Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Проаналізовані норми державного законодавства та практичні аспекти реалізації інституту присяги у публічному просторі та у сфері матеріального права на землях Правобережної України у ХV – першій половині ХVІІ ст. Доведено, що присяга реалізовувала ідею публічності в українському суспільно-правовому...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історичний архів. Наукові студії |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94097 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України
 у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. / О.В. Крупка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 72-79. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860049695298027520 |
|---|---|
| author | Крупка, О.В. |
| author_facet | Крупка, О.В. |
| citation_txt | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України
 у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. / О.В. Крупка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 72-79. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історичний архів. Наукові студії |
| description | Проаналізовані норми державного законодавства та практичні аспекти реалізації інституту присяги у публічному просторі та у сфері матеріального права на землях Правобережної України у ХV – першій половині ХVІІ ст. Доведено, що присяга реалізовувала ідею публічності в українському суспільно-правовому житті, а процедура присягання була самостійним видом доказу у цивільному судочинстві.
Проанализированы нормы государственного законодательства и практические аспекты реализации института присяги в публичном пространстве и сфере материального права на землях Правобережной Украины в ХV – первой половине ХVІІ вв. Доказано, что присяга реализовывала идею публичности в украинском общественно-правовой жизни, а процедура присягания была самостоятельным видом доказательства в гражданском судопроизводстве.
Analyzed the rules of public law and practical aspects of the Institute oath in public space and in the substantive law on Right-bank Ukraine in the XV – the first half of the seventeenth century. The historic nature of the oath is rooted in
the sacred rite that has provided the relevant rights and obligations of value, combining legal and moral responsibility. Oath of the lithuanian-ruthenian law was used as a verification method lawfully acquired property as legal action aimed at the establishment owner, in fixing the amount of movable and immovable property. Procedure oath was a prerequisite stage of proceedings and legal actions, implementing regulations regulatory privileges, deals with material obligations, sanctions.
It is proved that the oath implemented the idea of publicity ukrainian in public life, and swear procedure was independent view of evidence in civil proceedings. Procedure swear regulate complex civil relations in the middle of society, solving conflicts. On the basis of legal regulations and assembly material found swear that the procedure had great moral and legal force. Oath certifies the existence of a legal instrument, which in turn serve as the basis for the next phase of the executive or judicial proceedings. The procedure was then swear tool legalization as judicial and administrative decisions.
Institute oath in public life served as legal regulatory mechanism, the use of which ensures sustainable functioning of basic social subsystems and led to the solution of existing contradictions in the legal plane. The wide use oath in public social space as an important procedure justice and effective mechanism for implementation and protection of the rights and status of material vividly describes the features of the socio-economic structure of ukrainian lands fundamental features of which were eligible for financial private ownership and public defenses of property.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:59:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
72
УДК 94 (477.8)»ХV–ХVІІ»:34
О. В. Крупка,
кандидат історичних наук, доцент кафедри
суспільних дисциплін, Національний
університет водного господарства та
природокористування, м. Рівне, Україна
ПРИСЯГА У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ ТА ЦИВІЛЬНО-
ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Проаналізовані норми державного законодавства та практичні аспекти реалізації
інституту присяги у публічному просторі та у сфері матеріального права на землях
Правобережної України у ХV – першій половині ХVІІ ст. Доведено, що присяга реалізо-
вувала ідею публічності в українському суспільно-правовому житті, а процедура прися-
гання була самостійним видом доказу у цивільному судочинстві.
Ключові слова: присяга, публічність, цивільно-правові відносини, процедура, судочинство,
гродський суд, земський суд, Головний Трибунал.
Український соціум ХVІ–ХVІІ ст. увійшов
у період інституційних змін, які зачепили
різноманітні сфери життя, зокрема право і
судочинство. Разом із тим зберігали свою вагу
традиційні суспільні явища, які існували у
вигляді обрядів і ритуалів. Суспільно-правове
життя цього періоду багате на розмаїття
форм і виявів, що відобразилося у тенденції до
публічності процесів. У публічному просторі
зароджувалися, переходили у конфліктну фазу
та зрештою знаходили вирішення відносини
між окремими особами та соціально-професій-
ними групами. Нова більш відкрита і конку-
рентна суспільна атмосфера позначилася на
змісті правових норм, на появі та вдоско-
наленні суспільно-правових процедур. Щоп-
равда М. Блок зазначав із цього приводу, що
правова регламентація як імперативна норма,
до того ж санкціонована владою, ніколи не
є єдиною: у нашій щоденній поведінці ми
постійно підкоряємося кодексам моральним,
професійним, світським, які часто вимагають
від нас зовсім іншого, аніж кодекс законів як
такий [5, с. 81]. Тож у суспільстві ранньо-
модерної доби саме інститут присяги зберігав
традиційне значення, як символічне дійство і
ритуал, і одночасно функціонував у плинних
обставинах реформованої дійсності. Прися-
гання ставало частиною більш складних і
змістовних дій процедурного характеру.
Окремі аспекти застосування інституту
присяги у публічному і правовому просторі
українських земель Великого князівства Литовсь-
кого, Руського і Жомойтського (далі – ВКЛРЖ)
і Речі Посполитої досліджували вітчизняні
історики різних поколінь. О. Яковлів дослід-
жував звичаєве українське право, у якому
присяга виконувала функції обряду, якого
неухильно дотримувалися [21]. І. Черкаський
вивчав процедуру присягання як складову
селянського (копного) судочинства [19]. Я. Падох
називає присягу серед доказів у литовсько-
руському судочинстві разом із зізнанням,
документами, оглядом і речовими доказами,
свідками, жеребом і допитами на муках [13,
с. 668-669]. А. Гурбик з’ясував місце присяги
у судово-правовій практиці українських міщан
[6]. Н. Старченко розглядає інститут присяги
у контексті дослідження правової культури
волинської шляхти, зокрема культури ворожості
з притаманними їй ритуалами і сценаріями
розгортання конфлікту [17]. Попри чималі
фактографічні напрацювання та теоретичні
рефлексії узагальнююча праця на цю тема-
73
тику в сучасній українській історіографії
відсутня.
Метою студії є дослідження інституту
присяги у суспільному житті та у цивільному
судочинстві Правобережної України (Київщини
і Волині) у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Джерельною базою роботи є нормативне
законодавство, яке діяло на Правобережжі у
цей період та акти шляхетських гродських і
земських судів Київського і Волинського
воєводств.
Історична природа присяги закорінена у
сакральний обряд, що надавав відповідним
правам і обов’язкам значущості, поєднуючи
в собі юридичну і моральну (релігійну)
відповідальність [20, с. 137-138]. Очищувальна
присяга відома ще у давньоруському праві: у
Руській Правді вона заміняла показання
свідків, а, отже, прирівнювалася до специ-
фічного нематеріального самостійного різно-
виду доказів. Згадується «рота» – текст
присяги й у Статуті князя Володимира
Мономаха як засіб відведення звинувачення у
приховуванні чужих холопів-втікачів [8, с. 368].
Присяга у литовсько-руському праві використо-
вувалася як спосіб підтвердження набутої
законно власності, як правова дія, спрямована
на встановлення і фіксацію власника, обсягу
рухомого і нерухомого майна. Процедура
принесення присяги у таких справах була
необхідною умовою і етапом проведення
інших процесуальних дій, реалізації норм
різного роду привілеїв, матеріально-грошових
стягнень чи застосування санкцій. Як свідчить
судова практика вже у ХV ст. засвідчення
прав власності на землю передбачало складання
публічної присяги свідками і зацікавленими
особами. Рішення про розмежування земель
або про належність земельних наділів прий-
малося на підставі різних документів: листів-
наказів великого князя, актів продажу, дару-
вання чи застави. Важливим для прийняття
остаточного рішення було підкріплення
юридичних актів процедурою присяги, після
якої особи допускалися до виголошення
свідчень. Скажімо, 24 червня 1495 р. у
Дорогичині місцевий намісник прийняв межу-
вальний лист, у якому фіксувався факт прине-
сення присяги 18 свідками на земельному
наділі, що був предметом суперечки. У
документі йдеться про те, що намісник
ухвалив рішення «подлугь листовь и науки
вашей милости и тежь подлугь присягь тых
людей добрыхь». Лише після присягання
свідки були опитані, а їх свідчення, як
виявлені докази, були занесені у актові
книги – «А тыи мели светки присягнувши
светчити…» [3, с. 72].
Присяга сформувалася як складова тради-
ційної правової культури, для якої прилюдне
усно промовлене слово та посилання на ім’я
Бога були необхідними і водночас достатніми
умовами підтвердження своєї позиції, укла-
дання і забезпечення виконання різного роду
цивільних договорів, домовленостей, узятих
зобов’язань. Складання присяги сприймалося у
правовій свідомості мешканців руських
земель ВКЛРЖ як прийняття морально-
правового зобов’язання, яке мало вищу силу
[10]. Порушення присяги прирівнювалася до
гріховного діяння, морального злочину, духов-
ного падіння. У судовому акті від 7 червня
1457 р. про встановлення прав на землю
відмова приносити присягу так пояснюється
свідками сторони: «мы на томь не присяга-
емь и греху собі не принимаемь» [3, с. 11].
У законодавстві ХVІ ст. присяга неодмінний
правовий ритуал і чітко закріплена юридична
норма. Так, згідно Статуту ВКЛРЖ 1529 р.
(розділ 1, артикул 3, 4 та розділ 3, артикул 11)
присягання супроводжувало процедуру підтверд-
ження законності придбання або успадкування
власності та у процесі доведення належності
до шляхетського стану [7, с. 71, 79-80]. Про
присягу, як про складову правових процедур,
ідеться в універсалі Сигізмунда І 10 червня
1532 р. про затвердження торгових шляхів
для перегону волів і перевезення товарів з
Волощини, Поділля, Галичини та Волині на
територію Польщі [18, с. 58]. Торгівець, на
якого впала підозра у порушенні законів про
торгівельні шляхи та правила перевезення
товарів, мав продемонструвати законослухня-
ність, склавши тілесну присягу, тобто
74
присягу з колінопреклонінням. Інакше він
оголошувався винним і підпадав покаранню.
В універсалі Сигізмунда Августа 8 жовтня
1547 р. обумовлюється процедура перетину
товару через митницю, на який є королівсь-
кий привілей на безмитне перевезення.
Купці для підтвердження належності товару
князям чи панам мали скласти присягу перед
королівськими митниками – «тыє купьцы
мають тымь мытником нашимь присягу чинити:
хрестиянє подлугь права свого, а жидова на
десятеро божье приказанье…» [18, с. 75].
Присяга була важливою елементом комплексу
юридично-правових ставових привілеїв шляхти.
Складання присяги прирівнювалося до право-
вого механізму, що відповідав безумовному
доказу. У 1559 р. сейм прийняв ухвалу про
те, що шляхта Литовсько-Руської держави за
умови складання присяги звільнялася від
сплати мит за вивезення на продаж продуктів
власного виробництва. Зміст цієї ухвали
трансформувався у норму Статуту ВКЛРЖ
1566 р. [14, с. 28-29]. Процедура присягання
лише підкреслює, увиразнює привілей у
економічній сфері, у комплексі заходів вона
засвідчує особливе правове і матеріальне
становище шляхти, сигналізує про формально-
юридичне закріплення правового відособлення
та економічного домінування шляхетського
стану.
У Статуті ВКЛРЖ 1566 р. присяга кваліфі-
кується як необхідна позаправова процедура
тісно пов’язана із такими ланками слідчого
процесу як власне свідчення сторін та надання
свідків для підтвердження своїх позицій. Від
обґрунтованості речових доказів та від
вибору свідків, їх надійності залежало рішення
суду про допущення сторони до присяги.
Артикул 2 розділу 14 прямо закликав суддів
допускати до присягання ту сторони, яка
краще обґрунтовувала свою позицію, організо-
вувала свій захист, представивши суду надійних
свідків – «при своїх сведках близшая будет ку
доводу» [15, с. 192]. Присяга була частиною
судово-слідчих дій, ланкою у процесі
встановлення істини – визнання вини чи
доведення невинуватості. Поняття «довод
слушний» і «присяга» у праві й у правовій
свідомості розрізнялися і мали цілком само-
стійне значення. Відтак чітко розмежову-
вався процес збору і представлення доказів
та процедура присягання. Правові акти
яскраво ілюструють це розуміння: «доводи»
відносяться до процесуальних дій правового
характеру, а складання присяги належить до
символічних і ритуальних процедур, покли-
каних швидше підкреслити відданість традицій-
ним цінностям, силу і непорушність слова,
освяченого посиланням на ім’я Бога, благо-
родність походження.
Статут 1566 р. регламентує використовує
присягу у більшості цивільних справ. До
цивільно-правових відносин, легітимація яких
передбачала виконання процедури присягання,
належать: підтвердження законності угод про
заставу (арт. 10 розд. 1, арт. 22, розд. 7);
підтвердження існування раніше укладених
угод (боргові, заставні, маєткові листи) у
випадку втрати оригіналів документів (арт.
24 розд. 7); укладання та умови виконання
договору позики (арт. 25 розд. 7); порядок
складання заповіту у надзвичайних обставинах
(арт. 3 розд. 8). У більшості з цих артикулів
чітко простежується головна мета і зміст
присягання: присягою підтверджується чистота
намірів, відсутність злого умислу у діях,
законослухняність і лояльність до державно-
правової системи.
Порядок визначення кордонів між маєтками,
який урегульовувався артикулом 1 розділу 9
передбачав присутність 18 свідків від кожної
сторони. Шість відібраних свідків і учасник
процесу на вимогу суду зобов’язувалися
принести присягу – «и кого найдуть судьи
близшого ку доводу, тогды кожного стану
вишеймененых маеть и з шестма сведками,
сам семый на своем кгрунте присегнуть»
[15, с. 153]. Ця норма вирішальним чином
позначалася на підсумках судового розгляду,
адже «визнання судом, яка сторона ближча до
доводу і приноситиме присягу, дорівнювало
визнанню правоти даної сторони» [15, с. 521].
Артикул 2 розділу 9 встановлював відпо-
відальність за не вчасне прибуття однієї із
75
сторін до суду у справах про межі та межові
знаки: у такому випадку інша сторона,
надавши свідків – «сведков присяглых» і
склавши персональну присягу, отримувала
рішення на свою користь [15, с. 154].
Обмеження допуску до свідчень у земель-
них справах визначалися артикулом 3 розділу 9.
До свідчення, а, отже, до складання присяги
не допускалися особи не християнського віро-
сповідання («не мають сведецства припущони
бити жидове а ни татарове, одно христи-
янського Римского або Греческого закону»)
та ті, християни, які не відвідували церкву,
тобто не сповідалися і не причащалися
(«которие божого тела не приймують») [15,
с. 154]. Іудеї могли свідчити під присягою у
не шляхетських судах, для них існував
окремий порядок проведення процедури та
відмінний текст роти [18, с. 327].
Процедура присягання мала чітко окрес-
лені законодавством станові рамки, будучи,
по-суті, символом і практичним елементом
станово-правової автономізації. Окремий тип
присяги був передбачений для духовенства,
шляхти, міщан, селян. У випадку, якщо, до
прикладу, світська влада примушувала складати
присягу осіб духовного стану, це призводило до
конфліктних ситуацій, до скарг і намагання
захистити свої корпоративні правові імунітети.
Так, у скарзі православного духовенства на
зловживання місцевих старост до князя
К. Острозького 16 червня 1590 р. зазначений
і примус до присягання перед ними –
«приправуючи о присяги» [4, с. 268].
Про процедуру приведення до присяги
возним свідків яскраво свідчить уривок з
судового акту Витебської земської книги
1598 р.: «…которые вси три светки имены
выш помененые выконываючи присягу свою
заразом перед нами врадом поклекнувши
и по два пальцы не евангелию светую
наложивши почали были присягу свою з
роты имь написаное за возным по слову
вымовляти» [12, с. 16].
У політико-правовій дійсності Київщини і
Волині присяга була досить поширеним
явищем. У публічному просторі та правовій
культурі міст вона використовувалася під
час виголошення заяв, оприлюднення і
внесення до судових книг статистичних
даних, кількісного обліку осіб чи об’єктів,
інвентарів, документів, що містили важливу
інформацію і визначали правовий порядок
володіння, успадкування, санкціонували поділ
і встановлювали межі маєтків. Присяга викорис-
товувався для засвідчення факту укладання
та істинності змісту різних документів
цивільно-правової сфери. 24 жовтня 1635 р.
у луцькому гродському суді острозький
бурмістр О. Романович зробив заяву під
присягою про кількість ремісників на частині
міської території, яка належала спадкоємниці
князів Острозьких, Анні-Алоїзі Ходкевич
[11, с. 12-13].
На підставі присягання свідків або місце-
вих урядників приймалися рішення централь-
ною владою. 2 лютого 1596 р. підписано
королівський декрет про звільнення київського
воєводи князя К. Острозького від сплати
податків (побору і чопового) з його маєтків у
Кременецькому повіті, спустошених татарами і
повсталими козаками [16, с. 108-109]. Це
рішення з’явилося лише після того, як було
виконано інший декрет короля – війти,
бурмистри та керівники сільських громад
(отамани) склали присягу у кременецькому
гродському суді і засвідчили збитки від
«попаленю тых маетности от татарина и
спустошеню от козаков» [16, с. 109].
Складання присяги обумовлювалося коронною
конституцією, зокрема у розділі присвя-
ченому порядку сплати цла – прикордонного
мита. Фактори, слуги пана, які супроводжу-
вали товар у дорозі, складали присягу –
«сознанье факторское» на митниці. У них
вони зазначали факт сплати та розмір мита за
перевезений товар. Присяга фактора оформлю-
валася у вигляді окремого документа, який
уносився до реєстраційних книг митної комори
[18, с. 193-204]. Застосування процедури
присягання у контексті дотримання митного
законодавства мало на меті забезпечити
отримання об’єктивної інформації про власника
товару, про законність перевезення товару,
про маршрут транспортування та обсяг товару.
76
Від отриманої у правовий спосіб інформації
залежала сума нарахованого до сплати мита,
у чому була зацікавлена як митна комора,
так і особа, яка здійснювала торгівельні
операції. Присяги на підтвердження власності
товару стали правовою нормою у сфері
практичного здійснення торгівельно-еконо-
мічних відносин на Волині у першій поло-
вині ХVІІ ст. Збереглася велика кількість
документів, у яких яскраво проявилося зна-
чення присяги у якості провідного механізму
підтвердження законності прав власності та
легітимності реалізованої торговельно-еконо-
мічної діяльності. Так, зокрема, 25 серпня
1636 р. у Володимирському замку Микола
Якович склав присягу, у якій засвідчив, що
він, як слуга Юрія Заславського, переганяв
110 волів [18, с. 305].
Складання присяги було обов’язковою
умовою процедури повернення селян-втікачів
до власника. На першому етапі присягу
складала потерпіла сторона, яка підтверджувала
правдивість наведеної у позові інформації
(засвідчувався факт приналежності втікачів
до маєтків саме цього господаря, вказувалася
їх кількість, нерідко стать і вік). 11 лютого
1611 р. возний Київського воєводства зі
свідками прибув до Овруча для зустрічі з
місцевим старостою князем М. Вишневець-
ким «для выслухання присяги» у справі про
втечу селян Я. Білкевича до містечка Михай-
лова. Возний виконував рішення київського
гродського суду [1, с. 148-149].
Окремі ланки процесу повернення втікачів
визначалися судовим рішенням та «листом»,
у якому сторона повертала «збеглих» і брала
на себе низку додаткових зобов’язань. До
прикладу, 1 листопада 1593 р. возний А. Храпов-
ський повідомив гродському суді у Луцьку
про те, що київський воєвода К. Острозький
видав частину селян, які були підданими
князя Й. Корецького. Однак частина інша
частина селян продовжувала перебувати у
маєтках Острозького. Возний у реляції
зазначив, що всупереч попередньому «запису»
урядники і слуги воєводи решту селян не
повернули, «присяги не чинили», а сам князь
грошової компенсації за кожну неповернуту
людину не сплатив [16, с. 100]. Варто заува-
жити з цього приводу, що відмова присягати
з боку власників, їх слуг чи підданих часто
трапляється у актових матеріалах цього
періоду [9, арк. 1-1 зв.]. У таких випадках
розгляд справи переносився на апеляційний
рівень, що об’єктивно призводило до затягу-
вання судового процесу.
Поширеною була присяга на підтверд-
ження прав власності. У випадку земельних
спорів суд зобов’язував сторони скласти
присягу, у якій містилося підтвердження
законності володіння маєтками на підставі
надання чи укладеного договору. Це була
обов’язкова процедура, визначена сеймо-
вими конституціями. Складалася така присяга
на основі попередньо визначеного тексту-
роти у присутності возного. Скажімо, присягу
на підтвердження прав власності на худобу
склав 25 серпня 1636 р. слуга князя Ю. Зас-
лавського Микола Янович, у якій підтвердив,
що на ярмарок до Лукова переганяють 110 волів
із Заславської волості. У документі, внесе-
ному возним до володимирських замкових
книг згадується, що присяга складається перед
іконою – «прихиляючис до конституции
коронных о цьлах водных ухвалєных, присягу
тєлєсную перед выображєнєм Христоса пана
укривкованого…, водлуг роты в праве
написаное…» [18, с. 313]. Присяга стала
провідним аргументом житомирського гродсь-
кого суду у справі про встановлення закон-
ного власника села Панівці, за яке змагалися
Януш Острозький та Петро Семашко. Рішення
суду від 24 серпня 1584 р. надавало можли-
вість уряднику Панівців для підтвердження
своїх свідчень (а вони у свою чергу були на
користь волинського князя) прийняти присягу
[2, с. 95].
Присяга використовувалася для підтверд-
ження угод, які містили матеріальні зобов’я-
зання. У деяких випадках для пришвидшення
справи прописувалася спрощена юридична
процедура без виконання символічних
ритуалів. Сторони у таких документах-
«листах добровільних» чітко обумовлювали
77
негайне і безумовне виконання угоди або
узгоджували порядок сплати суми штрафних
санкцій, не вдаючись до процедури прися-
гання. У 1611 р. О. Тишкевич на відшкоду-
вання грошового боргу передає Ф. Жашковсь-
кому у трирічне тимчасове володіння село
Голодки Житомирського повіту. Гарантією
виконання угоди був заклад у сумі двох
тисяч польських золотих, який мав сплачу-
ватися на першу вимогу позивача без
складання присяги – «на голое речене, кром
доводу и присяги телесное» [1, с. 141].
Подібний лист О. Тишкевич видав також
Ю. Вилзі, у якому було визначено умови
і механізм сплати закладу «без присяги
телесное» [1, с. 229].
Складання присяги ініціювали як місцеві
суди, так і суд апеляційного рівня –
Головний Трибунал. Трибунальський суд
відправляв до земського суду своїм декретом
тих, хто апелював до вищого установи для
приведення їх до присяги щодо вказаних
меж володінь [12, с. 22]. Декрет Головного
Трибуналу 1628 р. передбачав складання
присяги Т. Ходикою-Криницьким, який мав
підтвердити відсутність у своїх володіннях, у
містечку Басані Київського повіту, підданих
селян мозирського маршалка Ю. Лозки.
Зрештою фігуранти цієї справи уклали
приятельську угоду і Криницький, так і не
присягнувши, а, отже, визнавши справед-
ливість висунутих щодо нього претензій,
сплатив компенсацію позивачу за втікачів –
«за тые подданые… достаточная и скутечная
сатисфакьция» [16, с. 217].
Аналіз законодавчих нормативних актів
та актового матеріалу свідчить про те,
процедура присягання мала велику моральну
і правову силу. Присягою засвідчували
існування правового документа, що у свою
чергу слугувало підставою для виконання
наступного етапу адміністративно-розпоряд-
чих або правових дій. Процедура присягання
була відтак самостійним видом доказу у
цивільному судочинстві, інструментом легаліза-
ції як судових, так і управлінських рішень.
Отже, інститут присяги у суспільному
житті Правобережної України у ХVІ – першій
половині ХVІІ ст. виконував функцію легаль-
ного регуляторного механізму, застосування
якого в умовах недоформованості інститутів,
забезпечувало стале функціонування базових
соціальних підсистем та призводило до розв’я-
зання наявних суперечностей у правовій
площині. Присяга реалізовувала ідею публіч-
ності, яка тлумачилася як широкий спектр
соціально-економічних, матеріальних і соціально-
статусних, символічних презентацій інтересів
особи. Процедура присягання врегульовувала
комплекс цивільно-правових відносин у середині
суспільного організму, вирішуючи конфліктні
ситуації чи запобігаючи їх виникненню.
Застосування такого механізму сприяло форму-
ванню атмосфери довіри і співпраці, переводячи
взаємовідносини у публічну сферу. Широке
застосування присяги у публічному суспіль-
ному просторі, як важливої процедури
судочинства та дієвого механізму реалізації і
захисту матеріальних і статусних прав,
яскраво характеризує особливості суспільно-
економічного устрою українських земель,
засадничими рисами якого були право на
матеріальне приватне володіння та публічні
інструменти захисту власності. Разом із
тенденцією на набуття правосуб’єктності
різними верствами населення, індивіду-
алізацією та урізноманітненням форм суспіль-
ного життя ці риси закладали тривку основу
цивілізаційного коду українського соціуму
ранньонового часу.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / [Підготували до видання А.М. Матвієнко,
В.М. Мойсієнко]. – Житомир, 2002. – 390 с.
2. Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582-1588 рр.) / [Підготував до видання
М. К.Бойчук]. – К.: Наукова думка, 1965. – 191 с.
3. Акты Литовской метрики / [Собраны Ф.Леонтовичем]. Т. 1. Вип. 2. – Варшава, 1897. – 255 с.
78
4. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, Высочайше
утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. І. Т. 1. Акты,
относящиеся к истории православной церкви в Юго-Западной России (1481-1596 гг.) [Под ред.
Н. Иванишева] – К., 1859. – X+554 с.
5. Блок М. Апология истории / М. Блок. – М.: Наука, 1973. – 232 с.
6. Гурбик А.О. Місцеве самоврядування в суспільній свідомості і практиці / А.О. Гурбик // Українське
суспільство на зламі середньовіччя та нового часу : нариси з історії ментальності та національної
свідомості. – К., 2001. – С. 250-277.
7. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVI вв. / [Сборник материалов под редакцией
И.И. Яковкина]. – Ленинград: Соцекгиз, 1936. – 155 с.
8. Захарченко П.П. Історія держави і права України: Підручник / П.П. Захарченко. – К., Атіка, 2004. – 368 с.
9. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, ф. 59, № 40.
10. Крупка О. В. Реалізація принципів публічності і моральності в праві та судочинстві на землях
Правобережної України в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. / О.В. Крупка // Слов’янський вісник. Збірник
наукових праць. – Рівне, 2014. – Вип. 20. – Ч. 1. – С. 64-75.
11. Ковальський М. Етюди з історії Острога. Нариси / Ковальський М. – Острог, 1998. – 287 с.
12. Лаппо И.И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI в. / И.И. Лаппо. – СПб., 1897. – 39 с.
13. Падох Я. Історія українського судівництва / Я. Падох // Енциклопедія українознавства. [Загальна частина]. – К.,
1995. – Т. 2. – 1995. – C. 665-670.
14. Статут Великого князьства Литовского 1566 года // Временник Московского общества истории и
древностей российских. – 1855. – Кн. 23. –1855. – 240+75 c.
15. Статути Великого князівства Литовського. У 3–х томах. / [За ред. С. Ківалова, П. Музиченка,
А. Панькова]. – Одеса, 2003. – Т. 2. (Статут ВКЛ 1566). – 2003. – 560 с.
16. Селянський рух на Україні 1569 – 1647 рр. [Збірник документів і матеріалів]. – К.: Наукова думка, 1993. –
534 с.
17. Старченко Н. Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина ХVI –
ХVІI століття) / Н. Старченко. – К.: Laurus, 2014. – 512 с.
18. Торгівля на Україні ХIV – середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина. – К.: Наукова думка, 1990. – 408 с.
19. Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні – Русі ХVІ – ХVІІІ віках / Черкаський І. // Праці комісії
для виучування історії західно–руського та вкраїнського права. – К., 1928. – Вип. 4, 5. – 1928. – 714 с.
20. Шаповал В. М. Присяга // Юридична енциклопедія: В 6 т. / [Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.]. – К.:
Українська енциклопедія, 2003. – Т. 5: П-С. – С. 137-138.
21. Яковлів А. Українське право // Українська культура. [Лекції за редакцією Д. Антоновича ] / А. Яковлів. –
К.: Либідь, 1993. – C. 222–236.
О. В. Крупка,
Национальный университет водного хозяйства и природопользования, г. Ровно, Украина
ПРИСЯГА В ОБЩЕСТВЕННОЙ ЖИЗНИ И ГРАЖДАНСКО-ПРАВОВЫХ ОТНОШЕНИЯХ
ПРАВОБЕРЕЖНОЙ УКРАИНЫ в ХVІ – первой половине ХVІІ века
Проанализированы нормы государственного законодательства и практические аспекты реализации
института присяги в публичном пространстве и сфере материального права на землях Правобережной
Украины в ХV – первой половине ХVІІ вв. Доказано, что присяга реализовывала идею публичности в украинском
общественно-правовой жизни, а процедура присягания была самостоятельным видом доказательства в
гражданском судопроизводстве.
Ключевые слова: присяга, публичность, гражданско-правовые отношения, процедура, судопроизводство,
гродский суд, земский суд, Главный Трибунал.
O. Krupka
National University of Water Management and Nature Resources Use, Rivne, Ukraine
OATH IN PUBLIC LIFE AND CIVIL LAW RELATIONS RIGHT-BANK UKRAINE
in the XVI–XVII century the first half
Analyzed the rules of public law and practical aspects of the Institute oath in public space and in the substantive law
on Right-bank Ukraine in the XV – the first half of the seventeenth century. The historic nature of the oath is rooted in
79
the sacred rite that has provided the relevant rights and obligations of value, combining legal and moral responsibility.
Oath of the lithuanian-ruthenian law was used as a verification method lawfully acquired property as legal action
aimed at the establishment owner, in fixing the amount of movable and immovable property. Procedure oath was a
prerequisite stage of proceedings and legal actions, implementing regulations regulatory privileges, deals with material
obligations, sanctions.
It is proved that the oath implemented the idea of publicity ukrainian in public life, and swear procedure was
independent view of evidence in civil proceedings. Procedure swear regulate complex civil relations in the middle of
society, solving conflicts. On the basis of legal regulations and assembly material found swear that the procedure had
great moral and legal force. Oath certifies the existence of a legal instrument, which in turn serve as the basis for the
next phase of the executive or judicial proceedings. The procedure was then swear tool legalization as judicial and
administrative decisions.
Institute oath in public life served as legal regulatory mechanism, the use of which ensures sustainable functioning
of basic social subsystems and led to the solution of existing contradictions in the legal plane. The wide use oath in
public social space as an important procedure justice and effective mechanism for implementation and protection of the
rights and status of material vividly describes the features of the socio-economic structure of ukrainian lands
fundamental features of which were eligible for financial private ownership and public defenses of property.
Keywords: oath, publicity, civil relations, procedure, rule-making, zemskij court, grodskij court, tribunal chief.
Рецензенти: Сінкевич Є. Г., д-р іст. наук, проф.;
Тригуб П. М., д-р іст. наук, проф.
© Крупка О. В., 2015 Дата надходження статті до редколегії 12.02.2015
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94097 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1609-7742 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:59:05Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Крупка, О.В. 2016-02-08T18:07:22Z 2016-02-08T18:07:22Z 2015 Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України
 у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. / О.В. Крупка // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 72-79. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94097 94 (477.8)»ХV–ХVІІ»:34 Проаналізовані норми державного законодавства та практичні аспекти реалізації інституту присяги у публічному просторі та у сфері матеріального права на землях Правобережної України у ХV – першій половині ХVІІ ст. Доведено, що присяга реалізовувала ідею публічності в українському суспільно-правовому житті, а процедура присягання була самостійним видом доказу у цивільному судочинстві. Проанализированы нормы государственного законодательства и практические аспекты реализации института присяги в публичном пространстве и сфере материального права на землях Правобережной Украины в ХV – первой половине ХVІІ вв. Доказано, что присяга реализовывала идею публичности в украинском общественно-правовой жизни, а процедура присягания была самостоятельным видом доказательства в гражданском судопроизводстве. Analyzed the rules of public law and practical aspects of the Institute oath in public space and in the substantive law on Right-bank Ukraine in the XV – the first half of the seventeenth century. The historic nature of the oath is rooted in
 the sacred rite that has provided the relevant rights and obligations of value, combining legal and moral responsibility. Oath of the lithuanian-ruthenian law was used as a verification method lawfully acquired property as legal action aimed at the establishment owner, in fixing the amount of movable and immovable property. Procedure oath was a prerequisite stage of proceedings and legal actions, implementing regulations regulatory privileges, deals with material obligations, sanctions.
 It is proved that the oath implemented the idea of publicity ukrainian in public life, and swear procedure was independent view of evidence in civil proceedings. Procedure swear regulate complex civil relations in the middle of society, solving conflicts. On the basis of legal regulations and assembly material found swear that the procedure had great moral and legal force. Oath certifies the existence of a legal instrument, which in turn serve as the basis for the next phase of the executive or judicial proceedings. The procedure was then swear tool legalization as judicial and administrative decisions.
 Institute oath in public life served as legal regulatory mechanism, the use of which ensures sustainable functioning of basic social subsystems and led to the solution of existing contradictions in the legal plane. The wide use oath in public social space as an important procedure justice and effective mechanism for implementation and protection of the rights and status of material vividly describes the features of the socio-economic structure of ukrainian lands fundamental features of which were eligible for financial private ownership and public defenses of property. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Історичний архів. Наукові студії Вітчизняна та всесвітня історія Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Присяга в общественной жизни и гражданско-правовых отношениях Правобережной Украины в ХVІ – первой половине ХVІІ века Oath in public life and civil law relations Right-Bank Ukraine in the XVI-XVII century the first half Article published earlier |
| spellingShingle | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Крупка, О.В. Вітчизняна та всесвітня історія |
| title | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. |
| title_alt | Присяга в общественной жизни и гражданско-правовых отношениях Правобережной Украины в ХVІ – первой половине ХVІІ века Oath in public life and civil law relations Right-Bank Ukraine in the XVI-XVII century the first half |
| title_full | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. |
| title_fullStr | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. |
| title_full_unstemmed | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. |
| title_short | Присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах Правобережної України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. |
| title_sort | присяга у суспільному житті та цивільно-правових відносинах правобережної україни у хvі – першій половині хvіі ст. |
| topic | Вітчизняна та всесвітня історія |
| topic_facet | Вітчизняна та всесвітня історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94097 |
| work_keys_str_mv | AT krupkaov prisâgaususpílʹnomužittítacivílʹnopravovihvídnosinahpravoberežnoíukraíniuhvíperšíipoloviníhvííst AT krupkaov prisâgavobŝestvennoižizniigraždanskopravovyhotnošeniâhpravoberežnoiukrainyvhvípervoipolovinehvííveka AT krupkaov oathinpubliclifeandcivillawrelationsrightbankukraineinthexvixviicenturythefirsthalf |