Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст.
В статті досліджуються особливості становлення інституційних чинників ринкових перетворень у передових країнах Західної Європи в порівнянні з інституційним забезпеченням розвитку економіки в країнах Східної Європи у XVI–XVII ст. В статье исследуются особенности становления институционных факторов ры...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9414 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. / Ю.О. Приходько // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 167-181. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859933415942389760 |
|---|---|
| author | Приходько, Ю.О. |
| author_facet | Приходько, Ю.О. |
| citation_txt | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. / Ю.О. Приходько // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 167-181. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | В статті досліджуються особливості становлення інституційних чинників ринкових перетворень у передових країнах Західної Європи в порівнянні з інституційним забезпеченням розвитку економіки в країнах Східної Європи у XVI–XVII ст.
В статье исследуются особенности становления институционных факторов рыночных преобразований в передовых странах Западной Европы в сравнении с институциональным обеспечением развития экономики в странах Восточной Европы в XVI–XVII вв.
The article deals with the particularity of the Eastern Europe countries institutional environment of the forward countries of the Western Europe in the XVI–XVII centuries.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:09:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
© Ю.О. Приходько, 2009
ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42.
167
УДК 330.837
Ю.О. Приходько
ВІДМІННОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА КРАЇН СХІДНОЇ
ЄВРОПИ ВІД ПЕРЕДОВИХ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ У XVI–XVII ст.
В статті досліджуються особливості становлення інституційних
чинників ринкових перетворень у передових країнах Західної Європи в порів-
нянні з інституційним забезпеченням розвитку економіки в країнах Східної
Європи у XVI–XVII ст.
Ключові слова: методологічний індивідуалізм, неоінституціональний
аналіз, західна цивілізація, традиційне суспільство, сарматизм, аграрізація
культури, Реформація, Контрреформація.
Ю.А. Приходько
ОТЛИЧИЕ ИНСТИТУЦИОНАЛЬНОЙ СРЕДЫ СТРАН ВОСТОЧНОЙ
ЕВРОПЫ ОТ ПЕРЕДОВЫХ СТРАН ЗАПАДНОЙ ЕВРОПЫ
В XVI–XVII вв.
В статье исследуются особенности становления институционных
факторов рыночных преобразований в передовых странах Западной Европы
в сравнении с институциональным обеспечением развития экономики в
странах Восточной Европы в XVI–XVII вв.
Ключевые слова: методологический индивидуализм, неоинституциональ-
ный анализ, западная цивилизация, традиционное общество, сарматизм, агра-
ризация культуры, Реформация, Контрреформация.
IU.A. Prykhodko
THE DIFFERENCE OF THE EASTERN EUROPE COUNTRIES
INSTITUTIONAL ENVIRONMENT OF THE FORWARD COUNTRIES OF
THE WESTERN EUROPE IN THE XVI–XVII CENTURIES
The article deals with the particularity of the Eastern Europe countries
institutional environment of the forward countries of the Western Europe in
the XVI–XVII centuries.
Keywords: methodological individualism, neo-institutional analysis, the
Western civilization, traditional society, the Sarmatism, culture of agrarians, the Ref-
ormation, the Counterreformation.
Постановка проблеми. Предметом дослідження є визначення та
характеристика інституційних чинників, за рахунок яких у XVI–
168
XVII ст. країни Західної Європи зробили рішучий поступ на шляху
суспільно-економічних ринкових реформ. У той самий час країни
Східної Європи, розпочавши реформи в себе, втілити в життя зміст
цих реформ не змогли.
Аналіз досліджень і останніх публікацій. Питання генезису єв-
ропейського середньовічного суспільства від традиційного до капіта-
лістичного нового часу викликає постійний інтерес вчених – як еко-
номістів, так і істориків, суспільствознавців тощо. Серед них треба
назвати І.І. Агапову, Ф. Броделя, М. Вебера, Л.П. Горкіну, І.С. Коро-
пецького, М.В. Конотопова, М.В. Лазаровича, Б.Д. Лановика, К. Мар-
кса, Д. Норта, Р.М. Нурєєва, А.С. Филипенко, Н.М. Яковенко. Особ-
ливістю наукового підходу інституціональної та нової інституціона-
льної шкіл в економічній теорії є усвідомлення глибоких інституцій-
них відмінностей між країнами Східної та Західної Європи в процесі
ринкових трансформацій у XVI–XVII ст.
Метою статті є вивчення впливу інституційного середовища, на-
самперед інститутів держави, релігії та культури, на розвиток ринко-
вої економіки.
Виклад основного матеріалу. XVI – перша половина XVII ст.
були одним із переломних періодів в історії Європи. Головним його
змістом було протиборство двох тенденцій соціально-економічного
розвитку. У розвинутих країнах західної частини континенту заро-
джувалися та утверджувалися ринкові відносини, що визначали хара-
ктер еволюції регіонів, розташованих на захід від Лаби (Ельби). Краї-
ни на схід від Лаби відчували на собі впливи цих змін, але їхні суспі-
льства не були підготовлені для ринкової перебудови. Тут феодаль-
ний лад виявився більш життєздатним, зміцнив свої позиції, а зазна-
чений період став початковим етапом пізнього феодалізму [5, с. 106].
Системи інститутів ринкового господарства, що виникли в ме-
жах європейської феодальної системи, склалися шляхом більш-менш
еволюційного розвитку тільки в Західній Європі. Саме тут мали місце
ті передумови, які забезпечили потужний економічний розвиток «за-
хідного» суспільства та дозволили говорити про особливу «західну»
цивілізацію [1, с. 216].
До відмінних рис, які стоять у витоків формування західної циві-
лізації, слід віднести: верховенство права; представницьку владу, що
свідчить про наявність громадянського суспільства; самоврядування
міст. Та можливо, найбільш суттєве, що відрізняє західну цивілізацію,
– це філософія індивідуалізму, де свобода розглядається як найвища
цінність. Прихильність індивідуальній свободі й нині відрізняє Захід
від інших цивілізацій, що проявляється в пріоритеті «я» перед «ми», а
169
в економічній теорії виражається принципом методологічного індиві-
дуалізму. Філософія індивідуалізму, що втілюється в концепції «при-
родних, невід’ємних» прав і свобод, стала основою як економічних
(приватна власність), так і політичних (контрактна держава) інститу-
тів західноєвропейського суспільства.
«Східна» ж цивілізація у своїй основі представляє собою те, що
К. Маркс назвав «азіатським способом виробництва» (східним феода-
лізмом). Тут замість громадянського суспільства з верховенством за-
конів й розвинутою представницькою владою мали місце сильні,
централізовані, бюрократичні імперії з панівною ідеологією «не дер-
жава для людини, а людина для держави». В рамках неоінституціона-
льного аналізу такий тип держав трактується як експлуататорська
держава [1, с. 216].
Більшою мірою, ніж на Заході, історія Центрально-Східної й
Південно-Східної Європи зумовлювалася процесами, які проходили
на селі. Упродовж кількох століть (до середини XIX ст.) аграрному
розвиткові Європи був властивий дуалізм: на Заході сільське госпо-
дарство поступово звільнялося від феодальних пут; на Сході ж існу-
вав аграрний лад, якому було притаманне панування феодальних від-
носин. Глибинні причини цього дуалізму зародилися задовго до
XVI ст., в часи розвинутого феодалізму. Одним з показників ефектив-
ності рослинництва було співвідношення між посіяним зерном та зі-
браним на одиницю площі врожаєм. В Східній Європі воно складало
3–4 рази, натомість, в Британії та Нідерландах 9–14 [10, с. 185].
Країни на схід від Лаби стосовно XVI – першої половини
XVII ст. на підставі врахування тенденцій розвитку феодального гос-
подарювання можна поділити типологічно на декілька значних регіо-
нів. Найбільшу країну Східної Європи – Річ Посполиту, що включала
в себе польські, українські, білоруські, південно-прибалтійські землі –
можна загалом віднести до «класичного» або «традиційного» регіону,
де в системі аграрних відносин панувало панське (фільваркове) гос-
подарство, що базувалося на панщинній праці селян [5, с. 106].
Становлення системи ринкового господарства невідмінно викли-
кає зміну способу думок, стереотипності реакцій. Саме вони визнача-
ють «обличчя» інституційного середовища даного суспільства, яке
розглядається як сукупність формальних та неформальних інститутів
або правил.
Значення релігійних і моральних норм в соціальному устрої
доіндустріальних (традиційних) суспільств важко переоцінити, тому
не дивно, що свою індульгенцію спрямування до прибуткового госпо-
дарювання вони отримали в рамках релігійного руху Реформації. Са-
170
ме вона сприяла формуванню норм поведінки, що формують інститут
ринку та уможливлюють укладення угод на ньому, – тих норм, які
формують «конституцію» ринкового порядку.
Рух Реформації, виступаючи більшою мірою ідеологією ринко-
вого господарства, сприяв не тільки виправданню бажання прибутку в
господарській діяльності, а й до формування норм, що становлять ос-
нову ринкового порядку, хоча залишається важливим наукове вирі-
шення парадокса очевидного економічного успіху членів протестант-
ських сект, незважаючи на засудження користолюбства протестантсь-
ким богослов’ям [3, с. 63].
Нова релігійна доктрина підготувала ґрунт для того, що спряму-
вання до прибуткового господарювання й багатства перестає бути
предметом осуду, щоправда, за умов дотримання таких цінностей, як
працелюбність, моральна чесність щодо партнерів, ощадливість й по-
мірність, а також ініціатива, відповідальність і передбачуваність, які
являють собою суттєві елементи раціонального, капіталістичного гос-
подарювання. При цьому слід мати на увазі, що в рамках традиційно-
го суспільства для вищих станів раціональна господарська нажива
вважалася недостойним заняттям, яка тією самою мірою не відповідає
їхньому соціальному статусу, як і ощадливість. Раціональність не бу-
ла притаманна і представникам продуктивних класів, вся господарсь-
ка діяльність яких засновувалася на звичаях та традиціях.
Виправдовуючи нагромадження матеріального багатства та од-
ночасно створюючи «культ активного аскетизму», роблячи акцент на
інвестуванні та підприємницькій діяльності, протестантська етика
сприяла формуванню ринкової системи та відповідного їй менталіте-
ту, стимулювала економічне зростання, показники якого ставали важ-
ливими індикаторами не тільки економічного, а й суспільного прогре-
су. Перетворення ділового успіху на показник обраності тих, кому по-
даровано спасіння, слугувало потужним стимулом ефективного раці-
онального господарювання, орієнтованого на отримання прибутку [1,
с. 26]. Догмат обраності до спасіння ліг в основу одного з напрямків
протестантизму – кальвінізму. Згідно з цим вченням, на людині, яка
прийшла в світ, вже лежить печатка обраності або прокляття і людина
своїми справами нічого не в силах змінити. Але вона може побачити
божественний знак: економічний успіх – знак милості божої, а неус-
піх – знак відкинутості. Мораль вчення Кальвіна полягає в зосере-
дженні енергії віруючого на збільшенні та накопиченні багатства на
Славу Божу. Згідно з його вченням, ні людина, ні капітал не мають
перебувати в бездіяльності, вони мають працювати, збільшуючи ба-
гатство. У свою чергу, багатство, окрім матеріального достатку, при-
171
носить відчуття досягнутого та, більше того, стає свідченням про виб-
раність людини.
Як видно, релігійна доктрина сприяла формуванню особливої
господарської етики, де в основу ставиться не гонитва за наживою, а
добропорядність, кредитоспроможність, поміркованість, не авантю-
ризм, а стабільний розвиток та зростання.
Важливо підкреслити, що в рамках протестантських вчень по-
двійна етика, яка існувала (етика групової солідарності, пов’язана з
поняттями «свій – чужий»), більшою мірою втрачає свої позиції, оскі-
льки в економічних відносинах зникає поняття «свій». Формується
система моральних зобов’язань щодо анонімного економічного парт-
нера – чи-то покупець чи-то продавець. Щоправда, моральні
зобов’язання зводяться виключно до прискіпливого виконання конт-
рактів. У протестантських громадах саме допущення до причастя
обумовлювалося моральною бездоганністю. Остання, в свою чергу,
ототожнювалася з діловою чесністю [1, с. 27].
Саме за цих умов формується тип ділової людини, яка чесне ім’я
ставить вище миттєвої наживи. А різного роду спекуляціям, які обі-
цяють швидке збагачення, вона віддає перевагу помірному але по-
стійному прибутку від повсякденної, буденної праці. Як вже відзнача-
лося, зростаюче багатство її поєднується з помірністю в споживанні,
простим способом життя, скромністю в одязі та звичаях, оскільки для
протестантів багатство як капітал являє собою виключно засіб вико-
нання релігійного обов’язку. Можна з достатньою впевненістю гово-
рити про те, що «економічна людина» А. Сміта, існування якої являє
собою вихідний пункт економічного аналізу останнього, – це продукт
епохи Реформації. Хоча суттєвим нюансом є те, що у А. Сміта спря-
мування людини до багатства пояснюється не релігійними мотивами,
а «природними» законами, природним бажанням людей покращити
свій стан. Таким чином, стає очевидним, що і в традиційних суспільс-
твах, і в період становлення суспільства з ринковою економікою релі-
гія, культурні та етичні норми виступають не як зовнішні рамки еко-
номічної діяльності, а як суттєві елементи, що визначають економічну
поведінку людини та, відповідно, вигляд економічної системи зага-
лом. Іншими словами, норми поведінки, що є базовим елементом ін-
ституційного середовища, створюються в надрах релігії, в ширшому
сенсі культури, визначаючи поведінку людини в різних сферах її дія-
льності, в тому числі економічної, формуючи в кінцевому рахунку
межу та напрямок економічного розвитку. І було б складно пояснити
значні зміни в соціально-психологічній атмосфері європейського сус-
пільства, зміни, що там відбулися в економічній свідомості, без вра-
172
хування протестантських віровчень, що справили глибокий вплив на
господарське життя Європи, певною мірою підготувавши ґрунт для
розвитку там капіталістичних відносин. «Відродження й Реформація
постають як дві пишні й довготривалі культурні революції, які спала-
хнули одна за одною. Для християнської цивілізації повернути назад
Рим та Грецію вже було операцією вибухонебезпечною; розірвати ж
плаття церкви, що не мало швів, було іншою, ще гіршою. Адже все
кінець-кінцем вгамувалося, вписалося в існуючий порядок, і рани за-
гоїлися… Реформація вивільнила нову домінуючу Європу, вищою мі-
рою капіталістичну…» [4, с. 695].
Можна заперечити, що в сучасному капіталізмі не помічається
зв’язок між релігією та економікою. У цьому зв’язку наголосимо, що
коли капіталізм став пануючим ладом, сама система почала обирати
тих, хто вміє пристосовуватися та виживати на основі таких економі-
чних змінних, як прибуток, ціни, заробітна плата. Не дивно, що гони-
тва за наживою витіснила поняття про професійний обов’язок, а еко-
номічна діяльність замість тонкої оболонки релігійного життя, стала
панциром, через який ніщо духовне не може пробитися. Однією з
причин поширення ідей комунізму стало те, що сучасний капіталізм
втратив зв’язок з релігією та мораллю, яка по суті визначила його ви-
никнення. Втрата цього зв’язку і призвела до виникнення релігійного
сурогату – комунізму, етична та емоційна сутність якого полягає в
руйнації мотиву грошей як визначального мотиву життя суспільства
[1, с. 28].
Саме період XVI – першої половини XVII ст. в Речі Посполитій
характеризується бурхливим ідеологічним протистоянням у політич-
но-релігійних питаннях, а саме між представниками Реформації та
Контрреформації. Традиційне суспільство найбільшої країни Східної
Європи потребувало реформ й постало перед питанням суспільного
вибору. Одним з проявів переходу до капіталізму в сфері ідеології
стало розповсюдження протестантського вчення у християнстві на
противагу католицькому [6, с. 93]. Значення Реформації в Речі Поспо-
литій загалом виходить за державні кордони. Вона помітно вписалася
в загальноєвропейську Реформацію, внесла до неї свій досвід і своєрі-
дність. Однак шляхетська Реформація була явищем поверхневим, не
мала під собою серйозного теологічного фундаменту. Саме це вважа-
ється причиною того, що багато представників шляхти поверталися в
лоно католицизму [9, с. 180]. Найраніше з’явилося лютеранство – вже
в перші роки після виступу М. Лютера. У межах Польської держави
лютеранство поширилося головним чином у Королівській Пруссії,
помітно – в західній частині Великопольщі. У 1530-х роках у Велико-
173
польщі та Люблінському воєводстві, а також у Сілезії оселилися при-
булі головним чином з Німеччини анабаптисти («перехрещенці») –
представники секти, що вимагала хрестити людей у свідомому віці,
коли, за її віровченням, тільки й можливе «істинне» прилучення до
християнської віри. У 1548–1551 рр. до Великопольщі прибула і тут,
головним чином у містах, оселилася значна кількість чеських братів,
членів Братньої общини (Jednota bratrska), що втекли від репресій, до
яких удався чеський король Фердинанд І Габсбург після придушення
ним Празького повстання 1547 р. У той самий час, що й чеські брати,
на польські землі проник кальвінізм – релігійна течія, започаткована
на Заході Жаном Кальвіном у 1536 р., коли він видав свою найважли-
вішу працю «Настанова в християнській вірі». У другій половині
1550-х років кальвінізм став провідним напрямом польського протес-
тантизму.
Організація кальвіністської церкви давала простір для впливів у
ній найбільш заможним членам общини. У польських землях відпові-
дно такий вплив мала шляхта, яка прийняла кальвінізм. У своїх маєт-
ках вона реформувала, профанувала католицькі церкви, усувала з них
священиків і передавала їх (церкви) прибічникам вчення Ж. Кальвіна,
пресвітерам і міністрам, яких підбирала на свій розсуд. Успіхи каль-
віністів у боротьбі з католицькою церквою на початковому етапі зна-
чною мірою пояснювалися тісним зв'язком багатьох із них з екзеку-
ційним рухом.
1562 р. у кальвіністському таборі розпочався розкол, причиною
якого стали розходження в поглядах на богословські догмати й соціа-
льні проблеми. Ідейні противники прозвали їх аріанами (від імені од-
ного із засновників ранніх єретичних вчень у християнстві александ-
рійського священика Арія, що помер 336 р.), рідше – антитринітарія-
ми (латин. Trinitas – Трійця). Найбільш радикально налаштовані з них
1569 р. у новозаснованому шляхтичем-аріанином малопольському мі-
стечку Ракуві створили комуністично-утопійні громади, члени яких
спільно обробляли землю, займалися ремеслом, плекали освіту. З цьо-
го експерименту, зрештою, нічого не вийшло. Раків перетворився на
типове ремісничо-торговельне поселення з властивими для нього со-
ціальними негараздами.
Серед польських братів з часом дійшло до посилення впливу по-
міркованого крила, яке невдовзі здобуло перевагу. Значною мірою це
сталося завдяки італійцю Фаусто Соцціні (у Речі Посполитій його
звали Фавстом Социном). Завдяки Ф. Социнові антитринітаризм, зва-
ний від його імені социніанством (відповідно польських братів і всіх
послідовників вчення Ф. Социна в Речі Посполитій та за її межами
174
йменували социніанами) став єдиним у Речі Посполитій протестант-
ським віровизнанням, здатним на інтелектуальному рівні успішно
дискутувати з католицькими ідеологами. Социніанство вплинуло на
формування релігійного раціоналізму в Центральній та Західній Єв-
ропі (здебільшого в Голландії й Англії) і кристалізації деїзму – віри в
догматично неокресленого Бога. Разом з тим, воно давало імпульси
розвиткові наукових, політичних і соціальних ідей.
Уже на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. значна (якщо не більша) частина
кальвіністської шляхти перейшла в католицтво, чим по кальвінізму в
Речі Посполитій було завдано відчутного удару, від якого він не зміг
оправитися. Натомість вистояли перед наступом католицизму, хоч і
не без втрат, міщани лютеранського та чеськобратського визнань, а
також польські брати-социніани (останні до середини XVII ст.). Зага-
лом, Реформація в Речі Посполитій не набула такого розмаху та гли-
бини, як у деяких інших країнах Центральної й Західної Європи (Анг-
лії, Шотландії, Ірландії, Голландії, Німеччині, Швейцарії, Франції,
Чехії, Данії, Балтських державах, Семиградді, Угорщині тощо) [7,
с. 241].
Реакцією на Реформацію була Контрреформація, або наступ сил,
що за всяку ціну намагалися відновити підірвані позиції католицької
церкви, вивести її з кризи, в яку вона потрапила внаслідок поширення
протестантства. Як і в кожній країні римо-католицької Європи, церква
на польських землях була великим землевласником (їй належало до
одної п’ятої всіх земель). Найбільшими серед церковних феодалів бу-
ли ґнєзненський архієпископ, краківський й вроцлавський єпископи.
Багатьма землями володіли окремі монастирі. Церква збагачувалася й
за рахунок різних поборів з мирян. Церковна ідеологія панувала без-
роздільно. Залежність церкви від римської курії була непохитною.
Перед тими, хто зважувався розхитати устої польської церкви, стояло
нелегке завдання. Виконання його полегшувалося внутрішнім її роз-
ладом. Широко розповсюдженими були зневага духовенства до вико-
нання покладених на нього обов’язків, відсутність дисципліни, розпу-
сне життя.
Про великий вплив верхівки католицької церкви в державі про-
мовисто свідчить, зокрема, той факт, що в сенаті сейму засідали всі
вищі достойники, архієпископи та єпископи. З часу утворення Речі
Посполитої католицька церква в ній адміністративно поділялася на
Ґнєзненську та Львівську архієпископії, причому глава другої підпо-
рядковувався главі першої.
Захищаючи свої позиції, католицтво було змушене вдатися до
організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало засну-
175
вання в 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів
(«Societatis Jesu» – «Товариства Ісуса»), що став одним з головних ба-
стіонів Контрреформації.
Кульмінацією політично-релігійної боротьби за ствердження но-
вих ідей на державному рівні був скликаний у Варшаві в березні
1606 р. сейм. На сеймі розглядалися питання проведення державних
реформ, зокрема про запровадження систематичного, щорічного збо-
ру податків, створення постійної регулярної армії. Причому головна
боротьба розігралася не навколо пропонованих реформ, а у зв’язку з
розробленим протестантами проектом постанови, спрямованої проти
призвідців релігійних незгод. За намовою єзуїта П. Скарги, король
рішуче спротивився ухваленню цього проекту, що опозиція розцінила
як вияв підготовки замаху на шляхетські вольності.
В серпні 1606 р. пройшов з’їзд шляхти в Сандомирі (зібралося
кількадесят тисяч учасників). З’їзд перетворився на конфедерацію,
учасники якої проголосили рокош. Рокошани ухвалили свої вимоги з
64 статей (артикулів), що охоплювали широке коло питань – від тих,
що стосувалися державного устрою, до економічних. Вони мали на
меті значно обмежити повноваження королівської влади, пропонували
відібрати у короля право роздавати вакантні земські уряди та замінити
його запровадженням обрання земських урядників; вимагали від об-
раних на сейм послів обов’язкового дотримання ними сеймикових ін-
струкцій, збільшення повноважень сенаторів-резидентів при королі,
вигнання єзуїтів з країни. Рокошани виступали також проти підтри-
мання тісних зв’язків Речі Посполитої з Габсбургами та Римською ку-
рією, контрреформаційної політики короля, проти всього, що загро-
жувало «золотим» вольностям. Ці та інші вимоги виявляють їх супе-
речливий характер: з одного боку, йшлося про позитивні зміни в дер-
жавному устрої, з другого – вони демонстрували короткозорість шля-
хти, нехтування політичних реалій.
Склад конфедератів-рокошан був різноманітний. Серед них були
і католики (зокрема, М. Зебжидовський), і протестанти (головним з
них був литовський підчаший кальвініст Януш Радзивілл). Поряд з
авантюристами було чимало тих, хто виступав з позицій позитивних
реформ. Сандомирський з’їзд визнав себе уповноваженим проводити
державні реформи. Делегація рокошан відвідала короля та представи-
ла йому на розгляд свої артикули. Король їх рішуче відхилив і висту-
пив проти рокошан з кількатисячним військом.
Таке завершення конфлікту означало кінець ілюзій здійснити
державні реформи, за проведення яких виступали рокошани. Для
державно-політичного устрою рокош, як і період після нього, мав пе-
176
реломний характер. Середня шляхта, двигун опозиції королівській
владі, зазнала поразки. З її планів перетворити започаткований рух у
наступний етап боротьби за екзекуцію прав нічого не вийшло. Нато-
мість, під прикриттям фразеології про «золоті вольності» почала про-
суватися до влади, чим далі, тим настирливіше, магнатська олігархія. І
загальний напрям реформ, і їх тактика опиняються в заручниках опо-
ртуністичної поведінки групи осіб, які контролюють державний апа-
рат [8, с. 296].
До кінця першої половини XVII ст. Контрреформація загалом
перемогла саме тому, що кальвінізм, найбільш численна та впливова
серед польських протестантів течія, не пустив глибоких коренів серед
селян і міщан, будучи в основному шляхетським за складом учасників
рухом. Післярокошова ситуація характеризувалася ігноруванням ко-
ролівською владою інтересів шляхти. Остання це сприймала як на-
ступ на свої історичні права, закріплені у привілеях. Така ситуація
тривала впродовж чотирьох десятиліть. Не випадково на цей час при-
падає наступний важливий етап формування шляхетської ідеології й
суспільної поведінки шляхти.
Слід наголосити, що багатство та благополуччя, основою для
яких став більш ніж столітній розвиток панщинного фільваркового
господарства, послабили підприємницькі інстинкти. Стан самозадо-
волення не сприяв формуванню інноваційних підходів [9, с. 195–196].
Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі – це ще не все, постає питання:
що відбувалося з грошима, які текли до Речі Посполитої в обмін на
польське зерно. Значна їх частина йшла на надмірне споживання. Річ
Посполита отримала силу, повною мірою використавши переваги но-
вої економічної ситуації, шляхта створила самобутню форму держав-
ного устрою, в рамках якого мала повною мірою реалізувати свої уст-
ремління. Почалося все з привнесення на польській ґрунт західної си-
стеми цінностей. Власна шляхетська й польська ренесансна культура
формувалася в процесі пристосування до західних польських умов
шляхом вирощування в себе західноєвропейських інститутів [9,
с. 172].
Та чим складніше, як зазначалося, пробивалися паростки євро-
пейських реформ на польських теренах, тим виразніше проявлялися
елементи ідеології, названої сарматизмом. Сама ідея про походження
польської шляхти від давніх сарматів йде з XV ст., і вона ні чим не
відрізнялася від аналогічних генетичних міфів, розповсюджених в ін-
ших країнах. Сарматизм – це найбільш оригінальна польська ідеоло-
гія, більше всього пов’язана з місцевою культурою. Вона не була ви-
ключно консервативною за своїм характером. У сарматизмі поєднува-
177
лися запозичення елементів барочної культури та східна любов до
розкошів. Польському шляхтичеві був властивий становий нарци-
сизм. Благородне походження надавало йому у власних очах ніби
особливий психофізіологічний стан, який робив його духом і тілом
відмінним від плебея. Розумові та фізичні достоїнства, доброчинність
і сила, свобода та відповідальність знаходили в ньому, як вважали
шляхетські ідеологи, гармонійне поєднання. Недоліки шляхти розгля-
далися як продовження її достоїнств, якийсь надлишок сил і здібнос-
тей, дарованих їй небесами [5, с. 136].
Свідомість шляхти й значної, якщо не переважної частини, маґ-
натерії була позначена подальшою догматизацією. Усе, що не відпо-
відало їхнім поглядам, у тому числі й корисне для країни, відкидалося
як неслушне. До найбільш важливих шляхетських догматів належали
такі: 1) переконаність у тому, що Захід не може обійтися без польсь-
кого хліба, а отже, економічно залежить від Речі Посполитої; тому
нема потреби вдаватися до кардинальних змін у вітчизняному госпо-
дарстві («Річ Посполита – шпихлір Заходу»); 2) впевненість у тому,
що Річ Посполита має ідеальний державно-політичний устрій, відби-
тий в «золотих вольностях», і що його потрібно постійно захищати від
«псування» будь-якими змінами; 3) переконаність у винятковій місії
Речі Посполитої як бастіону, «підмурівку» християнства (ортодокса-
льного католицизму), найбільш заглибленого на Схід. Сукупність
догм мислення шляхти підкреслювала вигадані нею вищість, перевагу
шляхетської Речі Посполитої, її законів і звичаїв над рештою світу,
приписувала Речі Посполитій особливу над нею Божу опіку. Цю сис-
тему шляхетського способу мислення діячі польського Просвітництва
другої половини XVIII ст. назвали, з позиції її розвінчання, сарматиз-
мом. Слід мати на увазі, що в ширшому розумінні сарматизм – це
спосіб життя шляхти, система її життєвих установок, котрі виникли на
ґрунті її виняткового становища в Речі Посполитій.
Вихідним ідейним пунктом сарматизму була характерна для
епохи Відродження XV–XVI ст. і пов’язана з розвитком історичного
мислення загальноєвропейська тенденція, що виявлялася в пошукові
родоводу держав і народів. Починаючи від Я. Длугоша та Мацея з
Мєхова («Про дві Сарматії», 1517 р.), польські історики-хроністи
джерелом родоводу Речі Посполитої вважали давніх сарматів, припи-
суючи їм ряд особливих рис, насамперед, виняткову мужність. При-
чому сарматів від того часу, коли вони начебто підкорили слов’ян,
ототожнювали з ними. Згодом сарматами почали вважати тільки по-
ляків. А в XVII ст. виняткова приналежність до сарматів стала припи-
суватися польській шляхті. Таким чином, еволюція сарматського міфу
178
породила й вкорінила уявлення про шляхту як польський народ (на-
цію). Ідеологія шляхетського сарматизму логічно включала в себе й
нехіть до чужоземців та їхнього впливу на Річ Посполиту, інакше ка-
жучи, ксенофобію. Остання мала головним чином антизахідний хара-
ктер. Шляхта вороже ставилася до проникнення в Річ Посполиту захі-
дної культури. Це поглиблювало недоброзичливе ставлення до коро-
лівського та магнатських дворів, які жили на західний манер. До цьо-
го треба додати самозадоволення, консерватизм та ряд інших рис,
пов’язаних зі структурними елементами або ідентичністю Речі По-
сполитої. До них відноситься й «орієнтальність» Речі Посполитої.
Сарматська міфологія посилювала, поряд зі становою, й родин-
но-родову самосвідомість польської шляхти. У XV–XVII ст. значно
зріс інтерес до генеалогії. Шляхтич був надзвичайно гордий, якщо
знаходив згадку про свій герб або рід в «Історії славного Польського
королівства» Я. Длугоша. Але й той шляхтич, хто не міг цим похизу-
ватися, тим не переймався. З’являлося чимало фальшивих і фантасти-
чних генеалогій. Шляхта замикалася в собі, її кругозір обмежувався
двором, в якому вона мешкала, фільварком, де вона господарювала,
визискуючи своїх підданих. То був прояв самоутвердження шляхти,
який зводився до солодких спогадів про минуле, коли шляхта перебу-
вала на поверхні політичного життя країни, задавала йому тон і навіть
робила спроби диктувати свою волю.
XVII ст. стало епохою найбільш повного втілення життєвого іде-
ала шляхти. Це була епоха Бароко та Контрреформації, в яких знай-
шли відображення оригінальні польські риси, епоха остаточного вста-
новлення (зміцнення) позицій католицизму. Саме тоді були закладені
основи національної самоідентичності, сформувалися принципи особ-
ливості польської ідентичності, вперше знайшла своє відображення
польська самобутність.
Річ Посполита цієї епохи народжувалася з оригінальної форми
республіканського правління, при якій переважало почуття зверхності
народа–шляхти над державою, її сарматський характер не дозволяв
Речі Посполитій підкоритися як Сходу, так і Заходу.
Існує різниця між сарматизмом, який не отримав завершеного
оформлення ідеологією, та сарматизмом як способом життя шляхти-
ча-землевласника. Останньому були притаманні смут’янство, марно-
вірство, агресивність. Складніше зрозуміти, звідки та яким чином
отримали поширення такі риси, як безпечність або заздрість. Сарма-
тизм виріс на ґрунті антимонархізму, республіканства та аристократи-
зму. Тоді звідки в сарматизмі пристрасть до помпезності та чопорнос-
ті?
179
Що треба розуміти проявом аграрізації культури? Що витікає з
консерватизму шляхетського двору, а що – з обмеженості мислення
державних діячів? Склалася модель життя, коли сільська провінцій-
ність породжувала косність та обмеженість. Мова не йде про неба-
жання наслідувати чужі приклади (як добрі, так і погані), але про
втрату зв’язку між подвір’ям, палацом, приходом та й цілим регіоном
із самою Річчю Посполитою як чимось цілим. Сарматизм, без сумні-
ву, не був ідеологією, що охоплювала весь шляхетський стан, але він
відображав дезінтеграцію політичного життя та закріплення за магна-
тами домінуючої позиції в суспільстві.
Річ Посполита пишалася своєю свободою, яка відрізняла її від
Австрії, Туреччини або Росії – своїх східно-центральноєвропейських
сусідів. «Республіка Сарматів» склалася з небажання здійснювати зо-
внішню експансію та намагання насолоджуватися життям як втілен-
ням реальної свободи людей, не пов’язаних контролем держави.
Як тип широко взятої культури сарматизм знайшов своє відлун-
ня в усіх складових найбільшої країни Східної Європи – Речі Поспо-
литої: Литві, Білорусі, українських землях. Щодо останніх, то тут під
час національного відродження, яке на повну силу розвивалося з 20-х
років XVII ст., сарматська ідея в її українському варіанті набула дещо
несподіваної модифікації. Узагальнено це можна окреслити як проек-
цію сарматського міфу на власне – руське – минуле, а звідси ототож-
нення метафори Сарматія з поняттям конкретно-історичним – Русь
[11, с. 304–307]. До сказаного слід додати, що, підкресливши правову
рівність всіх членів шляхетського стану, сейм 1641 р. оголосив недій-
сними здобуті (очевидно магнатами) з-за кордону (головним чином
даровані імператором Священної Римської імперії) князівські титули.
Річ Посполита не була країною, де робилися винаходи й розви-
валися науки, але вона активно використовувала всі європейські дося-
гнення. Треба сказати, що шляхта створила свій світ, який заперечу-
вав реальність й ставив Річ Посполиту в центр universum’a. Правиль-
ніше визнати те, що шляхта створила власну, оригінальну культуру,
активно використовуючи чужі зразки. В цій культурі перепліталися
західне (точніше, італійське) натхнення і місцева традиція, яка укріп-
лювалася в міру того, як збільшувався матеріальний достаток шляхти.
Річ Посполита XVI–XVII ст. формувалася в географічному прос-
торі між майбутнім Сходом і Заходом – у просторі де перетиналися
західні та східні мотиви. Але Річ Посполита була більшим, ніж просто
простором, де ці два світи протистояли один одному. Східні елементи,
які рахувалися «своїми», надали сарматизму неповторні риси. Неви-
рішеним залишається питання: чому для самовизначеності польська
180
шляхта звернулася не тільки до свого західного спадку, а й намагалась
скористатися східною традицією.
Землі Корони за багатьма параметрами відповідали європейсь-
ким стандартам. Поляки цієї епохи багато в чому були схожі з євро-
пейцями. Італія та Європа на порозі Нового часу були для них зраз-
ком, але на межі XVI–XVII ст. беззастережний тріумф отримала
прив’язаність до «самобутнього», «польського». Європа була близько,
між нею і Річчю Посполитою не пролягало жодних кордонів, але Єв-
ропа перестала бути системою, з якою співвідносила себе Річ Поспо-
лита.
Однак те, що країна обрала відмінний від інших шлях розвитку,
не означає, що шлях цей був неправильним. І як раз відсутність розу-
міння реального розмаїття економічних систем та процесів виявилася
тією слабкістю, що не дозволила західноєвропейським фахівцям зро-
зуміти специфіку Східної Європи на початку 90-х років XX ст. при
наданні економічних порад та консультацій [2, с. 54].
Висновки дослідження та перспективи подальших розробок.
Відмінності між «західною» та «східною» цивілізаціями обумовлені
множинністю внутрішніх та зовнішніх чинників, а саме тим, що в ос-
нові «східної» інституційної матриці лежить інша, ніж в «західній»,
сукупність економічних, політичних та ідеологічних інститутів. Ця
тема потребує подальшого дослідження задля поглиблення розуміння
необхідності наукового обґрунтування методів вирощування модер-
них інститутів на українських теренах.
1. Агапова И. И. Институциональная экономика: учеб. пособие [для студентов
экономических специальностей] / Агапова И. И. — М. : ЭКОНОМИСТЪ,
2006. — 254 с.
2. Ананьин О. И. Экономическая компаративистика и экономическая наука
/ Ананьин О. И. // Истоки : Экономика в контексте истории и культуры :
[альманах] / редкол. : Я. И. Кузьминов (глав. ред.) [и др.]. — М. : ГУ ВШЭ,
2004. — 584 с.
3. Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / Блауг М. ; пер. с англ. под
ред. А. А. Фофонова. — С.-Петербург : Эконом. шк., 2008. — 352 с.
4. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV—
XVIII вв. : в 3 т. / Бродель Ф. ; пер. с фран. Л. Е. Куббеля. — 2-е изд. — М. :
Весь мир, 2007. — Том 3 : Время мира. — 752 с.
5. Зашкільняк Л. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів
/ Зашкільняк Л., Крикун М. — Львів : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка,
2002. — 752 с.
6. История и философия экономики : [пособие для аспирантов] / Агапова
И. И., Егоров А. Ю., Конотопов М. В. и др. ; под ред. М. В. Конотопова. —
М. : КНОРУС, 2006. — 664 с.
181
7. Кіндер Г. Всесвітня історія : dtv-Atlas / Кіндер Г., Хільгеман В. ; пер. з нім.
О. Ф. Савчука під наук. ред. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванова. — К. :
Знання-Прес, 2001. — 631 с.
8. Олейник А. Н. Институциональный трансферт: субъекты и ограничения
(российский случай в глобальном контексте) / Олейник А. Н. // Модерниза-
ция экономики и выращивание институтов : в 2 кн. / [отв. ред. Е. Г. Ясин] :
6-я междунар. науч. конф., 5–7 апр. 2005 г. : сб. статей. — М. : ГУ ВШЭ,
2005. — Кн. 1. — 436 с.
9. Тымковский М. История Польши / Тымковский М., Кеневич Я., Хольцер Е. ;
пер. с польск. В. Н. Ковалев, М. А. Корзо, М. В. Лескинен. — М. : Весь мир,
2004. — 544 с.
10. Филипенко А. С. Экономическое развитие: цивилизационный подход
/ Филипенко А. С. — М. : Экономика, 2002. — 260 с.
11. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України
/ Яковенко Н. — К. : Критика, 2006. — 584 с.
Одержано 5.06.2009.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9414 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-4421 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:09:27Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" |
| record_format | dspace |
| spelling | Приходько, Ю.О. 2010-06-30T15:45:23Z 2010-06-30T15:45:23Z 2009 Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. / Ю.О. Приходько // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 167-181. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9414 330.837 В статті досліджуються особливості становлення інституційних чинників ринкових перетворень у передових країнах Західної Європи в порівнянні з інституційним забезпеченням розвитку економіки в країнах Східної Європи у XVI–XVII ст. В статье исследуются особенности становления институционных факторов рыночных преобразований в передовых странах Западной Европы в сравнении с институциональным обеспечением развития экономики в странах Восточной Европы в XVI–XVII вв. The article deals with the particularity of the Eastern Europe countries institutional environment of the forward countries of the Western Europe in the XVI–XVII centuries. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія економіки Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. Отличие институциональной среды стран Восточной Европы от передовых стран Западной Европы в XVI–XVII вв. The difference of the Eastern Europe countries institutional environment of the forward countries of the Western Europe in the XVI–XVII centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. Приходько, Ю.О. Історія економіки |
| title | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. |
| title_alt | Отличие институциональной среды стран Восточной Европы от передовых стран Западной Европы в XVI–XVII вв. The difference of the Eastern Europe countries institutional environment of the forward countries of the Western Europe in the XVI–XVII centuries |
| title_full | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. |
| title_fullStr | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. |
| title_full_unstemmed | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. |
| title_short | Відмінності інституційного середовища країн Східної Європи від передових країн Західної Європи у XVI–XVII ст. |
| title_sort | відмінності інституційного середовища країн східної європи від передових країн західної європи у xvi–xvii ст. |
| topic | Історія економіки |
| topic_facet | Історія економіки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9414 |
| work_keys_str_mv | AT prihodʹkoûo vídmínnostíínstitucíinogoseredoviŝakraínshídnoíêvropivídperedovihkraínzahídnoíêvropiuxvixviist AT prihodʹkoûo otličieinstitucionalʹnoisredystranvostočnoievropyotperedovyhstranzapadnoievropyvxvixviivv AT prihodʹkoûo thedifferenceoftheeasterneuropecountriesinstitutionalenvironmentoftheforwardcountriesofthewesterneuropeinthexvixviicenturies |