Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів)
Досліджуються особливості традиційних демонологічних уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних») мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів народної демонології....
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Народознавчі зошити |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94429 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) / Н. Войтович // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 373-380. — Бібліогр.: 39 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94429 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-944292025-02-09T21:13:14Z Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) Boikos’ pandemonium: categories of evil deceased (after field materials) Демониум бойков: категории «нечистых» покойников (на полевых материалах) Войтович, Н. Експедиції Досліджуються особливості традиційних демонологічних уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних») мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів народної демонології. In the article have been presented some research-work on peculiarities of Boikos’ traditional demonological notions as for socalled evil deceased; on the basis of field records and ethnological literary sources quite a number of scum categories have been defined as well as essential habits, modes of behavior and functions of these personages of people’s demonology. Исследуются особенности традиционных демонологических представлений бойков о так называемых нечистых («безпирных») мертвецах; на основе полевых материалов и этнологической литературы выделяется ряд их категорий; анализируются особенные приметы, поведение и функции этих персонажей народной демонологии. 2014 Article Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) / Н. Войтович // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 373-380. — Бібліогр.: 39 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94429 uk Народознавчі зошити application/pdf Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Експедиції Експедиції |
| spellingShingle |
Експедиції Експедиції Войтович, Н. Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) Народознавчі зошити |
| description |
Досліджуються особливості традиційних демонологічних
уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних»)
мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літератури виділяється низка їх категорій; аналізуються особливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів
народної демонології. |
| format |
Article |
| author |
Войтович, Н. |
| author_facet |
Войтович, Н. |
| author_sort |
Войтович, Н. |
| title |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| title_short |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| title_full |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| title_fullStr |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| title_full_unstemmed |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| title_sort |
демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Експедиції |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94429 |
| citation_txt |
Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів) / Н. Войтович // Народознавчі зошити. — 2014. — № 2 (116). — С. 373-380. — Бібліогр.: 39 назв. — укp. |
| series |
Народознавчі зошити |
| work_keys_str_mv |
AT voitovičn demoníumboikívkategoríínečistihpokíinikívnaosnovípolʹovihmateríalív AT voitovičn boikospandemoniumcategoriesofevildeceasedafterfieldmaterials AT voitovičn demoniumboikovkategoriinečistyhpokoinikovnapolevyhmaterialah |
| first_indexed |
2025-11-30T21:47:32Z |
| last_indexed |
2025-11-30T21:47:32Z |
| _version_ |
1850253513990340608 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
Експедиції
© Н. ВОЙТОВИЧ, 2014
Надія ВОЙТОВИЧ
ДЕМОНІУМ БОЙКІВ: КАТЕГОРІЇ
«НЕЧИСТИХ» ПОКІЙНИКІВ
(на основі польових матеріалів)
Досліджуються особливості традиційних демонологічних
уявлень бойків про так званих нечистих («безпірних»)
мерців; на основі польових матеріалів та етнологічної літе-
ратури виділяється низка їх категорій; аналізуються осо-
бливі прикмети, риси поведінки та функції цих персонажів
народної демонології.
Ключові слова: «нечисті» покійники, народна демоноло-
гія, демонологічні уявлення, бойки.
Первісним ядром цілої міфологічної системи є
уявлення про походження персонажів з різ-
ного типу покійників: тих, чия душа після смерті
знайшла спокій на «тому» світі, і тих, хто продо-
вжує посмертне існування на «межі» двох світів.
У науковій традиції останніх найчастіше назива-
ють умовним терміном «заложний» чи «ходячий».
Термін «заложний» (точніше — «заложений»)
уперше в науковий обіг увів Дмитро Зеленін, ви-
користавши діалектизм із В’ятської губернії [17,
с. 41]. Ця назва пов’язана з похованням, під час
якого небіжчика не закопують, а залишають на по-
верхні землі, закладаючи тіло гіллям, дрючками чи
хмизом. Аналізу уявлень про категорії «нечистих»
покійників і присвячена ця стаття. Основою для її
написання стали матеріали, зібрані автором на те-
ренах Бойківщини.
Досліджуючи питання, пов’язані з демонологіч-
ними уявленнями про «нечистих» мерців, етнолог
повинен опрацювати низку праць та джерел, що сто-
суються зазначеної проблематики. Такими, зокре-
ма, є замітка Стефана Підляшецького «Осень и
обеды. (Где-що о упырях)». Написав її священик,
через що демонологічні вірування вважаються зви-
чайними забобонами, страхом і темнотою народу.
Однак автор зафіксував характерні для Бойківщи-
ни уявлення про «упирів-дводушників», а також спо-
соби поховання «нечистих» покійників — повіше-
ників [27, с. 391; 28, с. 544].
Значно більше інформації про демонологічні
уявлення бойків було зібрано у 80—90-х роках
ХІХ ст., зокрема, зусиллями Данила Лепкого, Іва-
на Кузіва, Юрія Жатковича, Михайла Зубриць-
кого, Івана Франка, Філарета Колесси. Так, у на-
рисі І. Франка є етнографічні відомості про поши-
рені на Бойківщині вірування в «упирів» і пов’язані
з ними ритуально-магічні дії місцевих горян, зо-
крема і спалювання їх на терновому вогні як обе-
реговий засіб проти епідемії холери в 1831—
1832 рр. [34, с. 113].
У 1912 р. у Львові вийшов друком збірник польо-
вих записів похоронних звичаїв та обрядів за редак-
цією Володимира Гнатюка. Поряд з етнографічною
інформацією з інших українських земель чільне міс-
це в ньому займають матеріали, зібрані на Бойківщи-
ні — на теренах Старосамбірщини, Турківщини,
Сколівщини. У контексті дослідження демонологіч-
них вірувань цікавими та колоритними є матеріали
про «нечистих» покійників та способи їх поховання.
Надія вОЙТОвИЧ374
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Етнографією бойків цікавився польський дослід-
ник Ян Фальковський, який здійснював ряд експе-
дицій у різні частини Бойківщини. Результатом його
праці є публікації у «Літописі Бойківщини», а та-
кож етнографічні нариси про західну межу Гуцуль-
щини та бойківсько-лемківське пограниччя. Незва-
жаючи на те, що дослідження проблеми здійснюва-
лося без належного вивчення і залучення всіх
відомостей з бойківської та лемківської територій,
праця має незаперечну етнографічну цінність, поза-
як у ній наведені цікаві дані зі сфери народної меди-
цини, про способи поховання та оберегові засоби від
«ходячих» покійників [37, s. 78—87]).
На сьогоднішній день вивчення проблематики
літературна основа значно розширилася завдяки
кропіткій праці сучасних дослідників. Зокрема, Ро-
ман Гузій, вивчаючи похоронну обрядовість насе-
лення Українських Карпат, один із розділів своєї
монографії присвятив традиційним світоглядним
уявленням про «свою» і «не-свою» смерть і, відпо-
відно, про дві категорії померлих — «чистих» і «не-
чистих» покійників [16, с. 81—112]. На особливу
увагу заслуговує етнолінгвістичний словник Ната-
лії Хобзей, в якому дослідниця навела назви демо-
нів, подала семантику демонімів та ареали поши-
рення різноманітних їх варіантів, використала ети-
мологічні довідки, зазначила час першої фіксації
багатьох лексем, ряд відповідників з інших куль-
турних ареалів. У контексті дослідження народної
метеорології багато інформації про «ходячих» мер-
ців, їх вплив на різноманітні погодні явища зафік-
совано у працях Олександра Васяновича. Демоно-
логічній тематиці безпосередньо та в контексті до-
слідження будівельної обрядовості присвятили свої
статті сучасні львівські етнологи Володимир Галай-
чук та Роман Сілецький.
Мета нашої статті полягає в тому, щоб дослідити
особливості традиційних демонологічних уявлень
бойків про різні категорії «нечистих» покійників,
проаналізувати їх характерні ознаки та функції.
Передусім необхідно зауважити, що термін «за-
ложний» не є ідеальним, бо відображає лише спосіб
поховання такого покійника. Натомість пропонуємо
застосовувати термін, який би відображав основну
ознаку останніх, а саме — невчасну смерть («недо-
житий» чи «пережитий» вік). Саме тому, на нашу
думку, доцільніше означувати їх «безпірними» по-
кійниками. Це термін вживають респонденти із За-
хідного Полісся, розповідаючи про походження ру-
салок: «Русавки — то молодиє дівчата безпірниє»
[1, арк. 18] (с. Осівці Камінь-Каширського р-ну Во-
линської обл.).
Д. Зеленін до «нечистих» мерців відніс наступні
категорії покійників: померлих передчасно нещас-
ною чи насильницькою смертю; самогубців (повіше-
ників, потоплеників); проклятих своїми батьками;
пропалих безвісти; всіх померлих чарівників та ві-
дьом, адже смерть останніх ніколи не буває природ-
ною [17, с. 40]. На сучасному етапі дослідження де-
монології стверджуємо, що цей ряд внаслідок впли-
ву багатьох чинників розширився. Як засвідчують
етнографічні джерела, примусити небіжчиків «ходи-
ти» може не лише особливий характер смерті, але й
невиконане близькими людьми бажання помираю-
чого, не повернений борг (с. Вишків Долинського
р-ну Івано-Франківської обл.) [6, арк. 8], сильна
емоційна прив’язаність до членів сім’ї (с. Новосели-
ця Міжгірського р-ну Закарпатської обл.) [5,
арк. 9], почуття помсти чи обділеності (с. Тухля
Сколівського р-ну Львівської обл.) [2, арк. 3]. Рес-
понденти вважають, що не можуть перейти на «той
світ» і ті, при похованні яких були порушені певні
правила, й ті, яких ніколи не згадували та не поми-
нали (с. Новоселиця) [5, арк. 7].
Отож до «безпірних» покійників належать такі
категорії покійників: померлі «не-своєю» смертю;
ті, що після смерті зберігають зв’язок із живими
людьми (обділені та ображені через те, що за жит-
тя не отримали своєї «частки» — імені, хрещен-
ня, улюбленої речі, відпущення гріхів тощо); ті, що
за життя були чарівниками та відьмами, тобто
пов’язані з «нечистою силою». Очевидно, що від-
несення останніх двох категорій до «безпірних»
покійників є наслідком сучасних нашарувань у сфе-
рі народних вірувань. Основним же мотивом (пер-
вісним, архаїчним), який і визначає приналежність
до цієї категорії, є невчасна неприродна смерть.
Смерть молодої людини, яка «не дожила» віку та
повністю не використала свою життєву енергію, в
уявленнях українського горянина була настільки
трагічною подією та великим горем, що під час
оплакування такого покійника дерли пір’я живого
гусака, щоби його крики перекликалися з плачем
рідних [18, с. 283].
375Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів)
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
На тлі всіх «нечистих» мерців вирізняються ті, які
померли від грому, під час пологів, від рук злодія,
оскільки всіх їх поєднує мотив «святої смерті» [29,
с. 46] (зокрема, на Бойківщині «святою» вважали
смерть від грому: «Мого тата грім убив, але за то
Бог простит татови всі гріхи» [5, арк. 9] (с. Но-
воселиця)). У кого вдарив грім, той уважається свя-
тим, щасливим, Божим обранцем. У Карпатах у міс-
цях смерті від грому складали жертви; ці місця вва-
жали «чистими» [38, s. 489].
Лексеми, які використовують для позначення
«нечистих» покійників, дослідники об’єднують за-
гальним словом — некроміфоніми [15, с. 85]. У
межах бойківської говірки нам вдалося зафіксува-
ти наступні некроміфоніми — «повішеник» (с. Каль-
не Сколівського р-ну), «вішаник» (с. Кальне), «за-
вішеник» (с. Новоселиця), «страчений» (с. Хме-
лівка Богородчанського р-ну Івано-Франківської
обл.), «той, що дідькови душу дав» (с. Ілемня Рож-
нятівського р-ну Івано-Франківської обл.), «той,
що здригнувся» (с. Жукотин Турківського р-ну
Львівської обл.), «той, шо ся завадив» (с. Новосе-
лиця), «душогубний» (с. Жукотин), «потопленик»
(с. Кальне), «фидьо» (с. Дністрик-Дубовий Тур-
ківського р-ну) [4, арк. 5, 15, 17, 27; 5, арк. 3, 4;
6, арк. 2; 7, арк. 4, 5, 7; 8, арк. 7; 9, арк. 3, 5]. Лег-
ко зауважити, що більшість із цих означень стосу-
ються самогубства, адже з позиції християнина —
це один з найтяжчих гріхів. А втім, слід зазначити,
що первісні народи не знали, що таке самогубство.
Тому й не дивно, що в дохристиянському світі пе-
реважало байдуже ставлення до самогубців [19,
с. 5]. Навіть вважали, що неприродне припинення
свого життя є актом, призначеним людині долею.
Бойки знали, що вагітна жінка в жодному випадку
не повинна брати до рук шнурка і щось плести вза-
галі, бо тоді її майбутня дитина повіситься [36,
с. 180]. Серби ж вірили, що подібна доля очікує ди-
тину, яка народилася з пуповиною, обкрученою на-
вколо шиї [33, с. 377]. Ще й сьогодні можна зафік-
сувати архаїчні відомості про місця та спосіб похо-
вання «безпірних» покійників, що є дуже важливим
для дослідника. Позаяк саме вони можуть відобра-
жати особливості ще язичницького способу похо-
вання та світогляду наших предків загалом.
Більшість персонажів «нечистої сили» (зокрема
й «атмосферні духи», «духи локусів» тощо) безпо-
середньо пов’язані з категоріями «безпірних» по-
кійників. За народними світоглядними уявлення-
ми, ті, хто помер передчасно, могли стати духами
стихій, тобто розпоряджатися вітрами, дощами,
градом; з іншого боку, повітря могло стати для них
однією зі сфер перебування (наприклад, у вітрі пе-
ребувають «нечисті» душі нехрещених дітей) [23,
с. 370]. Проаналізувавши численні розповіді ін-
форматорів про «упирів», констатуємо, що бойки
чітко протиставляли живого «упиря» мертвому,
вважаючи їхні стосунки зловорожими, антагоніс-
тичними: «Прийшов миртьвий опирь (дух його)
до живого. І так си поговорили, і пішов той жи-
вий (дух його). Пішли десь на границю (межу
села. — Н. в.) і тамка ся змагали. Мертвий зро-
бив живого кобилов, тай поїхали на границю і
там ся били. То треба було казати: «Рубом-
нерубом», а тот живий забув і каже: «Рубом-
порубом» — то відтяли ’му вухо. Приїхав домі,
а на ногах ся підкови лишили» [2, арк. 4] (с. Тух-
ля). Очевидно, живий «упир» не є справжнім, а
лише кандидатом в «упирі». Інформатори завжди
зазначають, що шкодить та «ходить» такий дво-
душник лише після смерті, що прирівнює його до
категорії «ходячого» мерця.
Частково уявлення про «нечистих» небіжчиків
пов’язані з духами локусів. До останніх можна за-
числити (щоправда, не як господарів-покровителів
певного локусу, а як тимчасових його мешканців)
душі вбитих, які, як відомо, завжди прив’язані до
місця своєї загибелі [17, с. 48]. Ці місця в Україн-
ських Карпатах називалися «сукровищами», а пер-
сонажі — «пуджайлами» [20, с. 156]. До групи
«безпірних» мерців відносимо також демонічних
персонажів, походження яких пов’язане з душами
померлих дітей — мертвонароджених, нехрещених,
убитих позашлюбних.
Є деякі ознаки зовнішності, особливі прикмети
та риси поведінки, які відносять до демонічних.
Здебільшого — це різноманітні тілесні аномалії.
Вважалося, що «ходячі» мерці з’являються в тако-
му ж вигляді, як за життя, але є дуже старими [14,
с. 146]. Насамперед ознаками демонічної зовніш-
ності були як потворна огидність, так і досконала
врода, «якої не буває в хрещених людей» [12,
с. 78]. Вони властиві жіночим демонічним персо-
нажам — русалкам, на Бойківщині — мавкам, по-
Надія вОЙТОвИЧ376
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
вітрулям («На повітрулю треба казати, що вона
красна, а ти паскудна») (с. Новоселиця) [5,
арк. 10]. Побутує ряд характеристик, за якими
можна розпізнати демонічних істот та відрізнити їх
від людей: надто маленький чи надто високий ріст
(«путник» — «великий чоловік, що не ставався
в двирі» (с. Новоселиця) [5, арк. 10], тілесні ано-
малії («Баба дика — чорна, велика, без язика»)
(смт. Міжгір’я) [7, арк. 20], у топельника руки за-
лізні та холодні [22, с. 234], у померлої матері, яка
приходить годувати грудьми свою дитину, немає
обличчя [21, с. 127].
«Нечисті» покійники, як й інші демонічні пер-
сонажі, з’являються вночі, ходять по землі, ляка-
ють і переслідують людей (нехрещені діти просять
хреста) та тварин (волиняни констатують: якщо
похоронити самогубця біля цвинтаря, то він ляка-
тиме людей, а якщо в лісі чи горах — то тварин
[17, с. 53]), заводять на бездоріжжя мандрівни-
ків, проникають у будинки своїх родичів, шкодять
їхньому господарству, тривожать близьких, явля-
ючись їм у сні: «Будут ходити, дуже снитсі, бо
шось ’му бракне» (с. Хмелівка) [7, арк. 7] (тому
про такі сни, як правило, необхідно розказати хоча
би сирому дереву). Через те, за народними
повір’ями, лягати спати слід на правому боці [11,
с. 209]. У цьому контексті цікавими є розповіді
респондентів, згідно з якими «перелесниця», зваб-
люючи чоловіка та маючи з ним любовні стосун-
ки, може лягати лише на лівий бік (очевидно, як
представниця «того» світу) (с. Нижня Яблунька
Турківського р-ну) [4, арк. 26].
Однією з основних функцій «нечистих» покій-
ників є насилання хвороб: якщо в селі пошесть і
мор, то бойки стверджують, що це «повітруля» се-
лом перелетіла [24, с. 441]. Безпосередньо
пов’язаний з поширенням епідемій і «упир». На
Бойківщині домінуючими є уявлення, згідно з яки-
ми людина, на котру нападав «упир», теж могла
стати ним або ж померти: «Були такі дводушни-
ки. вмер у больници. везли ’го з больниці мерт-
вого на возі, а коні ся фуркали, скакали. Через
пару днів той, що ’го віз, став таким (дводуш-
ником. — Н. в.) і потім вмер» (с. Присліп Між-
гірського р-ну) [5, арк. 16]. Ця демонічна істота
володіла здатністю врікати: «Опир як ся подивит,
то людина вмре» (с. Плав’є Сколівського р-ну)
[2, арк. 6]. У такому випадку брали глину з його
могили і «баяли»: «а клали на гріб камінь зваряв-
ний (розпечений на вогні в печі. — Н. в.) і час-
ник: «Я від тебе задар не беру, а тобі плачу».
Розмити глину у воді, процідити і три рази про-
жерти (прокусати. — Н. в.)» (с. Присліп) [5,
арк. 16]; або ж потрібно вирвати з голови «упиря»
дев’ять волосин і підпалити їх перед носом людини
[35, с. 5]. Ймовірно, встановлення каменя на гріб
у згаданому випадку є рудиментом способу похо-
вання такого покійника, як і «нечистих» мерців за-
галом. Бо в деяких випадках могилу «упиря» не за-
сипали впродовж семи днів, а закидували камінням
[39, s. 237]. Своєрідним відгомоном такого спосо-
бу поховання є твердження інформатора: «Як
мертвий приходит [до оселі живих], то треба
зварявне каміння поставити на порозі» [6,
арк. 14] (с. Мислівка Долинського р-ну).
Магічними властивостями наділялися речі, які
мали певне відношення до «нечистого» покійни-
ка. Таким магічним засобом ставала мотузка, з
допомогою якої вішальник здійснював акт само-
губства. Бойки вважали, що вона приносить лю-
дині щастя, удачу, багатство, захищає худобу,
допомагає вийти заміж, допомагає в торгівлі, ро-
бить людину невловимою під час крадіжки та
вбивства [4, арк. 2, 9, 13, 20, 24; 5, арк. 2, 4,
8, 13, 15; 6, арк. 4, 6, 13, 18; 8, арк. 7, 11, 16;
9, арк. 4, 9]. На Поліссі її спалювали, щоб не
було граду [10, с. 340]. Південні слов’яни роз-
ганяли нею хмари, а у випадку засухи — кида-
ли у воду [33, с. 378]. Фактично мотузка семі-
отично прирівнювалася до самого покійника та
чорта загалом, бо, за народними віруваннями,
людину примушував до прийняття такого тра-
гічного рішення сам чорт.
Традиційно часом найбільшої активності «без-
пірних» небіжчиків є північ та полудень. Такий ча-
совий рубіж, як особливо небезпечний, є характер-
ним для всіх слов’ян [17, с. 345]. Зокрема, укра-
їнці Карпат вважали, що саме опівдні чи опівночі
заборонено виконувати будь-яку роботу — потріб-
но відпочивати [31, с. 483]. Адже часові «стики»,
коли часу ніби не існує, є відкритою межею між
двома світами: «аби ніколи вночи не казати піс-
ля 12 години «Добрий вечір», бо злий дух ходит»
[7, арк. 17] (с. Саджава Богородчанського р-ну).
377Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів)
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
Ще стародавні римляни вважали, що полудень —
це особливий час, призначений для духів. У цей пе-
ріод «ходить» міфічна жінка («presponica») та ля-
кає дітей, коли ті йдуть у горох [30, с. 159]. По-
мітною тут є паралель з карпатською «дикою
бабою» (мотив опіки над гороховим полем) та «по-
вітрулею» (мотив підміни дітей опівдні).
Проте головна небезпека, яку несуть «безпірні»
мерці — здатність керувати природними стихіями,
насилати бурю, грозу, тривалі дощі, град, великі мо-
рози, посухи, неврожаї тощо. Уявлення про те, що
«нечисті» покійники, поховані на кладовищі, тобто
в «чистому» місці, можуть накликати посуху, не-
врожай, епідемії, стихійні лиха широко розповсю-
джені не лише у слов’ян, але й серед інших народів
[13, с. 398]. Акт здійснення самогубства настільки
суперечить законам природи, що спричиняє піднят-
тя сильного вітру, який вивертає дерева, знищує
сади тощо [26, с. 21]. Бойки Долинського р-ну вва-
жали, якщо такий вітер вирве дерево з коренем на
полі, то господар цього поля неодмінно має помер-
ти [25, с. 10]. Згідно з народними світоглядними
уявленнями слов’ян, причиною граду та дощу є по-
карання за гріхи і недотримання встановленого по-
рядку [32, с. 114]. Град могло спричинити похован-
ня на цвинтарі повішеника («… І чоловік як ся за-
вісит, то тогди б’де буря бити» [5, арк. 13]
(с. Лісковець Міжгірського р-ну), порушення за-
борони працювати в так звані «градові» дні («у гра-
довий понеділок не мож на полю робити» [5,
арк. 10] (с. Новоселиця).
Серед мешканців Бойківщини ще й сьогодні
можна почути різноманітні демонологічні оповідки
про те, як померлий чоловік, за яким дуже сумує
його вдова, приходить та має інтимні стосунки з
нею, внаслідок чого народжується дитина: «вмер
чоловік. Потім приходив, і жона забеременніла.
вродила дітинку. а він приходив і дітину коли-
сав, всьо ї робив, газдував. кидь хочеш, аби не
приходив, перехрести дітину і поклади в колис-
ку другим боком. а він прийшов: «Йой, а хто
тебе нарадив таке робити?» — і вітер лиш по-
віяв за ним. а рано лиш найшла у сіньох дітин-
ку задушену у свому лівому чоботі — головов
вниз, а ногами ввирьх. То він задушив і вже не
приходив. То за мертвим не мож жаліти» [5,
арк. 22] (с. Новоселиця).
Проаналізуємо бойківські традиційні уявлення про
тих демонічних персонажів, основною функцією яких
є зваблення чоловіків та підміна дітей грудного віку.
Слід зазначити, що подібні мотиви характерні для
болгарської «наві», сербської «віли», польської «бо-
гинки», «мамуни». В українців Кар пат — це жіно-
чі демонічні персонажі на зразок «майки», «дикої
баби», «літавиці», «вітерниці», «перелесниці», «бі-
сиці», «повітрулі». Генезис їхніх образів є різним:
жінки, які померли під час пологів, дівчата, які по-
мерли до весілля, старі діви, нехрещені діти. На су-
часному етапі внаслідок нашарувань у сфері народ-
ної демонології елементів пізнішого походження
дуже важко визначити: хто є хто. Утім, маємо
об’єднавчий чинник — їх однакові функції (пере-
слідування вагітних, крадіжка та підміна дітей, зва-
блення чоловіків).
Слід зауважити, що образи зазначених персо-
нажів деякою мірою переплітаються з образом ру-
салки. Прийнято вважати, що на західноукраїн-
ських землях аналогом русалки є «мавка», «май-
ка». Проте польові етнографічні матеріали з
теренів бойківського краю дають змогу припуска-
ти, що це могли бути два зовсім різні персонажі,
адже і тут ми знайшли відомості про русалок: «ка-
зали, шо дівчата, що топляться, то русалки
ходять» [5, арк. 7] (с. Новоселиця); «Які повми-
рали дівчата ше не рухані — русалки. Їх мают
за добрих» [3, арк. 4] (с. Стрільбичі Старосам-
бірського р-ну Львівської обл.); «Шо ся втопит
— то русалка. Они вилазять на берег, чешуть-
ся — то тато з мамов розказували» [2, арк. 4]
(с. Тухля); «Русалка — як молода дівка вто-
питься, то її дух ходит» [9, арк. 9] (с. Хітар
Сколівського р-ну). Більше того, якщо Д. Зеле-
нін писав про русалок як про покійниць [17, с. 134],
тобто осіб жіночого роду, то нам вдалося зафіксу-
вати корелятив чоловічого роду: «Русалок мерт-
вий бере ї (дівчину. — Н. в.) і тягне в ріку» [2,
арк. 4] (с. Тухля). Отже, в Карпатах могли бути і
русалки, і мавки (перші тяжіють до образу перед-
часно померлих молодих дівчат, другі — до обра-
зу померлих нехрещених дітей).
Як правило, персонажів на зразок «русалок»,
«перелесниць», «літавиць», «майок», «диких ба-
бів» народна уява наділяла гіпертрофованими грудь-
ми. Це, власне, і проявляється в функціях зазна-
Надія вОЙТОвИЧ378
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
чених істот. На Бойківщині, коли дитину хотіли від-
лучити від грудного годування, то лякали «дикою
бабою», яка може покусати їм груди (с. Вовче Тур-
ківського р-ну) [4, арк. 2]. Ці жіночі персонажі
могли годувати покинутих дітей, але й могли самі
ссати їх груди, про що яскраво свідчать сучасні ет-
нографічні матеріали. Інформатори зазначали, що
ссали вони дитину лише до року (переважно саме
рік прийнято годувати дитину грудьми). Мотив гі-
пертрофії грудей можна легко пояснити, адже це
могли були жінки, які померли під час пологів. Ін-
коли можна розпізнати в цих покійниках дівчат, які
померли перед шлюбом: «Перелесниця щоночі хо-
дит до чоловіка і не дозволяє йому ся вінчати,
бо може задушити» [4, арк. 2] (с. Вовче). Дуже
часто «літавиця» — це «нечистий» покійник, який
приходить у сні, внаслідок чого людина отримує
чорну хворобу (с. Новоселиця) [5, арк. 7]. Част-
ково в основі її генезису можна виявити душу по-
мерлої старої діви: «літавиця, ге баба на кони, до
чоловіка ся причіпляє» [6, арк. 3] (с. Семичів До-
линського р-ну).
Скрупульозно аналізуючи всі перелічені образи,
можна зрозуміти причини їх «ходіння». Їх усіх вва-
жали неповноцінними членами громади, позаяк по-
мирали вони, так і не переживши тих переломних
моментів (ініціацій), які б дали змогу стати повно-
правними членами суспільства і до кінця пройти
етапи соціалізації. Зокрема, померла дитина, яка
не попробувала материнського молока, ще не вва-
жалася членом сільської громади. Не випадково
ритуал першого годування супроводжувався низ-
кою обрядово-магічних моментів, які прирівнюва-
ли його до обряду ініціації. Дівчина, яка не встигла
вийти заміж, або ж стара діва теж вважалися не-
повноцінними, бо вони не пройшли основного іні-
ціаційного обряду — переходу в соціальний стан
заміжніх жінок тощо.
Отже, уявлення про «нечистих» мерців є законо-
мірним виявом архаїчної свідомості та належать до
глибинних пластів традиційного народного світогля-
ду бойків. Унікальними витворами народних віру-
вань населення Українських Карпат є ті категорії
«безпірних» («нечистих») покійників, які генетич-
но пов’язані з такими персонажами, як «путник»,
«повітруля», «літавиця», «вітерниця», «перелесни-
ця», «бісиця», «дика баба», «майка», «покуса».
Резюмуємо, що «безпірними» небіжчиками ста-
вали ті, які помирали невчасно («без пори»): «не-
дожили» чи «пережили» свій вік. Такі покійники або
не встигали використати свою життєву потенційну
енергію (що ставало основною причиною їх посмерт-
ного «ходіння»), або, «переживши» свій вік, «за-
бирали» («заїдали») її в живих людей (прикладом
цього є образ «упиря»). Отож на сучасному етапі
до категорій «нечистих» мерців бойки відносять: са-
могубці (повішеники, потопленики); ті, що після
смерті зберігають зв’язок із живими людьми (через
невиконане близькими людьми бажання помираю-
чого, не повернений борг, сильну емоційну
прив’язаність до членів сім’ї, почуття помсти); ті,
під час поховання яких були порушені певні прави-
ла; ті, яких ніколи не згадували та не поминали; об-
ділені та ображені через те, що за життя не отрима-
ли своєї «частки» — імені, хрещення, улюбленої
речі, відпущення гріхів тощо); ті, що за життя були
чарівниками та відьмами; померлі мертвонародже-
ні, нехрещені, убиті позашлюбні діти, самогубці-
покритки, молоді дівчата, які померли до весілля,
старі діви. На їх тлі дещо вирізняються ті, які по-
мерли від грому, під час пологів, від рук злодія, адже
їх поєднує мотив «святої смерті».
1. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 69-Е. —
Арк. 1—49 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Демонологія», зібрані у Камінь-Каширському р-ні
Волинської обл.).
2. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 207-Е. —
Арк. 1—12 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Сколівському р-ні Львівської обл.).
3. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 208-Е. —
Арк. 1—8 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Старосамбірському р-ні Львівської обл.).
4. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 209-Е. —
Арк. 1—30 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Турківському р-ні Львівської обл.).
5. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 210-Е. —
Арк. 1—23 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Міжгірському р-ні Закарпатської обл.).
379Демоніум бойків: категорії «нечистих» покійників (на основі польових матеріалів)
ISSN 1028-5091. Серія історична. № 2 (116), 2014
6. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 211-Е. —
Арк. 1—19 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Долинському р-ні Івано-Франківської обл.).
7. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 214-Е. —
Арк. 1—20 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Богородчанському р-ні Івано-Франківської обл.).
8. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 215-Е. —
Арк. 1—17 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Рожнятівському р-ні Івано-Франківської обл.).
9. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка. — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 216-Е. —
Арк. 1—9 (Польові етнографічні матеріали до теми
«Народна демонологія Бойківщини», зафіксовані у
Сколівському р-ні Львівської обл.).
10. агапкина Т.а. Веревка / Т.А. Агапкина, Е.Е. Лев-
киевская // Славянские древности: Этнолингвис-
тический словарь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Тол-
стого. — М. : Международные отношения, 1995. —
Т. 1: А-Г. — С. 338—340.
11. Балов а. Сон и сновидения в народных верованиях.
Из этнографических материалов, собранных в Ярос-
лавской губернии / А. Балов // Живая Старина. —
Санкт-Петербург, 1891. — Вып. 4. — С. 208—213.
12. Буйських ю. Традиційні вірування українців у над-
природні істоти : проблема наукових дефініцій / Юлія
Буйських // Етнічна історія народів Європи: Збірник
наукових праць. — К. : УНІСЕРВ, 2008. —
Вип. 24. — С. 75—80.
13. васянович О. «Нечисті» покійники в метеорологічних
уявленнях жителів Центральноукраїнського Полісся /
Олександр Васянович // Народознавчі зошити. —
2006. — Вип. 3—4 (69—70). — С. 398—402.
14. Гнатюк в. Знадоби до галицько-руської демонольо-
ґії / Володимир Гнатюк // Етноґрафічний збірник. —
Львів, 1904. — Т. ХV. — 272 с.
15. Голембовська Т. Демонічні постаті в мовно-культу-
ро логічному аспекті (на матеріалі «Словника україн-
ської мови») / Т. Голембовська // Сучасні пробле-
ми мовознавства та літературознавства: Збірник на-
укових праць. — Ужгород, 2000. — Вип. 3. —
С. 82—89.
16. Гузій Р. З народної танатології: карпатознавчі розслі-
ди / Роман Гузій. — Львів : ІН НАН України,
2007. — 352 с.
17. Зеленин Д.к. Очерки русской мифологии / Д.К. Зе-
ленин // Зеленин Д.К. Избранные труды / вступ.
ст. Н.И. Толстого ; подготовка текста, коммент., ука-
зат. Е.Е. Левкиевской. — М. : Индрик, 1995. —
Вып. 1: Умершие неестественною смертью и русал-
ки. — 432 с.
18. кабакова Г.И. Молодой-старый / Г.И. Кабакова //
Славянские древности: Этнолингвистический сло-
варь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. —
М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3:
К (Круг) — П (Перепелка). — С. 282—283.
19. левицкій О.И. Как относились у нас в старину к самоу-
бійству / О.И. Левицкій ; под редакціей М.Ф. Вла-
димірскаго-Буданова // Чтенія в историческом обществе
Нестора Летописца. — К., 1891. — Кн. 5. — С. 5—6.
20. левкиевская Е.Е. Духи локусов / Е.Е. Левкиев-
ская // Славянские древности: Этнолингвистический
словарь : в 5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. —
М. : Международные отношения, 1999. — Т. 2:
Д — К (Крошки). — С. 155—157.
21. левкиевская Е.Е. Лицо / Е.Е. Левкиевская // Славян-
ские древности: Этнолингвистический словарь : в
5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. — М. : Между-
народные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) —
П (Перепелка). — С. 124—128.
22. лепкій Д. Весняні звичаї, обряди та верованя на
Руси / Данило Лепкій // Зоря. — Львов, 1883. —
Ч. 14. — С. 232—234.
23. лепкій Д. Народні повірки про вітер / Данило Леп-
кій // Зоря. — Львов, 1882. — Ч. 23. — С. 369—
370.
24. луців в. Звичаї й обичаї на Бойківщині / Василь Лу-
ців // Бойківщина: Монографічний Збірник про Бой-
ківщину з Географії, Історії, Етнографії і Побуту /
редактор і голова редколегії Мирон Утриско. — Філа-
дельфія ; Нью-Йорк, 1980. — С. 415—442. —
(Український Архів. — Т. ХХХІV).
25. Пачовський М. Народний похоронний обряд на
Руси : порівнуюча студия / Михайло Пачовський //
Звіт дирекциї академічної гімназії у Львові за шкіль-
ний рік 1902/1903. — Львів, 1903. — С. 3—32.
26. Потушняк Ф. Самоубійці в народном вірованю /
Ф. Потушняк // Літературна Неділя. — Унгварь,
1941. — Ч. 3. — С. 21—22.
27. П. С. [Підляшецький Стефан]. Осень и обеды. (Где-
що о упырях) / С. П. // Наука. — Коломыя, 1876. —
Ч. 11. — С. 391—399.
28. П. С. [Підляшецький Стефан]. Осень и обеды. (Где-
що о упырях) / С. П. // Наука. — Коломыя, 1876. —
Ч. 12. — С. 538—545.
29. Седакова О.а. Погребальная обрядность восточных и
южных славян. Поетика обряда / О.А. Седакова. —
М. : Индрик, 2004. — 320 с. — (Традиционная ду-
ховная культура славян. Современные исследования).
30. Страхи в полудне // Зоря. — Львов, 1882. — Ч. 10. —
С. 159—160.
31. Толстая М.Н. Из материалов карпатских экспе диций /
М.Н. Толстая // Восточнославянский этно лингвис-
тический сборник. Исследования и мате риалы. — М. :
Индрик, 2001. — С. 477—495.
32. Толстая С.М. Град / С.М. Толстая // Славянская ми-
фология. Энциклопедический словарь : А-Я. — М. :
Надія вОЙТОвИЧ380
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 2 (116), 2014
Международные отношения, 2002. — С. 114—115. —
(Изд. 2-е.).
33. Толстой Н.И. Висельник / Н.И. Толстой // Сла-
вянские древности: Этнолингвистический словарь: в
5-ти т. / под общей ред. Н.И. Толстого. — М. : Меж-
дународные отношения, 1995. — Т. 1: А-Г. —
С. 377—379.
34. Франко И.Я. Сожжение упирей в с. Нагуевичах в
1831 г. / И.Я. Франко // Українці: народні віруван-
ня, повір’я, демонологія / упоряд., прим. та біографіч-
ні нариси А.П. Пономарьова, Т.В. Косміної, О.О. Бо-
ряк. — К. : Либідь, 1991. — С. 512—526. —
(Пам’ятки історичної думки України).
35. Франко І. Галицькі народні казки / Іван Франко //
Етноґрафічний збірник. — Львів, 1895. — Т. І. —
С. 1—96.
36. Франко І. Людові вірування на Підгірю / Іван Фран-
ко // Етноґрафічний збірник / під ред. д-ра Івана
Франка. — Львів, 1898. — Т. V. — С. 160—218.
37. Falkowski J. Na pograniczu łemkowsko-bojkowskiem:
Zarys etnograficzny / Jan Falkowski, Bogdan
Pasznycki. — Lwów, 1935. — 128 s.
38. Moszyński k. Kultura ludowa słowian / Kazimierz Mo szyńs-
ki. — Kraków, 1934. — Cz. 2: Kultura duchowa. — 725 s.
39. Wagilewich J. O upjerech a widmach / Jan Wagilewich // Ča-
so pis českeho Мuseum. — Praha, 1840. — S. 232—261.
Nadiya vojtovych
BOIKOS’ PANDEMONIUM:
CATEGORIES OF EVIL DECEASED
(after field materials)
In the article have been presented some research-work on pecu-
liarities of Boikos’ traditional demonological notions as for so-
called evil deceased; on the basis of field records and ethno-
logical literary sources quite a number of scum categories have
been defined as well as essential habits, modes of behavior and
functions of these personages of people’s demonology.
Keywords: evil deceased, people’s demonology, demonologi-
cal notions, Boikos.
Надия войтовыч
ДЕМОНИУМ БОЙКОВ:
КАТЕГОРИИ «НЕЧИСТЫХ» ПОКОЙНИКОВ
(на полевых материалах)
Исследуются особенности традиционных демонологиче-
ских представлений бойков о так называемых нечистых
(«безпирных») мертвецах; на основе полевых материалов
и этнологической литературы выделяется ряд их катего-
рий; анализируются особенные приметы, поведение и
функции этих персонажей народной демонологии.
Ключевые слова: «нечистые» покойники, народная демо-
нология, демонологические представления, бойки.
|