Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського
Простежуються українські фольклорні джерела мандрівного сюжету у водевілі І. Котляревського «Москальчарівник» (1819) — про зрадливу жінку, її коханця, обдуреного чоловіка та захожого, який часто видає себе за чарівника. На численних прикладах показано, що образ солдата-росіянина («москаля») створе...
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94472 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського / Є. Нахлік // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 790-800. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859805706665852928 |
|---|---|
| author | Нахлік, Є. |
| author_facet | Нахлік, Є. |
| citation_txt | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського / Є. Нахлік // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 790-800. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Простежуються українські фольклорні джерела мандрівного сюжету у водевілі І. Котляревського «Москальчарівник» (1819) — про зрадливу жінку, її коханця, обдуреного чоловіка та захожого, який часто видає себе за
чарівника. На численних прикладах показано, що образ
солдата-росіянина («москаля») створений на основі народних казок, оповідань, анекдотів, прислів’їв та приказок,
у яких висловлено негативне ставлення до російських окупантів та зайд.
In the article have been traced some Ukrainian folk sources in a
wandering plot of The Muscovite-Wizard vaudeville (1819)
by I. Kotliarevsky. In particular, the attention has been paid to
the motifs as for an unfaithful wife, her lover, deceived husband
and an impostor who often pretends to be a magician. On the
ground of numerous examples substantiation has been provided
to the claim that the image of a soldier, ethnical Russian (the
Muscovite) was created under the influence of folk tales, short
stories, anecdotes, proverbs and sayings with their immanent
negative attitude to the Russian occupants and newcomers.
Прослежены украинские фольклорные источники бродячего сюжета в водевиле И. Котляревского «Солдат-чародей» (1819) — о неверной жене, её любовнике, обманутом муже и пришельце, который часто притворяется чародеем. На многочисленных примерах показано, что образ
солдата — этнического русского («москаля») создан на
основе народных сказок, рассказов, анекдотов, пословиц и
поговорок, выражающих отрицательное отношение к русским оккупантам и бродягам.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:16:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
Тексти основних творів Івана Котляревського —
«Енеїди», «Наталки Полтавки» і «Москаля-
чарівника» — засвідчують, що письменник прекрас-
но знав українські народні прислів’я та приказки,
пісні, казки. Як і в «Наталці Полтавці», дійові осо-
би у «Москалеві-чарівнику» залюбки спілкуються
між собою прислів’ями та приказками, сталими роз-
мовними виразами-вигуками. Так, коли Михайло
каже, що не боїться нічого за свою «молоду і хоро-
шу», а притім «добру і вірну жінку», що не одного
«підніме на зубки», то москаль, спираючись на на-
родний досвід, зауважує: «Бывает и на старуху
проруха. Не потачь, хозяин: у каждово есть свои
блохи», на що Михайло із запалом відрубує: «Бо-
рони Боже! Якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і
доклав воза» [ява 10; курсив мій. — Є. Н.] [15,
с. 85—87]. Докласти воза комусь (іронічне) —
бити кого-небудь [22, с. 259].
Тож логічно припустити, що деякі сюжетні еле-
менти для «Москаля-чарівника» він запозичив і з
українських народних казок, оповідань та пісень,
особливо про зрадливу жінку, її коханця, обдурено-
го чоловіка та захожого, який зчаста (але не завжди)
видає себе за чарівника. Щоправда, фольклорні ва-
ріанти цього мандрівного сюжету мають силу-
силенну розгалужень, які досить далекі од його роз-
будови у водевілі Котляревського. До того ж ті сю-
жетні елементи, з якими перегукується дійство
«Москаля-чарівника», не складають єдності чи яки-
хось більших комплексів, а розпорошені поодинці по
окремих фольклорних творах.
У них часто фігурує просто подорожній (хлопець,
дурень, купецький син, бідний чоловік), який, коли
йому вкрали одяг, заходить голий до хати непоміт-
но або коли там нікого нема й ховається під піч або
під постіль. Буває й так, що коли господиня відмов-
ляє подорожньому в ночівлі у хаті, то він попід стрі-
хою влазить на горище. Деколи випадковий подо-
рожній (гончар, який вертає волами з ярмарку, — в
запису Панаса Мирного) або приятель (кум в опо-
відці «Суд над дяком»), за попередньою домовле-
ністю з господарем і за його відсутності, навмисно
проситься на ночівлю до його жінки, підозрюваної у
зраді, щоб її підстерегти, але в такому разі захожий
(заїжджанин) не вдає чарівника, а лише обманом,
наприклад, обмотавши у рядна чи ув’язавши в куль
(сніп) соломи, вносить прихованого чоловіка в хату,
щоб той чув, як жінка веселиться з коханцем. Інко-
ли жінчину зраду допомагає викрити хазяїнові, який © Є. НАХЛІК, 2014
Євген НАХЛІК
УКРАЇНСЬКІ
ФОЛЬКЛОРНІ ДЖЕРЕЛА
«МОСКАЛЯ-ЧАРІВНИКА»
І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Простежуються українські фольклорні джерела мандрів-
ного сюжету у водевілі І. Котляревського «Москаль-
чарівник» (1819) — про зрадливу жінку, її коханця, об-
дуреного чоловіка та захожого, який часто видає себе за
чарівника. На численних прикладах показано, що образ
солдата-росіянина («москаля») створений на основі на-
родних казок, оповідань, анекдотів, прислів’їв та приказок,
у яких висловлено негативне ставлення до російських оку-
пантів та зайд.
Ключові слова: водевіль, мандрівний сюжет і персонаж,
образ росіянина як Іншого, літературна обробка народних
казок, оповідань, анекдотів, пісень, прислів’їв та приказок.
791Українські фольклорні джерела «Москаля-Чарівника» І. котляревського
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
ненадовго відлучається з дому на польові роботи, не
сторонній захожий, а кмітливий челядник: прики-
нувшись осліплими (нібито від знахарського зілля,
що їм підсипала в їжу перелюбниця), чоловік і че-
лядник, яких вона посадила в запічку, стають свід-
ками того, як хтива жінка догідливо вгощає дяка-
полюбовника («Дяк Тит Григорович»). У простішо-
му варіанті («Піп») молодиця приймає вдома попа,
коли чоловік поїхав на поле орати, а хлопець-наймит
підстерігає їх і сам двічі карає полюбовника: раз бо-
ляче закидає його, схованого під піччю, дровами, а
вдруге, коли той заліз у діжку, ошпарює окропом.
Серед зальотників — характерний типаж того-
часного українського села, притім зазвичай соціаль-
ні типи, яких недолюблювали прості селяни: пан,
панський економ (управитель), писар, піп, дяк, ди-
якон і навіть циган. У казці, яку записав Володимир
Боцяновський у Житомирському повіті, до молоди-
ці, чоловік якої поїхав на ярмарок, приходять нараз
«три чоловіки по-панськи вбрані» — «пан, иконом
і писар». У різних варіантах сюжету жінка ховає за-
лицяльника (залицяльників) під постіль, у комору,
шафу, скриню або на лавку й накриває ночвами; по-
дорожній ворожить на коров’ячій шкірі або заглядає
у магічну книжечку; полюбовників ототожнено з
чортом, «сасами» (тарганами) або з такими персо-
ніфікованими фольклорними образами нечистої сили,
як злидні, біда.
В українських народних казках та оповіданнях
яскравіше, ніж у розглянутих літературних оброб-
ках, проартикульовано мотив фізичної покари полю-
бовникові, якого ошпарюють кип’ятком (часто ру-
ками змушеної до цього жінки) і б’ють захожий ра-
зом із введеним в оману чоловіком, а то й із сусідами
(деколи у знятій бучі ненароком дістається й пере-
любниці, як-от у казці в запису Миколи Дашкеви-
ча). Чоловік переважно залишається обдуреним, не
маючи й гадки про зраду жінки. Лише зрідка він ді-
знається про її перелюб і свідомо б’є коханця як та-
кого (а не як нечисту силу): бере за чуба й молотить
кулаками (запис Панаса Мирного), парить лозина-
ми («Дяк Тит Григорович»), а часом і вбиває («Суд
над дяком»). Трапляється, що лає та лупцює жінку
(казка «Дурний Іван»). Фольклорні варіанти жор-
стокіші од літературних, де більше грайливості й ко-
кетства. В українських народних казках та оповіда-
ннях висловлено народно-патріархальні та христи-
янські погляди на подружні відносини: перелюбниця
та її спокусник однозначно осуджуються, особливо
в тих випадках, коли останній належить до церков-
них осіб, покликаних проповідувати подружню ві-
рність (піп, дяк, диякон).
Одначе й у фольклорних модифікаціях цього сю-
жету подибуємо риси, спільні з водевілем Котлярев-
ського:
• подія відбувається у сільській (хутірській)
хаті;
• хоча в більшості варіантів захожий з’являється
раніше за коханця, проте в оповідці, що її записав
Панас Мирний, та в казці «Дурний Іван», яку по-
дав Володимир Ястребов, захожий приходить, коли
полюбовник уже перебуває в хаті;
• захожий проситься переночувати, але хазяйка
йому відмовляє;
• в оповідці, що побутувала на Полтавщині (за-
пис Панаса Мирного), гончар упросився ночувати
коло припічка (у Котляревського москаль ночує «в
запічку» [ява 2]);
• чоловік — чумак, а полюбовник — писар;
• коли несподівано повертається чоловік, молоди-
ця ховає полюбовника під піч або припічок, а голо-
дному чоловікові не дає схованої вечері;
• захожий імітує чаклування і виганяє приниже-
ного коханця як чорта 1.
Вартим уваги є й той факт, що в народних казках,
анекдотах і піснях незрідка зображується чумакова
жінка, яка зраджує чоловіка (чумак був традицій-
ним фігурантом сюжетів про жіночу невірність, адже
він надовго відлучався з дому, подорожуючи по
сіль). Зазначивши, що «нарушение супружеской
1 Див. публікації відповідних народних казок та оповідань:
[13, с. 170—171 («Піп»); 11, с. 319—321 (щоденнико-
вий запис Панаса Мирного від 21 лютого 1870 р.); 11,
с. 162—166 («Дяк Тит Григорович»); 19, с. 627—632
(«Біда»), с. 636—639 («Біда»), с. 654—546 («Суд
над дяком»); 6, с. 481—482; 24, с. 159—163 (каз-
ка «Дурний Іван», записана біля Єлисаветграда); 8, с.
151—154; 23, с. 357—366 (тексти під назвою «Народ-
ні оповідання на тему «Москаля-чарівника»)]. Перелік
цих сюжетів у народних анекдотах і повніший реєстр їх
публікацій див.: 1358А=АА *1360 І Полюбовник у ви-
гляді чорта [17, с. 286—287]; 1359 Полюбовники-попи
в печі [17, с. 287]; 1360С=АА *1361 І Чоловік у мішку й
удавано хвора жінка (Гість Терентій) [17, с. 287—288];
1535=АА 1535А і 1535*В Дорогá шкура [17, с. 313—
314]; 1725 Закоханий піп [17, с. 353].
Євген НаХлІк792
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
верности жёнами чумаков есть обычный мотив чу-
мацких песен», Микола Петров навів одну з них,
записану в Полтавській губернії, — «Святий Боже,
святий кріпкий…». Починається вона як пісня жі-
ноча: молодиця нарікає на свою долю, бо мати зве-
ліла їй «за чумаченька / Рушники оддати» й тепер
вона, самотня, сумує, що «Не літував чумаченько,
/ Не йде й зимовати, — / Прийде нічка осінняя, /
Ні з ким розмовляти». Далі ліричний виклад пере-
ходить у ліро-епічний: молодиця запрошує до себе
на вечерю дяка, та коли той прийшов, несподівано
повернувся «чумак з Криму». Він помітив, що «Ви-
глядає вражий дячок / Із-за запічка часто…», але,
й оком не зморгнувши, щоб той не здогадався, вий-
шов надвір нібито для того, щоб випрягти волів, а
насправді — «Як ухопить чумаченько / Од воза
бичину, — / Побив-побив, помолотив / Та дякові
спину», примовляючи, щоб той не ходив «до чужих
жінок» [14, с. 33—34] 2.
Іван Манжура записав казку «Як жінки чолові-
ків дурять», у якій фігурує не лише чумак у ролі зра-
дженого, а й солдат, але не як чарівник, викривач
або рятівник невірної молодиці, а як її спокусник:
«Ходив чоловік у чумацтво, а жінка тим часом з сал-
датом зляглась. От раз зійшлись вони, коли це чо-
ловік з дороги у двір». Жінка сховала солдата під
піл (нари в селянській хаті, розміщені між піччю і
протилежною до печі стіною) та й завісила рядном.
Чоловік сів вечеряти, а тут, на щастя для зрадливої
молодиці, сусідка нагодилася.
«Та і накивала їй, що таке та й таке, а сусіда вже
і догадалась, бо й сама не з тих грошій. Зараз підсі-
ла до чоловіка та й ну його забалакувати, що як то
жінки чоловіків дурять, поки ті у дорозі. «Ну, мене
б, — каже чоловік, — чорта б з два одурила». —
«Та хочеш, я тебе ось зараз у вічі одурю?». Смієть-
ся той: «Ану, — каже, — ну!» — «Ось дивись».
Та взяла з полу рядно, що за їм салдат сидів, розіп’яла
на руках йому перед очима та: «Ось дивись, куме,
так і одурю». Розпина те рядно, а сама до порога,
до порога, а салдат теж зух не послідній, догадавсь
та поза рядном, поза рядном і собі до порога. Від-
2 Пісня «Святий Боже, святий кріпкий…» була досить
поширена в Україні: раніше інші її чотири варіанти (з
Переяславського повіту, збірка П. Куліша; з Волинської
губернії, збірка М. Костомарова; з Подільської губернії)
подав Павло Чубинський [20, с. 672—675].
чинила хазяйка двері, а салдат у сіни, та хода. «А
шо, куме, отак, як бачиш, так і одурила. На, кумо,
твоє рядно та завісь знов квочку, хай вона світла не
жахається, а мені пора додому»» [16, с. 95—96].
Однак у пісні «Святий Боже, святий кріпкий…»
і казці «Як жінки чоловіків дурять» відсутній клю-
човий персонаж обговорюваного мандрівного сюже-
ту: захожий, що випадково стає свідком побачення
жінки із зальотником.
Впадає в око й те, що одна з казок — «Біда» —
завершується прямо висловленим моральним повчан-
ням. У ній захожий (син багатого господаря, одинак,
що пішов у світ «біди шукати»), вдаючи відуна, який
дивиться «у свою книжечку», нібито черпаючи звід-
ти магічні знання, вигонить «біду з-під постелі» (схо-
ваного дяка-зальотника, якого поливає окропом) і,
таким чином, виліковує невідь-чому хвору жінку, яка
дурить чоловіка, нібито «слабує завше». Рідня ди-
вується: «добрий дохтор». Насправді захожий вико-
нує сюжетну функцію морального «лікаря», який до-
тепно «оздоровлює» невірну жінку, не виявляючи чо-
ловікові та родичам її подружньої зради. Від’їжджаючи
зранку на коні з сідлом, що дав йому зраділий госпо-
дар, «хлопець повідає до жінки:
— А ти будеш так і далі робити, чи ні?
Вона відповідає:
— Нігди того не буду робити.
І хтів ще об ні сказати чоловікові. Але вона нача-
ла просити, дала йому ще п’ятдесять рублів. Та й
хлопець повідає:
— Пам’ятай же, як будеш так робити більше, то
дам знати чоловікові» [19, с. 627—632] 3.
Подібним морально-дидактичним акцентом за-
кінчується і «Москаль-чарівник», тільки в ньому по-
3 Мотивація вдаваної недуги молодиці не прояснена.
Можна здогадуватися, що жінка вдає недужу, щоб не
допустити до себе чоловіка, бо під постіллю сховано по-
любовника. Проте жінка каже чоловікові, що «слабує
завше» [19, с. 629], те саме він з гіркотою повторює
гостям, просячи поради, як її вилікувати: «вона завше
слабує» [19, с. 630]. Виходить, жінка взагалі не хоче до-
пускати до себе нелюбого чоловіка або завжди, коли він
несподівано повертається «з дороги», вона його дурить,
щоб приховати й непомітно випустити коханця. У поді-
бних російських та українських варіантах мотив удавано
хворої молодиці виявлений чіткіше: щоби прийняти по-
любовника, дружині треба випровадити чоловіка з дому,
тому вона прикидається недужою і посилає його за ліка-
рями або помічним зіллям [18, с. 106—110, 115].
793Українські фольклорні джерела «Москаля-Чарівника» І. котляревського
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
передження звернено не до кокетливої жінки, а до
зальотника.
Народні казки й оповідання, а то більше пісні на-
віть у своїй сукупності не містять повністю сюжет-
ної канви, покладеної в основу «Москаля-чарівника».
У них трапляються лише окремі сюжетні ланки, си-
туації, функціонально подібні образи-персонажі, по-
бутові предмети, фабульні мотиви. Певних відомос-
тей про те, що Котляревський використав для ство-
рення водевілю конкретний фольклорний текст (чи
кілька текстів), немає. Є лише припущення, що
письменник міг скористатися подібними до записа-
них та опублікованих пізніше українськими народ-
ними казками, оповіданнями, піснями з окремими
елементами цього мандрівного сюжету. Загальні
твердження деяких літературознавців (Олександра
Даниська, Євгена Кирилюка, Олексія Гончара) про
те, що Котляревський у розбудові сюжету «Москаля-
чарівника» спирався передусім на фольклорні дже-
рела (анекдоти, казки, оповідання, пісні) [5, с. 48—
53; 9, с. 86—87, 246; 3, с. 51—53], не мають до-
статніх підстав. Слушним і надалі залишається
висновок, що його зробив ще Іван Франко і що його
названі дослідники прямо й однозначно відкидали:
з уваги на те, що в українських «народних оповіда-
ннях той ніби ворожбит ніде не є вояком», а навпа-
ки, «вояк-ворожбит являється постійно в театраль-
них п’єсах, що були переробками французького
«Soldat-magicien»», п’єси «Муж старий, жінка мо-
лода» Стефана Петрушевича, «Москаль-чарівник»
Котляревського і близький до них «Простак» Васи-
ля Гоголя-Яновського «мали собі джерелом не усні
народні оповідання, а літературні взірці, вже обро-
блені в драматичну форму» [23, с. 356]. Найімовір-
ніше, уснословесні твори слугували Котляревсько-
му джерелом українізації запозиченого чужомовно-
го сюжету, своєрідного «одомашнення» його,
переведення в місцевий типаж і побутові обставини
тогочасного полтавського села, насичення підхожи-
ми фабульними деталями. Звичайно, Котляревський
міг знати лише частину з таких народних творів, то
більше, що деякі з них побутували на Поділлі та й
навіть у Галичині. Оскільки невідомо достеменно, з
якими фольклорними варіантами цього мандрівного
сюжету був обізнаний письменник, сьогодні немож-
ливо встановити, де серед перелічених подібностей
типологічні збіги, а де запозичення.
Основна сюжетна схема різних варіантів цього
мандрівного сюжету — літературних та уснословес-
них — зводиться до того, що за відсутності тюхті-
юватого чоловіка зрадлива жінка приймає та частує
коханця (або трьох коханців, нараз чи почергово), а
кмітливий захожий (часто солдат), якому вона зви-
чайно відмовляє у ночівлі, вечері або й у плотській
взаємності, підглядає та підслуховує їх, а коли не-
сподівано повертається господар і злякана молоди-
ця ховає їжу й випивку та перестрашеного коханця,
то захожий, прикинувшися чарівником, винахідли-
во виявляє сховані наїдки й напої та проганяє полю-
бовника, зазвичай видаючи його за нечисту силу, а
при нагоді й сам користає з захованої вечері, а то й
пестощів присоромленої жінки. У простіших (фоль-
клорних) варіантах можуть бути випущені окремі
ланки цієї сюжетної канви й навіть функціональна
постать захожого. Деякі сюжетні ходи й персонажі
бувають переосмислені й подані інакше (як-от образ
молодиці, про що скажу далі). На основі різних від-
галужень мандрівного сюжету Котляревський ство-
рив власну драматичну версію.
Суть більшості варіантів цього мандрівного сюже-
ту — і фольклорних, і літературних — полягає в
тому, що молодиця зраджує помітно старшого від неї
чоловіка, а захожий, із яким вона повелася неґречно,
дотепно провчає її та схованого любаса. Котлярев-
ський же оригінально модифікує перебіг традиційно-
го сюжету. За твердженням дослідників, проти відо-
мих народних і писемних опрацювань цього сюжету,
Котляревський істотно переінакшив амплуа невірної
жінки: молодиця не зраджує чоловіка, хоча й дозво-
ляє собі кокетувати зі звабником-паничем [6,
с. 476—478; 9, с. 87—88; 1, с. 121]. Справді, Те-
тяна попереджає Финтика: «язиком що хочеш роби,
а рукам волі не давай. <…> я ж вам хіба бороню хо-
дити до мене, хоть би і не годилось вам так учаща-
ти? Бороню на себе дивитись, розговорювати і баля-
си точити? А ціловатись — вибачайте; се уже не жар-
ти» [ява 1]. Щоправда, потай приймаючи вдома і
вгощаючи залицяльника, Тетяна остерігається, щоб
їх хтось не застав: «На мене богзна-чого наговорять;
ви і так щось дуже підсипаєтесь, коли б і се даром
минулось» [ява 1]. А проте вона відверто розкриває
перед чоловіком псевдомагічний жарт солдата і щиро
признається в усьому, хоча москаль готовий був дати
Финтикові змогу піти невпізнаним.
Євген НаХлІк794
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
А тим часом, усупереч твердженню згаданих до-
слідників, не в усіх фольклорних варіантах жінка зра-
джує чоловіка — у деяких вона діє заодно з ним,
заманюючи та провчаючи небажаних зальотників.
Так, в українській народній казці «Загибель чоти-
рьох попів» на службі Божій під час храмового свя-
та в одному містечку три молоді священики задиви-
лися на чепурну молодичку й почергово нав’язалися
до неї в гості — вона їм призначила відповідно пер-
шу, другу й третю годину. Вдома похвалилася чоло-
вікові, яка їй трапилася «причта». Удвох вони й до-
мовилися, як провчити спокусників. Чоловік поїхав
ніби на полювання. Прийшов перший піп, понано-
сив усячини, посідали вони, п’ють-гуляють. Коли ж
стукає другий піп. Перший ізлякавсь, молодиця схо-
вала його на піч. Так було і з другим попом, а потім
і з третім, бо «зашуміли сани повз хату: «Тпру!» —
чоловік дав знати, що вернувся, і жінка нагнала стра-
ху на необачного залицяльника: «А се, мабуть, чо-
ловіка чорти принесли» (у водевілі Котляревського
також «голос слышен, озывающийся к волам», з
чого Тетяна переляканим голосом — так, що Фин-
тик почув, — здогадалася: «Чоловік мій приїхав із
дороги!» [ява 3]). На жінчине запитання, чи він
«убив що», чоловік каже, що «вовка», а на виявле-
ну її цікавість, як же він його убив, показує — «ось
як»: «Та підняв ружжє, наміривсь на піч, та як бу-
бухне! Попи так усі й поперекидались. Вони до печі,
аж у попів тіх і духу нема!». Навряд чи це випадко-
вий збіг, що у водевілі Котляревського також фігу-
рує «рушниця» (одна москалева, друга чумакова) і
що чумак бере, як він каже, «ружже» (москалеве)
та силкується встрелити в ціль (цятку в колі), яку
намалював вуглем москаль на заслоні до печі — саме
там, де зачаївся Финтик [ява 7]. Завдяки кмітли-
вості Тетяни, яка спритно й непомітно змазала огни-
во (сталеву пластинку в замку кремінної рушниці,
об яку вдаряється кремінь) салом од свічки, рушни-
ця не вистрелила, проте в народній казці витівка з
«ружжєм» закінчилася трагічно: попи віддали душу
Богові, хоча «чоловік не хотів їх повбивать, а поля-
кать тілько хотів, та такий уже гріх лучивсь». Далі
чоловік поховав усіх трьох під піч. Увечері прийшов
«солдат» (також «москаль») «погріться», і за гос-
тиною з чаркуванням чоловік вигадав, нібито піп зай-
шов до них у хату та й бозна від чого помер, а вони
бояться, що як знайдуть його в них, то подумають,
що вони його вбили. Солдат узявся винести його в
мішку та й кинути в річку. Так зробив з усіма трьо-
ма, бо як приходив назад, то господарі підсовували
йому наступного, кажучи, що це той самий викину-
тий, який чомусь вертається. У цій казці солдат го-
ворить українською мовою, «москаль на чатах», як
і «охвицер», — трохи російською, а переважно та-
кож українською [11, с. 155—160; систематизацію
цього сюжету в народних анекдотах і повніший ре-
єстр їх публікацій див.: 17, с. 315 (1536В=АА
*1730 І Мужик хоронить трьох попів)].
У розгортанні сюжету свого водевілю Котлярев-
ський міг скористатися деякими особливими озна-
ками цієї казки (жінка залишається вірною чолові-
кові; хазяїн цілиться з рушниці в те місце печі, де
заховався спокусник), а заразом і ознаками, що не
раз трапляються в інших варіантах (молодиця вдо-
ма гуляє із залицяльником; несподіване повернен-
ня хазяїна, який, під’їхавши під хату, окриком зу-
пиняє худобу; піч як місце сховку зальотників; при-
хід москаля увечері).
Інтерес становить також українська народна каз-
ка «Мужик, баба, піп, диякон і циган» (записана в
Маріупольському повіті Катеринославської губер-
нії). Живучи з жінкою «погано, бо вона неслухняна
була і все тягалась», чоловік подався чумакувати й
вернувся додому за сім років — «думав собі, чи не
покаялась жінка». Вона похвалилася, що до неї хо-
дять піп, диякон і циган. Стали радитися, як би їх
одучити. Жінка придумала створити штучну ситуа-
цію: чоловік запрягає бичків, виїжджає за млини і
пізно ввечері вертає додому, а в’їхавши у двір, кри-
чить: «Гей, щоб тобі виздихали, прокляті!». На це
жінка вигукує: «Ох лишенько ж мені, це ж чоловік
приїхав!» — і ховає переляканих зальотників у скри-
ню та замикає. Чоловік тим часом наготовлює бич,
а ввійшовши в хату, за попередньою намовою жін-
ки домагається од неї ключів од скрині, начебто по-
дивитися, скільки там вона має грошей. Жінка мов-
би плаче, кажучи, звідки б у неї взялися гроші, та
все-таки дає чоловікові ключі. Той витягує попа й,
замкнувши знову інших, добре лупцює його, при-
мовляючи «Не ходи, сучий син, до моєї жінки», та
й випускає голого на двір. Те саме робить по черзі з
дияконом і циганом. А на другий день відпродує їм
забрані в них кожухи. Відтоді почали чоловік з жін-
кою «жить та багатіть, а жінка покаялась, і стали
795Українські фольклорні джерела «Москаля-Чарівника» І. котляревського
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
вони любиться» [11, с. 160—162; систематизацію
цього сюжету в народних анекдотах і повніший ре-
єстр їх публікацій див. [17, с. 354 (1730 Піп, дия-
кон і дячок у красуні)].
В іншій українській народній казці — «Як розжи-
валась царська дочка за шевцем» — молодиця, яка
проти волі вінценосного батька вийшла заміж за його
наймита — шевця і через те не дістала приданого й
навіть була вигнана з двору в «земляночку», також
використовує зальотників для сімейного збагачення,
при цьому не зраджуючи свого обранця. Коли вона
пішла по воду, до неї по черзі нав’язалися прийти на
ніч піп, дяк і циган, обіцявши, відповідно до її умови,
принести по сто рублів (а циган готовий був дати і
двісті). Удома жінка сказала чоловікові, щоб наколо-
тив повну скриню сажі, а сам сховався у сінях. Як
смеркло, прийшов піп, поклав на стіл сто рублів і квар-
ту горілки. Молодичка сказала йому роздягтися на-
голо — «будем спать лягать». Тільки він роздягся,
постукав у вікно дяк. Жінка вдала перелякану, кажу-
чи, що «це чоловік прийшов», і звеліла попові заліз-
ти у скриню. Далі так само вчинила з дяком, а як уже
справді прийшов чоловік, то й цигана посадила у скри-
ню з розколоченою сажею. Скриню замкнули й на
возі вивезли до озера. Поставили над озером, а самі
плюскаються в ньому. Кучерові, посланому від пана
подивитися, чи не рибу ловлять, вони пояснили, що
ловлять чортів і заганяють у скриню — уже й трьох
упіймали. Панові, який приїхав кіньми поглянути на
чортів, погодилися показати їх за п’ятсот рублів, але
з умовою, що якщо випустить чортів, то віддасть і ко-
ней. Швець узяв у кучера батога і, як тільки пан став
одчиняти віко від скрині, добряче учистив невдах-
зальотників, а ті повискакували — та навтікача. Пан
погнався за ними, але не впіймав, а швець забрав у
нього коней [4, с. 160—162] 4.
Звісно, у водевілі Котляревського чоловік із жін-
кою не домовляються заздалегідь про те, як би про-
4 Простіший варіант цієї казки («Піп, молодиця та ци-
ган») записав І. Манжура: піп заплатив сто рублів «гар-
ненькій молодичці», щоб з нею переночувати, ще щось
приплатив циганові, який підслухав їхню розмову, а коли
прийшов увечері, несподівано приїхав чоловік; молодичка
сховала попа у нову, ще не фарбовану скриню з дьогтем,
а чоловік вивіз її до якогось болота і продав там панові,
кажучи, що в ній спійманий у болоті чорт; коли ж не-
бавом пан і його кучер з цікавості відхилили кришку, піп
утік [16, с. 93—94].
вчити її залицяльника, та в цій народній казці, як і в
двох попередніх, жінка у подібній (хоч і штучно ство-
реній) ситуації з несподіваним поверненням чолові-
ка та переховуванням одного чи кількох звабників на-
справді не виступає перелюбницею. Котляревський
творить мовби середній варіант: жінка не зраджує,
але й наперед не погоджує своєї провокативної по-
ведінки з чоловіком, а лише на власний розсуд до пев-
ної межі кокетує із залицяльником. При цьому на за-
дум зробити жінку вірною чоловікові міг наштовхну-
ти Котляревського фольклорний прецедент.
Розрізнення та протиставлення українців і росіян
у «Москалеві-чарівнику» здійснюється за ознака-
ми народної культури та національної психології. У
першому випадку автор водевілю вустами чумака з
гордістю мовить про вищість українського народно-
пісенного фольклору над російським:
«С о л д а т. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну рус-
скую песню <...>.
М и х а й л о. Вашу? А яку? Може, соколика або
кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може,
рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піс-
нями!.. Правду сказать, єсть що і переймати...»
[ява 7].
Послухавши українську народну пісню «Ой був
та нема, да поїхав до млина…» 5 у виконанні Тетя-
ни, солдат визнає переваги українців як співаків:
«Вить вы — природные певцы. У нас пословица
есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош»
[ява 7]. За спостереженням російського літерату-
рознавця Сергія Дуриліна, «в «Москалі-чарівнику»
Котляревський, в явній пародії, висміює невдалі піс-
ні Шаховського.
Весь епізод з піснями в «Москалі-чарівнику», а
особливо показ того, як українська пісня співається
«по-московськи» і як вона повинна співатись по-
українськи — не що інше, як нарочита пряма поле-
міка Котляревського проти незграбних пісень
Шаховського, включених до його «Казака-
стихотворца». <…> епізод цей був потрібний Кот-
ляревському для його виступу проти Шаховського
як фальсифікатора української теми, мови і поезії, і
5 У «Москалеві-чарівнику» пісні «Ой не відтіль віє вітер,
відкіль мені треба…», «Ой був та нема, да поїхав до мли-
на…» — народні, а пісні «З того часу, як я женивсь…»,
«Будь у мене мужичок з кулачок…» склав сам автор як
фольклорні стилізації [5, с. 59].
Євген НаХлІк796
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
був актом його боротьби за справжню українську
драматургію і театр» [7, с. 95—96].
У другому випадку (розрізнення за ознаками на-
ціональної психології) Котляревський вустами Те-
тяни із сумом констатує смиренність і простодуш-
ність тогочасного українського люду, натякаючи, що
той через цю рису свого характеру втратив власну
державність: «Тільки в тім і разниця, що одні дуже
шпаркі, а другі смирні...» [ява 7]. Показово, що чу-
мака виведено наївним і простодушним, а солдат-
росіянин із промовистим прізвищем Ліхой (по-
російському лихой — хоробрий, молодецький,
хвацький, бравий) постає хвацьким і хитрим. Хоча
останнього й зображено назагал позитивним персо-
нажем, але все ж не досить привабливим, а коли він
нахабно вривається до хати напідпитку — то й від-
разливим. Тетяна протиставляє його собі («Я — ха-
зяйка, ти — пройдисвіт»), характеризує його як «лу-
кавого москаля» [ява 2], «хитрого, настоящого мос-
каля» [ява 8] і попереджає чоловіка, що «москаль
непевний» [ява 7]. Ще промовистіший натяк на чис-
ленні утиски України з боку агресивного північного
сусіда чується у такій чумаковій репліці москалеві:
мовляв, не тільки в росіян є «пословиця» проти укра-
їнців, а «і у нас єсть їх против москалів не трохи.
Така, напримір: з москалем знайся, а камень за па-
зухою держи; од чого ж вона вишла, сам розумний
чоловік, догадаєшся» [ява 7].
Обстоюючи збереження національної самобут-
ності українців, рідної мови, Котляревський дорікає
російським зайдам за те, що вони ласі до українських
вареників, а говорити мовою корінного народу, се-
ред котрого живуть і чий хліб їдять, не вміють і не
хочуть. На москалеве прохання подати «лавренич-
ков», чумак з докором зауважує: «Який-то у вас,
москалів, язик луб’яний! Скілько меж нами вешта-
єтесь, а і досі не вимовиш: вареників». Відповідь
москаля на чумакові докори: «Да что ты, Чупрун,
об москалях так плохо думаешь? Да я как захочу, то
по-хохлацки буду говорить не хуже тебя», — мала
бути, за авторським задумом, прикладом для росі-
ян, осілих в Україні, хоча Котляревський сумніва-
ється в тому, що станеться таке, за висловом чума-
ка, «диво» [ява 7] — буцімто «москалі» захочуть
досконало оволодіти українською мовою.
Можна погодитися з думкою про те, що у воде-
вілі Котляревського джерела титульного образу ся-
гають спритного і жартівливого «москаля» з укра-
їнського вертепу, а також молодцюватого солдата
з українських народних анекдотів та побутових ка-
зок — бувалого у бувальцях, вільного від сільських
страхів перед нечистою силою і здатного обдурити
кого завгодно (особливо це виявлялося у його сто-
сунках із простакуватим селянином) [3, с. 52—53].
Варто додати ще образ бойового «москаля», який
виступає союзником «козака» проти «ляхів», з тре-
тьої інтермедії до драми Митрофана Довгалевсько-
го «Комичеськоє дійствіє» (мова дійових осіб у цій
інтермедії етнічно диференційована: «козак» гово-
рить українською, «москаль» — російською,
«ляхи», «поляк» — польською, «литвини» — бі-
лоруською).
Водночас у низці українських народних прислів’їв
та приказок, анекдотів, казок і легенд виявлено кри-
тичне ставлення до російського солдата («моска-
ля») як чужоземного та чужомовного зайди, який
хитрує, принагідно навіть краде і назагал поводить-
ся зарозуміло та грубо. У таких творах одбито на-
ціональну, релігійно-культурну й соціальну (профе-
сійну) суперечність і психологічну напругу між
«москалями» та українськими селянами. За часів
існування радянської імперії такі твори оминалися
й замовчувалися, хоча раніше, за царизму, їх дру-
кували з дозволу цензури.
Так, деякі показові українські прислів’я та при-
казки про росіян уклав у вуста персонажів Панте-
леймон Куліш в історичному романі «Михайло
Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет на-
зад», написаному в 1841—1842 рр. Городовий ко-
зак Середа, налаш тувавшись слухати розповідь за-
порожця про січову церкву, застерігає його: «Толь-
ко смотри, пане Щербино, щоб часом не подвёз ты
нам Москаля» («везть Москаля значит —
лгать», — пояснює автор у примітці народний ви-
слів). На це запорожець відповідає:
«О, да видно вам Москали добре насолили!
Сколько уже я видел вашей братьи гетмáнцев, всё у
вас только и поговорок, що: «Од Москаля, поли урі-
завши, втікай»; «З Москалем дружи, та камень за
пазухою держи»; «Коли Москаль каже сухо, то під-
німайсь по ухо»; «Москаль не свій брат»; «Коли
чорт та Москаль що вкрали, то поминай, як звали»;
и всего не вспомнишь. У нас на Запорожьи и духу
московского не чутнó; а коли який гайдамака часом
797Українські фольклорні джерела «Москаля-Чарівника» І. котляревського
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
пристанет до нас из кацапни, мы его зараз на свой
лад перевернём: недель через десяток чорт на нём и
узнает московскую кожу. Запорожец, да и только!»
[10, с. 38—39] (тут і далі тодішнє написання слова
Москаль з великої букви означає національність).
Появу таких прислів’їв та приказок серед україн-
ців спричиняв їхній невтішний досвід довголітнього
спілкування та ведення справ з російськими займан-
цями та забродами на українській землі.
Фундаментальна збірка «Українські приказки,
прислів’я і таке інше», яку уклав і видав у Петер-
бурзі 1864 року М. Номис (Матвій Симонов),
окрім використаного у водевілі Котляревського та
Кулішевому романі прислів’я «З Москалем дружи,
а камінь за пазухою держи», фіксує ряд інших
прислів’їв та приказок критичного характеру про
російських солдатів і самих росіян, яких трактова-
но як ворожих чужинців і чітко протиставлено укра-
їнцям, наприклад: «З Москалем бувай, а камень в
пазусі тримай», «Москаль не свій брат», «Моска-
леві годи як трясці, а все бісом дивицця», «Мабуть,
москаль тоді красти перестане, як чорт молицьця
Богу стане», «Не приходицця Москаля дядьком
звати», «У йому тільки віри, як у Москалеві прав-
ди» та ін. [21, с. 76—78, 708].
Так само й у казці «Про жінку й солдата» пока-
зано недовіру українських селян до солдата-
росіянина, сприймання його за хитруна, з яким тре-
ба бути пильним (оповідається, як москаль видурив
у селянина знайдене «барильце грошей», а його ме-
тикувата жінка перехитрила москаля, викравши в
нього це барильце) [19, с. 527—528]. В анекдоті
«Москаль» йдеться про «Москаля по оставці», який
«не мав бумаги такої, щоби му давати кватеру», тому
в селі ніхто не хотів прийняти його на ночівлю. На-
решті йому вдалося-таки заночувати в одного гос-
подаря, та й той після москалевих теревенів нарікав:
«Ходив Москаль по селі, та мара його до мене за-
несла» [19, с. 659—660]. (Слово «москаль» Пав-
ло Чубинський подав з великої букви, а це означає,
що розумів під ним не лише професію солдата, а й
національність — росіянина.) В анекдоті «Солдат і
хазяйське дитя» мовиться про те, як москаль одно-
го разу, коли жінки, в якої він квартирував, не було
вдома, напихався хлібом. Зголодніле хлоп’я сороми-
лось попросити хліба, то й давай натяком співати:
«Мати хліба не дає, мати хліба не дає!» Та «москаль
як закричить: «Что ты, подлец, орёшь!», — а хлоп’я
тоді наче розсердившись: «В своїй хаті та не можна
й хліба співати!» [11, с. 196]. По суті, у потішну фор-
му анекдоту про невинну дитячу витівку завуальо-
вано гіркий стихійний протест народу проти засил-
ля російських солдатів в Україні.
Хоча російські солдати й українські селяни Сло-
божанщини, Лівобережної та Правобережної Над-
дніпрянщини належали до однієї конфесії — право-
славної, усе ж між ними часто виникали непорозу-
міння на ґрунті релігійних вірувань і звичаїв, різної
культури поведінки. Зарозумілі солдати-росіяни не
знали й не шанували українських народно-
християнських звичаїв. Через те серед народу побу-
тували такі дотепні анекдоти:
««Салдат, молись Богу!» — «На што?» — «Та
щоб Бог здоров’я дав». — «А дохтор на што?» —
«Ну, так щоб хліба послав». — «А царь на што?» —
«Ну, так щоб гарну дівчину дав». — «А, вот за это
так стоит помолиться»» («Салдат Богу молиться»);
«Поставили салдата до мужика, а саме упала
п’ятниця, він і давай вередувати: подай йому скоро-
мини. «Та тепер же, — кажуть йому, — у нас
п’ятінка, гріх скоромного!» — «Какая там пьятин-
ка, покаж мені її». А на той танець та стояли у селі
цигани з ведмедями, чоловік їх намовив та й повів
салдата туди. Приводе до ями, де саме головний вед-
мідь сидів, та й каже: «Ось, отут дивіться». Салдат
до ями: «Эй, — кричить, — пьятинка, выходи!»
Коли це ведмідь як дряпоне його, а він навтіки. Бі-
жить, аж іде свиня з поросятьми, він картуз з себе
та кланяється їй. «Здрастуй, — каже, — п’ятінка
з маленькими п’ятенятками». Та й шапкує перед нею.
От прийшов на кватирю. «А що, служивий, чи ба-
чив п’ятінку?» — «Ну да и сердитая, — говоре; —
давай, хозяйка, што Бог послал»» («Салдат та
п’ятниця») [16, с. 111, 112].
Котляревський, як можна судити з його версії об-
разу москаля (солдата-росіянина) як Іншого, спи-
рався і на такі народні уявлення. Крім того, індиві-
дуалізуючи у водевілі мову персонажів за національ-
ними та професійними ознаками (селяни говорять
українською народною мовою, москаль — росій-
ською, писар — суржиком), наш драматург ішов,
зокрема, за українською фольклорною традицією,
що склалася у низці анекдотів, де фігурує російський
солдат («москаль»), з яким стаються різні комічні
Євген НаХлІк798
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
випадки, до того ж часто на постої в українському
селі: москаль висловлюється зазвичай російською
мовою, чим підкреслюється його мовна інакшість,
відчуженість од місцевого українського населення,
переважно селян, а деколи й дяка, які говорять рід-
ною українською («Великоруська й малоруська
мова», «Солдат-злодій», «Солдат і хазяйське дитя»,
«Солдат, що об’ївся», «Солдат чаю просить», запи-
сані в Харківській та Полтавській губерніях [11,
с. 195—196]; «Салдат-танцюра», «Салдат моле-
бень заказує», «Салдата чорт посилає», «То в рот,
то в лоб», «Салдат пшоно товче», «Салдат Богу мо-
литься», «Салдат та п’ятниця», записані в Катери-
нославській губернії [16, с. 109—112]). У таких
анекдотах не раз смакуються різні дотепи на тему
українських і російських слів, міжмовної паронімії,
мовного непорозуміння солдата-росіянина й україн-
ських селян. Як ось у такому коротенькому анекдо-
ті: «Заказує салдат молебень, а дяк і пита: «Який
тобі — з акахвистом?» — «Да не дюже закатистой,
так — копеек на десять»» [16, с. 109].
Таке ж мовне розрізнення трапляється і в україн-
ських народних казках, де виведено москаля («Про
жінку й солдата», «Як салдат спас царя») [19,
с. 527—528, 599—601].
Крім анекдотів про російських солдатів-окупантів,
український народ складав анекдоти і про росіян як
таких, наголошуючи на їхній разючій мовній та куль-
турній відмінності од українців. Наприклад:
«Пита руський батька: «А когда, батя, тот вечер
будет, што ни с лавки слезть, ни на лавку влезть?» А
він як обжерся на Святвечір куті, та й досі згадує»;
«Прийшов руський у церкву, купує свічку. «По
чом свечка?» — «П’ятак». — «Пастаиш, пастаиш,
да и за три капейки аддаш». Йому все одно, що на
базарі».
Сміявся простий народ і над чужою, незвичною
для себе мовою, в якій у подібні за звучанням, зо-
крема однокореневі, слова вкладався інакший зміст.
На цю тему Іван Манжура записав кілька анекдо-
тів, зокрема «Пан та мірошник»:
«Заїхав пан у млин та: «Здрастуй, мірошник!» —
«Здрастуйте, пане». — «А чья это мельница?» —
«Та чиє, пане, засипано, того і мелеться». — «Да
нет, я спрашиваю, какая это деревня». — «Та уся-
ка, пане: єсть і дубина, єсть і осичина». — «Да нет,
я спрашиваю, хто у вас старший». — «А, вам стар-
шого? Паняйте ж на край села, то там вам буде нова
хата, а старі ворота і собака Жучка, а у тій хаті живе
баба; од неї у нас нема нікого старішого». — «Да
нет, я спрашиваю, хто у вас вищий». — «А, вам ви-
щого? Аж ай ген стоїть тополя, од неї у нас нема ви-
щої». — «Эх, дурак, я тебе по уху заеду!» — «За-
їдьте, заїдьте, пане, мати і вареників наварять».
Плюнув пан і подавсь.
От на другий день набрав той мірошник вівса, ви-
віз на ярмарок та порозставляв лантухи скрізь по ко-
лоді. Набіга на його знов той пан. «Што это ты
продаёш, авес?» — «Ні, пане, не увесь, ше і дома
єсть». — «Да нет, я спрашиваю, почом он?» — «Та
он, бачте, — каже, — по колоді». — «Да ты дурак
не вчерашний?» — «Ні, пане, мати казали, шо ось
скоро мені вже тридцять два годи буде». — «Ну, —
каже пан, — з тобою зчепись, то і ярмарок проба-
лакаєш»» [16, с. 118, 120; див. також інші анекдо-
ти: з циклу «Про руських»; «Як руські по-нашому
балакать вчились», «Малая вина», «Икона Масля-
ница», «Касил, чорт меня насил»: с. 118—120].
Прикидаючись дурником, мірошник бере на глузи
російського поміщика, кпить з його авторитарно-
власницьких, кріпосницьких понять, чужих для укра-
їнського простолюду, звиклого до самоврядування,
насміхається з його невміння і небажання говорити з
українськими селянами їхньою рідною мовою, тобто
мовою народу, серед якого він живе. Деяка невідпо-
відність у мовленні пана (окремі фрази — на почат-
ку й наприкінці — він вимовляє по-українському)
свідчить не про його часткове знання української
мови, а радше про те, що народний оповідач анекдо-
ту перекладав їх звичною для себе народною мовою.
Як бачимо, наддніпрянські українці, тісніше стика-
ючись із росіянами, чітко усвідомлювали, що ті істотно
відрізняються од них мовою, культурою і ментальніс-
тю, а тому сприймали північних сусідів як чужинців 6.
6 Див. також огляд українських легенд про росіян: [2,
с. 146—155 (частина розділу «Українські легенди про
походження та характеристичні особливості деяких на-
родностей»)]. Про відчуження українців од росіян свід-
чить таке авторське спостереження: «Українці, за звича-
єм, називають великоросів «москалями», «лапотниками»
і ставляться до них недовірливо, навіть з якимось остра-
хом, вважаючи їх жадібними, брутальними, нещирими,
хитрими, ледачими і мстивими. Народ уникає мати будь-
яку справу з «москалем», не кажучи вже про те, щоб на-
ймати його на службу» [2, с. 147]. Цікаво, що книжку
799Українські фольклорні джерела «Москаля-Чарівника» І. котляревського
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
Такі народні уявлення, якщо завгодно — стереотипи
(притім аж ніяк не безпідставні!), й відбилися у творах
Котляревського — «Енеїді», «Наталці Полтавці», а
найбільше — у «Москалеві-чарівнику».
1. Борзенко О.І. Сентиментальна «провінція»: Нова
українська література на етапі становлення / О.І. Бор-
зенко. — Х., 2006. — 322 c.
2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах,
релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні
українські народні погляди та вірування / Георгій Бу-
лашев. — К. : Довіра, 1992. — 414 с. — (Пер. з рос.
Юрія Буряка)..
3. Гончар О.І. Українська література передшевчен ківсь-
кого періоду і фольклор / О.І. Гончар. — К. : Наукова
думка, 1982. — 312 с.
4. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собран-
ные в Черниговской и соседних с ней губерниях /
Б.Д. Гринченко. — Чернигов : Типография Губерн-
ского земства, 1896. — Вып. 2: Рассказы, сказки,
предания, пословицы, загадки и пр. — ІІ + 390 с.
5. Данисько О.Й. «Москаль-чарівник» І.П. Котля-
ревського (до історії питання про джерела твору) /
О.Й. Данисько // Наукові записки Полтавського
літературно-меморіального музею
І.П. Котляревського. — Полтава, 1961. — Вип. 3. —
С. 48—60.
6. Дашкевич Н. Вопрос о литературном источнике укра-
инской оперы И.П. Котляревского «Москаль-ча-
рівник». Приложение: Сказка о приключении любов-
ника, посещавшего неверную жену. Записана в Жито-
мирском уезде / Н. Дашкевич // Киевская стари-
на. — 1893. — Кн. 12: Декабрь. — С. 451—482.
7. Дурилін С.М. М.С. Щепкін та І.П. Котлярев-
ський: З історії російсько-українських літературних
зв’язків і театральних відносин / С.М. Дурилін //
Російсько-українське літературне єднання: Збірник
статей. — К. : Держлітвидав, 1953. — Вип. 1. —
С. 77—110.
8. К вопросу об источнике водевиля Котляревского:
«Москаль-чарівник» / сообщ. Вл. Боцяновский //
Киевская старина. — 1894. — Кн. 10: Октябрь. —
С. 151—154.
9. кирилюк Є. Іван Котляревський: Життя і творчість /
Євген Кирилюк. — К. : Дніпро, 1981. — 287 с.
10. кулиш П.а. Михайло Чарнышенко, или Малороссия
восемьдесят лет назад / сочинение П. Кулиша. — К. :
Георгія Булашева уперше було видано цілком легально
в Російській імперії: Булашев Г.О. Украинский народ в
своих легендах и религиозных воззрениях и веровани-
ях. — К., 1909. — Т. 1. Відомо, що автор 1905 року
був призначений ухвалою Синоду редактором тижневика
Київської духовної семінарії «Руководство для сельских
пастырей» (строком на один рік).
В Университетской типографии, 1843. — Часть вто-
рая. — 191 с.
11. Малорусские народные предания и рассказы / свод
М. Драгоманова ; издание Юго-Западного отдела
Императорского Русского географического обще-
ства. — К., 1876. — 434 + [2] с.
12. Мирний Панас. Щоденники / Панас Мирний //
Панас Мирний. Зібрання творів : у 7 т. — К. : Науко-
ва думка, 1971. — Т. 7. — 663 с.
13. Народные южнорусские сказки / издал И. Рудчен-
ко. — К. : Типография Е. Фёдорова, 1869. — Вып. 1. —
XI + III + 219 с.
14. Петров Н.И. Очерки истории украинской литерату-
ры ХІХ столетия / Н.И. Петрова. — К. : В Типогра-
фии И. и А. Давиденко, 1884. — IV + 457 + XV с.
15. Северін М.Д. Приказки та прислів’я в драматичних
творах І.П. Котляревського / М.Д. Северін // Нау-
ко ві записки Полтавського літературно-меморіаль ного
музею І.П. Котляревського. — Полтава, 1961. —
Вип. 3. — С. 78—87.
16. Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринос-
лавской и Харьковской губ. И.И. Манжурою. — Х. :
Тип. К. Счасни, 1890. — 194 с.
17. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославян-
ская сказка / составители: Л.Г. Бараг, И.П. Бере-
зовский, К.П. Кабашников, Н.В. Нови ков. — Л. :
Наука. Ленингр. отд-ние, 1979. — 437 с.
18. Сумцов Н.Ф. Песни о госте Терентии и родственные
им сказки (К истории сказаний о неверной жене) /
Н.Ф. Сумцов // Этнографическое обозрение. — М.,
1892. — № 1. — С. 106—119.
19. Труды этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край, снаряжённой Императорским
Русским географическим обществом. Юго-Западный
отдел. Материалы и исследования, собранные
П.П. Чубинским. — СПб., 1878. — Т. 2: Малорус-
ские сказки. — [II] + 688 с.
20. Труды этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край, снаряжённой Императорским
Русским географическим обществом. Юго-Западный
отдел. Материалы и исследования, собранные П.П. Чу-
бинским. — СПб., 1874. — Т. 5: Песни любовные,
семейные, бытовые и шуточные / издан под наблюде-
нием Н.И. Костомарова. — [II] + XXV + 1209 с.
21. Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники
О.В. Марковича та інших / уклав М. Номис ; упо-
ряд., прим. та вступ. ст. М.М. Пазяка. — К. : Либідь,
1993. — 766 с.
22. Фразеологічний словник української мови. — К. :
Наукова думка, 1993. — Кн. 1. — 528 с.
23. Франко І. Галицький «Москаль-чарівник» / І. Фран-
ко // Іван Франко. Зібрання творів : у 50 т. — К. :
Наукова думка, 1981. — Т. 31. — С. 353—376.
24. Ястребов в. Варианты сказки о неверной жене /
В. Ястребов // Киевская старина. — 1894. — Кн. 4:
Апрель. — С. 159—165.
Євген НаХлІк800
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
Yevhen Nakhlik
ON UKRAINIAN FOLK SOURCES
OF THE MUSCOVITE-WIZARD
BY I. KOTLIAREVSKY
In the article have been traced some Ukrainian folk sources in a
wandering plot of The Muscovite-Wizard vaudeville (1819)
by I. Kotliarevsky. In particular, the attention has been paid to
the motifs as for an unfaithful wife, her lover, deceived husband
and an impostor who often pretends to be a magician. On the
ground of numerous examples substantiation has been provided
to the claim that the image of a soldier, ethnical Russian (the
Muscovite) was created under the influence of folk tales, short
stories, anecdotes, proverbs and sayings with their immanent
negative attitude to the Russian occupants and newcomers.
Keywords: vaudeville, wandering plot and character, the im-
age of Russian as an alien, literary adaptation of folk tales, short
stories, anecdotes, songs, proverbs and sayings.
Евген Нахлик
УКРАИНСКИЕ ФОЛЬКЛОРНЫЕ
ИСТОЧНИКИ «СОЛДАТА-ЧАРОДЕЯ»
И. КОТЛЯРЕВСКОГО
Прослежены украинские фольклорные источники бродя-
чего сюжета в водевиле И. Котляревского «Солдат-
чародей» (1819) — о неверной жене, её любовнике, обма-
нутом муже и пришельце, который часто притворяется ча-
родеем. На многочисленных примерах показано, что образ
солдата — этнического русского («москаля») создан на
основе народных сказок, рассказов, анекдотов, пословиц и
поговорок, выражающих отрицательное отношение к рус-
ским оккупантам и бродягам.
Ключевые слова: водевиль, бродячий сюжет и персонаж,
образ русского как Чужого, литературная обработка на-
родных сказок, рассказов, анекдотов, песен, пословиц и
поговорок.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94472 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:16:31Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Нахлік, Є. 2016-02-11T14:24:43Z 2016-02-11T14:24:43Z 2014 Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського / Є. Нахлік // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 790-800. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94472 Простежуються українські фольклорні джерела мандрівного сюжету у водевілі І. Котляревського «Москальчарівник» (1819) — про зрадливу жінку, її коханця, обдуреного чоловіка та захожого, який часто видає себе за чарівника. На численних прикладах показано, що образ солдата-росіянина («москаля») створений на основі народних казок, оповідань, анекдотів, прислів’їв та приказок, у яких висловлено негативне ставлення до російських окупантів та зайд. In the article have been traced some Ukrainian folk sources in a wandering plot of The Muscovite-Wizard vaudeville (1819) by I. Kotliarevsky. In particular, the attention has been paid to the motifs as for an unfaithful wife, her lover, deceived husband and an impostor who often pretends to be a magician. On the ground of numerous examples substantiation has been provided to the claim that the image of a soldier, ethnical Russian (the Muscovite) was created under the influence of folk tales, short stories, anecdotes, proverbs and sayings with their immanent negative attitude to the Russian occupants and newcomers. Прослежены украинские фольклорные источники бродячего сюжета в водевиле И. Котляревского «Солдат-чародей» (1819) — о неверной жене, её любовнике, обманутом муже и пришельце, который часто притворяется чародеем. На многочисленных примерах показано, что образ солдата — этнического русского («москаля») создан на основе народных сказок, рассказов, анекдотов, пословиц и поговорок, выражающих отрицательное отношение к русским оккупантам и бродягам. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського On Ukrainian folk sources of the Muscovite-Wizard by I. Kotliarevsky Украинские фольклорные источники «Солдата-чародея» И. Котляревского Article published earlier |
| spellingShingle | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського Нахлік, Є. Статті |
| title | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського |
| title_alt | On Ukrainian folk sources of the Muscovite-Wizard by I. Kotliarevsky Украинские фольклорные источники «Солдата-чародея» И. Котляревского |
| title_full | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського |
| title_fullStr | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського |
| title_full_unstemmed | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського |
| title_short | Українські фольклорні джерела «Москаля-чарівника» І. Котляревського |
| title_sort | українські фольклорні джерела «москаля-чарівника» і. котляревського |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94472 |
| work_keys_str_mv | AT nahlíkê ukraínsʹkífolʹklornídžerelamoskalâčarívnikaíkotlârevsʹkogo AT nahlíkê onukrainianfolksourcesofthemuscovitewizardbyikotliarevsky AT nahlíkê ukrainskiefolʹklornyeistočnikisoldatačarodeâikotlârevskogo |