Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії
Розглядається епітет — засіб увиразнення фольклорного
 тексту. Взято до уваги лише художні означення з властивостями кольору. Представлена домінуюча палітра барв у
 величальних піснях, яка допомагає моделювати ідеальний
 фольклорний образ. Превалюють епітети зі світлою колори...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94466 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії / Г. Коваль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 733-740. — Бібліогр.: 50 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860217881016401920 |
|---|---|
| author | Коваль, Г. |
| author_facet | Коваль, Г. |
| citation_txt | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії / Г. Коваль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 733-740. — Бібліогр.: 50 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Розглядається епітет — засіб увиразнення фольклорного
тексту. Взято до уваги лише художні означення з властивостями кольору. Представлена домінуюча палітра барв у
величальних піснях, яка допомагає моделювати ідеальний
фольклорний образ. Превалюють епітети зі світлою колористикою (золотий, срібний, білий, зелений, червоний),
змінюючи реальний світ у поетично довершений.
The paper has deals with a category of epithets as means for
development the imaging of the folklore texts. In account have
been taken artistic definitions qualified with colouring only.
Dominating set of colours in glorifying songs that aimed to
build perfect folklore images has been presented. Conclusion
has been made as for the most wide-spread epithets that belonged
to ones with light coloring characteristics (as gold, silver,
white, green, red), changed colouring of the present everyday
reality into poetic perfection.
В статье рассматривается эпитет — средство проявления
фольклорного текста. Приняты во внимание только художественные определения со свойствами цвета. Представлена доминирующая палитра красок в величальных песнях,
которая помогает моделировать идеальный фольклорный
образ. Превалируют эпитеты со светлой расцветкой (золотой, серебряный, белый, зеленый, красный), изменяя реальный мир в поэтически совершенный.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:16:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
Важливим інструментом осягнення дійсності в
календарно-обрядових піснях є означуваність
осіб, їхніх дій, емоцій, предметів побуту, явищ при-
роди, флори, фауни тощо. Вона взаємопов’язується
з такими поняттями, як властивість, якість, харак-
терологічність. Саме ці виміри покладено в основу
епітета — вагомого засобу увиразнення фольклор-
ного мовлення. Дослідники вважають його образ-
ним означенням предмета, явища, поняття, дії [43,
с. 246], ставлять акцент на вказівці однієї з рис
того предмета, який називається, що має на меті
конкретизувати уявлення про нього [9, с. 208].
Епітет виступає одним з найдієвіших прийомів емо-
ційності народного мовлення, оскільки він підкрес-
лює в предметі його прикмету, яку важливо вису-
нути на передній план.
На сьогодні нема єдиної думки щодо визначен-
ня епітета, його змістового наповнення, хоча теорія
його вивчення має тривалу історію. Так, згідно з
трактуванням О. Веселовського, епітет — «одно-
стороннє означення слова або підновлююче його за-
гальне значення, або підсилююче, яке підкреслює
яку-небудь характеристику, визначну якість» [5,
с. 59]. Учений виділив домінантну рису тропа —
означуваність. Близький у поглядах з ним був і
О. Потебня, який наголошував на постійності ха-
рактерної риси предмета, і дотримувався звичайно-
го розуміння епітета як означуваного іменника. На
його переконання, «будь-яке означення, зменшую-
чи обсяг і збільшуючи зміст поняття, наближає це
поняття до конкретності» [34, с. 211]. В основі де-
фініції К. Фролової «епітет — це образне означен-
ня, влучна характеристика особи, предмета або яви-
ща, яке підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-
емоційну оцінку» [49, с. 155].
Досліджуваний виражальний засіб став предме-
том вивчення багатьох літературознавців, лінгвістів,
культурологів і на сучасному етапі [16; 12; 40; 44].
Щоправда, пріоритетним виявився мовознавчий під-
хід, де в центрі ставиться слово з його різними лек-
сичними абераціями. Цей останній помітно впливає
на фольклористів. Ми ж розглянемо епітет як спо-
сіб творення образів календарно-обрядових пісень
українців. До слова, дослідники усної народної твор-
чості відносно мало приділили уваги цьому питан-
ню. Активніше працювали російські вчені, котрі про-
стежували епітет у фольклорі, зокрема в билинах,
весільних, хороводних піснях, побутових, солдат-
ських, баладах та ін. [13]. В українській фолькло-© Г. КОВАЛЬ, 2014
Галина КОВАЛЬ
КОЛІР
ЯК ОЗНАКА ОБРАЗОТВОРЕННЯ
В КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІЙ
ПОЕЗІЇ
Розглядається епітет — засіб увиразнення фольклорного
тексту. Взято до уваги лише художні означення з власти-
востями кольору. Представлена домінуюча палітра барв у
величальних піснях, яка допомагає моделювати ідеальний
фольклорний образ. Превалюють епітети зі світлою коло-
ристикою (золотий, срібний, білий, зелений, червоний),
змінюючи реальний світ у поетично довершений.
Ключові слова: епітет, художнє означення, колір, фоль-
клорний образ, величання, календарно-обрядові пісні.
Галина кОвалЬ734
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
ристиці маємо лише спорадичні розробки в окремих
прозових жанрах, історичних, весільних піснях [42;
41; 25]. Актуальність пропонованої теми в тому, що
відсутні студії щодо цього виражального засобу в
календарно-обрядових піснях.
Зважаючи на те, що епітет досить важливий за-
сіб у поетикальній системі фольклору, народ сам
відбирав особливого типу означення, які живуть ві-
ками у словесному мистецтві. На цю якість тропа
вказував ще М. Максимович, розглядаючи приро-
ду, генезу та ідейно-естетичні функції епітета, адже
він, на думку дослідника «походить і існує від ба-
жання означити предмет найменування істотної, го-
ловної його властивості, і від народного поняття і
смаку» [24, с. 555]. У календарно-обрядовій пое-
зії українців представлена характеристика образів,
як правило, з позитивного боку: вона вражає, дає
надію на сподівання, очікування, бажаний резуль-
тат. І в цій системі важливе місце займає кольоро-
гама. Вона в основному світла — ясна, чиста, бла-
городна, що вселяє в людині емоції радості, щастя,
спокою, благополуччя.
Сприйняття кольору визначається як почуттєва
рецепція, ініційована у свідомості людини. Особли-
вістю візуального відчуття є певна система (зоро-
вий аналізатор), яка має тенденцію створювати зо-
рові елементи з простих понять, що існують в
об’єктивному реальному довкіллі. Людина підсві-
домо групує сенсорні дані в образи, шукаючи в них
і враховуючи деякі закономірності, специфіку кож-
ного кольору: червоне — вогонь, кров; жовте —
сонце; зелене — трава. Таким чином формується
певний образ, викликаючи відповідні емоції, асоці-
ації. Барва збуджує ті або інші емоції, відчуття, під
її впливом підсилюються уява, пам’ять. Передача
зорової інформації — це основна функція кольору,
що є результатом сприйняття світу органами чут-
тя. Саме тому в народній творчості постає широке
застосування кольору. Він розкриває глибинний
зміст етносвідомості, окреслює світоглядне бачен-
ня, онтологію українців.
Найбільш уживаними в календарно-обрядовому
фольклорі є золоті та срібні кольори. Це зрозуміло,
оскільки величальні пісні прославляють учасників
ритуальних обрядів, адресуються господарям, їхнім
родинам, а також вихваляють предмети, явища з
яскравими барвами. Золото і срібло належать до бла-
городних, дорогоцінних металів і стосуються чогось
вартісного, гарного, гідного особливої уваги. Етимо-
логія слів має давнє походження. Так, «золото» —
від давньоіндоєвропейського: «g’holt», «g’hel» —
означає «жовтий»; «жовто-зелений», первісне зна-
чення якого, очевидно, «блискучо-жовтий» [14, т. 2,
с. 276]. Срібло пов’язують з архетипним «subau-
ro» — «блискучий» [14, т. 5, с. 388]. Отже, їх
об’єднує світлий, яскравий тон забарвлення.
Золото — метал і ознака, що символізує багат-
ство, красу, довговічність зі сфери, пов’язаної з ви-
щими цінностями, і в народній культурі виступає
(поряд зі сріблом) найчастіше елементом фольклор-
ної образності, ніж конкретної. Золотий як ознака
в традиційній культурі має безпосередній стосунок
до сакральних образів, які пов’язуються з релігій-
ним культом, деякими обрядами та ритуалами. Осо-
бливо часто епітети «золотий», «срібний», означа-
ють предмети, які належать Богородиці — одному
з найпоширеніших християнських персонажів укра-
їнського фольклору, про що, зокрема, свідчить і пу-
блікація автора [1]. Мати Божа народила Ісуса
Христа. У самій її номінації закладений мотив ма-
теринства. В одній з колядок ідеться про обряд пер-
шої купелі та пеленання Дитяти, котре Богородиця
«в тонкі пелюшки повила, Повивши його, в золоті
яселка вложила» [20, с. 26]. За біблійною леген-
дою, ясла — місце першого сповитку новонародже-
ного Ісуса Христа. За допомогою художніх засобів
пісня створює поетичний образ «яселок» (в деміну-
тивній формі), більше того, вони «золоті». Тут епі-
тет указує на чистоту, унікальність, адже у незви-
чайному «ліжечку» перебуває незвичайне Дитя —
Боголюдина. В окремих фольклорних творах
трапляється образ «золотої колиски» з аналогічною
функцією — першої земної обителі Богочоловіка.
Етнокультурна традиція українців передає у світ-
лих тонах деякі інші обрядові реалії, пов’язані з на-
родженням Ісуса Христа, зокрема йдеться про пред-
мети опоясування Дитяти. Богородиця сповила
Його «В пеленочки з китайочки, В сріблозлоті по-
ясочки» [21, с. 39]. Срібло і золото утворюють єди-
ний синонімічний ряд, завдяки своєму кольору і
блиску співвідносяться зі світлом, красою. «Срі-
блозлоті поясочки» виконують тут не тільки есте-
тичну функцію, а й апотропейну, захисну, що йде
від вищих божественних сил.
735колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
Інший фольклорний мотив — Мати Божа від-
криває пекло «золотими ключами» та випускає пра-
ведні душі. Саме ця важлива ознака перетворює
звичайний побутовий предмет (ключі) в особли-
вий, сакральний. У нього вкладена виняткова влас-
тивість — подолання певної межі між світом жи-
вих та мертвих: «Подай, Синку, золоті ключі: Одім-
кнути рай і пекло» [30, с. 131]. За народними
віруваннями, деякі святі володіють міфічними клю-
чами від сакральних локусів, скажімо, святий Юрій
закриває худобу «золотими ключами і замками».
Ключниками вважали св. Петра, — воротаря раю,
св. Марка [17, с. 292].
До сакральних образів в колядках, належать і цер-
ковні атрибути: «золотая корогвонька» [47, с. 139],
«золотий потір»:
Мої милі золотниченьки,
Бийте, куйте, золотий потір
До церковоньки на престолоньки [47, с. 129], —
такими словами звертається до золотарів парубок,
який має намір офірувати цей священний посуд. По-
тир — від грецького — чаша — богослужбовий
предмет у вигляді глибокого срібного або золотого ке-
лиха, встановленого на високому стояні. Найдавніші
потири були кам’яними або керамічними. З ІІІ ст. у
християнських релігійних обрядах, зокрема у брат-
ських вечерях (агапах), використовували скляні чаші
із золотими зображеннями святих — Доброго Пас-
тиря, Богоматері з апостолами на денцях тощо. З
ІV ст. у літургічних обрядах застосовують срібні та
золоті [2, с. 193—194]. Отож, епітет «золотий» у
колядці акцентує увагу насамперед на заможності
офірувальника, його багатстві, достатку, водночас
підкреслює важливість цього сакрального атрибуту.
У піснях відбувається трансформація мікросвіту,
найчастіше перетворюється простір: він прикраша-
ється, дістає інший статус, оскільки наділяється не-
звичними особливостями. Епітети надають просто-
ровим об’єктам яскравості, блиску, наприклад, пред-
метному світові, що складає господарський екстер’єр.
Золото залучається до звичайних реальних об’єктів
(огорожа, ворота, призьба), вказує на багатство, роз-
кіш. Ці елементи матеріальної культури через худож-
нє означення переходять в ідеальну форму виражен-
ня: у колядках, обжинкових піснях підкреслюється
визначальна якість предмета: а) господарських спо-
руд («Пане господару, то-сь ся розіслав, Золотим
плотом пліт обгородив, А в тім плоті срібні ворота»
[45, т. 3, с. 423], «У нашого панойка Золотая бра-
мойка» [28, т. 3, с. 199], «Ворота с-під золота, стов-
пи золотії» [10, т. 3, с. 4]; «Засіяют стовпи все зо-
лотиї, Замают коври все шовковиї» [47, с. 132]; «А
у нашого пана Золотая брама, А срібная призьба —
Сяде женчиків триста» [47, с. 115], «Ой у пана, в
панотця золотії ворітця» [22, с. 95]); б) предметів
побуту: «срібна ложечка», «золотий кілих» [45, т. 3,
с. 326]. Це поетичні зразки, у яких предмети контра-
стують з буденністю, отримали функції для надання
неперевершеності предметному світу. Епітети з та-
кою колористикою увиразнюють показники зобра-
жуваних предметів, підкреслюють їх досконалість.
Незвичним образом у формі епітета представле-
но «золотий гребінчик» [15, с. 32]. Картина розчісу-
вання коси трактується як перехід дівчини у новий
статус. Проте увага сфокусована на якості предмета
«золотий», що вказує на коштовний матеріал — зро-
блений із золота, оздоблений ним [3, с. 255]. Сам
предмет, яким здійснювалась дія, — символ жіночої
долі. Реальна дія (чесання коси) із залученням епі-
тета «золотий гребінець» відображає дійсність, але
не копіює її, а значно розширює поетичні рамки. Об-
рядова дійсність сприяє творенню особливих епіте-
тів з такою колористикою, які допомагають людині
уявно осягнути ідеальний світ, і перенести її в реаль-
ний шляхом ідеалізації.
Заслуговує на увагу епітет «золотий» у традицій-
ному колядковому мотиві — «дівчина збирає золоту
ряску». Зазначимо, що ряска (рястка) тлумачиться,
як багаторічна трав’яниста рослина з родини лілійних
[3, с. 603]. Ряса (зменшене — ряска) — колос (во-
лоть) проса, вівса; взагалі рослинний кетяг, символ
всіляких прикрас (передусім на одязі), а отже багат-
ства [17, с. 518]. Такі образи властиві календарно-
обрядовим пісням зимового циклу з тематикою «ді-
вчина садить чи стереже виноград», що, за словами
М. Грушевського, є «найбільш колоритною і поетич-
но розробленою» [11, т. 1, с. 303]. У деяких варіан-
тах колядок епітет «золотий» стосується усього одя-
гу дівчини:
Ой в вині, в вині да й в винограді —
Там красна панна да наряджаласі,
Наряджаласі да убираласі,
Скидала з себе все крамнеє,
Надівала на себе все золотеє [47, с. 141].
Галина кОвалЬ736
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
За тлумачним словником, слово «крамнеє» озна-
чає придбаний у крамниці, зазвичай фабричного
виробництва [3, с. 461]. Протиставлення крамно-
го — золотому підкреслює знаковість останнього.
Золоте вбрання — весільне. Таке традиційне озна-
чення володіє великою виразною силою й естетич-
ною цінністю у розкритті гармонії, зовнішньої кра-
си дівчини, яка готується стати нареченою. За до-
помогою еп ітета «золотеє» досягається
фольклорна ідеалізація, емоційно посилюється ро-
зуміння контрасту між буднями і святом, оскільки
картина весілля сприймається як одне з найважли-
віших родинних свят.
У деяких фольклорних текстах представлена ме-
тафорична дія: із золотої ряски виготовляються ве-
сільні атрибути для дівчини:
Ой спустила вна шитий рукавець,
а зібрала вна золоту ряску.
Понесла вна до ковальчиків,
До ковальчиків, до ремісників:
— Ой ковальчики, ой ремісники,
Ой скуйте ж мені золотий вінок,
а з останочків золотий пояс,
а з образочків злотий перстенець [21, с. 422].
Важливу функцію в обрядових (як у календарних,
так і в родинних) відіграє вінок. Мотив «ковалі ку-
ють вінок» — передбачення весілля. Побажанням
подружнього стану часто завершуються колядка:
«будут сини, як соколи… А ті дочки, як зірочки, Зо-
лоті на них віночки» [48, c. 77]. Пояс слугував
обов’язковим елементом і водночас прикрасою на-
родного костюма. За народними віруваннями, він мав
також охоронну силу [17, с. 476]. Перстень
використовуєтьcя, зрозуміло, як шлюбний елемент.
Деякі дослідники ототожнюють поняття ряси-
роси [11, т. 1, с. 303], окремі виводять первинність
«золотої ряски», яке згодом змінилось на «золота
роса» [6, с. 48]:
Ей у полі на вигоні
Стоїть береза рісистая,
а на ній росонька злотистая [47, с. 146].
Означуваність іменника (роса) розширює свій
ряд — золота — срібна — жемчужна. Роса (демі-
нутив — росонька) в народному уявленні має цілю-
щі властивості та символізує дівочу красу. Струшу-
ють росу «буйні вітри», «райські пташки» або сама
дівчина (у рукав, у рушничок) :
красна панна, молода Марія.
Ту росоньку потрясла,
У рушничок зав’язала [7, с. 112].
Означення явищ природи опоетизовано в пере-
важній більшості жанрів календарного фольклору.
У золотих фарбах представлена природа, рослинний
світ. В обжинкових, купальських піснях де золотий
вінок вказує на багатий урожай, спричиняє позитив-
ні емоції: «Да вроди, Боже, густеє жито, густеє
жито, золотий стебель, золотий стебель, сріберний
колос» [10, т. 3, с. 18], «Золотеє коріннячко, жем-
чужнеє насіннячко, сам шовковий льон» [45, т. 3,
с. 125], «У нашої пшеници золотиї косици» (купаль-
ська) [47, с. 113], «Ой уродиться сріблоє срібло,
Жемчужни колос, золоте зерно» [47, с. 131]. У
фольклорних текстах рослини («стебель», «колос»,
«коріннячко», «насіннячко», «косици», «зерно»)
змінюють свій реальний стан у поетично доверше-
ний. Предметна реалія + епітет-колоратив увираз-
нюють найвищу якість — родючість полів. Най-
більше в обжинкових піснях опоетизовується вро-
жай, переважно в образі вінка, а тому сформувалась
відповідна система епітетів, де вінок «золотий»:
«Хозяєнови женці ідуть, Золотий вінок несуть» (об-
жинкова) [45, т. 3, с. 232]. Світлими, життєрадіс-
ними барвами в календарних піснях змальовується
хліборобська праця в полі — від орання «золотим
плужком», «золотими сохами», «срібними полами»
[21, с. 82—83] до збирання «золотого врожаю»
жницями, які мали «серпи золотії» [45, т. 3, с. 241].
У колядці висловлюються мрії селянина не просто
на добрий урожай, а що «вродит нам ся стебло-
серебро» [28, т. 2, с. 608]. Такі барви і тони, як за-
значив Ю. Круть, відповідають морально-етичним
та естетичним поглядам народу, а праця розгляда-
ється як урочиста й відповідальна справа, як обря-
дове дійство, від якого залежить майбутнє, — до-
бробут, щастя і саме життя [23, с. 97].
У календарній пісенності простежується й ідеалі-
зація тварин через поетичне означення. Так, кінь на-
ділений кольоровими властивостями — від чорного
до білого. Саме цим символічна масть коня пов’язана
з добовим світловим циклом [46, с. 227]. Та за спе-
цифікою величань використовуються золоті тони для
досконалості образу: «Та вибрав коня — золота гри-
ва, золота грива, срібні копита, срібні копита, лим
срібні хвости» [32, с. 114], «Під їми коні поприпа-
737колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
дали, Золоті гриви поприлягали» [29, с. 339—340];
«А все коники вороненькії, вороненькії, золотогри-
ві, золотогриві, білокопиті» [26, с. 33]. Вороний
означає чорний (масть коня), уживється як постій-
ний епітет до слова кінь. Проте акцентація відбува-
ється на окремих деталях — грива, копита, хвости
з поетичним означенням «золоті», «срібні». Зрозу-
міло, що це вияв народної ідеалізації образу. У цьо-
му ракурсі опоетизовувалась і рогата худоба: «А все
волики, все половиї, А в них роженьки все золотиї»
[28, т. 2, с. 17], «срібнороге стадо» [26, с. 33],
«бички-злоторіжечки» [21, с. 69].
Така насиченість епітетів золотими кольорами
вказує на давність календарно-обрядової творчос-
ті, на чому наголосив ще М. Грушевський, вважа-
ючи, що «замилування до сього тяжкого золото-
писного стилю проходить широкою верствою у ста-
рій поезії» [11, т. 1, с. 304]. Очевидно, з князівських
часів культ золота перейшов до усної словесності з
метою величання. Проте золото й срібло та інші
атрибути були додані цією епохою до вже існую-
чих в народній поезії переливів світла, зелені, сон-
ця, зір, вогню, блиску, органічних для величальної
поезії, яка зображувала світлу, омріяну сторону
людського життя. Багаті, барвисті епітети, зазна-
чив Б. Рубчак, указують на любов наших предків
до гарних, добре зроблених предметів, указують на
любов до пишного, розкішного життя. Звідси культ
краси в щоденному житті наших предків, а також і
люб’язне відношення народних поетів до мистець-
ких описів [37, с. 26].
Серед світлих тонів базовим вважається білий ко-
лір, який функціонує як основний чинник кольоро-
коду. У календарній обрядовості білий означає яс-
ний, асоціюється з яскравістю, сонцем, має здатність
освітлювати все довкола. До прикладу, в колядці:
Ой вставай же, брате, бо вже біла днина,
Бо вже нам сі появила дивная новина
[27, с. 39—40].
У цьому випадку означення «біла днина» має са-
кральне відношення, оскільки виступає знаком на-
родження Ісуса Христа. Троп «біла днина» на тем-
поральному рівні пов’язаний з початком дня, якому
надається позитивна аксіологія. Ознака білого дня
передає добрі емоції, які вселяють надію в житті лю-
дини. Етнографічні матеріали маркують такі влас-
тивості тижня у великодньому часі як «білий тиж-
день», «світлий тиждень». Словосполучення з ко-
льоронайменуванням «білий» зображають період і
водночас указують на стан: «біле задвір’я» [21,
c. 63], «світлонька біла» [21, с. 475], «світлі світ-
лоньки» [21, с. 6], «ясна світлонька» [21, с. 9]. Ці
ознаки можемо назвати синонімічними, які зводять-
ся до позначення просторового локусу та асоціюють-
ся з білизною, світлом, яскравістю. Як «першоко-
лір» білий функціонує у широкому колі обрядів, ри-
туалізованих дій, стає знаком переходу з одного
світу в інший, виявляє концепт новизни, означає на-
родження нового [50, с. 92].
В українців білий колір набув символу краси [17,
с. 38]. Він служить для творення ідеального образу-
персонажа. При цьому зосереджена увага на одній
з частин тіла — руках, де виражається їхній колір
та стан [39, с. 294]: «Наша пані, вийди з пирогами,
З чорними оченьками, З білими рученьками» [47,
с. 115], «Женчики позжинали Желізними серпами,
Желізними серпами Біленькими руками» [8, с. 31].
Основний акцент зроблено на образі рук, який ви-
ступає знаком краси, працьовитості, водночас воз-
величуючи господиню та женців. Такі епітети не
стільки називають колір, скільки виражають
позитивно-оцінну семантику позначуваних ним ре-
алій. «Білий» став універсальним знаком усього по-
зитивного [12, с. 203].
Значно менше зустрічається в календарній твор-
чості означення «зелений». Якщо вживається, то в
широкому сенсі як атрибут природи, відкритого про-
стору («зелений гай»), який має пряме, номінатив-
не значення. Так, скажімо, зелена барва домінує у
весняно-літньому циклі: «Тепер Купайло, а завтра
Йван, Пидем, дивочки, в зелений гай» [33, с. 115].
Просторово-часове поняття розкриває семантику
цього кольору: період свята Івана Купала кульміна-
ційно виражається буянням рослин. Зелені свята, в
номінації яких закладено кольоросимволічне смис-
лове навантаження, розкриває єднання людини з
природою та потойбічним світом [19, с. 90—92].
Це часовий відрізок, коли розквітають дерева, кві-
ти, трави, час найбільшого буяння: «Звеселіло
подвір’я: Прийшло зелене Іря» [18, с. 136]. Свято
Юрія — одне з основних у календарі, яке маркує
початок літнього періоду. Означення «зелене Іря»
посилює зорове сприйняття образу Юрія. Акцента-
Галина кОвалЬ738
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
ція на кольоровому спектрі відбувається у вислові
«гряна неділя»: «На гряній неділі, на гряній неділі
Русалки сиділи» [29, с. 309]. За словником укра-
їнської мови Б. Грінченка, гряний — зелений, ужи-
вається лише у словосполученні «гряна неділя» —
зелені святки, Троїцький тиждень [38, с. 334]. З
цього приводу О. Потебня писав, що слово зелен,
подається у формі гряний, яке є спорідненим із «го-
ріти, золото», але ця семантика вже втрачена, про-
те збережена лише у значенні «молодість, веселість»
[35, с. 28—29]. Згадані поняття (зелень, моло-
дість), насправді тісно поєднані між собою. До того
ж, О. Потебня, вважав, що слово «зелень» є ети-
мологічним синонімом «світлий», «ясний», «весе-
лий» [36, с. 181].
Щодо означень, які поєднані з червоною барвою,
то поширеним у календарній пісенності є постійний
епітет «червона калина», дослідники зараховують
його до словосполучень з насиченим асоціативним
змістом [12, с. 202—203]. За етимологічним слов-
ником української мови, «червоний» уживається в
значенні «красний», що є похідним від «краса» і
«вторинним від гарний, прекрасний» [14, с. 77].
Свого часу О. Веселовський підкреслив, що епітет
«красна дівиця» є тавтологічним, оскільки прикмет-
ник та іменник виражають одну і ту ж ідею світла,
блиску [5, с. 59].
Колоризм «красний» застосовується для портрет-
ного опису персонажів — дівчини: «Зірочка ясна,
Дівочка красна Галєчка» [21, с. 46] (колядка),
«Красная панна сад садила» [21, с. 427] (колядка),
«Десь тут була подоляночка, Десь тут була красна
панночка» (веснянка) [31, с. 23]. Красний, краси-
вий споріднені із сонячним світлом. Постійний епі-
тет «зірочка ясна» відповідає епітету «дівчина крас-
на». Походження краси від зір О. Потебня виводив
за народною піснею: від того дівиця хороша, що коло
неї вчора упали і розсипались зірки, а вона підібра-
ла, і, як квітами, прибрала ними волосся [35, с. 25].
Епітет калина «красна», «червона» досить актуаль-
ний у жанровій палітрі календарної традиції. «Оскіль-
ки українці люблять червону барву, — зауважив
В. Жайворонок, — узагалі червона калина фігурує
як символ краси, радості; краса людини залежить
від її здоров’я, тому калина як вивершений приро-
дою взірець досконалості його символізує» [17,
с. 269]. Червоний колір енергетично активний та
найбільш семантично і символічно «навантажений».
У колядках — це символ дівчини, уособлення її кра-
си: «Ой ясна-красна в лузі калина» [48, с. 51]. Під-
силення постійним епітетом «ясна-красна», розши-
рює спектр червоного кольору: комбінація світла та
колірної яскравості, надає інтенсивності кольору.
Такі світлові відчуття формують вивершений зоро-
вий образ української дівчини, а червоне забарвлен-
ня асоціюється з її красою [22, с. 72]. Цей прийом
застосовується і до образу парубка: «На Боже Різд-
во, на сніданенько. Ой відтам вийшов красний мо-
лодець» [27, с. 21]; громади: «Субітонька ясна. Че-
лядонька красна» (купальська) [4, с. 345], обрядо-
вих гуртів: «Мої женчики красни» [33, с. 271], явищ
природи: «Весно ж наша красна» [31, с. 21],
«Весняночка-красняночка» [30, с. 147], «Ой вес-
на, весна, ти красна» [30, с. 151], «А вже весна сім
день красна» [30, с. 152].
Аналізований матеріал дає підстави стверджува-
ти, що в календарній пісенності епітет займає ваго-
ме місце. В його основі ознака, якість кольору, що
моделює той чи інший образ, функціонально візуа-
лізуючи його. За кількісною характеристикою пере-
важає художнє означення «золотий», зрозуміло, від-
повідаючи основній ідеї календарної творчості: під-
несення, возвеличення. Домінуюче призначення
кольороепітета — зорове зображення, що формує
художню, естетичну рецепцію.
1. Богородиця в українському фольклорі / зібр. та впо-
ряд. Г. Коваль. — Львів, 2006. — 280 с.
2. Боньковська С. Потир / С. Боньковська // Словник
українського сакрального мистецтва / за наук. редак-
цією член-коресп. Академії мистецтв України
М. Станкевича. — Львів, 2006. — С. 193—195.
3. Великий тлумачний словник сучасної української
мови / укл. О. Єрошенко. — Донецьк : Глорія Трейд,
2012. — 864 с.
4. верхратський І. Про говор галицьких лемків / Іван
Верхратський // Збірник філологічної секції
НТШ. — Львів, 1919. — Т. 5. — 387 с.
5. веселовский а.Н. Из истории эпитета / А.Н. Весе-
ловский // Историческая поэтика. — М. : Высшая
школа, 1989. — С. 59 —76.
6. виноградова л. Зимняя календарная поэзия западных
и восточных славян. Генезис и типология колядования /
Л. Виноградова. — М. : Наука, 1982. — 255 с.
7. Волинські щедрівки / зібр., упоряд. і проко-
мент. В. Давидюк. — Луцьк : Волинська обласна дру-
карня, 2008. — 150 с.
739колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
8. Галицько-руські народні пісні з мелодіями / зібр. у селі
Ходовичах І. Колесса // Етнографічний збірник. —
Львів, 1902. — Т. 11. — ХХХVІ. — 300 с.
9. Галич О. Теорія літератури / О. Галич, В. Назарець,
Є. Васильєв. — К. : Либідь, 2006. — 488 с.
10. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные
в Черниговской и соседних с ней губерниях / Б. Грин-
ченко. — Чернигов, 1899. — Т. 3. — 765 с.
11. Грушевський М. Історія української літератури : в
6-ти томах, 9-ти книгах / М. Грушевський. — К. :
Либідь, 1993. — Т. 1. — 400 с.
12. Данилюк Н. Поетичне слово в українській народній
пісні / Н. Данилюк. — Луцьк : Волин. нац. ун-т
ім. Лесі Українки, 2010. — 511 c.
13. Эпитет в русском народном творчестве. — М. : Изд-
во Моск. ун-та, 1980. — 144 с.
14. Етимологічний словник української мови / упо-
ряд. Р.В. Болдирєв та ін. — К. : Наукова думка,
1982. — Т. 1. — 632 с. ; 1985. — Т. 2 — 571 с. ;
1983. — Т. 3. — 649 с. ; 2006. — Т. 5. — 704 с.
15. Етнографічні матеріали, записані В. Кравченком на
Волині та суміжних губерніях / з передм. М. Гладко-
го. — Житомир, 1911. — С. 8—37.
16. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності
(Стилістика і культура мови) / С.Я. Єрмоленко. —
К. : Довіра, 1998. — 431 c.
17. Жайворонок в. Знаки української етнокультури.
Словник-довідник / В. Жайворонок. — К. : Довіра,
2006. — 704 с.
18. Календарно-обрядові пісні / упоряд., вступ. ст. та
приміт. О.Ю. Чебенюк. — К. : Дніпро, 1987. —
392 с.
19. кожуховська л. Зелені свята / Л. Кожуховська //
Словник символів культури України. — К. : Міленіум,
2002. — С. 90—92.
20. Колядки і щедрівки / зібр. В. Гнатюк. Т. 1 // Етногра-
фічний збірник. — Львів, 1914. — Т. 35. — 269 с.
21. Колядки та щедрівки : Зимова обрядова поезія трудо-
вого року / упоряд., передм. і приміт. О.І. Дея. — К. :
Наукова думка, 1965. — 804 с.
22. костомаров Н.И. Об историческом значении русской
народной поэзии / Н.И. Костомаров // Слов’янська
міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літерату-
рознавства. — К. : Либідь, 1994. — С. 44—201.
23. круть ю. Величання і побажання в обрядовій поезії
слов’ян / Ю. Круть // Розвиток і взаємовідношення
жанрів слов’янського фольклору. — К. : Наукова
думка, 1973. — С. 91—139.
24. Максимович М. Песнь о полку Игореве / М. Макси-
мович // Собрание сочинений : в 3-х т. — К.,
1876. — Т. 3. — С. 498—563.
25. Маховська С. Весільні пісні Поділля : жанрова специ-
фіка, особливості функціонування, поетика / С. Ма-
ховська. — Хмельницький, 2012. — 320 с.
26. Народні пісні в записах Івана Вагилевича. — К. : Му-
зична Україна, 1983. — 160 с.
27. Народні пісні з батьківщини Івана Франка / зібр. та
упоряд. В. Сокіл. — Львів : Каменяр, 2003. — 408 с.
28. Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные
Я.Ф. Головацким. — М., 1878. — Т. 2. — 841 с.
29. Народные южнорусские песни / изд. А. Метлинско-
го. — К. : В университетской топографи, 1854. —
ХVІІІ, 472 с. + ІV.
30. Обрядові пісні Слобожанщини (Сумський регіон) /
фольклорні записи та упоряд. В.В. Дубравіна. —
Суми, 2005. — 407 с.
31. Пісні з Колодяжна / зап., упоряд. і приміт. О. Ошур-
кевича. — Луцьк, 1998. — 152 с.
32. Пісні Поділля : записи Насті Присяжнюк в селі По-
гребище. 1920—1970 / упоряд. С.В. Мишанич. —
К. : Наукова думка, 1976. — 254 с.
33. Поліська дома / зібр., упор. і прокомент. В. Дави-
дюк. — Луцьк : Твердиня, 2008. — Вип. 3. — 404 с.
34. Потебня а.а. Из записок по теории словесности:
Поэзия и проза. Тропы и фигуры. Мышление поэ-
тическое и мифическое / А.А. Потебня. — Х. : Тип.
М. Зильберберга, 1905. — 647 с.
35. Потебня а.а. О некоторых символах в славянской
народной поэзии / А.А. Потебня // Собрание тру-
дов. Символ и миф в народной культуре / сост., подг.
текстов, ст. и коммент. А.А. Топоркова. — М. : Лаби-
ринт, 2000. — 480 с.
36. Потебня а. Объяснение малорусских сродных на-
родных песен / А. Потебня. — Варшава, 1887. —
Т. 2: колядки и щедровки. — 809 с.
37. Рубчак Б. Уваги до засобів народної поезії / Б. Руб-
чак // Сучасність. — 1963. — № 4. — С. 25—42.
38. Словарь української мови : у 4-х т. / упоряд. Б. Грін-
ченко. — К., 1907. — Т. 1. — 495 с.
39. Словник епітетів української мови / укл. С.П. Бибик,
С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт. — К. : Довіра,
1998. — 431 c.
40. Слюсарева О.в. Епітет як зображально-виражальний
засіб народної поезії / О.В. Слюсарева // Вісник
Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. — Хар-
ків, 2010. — № 910. — Ч. 2. — С. 381— 386.
41. Снігирьова л. Українські народні історичні пісні: пое-
тика тексту / Л. Снігирьова. — Сімферополь : Аріал,
2011. — 232 с.
42. Сокіл в. Епітет у системі зображально-виражальних
засобів народних творів про голодомори / В. Сокіл //
Народознавчі зошити. — 2013. — № 5. — С. 782—
786;
43. Ткаченко М. Мистецтво слова (Вступ до літературоз-
навства) / М.Т. Ткаченко. — К. : Правда Ярослави-
чів, 1998. — 448 с.
44. Толстая С.М. Категория признака в символическом
языке культуры / С.М. Толстая // Признаковое
пространство культуры. — М. : Индрик, 2002. —
С. 7—20.
45. Труды этнографическо-статистической экспедиции
в Западно-Русский край, снаряженной император-
Галина кОвалЬ740
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
ским Русским географическим обществом. Юго-
Западный отдел. Материалы и исследования, со-
браные д.- чл. П.П. Чубинским. — СПб., 1872. —
Т. 3. — 486 с.
46. Українські замовляння / упоряд. М.Н. Москален-
ко. — К. : Дніпро, 1993. — 309 с.
47. Українські народні пісні в записах З. Доленги-
Ходаковського / упоряд., вступ. ст. та приміт. О.І. Дея. —
К. : Наукова думка, 1982. — 422 с.
48. Фольклорні матеріали з отчого краю / зібр. В. Сокіл
та Г. Сокіл. — Львів, 1998. — 614 с.
49. Фролова к.П. Епітет / К.П. Фролова // Українська
літературна енциклопедія. — К. : УРЕ ім. М.П. Ба-
жана, 1990. — Т. 2. — С. 155.
50. Швед І.а. Міфалогія колеру ў беларускай трады цый-
най ду хоў най культуры. — Брэст : БрДУ імя А.С. Пуш-
кіна, 2011. — 291 с.
Halyna koval
COLOUR AS A SIGN OF IMAGE FORMATION
IN THE CALENDAR- RITUAL POETRY
The paper has deals with a category of epithets as means for
development the imaging of the folklore texts. In account have
been taken artistic definitions qualified with colouring only.
Dominating set of colours in glorifying songs that aimed to
build perfect folklore images has been presented. Conclusion
has been made as for the most wide-spread epithets that be-
longed to ones with light coloring characteristics (as gold, sil-
ver, white, green, red), changed colouring of the present every-
day reality into poetic perfection.
Keywords: epithet, artistic definition, colour, folklore image,
glorification, calendar songs.
Галина коваль
ЦВЕТ КАК ПРИЗНАК СОЗДАНИЯ ОБРАЗА
В КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВОЙ ПОЭЗИИ
В статье рассматривается эпитет — средство проявления
фольклорного текста. Приняты во внимание только худо-
жественные определения со свойствами цвета. Представ-
лена доминирующая палитра красок в величальных песнях,
которая помогает моделировать идеальный фольклорный
образ. Превалируют эпитеты со светлой расцветкой (золо-
той, серебряный, белый, зеленый, красный), изменяя ре-
альный мир в поэтически совершенный.
Ключевые слова: эпитет, художественное определение,
цвет, фольклорный образ, величание, календарно-обря-
довые песни.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94466 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:16:56Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коваль, Г. 2016-02-11T14:18:28Z 2016-02-11T14:18:28Z 2014 Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії / Г. Коваль // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 733-740. — Бібліогр.: 50 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94466 Розглядається епітет — засіб увиразнення фольклорного
 тексту. Взято до уваги лише художні означення з властивостями кольору. Представлена домінуюча палітра барв у
 величальних піснях, яка допомагає моделювати ідеальний
 фольклорний образ. Превалюють епітети зі світлою колористикою (золотий, срібний, білий, зелений, червоний),
 змінюючи реальний світ у поетично довершений. The paper has deals with a category of epithets as means for
 development the imaging of the folklore texts. In account have
 been taken artistic definitions qualified with colouring only.
 Dominating set of colours in glorifying songs that aimed to
 build perfect folklore images has been presented. Conclusion
 has been made as for the most wide-spread epithets that belonged
 to ones with light coloring characteristics (as gold, silver,
 white, green, red), changed colouring of the present everyday
 reality into poetic perfection. В статье рассматривается эпитет — средство проявления
 фольклорного текста. Приняты во внимание только художественные определения со свойствами цвета. Представлена доминирующая палитра красок в величальных песнях,
 которая помогает моделировать идеальный фольклорный
 образ. Превалируют эпитеты со светлой расцветкой (золотой, серебряный, белый, зеленый, красный), изменяя реальный мир в поэтически совершенный. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії Colour as a sign of image formation in the calendar- ritual poetry Цвет как признак создания образа в календарно-обрядовой поэзии Article published earlier |
| spellingShingle | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії Коваль, Г. Статті |
| title | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| title_alt | Colour as a sign of image formation in the calendar- ritual poetry Цвет как признак создания образа в календарно-обрядовой поэзии |
| title_full | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| title_fullStr | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| title_full_unstemmed | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| title_short | Колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| title_sort | колір як ознака образотворення в календарно-обрядовій поезії |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94466 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹg kolírâkoznakaobrazotvorennâvkalendarnoobrâdovíipoezíí AT kovalʹg colourasasignofimageformationinthecalendarritualpoetry AT kovalʹg cvetkakpriznaksozdaniâobrazavkalendarnoobrâdovoipoézii |