Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини
На основі польових етнографічних матеріалів розглядаються способи праці і технічні засоби традиційних допоміжних занять — рибальства та мисливства. Дослідження охоплює сучасний Старосамбірський район Львівської області, південні терени якого належать до етнографічної Бойківщини, а північна смуга...
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94415 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 229-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859705226822418432 |
|---|---|
| author | Глушко, М. |
| author_facet | Глушко, М. |
| citation_txt | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 229-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | На основі польових етнографічних матеріалів розглядаються способи праці і технічні засоби традиційних допоміжних
занять — рибальства та мисливства. Дослідження охоплює
сучасний Старосамбірський район Львівської області,
південні терени якого належать до етнографічної Бойківщини, а північна смуга — до Надсяння.
In the article have been considered some modes of work and
technical means used at traditional auxiliary activities, as fishing
and hunting, during late XIX through XX cc. along the territories
of present-day Stary Sambir region, the southern parts of
which belong to ethnographic Boiko land and northern areas of
San riverside. The study has been based upon field ethnographic
materials.
На базе полевых этнографических материалов рассматриваются способы и технические средства традиционных
вспомогательных занятий — рыболовства и охоты. Исследование охватывает современный Старосамборский район
Львовской области, южная территория которого относится
к этнографической Бойковщине, а северная полоса при-
надлежит побережью р. Сан.
|
| first_indexed | 2025-12-01T02:06:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
Паралельно з основними видами щоденної
виробничо-господарської діяльності (хлібо-
робством і скотарством) помітне місце у житті меш-
канців Старосамбірщини посідали допоміжні занят-
тя, зокрема, мисливство і рибальство. Цей край ці-
кавий тим, що його територією протікає Дністер,
води якої поповнює Стрвяж та інші притоки. У ми-
нулому терени Старосамбірщини покривали також
значні лісові масиви, де водилися різні звірі. При-
наймні в середині XVI ст. був проект регулярного
сплаву лісу по Дністру й будівництва нижче Старо-
го Самбора спеціального лісоскладу [7, с. 12]. Тоді
ж обов’язком кожного мешканця групи сіл басейну
ріки Стрвяж (Лопушниці, Бандрова, Стебника,
Устриків, Старяви та ін.) був спуск по одній коло-
ді до тартака на Стрвяжі ([7, с. 135, 137, 139] та
ін.). Інакше кажучи, тривалий історичний період
умови для заняття рибальством та мисливством були
тут досить сприятливими.
На жаль, українських етнологів цікавили ці
види заняття поки що мало. Особливо відчутний
брак у науковій літературі первинного етнографіч-
ного матеріалу, без якого важко робити певні уза-
гальнення і висновки, зокрема й стосовно історич-
них етапів їхнього розвитку. Зважаючи на такий
стан, автор запропонованої розвідки спеціально
зайнявся виявленням і фіксацією відомостей про
відповідні галузі господарської діяльності місце-
вих автохтонів у минулому. Щоправда, забігаючи
наперед, зазначимо: багато першоджерел, пере-
довсім тих, що стосуються духовної сфери рибаль-
ства та мисливства населення Старосамбірщини,
пов’язаних з ними народної звичаєвості та обря-
довості тощо, сучасні інформатори вже забули,
тобто вони втрачені для української традиційної
культури назавжди.
Спершу розглянемо рибальство, яке на початку
XX ст. вже відзначалося значним комплексом на-
родних прийомів і технічних засобів. Під час цього
заняття селяни часто орієнтувалися на поведінку
конкретного виду риби в ту чи іншу пору року і в
певний час доби, а також на різні природні ознаки.
Так, найсприятливішим для рибальства вважається
ранок — у проміжку від сходу сонця до 8—9 годи-
ни. За твердженням інформаторів, багато риби мож-
на також зловити напередодні грози, що вони охоче
підкріплювали конкретними даними з історії особис-
того заняття рибальством. І все ж, улов залежав пе-
редусім від снастей та способів їх застосування. © М. ГЛУШКО, 2014
Михайло ГЛУШКО
ДОПОМІЖНІ ГОСПОДАРСЬКІ
ЗАНЯТТЯ НАСЕЛЕННЯ
СТАРОСАМБІРЩИНИ
На основі польових етнографічних матеріалів розглядають-
ся способи праці і технічні засоби традиційних допоміжних
занять — рибальства та мисливства. Дослідження охоп-
лює сучасний Старосамбірський район Львівської області,
південні терени якого належать до етнографічної Бойків-
щини, а північна смуга — до Надсяння.
Ключові слова: етнологія, традиційне рибальство, мис-
ливство, способи і засоби праці, Бойківщина, Надсяння.
Михайло ГлУШкО230
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Найдавнішим за походженням способом рибаль-
ства був вилов риби руками, чим займалися пере-
важно діти. В жарку літню пору, переважно у Спа-
сівку, чоловіки і підлітки «печерували» — ручним
способом ловили ляща, щуку, марену та інших пріс-
новодних хижаків ([1, арк. 38, 45; 2, арк. 2, 4, 5,
7, 12] та ін.). Рибу і раки ловили руками також у
сусідніх Турківському (с. Жукотин) [9, с. 23] та
Ліському (с. Волосате та ін.) [13, с. 16; 16, s. 22]
повітах. Як відомо, в цю пору названі й інші види
іхтіології ховаються в затінку (під коріння дерев,
під камінням, у вимитих ямах — «печерах»), звід-
ки їх можна дістати руками, занурившись у воду.
Сприятливим місцем для ловлі риби руками була
також акваторія «порогів» — штучних дерев’яних
споруд заввишки приблизно 0,5 м кожна і на від-
стані до 8 м одна від одної, які зводили поперек
водної артерії задля регулювання її русла [1, арк. 17;
2, арк. 2, 5, 7].
Серед снастей індивідуального користування най-
поширенішою у досліджуваному краї була вудка.
Особливо популярною серед місцевих жителів вона
стала відтоді, як іншими засобами рибалити забо-
ронили. «Вудка» (села Библо, Великосілля, Під-
мостичі, Топільниця, Трушевичі, Чаплі та ін.) чи
«вертка» (с. Терло) складалася з трьох основних
частин: вудилища («патика», «вудилища», «вудиль-
ця»), мотузки і власне вудки («жилки») з метале-
вим «гачком» [1, арк. 17 зв., 38, 46, 50, 53]. Вуди-
лище традиційно виготовляли з прямої і тонкої лі-
щини завдовжки до 6 м. До Другої світової війни
«жилкою» слугував кінський волос, який висмику-
вали з хвоста. Міцнішим вважався білий волос, бо
зроблена з нього снасть була надійнішою під час ри-
бальства. Кілька кінських волосин сплітали разом і
зв’язували за допомогою спеціального вузла з мо-
тузкою, а останню прив’язували до вудилища. Ще
у 1960-х роках гачки не лише купляли, а й робили
самотужки із залізного дроту або «графки». По-
плавком слугувало гусяче пір’я з крила домашньо-
го птаха, суха оброблена кора із верби, корок, тя-
гарцем — шматок олова. Часто тягарця не вико-
ристовували зовсім. Наживка залежала від виду
риби, яку хотіли зловити, зокрема, для хижаків на
гачок нанизували черв’яків («дощанки»), польові
«коники» чи мухи. Плотву ловили також «на хліб»
(с. Головецько) [1, арк. 24].
Серед рибальських засобів індивідуального корис-
тування на увагу заслуговує передусім рухома пастка,
яку місцеві жителі називають «саком» (села Березів,
Библо, Комаровичі, Підмостичі, Чаплі та ін.) чи «са-
кулею» (села Великосілля, Дешичі, Терло, Чаплі). Ви-
готовляли цю снасть із сітки («полотна»). За формою
вона нагадувала конус зі широким вхідним отвором
(до 2,0 м) та глухим вершком ззаду («матнею»). Її
основою слугував дерев’яний «круг», до якого кріпи-
ли «полотно» та жердину-ручку завдовжки 2—3 м [1,
арк. 38, 45, 53, 56, 62; 2, арк. 2, 5, 7, 17].
Під час повеней, паводків і льодоходу, коли риба
прибивається до берега, ловили її за допомогою
«черпака» (села Березів, Головецько, Дністрик)
або «хватки» (с. Топільниця). Це була зв’язана із
ниток на зразок конусоподібного мішка сітка різ-
ної довжини (до одного метра), вхідну частину якої
прив’язували до півкруглої «дуги» («каблука»).
Кінці останньої з’єднувала міцна горизонтальна мо-
тузка завдовжки 0,5 м. «Дугу» своєю чергою крі-
пили до довгої жердини-ручки з вилкоподібним кін-
цем [1, арк. 17 зв., 24, 25, 53, 56]. «Черпак» як
снасть використовували також риболови Турків-
щини [9, с. 23, 25 (рис. 2)] та басейну ріки Сян
[3, с. 127; 16, s. 22].
За методом застосування схожий «павук», який
набув значного поширення в деяких прирічкових
селах у наш час. Основу цієї пастки становлять дві
довгі (до двох метрів) «дуги», з’єднані навхрест
посередині. До їх кінців прив’язують кінці квадрат-
ної сітки (1,5 x 1,5—2,0 x 2,0 м) — «полотно». До
місця з’єднання дуг кріплять довгу масивну жер-
дину, за допомогою якої знаряддя праці опускають
з берега у воду, і, протримавши його певний час,
різко піднімають угору [1, арк. 25]. Позаяк краї
сітки підносяться швидше, ніж середина, то риба і
затримується на ній. За твердженням інформато-
рів, такою снастю найкраще ловити в пору повно-
воддя річки, коли мутна вода і швидка течія зму-
шують рибу прибиватися до берега.
Конструкцію дещо іншого «павука», який вико-
ристовували рибалки с. Мшанець, свого часу
(1904 р.) докладно описав І. Франко. «Павук […]
роблять так: до дерев’яної палиці завдовжки 2 або
3 м та завтовшки з міцну хмелеву жердку прикріп-
люють на товстішому кінці навхрест дві рівні міцні
дерев’яні палички близько 60 см завдовжки, які
231Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
утворюють рівнораменний хрест. До чотирьох кін-
ців цього хреста міцно прив’язують кінці квадрат-
ної сіті, яка напроти кінця палиці злегка провисає.
Цією сіткою ловлять у каламутній воді рибу так:
рибалка, стоячи на березі, занурює сітку у воду та-
ким чином, що два кінці впираються у дно ріки й
утворюють здуту сітку. Тепер рибалка тягне, на-
скільки це дозволяє йому кам’янисте дно ріки, з до-
помогою жердини сіть до себе, і риба, що при тако-
му стані води звичайно шукає захисту при березі,
залишається в сіті» [15, с. 96—97].
Серед населення Старосамбірщини були й кон-
структивно досконаліші та функціонально раціо-
нальніші види риболовних снастей, ніж описані
вище. Зокрема, до таких належав сітчастий «ятер»
конусоподібної форми (с. Головецько). Його осно-
ву становили декілька дерев’яних «обручів» діа-
метром 50—60 см кожний. По периметру їх
з’єднували поздовжні палки, які у хвостовій час-
тині снасті зв’язувалися разом. На підготовлений
каркас натягали «полотно», залишаючи відкритим
вхід. Тут до переднього «обруча» кріпили конусо-
подібну перегородку з невеликим отвором, що да-
вало змогу проникати рибі всередину пастки, але
перешкоджало їй повертатися у зворотному на-
прямку. Загальна довжина снасті сягала до 1 м.
Пастку ставили в стоячу водойму на карасів, лин-
ків, окунів, щук, миньків та інших риб. Серед ста-
рожилів збереглися відомості також про те, що в
минулому перегороджували «тихі місця річки», де
ставили «ятер» [1, арк. 24].
Побутувала на Старосамбірщині також верша
— «кіш» (с. Терло), «ліска» (с. Головецько), дже-
рела якої археологи датують уже епохою мезоліту
[8, с. 112]. Якщо точніше, то виготовляли цю снасть
із лозових прутів-однолітків або з ялинового корін-
ня завдовжки 1—1,2 м та діаметром отвору в се-
редньому 40—50 см, через який проходила риба.
Через цей же отвір рибу виймали (висипали) піс-
ля улову [1, арк. 23, 24, 44]. Справа в тому, що
хвостова частина карпатської верші, на відміну від
поліської [5, с. 25—26], сягала до 80 см завширш-
ки і була приплюснутою, що зумовлював спосіб її
розміщення і кріплення у водоймі. Зокрема, «кіш»
(«ліску») примощували у протічному місці річки
«головкою» (отвором) проти течії та обкладали
його з обох боків камінням. Особливо закріплюва-
ли хвостову частину, щоби снасть не попливла за
водою. Інколи з метою підвищення ефективності
рибальства у руслі ріки зводили з каміння невели-
ку гребельку, в якій для пастки залишали отвір, де
її примощували в горизонтальному положенні
(с. Головецько) [1, арк. 23—24].
У селі Вілюничі використовували «кошик» на зра-
зок колишнього шкільного каламаря. Снасть примо-
щували у воді, а щоб вона не спливала, кидали все-
редину який-небудь тягар. Приманювали рибу за
допомогою хліба, куски якого клали також усере-
дину цього засобу [1, арк. 65].
У минулому в дослідженому автором краї побу-
тував також один із найдавніших за походженням
способів рибальства — за допомогою металевих
остей («вил», «штиків») і соснових «смолярів»,
який, на жаль, старожили-інформатори пам’ятають
лише в загальних рисах. Як стверджували вони,
«ості» із заліза робили сільські ковалі на замовлен-
ня. Це був вилкоподібний пристрій з трьома і біль-
шою кількістю «зубів», кожний з яких унизу мав з
одного чи обох (середній «зуб») боків борідку-
задирку. Закріпивши металеву частину знаряддя
праці на дерев’яну палицю, ним і протикали рибу
[1, арк. 17 зв., 46; 2, арк. 2, 5, 7]. Стосовно сосно-
вих «смолярів», то старожили вже не змогли пові-
домити конкретної інформації про технологію їх за-
готівлі. Відомо лише, що за допомогою цього освіт-
лювального засобу «приманювали» рибу у вечірню
та нічну пору. З цією ж метою використовували
його і лемки [16, s. 22].
На мілководді Дністра ловили рибу також за до-
помогою хлібного корита. Зокрема, посудину, в якій
зберігалися рештки тіста, примощували в руслі ріки,
накривали зверху вербовим гіллям і залишали на де-
який період у воді. Риба, зваблена приманкою (тіс-
том), проникала у корито поміж гілля. Відтак дві лю-
дини заходили у воду, брали корито за вуха, швид-
ко підносили його вгору і виносили на берег разом з
наявною в ньому рибою [9, с. 22].
У деяких селах Бойківщини, зокрема і на Старо-
самбірщині, ловили рибу гуртом («гонили вир»).
Поперек ріки ставало в ряд декілька чоловік зі «са-
кулями» і «ятірами», а два-три чоловіки з довгими
жердками йшли по воді і, перевертаючи каміння, ля-
кали рибу та гнали її на тих, що стояли поперек вод-
ної артерії [10, с. 116].
Михайло ГлУШкО232
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Доцільно зазначити й інше: до Другої світової
війни ловити рибу на повноводних ріках було су-
воро заборонено. Наприклад, у 20—30-х роках
XX ст. вся ріка Стрвяж була поділена на окремі
ділянки, на яких рибальством займалися лише ті
особи, які мали державний патент («концесію»).
В іншому випадку порушника тогочасного законо-
давства очікував великий штраф і навіть тюремне
ув’язнення. Охороняли водні артерії «сторожі».
Скажімо, на ріці Стрвяж один з них оберігав риб-
ні ресурси і всю прибережну територію на ділянці
між селами Надиби і Городовичі, інший — між
с. Городовичі та м. Хирів. За інформацією Якова
Григоровича Дороша (1919 р. н.) зі с. Чаплі, кож-
ний з них отримував за свою роботу до 60 злотих
щомісяця [1, арк. 54].
Полювання на звірів теж суворо регламентувало-
ся офіційним законодавством. Зокрема, вже у кня-
жу добу обмежувалося самовільне полювання на бо-
брів, куниць, білок тощо, а з XVI ст., коли основні
мисливські угіддя стали власністю великих землев-
ласників, — також на багато інших диких звірів. Че-
рез це у багатьох карпатських і прикарпатських се-
лах полювали «потайки» [13, с. 16].
У мисливстві як занятті вчені виділяють два напря-
ми — м’ясний і хутровий, перший з яких уважається
найбільш давнім, позаяк саме м’ясна їжа дозволила
вижити первісній людині. Водночас для мисливства
м’ясного напряму властиві дві форми — активна і па-
сивна. Активне полювання передбачає пошук, пере-
слідування, влаштування облав тощо і добування зві-
ра за допомогою зброї, пасивна форма полювання —
добування диких тварин за допомогою різних пасток,
в які звірі чи птахи потрапляють самі, без сторонньої
участі мисливця.
Розрізняють також колективне й індивідуальне
мисливство, тобто за характером освоєння природ-
них ресурсів. До Другої світової війни колективне
полювання організовували у двох випадках: 1) задля
розваги, яку влаштовували багаті землевласники для
себе; 2) для знищення вовків та інших хижих звірів,
які завдавали великої шкоди селянському господар-
ству. У першому випадку охоронці лісу збирали се-
лян на «гонку звіра». За твердженням Михайла Ан-
дрійовича Савки (1914 р. н.) зі с. Дешичі, у 20—
30-х роках XX ст. за день такої праці кожному з
них платили по одному злотому [1, арк. 62].
Заняття мисливством ґрунтується передусім на
глибокій обізнаності людини з повадками диких
звірів і птахів. Воно ж вимагає ґрунтовних знань
про найсприятливішу для продуктивного промис-
лу пору, особливості місцевості тощо. Сформова-
ні протягом тисячоліть стереотипи про тваринний
світ зумовили різні способи полювання — засід-
ку, вистежування, облаву, загін, переслідування,
підманювання.
До давніх способів мисливства належала засід-
ка, яка застосовувалася як окремо, так й у поєд-
нанні з іншими способами — облавою, вистежу-
ванням, підманюванням. Головна суть засідки по-
лягає в тому, що мисливець чи група мисливців,
причаївшись у певному місці, очікує появу звірів.
Дуже часто місце засідки визначали заздалегідь,
вистеживши маршрут пересування диких тварин,
зокрема, до водопою. Наприкінці XIX — у
30-х роках XX ст. так полювали українців Кар-
пат на оленів, щоправда, поєднуючи з вабленням.
Точніше, учасниками такого полювання були два
мисливці одночасно: один з них «гулив» чи «кли-
кав» (вабив) оленя, а інший — страхував напар-
ника, перебуваючи в засідці на тому місці, куди,
на їхню думку, тварина могла б утекти, якщо б упіз-
нала першого з них під час ваблення [11, с. 686].
«Стійку» (засідку) на серни або лисиці влаштову-
вали взимку в місячну ніч мисливці с. Губичі. За
розповіддю Михайла Васильовича Кузюна
(1914 р. н.), інколи доводилось «стояти (в лісі. —
М. Г.) від вечора до півночі» [1, арк. 77].
Вид фауни, характер, форма і спосіб заняття,
традиційний досвід, специфіка місцевості тощо ви-
значали основні засоби, якими користувались під
час полювання. Усі наявні мисливські прилади до-
слідники найчастіше поділяють залежно від фор-
ми заняття, тобто на знаряддя активного і пасив-
ного мисливства.
Засоби активного полювання поділяють ще на
кидальні та не кидальні. Усі кидальні засоби актив-
ного мисливства (списи, лук і стріли тощо) почали
зникати з розповсюдженням вогнепальної зброї —
рушниці, зокрема і на теренах України. Перші бо-
йові рушниці (пищаль, аркебуза, кулеврина тощо)
виникли в Західній Європі у XIII—XIV ст. Спе-
ціальні мисливські рушниці почали застосовувати у
XVII ст. Спершу вони були одноствольними, а в
233Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
1738 р. винайшли двостволку. До XIX ст. мислив-
ські рушниці заряджалися з дула за допомогою
шомпола, а на початку XX ст. їх витіснили рушни-
ці з унітарним патроном.
Мисливську рушницю старожили Старосамбір-
щини часто означують терміном «фузия», а дво-
стволку — словом «дубельтівка» [1, арк. 45]. На-
зва «фузия» («фузія») побутувала і серед лемків [12,
с. 6, 8, 30, 31]. Галичани називали рушницю також
«цівкою» [14, с. 65, 66].
На відміну від засобів активного полювання, зна-
ряддя пасивного полювання мисливці досліджува-
ного краю використовували до 30-х років XX ст.
включно, а окремі з них побутують і досі. Найчас-
тіше прилади пасивного полювання поділяють на дві
групи — стаціонарні і переносні. Треба також за-
значити, що тривалому зберіганню таких засобів
сприяло офіційне законодавство. Особливо великий
вплив на розповсюдження приладів пасивного по-
лювання мала «Устава на волоки» (1557 р.) — за-
конодавчий акт, окремі статті якого визначали пев-
ні об’єкти, засоби і способи полювання, права влас-
ників лісових масивів й обов’язки мисливців тощо.
Інакше кажучи, через обмежену можливість добу-
вати м’ясо, хутро і шкіру диких тварин самостійно,
селяни полювали нелегально, активно використову-
ючи різні стаціонарні пастки.
На думку дослідників, до найдавніших за похо-
дженням пасток пасивного мисливства належали
ями, які могли виникнути за аналогією з природни-
ми западнями, що слугували давнім мисливським ко-
лективам для добування здобичі. Крім того, вони
могли ловити дрібних звірів за допомогою різних пе-
тельок і сіток.
Згідно з етнографічними даними, у XIX —
30-х роках XX ст. у лісовій зоні України, зокрема і
на території Східних Карпат, побутували різні ями-
пастки («сліпі ями», «вовчі доли», «западниці», «те-
пліші») — на вовків, ведмедів, диких кабанів, оле-
нів та інших парнокопитних тварин. У пастках цьо-
го типу використовувалася сила тяжіння, напрям дії
якої спрямовувався безпосередньо на звіра. Потра-
пивши у замасковану яму, дика тварина вже не мо-
гла вибратися з неї.
Хоча сучасні інформатори Старосамбірщини вже
майже нічого не пам’ятають про такі пастки, однак
можемо впевнено стверджувати, що в минулому вони
широко побутували на досліджуваних теренах. При-
наймні, за твердженням згаданого раніше Михайла
Васильовича Кузюна, мисливці Губич та сусідніх сіл
викопували на диких свиней ями завглибшки до 1,5 м
і діаметром до 2 м, які маскували [1, арк. 77]. Най-
імовірніше, зверху її накривали спеціальною криш-
кою, що оберталася навколо осі, а маскували дер-
ном, мохом, хмизом, травою, листям. Досить було
кабану ступити на край кришки, як вона хилилася на
бік, а звір за інерцією падав у яму. Щоб тварина не
минула пастки, часто на кришку клали приманку.
Подібні засоби мисливства використовували в ми-
нулому і лемки басейну ріки Сяну та його приток,
зокрема, на вовків [3, с. 123].
У с. Дроздовичі на лисиць і борсуків полювали
за допомогою дерев’яної «маснички» («бочівоч-
ки»). На протилежному від дна кінці у клепках
просвердлювали дірочки, в які ззовні забивали
пружні загострені грабові кілки так, що посереди-
ні залишався відкритий простір на зразок отвору
певного діаметра. «Масничку» міцно прив’язували
до дерева в тому місці, де часто проходили дикі
тварини, і клали всередину приманку — мертву
курку (кролика, голуба тощо). Зачувши запах здо-
хлятини, лисиця (борсук) просувала в отвір голо-
ву, але витягнути її вже не могла, позаяк у потили-
цю і шию боляче впиналися кінці грабових кілків
[1, арк. 64—65].
Цікавим способом полювали на борсуків деякі
мисливці с. Губичі. Зокрема, вже згаданий Михай-
ло Кузюн та його брат здобували цих звірів восени,
як вони нагуляли значну кількість жиру («тлусти-
ми були»). Для цього мисливці вирушали аж у ра-
йон м. Кальварія (Польща). Виявивши в тутешньо-
му лісі всі нори цієї тварини, вони в кожну з них за-
пихали окремий мішок, який у кількох місцях
кріпили («припинали») до землі дерев’яними «га-
ками». Як тільки борсук опинявся на давно освоє-
ній території, його лякали. За звичкою тварина
стрімголов бігла до однієї з нір, де й опинялася в
пастці — у мішку. Мисливцям лише залишалося
швидко вийняти «гаки» і зав’язати мішок з упійма-
ним борсуком. З убитих борсуків топили жир [1,
арк. 76], який у народі вважався одним з найкра-
щих лікувальних засобів. Споживали цей жир з га-
рячим молоком під час запалення легень, пили при
наявності астми по одній чайній ложці тричі на день,
Михайло ГлУШкО234
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
вживали для розтирань і компресів під час просту-
ди та ревматизму тощо [4, с. 80].
У минулому мисливці часто монтували пастки, в
яких напрямок дії був спрямований не на звіра, а
на певні частини пристосування. Сила тяжіння у
такому засобі є прихованою і вивільняє її сама тва-
рина, «необачно» торкаючись його певного елемен-
та, причому сила, прикладена звіром, є значно мен-
ша, ніж сила, яку він вивільняє. Вивільнена сила
тяжіння приводить механізм пастки в дію, через що
вона спрацьовує і придавлює, накриває чи навіть
вбиває об’єкт полювання. Серед відповідних засо-
бів найчастіше використовувалися на Старосамбір-
щині дерев’яні механізми на зразок капканів. Зо-
крема, це була «ступиця» (села Дешичі, Дроздо-
вичі) [1, арк. 62, 65], основу якої становив
дерев’яний брусок, у якому продовбували поздо-
вжній отвір човникоподібної форми. З обох боків
отвору вставляли по одному пружному прутику з
ліщини, а між ними — дві рухомі клепки із сторож-
ками. Всі деталі пристрою кріпилися разом лише
за допомогою двох шпунтів і чотирьох кілочків, які
вставляли у просвердлені дірки. Наступивши на
сторожки «ступиці», клепки стискалися і защем-
ляли ногу звіра — вовка чи лисиці, зайця чи куни-
ці тощо. Щоб звір не минув пастку, її заривали у
землю і старанно маскували.
У XX ст. описані засоби мисливства повсюдно
витіснили залізні «желізка» (капкани) саморобного
(ковальського) і фабричного виробництва [1,
арк. 77]. Вони були різних розмірів і з різною силою
пружності механізму защемлення: на вовка, оленя,
козулю і менших звірів.
Дрібних звірів і гризунів ловили за допомогою са-
моробної пастки-скриньки різних форм — «пасті»
(с. Велика Сушиця), «пастки» (с. Терло), «ящика»
(с. Дроздовичі), «лапки» (села Губичі, Дешичі та
ін.) [1, арк. 46, 62, 65, 69, 77; 9, с. 23, 24, 26
(рис. 5.6); 16, s. 22]. Пристрій мав, як правило, одну
або дві кришки, що зачинялися саме в той момент,
коли представник фауни торкався «сторожа» чи
«язичка» з приманкою. За повідомленням Йосипа
Дмитровича Дуба (1924 р. н.) зі с. Топільниці, щоб
гризуни не велися і не їли зерно, мельник промовляв
спеціальну молитву [1, арк. 17].
Серед знарядь ловлі хутрових звірів і птахів до-
сить широке застосування мали «сильки» (села Гу-
бичі, Дешичі, Терло та ін.). Залежно від конкрет-
ного призначення, виготовляли їх із шнурів і ниток
відповідної товщини, кінської волосіні, а з
XX ст. — із металевого дроту. Розставляли їх на
лісових стежках, підвішували між двома деревами
в тих місцях, де переходили дикі тварини, чіпляли
на різній висоті за гілки дерев тощо. Інколи «силь-
це» прив’язували до пригнутого майже до самої
землі молодого пружного дерева, попередньо за-
кріпивши його верхівку ключкою або іншим засо-
бом. Ступивши у петлю пристрою, звір зрушував
дерево, яке, випрямляючись, і підтягало здобич
уверх (села Губичі, Терло) [1, арк. 45, 77]. У се-
редньовіччі за крадіжку звірів з чужих силець до-
сить суворо карали. Наприклад, Грицько Маців з
Головецька за те, що витяг з сильця два чужі лиси,
заплатив аж 3,6 гривни штрафу [6, с. 73].
На жаль, багато з описаних методів та засобів
традиційного полювання нині вже є набутком іс-
торії. Стала рідкістю або повністю знищена зна-
чна кількість промислових звірів українських
Карпат і прикарпатського регіону. Ситуацію
можна виправити лише завдяки бережливому
ставленню до навколишнього середовища, а та-
кож створивши природні заповідники, зокрема і
на теренах Старосамбірщини, в яких дикі твари-
ни мали б можливість повноцінно розмножува-
тись та зберігатись.
1. Архів Інституту народознавства НАН України. —
Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 446. — 78 арк.
2. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 97—Е
(Польові етнографічні матеріали до теми «Рибальство»,
зібрані Білянським Ярославом Ярославовичем у Старо-
самбірському районі Львівської області 6—16 лип ня
2005 р.). — 17 арк.
3. Бескид ю. Матеріяльна культура Лемківщини /
Юліян Бескид. — Торонто, 1972. — 239 с.
4. Болтарович З.Є. Народне лікування українців Карпат
кінця XIX — початку XX століття / З.Є. Бол та ро-
вич. — К. : Наукова думка, 1980. — 118 с.
5. Глушко М. Рибальські снасті та способи їх застосу-
вання / Михайло Глушко // Полісся України: матері-
али історико-етнографічного дослідження. — Львів :
ІН НАН України, 1999. — Вип. 2: Овруччина.
1995. — С. 19—32.
6. Гошко ю.Г. Населення Українських Карпат XVI—
XVIII ст.: Заселення, Міграції. Побут / Ю.Г. Гош-
ко. — К. : Наукова думка, 1976. — 205 с.
235Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
7. Жерела до історії України-Руси. — Львів, 1897. —
Т. II. — 314 с.
8. Зализняк л.л. Население Полесья в мезолите /
Л.Л. Зализняк. — К. : Наукова думка, 1991. — 159 с.
9. кобільник в. Матеріяльна культура села Жукотин, тур-
чанського повіту / Володимир Кобільник // Літопис
Бойківщини. — Самбір, 1936. — Ч. 7. — С. 15—65.
10. Матейко к.І. Рибальство / К.І. Матейко // Бойків-
щина: Історико-етнографічне дослідження. — К. :
Наукова думка, 1983. — С. 115—116.
11. Романюк в. Активна форма традиційного мисливства
в Українських Карпатах у другій пол. XIX — се-
ред. XX ст. / Володимир Романюк // Народознавчі
зошити. — 2009. — № 5—6. — С. 685—693.
12. Тарнович ю. Лови на лемківському Бескиді / Юліян
Тарнович. — Львів, 1938. — 40 с.
13. Фальковскі Я. Село Волосате, ліського повіту. Начерк
матеріальної культури / Ян Фальковскі // Літопис
Бойківщини. — Самбір, 1935. — Ч. 5. — С. 14—28.
14. Франко І. Вівчар. / Франко І. // І. Франко. Зібран-
ня творів : y 50 т. — К. : Наукова думка, 1979. —
Т. 21: Оповідання (1898—1904). — С. 64—69.
15. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину /
Франко І. // Франко І. Зібрання творів : у 50-ти т. —
К. : Наукова думка, 1982. — Т. 36: Літературно-
критичні праці (1905—1906). — С. 68—99.
16. Falkowski J. Na pograniczu łemkowsko-bojkowskiem:
Zarys etnograficzny / J. Falkowski, B. Pasznycki. —
Lwόw, 1935. — 128 s.
Mykhaylo Hlushko
ON AUXILIARY HOUSEHOLD ACTIVITIES
OF STARY SAMBIR POPULATION
In the article have been considered some modes of work and
technical means used at traditional auxiliary activities, as fishing
and hunting, during late XIX through XX cc. along the terri-
tories of present-day Stary Sambir region, the southern parts of
which belong to ethnographic Boiko land and northern areas of
San riverside. The study has been based upon field ethno-
graphic materials.
Keywords: ethnology, traditional fishing, hunting, methods
and means of work, Boiko land, San riverside.
Мыхайло Глушко
ВСПОМОГАТЕЛЬНЫЕ
ХОЗЯЙСТВЕННЫЕ ЗАНЯТИЯ
НАСЕЛЕНИЯ СТАРОСАМБОРЩИНЫ
На базе полевых этнографических материалов рассматри-
ваются способы и технические средства традиционных
вспомогательных занятий — рыболовства и охоты. Иссле-
дование охватывает современный Старосамборский район
Львовской области, южная территория которого относится
к этнографической Бойковщине, а северная полоса при-
надлежит побережью р. Сан.
Ключевые слова: этнология, традиционное рыболовство,
охота, способы и средства труда, Бойковщина, побережье
р. Сан.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94415 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T02:06:47Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Глушко, М. 2016-02-11T12:10:49Z 2016-02-11T12:10:49Z 2014 Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини / М. Глушко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 229-235. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94415 На основі польових етнографічних матеріалів розглядаються способи праці і технічні засоби традиційних допоміжних занять — рибальства та мисливства. Дослідження охоплює сучасний Старосамбірський район Львівської області, південні терени якого належать до етнографічної Бойківщини, а північна смуга — до Надсяння. In the article have been considered some modes of work and technical means used at traditional auxiliary activities, as fishing and hunting, during late XIX through XX cc. along the territories of present-day Stary Sambir region, the southern parts of which belong to ethnographic Boiko land and northern areas of San riverside. The study has been based upon field ethnographic materials. На базе полевых этнографических материалов рассматриваются способы и технические средства традиционных вспомогательных занятий — рыболовства и охоты. Исследование охватывает современный Старосамборский район Львовской области, южная территория которого относится к этнографической Бойковщине, а северная полоса при- надлежит побережью р. Сан. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини On auxiliary household activities of Stary Sambir population Вспомогательные хозяйственные занятия населения Старосамборщины Article published earlier |
| spellingShingle | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини Глушко, М. Статті |
| title | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини |
| title_alt | On auxiliary household activities of Stary Sambir population Вспомогательные хозяйственные занятия населения Старосамборщины |
| title_full | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини |
| title_fullStr | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини |
| title_full_unstemmed | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини |
| title_short | Допоміжні господарські заняття населення Старосамбірщини |
| title_sort | допоміжні господарські заняття населення старосамбірщини |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94415 |
| work_keys_str_mv | AT gluškom dopomížnígospodarsʹkízanâttânaselennâstarosambírŝini AT gluškom onauxiliaryhouseholdactivitiesofstarysambirpopulation AT gluškom vspomogatelʹnyehozâistvennyezanâtiânaseleniâstarosamborŝiny |