Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст.
У статті висвітлюється уявлення українських діячів Наддніпрянщини про Галичину в останній чверті ХІХ ст. Особливу увагу звернуто на листування, спогади, періодику, наукові праці наддніпрянських діячів, що засвідчили усвідомлення національної єдності українських земель по обидва боки кордону між Росі...
Saved in:
| Published in: | Історичний архів. Наукові студії |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94101 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. / І.Я. Райківський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 98-105. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859738453942468608 |
|---|---|
| author | Райківський, І.Я. |
| author_facet | Райківський, І.Я. |
| citation_txt | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. / І.Я. Райківський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 98-105. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історичний архів. Наукові студії |
| description | У статті висвітлюється уявлення українських діячів Наддніпрянщини про Галичину в останній чверті ХІХ ст. Особливу увагу звернуто на листування, спогади, періодику, наукові праці наддніпрянських діячів, що засвідчили усвідомлення національної єдності українських земель по обидва боки кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями, брак інформації про край.
В статье освещается представление украинских деятелей Приднепровья о Галиции в последней четверти XIX в. Особое внимание обращено на переписку, воспоминания, периодику, научные труды приднепровских деятелей, которые показали осознание национального единства украинских земель по обе стороны границы между Российской и Австро-Венгерской империями.
The article deals with the ideas of the Naddniprianska part of Ukraine leaders about Galicia in the last quarter of the nineteenth century. Particular attention is paid to the correspondence, memoirs, periodicals, scientific works of public figures from Naddniprianska part of Ukraine, which proved awareness of National Unity of Ukrainian lands on both sides of the border between the Russian and Austro-Hungarian empires, lack of information about the region.
|
| first_indexed | 2025-12-01T16:24:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
98
УДК 94(477.83/.86)«ХІХ»
І. Я. Райківський,
доктор історичних наук, доцент, завідувач
кафедри історії України Прикарпатського національного
університету ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ, Україна
УЯВЛЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ
ПІДРОСІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ ПРО ГАЛИЧИНУ
останньої чверті ХІХ ст.
У статті висвітлюється уявлення українських діячів Наддніпрянщини про Галичину в
останній чверті ХІХ ст. Особливу увагу звернуто на листування, спогади, періодику,
наукові праці наддніпрянських діячів, що засвідчили усвідомлення національної єдності
українських земель по обидва боки кордону між Російською та Австро-Угорською
імперіями, брак інформації про край.
Ключові слова: українофіл, національний рух, діяльність, Галичина.
У сучасній українській історіографії викликає
інтерес дослідження національного руху в
ХІХ ст., що дало б змогу розкрити механізм і
фактори формування української нації в
європейському контексті. В українському
варіанті особливістю національного відродж-
ення (модерного націотворення) було перебу-
вання етнічних українських («руських»,
«малоруських») земель під владою двох
імперій – Російської, що охоплювала близько
85 % етнічної території, та Австро-Угор-
ської. Характер відносин між українськими
суспільствами (точніше, їхніми національ-
ними елітами) – одна з ключових проблем
історії України [30, с. 497, 498]. Мало-
дослідженою сторінкою є питання уявлення
українських громадівців Наддніпрянщини
про Галичину, зокрема в останній чверті ХІХ ст.
Ця тема викликала зацікавленість дослід-
ників [32; 38 та ін.], у т. ч. автора
пропонованої статті [34-38], але й досі має
наукову і суспільно-політичну актуальність.
Наддніпрянська інтелігенція після Емсь-
кого указу 1876 р. шукала більш тісних
зв’язків із Галичиною, де були кращі можли-
вості для національного розвитку в умовах
конституційно-парламентського устрою в
Австро-Угорщині. Галичина в розумінні
лідерів українського руху з Наддніпрянщини
повинна була відіграти роль своєрідного
резервуару для збирання і зберігання загально-
українських культурних надбань із надією,
що антиукраїнські репресії царизму з часом
будуть відмінені. Відомий діяч одеської
громади М. Комаров у листі до О. Барвінсь-
кого із сумом констатував, що «нам світ
завьязано! Тільки й світа, що з Вашоі
Галичини». Він закликав працювати «для
нашоі неньки цілокупноі Русі-Украіни» [24,
арк. 35 зв.]. Отримуючи «листи з-за кордону»,
І. Стешенко переносився «рожевими думками в
той благодатний куток нашої поетичної
Руси, що приховала своє могутнє життя під
Карпатами…» (лист до О. Барвінського в
1893 р.) [26, арк.8]. «Галичан треба шче
доробити, – писав М. Драгоманов до київ-
ської «Старої громади» в кінці 1876 р. – І ви
не повірете, скільки на возньу з ними іде
часу, і jака цьа возньа нудна… А тут треба
усебічноjі і частоjі возні, иноді ньанчіньньа
чисто особистого» [1, с. 240]. У розвитку
українофільства на галицькому ґрунті клю-
чову роль відіграли наддніпрянські діячі
П. Куліш, М. Драгоманов, В. Антонович,
О. Кониський та ін.
Однак у 1880-ті рр. «відносини між Гали-
чиною і Наддніпрянщиною вступили в
період складних випробувань на міцність.
99
Участь наддніпрянців у національному русі
невпинно відходила на другий план» [30,
с. 140, 142]. Національний рух у Галичині
за своїм розмахом, глибиною та ідейним
наповненням випереджав Наддніпрянщину,
що проявилося в здійснюваній народовцями
на початку 80-х рр. концепції «органічної
праці» для зміцнення власної підтримки в
масах і нерідко породжувало особисті непоро-
зуміння між українськими діячами обабіч
Збруча. «Основні ідеї россійського украйно-
фільства й галицького зовсім не однакові, –
стверджував М. Драгоманов у листі до редак-
ції львівської «Правди» 7 жовтня 1892 р. –
Рішучих «одрубників», подібних до галиць-
ких народовців, дуже мало» серед громадівців
Наддніпрянщини [7, с. 403; 13, арк. 33].
Д. Дорошенко змушений був визнати, що
львівські журнали, передусім «Зоря» і
«Літературно-науковий вістник», стали для
нього (як і для багатьох тогочасних грома-
дівців) «за школу національної української
свідомости. Вони відкрили мені новий світ».
«З «Зорі» я довідався, – згадував він, – про
українське життя в Галичині, про наші
тамошні товариства, довідався про імена Франка
і Грушевського, які стали «властителями»
моїх дум» [6, с. 41]. Однак, приїхавши
вперше до Львова в 1904 р., Д. Дорошенко
був вражений відмінностями в суспільному
житті галичан і наддніпрянців. Зокрема, це
стосувалося неоднакового становища «в
суспільстві жінки. Ми звикли в Росії і в
Україні до свобідніших, вільніших товарись-
ких відносин. [...] Не заімпонувала нам
столиця галицької України й своїм зовніш-
нім виглядом. [...] Самий розмах київського
життя…, все це давало в наших очах
перевагу Києву» [6, с. 83, 84].
Однак різниця політичних режимів не
посилила настрої до відчуження, навпаки,
стала притягальним чинником між Галичиною
і Великою Україною. У Галичині вбачалася
месіанська роль щодо підросійської України, де
не існувало політичних свобод [30, с. 142, 143].
На риторичне питання, чому «Галичина
стала центромъ украинского літературного
руху», І. Нечуй-Левицький (Баштовий) дав
лаконічну відповідь: «Винна Россія, що не
дає стати симъ центромъ» Києву, Харкову
або Одесі, «силою выперла сей центръ зъ
Украины въ Галичину» [2, с. 34, 35].
М. Драгоманов переконував у пресі, що
«несмотря на западное положение Галичины,
самосознание ее общества идет толчками …
преимущественно из Малороссии» [8, с. 243].
Водночас російська преса констатувала брак
інформації в імперії Романових про націо-
нальне життя в Галичині. Так, журнал
«Галицко-русскій вѣстник», що недовго
виходив у Петербурзі 1894 р., в передмові до
першого номера прямо заявляв: «Очень
немногіе въ Россіи близко знакомы съ
положеніемъ четырехъ почти милліоновъ
русскаго народа, подпавшаго волею судебъ
подъ владычество Австро-Венгріи… Изрѣдка
появляющіяся о ней отрывочныя свѣдѣнія въ
русской печати заурядъ бываютъ неточны и
сбивчивы…» [31, с. І]. Видавці декларували
свою мету – «привлечь вниманіе русскаго
общества къ Галичанамъ…» [31, с. 6].
Брак інформації про національний рух у
Галичині засвідчує листування тогочасних
діячів. В. Дорошенко згадував, що про
становище Галичини мало хто знав «поза
окремими одиницями», в російській пресі
бракувало інформації про край [5, с. 197].
«Про Америку вдесятеро більше маемо
вістей, ніж про Галичину!», – скаржився
О. Кониський у листі до О. Барвінського
21 січня 1886 р., а 2 лютого того ж року з
іронією написав, що навіть «про мормонів
(мормонізм – релігія, створена в США. – І.Р.)
ми тепер більше відаемо, ніж про Галичину»
[21, арк. 15 зв., 23]. Ситуація не змінилася
через десять років, коли О.Кониський 17 (29)
вересня 1895 р. відверто зауважив О. Барвінсь-
кому: «Я майже нічого не відаю, що діється
у Вас» [22, арк. 62]. І. Нечуй-Левицький
писав В. Барвінському 4 січня 1880 р., що «в
тутешніх газетах про Ваші (галицькі. – І.Р.)
діла нема нічого: або ніхто не пише про Ваші
справи, або наші газети мало интересуються
ними, … останнє буде правдивійше» [3, с. 104;
100
11, арк. 411, 414]. На думку І. Шрага,
наддніпрянські діячі «мало знаѐми з сучас-
ними умовами і обставинами в Галичині…»
(лист до О.Барвінського від 8 (20) вересня
1893 р.) [23, арк. 6]. Важкодоступною в Росії
була творчість видатного західноукраїнсь-
кого письменника І. Франка, що змушений
був визнати А. Кримський. Він листовно
скаржився з Москви, що Франкову збірку
«З вершин і низин» «читав у переписі одного
киянина, … великої частини (поезій. – І.Р.) …
не міг нї звідки дістати» [12, арк. 725-726].
Інтерес до галицької преси проявляли
наддніпрянські громадівці, що різними
шляхами отримували видання через австро-
російський кордон. А. Кримський констатував
у листі до редакції «Правди» 18 (30) квітня
1890 р., що українці «трохи що не байдужні»
до періодики з Галичини, пояснював це
кількома причинами. По-перше, цікавитися
україномовними виданнями в Росії після
Емського указу стало небезпечною справою
(«власті дивляться на передплатників ох як
косо!»). По-друге, в галицькій пресі, зокрема
в журналі «Зоря», була «якась неприхильність
до Українцїв, висловлена, правда, не дуже
виразно, але для нас доволї помітно». Галицькі
часописи звертали порівняно незначну увагу
на наддніпрянсько-український рух, невдово-
лення серед наддніпрянців викликав також
етимологічний правопис у народовських
виданнях. Як правило, передплачували «Зорю»
та інші українські видання з Австро-Угор-
щини «найбільше студенти, а звісно, що
студент людина вельми і вельми негрошо-
вита». Для поширення галицьких видань у
межах Російської імперії бракувало також
елементарної інформації про часописи.
А. Кримський переконував, що про львівську
«Правду» на провінції багато хто й не чув і
«не знає, яким способом можна її діставати»
[25, арк. 2, 2 зв.].
Україномовні видання, що надсилалася в
Росію нелегально, могли бути затримані на
таможні. Одну з таких посилок затримала
поліція в 1893 р., серед забороненої літера-
тури було вилучено примірники народо-
вських часописів «Зоря», «Буковина», «Бать-
ківщина» [39, арк. 14, 245]. В обхід Емського
указу українська література, як правило,
надходила «безпосередньо з Галичини пош-
тою…, – писав В. Дорошенко. – Одна книжка
розділювалася по кількох копертах (конвер-
тах. – І.Р.), а що деякі посилки пропадали, то
ми звичайно діставали тільки якусь частину
книжки, але через це вона не переставала
бути для нас цікавою» [5, с. 198]. Журнал
доводилося пересилати через кордон у
вигляді листів, окремими аркушами в кон-
вертах, в які цілий номер не вміщався.
Подібна система, з одного боку, була обтяж-
ливою для редакції, а з другого – частина
відправлень до адресатів просто не доходила
з вини цензури і пошти. С. Шелухін на схилі
віку згадував, що «взагалі нам (наддніп-
рянцям. – І.Р.) тяжко було знайомитися й
мати зв’язки з галицькими авторами, бо їх
творів у Росію не пускали». Зокрема,
львівський журнал «Зоря» надсилався в
конвертах, «як листи. Далеко не всі числа
доходили до нас». Серед наддніпрянських
діячів викликали невдоволення мовно-право-
писні розбіжності. «Нам було дуже непри-
ємно, – писав С. Шелухін, – що «Зоря»
друкується історичним (етимологічним, а не
фонетичним. – І.Р.) правописом…, і ми
уперто писали «кулішівкою»«, але редакція
переробляла твори «на галицький смак»,
особливо в лексиці [42, с. 265, 266].
У листуванні наддніпрянських діячів з
галичанами містилися скарги на нерегуляр-
ність отримання україномовних видань. Так,
М. Лисенко писав О. Барвінському 15 (27)
травня 1889 р., що львівська «Правда»
«страшенно губить на тому і цікавість утра-
чає» через те, що надходить нерегулярно.
«При такій необачності й неакуратності у
висильці далебі й интерес до видання у
найщирішого патріота гасне», – наголошував
він. І з сумом додавав: «… Як читати через
десяте-п’яте, то краще й овсі не читати» [17,
с. 186, 529]. Олена Пчілка писала редакції
«Правди» 15 березня 1889 р.: «…Одержуєш
їх (примірники «Зорі». – І.Р.) через чверть
101
року, або й зовсім не одержуєш! Воліла би
двічі заплатити, ніж таке терпіти» [27, арк. 4].
На думку письменниці, редакція мала більше
дбати про своїх передплатників на Наддніп-
рянщині, бо, як писала в листі 10 листопада
1887 р., «єсть много осіб, котрі б, може, й
пренумерували «Зорю», але, сидячи по
кутках, навіть не знають про неі» [27, арк. 20].
Подібних прикладів невдоволення наддніп-
рянських діячів нерегулярністю отримання
періодики з Галичини можна навести чимало.
Цензурні перешкоди в Російській імперії
ускладнювали регулярні наддніпрянсько-галицькі
контакти. Галицький вчений В. Гнатюк
згадував, що «дістати українську книжку з
Австрії в Росії не так легко». Висилка одного
видання, за його словами, «тяглася місяцями,
та й коштувала багато», не було взагалі
певності, що конверт надійде до адресата, в
ньому не виявлять «крамоли»: «Не один
український письменник із Росії не бачив
навіть свого твору, друкованого у Галичинї»
[16, с. 20]. І. Нечуй-Левицький писав В. Гна-
тюку в 1910 р., що не мав навіть деяких
власних творів, надрукованих у Галичині,
«нема навіть ні клаптика рукописів, бо я
передавав у Галичину чорняки» [28, арк. 2 зв.].
Б. Грінченко радив галичанину К. Паньківсь-
кому писати до нього більш обережно,
«непевна фраза у листі може наробити
клопоту, бо часом буває так, що листи у нас
читають не ті самі, до кого їх адресовано».
Автору доводилося з цим «уже мати клопіт…»
(лист від 10 (22) грудня 1891 р.) [19, арк. 25].
Олена Пчілка просила К. Паньківського
надсилати їй листи на вказану адресу на
Волині, де була слабша цензура, тоді як у
Києві «з листами із вашого міста Львова
поводяться дуже вже нецеремонно… Мені ж
все (листи. – І.Р.) буде передано…» [20, арк. 2].
Російські цензори «головно спілок не
люблять», писала Леся Українка В. Гнатюку
10 травня 1899 р., порадивши проявляти
обережність у листуванні [29, арк. 2].
Уявлення про Галичину дають свідчення
наддніпрянських діячів. Так, у щоденнику
київський громадівець О. Кістяківський обсто-
ював аполітичну, суто культурницьку діяль-
ність [14, т. 2, с. 485]. Він передплачував
львівську газету «Діло» з 1883 р., за його
словами, «прилежно ее читаю, ... слежу за
политикою и делами галицких малороссов».
На його думку, в краї існували дві «партії»:
«москвофільська», органом якої було «Слово»
(вона вбачала порятунок галичан у єднанні
з Росією, «в принятии ими общерусского
языка, в присоединении их к России») та
«українофільська», що видавала часопис
«Діло» [14, с. 414, 422]. О. Кістяківський
вбачав у розвитку соціалізму на галицькому
ґрунті заслугу М. Драгоманова, але вважав
поширювані ним з еміграції гасла шкід-
ливими для українського руху («в то время
как Драгоманов радикальствует в Женеве … из
Киева изгоняются более умеренные деятели
украинофильства») [14, с. 158]. Ознайомив-
шись із народовською газетою «Діло» у
Львові влітку 1880 р., О. Кістяківський
записав у щоденнику: «...Интеллигенция
русинская, даже считающая себя народною,
мало развита умственно» [14, с. 208-209]. Він
з радістю писав про активізацію націо-
нального руху галичан порівняно з 1871 р.,
коли вперше побував у Галичині, провів
аналогію між наддніпрянськими громадівцями
і народовцями, останні, за його висловом,
«скромнее, проще, ýже, но и грунтовитее,
хотя с меньшим полетом» [14, с. 212]. Під
час розмови з О. Барвінським він підтримав
австрофільську орієнтацію в умовах репре-
сивної політики Москви («деспотическая,
завистливая, всепоглощающая и всепожираю-
щая»), а з другого боку – прихильного
ставлення австрійської влади до українсь-
кого руху [14, с. 252].
О. Кістяківський був проїздом у Львові в
середині 1882 р., де зустрівся з народовцями
В. Барвінським, К. Сушкевичем та ін., побував
на судовому процесі проти москвофільських
діячів (О. Грабар та ін.). Він звернув увагу
на важку боротьбу за національні права
в Галичині, де «все захвачено поляками».
Однак критичні оцінки москвофільства не
перешкодили листуванню О. Кістяківського
102
«о галицийских делах» з Модестовим, про
якого в щоденнику сказано: «Москвофил и
приверженец руссификации» [14, т. 2, с. 374].
Отже, О. Кістяківський виявляв інтерес до
Галичини як невід’ємної частини етнічних
українських земель, мав контакти з прихиль-
никами різних течій у національному таборі,
але його симпатії були на боці галицького
народовства, що було характерним для над-
дніпрянських громадівців. Він обстоював
віру в майбутнє України («чтобы задушить
украинофильскую идею, нужно задушить
малороссийский народ. А разве это воз-
можно?») [14, с. 393], критично ставився до
галицького русофільства і соціалістичних
ідей М. Драгоманова, однак не бачив перс-
пективи розвитку українського руху без
збереження єдності з Росією («нераздель-
ность Малороссии с Великою Россиею»), що
рано чи пізно стане «на дорогу политической
свободы…» [14, с. 455].
Є. Чикаленко був представником молод-
шого покоління в громадівському русі, вступив
до київської громади в 1900 р. [41, с. 90]. Він
залучився до українського громадського життя
ще з 1880-х рр. під час навчання в Хар-
ківському університеті. «…Батько діставав
для нас із Львова «Дзвінок», – згадувала
дочка Є. Чикаленка, – а пізніше давав також
читати «Зорю», яку він діставав на чиюсь
адресу в запечатаних ковертах (конвертах. –
І.Р.) на тонесенькому папері, бо це було
«нелєгальною літературою». «Дзвінок» ми
читали залюбки, а потім також і «Зорю»
і помалу так звикли до «галичанської»
мови…» [40, т. СІІ, с. 520]. Є. Чикаленко
згадував про М. Комара (Комарова), одного з
лідерів одеської громади, що «мав зв’язки з
Галичиною... Раз у раз він подавав якісь нові
відомости про здобутки в боротьбі Українців
з Поляками, чого з російських газет не
можна було вичитати...». Одеський грома-
дівець критично ставився до М. Драгоманова
і його прихильників на галицькому ґрунті,
що «розбивають народовецький фронт, вносять
своєю радикальною партією розбрат і тим
ослаблюють боротьбу українського народу з
Поляками» [41, с. 9, 11]. Наддніпрянські
громадівці в більшості прихильно ставилися
до народовців у Галичині, засуджували
діяльність місцевих радикалів-соціалістів під
ідейним впливом М. Драгоманова.
Уявлення про Галичину як невід’ємну
частину русько-українського простору давали
праці наддніпрянських науковців. Вагомий
внесок в усвідомлення національної єдності
наддніпрянців і галичан, поряд з істориками
(М. Костомаровим, В. Антоновичем, М. Драго-
мановим та ін.), зробили дослідники фольк-
лору й мови. Зокрема, «малоросійсько-черво-
норуський» словник Ф. Піскунова, що вийшов
у Києві 1873 і 1882 рр. [33], містив понад
15 тис. слів, що були почерпнуті з опубліко-
ваних у Росії та Австро-Угорщині збірників
народних пісень і творів нової української
літератури. Вказавши на широку джерельну
базу для словника, упорядник підсумував:
«Южно-русскій языкъ … не нарѣчіе проис-
шедшее отъ искаженія русскаго языка, какъ это
утверждаютъ круглые невѣжды, а самобытный
языкъ…», що складається з двох наріч –
західного і східного («австрійско-украинское
или червно-русское галицкое» та «русско-
украинское или малороссійское»), різниця
між ними «самая незначительная во всѣхъ
отношеніяхъ» [33, с. І-ІІІ]. Схожі думки про
єдність української мови обабіч Збруча
обстоював М. Костомаров, що в «малорусь-
кому наріччі» вбачав три «піднаріччя»: поряд з
«українським» і «поліським» на Наддніпрян-
щині, «карпато-русинське» в Галичині, а
також на заході Поділля й Волині. Вони
настільки близькі між собою, що, за словами
історика, «книги, изданныя въ Малороссіи,
читались какъ свои собственныя въ Галичинѣ,
а изданныя въ Галичинѣ – въ Малороссіи»
[15, с. 328].
Історію «Галицької Русі» з українських
національних позицій висвітлював професор
Київського університету В. Антонович у
лекціях, конспект яких зберігається в Націо-
нальній бібліотеці України ім. В.І. Вернадсь-
кого (м. Київ) [10]. Історик нелегально читав
лекції для української молоді в середині
103
1880-х рр. [9, с. 31]. Характерно, що
кількість студентів, які бажали прослухати
лекційний курс з історії Галичини, за корот-
кий час потроїлася (про це особисто від
В. Антоновича довідався Г. Ґалаґан) [4, с. 191].
Поштовх у розвитку національного руху міс-
цевих русинів, вважав В. Антонович, дала
революція 1848-1849 рр., коли галичани
здобули більше, ніж «въ десятки лѣтъ прежде».
Після поразки «весни народів» у Галичині
виділилися дві «партії». Більш активними на
перших порах були русофіли («русско-
политическая партія»), що вважали можливим
відродження своєї народності «только при
посредствѣ Русскаго государства», мали на
меті засвоїти «всѣ черты русской народности»
[10, с. 278, 280, 283]. Однак насправді вони
добре не знали ні російської літературної мови,
ні галицького народного елементу, писали
«язичієм», «особымъ жаргономъ, котораго
не понимаетъ ни галицкій крестьянинъ, ни
русскій литераторъ». У літературному відно-
шенні ця «партія» «проявляетъ особенную
бездарность и отсутствіе общеевропейскаго
развитія» [10, с. 284, 286]. Симпатії В. Анто-
новича були явно на боці народовців, що
мали на меті «изучить народность на мѣстѣ,
… мѣстный оттѣнокъ народности возвести
въ культуру и гражданскій элементъ». Наро-
довці вводили простонародну мову в літера-
туру, що суперечило поглядам русофілів, у
боротьбі між собою обидві «партії» «страшно
мелочны» [10, с. 283, 284, 286].
І. Лисяк-Рудницький писав, що імпульси
для національного відродження в Галичину
надходили з Наддніпрянщини, але «після того,
як указ 1876 року заборонив усяку легальну
українську діяльність у Росії, Галичина стала
притулком для всього українського націо-
нального руху», що було «підбадьоренням і
зразком для наслідування…» [18, с. 159].
Уявлення про мовно-культурну та історичну
єдність Наддніпрянщини з Галичиною давали
публікації в журналі «Киевская старина»
(з 1882 р.), але це питання є предметом
окремого дослідження [34]. У програмі
журналу, затвердженій у жовтні 1881 р.,
підкреслювалося важливе значення Києва в
житті «южнорусского народа», що не
переставав бути «средоточием духовной его
жизни». За словами видавців, територія «от
устьев Днепра до берегов Буга и Немана, до
верховьев Сана (Сян – річка в Карпатах) и
подножия Карпат, имеет одну с Киевом
историю…». У програмі з сумом говорилося,
що «Русь Галицкая и Угорская утрачены
нами из виду с тех пор, как очутились они за
кордоном» [32, с. 157-158].
Таким чином, Емський указ 1876 р., що
мав чинність понад чверть століття (до
першої російської революції 1905-1907 рр.),
завдав тяжкого удару по українству на
Наддніпрянщині. Наддніпрянські діячі виразно
декларували свою лояльність до російського
царизму, аполітизм, але не перестали цікави-
тися розвитком національного руху в
Галичині, що розглядався як невід’ємна
частина русько-українського простору. Царські
заборони об’єктивно сприяли перенесенню
центру української діяльності за межі Російсь-
кої імперії, в Галичину, де запровадження
конституційного устрою в імперії Габсбургів
1860–70-х рр. створило умови для вільного
національного розвитку. В умовах масової
неписьменності (на початку ХХ ст. дві
третини дітей шкільного віку на Наддніпрян-
щині не ходили до школи) уявлення про
Галичину серед місцевого простолюду були
спорадичними, неточними.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Архів Михайла Драгоманова. – Т. 1 : Листування Київської старої громади з М. Драгомановим (1870–1895 рр.) /
за ред. Р. Смаль-Стоцького. – Варшава, 1937. – 445 с.
2. Баштовый И. Украинство на літературныхъ позвахъ зъ Московщиною / И. Баштовый [І. Баштовий (Нечуй-
Левицький)] / передрукъ зъ «Дѣла». – Львовъ, 1891. – 214 с.
104
3. Возняк М. З листування Івана Нечуя-Левицького з галичанами / Михайло Возняк // Науковий збірник за
рік 1927. Записки Українського наукового товариства в Київі (тепер історичної секції Всеукраїнської
академії наук). – Т. XXIV / за ред. М. Грушевського. – К., 1927. – С. 97–133.
4. До київо-галицьких зв’язків початку 1870-х рр. (З щоденників Г. П. Галагана) / подав А. Степович // За сто
літ. Матеріяли з громадського і літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття. – Х. ; К., 1930. –
Кн. V. – С. 183–191.
5. Дорошенко В. Що знали на Полтавщині про Галичину у 80–90 рр. ХІХ в. / Володимир Дорошенко // Наша
батьківщина. – Львів, 1937. – Ч. 9. – Вересень. – С. 195–201.
6. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 рр.) / Дмитро Дорошенко. – К., 2007. – 272 с.
7. Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і инших. 1887–1895 / Михайло Драгоманов / видав І. Франко. – Львів,
1908. – 434 с.
8. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці : у 2 т. / Михайло Драгоманов. – К., 1970. – Т. 1 : Статті,
розвідки. – 532 с.
9. Зашкільняк Л. Дослідження історії та культури Галичини в Україні / Леонід Зашкільняк // Galicja
1772–1918. Problemy metodologiczne, stan i potrzeby badań / Praca zbiorowa pod redakcją A. Kawalec,
W. Wierzbieńca, L. Zaszkilniaka. Wstępem opatrzył J. Maternicki. – Rzeszόw, 2011. – S. 28–42.
10. Исторія Галицкой Руси по лекціямъ В.Б.Антоновича. – Б.м., б.г. – 296 с.
11. Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Відділ рукописних фондів і текстології., ф. 3 (Франко І.), од.
зб. 1604, 340 арк.
12. Інститут літератури ім. Т.Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології, ф. 3, од. зб.1612, 507 арк.
13. Інститут літератури ім. Т. Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології, ф. 3, од. зб. 3292, 141 арк.
14. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885) / Олександр Федорович Кістяківський : у 2 т. / упоряд. В.
Шандра, М. Бутич, І. Глизь [та ін.]. – К., 1994. – Т. 1 : 1874–1879. – 648 с.; 1995. – Т. 2 : 1880–1885. – 584 с.
15. Костомаровъ Н. И. Украинофильство // Русская старина. – 1881. – Т.ХХХ, №2. – Февраль. – С. 319–332.
16. Коцюбинський М. Листи до Володимира Гнатюка (З передмовою і поясненнями В. Гнатюка) / Михайло
Коцюбинський. – Львів, 1914. – 167 с.
17. Лисенко М. В. Листи / Микола Віталійович Лисенко / авт.-упоряд. Р. Скорульська. – К., 2004. – 680 с.
18. Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії / І. Лисяк-Рудницький // Лисяк-Рудницький І.
Історичні есе: У 2-х т. – К., 1994. – Т. 1. – С. 145–171.
19. Львівська національна наукова бібліотека (далі – ЛННБУ) ім. Василя Стефаника НАН України. Відділ
рукописів, ф. 1 (Бібліотека НТШ у Львові), оп. 1, од. зб. 499/1, 92 арк.
20. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 1, оп. 1, од. зб. 499/7, 2 арк.
21. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11 (Барвінські), од. зб. 1434, 48 арк.
22. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11, од. зб. 1437, 70 арк.
23. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11, од. зб.2820, 17 арк.
24. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11, од. зб. 4792, 42 арк.
25. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11, од. зб. 4802, 43 арк.
26. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 11, од. зб. 4870, 20 арк.
27. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 29 (Возняк М.С.), од. зб. 640, 27 арк.
28. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 34 (Гнатюк В.), од. зб. 401, 2 арк.
29. ЛННБУ ім. Василя Стефаника. Відділ рукописів, ф. 34, од. зб. 566, 12 арк.
30. Мудрий М. Формування новочасної національно-політичної культури українського суспільства Галичини
(проблема зовнішніх моделей) / Мар’ян Мудрий // Вісник Львівського університету. Серія історична. –
Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 115–147.
31. Обращеніе къ читателямъ // Галицко-русскій вѣстникъ. Ежемѣсячный историко-литературный и
политическій журналъ. – С. Пб., 1894. – №1. – Августъ. – С. 1–7.
32. Палієнко М. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок
ХХ ст.) / М.Палієнко. – К., 2005. – 384 с.
33. Пискуновъ Ф.М. Малороссійско-червонорусскій словарь живаго и актоваго языка. – Изданіе 2-е,
значительно дополненное. – К., 1882. – 304 + V с.
34. Райківський І. Галичина на сторінках журналу «Киевская старина» (1882–1906 рр.) / Ігор Райківський //
Україна соборна : зб. наук. статей. – К., 2005. – Вип. 2, ч. ІІІ : Історична регіоналістика в контексті
соборності України. – С. 167–177.
35. Райківський І. Я. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття :
монографія / І. Я. Райківський. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного
університету імені Василя Стефаника, 2012. – 932 с.
105
36. Райківський І. Питання національної єдності Наддніпрянщини і Галичини в ідейній спадщині українських
громадівців останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. / Ігор Райківський // Вісник Прикарпатського
університету. Історія. – Івано-Франківськ, 2011. – Вип. 20. – С. 3–16; 2012. – Вип. 22. – С. 21–35.
37. Райківський І. Уявлення наддніпрянських громадівців про Галичину та її населення (1860–1880-ті роки) /
Ігор Райківський // Історія – ментальність – ідентичність. – Вип. ІV : Історична пам’ять українців і поляків
у період формування національної свідомості в ХІХ – першій половині ХХ століття: колективна
монографія / за ред. Л.Зашкільняка, Й. Пісуліньської, П. Сєрженги. – Львів, 2011. – С. 355–365.
38. Світленко С.І. Світ модерної України кінця XVIII – початку ХХ ст.: Зб. наук. праць / С.Світленко. –
Дніпропетровськ, 2007. – 460 с.
39. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 419 (Прокурор одеської судової палати,
м. Одеса), оп. 1, спр.1829, 250 арк.
40. Чикаленко Г. Матеріяли до біографії Євгена Чикаленка (З нагоди річниці смерти) / Ганна Чикаленко //
Літературно-науковий вістник. – Львів, 1930. – Т. СІІ, кн. VI. – С. 510–523; Т. СІІІ, кн. VІI–VIII. – С. 631–642.
41. Чикаленко Є. Спогади (1861–1907) / Євген Чикаленко. – Львів, 1925. – Ч. ІІ. – 139 с.
42. Шелухин С. Українство 80-их років ХІХ в. і мої зносини з Ів. Франком / Сергій Шелухин // Літературно-
науковий вістник. – Львів, 1926. – Т. ХС, кн. VII–VIII. – Липень – серпень. – С. 260–281.
И. Я. Райковский,
Прикарпатского национального университета
им. В. Стефаника, г. Ивано-Франковск, Украина
ПРЕДСТАВЛЕНИЕ ОБЩЕСТВЕННЫХ ДЕЯТЕЛЕЙ
ПОДРОССИЙСКОЙ УКРАИНЫ О ГАЛИЦИИ последней четверти XIX в.
В статье освещается представление украинских деятелей Приднепровья о Галиции в последней четверти
XIX в. Особое внимание обращено на переписку, воспоминания, периодику, научные труды приднепровских
деятелей, которые показали осознание национального единства украинских земель по обе стороны границы
между Российской и Австро-Венгерской империями.
Ключевые слова: украинофил, национальное движение, деятельность, Галиция.
I. Raikivskyi,
Vasyl Stefanyk Subcarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine
THE CONCEPT OF PUBLIC FIGURES OF THE TO RUSSIA BELONGING
PART OF UKRAINE ABOUT GALICIA in last quarter of the nineteenth century
The article deals with the ideas of the Naddniprianska part of Ukraine leaders about Galicia in the last quarter of
the nineteenth century. Particular attention is paid to the correspondence, memoirs, periodicals, scientific works of
public figures from Naddniprianska part of Ukraine, which proved awareness of National Unity of Ukrainian lands on
both sides of the border between the Russian and Austro-Hungarian empires, lack of information about the region.
Keywords: ukrainophile, national movement, activity, Galicia.
Рецензенти: Сінкевич Є. Г., д-р іст. наук, проф.;
Котляр Ю. В., д-р іст. наук, проф.
© Райківський І. Я., 2015 Дата надходження статті до редколегії 15.01.2015
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94101 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1609-7742 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T16:24:39Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Райківський, І.Я. 2016-02-08T18:08:27Z 2016-02-08T18:08:27Z 2015 Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. / І.Я. Райківський // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. — Вип. 14. — С. 98-105. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94101 94(477.83/.86)«ХІХ» У статті висвітлюється уявлення українських діячів Наддніпрянщини про Галичину в останній чверті ХІХ ст. Особливу увагу звернуто на листування, спогади, періодику, наукові праці наддніпрянських діячів, що засвідчили усвідомлення національної єдності українських земель по обидва боки кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями, брак інформації про край. В статье освещается представление украинских деятелей Приднепровья о Галиции в последней четверти XIX в. Особое внимание обращено на переписку, воспоминания, периодику, научные труды приднепровских деятелей, которые показали осознание национального единства украинских земель по обе стороны границы между Российской и Австро-Венгерской империями. The article deals with the ideas of the Naddniprianska part of Ukraine leaders about Galicia in the last quarter of the nineteenth century. Particular attention is paid to the correspondence, memoirs, periodicals, scientific works of public figures from Naddniprianska part of Ukraine, which proved awareness of National Unity of Ukrainian lands on both sides of the border between the Russian and Austro-Hungarian empires, lack of information about the region. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Історичний архів. Наукові студії Вітчизняна та всесвітня історія Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. Представление общественных деятелей подроссийской Украины о Галиции последней четверти XIX в. The concept of public figures of the to Russia belonging part of Ukraine about Galicia in last quarter of the nineteenth century Article published earlier |
| spellingShingle | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. Райківський, І.Я. Вітчизняна та всесвітня історія |
| title | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. |
| title_alt | Представление общественных деятелей подроссийской Украины о Галиции последней четверти XIX в. The concept of public figures of the to Russia belonging part of Ukraine about Galicia in last quarter of the nineteenth century |
| title_full | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. |
| title_fullStr | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. |
| title_short | Уявлення громадських діячів підросійської України про Галичину останньої чверті ХІХ ст. |
| title_sort | уявлення громадських діячів підросійської україни про галичину останньої чверті хіх ст. |
| topic | Вітчизняна та всесвітня історія |
| topic_facet | Вітчизняна та всесвітня історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94101 |
| work_keys_str_mv | AT raikívsʹkiiíâ uâvlennâgromadsʹkihdíâčívpídrosíisʹkoíukraíniprogaličinuostannʹoíčvertíhíhst AT raikívsʹkiiíâ predstavlenieobŝestvennyhdeâteleipodrossiiskoiukrainyogaliciiposledneičetvertixixv AT raikívsʹkiiíâ theconceptofpublicfiguresofthetorussiabelongingpartofukraineaboutgaliciainlastquarterofthenineteenthcentury |