Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста
Стаття є спробою проаналізувати та описати вплив явища «інструментального розуму» на творчу діяльність. Значення міського простору як онтологічної дані в цьому відношенні. The article has presented an attempt of descriptive analytic studies in the influence of phenomenon of «instrumental mind» u...
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94401 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста / В. Олінкевич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 10-17. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859665770556948480 |
|---|---|
| author | Олінкевич, В. |
| author_facet | Олінкевич, В. |
| citation_txt | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста / В. Олінкевич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 10-17. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Стаття є спробою проаналізувати та описати вплив явища
«інструментального розуму» на творчу діяльність. Значення
міського простору як онтологічної дані в цьому відношенні.
The article has presented an attempt of descriptive analytic
studies in the influence of phenomenon of «instrumental mind»
upon creative activity. The meanings of urban space as ontological
components in this regard have been exposed.
Статья является попыткой проанализировать и описать
влияние феномена «инструментального разума» на творческую деятельность. Значение городского пространства как
онтологической дани в этом отношении.
|
| first_indexed | 2025-11-30T11:30:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
Простір міста постає важливим індикатором подій,
актуальних саме сьогодні. Місто, на думку бага-
тьох дослідників, є історично протоцивілізаційним утво-
ренням, і тому має найбільше відношення до глобалі-
зації. Будучи важливим науково-технічним, культур-
ним, освітнім центром, (місто) приймає безпосередню
участь у конструюванні сучасності. Власне модерні тен-
денції мають вираз, насамперед у міському просторі.
Тому ідентичність людини, її творчий потенціал, діяль-
ність у місті та приватний простір суб’єктивності ста-
ють об’єктом детального дослідження у сучасному на-
уковому дискурсі. Повне розуміння феномена міста у
ментальних процесах європейської цивілізації можли-
во здійснити у міждисциплінарному розрізі. Аналіз
міждисциплінарних наукових запитів у складі філосо-
фії, соціології, культурології, архітектури, психолоії, гео-
урбаністики доповнить шлях та допоможе чітко осмис-
лити та зафіксувати дискурсивність міста.
Як показують останні десятиліття, розум і його
діяльність, що спрямована на вивільнення людини,
сама стає причиною екологічних і соціальних криз.
Високорозвинена промисловість, яка ґрунтується на
науці, не просто забруднює довкілля, а й загрожує
самим умовам людського існування. На відміну від
епохи індустріалізації сучасні техногенні ризики не
обмежені локально. Для них характерна тенденція
до глобалізації, що перетинає національно-державні
кордони. Прогрес біотехнологій уможливлює ціле-
спрямовану зміну самої людської природи. Наслід-
ки ж такої технізації природи людини для моралі і
політики непередбачувані. У детрадиціоналізовано-
му суспільстві загострюється проблеми соціальної
інтеграції, оскільки на зміну традиційній моральнос-
ті, яка забезпечує консенсус з питання про те, що є
благо, прийшов ціннісний плюралізм. Ситуація
ускладнюється політикою мультикультуралізму су-
часних демократичних держав, що спрямована на
рівноправне співіснування різних етнічних спільнот,
мовних груп, конфесій.
Класична концепція модерну виходила з ототож-
нення розуму з одним типом раціональності — ціле-
раціональністю або інструментальним розумом, що ре-
алізується в суб’єкт-об’єктних відносинах. Такий ро-
зум перетворює усе в предмет можливої маніпуляції.
Отже маємо нагоду ще раз прослідкувати специ-
фіку негативного впливу на суспільство та індивіда та-
ких чинників як розум, влада, ідеологія, технократизм.
Особливо актуальним такого штибу дослідження є
для України, яка, власне, піддавалася цьому тискові.© В. ОЛІНКЕВИЧ, 2014
Володимир ОЛІНКЕВИЧ
ВПЛИВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО
РОЗУМУ» НА РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ
ПЕРСОНИ У КОНТЕКСТІ МІСТА
Стаття є спробою проаналізувати та описати вплив явища
«інструментального розуму» на творчу діяльність. Значення
міського простору як онтологічної дані в цьому відношенні.
Ключові слова: місто, homo urbanus, рефлексія, «інстру-
ментальний розум», формалізований розум, калькуляцій-
ність, раціональне, ірраціональне.
11вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
Простір міста як сутнісний феномен у сучасних
трансформаційних процесах соціальної філософії та
природи людини зокрема посідає важливе місце у
наукових працях таких авторів, як: Вебер М., Зім-
мель Г., Бодріяр Ж., Бродель Ф., Парк Р., Вірт Л.,
Редфільд Р., Лінч К., Ажаєва В., Алексеєва Т.,
Башляр Г., Возняк Т. та інші.
Проблеми розуму, раціональності, включно з ра-
ціональністю в соціальній сфері, досліджувались в
працях Автономової Н.С., Алексі Р., Вебера М.,
Габермаса Ю., Гайденко П.П., Лютого Т., Табач-
ковського В., Гьосле В., Поповича М.В., Поппе-
ра К., Поруса В., Раца М., Стьопіна В.С., Сьор-
ля Дж., Томпсона Дж., Ліповецькі Ж., Селігме-
на А., Тофлера Е. та ін. Слід зауважити, що,
зокрема, мислителі ситуації постмодерну у соціаль-
ній теорії розвивають критику проекту Просвітни-
цтва, що, очевидно, була започаткована у такому
ключі саме мислителями Франкфуртського інститу-
ту соціальних досліджень, звинувачуючи розум у
підкорені природи і поневоленні людини.
Досліджуючи розробленість цієї проблеми в нау-
ковому контексті України, слід зауважити, що філо-
софським концепціям Франкфуртської школи при-
свячено небагато наукових розвідок. Слід також
звернути увагу на те, що у 2006 р. була перекладе-
на і перевидана книга Макса Горкгаймера критика
інструментального розуму (Zur Kritik der instru-
mentellen Vernunft), автор Марина Култаєва.
Розум та розсудок. Гегель в «Лекціях з історії філо-
софії» пише, що Платон наприкінці шостої книги «Дер-
жави» подає розмежування розсудку та розуму, відпо-
відно διανοια (міркування, мисленнєва здатність, спо-
сіб думок, сенс, значення), διανοητικος (розсудливий,
мисленнєвий). Взагалi семантика латинського слова
«ratio» на шляху його філософської концептуалiзацiї
дуже різна, щоб говорити про одностайнiсть значеннє-
вого змiсту цього термінa та усього дотичного до ньо-
го. «На жаль, немає чіткої картини еволюцiї таких
концептiв як «iнтелект», «мислення», «розум» та ін.
Наявний стан справ зумовлений, вiрогiдно, парадок-
сальним становищем розуму, який на apeнi поля сучас-
ності розкрив суперечностi цiлей та значущостей
цивiлiзацiйного процесу, оголивши де-iнде бодай i анти-
розумнiсть очевидних розумних діянь». До мотивiв
розмитостi ліній рацiоналiзацiї можна віднести й
непомiрно недбале поводження з оцим поняттям. Тому
й не дивно, що питання про розум подекуди видавало-
ся сповна з’ясованим i стійким, хоч у певний iсторичний
період могли виникати i розбiжнi уявлення.
Наприклад, міркуючи над античною культурою, по-
трібно говорити про знак розумностi з «типiзованою
архітектонікою» — ейдетичний розум. Тут зрiє уяв-
лення про логiчнiсть, розумiння, icтинність, які схо-
дять з вагомої ролi понятiйного мислення як специфiчно
логiчної форми, що залучає навіть суперечливi елемен-
ти. У закономiрностi ейдетичного судження знаходять
собi мiсце не тiльки «ейдос» чи iдея Платона, але i
«космос» натурфiлософiв, «логос» Гераклiта, «сферич-
не буття» Парменiда, «число» Пiфагора та «форма»
Арістотеля. Кожне суще у визначеннi буття є естетич-
но завершеним образом, який споглядається Розумом.
Через це естетичнi формули тут здобувають свою ме-
тодичну суть. В єдиному та тотожному ейдетичний
розум прагне встановити iнше, змінне, а потім — роз-
крити тайну буття. Натомість у середньовiччi ми зу-
стрічаємо таке обличчя розуму, для якого збагнути —
означає схопити суще у тому, до чого воно належить,
чим воно є. Необхiдно вловити буття сущого у чомусь
iншому. На цiй лінії думка задається запитанням: чим
живе людина й куди стремлять її сподівання.
Новочасна традицiя декларує дещо відмінну фор-
му — «розум пізнання» з його антиномiями, що вка-
зують на численнi внутрішні розподiлення на теоре-
тичний та практичний розум й орiєнтацiю на досвiд,
де здiйснюються вiдкриття чи спростування i таке
iнше. Одначе пiзнавальний розум унiфiкує образ
cвіту, але у некласичному cтані вбачаються внутрiшнi
його обмеження як методу пiзнання. Принципи спо-
стереження, невизначеності, доповнюваностi мiстять
нове розумiння буття, разом із дiєвiстю та можливiстю
(вiртуальна реальнiсть), якi створюють нову мето-
дологію мислення, що не обмежується лише гносео-
логічною інтенсивністю. У цiй характеристицi видно,
як будь-яка традицiя формує властиву її cвітоглядним
основам специфiку розумiння рацiональностi.
Слово «rationality», як вважає Т. Лютий, має суто
мовний зв’язок зi словом «reason» (вiд лат. ratio, че-
рез француз. raison), що означає здатнiсть, або про-
цес виведення логiчних висновкiв. Саме цей тepмін
також використовується у декількox вужчих сенсах:
так от, розумовi протиставляються почуття, сприй-
няття чи бажання. У нiмецькiй мові тepмін «rationalitdt»
пов’язаний з «vernunft» та «verstehen».
володимир ОлІНкЕвИЧ12
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
У давнiй традицiї, зокрема в антично-грецькiй, ви-
користовується тepмін «Абуос», який згодом переда-
ється латинським «ratio», а в українськiй мові позна-
чений як «розум». Проте у середньовiччi «ratio» вжи-
вається як пiдґpунтя, основа, пiдвалина, тобто те, що
згодом у німецькому звичаї позначається як «Grund».
А от вже «Vernunft» передає змiст слова «intеllесtus».
Ще трохи уваги латинському терміну «ratio», аби
внести яснiсть у сенс рацiональностi. Увиразнимо
не менш як два його значення: розум i рацiя. У
середньовiчному вжитку цього, «технiчного опера-
тора» («ratio»), мовиться про справу, інтерес, за-
мисел, царину, владу мислення, мотивацiю, висно-
вок, знання, науку, теорiю, аргумент, iдею, понят-
тя, слушнiсть тощо.
Міркуючи далі над нашим питанням, ми зустріча-
ли багато опору, стиків, адже смислові поля, на яких
«грають» такі концепти, як «розум», «нерозум», «ра-
ціональність», «ірраціональність», є надзвичайно ба-
гатогранні і складні. Здавалося б, що тут складного?
Очевидно, ці питання, пов’язані зі згаданими понят-
тями, були предметом фактично усього історико-
філософського процесу, де, безсумнівно, давалися від-
повіді, одначе дуже часто вони зводились до виник-
нення, вибухів нових, знову не з’ясованих питань.
Отже, у сучасному світі ставлення до розуму не-
однозначне, воно щонайменш амбiвалентне. З од-
ного боку, пересiчна людина захоплюється його здо-
бутками, а з iншого — бачить у ньому загрозу сво-
єму iснуванню. Та проблема полягає не у тому, щоб
стати на якусь з окреслених позицiй і її довершити,
а натомість дiйти переконання, що питання розум-
них взаємин людини зi світом є більш важливим.
«Протягом історії західного світу, поняття «ро-
зум» — багато в чому стрижневе для західної лю-
дини — зазнало істотної трансформації. Коли запи-
тати сьогодні в простої людини, що вона розуміє під
словом розум, вона спершу розгубиться і збентежить-
ся — не через те, що це поняття містить у собі над-
то глибоку мудрість чи потребує надто абстрактного
мислення, а через те, що поняття розуму, здається,
самозрозуміле, і всякі питання зайві» [4, с. 17]. Але
якщо наполягти, то пересічна людина відповість, що
розумні речі — це корисні речі, і що кожна розумна
людина може вирішити все, що для неї корисно. Для
теперішньої людини розум — це та сила, що умож-
ливлює розумну діяльність — це здатність класифі-
кувати, вирішувати, це абстрактне функціонування
мовленнєвого механізму, яке ніяк не залежить від
конкретного змісту мислення. Такий «тип» розуму,
каже Горкгаймер в своїй «Критиці інструментально-
го розуму», можна назвати розумом суб’єктивним.
Цей розум має справу з метою і засобами, з відпо-
відністю між діяльністю і її метою. Самі цілі прийма-
ються як такі, що не потребують обґрунтування, і рід-
ко ставиться питання про те, чи самі вони розумні.
Та і в принципі ці цілі можуть бути розумні хіба що
в суб’єктивному cенсі, тобто служити інтересам
суб’єкта в плані його самозбереження — чи то його
інтересам як окремого індивідуума, чи то спільноті,
від долі якої залежатиме доля цього індивідуума.
Думка про те, що якась мета може бути розумна
сама по собі — на підставі певних своїх ознак — без-
відносно до всякої суб’єктивної користі чи переваги
є суб’єктивному розумові абсолютно чужа — навіть
тоді, коли він підноситься над міркуваннями щодо
безпосередньо корисних цінностей і присвячує себе
розважанням над суспільним устроєм як цілісністю.
Таке визначення розуму — симптом глибокої змі-
ни поглядів, яка сталася в західному мисленні. До-
вгий час тут панувало діаметрально протилежне уяв-
лення про розум. Згідно з цим уявленням розум як
певна сила є не тільки в індивідуальній свідомості,
а й в об’єктивному світі — у зв’язках між людьми
і між соціальними класами, в суспільних інститутах,
у природі та її проявах. Великі філософські систе-
ми, такі як Платонова й Арістотелева, як системи
схоластики та німецького ідеалізму, були побудова-
ні на об’єктивній теорії розуму. Вони мали на меті
встановити всеохопну систему чи ієрархію всього
сущого, включно з людиною та її цілями. Міра ро-
зумності людського життя визначалася тим, на-
скільки це життя гармоніює з тотальністю розуму.
Мірилом оцінювання індивідуальних поглядів та по-
ведінки є об’єктивна структура цієї тотальності, а
не просто людина та її цілі. Таке поняття розуму не
виключало суб’єктивний розум, а розглядало його
як частковий, обмежений вияв ширшої розумності,
з якої і виводилися критерії для всіх речей та живих
істот. Наголос ставився більше на цілях, ніж на за-
собах. У фокусі теорії об’єктивного розуму стояло
не узгодження діяльності і мети, а поняття — хай
якими міфологічними вони здаються нам сьогодні
— пов’язані з ідеєю найвищого блага, з проблемою
13вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
людського призначення та пошуками способів здій-
снити найвищі цілі.
Між цією теорією, згідно з якою розум є внутріш-
ній принцип самої дійсності, і вченням про розум як
суб’єктивну здатність людського духу (або навіть
людського мозку), є фундаментальна відмінність.
Згідно з останнім тільки суб’єкт може мати розум у
властивому сенсі цього слова: коли ми кажемо, що
певна інституція є розумною, то маємо на увазі, що
люди її розумно сконструювали, що люди більш-
менш механічним способом застосували на ній свою
логічну, калькуляційну здатність. Кінець-кінцем
суб’єктивний розум постає як здатність обчислюва-
ти імовірності і таким чином добирати відповідні за-
соби для досягнення певної мети.
Відповідно до суб’єктивістської позиції, коли про
«розум» говориться в зв’язку з ідеєю або річчю, а
не в зв’язку з дією, то мається на увазі не саме по-
няття або предмет, а його стосунок до певної мети.
Це значить, що річ або поняття важливі тільки як
засіб. Немає жодної розумної мети самої по собі і,
очевидно, безглуздо дискутувати про перевагу однієї
цілі над іншою стосовно розуму. З суб’єктивістського
погляду така дискусія можлива тільки тоді, коли оби-
дві цілі слугують якійсь третій, вищій, тобто коли
вони є не ціллю, а засобами.
Формалізація розуму має далекосяжні теоретич-
ні та практичні наслідки. Якщо суб’єктивістська по-
зиція слушна, то мислення не може допомогти люди-
ні визначити, чи є якась мета бажана, чи ні. При-
йнятність або неприйнятність ідеалів, критеріїв
оцінювання нашої поведінки та наших ідеалів, про-
відні засади етики й політики, всі остаточні рішен-
ня — все це визначають інші, сторонні чинники, а
не розум. Усе це стало справою вибору і вподобання,
і тепер, виносячи практичне, моральне чи естетичне
рішення, вже нема сенсу говорити про істину. У цьо-
му зв’язку Горкгаймер цитує Бертрана Рассела, яко-
го він називає «чи не найоб’єктивнішим мислителем
серед суб’єктивістів». Рассел у своїй «Відповіді кри-
тикам» каже: «Судження про факти мають ознаку,
що зветься «істинність», і вона властива або невлас-
тива їм, не залежно від того, хто що про це думає.
Але... я не знаю жодної аналогічної до «істинності»
ознаки, яка була б властива чи невластива етичним
судженням». Словом, в контексті формальної раціо-
нальності стверджувати, скажімо, що справедливість
краща за несправедливість, це все одно, що тверди-
ти, ніби червоне краще за синє або яблуко краще за
сливу. Відповідно, розум як звичайний інструмент
прислуговується будь-якому прагненню, хай то до-
брому чи лихому — кричуща суперечність із наміра-
ми основоположників буржуазної цивілізації.
Наслідки такої формалізації розуму для моралі
були для франкфуртців очевидні — перед їхніми очи-
ма відбулися жахливі події нацистського терору та
Другої світової війни. Усі ці події — те, як величез-
ні маси людей погодилися миритися і співпрацювати
в актах нелюдської жорстокості — вони пов’язують
із тією трансформацією, а, властиво, з тим вироджен-
ням моралі, що є наслідком процесу «просвітництва».
Основні підсумки їхнього аналізу викладені, зокре-
ма, в розділі «Жульєтта, або просвіта і мораль» з «Ді-
алектики просвітництва» Горкгаймера — Адорно.
Усі моральні вчення Просвітництва свідчать про за-
здалегідь приречене на невдачу прагнення відшукати,
замість розвінчаної об’єктивної релігії, якусь нову ін-
телектуальну опору, що дала б змогу зберегти людські
цінності в соціальних відносинах — в тих випадках,
коли не вже діє інтерес. Їхній успіх у цій справі був
прямо пропорційний їхній непослідовності, і всі їхні по-
зитивні теорії зводились, на думку франкфуртських
філософів, до різних форм апологетики. Не намага-
лись вони і стверджувати, що формалістичний розум
тісніше пов’язаний з мораллю, ніж з аморальністю.
«Оскільки інструментальний розум не покладає ні-
яких змістовних цілей, то всі людські афекти для ньо-
го є рівнозначні, є попросту природні чинники, які тре-
ба враховувати, а коли треба — переступати» [4,
с. 34]. Свобода від докорів сумління для формалістич-
ного розуму так само істотна, як і свобода від любові
чи ненависті. «Раціональна людина — апатична, як-
от Жульєтта в маркіза Де-Сада» [5, с. 104]. Її кре-
до — наука. Їй огидне всяке поклоніння, раціональ-
ність якого не можна довести: віра в Бога і його вмер-
лого сина, покора десяти заповідям, перевага добра
над злом, святості над гріхом. Квінтесенцію цієї док-
трини висловлює Ніцше: «Слабкі та невдахи мають
загинути. Ось перша теза нашого людинолюбства».
Якщо людський розсудок, «скроєний на мірку само-
збереження», і здатен додержувати закону життя, то
цей закон є закон сильнішого, закон природи. Силь-
ні, каже Ніцше, «повертаються до невинної совісті хи-
жого звіра». Людина, пройшовши коло трагічної діа-
володимир ОлІНкЕвИЧ14
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
лектики просвітництва, знову стає частиною тієї при-
роди, від якої прагнула визволитися, її мислення знову
стає біологічним органом. Людське суспільство почи-
нає функціонувати за більш-менш замаскованими за-
конами природи. Зайве говорити про аналогічність
економічної конкуренції в класичному ліберальному
капіталізмі ХІХ ст. із, так би мовити, законом джун-
глів. Утім, на той час формалізація поширилася ще тіль-
ки на економічну сферу, а функціонування вільно-
конкурентної економіки спиралося на вільного приват-
ного підприємця — на автономного індивіда. В міру
монополізації економіки, тотальної формалізації всіх
сфер життя «аморальність» системи набирає нових
форм — на додачу до звичайної економічної неспра-
ведливості. Злочини нацистського режиму — природ-
ний вислід тієї обставини, що розум не здатен висуну-
ти принципових аргументів проти вбивства. Особли-
во, коли вбивство — функціональне. Отже, внаслідок
формалізації розуму справедливість, рівність, щастя,
терпимість, усі ті наріжні категорії культури та суспіль-
ної моралі як її елементу, що раніше висновувалися з
розуму або знаходили в ньому основу, втратили свої
духовні корені. Вони все ще ніби залишаються метою,
але немає більше жодної раціональної інстанції, упо-
вноваженої потвердити їхню об’єктивну цінність і по-
єднати їх із реальністю. Освячені історією, вони все
ще зберігають свій престиж і можуть навіть бути за-
кріплені в конституції держави, виконуючи тоді ідео-
логічну функцію додаткової легитімації. Втрачаючи
свою опору в об’єктивному розумі, ці поняття стають
порожніми, стають усього лиш знаряддям пропаган-
ди й маніпуляції.
Усе сказане не має означати, нібито процес «функ-
ціоналізації», а відповідно «деморалізації» суспіль-
ства та всіх його членів дійшов до кінця чи то сьогод-
ні, чи то ще в 40-ві роки, коли написано «Діалекти-
ку просвітництва» та «Затемнення розуму» (хоча в
деяких фразах у Горкгаймера, і особливо Адорно,
вчувається величезна зневіра в людях). Це не озна-
чає, що в культурі взагалі не залишилося цінностей.
Якщо абстрагуватись від крайніх формулювань, то
суть їхньої позиції полягає ось в чому: цінності в су-
часному суспільстві функціонують під знаком супе-
речності. Стрижневий принцип суспільної систе-
ми — формальна раціональність — є їм чужий. «Вся
історія західного людства — це історія боротьби з
усім ірраціональним — це значить з усіма забобона-
ми й рудиментами міфології, від яких культурні цін-
ності принципово нічим не відрізняються. Отже, уся-
кому ідеалові, усякій культурній цінності судилася
двояка доля: або зникнення, або інтеграція в систе-
му владно-економічних відносин» [13, s. 6].
«Аморальність» сучасної соціальної системи, від-
сутність в культурі суспільства об’єктивних цінностей
аж ніяк не означає, що це суспільство «зла». Навпа-
ки, головною особливістю системи є створення деда-
лі штучнішого середовища, в якому людина вже не
страждає від тяжкої праці, голоду, хвороб, і навіть не
переживає тяжких душевних конфліктів. Голод, хво-
роби, нерівність, експлуатація, крадіжка, а тим біль-
ше насильство і вбивство — все це не просто засу-
джується, а й створена потужна техніка боротьби з
усіма цими проявами зла. Формально суспільство де-
далі більше стає апофеозом позитивності, майже сте-
рильним середовищем. Утім, за фасадом гасел паци-
фізму, демократії, екології, здоров’я, моральної чи-
стоти ховаються реактивні, потенційні форми зла.
Самодостатні й самозадоволені індивіди в певних умо-
вах або й безпричинно виявляють несподівану жор-
стокість і навіть потяг до вбивства (згадаймо низку
безглуздих злочинів у США, як от розстріл невинних
людей на вулиці, школі, доведеними до крайнощів
людьми). Звісно, сьогодні система, фактично, виклю-
чає можливість Світової війни (оскільки маштабна ві-
йна у майбутньому — це очевидно ядерна, вибух якої
накриє також і директивну систему). Той факт, що
колись ці тенденції проявилися у вигляді геноцидів,
свідчив про недосконалість першої, одверто автори-
тарної організації пізньокапіталістичного суспільства.
Однак у ненасильницьких (явно) формах атрофія лю-
дяності виявляється сьогодні у публічному як громад-
ському, так і у приватному житті.
Однак не тільки інститути панування виступають як
руйнівні сили розуму. На індустріальній стадії розви-
тку суспільства йому починає протистояти ще більш
грізний противник, що знайшов своє втілення «у зрос-
танні економічної продуктивності», котрий викликає і
обумовлює технізацію процесів життєдіяльності сус-
пільного організму. Абсурдність ситуації, що склада-
ється, полягає в тому, що у міру збільшення влади лю-
дини над природою, з якої вона витягує всі нові і нові
сили, не тільки зростає її залежність від системи сус-
пільних відносин «індустріального суспільства», але і
втрачається, старіє значення розумного елемента в цьо-
15вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
му суспільстві. Розум втрачає свою незалежність, пе-
реходячи на службу технічному апарату владарюван-
ня, стає «інструментальним» розумом. У зв’язку з цим
різко падає і значення ідей, які сторіччями несло у собі
просвітництво. «У відмові від мислення, — говорить-
ся у «Діалектиці просвітництва», — яке в уречевлених
формах математики, машин, організації мстить людям,
що забувають його, просвітництво відрікається від сво-
го власного здійснення» [13, s. 47—48].
Автоматизація виробництва і дисципліна, що рос-
те, сприяють швидкому зростанню матеріальних
благ, а разом з цим збільшуються шанси в досягнен-
ні високого рівня споживання величезними масами
населення. Все це нібито посилює трансформацію їх
свідомості, гасить революційні імпульси, які «кри-
тична теорія» розглядає як наслідок матеріальної не-
задоволеності людей. У міру вирівнювання життє-
вого рівня членів суспільства вирівнюється і їх сві-
домість, стаючи все більш «одномірною».
«Одномірність» як наслідок влади «технічної ра-
ціональності» в суспільстві характеризується ніве-
люванням потреб, відсутністю чітко виражених по-
літичних та ідеологічних проявів. Значення у cучасній
соціальній онтології одновимірності як феномену,
який притаманий чи не найпотужніше, власне в укра-
їнському суспільстві велетенське. Власне це свідчить
про відсутність певних сил, що можуть протистояти
системній інтервенції деструктивних сил влади у сфе-
ру людської свободи та ментальності.
Сутність міста можна зрозуміти, розглядаючи
його на основі розвитку суспільства в цілому, як фор-
му і результат цього розвитку, і одночасно як пере-
думову цього розвитку. При цьому виникає склад-
на методологічна проблема. Для розгляду міста в
межах такого підходу необхідно саме суспільство ре-
презентувати абсолютно особливим чином так, щоб
воно виступало як певна основа і одночасно проти-
лежність міста, щоб суспільство і місто виступали як
певна дуальна опозиція. Аналіз останньої повинен
бути направлений не лише до полюсів цієї опозиції,
але, перш за все, до динаміки їх взаємопроникнен-
ня. Щоб подолати цю проблему, суспільство оче-
видно повинно інтерпретуватися у своїй особливій
формі — у формі урбанізації [1, с. 3].
Як слушно зазначає дослідник О.С. Ахіезер, ур-
банізація є одним із найважливіших загальних ви-
значень суспільства, людини. «Людина репрезентує
себе як суб’єкт урбанізації, рефлексії, творчості, пра-
ці, виробництва» [1, с. 4].
Власне міста, будучи фокусами урбанізаційного про-
цесу та точками зростання суспільства, вміщують у
себе різні форми відтворювальної діяльності. Зокре-
ма грошові потоки проникають у великі міста, завдя-
ки концентрації в них різного гатунку взаємообмінів у
просторах, таких як реклама, промисловість, індустрія
розваг, і навіть простір кладовища. Власне монетарна
економіка великих міст закликає до функціональнос-
ті та калькуляційності практичного життя, нівелюючи
сингулярні відмінності речей, «знебарвлюючи речі їх
грошовим еквівалентом». «Продажність» речей вища
у мегаполісах, ніж у субурбаністичних просторах. Зре-
штою, власне у мегаполісах відбувається процес зне-
цінення всього об’єктивного світу, що, на думку Г. Зім-
меля, призводить до неминучого знецінення власної
персональності і до знеособленого сприйняття інших
людей. У поєднанні розсудливості та впливу грошово-
го господарства випливає наступна особливість стилю
життя великого міста, яку Г. Зіммель називає бездуш-
ною байдужістю, замкнутістю, відособленістю, взаєм-
ною відчуженістю. Але всі ці негативні дії перекрива-
ються впливом на людину духовної сутності великого
міста. Місто надає людині таку особисту свободу, що
філософ не може навести жодних аналогів з інших сфер
життя. Велике місто є осередком індивідуальної і со-
ціальної свободи. Незалежність індивіда можлива
лише при певній соціальній дистанції, яку якраз і ство-
рює відособленість і відчуженість відносин між людь-
ми у великому місті. Духовна віддаленість постає зво-
ротним боком свободи: почуття самотності загострю-
ється посеред міського гармидеру.
Л. Вірт на самому початку своєї програмної статті
«Урбанізм як спосіб життя» (1938), висуває наступну
тезу: «Ступінь, в який сучасний світ можна назвати
«міським», неможливо у всій його повноті і точності
виміряти відсотковою часткою населення, що живе у
містах», оскільки місто поширює свій вплив далеко за
своїми межами, і його не можна розглядати як сутність,
суворо обмежену в просторі. Аналізуючи нарис місь-
кого способу життя Л. Віртом, необхідно звернути ува-
гу на цікаву особливість: більша частина його оціноч-
них умовиводів щодо властивостей і якостей міського
життя негативна, тобто, даючи визначення урбанізму і
описуючи якісну специфіку міського життя, він, фак-
тично, висловлює антиурбаністичні тенденції, підкрес-
володимир ОлІНкЕвИЧ16
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
люючи, що висока щільність міського населення поро-
джує широкий діапазон індивідуальних відмінностей.
Велика кількість несхожих один на одного індивідів не
може вступати один з одним в контакт, як повні, а не
часткові особистості, що неминуче викликає сегмента-
цію людських відносин і приводить до формування так
званого «шизоїдного» характеру міської персональнос-
ті. Неабияку питому вагу у спілкуванні міського суб’єкта
займають вторинні контакти, міські соціальні зв’язки
відрізняються анонімністю, поверховістю, утилітарніс-
тю і швидкоплинністю. Скритність, індиферентність і
байдужість, властиві взаєминам міських жителів, —
це захисний механізм, який допомагає суб'єктивності
уникнути зайвих дотиків від інших.
Висока щільність міського населення, потужна
сила фізичних контактів продукує особливе значен-
ня соціальної дистанції, яка, у свою чергу, збільшує
замкненість у відносинах між людьми і породжує са-
мотність. Л. Вірт вказує на нездатність міського на-
селення до власного відтворення. Для західної ур-
банізації характерне падіння народжуваності. Міс-
то негативно впливає на традиційний тип сім'ї,
спрямованої на народження і виховання дітей, та на
збереження будинку як центру сімейного тяжіння.
Він робить висновок, що міста не виробляють, а спо-
живають людей. І що порівняно з сільським співто-
вариством, у міському соціумі персональна дезорга-
нізація, душевний розлад, суїцид, правопорушення,
злочинність, корупція і безлад матимуть значно біль-
ші масштаби. Таким чином, описуючи місто як осо-
бливу форму людської асоціації, визначаючи урба-
нізм як особливий спосіб життя, Л. Вірт є прихиль-
ником неприхованих антиурбаністичних поглядів.
Відомий філософ О. Шпенглер підкреслює фактич-
но онтологічний статус міста, вказуючи, що всі великі
культури світу — культури міські, але цей факт досі не
знайшов свого осмислення в теоретичному дискурсі.
Він підкреслює, що людина — це «містобудівна тва-
рина», місто — прафеномен людського існування, міс-
то стає справжнім критерієм всесвітньої історії, а «всес-
вітня історія — це історія міської людини». Місто по-
роджує так би мовити homo urbanus, себто людину
міську. Мешканця великого міста О. Шпенглер визна-
чає як «нового кочівника, цивілізована людина — це
інтелектуальний кочівник, безрідний і духовно вільний.
Він вже не може жити без міста, будь-яке велике міс-
то може стати для нього батьківщиною, кожне ближ-
нє село — чужиною. Він швидше помре на бруківці,
ніж повернеться в село. Він стомлений містом і цивілі-
зацією, і в своїй перенасиченості часто хоче відкинути
цивілізацію і повернутися до природи: до моря, до гір.
Але він не може цього зробити. Куди б він не попря-
мував, він несе своє місто з собою» [12, с. 164].
Л. Мамфорд у книзі «Культура міст» (1938) ви-
значає місто як точку максимальної концентрації вла-
ди і культури суспільства, пояснює його виникнення
соціальними потребами людини: міста будуються для
інтенсифікації соціального життя та досягнення мак-
симуму різноманітності. Головна функція міста — це
передача культурної спадщини. У добре функціоную-
чому місті інкультурація і соціалізація відбуваються за-
вдяки інтенсивним соціальним взаємодіям в сприят-
ливому соціальному середовищі міста за допомогою
середовища освіти (environmental education) і повсяк-
денного навчання. У книзі «Місто в історії» (1961)
Л. Мамфорд зауважує, що місто, яке втратило свої
функції, руйнується і в результаті цивілізаційної ката-
строфи має всі шанси перетворитися на Некрополіс.
А найголовніша функція міста — та, що воно є голов-
ною настановою зміни людини, органом найповнішо-
го вираження персональності. Місто виступає своє-
рідним збирачем творчих суб’єктивностей. Сутнісно
позитивне місто — це місто, яке трансформує суб’єкта
міського у сутність, яка є результатом найголовнішо-
го досягнення міського досвіду — це не новий тип міс-
та, а новий тип людини. Таким чином, варто звернути
увагу на протилежність поглядів Л. Вірта і Л. Мам-
форда, що стосуються вельми важливого теоретично-
го положення: Л. Вірт писав про нездатність місько-
го населення до власного відтворення, Л. Мамфорд
головну мету міста бачить навіть не у відтворенні, а у
виробництві нового типу людини, яку ми можемо екс-
периментально назвати homo urbanus.
Ігнорування циклу гуманітарних дисциплін прово-
кує появу ряду негативних ознак, що відображають-
ся на потенціалі творчої діяльності. Розум втрачає
свою незалежність, переходячи на службу технічно-
му апарату владарювання, стає «інструментальним»
розумом. У зв’язку з цим різко падає і значення ідей,
які сторіччями несло у собі Просвітництво. Оскіль-
ки інструментальний розум не покладає ніяких зміс-
товних цілей, то всі людські афекти та прагнення до
творчості для нього тотожні. Вони посідають місце
лише статистичних чинників для досягнення приват-
17вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
них цілей. Інструментальна людина апатична, для неї
не властиве рефлексивне мислення. Свобода від до-
корів сумління для формалістичного розуму так само
суттєва, як і свобода від любові чи ненависті.
Місто постійно поширює свій вплив на людей, те-
риторії навколо себе і втягує їх у себе. Відкритість не-
обхідна для виходу за рамки сформованих відносин,
культурних норм і цінностей, форм діяльності, для по-
долання обмеженості форм власного відтворення.
Якщо відкритість не досягне деякого конкретного
адекватного для цього суспільства рівня, то суспіль-
ство виявиться не в змозі у належних масштабах своє-
часно виформувати необхідні елементи відтворення.
Суб’єкт міста долає природний зв'язок з обмеже-
ним ареалом, розширює свої потреби і кругозір, на-
вчається осмислювати свої проблеми у зв'язку з про-
блемами загального характеру. Персональність у міс-
ті долучається до більш розвиненого, масштабного
мислення, піднімається над проблемами обмеженого
співтовариства. Розвиток абстрактного мислення,
здатність вирішувати свої проблеми на основі загаль-
них принципів, знання абстрактних законів, мораль-
них норм, логіки тощо, розуміння цінностей не тільки
видимого і одиничного, але і прихованої загальності, є
важливою умовою підвищення інтелектуального рів-
ня городян, передумовою зростання впливу науки на
масову свідомість, на спосіб життя.
Зворотний бік здатності мислити абстрактно, тоб-
то здатність осмислювати дійсність через інтелекту-
альні форми мислення, невіддільна від здатності
homo urbanus постійно конкретизувати свої знання,
уявлення. Це життєво важливо для вирішення склад-
них проблем у гіпердинамічному світі.
1. ахиезер а.С. Воплощение свободы или средоточие
зла? : Методология анализа города как фокуса урба-
низационного процесса / А.С. Ахиезер // Земство:
Архив провинциальной истории России. — Пенза,
1994. — № 2. — С. 16—28.
2. вебер М. Город / М. Вебер // Избранное. Образ об-
щества. — М. : Юрист, 1994. — 702 с.
3. вирт л. Урбанизм как образ жизни / Л. Вирт //
Социальные и гуманитарные науки. — Серия 1. Со-
циология. — 1997. — № 3.
4. Горкгаймер М. Критика інструментального розуму (Zur
Kritik der instrumentellen Vernunft und Notizen 1949—
1969) / М. Горкгаймер ; пер. з нім. М.Д. Култаєва. —
К. : ППС-2002, 2006. — 282 с. — (Сучасна гумані-
тарна бібліотека).
5. Горкгаймер М. Диалектика просвещения: философские
фрагменты / М. Горкгаймер, Т.В. Адорно ; пер. М. Куз-
нецов. — М. : Медиум ; СПб. : Ювента, 1997. —
311 с.
6. Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь /
Г. Зиммель. — Логос. — 2002. — № 3.
7. лефевр а. Идеи для концепции нового урбанизма /
Анри Лефевр ; пер. С.А. Эфиров // Социологическое
обозрение. — 2002. — № 3. — Т. 2. — С. 19—26.
8. лютий Т. Нігілізм: анатомія Ніщо / Т. Лютий. —
К. : ПАРАПАН, 2002. — 296 с.
9. Мамфорд л. Истоки урбанизации. Появление горо-
да / Л. Мамфорд // Р.Л. Смит. Наш дом — плане-
та Земля. — М., 1982.
10. Сеннет Р. Падение публичного человека / Р. Сен-
нет. — М. : Логос, 2002. — 424 с.
11. Табачковський в.Г. Полісутнісне homo: філософсько-
мистецька думка в пошуках «неевклідової рефлексії» /
В.Г. Табачковський. — К. : ПАРАПАН, 2005. —
432 с.
12. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии ми-
ровой истории / О. Шпенглер ; пер. с нем., вступ. ст.
и прим. К.А. Свасьян. — М. : Мысль, 1993. — Т. 1:
Гештальт и действительность. — 663 с.
13. Horkheimer M. Dialektik der Auflärung / M. Horkheimer,
Th. Adorno. — Frankfurt, 1969.
14. Park l.E. The Urban Community. Selected Papers from
the proceedings of the ASS, 1925 / L.E. Park. — New-
York : AMS Press, 1971. — 268 p.
volodymyr Olinkevych
INFLUENCE OF «INSTRUMENTAL MIND»
ON THE DEVELOPMENT OF CREATIVE
PERSON IN URBAN CONTEXT
The article has presented an attempt of descriptive analytic
studies in the influence of phenomenon of «instrumental mind»
upon creative activity. The meanings of urban space as onto-
logical components in this regard have been exposed.
Keywords: city, homo urbicus, reflection, «instrumental rea-
son» (instrumentellen Vernunft), formalized reason, calcula-
tion, rational, irrational.
володимир Олинкевич
ВЛИЯНИE «ИНСТРУМЕНТАЛЬНОГО
РАЗУМА» НА РАЗВИТИЕ ТВОРЧЕСКОЙ
ЛИЧНОСТИ В КОНТЕКСТЕ ГОРОДА
Статья является попыткой проанализировать и описать
влияние феномена «инструментального разума» на творче-
скую деятельность. Значение городского пространства как
онтологической дани в этом отношении.
Ключевые слова: город, homo urbicus, рефлексия, «ин-
струментальный разум», формализованный разум, кальку-
ляция, рациональное, иррациональное.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94401 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T11:30:14Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Олінкевич, В. 2016-02-11T11:18:03Z 2016-02-11T11:18:03Z 2014 Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста / В. Олінкевич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 10-17. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94401 Стаття є спробою проаналізувати та описати вплив явища «інструментального розуму» на творчу діяльність. Значення міського простору як онтологічної дані в цьому відношенні. The article has presented an attempt of descriptive analytic studies in the influence of phenomenon of «instrumental mind» upon creative activity. The meanings of urban space as ontological components in this regard have been exposed. Статья является попыткой проанализировать и описать влияние феномена «инструментального разума» на творческую деятельность. Значение городского пространства как онтологической дани в этом отношении. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста Influence of «instrumental mind» on the development of creative person in urban context Влияниe «инструментального разума» на развитие творческой личности в контексте города Article published earlier |
| spellingShingle | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста Олінкевич, В. Статті |
| title | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| title_alt | Influence of «instrumental mind» on the development of creative person in urban context Влияниe «инструментального разума» на развитие творческой личности в контексте города |
| title_full | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| title_fullStr | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| title_full_unstemmed | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| title_short | Вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| title_sort | вплив «інструментального розуму» на розвиток творчої персони у контексті міста |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94401 |
| work_keys_str_mv | AT olínkevičv vplivínstrumentalʹnogorozumunarozvitoktvorčoípersoniukontekstímísta AT olínkevičv influenceofinstrumentalmindonthedevelopmentofcreativepersoninurbancontext AT olínkevičv vliânieinstrumentalʹnogorazumanarazvitietvorčeskoiličnostivkontekstegoroda |