З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)

Висвітлюється процес перебазування продуктивних сил України в радянський тил у роки Великої Вітчизняної війни. Відзначається їх роль у створенні воєнної економіки СРСР. Освещается процесс перебазирования производительных сил Украины в советский тыл в годы Великой Отечественной войны. Отмечается их р...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Чернега, П.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" 2009
Теми:	Історія економіки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9415
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.) / П.М. Чернега // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 152-166. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859677028009115648
author	Чернега, П.М.
author_facet	Чернега, П.М.
citation_txt	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.) / П.М. Чернега // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 152-166. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Висвітлюється процес перебазування продуктивних сил України в радянський тил у роки Великої Вітчизняної війни. Відзначається їх роль у створенні воєнної економіки СРСР. Освещается процесс перебазирования производительных сил Украины в советский тыл в годы Великой Отечественной войны. Отмечается их роль в создании военной экономики СССР. It describes the process of the relocation of productive forces of Ukraine into a soviet rear during the Great Patriotic war. Noted their role in the constraction of a military economy of the USSR.
first_indexed	2025-11-30T16:30:59Z
format	Article
fulltext	© П.М. Чернега, 2009 ISSN 0320-4421. Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 2009. Вип. 42. 152 УДК 94(477,6) «1939–1945» П.М. Чернега З ІСТОРІЇ ПЕРЕБАЗУВАННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ В ТИЛОВІ РАЙОНИ СРСР (1941–1942 рр.) Висвітлюється процес перебазування продуктивних сил України в ра- дянський тил у роки Великої Вітчизняної війни. Відзначається їх роль у створенні воєнної економіки СРСР. Ключові слова: Рада по евакуації, перебазування продуктивних сил, воєн- на економіка. П.М. Чернега ИЗ ИСТОРИИ ПЕРЕБАЗИРОВАНИЯ ПРОИЗВОДИТЕЛЬНЫХ СИЛ УКРАИНЫ В ТЫЛОВЫЕ РАЙОНЫ СССР (1941–1942 гг.) Освещается процесс перебазирования производительных сил Украины в советский тыл в годы Великой Отечественной войны. Отмечается их роль в создании военной экономики СССР. Ключевые слова: Совет по эвакуации, перебазирование производитель- ных сил, военная экономика. P.M. Chernega FROM THE HISTORY OF RELOCATION OF PRODUCTIVE FORCES OF UKRAINE TO REAR REGIONS OF THE USSR (1941–1942) It describes the process of the relocation of productive forces of Ukraine into a soviet rear during the Great Patriotic war. Noted their role in the constraction of a military economy of the USSR. Keywords: Council on evacuation, the relocation of productive forces, military economy. Постановка проблеми. Тема даного дослідження вельми актуа- льна й має науково-пізнавальне та суспільно-політичне значення. Продуктивні сили України були важливою складовою воєнної еконо- міки в роки Другої світової війни та вирішальною передумовою роз- будови й зміцнення воєнно-промислового комплексу СРСР. Вони сприяли перебудові економіки на воєнний лад, докорінній зміні стру- ктури й організації матеріального виробництва, були одним з виріша- льних чинників, що забезпечили розвиток стратегічних галузей 153 індустрії в тилових районах Радянського Союзу. Потужна й злаго- джена економіка УРСР займала в господарстві СРСР одне з провідних місць. Аналіз досліджень та публікацій. У вітчизняній історіографії проблема евакуації виробничих потужностей України в тилові райони СРСР не знайшла належного відображення. Окремі її аспекти висвіт- лені в дослідженнях Л. Кантора, А. Митрофанової, Я. Чадаєва, М. Ко- валя, Т. Дерев’янкіна та ін. Однак вичерпної системної праці поки що не написано. В зв’язку з тим автор статті бачить своє завдання в тому, щоб зробити певний внесок у цю справу. Мета дослідження. Мета даної статті полягає в тому, щоб відо- бразити цілісну картину організаційної й виробничо-масової роботи державних органів, адміністрації підприємств і трудових колективів у перебазуванні продуктивних сил України в тилові райони СРСР у 1941–1942 рр. Реалізація поставленої мети передбачає: а) аналіз орга- нізаційних заходів партійних і державних органів влади щодо евакуа- ції промислових підприємств, робітників й інженерно-технічних пра- цівників; б) висвітлення ролі адміністрації підприємств і трудових ко- лективів у демонтажі й вивезені обладнання в східні райони країни; розкриття проблем і показ наслідків одного з найбільш дивовижних організаторських і людських подвигів у війні. Основні результати дослідження. Вкрай несприятливий для СРСР розвиток воєнних дій на початку Великої Вітчизняної війни ви- сунув на перший план таке надзвичайно важливе завдання, як переба- зування продуктивних сил з прифронтових у тилові райони. В рамках цього завдання необхідно було в найкоротші строки переселити вели- чезні маси людей і перемістити найважливіші за своїм воєнним зна- ченням основні виробничі фонди на далекі відстані та розгорнути їх на нових місцях. На шляхах об’єднання в такий спосіб всіх наявних ресурсів, що були в розпорядженні радянської держави, з одного бо- ку, та цілеспрямованої організації останніх, з іншого, створювалася й була створена воєнно-економічна база розгрому німецько- фашистських загарбників. 24 червня 1941 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову про створення Ради з евакуації, яку очолив секретар ВЦРПС, член бюро РНК СРСР М. Шверник. У своїй діяльності Рада з евакуації спиралася на інститут своїх уповноважених, на бюро та комітети з евакуації, створені при наркоматах і відомствах, а також на всебічну допомогу партійних, радянських і громадських організацій. Вони бу- ли зобов’язані вирішувати найважливіші стратегічні та воєнно- господарські завдання, мобілізовувати на їх виконання широкі 154 верстви трудящих. До кінця 1941 р. близько 3 тис. керівних партій- них, радянських та громадських працівників були призначені уповно- важеними Рад. В Україні евакуацією керувала спеціальна комісія на чолі з заступником голови РНК УРСР Д. Жилою [7, с. 65; 2, с. 49]. Керуючись постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про порядок вивезення та розміщення людських контингентів і цінного майна» від 27 червня 1941 р. та директивами ДКО СРСР від 7 і 18 серпня 1941 р., партійні й радянські органи, громадськість республіки взяли активну участь у складанні планів евакуації, організації безперервного демон- тажу та завантаження обладнання, створенні необхідних побутових умов для роботи й відпочинку робітників безпосередньо на підприєм- ствах. За рішенням ДКО насамперед евакуювали технологічне та ене- ргетичне обладнання, запасне устаткування, готову продукцію, мате- ріали, сировину, робітників і спеціалістів оборонної, машинобудівної, металургійної, хімічної й енергетичної промисловості. РНК СРСР по- становою від 2 липня 1941 р. зобов’язала державні й господарські ор- гани виділити робітникам і службовцям, які підлягали евакуації, до- помогу в розмірі місячного заробітку. Невелику грошову допомогу видавали також членам сімей евакуйованих. Виплати держави еваку- йованому на схід у другій половині 1941 р. населенню становили бли- зько 3 млрд крб. [4, с. 547]. Демонтажем, відвантаженням і вивозом обладнання на заводах «Арсенал», «Більшовик», «Ленінська кузня», «Укркабель», авіаційно- му та інших у Києві керували штаби, до яких увійшли представники адміністрації, партійний та громадський актив підприємств. Під по- стійним бомбардуванням ворожої авіації вдень і вночі самовіддано працювали робітники та спеціалісти, демонтуючи обладнання й зава- нтажуючи його у вагони. Одними з перших відправили до Воткінська Удмуртської АРСР 1,1 тис. вагонів обладнання й матеріалів, 8 тис. робітників, інженерно-технічних працівників і членів їх сімей заводу «Арсенал». Протягом 28–30 червня демонтували й евакуювали до Са- ратова 340 верстатів, 460 двигунів, 630 робітників і спеціалістів з сім’ями заводу ім. Артема. На початку серпня підприємство розпоча- ло випуск озброєння для бойових літаків. Ядро колективу радіозаводу та 267 одиниць обладнання вивезли на споріднене підприємство в Єгоршино Свердловської області, де було налагоджено виробництво радіоапаратури для воєнної техніки. Робітників і спеціалістів, облад- нання заводу сільськогосподарського машинобудування ім. І. Лепсе евакуювали до Омська й Кусу Челябінської області; на їх базі тут створили підприємства з виробництва мін, снарядів, а також запасних частин для тракторів і танків. Понад 1,4 тис. робітників, інженерів і 155 техніків з сім’ями, 356 верстатів й інше обладнання Дарницького ва- гоноремонтного заводу вивезли на підприємства залізничного транс- порту в Канаші, Саратові та Свердловську [25, арк. 26]. До вересня з Києва були евакуйовані в тилові райони 335 тис. робітників, спеціалі- стів, партійних, радянських, господарських керівників і членів їх сі- мей, а також обладнання, матеріали й сировину 197 заводів і фабрик [34, спр. 276, арк. 35, 41–42, 58–59, 63, 73–75; 7, с. 66]. Робітники Одеси на початку липня розпочали відправку в тил обладнання підприємств машинобудівної й легкої промисловості, за- лізничного та морського транспорту. Заводи сільськогосподарського машинобудування ім. Сталіна та ім. Жовтневої революції відправили до Ташкента, де вони налагодили виробництво озброєння та боєпри- пасів. До осені з оточеного ворогом міста вивезли обладнання 150 підприємств і близько 300 тис. людей [32, спр. 93, арк. 67; 17, с. 265]. Фронт наближався до основних промислових центрів України й Радянського Союзу – Придніпров’я та Донбасу. Лише на території Дніпропетровської області знаходилися 511 великих підприємств. Металургійні заводи давали до війни п’яту частину продукції, яка ви- роблялася в СРСР: чавуну – 19,7%, сталі – 16,5%, прокату – 18,2%, труб залізних – 28,2%, коксу – 15%. В області видобували близько 60% залізної руди та 33% марганцевих руд від загальносоюзного ви- робництва. У промисловості було зайнято 500 тис. робітників і служ- бовців. За рішенням ДКО від 7 серпня 1941 р. у першу чергу з правого берега Дніпра підлягали евакуації обладнання, сировина та матеріали, робітники й спеціалісти 16 великих металургійних заводів, 4 підпри- ємств сільськогосподарського машинобудування, Дніпродзержинсь- кої ДРЕС та ін. [11, с. 91]. На допомогу трудовим колективам підпри- ємств були надіслані уповноважені Ради з евакуації та представники наркоматів. Громадськість направила на заводи своїх працівників, які надавали адміністрації допомогу в мобілізації робітників на виконан- ня планів евакуації. Протягом семи діб робітники здійснили евакуа- цію найбільшого й одного з кращих у СРСР металургійного заводу ім. Ф. Дзержинського (Дніпродзержинськ) до Магнітогорська та Сталінграда, а також частково на будову Орсько-Халіловського ком- бінату (Оренбурзька область). До Магнітогорська, зокрема, вивезли 8 вагонів з обладнанням доменного цеху, 10 – з агрегатами й механіз- мами універсального стану, 3 – з устаткуванням бесемерівського цеху та 744 металорізальних верстатів, молотів, пресів і двигунів. З Дніп- ропетровського металургійного заводу ім. Г. Петровського на будів- ництво Орсько-Халіловського комбінату евакуювали 919 вагонів об- ладнання й матеріалів, а також 17 паровозів [15, с. 76–77]. 156 Робітники в швидкісному режимі здійснили демонтаж обладнан- ня Дніпропетровського трубопрокатного заводу – найважливішого підприємства, що виробляло високоякісні труби для авіаційної, обо- ронної й автотранспортної промисловості, а також різні балони, міни, фугасні авіабомби тощо. З 9 серпня до 6 жовтня основне обладнання, робітничі кадри та спеціалістів евакуювали на будову Першоуральсь- кого новотрубного та реконструкцію Синарського металургійного за- водів. На металургійні підприємства тилу перебазували також облад- нання та металургів Нікопольського південнотрубного заводу ім. К. Лібкнехта. Наукові кадри та матеріально-технічну базу Дніпропет- ровського металургійного інституту перемістили на Магнітогорський металургійний комбінат. З 18 металургійних заводів Правобережжя до 16 серпня вивезли в тил 5017 вагонів з обладнанням, робітниками, спеціалістами та членами їх сімей [26, спр. 148, арк. 23; 10, с. 3–7; 9, с. 99]. Державні органи, наркомат і трудові колективи залізорудної промисловості вживали усіх заходів, щоб врятувати обладнання та висококваліфіковані кадри робітників й інженерно-технічних праців- ників цієї галузі. На початку війни на 22 рудниках, розташованих на території України, працювало 50,5 тис. гірників. Частина обладнання, робітників і спеціалістів тресту «Дзержинськруда» евакуювали на Ба- кальські та Златоустівські рудники Челябінської області, понад 1500 рудокопів – на підприємства тресту «Красноуралмідьруда» Свердлов- ської області. Загін досвідчених гірників з майже семитисячного ко- лективу тресту «Нікополь-Марганець» був евакуйований до північних районів Свердловської області (де ним було розвідано нові родовища залізної руди), а частина спеціалістів гірничої справи – на Магніто- горський металургійний комбінат [21, арк. 2; 24, арк. 31]. Усього з Дніпропетровської області вивезли 99 тис. вагонів з обладнанням, ма- теріалами, сировиною та людьми [33, арк. 16; 17, с. 266]. У середині серпня 1941 р. під загрозою захоплення ворогом опи- нилися підприємства Запорізької області. Повстало завдання в найко- ротші строки евакуювати великі людські та матеріальні ресурси цього регіону. На допомогу запоріжцям направили 1600 кваліфікованих монтажників й інших спеціалістів з Донбасу. На демонтажі гіганта ві- тчизняної якісної металургії заводу «Запоріжсталь» у серпні 1941 р. було зайнято близько 9 тис. робітників. Самовіддано працювали мон- тажники М. Прядченко, П. Божко, теслярі брати Олександр й Петро Севастіянови, Андрій і Григорій Полякови, механік М. Заєць і сотні інших. Демонтаж і вантаження обладнання, готової продукції й сиро- вини запорізьких металургійних заводів тривали 45 днів і ночей. До 157 30 вересня з підприємства якісної металургії «Дніпроспецсталь» від- правили на Кузнецький металургійний комбінат і Златоустовський за- вод 2327 вагонів обладнання та понад 32 тис. т прокату, феросплавів й інших матеріалів. Дніпровський алюмінієвий завод, що знаходився в Запоріжжі, евакуювали на Урал, де на його базі збудували велике під- приємство з виробництва алюмінію. Усього з металургійних заводів Запорізької області вивезли на 26 споріднених підприємств Уралу близько 9,6 тис. вагонів обладнання, матеріалів, сировини та 2360 ро- бітників, спеціалістів і членів їх сімей [17, с. 266; 15, с. 87, 89]. Одно- часно в тил евакуювали також обладнання й кадри 22 інших заводів союзного підпорядкування та 26 підприємств місцевої, легкої й хар- чової промисловості. Робітників і спеціалістів, основне обладнання моторобудівного заводу відправили до Омська, де вони розпочали бу- дівництво двох нових підприємств: авіаційного та агрегатного. Понад 54 вагони устаткування, сотні кваліфікованих робітників й інженерно- технічних працівників комбайнового заводу «Комунар» евакуювали до Красноярська – на будову нового підприємства сільськогосподар- ського машинобудування [32, спр. 119, арк. 131; 20, с. 171; 9, с. 100]. Восени 1941 р. радянська армія вела запеклі бої з фашистськими загарбниками на підступах до Харкова та Донбасу – найбільших ма- шинобудівних, вугільних і металургійних центрів Радянського Союзу. За рішенням ДКО СРСР від 16 вересня 1941 р. розпочалася евакуація підприємств Харкова. Організовано проводили демонтаж і заванта- ження обладнання працівники Харківського турбогенераторного за- воду – гіганта радянського турбобудування. До війни підприємство було єдиним виробником турбін потужністю 50 тис. кВт для 500 най- більших електростанцій СРСР і турбін для кораблів військово- морського флоту. Щоб урятувати унікальне обладнання (зокрема, ряд верстатів, вироблених закордонними фірмами в єдиному екземплярі), робітники та спеціалісти цілодобово не залишали цехи заводу. У най- коротші строки 1100 робітників і спеціалістів з членами їх сімей і 568 одиниць обладнання (з 610) було відправлено до Свердловська, де розгорнулося будівництво нового підприємства з випуску турбін [34, спр. 328, арк. 77; 25, арк. 85, 86]. У липні розпочалася евакуація найбільшого в СРСР Харківсько- го тракторного заводу (на ньому працювали понад 15,7 тис. робітни- ків й інженерно-технічних працівників). Основне обладнання (3745 одиниць з 3851) й близько 4,7 тис. кваліфікованих робітників і спеціа- лістів до 20 жовтня відправили на Сталінградський тракторний завод. Понад 320 спеціалістів і частину верстатів, холодно-пресові установ- ки, механізми поточних ліній вивезли на Алтай. У листопаді в 158 Рубцовську колектив розпочав будівництво нового заводу по вироб- ництву газогенераторних тракторів ХТЗ-НАТІ. Там до нього приєдна- вся Маріупольський радіаторний завод [30, спр. 202, арк. 10–13; 31, арк. 41]. З Харківських дизельного та верстатобудівного, а також заводу шліфувальних верстатів відправили у вересні на Челябінський трак- торний завод близько 3 тис. одиниць обладнання та понад 3,2 тис. ро- бітників й інженерно-технічних працівників. Протягом місяця здійс- нили евакуацію танкового заводу ім. Комінтерну. На виробничі площі вагонного підприємства в Нижньому Тагілі вивезли 2250 вагонів об- ладнання, запасних частин, матеріалів і 3950 робітників й спеціалістів [34, спр. 328, арк. 115; 14, с. 5–7, 10–19; 9, с. 108]. Лише з 26 найбіль- ших заводів Харкова в тил відправили 12176 вагонів обладнання, го- тової продукції, кольорових металів і різних матеріалів. Разом з під- приємствами виїхали 24,5 тис. робітників, інженерно-технічних пра- цівників і службовців [17, с. 267]. Надзвичайно великий обсяг робіт було виконано при евакуації обладнання підприємств сільськогосподарського машинобудування. Устаткування, робітничі й інженерні кадри харківських заводів з ви- робництва сільськогосподарської техніки «Серп і Молот» та ім. Фрун- зе відправили на машинобудівні підприємства Уралу та до Киргизької РСР – на будову нового моторобудівного заводу. Завод «Поршень» з Харкова та частину обладнання Київського заводу ім. І.Лепсе вивезли до Омська. На базі цих підприємств у стислі строки був збудований Сибірський машинобудівний завод, який став виробляти озброєння, боєприпаси та тракторні двигуни [30, спр. 233, арк. 180]. На підприємства Наркомату озброєння й боєприпасів, розташо- ваних на Уралі та в Сибіру, евакуювали обладнання, значну кількість робітників і спеціалістів Кіровоградського заводу сільськогосподар- ського машинобудування «Червона зірка». Одеські підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки ім. Сталіна та ім. Жовтне- вої революції продовжили самостійне виробниче життя в Ташкенті, а завод автозапчастин «Червоний Профінтерн» – у Чкалові Кокчетавсь- кої області (Казахська РСР). У Копейськ Челябінської області переба- зували 350 одиниць обладнання Бердянського заводу сільськогоспо- дарського машинобудування. Челябінський машинобудівний завод ім. Д. Колющенка прийняв обладнання, робітничі й інженерні кадри Херсонського комбайнового та Сумського машинобудівних підпри- ємств [30, спр. 161, арк. 34; спр. 233, арк. 180; 32, спр. 79, арк. 3; спр. 93, арк. 67; спр. 119, арк. 148; 27, арк. 16, 35]. Виробничі потужності 159 машинобудівних підприємств з України склали основу танкового та тракторного будівництва в тилу. У жовтні 1941 р., коли велись жорстокі бої в Донбасі, розпочали масову евакуацію обладнання підприємств Сталінської (нині – Доне- цької) області. Трудові колективи вугільної, вогнетривкої, коксохімі- чної, металургійної та машинобудівної промисловості виконали вели- чезний обсяг робіт з демонтажу та перебазування виробничого облад- нання. На шахти Караганди Казахської РСР, Кузнецького, Кізеловсь- кого та Уральського вугільних басейнів було переведено трудові ко- лективи та обладнання підприємств 8 трестів комбінату «Сталінвугіл- ля», на шахти трестів «Прокоп’євськвугілля» Кемеровської області та «Хакасвугілля» в Абакані – гірників і обладнання трестів «Орджоні- кідзевугілля» та «Артемвугілля». Шахтарів з підприємств тресту «Кі- роввугілля» влаштували на шахтах уральського вугільного басейну. З вугільних підприємств Донбасу лише до Карагандинського та Кузне- цького басейнів евакуювали 1,6 тис. вагонів обладнання й матеріалів і понад 71 тис. гірників [26, спр. 146, арк. 37–43; 5, с. 40–54; 9, с. 108]. Одночасно в східні райони країни з області було перебазовано 9 мета- лургійних, 16 коксохімічних, 16 вогнетривких заводів, ряду рудоуп- равлінь і машинобудівних підприємств. Протягом 9–14 жовтня труді- вники Сталінського металургійного заводу відправили на Сталінград- ський і Серовський (Свердловської області) металургійні підприємст- ва 5 ешелонів обладнання та матеріалів, а також 44 паровози й 67 ко- вшів з возиками для транспортування чавуну та шлаку. Під безперер- вним бомбардуванням ворожої авіації до 21 жовтня з металургійних і коксохімічних заводів Макіївки та Єнакієвого евакуювали на Магні- тогорський і Кузнецький комбінати та інші підприємства галузі 1076 вагонів обладнання та 2,5 тис. робітників, спеціалістів і членів їх сі- мей [15, с. 92–95; 1, с. 355–363; 17, с. 268]. У серпні розпочалася евакуація металургійних заводів Маріупо- ля. Першими ешелонами вивезли в тил запасне обладнання та прокат- ний стан бронелиста «Азовсталі». До 8 жовтня, коли німецькі війська захопили місто, вдалося відправити на Схід усього 256 вагонів з уста- ткуванням і спеціалістами, в тому числі на Ново-Тагільський металу- ргійний завод – 116 вагонів. Магнітогорський комбінат – 71, на Орсько-Халіловський – 44, в Баку – 25. Завдяки самовідданій праці металургів заводу ім. Ілліча евакуювали на Магнітогорський комбінат цех термічної обробки металу. Єдиний у Радянському Союзі стан прокату суцільнокатаних труб найбільшого діаметру (до 350 мм) тру- бопрокатного заводу відправили на Синарський труболиварний завод (Челябінська область). Однак евакуювати значну частину обладнання, 160 робітників і спеціалістів, а також вивести з ладу підприємства Маріу- поля не вдалося [26, спр. 146, арк. 21–22; 15, с. 96–97]. Аналогічним чином склалася ситуація з евакуацією металургійних, коксохімічних і вогнетривких підприємств Горлівки, Дебальцевого, Єнакієвого, Кос- тянтинівки, Макіївки, Рутченкового, Слов’янська, Харцизька та інших міст. В зв’язку з цим нарком чорної металургії СРСР І.Ф. Тевосян по- відомляв у ДКО: «На найважливіших металургійних, коксохімічних і вогнетривких заводах Сталінської області евакуація фактично була зі- рвана» [3, с. 126]. З 15 жовтня розпочався перший етап перебазування металургій- них підприємств Ворошиловградської області. До 15 січня 1942 р. з заводу ім. Ворошилова вивезли усе обладнання та більшу частину трудового колективу. Коли лінія фронту встановилася за 30 км від підприємства, робітники, які залишилися, організували ремонт бойо- вої техніки та іншого озброєння. Протягом 6–11 липня 1942 р. тривав другий етап евакуації заводу. Всього з підприємства відправили в тил 3325 вагонів обладнання та 4780 металургів. З початку жовтня 1941 р. до 13 липня 1942 р. з Ворошиловградської області евакуювали на Схід 55 тис. робітників і спеціалістів, 269 тис. мешканців міст і сіл, понад 16,4 тис. вагонів обладнання, сировини та матеріалів промислових підприємств (з 23,5 тис. запланованих). З 64 заводів чорної металургії Донбасу в тилові райони перебазували лише 17 і 10% робітників. Об- ладнання більшості інших залишилося на окупованій території, де бу- ло пограбоване та зруйноване ворогом. Усього з України вивезли на Схід обладнання й кадри 40 підприємств чорної металургії. Лише до Казахстану евакуювали близько 481,7 тис. робітників, інженерно- технічних працівників і членів їх сімей з Донбасу [15, с. 98–99; 5, с. 54]. Одними з перших розпочали евакуацію трудові колективи авіа- ційних заводів України. Інтенсивно вели демонтаж і відправку до Но- восибірська обладнання робітники Київського авіаційного заводу. До Саратова та Пермі перебазували Дніпропетровський, Запорізький і Харківський авіаційні заводи. На нових місцях українські спеціалісти разом з місцевими трудівниками відновили й розширили підприємст- ва з виробництва авіаційної техніки [16, с. 122–124; 18, с. 69]. У Донбасі та Подніпров’ї знаходилися основні потужності хімі- чної промисловості. З 137 заводів республіки, що випускали компоне- нти вибухових речовин, мінеральні добрива, різні кислоти, кальцино- вану й каустичну соду, анілофарбову продукцію тощо, у тил переміс- тили обладнання, робітничі й інженерно-технічні кадри Дніпродзер- жинського, Горлівського, Лисичанського азотно-тукових заводів, 161 Донецького та двох Слов’янських содових, Костянтинівського й Ру- бежанського хімічних підприємств та ін. Хімічну промисловість у східних районах СРСР створили на базі 34 підприємств, переважна більшість з яких прибули з України [19, с. 159, 282–283]. Важливе значення для зміцнення воєнної економіки СРСР мала евакуація в тил підприємств важкого машинобудування України. Обладнання, робітничі й інженерно-технічні кадри Старокраматорсь- кого машинобудівного заводу вивезли на галузеве підприємство в Ір- кутськ, Свердловський вагоноремонтний, Ірбітський прокатний, Ша- дрінський та Нязепетровський машинобудівні заводи Свердловської області. Частину верстатів, електрообладнання та матеріалів відпра- вили до Красноярська та збудували тут нове підприємство [23, арк. 193, 197; 27, арк. 23, 31]. Багатотисячний колектив Новокраматорського заводу важкого машинобудування з 9 до 20 жовтня 1941 р. евакуював на Урал 1276 металорізальних і деревообробних верстатів (з 1541), 53 молоти (з 66) та 1699 електродвигунів. Частину обладнання встановили на Уральсь- кому машинобудівному заводі, а основне (разом з робітничими кад- рами та спеціалістами) вивезли до Електросталі, що поблизу Москви, де збудували новий потужний завод важкого машинобудування [9, с. 105; 20, с. 158]. Провідних спеціалістів, кваліфікованих робітників і обладнання Ворошиловградського, Горлівського й Харківського заводів гірничого машинобудування евакуювали на рудоремонтні підприємства в Кара- ганді, Копейську та Анжеро-Судженську Кемеровської області, а Криворізького – на Магнітогорський металургійний комбінат. На їх базі було започатковано створення нової галузі промисловості на схо- ді СРСР [27, арк. 44; 11, с. 227; 5, с. 60]. Кременчуцький машинобуді- вний завод, поєднаний з підприємством дорожних машин у Кургані, налагодив тут виробництво цистерн, конвеєрів і рушниць-вогнеметів Клюєва-Степанова. Понад 125 одиниць обладнання Прилукського за- воду протипожежного устаткування та Новокраматорського машино- будівного підприємства вивезли на Шадрінський завод ім. Другої п’ятирічки. У стислі строки їх колективи освоїли виробництво ротних мінометів, мін, прицілів, гвинтівок, а також мотопомп. До Катайська та Копейська Челябінської області перемістили обладнання й кадри Мелітопольського та Бердянського машинобудівних заводів, де вони працювали як самостійні підприємства, що виробляли міни та осколо- чні снаряди. Ворошиловградський і Сталінський воєнні заводи продо- вжили випуск озброєння та боєприпасів у Міасі й Челябінську [27, арк. 31–35, 44.]. 162 Значну роботу було проведено по евакуації в тил підприємств промислового, комунального та житлового будівництва. У серпні 1941 р. 2 тис. робітників і спеціалістів тресту «Запоріжбуд» виїхали на будівництво нового металургійного заводу до села Чебаркуль Челя- бінської області. На реконструкцію Златоустовського та Чусовського металургійних підприємств було направлено декілька тисяч будівель- ників трестів «Південстальбуд» і «Південважбуд» з Харкова. Понад 2,8 тис. робітників й інженерно-технічних працівників, 58 вагонів об- ладнання підприємств тресту «Азовстальбуд» відправили на реконст- рукцію Ново-Тагільського металургійного заводу та будівництво во- єнних підприємств у Нижньому Тагілі. Колективи будівельників трес- ту «Донбасважбуд» евакуювали на будову Першоуральського ново- трубного заводу та деяких інших підприємств. Близько 1,9 тис. робіт- ників і спеціалістів тресту «Південважбуд» працювали на промисло- вих об’єктах у Кузбасі й на Алтаї. Усього з України в тилові райони країни відправили 265 організацій промислового будівництва, в тому числі 23 великі трести (серед яких, крім вище названих, «Доменбуд», «Стальконструкція», «Укрнафтобуд» і ін.). З ними виїхало більше ніж 25 тис. будівельників [27, арк. 46; 17, с. 269]. Одними з останніх перебазовували обладнання та матеріали пра- цівники енергетичного господарства республіки. Для виконання замо- влень фронту та забезпечення евакуації підприємств існувала потреба в безперервному постачанні електроенергії. Тому тільки 9 жовтня 1941 р. ДКО СРСР ухвалив план демонтажу та евакуації підприємств і мережі Донбасенерго. В результаті великих зусиль трудових колекти- вів протягом 8–10 днів вивезли на будівництво Челябінської ТЕЦ і Середньоуральську ДРЕС найважливіші агрегати Зуєвської ДРЕС, електропідстанцій Ворошиловградської й Сталінської областей. Об- ладнання Харківської ТЕС евакуювали на Златоустівську електроста- нцію. Вдалося також перебазувати турбіни деяких обласних теплових електростанцій. Що ж до Дніпрогесу, то його агрегати евакуювати не встигли, а греблю вимушені були вивести з ладу [23, арк. 180; 26, спр. 146, арк. 18–36]. Належне місце в господарстві СРСР займала легка промисло- вість України. До початку війни Наркомлегпром республіки об’єднував 15 галузей промисловості. На 501 підприємстві працювало більше ніж 120 тис. робітників і спеціалістів, які виробляли продукції на 1333 млн крб. Особливу увагу приділяли евакуації швейних під- приємств. Так, київські швейні фабрики ім. Смірнова-Ласточкіна та ім. Горького, комбінат тонкосуконного й штучного волокна перебазу- вали до Златоуста, Ульяновська, Магнітогорська та селища Араміль 163 Свердловської області. Майже повністю евакуювали в тил обладнан- ня, матеріали та сировину, робітничі кадри та спеціалістів 8 великих швейних й трикотажних фабрик Харкова та області. Їх розмістили в Фрунзе, Кустанаї, Семипалатинську, Челябінську, Павлодарі та інших містах [27, арк. 47; 23, арк. 276]. Для забезпечення воїнів діючої армії взуттям необхідно було зберегти шкіряне та взуттєве виробництво. У стислі строки з України евакуювали 12 взуттєвих фабрик і 10 шкіряних заводів. Більшість з них працювали як самостійні підприємства в Ішимі Тюменської обла- сті, Кузнецьку Пензенської області, Кунгурі Пермської області, Сара- пулі Удмуртської АРСР, Давленкове Башкирської АРСР, Алма-Аті, Омську, Семипалатинську та інших містах [34, спр. 276, арк. 15–16]. Обладнання, матеріали та сировину, робітничі й інженерні кадри 28 великих підприємств легкої промисловості вивезли до Киргизії. На території цієї республіки знайшли притулок понад 13 тис. працівників і членів їх сімей з України [13, с. 81]. Оскільки евакуація підприємств цієї галузі проводилася в останню чергу (буквально перед відступом радянських військ), до тилу вдалося відправити на жовтень 1941 р. обладнання та спеціалістів лише 94 (з намічених до евакуації 133) фа- брик і заводів. По суті з прифронтової полоси встигли евакуювати ча- стину обладнання близько 250 підприємств кооперації, місцевої та ха- рчової промисловості [34, спр. 321, арк. 14, 87–89; спр. 276, арк. 16]. У зв’язку з початком війни та евакуацією надзвичайно велике навантаження лягло на залізничний транспорт. Крім перевезень зага- льно господарського значення, до тилових районів необхідно було пе- ребазувати господарства самих залізниць. У зв’язку з цим насамперед була надана допомога в справі евакуації людей та обладнання колек- тивам Вінницької, Ковельської, Кишинівської і Львівської доріг. Вда- лося відправити до тилу рухомий склад, частину вантажів і близько 900 людей, (головним чином – жінок та дітей) зі станцій Ковель, Во- лодимир-Волинський, Стоянів, Здолбунів, Рівне та Сарни. Зусиллями адміністрації доріг та відповідальних працівників громадських органі- зацій було евакуйовані 68 дітей робітників та службовців Кишинівсь- кої залізниці. З Львівської дороги вивезли 437 паровозів, 16080 ваго- нів і частину обладнання депо [28, спр. 9, арк. 2–3, 66–67, 78, 115; 29, арк. 10–11]. З відступом Червоної армії перебазовувалися до тилу залізнич- ники й інших доріг. Вони вивозили стрілочні переводи, рейки, деталі кріплення. Те, що не могли евакуювати – руйнували. Майно 9 заліз- ниць республіки, 75590 залізничників та спеціалістів було евакуйова- но на магістралі Центру, Сходу та Середньої Азії. На підприємства 164 залізничного транспорту Уралу, Сибіру, Казахстану, Середньої Азії та Кавказу відправили 1,75 тис. одиниць обладнання, 13 паровозоремон- тних і вагоноремонтних заводів України [28, спр. 6, арк. 163; 34, спр. 391, арк. 174, 179, 181, 184; 26, спр. 146, арк. 1–2; 14, с. 75]. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ще директивою від 29 червня 1941 р. пе- редбачили перебазування в тилові райони тракторів, великої рогатої худоби, коней та іншого майна колгоспів, радгоспів і МТС. За умов загальної мобілізації на фронт сільського населення, нестачі транспо- ртних засобів (на 2.09.1941 р. з 3900 замовлених вагонів було подано всього 2800) працівникам сільського господарства все ж вдалося до середини жовтня 1941 р. вивезти в тил близько 2 млн т зерна та зер- нопродуктів, понад 6 млн голів худоби, близько 26 тис. тракторів та ін. Разом з тим багато чого евакуювати не вдалося (понад 40 тис. тра- кторів, 900 тис. т зерна та зернопродуктів тощо). До східних районів СРСР евакуювали 40 тис. кваліфікованих працівників радгоспів з сім’ями та понад 3 тис. спеціалістів сільського господарства. До кінця року Наркомзем УРСР перебазував у радянський тил 13 великих авто- трактороремонтних заводів і майстерень, 17 селекційних станцій, 8 науково-дослідних закладів, 16 вузів і 121 технікум, в яких навчалося 32 тис. студентів і учнів [34, спр. 276, арк. 48; спр. 272, арк. 48, 67; спр. 275, арк. 10–12, 23–26]. Завдяки героїчним зусиллям робітників і селян, воїнів Червоної Армії з України в східні райони СРСР були вивезені 518 великих за- водів і фабрик (що становило 34% загальної кількості евакуйованих підприємств) [6, с. 115] і 1934,3 тис. людей. З метою збереження кад- рів з республіки евакуювали 276 училищ та шкіл трудових резервів з 46143 учнями [10, с. 15; 9, с. 370]. Відомий англійський журналіст і публіцист О. Верт, який про- жив усю війну в Радянському Союзі, у своїй славнозвісній книзі «Рос- сия в войне 1941–1945» залишив щодо цього такі оцінки. «Цю евакуа- цію промисловості в другій половині 1941 і на початку 1942 рр. та її «розселення» на сході, – писав він, – слід віднести до числа найбільш дивовижних організаторських і людських подвигів Радянського Сою- зу під час війни... Повість про те, як цілі підприємства й мільйони лю- дей було вивезено на схід, як ці підприємства були за найкоротший строк і в надзвичайно важких умовах відбудовані і як їм удалося ве- личезною мірою збільшити виробництво протягом 1942 р., – це на- самперед повість про неймовірну людську стійкість» [цит. за: 17, с. 285–286]. 165 Висновки. 1. Перебазування продуктивних сил у тилові райони дозволило радянській владі зберегти важливу частину матеріально- технічної бази промисловості й трудових ресурсів, позбавило ворога можливості використати їх на свою користь. 2. Робітники, інженерно-технічні працівники, всі інші категорії спеціалістів з України зробили вагомий внесок у створення в радянсь- кому тилу могутнього воєнно-промислового комплексу СРСР, в за- безпечення всесвітньо-історичної перемоги над фашистською Німеч- чиною. Більше половини всіх потужностей, введених у дію в тилових районах країни, становило обладнання, евакуйоване з України. 3. Продуктивні сили УРСР справили вирішальний вплив не лише на розширення індустріального виробництва в тилових районах РРФСР, Казахській РСР і республіках Середньої Азії, а й стали базо- вою основою для створення нових важливих промислових галузей і районів. 1. Бек А. Мои герои / Бек А. — М. : Сов. Россия, 1967. — 459 с. 2. Белоносов И. И. Советские профсоюзы в годы войны / Белоносов И. И. — М. : Профиздат, 1970. — 310 с. 3. Эшелоны идут на Восток: Из истории перебаз. производ. сил СССР в 1941– 1945 гг. // Сб. ст. и воспом. — М. : Наука, 1966. — 263 с. 4. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945 гг. — Том 2. — М. : Воениздат, 1962. — 688 с. 5. История рабочих Донбасса. В 2-х т. — Том 2. — К. : Наук. думка, 1981. — 431 с. 6. Дерев’янкін Т. І. Історія народного господарства Української РСР. У 3 т., 4 кн. — Том 3. — Кн. 1 / Дерев’янкін Т. І., Толстов Р. Д., Орловський Б. М. [та ін.] ; редкол. тому : Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Наук. ду- мка, 1985. — 464 с. 7. Історія Української РСР. У 8 т. 10 кн. — Том 7 / Редкол. тому : В. І. Клоков (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Наук. думка, 1977. — 536 с. 8. Кожевников Ю. Н. Трубная промышленность – фронту: Воспоминания ста- рейших металлургов / Кожевников Ю. Н. — Ч. 2. — Москва, 1980. — С. 3—7. 9. Митрофанова А. В. Рабочий класс Советского Союза в первый период Ве- ликой Отечественной войны (1941–1942 гг.) / Митрофанова А. В. — М. : Изд-во АН СССР, 1960. — 486 с. 10. Перковський А. Л. Демографічні втрати народонаселення Української РСР у 40-х роках / Перковський А. Л., Пирожков С. І. // Укр. істор. журн. — 1990. — № 2. — С. 15—25. 11. Профсоюзы СССР: Док. и материалы. В 4 т. — Том 3. — М. : Профиздат, 1963. — 749 с. 12. Саженюк С. Н. Трудовий подвиг робітників України у Великій Вітчизняній війні / Саженюк С. Н. — К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1985. — 112 с. 166 13. Сактигулов Д. С. З історії киргизько-українських зв’язків / Сактигулов Д. С. // Укр. істор. журн. — 1982. — № 12. — С. 79—88. 14. Слободин К. М. Танк на постаменте / Слободин К. М. — М. : Воениздат, 1986. — 136 с. 15. Сталь для победы. Черная металлургия СССР в годы Вел. Отеч. войны. — М. : Мысль, 1983. — 263 с. 16. Степанченко В. Киевские самолетостроители: Очерки истории Киев. авиац. з-да им. 50-летия Вел. Окт. соц. рев. / Степанченко В., Петренко В. — К. : Политиздат Украины, 1970. — 366 с. 17. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941– 1945 гг. В 3 т. — Том 1 / Редакция тома: П. Т. Тронько (рук. ред. и авт. колл.) [и др.]. — К. : Политиздат Украины, 1975. — 544 с. 18. Урал – фронту / Под ред. А. В. Митрофановой. — М. : Экономика, 1985. — 344 с. 19. Чадаев Я. Е. Экономика СССР в период Великой Отечественной войны (1941–1945 гг.) / Чадаев Я. Е. — М. : Мысль, 1965. — 389 с. 20. Чадаев Я. Е. Экономика СССР в годы Великой Отечественной войны (1941–1945 гг.) / Чадаев Я. Е. — М. : Мысль, 1985. — 493 с. 21. Державний архів Єкатеринбурзької області Російської Федерації. — Фонд 834. — Оп. 1. — Спр. 688. 22. Державний архів Челябінської області Російської Федерації. — Фонд 274. — Оп. 1. — Спр. 3. 23. Центр зберігання та вивчення документів новітньої історії Єкатеринбурзь- кої області Російської Федерації (ЦЗВДНІЄО РФ). — Фонд 4. — Оп. 18. — Спр. 14. 24. ЦЗВДНІЄО РФ. — Фонд 4. — Оп. 36. — Спр. 228. 25. ЦЗВДНІЄО РФ. — Фонд 4. — Оп. 37. — Спр. 196. 26. Центр зберігання та вивчення документів новітньої історії Челябінської об- ласті Російської Федерації (ЦЗВДНІЧО РФ). — Фонд 288. — Оп. 4. — Спр. 146, 148. 27. ЦЗВДНІЧО РФ. — Фонд 288. — Оп. 6. — Спр. 114. 28. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). — Фонд 2357. — Оп. 1. — Спр. 6, 7, 9, 12. 29. ЦДАВО України. — Фонд 2357. — Оп. 4. — Спр. 10. 30. ЦДАВО України. — Фонд 2596. — Оп. 1. — Спр. 161, 202, 233. 31. ЦДАВО України. — Фонд 2596. — Оп. 2. — Спр. 2. 32. ЦДАВО України. — Фонд 2597. — Оп. 1. — Спр. 79, 93, 119. 33. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України). — Фонд 1. — Оп. 46. — Спр. 33. 34. ЦДАГО України. — Фонд 166. — Оп. 3. — Спр. 272, 276, 307, 321, 328, 391. Одержано 5.03.2009.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-9415
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0320-4421
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T16:30:59Z
publishDate	2009
publisher	Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України"
record_format	dspace
spelling	Чернега, П.М. 2010-06-30T15:48:40Z 2010-06-30T15:48:40Z 2009 З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.) / П.М. Чернега // Історія народного господарства та економічної думки України. — 2009. — Вип. 42. — С. 152-166. — Бібліогр.: 34 назв. — укp. 0320-4421 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9415 94(477,6) «1939–1945» Висвітлюється процес перебазування продуктивних сил України в радянський тил у роки Великої Вітчизняної війни. Відзначається їх роль у створенні воєнної економіки СРСР. Освещается процесс перебазирования производительных сил Украины в советский тыл в годы Великой Отечественной войны. Отмечается их роль в создании военной экономики СССР. It describes the process of the relocation of productive forces of Ukraine into a soviet rear during the Great Patriotic war. Noted their role in the constraction of a military economy of the USSR. uk Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Історія економіки З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.) Из истории перебазирования производительных сил Украины в тыловые районы СССР (1941–1942 гг.) From the history of relocation of productive forces of Ukraine to rear regions of the USSR (1941–1942) Article published earlier
spellingShingle	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.) Чернега, П.М. Історія економіки
title	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)
title_alt	Из истории перебазирования производительных сил Украины в тыловые районы СССР (1941–1942 гг.) From the history of relocation of productive forces of Ukraine to rear regions of the USSR (1941–1942)
title_full	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)
title_fullStr	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)
title_full_unstemmed	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)
title_short	З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)
title_sort	з історії перебазування продуктивних сил україни в тилові райони срср (1941–1942 рр.)
topic	Історія економіки
topic_facet	Історія економіки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/9415
work_keys_str_mv	AT černegapm zístorííperebazuvannâproduktivnihsilukraínivtilovíraionisrsr19411942rr AT černegapm izistoriiperebazirovaniâproizvoditelʹnyhsilukrainyvtylovyeraionysssr19411942gg AT černegapm fromthehistoryofrelocationofproductiveforcesofukrainetorearregionsoftheussr19411942

З історії перебазування продуктивних сил України в тилові райони СРСР (1941–1942 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси