Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки
Розвідка присвячена виявленню ролі досліджень Є. Слуцького у розвитку засад ліберально-прагматичної школи М. Бунге, внесенні в українську наукову думку засад маргіналізму, піднесенні її до рівня світових стандартів тогочасної неокласичної школи та виходу за межі її уявлень на макроекономічний рівень...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9411 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 3-16. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9411 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Горкіна, Л.П. 2010-06-30T15:30:28Z 2010-06-30T15:30:28Z 2009 Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 3-16. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9411 330.83(477) Розвідка присвячена виявленню ролі досліджень Є. Слуцького у розвитку засад ліберально-прагматичної школи М. Бунге, внесенні в українську наукову думку засад маргіналізму, піднесенні її до рівня світових стандартів тогочасної неокласичної школи та виходу за межі її уявлень на макроекономічний рівень. Статья посвящена выявлению роли исследований Е. Слуцкого в развитии основ либерально-прагматической школы Н. Бунге, привнесению в украинскую научную мысль основ маргинализма, повышении ее до уровня мировых стандартов тогдашней неоклассической школы и выхода за пределы ее представлений на макроэкономический уровень. The article researches E. Slutzky’s role in the development of M. Bunge’s liberal- pragmatic school foundations, in the implementation of marginal principles in Ukrainian economic thought, its development to world height standards of neoclassical school and its overcoming on macroeconomic level. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія економічної думки Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки Е. Слуцкий в контексте развития украинской и мировой экономической мысли E. Slutzky in the context of Ukrainian and world economic thought development Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| spellingShingle |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки Горкіна, Л.П. Історія економічної думки |
| title_short |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| title_full |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| title_fullStr |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| title_full_unstemmed |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| title_sort |
є. слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки |
| author |
Горкіна, Л.П. |
| author_facet |
Горкіна, Л.П. |
| topic |
Історія економічної думки |
| topic_facet |
Історія економічної думки |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| format |
Article |
| title_alt |
Е. Слуцкий в контексте развития украинской и мировой экономической мысли E. Slutzky in the context of Ukrainian and world economic thought development |
| description |
Розвідка присвячена виявленню ролі досліджень Є. Слуцького у розвитку засад ліберально-прагматичної школи М. Бунге, внесенні в українську наукову думку засад маргіналізму, піднесенні її до рівня світових стандартів тогочасної неокласичної школи та виходу за межі її уявлень на макроекономічний рівень.
Статья посвящена выявлению роли исследований Е. Слуцкого в развитии основ либерально-прагматической школы Н. Бунге, привнесению в украинскую научную мысль основ маргинализма, повышении ее до уровня мировых стандартов тогдашней неоклассической школы и выхода за пределы ее представлений на макроэкономический уровень.
The article researches E. Slutzky’s role in the development of M. Bunge’s liberal- pragmatic school foundations, in the implementation of marginal principles in Ukrainian economic thought, its development to world height standards of neoclassical school and its overcoming on macroeconomic level.
|
| issn |
0320-4421 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9411 |
| citation_txt |
Є. Слуцький у контексті розвитку української та світової економічної думки / Л.П. Горкіна // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 3-16. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gorkínalp êslucʹkiiukontekstírozvitkuukraínsʹkoítasvítovoíekonomíčnoídumki AT gorkínalp esluckiivkonteksterazvitiâukrainskoiimirovoiékonomičeskoimysli AT gorkínalp eslutzkyinthecontextofukrainianandworldeconomicthoughtdevelopment |
| first_indexed |
2025-11-26T00:10:37Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:10:37Z |
| _version_ |
1850595108833984512 |
| fulltext |
© Л.П. Горкіна, 2009
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42.
3
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
УДК 330.83(477)
Л.П. Горкіна
Є. СЛУЦЬКИЙ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ
ТА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Розвідка присвячена виявленню ролі досліджень Є. Слуцького у розвит-
ку засад ліберально-прагматичної школи М. Бунге, внесенні в українську нау-
кову думку засад маргіналізму, піднесенні її до рівня світових стандартів то-
гочасної неокласичної школи та виходу за межі її уявлень на макроекономі-
чний рівень.
Ключові слова: математична статистика та теорія ймовірностей, ор-
диналістська концепція корисності, «ефект доходу» та «ефект заміщення»,
«ефект Слуцького–Юла», випадкові коливання в кон’юнктурних циклах, форма-
льно-праксеологічні основи економіки.
Л.П. Горкина
Е. СЛУЦКИЙ В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОЙ
И МИРОВОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
Статья посвящена выявлению роли исследований Е. Слуцкого в разви-
тии основ либерально-прагматической школы Н. Бунге, привнесению в ук-
раинскую научную мысль основ маргинализма, повышении ее до уровня ми-
ровых стандартов тогдашней неоклассической школы и выхода за пределы
ее представлений на макроэкономический уровень.
Ключевые слова: математическая статистика и теория вероятностей,
ординалистская концепция полезности, «эффект дохода» и «эффект замеще-
ния», «эффект Слуцкого–Юла», случайные колебания в конъюнктурных циклах,
формально-праксеологические основы экономики.
L.P. Gorkina
E. SLUTZKY IN THE CONTEXT OF UKRAINIAN AND WORLD
ECONOMIC THOUGHT DEVELOPMENT
The article researches E. Slutzky’s role in the development of M. Bunge’s lib-
eral-pragmatic school foundations, in the implementation of marginal principles in
Ukrainian economic thought, its development to world height standards of neoclas-
sical school and its overcoming on macroeconomic level.
4
Keywords: mathematical statistics and theory of chances ,ordinal conception of
utility, «incom effect», «substitution effect», «Slutsky–Iula effect», stochastic fluctua-
tion in the conjuncture cycle, formal-phraseologic bases of economy.
Наукове значення та ступінь вивченості проблеми. Євген
Євгенович Слуцький (1880–1948) – видатний український вчений сві-
тового рівня й визнання – увійшов в історію української та російської
науки як один із перших маргіналістів та економістів-математиків, як
видатний математик і статистик. Його науковий доробок став верши-
ною розвитку в українській економічній науці ліберального напрямку,
представленого наприкінці ХІХ ст. блискучою плеядою вчених-
економістів «школи Бунге» та розвиненого на початку ХХ ст. вітчиз-
няними маргіналістами Р. Орженцьким та О. Білімовичем. Фактично,
на цьому історія маргіналізму в Україні, як і в Росії була призупинена
на багато десятиріч. В той самий час науковий доробок талановитого
українського вченого став невід’ємною складовою світової економіч-
ної науки та системи економічної освіти.
У Росії початок вивчення економіко-математичної спадщини
Слуцького покладено зусиллями М. Четверікова, Б. Гнєденка, В. Вол-
конського, О. Конюса, М. Хутова, К. Козлової, С. Гальперіна та ін-
ших. В Україні практично до останнього часу вона лишалась не до-
слідженою. Цей процес розпочався тільки в останні десятиріччя пра-
цями С. Злупка, Я. Талали, Л. Горкіної та набув нового якісного зву-
чання з виходом у світ 2007 р. праці «Є. Слуцький. Визнання. Творча
спадщина з погляду сучасності», підготовленої науковцями економіч-
ного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, за редакцією В. Базилевича.
Мета дослідження – узагальнююча характеристика наукової ді-
яльності Є. Слуцького та виявлення всесвітньо визнаних здобутків
українського вченого в царині математичної статистики, історії еко-
номічної думки, економічної теорії в її мікро- та макроекономічних
підрозділах, а також їх методологічного забезпечення, які й дотепер
активно використовуються та розвиваються в процесі удосконалення
сучасного неокласичного синтезу та його інституціональних аспектів.
Виклад основного матеріалу. Є. Слуцький походив із старо-
винного козацького (дворянського) роду Слуцьких. У 1899 р. закінчив
із золотою медаллю Житомирську класичну гімназію. Фахову освіту
Є. Слуцький розпочав на математичному відділенні фізико-
математичного факультету Київського університету, звідки на почат-
ку 1902 р. його було виключено за участь у студентських заворушен-
нях та позбавлено права вступу до будь-яких інших вищих навчаль-
5
них закладів. Надалі свою освіту юнак продовжив у Мюнхенському
політехнічному інституті на факультеті машинобудування. У 1905 р.
знову вступив до Київського університету, але вже на юридичний фа-
культет, маючи, за його спогадами, «плани праць із застосування
математики до економіки». Дипломну роботу молодого вченого, при-
свячену теорії граничної корисності, було удостоєно в 1911 р. універ-
ситетської золотої медалі. Але через репутацію «червоного студента»
ступінь магістра політичної економії і статистики він отримав лише
1917 р., склавши магістерські іспити при Московському університеті.
Молодий вчений продовжував вивчати економіку, математику, захо-
пився теоретичною статистикою.
Із 1913 по 1926 рр. Є. Слуцький – викладач, доцент, професор
Київського комерційного інституту (з 1920 р. – Інститут народного
господарства). Читав курси з математичної статистики, теоретичної
економії, історії економічних і соціалістичних вчень. Вченого було
обрано дійсним членом Товариства економістів при Київському коме-
рційному інституті, Математичного товариства у Києві та Соціологіч-
ного товариства при Інституті соціологічних досліджень. Крім того, з
1918 р. він був дійсним членом Товариства суспільних наук імені
О.О. Чупрова при Московському університеті. Вчений брав активну
участь у розгортанні діяльності утвореної 1918 р. Української Акаде-
мії наук: він очолював з 1923 р. секцію теоретичної економії створе-
ного 1920 р. Товариства економістів під головуванням академіків
УАН Р. Орженцького, а згодом – К. Воблого. У 1926 р. Є. Слуцький
виїхав до Москви, де працював у Центральному статистичному управ-
лінні та, за запрошенням М. Кондратьєва, у Кон’юнктурному інститу-
ті, який очолював цей видатний російський економіст, учень
М. Тугана-Барановського. Закриття у 1930 р. Кон’юнктурного інсти-
туту та арешт М. Кондратьєва примусили Є. Слуцького полишити
економічні дослідження. Він перейшов до Центрального інституту
експериментальної гідрології і метеорології, з 1934 р. працював у На-
уково-дослідному інституті математики і механіки при Московському
державному університеті, де за сукупністю праць 1934 р. отримав
ступінь доктора фізико-математичних наук; з 1938 до 1948 р. працю-
вав у Математичному інституті імені В. Стєклова АН СРСР.
Уже перша праця Є. Слуцького «Теория предельной полезности»
(1910) окреслила основне коло інтересів в економічних дослідженнях
молодого вченого: аналіз і перегляд різних концепцій теоретиків гра-
ничної корисності – К. Менгера, Е. Бьом-Баверка, Ф. Візера, У. Дже-
вонса, Л. Вальраса. Слуцький розцінив ці концепції як ідеї класиків
нового вчення, здатного до розвитку, й водночас вказав на їх недове-
6
ршеність. Він вперше здійснив системний аналіз цих ідей і концепцій
та відтворив теорію граничної корисності в цілому: розглянув її пси-
хологічні засади, проаналізував поняття цінності та корисності, скла-
дну систему інтересів, виявив елементи теорії поведінки, основи
теорії ринку. На базі застосування граничних величин та математич-
ного апарату показав взаємодію теорії попиту і пропозиції з теорією
витрат виробництва, вніс принципову ясність у теорію цінності благ
вищих порядків і благ комплементарних.
У галузі статистики Є. Слуцький став одним із послідовників ан-
глійської статистико-економічної школи (К. Пірсон та ін.) і засновни-
ків математичної статистики. Його праця «Теория корреляции и эле-
менты учения о кривых распределения» (1912) була одним з найкра-
щих навчальних посібників у Російській імперії. Низку ґрунтовних
праць Слуцького присвячено розвитку засад англійської статистичної
школи та обґрунтуванню його власних оригінальних ідей. Так, у праці
«On the Criterion of Goodness of Fit of the Regression Lines and on the
Best Method of Fitting them to the Date» («Про критерій погодження
для ліній регресії та найкращий метод знаходження їх за даними до-
сліду»; 1914) він на 9 років випередив аналогічну ідею відомого анг-
лійського статистика Р. Фішера.
Вчений здійснив критичний перегляд змісту й теоретико-
методологічних засад статистики, запропонував новий рівень уявлень
про основні поняття теорії ймовірності як основи теорії статистики, їх
логічну структуру, математичне забезпечення, зорієнтованість на при-
кладні, зокрема економічні, проблеми та ін. У праці «К вопросу о ло-
гических основах исчисления вероятностей» (1922) він перший сфор-
мулював ідею суворої формалізації понятійного апарату теорії ймові-
рностей, дав начерк формально-логічної її побудови і математичного
змісту. Дослідження Є. Слуцького «Ueber stochastishe Asymptoten und
Grenzwerte» про («Про стохастичні асимптоти і граничні значення»),
опубліковане 1925 р., стало вихідним у створенні ним принципово
нової теорії статистичних зв’язних випробувань, а також у розробці
теорії випадкових функцій. Вчений ввійшов в історію статистики як
один із засновників цієї теорії.
Наступним кроком у розвитку Є. Слуцьким математичної стати-
стики стала його теорія стаціонарних випадкових (стохастичних) по-
слідовностей, започаткована, зокрема, публікацією 1927 р. у Франції
праці «Sur un théorème limite relatif aus sèries des quantites èventuelles»
(«Про одну граничну теорему стосовно рядів випадкових причин»), в
якій, як і в низці наступних праць, Є. Слуцький довів значення цієї те-
орії для вивчення часових рядів, що зустрічаються у природознавстві
7
або економіці. Вчений використав її зокрема для дослідження коли-
вань економічної кон’юнктури. Теорія стаціонарних випадкових (сто-
хастичних) послідовностей стала невід’ємною складовою сучасної
статистики, увійшовши до загальної теорії стаціонарних випадкових
процесів А. Хінчина, яка є важливим відгалуженням сучасної теорії
ймовірностей. Піонерні ідеї Є. Слуцького у галузі математичної ста-
тистики набули розвитку в низці його публікацій 1920–30-х років у
Франції, Німеччині, Італії та Росії.
В історію світової економічної думки Є. Слуцький увійшов пе-
редусім як автор опублікованої в 1915 р. в Італії праці «Sulla teoria del
bilancio del consumatore» («До теорії збалансованого бюджету спожи-
вача»), яка тривалий час залишалася непоміченою і яку відкрили для
науки в 1930-і рр. В. Домінедо (Італія), Г. Шульц (США), Р. Аллен
(Англія) та Дж. Хікс. Ця праця українського вченого започаткувала
якісно новий етап у розвитку теорії попиту, звільнивши її від жорсткої
прив’язки до категорії суб’єктивної цінності. Розвиваючи неокласич-
ний підхід до теорії цінності, започаткований А. Маршаллом на осно-
ві застосування функціонального аналізу, Слуцький утверджував ідею
звільнення цієї теорії від виключно психологічних тверджень і філо-
софських гіпотез. Він визнавав існування суб'єктивної корисності, але
відмовився від зв’язку з нею теорії попиту і пропозиції, прагнув
об’єктивізувати корисність, сформулювати її як суто емпіричне по-
няття.
Є. Слуцький довів неспроможність уявлень про можливість аб-
солютного кількісного вимірювання функції корисності, тобто карди-
налістської концепції корисності У. Джевонса і теоретиків Австрійсь-
кої школи, яку певною мірою поділяв і А. Маршалл, вважаючи грани-
чну корисність спільномірною у грошових одиницях. Слуцький зміс-
тив акцент на проблему порівняння відносних рівнів корисностей різ-
них благ, дійшов висновку, що корисність може визначатися лише
відносно, через рух поверхні функції корисності, і що тільки цей рух у
певному напрямку дає змогу врахувати реальний економічний зміст
цієї функції. Отже, Слуцький розвинув ординалістську концепцію ко-
рисності, започатковану Ф. Еджуортом, І. Фішером та вдосконалену
щодо теорії попиту Л. Вальрасом, В. Парето, В. Войтинським. Ці вче-
ні прагнули пов’язати аналіз функції корисності із грошовими дохо-
дами, споживчим бюджетом, подати функцію корисності як певну си-
стему надання переваг споживачем. Однак лише Слуцький зумів ви-
користати категорію надання переваг споживачем як одну з детермі-
нант сукупного попиту, що підлягає порядковому зіставленню, для
вимірювання корисності, виявити взаємозв’язок між функцією корис-
8
ності та рухом цін і доходів. Він запропонував визначати параметри
функції корисності на основі характеристик функцій попиту і пропо-
зиції, передусім коефіцієнта еластичності попиту за цінами і доходом,
акцентував на поведінці споживача та його реакції на зміни цін і
доходів і, таким чином, звів аналіз функції корисності до виявлення
закономірностей її змін. Є. Слуцький чіткіше поставив питання про
корисність сукупностей благ, що входять до бюджету споживача.
В економічній літературі утвердився погляд Є. Слуцького на ко-
рисність будь-якого поєднання благ як на величину, що має власти-
вість набувати тим більшого значення, чим кращим є таке поєднання
для певного індивіда. Він першим запровадив поняття рівноважного
стану бюджету споживача (корисність бюджету має однакову або
найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів), а також
його стійкості (стан рівноваги бюджету є стійким, якщо будь-яке від-
хилення від нього прагне зменшити корисність, і нестійким у проти-
лежному випадку). Оскільки практично можуть існувати лише стійкі
бюджети, з’ясування умов такої стійкості Слуцький вважав важливим
завданням у теорії індивідуальних бюджетів, що відображає реальну
поведінку споживачів.
Є. Слуцький увів в аналіз низку передумов (безперервність фун-
кції корисності та її похідних, незмінність її типу протягом визначе-
ного періоду та незалежність зміни корисності від способу переходу
від одного поєднання благ до іншого), відмовився від закону Г. Гос-
сена про насиченість потреб і запровадив поняття благ насичуваних
(гранична корисність яких зменшується зі збільшенням їхньої кілько-
сті) і ненасичуваних (гранична корисність яких за тих самих умов збі-
льшується). Суть ідеї Слуцького, покладеної ним в основу математи-
чного аналізу проблеми споживання, полягає в тому, що коли деяка
функція U(х) є функцією корисності, або функцією споживання, тобто
якщо її значення зростають із переходом до переважаючої структури
споживання х, то будь-яка довільна монотонно зростаюча функція
U(х) = G[и(х)] за тих самих умов також зростає, тобто є функцією
споживання. Для аналізу стабільності споживчого бюджету Слуцький
запровадив основне обмеження: р1x1 + р2х2 + ... + рпхп = S, де S –
дохід будь-якого індивіда; р1, р2, ..., рn – ціни придбаних ним п благ;
x1, х2, ..., хп – кількості придбаних ним благ. За дотримання умови,
вираженої в цьому рівнянні, задача зводиться до визначення такого
варіанта попиту кількості (х1, х2, …, xп), за якого корисність стає мак-
симальною. У цьому випадку й досягається рівновага бюджету.
Характерною особливістю завдання є те, що розглядаються лише
співвідношення цін і доходу. Поведінка функції корисності аналізу-
9
ється, по-перше, за змін в індивідуальному попиті як функції доходу
(ефект доходу, що зі збільшенням доходу може бути як позитивним –
для відносно необхідних благ, попит на які зростає, так і негативним –
для благ відносно не необхідних, як правило, низькоякісних, попит на
які скорочується) і, по-друге, за зміни попиту як функції ціни, коли
зміна ціни на певне благо зумовлює подвійний ефект. Зниження ціни
товару х за незмінності цін усіх інших товарів та незмінного реально-
го доходу визначає, з одного боку, попит на цей товар (ефект доходу
як наслідок зростання реального доходу споживача), і, з іншого, по-
пит на всі інші товари в результаті зміни відносних цін на них і вини-
кнення тенденції до заміни їх товаром х, ціна на який знизилася. Слу-
цький вивів математичний вираз, що показує, як зміна ціни товару х
впливає на попит індивіда на інший товар. В сучасній економічній
літературі ця залежність названа «ефектом заміщення» – термін
Дж. Хікса, який уперше відокремив його від «ефекту доходу».
Є. Слуцький сформулював найважливішу умову рівноваги – рів-
ність граничних норм заміщення співвідношенню цін відповідних
благ, а також запропонував математичне трактування комплементар-
ності товарів. Апарат кривих байдужості, використаний Р. Алленом та
Дж. Хіксом, дав змогу належним чином оформити ординалістську те-
орію цін, описати процес формування ринкового попиту на різномані-
тні товари за заданої структури цін. По суті, Є. Слуцький, а відтак і
Дж. Хікс розширили сферу мікроекономічного аналізу, передусім
відмовившись від припущення А. Маршалла про незмінність гранич-
ної корисності грошей. За визнанням Дж. Хікса, його «Valuе аnd Са-
ріtаl» (1939) стало першим систематичним викладом теорії, започат-
кованої Є. Слуцьким. Саме Хікс увів до наукового обігу та підручни-
ків з економіки поняття «ефект доходу» та «ефект заміщення», виве-
дені Слуцьким і відомі як «ефект Слуцького». Теорія Слуцького роз-
винулася як окреме відгалуження економетрики на Заході. Його ідеї,
поглиблені також у працях Х. Хаутаккера, К. Ерроу, Ж. Дебре та
інших, широко використовуються в сучасній математичній теорії по-
питу.
Всесвітнє визнання принесла Слуцькому і праця «Сложение слу-
чайных причин как источник циклических процессов», опублікована
1927 р. в журн. «Вопросы конъюнктуры» (том 3, вип. 1) та передруко-
вана 1937 р. в перекладі на англійську мову в США в журн.
«Econometrіca» (Vol. 5). Працюючи над математичним забезпеченням
розробок Кон’юнктурного інституту, Слуцький значно розширив сфе-
ру наукового пошуку, надавши йому нового напряму: почав шукати
пояснення коливань економічної кон’юнктури не у факторах, що
10
впливають на ділову активність (підхід, започаткований М. Туганом-
Барановським), а у випадкових (стохастичних) процесах, що пов’язані
з масовими явищами й за характером подібні до випадкових похибок,
які вивчає теорія ймовірностей. За безладним, хаотичним протіканням
економічних, соціальних, метеорологічних та інших явищ Слуцький
зумів побачити важливі кількісні закономірності, що можуть бути
описані мовою теорії ймовірностей. Він критично переглянув методи
дослідження кон’юнктурних коливань, які існували на той час, перед-
усім щодо аналізу часових рядів, що широко використовувалися для
визначення загальної довготривалої тенденції розвитку (тренду), цик-
лічних і сезонних коливань. Ці методи, виходили з припущення неза-
лежності відповідних випадкових коливань одне від одного. Вчений
вважав їх такими, що не могли ні пояснити, які з встановлених пері-
одичних коливань закономірні, а які – випадкові, ні віднайти джерело,
«причинний механізм» їх правильності.
Є. Слуцький виходив із того, що, як загальне правило, випадкові
компоненти емпіричних рядів не є незалежними, а, навпаки, є коре-
льованими, й нерідко тісно корельованими між собою. Він відмовився
від гіпотези нашарування правильних хвиль, що лише ускладнюються
випадковими компонентами. Вчений поставив завдання «знайти мож-
ливе джерело у поєднанні випадкових причин» для пояснення, по-
перше, хвилеподібних процесів (він виходив із факту існування хвиль
різних порядків: довгі хвилі, що охоплюють десятиліття, цикли при-
близно від 5 до 10 років і короткі хвилі) і, по-друге, – «привабливої
правильності хвиль» – приблизної правильності періодів. Є. Слуцький
не лише отримав такі хвилі додаванням випадкових коливань, що не
залежать одне від одного і в яких немає нічого періодичного, а й довів
їх «приблизну правильність».
Поставивши в центр уваги механізм зв’язку випадкових величин,
Є. Слуцький реалізував ідею гармонійного аналізу: дослідження ста-
тистичних рядів через періодичні функції, подання неправильності
форм і чергувань економічних хвиль за допомогою складання прави-
льних синусоїдальних коливань. На значному експериментальному
матеріалі, зокрема шляхом використання останніх цифр виграшних
номерів облігацій державної позики та індексів англійської
кон’юнктури за 1855–1877 рр., вчений продемонстрував значення те-
орії стаціонарних випадкових послідовностей – випадкових функцій
від аргумента (t-час) для вивчення часових рядів у природознавстві та
економіці. Запропоновані ним моделі штучного відтворення рядів,
подібних до реальних спостережень, дали змогу здійснити порівняль-
ний аналіз кон’юнктурних хвиль і випадкових рядів. Дійшовши до
11
класу стаціонарно зв’язних рядів випадкових величин (рядів, у яких
між двома будь-якими членами існує кореляційний зв’язок, що зале-
жить лише від відстані між їх значеннями), Слуцький показав, що во-
ни мають псевдоперіодичні властивості й на великих відрізках
імітують ряди, які можна отримати накладанням періодичних функ-
цій.
Суть відкриття Слуцького полягала в тому, що він зумів
пов’язати хвилеподібні коливання економічної кон’юнктури з випад-
ковими коливаннями, показав, як перші можуть зумовлюватися дру-
гими, якщо дія випадкових факторів поширюється на певний відрізок
часу (t) таким чином, що дія одних факторів може перекривати дію
інших і підсумовуватися в наочних результатах, створюючи зв’язність
ряду. При цьому самі коливання набувають зовнішнього вигляду пе-
ріодичності таким чином, що протягом деякого відрізку часу виника-
ють псевдоперіодичні хвилі зі змінною амплітудою, але з постійним
періодом; відтак ця періодичність розладнується і змінюється новою
серією псевдохвиль з іншим періодом і т.д.
Це дало Слуцькому підставу для висновку, що між процесами,
побудованими з суворо періодичних компонент, та процесами випад-
ковими, в яких зв’язок між членами слабшає із зростанням відстані в
часі, існує близька спорідненість та ймовірність безперервного пере-
ходу від процесів одного до процесів іншого роду. Він з’ясував, що
статистично гіпотезу накладання кінцевої кількості закономірно пері-
одичних коливань неможливо відрізнити від гіпотези випадкової фун-
кції х(t) з дуже великою зоною зв’язності. Цей сенсаційний висновок
засвідчив необхідність перегляду спроб статистичного доведення пе-
ріодичних закономірностей в економіці, геофізиці, метеорології та ін.
Незалежно від Слуцького до подібних висновків дійшов і англійський
вчений Дж. Е. Юл, який досліджував сонячну активність і праця якого
була опублікована того ж 1927 р. Тому феномен, відкритий вченими,
– можливість перетворення динамічною системою випадкових вхід-
них сигналів у послідовно корельовані вихідні сигнали – був названий
«ефектом Слуцького–Юла».
Дослідження Слуцьким псевдоперіодичних хвиль, що виникають
у зв’язних рядах, разом із математичним обґрунтуванням, поданим у
наступній його праці «О квадратической ошибке коэффициента кор-
реляции в случае однородных связных рядов» (1929), значно розши-
рили межі застосування математичної статистики, оскільки доти тео-
рія кореляції в повному обсязі була розроблена школою англійських
статистиків лише у застосуванні до рядів беззв’язних. У методологіч-
ному аспекті Слуцький започаткував сучасну спектральну теорію ста-
12
ціонарних послідовностей і процесів. Однак вважається, що ця теорія
є досить формальною порівняно із власним підходом Слуцького, який
базувався на описі конкретних фактів, покладених в її основу. Дове-
дення ним оригінальної гіпотези про зв’язок хвилеподібних коливань
із випадковими коливаннями, тобто тісного зв’язку довгострокових
економічних коливань із різноманітними відхиленнями від нормаль-
ного перебігу економічного розвитку – мало важливе значення для
дослідження причинного механізму циклічних коливань, зокрема їх
зв’язку з нагромадженням. Вона значно розширила уявлення про при-
роду циклічності в економіці й стала одним із напрямів наступних на-
укових досліджень. Ідею Слуцького розвинув, зокрема, М. Кондрать-
єв у праці з теорії тренда (яку писав, перебуваючи в суздальській тю-
рмі), у розділі «Стохастический анализ временного ряда и определе-
ния формы тренда». Праця Слуцького суттєво вплинула на розвиток
економетрики в галузі аналізу часових рядів, на дослідження довгих
циклічних коливань та розвиток макроекономіки в цілому, передусім
в частині створення динамічних моделей (праці С. Кузнеця,
Р. А. К. Фріша і ін.).
Ще одна праця, яка принесла світове визнання Є. Слуцькому як
засновнику нової галузі науки – праксеології, – «Ein Beitrag zur for-
mal-praxeologischen Grundlegung der Oekonomik» («Етюд до проблеми
будування формально-праксеологічних засад економіки»), опубліко-
вана 1926 р. німецькою та українською мовами в «Записках соціаль-
но-економічного відділу» Української Академії наук. Сучасна праксе-
ологія – наука, змістом якої є методи визначення принципів раціона-
льної ефективної людської діяльності за різних комбінацій умов. Тер-
мін «праксеологія» увів у науковий обіг французький соціолог А. Ас-
пінас у 1899 р. в статті про основи технології. В економічній науці йо-
го вперше використав Слуцький, вказавши як на одне з важливих
джерел у розробці праксеологічних ідей праці Е. Гусерля та Б. Рессе-
ля.
Вчений визначав праксеологію як загальну, формальну за своєю
природою теорію, головні формально-онтологічні поняття та побудо-
ви якої («утвори») містяться у відповідних «матеріально-змістовних
сутностях» як їхні категоріальні форми і яка завдяки цьому може ста-
ти підґрунтям для дослідження «матеріально-змістовних предметнос-
тей», що відповідають дійсності. Слуцький запровадив комплекс по-
нять про головні формально-праксеологічні утвори: «система», її
«стани», «параметри», «простір станів», «вільний обсяг системи»,
«диригент системи» і його «чинність», «пасивні зміни», незалежні від
«диригента», «оптимум», «ситуація» як стан системи у поєднанні з
13
«перспективою» та ін. Вчений розкрив їх структурну взаємозалеж-
ність і зробив висновок про однозначну залежність оптимального ста-
ну системи лише від його координат, з одного боку, та, евентуально,
від попередньої історії системи – з іншого. В результаті Слуцький
дійшов «до формальної схеми причинних процесів, що може зумови-
ти й по-різному змодифіковані схеми випадкових процесів, коли
більше не існуватимуть преміси однозначності», а також з урахуван-
ням залежності оптимального стану системи у «вільному обсязі» (всі
стани, що їх за певний момент може набути система), ще й від «перс-
пектив» – до формальної схеми цільових процесів, яка також уможли-
влює різні модифікації, які ускладнює втручання випадку. Слуцький
зробив висновок про придатність цих формально-онтологічних схем
залежно від вибору системи аксіом як для відомих систем і процесів
матеріального світу («формальна фізика»), так і для дій «свідомих
творінь» («формальна праксеологія»), в обмеженій царині якої можна
говорити і про «формальну економіку».
Заслугою Слуцького є й те, що цей підхід дав змогу визначити
залежність праксеологічних проблем від проблем із галузі загальної
теорії комплексів і подій, встановити градацію ступеня загальної та
однобічної залежності теорії подій, праксеології та формальної еко-
номіки. Остання за Слуцьким, «обґрунтовує економіку, встановлюю-
чи та розвиваючи відносини між головними матеріальними формами,
які відіграють конститутивну роль щодо матеріального змісту суті го-
сподарських утворень», що є підготовчою роботою «для наступних
аналізів, які мають точно зазначити ті царини пізнання, де неетичні та
соціальні категорії (такі, як «вартість» (цінність) або «будь-які соціа-
льні категорії», від яких формальна економіка абстрагується) відкри-
ваються як істотно необхідні».
Є. Слуцький розвинув уявлення про основні праксеологічні кате-
горії компонентів системи (майбутні, сучасні та минулі, ретроспекти-
вні або проспективні, релевантні чи ірелевантні до певної ситуації та
ін.), а також про праксеологічні поняття «вчинок», «суб’єкт вчинку»,
«операція», «предмет операції», «влада», «розпорядження», «майно»
та інші в їх складній структурній взаємообумовленості. На цій основі
він сформулював основні поняття формальної економіки, зокрема
«господарювання» як сукупність розпоряджень «майном», «господар-
ські операції» – придбання, заощадження, видатки, заміна; «предмети
господарства» – відповідні предмети операцій, що належать до
суб’єктивного майна господарюючого суб’єкта; «господарська наяв-
ність» як сукупність усіх таких предметів, «господарство» – єдність
14
суб’єкта та його майна, що знаходиться у процесі господарювання
та ін.
Аналіз на основі цих понять формально-праксеологічних основ
економіки, складних структур, що утворюють «владні відносини»
(відносини, які визначають спроможність здійснення операції з будь-
яким предметом), Слуцький вважав необхідною передумовою більш
глибокого пізнання економічної дійсності. Він довів це початковим
аналізом «господарської наявності», який дав йому змогу показати,
що вона врешті-решт цілком розкладається на (І) «можливі розпоря-
дження» та (II) «прості сподівання» (майбутні можливості розпоря-
джень). Цей підхід, розвиваючи неокласичну традицію та розширюю-
чи її межі, уможливив висновок Слуцького, що «такий спосіб уявлень
робить наочним, наприклад, те, що прибуток – це нарощування майна
не лише за рахунок нових первісних предметів, а й за рахунок нових
можливостей розпоряджатися, які можуть виникати внаслідок пози-
тивного (відповідно, й негативного) поширення перспективних зміс-
тів предметів, якими вже володіють. Він звернув увагу й на випадко-
вий вибір та випадкові наслідки операцій, показав, що коли всі члени
диз’юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні
предмети влади гранично визначеними. Суб’єкт у такому разі має
справу із ширшою сферою оптимуму цілеспрямованого вибору. За
можливості випадкового вибору можна говорити про диз’юнкцію ак-
тів вибору на противагу диз’юнкції вибору та наслідків. У такому разі
для відповідних шансів існують імовірності, що належать до самих
актів вибору.
Вчений розглянув нові праксеологічні ускладнення за умов як
«виконання» (відповідно, «невиконання») сподівань, так і «виправ-
лення» їх – явища, що самі є важливим розділом праксеології. Вчений
був переконаний, що за різних вихідних умов виникає «неозоре поле
майбутніх праксеологічних аналізів і теорій». Справедливість цього
висновку підтвердила історія праксеології та формальної економіки.
Розробку праксеологічних ідей Слуцького продовжили польські вчені
Т. Котарбінський, Т. Пшеловський, Т. Нарський, Т. Зеніський та ін.
О. Ланге запропонував визнане у світі трактування теорії програму-
вання як математичної теорії застосування принципу раціонального
господарювання, тобто як частини праксеології. У Польщі понад 30
років виходить журнал «Праксеологія», видано спеціальні праці та
енциклопедії, у США та Англії з 1991 – щорічник «Праксеологія, фі-
лософія та економіка». Цей напрям досліджень розвивається в Індії,
Китаї, Австралії та в інших країнах.
15
Висновки. Таким чином, новаторські ідеї Є. Слуцького сприяли
внесенню до світової економічної думки якісно нових методологічних
підходів до системи маргінального аналізу. Результати його теоретич-
них досліджень не тільки підносили вітчизняну науку до рівня світо-
вих стандартів тогочасної неокласичної школи, але й новаторськи для
свого історичного часу виводили її на рівень макроекономічних
досліджень. Розкриваючи багатий спектр впливу досліджень Є. Слу-
цького на сучасну економічну науку, В. Базилевич наводить думку
В. Барнета, яка засвідчує, що тільки у наукових виданнях 1980–
1995 рр. виявлено 79 праць, в яких безпосередньо використовувались
праці Є. Слуцького. Він розцінює цей факт як «визнання, на яке не
може претендувати жоден радянський економіст і, можливо, жоден
російський чи український економіст». Глибоке та всебічне вивчення
праць ученого, більш широке впровадження його фундаментальних
ідей у науковий вжиток та економічну освіту, їх подальший творчий
розвиток – це не тільки данина науковим здобуткам вченого, а й нага-
льні завдання розвитку вітчизняної економічної науки.
1. Аллен Р. Математическая экономия / Аллен Р. — М. : Иностр. лит., 1963. —
С. 547—551.
2. Базилевич В. Д. Інтелектуальні новації Є. Слуцького та їх вплив на розвиток
світової економічної науки / Базилевич В. Д. // Є. Слуцький. Визнання.
Творча спадщина з погляду сучасності / За ред. В. Д. Базилевича. — К.,
«Знання», 2007. — С. 21—69.
3. Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / Блауг М. / Пер. с англ. —
С.-Петербург : Экон. шк., ГУВШЭ, С.-Петерб. гос. ун-т экономики и фина-
нсов, 2005.
4. Гнеденко Б. Евгений Евгеньевич Слуцкий (Биографический очерк) / Гнеде-
нко Б. // Слуцкий Е. Е. Избранные труды. Теория вероятностей. Математи-
ческая статистика. — М. : Изд-во АН СССР, 1960. — С. 5—11.
5. Горкіна Л. П. Нариси з історії політекономії в Україні (остання третина XIX
– перша третина XX ст.) / Горкіна Л. П. — К. : Наук. думка, 1994. — 244 с.
6. Горкіна Л. П. Слуцький Євген Євгенович (1880–1948) / Горкіна Л. П.
// Економічна енциклопедія. В 3 т. — Том 3. — К. : «Академія», 2002. —
С. 402—406.
7. Злупко С. М. Є. Є. Слуцький – український економіст-математик світової
слави / Злупко С. М. // Економіка України. — 1995. — № 7. — С. 67—74.
8. Злупко С. М. Основоположник праксеології. Аксіоми для нащадків. Україн-
ські імена у світовій науці / Злупко С. М. — Л. : Меморіал, 1992. —
С. 465—486.
9. Слуцкий Е. Е. К теории сбалансированного бюджета потребителя (Рус. пер.)
/ Слуцкий Е. Е. // Экономико-математические методы. Народнохозяйствен-
ные модели. Теоретические вопросы потребления. — Вып. 1. — Москва,
1963. — С. 241—271.
16
10. Слуцкий Е. Е. Сложение случайных причин, как источник циклических про-
цессов / Слуцкий Е. Е. // Вопр. конъюнктуры. — Том III. — Вып. 1. — М. :
Фин. изд-во НКФ СССР, 1927. — С. 34—64.
11. Слуцкий Е. Е. Теория предельной полезности / Слуцкий Е. Е. — Киев, 1910.
— 378 с.
12. Слуцький Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних за-
сад економіки / Слуцький Є. ; пер. з нім. Б. О. Язловського // Зап. Соц.-екон.
від. УАН. — Том 4. — К. : Укр. Акад. наук, 1926. — С. 165—175.
13. Талала Я. С. Розробка Євгеном Слуцьким проблем економічної теорії :
автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.04 «Екон. історія та історія екон. дум-
ки». — Київ, 1999. — 18 с. — (Київ. ун-т ім. Т. Шевченка).
14. Четвериков Н. С. Жизнь и научная деятельность Е. Е. Слуцкого (1880–
1948) / Четвериков Н. С. // Ученые записки по статистике. — Том V. —
Москва, 1959. — С. 254—270.
15. Хикс Дж. С. Р. Стоимость и капитал / Хикс Дж. С. Р. ; пер. с англ. — М. :
Прогресс, 1993. — С. 488.
Одержано 11.08.2009.
|