Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.

Стаття присвячена історико-теоретичному аналізу процесу формування концептуальних засад вчення про державу та державне господарство в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Статья посвящена историко-теоретическому анализу процесса формирования концептуальных основ учения о государстве и государс...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Небрат, В.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2009
Schlagworte:	Історія економічної думки
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9409
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В.В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 31-44. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860255741715152896
author	Небрат, В.В.
author_facet	Небрат, В.В.
citation_txt	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В.В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 31-44. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Стаття присвячена історико-теоретичному аналізу процесу формування концептуальних засад вчення про державу та державне господарство в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Статья посвящена историко-теоретическому анализу процесса формирования концептуальных основ учения о государстве и государственном хозяйстве в украинской общественной мысли XVI–XVIII вв. The article is devoted the historical and theoretical analysis of forming of conceptual bases of theory of state economy in social science of Ukraine XVI– XVIII ct.
first_indexed	2025-12-07T18:48:44Z
format	Article
fulltext	© В.В. Небрат, 2009 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42. 31 УДК 330.8 (477): 321.01 В.В. Небрат СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ВИТОКИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ДЕРЖАВНОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНСЬКІЙ СУСПІЛЬНІЙ ДУМЦІ XVI–XVIII ст. Стаття присвячена історико-теоретичному аналізу процесу форму- вання концептуальних засад вчення про державу та державне господарство в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Ключові слова: держава, державне господарство, природне право, тео- рія суспільного договору, принцип спільного блага, українська суспільно- економічна думка. В.В. Небрат СОЦИАЛЬНО-ФИЛОСОФСКИЕ ИСТОКИ ТЕОРИИ ГОСУДАРСТВА И ГОСУДАРСТВЕННОГО ХОЗЯЙСТВА В УКРАИНСКОЙ ОБЩЕСТВЕННОЙ МЫСЛИ XVI–XVIII вв. Статья посвящена историко-теоретическому анализу процесса фор- мирования концептуальных основ учения о государстве и государственном хозяйстве в украинской общественной мысли XVI–XVIII вв. Ключевые слова: государство, государственное хозяйство, природное право, теория общественного договора, принцип общественного блага, украин- ская общественно-экономическая мысль. V.V. Nebrat SOCIALLY-PHILOSOPHICAL SOURCES OF THEORY OF STATE AND STATE ECONOMY IN SOCIAL SCIENCE OF UKRAINE XVI–XVIII cent. The article is devoted the historical and theoretical analysis of forming of conceptual bases of theory of state economy in social science of Ukraine XVI– XVIII ct. Keywords: state, state economy, natural right, theory of public agreement, principle of public benefit. Постановка проблеми. У сучасній економічній науці чільне мі- сце посідає теорія економіки державного сектора, репрезентована та- кими найбільш розвинутими складовими як суспільний вибір, публіч- ні фінанси та економіка суспільних благ. Досвід ринкової трансфор- мації вітчизняної економіки та світова практика переконливо 32 засвідчують ключову роль державного господарства в процесі еконо- мічного та соціального розвитку суспільства. Жодна економічна система не спроможна усунути або замінити державу як базовий соці- альний інститут. Водночас у різних національних моделях співвідно- шення приватного та державного секторів, економічний зміст і конк- ретні форми їхньої взаємодії виявляються суттєво відмінними. За умов глобалізаційних викликів і загроз, пов’язаних із диверсифікаці- єю кризових явищ, особливого значення набуває проблема місця дер- жави в соціо-економічній моделі функціонування та розвитку суспі- льства. Завдання становлення ефективної національної економіки та розвитку демократичних інститутів в Україні актуалізують необхід- ність наукового аналізу інституційної взаємодії держави та суспільст- ва, процесу ґенези та розвитку державного господарства через ком- плексне застосування історичного, практичного та теоретичного під- ходів. Обраний для дослідження період характеризується активним за- своєнням і поширенням гуманістичних і реформаційних ідей та пере- міщенням центру уваги від питань натурфілософії до соціально- філософської проблематики. Відтак, його можна вважати ключовим щодо формування витоків теорії державного господарства в українсь- кій суспільній думці. Прикметно, що початок XVI ст. позначає межу, що розділяє філософську культуру княжої доби та суспільну думку Відродження, середньовічну традицію теоцентризму та ідеологію гу- манізму нового часу, консерватизм візантійської традиції та утвер- дження космополітичного модерну. Натомість у XVIII ст. відбулася друга якісна зміна суспільної свідомості, що знайшла відбиття у фор- муванні академічної науки, а саме: перехід від філософського осмис- лення сутності суспільних відносин до прагматичного аналізу законів функціонування та еволюції соціально-економічної системи. Відтак, у даній статті охоплено період від зародження до наукового оформлен- ня теорії держави та державного господарства, що характеризується якісними змінами у свідомості, суспільній думці та політичній діяль- ності: Аналіз досліджень і публікацій. Ретроспективний аналіз української суспільної думки XVI–XVIII ст. на предмет виявлення її економічної складової в різний час проводили С.М. Злупко [3], Л.Я. Корнійчук [4], Ю.М. Бажал [16], А.О. Смолка [15], Т.І. Де- рев’янкін [2]. Ґрунтовним є дослідження історії філософських погля- дів українських мислителів вказаної доби. Розвідки в цій царині здій- снили Д.І. Чижевський [19], В.М. Нічик [6], І.В. Паславський [10], та ін. Висвітлення духовно-інтелектуальної спадщини українського 33 народу доби Реформації та Бароко знайшло відбиття у працях істори- ків М.С. Грушевського[1], В.К. Липинського [5], О.П. Оглобліна [7], В.А. Смолія [14], Н.М. Яковенко [20], З.І. Хижняк [18] та ін. Невирішена частина загальної проблеми. Разом з тим, питан- ня ґенези теорії держави та державного господарства не були предме- том спеціальних досліджень, а розглядалися здебільшого у контексті загально-історичних екскурсів. Метою статті є виокремлення теоретичних витоків і концепту- альних засад вчення про державне господарство на основі узагаль- нення головних чинників і напрямів розвитку української соціально- філософської думки XVI–XVIII ст. Основні результати дослідження. Формування поглядів на дер- жаву та суспільне господарство розпочалося в межах релігійно- філософського світогляду середньовіччя та продовжувалося в ході се- куляризації суспільної свідомості. На межі XV–XVI ст. відбулася до- корінна зміна умов соціально-економічного та духовного буття наро- ду України. Насамперед, внаслідок інкорпорації українських земель до складу спочатку Литви, а пізніше – Польщі, відбулася остаточна втрата решток державності Київської Русі та самоуправління. Проте період від середини XVI до кінця XVIII ст. в українській історії по- значений потужним розвитком культури, мистецтва, соціально- філософської думки. Як зазначав М. Грушевський, духовне піднесен- ня відбувалося «під впливом релігійно-національної реакції і зв’язаного з ним культурного українського руху» [1, с. 4]. За характе- ром осмислення соціальних змін в суспільній свідомості цей період може бути визначений як доба гуманізму та нового часу, що позначи- вся активним засвоєнням ідей західноєвропейського Ренесансу та Ре- формації. Центральною ідеєю гуманізму була актуалізація можливостей, закладених в індивіді, обґрунтування ідеї особистої свободи як головної передумови реалізації сутнісних сил людини та основи спра- ведливого суспільного ладу. Поширення ренесансного гуманізму за- свідчує істотне розширення кругозору вітчизняних мислителів, яких вже не задовольняв спосіб мислення, усталений в культурі Київської Русі. Серед чинників цього процесу варто виокремити такі: розвиток товарного виробництва, що супроводжувався становленням система- тичних господарських та соціальних відносин; поява великої кількості незалежних міст і збільшення чисельності вільних громадян; інтенси- фікація економічних, культурних та освітніх зв’язків із Західною Єв- ропою. 34 Особливості українського гуманізму як напряму суспільної дум- ки зумовлені декількома потужними групами чинників. Насамперед це взаємозв’язок проблеми національної самоідентифікації та держа- вотворення. Так, зачинателі гуманістичної культури в Україні XV– XVI ст. Юрій Котермак-Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Станіслав Оріховський-Роксолан та ін. після здобуття вищої освіти в західно- європейських навчальних закладах працювали в так званому Русько- му воєводстві Польської держави. Більшою чи меншою мірою україн- ські мислителі усвідомлювали свою національну належність і дбали про рідну культуру незалежно від місця своєї просвітницької діяльно- сті. Проте значна частина українських гуманістів писали свої праці латинською, німецькою та польською мовами. Важливо відзначити, що вони виявили себе в практичній діяльності на терені державного управління – на посадах канцлерів, секретарів магістратів, придвор- них дипломатів. Це засвідчує не лише високий рівень освіти, але й авторитет і громадське визнання українських гуманістів, їх державне мислення та значний потенціал суспільно-реформаторської діяльнос- ті, що не раз виявлялися й пізніше, в добу ринкових перетворень. Специфіка розвитку ідей гуманізму в Україні пов’язана також із особливостями менталітету та традиціями духовної культури, в якій завжди домінували етичні цінності та гуманістична спрямованість. Ще одна група чинників – експансія католицизму та релігійні утиски українців. Таким чином, поширення та розвиток ідей гуманізму в Україні відбувалося, з одного боку, в загальноєвропейському руслі й у тісному зв’язку із загальноєвропейськими тенденціями, а з іншого – в контексті особливих історико-культурних традицій і зовнішньополі- тичних чинників. Особливі соціально-економічні умови в Україні у першій поло- вині XVI ст. сприяли поширенню та розвитку ідей раннього, чи етико- філологічного, гуманізму, пов’язаних із вивченням і викладанням ри- торики, граматики, поезії, історії та моральної філософії на базі кла- сичної античної освіти. Проте вже у другій половині XVI ст., у зв’язку з посиленням національного, соціального та релігійного гніту з боку польської шляхти (Люблінська унія 1569 р.) і католицької церкви (наступ контрреформації на чолі з орденом єзуїтів), українські мисли- телі-полемісти все частіше зверталися до проблем, які хвилювали представників пізнього Відродження, а також реформаторів церкви. Їхні інтереси поширювалися в теологію, натурфілософію, природо- знавство. З’явилися праці, присвячені питанням соціального устрою суспільства, вдосконалення державного управління, проблемам війни 35 та миру тощо. Тобто відбувалося зміщення центру уваги від загально- культурних до суспільно-економічних проблем. Одним із важливих напрямів теоретичних пошуків у працях віт- чизняних гуманістів XVI ст. є роздуми про походження та сутність держави, форми державного управління та зміцнення влади, шляхи вдосконалення та розвитку суспільства. Найбільш важливим здобут- ком соціально-філософської думки України цієї доби є обґрунтування ідеї освіченої монархії, обмеженої законом, як ідеалу державного уст- рою. Одними з перших у Європі українські гуманісти заперечували божественне походження влади та держави, виступили проти підпо- рядкування світської влади духовній, відстоювали невтручання церк- ви в державні справи. Таким чином, вони розглядали проблему дер- жави зі світських, а не теологічних міркувань, що було значним кро- ком до вивільнення політичної думки від теології, секуляризації науки й філософії як незалежних від релігії сфер знань. У цей час в Україні відбувалися потужні релігійно-суспільні зрушення, пов’язані з колізіями взаємин київського православ’я, гре- ко-католицької та римо-католицької церков. У розвитку реформацій- ного руху в Україні значну роль відіграли братства, що становили об’єднання широких верств українського народу демократичного на- пряму та стали ідеологічними осередками боротьби проти національ- ного та релігійного гноблення. Діячі братського руху виступали із критикою світської та духовної ієрархії, ставили питання про усунен- ня соціального зла, найвищою метою вважали суспільне благо. У тво- рах Юрія Дрогобича, Павла Русина із Кросна, Станіслава Оріховсько- го-Роксолана наголошувалося на необхідності поширення освіти та науки, ролі зв’язків із Західною Європою, інтеграції в європейський культурний процес. Діяльність братств, активними учасниками яких були Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Захарій Копистенський, Йов Борецький, Петро Могила та ін., була підпорядкована ідеям еко- номічного підприємництва, справедливості, правової рівності, полі- тичної свободи та громадянського служіння. Світогляд представників братського руху знайшов глибоке відображення в тогочасній полемі- чній літературі. Христофор Філалет у своїй книзі «Апокрисис» напри- кінці XVI ст. висловив нові погляди на співвідношення держави та церкви, що включали ідею суспільного договору як основи форму- вання державних інститутів. Засновник і активний діяч Львівського братства Юрій Рогатинець проголошував «народну користь» найви- щою метою, а працю задля спільного блага, діяльне, а не споглядаль- не життя – шляхом досягнення цієї мети для всіх і вдосконалення ко- жної окремої людини. 36 Ідея розмежування держави та церкви, світської й духовної вла- ди, що складає підмурок Реформації як панєвропейського суспільно- політичного руху, становить основу утвердження нових соціальних інститутів, властивих історичному періоду формування національних ринків і держав. Видатний представник суспільно-політичної, філософської й економічної думки XVI ст. в Україні Станіслав Оріховський-Роксолан у своєму зверненні до папи наголошував: «Не з італійцем маєш справу нині, а з русином; не з папським, а з королів- ським підданим» [17, с. 7]. Тим самим йшлося про підпорядкування світській владі (на відміну від церковної), тобто формування інститу- ту громадянства, за якого «підданство» передбачає не лише обов’язки, а й права. Наслідуючи дух реформаційного вчення, українські гумані- сти відстоювали ідею незалежності світської влади від церковної, се- куляризацію церковних інституцій від державних. У дусі передової тенденції, що одержала свій подальший розви- ток у модерній західноєвропейській філософії XVIІ–XVIІІ ст., у кон- тексті поширення ідей реформації актуалізувалося питання про похо- дження держави. Новий імпульс у своєму розвитку отримали теорії природного права та суспільного договору. Перші спроби природного пояснення суспільних явищ і, в тому числі державної влади, було зроблено ще в добу античності, проте цілісне вчення про небожест- венне походження держави виникло в добу Відродження. Українські мислителі XVI ст. також пояснювали виникнення держави потребою людей в об’єднанні зусиль, що веде до утворення суспільного союзу. Зокрема, вже згадуваний видатний публіцист і філософ Станіс- лав Оріховський-Роксолан називав дві причини: «Насамперед, вро- джений нам ґандж, який вимагає взаємної допомоги, а потім вроджена схильність одного до другого, яка нас немовби клеїть, поєднує і ніби вузлом в’яже» [17, с. 7]. Наведений вислів оприявнює вагомі підстави для створення держави як форми асоціації, соціального об’єднання: по-перше, обмеженість індивідуальних зусиль; по-друге, наявність колективних потреб. Водночас, визначення доцільності державних ін- ститутів і державного господарства суспільними потребами та необ- хідністю асоційованої діяльності тим самим вказує на призначення та межі державної влади. У творах українських мислителів XVI ст., зокрема Станіслава Оріховського-Роксолана, було викладено ідеї, суголосні основним по- ложенням теорії природного права, яка дістала подальший розвиток у працях Г. Грація, Т. Гоббса, Б. Спінози. Згідно цієї теорії, люди на ранніх етапах становлення цивілізації були рівними, володіли та роз- поряджалися всіма благами спільно. Цей «природний» стан характе- 37 ризувався відсутністю держави та приватної власності. Згодом розви- ток господарства та суспільних відносин призвів до порушення прин- ципів рівності і справедливості, тому з метою подолання конфліктів, створення нормальних умов для співжиття та координації спільної ді- яльності люди уклали суспільний договір. Таким чином, держава ви- ступає результатом угоди про правила соціальної взаємодії, права та обов’язки кожного з учасників союзу. Трактування держави як союзу вільних людей заради загальної користі, спільного блага передбачає дотримання права та наявність громадянської влади, яка є верховною. Якщо природний стан суспіль- ства базувався на традиційному розумінні справедливості та силі окремого індивіда, що може бути охарактеризований як «війна всіх проти всіх», то перехід до громадянського стану пов’язаний з укла- данням суспільного договору, тобто регламентацією особистої свобо- ди заради спільного блага. Відтак держава виступає носієм природних прав усього населення й повинна забезпечити впорядкування релігій- ного життя, недоторканність власності, поширення освіти, гарантува- ти безперешкодне ведення торгівлі, вирішення конфліктів, покарання злочинців тощо. Згідно традиції, закладеної мислителями доби Відро- дження, держава за своїм соціальним змістом є угодою більшості про- ти меншості, союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх. Такий раціоналістичний підхід, на відміну від релігійного, сформува- вся в результаті секуляризації церкви та поширення протестантської ідеології. Центральним етичним принципом суспільно-філософської думки в Україні зазначеного періоду виступає принцип спільного блага (бла- га народу). Ідеї патріотизму, суспільної активності, служіння своєму народові були провідними в полемічній та освітянській літературі. Вони ґрунтувалися на підпорядкуванні приватних інтересів спільному благу і формували в суспільній свідомості засади громадянського гу- манізму. Ґенеза інституту громадянства передбачала не лише станов- лення системи державного управління, а й формування національної самосвідомості. Відтак, необхідною умовою існування та розвитку держави Станіслав Оріховський-Роксолан вважав виховання грома- дян, яке, на його думку, неможливе без освіти. Важливою компонентою становлення теорії державного госпо- дарства було усвідомлення ролі законів як вираження суспільних по- треб і норм життя. Зокрема, у творі С. Оріховського «Dialog» дано ви- значення держави як зібрання громадян, поєднаних узгодженням пра- ва і спільною користю, та наведено відомий вислів Цицерона, який закликав: «Щастя народу хай буде найвищим правом!». Розвиток 38 теорії природного права становить важливий здобуток епохи Відро- дження та філософії Нового часу. Представники суспільно- філософської думки XVI–XVIII ст. вкладали в поняття природного права особливий зміст. М. Козачинський, Ф. Прокопович, Ст. Оріхов- ський-Роксолан розмежовували природне право та релігійну ідеоло- гію, вважали, що феодальні порядки, підтримувані церквою, супере- чать і природному праву, і заповідям Святого Письма. Зокрема, у тво- рах Ст. Оріховського-Роксолана знаходимо судження щодо співвід- ношення природного права та писаних законів. Мислитель вважав, що найвищим і найдосконалішим є природне право, натомість закони, написані людьми, за потреби можна змінювати. Правова регламента- ція поведінки передбачає водночас визнання особистої свободи як не- віддільного права кожної людини. Таким чином, концепція природно- го права набувала нового змісту – утвердження загальногуманістич- них ідеалів і демократичних прав людини. Ст. Оріховський-Роксолан і П. Русин вважали, що в державі, які створена на засадах справедливо- сті й суспільного блага, людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слова, віри, право слідувати вказівкам власно- го розуму. Розглядаючи питання про найкращу форму державного правлін- ня, про співвідношення королівської влади та сили закону, Ст. Оріховський-Роксолан наголошував на справедливості та ефекти- вності такого устрою, де влада правителя обмежується правовими но- рмами [8, с. 124]. Дотримання законів при цьому виступає не обме- женням, а запорукою справжньої свободи, «гамівною сорочкою для свавільників». З іншого боку, правова регламентація сприяє впоряд- куванню різних сфер управлінської діяльності й визначеності меж державного господарства. «Якщо сам будеш піклуватися про все у державі, – писав учений до короля, – будеш не королем, а дуже неща- сним підданим. Хто добрий муж і любить батьківщину, хай застерігає короля від подібного, бо такі його дії суперечать праву будуть неза- конними» [8, с. 120]. Ці положення в працях мислителя свідчать про глибоке розуміння ролі соціальних інститутів та їх значення для суспільного поступу і дають підстави стверджувати, що гуманістич- но-реформаційний рух і тогочасна суспільно-філософська думка мали визначальну роль у ґенезі правової свідомості. Добробут громадян, на думку Ст. Оріховського-Роксолана, без- посередньо залежить від улаштування державного господарства, по- ділу праці та визначення громадянських обов’язків. У відомому звер- ненні до польського короля Сигізмунда «Про турецьку загрозу слово друге» мислитель зазначав, що правильна організація державного 39 господарства має враховувати спосіб життя кожного стану: «Хай буде один порядок у шляхти, другий – у священників, інший – у селянина, бо їхні інтереси не збігаються. Всі стани від твого (короля – В.Н.) іме- ні матимуть обов’язки. Але всякий шляхтич повинен служити на ко- ристь свого краю. Хай жрець постачає воїна. Хай приносить користь і селянин з купцем. Хай всяк і вдома, і на війні республіку підтримує: коли шляхта воює, інші стани вдома залишаються. Одні хай обробля- ють поля, інші займаються торгівлею, ще інші – служать службу Бо- гові. При такому розподілі обов’язків добре виявляється гармонія в суспільстві, тому що кожен є хазяїном своїх справ, а отже, і сам є ніби цензором своїх багатств. Хай надійний воїн обов’язок має себе утри- мувати згідно свого статку. Якщо міг би навіть обов’язку не мати, од- нак хай має» [9, с. 106]. Далі вчений-мислитель обґрунтовує необхід- ність загального оподаткування як економічної основи держави, вка- зуючи, що кожен має вносити певну частку зі свого прибутку або ж відбувати повинності – відробітки чи військову службу. Таким чином, у системі суспільно-політичних поглядів утверджувалась ідея участі всіх станів у державному господарстві задля забезпечення спільних економічних і військово-політичних потреб. Водночас, посилювався акцент на господарських аспектах державної діяльності, які набували дедалі більшого значення в міру розвитку економіки. Дотримуючись визнання суспільного поділу праці як основи го- сподарського життя й добробуту людей, Станіслав Оріховський- Роксолан був противником становості та соціальної ієрархії. У питан- ні, що вище «талант чи порода», мислитель ставав на бік «таланту». Титули, шляхетство, рід без особистих доброчесностей, писав він, стають порожніми символами. Справжньому шляхетству притаманні не стільки велич предків і давності гербів, скільки чеснота. Саме за ознакою відданості суспільним ідеалам, доброчесності, державної му- дрості радив королю Станіслав Оріховський-Роксолан добирати собі радників. Відтак, у суспільно-політичній думці зазначеного періоду, поряд з ідеями прихильників станової монархії виразно простежуєть- ся інша лінія, що дає підстави говорити про зародження ідеології освіченої монархії. Так, зокрема, в працях Ст. Оріховського- Роксолана показано бажаний образ «філософа на троні», «який не під дахом, а під небом мешкає» [17, с. 25]. Головною рушійною силою іс- торичного розвитку та суспільного прогресу гуманісти вважали муд- рість, розум, освіту, знання. У «Напученні королеві польському Сигі- змунду-Августу Станіслава Оріховського-Роксолана» автор зазначає, що «ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому ми- стецтві, якщо не буде вчитися. Найважче у світі, – продовжує 40 мислитель, – керувати державою. Та що корисного і гідного короля зробиш ти людям, якщо не будеш вчитися? Яким чином стануть твої громадяни справедливими, чесними, сумирними, якщо ніколи не пі- знають принципів справедливості, чесності і миру?» [8, с. 117]. Отже, ідеал соціального устрою та державного управління передбачав особ- ливу роль освіти, законів і суспільної згоди як основ загального блага. Осередком вивчення суспільних наук на основі природного пра- ва та моральної філософії стала заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою Києво-Могилянська академія. Тут викладались ос- новні положення античної економії Ксенофонта й Аристотеля, кано- нічної політекономії Середньовіччя, меркантилізму, сільської еконо- мії тощо. У вченні про господарство професори Києво-Могилянської академії дотримувалися трактування економічної сфери як не- від’ємної складової соціального життя, що підпорядковується загаль- ним законам логіки та етики. Ціннісною домінантою при цьому ви- ступало досягнення суспільного та індивідуального блага. Так, відо- мий просвітник, історик і філософ, один із найосвіченіших людей в Україні XVII ст. Інокентій Гізель у властивій його творам релігійно- етичній формі виступав на підтримку головних державних інститутів, у тому числі фінансових, засуджував намагання уникнути сплати по- датків і відбування повинностей. Відомі його філософсько- богословські та історичні праці «Синопсис, або Короткий опис про початок російського народу», «Твір про всю філософію», «Мир з Бо- гом людині», «Правдива віра», «Про народ роксоланський і його на- річчя» та ін. були спрямовані проти унії й містили характеристику українців як носіїв високої та оригінальної культури. Разом з тим, Іно- кентій Гізель з позицій ідеї громадянського гуманізму вказував на проблеми тогочасного суспільства та роль держави в їх подоланні [18, с. 83]. Аналізуючи «гріхи государственних правителей», мислитель розкрив істинне призначення державної служби – забезпечення суспі- льного блага, добробуту та щастя громадян. Теоретична думка з проблем державного устрою та економічної політики XVI–XVIII ст. знайшла своє довершення в науково- педагогічній й політичній діяльності видатного державного та церко- вного діяча, письменника, публіциста Феофана (Єлісея) Прокоповича. До трактування суспільно-політичних та економічних явищ мисли- тель підходив із позицій «природного розуму», що було свідченням подальшого відмежування науки від теології та схоластики, переходу до раціонального ступеню пізнання. Як професор Києво- Могилянської академії він послідовно відстоював і пропагував прин- ципи та ідеї філософів Нового часу. Наукові засади його вчення про 41 людину, державу, церкву лягли в основу теоретичного обґрунтування реформ Петра І. Визнаючи основою суспільного поступу освіту, роз- виток науки, техніки, ремесла, Феофан Прокопович виступав за не- впинний розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, зокрема підтримував систему насадження велико- го виробництва коштом держави, наполягав на необхідності удоско- налення системи державних органів управління. За розпорядженням царя учений був змушений залишити Академію та став радником Петра І у проведенні реформ у галузі економіки, освіти й церкви. Феофан Прокопович вважав економіку і, зокрема, господарську політику складовими етики. Варто зазначити, що на той час (межа XVII–XVIII ст.) не лише в Україні, а й в інших країнах економічні питання висвітлювалися в курсах моральної філософії. Як відомо, Адам Сміт розпочинав свої дослідження також із розробки «Теорії моральних почуттів». Феофан Прокопович наголошував, що етика на- лежить до практичних наук і включає науку про звичаї (зокрема, гос- подарські), економіку та політику. За визначенням мислителя, еконо- міка вивчає господарські звичаї на рівні домашнього господарства чи окремого маєтку, а політика – на загальнодержавному рівні. Відтак, моральний критерій – суспільне благо – виступає найвищим критері- єм ефективності господарської діяльності та мірою соціальної значу- щості держави. Розглядаючи етику як науку, що «навчає правил доб- рої поведінки», Феофан Прокопович уводить моральний імператив до вчення про економіку та політику. Найвищою метою економіки як вчення про правила, що застосовуються в окремому господарстві, та політики як вчення про норми та правила управління державою, згід- но філософсько-економічної концепції мислителя, є досягнення щастя [11, с. 506]. Гуманістична спрямованість світогляду Феофана Прокоповича поєднується в його працях із глибоким теоретичним аналізом реалій тогочасної суспільно-економічної практики. Запорукою достатку вче- ний уважав знання економії, тобто правил і норм розумного ведення господарства. Він називав такі знання справжнім скарбом, який, на відміну від матеріальних благ, не можна розтратити. Бідність він вважає наслідком недбалості, злодійства та нехтування звичаями доб- рого господарювання. Аналізуючи економічне вміння розпорядників майна Братського монастиря, Феофан Прокопович зазначає: «Якщо звиклим мерзенним і оспалим шляхом справа далі піде <...> то, хоча всю Україну їм віддай, не буде з того нічого, і такі пани з голоду ви- мруть» [12, с. 276]. Трактування економіки та політики через поняття звичаїв і норм, правил дає підстави стверджувати наявність витоків 42 інституціонального підходу вже в пізньосередньовічній соціально- філософській літературі. Формування етичних засад теорії господарства знайшло подаль- ший розвиток у світоглядній системі видатного українського філосо- фа світового масштабу Григорія Сковороди. Одним із центральних конструктів його вчення є філософська категорія «сродність», що означає адекватність життя людини його божественному призначен- ню на землі. На думку мислителя, той, хто займається своїм ділом, принесе й суспільству більше користі, але немає гіршої долі, як «всю жизнь тосковать в несродностях» [13]. Ідеї Григорія Сковороди духо- вно споріднені з ідеями його сучасника І. Канта щодо важливості мо- рального імперативу, який слугує основою самовизначення індивіду та його соціальної поведінки. Економічний світогляд українського мислителя можна аналізувати на основі філософських, полемічних, поетичних, повчальних творів. Слід визнати, що Григорій Сковорода ніде не згадує окремо економічної науки, він дотримувався ідеї все- світньої Божої економії: «Бог есть лучший астроном, он наилучший эконом» [13]. У цьому світоглядна позиція вченого є близькою до по- глядів французьких економістів другої половини XVIII ст. – фізіокра- тів. Ф. Кене та його учні виходили з ідеї про космічний порядок, уні- версальну гармонію, якій однаково підпорядковані матерія та людське суспільство. Держава не повинна заважати дії законів, які створюють природній порядок, найбільш вигідний людському роду, законів, що встановлюють природне право всіх людей. Ці вічні, незмінні закони підпорядковують собі кожну розумну людину, а держава повинна сприяти осягненню цих законів через поширення просвітницької діяльності, дотримуватись та оберігати їх. Аналізуючи суперечності взаємодії людини зі світом, Григорій Сковорода пропонував шлях до- сягнення «сродності», тобто взаємоадекватності зі світом, коли люди- на, не втрачаючи власної ідентичності, здобуває додатковий простір для самореалізації та самозбагачення через соціальну взаємодію в ме- жах держави. Висновки. Необхідність реформування державного сектора на- ціональної економіки в контексті демократичних перетворень актуалі- зує дослідження теоретичних витоків та історико-політичних умов формування концепції держави та державного господарства в україн- ській суспільно-економічній думці. У досліджуваний період, коли перемога обмінних відносин, утвердження особистої свободи як основи виокремлення суб’єктів го- сподарювання становили економічну основу становлення державних інститутів, процеси етатизації суспільної свідомості та секуляризація 43 політичної влади від церковного життя формували підвалини станов- лення теорії держави та державного господарства. У процесі еволюції соціально-філософської думки та відокремлення її від теології все бі- льшої глибини та предметності набувала розробка економічної про- блематики. Питання державного управління та господарської діяльності ста- новили органічну цілісність у системі соціально-філософських погля- дів і, відповідно до інтелектуально-духовної традиції, розглядалися з позицій дотримання природного порядку та забезпечення суспільного блага. Це засвідчують праці Станіслава Оріховського-Роксолана, Фе- офана Прокоповича, Григорія Сковороди та інших мислителів, в яких у контексті розробки морально-етичних проблем, що розкривають механізми взаємин між людьми, було започатковано трактування держави як форми врегулювання та гармонізації соціальних відносин. 1. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Со- хань (голова) та ін. — Л. : Наук. думка, 1991. — Том 4 ; XIV–XVI вв. — Відносини політичні. — 536 с. 2. Дерев’янкін Т. І. З історії економічної думки на Україні XIIІ–XVII ст. / Дерев’янкін Т. І., Перковський А. Л. // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. — Вип. 16 / Редкол.: Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Наук. думка, 1982. — С. 97—106. 3. Злупко С. М. Українська економічна думка: Постаті і теорії / Злупко С. М. — Львів : Євросвіт, 2004. — 544 с. 4. Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : Навч. посібник / Кор- нійчук Л. Я. — К. : КНЕУ, 2004. — 431 с. 5. Липинський В. Україна на переломі 1657–1659 : Замітки до історії українсь- кого державного будівництва в XVII ст. / Липинський В. — [Репринт. вид.]. — К. : Дніпро, 1997. — 307 с. 6. Ничик В. М. Из истории отечественной философии конца первой половины XVIІ – начала XVIII вв. / Ничик В. М. — К. : Наук. думка, 1978. — 298 с. 7. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Ред. Любомир Винар ; упо- ряд. Ігор Гирич, Алла Атаманенко. — 2-ге доп. вид. — Нью-Йорк – Київ – Львів – Париж – Торонто, 2001. — 464 с. 8. Оріховський-Роксолан Станіслав. Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу Станіслава Оріховського-Роксолана / Оріховський- Роксолан С. // Українська література XIV–XVI ст. / Пер. з лат. В. Д. Литви- нова. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 113—152. 9. Оріховський-Роксолан Станіслав. Про турецьку загрозу слово друге // Укра- їнська література XIV–XVI ст. / Пер. з лат. В. Д. Литвинова. — К. : Наук. думка, 1988. — С. 88—113. 10. Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI – першій третині XVII ст. / Паславський І. В. — К. : Наук. думка, 1984. — 128 с. 44 11. Прокопович Ф. Етика / Феофан Прокопович // Філософські твори. У 3-х т. — К. : Наук. думка, 1979–1981. — Том 2. Логіка. Натурфілософія або фізи- ка. Етика. — 1980. — С. 503—514. 12. Прокопович Ф. Найпревелебніший архієпископе київський і галицький, і Малої Русі! Мій найласкавіший во Христі отче, брате й спослужцю! / Фео- фан Прокопович // Філософські твори. У 3-х т. — К. : Наук. думка, 1980. — Том 3. — С. 274—276. 13. Сковорода Г. С. Сад пісень / Сковорода Г. С. // Вибрані твори / [Пер. М. К. Зерова, П. М. Пелеха, В. О. Шевчука; Передм., упоряд. та приміт. В. В. Яременка]. — К. : Веселка, 1983. — 190 с. 14. Смолій В. А. Українська національна революція XVII ст. (1648–1677 рр.) / Смолій В. А., Степанков В. С. — К. : Альтернативи, 1999. — 352 с. 15. Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII – по- чатку XVIII ст. / Смолка А. О. — К. : Задруга, 1996. — 151 с. 16. Туган-Барановський М. І. та Сковорода Г. С.: науково-пізнавальна проща до місць життя видатних українців / Туган-Барановський М. І. та Сковорода Г. С. // Матеріали мобільного семінару факультету економічних наук НаУКМА / Упоряд. Ю. М. Бажал. — Київ, 2007. — 60 с. 17. Українські гуманісти епохи Відродження : Антологія. У 2 ч. — Ч. 1. — К. : Наук. думка. Основи, 1995. — 432 с. 18. Хижняк З. І. Історія Києво-Могилянської академії / Хижняк З. І., Маньків- ський В. К. — 2-ге вид., допов. і переробл. — К. : Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2008. — 203 с. 19. Чижевський Д. Історія української літератури / Чижевський Д. — К. : Ака- демія, 2008. — 567 с. 20. Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні в XVI–XVII ст. / Яковенко Н. — Київ : Критика, 2002. — 415 с. Одержано 14.08.2009.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9409
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0320-4421
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:48:44Z
publishDate	2009
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
record_format	dspace
spelling	Небрат, В.В. 2010-06-30T15:21:34Z 2010-06-30T15:21:34Z 2009 Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. / В.В. Небрат // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 31-44. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9409 330.8 (477): 321.01 Стаття присвячена історико-теоретичному аналізу процесу формування концептуальних засад вчення про державу та державне господарство в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Статья посвящена историко-теоретическому анализу процесса формирования концептуальных основ учения о государстве и государственном хозяйстве в украинской общественной мысли XVI–XVIII вв. The article is devoted the historical and theoretical analysis of forming of conceptual bases of theory of state economy in social science of Ukraine XVI– XVIII ct. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія економічної думки Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Социально-философские истоки теории государства и государственного хозяйства в украинской общественной мысли XVI–XVIII вв. Socially-philosophical sources of theory of state and state economy in social science of Ukraine XVI–XVIII cent. Article published earlier
spellingShingle	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст. Небрат, В.В. Історія економічної думки
title	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.
title_alt	Социально-философские истоки теории государства и государственного хозяйства в украинской общественной мысли XVI–XVIII вв. Socially-philosophical sources of theory of state and state economy in social science of Ukraine XVI–XVIII cent.
title_full	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.
title_fullStr	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.
title_full_unstemmed	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.
title_short	Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.
title_sort	соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці xvi–xviii ст.
topic	Історія економічної думки
topic_facet	Історія економічної думки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9409
work_keys_str_mv	AT nebratvv socíalʹnofílosofsʹkívitokiteorííderžavitaderžavnogogospodarstvavukraínsʹkíisuspílʹníidumcíxvixviiist AT nebratvv socialʹnofilosofskieistokiteoriigosudarstvaigosudarstvennogohozâistvavukrainskoiobŝestvennoimyslixvixviiivv AT nebratvv sociallyphilosophicalsourcesoftheoryofstateandstateeconomyinsocialscienceofukrainexvixviiicent

Соціально-філософські витоки теорії держави та державного господарства в українській суспільній думці XVI–XVIII ст.

Institution

Ähnliche Einträge