Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія

Подається рукопис подільського весілля, віднайдений в архіві відомого юриста, доктора кримінального права О. Кістяківського. О. Шалак здійснила текстологічний аналіз і арґументовано довела авторство опису, що належить подільському фольклористові А. Димінському. Дослідниця охарактеризувала методол...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Народознавчі зошити
Datum:	2014
1. Verfasser:	Шалак, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут народознавства НАН України 2014
Schlagworte:	Статті
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94455
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія / О. Шалак // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 561-574. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859733764124442624
author	Шалак, О.
author_facet	Шалак, О.
citation_txt	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія / О. Шалак // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 561-574. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.
collection	DSpace DC
container_title	Народознавчі зошити
description	Подається рукопис подільського весілля, віднайдений в архіві відомого юриста, доктора кримінального права О. Кістяківського. О. Шалак здійснила текстологічний аналіз і арґументовано довела авторство опису, що належить подільському фольклористові А. Димінському. Дослідниця охарактеризувала методологічні засади записування збирача на прикладі віднайденого рукопису. Handwritten description of Podilian wedding, a document found in archive of known lawyer and criminology doctor O. Kystyakivsky is being presented here to broader audience. Textual analysis of the manuscript has been performed with quite convincing conclusion as for the authorship of description, made by Podilian folklorist A. Dyminsky. In the article have been distinguished some general methodological principles of recording kept by the folklorist and exemplified in the text of manuscript. Пpeдставлена рукопись подольской свадьбы, найденная в архиве известного юриста, доктора криминального права А. Кистякивского. О. Шалак провела текстологический анализ и аргументировано доказала авторство описания, его принадлежность подольскому фольклористу А. Дыминскому. На примере найденной рукописи исследовательницей даны характеристики методологических принципов фиксации явлений народной культуры и фщльклора.
first_indexed	2025-12-01T14:13:38Z
format	Article
fulltext	ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 У другій половині ХІХ ст. на сторінках україн- ської, російської і польської періодики з’явилися численні публікації описів весілля, весільних обря- дових пісень, зафіксованих на Поділлі [4; 5; 6; 9; 10; 12; 13]. Серед цих невеликих за обсягом описів весільного обряду рукопис «Свадьба Ушицкого уез- да села Струги [70 гг. ХІХ в.]» [3], що поряд з «По- дольським весіллям Вінницького повіту в с. Хому- тинцях записав Ст. Руданський 20—30.ІХ.1861» [1] посідає окреме місце, багато в чому доповнює рукописну збірку пісень з Поділля [2], що їх зібрав і упорядкував відомий фольклорист, дійсний член РГТ Андрій Димінський (1829—1905). Ці фікса- ції весільного обряду цікаві тим, що відтворюють один короткий проміжок часу (десятиліття — 70-ті роки ХІХ ст.) у побутуванні весільної пісні. Рукопис «Свадьба Ушицкого уезда…» [3], збере- жений в архіві юриста, доктора кримінального пра- ва О. Кістяківського (1833—1885), не позначений іменем збирача, однак почерк, назва села (у с. Стру- зі А. Димінський мешкав, тут і похований), роки за- пису, прізвище адресата 1, якому надіслано опис ве- сілля, — безперечні свідчення того, що весілля за- писав А. Димінський. Рукопис також позначений особливою манерою А. Димінського записувати і го- тувати до друку фольклорний матеріал. Опис без за- креслень і лакун (хоч іноді й без потрібних розділо- вих знаків, переписаний нашвидкуруч, твердий і м’який знаки вкінці слів іноді важко розрізнювані), помітно, що це — чистовий варіант, готовий для того, щоби його надіслати О. Кістяківському. Саме весілля записувач поділив на «порядки», що відо- бражають етапи весільного дійства, яке А. Димін- ський описав і прокоментував російською мовою (що, втім, пересипана українізмами, діалектною лек- сикою), подаючи, діалоги, окремі слова і вислови учасників весільного дійства, самі весільні пісні — українською, хоч і в російській метаграфії — «яриж- кою», що, загалом, є проявом загальної традиції в тодішній фольклористиці. Помітно, що збирач на- магався не тільки ретельно відтворити всі етапи об- ряду, а й подати їх послідовно і вмотивовано: «По- сле того въ другой разъ венчальная матка встаетъ опять просыть у старосты благословенья: «Пани старосто!» — «Слухамъ!» — «Проше благосло- венства! Благословылы-сты першый разъ, благо- словить же вторый и третій разъ». Староста 1 Із О. Кістяківським А. Димінський листувався [11].© О. ШАЛАК, 2014 Оксана ШАЛАК РУКОПИС ПОДІЛЬСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ З АРХІВУ ОЛЕКСАНДРА КІСТЯКІВСЬКОГО: АТРИБУТУВАННЯ І ТЕКСТОЛОГІЯ Подається рукопис подільського весілля, віднайдений в архіві відомого юриста, доктора кримінального права О. Кістяківського. О. Шалак здійснила текстологічний аналіз і арґументовано довела авторство опису, що нале- жить подільському фольклористові А. Димінському. До- слідниця охарактеризувала методологічні засади запису- вання збирача на прикладі віднайденого рукопису. Ключові слова: рукопис, архів, весілля, Андрій Димін- ський, фіксація, варіант. Оксана Шалак562 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 отвечаетъ: «Богъ благословытъ, и вы, тато, и вы, мамо, й вы, сосиды блыски, далеки». Тогда все домомъ въ одинъ голосъ: «Най Богъ благословытъ!» Подружки поютъ: Шыйся, виночку, гладко, Якъ червоне ябко, Пидемо мыжы люды, Слава дружычкамъ буды [3, арк. 4—4 зв.]. А. Димінський намагався зберегти колорит весіль- ної лексики, що рясніла полонізмами («нєх благосло- вит», «слухам», «проше»), фонетичні особливості го- вірки («мижи», «отец», «горівку»; варіативно: «буди» і «буде»), лексичні та синтаксичні діалектні форми («ябко», «дядьо», «лядащенька», «видиш», «видко по нім», «за него можна дати хоць вночі»). Інший до- слідник Ф. Рибський, наголошуючи на великій кіль- кості полонізмів під час подільського весільного об- ряду, зазначав, що «слова із польської мови» [9, с. 169] в побутовому мовленні майже не викорис- товують. Полонізми стали своєрідною обрядовою са- кральною лексикою під час весілля на Поділлі. А. Димінський щоразу принагідно коментував запис: ««Визокъ» — значитъ стаканъ, которымъ пьютъ водку» [3, арк. 2], фіксував найменші по- дробиці дійства: «…тогда староста ударяетъ пал- кою «по одвиркахъ» дверей и говоритъ: «Пани старшый дружбо, проше благословенства». Друж- ба отвечаетъ, тоже ударяетъ палкою: «Нехъ панъ Бухъ благословы!», что повторяется три раза…» [3, арк. 8 зв.]. Порівнюючи звичай «вити гильце», описаний А. Димінським, та описи цього звичаю іншими по- дільськими фольклористами, слід зауважити багат- ство його форм. Про саме «гильце» А. Димінський писав: «Гыльце» — значитъ чытыре или пять прутьевъ, выросшихъ изъ одного сучка какого бы де- рева не было, «буяринъ» сърубливаетъ, въноситъ въ хату, втыкаетъ его въ большой ржаный хлебъ, ставитъ на столе, дружки обвиваютъ его зельемъ и называютъ «гильце»» [3, арк. 7 зв.]. Інший дослідник, прихова- ний за криптонімом «А. К.», котрий подав зведені матеріали з кількох сіл різних повітів Поділля, зау- важував: «Замужние женщины («жинкы») начина- ют «вить гильце», т. е. убирают, украшают ветку дерева «овсом, пером, калиною…». Обыкновенно, для этого употребляется ветка сосны, так как свадьбы большею частию происходят зимою, отчего гильце называется иногда «сосна»» [4, с. 380]. С. Рудан- ський в «Подольському весіллі…» міркував з при- воду етимології самого слова: «На Подолі всюди го- ворат «гильце», а не «вильце», як у зборникові п. Метліньського й др. Не буду доводити, котре з них прикладніще, скажу тілько, що слово гильце на- лежить до того роду слів, до якого належать: гиля, гиляка, гилячка» [1, арк. 12 зв.]. На рукописі весілля зі Струги — час запису при- близний, однак розлогі коментарі А. Димінського дають змогу твердити, що над струзьким весіллям фольклорист працював тривалий час, а не тільки пе- реписав зафіксовані під час весілля зразки. Крім того, А. Димінський, як і С. Руданський, сам був носієм подільського фольклору, тому відтворити чуте й бачене з дитинства для нього не було важко. Відсутність польового запису внеможливлює ана- ліз етапів праці над зафіксованим матеріалом, однак стиль збирацької практики А. Димінського, його ме- тоди записування дають змогу розкрити рукописна збірка весільних пісень [2]. Ці пісні не паспортизова- ні, що було здебільшого характерним для тогочасно- го періоду становлення української фольклористики як науки, однак самі зразки містять вказівку на по- дільські села, де здійснено запис. Про фіксування цих зразків не під час обряду свідчать й імена наречених, збережені піснями: під час стругського весілля співа- ли про Іванка і Палазю, тоді як у збірці весільних пі- сень — імена молодих різні (Василинка, Марійка, Дарія та Іванко, Калина). Отже, А. Димінський ро- зумів важливість фіксації окремого обряду, не «зво- див» різні спостереження, хоч весільні пісні вважав за потрібне записувати в різних селах різних повітів Подільської губернії — у численних варіантах. За- нотовані мелодії пісень в описі відсутні. В обох рукописах, визначених як рукописи А. Ди- мінського, є варіанти окремих зразків, що не тільки за- свідчує увагу записувача до варіативності пісень, а й його засади: фольклорист вважав неможливим вико- ристання записів зі збірки весільних пісень заради по- вноти варіантів, цілісності обряду, записаного окремо. Він не «зводив» варіанти, а подавав їх окремо. Поміт- но, що записувач в різних варіантах відтворював осо- бливості мовлення інформантів, варіативність говірки: а вже неньци та докучыло, кватырочку видчыняючы, Невисточкы выглядаючы…[2, арк. 197 зв.] 563Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 і а вже ж и неньци то докучило, кватырочку вычыняючы, Нывисточкы молоденькои, Ягодочкы червоненькои…[3, арк. 14]. Подаючи «Свадьбу Ушицкого уезда села Струги [70 гг. ХІХ в.]», перекладаємо текст опису україн- ською, а зразки пісень, діалоги учасників весільно- го дійства метаграфуємо, відтворюючи фонетичні особливості записаного. Спираючись на досвід упо- рядників «Казок та оповідань з Поділля…» [7] (К., 1928), які метаграфували зразки казок українською і публікували їх, розставляючи розділові знаки, що їх бракувало у рукописах (або ж усували зайві), — подаємо весільні пісні, що їх зафіксував А. Димін- ський, із допомогою сучасного українського право- пису. Росiйське «ы» через «и», «и» — через «i» (або ж «ї», залежно від позиції), «е» — через «є» (або «е», залежно від позиції), «iо» — через «йо» чи «ьо», усувачи твердий знак вкінці слів («ъ»). Про- те там, де записувач передав твердість, характерну для говiрки подолян, ми цю твердiсть зберiгаємо: приміром, «вiн ходит», «говорит», «робит». Фольклорист фіксував також варіанти, притаман- ні говору подолян, які також зберігаємо: «боярин» і «буярин», «ходить» і «ходит», «тобі» і «тубі». За сучасним правописом уніфікуємо написання великої і малої літери, вживання дефіса, написання слів ра- зом і окремо. Обсценну лексику сороміцьких весіль- них пісень подаємо, як і записувач: першу літера сло- ва та крапки або ж окремі літери слова з крапка- ми — оскільки відтворити фонетично точно ці слова не видається можливим. Весілля Ушицького повіту села Струги (70 гг. ХІХ в.) [3] Якщо хлопець повнолітній, тоді батько і мати радять йому шукати нареченої і кажуть до свого сина: — Слухай-но ти, Івани, пора вже тобі шукати пари, видиш ти сам, що ми вже постарілись, а робо- ти в хаті — перши діло: нима кому і сорочки випра- ти, іди-но лишень помижи дівчата та шукай собі, ко- тра люба-мила до твого сердца. Бири собі хоць бідненьку — аби ни лядащеньку. Щоби свого мужа любила І за нас, старих, дбала. Тоді хлопець, одягшись, іде туди, де збирають- ся дівчата, і дивиться на кожну, яку собі сподобає. Якщо сподобає, того ж дня ввечері візьме з собою двох господарів, яких називають «старостами», і «одно око» горілки — і йде в дім коханої дівчини, сам залишається у дворі, десь у закритому місці, а старости входять до хати: «Добривічер!». Хазя- їн дому відповідає: «Дай Боже здоровля! Сідайти собі!». Старости відповідають: «Спасибі, й най все добри сідає!». І западає мовчанка. Тоді старости починають говорити до господаря дому: «Питай- тися, свати, нас, Чого ми прийшли до Вас». Сват каже: «Якби ви прислали дітий своїх, то би ся ми питали, а так, коли ви самі при[й]шли, то ска- жите, чого». Старости мовлять: «Ми прийшли сва- тати за Івана Грубилася вашу дочку Палазю». Батько дівчини тоді відповідає старостам: «Я вам, люди, добри скажу, що у мени ще на відданю дочки нима і готового для неї нима ничого, нихай ще тро- хи робит удома, аби що мала приданого взяти с со- бою до свої свикрухи». «Свикруха» — значить «мати нареченого». Старости кажуть: «Чикайти-но, свату, Ви, можи, чого сомліваєтесь дати за Івана, али по нім нічого зло- го ни чути, видко по нім, що з него буди гарний гос- подар і хлопець жвавий, впиватися не любит, гріш при собі має, [пинярство] 2 за як єсть то єсть. Досить того, що по нім нічого злого ни чути, за него можна дати хоць вночі, хоць вдень». Тоді батько дівчини обертається до старостів і каже: «Ну, то добри, ми согласни, али треба питатися дітий, як вони скажут». А дівчина стоїть біля комина і все пальцями кришить глину. Тоді один староста виходить у двір, гукає: «Іва- ни, іди-но ти сюди!». І каже до нього староста: «Ти, Івани, як прійдеш до хати, поцюлюй старих в руки і ни сідай, поки я ни зачну пити горівки до свата!». Старости і молодий входять до хати, а дівчина все стоїть біля комина, повернувшись спиною до людей, ніби стидається, «соромиться». Молодий каже до господаря, тобто до батька дівчини: «Добрий вечір вам, тату, що ту доброго в вас чути?» Батько відпо- відає: «Дай Боже здоровля! Гараз[д] 3, слава Богу! А то ти хочеш взяти від мени мою дочку Палазю?». 2 Пинявий — повільний. 3 У рукописі послідовно слово «гараз» вжито без останньої літери. Оксана Шалак564 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Молодий каже: «Я, тату, як іно схочи Палазя бути міні дружиною». Тоді батько встає і каже до своєї дочки: «А ти, дочко, як кажеш, підеш за Івана чи ні, бо людий дов- го тримати ни треба!» Також староста підхоплює: «Ну, Палазю, кажи рительни слово, підеш чи ни пі[деш]?». Тоді дівчина повертається обличчям до старостів і каже до них: «А я знаю, як дядя скажут, то так буди!». Старости підхоплюються і сплеску- ють руками, кажуть: «Ну, свату, будим пити мого- рич, як вже Палазя так кажи, то вже видко, що буде наша». Староста каже до молодого: «А давай там с кишені тую фляшечку та вип’єм по одні!». Тоді мо- лодий виймає пляшку горілки, ставить на стіл. Ста- роста мовить до господаря: «Ану, свату, шукайти- но там візка та будим возитися помаленьку!». «Ві- зок» — означає: «склянка, якою п’ють горілку». Сват каже: «Ви і візка свого ни маєти, а мою ж дочку чим будити возити?!». Староста мовить: «Ви, свату, ни жартуйти, али шукайти візка, ми знаєм, що у вас повинен десь бути!». Господар встає, виймає склянку зі скрині, ставить на стіл. Староста наливає в неї горілки і починає пити до свата із такими сло- вами: «Дай Боже здоровля, свату, та дай, Боже, в добрий час зачати, а ще в лучшій скінчити!». Тоді всі домашні в один голос: «Дай, Господи ми- лосердний, щоб так ся любили, як нас Господь лю- бит, щоб ся мали, як свята земля! Щоб до них шас- тя прибувало зо всіх сторон, як вода в морі!». Тоді молодий цілує батька і матір нареченої в руки і каже: «Спасибі й вам за добри слово!». Вип’ють означений перший могорич, тоді старо- ста каже до свата: «Ану, свату, то тепер треба роби- ти порядок, щоби ще і нашого молодого дяда і мама побачили свою нивісту; і треба буди прійти, щоби- сьти нас пов’язали рушниками!». Батько нареченої говорить старостам: «Добри люди, добри люди, свати мої милі та кохані, ось на такий то день спросіти собі родину і сосідок своїх, а ми вже будим ся старати, чого нам потрібно буди, а ви знов собі, що вам треба буди, щоби-сьмося мали чим позабавити». Тоді названі свати прощаються і розходяться по домах. Порядок 2-й Батько й мати запитують свого сина: «А що, сину Івани, найшов собі пару?» — «Слава Богу, дяд[ьо], найшов, коли б тілько Господь дав добрий час та й путя до житя 4!». «Ну, типер, сину, нам треба стара- тися горівки, а сват буде вже старатися до горівки та й будим робити якись лад, бо нима чого довго від- кладати, як то проповідают старі люди, тілько сир добрий відкладанний!». Після приготування всього необхідного чекають означеного дня, тобто справжнього «сватаня» з не- терпінням, боячись, щоб наречена не відмовила у заміжжі. Порядок 3-й В означений день сватання з обох сторін скликають рідних і йдуть до хати дівчини «по рушники». Коли увійдуть в дім, то дотримуються поміж себе такого правила: якщо просять молодого сісти, то він не має сідати, бо будуть з нього насміхатися, — до тих пір, доки наречена не дасть старостам рушників. Якщо дівчина не захоче йти за нього, то інші па- рубки сидять кругом хати дівчини і, власне, для того сидять, щоб почати із посланого робити сміх — на- смішки, і в колесо рикання: «Ву, а то кому? Єму! — Гарбуз таркатий — прислався шмаркатий! Ву, а то кому? Єму! — Гарний хлопец він, та поволік мако- гін. Ву, а то кому? Єму!». Якщо двоє старостів, то і дві жінки беруть по од- ному рушнику і танцюють разом із старостами, по- тім в’яжуть старостів з правого плеча під ліву пах- ву. Тоді наречений може вже сідати і починати пити горілку, закушувати, танцювати, веселитися, що три- ває майже цілу ніч. Після завершення того усього умовляються свати поміж собою, на коли саме готу- ватися до весілля, тобто заручини своїх дітей — і після домовляння розходяться по своїх хатах, випив- ши добряче, з піснями: Наша була, Наша є. Никому ся ни дає. Тілько тому їдному, Що ни скаже нікому 5. Порядок 4-й В призначений день суботу наречений і наречена збирають собі [друзів і] подружок в дружби і друж- 4 У рукописі: «жита». 5 Останні два рядки, за словами записувача, «2 раза по- вторяется». 565Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 ки — і зі старшим дружбою молодий іде до церкви на сповідь і для причастя св[ятих] таїн, де стрічає і свою наречену — зі старшою дружкою. Вийшовши з церкви, ідуть кожен додому пообі- дати. Незабаром приходить музика, відіграє в сін- цях поздоровлення нареченому і всім домашнім — після чого [музикантів] просять до хати, де дадуть їм горілки і закусити, де незабаром починають зби- ратися дружно і [приходить] запрошена одна жінка за вінчальну матку. Приносять з собою «барвіночок і руту» для сплітання молодому і молодій вінців із них. Перед заходом сонця сідають за стіл дружки, і матка вінчальна встає і просить у старости благосло- вення на звивання ві[н]ця так: — Пані старосто! — Слухам! — Просим багословеньства пан[н]і молоді віно- чок ушивати! Староста відповідає: — Най Бог благословит! Тоді музика починає грати, а дружки вити вінець і — співають: Посіяла чорнобривці та протів Різдва. Уже ж мої чорнобривці опадают, Росу-косу росплітают. Стану я на билинку Та крикну я на родинку: — Сходися, родочку, Бо вже наша Марія 6 У віночку! [Й а] 7 з руточки дві квіточки. — Благослови, Боже, Благослови, Боже, і отец, і мати, Своєму дитяті віночок ушивати! Після того вдруге вінчальна матка встає знову просити у старости благословення: — Пані старосто! — Слухам! — Проше багословеньства! Благословили-сти першій раз, благословіть вторий і третій раз! Староста відповідає: — Бог благословит і ви, тато, і ви, мамо, і ви, со- сіди блискі-далекі! Тоді всі домашні в один голос: 6 Так у рукописі; мало б бути «Палазю», оскільки описано весілля Івана і Палазі. 7 У рукописі послідовно не « й а», а «я». — Най Бог благословит! Подруги співають: — Шийся, віночку, гладко, Як червоне ябко! Підемо мижи люди — Слава дружичкам буди! Закінчуючи вити вінець, дружки починають співати: Ой коби ж я та була знала, Що я буду та заручена, Була б я та киль виламала — Стадо своє заганяла. — Стадо ж моє вороноє, витолоч зіля моє! І най ся воно ни лишає Матиньці на жалості, а дружечкам на заздрости! Коли остаточно завершать шити вінок, то співа- ють нареченій: — Горівки 8, Палазю, Горівки! Погнівалися всі Дівки. вже тобі віночок Ушили — Ще твої горівки Ни пили! 2-га пісня Трійця по церкві ходила, Спаса за ручку водила. — До нас, Спаси, до нас — Тепер гараз[д] у нас! Першиє воскресенья Зачинаєтся весіля! Нареченому, коли закінчують шити вінець, при- шивають його до шапки. Дружки беруть тарілку, кладуть на неї шапку з вінком і починають співати до «дружбів». Щоб викупили нареченому шапку з вінцем, співають: Ой глнь, дружбонько, на мени, кращий я козак від теби! Посип грошей на тарілку — Будем пити горівку! Тоді один дружба кладе кілька копійок на тарілку, бере шапку, кладе на свою голову і танцює. Йому тоді всім домом гукають: «Вівад!..». І танцюють дружки 8 У рукописі рос. графікою тричі: «горивки». Оксана Шалак566 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 деякий час, після того [дружба] кладе молодому шап- ку на голову. [Він] стоїть у шапці, дожидає, доки ска- жуть йому кланятися і йти з музикою і дружками на- самперед до священика, а потім до своїх родичів і зна- йомих. Батько бере хліб і сіль, тримає в руках, сідає на ослін, а також [сідають] мати і родичі. Тоді староста встає на ноги і просить в батька бла- гословення так: Стало то дитя Перед вами, Як свіча перед Образами Просить у Господа Бога Благословенства, І вас, тату і мам[о], І родини близкої і далекої! Батько і мати, а також і хто є в домі, кажуть: «Най Бог благословит!», а дружки починають співати: Грайти, музикі, ріско, кланяйся, Івани, ниско — Старому, малому і Богови святому! Але якщо немає батька або матері, то співають: кому ж ти ся, Івани, кланяєш? Що рідного отца (або «матері») ни маєш? Ой в лузі калина зацвіла — Є в мене батько-чужина. Я єго за чужого не маю, али єго за родного приймаю! 2-га пісня а Іванів батечко Перед Богом лижит Та в Бога ся просит: — Ой, Боже ж мій, Боже, Пусти ж мине С неба на землю До мого дитяти На сило виражати! Коли завершать вити вінок нареченій і вийдуть із- за стола, ставлять серед хати стілець, а на нього ко- жух, а на кожух — подушку, а поверх подушки са- дять наречену розплітати їй, як кажуть, «росу косу». Тоді вінчальна матка знову просить у старости бла- гословення, а саме: — Пані старосто! — Слухам! — Проше багословенства! Благословили-сти віно- чок ушивати, благословіть же і росу косу росплести! Староста: — Най Бог благословит і ви, сосіди блискі і далекі! Всі відповідають: — Бог благословит! Тоді приступають до нареченої батько, мати, і всі родичі — починають розплітати і дуже всі плачуть хто тільки є в хаті, а дружки співають: До Дунаю стижичка, Ішла нею Палазечка. Росу косу чесала Та на Дунай пускала. — Плини, косо, с водою, Я зараз за тобою! Станимо спочивати, Будимо дрібні листи писати, До батенька посилати. Нихай батенько знає, За кого мене дає! — Знаю, донинько, знаю, Долі тобі не вгадаю! 2-га пісня — Грайти, музикі, різко! кланяйся, Палазю, ниско! Отцеви-матинонці, всі свої родинонці, Старому, малому, Богови святому! кланяйся, Іваню, кланяйся, Низенько до ніжок падай. каждий ти скажи: Благослови, Боже! Після цієї пісні мати бере від кожної дружки по хустці, нав’язують на них по кілька калачів із пше- ничного борошна печених і кажуть: «Ото, сину, бу- дети мати класти по одні парі калачів, де вам скаже Палазя поставити». І зітхає: «Ох, Божи мій, Божи, сину мій Палазю моя — дочко моя мила, та сбирай- тися, вже бо н[и]рано буде!». Тоді наречений або наречена стає попереду біля порога, тримаючи теж калач на руці, котрого не можна ніде залишати, доки не звінчається. Мати кропить їх свяченою водою, а дружки співають і ви- ходять за поріг: кропи нас, мати, Свяченою водою, а Господь кропит Доброю долинькою! За сею піснею ідуть насамперед до священика. І кого б дорогою не зустрів, повинен схилитися до зем- 567Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 лі, поцілувати його в руку і просити благословення, хоч би найменше ішло дитя, то він повинен так ска- зати, на що йому скажуть: «Боже тя благослови щастьом-здоровльом і доброю долинькою!». На що наречений відповідає: «Спасибі й за слово добри!». І йде, куди йому треба. Порядок 5-й Коли наречений і наречена обійдуть своїх родичів і знайомих, тоді просто повертаються до свого дому. Бояри 9 починають гукати: «Ух, ух, ух, ух!», а друж- ки співати: Ой матінко-утко, Звивай жи ся хутко, Бо ми ся увивали — все сило звоювали Ще й дома ночували! Ух, ух, ух, ух! Місяцю-рогоженьку, Світи нам дороженьку, Щоби ми ни зблудили, віночка ни згубили. Ух, ух, ух, ух! Заходять до хати, зупиняються в сінцях, «буяри» співають: Добривичир тому, Хто є у сім дому — Старому, малому І Богови святому! На що їм відповідають з хати інші: Добри здоровля тому, Хто прийшов до сего дому — Старому малому І Богови святому! Так повторюють тричі, а за третім разом входять до хати і кажуть: «Добрий вечір вам!». Їм відпові- дають: «Дай Боже здоровля!» і співають: Прийшла Палазя с села, Смутна та нивисела, всі двори обходила, Нігде сльози ни вронила. На батечків двір прийшла — Сіла, заплакала. Після завершення цієї пісні боярин бере калач, який принесли з собою із села, і виходить у сінці, стає біля порога, по той бік, а дружка по цей [бік] і 9 У рукописі варіанти: «бояри» / «буяри». ламають на порозі калач, яким наділяють по шма- точку всіх на весіллі, хто б то не був. Потім свахи, матка вінчальна і дружки ідуть за стіл вити «гильце», а бояри залишаються танцювати. «Гильце» 10 — значить чотири чи п’ять прутиків, що виросли із одного сучка якого б не було дерева. «Буярин» рубає, вносить до хати, застромлює його у великий житній хліб, ставить на столі, дружки об- вивають його зіллям і називають «гельце». Під час звивання «гильця» 11 дружки співають, а музика в такт з ними грає: крамарі, купці ідуть, Золоті квіти везуть. Ходімо копувати — Гиличка довивати! Коли завершать вити, тоді дружки ставлять його на тарілку і співають до «буяр», щоб ті заплатили за працю: Ой я світилка, менша всіх, Та звила гилечко краще всіх. — Ой, дружбонько-сердци, викупи собі гильце! Ни за вилику втрату — За горівочки кварту! Боярин ніби того й не чує — танцює, а дружки піднімають гільце вгору, співають: Дружба світилки злякався, в солому сховався. Солома — ни полова, Дружбоньку поколола. а миші шилист[і]ли — Мало дружбу ни зьзіли. Нима дружби вдома, Поїхав до вільхова. Рублика миняти — Гиличко викупляти. — Було, дружбо, Та ни дружбити — взяти ціп, іти молотити. Шостачка заробити, Гиличко викупити. Потім дружба кладе кілька копійок на тарілку, бере гільце від дружки і танцює з ним кілька хвилин, по- тім ставить його на стіл і просить у нареченого чогось закусити, каже: «Вони-смо ся натрудили, горівки би випили і мясця закусили, то лутше би погуляли!». 10 У рукописі варіанти: «гильце» / «гельце». 11 У рукописі помилково «венца». Оксана Шалак568 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Батько нареченого пригощає їх горілкою і закускою, примовляючи: «Живітся, діточки, та спасибі й, що услугуєти мому синові, і як вам прийди час до поро- га носом сидіти, то він вам услужит!». Після того ви- ходять у двір і хто хоче, то танцює, а хто ні — іде собі відпочивати, доки просити будуть на почесну. Порядок 6-й Ось незадовго виходить староста у двір і гукає три- чі: «Дутка в ріг, а проше на місце». За третім разом збираються всі перед порогом: наречений стає попе- реду, буяри біля нього, а батько вінчальний бере за хустку, потім наречений, а за ним і його буяри. Тоді староста вдаряє палицею по одвірках дверей і каже: «Пані старший дружбо, проше благословенства!». Дружба відповідає, теж ударяючи палицею: «Нєх пан Бух благослови!». Так повторюють тричі, а за третім разом входять до хати і співають: Ой грали ж ми, грали Попід небесами. Золотими подковками. Після цього обходять кругом стола і співають: Ой брат брата За стіл віде рано-рано —Хто ж тобі, брати, Наймилішій та ранесенько? — Наймиліщий мині Батенько та ранесенько! — Ой ниправду, Брати, кажеш рано-рано. — Наймиліща мині Матінька та ранисенько! — І се, брати, Ниправду кажеш рано-рано. Наймиліща мині Палазя та ранисенько! Ци се правду, брати, кажеш рано-рано! Коли обійдуть тричі, тоді молодий бере тарілку, «завиває» хусткою собі руку, тобто готується про- сити на почесну. Дружки співають: — Гадайти, родино, Гадайти, По червоному Скидайти! Помалу, родино, Пийти, Нам шклянок Ни побийти! У нас шклянки Дорогіє По штире золотії! Тоді староста просить батька нареченого так: «Десь тут єсть нашого пана молодого батько родзений, про- сит пан 12 молодий на чашу вина. А як то проше, а про- ше же батько, проше!». Йому відповідає дружба: «Нима єго в дому, поїхав пеньками по бички!». Перегодом батько іде, несе в руках кілька коп[ійок], тоді староста знову гукає на все горло: «Єдзі, єдзі! Гий, висели музики, грайти батькові вівад!» Тоді му- зики починають грати, а дружби танцювати і гукати: «Вівад, вівад!» — і плещуть в долоні. Потім батько випиває чарку горілки і дарує чим-небудь сина: во- лами, коровами або ж чимось іншим. Такий порядок триває доти, доки не перечастують усіх, хто є в хаті. Потім вечеряють і танцюють до білого дня. Порядок 7-й Неділя У неділю вдосвіта збираються до церкви, тоді ста- роста просить у батька [і матері] благословення: «Батьку і мамо родзоні, благословіт своє дитя до шлюбу виражати в добрий час!». Тоді батько бере хліб-сіль, наречений вклоняється, цілує хліб, бать- ка і маму в руки — і [вони] кажуть: «Най тя Бог благословит!» [Батько? Мати?] кропить свяченою водою — і вони рушають у дорогу. Порядок 8-й Після вінчання виходять із церкви, наречений рушає до свого дому, а наречена — до свого. Співають: Радуйся, матіночко, взяло шлюб дитяточко — Як їдно, так другоє, Типер твої обоє. Дякуєм попонькови, Як свому батинькові, Що нам шлюб дав — Нимного взяв: Півтора золотого від пана молодого. — Гоя, матинько, гоя, вже ж я ни твоя! вже ж я того пана, Що я с ним шлюб взяла! 12 У рукописі слово «панъ» вжито двічі. 569Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 Приходять додому, мати виходить проти них з го- рілкою, хлібом у вивернутому кожусі — назовні шер- стю, стає на порозі, дає їм по чарці горілки, потім за- ходять до хати, сідають кругом столу, починають обі- дати, дружби крають хліб, а дружки співають: крає дружбонька, крає, Золотий ножик має, Очонька, як тирночки, Бровоньки, як шнурочки. Святі апостоли Сидят поза столи, а тримают мірку, Щоб пити горівку. — Ой ви, апостоли Іоанни, попивайти, а до тої мірки Собі доливайти! Ручки, як папіри — Півбохоньця хліба сьзіли. Потім під вечір збираються і їдуть до нареченої. Тоді замикають у нареченої ворота, ніби вони не туди заїхали, куди треба, кажуть: — А сконд панови? Відповідають: — Ми єстим сдалека. — Чого ж ви пшиєхали так, як розбійники до дому нашого? — Ми не розбійники, але тут мами нашого коза- ка, хцеми єго одебраць до себи! — Ні-ні, едз[ц]е собі, дзе хцеце, а то ми єще ска- жим вас повинзаць, бо ви не потрафили, ктуранди вам потшебно! Тоді боярин каже: — Ви нам того і не говоріт, бо ми так не приїха- ли, али у нас єсть пашпорт, коли хочети, то ми вам покажимо і ще прочитаємо! Тут виймає дружба якийсь шмат паперу і від- дає старості. Староста розгортає цей шмат, а дружки нареченої вихоплюють з рук, тоді знову між ними відбувається перепалка. Потім мати на- реченої виходить у кожусі, вивернутому назовні шерстю, обсипає всіх, хто приїхав, озимим житом, горіхами, пшеницею — і каже: «Благослови вас, Божи!». Тоді наливає в горнятко води і п’є 13 до зятя, зять бере і не п’є, тільки торкається ротом до горнятка і кидає через голову — знак того, що коли горня розіб’ється, то погано будуть жити, а 13 У рукописі «пьютъ». якщо ні — то добре. Потім впускають [гостей] в сіни, і дружки співають: а що ж тото та наїхало: Чи с міста мєщани, Чи с сила силяни? Ой зять ся нам стелит По подвіру хмелим, У сінях барвінком, а в хаті васильком, а за столом-столом Сивеньким соколом! Свахи співають: Нигде жи ми ни залучили, Та до свата ни заїхали. Якби вони нам свати — Пустили би нас до хати! До п’єця загрітися, На молоду подивитися. Потім заходять до хати, чіпляються за хустки і об- ходять кругом столу тричі поза плечі людей, бо наре- чена, схиливши голову до столу, сидить власне для того, щоб наречений на третій раз сів біля неї, [він] повинен відірвати її від столу і поцілувати. Потім їх частують, дають вечеряти, а молодим зв’яжуть ложки червоною стрічкою або ниткою з пояса, щоб вони навіть і шмат- ка хліба не брали в руки, доки їх не накриє дружба хуст- кою або серпанком. Накривають так: дружба бере дві палички, на них ставить покривало і танцює до [моло- дих]. Коли хоче накрити, то одна, яку називають стар- шою дружкою, відштовхує хусткою і співає: Покриванка плаче, Покриватися хочи. Якби вона ни хотіла, За столом би ни сіділа! Потім за третім разом накриють [наречених] обох разом — всі в один голос співають: Бив мене муж Три рази юж. Бив мене торбою: — Будь, мила, доброю! Я с того зла Спати лягла, встала раненько, вмила личенько, Поснідала. Зьзіла вола і барана, 2 горшки кашечки, 23 качички, Оксана Шалак570 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 70 поросят — І ще голодна! — встаньти, буяри, встаньти! Честь-хвалу дайти! Наперед Богу святому І кухарочці. І єго чилядонці За хліби поставлено За воли посолино І за добру злагоду П’єм горівку, як воду! Де ж ми подіїмо, Що пана ни маємо. Бо наш пан паню має І за слуги ни дбає! — куда ж ти, Палазю, ходила, Що тобі головочка побіліла? — Ой, ходила, моя мамцю, в вишневий сад, Та на мою головочку цвіт упав! ані єго буйний вітир ни звіє, ані єго отец-мати ни здійми! а вже суниці-полуниці минают, а вже ж твої, Палазю, вичирниці пропадают! Попід лучину [столочино гостямі]. Ой туди їхав Данило з буярами, Єму калина дорогу заступила. виймав сабельку, став калину ру[б]ати 14, Стала калина до него примовляти 15: — Ой, ни для тебе калина насажена, але для теби Горпина 16 наражена. Рутка, Данилку 17, рутка, Данилку, кличе тебе голубка Білого покриваня — [вічного] завиваня. Після цього дружба бере нареченого і наречену, веде їх в комору і каже: «Івани, іди та начінай орати ціли- ну в добру годину!». Виходить від них і каже до мате- рі нареченого: «Занисім дітям що їсти, бо вони мают… їдно на другого сеї ночі лісти». Мати вносить їм цілу смажену курку: «Нати, діти, курку пичену, а потому будити ділитися сирвою!». Вони починають їсти, а мати йде від них до хати просити присутніх гостей за стіл і дістає їм горілки [і] закуску, примовляючи: «Про- шу живитися, бо вже наші молодята пішли боротися. 14 У рукописі «рухати». 15 У рукописі рос. графікою «примовляты». 16 Мало б бути названа «Палазя», оскільки це ім’я вказане в інших піснях. 17 В інших піснях і словесних формулах «Іванко». Будем бачити взавтра по дні, чіє що буди на кім, то той був на тім». Після закуски виходять у двір, музи- ка грає, вони танцюють і йдуть відпочивати. Порядок 8-й Понеділок, ранок Досвіта входить дружба і староста в комору і за- питують нареченого: — А що, Івани, яка цілина? Добри ся орало? Буде що пані робити, як думаєш? — Я думаю, що цілина добра, ще перелогом сто- яла, ніхто і до сеї пори її ни горав. Потім вводять їх до хати, дають закуску, після за- куски запрягають коней, виносять бодню з речами, на приготованій постелі сідають свахи, беруть на палиці нав’язують соломи і ніби прядуть, хочуть, щоб наре- чений заплатив їм що-небудь за постіль і співають: Пряде пряха, торкочи, Чогось вона за постиль хоче — Штири рублі від молодого, а три гроші молоді, Бо буде товктися по ні. Наречений кидає свахам кілька коп[ійок], дає по чарці горілки, дружба бере постіль, виносить на віз, наречений сідає на подушки, наречена біля нього, свахи на іншому возі в руках тримають звите в су- боту гільце і співають: — Загортай, мамц[ю] 18, жар-жар, коли тобі дочк[и] 19 жаль-жаль! кидай в п’єц дрова, Бувай, мамцю, здорова! — Бувайти, лави, здоров[і] 20, Припічки мальован[і] 21 — Хто ж вас буди малювати? — Берем дівку с хати. Баба ярмо спалила, Нам обідати ни зварила. Ще ж вона друге спалить — Нам обідати зварить 22. — вирнися, зятеньку, вирнися, Свої матинці за поріг вклонися! Ни за той пиріг печенний, али за той піріг 23 варенний, 18 У рукописі рос. графікою: «мамци». 19 У рукописі рос. графікою: «дочки». 20 У рукописі рос. графікою: «здоровы». 21 У рукописі рос. графікою: «мальованы». 22 У рукописі рос. графікою: «сварить». 23 У рукописі рос. графікою: «пириг», хоч у попередньому рядку — «пыриг». 571Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 Сеї ночі пробованний, від живота проколинний. Цу коника, цу — Ми ни хочемо борщу. На Бога упадайти — Нам капусти дайти! возьміт собі тоє, Дайти нам що іншоє, від сего ще лишні! — а де ж ся я подію, Моє сирдинятко? — Сховаю тя на постелю Під білу пирину, Сама ляжу на постелі Та скажу, що згину! ввийшов старий / 2 Та взявся питати, Я ни можу, молода, Голови подняти. — Піди, старий, / 2 вниси мині меду! Пішов 24 старий /2 Меду колопати, а я взяла за рученьку Та й вивила За ручку с хати. — втікав же я 4 плоти, 4 перилази, Як попоров Старий ціпом аж 4 рази. Бияк, бияк дириновий 25, а ув’язь зилізна. Як попоров 4 рази — аж шкура облізла. Здаєтся міні, ни хорів — Ни можу ходити. Буду знати, помятати, Як чужі жінки 26 любити! На півдорозі стають, починають пити горілку, ухкають: «Ух, ух!» і співають: а вже і неньці то докучило 27, кватирочку вичиняючи, [Нивісточки дожидаючи —] Нивісточки молоденької, Ягодочки червоненької. — вичини, мати, ліску, 24 У рукописі рос. графікою: «пышов». 25 Дириновий — дереновий, із кизилу. 26 У рукописі рос. графікою: «жынкы». 27 У рукописі рос. графікою: «докучило». визем тобі нивістку — Чирвону, як калину. Солодку, як малину! Й а в ниділю пізно Мижи ноги щось влізло. в пониділок рано Іще свирбит, мамо! Приїжджають до хати нареченого, стають перед порогом, мати виходить проти них у кожусі, вивер- нутому назовні шерстю з хлібом-сіллю і запитує 28 наречену: — С чим ти, доню, при[й]шла до мени? Наречена відповідає: — С хлібом-солью, с щастям і здоровлям, і с ва- шим сином Іваном вам на послугу! Тоді мати бере шматок полотна, стелить під ноги нареченій від сінного порога далі до стола, аби вона не ступала по долівці, а по полотні (знак того, що щастя не буде їх полишати до кінця життя). [Усі] сідають до столу і подають закуску і горіл- ку, примовляючи: «Вівад, нашим молодятам!». По- тім виходять із-за столу, ставлять стілець, на нього подушку і кожух: «А зверх того кожуха нихай сідає молодуха!». Наречений сідає на приготовлене міс- це, бере на коліна наречену, вінчальна мати бере очі- пок, кладе їй на голову, вона зриває і відкидає від себе — і то повторює тричі. Потім [вінчальна мати] зав’яже голову хусткою, а свахи співають: Ни завивайти мине, Нічого нима в мени! Пасла я ягняточка […] виртів паук стелю Та впав на постелю. Де Палазя лижала — Там рожа процвітала. [Там рожа процвітала,] Палазю с Іванком витала. а з лиха та ни тямлюся, Я думаю, що відаюся. вже в ниділю пізно Мижи ноги щось улізло, а в пониділок рано Ще хочится, мамо! Сиділа на припічку — влитіла сова в п…. Подивітся, хлопці, Чи є сова в п…. 28 У рукописі помилково: «спрашуютъ» — запитують. Оксана Шалак572 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 Хлопці ся подивили — І ще далі застромили. Під час зав’язування дружка зав’є якою-небудь ганчіркою макогін і кидає під ноги нареченій — власне для того, аби незабаром народилося дитя до року. Наречена встає з колін нареченого і кульгає на одну ногу та не бачить на одне око. З нареченого присутні на весіллі насміхаються так: — А диви-но ти ся, Івани, що то таке зробилося с твої жінки? Се якась нипотрібниця крива, ще ніби сліпа до того. Досить, що нікуди вона ни здібна! Така сцена, отже, продовжується різними словами. Потім кладуть їй 29 на голову червоний пояс — так, що й очі закриють, наречений бере за хустку і віддає дружбі, примовляючи: «На, дивися, яку гар- ну береш с собою, абись міні таку і привів». Але якщо кому дружба віддає наречену з рук, то мусить тому заплатити штраф — півока горілки, а то не по- верне наречену йому, тільки насміхатимуться з ньо- го. Ідучи дорогою співають: На виводини ідемо, Молоду видемо. Молода, як калина, любая дівчина. Солодка, як малина. кобила вербу везла — Молода в біду змерзла. Молодий забігає — Шапкою закриває. Закривав же він три дні І три ночі — аж доки Єму ни випалила очі. Після приходу в церкву священик, прочитавши їй молитву на порозі, відсилає назад додому. По приході додому наречену залишають у дворі, а приведуть у та- кому одязі хлопця. Дружба й каже: «На тобі твою жін- ку!». Він відповідає: «Я тобі дав ни с кілком, али ти сам знаєш с чим вона була, с дз[юров]». Потім виводять наречену, вип’ють по чарці горілки, закусять — що по- дадуть на стіл, танцюють із приграванням музики. У вівторок. Пропій Наряжають одного дружбу і посилають за батьком і матір’ю нареченої, що називається «за пропоєм». 29 Нареченій. Дають йому калач і кажуть: «Іди до сватів, постав сей честний дар на стіл і проси від мени, щоб були ласкаві потрудилися приїхати до нас на пропій». Дружба приходит до свата, ставить калач на стіл і каже: «Кланяєтся вам сват сим святим хлібом і про- сит вас бути у себи на пропій». Тоді всі збираються і їдуть до свата — співають: Ни рій тото ся роїт, То пропій ся стелит — Горою-долиною За свою дитиною. — вийди, Палазю, вийди, Чи ни маєш кривди? Бо їди отец і мати За кривду ся спитати. Післаний дружба співає: Сиділа 30 Палазя на мості, Просила свого роду у гості: — Хоць їдь, ни їдь, родочку, Роздерли мині сеї ночі п..з..у! Добрая година настала, Що Палазя по свою родину послала. Післала 4 коні, а 5-й віз, Шестого перевозчика, щоб привіз. Дала 4 червонних на страву, Щоб привезли 31 її родину на славу. — Ни журися, Палазю, ни журися, Бо ще тобі ни роздер тої біди До задної дзюри! вже як буди тая дзюра роздерта, Тогда буди родина пріветна. Після приїзду на подвір’я свата, зав’язують якогось хлопця в хустку і посилають проти батька і матері на- реченої. [Він] уклониться і просить до хати, але вони знають, що це не їх донька, а тільки для сміху пере- брали дружбу, [тому] не йдуть до хати, а співають: То ни наша дитина, То якась відміна, Біда єму по коліна. — Де твоя, Палазю, хустина, Що тубі дала родина? возьми постили по дворі Свї милі род[и]ні. Бо приїхали до теби, відвідати, чи єсть у теби Та непочата дзюра, Чи така, як була учора? 30 У рукописі рос. графікою: «сидыла». 31 У рукописі рос. графікою: «привезлы». 573Рукопис подільського весілля з архіву Олександра кістяківського: атрибутування і текстологія ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 3 (117), 2014 Дружба, завитий у хустину, співає: Тирнинка — то не дирево, Проколола попід черево. Треба вам показати, Чи ни можна її залатати? Як ни схочити латати, То будут далі пробивати. Після цього виходить наречена з хлібом, кланя- ється батькоі і матері, просить зайти до хати. Тоді вони заходять до хати, віддають всім присутнім честь, примовляючи: — Що в вас доброго чувати? — Гараз[д], слава Богу! — Як у вас там слава Богу, тількі що нам скучно без Палазі та приїхали її трохи відвідати, чи нима якої кривди у вас? Сват просить приїжджих іти за стіл разом з на- реченою, а наречений повинен їм прислужити під час закусування. Дають горілку, закуску, під час заку- сування співають: Сдригнулися 32 стіни, Де пропійчани сіли. а ще гірше сдригнутся, Як горівки нап’ются. Після закусування наречені стають біля столу, дружба кладе шапку нареченого на наречену, дає їм тарілку, чарку, а сам тримає горілку, наливає в чарку і просить випити по чарці горілки всіх присутніх, що називається «пропити», тобто, хто вип’є горілки, той подарує щось, наприклад, вівцю, гуску, порося, одну галетку зерна якого-небудь і т. ін. для того, щоб мо- лодята на перших порах обжились господарством. До чарки горілки просить так: «Десь ту єсть нашої пані молодої або молодого рідний батько — [молодий, молода] просить на чашу вина. А я ж то проше, а про- ше, а проше. [Коли] підходить пити, дружба вигукує: «Весел[і] 33, грайти вівад нашему батькові!». [Всі] пле- щуть в долоні да все: «Вівад!». А молодші дружби танцюють і б’ють кулаками в комин або стіну так, що замазка з них совсім осипається, всі вигукують: «Ві- ват! Бо княгиня молода мастити ще годна! Вівад!» — і це триває, доки не почастує всіх. І якщо хто що обі- цяє дати, то староста тримає в руках палицю, дере по стіні або перекладині, тобто сволоку, ніби записує для пам’яті, щоби не забути вимагати згодом від них обі- 32 У рукописі рос. графікою: «сдрыгнилыся». 33 У рукописі рос. графікою: «веселы». цяного. Якщо музика підходить пити чарку горілки, то приймає склянку і дарує від себе такі предмети: — Дарую вам, молодята, три стодоли, в єдні — мак, в другі — так, в треті — курка в голову за- йшла, нім єдно зерно поїла. І дарую вам гелетку про- са, щоб стояв молоді живіт 34 вище носа, і дарую вам гелетку гороху, щоби-сти зробили хлопця до року і ще дарую три шнури поля, щоб на однім сіяли, на другім — орали, а на третім, щоб ся є.б.л.и. І ще да- рую єдну свиняку, щоб молода щодня цюлювала [мо- лодого] в ср… І дару[ю] горнец маку, щоб молодий молоду поцюлював 35 в с.р.ку!». Як ни прийдиш ізвечіра, Прийди в час-годину, а я свого миленького Пошлю по калину. — Іди, дочко, за ворота [гуляти], Як батько буде іти — Даш до хати знати. вийшла дочка — та в [долоні плеще] 36 : — Гуляла, мамо, ни іде батько іще! Подивлюся у кватиру — калину видненько… 37 Після перепою дають обідати, по обіді сват зі сва- том прощаються, і всі прибулі вирушають до свого дому з піснями: Були ми на пропою, Їли ми бараболю, Питрушку-пастирнак 38 — Щось наші Палазі ни так! вчера була під калиною, а ниньки роздерто під животиною. На горі таракула 39 — Ни боїтся дівка х… — Чого ж мині боятися, коли треба ї…? Гоп-цуп, тара-ра, Ни питала, ни дала. Настоячи ни достав, Бо коротку п.… мав. Я казала купи сито, а він купив ришето. Я казала: — лижи тихо! — 34 У рукописі рос. графікою: «живитъ». 35 У рукописі рос. графікою: «поцюлував». 36 Нерозбірливо, можливо: «в долині палаци». 37 Пісню подано незавершеною. 38 У рукописі рос. графікою: «постырнакъ». 39 Можливо, «таракуца» — декоративний гарбуз. Слово зафіксоване [8]. Оксана Шалак574 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (117), 2014 а він мене за тото. — Нащо мині жинитися, Нащо мині жінки? коли мині молодиці купуют горівки? Їдна взяла кватирочку, а друга — півкварти, кличут мене, молодого, С собою до хати. Як в саду, так в лісі, Як засадю — так ни бійся 40! Я такий звичай маю: Як упхаю — ни виймаю. Середа Цього дня посилає батько нареченої кого-небудь зі своїх родичів за сватом і за дітьми, щоби просити їх приїхати до нього на бенкет, що називають «на хліб». Дає йому пару калачів і півока горілки. По- сланець приходить до свата, ставить те все на стіл і просить від [імені] свата бути у нього «на хлібі». Потім збираються батько-мати нареченого, а також молодята і родичі їх і йдуть до свата, де співають, танцюють цілий день, потім просять свата до себе на вечерю. [Коли] музика відіграє «Добрій вечір!», розходяться додому, чим і завершується весілля. 1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі — ІР НБУ). — Ф. 1. — Од. зб. 652. — (Подольськое весілля Вінницького повіту в с. Хомутинцях записав Ст. Руданський 20— 30.ІХ.1861). 2. ІР НБУ. — Ф. 36. — Од. зб. 133. — (Пісні з Поді- лля в записах А. Димінського). 3. ІР НБУ. — Ф. 61. — Од. зб. 271. — (Свадьба Ушиц кого уезда, села Струги [70 гг. ХІХ в.] ; Арх. О. Кістяківського). 4. а. к. Свадебные песни, записанные в Подольской гу- бернии / А. К. // КСт. — 1897. — № 3. — Март. — С. 375—395. 5. верин[б. і.], «Весиля» или крестьянская свадьба в Подольской губ. Ново- Ушицкого у. / Верин // ПГВ. — 1898. — № 18, 35, 49. 6. Дучинский Н. Свадебные обряды в Ольгопольском уезде Подольской губернии / Н. Дучинский // ЖСт. — 1896. — Вып. 3—4. — С. 501—522. 7. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850— 1860 рр. / упоряд. М. Левченко. — К. : Друкарня УАН, 1928. — 598 с. 40 У рукописі рос. графікою: «ны боюся». 8. Опыт южнорусского словаря. Труд К. Шейковского : в 4 т. — Т. V: Т-Ю. — М. : Типография Р. Лисснер и Ю. Роман, 1883. — С. 16. 9. Рыбский Ф. Свадебные обряды и песни в м. Макове Ка- менецкого уезда Подольской губернии / Рыбский Фео- фан // ЖСт. — 1895. — Вып. 2. — С. 222—234. 10. Сицинский Е. Сближение смерти с рождением и бра- ком в народной поэзии и обряде в Подольской губер- нии / Е Сецинский // ПЕВ. — 1885. — № 24. — С. 513—526. 11. Шалак О. Листи А. Димінського до О. Кістяківсько- го / Оксана Шалак // НТЕ. — 2007. — № 2. — С. 59—69. 12. Pieśni i obrzędy weselne ludu ruskiego w Zalewańszczyźnie / spisał Bolesław Popowski // Zbiór wia do mości do antro- pologii krajowej... — 1882. — T. VI. — S. 30—85. 13. Pieśni i obrzędy weselne ludu ruskiego z okolic Niemirowa na Podolu rosyjskiem / podała Lucyna hr. Stadnicka // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej... — 1888. — T. XII. — S. 103 —116. Oksana Shalak HANDWRITTEN DESCRIPTION OF PODILIAN WEDDING FROM OLEKSANDR KYSTYAKIVSKY’S ARCHIVE: ATTRIBUTIVE AND TEXTOLOGIC STUDIES Handwritten description of Podilian wedding, a document found in archive of known lawyer and criminology doctor O. Ky- styakivsky is being presented here to broader audience. Textual analysis of the manuscript has been performed with quite con- vincing conclusion as for the authorship of description, made by Podilian folklorist A. Dyminsky. In the article have been distin- guished some general methodological principles of recording kept by the folklorist and exemplified in the text of manuscript. Keywords: manuscript, archive, wedding, Andriy Dyminskiy, fixation, version. Оксана Шалак РУКОПИСЬ ПОДОЛЬСКОЙ СВАДЬБЫ ИЗ АРХИВА АЛЕКСАНДРА КИСТЯКИВСКОГО: АТРИБУТИРОВАНИЕ И ТЕКСТОЛОГИЯ Пpeдставлена рукопись подольской свадьбы, найденная в архиве известного юриста, доктора криминального права А. Кистякивского. О. Шалак провела текстологический анализ и аргументировано доказала авторство описания, его принадлежность подольскому фольклористу А. Ды- минскому. На примере найденной рукописи исследова- тельницей даны характеристики методологических прин- ципов фиксации явлений народной культуры и фщльклора Ключевые слова: рукопись, архив, свадьба, Андрей Ды- минский, фиксация, вариант.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94455
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1028-5091
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T14:13:38Z
publishDate	2014
publisher	Інститут народознавства НАН України
record_format	dspace
spelling	Шалак, О. 2016-02-11T13:54:48Z 2016-02-11T13:54:48Z 2014 Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія / О. Шалак // Народознавчі зошити. — 2014. — № 3 (117). — С. 561-574. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94455 Подається рукопис подільського весілля, віднайдений в архіві відомого юриста, доктора кримінального права О. Кістяківського. О. Шалак здійснила текстологічний аналіз і арґументовано довела авторство опису, що належить подільському фольклористові А. Димінському. Дослідниця охарактеризувала методологічні засади записування збирача на прикладі віднайденого рукопису. Handwritten description of Podilian wedding, a document found in archive of known lawyer and criminology doctor O. Kystyakivsky is being presented here to broader audience. Textual analysis of the manuscript has been performed with quite convincing conclusion as for the authorship of description, made by Podilian folklorist A. Dyminsky. In the article have been distinguished some general methodological principles of recording kept by the folklorist and exemplified in the text of manuscript. Пpeдставлена рукопись подольской свадьбы, найденная в архиве известного юриста, доктора криминального права А. Кистякивского. О. Шалак провела текстологический анализ и аргументировано доказала авторство описания, его принадлежность подольскому фольклористу А. Дыминскому. На примере найденной рукописи исследовательницей даны характеристики методологических принципов фиксации явлений народной культуры и фщльклора. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія Handwritten description of Podilian wedding from Oleksandr Kystyakivsky’s archive: attributive and textologic studies Рукопись подольской свадьбы из архива Александра Кистякивского: атрибутирование и текстология Article published earlier
spellingShingle	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія Шалак, О. Статті
title	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія
title_alt	Handwritten description of Podilian wedding from Oleksandr Kystyakivsky’s archive: attributive and textologic studies Рукопись подольской свадьбы из архива Александра Кистякивского: атрибутирование и текстология
title_full	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія
title_fullStr	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія
title_full_unstemmed	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія
title_short	Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія
title_sort	рукопис подільського весілля з архіву олександра кістяківського: атрибутування і текстологія
topic	Статті
topic_facet	Статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94455
work_keys_str_mv	AT šalako rukopispodílʹsʹkogovesíllâzarhívuoleksandrakístâkívsʹkogoatributuvannâítekstologíâ AT šalako handwrittendescriptionofpodilianweddingfromoleksandrkystyakivskysarchiveattributiveandtextologicstudies AT šalako rukopisʹpodolʹskoisvadʹbyizarhivaaleksandrakistâkivskogoatributirovanieitekstologiâ

Рукопис подільського весілля з архіву Олександра Кістяківського: атрибутування і текстологія

Institution

Ähnliche Einträge