. — С. 65-77. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9385 330.83 У статті аналізується процес реформування земельних відносин в аграрному секторі України. Висвітлено його результати та окремі помилки при роздержавленні земель сільськогосподарського призначення. Окреслено сучасні проблеми земельних відносин і шляхи їх вирішення. В статье анализируется процесс реформирования земельных отношений в аграрном секторе Украины. Освещены его результаты и отдельные недостатки при разгосударствлении земель сельскохозяйственного назначения. Рассмотрены современные проблемы земельных отношений и пути их разрешения. In article is analyzed process of the land reform relations in agrarian sector of the Ukraine. Lit its results and separate defect under denationalization lands agricultural purposes. They are considered modern problems of the land relations and way of their permit. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" З історії економічних реформ Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) Реформирование земельных отношений в Украине на рубеже XX–XXI вв. (1991–2006 гг.) The reforming of land relations in Ukraine at the of XX–XXI cent. (1991–2006 yrs.) Article published earlier |
| spellingShingle | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) Скурська, Н.М. З історії економічних реформ |
| title | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) |
| title_alt | Реформирование земельных отношений в Украине на рубеже XX–XXI вв. (1991–2006 гг.) The reforming of land relations in Ukraine at the of XX–XXI cent. (1991–2006 yrs.) |
| title_full | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) |
| title_fullStr | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) |
| title_full_unstemmed | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) |
| title_short | Реформування земельних відносин в Україні на рубежі XX–XXI ст. (1991–2006 рр.) |
| title_sort | реформування земельних відносин в україні на рубежі xx–xxi ст. (1991–2006 рр.) |
| topic | З історії економічних реформ |
| topic_facet | З історії економічних реформ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9385 |
| work_keys_str_mv | AT skursʹkanm reformuvannâzemelʹnihvídnosinvukraínínarubežíxxxxist19912006rr AT skursʹkanm reformirovaniezemelʹnyhotnošeniivukrainenarubežexxxxivv19912006gg AT skursʹkanm thereformingoflandrelationsinukraineattheofxxxxicent19912006yrs |