Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми
Стаття присвячена питанням діяльності вихідців з-за кордону в різних галузях промисловості України в 1796–1856 роках. Статья посвящена вопросам деятельности выходцев из-за границы в различных отраслях промышленности Украины в 1796–1856 годах. The article is dedicated to activity questions of immigra...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9401 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми / О.М. Машкін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 141-150. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9401 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Машкін, О.М. 2010-06-30T14:46:06Z 2010-06-30T14:46:06Z 2009 Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми / О.М. Машкін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 141-150. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9401 94 (477.7)”18/19”.336.7 Стаття присвячена питанням діяльності вихідців з-за кордону в різних галузях промисловості України в 1796–1856 роках. Статья посвящена вопросам деятельности выходцев из-за границы в различных отраслях промышленности Украины в 1796–1856 годах. The article is dedicated to activity questions of immigrants in key industries of Ukraine from 1796 to 1856. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія економіки Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми Иностранные предприниматели в экономической жизни Восточной Украины в конце XVIII – в первой половине XIX вв.: к общей постановке темы Foreign industrialists in economic life of eastern Ukraine at the end of XVIII – first half of XIX century: to general questions raising Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми |
| spellingShingle |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми Машкін, О.М. Історія економіки |
| title_short |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми |
| title_full |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми |
| title_fullStr |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми |
| title_full_unstemmed |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми |
| title_sort |
іноземні підприємці в економічному житті східної україни наприкінці xviii – в першій половині xix ст.: до загальної постановки теми |
| author |
Машкін, О.М. |
| author_facet |
Машкін, О.М. |
| topic |
Історія економіки |
| topic_facet |
Історія економіки |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| format |
Article |
| title_alt |
Иностранные предприниматели в экономической жизни Восточной Украины в конце XVIII – в первой половине XIX вв.: к общей постановке темы Foreign industrialists in economic life of eastern Ukraine at the end of XVIII – first half of XIX century: to general questions raising |
| description |
Стаття присвячена питанням діяльності вихідців з-за кордону в різних галузях промисловості України в 1796–1856 роках.
Статья посвящена вопросам деятельности выходцев из-за границы в различных отраслях промышленности Украины в 1796–1856 годах.
The article is dedicated to activity questions of immigrants in key industries of Ukraine from 1796 to 1856.
|
| issn |
0320-4421 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9401 |
| citation_txt |
Іноземні підприємці в економічному житті Східної України наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст.: до загальної постановки теми / О.М. Машкін // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 141-150. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT maškínom ínozemnípídpriêmcívekonomíčnomužittíshídnoíukraíninaprikíncíxviiivperšíipoloviníxixstdozagalʹnoípostanovkitemi AT maškínom inostrannyepredprinimatelivékonomičeskoižiznivostočnoiukrainyvkoncexviiivpervoipolovinexixvvkobŝeipostanovketemy AT maškínom foreignindustrialistsineconomiclifeofeasternukraineattheendofxviiifirsthalfofxixcenturytogeneralquestionsraising |
| first_indexed |
2025-11-26T00:17:45Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:17:45Z |
| _version_ |
1850599333366333440 |
| fulltext |
© О.М. Машкін, 2009
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42.
141
УДК 94 (477.7)”18/19”.336.7
О.М. Машкін
ІНОЗЕМНІ ПІДПРИЄМЦІ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ СХІДНОЇ
УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII – В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.:
до загальної постановки теми
Стаття присвячена питанням діяльності вихідців з-за кордону в різ-
них галузях промисловості України в 1796–1856 роках.
Ключові слова: економіка, підприємництво, іноземці, мануфактура, фаб-
рика, завод.
А.Н. Машкин
ИНОСТРАННЫЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛИ
В ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ ВОСТОЧНОЙ УКРАИНЫ
В КОНЦЕ XVIII – В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ XIX в.:
к общей постановке темы
Статья посвящена вопросам деятельности выходцев из-за границы в
различных отраслях промышленности Украины в 1796–1856 годах.
Ключевые слова: экономика, предпринимательство, иностранцы, ману-
фактура, фабрика, завод.
O.M. Mashkin
FOREIGN INDUSTRIALISTS IN ECONOMIC LIFE OF EASTERN
UKRAINE AT THE END OF XVIII – FIRST HALF OF XIX CENTURY:
to general questions raising
The article is dedicated to activity questions of immigrants in key industries of
Ukraine from 1796 to 1856.
Keywords: economy, business undertakings, foreigners, manufacturing, factory,
plant.
До постановки питання. У статті розглядається проблема учас-
ті вихідців з-за кордону в економічному житті України кінця XVIII –
першої половини ХІХ ст. Актуальність даної теми визначається тим,
що нині, коли іноземний капітал знову прийшов до України, видаєть-
ся важливим вивчити основні закономірності перебування його носіїв
у краї за доби класичного капіталізму, себто – в час, коли на території
сучасної незалежної української держави й відбувалося, власне кажу-
142
чи, становлення того, що ми називаємо приватновласницькими відно-
синами в економіці. З іншого боку, не є випадковим також й географі-
чна складова роботи, адже під терміном «Східна Наддніпрянщина»
століття тому перебували Подільська, Волинська, Київська, Чернігів-
ська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська й Тав-
рійська губернії – території, котрі в геополітичних поняттях минулих
епох найбільш повно відображають просторові реалії нашого часу,
охоплюючи майже весь ареал розселення українського народу, за ви-
ключенням хіба що таких «околиць» його, як Галичина, Буковина та
Закарпаття. Із точки ж зору хронології взято період з 1796 по 1856 ро-
ки, тобто час, коли зазначений регіон входив до складу Російської Ім-
перії. Особливу увагу приділено діяльності в тогочасній Україні пред-
ставників різних націй та народностей Західної Європи й деяких ін-
ших частин світу. Розкрито їх роль і місце в окремих галузях промис-
ловості краю, причому це питання розглядається з урахуванням нале-
жності чужинців до окремих верств населення – від робітників до ве-
ликих бізнесменів включно.
Аналіз досліджень за темою. Звісна річ, заявлена назвою статті
тема вивчалася в цілій низці праць наших попередників. Так, з доре-
волюційних дослідників про роль іноземців у промисловому житті
східних областей України писали І.І. Фундуклей, І.Ф. Павловський,
П.І. Фомін та багато інших; за часів радянської влади –О.О. Нестерен-
ко, Г.Д. Бакулев, В.М. Кабузан, О.І. Дружиніна, І.І. Пузанов; серед
самих іноземців – Ф. Бінеман та ін. Проте всі ці та багато інших вче-
них у своїх працях лише констатували «нашу» тему, скоріше оперую-
чи окремими фактами стосовно іноземних підприємців в Україні, аніж
аналізуючи окремі види їх діяльності тут. Із цієї точки зору дана стат-
тя, де автор намагається зібрати під «одним дахом» весь наявний ма-
теріал і виробити цілісну концепцію зазначеного явища, матиме, як
здається, певне наукове значення.
Метою дослідження розкриття участі іноземних підприємців у
промисловому житті Східної Наддніпрянщини в 1796–1856 роках.
Виклад основного матеріалу. Важливою складовою історико-
економічної науки є вивчення повсякденного буття різних верств міс-
цевого населення в різні історичні періоди. Оскільки ж серед останніх
в епоху капіталізму помітну роль завжди відігравали буржуазія та ро-
бітництво, неабиякого значення набувають спроби дослідження їх
внутрішньої стратифікації взагалі й національного складу – зокрема.
Однак протягом останніх щонайменше дев’яноста років не ви-
йшло системної праці, в якій був би детально розглянутий процес
прибуття, скажімо, вихідців з-за кордону до лав українських підпри-
143
ємців та обслуговуючого персоналу. Саме тому, намагаючись певною
мірою прикрити цю лакуну, автор й звертається до зазначеної теми.
Як відомо, головною ознакою товарно-грошових відносин є те,
що вони, одного разу виникнувши, поступово втягують у свою орбіту
представників різних класів, станів і соціальних груп. З іншого боку,
жадоба прибутків чи просто бажання отримувати за свою роботу гід-
ну платню прилучає до них і громадян інших країн, які в пошуках лі-
пшої долі часто-густо від’їжджають за сотні, а то й – за тисячі кіломе-
трів від рідних місць.
Не стала, звісна річ, виключенням із правил і Російська імперія,
початок бурхливого розвитку капіталізму в якій, неначе магніт, при-
тягував на її терени величезну кількість вихідців із багатьох країн.
Досить чітко розподіляючись за власним соціальним статусом на тих,
хто через деякий час перейшов у підданство самодержавного царя, та
осіб, котрі продовжували зберігати за собою національні паспорти,
вони селилися на просторах від Варшави до Сахаліну, від Архангель-
ська й до форту Перовського. При нагоді маючи на увазі також і По-
дніпров’я.
Протягом 1796–1853 рр. (період, який нас цікавить) Подніпров’я,
або Східна Наддніпрянщина, територіально перебуваючи у межах
Бессарабської, Київської, Подільської, Волинської (Південно-
Західний край), Полтавської, Чернігівської, Харківської (Малоросія), а
також Катеринославської, Херсонської й Таврійської (Новоросія) гу-
берній, дедалі втягувалося у всеросійський внутрішній ринок. А це не
могло не приваблювати сюди усіляких зайд, у тому числі – іноземців.
Зіткнувшись із фактом масового нашестя до країни вихідців з-за
кордону, урядові кола тодішньої Росії на чолі з Павлом I (1796–1801),
Олександром I (1801–1825) та Миколою І (1825–1855) змушені були
якось регулювати цей потік, насамперед – в юридичному аспекті. За
нашими спостереженнями, Повне Зібрання Законів Російської Імперії
відповідного періоду містить більш ніж півтори тисячі маніфестів, за-
конів та розпоряджень, котрі самим змістом своїм безпосередньо тор-
каються даної теми – від чіткої регламентації того, який чин давати,
скажімо, французу, який в Парижі був генерал-лейтенантом, і до про-
цедури заведення «прибульцями» власних підприємств в містах Царс-
тва Польського. Не маючи змоги детально зупинятися на кожному з
цих актів, наведемо лише один характерний приклад.
У 1827 р. побачив світ Указ, відповідно до якого «іноземці могли
торгувати в Росії рогатою худобою тірольською, швейцарською, гол-
ландською та англійською, а також тонкошерстими вівцями, не запи-
суючись у гільдії» [12, с. 855]. Загальноросійська мета такого кроку
144
зрозуміла: максимально спростити процедуру отримання з Європи
домашньої худоби елітних порід, в яких відчувало нагальну потребу
сільське господарство держави. Та, будучи зорієнтований на простори
імперії взагалі, означений документ приніс, як виявилося, неабияку
користь і промисловості Південної України. «Результати такої еконо-
мічної політики, – зазначала відомий історик О.І. Дружиніна, – позна-
чалися в тій же Таврійській губернії дуже скоро. Спочатку французи
Рув’є та Вассаль, а потім і вітчизняні підприємці стали розводити
тонкорунних овець, забезпечуючи ними навіть сусідні губернії» [6,
c. 91].
Поруч з цим присутні іноземці підлягали впливові й на місцево-
му рівні з боку: а) різного роду вузькоспеціалізованих, саме для даної
мети й створених установ; б) канцелярій генерал-губернаторів та гу-
бернаторів, владі яких, до речі, останні не завжди формально підпо-
рядковувалися; в) повітових інституцій, чиї вердикти часто-густо не
могли відмінити навіть сановні чиновники. Оскільки й тут доказів –
величезна кількість, проілюструємо ситуацію лише найбільш цікави-
ми з них.
1813 р. в Малоросії діяла «Канцелярия по части водворения в го-
роде Константинограде иностранных фабрикантов». Як свідчать до-
кументи Полтавського міського архіву, контролювала вона досить
значний потік справ, працюючи чітко та злагоджено, регулярно онов-
люючи власний кадровий склад. Туди насамперед приймалися коли-
шні співробітники поліційних установ (саме до них відносився, зок-
рема, заступник голови Канцелярії О.О. Більбасов), а також городових
магістратів [10, c. 31–32]. Ще один вартий уваги інцидент трапився у
Полтаві 1821 р., коли в межах поіменованого губернського центру
з’явилися зі своїми товарами мануфактуристи-мадьяри Я. Янощин та
М. Філіо. Проте «обрані раніше містом для нагляду за торгівлею бра-
ти Недоборзькі заборонили їм торг тут, за що угорці поскаржилися
тодішньому Малоросійському генерал-губернатору князю Н.Г. Репні-
ну, який запитав про цей випадок міську Думу. Посилаючись на Го-
родове Положення 1785 р., в якому сказано: «Само собою зрозуміло,
що іноземець, гість чи заїжджий, непричетний до гільдії, нічим не то-
ргує вроздріб у будинку своєму чи в квартирі, чи в гостинному дворі, і
не відкриває ні крамниці, ні магазину чи подібного закладу», – Дума,
що складається з торгових людей, додержувалася свого інтересу і на-
полягала, що допущення таких торговців призведе до занепаду торгі-
влі в Полтаві та до зменшення числа місцевих купців. Губернське
правління знайшло дане пояснення Думи «із законами згідним» [10,
c. 49–50]. А в 1842 р., коли інший верховний очолювач тамтешньої
145
адміністрації, князь Долгоруков, наказав «завести в Полтавській губе-
рнії два примірники так званої «Обывательской книги», з
обов’язковою умовою записувати в неї повні статистичні відомості
про всіх жителів краю, німецькі колоністи, які проживали тоді в Пол-
таві, спочатку не подали про себе взагалі ніяких відомостей» [11,
c. 14].
У розглядуваному аспекті цілком природно постає питання про
загальну кількість «зарубіжних гостей», що осіли тоді в межах як Лі-
вобережної, так і Правобережної України. Оскільки ж більш-менш по-
вної інформації щодо цього у вітчизняній історико-економічній літе-
ратурі поки що немає, то, на думку автора, є рація зупинитися на відо-
мостях часткового характеру.
Як випливає з відповідної частини матеріалів проведеної напри-
кінці 20-х років ХІХ ст. реєстрації населення Росії, в межах Катерино-
славської губернії виявилося загалом 304340 обивателів, з яких на ка-
зенних землях проживав 16251 «колоніст і єврей-поселенець» (саме
так, тобто разом, подаються в джерелах ці дві категорії населення –
О.М.) [6, c. 14]. Особливо чисельну групу становили вихідці з Балкан,
південні слов’яни, волохи, греки [1, c. 129–130; 6, c. 36]. Навіть сто-
роннім оглядачам кидалося у вічі засилля сербів, яких було так бага-
то, що в 1848 р., при перенесенні одного з повітових центрів із
Слов’яносербська до Луганська, Катеринославський цивільний губер-
натор Фабр виступав за збереження на карті підлеглого йому регіону
топонімy «Слов’яносербський» [6, c. 36].
Достеменно відомо, що перша німецька колонія вихідців з Вюр-
тембергу (так звана лютерансько-євангелічна община) з’явилася в
Одесі ще на початку XIX ст. [16, c. 98–99]. За даними того ж таки Пе-
репису 1827 р., із 278855 жителів цієї адміністративно-територіальної
одиниці півдня Російської імперії «колоністів та євреїв-поселенців»,
що мешкали на казенних землях, нараховувалося 12972, а тих, кого
обставини занесли у приватні володіння – 36 чоловік [6, c. 13–14]. За
національними ж ознаками Херсонщина була настільки різнобарвною,
що у визначенні її «загального кольору» плуталися навіть тодішні по-
садовці. «Однозначно можна лише сказати, – зазначав з цього приво-
ду в 1852 р. Херсонський губернатор Ільїнський, – що жодна губернія
не має такої різноплемінності, як Херсонська. В ній, крім гостей різ-
них націй, що складають значну цифру, постійно мають осілість ма-
лоросіяни, великоросіяни, білоруси, серби, болгари, татари, ногайці,
казахи, італійці, французи, мордва» [6, c. 32]. Серед них найбільше
було, напевно, знову ж таки сербів, які захищали від ворогів південні
кордони країни ще за часів Січі [6, c. 13–14].
146
Немовби наслідуючи своїм північним областям-сусідкам, Тав-
рійська губернія мала аналогічне співвідношення між загальною кіль-
кістю населення та числом іноземців-колоністів, що облаштовувалися
на державних угіддях: 212726 до 6907 чол. [6, c. 13–14]. Однак «ино-
родческие пропорции» тут були дещо іншими: за нашими спостере-
женнями, абсолютно домінували греки, серед яких, поряд з еллінами-
воїнами, проживали й суто цивільні вихідці з Пелопоннесу. Друге мі-
сце посідали болгари, зусиллями яких успішно розвивалися садівниц-
тво, городництво, виноробство, шовківництво та вівчарство. На
останньому щаблі за масовістю знаходилися волохи, котрі, окрім ін-
ших сільськогосподарських занять, привезли з собою методи вирощу-
вання та переробки кукурудзи [6, c. 36–38].
Освоївшись на новому місці, зареєструвавшись у відповідних ін-
станціях та отримавши тимчасові паспорти, більша частина прибуль-
ців (окрім тих, хто приїхав до України в якості вчених та гувернерів)
пробувала свої сили в економічній діяльності. Тим самим вони
об’єктивно розподілялися на: 1) ремісників, мануфактуристів, фабри-
кантів і заводчиків; 2) підприємців аграрного сектору; 3) діячів торгі-
влі; 4) фінансистів та банкірів.
У межах Південно-Західного краю наявні тут іноземці віддавали
беззастережну перевагу легкій промисловості. Так, у 1814–1818 рр.
німець Йосип Каппель орендував суконну мануфактуру графа Чаць-
кого, розташовану в містечку Деражня Лісницького повіту. Через
п’ять років він ввів у дію аналогічного типу підприємство в с. Воро-
шилівка сусіднього Гайсинського повіту, в якому тоді діяло 6 верста-
тів, працювало 50 вільнонайманих робітників, було виготовлено 8000
арш. тонкого сукна [9, c. 250, 387].
Досить помітною була підприємницька діяльність родини Байє-
рів. Так, Отто Байєр володів «фабрикою» в містечку Грапове Гайсин-
ського повіту, на якій працювали 50 майстрів, діяли 3 верстати зага-
льною потужністю 2 тис. арш. тонкого і 2,5 тис. арш. простого сукна
на рік. Тадеуш Байєр хазяйнував в містечку Ладижин на мануфактурі,
персонал якої складався із 26 чоловік, а устаткування – із 2 верстатів.
А Франц Байєр ремісникував у невеличкій майстерні, що спеціалізу-
валася на випуску тонких сукон [9, c. 387, 413]. Промислами менших
масштабів займалися Даніель Фельнагель (сукнярня в Райгороді, 21
робітник), П. Крейтер (Гайсинський пов., 18 чол.), Яків Гейм (с. Зят-
ківці того ж повіту), Карл Кізевальтер та Мартин Бергман (капелюшні
майстерні у Кам’янці-Подільському) [9, c. 388, 414].
На теренах Волині першими іноземними підприємцями, яких
вдалося виявити, були, напевно, Іоганн Бост та Даніїл Ситрес (дані
147
1797 р.), котрі мали у власності «шляпну мануфактуру в Корці, чиї
мініатюрні вироби з успіхом продавалися в навколишніх місцях по 3
руб. за дюжину», а також – шкіряний заклад невеликої виробничої по-
тужності [9, c. 171, 173]. У 1823 р. серед місцевих бізнесменів фігуру-
вали також Даніель Фромерт (24 робітники, 2 верстати й майже 3000
арш. тонких, простих і ліврейних сукон на одній з мануфактур в Но-
воград-Волинському повіті); в 1824–1826 рр. – німці Гааге та Шмідт
(спільно розпоряджалися валюшнею у Володимирському повіті, на
котрій працювало 103 вільнонаймані чоловіки та жінки й було випу-
щено 76 ковдр, 638 арш. байки, 8308 арш. різних сукон). Крім того, в
цей час тут почав діяти завод сільськогосподарського машинобуду-
вання британця Варда, що мав 240 робітників і виробляв прилади для
аграрного сектора, паровики та апарати для цукрових підприємств
[9, c. 19, 157, 312, 383].
У межах Київській губернії іноземний бізнес розпочався, напев-
но, з декількох закладів купців Каппеля, Йокіша та міщанина Адама
Віттіха, де 1806 р. діяло загалом до 15 верстатів. У 1820 р. бельгійські
механіки Яїц й Теєр разом з княгинею Радзівілл заснували в маєтку
Хибне суконну мануфактуру, лише початкові витрати на яку станови-
ли більш ніж 100 тис. крб. [9, c. 255]. А трохи пізніше їх естафету
продовжив І. Карбет, який створив аналогічне за профілем виробниц-
тво (105 вільнонайманих робітників, 10 верстатів, 3128 арш. тонкого
та 2640 арш. простого сукна щорічно) [9, c. 157, 385].
На Лівобережжі помітним центром прояву приватновласницької
активності вихідців з-за кордону була в той час Полтавська губернія.
Так, австрієць Самуїл Геліцер мав суконну мануфактуру у м. Кремен-
чук, де 1816 р. працювало 4, а в 1823 р. – 37 вільнонайманих робітни-
ки; саме ж виробництво зросло з 7 до 11 тисяч арш. сукна на рік
[9, c. 266, 389].
У Новоросії своєрідною «меккою» для іноземців стала Таврійсь-
ка губернія. Так, упродовж 1828–1832 рр. піддані турецького султану
– греки П. Юргопуло, Д. Яковлєв, П. Васілікіот, Ю. Георгієв та
Ф. Христодул володіли 9-ма свічково-миловарними підприємствами
(в Бахчисараї та Карасубазарі), а їх співвітчизники в Феодосії – цілою
низкою цегельних заводів, в яких протягом року вироблялося до 730
тис. штук цегли та 310 тис. штук черепиці [9, c. 308, 425, 433]. Фран-
цузи Б. де-ля-Муре, Рувьє та його зять Вассаль управлялися у вироб-
ництві лойових свічок та розведенні мериносів, а німці Меккель-Ладо
й Ангальт-Кеттенський займалися приготуванням мила та промисло-
вим вівчарством [9, c. 150, 153, 162, 425, 433]. В інших регіонах Ново-
російського краю промисли іноземців були поширені дещо менше.
148
Так, на Херсонщині німецький «одесит» Міллер спеціалізувався на
прядінні вовни, принц Вюртембергський запровадив сукнарство в
межах Тираспільського та Одеського повітів, купець Ф. Віцехман –
пошиття капелюхів, парижани Пло й граф Сен-Прі – миття сировини
для ткацтва [9, c. 152–153, 171, 390, 426]. На Катеринославщині брати
Нейман (з німців) вельми успішно конкурували навіть із місцевою ка-
зенною мануфактурою та сербом Петром Штеричем – винокуром та
володарем кам’яновугільної шахти на річці Білій [9, c. 347, 350].
Досить активно іноземні підприємці проявили себе в цукрова-
рінні. За наявними даними, у 1848–1849 рр. із 36 цукроварних заводів
Поділля (на яких було зайнято 3968 робітників) шість тимчасово пе-
ребували в руках у підданих інших держав. На Волині з 10 цукрова-
рень європейці орендували одну, на Полтавщині – з 17 – дві, на Хар-
ківщині – з шести – три [9, c. 335–336, 340].
Коли в 1796 р. в околицях Києва було знайдено поклади
фарфоро-фаянсової глини, дослідження якої дали чудові результати,
казна вирішила створити тут спеціальне підприємство. У 1798 р. ви-
йшов Указ, в якому говорилося наступне: «1) Віддати під ту фабрику
місце Межигірського монастиря, який згорів і ліквідований, з різними
будівлями, що знаходяться в окружності оного та залишилися від по-
жежі, також із садами, нині в оброці перебуваючими, які з оброку ви-
ключити; 2) Використати для фабрики без усякого в казну платежу
частину лісу, який належав тому монастирю … так само брати безпе-
решкодно та без усякого платежу глину, для фабрики тієї потрібну…
3) З селян казенного селища Петрівців, що у виробленні глиняного
посуду вправляються, вибрати для цієї новозаводжуваної фаянсової
фабрики потрібне без надмірності число здібних робітників та хлоп-
чиків, для навчання яких зачислити до фабрики без розбивки цілими
сімействами… 4) Цій фаянсовій фабриці бути в управлінні Київської
міської думи та перебувати під особливим наглядом Київського
генерал-губернатора» [цит. за: 9, с. 298]. Згідно з цим розпоряджен-
ням, першим керівником щойно відкритого закладу став іноземець
Краніх, якого в 1802 р. змінив німець Віммерт. Ще одним відомим
підприємством, що функціонувало під управлінням «элемента явно
неславянского», була Корсунська суконна мануфактура в Канівському
повіті [9, c. 255, 298–299].
За наявними даними, невелика кількість іноземців брала участь в
управлінні промисловими підприємствами України в розглядуваний
період на рівні найманих службовців. Так, на заснованому ще до
Вітчизняної війни 1812 р. Таганчському закладі Й. Понятовського
довгий час працював відомий тоді в Європі бельгійський механік Янс,
149
«котрий здійснив технічні перетворення та деякі економічні заходи на
мануфактурі, переробивши її у напівфабрику» [15, c. 240–241; 9,
c. 254–255]. Іноземні спеціалісти, які забезпечували медичне обслуго-
вування та проведення ремонтних робіт, запрошувалися на згадувану
вище Катеринославську суконну мануфактуру, причому «висока пла-
тня, забезпечення якісним харчуванням, надання карет для здійснення
переїздів у справах, а також виключена для працюючих у приватних
установах можливість регулярного підвищення в чинах приваблювали
на це підприємство чимало охочих» [5, c. 103].
Цінуючи досвід іноземців-практиків, вітчизняні мануфактуристи
охоче запрошували їх на посади, котрі нині кваліфікуються як конт-
ролюючі. Наприклад, на текстильній мануфактурі Розумовських
(засн. 1756 р.) у м. Батурин Конотопського повіту Чернігівської губе-
рнії, де працювали «визначені один раз назавжди селяни Його Сияте-
льства, які живуть в економічних селах і використовуються для робо-
ти, чоловічої статі – 120 душ, а жіночої – 60», виробничими процеса-
ми керували три іноземні майстри: один – по сукну, два інших – по
його фарбуванню та столярній справі [9, c. 238–240]. На не менш ві-
домому тоді підприємстві (панчішній майстерні в м. Махновка По-
дільської губернії) у 1797 р. працювало 8 вивезених за контрактом
спеціалістів із Швейцарії, яким підпорядковувалося щонайменше 16
учнів та 10 прядильниць [7, c. 249]. Іноземні фахівці працювали також
на ряді інших підприємств.
Нарешті, мали місце й випадки, коли іноземці працювали в
Україні як звичайні пролетарі. Так, мануфактура купця третьої гільдії
Лихоманова (Чернігівщина) мала у своєму складі двох, а Корсунська
– трьох іноземних робітників. Група німців-колоністів обслуговувала
Катеринославську казену суконну мануфактуру [9, c. 245; 7, c. 102].
Крім промисловості, іноземних фахівців приваблювала на тери-
торії України й така сфера, як дослідження природних багатств краю.
У 1837–1839 рр. на території Новоросії діяла французька наукова екс-
педиція на чолі із професором Королівської Гірничої Школи
Ф. Ле-Пле (1806–1882), у складі якої було 20 іноземних спеціалістів
(топографів, палеонтологів, медиків, рисувальників), 4 робітники-
штейгери, російські вчені з групи професора Одеського університету
О.Д. Нордмана [13, c. 25–27].
Виїхавши з Гавру, Ле-Пле та його група через Кронштадт та
внутрішні губернії імперії незабаром дісталися головного пункту по-
їздки – Донецького басейну. Тут, окрім загальних спостережень, вони
почали вивчення вугільних «поверхневих» пластів, а також (за допо-
могою персоналу Лисичанських копалень) – бурові роботи (у чоти-
150
рьох місцях) [6, c. 134–135]. Узагальнені матеріали цієї експедиції бу-
ли незабаром видані у вигляді чотирьох добре ілюстрованих томів.
Перу самого Ле-Пле належала заключна частина даного експедицій-
ного звіту. Згодом одні вважали цю працю «першою у часі системати-
чною та цифровою характеристикою Донбасу», а інші – брудним пас-
квілем, автор якого зневажав те, що вивчав [14, c. 43; 2, c. 91; 6,
c. 136–138, 142].
Через чотири роки на Півдні України, у супроводі французького
професора Е. Вернейля та вітчизняного дослідника й суспільно-
політичного діяча графа О.А. Кейзерлінга, проїздом на Урал і до Си-
біру, побував відомий британський геолог Родерік Імпей Мурчісон.
Маючи за планом на обстеження регіону трохи більше місяця, він та
його група, однак, використали наданий їм на це час досить плідно.
Підсумки експедиції Мурчісона, дослідника, який згодом мужньо ви-
ступив проти участі Британії у Східній (Кримській) війні 1853–
1856 рр., побачили світ 1845 р. і протягом тривалого часу вважалися
класичною працею з точки зору викладу та інтерпретації наявного у
ній матеріалу [17; 3; 6, c. 142].
Висновок. Викладене вище свідчить, що наприкінці XVIII – в
першій половині XIX ст. іноземні громадяни брали в економічному
житті східної частини нинішньої України досить активну участь.
Зокрема, їхня діяльність сприяла розвитку підприємництва, торгівлі та
освоєнню покладів корисних копалин.
1. Бажова А. П. Из югославянских земель – в Россию / Бажова А. П. // Вопро-
сы истории. — 1977. — № 2. — С. 124—137.
2. Бакулев Г. Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна
/ Бакулев Г. Д. — М. : Госполитиздат, 1955. — 672 с.
3. Геологическое описание Европейской России и хребта Уральского. — На
основании наблюдений, произведенных Родериком Импеем Мурчисоном,
Эдуардом Вернейлем и графом Александром Кейзерлингом / Пер. с англ. с
примеч. и доп. А. Озерского. — Ч. 1. — С.-Петербург, 1849. — 334 с.
4. Дерев’янкін Т. І. Мануфактура на Україні в кінці XVIII – першій половині
XIX ст.: Текстильне виробництво / Дерев’янкін Т. І. — К. : Вид-во АН
УРСР, 1960. — 128 с.
5. Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800–1825 гг. / Дружинина Е. И. — М. :
Наука, 1970. — 383 с.
6. Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825–
1860 гг. / Дружинина Е. И. — М. : Наука, 1981. — 215 с.
7. Кабузан В. М. Заселение Новороссии (Екатериносл. и Херсон. губ.) в XVIII
– первой половине XIX века (1719–1858 гг.) / Кабузан В. М. — М. : Наука,
1976. — 307 с.
151
8. Машкін О. М. Іноземці у промисловості України в останній чверті XIX ст.
/ Машкін О. М. // Історія народного господарства та економічної думки
України: Міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 29 / Редкол. : Т. І. Дерев’янкін
(відп. ред.) [та ін.]. — Київ, 1997. — С. 90—99. — Вип. 29. — 154 с.
9. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. [В 3 ч.]. — Ч. 1 :
Ремесло і мануфактура / Нестеренко О. О. ; відп. ред. Л. Е. Горелік. — К. :
Вид-во АН УРСР, 1959. — 496 с.
10. Павловский И. Ф. Полтава в ХІХ веке: Очерки по арх. данным / Павловский
И. Ф. — Вып. 2. — Киев, 1906. — 102 с.
11. Павловский И. Ф. Полтава в ХІХ столетии: Время последних генерал-
губернаторов. 1834–1856 : Очерки по арх. данным / Павловский И. Ф. —
Вып. 3. — Полтава, 1907. — 102 с.
12. О позволении иностранцам торговать в России рогатым скотом и тонкорун-
ными овцами, не записываясь в гильдии : Сенатский указ с прописанием
Высочайшего Повеления от 28 сентября 1827 г. // Полное собрание законов
Российской Империи. — Собрание второе. — Том 2. — № 1420. —
С.-Петербург, 1827. — 1126 + 290 с.
13. Пузанов И. И. Александр Давидович Нордман / Пузанов И. И. — М. : Нау-
ка, 1969. — 186 с.
14. Фомин П. И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России. В
2 т. — Том 1 : История горн. и горнозавод. пром-сти Юга России со време-
ни возникнов. ее до 80-х годов прошл. века / Фомин П. И. — Харьков, 1915.
— 487 с.
15. Фундуклей И. И. Статистическое описание Киевской губернии. В 3 ч. —
Ч. 3 / Фундуклей И. И. — С.-Петербург, 1852. — 573 с.
16. Bienemann F. Geschichte der evangelisch-lutherischen Gemeinde zu Odessa
/ F. Bienemann. — Odessa, 1890.
17. The Geology of Russia in Europa and the Ural Mountains. — By Roderick Impey
Murchison, Eduard de Verneuil and Count Alexander von Keyserling. — Vol. 1 :
Geology. — London, 1845 ; — Vol. 2 : Paleontology. — Paris, 1845.
18. Voyage dans la Russie meridionale et la Cremee par la Hongrie, la Valachie et la
Moldavie, execute en 1837 par Mr. Anatole de Demidoff. — T. 1. — Paris,
1841 ; Voyage dans la Russie meridionale et la Cremee par la Hongrie, la
Valachie et la Moldavie, execute en 1837, sous la direction de Mr. Anatole de
Demidoff, par M.M. de Sainson, Le Play, Huot, Leveille, Raffet, Rousseau, de
Nordmann et du Ponceau. — T. 2—4. — Paris, 1842.
Одержано 05.02.2009.
|