На сторожі українства
Піднімається питання ролі Тараса Шевченка як одного з
 головних ресурсів самозбереження національної ідентичності українських імміґрантів у Параґваї та Арґентині, як
 гаранта утвердження окремішності української етнічної
 групи в цих країнах. In the article has been raised a...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94408 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | На сторожі українства / О. Сапеляк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 187-192. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860072570796113920 |
|---|---|
| author | Сапеляк, О. |
| author_facet | Сапеляк, О. |
| citation_txt | На сторожі українства / О. Сапеляк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 187-192. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Піднімається питання ролі Тараса Шевченка як одного з
головних ресурсів самозбереження національної ідентичності українських імміґрантів у Параґваї та Арґентині, як
гаранта утвердження окремішності української етнічної
групи в цих країнах.
In the article has been raised a problem of Taras Shevchenko’s
role as one of main resources for self-determination of Ukrainian
immigrants in Paraguay and Argentina, as a guarantee for
affirmation of Ukrainian ethnical groups’ particularity in mentioned
countries.
Поднимается вопрос о роли Тараса Шевченко как одного
из главных ресурсов самосохранения национальной идентичности украинских иммигрантов в Парагвае и Аргентине, как гаранта утверждения отдельности (обособленности) украинской этнической группы в этих странах.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:11:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
Статті
© О. САПЕЛЯК, 2014
Оксана САПЕЛЯК
НА СТОРОЖІ УКРАЇНСТВА
Піднімається питання ролі Тараса Шевченка як одного з
головних ресурсів самозбереження національної ідентич-
ності українських імміґрантів у Параґваї та Арґентині, як
гаранта утвердження окремішності української етнічної
групи в цих країнах.
Ключові слова: імміґранти, етнічна група, консолідація,
самозбереження, самоідентифікація.
Українські еміґранти наприкінці XIX — на почат-
ку XX ст., залишаючи рідний край, везли із со-
бою в усі світи: Європу, Азію, Австралію, Північну
й Південну Америку все те, що було необхідним, на
їхню думку, на чужині. Скрині, бочки, чемодани ріль-
ники наповнювали збіжжям (зерном жита, пшениці,
проса, ячменю, вівса), насінням бобових, моркви, бу-
ряків та іншої городини. Примудрялись запакувати
саджанці груш, слив, вишень, яблук. Обов’язково
бралося насіння чорнобривців, коріння дикої жоржи-
ни, барвінку й ружі. В Арґентині (Колонія Лас Ту-
нас, провінція Місіонес) у городі нащадків одних із
перших тут поселенців із с. Грушка Товмацького по-
віту (нині Тлумацький район) пп. Король мені дове-
лося побачити навіть полин, котрий ретельно плека-
ли. Борони, плуги, серпи, вози, будівельні інструмен-
ти, ткацькі верстати, прядки, веретена, мотовила,
швейні машинки, ночви, миски, баняки, ложки — за-
лишки того добра ще й нині можна знайти на арґен-
тинських та параґвайських чакрах. У світ разом з по-
селенцями мандрували традиції української кухні, ви-
шивки, писанкарства, малярства, килимарства, свята
й обряди, колядки й щедрівки, пісні й танці, музичні
інстру менти… І доконечно кожна родина везла зі со-
бою Біблію, молитвенник, свій християнський обряд,
а також «Кобзар» Тараса Шевченка.
Арґентинська влада прибулих розселила в різні
провінції держави, але імміґранти скрізь і всюди тво-
рили оази України [3]. «Кожна українська грома-
да — це відображення громади в краю. Має свою
церкву, дзвіницю, цвинтар, школу» [2, с. 306] —
так характеризує поселення в Арґентині перший
український історик у цій південноамериканській
країні Михайло Данилишин.
Українські переселенці — переважно селяни із за-
хідних земель України імпортували зі своїх теренів
традиції спільного життя в громаді, взаємодопомо-
ги, досвід праці в громадських організаціях. Насам-
перед ідеться про «Просвіту». Тут, на американсько-
му континенті, в усіх поселеннях, містах і містечках,
де опинилися імміґранти, виникали просвітянські чи-
тальні. Відірвані від матірної культури, переселенці
групувалися навколо культивованих у рідному краї
цінностей церкви й «Просвіти». Вже через шість ро-
ків після прибуття, 1903 р., в колонії Лас Тунас (про-
вінція Місіонес) було засновано «Просвіту», а до
початку 40-х років XX ст. ця громадська організа-
ція нараховувала в Арґентині 24 філії із централь-
ним осередком у Буенос Айресі.
Оксана СаПЕлЯк188
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Особливо треба підкреслити, що в процесі тво-
рення національно-культурного середовища однією
із центральних об’єднуючих, які цементували укра-
їнську громаду, була постать Тараса Шевченка.
Адже, як і на Батьківщині, де «Просвіта» — там і
Тарас Шевченко. В кожному домі організації на
чільному місці — портрет Кобзаря переважно в тра-
диційній різьбленій дерев’яній рамці [1, с. 224].
Наступний важливий етап буття української спіль-
ноти — самовиявлення, прояв себе назовні як окре-
мішності зі своєю на континенті оригінальністю. Що
при цьому могло б стати виразником українства?
Поза сумнівом, традиційна культура. Одначе вивер-
шенням її горизонтальних пластів стали Українська
Церква та Апостол народу — Кобзар.
Власне, перша переконлива заява про українську
етнічну групу прозвучала в Буенос Айресі у зв’язку
з відзначенням свята Шевченка, що його провела
«Просвіта» в одному із театрів столиці. Концерт,
присвячений Українському Поетові у березні
1937 року [1, с. 322], сколихнув засоби масової ін-
формації Арґентини. Відтоді щороку для всієї гро-
мадськості міст і містечок країни проводяться Шев-
ченківські дні.
Особливо величаво відбувалися святкування юві-
лейного 1961 року, в 100-ліття від дня смерті Коб-
заря. Протягом усього року українці знайомили Ар-
ґентину з історією України, зі своєю національною
культурою, визначними постатями. Ґрандіозним
успіхом української громади стала 14 жовтня цього
року ювілейна академія в Буенос Айресі. Величез-
не число глядачів відвідало виставку «Шевченко в
ілюстраціях, публікаціях і філателії», яка проводи-
лася в столиці від 15 до 30 червня [1, с. 338].
Тоді ж філателістичне підприємство Мирослава
Самоверського випустило поштові марки іспанською
та українською мовами [1, с. 322].
У різних провінціях Арґентини стають популяр-
ними виставки українського народного мистецтва,
друкованого слова, в центральній частині експози-
ції яких — незмінно портрет Тараса Шевченка.
У містах появляються площі та вулиці імені Тара-
са Шевченка [3, с. 136].
Відзначення 1964 р. 150-річчя від дня народжен-
ня Кобзаря відбулося в престижному театрі Буенос
Айреса «Опера». Всі столичні засоби масової інфор-
мації: газети, радіо, телебачення не оминули увагою
цієї події, висловлювалося захоплення мистецьким
рівнем урочистості.
Саме в цих роках прибув із Шанхаю до Буенос
Айреса бандурист Осип Сніжний і дав декілька кон-
цертів. Українці були зачаровані співом під акомпа-
немент бандури. Мабуть, при цьому вагому роль ві-
дігравала асоціація бандуриста як узагальненого об-
разу з постаттю Кобзаря. Одразу чимало юнаків
виявило бажання навчатися гри на суто національ-
ному інструменті. Підприємець Антін Чорний за-
початкував виготовлення бандур, що дало поштовх
створити Студію бандуристів. Диригентом Студії
став Василь Качурак. Згодом діяльність її призупи-
нилася, але після Шевченківських святкувань
1964 р. інтерес до бандури спалахнув з новою си-
лою. Відтак 1965 р. появилася Капела бандуристів
ім. Тараса Шевченка, в складі якої постійно перебу-
вало приблизно 30 юнаків і дівчат.
Капела бандуристів при філії «Просвіти» в Ля-
важоль (провінція Буенос Айрес) була тоді єдиним
ансамблем гри на бандурі в усій Південній Амери-
ці. Бандура стала невіддільним атрибутом україн-
Одна із центральних вулиць у м. Апостолес
Капела бандуристів ім. Т. Шевченка. Буенос-Айрес
189На сторожі українства
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
ства. Без бандуристів не обходилася жодна україн-
ська урочистість. Нині в Арґентині добре відомий
також колектив бандуристів «Живі струни» у
м. Апостолес (провінція Місіонес), постійний керів-
ник якої — викладач консерваторії Маргарита
Спасюк-Полутранка. Отже, від 70-х років XIX ст.
Шевченко і бандура стають виразними символами
української спільноти в Арґентині.
Наступним етапом, котрий можна окреслити як
утвердження української етнічної групи в Арґен-
тині — спорудження пам’ятників нашому Апосто-
лу. В кожній країні чужинцям непросто одержати
дозвіл на встановлення пам’ятників своїм національ-
ним героям. Для цього етнічна група насамперед має
бути надзвичайно сконсолідована, монолітна, міцно
інтегрована в суспільство, сильна фінансово і, зви-
чайно ж, такою, що користується високим мораль-
ним авторитетом. Зрештою, особа, яку прагне ет-
нічна спільнота увіковічити, повинна відповідати цін-
нісним орієнтирам корінного населення.
Виходячи з названих критеріїв, 3 серпня 1967 р.
президент Арґентини ген. Онґалія задовольнив про-
хання українців, підписавши декрет про офіційний
дозвіл на спорудження пам’ятника Великому Укра-
їнцеві в Буенос Айресі.
У березні 1968 р. проголошено конкурс на про-
ект пам’ятника. Для проведення конкурсу (згодом і
для встановлення монумента) всі українці незалеж-
но від конфесійної приналежності об’єднали зусил-
ля, щоб зібрати необхідні кошти. Тільки на змаган-
ня перша нагорода становила 1500 дол. США, дру-
га — 1000, третя — 750 [1, с. 231]. Виграв проект
знаменитого скульптора, відомого в світі як Лео Мал
(Леонід Молоджанин, родом з Волині, громадянин
Канади, автор пам’ятника Шевченкові у Вашингто-
ні). Високомистецький твір складається із двох час-
тин. Перша: на високому постаменті постать моло-
дого поета. Поряд друга: кам’яна брила, в якій ви-
карбувані герої творів Тараса. Вся композиція
вражаюче експресивна.
У квітні наступного 1969 р. відбулося посвячен-
ня наріжного каменя під пам’ятник Кобзареві в роз-
логому столичному парку Трес де Фебреро.
5 грудня 1971 р. в Буенос Айресі довершується
кількарічна праця відкриттям та освяченням велич-
ної скульптурної споруди. Прибули делегації з Ка-
нади, США, європейських країн, Венесуели, Бра-
зилії, Параґваю, Уруґваю й усіх провінцій Арґенти-
ни. Подія зібрала українців усього світу. На честь
відкриття монумента підприємство Мирослава Са-
моверського випустило поштові марки [1, с. 203].
Після освячення відбувся концерт «Просвіта»
в поклоні Шевченкові» за участю Капели банду-
ристів ім. Тараса Шевченка, хорів, танцювальних
колективів.
12 березня 1972 р. українська спільнота організо-
вує маніфестацію під пам’ятником Шевченкові. Від-
тоді найважливіші події відбуваються саме тут, біля
монумента. 1999 р. мені вдалося стати свідком зу-
стрічі аргентинців українського походження із деле-
гацією з України.
Марка, випущена на честь відкриття пам’ятника Т. Шев-
ченкові в Буенос-Айресі
Пам’ятник Тарасові Шевченку у м. Буенос-Айрес
Оксана СаПЕлЯк190
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Біля пам’ятника Кобзареві кожного року в сто-
лиці Аргентини проходять святкування з нагоди про-
голошення Незалежності України. Під час Річних
Нарад Світової Організації Українських Жіночих
Організацій (СФУЖО) 2013 р. у Львові голова
Об’єднання Жінок «Просвіти» в Аргентині п. Ма-
рія П. Мороз звітувала, поміж іншим, про маніфес-
тацію в Буенос Айресі на захист української мови:
«Навколо пам’ятника Т. Шевченку був утворений
«живий ланцюг» всіма присутніми», а вже після
того — акція протесту з плакатами та прапорами
напроти українського посольства (червень, 2012).
22 січня 2013 р. біля пам’ятника Тарасові відбулася
урочистість, присвячена «Акту Злуки в 1919 році
Української Народної Республіки і Західноукраїн-
ської Народної Республіки в єдину соборну Україн-
ську Державу» [4, с. 42—44].
Пам’ятник Тарасові в Буенос Айресі став і вира-
женням самоідентифікації української групи, виявом
її самоутвердження і, головно, символом збережен-
ня українців як окремішньої громади у величезному
іноетнічному морі [1, с. 31].
1977 р. в Арґентині відзначається прибуття єв-
ропейських імміґрантів у провінцію Місіонес. Най-
більше серед імміґрантів було українців. Офіційна
дата їх приїзду — 27 серпня 1897 р. Логічно, що в
програмі 80-річчя першого поселення в цій провін-
ції міста Апостолес особливе місце виділено україн-
цям. Комітет у складі 16 осіб на чолі з інтендантом
міста доном Жілябертом прийняв рішення відкрити
в Апостолес пам’ятник українцеві Тарасові Шевчен-
ку. Для виконання цієї ухвали українська спільнота
створила свій комітет, у який ввійшли шановані гро-
мадяни міста: Павло Михаленко — голова, о. Во-
лодимир Ковалик ЧСВВ — його заступник, Ми-
хайло Загрибельний — другий заступник, Михай-
ло Нагірняк — секретар, о. Дмитро Кащук
ЧСВВ — заступник секретаря та ін.
19 червня 1977 р. відбулося освячення наріжного
каменя під пам’ятник на центральній площі міста при
Avenida Nueve de Julio (проспект 9 липня). Акт
освячення виконали оо. Юрій Мельничин, Володи-
мир Ковалик, Дмитро Кащук та Іриней Білан. У це-
ремонії прийняли участь інтендант м. Апостолес дон
Ґабріель Жіляберт та представник військового гар-
нізону майор Хіменез.
Над втіленням у камені образу поета працював
скульптор Рауль Деляві, який використав для своєї
роботи поширені серед українців публікації, на яких
Шевченко зображений з козацькими вусами у шап-
ці [6, с. 193]. Погруддя висотою 1,60 м встановле-
но на постаменті висотою 1 м. Справа від пам’ят ни-
ка — таблиця, на якій вирізьблено іспанською мо-
вою: «Учітеся, брати мої!». Вся композиція
розміщена на бетонному майданчику, піднятому на
сходинку вище вулиці.
Святкування 80-річчя заснування м. Апостолес
тривали три дні — від 26 до 28 серпня. Причому
28 серпня оголошено Українським Днем, який роз-
почався відкриттям пам’ятника Шевченкові. Вій-
ськовий оркестр міста виконав аргентинський та
український гімни. Акт відкриття здійснили: губер-
натор провінції Місіонес капітан Родольфо Рамон
Полєтті, інтендант міста дон Ґабріель Жіляберт та
Голова Української Центральної Репрезентації п. Во-
лодимир Котульський.
Посвячували пам’ятник Екзарх українців у Ар-
ґентині єпископ Андрій Сапеляк та єпископ у Бра-
зилії Єфрем Кривий.
На ці урочистості в м. Апостолес зібралися всі
мешканці міста та тисячі українців з різних провін-
цій Арґентини, з Бразилії, Параґваю, Рима. З Бу-
енос Айреса з цієї нагоди прибула Капела бандурис-
тів ім. Тараса Шевченка, танцювальні ансамблі. Ви-
ступи українських танцюристів і хористів глядачі
сприймали бурхливими оплесками, вигуками захо-
плення. ЗМІ провінції повнилися інформаціями про
подію, про подиву гідне українське мистецтво.
Відкриття пам’ятника Т. Шевченкові в м. Апостолес, про-
вінція Місіонес
191На сторожі українства
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
1972 року в м. Обера (провінція Місіонес, при-
близно 90 км від м. Апостолес, яку ще називають
«капіть дель монте» — «столиця гір») українська
громада одержала як визнання її внеску в розвиток
міста в центральній частині площу, названу «Украї-
на». Як гарантію українськості імміґранти споруди-
ли на ній пам’ятник Шевченкові, аналогічний апос-
толеському. Відкриття відбулося 6 серпня того ж року
в день відзначення 50-ліття заснування м. Обера.
У Параґваї переселенці з Волині та Покуття, які
прибували в цю країну протягом 1926—1932 рр.,
як і в сусідній Арґентині, маніфестують про себе сво-
їми оригінальними храмами і капличками, радіопе-
редачами, брошурами іспанською мовою, в яких роз-
повідають про історію України, історію поселення
українців у Параґваї, про відомих особистостей, звіс-
но ж, першою чергою — Тараса Шевченка.
Попри те, зорганізована в єдине тут товариство
«Просвіта» українська спільнота одним із важливих
своїх завдань постановила спорудити пам’ятник
Шевченкові. 1974 року трапилася відповідна наго-
да. Міська управа м. Енкарнасьйон (центр провінції
Ітапуа) запланувала побудувати в престижному ра-
йоні міста новий парк із «Площею зброї» в ньому.
Голова міста запросив «Просвіту» взяти участь у ре-
алізації цього плану. Українці погодилися фінансово
підтримати проект з умовою, що на цій площі буде
споруджено пам’ятник Великому Українцеві — Та-
расові Шевченкові. Міська влада прийняла ці умо-
ви. Відтак 1974 р. при «Просвіті» було створено
Шевченківський комітет, до складу якого ввійшли
просвітяни української православної і греко-
католицької парафій: Зенон Шостак, Микола Реми-
зовський, о. Йосиф Рісінгер, о. Ізидор Васік, Сте-
пан Худик, Степан Іваськевич та ін. Очолив комітет
активіст Товариства п. Микола Ремизовський.
Шевченківський комітет розгорнув роботу. На-
самперед було налагоджено зв’язок з Українською
Центральною Репрезентацією в Арґентині, яка взя-
ла на себе зобов’язання щодо виготовлення проекту
пам’ятника та плану його спорудження. Проект
пам’ятника виконав відомий арґентинський скуль-
птор Леонардо А. Родрігез. Погруддя Шевченка
було відлито у бронзі в Буенос Айресі і привезено
до м. Енкарнасьйон.
Завданням «Просвіти» Параґваю було залучен-
ня до урочистостей щонайширшого кола парагвай-
ського суспільства. Готуючи програму відкриття
пам’ятника, просвітяни вирішили запросити прези-
дента країни і таким чином привернути увагу до
української спільноти пресу, всіх громадян держави.
22 вересня 1976 року президент Параґваю генерал
Альфредо Строснер прийняв обрану членами «Про-
світи» делегацію в складі: голови «Просвіти» п. Сте-
пана Худика та активістів товариства пп. Т. Знатов-
ської, М. Шостак, К. Барановського і Г. Савчука.
Делегації вдалося переконати президента підтрима-
ти акцію українців, і Строснер дав згоду офіційно
взяти участь в урочистостях.
Шевченківські святкування в Параґваї — подія,
яка демонструвала не тільки активність «Просвіти»,
а насамперед високий рівень свідомості українців,
нечисельна група яких впевнено утверджувала себе
як окремішню етнічну групу в країні. 15 листопада
1976 р. муніципальний уряд м. Енкарнасьйон видав
розпорядження про «Тиждень українців в Енкарна-
сьоні». З тієї нагоди сюди приїхали делегації укра-
їнської діаспори з Європи, Канади, Сполучених
Штатів Америки, Бразилії, Арґентини. На свято
прибуло біля семи тисяч українців [5, с. 1].
Кульмінацією тижня стало 19 листопада 1976 ро-
ку — власне день відкриття пам’ятника Кобзареві.
Акт посвячення виконали митрополит Української
Пам’ятник Кобзареві в м. Енкарнацйон. Парагвай
Оксана СаПЕлЯк192
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Автокефальної Православної Церкви Мстислав
Скрипник та єпископ Української Грек-Католицької
Церкви Єфрем Кривий за участю всього духовен-
ства обох конфесій. У посвяченні взяв участь прези-
дент Параґваю генерал Альфредо Строснер, який
власноручно здійснив відкриття пам’ятника україн-
ському поетові. Вперше на відкритті пам’ятника
Шевченкові в діаспорі був присутній керівник дер-
жави [2, с. 122—126; 3, с. 136].
Українці на південноамериканському континенті
головним чином — вихідці з західних земель нашої
Вітчизни. І, як бачимо, для них не хто інший, як
Батько Тарас — виразник їх національної прина-
лежності. Тобто, ці реалії виразно доводять винят-
кову роль поета: на всіх континентах земної кулі
він — символ усієї української нації, символ собор-
ності України.
Міцно вкоренилася українська гілка і в Параґваї,
і в Арґентині. Тут нині живе четверте-п’яте поколін-
ня перших емігрантів. Зрозуміло, що для теперіш-
ніх генерацій аргентинська і параґвайська земля —
своя, рідна, близька, адже на ній вони народилися,
виросли, здобули освіту, працюють. Вони — патрі-
оти своїх держав, аргентинці, парагвайці. Але до сьо-
годні належать до особливої етнічної групи — укра-
їнської зі своєрідними традиціями, обрядами, свята-
ми, піснями й танцями і, головно, знаннями про своє
історичне походження. Одним із виразників і гаран-
тів етнічної історичної пам’яті є Великий Украї-
нець — Тарас Шевченко.
Усі роки буття українців у Південній Америці по-
стать поета була осердям, по-перше, консолідації
українців, творення етнічної групи та її становлення;
по-друге, на непростому етапі — її маніфестації як
окремішності, визнання у суспільстві; по-третє, мож-
ливо, у найскладніший час самозбереження спільно-
ти, пошанування і плекання самобутності культури.
1. Данилишин М. Українці в Аргентині / Михайло Да-
нилишин. — Buenos Aires, 1979. — 392 с.
2. Сапеляк О. Параґвайці українського походження /
Оксана Сапеляк. — Львів, 2011. — 143 с.
3. Сапеляк О. Українська спільнота в Арґентіні / Окса-
на Сапеляк. — Львів, 2008. — 285 с.
4. Україна в світі. Пресовий орган СФУЖО. — Торон-
то, 2013. — Число 3—4.
5. Українське слово. Орган українського товариства
«Просвіта» у Арґентині. — № 43.
6. Snihur Esteban angel. De Ucrania a Musiones / Snihur
Esteban Angel. — Argentina : Apostoles, 1997. —
219 p.
Oksana Sapelak
ON GUARD OF UKRAINIANS’ SPIRITUALITY
In the article has been raised a problem of Taras Shevchenko’s
role as one of main resources for self-determination of Ukrai-
nian immigrants in Paraguay and Argentina, as a guarantee for
affirmation of Ukrainian ethnical groups’ particularity in men-
tioned countries.
Keywords: immigrants, ethnical group, consolidation, self-
defence, self-identification.
Оксана Сапеляк
НА СТРАЖЕ УКРАИНСТВА
Поднимается вопрос о роли Тараса Шевченко как одного
из главных ресурсов самосохранения национальной иден-
тичности украинских иммигрантов в Парагвае и Аргенти-
не, как гаранта утверждения отдельности (обособленно-
сти) украинской этнической группы в этих странах.
Ключевые слова: иммигранты, этническая группа, консо-
лидация, самосохранение, самоидентификация.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94408 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:11:39Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сапеляк, О. 2016-02-11T12:03:10Z 2016-02-11T12:03:10Z 2014 На сторожі українства / О. Сапеляк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 187-192. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94408 Піднімається питання ролі Тараса Шевченка як одного з
 головних ресурсів самозбереження національної ідентичності українських імміґрантів у Параґваї та Арґентині, як
 гаранта утвердження окремішності української етнічної
 групи в цих країнах. In the article has been raised a problem of Taras Shevchenko’s
 role as one of main resources for self-determination of Ukrainian
 immigrants in Paraguay and Argentina, as a guarantee for
 affirmation of Ukrainian ethnical groups’ particularity in mentioned
 countries. Поднимается вопрос о роли Тараса Шевченко как одного
 из главных ресурсов самосохранения национальной идентичности украинских иммигрантов в Парагвае и Аргентине, как гаранта утверждения отдельности (обособленности) украинской этнической группы в этих странах. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті На сторожі українства On guard of Ukrainians’ spirituality На страже украинства Article published earlier |
| spellingShingle | На сторожі українства Сапеляк, О. Статті |
| title | На сторожі українства |
| title_alt | On guard of Ukrainians’ spirituality На страже украинства |
| title_full | На сторожі українства |
| title_fullStr | На сторожі українства |
| title_full_unstemmed | На сторожі українства |
| title_short | На сторожі українства |
| title_sort | на сторожі українства |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94408 |
| work_keys_str_mv | AT sapelâko nastorožíukraínstva AT sapelâko onguardofukrainiansspirituality AT sapelâko nastražeukrainstva |