Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена!
Рецензія на книгу: О. д-р Павло-Михайло Кречун, ЧСВВ. Святий Йосафат Кунцевич (1580—1623) як свідок віри в епосі релігійної конверсії. — Львів : Місіонер, 2013. — 264 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94406 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! / С. Павлюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 167-170. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94406 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Павлюк, С. 2016-02-11T11:25:26Z 2016-02-11T11:25:26Z 2014 Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! / С. Павлюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 167-170. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94406 Рецензія на книгу: О. д-р Павло-Михайло Кречун, ЧСВВ. Святий Йосафат Кунцевич (1580—1623) як свідок віри в епосі релігійної конверсії. — Львів : Місіонер, 2013. — 264 с. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Рецензії Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! |
| spellingShingle |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! Павлюк, С. Рецензії |
| title_short |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! |
| title_full |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! |
| title_fullStr |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! |
| title_full_unstemmed |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! |
| title_sort |
віддав життя, щоб христова церква була з’єдинена! |
| author |
Павлюк, С. |
| author_facet |
Павлюк, С. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народознавчі зошити |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| format |
Article |
| description |
Рецензія на книгу: О. д-р Павло-Михайло Кречун, ЧСВВ.
Святий Йосафат Кунцевич (1580—1623)
як свідок віри в епосі релігійної
конверсії. — Львів : Місіонер, 2013. —
264 с.
|
| issn |
1028-5091 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94406 |
| citation_txt |
Віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена! / С. Павлюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 1 (115). — С. 167-170. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT pavlûks víddavžittâŝobhristovacerkvabulazêdinena |
| first_indexed |
2025-11-26T14:09:03Z |
| last_indexed |
2025-11-26T14:09:03Z |
| _version_ |
1850624454412992512 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
Рецензії
© С. ПАВЛЮК, 2014
Степан ПАВЛЮК
ВІДДАВ ЖИТТЯ, ЩОБ ХРИСТОВА
ЦЕРКВА БУЛА З’ЄДИНЕНА!
О. д-р Павло-Михайло Кречун, ЧСВВ.
Святий Йосафат Кунцевич (1580—1623)
як свідок віри в епосі релігійної
конверсії. — Львів : Місіонер, 2013. —
264 с.
Надто вагомо для успішного поступу суспільства,
яке позбулося колоніальної залежності, що від-
булося з Україною, яка виборола державну незалеж-
ність від російсько-радянської імперії наприкінці
ХХ ст., якомога повніше і дуже ретельно спростува-
ти спотворення реальної історії народу, що властиве
кожному окупанту. З особливою наполегливістю
фальшувалася духовно-культурна сфера, поприще
народних традицій. Віхова історична подія, яка від-
булась наприкінці ХVІ ст. — Берестейська Унія, ви-
кликала обурення в російській царистській історіо-
графії. Особливо голосливою була придворна Мос-
ковська Православна Церква, яка вбачала в цьому
знаменному духовному акті загрозу для російського
православ’я. І уже з підкоренням більшості україн-
ських земель у другій половині ХVІІ ст. організує
тотальний напад на духовно-моральні, етичні засади
Католицької Церкви східного обряду.
Як з’ясується, що і для панування в Україні
польської корони виявиться з’єднання Київської
Митрополії із Апостольською Церквою у Римі не-
безпечним.
Українські землі у пізньому середньовіччі у біль-
шій частині були окуповані сусідніми державами: усе
Правобережжя з Галичиною належало Польщі і Ве-
ликому Литовському князівству, а після Люблін-
ської унії — Польщі, Закарпаття — Угорщині. Бу-
ковиною володів молдавський господар. Українську
вольницу на Лівобережжі і Півдні України забезпе-
чувало козацтво. Єдиною інституцією на всіх укра-
їнських етнічних землях, яка визнавалась народом і
вірно служила йому, — була Церква східного обря-
ду з центром у Константинополі. Київська Митро-
полія була наділена повноваженнями забезпечити
духовне життя одночасно і в Білорусії.
Суспільно-політична ситуація на підкорених
Польщею українських і білоруських землях стала
вкрай напруженою у XV—XVI століттях, коли до
соціального гніту додалися маніпулятивні дії у духо-
вній сфері, коли польська шляхта відверто підпоряд-
ковувала своєму впливу Православну Церкву, ви-
шуковуючи найдошкульніші засоби — патронатські
(ктиторські) практики над церквами і монастирями,
шляхом симоній, підкупів домагалась безпосеред-
ньої участі в обранні церковних душпастирів на всіх
ієрархічних рівнях, включно з Митрополитом Київ-
ським. Патронатська позиція Константинопольсько-
го Патріарха була нейтралізована, зведена до фор-
мального підпорядкування. Польська влада і місце-
Степан Павлюк168
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
ва шляхта таким безладом у Церкві, процвітанням
симонії, зневаженням церковних канонів була зве-
дено до такого рівня, що польський магнат, католик
Станіслав Жолкевський отримує православну кате-
дру у Володимирі від короля Стефана Баторія?!
Організоване Польською Короною морально-
етичне розтління в Руській Православній Церкві
Київської Митрополії було політично вмотивованим,
і внаслідок цього православне духовенство втрача-
ло суспільний вплив, а церковне монастирське май-
но, землі відчужувались на користь шляхти.
Автор книги, о. д-р Павло-Михайло Кречун
вводить в науковий обіг достатньо нового докумен-
тального, історичного матеріалу, щоб українці змі-
нили свій зомбований російською і підневільною
українською, і в той же час атеїстичною історіогра-
фією, погляд на величну подію в духовному житті
народу — Берестейську Унію, нібито процес по-
єднання Київської Митрополії з Римом був орга-
нізований Костьолом Польщі, підкупивши, задо-
бривши, а в результаті обдуривши єпископат Русь-
кої Православної Церкви. Таке трактування було
неправдивим, облудним. Насправді Польський
Костьол до унійного процесу православних владик
і священиків був наставлений особливо вороже і рі-
шуче. Неодноразові протестні петиції польських
архієреїв Папі Римському Григорію ХV та коро-
лю Жиґмонту ІІІ про недопустимість зближення з
Римом на умовах, які виписані в «Артикулах», за
якими насамперед цілковито зберігався східний об-
ряд в богослужінні, та народна мова і традиції. До-
магалося від Апостольської столиці здійснення по-
вної латинізації Руської Церкви.
Стало відомо, що Унійна ідея зародилася у серед-
овищі руських владик і священства Київської Ми-
трополії і з одержимою підтримкою світських вель-
мож та суспільної освіченої верстви. Сподвижником
зближення з Апостольською Столицею виступив
Костянтин Острозький, ще далеко до перших таєм-
них зібрань руських православних єпископів. Його
наміри були продумані і наполегливі. З метою реалі-
зації задуманої реформи Церкви переконує берес-
тейського сенатора і каштеляна Адама Патія здій-
снити чернечий постриг, організував для нього єпис-
копську грамоту від короля Жиґмонта ІІІ (і це тільки
впродовж 1593 року), надавши уже єпископу Іпатію
Потію уповноваження очолити унійний рух.
Руська церковна еліта бачила єдиний шлях до по-
рятунку свого народу у безпосередньому підпоряд-
куванні Київської Митрополії, але з обов’язковим
збереженням традицій східного обряду християн-
ської віри, — Апостольській Церкві у Римі. Заро-
джувався реальний екуменічний рух, кульмінацій-
ним моментом якого стала історично-духовна подія,
пов’язана із укладенням Унії Апостольської Церк-
ви з Церквою східного обряду та її схвалення на Со-
борі православних єпископів Київської Митрополії
у Бересті (Бресті) 1596 року.
Ще не сповна пізнаний цей процес і ще не все
знаємо про його організаторів та активність не
лише в контексті духовно-культурної і політичної
історії України, а й в контексті історії Христової
Церкви загалом.
Наукова праця др. Михайла Кречуна «Святий
Йосафат Кунцевич (1580—1623) як свідок віри в
епосі релігійної контроверсії» насвітлює і дає зрозу-
міти непрості стосунки у церковному житті духовен-
ства в контексті політично і соціально нестерпного
суспільного буття місцевого населення, що суттєво
доповнює, а почасти об’єктивізує існуючу історіо-
графію про цей історичний період. Дослідник зосе-
редив свою увагу на цілеспрямованій духовній по-
статі архієпископа Полоцького Йосафата Кунцеви-
ча, який одержимо дбав про успіх унійної церковної
справи, став живим прикладом, аж до самопожерт-
ви, відданості утвердження серед народу єдинопра-
вильної ідеї з’єднання церков на возвеличення Хрис-
та, якого за подвижницьку душпастирську працю
Апостольською Церквою було визнано святим. Ав-
торові вдалося блискуче розповісти про суспільні і
церковно-організаційні проблеми, які спіткали Укра-
їну в XVI столітті напередодні церковної реформи,
учасником якої був Йосафат Кунцевич. На україн-
ських і білоруських землях процвітало віровідступ-
ництво, соціальна злиденність, аморальність знаті,
на жаль, і церковної теж. Наведена цитата із листа
від Львівського Успенського братства до Патріарха
в Царгород промовляє повною безнадією: «Наша
Православна Церква сповнена всякого зла і народ
побоюється, чи не грозить їй цілковита загибель. Ба-
гато вирішили піддатися Римському Папі і жити під
його владою, без перешкоди, зберігаючи увесь свій
обряд грецької віри…». Цікава деталь: Львівське
Братство після Берестейської Унії буде одним із
169віддав життя, щоб Христова Церква була з’єдинена!
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 1 (115), 2014
агресивних опонентів здійсненої реформи Церкви.
Така ж метаморфоза станеться з Костянтином Ост-
розьким, який був великим прихильником з’єднання
з Апостольською Церквою у Римі, одним з ініціа-
торів, що видно з його листа до Папи Сикста V у
1585 році: «Нічого я собі гарячіше не бажаю, як єд-
ності віри й об’єднання всіх християн, і якщо спра-
ва того вимагала, щоб за таке велике добро треба
було мені віддати життя, я того не завагаюся зроби-
ти…», — цитує автор.
Доскіпливе опрацювання доступних відомостей
з цієї епохи, зокрема про поведінку окремих світ-
ських і духовних осіб, дало можливість вченому
спростувати ряд історіографічних положень, які
окупаційні влади, зокрема російська, створили з
метою приниження і зневаження віхових подій на-
шої української історії і Церкви. Героїзований маг-
нат Костянтин Острозький, начебто великий за-
хисник українськості, насправді ж його вчинки були
егоїстичними і при цьому в контексті польської по-
літики щодо українців. Оголошена ним боротьба з
уніатством стає захистом своїх вражених амбіцій і
на підтримку політики Костьолу, метою якого було
латинізувати Українську Церкву, підпорядкувати
її своєму і державному впливу та перешкодити пря-
мому зв’язку з Апостольським Римом. Адже князь
Острозький підготував програму унії Руської
Церкви з Католицькою, що підкреслює несхит-
ність намірів. І в той же час, буквально через
рік — уже у 1594 році, князь вибухає невгамов-
ною люттю не лише до владик Київської Митро-
полії на чолі з митрополитом М. Рогозою, свого
вихованця І. Потія, але й і ним розробленого уній-
ного плану. Різко міняє погляд на реформу Русь-
кої Церкви і воліє її бачити знесиленою, розтлін-
ною, мало впливовою у суспільстві. Пояснити та-
кий карколомний маневр Острозького можна
тільки причиною враження власних амбіцій, коли
владики уже без його князівської участі проводи-
ли домовленості з Папою Римським, королем
Жиґмонтом ІІІ, іншими впливовими особами.
Не можна виключити думку про такий амбітний
намір вельможі (зі своїм військом і своєю політи-
кою), як претендування на королівське крісло. А ще
Унійна Церква обмежувала б князя в абсолютних
феодальних правах і вчинках, запроваджених у влас-
них посілостях. Воюючи до цього з козацтвом, ве-
дучи війни з ними, раптом Острозький виступає їх
покровителем і натхненником, спрямовує їх для учас-
ті у збереженні усталених засад Руської Православ-
ної Церкви, яка на той час такими ж вельможами
була уже занедбана.
Наведені в монографії неспростовні факти розвін-
чують створену віками легенду щодо утисків, нещад-
ного переслідування уніатами православних отців.
Усе відбувалось навпаки, хоч би з прикладу жорсто-
кого вбивства архієпископа Полоцького Йосафата
Кунцевича. Налаштоване козацтво Острозьким,
Смотрицьким (який згодом зрозуміє свій помилко-
вий шлях як православного єпископа, повернеться
до унійної реформи Церкви), а також патріархом із
Стамбула, творило безчинства, вдаючись навіть до
страти унійних священиків.
У дослідженні виразно відстежується складність
унійного руху, який зазнавав несподіваного спроти-
ву зі сторони, яка б повинна його підтримувати, ви-
ходячи з логіки фундаментальної християнської
основи про єдиний християнський світ з Апостоль-
ською Церквою у Римі, беручи до уваги Польський
Костьол, який вважав несумісним з’єднання Русь-
кої Церкви із східного обряду, та ще й з посполитою
мовою в богослужінні. Тільки повна латинізація. Та-
кий підхід пасував до геополітичних перспектив
Польської Корони, власне рішучого, агресивного
крила польської політики. Далекоглядний і виваже-
ний у стратегічних міркуваннях польський король
Жиґмонт ІІІ стояв на ліберальній позиції — надати
українському люду деякої автономії у зреформова-
ній Церкві у лоні християнського центру в Римі.
Частина польської шляхти не поділяла такого погля-
ду у ставленні до місцевого населення на завойова-
них землях, волевиявлення яких поділяв великий
польсько-литовський канцлер Петро Сапіга і який
виявився активним контрреформатором щодо ре-
форми в Руській Церкві. Хочеться збагнути істин-
ні мотиви поляка, освіченої особи католицького ві-
росповідання стати апологетом збереження церков-
ного безладдя, яке панувало у ті часи на українських
землях. Поясненням цьому може бути бажання по-
вного політичного панування на окупованих землях,
коли за цей народ не могла заступитися, мобілізува-
ти його на політичний спротив жодна суспільна сила,
навіть Церква, яка перебувала у стані розтління. Ві-
зантійський Патріарх байдуже спостерігав за ситу-
Степан Павлюк170
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (115), 2014
ацією у Руській Церкві, як не банально, дбаючи
лише за прибутки від неї.
Тривалий час російсько-радянська історіографія
возвеличувала канцлера Петра Сапігу як визначно-
го полеміста, який одержимо відстоював Православ-
ну Церкву в Україні, будучи ревнивим послідовни-
ком польського Костьолу, оскільки така позиція ша-
нувалася російським окупаційним режимом. Сапіга,
як діяльний урядовець, разом із князем Острозь-
ким, православним митрополитом Смотрицьким, ак-
тивно сприяв відновленню ієрархії Православної
Церкви, оскільки Київська Митрополія з усім ду-
ховенством і паствою відкрили церковні врата і
з’єдналася з Апостольською Церквою в Римі.
Величну і безкомпромісну постать архієпископа
Йосафата Кунцевича дослідник розгортає у його
ревному виконанні душпастирських практик, як уні-
кального теолога і полеміста. Листовна дискусія із
канцлером Сапігою є апофеозом правдивої Христо-
вої віри, одержимістю на збереження церковних тра-
дицій Східного обряду у злуці з Апостольською
Церквою. Святий Йосафат був активним виразни-
ком унійних ідей, виписаних в «Артикулах», які під-
тримало все священство Київської Митрополії у Бе-
ресті 1596 року (окрім Львівського і Перемишль-
ського єпископів), що засвідчило про новий етап в
історії Української Церкви.
Дослідникові о. д-ру Павлові-Михайлові Кречу-
ну сповна вдалося викристалізувати душпастирську
місію архієпископа Йосафата Кунцевича, його не-
збориме прагнення служити Богові за будь-яких
життєвих обставин, бути непохитним проповідни-
ком єдності Христової Церкви. Ще доцільно наго-
лосити на особливому творчому успіху, коли вчений
вдало скореспондував вагомі віхові здобутки рефор-
маторського процесу Церкви в Україні, закладені в
«Артикулах», із потребою сучасного екуменічного
руху. Адже Христос прийшов на Землю для всіх нас
сущих й однаково дбав і любив усіх, то ж шана і не-
схитна любов до Нього повинні бути однаково ка-
нонічні в усіх християн. Прикметною постаттю у лю-
бові до Христа був святий Йосафат Кунцевич.
|