Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети
На основі аксіологічного (ціннісного) підходу до вибору вектора прориву України на передові цивілізаційні позиції вперше зроблена спроба комплексно окреслити соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети в контексті суспільних трансформацій та глобалізаційних в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94414 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети / С. Вовканич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 201-220. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859951911984168960 |
|---|---|
| author | Вовканич, С. |
| author_facet | Вовканич, С. |
| citation_txt | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети / С. Вовканич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 201-220. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | На основі аксіологічного (ціннісного) підходу до вибору
вектора прориву України на передові цивілізаційні позиції
вперше зроблена спроба комплексно окреслити соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети в контексті суспільних трансформацій та
глобалізаційних викликів.
In the article based upon axiological approach to a spectre of
vectors for Ukraine’s forthcoming break-through toward leading
civilized positions have been presented some results of
study in socio-humanitarian imperatives, non-economic factors
and eurointegrative priorities under the context of global challenges
and communal transformations.
На основе аксиологического (ценностного) подхода к выбору вектора прорыва Украины на ведущие цивилизационные позиции впервые сделана попытка комплексного
определения социогуманитарных императивов, внеэкономических факторов и евроинтеграционных приоритетов в
контексте общественных трансформаций и глобализационных вызовов.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:17:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
Потужні процеси глобалізації, ренаціоналізації та
регіоналізації, що паралельно і динамічно від-
буваються в сучасному світі, перманентно формують
великі інтеграційні економічні новоутворення, полі-
тичні союзи, військові блоки тощо. Метою таких між-
державних мегаутворень стає розв’язання проблем
колективної оборони, системний захист зовнішніх на-
ціональних інтересів і внутрішніх ринків, синергізм
соціально-економічного розвитку та збереження люд-
ського капіталу, його конкурентоспроможності, ет-
нічної, культурної, релігійної, промислової та іншої
ідентичностей, світоглядних цінностей тощо.
Щоб Україна у перспективі не втратила своєї кон-
курентоспроможності в освітньому, фаховому, науково-
технологічному, інформаційно-комунікаційному,
інноваційно-інвестиційному, духовно-інтелектуальному
та інших якісних ціннісних (аксіологічних) сутностях
людського розвитку, а відтак на рівнопартнерських
засадах увійшла у систему міжнародного розподілу
праці не в статусі постачальника дешевої робочої
сили, а активного креативного суб’єкта, — її полі-
тика щодо розвитку людського, в т. ч. духовно-
інтелектуального потенціалу, суспільного прогресу,
має ґрунтуватися як на загальнолюдських вартос-
тях, так і на засадах стратегічних складових націо
нальної ідеї, внутрішній соборнізації, збереження
самобутності та адекватній зовнішній інтеграції.
Для України, як свідчить історія, надзвичайно вели-
ке соціогуманістичне значення має саме асиміляцій
ний фактор інтеграції в сенсі уникнення багатові-
кової «інтеграції» до складу імперій, насильних «мі-
грацій» через виселення до Сибіру, переселення селян
чи їх втечу від голоду в зросійщені міста, заселення
опустілих територій іншим етносом та застосування
інших важелів розмивання українськості. Євроінте-
грація для українців — це не тільки економіка, рин-
ки чи фінансові кредити. Нині будь-який серйозний
і неупереджений комплексний аналіз стану суб’єктів
господарювання, темпів розбудови української дер-
жави та її інтеграції не може обійтися без розгляду
неекономічних чинників. Ба більше, на думку ві-
домого економіста Олександра Пасхавера, коли дер-
жава не ефективна, то економіка передовсім зале-
жить саме від неекономічних факторів [15].
Однак, неекономічні чинники — це не тільки со-
ціальні, гуманітарні, політичні, соціологічні чи
соціально-психологічні; вони — ті й другі, і якісь
треті, врешті, всі разом. Вони — громадські, грома-
дянські і спільнотні; національні (етнічні) та загаль-© С. ВОВКАНИЧ, 2014
Степан ВОВКАНИЧ
СУСПІЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ:
СОЦІОГУМАНІСТИЧНІ
ІМПЕРАТИВИ, НЕЕКОНОМІЧНІ
ЧИННИКИ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ
ПРІОРИТЕТИ
На основі аксіологічного (ціннісного) підходу до вибору
вектора прориву України на передові цивілізаційні позиції
вперше зроблена спроба комплексно окреслити соціогума-
ністичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтегра-
ційні пріоритети в контексті суспільних трансформацій та
глобалізаційних викликів.
Ключові слова: модернізація та структурна політика, со-
ціогуманістична концепція розвитку та соборність України,
неекономічні чинники, українська національна ідея, джере-
ла і рушійні сили суспільних трансформацій.
Степан вОвкаНИЧ202
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
нолюдські; духовні (інформаційні, ідеальні) та ма-
теріальні; транскордонні і геополітичні; історичні та
новітні, світоглядні та ментальні, медичні та еколо-
гічні, де будь-який названий (і не згаданий) чинник
наведеної множини може стати мультиплікатором
суспільного розвитку і трансформації. У цьому кон-
тексті актуалізується проблема комплексності їх ви-
вчення через призму аксіології як ціннісних і архі-
важливих для вибору вектора інтеграції України,
її екзистенції, суспільних трансформацій та збе
реження національної ідентичності за умов зодно
ріднюючої глобалізації.
Іншими словами, про які б трансформаційні сус-
пільні зміни, процеси модернізації чи пріоритети
структуризації економіки зараз не йшлося, їх роз-
гляд повинен проводитися передусім в площині со
ціогуманістичної політики стосовно захисту люди-
ни та її нації, особливо щодо ексклюзивного і циві-
лізаційного розвитку кожного народу та вільної його
інтеграції в світовий простір. Національне і загаль-
нолюдське мають іти поруч, аби збереглося розма-
їття Планети людей. Це аксіома.
Отже, сьогодні інтеграція України набуває ваги
нової парадигми буття української нації. У ХХІ сто-
літті нібито вже зрозуміло: будь-які міжнародні со-
юзи повинні насамперед утворюватися на основі куль-
турних, духовно-моральних, освіто-інтелектуальних,
гуманітарних та інших світоглядних національних цін-
ностей, що наближають загальнолюдські смисли, а
не по-імперському асимілюють самодостатні авто
хтонні народи. У контексті соціогуманізму питання
угоди з Асоціацією європейських держав — це не
просто чергове загострення задекларованих євроін-
теграційних намірів політиків перед наступними ви-
борами, а складний механізм довгострокової модер
нізації економіки і соціальної сфери, проведення
структурних змін і підвищення стандартів життя,
втілення геополітичних і оборонних пріоритетів
України, залучення її до країн світу справжньої, а не
керованої демократії, до правових судових систем,
опрацьованих людством у віках, зрештою, відновлен-
ня історичної справедливості в ставленні до укра-
їнської нації як споконвічно європейської. Альтер-
нативи цьому немає.
Розробленість і актуальність теми. З позиції
актуальності наведених завдань структурна полі
тика України повинна спрямовуватися на оптиміза-
цію складної сукупності взаємопов’язаних соціально-
економічних, науково-технологічних, інституційних,
геополітичних, екологічних, оборонних та інших ком-
понентів національних систем, діючих їх підсистем і
відтворювальних процесів. Їх збалансованість на рів-
ні регіону, держави та міжнародних утворень потріб-
на для спільного вирішення тактичних і стратегічних
екзистенційних завдань нації на її власного шляху
до вершин цивілізаційного розвитку як загальнолюд-
ського надбання. Тому актуалізується новий тренд
модернізації України, де мова про її суспільні (еко-
номічні, соціальні, екологічні, політичні та інші) но-
вовведення, які пов’язані не тільки з традиційною
заміною фізично зношених деталей, оновленням мо-
рально застарілого устаткування, а з удосконален-
ням існуючого стану нації на кращий — продуктив-
ніший, більш справедливий, демократичний, орга-
нічний та цивілізований. Це, своєю чергою, вимагає
цілого інноваційного циклу творчих ідей та дій
(науково-пошукових, проектно-конструкторських,
впроваджувальних, інституційних тощо) на шляху
перебудови суспільства, зміцнення довіри до заде-
кларованих чинним урядом трансформацій, їх про-
відників щодо реалізації перспектив національного і
загальнолюдського поступу [2]. Тут ідеться не тіль-
ки про реформи, бо реформування — це процес пе-
регрупування окремих елементів системи задля під-
вищення її економічної ефективності. Треба зміню-
вати сутність систем, потрібна їх транзиція (від лат.
transitus — перехід), що означає перехід від однієї
якості системи до іншої, від радянської, скажімо, ін-
дустріальної через перехідну — до постіндустріаль-
ної наукомісткої економіки, від тоталітаризму управ-
ління до демократії, від т. з. радянської до національ-
но свідомої, за Франком, цілої людини і т. ін. Тому
мова не просто про модернізацію на кшталт — со-
ціалістичної індустріалізації економіки, що проводи-
лася в ім’я радянської людини за рахунок примусо-
вої колективізації селян, їх голодоморного упокорен-
ня чи використання дешевої сили ув’язнених
ГУЛАГів; контингентів з нових, окупованих імпе-
рією територій, зрештою, коштом так і непогашених
грошових позик, взятих у власного зубожілого та
вкотре обдуреного народу [7].
Мета проведених та перспектива наших майбут
ніх комплексних досліджень — це виокремлення
актуальності проблем суспільних змін з акцентом на
203Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
екзистенційне і соціогуманістичне значення вибо-
ру вектора інтеграції України для збереження, по-
перше, ідентичності нації, самобутньої її культури,
традицій, освіти тощо не заради змін, а якісно кра-
щого життя. По-друге, розв’язання у цьому плані
регіональних проблем структурної політики як
невід’ємних частин загальнодержавних викликів,
тобто в координатах не тільки загальнонаціональ-
них, державних детермінант, а досягнень міжнарод
них стандартів життя, з одного боку. З іншого —
добитися прийняття зобов’язань, особливо колиш-
німи імперіями щодо припинення ними асиміляційних
дій, економічного тиску на ослаблені ними ж країни,
на їхні перехідні (транзитивні) економіки.
До числа таких належить і Україна. Для неї над-
важливим є соціогуманістичний захист людини не
поза «рамами нації» (за Франком), а в контексті
комплексного загальнодержавного розвитку шляхом
соціально-економічної, науково-технологічної, полі-
тичних та інших трансформацій українського сус-
пільства, які включатимуть модернізаційну, струк-
турну чи будь-яку іншу політику, що сприятиме
збільшенню можливостей народу в сенсі ковіталь-
ного національного відродження, зміцнення подаль-
шої самостійності, тобто розбудови власного суспіль-
ного устрою, економічного укладу та збереження від-
рубності своєї традиційної культури, ментальності
тощо. Отже, трансформація (від лат. transformatio —
перетворення, видозміна) — це універсальний на-
прямок зміни соціально-економічного, національно-
політичного та іншого розвитку суспільних (тради-
ційних і перехідних) систем як революційним, так і
еволюційним шляхом для спрямування взаємодії со-
ціуму в загальноцивілізаційне русло. Трансформа-
ційність спільноти виступає як ціннісна (аксіологіч-
на) ознака інтеграції в цивілізований світ. Цей уні-
версальний напрямок змін поширюється не тільки
на тверді (матеріальні, видимі) частини економічно-
го базису суспільства (мінеральні, інтелектуальні та
інші ресурси, фонди, активи тощо), а й на його не-
видимі надбудовні інститути, інституції та організа-
ції, соціально-психологічні, духовно-моральні, сві-
тоглядні цінності, потреби, норми поведінки, орієн-
тації, суспільні правила гри тощо.
Виклад основного матеріалу. Введений нами в
науковий обіг дискурс «соціогуманістичний» віддзер-
калює бінарну парадигмальну сутність збереження
автентичності українців, котра полягає в паритетно-
му підході до гармонізації прав людини і нації; потре-
бу їх захисту в адекватному, сприятливому для їх роз-
витку середовищі, а відтак — просторі; в його якнай-
ширшому інформаційно-мовному, світоглядному,
національно-патріотичному, державотворчому, вре-
шті, геополітичному, геостратегічному вимірі. Ідеть-
ся, так би мовити, про якісно новий — «подвійний
захист» українців (і не тільки їх). Масштабність та-
кого виміру диктує якнайшвидше надати цій бінар-
ності статусу світового морально-правового імпера-
тиву та відповідної міжнародної юрисдикції. Лише
за такого комплексного розуміння введеного дискур-
су можна широко соціалізувати універсальність
принципу взаємодії стратегічно жорсткого
інформаційно-мовного, культурно-етнічного менталь-
ного каркасу кожної нації (народності) з гнучким,
мобільним і щоденним його поповненням цивіліза-
ційними досягненнями без розмиття їх автентичнос-
ті. Водночас уберегти від небезпек мультикультур-
них ризиків, постколоніальних асиміляційних експе-
риментів, залишкових зловживань толерантністю
автохтонів, імперських на них тисків і нових випро-
бувань зодноріднуючою глобалізацією [3].
Правове забезпечення міжнародних соціогума-
ністичних взаємин конче потрібне — у світі відбу-
вається не лише експлуатація людини людиною, а
й нації (націй) нацією. Водночас, якщо світове спів-
товариство прийняло Декларацію прав людини, то
Декларації прав народів досі немає. Шкода, але
панує змагання за лідерство сильних світу цього, а
дехто прагне і в ХХІ столітті стати всемогутнім
диктатором керованої (?) демократії. Не все люд-
ське — людяне. Якщо поняття «соціальне» озна-
чає людське, суспільне, а «гуманне» — людяне, то
їх синтез, власне, складе нову «соціогуманістичну»
якість, вкрай нині потрібну. Не може бути вільною
людина, коли підневільна її нація. На цьому тлі
українська ідея несе важливі соціогуманістичні
цінності та мотиви діянь, які двовалентні і до лю
дини, і до нації. Тобто вони творять духовно-
ідеологічну платформу, на якій будується (мала б
будуватися) система національної безпеки, право-
ві основи самостійної держави, її суверенітету, збе-
реження етнічної, мовно-культурної, релігійної
ідентичності на «нашій, не своїй землі», себто в
межах усіх компонент національного простору,
Степан вОвкаНИЧ204
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
структурної політики держави, її регіонів, окремих
підприємств і особистостей.
З цих позицій урядову паузу в підготовці Украї-
ни до Вільнюського саміту та підписання з Асоціа-
цією європейських держав Угоди слід розглядати як
перехідний період в опрацюванні нової структурної
політики щодо модернізації економіки, переорієнта-
ції її ринків та визначення пріоритетів розвитку, дже-
рел інформаційних, фінансових трансферів, а не як
відхід від європейських і загальнолюдських ціннос-
тей та повернення до смертельних для українськос-
ті імперських рудиментів роз’єднання та асиміляції
процесів, де основним робочим інструментарієм є
політика пряника і батога. Економічні домовленості
з Росією не повинні затьмарити ціннісні погляди
щодо євроінтеграції. Використання запропоновано-
го аксіологічного (ціннісного) підходу до пошуку
низки неекономічних ресурсів для підвищення ефек-
тивності економіки та розбудови національної дер-
жави допоможе виділити не тільки такий вагомий
об’єднуючий націю чинник як українська ідея, а і
показати, що немає чистої економіки, як немає ра-
фінованих неекономічних факторів її ефективності;
є система національних і загальнолюдських цін
ностей, економічних переваг та соціогуманістичних
пріоритетів для всіх рівнів структурної політики і
суспільних процесів взагалі, починаючи від підпри-
ємства і до країни назагал. Лише через призму ак-
сіології можна належно оцінити освітню, міграційну
чи мовну політику як визначальний механізм «інте-
грації» України, що використовувався царською і ра-
дянською імперіями для її російщення та поглинан-
ня. Проте формат модернізації економіки, що біль-
ше, в межах лише підприємств чорної металургії,
недостатній для широкого вивчення соціогуманіс-
тичних пріоритетів держави в системі стратегічних
досліджень всеукраїнських проблем, які неможли-
во винести за дужки макроекономічної, в т. ч. струк-
турної політики України, суспільних трансформацій,
сучасних глобалізаційних чи інтеграційних викликів
щодо розбудови нових економічних укладів та їх
духовно-інтелектуальних, культурологічних довго-
термінових супроводів.
З цього погляду взята буцімто коротка пауза (аби
вона не затягнулася до 2015 року) буде настільки
ефективною, наскільки її використають для вико-
нання задекларованого чинним урядом євроінтегра-
ційних намірів України, а не для чергового обману
народу, амбітних торгів і повернення у минуле. Чим
уряд швидше зрозуміє та доведе світові, що важли-
вість міжнародних домовленостей та інтеграцій для
нього, як і України, в тім, наскільки вони соціогума-
ністичні для збереження українськості і не заважа-
тимуть нації соборно дихати двома легенями, збе-
регти національну єдність та ідентичність, геополі-
тику, розвиток питомої культури, мови, традицій
тощо. Наскільки цей крок віддзеркалюватиме усві-
домлення урядом не тільки хиткості минулої його
шпагатної стійки на натягнутому канаті між двома
системами різних держав, філософських світів, які
творять та сповідують відмінні світоглядні цінності,
а, найголовніше, його політичну волю не проміняти
в майбутньому тимчасові економічні вигоди для окре-
мих регіонів на непроминальну цінність нематері-
альних чинників збереження українськості цілого на-
роду як соборного і націоцентричного. Власне, це
було б адекватним розумінням нас усіх неекономіч-
них факторів як запасу міцності нашої свідомості,
гідності та готовності в статусі соборної європей-
ської нації тимчасово пожертвувати сьогоднішніми
матеріальними економічними чинниками задля до-
сягнень вічних духовних смислів вільного, а не ко
лоніального майбутнього для нащадків. В іншому
випадку, може початися небажана структуризація за
чинниками, що роз’єднують, а не зміцнюють собор-
ність нації (держави) та далі затягуватимуть Украї-
ну в постколоніальні інститути деукраїнізації, —
відтак у темінь поглинання.
Соціогуманістичні імперативи та євроінтеграцій
ні пріоритети у системі взаємодоповнюваності
структурної політики та модернізації економіки
Модернізація (оновлення) промислових підпри-
ємств нині розглядається в економічній науці як
структурна політика та її інноваційна діяльність, що
переважно пов’язані з розширенням і удосконален-
ням традиційного (чи створенням нового без зміни
місця розміщення) виробництва, підвищенням кон-
курентоспроможності продукції (товарів), здобут-
тям конкурентних переваг на ринку, економією ре-
сурсів та поліпшенням (зміною) методів управлін-
ня, зрештою, зі зниженням господарських ризиків,
натомість — з оптимізацією ефективності роботи
205Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
трудових колективів, їх євроінтеграцією та успіхом
у наближенні, найголовніше, до світових стандар-
тів рівня людського розвитку та побудови постін
дустріальної країни [9; 11; 18].
Усього цього (і не лише) вимагає від підприємств
життєва необхідність покращити гідне людини їх
функціонування в динамічних і жорстких ринкових
умовах, які змушують персонал постійно вести твор-
чий пошук і маневрувати різними видами діяльнос-
ті, виробничими потужностями, технологіями, люд-
ськими та фінансовими ресурсами, аби оперативно і
адекватно реагувати на зміни внутрішнього та зо-
внішнього середовища, зокрема достойно відповіда-
ти на виклики сьогодення, в т. ч. на конкурентні ви-
моги присутності в економічному просторі інших кра-
їн. Види ринкових трансформацій, що їх проводять
підприємства в змаганнях за лідерство та виживан-
ня, ми узагальнили в таблиці 1.
Хоча перелік напрямків ринкових трансформацій
на промисловому підприємстві (в регіоні) не претен-
дує на вичерпність усієї їх множинності та постінду-
стріального сенсу, але він чітко показує, що аксіоло-
гічний підхід до визначення мети (завдань) еконо-
мічних перетворень, по-перше, уможливлює найбільш
комплексно охопити сукупність основних напрямків
ринкових трансформацій та провести певну їх кла-
сифікацію. По-друге, показує, що проведення таких
трансформацій може бути різним за масштабами не
лише в економічному просторі, але й за глибиною і
новизною застосування інновацій, інтелекту, пере-
дового досвіду, науково-технічних досягнень, інфор-
маційних технологій, духовно-моральних імперати-
вів — в соціальному, навіть в світоглядному, ідео-
логічному вимірі [20]. Це засвідчує, що суспільні
нововведення можуть набути загальноукраїнського
масштабу аж до статусу чинника національної без-
пеки, складової державницької ідеї чи рангу префе-
ренцій стратегічних програм дій уряду в його намі-
рах створити засобами модернізації, диверсифікації
та інших ринкових перетворень наукомістку еконо-
міку, сучасне інформаційне суспільство з високим
рівнем людського розвитку, функціонування громад-
ських організацій, інтелектуалізації соціуму та демо-
кратизації устрою [6].
Водночас, це підтверджує, що в основі процесів
такої широкої інтелектуалізації суспільства є се-
єнтифікація (онаучування) виробництва, створен-
ня наукомісткої економіки, у фундаменті якої за-
вжди лежать нові знання, інформація, пов’язані
тією чи іншою мірою з впровадженням загально-
державних не тільки ефективних і соціально спра-
ведливих нововведень — економічних, соціальних,
Таблиця 1
Групування економічних перетворень
№
п/п
Основні напрямки
ринкових трансфор-
мацій економік
Аксіологічна мета змін
видів діяльності промислових підприємств
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
Модернізація
Диверсифікація
Перепрофілювання
Реструктуризація
Реконструкція
Реорганізація
Санація
Модифікація
Реставрація
Оновлення продукції та урізно манітнення сфер діяльності підпри ємства
(регіону). Збільшення номенклатури продукції, розширення її асортимен-
ту, виробничих потужнос тей тощо. Освоєння виробництва нової продук-
ції (товарів), прогресивних технологій тощо. Збільшення конкуренто-
спроможності продукції (товарів). Соціалізація інноваційної діяльності,
впровадження передового досвіду, досягнень науки і техніки, освоєння ви-
пуску наукомісткої продукції та пошук нових ринків її збуту. Зміна (ре-
формування) системи управління. Поліпшення умов праці. Створення но-
вих робочих місць і регіональних (локальних) перспектив розвитку. Зни-
ження (мінімізація) ризиків, кооперація зусиль щодо їх подолання.
Утворення багатогалузевих кластерів та уникнення залежності від одного
виду продукції. Концентрація капіталів (капіталізація виробництв), удо-
сконалення розподілу інтересів. Засіб виживання та вихід з депресивно-
го (кризового) стану і таке інше
Степан вОвкаНИЧ206
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
екологічних, технологічних, безпекових, але й да-
леких від піару вузько-партійних, регіонально-
політичних інтересів олігархів. Така широка палі-
тра вимог щодо економічних трансформацій потре-
бує адекватної інтерпретації як серйозних
суспільних змін, що вирізняються науковою глиби-
ною, національною масштабністю та авангардним
(лідерським) оновленням господарських структур,
духовно-культурних цінностей, творчої (інновацій-
ної) активності, з одного боку. З другого, — ди-
ференціацією видів інновацій як абсолютно нових
впроваджень власних інтелектуальних винаходів,
високих технологій чи запозичених або придбаних
в патентно-ліцензійної, комерційній діяльності. А
з третього, — їх поділу на галузеві та міжгалузеві,
об’єктивні та суб’єктивні, діяльні та ресурсні, ін-
ституціональні, загальнодержавні, регіональні та
ін., тобто за масштабністю і рівнем впливу на полі-
тику структурних перетворень в країні, на її геопо-
літику, на вектор інтеграції, розвиток нових укла-
дів економіки, симетрію трансформаційних змін
уздовж її кордонів, прикордонну торгівлю тощо.
Таким чином, йдеться про суспільно ширше яви-
ще, яке не обмежене одним підприємством чи регі-
оном, а таке, що є типовим та поширеним в країні
і, як атрибут самостійної ланки управління, підля-
гає втручанню загальнодержавної політики, спря-
мованої на вирівнювання економічно відсталих ре-
гіонів, депресивних територій, що без допомоги дер-
жави, міжнародних грандів, трансферів, не можуть
самі забезпечити гідний рівень життя, самостійно
досягнути життєвих стандартів розвинених країн.
З огляду на це загострюється потреба не лише вра-
хування закордонного досвіду, а й виокремлення мо-
дернізаційного циклу виробництва в соціогуманіс-
тичному аспекті структурної політики України, яка
спрямована на прискорення науково-технічного про-
гресу як фундаментального базисного важеля усу-
нення нерівномірностей, допущених з тих чи інших
причин, що призвели до сьогоднішнього стану
соціально-економічному розвитку. Модернізація в
світовому, європейському цивілізованому контек-
сті — це комплексна складова програма широкої
структурної політики держави, скерованої на онов
лення української спільноти, розбудови її націо-
нальної держави, економіки і суспільних відносин
не на старій основі, а на нових інституційних соціо-
гуманістичних парадигмах, на справедливих осно-
вах структурних пріоритетів та очікуваннях широ-
ким загалом реалізації споконвічної своєї Націо-
нальної ідеї як неформального імперативу
конституційної ваги; водночас — як широкої світо-
глядної доктрини макроекономічного, соціокультур-
ного, ментального, ідеологічного, зрештою, макро-
політичного та геополітичного виміру.
Отже, модернізацію можна і треба розглядати в
широкому та вузькому значеннях цього слова. У
вузькому сенсі вона виступає технічним (науково-
технологічним) інструментом (заходом, напрямком,
важелем) структурної політики держави в подолан-
ні (збалансуванні) диспропорцій між окремими га-
лузями економіки країни, її регіонів, окремих під-
приємств та інституцій в підвищенні їхньої конку-
рентоздатності. Коли ж модернізація ставить за мету
оновлення суспільних структур, зміну їх соціальних
цінностей, впровадження нових прогресивних світо-
глядних ідей та концептів, то вона за напрямками і
масштабністю завдань збігається як зі структурни-
ми трансформаціями суспільства взагалі, так і з осно-
вними принципами структурних перетворень в сфе-
рі духовно-моральних, професійних і професіональ-
них характеристик людського фактора в перехідних
економіках, характерних для України [13]. Такі
трансформаційні процеси найкраще описуються в
методологічних координатах інституційної теорії,
яка, додатково, включаючи комплекс позаеконо
мічних об’єктів досліджень (соціології, права, соці-
альної і політичної психології, теорію організацій
тощо), узасадничує міждисциплінарний підхід до
базових понять «інститут» (інституція) як елемен-
тів соціально-економічного організму. Дискурс док-
трини нового інституціоналізму дає змогу виокре-
мити стратегічні соціогуманістичні пріоритети мо-
дернізації в країнах перехідної економіки,
національна, ментальна ідентичність яких в умовах
глобалізації, на жаль, переважно нівелюється.
Цей підхід не тільки розширює діапазон дослі-
джень суспільних трансформацій, зміни інститутів як
сукупності правил гри чи прийнятих обмежень, аби
вектору взаємодії людей, їх синергії надати певний на-
прямок. Він розглядає інститути та діапазон змін в
них в якнайширшому розумінні, як-то: державні або
фінансові інститути, які організують та контролюють
економічні процеси в країні (уряд, центральний банк,
207Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
комісія з ринку цінних паперів тощо); формальні та
неформальні інститути широкого контексту, що аку-
мулюють ринкову культуру, менталітет нації, історич-
ні, релігійні, етнічні традиції, соціальні і сімейні цін-
ності та установки, норми поведінки, звичаї, ставлен-
ня до природи тощо. Окрім інститутів названий підхід
охоплює також певний перелік видів організацій.
Сюди можна віднести: політичні (партії, парламент,
міська (сільська) рада), економічні (підприємства,
фірми, кооперативи, профспілки), освітні (універси-
тети, коледжі, школи, вищі навчальні заклади різних
рівнів акредитації, проектно-конструкторські та
науково-дослідні організації, де передаються тради-
ційні та генеруються нові знання, досвід тощо); сус
пільні (церкви, клуби, спортивні установи).
Отже, в контексті інституційних теорій ідеться про
структурну політику як комплексну трансформа
цію економіки і суспільства, де соціально-економічні
зміни практично здійснюються в інститутах і органі-
заціях, себто на двох рівнях. Перший — це модер-
нізація правил гри, здобуття нових, гідних людини і
нації стандартів життя; другий — це зміна органі-
заційних структур, диверсифікація діяльності підпри-
ємств, їх реструктуризація тощо. У новій структур-
ній політиці вагомими є як модернізація пострадян-
ської сировинної індустріально-аграрної економіки,
так і запровадження високотехнологічних нових еко-
номічних укладів та побудова на їх базі сучасної по
стіндустріальних економік із застосуванням інфор-
маційних, нано- і біотехнологій агропромислового
комплексу, машино-приладобудування, освоєння
космосу тощо. Водночас, така політика повинна да-
вати чіткий знак: постіндустріальна економіка — це
не лише зростання ролі індивідуальних і колективних
знань, починаючи від мікрорівня підприємств до роз-
робки паннаціональних інноваційних проектів, дер-
жавних і транскордонних програм. Стратегія такої
політики на будь-якому тактичному рівні модерніза-
ції (держави, регіону, підприємства) — це також змі-
на філософії, стереотипів та психології так званої ра-
дянської безадресної людини і утвердження особис-
тості, в якої є національне середовище і простір,
а, значить, принципово новий світоглядно-
ідеологічний — соціогуманістичний вимір держа-
вотворення. Адже йдеться про права і бінарний за
хист людини та її нації, про їх гармонізацію в інфор-
маційному, правовому і громадянському суспільстві;
про духовно-інтелектуальні цінності, про аксіологію
вільного вибору вектора інтеграції в світове вільне
співтовариство. Зрештою, про соціогуманістичність
принципів структурного їх функціонування, довіру
до провідників суспільних змін, до інформації, яка в
цьому контексті генерується і безперешкодно пере-
дається з покоління в покоління як соціальний Геном
тяглості розвитку народу, збереження його націо-
нальної ідентичності, історичної пам’яті, умінь та ін-
телектуальних надбань, традицій і норм поведінки,
наділяючи особистість певними характеристиками і
озброюючи відповідним фахово-знаннєвим і духовно-
інтелектуальним робочим інструментарієм. Адже,
основні принципи, окрім переважно техніко-
економічних параметрів (ресурсозбереження, ціна,
якість, новий технологічний уклад виробництва, його
екологічність, зрештою, конкурентоздатність кінце-
вої товарної продукції), мають також враховувати ін-
телектуалізацію, елітаризацію та гуманізацію суспіль-
них, в т. ч. комунікаційних процесів у різних сферах
діяльності, на полі прикордонної і транскордонної
співпраці, підвищення рівня індивідуальних і колек-
тивних знань, вмінь та мотивів їх оперативного гене-
рування та застосовування для інтелектуалізації своєї
праці. Тобто якість кадрів, їх когнітивно-креативний
потенціал щодо раціонального використання всіх на-
явних ресурсів, насамперед інноваційну та пошуково-
винахідницьку активність національних еліт, їх зосе-
редженість на духовно-інтелектуальних домінантах
суспільного поступу, адекватності інформаційного
простору, екології, соціального захисту, відпочинку
тощо. Йдеться про відповідність нових предметів і
засобів виробництва, якості самого суб’єкта праці,
відповідність його творчого потенціалу, світогляду,
наукомісткій економіці, досягненням науково-
технічного прогресу, що є орієнтирами для форму-
вання джерел і рушійних сил структурної політики
відповідно до соціогуманістичних імперативів (ви-
мог) людського розвитку. Саме вони є базою та кін-
цевою метою розробки довгострокових індикатив-
них планів соціально-економічного розвитку, цільо-
вих програм на різних рівнях суспільних
трансформацій, модернізацій економік, їх укладів та
змін життя на краще (Таблиця 2).
Отже, з теоретико-методологічного погляду пра-
вомірно в матриці факторів структурної політики ди-
ференціювати її джерела та рушійні сили. До дже-
Степан вОвкаНИЧ208
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
рел відносимо безпосередні об’єкти структурної по-
літики регіону і країни, їх інституціональні
структури (освітні заклади, науково-дослідні інсти-
тути, проектно-конструкторські підрозділи, техно-
парки, бізнес-інкубатори та ін.), інноваційно-
інтелектуальні, природо-сировинні, мінеральні та
інші ресурси, основні матеріальні, інвестиційні, фі-
нансові фонди та інші матеріальні інфраструктурні
речі, що об’єктивно творять науково-пошуковий,
проектний, апробаційний, впроваджувальний та екс-
плуатаційний цикли нововведень і реконструкцій.
Джерела структурної політики торкаються, голов-
но, видимої твердої частини факторів процесу ви-
дозмін і не тільки існуючих об’єктів господарської
діяльності, а й ідентифікують чинники розміщення
нових підприємств (виробництв) в просторовій еко-
номіці, акцентуючи на їх ролі, особливо щодо депре-
сивних регіонів в зміні життєвих стандартів на кра-
ще. Отже, на базі науково-технічного прогресу, ін-
новаційного потенціалу вказують спільноті джерела,
ресурси, інвестиції, активи, які безпосередньо
«роблять» модернізацію, творять заново об’єкти гос-
подарської та іншої суспільно-корисної діяльності.
Друга група — це рушійні сили, які завжди є
суб’єктивними, адже діють (функціонують) опосе
редковано через систему тонких, невидимих
соціальнопсихологічних матерій — мотивацій, по-
треб, цінностей, інтересів, норм, творчу активність
людини, стимули підвищення її готовності до іннова-
ційної діяльності та перманентного творчого пошуку
нових знань, набуття досвіду, навичок, а також під-
несення духовно-інформаційної мобільності нації, рів-
ня ви користання нею інтелекту та інших модерних
професійно-якісних характеристик, світоглядних сис-
тем, зміни яких дедалі більше стають викликами на
шляху сучасних суб’єктів новаторської праці, творен-
ня економіки знань, що перетворюються в основні ру-
шії майбутніх етапів суспільного розвитку. До рушій-
них сил, на думку структуралістів, соціальних психо-
логів, етнографів можна віднести також ментальність,
культуру суб’єктів творчості, в т. ч інноваційну,
організаційно-економічну, морально-психологічний
клімат, виробничі відносини, менеджмент, охорону
здоров’я, відпочинку, соціальний захист суб’єктів
творчості, рівень їх інтелектуальної власності (нема-
теріальних активів) та інше, які радше більше відно-
сяться до існування, ніж до змін. Тобто все те, що від-
носиться до нематеріальної, неекономічної, до, так би
мовити, м’якої, суб’єктивізованої частини рушійних
сил структурної політики — мотиваційні механізми,
різні соціально-психологічні стимули, соціальні цін-
ності, — які опосередковано впливають на темпи, на-
Таблиця 2
Матриця факторів структурної політики
209Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
прямки, пріоритети і, головне, принципи структурної
політики. Водночас, сприяють підвищенню креатив-
ності духовно-інтелектуального потенціалу щодо як
творення власних, так й оперативного запозичення різ-
них лідерських новацій — економічних, науково-
технічних, технологічних, суспільних, політичних тощо.
Отже, відповідають на запитання: що (хто) актуалі-
зує і активує (рухає) суспільні трансформації?
Таким чином, такі трансформації охоплюють не тіль-
ки різні види модернізацій існуючих виробництв, ро-
бочих місць тощо, а й розміщення нових виробництв,
творення робочих місць, видозміни в суспільних інсти-
тутах (інституціях) та організаціях, в правилах і прин-
ципах гри, в світоглядах людей, в їх головах. Тобто змі-
нюють соціально-психологічні установки людини,
духовно-моральні норми, зрештою, розширюють се-
редовище (простір) творчості, сферу інтересів, гума-
нізують форми поведінки тощо. Як свідчить досвід
ЄС, мета і принципи структурної регіональної політи-
ки мають в об’єднаних європейських націях соціогу
маністичне навантаження і відповідні цінності. Єв-
ропейська «регіональна семирічка», приміром, місти-
ла чітко визначені цілі: сприяння розвиткові та
реструктуризації регіонів, що характеризуються від-
ставанням та ознаками депресії; підтримка регіонів зі
структурними проблемами у сфері соціально-
економічних перетворень і сільського господарства;
модернізація політики у галузі освіти, професійно-
технічної підготовки, підвищення зайнятості, зменшен-
ня бідності тощо [17]. Рівно ж — і в принципах, за
яким встановлюються правила співпраці, домінують
соціальні цінності: а) партнерства, що включає сис-
темну взаємодію і кооперацію Єврокомісією, націо-
нальними, місцевими і локальними органами влади;
б) компліментарності, що вимагає конкретизації фі-
нансового внеску кожного з учасників до спільного
проекту; в) субсидіарності як основного принципа
ЄС, який передбачає, що реалізація заходів на над-
національному рівні може бути здійснена лише тоді,
коли ефективність роботи на національному, регіо-
нальному та місцевому рівнях поступається першому
з них; г) конвергенції (зближення) регіонів, які по-
требують трансферної фінансової підтримки, розміри
якої в ЄС розподіляються відповідно до чисельності
населення, реального стану економіки, площі, наяв-
них на певній території соціальних проблем та відпо-
відної структурної політики їх розв’язання.
За умов ослабленості корінної нації геноцидним
Голодомором та позаблоковості системи національ-
ної оборони, а, значить, відсутності колективного за-
хисту, Україна не тільки відчуває великий економіч-
ний тиск, а й навколо неї акумулюється велика низ-
ка спокус агресивніших сусідів [14]. Провокуються
не тільки різні трубні, молочно-сирні, газові та інші
війни, а й розробляються заходи залучення України
до Митного Союзу, мусується ідеологія її федералі-
зації, «відрізання» від позаблокової держави, дале-
кої від потуги колективних європейських форм за-
хисту, певної скиби чи морської коси. Якою не була
б ця скиба чи коса, вона для українців — їхня обі-
тована земля, а люди на ній мають право на самостій-
ний розвиток, на відродження і збереження своєї на-
ціональної ідентичності, відрубності своєї культури, на
своє інформаційне середовище, а відтак на адекват-
ний простір з його відповідним ідеологічним забез-
печенням, наскрізним фундаментом якого — укра-
їнська національна ідея, унікальність якої, як і со-
борності країни, нині ігнорується.
Це в особливий спосіб актуалізує нагальну потре-
бу використання неекономічних факторів для роз-
будови ефективної економіки, національної держа-
ви, її ідеологічного та іншого супроводу. Адже не
одне покоління патріотів України платило життям
саме за національну ідею, за вибір вектора руху до
державницького усамостійнення, досягнення націо-
нального ідеалу в структурі загальнолюдських цін-
ностей і благ. Нині за національну ідею вже не тре-
ба вмирати, а удосконалювати її візію і місію, пра-
цювати над їх реалізацією [22]. На жаль, ми досі
широко не соціалізували українську ідею, не ввели
в число основоположних неекономічних факторів
державотворення, не зробили її наріжним каменем
розбудови модерної нації, на її ідеологічному фунда-
менті, в програмних текстах проурядових і опозицій-
них партій — порожньо.
Цінність інформації та довіра до модернізації в
системі позаекономічних чинників структурної
політики
Розглядаючи модернізацію в широкому контексті
структурної політики держави правомірно зазначи-
ти певні науково-методологічні засади і висхідні ак-
сіоматичні моменти. По-перше, будь-які ринкові змі-
ни є за своєю сутністю суспільними нововведен
Степан вОвкаНИЧ210
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
нями, що, першою чергою, надаються людині
(підприємству, регіону, країні) як інформація, через
інформацію і засобами інформації. Отже, природа
першоджерел нововведень — інформаційна. По-
друге, що більше, отримана інформація також далі
фільтрується через інформонасичені рамки відповід-
них соціальних цінностей, мотивів, потреб та інтере-
сів зацікавлених фізичних та юридичних осіб як у на-
укомісткій економіці, підвищенні її ефективності,
енергоощадності, екологічності тощо, так і очікува-
ним суспільним зміна і трансформаціям [6]. Таким
чином, вкрай важливо, щоби ці ціннісні характерис-
тики на індивідуальному і суспільному рівнях відпо-
відали не лише технічним, регіональним, а й загаль-
нонаціональним культурологічним викликам, були су-
голосними інтеграційним, глобалізаційним та
цивілізаційним напрямним, що їх обов’язково акуму-
люватиме духовно-інтелектуальна складова соціогу-
маністичної доктрини розвитку кожного народу, кож-
ної нації, громади та людини. І, нарешті, по-третє,
інформаційні процеси мають триєдину інформацій-
ну природу. Для того, аби вони відбулися, потрібні
три обов’язкові елементи: джерело інформації, адек-
ватний канал її передачі і відповідний суб’єктно-
об’єктний приймач. Тому розгляд цих процесів не-
продуктивний поза інформацією як предметом (ре-
сурсом), цінностями суб’єкта і результатом його
творчої праці, тобто прийняттям відповідних інтелек-
туальних рішень щодо інноваційної діяльності, при-
скорення науково-технічного і соціального прогресу,
структурної, інтеграційної та іншої політики.
Така політика дедалі більше заглиблюватиме нас
не тільки в структуризацію економіки, а структура-
лізм виступатиме не просто методологією вивчення
різних структур, а суспільним рухом інтелектуалів як
творців якісно нового, інноваційного (транзиційно-
го) переходу. І не лише в системі економіки. Адже,
якщо Україна прийняла інноваційну модель свого роз-
витку, будує інформаційне суспільство, де домінують
знання, інновації, інтелект, інформаційні технології
та наукомістка економіка, справді вибрала євроінте-
граційний вектор зовнішньої політики та орієнтуєть-
ся на досягнення високих стандартів добробуту, де-
мократії, то без якісного, ціннісного оновлення всіх
сфер свого внутрішнього життя, особливо систем
освіти, науки, права, комунікації тощо, без відповід-
ної структурної політики, — їй не обійтися. Іннова-
ції, як інформаційні повідомлення, поширюючись че-
рез інституційні канали, за допомогою відповідної
дифузії структуризують спільноту. Для ефективнос-
ті процесу передачі такого повідомлення в структурі
тяглості розвитку спільноти, як цілісної системи, ви-
магає комплексного методологічного підходу до
трьох основоположних складових новітньої науки
про передавання повідомлень — інформатики. А
саме: до семантики — науки про смисл (сенс, зміст)
інформації; до аксіології (вивчає цінність інформації)
і семіотики — вивчає призначення знакових систем
для передавання (приймання) різних повідомлень.
Причому парадоксально, що чим більше під час
творення інформаційного суспільства, соціалізації
цифрового програмного забезпечення, впроваджен-
ня найсучасніших інформаційно-комунікаційних та
інших технологій, заглиблюватимемося в соціальну
інформатику, зокрема в когнітивну (пізнавальну),
креативно-інноваційну її частину, тим дивовижні-
шими і напрочуд сучасними видаватимуться думки
духовного батька нації та нашої українськості —
Тараса Шевченка, двохсотрічний ювілей від дня
народження якого скоро вшановуватимемо. Йдеть-
ся про його роздуми щодо нації як цілісності сис-
теми «живих, мертвих і не нарожденних» та про-
дукту тяглості її розвитку. Де основою цієї ціліс-
ності та органічної єдності є безперервність і
неспотвореність колонізаторами передач інформа-
ції, знань, досвіду, традицій, зрештою, Слова як
Логосу народу, аби не дезінформувати і не дефор-
мувати історичну пам’ять нації. Тобто розуміння
нашим Пророком і акумулювання ним української
національної ідеї в правді Слова як такого, що за-
вжди було передусім і з нього все починалося. Його
віру в силу правди, вагу та роль слова як її носія —
духовно-інформаційної першооснови тяглості роз-
витку народу, доленосне значення при цьому без
перервності вільного передавання знань, досвіду,
традицій з покоління в покоління для збереження
мовної, етнічної та культурної ідентичності нації се-
ред світового розмаїття, особливо за умов зодно-
ріднюючого інформаційного колоніалізму.
Для України зі здобуттям державної Незалеж-
ності перешкоди вільної передачі традиційної інфор-
мації як першоджерела правди від покоління до по-
коління не закінчилися, навпаки, вони нині завда-
ються з подвійним тиском. Адже, з одного боку, його
211Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
природа невідворотноцивілізаційна; з іншого, —
залишковоімперська, додатково підсилена новою
ностальгічно-колоніальною спрямованістю колиш-
ніх асиміляторів, їх бажанням творити конкуренто-
спроможну свою панівну економіку. Тому в страте-
гічному вимірі для нашої країни вкрай важливо за-
безпечити не тільки сталість, а й тяглість розвитку,
його спадкову безперервність; гарантувати людині
буття та адекватне середовище, безпечне для кові-
тального відродження потолоченої нації, її духовно-
культурних цінностей, розвитку мовно-етнічної, ре-
лігійної та іншої ідентичності, власного інформацій-
ного простору, історичної пам’яті.
Очевидно, що ці істини ще довго нам треба сприй-
мати як домашні постімперські завдання для сучас-
ників і нащадків, водночас як комплексні, стратегіч-
ні та основоположні для розбудови модерної націо-
нальної держави; рівно ж — як взаємопов’язані,
аналогічно, як це є, власне, між складовими сучас-
ної соціальної інформатики (семантики, аксіології та
семіотики). Аксіологія вибору вектора інтеграції
об’єктивно підтверджує тезу: ключем в Європу є ін-
телект та високопродуктивна праця нації, духовно-
креативний потенціал еліти та українська ідея дер-
жавності. Насамперед саме національна еліта (інте-
лігенція) творить духовно-соціальні цінності,
змістовність (сенс) і вартісність яких сприймається
суспільним загалом для широкої соціалізації. Євро-
інтеграція для України — це не тільки економіка, фі-
нансові кредити чи інші атрибути матеріального до-
бробуту. Ці ідеали не виконують в суспільстві інте-
гративні функції, не об’єднують, не соборнізують
націю і не збільшують потенціал її ідентичностей.
Навпаки, Україна нині переживає дефіцит ідентич-
ностей, моралі, довіри, культури поведінки, рівності
перед законом, водночас — профіцит матеріальної,
реально-правової нерівності, бо не реалізується
емерджентність — ця третя обов’язкова складова,
що в комплексі з двома іншими (структурою і функ-
ціями), притаманна кожній системі. Система — це
єдність структурних елементів, що під час функціо-
нування, перетворюють її в ціле. Емерджентність —
це якість, властивості, кожна з яких не притаманна
її елементам, а виникають вони завдяки об’єднанню
цих елементів в єдину, цілісну систему [1, с. 349].
Виходить, що не за тими структурами, функціями,
цінностями об’єднуємося. Окрім об’єднавчих прин-
ципів ЄС (партнерство, компліментарність, субси-
діарність, конвергентність тощо), Україні перед єв-
роінтеграцією слід внутрішньо (міжрегіонально) ін-
тегруватися на національних принципах, що
складають її державницьку цілісну Ідею. Вона ґрун-
тується на таких, принаймні, трьох стратегічних
якісних складових, що характеризуватимуть держа-
ву, яка вибудовується: соборність, українськість
та гідну людини та нації [20].
Тут не будемо деталізувати кожну складову, її ло-
гістику, однак, на соборності як індикатору внутріш-
ньої інтеграції нації, без якої не може бути євроінте-
грації держави, слід зупинитись дещо ширше. Святая
святих завдання української національної ідеї — це
сформувати єдиний національний економічний, мовно-
інформаційний, культурний, релігійний та інші просто-
ри, в яких всі українці різних регіонів за допомогою
освіти та просвіти могли усвідомити себе соборною
державоцентричною нацією. У нашому розумінні сут-
ність соборності, як і межовості, транзитивності
України не вичерпуються територіально-географічною
наповненістю. В українському дискурсі соборність
не означає імперське «собирание земель», проведен-
ня собору одержавленої церкви чи «открытого пар-
тийного собрания». Вона набуває іншого, ціннісно
просторового виміру, акумулюючи принаймні чоти-
ри важливі інтегративні аспекти життя української
людини і нації. Тобто їх життя «на межі», однак, —
не на маргінесі, а в площині ідентифікації, культурно-
інтелектуального медіаторства і цивілізаційного по-
ступу, де людини та її нація — єдине соборне ціле.
Ці якості не повинні залишитися поза вибором век-
тора зовнішньої інтеграції, яка, своєю чергою, коре-
люється з внутрішньою, тобто із соборнізацією
України, якій завжди перешкоджали імперська де-
націоналізація і загарбницький поділ українців на де-
націоналізованих та тих, котрих ще треба деукраїні-
зувати. Це завше призводило до розколу країни, на-
ції, їх ослабленню та бажання поглинути.
Отже, соборність — це, передовсім, антиідея ім-
перському розпорошенню сил і ресурсів корінного
народу, розмиванню його національної свідомості,
ідентичності та об’єднавчого потенціалу. Це стра-
тегічна складова української ідеї, що відображає,
по-перше, здатність нації працювати і творити
разом, синергійно задля підвищення добробуту.
Тобто це соціально-психологічні якісні риси, які від-
Степан вОвкаНИЧ212
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
давна стали притаманні українству як ментальні ха-
рактеристики, що сформувалися тисячолітньою іс-
торією життя на пограниччі. По-друге, це індика-
тор внутрішньої і зовнішньої інтеграції соціуму як
ствердний вияв його націоцентричності. Тобто рі-
вень усвідомлення, який детермінується знанням,
що власна оселя зводиться найшвидше, коли спіль-
нота (громада) об’єднана і діє заодно, дружньою
патріотичною толокою. По-третє, це всенародна со
лідарність і довіра до відроджуваної державності
як до своєї, віками вимріяної. По-четверте, це про-
яв консолідації народу в прискоренні довгоочіку-
ваних ренесансних процесів творення власної наці-
ональної держави та вибору вектора інтеграції. Тоб-
то це реалізація народом своєї ідеї та природного
права на самостійність соціально-економічного,
науково-освітнього, державного та іншого розви-
тку, якого поневолювачі завжди позбавляли Украї-
ну, стверджуючи: вона можлива лише у єдиній ро-
дині великого загарбника.
Водночас, розбудова української Україна — це не
фетиш українськості, не імплементація зловмисно під-
кинутого гасла: Україна лише для українців. Ми єсть
єдиний український народ: сім’я для кожного, хто пра-
цює на нашу національну ідею. Інтеграція вимагає
бути соборними українцям: не галицькими і не буко-
винськими, за Франком; додамо — не донецькими і
не харківськими. Потрібна важка праця спільноти,
регіонів і кожного осібно, аби забезпечити добробут,
гідну зарплатню, соціальний захист, чисту воду, по-
вітря, належну охорону здоров’я і т. ін. Концепт по-
будови країни, гідної людини і нації, широко адапто-
ваний розвинутими державами, але якість нинішньої
нашої праці, відсутність в системі структурної полі-
тики України соціогуманістичних пріоритетів щодо
інтегративної соборнізації, належної міжнародної со-
ціогуманістичної підтримки її євроінтегративних на-
мірів, не дозволяють їй «дотягнутися» до світових
життєвих стандартів. Однак, знову ж — гідність не
вимірюється лише економічними параметрами, під-
твердженням цьому Євромайдан, основний месидж
якого — це захистити людську гідність.
Ми також виокремлюємо Малу національну ідею:
«Знання, інформація і рух (чин, дія)» як робочий,
високоякісний інструментарій вирішення тих чи інших
складових Великої, інтегратор Ідеї та Дії, передовсім
молоді як прискорювача державотворення в умовах
глобалізації світу. Мала ідея — це поточне, часто —
тактичне гасло. Мала як частина Великої стратегіч-
ної національної ідеї спрямовує сьогодні продуцентів
лідерської інтелектуальної власності, творчу енергію
наукової молоді на: інтенсивне використання нових
знань, досягнень науки, інтелектуально-інноваційних
чинників створення модерної національної держави,
економіки знань, збільшення інвестицій у розвиток
людини — її освіти, культури, інтелектуального ка-
піталу; побудову інформаційного, громадянського й
правового суспільства, збереження генофонду укра-
їнського народу, тяглості його розвитку в плані без-
перервного досягнення високої освіченості, креатив-
ності, духовності та моралі; зрештою, пізнання навко-
лишнього світу, зменшення його ентропії
(невизначеності) та небезпек — внутрішніх і зовніш-
ніх. Є соборна нація як повноцінне, самодостатнє
соціально-економічне, етнокультурне середовище, є
інформаційний простір, який не гнітить, не розмиває
тотожність народу, повнокровно функціонує переда-
ча знань від покоління до покоління — значить не по-
рушується спадковість розвитку, виховується націо-
нально свідома, цілісна людина і ковітальна спільно-
та. Тобто спільнота, здатна відроджуватися завдяки
зеленій ідеології, соціогуманістичній політиці, які, під-
живлюючи це середовище, розширюють його жит-
тєздатність у всенаціональному та світовому вимірах.
Проте, ні ідеологія духовно-інтелектуального забез-
печення державотворчих процесів, ні доктрина соціо-
гуманізму як концепта використання неекономічних
чинників розбудови ефективної держави і економі-
ки — досі не знайшли належної уваги.
Натомість, будь-який серйозний комплексний
аналіз стану суб’єктів господарювання, темпів роз-
будови держави та її інтеграції не може обійтися без
розгляду неекономічних перепон підвищення їх
ефективності. Що більше, саме неекономічні чинни-
ки виявилися найбільш дієвими під час суспільних
трансформацій, коли треба визначити пріоритети по-
дальшого інтеграційного руху до загальнолюдських
вартостей, рівно ж — зберегти національну ідентич-
ність від постімперських впливів. Це показав досвід
інтеграції пострадянських республік Прибалтики,
країн так званої народної демократії, в спонуканні їх
до вступу в ЄС, НАТО та в інші структури. Про-
тести українського студентства на Євромайдані про-
ти буцімто взятої урядом короткої паузи перед Віль-
213Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
нюським самітом керівників європейських держав
це також підтверджують. Неможливо сформувати
у суспільстві національну самосвідомість, адекват-
ну загальнолюдським цінностям, без якісного забез-
печення його правдивою державною інформацією
про минуле, сьогодення і майбутнє корінного (ти-
тульного) народу, що дав назву цій державі, без ці-
лісності систем живих, мертвих і не народжених. Без
ефективних систем інформаційного забезпечення
державотворчих процесів, не спотворених інститу-
тами колишньої імперії, проблематично передати від
покоління до покоління історично зумовлений Геном,
який, за визначенням соціальних наук, відповідає за
національною Ідеєю, за формування духовно-
інтелектуальної еліти як креативно-новаторське ядро
нації, тобто когнітаріат, що є основним продуцентом
новацій та ініціатором їх широкої соціалізації.
Це дає Українській державі чіткий знак, що без
власного потужного інформаційного простору, без
його національного освоєння в умовах глобалізації, їй
не адаптувати нову соціогуманістичну парадигму бут
тя української соборної наці як державоцентричної,
де є бінарний захист людині і нації. Де здійснюєть-
ся випереджувальна інноваційна діяльність, де краї-
на — не аутсайдер, а інсайд науково-технічного про-
гресу, не об’єкт, а суб’єкт будь-якої своєї політики,
в т. ч. і внутрішньої структурної чи зовнішньої —
міжнародної. Без власної духовно-інтелектуальної
еліти, без викристалізованої національної Ідеї важко
переконати соціум у тому, що будь-які міжнародні
союзи повинні насамперед утворюватися на основі
культурних, духовно-моральних, освітньо-
інтелектуальних, гуманітарних та інших національ-
них цінностей, які наближають загальнолюдські здо-
бутки, а не по-імперському асимілюють самодостат-
ні народи. З іншого боку, — без національного
інформпростору неможливо створити державниць-
кий ідеологічний дизайн, який зміцнюватиме тради-
ційну толерантність українців у їх ставленні до різ-
них культур, пошуку прямих інформаційних зв’язків
з далекою і ближньою діаспорою як українського
Всесвіту, як універсуму для збереження відрубності
власної культури, як Хартію людини і титульної на-
ції на пограниччі розмаїття інших світів. Плюс до цьо-
го, підноситиме медіаторську місію українців між ре-
лігійним православ’ям і католицизмом, між європей-
ською та азіатською культурою, нинішньою
консенсусно-громадською і керованою демократією,
інноваційним високотехнологічним та мобілізаційно-
сировинним розвитком економіки, зрештою між
СНД, Митним Союз і ЄС, НАТО, між бажаною
зоною вільної торгівлі та Асоціацією європейських
держав тощо. Отже, йдеться про транзитивність не
тільки стосовно перехідної економіки, і не стільки як
транспортно-просторову, прикордонну чи трансна-
ціональну геополітичну складову, скільки про
соціальнопсихологічну, духовноінтелектуальну,
ментальну, ідеологічносвітоглядну характерис
тику життєдіяльності народу на «стику» різних на-
вколишніх культур, тобто про толерантність на «межі»
розмаїття звукових, інформаційних просторів, мен-
талітетів і т. ін. Може, у цьому контексті раціональ-
ніше спочатку підписати Угоду з ЄС про безвізовий
режим, а відтак — про зону вільної торгівлі.
Без розгляду національного інформаційного про-
стору як інституту в структурній політиці держави,
без установлених кордонів країни, навіть на двадцять
третьому році Незалежності важко визначити не
лише стратегію, дерево цілей розвитку нації, наявні
ресурси державотворення, пріоритети їх використан-
ня, а і оптимізувати вибір вектора інтеграції України,
досягнути ідеалу мудрості (софійності) її народу, зре-
штою позбутися інформаційного колоніалізму, який
не знає територіальних кордонів. Тобто вийти на
позаекономічні (національно-ідеологічних,
філософсько-світоглядних, соціально-етнографічних,
політико-правових, геополітичних, міграційних та ін.)
смисли руху до вершин цивілізації, розбудувавши
інформаційно-просторову, інноваційну модель націо-
нальної держави, що ґрунтуватиметься на загальноу-
країнських і вселюдських цінностях та інтересах.
Розгляд неекономічних факторів не буде повним,
якщо він здійснюється поза інтерактивним внутріш-
нім діалогом уряду і опозиції, уряду і громадськос-
ті. Він буде не повним і тоді, коли не враховуватиме
паралельно діючі нині два потужні світові процеси,
рухома рівновага яких визначає сучасні тренди комп-
лексного розвитку народів і народностей, сучасних
укладів їхніх економік та структурних інституцій
культури, освіти. Перший — це глобалізація світу,
широкоформатні прояви якої дедалі більше підви-
щують комунікаційність і транзитність країн, вод-
ночас спричиняють їхнє зодноріднення, стандарти-
зацію управління, зменшення суверенітету. Дру-
Степан вОвкаНИЧ214
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
гий, — ренаціоналізація світу, вектор котрої
скерований на збереження національної ідентичнос-
ті та ексклюзиву буття кожної людини в необхідно-
комфортному для її розвитку національному середо-
вищі, а відтак просторі. Визнаємо це чи ні, на жаль,
дії цих процесів ділять країни на: глобалізаторів, які
є більш розвиненими та продукують домінантну
частку різних новацій (соціальних, економічних,
науково-технічних, інформаційних, освітньо-
культурних, політичних тощо); і на глобалізованих,
що з тих чи інших причин є ослабленими, розвива-
ються нині, шукаючи власний шлях поступу і свій ін-
теграційний вибір, намагаються наздогнати і набли-
зитися до перших.
Українську державу, котра лише нещодавно після
багатовікової колонізації вступила на шлях самостій-
ного розвитку, відносять до країн, що розвиваються.
Проте, вона відчуває не тільки подвійний глобалі
заційний вплив, який підсилюється через певну спе-
цифіку тиску, що має, як вже згадувалося, подвійну
природу. Нещастя українців в тому, що на їх пито
мий інформаційномовний простір, на обітовану
землю не перестає претендувати найбільша постім
перська національна меншина, впродовж віків на
сильно імплементована імперіями в український
соціум, яка нині, як і її зовнішні підживлювачі, не
може змиритися з державною незалежністю Укра
їни. Соціогуманістичне костомарівське виокремлен-
ня двох самостійних руських народностей, двох їх
культур і світів не припинило процеси деукраїнізації
ні царською, ні радянською імперіями, ні сьогодніш-
ньою «п’ятою колоною», ні одержавленою православ-
ною Церквою Московського патріархату. Шевчен-
кову рефлексію, що в нас, українців, своя мова і куль-
тура, а них — своя, ні шовіністична Росія, ні байдужа
і облаштована Європа не хочуть, а, може, і не в стані
зрозуміти. Особливо щодо східноєвропейського век-
тора політики ЄС. Далі маємо факт доросійщення
інформаційного простору України. Натомість, світ ті-
шиться і щедро тішить українців концепцією стало-
го розвитку (Ріо + 20). Коли корінна нація ослабле-
на етно-лінгво-інтелектоцидом, імперсько-
загарбницькою політикою сусіда, то залишати це
явище сталим, значить прирікати титульний) народ,
що дав назву державі, на вічну відсталість.
Таким чином, якщо дивитися крізь призму нашо-
го майбутнього як розвиненої європейської держа-
ви, то перед Україною виразно видно імперативи
модернізації не тільки економіки, а трансформації
всієї спільноти в контексті проведення нової струк-
турної політики зі соціогуманістичними пріорите-
тами. Україні потрібна нова візія буття нації, ви
переджального розвитку її освіти, науки, куль
тури та їх рекультрегіоналізація на тих
територіях, де ще не все традиційноукраїнське
витоптано. Україні слід повернути українськість,
підтримувати письменників, вчителів, інженерів,
підприємців, бізнесменів, книговидавців та інших
патріотично-креативних людей, що є справді
духовно-національною елітою та творять україн-
ський продукт яко суспільне благо, думають про
майбуття нації, а не зосереджуватися виключно на
турботах про кар’єру, нетрудовий бізнес і ошукан-
ство національної ідеї. Загрози втрати Україною сво-
го суверенітету не зняті. Що більше, насушні про-
блеми екзистенції України надто важливі, аби ними
нехтувати при виборі вектора інтеграції, особливо,
коли інтеграційні процеси інспіруються так, що вони
роз’єднують Україну і входять в суперечність з при-
родним намаганнями українського народу як єдино-
го зберегти українськість, соборність своєї країни як
європейські цінності, щоб ствердити історичну спра-
ведливість — повернутися в європейське співтова-
риство вільних народів [4; 5 ; 8 ; 12 ; 16; 19].
Проте, за таких обставин, як свідчить історія та
реалії сьогодення, важливо виховувати соціогума-
нізм і толерантність не тільки серед корінного (ти-
тульного) народу, робити його країну перекидним
«містком» між берегами різних культур, релігій, вій-
ськових блоків, економічних і політичних союзів.
Медіаторство «на межі» не можна прирівнювати до
життя на мосту. Адже на мосту не живуть, а по ньо-
му ходять, топчуться, а ще більше їздять, і навіть
чужі танки. За умов ослабленості корінної нації ви-
никає велика низка спокус агресивніших сусідів при-
думати ідеологію федералізації України, «відрізан-
ня» від позаблокової, далекої від потуги колектив-
них форм захисту, певної скиби чи морської коси.
Тому українству вкрай важливо усвідомити важли-
вість не тільки економічних факторів, тиск яких з
боку колишньої імперської системи стає дедалі від-
чутнішим. Власне, тут мали б бути належно оцінені
всі фактори і не в останню — неекономічні як не-
проминальні вартості національного і загальнолюд-
215Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
ського виміру, що уможливлять нації вистояти. Адже
не одне покоління патріотів України платило жит
тям саме за вибір вектора руху до державниць
кого усамостійнення, досягнення національного
ідеалу, орієнтуючись на європейські та загаль
нолюдські цінності.
Інноваційне суспільство, як і відповідна модерніза-
ція підприємств та структурна політика держави,
може бути розбудоване при опорі на власні ресурси і
сили, найперше інтелектуальні, що реалізуються у
формі людського капіталу, трансформуючись в інте-
лектуальну власність. Для цього необхідно цілеспря-
мовано та активно запозичувати новітні досягнення
світової науки, сучасні технологічні ідеї та розширю-
вати власну ринкову інфра структуру. Зусилля сус-
пільства в цьому напрямку можна позначити як ін-
формотворчу активність суспільної системи (регіо-
нальної чи загально національної) — інноваційну,
економічну, соціальну, креативну, когнітивну в ство-
ренні інформації (знань) певної цінності. Вона спря-
мована і сприяє розв’язанню даного класу проблем в
галузі економіки, науки, техніки, в соціальній сфері,
державотворенні чи становленні нації. Цінність
(якість) новоствореної інформації є системотворчим
фактором розбудови певних загальнонаціональних чи
регіональних об’єднань типу соціополісів, технопар-
ків, бізнес-інкубаторів, національних силіконових до-
лин тощо, а також інтегральним індикатором їх еко-
номічної та соціальної ефективності. Тому інформа-
ційна (перш за все когнітивно-креативна) і загалом
інноваційна, в т. ч. громадська активність має стати
стратегічним напрямком сучасної модернізації про-
мислового потенціалу, який забезпечить створення на-
укомісткої економіки, її випереджувальний розвиток,
а відтак — розв’язання проблем інтелектуалізації, елі-
таризації і гуманізації країни у цілому шляхом струк-
турної політики, адекватної сучасним викликам.
Таким чином, аксіологічний підхід до розбудови
інформаційного суспіль ства в Україні, як і її орієнта-
ція на інноваційну модель розвитку, модернізацію усіх
сфер життя повинні вирізнятися особливою увагою
до творення та нагромадження нової цінної інформа-
ції, удосконалення засобів її обробки й підвищення
ефективності механізмів використання. Вельми важ-
ливо враховувати й те, що рівень і темпи суспільно-
го розвитку детермінуються впливами різних інсти-
тутів різних часових періодів. Насамперед це впли-
ви потенціалу здобутків попередніх поколінь
(періодів) — рівня їх освіти і самоосвіти, таланови-
тості, творчої мотивації, патріотизму, громадянсько-
го та виховного ідеалів, врешті, власне ціннісно-
орієнтаційної, тобто аксіологічної зрілості, з одного
боку. З іншого, це вкрай підірвані імперською дов-
готривалою асиміляцією можливості народу
розв’язати проблеми національного, духовного від-
родження, до яких світ і далі байдужий. У цьому сен-
сі актуальні слова видатного соціогуманіста Дж. Неру,
що немає гіршого для народу, як його інтелігенція,
вихована колоніальною владою. Нема людей, немає
духовно-інтелектуальних національних еліт (чи то в
уряді, чи в опозиції) як провідників народу, аби ви-
вести його на нові смисли цивілізаційного розвитку.
Не йдуть до нас наші Гавели і Бальцировичі. А, може,
змінитися треба всім, аби, нарешті, побачити україн-
ського Апостола Правди і Науки.
Колишні колоніальні (тоталітарні) держави, які
далі диктують політику сильних світу цього, не по-
каявшись за асиміляційні злочини, за ослаблений стан
низки посттоталітарних народів і народностей, за
знищення їхніх еліт і духу національного відроджен-
ня, далі не приймають відповідних законів міжна
родної юрисдикції, аби перехідним економікам на-
дати належних соціогуманістичних пріоритетів і ефек-
тивного захисту. Країни Євросоюзу не тільки не
можуть, а, очевидно, і не хочуть розуміти, що постім-
перський, особливо посттоталітарний тиск на ті на-
роди дедалі зростає мірою того, як вони стають на
шлях самостійного розвитку. Це особливо відчутно
в їхній політиці щодо України. Для них так важко
усвідомити злочинні імперські дії в минулому, через
які нині всенаціональний рівень масового самоусві
домлення і опору зросійщенню в постінтелектоцид-
ній Україні ще не набув тієї критичної елітарної маси,
спроможної використати вагу неекономічних (не ма-
теріальних) чинників в розбудові справді української
держави та проведенні належних комплексних транс-
формацій і в економіці, і в суспільстві. Вони глибоко
не пройнялися ні цинічністю підписаного з Путіним
в 2008 році провального для України договору, ні по-
їздкою в Москву до того ж Путіна нині чинного Пре-
зидента України після Вільнюського саміту, ні фено-
меном Євромайдану, що виник як протест студентів
на приниження гідності свідомих (основа слова зно-
ву інформаційна — відомість) українців, із пам’яті
Степан вОвкаНИЧ216
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
яких не вдалося ні царській, ні радянській імперіям
вибити історично притаманну їм європейськість. І всі
ці причини, головно, інформаційні, адже пов’язані з
таким потужнім перекрученням правди в каналах пе-
редачі впродовж такого тривалого історичного періо-
ду, що зараз ні українці, ні світ не можуть зрозуміти,
здавалось би, просту істину: духовноінтелектуальне
інформаційне забезпечення державотворчих процесів
можливе тільки на засадах української національ
нальної ідеї та зняття впливу головних її, за Юрієм
Шевельовим, трьох (не тільки економічних) ворогів:
Москва, український провінціалізм і комплекс кочу-
беївщини. Підтвердженням цього є нещодавнє пасив-
не спостереження українців і світу, як пам’ятну до-
шку, яку встановили в Харкові на честь всесвітньові-
домого вченого і автора цих застережень, розбивають
перед телекамерами кувалдою. Кочубейство продо-
вжується, антиукраїнська імперська семіотика не зни-
кає, ресталінізація поширюється. Що більше, в пере-
ліку пам’ятників буцімто культури України тисячі при-
свячені Леніну, — не мають жодної художньої
цінності, окрім віх і стовпів окупованого простору.
Це гальмує втілення в практику паритетного за-
хисту і людини, і нації як актуального системно-
функціонального чинника повернення ослаблених за-
гарбниками народів додому, до своїх духовних пра-
джерел та формування на його, не своїй — землі
середовище спроможних умов, необхідних для від-
творення і розвитку національно свідомих громадян
в Україні, з одного боку. З іншого, — сприйняття
сильними світу сього соціогуманістичної парадигми
захисту ослаблених націй як духовно-інтелектуальний
і моральний імператив ХХІ, який вимагає нового під-
ходу не лише до модернізації економіки, а і прове-
дення широкої структурної політики задля ренаціо-
налізації та рекультрегіоналізації уярмлених, аби збе-
регти їхні національні ідентичності від подальшого
зодноріднення як глобалізацією, так і різними мето-
дами посттоталітарного реваншизму, зокрема інфор
маційного імперіалізму. Хіба не є сучасним кочу-
бейством імплементація в Україні, в т. ч. і одержав-
леною церквою, приміром, ідеології «русского мира»,
деколи суголосною зі завданням Митного союзу: ре-
анімувати колишній єдиний інформаційний, еконо-
мічний та інший імперський простір? Хіба це, своєю
чергою, не є невидимим важелем недопущення дер-
жавницького усамостійнення України, її духовно-
культурного, мовного, релігійного відродження, від-
новлення принципів нового соціогуманістичного типу
мислення, структуризації нації, її цінностей поза ім-
перськими інститутами — інформаційними, еконо-
мічними, політичними, військовими тощо?
Характерною ознакою інноваційного, інформа-
ційного суспільства, удосконалення державної струк-
турної політики шляхом застосування широкої палі-
три форм модернізації регіональних підсистем та на-
дання їм нової якості є, безумовно, генерування
знань, інформації, нових інноваційних проектів, на-
укових здобутків і суспільних цінностей щодо збе-
реження етнічної, культурної, промислової та іншої
ідентичності. За таких умов в суспільстві статус прі-
оритетності набуває ключове стратегічне завдання:
виробляти конкурентоспроможний продукт у вигля-
ді нових концептуальних підходів та парадигм сус-
пільного розвитку, технологій, відкриттів і винахо-
дів, товарів і послуг, оригінальних методик та ноу-
хау в підприємництві, політиці, культурі, медицині,
водночас зберігаючи традиції нації. За цих обставин
найраціональнішим можна вважати комплексний
підхід до оцінки інформаційних потоків, рівня влас-
них інновацій для творення постіндустріальної на-
укомісткої економіки як з економічних, так і з соці-
альних позицій. На творення такої економіки диві-
мося як з точки зору семантики і семіотики знання,
інформації для сьогодення, так і прогнозованого
зростання їх ролі для майбутнього розвитку, впливу
на суспільство, його соціально-економічний розви-
ток; на підвищення духовних якостей людей, погли-
блення їхньої освіти, досягнення якісно нових нау-
кових здобутків і глибин пізнання, соціалізації про-
гресивних ідей, соціогуманістичних ідеологій,
національних ідеалів та інших неекономічних чинни-
ків. Беззаперечно, що Євромайдан як система цін
ностей не тільки підняв рейтинг таких чинників, а і
затребував нового осмислення «братських асигнацій
без асиміляцій», проведення якісних суспільних
змін, показав і показуватиме далі місце в історії фе-
номену згуртованості, соборності, самоорганізова-
ності та інших ментальних рис українства, які збе-
регли споконвік притаманну йому європейськість та
загальнолюдську культуру.
Однак, це не означає, що Україні не потрібен
Фонд Соборності, який би поповнювався за раху-
нок, скажімо, повернення коштів, гуманізованих
217Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
щодо джерел їхнього нагромадження і вивезення, та
повергнутих із офшорних зон українському народо-
ві для структуризації його господарки, підвищення
рівня життя, освіти, науки, культури тощо [5]. До-
поки Україна не зрозуміє нову європейську інтегра-
ційну цінність цього Фонду, доти їй не осягнути роль
в ЄС Фонду згуртованості та інших Структурних
Фондів. Лише з урахуванням широкої соціогуманіс-
тичної основи генерування нових знань для націо-
нальної безпеки і консолідації суспільства можна на-
лежно оцінити рух на випередження, на опрацю-
вання власної моделі інноваційного розвитку,
використання інтелекту нації, збереження сприятли-
вого середовища для її етно- і елітогенезису. Будь-
яке перейняття чужого досвіду, навіть передово-
го, — це вже заздалегідь самоприречення на заста-
рілу інформацію. Лише генерування власної
інтелектуальної власності може гарантувати науко-
ву новизну інформації, власник якої при передачі ін-
шому суб’єкту господарювання ніколи і ніде її не по-
збавляється. Тому в кожному випадку інтеграції, мо-
дернізації чи структурної політики важливо не лише
позбутися статусу країни «периферійної», спожива-
ча вторинної інформації, продуцентом якої є сильні
світу сього, а й визначитися, як вирватися з тенет
глобалізованої економіки і не стати «тяглом в поїз-
дах їх бистроїздних», водночас, звільнитися від аси-
міляційних постімперських удавок і реваншистських
претензій. Які внести корективи, аби, врешті-решт,
не довести українську справу до втрати інтелекту-
ального капіталу нації, її ідентичності, що більше —
державної самостійності [20].
Тому, коли йдеться про аксіологію вибору інтегра-
ційного вектора, його соціогуманістичне навантажен-
ня, то конче потрібно задуматися не тільки над рин-
ком Європейського Союзу, що в 12 разів більший
від Митного, а і над державотворчою філософією
двох світів — європейського та азійського; над цін-
ностями, що там панують, над добробутом життя-
буття, який досягли в цих союзах, проаналізувати ін-
вестиційний клімат, що там домінує: інтелект чи екс-
плуатація вичерпних природних ресурсів. Де краща
система правосуддя, що там зі захистом людини і на-
ції, з якістю освіти, науки і високотехнологічного ви-
робництва, з викоріненням корупції, який рівень не-
залежності і демократичності судової системи, що з
правами соціального захисту, збереженням націо-
нальної ідентичності, відновленням правдивої істо-
ричної пам’яті, генофонду нації, демографічними і
міграційними процесами. Аналіз позитивів і негати-
вів вкрай потрібен, аби, нарешті, визначитися з май-
бутнім вільним розвитком українського народу в
справді вільному світовому співтоваристві, де панує
правдива інформація, та усвідомити, головне, що ло-
гічне повернення України в Європу є процесом при-
родним, етнічно органічним та адекватним історич-
ній справедливості.
Під час проведення структурної політики чи мо-
дернізації як робочого інструментарію реалізації цієї
політики, насамперед, пам’ятаймо, що вибір між роз-
виненою демократичною Європою і сировинною Єв-
разією перманентно продовжується. І на цей час по-
трібен прозорий моніторинг для нас як нації, що при-
речена жити на межі розвиненого європейського і
сировинного євразійського економічного просторів,
католицького і православного культурного світу, різ-
них військових блоків. У цьому сенсі дух референ-
думу 1 грудня 1991 року — вічний наш супутник,
важкий як саме життя, але екзистенційно необхід-
ний як щоденна дорожня аксіологічна карта в
духовно-інтелектуальному, ідеологічному напрямі
розвитку для розширеного відтворення спільноти як
ковітально структуризованої. Вектор вибору є інди-
катором модерної націоструктурності соціуму, його
готовності та спроможності створити позитивне се-
редовище, а відтак національний інформаційний про-
стір як соборної потуги (потенціалу) вирватися на
передові позиції науково-технічного, соціально-
економічного, зрештою цивілізаційного прогресу,
зберігши вітчизняний, ексклюзивний доробок бага-
тьох поколінь корінного народу для себе та світової
культурної мозаїки. Це нагальна і серйозна потреба
зрозуміти феномен концепту духовно-інформаційної
мобільності (ДІМ) нації в контексті підсилення ор-
ганічності передач наступним поколінням цілого
комплексу трансфертів не тільки як сеєчасних еко-
номічних вигод, а і насушних та довгострокових по-
треб не втратити свою самобутність, відрубність
власної культури, своє національне «Я» [20].
Аби не поповнити лави аутсайдерів світового про-
гресу, слід постійно модернізувати промисловість,
водночас самовіддано працювати над поліпшенням
моделі націоструктурності, духовно-інтелектуального
забезпечення національного державотворення, орі-
Степан вОвкаНИЧ218
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
єнтуючись на соціогуманістичні пріоритети і методи
прориву інших країн на передові позиції цивіліза-
ційного світу. Структурна політика наближає до єв-
ропейських стандартів не тільки через гуртування,
активізацію та інтелектуалізацію спільноти, а і за-
стосування інструментарію структуралізму та нео-
інстуціоналізму як методологій гуманітарних світо-
вих теорій, які розвинулись в світі за нас тримання
нас в інформаційному імперському ізоляціонізмі.
Особливо свободою думки належить скористатися
посттоталітарним країнам в період переходу до роз-
будови своїх національних постіндустріальної еко-
номіки, де домінуватиме строге правове дотриман-
ня соціогуманістичних пріоритетів в загальнонаціо-
нальних типах метального мислення людей, моделей
їх поведінки, цінностей та орієнтацій. Хибно дума-
ти, що збудуємо ефективну державу, залишивши ве-
ликі резерви її ефективності в нерозкритому блоці
неекономічних чинників, які здатні вплинути на по-
трібні глибокі суспільні зміни, особливо на рівні мен-
тальності нації. Щоб бути гідними патріотичних ді-
янь подвижників національної ідеї, що відійшли від
нас, конче потрібно, здавалось б, побороти елемен-
тарне: безпорядок, корупцію, злодійство, мімікрію
та підступне зрадництво живих. Проте, недооцінка
та ігнорування хоча б одного із неекономічних фак-
торів призводить до гальмування структурної полі-
тики у цілому на будь-якому інституційному рівні.
Це вкрай важливо усвідомити у час творення дер-
жави для ще недостатньо сконсолідованої нації та
об’єднання її у державі, яка щойно розбудовується
і удосконалюється за умов, погодьмося, далеких від
соціогуманістичних і сприятливих.
Попри те, вже нині очевидно, що продуктивний
концепт майбуття України не в ентропії (невизначе-
ності спільноти, хаосі, безпорядку, маргіналізації та
її креолізації), а в негентропії, тобто в гармонізації:
а) національних інтересів та загальновизнаних фун-
даментальних принципів свободи, соціального і еко-
номічного добробуту, захисту прав і людини, і нації;
б) неоліберальної (в центрі — людина, вільна рин-
кова економіка) і націоналістичної (акцент на роз-
виток нації, патріотичної любові до неї) ідеологій.
Націоналістичної ідеології в Довженківському ро-
зумінні: якщо націоналізм — це любов до Батьків-
щини, то я — націоналіст, а не як ідеології понево
леного народу та кровавої боротьби за волю. Шлях
досягнення мети один: на основі гармонійного поєд-
нання цих чи дотичних до них ідеологій створити
нову парадигму суспільного розвитку — соціогума
ністичну, яка комплексно і паритетно захищала б
людину і націю як когнітивно необхідне мовно-
інформаційне, звукове, візуальне, водночас
природно-ексклюзивне середовище (тло, а відтак
простір), де можна було б зберегти та всебічно, сис-
темно розвивати свою національну ідентичність,
ментальність, культуру, промисловість, народні про-
мисли, торгівлю і та інші сфери трудової діяльності
в умовах глобалізації. Саме ідеологія паралельного
зростання загальнолюдського і розвиток унікаль
ності національного сприйматиметься у світі як ін-
теграційна і нею важко зловмисно спекулювати як
агресивно-радикальною чи націоналістичною. Саме
творення всеукраїнської громадської організації
«Майдан» має спиратися на інтеграційні теорії та
правові конституційні норми.
Зрозуміло, що модернізація в системі структур-
ної політики має працювати на підвищення
суб’єктності України, підвищення конкурентоспро
можності її економіки. Проте, вкрай важливо, щоби
ринкові перетворення не набули суто технічних, ре-
гіональних домінант та ухилів, не служили відомим
більшовицько-пропагандистським інструментарієм
«болтології» нових політиканів, а відповідали загаль-
нонаціональним цінностям, соціогуманістичним по-
требам духовного відтворення націй, захищали лю-
дину від подальшого національного знеособлення,
нищення інтелекту, питомої мови як Логосу. Водно-
час захистили корінний (титульний) український на-
род від знеодержавлення, адже його свідомість, іс-
торичну пам’ять впродовж тривалого періоду оку-
панти жорстоко «зачистили» від бажань стати
Державною Нацією. Тому питання далі відкрите (і
не лише для України): встануть та, головне, чи ви-
тримають реформаторський курс в умовах глобалі-
зації новонароджені держави без нової філософії і
міжнародної допомоги ослабленим, без підтримки
живильної сили ренесансу буття їх національного
середовища і простору, потенціалу еліт, культурних
традицій тощо? Адже культура, мова, етнографія,
релігія, історична свідомість — це не лише основні
ознаки нації, а в поєднанні з сучасними інновацій-
ними технологіями, економікою знань, структурою
відповідних сучасних інституцій — життєво необ-
219Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники…
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
хідний атрибут її розвитку, збереження ідентичнос-
ті, конкурентності, врешті-решт, ковітальності, ко-
лективного державного мислення та повернення до
розвинених європейських народів.
Це, своєю чергою, уможливило б провести заходи
рекультрегіоналізації, тобто рекультивувати у пото-
лочених територіях (регіонах) ті духовно-культурні
цінності нації, знищення яких ще не досягнуло кри-
тичної точки. Що більше, відсутність належного між-
народного правового забезпечення соціогуманістич-
ної візії, байдужість Заходу не сприяють внутрішньо-
му об’єднанню національно-патріотичних сил в
Україні (ні у інших пострадянських країнах), не мобі-
лізують їх для будівництва національних держав. А,
навпаки, сприяють інфільтрації постімперських про-
ектів, які знекровлюють справді національно-
патріотичні сили в боротьбі з різними, часто підстав-
ними, засланими націоналістами, комуністами та ін-
шими провокаторами так званої керованої демократії
та інтелектуального антиукраїнізму. Соціогуманістич-
на ідеологія державотворення відсутня, урядова струк-
тура на рівні віце-прем’єра України з гуманітарних пи-
тань духовно-інтелектуальним забезпеченням держа-
вотворчих процесів не займається.
Водночас, ми, українці, етно-лінгво-інтелектоцидна,
ослаблена імперіями нація. Тому нам вкрай потрібні
не лише нові знання, передова наука, авангардні тех-
нології, зокрема літако-ракетобудування, а і націо-
нальна модерна духовно-інтелектуальна ідеологія як
суспільно-інформаційна мембрана, що сприятиме під-
вищенню імунітету (опірності) людини і нації проти
денаціоналізації та дезінтеграції, а відтак десоборні-
зації та інформаційного поглинання країни взагалі. Ет-
нічна герметичність нації, її духовно-інтелектуальних
еліт як основного продуцента нових ідей, передових
знань, інноваційних проектів, — підсилюють серед-
овище спроможність народу в його історичному та
стратегічному рухові до вершин цивілізаційного по-
ступу, підвищують конкурентоспроможність країни
та сприяють уникненню точки неповернення до перв-
нів українськості.
У гармонії сталості та стратегії тяглості розвитку
України, власне, адекватність наших сьогоднішніх дій
щодо реалізації соціогуманістичних імперативів бут-
тя нації, її державницької ідеї та раціональності ви-
бору вектора інтеграції. А без цього знову панувати-
муть «желудкові ідеї» [21]. І все українське життя
буде «вивернене з своїх нормальних умов, історично
і географічно сформованої колії й викинено на вели-
коруський ґрунт, на поток і розграблення» замість
збереження «тяглості при вічному поступі вперед»
[10]. Щоб не проїдати чи розкрадати позичені ко-
шти, зберегти і зміцнити тяглість розвитку для при-
йдешніх, збагатити їх духовно-інтелектуальними і ма-
теріальними трансферами для майбутнього, потріб-
но нацією синергійно задіяти не лише твердо
усвідомлений комплекс сучасних економічних і нее-
кономічних факторів, а і зробити це на засадах нової
соціогуманістичної парадигми видозмін України як
новітньої держави — Соборної, Української, гідної і
Людини, і Нації — з європейським вектором руху
до світових цивілізаційних смислів. Українству слід
затямити: кредити спадкоємців колишньої імперії ні-
коли, нікого і ніде не повинні відволікати не тільки
від важкої щоденної праці, в т. ч. і над стандартами
Євросоюзу, а і від розуміння того, що ідеї Митного
союзу чи «Русского мира» — саме нині найдальші
від цих смислів. Рівно ж — і від фундаментальної
моральної основи соціогуманістичного імперативу
ХХІ тисячоліття — зберегти українськість як низ-
ку сутностей національної ідентичності, тобто спри-
яти комплексному розвитку древнього народу як
модерного та європейського. У цьому візія і місія
національної ідеї, її сприйняття українством як са-
модостатньої цінності, досягнути котру воно зможе
лише через щоденну самовіддану працю, соціогу-
маністичні прояви своєї національної гідності, влас-
ної тяглості розвитку та загальнолюдської сутності.
1. Великий тлумачний словник сучасної української мо-
ви. — К. ; Ірпінь : Перун, 2009. — 1736 с.
2. вовканич С.Й. Модернізація економіки як творення
суспільного коду єдності України / С.Й. Вовканич,
С.Л. Шульц. — Харків : Социальная экономика,
2011. — № 2. — С. 21—43.
3. вовканич Степан. Соціогуманістична парадигма бут-
тя — матриця національної ідеї України ХХ1 сторіч-
чя / С.Й. Вовканич. — Львів : Інститут соціогумані-
тарних проблем людини, 2012. — № 6. — С. 7—50.
4. вовканич С.Й. Аксіологія вибору вектора інтеграції
України / С.Й. Вовканич. — Львів : ІРД НАН Укра-
їни, 2013. — 36 с.
5. вовканич Степан. Якби ми вчилися соборності… /
Степан Вовканич // День. — 2013. — № 162 (4045). —
11 вересня.
6. Геец в.М. Социально-экономические трансформации
при переходе к экономике знаний / В.М. Геец //
Степан вОвкаНИЧ220
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Материалы конф. «Социально-экономические пробле-
мы информационного общества». — Сумы : Универ-
ситетская книга, 2005. — С. 13—16.
7. Геєць в.М. Стратегічні виклики ХХІ століття сус-
пільству та економіці України : в 3 т. / В.М. Геєць. —
К. : Фелікс, 2007.
8. Гейзет Ханс-юрген. Будущее Украины — европей-
ское / Ханс-Юрген Гейзет // Дзеркало тижня. —
2010. — № 6—7 (786—787). — С. 3.
9. Грищенко л. Методологічні основи модернізації Укра-
їни / Л. Грищенко // Економіка України. — 2011. —
№ 1, 2.
10. Грушевський М.С. З нашого культурного життя /
М.С. Грушевський // Грушевський М.С. Твори : у
50 т. — Т. 2. Суспільно-політичні твори (1907—
1914). — Львів, 2002. — С. 306—317.
11. Єрохін С.а. Структурна трансформація національної
еко но міки (теоретико-методологічний аспект) / С.А. Єро-
хін. — К. : Світ Знань, 2002, — 528 с.
12. Михайловська О.в. Синергетична парадигма розви-
тку світової економіки / О.В. Михайловська. — Чер-
нівці : Місто, 2012. — 265 с.
13. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціону-
вання економіки / Д. Норт ; пер. з англ. І. Дзюб. —
К. : Основи, 2000. — 198 с.
14. О комплексе мер по вовлечению Украины в евразий-
ские интеграционные процессы / Дзеркало тижня. —
2013. — № 29. — 17 серпня.
15. Пасхавер О. «Коли держава неефективна, економіка
залежить від неекономічних факторів» / Олександр
Пасхавер // День. — 2013. — № 120—121 (4003—
4004). — С. 2.
16. Писаренко С. Організаційно-економічний механізм
формування та реалізації регіональної політики Євро-
пейського Союзу / Світлана Писаренко. — Львів :
ІРД НАН України, 2009. — 152 с.
17. Поручник а.М. Європейська інтеграційна політика /
А.М. Поручник, В.І. Чужиков, Д.О. Ільницький та
ін. — К. : КНЕУ, 2010. — 451 с.
18. Скворцов І.Б. Диверсифікація діяльності підприємств
як засіб антикризового управління / І.Б. Скворцов,
О.О. Цогла // Зб. наук.-техн. праць НЛТУ Украї-
ни. — 2010. — № 20.— С. 261—271.
19. Субетто а.И. Ценности в системе общественного ин-
теллекта. «Ценноссная война» и защита ценностной са-
моидентификации российской цивилизации / А.И. Су-
бетто. — Харків : Социальная экономика, 2010. —
№ 3. — С. 93—96.
20. Українська Національна Ідея як духовно-інте лекту-
альний код соборності народу: етнічний, інтегра ційний
та цивілізаційний вектори : матеріали круглого столу /
за ред. В.С. Кравціва. — Львів : ІРД НАН України,
2011. — 62 с.
21. Франко І. Поза межами можливого / І. Франко //
І. Франко. Вибрані твори : у 50 т. — Т. 45. — К. :
Наукова думка, 1986. — С. 277—284.
22. vovkanych Stepan. Can We Survive without the National
Idea? Spring — Winter / Stepan vovkanych // The Ukra-
inian Quarterty. — 2012. — № 3—4. — Р. 47—58.
Stepan vovkanych
ON COMMUNAL TRANSFORMATIONS
UNDER CONDITIONS OF GLOBALIZATION:
SOCIO-HUMANITARIAN IMPERATIVES,
NON-ECONOMIC FACTORS AND PRIORITIES
OF EUROPEAN INTEGRATION
In the article based upon axiological approach to a spectre of
vectors for Ukraine’s forthcoming break-through toward lea-
ding civilized positions have been presented some results of
study in socio-humanitarian imperatives, non-economic factors
and eurointegrative priorities under the context of global chal-
lenges and communal transformations.
Keywords: modernization and structural policy, socio-human-
itarian notion of development and conciliarism of Ukraine, non-
economic factors, Ukrainian national idea, sources and motive
forces of public transformations.
Степан вовканыч
ОБЩЕСТВЕННЫЕ ТРАНСФОРМАЦИИ
В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ:
СОЦИОГУМАНИСТИЧЕСКИЕ ИМПЕРАТИВЫ,
ВНЕЭКОНОМИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ
И ЕВРОИНТЕГРАЦИОННЫЕ ПРИОРИТЕТЫ
На основе аксиологического (ценностного) подхода к вы-
бору вектора прорыва Украины на ведущие цивилизаци-
онные позиции впервые сделана попытка комплексного
определения социогуманитарных императивов, внеэконо-
мических факторов и евроинтеграционных приоритетов в
контексте общественных трансформаций и глобализаци-
онных вызовов.
Ключевые слова: модернизация и структурная политика,
социогуманитарная концепция развития и соборность
Украины, внеэкономические факторы, украинская нацио-
нальная идея, истоки и движущие силы общественных
трансформаций.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94414 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:17:50Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вовканич, С. 2016-02-11T12:10:01Z 2016-02-11T12:10:01Z 2014 Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети / С. Вовканич // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 201-220. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94414 На основі аксіологічного (ціннісного) підходу до вибору вектора прориву України на передові цивілізаційні позиції вперше зроблена спроба комплексно окреслити соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети в контексті суспільних трансформацій та глобалізаційних викликів. In the article based upon axiological approach to a spectre of vectors for Ukraine’s forthcoming break-through toward leading civilized positions have been presented some results of study in socio-humanitarian imperatives, non-economic factors and eurointegrative priorities under the context of global challenges and communal transformations. На основе аксиологического (ценностного) подхода к выбору вектора прорыва Украины на ведущие цивилизационные позиции впервые сделана попытка комплексного определения социогуманитарных императивов, внеэкономических факторов и евроинтеграционных приоритетов в контексте общественных трансформаций и глобализационных вызовов. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети On communal transformations under conditions of globalization: socio-humanitarian imperatives, non-economic factors and priorities of European integration Общественные трансформации в условиях глобализации: социогуманистические императивы, внеэкономические факторы и евроинтеграционные приоритеты Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети Вовканич, С. Статті |
| title | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| title_alt | On communal transformations under conditions of globalization: socio-humanitarian imperatives, non-economic factors and priorities of European integration Общественные трансформации в условиях глобализации: социогуманистические императивы, внеэкономические факторы и евроинтеграционные приоритеты |
| title_full | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| title_fullStr | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| title_full_unstemmed | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| title_short | Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| title_sort | суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94414 |
| work_keys_str_mv | AT vovkaničs suspílʹnítransformacíívumovahglobalízacíísocíogumanístičníímperativineekonomíčníčinnikitaêvroíntegracíinípríoriteti AT vovkaničs oncommunaltransformationsunderconditionsofglobalizationsociohumanitarianimperativesnoneconomicfactorsandprioritiesofeuropeanintegration AT vovkaničs obŝestvennyetransformaciivusloviâhglobalizaciisociogumanističeskieimperativyvneékonomičeskiefaktoryievrointegracionnyeprioritety |