Історія «походи» в літературі та фольклорі
Аналізується процес трансформації новітнього явища
 вокально-хореографічної творчості — «походи», яке простежується в українській культурі від початку ХХ ст. За
 одними припущеннями воно належить до весняного календарного фольклору, за іншими — до весільної хореографії.
 Авто...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94459 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історія «походи» в літературі та фольклорі / В. Давидюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 778-783. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860096613487214592 |
|---|---|
| author | Давидюк, В. |
| author_facet | Давидюк, В. |
| citation_txt | Історія «походи» в літературі та фольклорі / В. Давидюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 778-783. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Аналізується процес трансформації новітнього явища
вокально-хореографічної творчості — «походи», яке простежується в українській культурі від початку ХХ ст. За
одними припущеннями воно належить до весняного календарного фольклору, за іншими — до весільної хореографії.
Автор вважає, що фольклористи власне зафіксували процес його творення, через що воно й не знайшло своєї жанрової ніші. Водночас численні пісні-пританцівки, що співалися під час танцю, а також його опис в оповіданні Лесі
Українки «Одинак» дає можливість встановити основні
етапи його еволюції та трансформації. В цьому й виявляється його нетривала, але доволі експресивна історія.
The article has presented a process of analytical research in
transforming of pokhoda dance being the latest phenomenon of
vocal and choreographic folklore creativity and spread in Ukrainian
culture since the early XX c. According to some assumptions,
the dance has been an attribute of spring calendary folklore,
while to other ones pochodas were performed in the course
of wedding ceremonies. In author’s view the folklorists in fact
have fixed creational process of the custom and this was the
reason for the lack of own genre niche in pokhoda moves. Nevertheless
numerous, prytantsinka songs that accompanied the
dance and its description in The Single short story by Lesya
Ukrainka makes possible the establishment of some main stages
in evolving and transformings.in pokhoda custom. In this
way has appeared appeared not so long but quite expressive
story of the dance.
Проанализирован процесс трансформации новейшего явления вокально-хореографического творчества — «походы», которое прослеживается в украинской культуре с начала ХХ в. По одним предположениям оно принадлежит к
весеннему календарному фольклору, по другим — к свадебной хореографии. Автор считает, что фольклористы
собственно зафиксировали процесс его создания, из-за
чего оно и не нашло своей жанровой ниши. Одновременно
многочисленные песни-пританцовки, которые пелись во
время танца, а также его описание в рассказе Леси Украинки «Одиночка» дает возможность установить основные
этапы его эволюции и трансформации. В этом и проявляется его непродолжительная, но достаточно экспрессивная
история.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:26:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
«Похода» — це назва танцю. З нею він за-
фіксований лише в кількох селах на Захід-
ному Поліссі. Є в цьому краї і ще одна схожа на-
зва — «пόходи» або ж по-місцевому — «пόхуди».
Так називають пісні, які виконувались до танцю. Це
явище з розряду локальних, тому не знайшло широ-
кого висвітлення в спеціальній літературі. На разі іс-
нує тільки дві публікації на цю тему. Це збірник
«Народні танці Волині і Волинського Полісся у за-
писах Миколи Полятикіна» [1] і стаття Олекси
Ошуркевича «Пісенні походи зі Скулина» [2].
Особ ливість обох праць в тому, що одна стосується
винятково опису хореографії, інша — пісенного
фольклору, але з деякими спробами аналізу. Питан-
ня походження танцю та його еволюції в практичну
площину не ставилось. А це, здається, якраз і ста-
новить найбільший інтерес для дослідника.
Уперше про «пόхуди» я почув ще на початках сво-
єї фольклористичної діяльності — 1989 р. у Скулині,
майже поряд із відомим із творчості Лесі Українки озе-
ром Нечімля, яке в літературній інтерпретації стало
Нечимним. Місцеві старожили згадували, що за Поль-
щі молодь збиралась на пагорбі в лісі і водила «пόхуди».
Співали. Що саме? «Всякі пісні співали», — була їхня
відповідь. І все ж окремі тексти, які виринали з пам’яті,
нагадували ті, які на Поліссі, поближче до Західного
Бугу, називають «піснями до скоку». За описами по-
парної ходьби, яка при цьому відбувалась, я собі ви-
значив, що то, певно, були якісь весняні хороводи поль-
ського походження. Та оскільки жодних підтверджу-
ючих текстів під час цієї мандрівки записано не було,
про цей свій здогад я згадував хіба принагідно, діля-
чись сумнівами з луцькими колегами, які мали мож-
ливість бувати в Скулині чи спілкуватись зі скулинця-
ми під час різних фольклорних фестивалів. Мене, на
жаль, до Скулина більше жодна оказія не навертала.
Коломийковий (8+6) або ж козачковий (6+6)
склад тих поодиноких текстів звичний для танечних
пісень цієї місцевості. І тільки назва з наголосом на
першому складі та у замість о в ненаголошеному за
всіма ознаками була польською, хоч у прибузьких
говірках у на місці о також не рідкість. Однак наго-
лошений перший склад у звичному українському сло-
ві свідчив, якщо не про польське походження, то
принаймні про явний польський вплив. Здогад, що
то, мабуть, «по-польську» підтверджували й мої
співрозмовники. Таких, чия молодість припала на
царські (як тут називають — «миколаївські») часи,
і хто міг реально пам’ятати, чи ходили «пόхуди» ще © В. ДАВИДЮК, 2014
Віктор ДАВИДЮК
ІСТОРІЯ «ПОХОДИ»
В ЛІТЕРАТУРІ ТА ФОЛЬКЛОРІ
Аналізується процес трансформації новітнього явища
вокально-хореографічної творчості — «походи», яке про-
стежується в українській культурі від початку ХХ ст. За
одними припущеннями воно належить до весняного кален-
дарного фольклору, за іншими — до весільної хореографії.
Автор вважає, що фольклористи власне зафіксували про-
цес його творення, через що воно й не знайшло своєї жан-
рової ніші. Водночас численні пісні-пританцівки, що співа-
лися під час танцю, а також його опис в оповіданні Лесі
Українки «Одинак» дає можливість встановити основні
етапи його еволюції та трансформації. В цьому й виявля-
ється його нетривала, але доволі експресивна історія.
Ключові слова: фольклор, веснянки, танець, Леся Україн-
ка, «краков’як», «карапет».
779Історія «походи» в літературі та фольклорі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
до Польщі, знайти в цьому селі не вдалось. Чомусь
ніхто не запевнив, що це «ще баби наші співали». А
в інших селах Західного Полісся ця назва не трапля-
лася. Повірити в унікальність цього явища, в те, що
воно було лише в одному селі, теж важко, адже, фак-
тично, нічого унікального в ньому не було.
В усіх текстах пісень згадується про весняні види
робіт та розваг, а також про плани на одруження.
Цим вони уподібнювались до веснянок, різновидів
яких так багато на Західному Поліссі. Тільки ж ме-
лодії та складоритми інші, ніж у веснянок. Перева-
жає будова вірша (8+8). Іноді трапляється (8+6):
На вулеци скрипка ящеть,
Мине мате в куток тащеть:
— Сиде, доню, у куточку,
Праде собі на сорочку.
— Де ве дивке зимувале,
Що мні штанив ни наткале?
— Я напрєла два клубочке,
Й уснувала дві губочке,
Тай ни було чем дуткате,
Давай валом затігате [3, с. 38].
Ой не ходи коло гаю,
Не топчи розмаю.
Ой чого ж ти не женишся,
Маринин бугаю? 1
Усі наведені тексти записано там, де про «пόхуди»
нічого й не чули. Крім веснянок їх могли ще назива-
ти «царинними піснями» або ж «царівнами». Од-
нак у тих чи інших проявах саме явище вже існува-
ло. Цілком припустимо, що поки-що тільки на ста-
дії формування.
Одну з власноруч записаних у Скулині пісень
Олекса Ошуркевич впізнає в оповіданні Лесі Укра-
їнки «Одинак». Важливість цієї інформації в тому,
що письменниця описує манеру виконання цих пісень
ще до входження цих земель до Польщі 2. В оповідан-
ні ці тексти подаються як доповнення до танцю:
1 Аналогічні ойконіми Ковлє, Ворокомлє, Хотимлє, Ко-
пиллє балтського походження. Нинішнє місто Ковель
навіть магдебурзьке право отримало під старою назвою
Ковлє. Урочище Нечимля існує також біля с. Троянівка
Маневицького району Волинської області. Значення —
«трясовина».
2 Зап. у с. Прилісному Маневицького району Волинської
області. Респондентка Ганна Романик, 1914 р. н. називає
таку пісню веснянкою.
«Відтанцювавши «крутяха» з дівками, хлопці по-
чали самі без дівок «коло гаю походжаю»: тихо, по-
вагом проходжувались вони по двоє, похитуючись в
лад пісні, і співали:
коло гаю походжаю, в гаю не буваю,
а я свою дівчинойку по голосу знаю.
Дівчата стояли, дивилися, інші пересміхувались,
інші стояли смутні. Були й такі, що самі зачіпали
хлопців жартами та приспівували їм:
Погоріли болота, зосталися купи,
Женітеся, парубойки, аби не рекрути.
Ця пісня не сподобалась парубкам, вони покину-
ли «походжати» і почали брати дівок до «крутяха»»
[5, с. 105—125].
Як бачимо, структура танцю передбачала участь
у ньому хору, який виконував роль супроводу, щоб
не відволікати парубків від їхнього основного занят-
тя, оскільки сам танець, вочевидь, вимагав від хлоп-
ців серйозності та зосередженості. Такий сценарій
виконання можна вбачати в іншому тексті:
Танцювало два Гандрýхи,
Один слипий, другий глýхий.
І тут знову скидається на те, що текст переробле-
но з польського (jeden ślepy, drugi głuchy) або ж
створено під впливом польської мовної традиції: на-
голоси в словах і тут не на місці. Окрім усього сам
текст пісні чітко документує, що це був чоловічий
парний танець — його танцювало два Гандрухи.
Схоже, що в той час, коли його спостерігала Леся
Українка, танець ще не мав назви, тому що інший
названо конкретно — «крутях».
У понад двох із половиною тисячах танечних при-
співок, записаних на Західному Поліссі, які я спе-
ціально переглянув при підготовці цієї статті, ніде,
крім Скулина, про «пόхуди» не згадується. Однак
Микола Полятикін описує танець зі схожою назвою.
Та його «похода» збірна: хореографічний малюнок
записано в селі Залухові Ратнівського та в Невірі
Любешівського районів, а приспівки до танцю —
начебто в сусідньому з Невіром селі Велика Глуша.
На час роботи над збірником, який мені довелося
рецензувати, достеменно пригадати місця запису
приспівок автор не міг. Танець було записано та по-
ставлено на сцені ще 1979 р., а збірник готувався до
друку аж через 25 років.
віктор ДавИДюк780
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
Не факт, що танець, як і приспівки, могли вико-
нуватися й окремо. Зрештою, так танцюється біль-
ша частина танців. Канону цього явища як танцю з
приспівками принаймні на Західному Полісся на мо-
мент його фіксації фольклористами не було. Тим-то
якщо в Скулині «пόхуди» водили як веснянки, то в
Невірі та Залухові «похода» — це весільний танець
з жартівливими приспівками. «Найчастіше його тан-
цюють після того, як поділять коровай у молодого».
Принаймні так описує це явище Микола Полятикін
[1, с. 102].
Танець, схожий за манерою виконання до того,
який описала Леся Українка, я спостерігав 1993 р.
у с. Ворокомлі Камінь-Каширського району разом
з іншими учасниками експедицїї «Чумацькими
шляхами», яку організував Василь Скуратівський.
Танець виконували жінки у спеціальних строях
«барабанах». В них вдягались на весілля винятко-
во свахи. Приспівки були переважно жартівливо-
го характеру, серед них немало й сороміцьких. Од-
нак сам танець у цей час називався не «похода», а
«карапет».
Ходили вони парами, перелаштовувались, але не
повертались одна до одної обличчям і не вдавались
до обертальних рухів, як це заведено в парних тан-
цях, які зазвичай танцюють кавалери з дамами.
Білоруси вважають «карапет» своїм. Села Не-
вір і Залухів і справді дуже близько від білорусь-
кого кордону. Щоправда, тільки державного, але
не від етнічного, бо ще кілометрів за 150 від нього
все ще проживають українці. Одначе працівників
закладів культури навіть для найвіддаленіших сіл
Білорусі готують у Мінську, тому, чого навчать там,
те танцюватимуть не тільки в прикордонному біло-
руському селі, а й у сусідньому українському. Тож
як у білоруських, так і в українських селах досить
згадати про «карапет», як тут же цитують найві-
домішу приспівку:
Танцювала карапет, порвала ботінки,
Зосталися на ногах чулки та резінки.
Так, «майже по-українськи», як самі те визнають,
співають усі без винятку художні колективи Білору-
сі. Далі можуть виконувати менш відомі пісні, але
вже цілком білоруські. З такою ж упевненістю укра-
їнці вважають цей танець своїм, добираючи власні
тексти. Серед них і:
Погоріли болота, лишилися купи,
Женітеся, парубки, аби не в рекрути.
Усе, як і сто років тому, тільки назва танцю вже
інша. Змінилась і манера виконання. Частина тан-
цю — традиційні кроки та притупи з приспівками,
а на програш виконуються обертальні рухи «з при-
тулянням».
Подібну трансформацію раніше пережив
«краков’як», який має багато спільного з поліськи-
ми «пόхудами» й за ритмоскладом — (8+8). За
деякими даними його історія починається ще з
ХІV cт. Допоки в ХVІІ ст. він не набув популяр-
ності серед польської шляхти, це був чоловічий та-
нець. В такому вигляді він нібито потрапив і на укра-
їнські землі, де особливо на Правобережжі став од-
ним із найпопулярніших українських танців. Згодом,
у ХІХ ст., перейшовши до салонів, він змінив свій
маєстат, ставши парним танцем. Сьогодні його вва-
жають своїм не тільки поляки, а й українці, білору-
си, навіть башкири. І в цьому є свій резон. У кож-
ній із місцевостей він пройшов власну обробку, а
тому незмінним залишився тільки музичний супро-
від, що ж до хореографії, то вона має свої націо-
нальні і навіть регіональні варіанти. До прикладу,
український варіант танцю навіть ближчий до війсь-
кового, яким був від початку, ніж польський, бо коли
в польському переважають підстрибування, то в
українському — кроки, ходьба.
Механізм зміни традиційного українського
«краков’яка» в парний танець добре відображає одна
з танечних пісень у «краков’яковому» розмірі:
— Ти, козаче, гулять гуляй,
Та до мене не притуляй.
— Що то мені за гуляння,
коли нема притуляння?
Т. зв. притуляння було основою всіх європейських
танців. В цьому була закладена їх сексуальність.
Звідти виникає питання, чи таки європейське ко-
ріння має непарний «краков’як». Непарні танці
властиві азіатам, в їх числі й т. зв. «росіянам», осно-
ву хореографії яких складають індокитайські тра-
диції [4]. Однак «Краков’як» був хоч і чоловічим,
але парним танцем (як тут не згадати: «Танцювало
два Гандрухи…»?). Крім того, в азійських танцях,
наче змагаючись між собою, чоловік демонструє
свою вправність та темперамент, у той час як жін-
781Історія «походи» в літературі та фольклорі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
ка вдається до стилізованої повільної ходи. Серед
європейців такі танці помічені лише в іспанців, але
й там їхнє поширення пояснюють циганськими та
мавританськими впливами.
Як «краков’як», так і «похода» та «карапет» цієї
змагальності не виявляють. Відтак, у них скоріш мож-
на вбачати цілком самостійну генетичну лінію, ніж
уплив азійської традиції. Хоча аналогічні українські
чоловічі танці «аркан», «гопак» мають щось і від Схо-
ду. Але, знову ж таки, у них, крім постановочного
сценічного «гопака», жінки участі не беруть.
З дитинства мені запам’ятався текст, яким стар-
ші люди реагували на слово «краков’як», подібно до
того, як охарактеризовували «карапет»:
Гоноровиї поляке
все танцюють краков’яке,
а дурнеї мужике
все гарцюють гопаке.
Виходить, функціонально «краков’як» та «гопак»
взаємозамінювали один одного, залежно не так від
національності, наскільки від маєстату виконавців.
Вже з оціночного ставлення до одного та іншого тан-
ців, висловленого в приспівці, безумовно, самокри-
тичними українцями, а не поляками, зрозуміло, що
«краков’як» мав ширші перспективи для свого по-
дальшого просування, ніж «гопак». Проте як один,
так і інший, як суто парубочі танці, могли виникну-
ти лише в умовах агамії. Довідка про те, що краков’як
виник в середовищі краківських міщан, у зв’язку з
цим викликає сумніви. Яка агамія в умовах місько-
го середовища? Радше в Кракові він отримав свою
теперішню назву. Існує й інший, гіпотетичний, варі-
ант відповіді. «Краков’яком» міг стати танець зі схо-
жою назвою, яка виникла в іншому мовному середо-
вищі, а тому була перекручена на власний манер.
Зрештою, така сама ситуація і з «карапетом»: зна-
чення назви цього танцю абсолютно не зрозуміле.
Не другорядне значення належить стратифіка-
ції пісень до «походи» за статевою ознакою вико-
навців. У добірці Олекси Ошуркевича співвідно-
шення дівочих до парубочих пісень становить
12 до 4. Окрім того, 11 зразків становлять діало-
гічні тексти, у 2-х із яких ініціатива діалогу нале-
жить дівчині, а в 6-ти — хлопцеві, в одній діалог
відбувається між самими парубками. В добірці Ми-
коли Полятикіна п’яти дівочим пісням, поєднаним
віночком, противагу складає лише одна парубоча.
Діалог присутній лише в одній, де він відбуваєть-
ся між жінкою й чоловіком. Ініціатива, знову ж та-
ки, належить жінці. Як бачимо, творцями більшос-
ті цих пісень була дівочо-жіноча частина суспіль-
ства. А навіть єдина пісня, представлена діалогом
між самими парубками, свідчить про те, що пісен-
ний супровід до танцю міг бути й тоді, коли цей та-
нець був суто чоловічим. Потрійне переважання
парубочої ініціативи в діалогах — ще один доказ
парубочого походження таких приспівок. Опонент
у таких піснях міг бути й уявним, оскільки вони
ілюст рують суто парубочий погляд на взаємини між
хлопцем і дівчиною.
Незважаючи на наявність у «пόхудах» діалогів,
будь-яка змагальність у них відсутня. Це ще один
доказ однорідності середовища їх походження. Від-
сутність колізій виказує, що між учасниками діало-
гу немає відмінностей, як зі статевого, так і з корпо-
ративного та ієрархічного боків. Отже, танець міг
від початку бути суто парубочим.
Парубочі танці існували в багатьох народів і за-
звичай були пов’язані з військовою сферою. Серед
дівочих гуртів одностатеві танці, як засвідчує і Леся
Українка, практикувалися в підлітковому середови-
щі. Це був своєрідний вишкіл, підготовка до танців
із парубками з досягненням певного вікового цензу.
Одначе окремих різновидів дівочих парних танців
не було. Можливо тому, що факти дівочої сегрегації
від колективу, на відміну від парубочої, історії не ві-
домі. Немає жодних згадок про таку і в фольклорі,
в той час, як про парубочу в купальських піснях зга-
дується в різних її проявах.
Отже, та «підмога» з боку дівчат, що стоять осто-
ронь під час парубочого танцю, про яку згадує Леся
Українка, — це перший крок у відступі від первин-
ної його форми. Окреме питання, наскільки органіч-
ний для цього танцю пісенний супровід. Більшість
чоловічих танців позбавлена такого доповнення. В
них навпаки присутня якась демонстративно підкрес-
лена, наче ритуально визначена мовчазність. Так
танцюють гуцульський «аркан», козацький «гопак»,
ірладські танці, за мелодіями тотожні з арканом,
тільки дещо повільніші. Однак в умовах парубочої
сегрегації природно могла виникати проблема з му-
зичним супроводом. В таких випадках альтернати-
ву можна було знайти в танечних приспівках. Самі
вони й подають приклад такої можливості:
віктор ДавИДюк782
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
Нащо мені музика,
Як я маю язика,
Сама собі злепечу,
Та й музици не плачу.
Лише з часом до парубочих за своєю суттю й по-
ходженням танців було допущено дівчат, внаслідок
чого й виникла змагальність, яка знаходила простір
для свого прояву винятково в словесних суперечках.
Тоді й увійшла в «пόхуди» купальська традиція ри-
туальних пересварок. Звідти поширилась у суміжні
сфери: з одного боку, розширивши календарний ді-
апазон на все весняно-літнє «гуляння» молоді, з ін-
шого — в весільну сферу, календарні рамки якої об-
межувалися вибором пари на Купала. Однак саме
для цього виду танців змагальність між парубками
й дівчатами виражена дуже слабо.
Леся Українка фактично застала «походжання» в
перехідному стані. Дівчата участі в танці не беруть,
але вже підспівують осторонь.
Олекса Ошуркевич вважає «пόходи» «новоутво-
реннями пізнішої формації» (не раніше ХІХ ст.), а
основною їх функцією вважає співну. Причину по-
яви такого новоутворення дослідник вбачає в тому,
що на той час «автохтонна веснянкова традиція з
об’єктивних причин почала поступово занепадати,
поступаючись місцем для новітнього етнокультур-
ного явища» [2, с. 96]. Однак свідчення респонден-
тів, на яких покликається автор, заперечують такий
занепад: «То ще не веснянки, веснянки інші» [2,
с. 95]. Отже, існували й веснянки. Однак у Скули-
ні, як і в цілому на Західному Поліссі, їх виконува-
ли лише до Великодня. «Пόходи», як стверджують
самі респонденти, виконувалися пізніше — «від
Паски до косовиці» [2, с. 95]. В багатьох місцевос-
тях Західного Полісся такі пісні називали «рогуль-
ками», а деінде й «розгульками». Вони були веселі-
ші, ніж веснянки, бо виконувалися після розговин,
тобто по закінченню великого посту. А тут уже ціл-
ком умісними були й танці.
Віднести «пόхуди» до співних веснянок-
новотворів не дозволяє одна далеко не маловажна
обставина. Навіть згадані рогульки, а також інші
регіональні назви календарних весняних пісень, се-
ред яких відомі «подолянки», «вородайки», «куко-
лі», «голєндарки», «бабоньки», «галі», «ягілки»,
«гаївки», «зозульки» — кожна співається тільки
на одну мелодію. До «пόход» Ошуркевич подає аж
чотири. Розцінити це інакше, ніж домінантним ста-
новищем музики (однозначно — танечної) щодо
тексту неможливо. Танець на момент появи цих тек-
стів дійшов того розвитку, що вже мав варіанти ви-
бору мелодій.
З іншого боку, традиція поширення назви заго-
ловного тексту як видового і на всі інші характерна
саме для календарних пісень. Якщо у Скулині вико-
нання пісень цього циклу заводили піснею «Коло
гаю походжаю» (а це, якщо вже було заведено раз,
то дотримувалося весь час), то назва «пόходи» ціл-
ком прийнятна для локального окреслення всього
циклу пісень цього періоду. Проблема в іншому. Вес-
нянок не виводили хлопці, а Леся Українка подає
«пόходи» саме як чоловічий танець, що супроводжу-
ється дівочим хором. Олекса Ошуркевич робив свої
записи перважно під час оглядів художньої самоді-
яльності, сцена ж має дещо відмінні закони, а про-
фесіоналізм режисерів масових дійств часто буває
далекий від знання законів фольклору, тому часто
можна побачити настільки «покращені» зразки, що
виводити веснянку можуть вийти навіть діди з ба-
бами. Та це не означає, що так треба. Вочевидь, ав-
тора статті підвів саме брак спостереження цього
явища в польових умовах.
Відправним моментом «пόхуд» можна вважати
чоловічий склад їх виконавців, а вже звідти можна
шукати й інші похідні властивості. У ХІХ ст. по-
штовхом до появи спочатку парного чоловічого тан-
цю, а вже тоді пісенних текстів до нього міг слугу-
вати польський «краков’як», який саме на той час
отримав значення бального танцю. Однак музичний
супровід текстів «пόход» зовсім інщий, ніж у
«краков’яка» (не 8+8, а 8+6 або ж 8+7, 6+6). Та
й сам термін «пόходи» може вважатись адекватним
тільки для танцю, оскільки акцентує саме на манері
хореографічного руху. Щодо пісень, він може сприй-
матися винятково як похідний від назви танцю, ана-
логічно до інших пісень танцювального плану: коло-
мийок, дріботушок, козачків тощо.
Отож, можемо позбутися сумніву, що «похода»
має хореографічну, а не календарно-обрядову осно-
ву, й виникла на основі «краков’яка», який так само
супроводжувався приспівками. З часом назву тан-
цю витіснила інша — «карапет». Ні на музичний
супровід, ні самі тексти пританцівок це жодним чи-
ном не вплинуло.
783Історія «походи» в літературі та фольклорі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
1. Народні танці Волині і Волинського Полісся у записах
Миколи Полятикіна. — Луцьк, 2005.
2. Ошуркевич О.Ф. Пісенні походи зі Скулина /
О.Ф. Ошуркевич // Міфологія і фольклор. —
2009. — № 2—3. — С. 95—101.
3. Поліська дома. — Вип. 2: Весна. — Луцьк, 2002. —
С. 38.
4. Трубецкой Н.С. Верхи и низы русской культуры
(Этническая основа русской культуры) /
Н.С. Трубецкой. — 1927.
5. Українка леся. Одинак / Леся Українка // Леся
Українка. Зібр. творів : у 12-ти т. — К., 1976. —
Т. 7. — С. 105—125.
victor Davydyuk
ON POKHODA DANCE AND ITS HISTORY
IN LITERATURE AND FOLKLORE
The article has presented a process of analytical research in
transforming of pokhoda dance being the latest phenomenon of
vocal and choreographic folklore creativity and spread in Ukrai-
nian culture since the early XX c. According to some assump-
tions, the dance has been an attribute of spring calendary folk-
lore, while to other ones pochodas were performed in the course
of wedding ceremonies. In author’s view the folklorists in fact
have fixed creational process of the custom and this was the
reason for the lack of own genre niche in pokhoda moves. Nev-
ertheless numerous, prytantsinka songs that accompanied the
dance and its description in The Single short story by Lesya
Ukrainka makes possible the establishment of some main stag-
es in evolving and transformings.in pokhoda custom. In this
way has appeared appeared not so long but quite expressive
story of the dance
Keywords: folklore, Vesnianka (spring dance), Lesya Ukrain-
ka, Krakowiak, Karapet.
виктор Давыдюк
ИСТОРИЯ «ПОХОДЫ»
В ЛИТЕРАТУРЕ И ФОЛЬКЛОРЕ
Проанализирован процесс трансформации новейшего яв-
ления вокально-хореографического творчества — «похо-
ды», которое прослеживается в украинской культуре с на-
чала ХХ в. По одним предположениям оно принадлежит к
весеннему календарному фольклору, по другим — к сва-
дебной хореографии. Автор считает, что фольклористы
собственно зафиксировали процесс его создания, из-за
чего оно и не нашло своей жанровой ниши. Одновременно
многочисленные песни-пританцовки, которые пелись во
время танца, а также его описание в рассказе Леси Укра-
инки «Одиночка» дает возможность установить основные
этапы его эволюции и трансформации. В этом и проявля-
ется его непродолжительная, но достаточно экспрессивная
история.
Ключевые слова: фольклор, веснянка, танец, Леся Укра-
инка, «краковяк», «карапет».
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94459 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:26:18Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Давидюк, В. 2016-02-11T14:11:40Z 2016-02-11T14:11:40Z 2014 Історія «походи» в літературі та фольклорі / В. Давидюк // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 778-783. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94459 Аналізується процес трансформації новітнього явища
 вокально-хореографічної творчості — «походи», яке простежується в українській культурі від початку ХХ ст. За
 одними припущеннями воно належить до весняного календарного фольклору, за іншими — до весільної хореографії.
 Автор вважає, що фольклористи власне зафіксували процес його творення, через що воно й не знайшло своєї жанрової ніші. Водночас численні пісні-пританцівки, що співалися під час танцю, а також його опис в оповіданні Лесі
 Українки «Одинак» дає можливість встановити основні
 етапи його еволюції та трансформації. В цьому й виявляється його нетривала, але доволі експресивна історія. The article has presented a process of analytical research in
 transforming of pokhoda dance being the latest phenomenon of
 vocal and choreographic folklore creativity and spread in Ukrainian
 culture since the early XX c. According to some assumptions,
 the dance has been an attribute of spring calendary folklore,
 while to other ones pochodas were performed in the course
 of wedding ceremonies. In author’s view the folklorists in fact
 have fixed creational process of the custom and this was the
 reason for the lack of own genre niche in pokhoda moves. Nevertheless
 numerous, prytantsinka songs that accompanied the
 dance and its description in The Single short story by Lesya
 Ukrainka makes possible the establishment of some main stages
 in evolving and transformings.in pokhoda custom. In this
 way has appeared appeared not so long but quite expressive
 story of the dance. Проанализирован процесс трансформации новейшего явления вокально-хореографического творчества — «походы», которое прослеживается в украинской культуре с начала ХХ в. По одним предположениям оно принадлежит к
 весеннему календарному фольклору, по другим — к свадебной хореографии. Автор считает, что фольклористы
 собственно зафиксировали процесс его создания, из-за
 чего оно и не нашло своей жанровой ниши. Одновременно
 многочисленные песни-пританцовки, которые пелись во
 время танца, а также его описание в рассказе Леси Украинки «Одиночка» дает возможность установить основные
 этапы его эволюции и трансформации. В этом и проявляется его непродолжительная, но достаточно экспрессивная
 история. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Історія «походи» в літературі та фольклорі On pokhoda dance and its history in literature and folklore История «походы» в литературе и фольклоре Article published earlier |
| spellingShingle | Історія «походи» в літературі та фольклорі Давидюк, В. Статті |
| title | Історія «походи» в літературі та фольклорі |
| title_alt | On pokhoda dance and its history in literature and folklore История «походы» в литературе и фольклоре |
| title_full | Історія «походи» в літературі та фольклорі |
| title_fullStr | Історія «походи» в літературі та фольклорі |
| title_full_unstemmed | Історія «походи» в літературі та фольклорі |
| title_short | Історія «походи» в літературі та фольклорі |
| title_sort | історія «походи» в літературі та фольклорі |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94459 |
| work_keys_str_mv | AT davidûkv ístoríâpohodivlíteraturítafolʹklorí AT davidûkv onpokhodadanceanditshistoryinliteratureandfolklore AT davidûkv istoriâpohodyvliteratureifolʹklore |