Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках
Окреслена національна специфіка міфологічних персонажів українських народних казок. Доведено, що своєрідною
 рисою казок українців є взаємозамінність героїв-
 злотворців. З’ясовано, що образи Змія, Кощія, Яги, Оха,
 чорта, не втрачаючи міфологічного наповнення, містять виразн...
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94475 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках / М. Демедюк// Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 765-770. — Бібліогр.: 27 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860071390466539520 |
|---|---|
| author | Демедюк, М. |
| author_facet | Демедюк, М. |
| citation_txt | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках / М. Демедюк// Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 765-770. — Бібліогр.: 27 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Окреслена національна специфіка міфологічних персонажів українських народних казок. Доведено, що своєрідною
рисою казок українців є взаємозамінність героїв-
злотворців. З’ясовано, що образи Змія, Кощія, Яги, Оха,
чорта, не втрачаючи міфологічного наповнення, містять виразні національні прикмети. Доведено, що імена чудесних
помічників репрезентують властивий українській мові спосіб словотворення.
The paper has dealt with national selfhood of mythological
characters in Ukrainian folk tales. During the course of research-work
a claim has been proved that most original feature
of Ukrainian tales consists in interchangeability of fabulous
negative heroes. In author’s view the images of Zmiy,
Koshchiy, Yaha, Okh, Devil have contained distinct national
traits with no losses in figural mythological qualities. Discovery
has been substantiated as for wonderful assistants’ names
that represented immanent for Ukrainian language way of
word-creating.
Рассмотрена национальная специфика мифологических
персонажей украинских народных сказок. Доказано, что
своеобразной чертой сказок украинцев является взаимозаменяемость отрицательных героев. Выяснено, что образы
Змея, Кощея, Яги, Оха, черта, не теряя мифологического
наполнения, содержат выразительные национальные характеристики. Утверждается, что имена волшебных помощников представляют присущий украинскому языку
способ словообразования.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:11:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
Народна казка увібрала в себе традиційні віру-
вання і уявлення народу. Естетична функція
казкових текстів зумовила переосмислення архаїч-
них елементів як на рівні казкового сюжету, так і на
рівні образів. Система персонажів українських на-
родних казок надзвичайно багата. Вона утворена
поєднанням архаїчно-міфологічних образів з більш
сучасними репрезентантами різних соціальних ста-
нів та прошарків суспільства. Без сумніву, спільні
для слов’янської казкової традиції образи міфоло-
гічного характеру у національній фольклорній тра-
диції зазнають певної трансформації, набувають на-
ціональної специфіки. Простеження цієї етнокуль-
турної своєрідності, якою збагачуються образи
традиційних міфологічних персонажів української
народної казки — Змій, Кощій, Баба-Яга, чорт —
є метою пропонованої статті. Відразу підкреслимо,
що герої міфологічного походження здебільшого
втрачають архаїчні риси та уподібнюються до обра-
зів людей чи співвідносяться із чортом — героєм
демонологічної прози.
Вивчення міфологічних образів народних казок у
минулому здійснювалося у руслі дослідження жан-
ру як відгомону давніх уявлень, ритуалів, міфічного
мислення. Окремі питання функціонування міфоло-
гічних казкових персонажів порушені у досліджен-
нях В. Проппа [19], М. Новікова [16], Л. Дунаєв-
ської [8], О. Бріциної [3]. Поза увагою залишила-
ся проблема націоналізації типових героїв у казкових
традиціях окремих етносів. Більш детального роз-
гляду потребує питання взаємозамінності героїв-
злотворців, а також функції чудесних помічників.
Відразу підкреслимо, що характерною рисою
української чарівної казки є широке використання
прийому взаємозамінності персонажів. Завдяки цій
особливості Змій, Кощій, чорт набувають спільних
рис як у функціональному плані, так і в зовнішньо-
му зображенні.
Насамперед розглянемо співвідношення двох ти-
пових міфологічних злотворців — Змія і Кощія. На
взаємозв’язку цих персонажів наголошував М. Гру-
шевський, розглядаючи головні мотиви українських
чарівних казок: «Кощій Безсмертний — образ, па-
ралельний Змієві: в казках і билинах сі два образи не
раз заступають себе навзаєм, але в українській тра-
диції Кощій ослаб, і ті казки, в котрих він приходить,
можуть бути пізнішими зайдами з Великоросії» [5,
c. 338]. Навіть ім’я злотворця в українській казко-
вій традиції піддається народній етимологізації, отри-© М. ДЕМЕДЮК, 2014
Марина ДЕМЕДЮК
НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ
МІФОЛОГІЧНИХ ПЕРСОНАЖІВ
В УКРАЇНСЬКИХ ЧАРІВНИХ
КАЗКАХ
Окреслена національна специфіка міфологічних персона-
жів українських народних казок. Доведено, що своєрідною
рисою казок українців є взаємозамінність героїв-
злотворців. З’ясовано, що образи Змія, Кощія, Яги, Оха,
чорта, не втрачаючи міфологічного наповнення, містять ви-
разні національні прикмети. Доведено, що імена чудесних
помічників репрезентують властивий українській мові спо-
сіб словотворення.
Ключові слова: міфологічний персонаж, народна казка,
чудесний помічний, національна специфіка.
Марина ДЕМЕДюк766
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
мавши більш зрозумілу для оповідача та слухачів
форму: замість «Кощій» вживається «Костій», по-
хідне від слова «кость». Типовими для білоруських
та російських народних казок є варіанти із формою
«кащ», «кощ» [2, c. 37]. Варто також підкреслити,
що «Костій» і «Козьолок» — поширені в українській
традиції варіанти загальновідомого імені «Кощій».
Як же відбувається вказана взаємозаміна і чим
подібні між собою ці два казкові злотворці, спробу-
ємо простежити на прикладі конкретних фольклор-
них текстів. Традиційним мотивом східнослов’янської
чарівної казки є тримання Кощія в полоні чудесною
нареченою на 12 ланцюгах чи в бочці, від чого герой
випадково звільняє злотворця. Цей же мотив бачи-
мо у двох українських казках, в першій з яких дру-
жина героя «того шатана царя Костея завісила на
трох гаках» [11, с. 404], а в другій — «єст там і бра-
ма, а на ті брамі лежит прив’язаний змий з дванад-
цятьми головами, дванадцятьми ланцюгами» [11,
с. 392]. Отже, перша подібність — перебування
злотворця в полоні і звільнення його героєм.
Прикметною особливістю української чарівної
казки є співіснування образів до такої міри, що ба-
гато казкарів не усвідомлюють їх відмінностей: «І
зайшов в той палац, а в тім палацу Змий, безсмер-
тельний Козьолок жив…» [11, с. 314]. О. Потеб-
ня, аналізуючи міфологічні елементи в образі Змія,
підкреслив таку його рису: «В одній з казок царевич
знаходить в дванадцятому погребі велику бочку. Го-
лос з неї просить води. Царевич вливає туди три чаші
води. Після кожної чаші лопається на бочці по об-
ручу. За третім разом вилітає звідти Змій і по доро-
зі викрадає дружину царевича» [18, c. 271].
Другий рівень тотожності злотворців — знахо-
дження смерті Змія в яйці, притаманне здебільшо-
го Кощію: «Моя сила — в полю, і там стоїт рота
москалів, і в сиридині лижит камін виликий: під тим
камінем скриня, в туй скрини заяєць, в тім заяйцю
качка, а в тій качці яйце і там моя сила» [11, с. 316].
Це свідчить про співвідношення вказаних героїв-
злотворців з історичним періодом, коли існувало уяв-
лення про душу як матеріальну субстанцію. Ілюструє
вказану функціональну взаємозаміну також мотив
смерті Змія від коня: «Але кінь той (шо від чолові-
ка) відзиваєтся: «Та нащо ти двигаєш на собі тото
лихо? От скинь та їдь до мого няня служити». Той
кинь послухав, того змия як телепне до землі, аж
змий забився» [11, с. 396]. В іншому варіанті сти-
каємося уже із Кощієм: «І той Костея кінь як під-
нісся і кинув ним» [11, с. 402]. Простеживши подіб-
ність двох антагоністичних героїв, можна згодитися
з М. Грушевським, що Змій і Кощій існують пара-
лельно в українській казковій традиції. Варто також
наголосити, що образ Кощія найчастіше співвідно-
ситься з типом Змія-викрадача.
В українській міфологічній традиції образ героя-
злотворця поступово перейняв на себе чорт. Під-
креслимо, що вказаний персонаж в українському
фольклорі не набув християнського тлумачення, збе-
рігши трікстерський характер. Погоджуємося з
М. Костомаровим, що український чорт не є «ду-
хом злоби, а фантастичним створінням, схожим де-
якими рисами з людиною, а деякими відмінний» [12,
c. 117]. Оскільки оповідачі казок водночас були но-
сіями і демонологічної прози, тому незрозумілий об-
раз Кощія чи Змія послідовно замінювали більш ха-
рактерним персонажем-антагоністом — чортом. На-
віть у сюжетах, де номінально функціонує Змій, Ох
чи Кощій, оповідач нерідко називає його чортом.
Ототожнення Змія з чортом засвідчують записи
із Закарпаття. Люцифер (чорт) викрадає свою донь-
ку у подобі змія: «З’явився страшний змій, вхопив
її в пазурі і поніс» [21, с. 139]. Зображення випро-
бувань героя злотворцем також ідентичні із важки-
ми завданнями, які пропонує Змій (засіяти поле, діс-
тати перстень із дна озера та ін.). Прикметно, що в
записах закарпатських казок другої половини
ХХ століття образ Змія (Шарканя ) у порівнянні
із класичним функціональним наповненням видозмі-
нився. Оповідачі почали ототожнювати його не лише
із Кощієм, чортом, але й з Ягою. Відзначимо, що
Зміїха із Наддніпрянських казок функцій Яги на
себе не перебирає ніколи.
У записах казок з Опілля всі злотворці послідов-
но замінюються чортом, хоча подекуди зберігають-
ся такі риси, як багатоголовість чи здатність до по-
льоту. У казці з Поділля стикаємося з типовим мо-
тивом боротьби Котигорошка зі Змієм: «Як
прийшли, зачали ся бороти. Чорт як замахнув По-
котигорохом, то вбив єго в тік по самі кістки… Взяв
Покотигорох голову, відрізав, а тулуб повісив на
дуба» [11, с. 312]. За описом двобою перед нами —
типове втілення Змія-викрадача, але казкар нази-
ває його «чортом».
767Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
У казках з Покуття замість типового Змія фігу-
рує функціонально тотожний образ Біди: «На того
молодого натрафила десь в лісі біда да його й ухва-
тила, й занесла на хмарах так далеко, що й він сам
не знав куди — десь на край світа» [25, s. 1]. Цей
персонаж засвідчує заміну образу Змія чортом, адже
Біда виступає його евфемізмом, що підтверджуєть-
ся сюжетами етіологічних легенд.
Часто, описуючи злотворця-чорта, оповідач наго-
лошує на його панському вбранні, а також вживає
етнонім «німець»: «Приходить до неї німець, такий
убраний і в чорному капелюші» [15, І, c. 63]; «Ста-
ра якась німкеня з тарелями їсти носит» [4, І, с. 8].
Така номінація злотворця стає можливою завдяки за-
коріненості у фольклорно-міфологічній свідомості
зв’язку між представниками інших етносів («чужи-
ми») та персонажами народної демонології. Оскіль-
ки, за народними уявленнями, до «етногенезу чужих»
має стосунок нечиста сила, то і демонологічні персо-
нажі набувають статусу єврея, німця, пана [27].
У процесі деміфологізації традиційних образів
Змія, Кощія, чорта, зумовленої естетичною функці-
єю казкової оповіді, традиційний магічний характер
персонажів поступово затирається. Натомість почи-
нають з’являтися ознаки соціального статусу (поява
злотворців в образі пана, купця). Погоджуємося із
В. Давидюком, що первісно міфологічний Змій із
розвитком людського мислення, коли «історичні про-
тотипи образів почали домінувати над їх міфологіч-
ним втіленням» [6, c. 108], еволюціонує в загальну
назву ворожого чаклуна. Цим фактом пояснюється
можливість заміни Змія розбійником-опришком у
чарівних казках із Бойківщини, Опілля та Поділля.
У творах з інших етнографічних територій образ роз-
бійника позбавлений міфологічного характеру. Вка-
заний злотворець послідовно заступає тип Змія-
спокусника. Типова риса, притаманна Змієві, — на-
явність вогненного пальця — спостерігається і в
отамана опришків, яким він оживлює своє військо:
«Він устав і провів усім опришкам пальцьом по шиї»
[25, s. 65]. Класичному мотивові спокушування Змі-
єм сестри чи матері героя відповідає епізод намов-
ляння сестри розбійником: «Найстарший був дуже
файний. Він зачав до неї дуже файно говорити та її
обімати та казати, що він би з нею оженився, аби вони
збулися якось того її брата» [25, s. 67]. Ідентичною
є також смерть персонажа від «охоти» героя.
Отже, явище взаємозамінності супротивників ге-
роя можна назвати прикметою української народної
казки, адже воно вкрай рідко трапляється у росій-
ському та білоруському казковому епосі. Завдяки
здатності до вільної заміни персонажів стала мож-
ливою поява Змія у соціально-побутовій казці про
одуреного чорта.
Яскравим типом міфологічного персонажа висту-
пає Ох. Прикметно, що вказаний злотворець діє ви-
ключно в межах сюжету «Хитра наука». Зображен-
ня Оха відрізняється у казках із різних етнографіч-
них регіонів. У наддніпрянських варіантах злотворець
змальований дідом невеликого зросту з довгою бо-
родою, що уподібнює його з антагоністом, відомим
у російській традиції як «человек с ноготок»: «Ма-
ленький дідок сам зморщений, а борода зелена аж
по коліна» [15, ІІ, с. 108]. У варіантах із Західної
України Ох уподібнюється до чорта («із могили ви-
скакує нечиста сила в образи чоловічому» [22,
с. 368]), чаклуна («чарнокнижник вискакує і пи-
тає» [22, с. 376], «зустрів го тот, шо хмарами го-
нит» [9, с. 30]). Підкреслює тотожність Оха з чор-
том в уяві оповідачів і поява його в панському вбран-
ні: «приходит чоловік в високій шапці — пан» [22,
с. 370], «являється пан» [17, c. 48], «аж ходит
якийсь пан по улици» [24, c. 100]. Міфологічний ха-
рактер образу підкреслює локус перебування зло-
творця: могила, високий пагорб. Цей факт засвідчує
зв’язок Оха із потойбіччям, куди він забирає героя
для проведення обряду ініціації. Однак магічний ха-
рактер персонажа набуває вторинного значення, роз-
бавляючись комічними деталями. Прикметним вва-
жаємо мотив розмови щуки з окунем, що є одним із
епізодів у ланцюгу перетворення Оха і його учня.
Вказаний діалог повторюється у низці варіантів та
виразно ілюструє національний характер казкового
тексту: «Окунець, окунець, повернись до мене го-
ловою, побалакаємо з тобою. — Коли ти, кумонь-
ко, хочеш балакати, то я й так чую» [15, ІІ, с. 111];
«Окуне, окуне, повернись до мене головою, погово-
римо з тобою. — Коли ти щука бистра, то бери мене
з хвоста» [13, с. 378].
Характерною особливістю змалювання міфоло-
гічних злотворців в українській казковій традиції є
їхня дегероїзація. Це уже не суто епічні герої, а рад-
ше виразники певних соціальних типів (поміщика,
пана, царя). Оповідачі повсюдно намагаються під-
Марина ДЕМЕДюк768
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
креслити якусь комічну прикмету у зовнішності чи
характері злотворця, застосовуючи часто яскраві
порівняльні звороти та зменшено-пестливі форми:
«Аж ось і Змий прилітає, да такій же злий, що аж
піна з рота котиться» [22, c. 136]; «Змій летить та-
кий сердитий, що аж іскри з єго сиплються, як из
головешки» [22, c. 141]; «[Змій] так наче от и сто-
їть або сидить перед мене жовти, як гарбуза пече-
на, крила наче у доброму млині, а хвіст — сказав
би у ящерки» [15, І, c. 130]; «Змій так і летить, тіль-
ки уси покручує» [22, c. 281]; «Вилазить такий ді-
док маленький, сам зморщений, а борода зелена аж
по коліна» [15, ІІ, c. 108]; «І бачить, що водка зе-
лена, і пан зелений, і бариня зелена» [17, c. 49];
«[Яга] стала на ступу і макогоном махає» [22,
c. 38]; «[Зміїха] одну губу попид небесами, другу
по земли волоче» [20, c. 26]. Набувають комічних
рис і описи помешкання традиційних міфологічних
злотворців: «Привів до зеленої хатки, очеретом об-
тиканої» [15, ІІ, c. 108] — опис помешкання лісо-
вого царя Оха; «Не ходи туди, де ликом зав’язано
и болотом замазано» [15, ІІ, c. 111] — опис дверей
у помешканні чорта. Відзначимо, що в українській
чарівній казці ми стикаємося не з героїчно-епічним
сміхом, властивим описові персонажів богатирів бі-
лоруської чи російської казки, а саме з гумористич-
ним спрямуванням безпосередньої сюжетної колі-
зії, що підкреслює казкову настанову на вигадку.
Національні прикмети простежуються також у
стосунках Змія з викраденою нареченою. Опові-
дачі навіть негативних персонажів наділяють люд-
ськими рисами, зокрема здатністю до любові: «А
дочка така хороша, що й сказати не можна, то Змий
її й полюбив» [10, с. 28]. Це, на думку Л. Дуна-
євської, спричинене тим, що «в українському каз-
ковому матеріалі змій має ознаки лицарського Се-
редньовіччя» [8, c. 199]. У російських казках вка-
зується: «Красавица собой была, так за жену себе
взял» [14, c. 184].
Яскравою прикметою злотворця української каз-
ки виступає зображення його як заможного селяни-
на чи поміщика, царя. Зважаючи на те, що образ по-
тойбічного створіння нетиповий для українського
казкового наративу, він послідовно замінюється
більш знайомим репрезентантом сваволі і безправ-
ності, яким є поміщик та цар. Не знайдемо у текстах
такого типового вияву віри у доброго царя, харак-
терного для російської традиції. Нерідко навпаки —
герой робить висновок, що влада псує людину.
Поряд із традиційним Змієм-чоловіком в україн-
ській казковій традиції часто фігурує і його жіночий
аналог (Змія, Зміїха, чортиця, відьма). «Змія ле-
тит, на двінадціть сажень огонь горит і з рота огонь
палає» [1, арк. 43]. Функціонування жіночого ана-
логу казкової потвори більш характерне для сюже-
тів народних казок із Правобережної України, про
що свідчать і сучасні фіксації казкових текстів: «Та
змия вже хоче з’їсти її» [1, арк. 47]. Поява фемін-
ного персонажа пов’язана, на нашу думку, із впли-
вом образної системи замовлювально-заклинальної
традиції, в якій саме змія виступає як один із против-
ників людини та тварин, на казковий епос.
Найпоширеніший жіночий міфологічний злотво-
рець у слов’янській казковій традиції — Баба-Яга.
Він наявний і в українській чарівній казці. Щоправ-
да, для нашої фольклорної традиції вживання імені
персонажа «Яга» нехарактерне. Маємо лише по-
одинокі тексти, в яких злотворця жіночої статі каз-
карі називають Бабою-Ягою (Бабою-Язею). В ін-
ших варіантах фігурують номінативи «баба», «ста-
ра бабище», «старе страховисько», «стариганя»,
«Зміїха», «чортиха», «відьма», «Залізноноса баба»
та ін. Яга в низці текстів із Закарпаття контаміну-
ється з образом відьми-босоркані, що живе у «по-
рослій мохом колибі» і погрожує проковтнути героя
[21, с. 148]. Часто зображена кровна спорідненість
Відьми-Яги (Гинджібаби) з іншими злотворцями:
Шарканем, чортом (Дяболом). Найчастіше вона є
тещею чи матір’ю антагоніста і намагається помсти-
тися героєві за вбивство родичів.
Яга-помічниця в українській чарівній казці замі-
нюється такими персонажами, як Бог, святий Ми-
колай, Юрій, Вітрова мати, Сонцева мати та ін.
Якщо ж героєві і трапляється бабуся в хатинці на
курячих лапах, то вона найчастіше зображується
матір’ю чи тіткою чудесної дружини героя, а тому
причина її допомоги цілком зрозуміла. Яга ж у ро-
сійській та білоруській народній казці не має кров-
ної спорідненості з героєм.
Особливим типом архаїчних персонажів із ви-
разним міфологічним наповненням є образи чудес-
них помічників, які втілюють величність стихій та
явищ природи (Вернидуб, Вернигора, Крутивус,
Розимнижелізо, Сучимотузок, Печиколач). В
769Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
українському казковому наративі помічники-
богатирі отримують найчастіше конкретні імена,
пов’язані із родом їх діяльності, функцією у тексті:
Завернивода, Вернигора, Вернидуб, Ломиліс, Су-
чимотузка та ін. Цікавим елементом, що безпосе-
редньо вказує на національне наповнення образів,
виступає уже саме ім’я чудесного помічника, утво-
рене словоскладанням, споріднене з українськими
прізвищами. Такий тип утворення особових назв
властивий козацькій антропонімії XVII ст. За спо-
стереженням ономаста М. Худаша, «надбання і ба-
гатство тільки української мови не відоме іншим
слов’янським мовам» [23, c. 174].
Образи казкових велетнів-помічників героя фігу-
рують й у казках білорусів та росіян, але з іншими
формами імен, характерними для особових назв цих
етносів: у російських казках — Гориня, Усиня, Доб-
риня, Рукосил, Гор-Горовик; у білоруських — Ду-
бовик, Горовєй, Камин-Богатир, Лєсовик [16,
c. 147]. Помічники — володарі сил природи — ві-
домі і казковому епосові західних слов’ян, але у тек-
стах вони не отримують окремих імен, а згадується
лише рід їх діяльності, наприклад, той, що багато
п’є; той, що річки повертає, та ін. [26, s. 179].
Пожвавленню казкової оповіді сприяють описи
чудесних умінь майстрів-помічників, що відзнача-
ються гумористичним характером та втілюють, за
спостереженнями Л. Дунаєвської, особливості пое-
тики української побутової лексики [7, c. 25], зокре-
ма ритміку, риму та поетичність мови: «Хилька, як
ступну, то й милька, а як поправлюся, то й дві» [22,
c. 264]; «Як обіпрусь об гору, то хоць би вона яка
велика була, з міста зверну» [22, c. 232]. Дії казко-
вих помічників-велетнів в українській казці виразно
мотивовані і спрямовані на полегшення людського іс-
нування, що дає можливість частково віднести їх до
розряду культурних героїв. Крутивус стоїть посеред
дороги і «всі млини тримає на своїм вусі» [11, c. 404];
«На однім вусі шість вітряків, і на другім шість» [11,
c. 242]. Вернигора пересуває гори також не без при-
чини: «…де долина, то він гору туди насуваєть» [11,
c. 243]. Однак попри надзвичайні вміння чудесні по-
мічники поступаються богатиреві не лише фізичною
силою, а й моральними якостями. У казці із Наддні-
прянщини велетні навіть опиняються у становищі крі-
паків: «То я боюся, бо мене мій пан як дожене, то де
дожене, там мине і вб’є» [11, c. 243].
Таким чином, українська народна казка не позбав-
лена міфологічних героїв. Однак більшість тради-
ційних для слов’янської уснопоетичної традиції пер-
сонажів зазнають на українському ґрунті значної
трансформації. Насамперед видозмінюється зовніш-
ність героїв. Втрачають характерні епічні ознаки такі
персонажі, як Змій, Кощій та Яга. Національна сво-
єрідність виявляється і в ототожненні казкарями
основних міфологічних злотворців із образом чорта
чи розбійника. У героях-помічниках втілилися праг-
нення народу полегшити умови праці, а також віра
у можливість керування стихійними силами. Етно-
культурної своєрідності богатирям-помічникам на-
дають насамперед їхні імена.
1. Архів Інституту народознавства НАН України. —
Ф. 1. — Оп. 2. — Од. зб. 512. — 96 арк.
2. Бараг л.Г. Традиционное и новое в художественной
лексике волшебной белорусской сказки / Лев Ба-
раг // О традициях и новаторстве в литературе и
устном народном творчестве. — Уфа, 1978. —
Вып. 21. — С. 37—41.
3. Бріцина О. Українська народна соціально-побутова
казка (Специфіка та функціонування) / Олександра
Бріцина ; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фоль-
клору та етнографії ім. М.Т. Рильського. — К. : На-
укова думка, 1989. — 150 с.
4. Галицькі народні казки (в Берлині пов. Бродського із
уст народа списав О. Роздольський. Впоряд. і порів-
няння додав І. Франко) // Етнографічний збірник : у
40 т. — Львів, 1895. — Т. 1. — VIІІ + 188 с. : іл. ;
1899. — Т. 7. — 9. — 168 с.
5. Грушевський М.С. Історія української літератури : в
6 т., 9 кн. / Михайло Грушевський. — К. : Либідь,
1993. — Т. 1. — 392 с.
6. Давидюк в. Первісна міфологія українського фоль-
клору / Віктор Давидюк. — Луцьк : Вежа, 1997. —
299 с.
7. Дунаєвська л.Ф. Українська народна казка / Лідія
Дунаєвська. — К. : Вища школа, 1989. — 127 с.
8. Дунаєвська л.Ф. Українська народна проза (легенда,
казка): еволюція епічних традицій / Лідія Дунаєв-
ська. — К., 1997. — 382 с.
9. Етнографічні матеріали з Угорської Руси. Т. ІІ: Казки,
байки, оповідання про історичні особи, анекдоти /
зібрав В. Гнатюк // Етнографічний збірник. — Львів,
1898. — Т. 4. — VІІІ + 254 с.
10. Записки о Южной Руси / издалъ П. Кулишь. —
СПб. : Въ типографии А. Якобсона, 1857. — Т. 2. —
XIII, [1], 354, [1] с.
11. Казки та оповідання з Поділля: в записах 1850—
1860 рр. / упоряд. М. Левченко. — К. : Вид-во АН
УРСР, 1928. — Вип. 1—2. — 598 с.
Марина ДЕМЕДюк770
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
12. костомаров Н. О книге: «Малорусские народные
предания и поверья, свод М. Драгоманова» / Нико-
лай Костомаров // Русская старина. — 1877. —
№ 5. — С. 113—132.
13. Малорусские народные предания и рассказы / свод
М. Драгоманова. — К., 1876. — 434 с.
14. Народные русские сказки А.Н. Афанасьева : в 3 т. /
подгот. Л.Г. Бараг, Н.В. Новиков ; отв. ред. : Э.В. По-
меранцева, К.В. Чистов. — М. : Наука, 1984. —
Т. 2. — 464 с.
15. Народные южнорусские сказки / издал И. Рудчен-
ко. — К. : В типографии Е. Федорова, 1869. —
Вып. І. — 219 с. ; 1870. — Вып. ІІ. — 209 с.
16. Новиков Н.в. Образы восточнославянской волшебной
сказки / Н.В. Новиков. — Ленинград, 1974. — 254 с.
17. Оповiдання Р.Ф. Чмихала / зiбpав Володимир Лесе-
вич // Етнографічний збірник. — Львів, 1904. —
Т. 14. — IV + 341 с.
18. Потебня а.а. О мифическом значении некоторых
обрядов и поверий / Потебня А.А. // Символ и миф
в народной культуре / сост., подгот. текстов и ком-
мент. А.Л. Топоркова. — М. : Лабиринт, 2000. —
С. 92—329.
19. Пропп в.Я. Исторические корни волшебной сказки /
В.Я. Пропп // Пропп В.Я. Морфология «волшеб-
ной» сказки. Исторические корни волшебной сказки.
(Собрание трудов В.Я. Проппа) / коммент. Е.М. Ме-
летинского, А.В. Рафаевой ; сост., науч. ред., тексто-
лог. коммент. И.В. Пешкова. — М. : Лабиринт,
1998. — С. 111—437.
20. Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринос-
лавской и Харьковской губ. И.И. Манжурою //
Сборник Харьковского историко-филолического об-
щества. — Х., 1890. — Т. 2. — Вып. 2. — 164 с.
21. Таємниця скляної гори. Закарпатські народні казки,
зібрані М. Фінцицьким / переклад з угорської та
післямова Ю. Шкробинця. — Ужгород : Карпати,
1974.
22. Труды этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край, снаряженной императорским Рус-
ским географическим обществом. Юго-Западный отдел :
материалы и исслед., собранные д. чл. П.П. Чу бинским. —
СПб., 1878. — Т. 2.: Малорусские сказки. — 688 с.
23. Худаш М. Складні особові назви середини XVII ст. /
М. Худаш // Питання історії української мови. —
К. : Наукова думка, 1970. — С. 158—175.
24. Bajki (skazki, kazki) ze wsi Jurkowszczyzny (powiatu
Zwiahelskiego gubernii Wołyńskiej) / zebrała Zofia
Ro kossowska // Materiały antropologiczno-archeolo-
giczne i etnograficzne. — Kraków, 1897. — T. 2. —
S. 14—118.
25. kolberg O. Pokucie: obraz etnograficzny / Oskar Kol-
berg. — Kraków, 1889. — T. 4. — 328 s.
26. Ludowe pieśni, bajki i podania Łurzychan / przeł. i
oprac. J. Magnushewski. — Wrocław, 1965. — 286 s.
27. Белова О.В. Этнические стереотипы по данным языка
и народной культуры славян (этнолингвистическое ис-
следование) : автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра
филол. наук : спец. 10.02.03 «Славянские языки (за-
падные и южные)» [Електронний ресурс] / О.В. Бе-
лова. — М., 2006. — Режим доступу до ресурсу:
http://www.ruthenia.ru/folklore/belova10.htm.
Maryna Demedyuk
ON NATIONAL SELFHOOD
OF MYTHOLOGICAL CHARACTERS
IN UKRAINIAN FAIRY TALES
The paper has dealt with national selfhood of mythological
characters in Ukrainian folk tales. During the course of re-
search-work a claim has been proved that most original fea-
ture of Ukrainian tales consists in interchangeability of fabu-
lous negative heroes. In author’s view the images of Zmiy,
Koshchiy, Yaha, Okh, Devil have contained distinct national
traits with no losses in figural mythological qualities. Discov-
ery has been substantiated as for wonderful assistants’ names
that represented immanent for Ukrainian language way of
word-creating.
Keywords: mythological character, folk tales, wonderful hel-
pers, national specificity.
Марина Демедюк
НАЦИОНАЛЬНОЕ СВОЕОБРАЗИЕ
МИФОЛОГИЧЕСКИХ ОБРАЗОВ
В УКРАИНСКИХ ВОЛШЕБНЫХ СКАЗКАХ
Рассмотрена национальная специфика мифологических
персонажей украинских народных сказок. Доказано, что
своеобразной чертой сказок украинцев является взаимоза-
меняемость отрицательных героев. Выяснено, что образы
Змея, Кощея, Яги, Оха, черта, не теряя мифологического
наполнения, содержат выразительные национальные ха-
рактеристики. Утверждается, что имена волшебных по-
мощников представляют присущий украинскому языку
способ словообразования.
Ключевые слова: мифологический персонаж, народная
сказка, волшебные помощники, национальная специфика.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94475 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:11:16Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Демедюк, М. 2016-02-11T14:27:22Z 2016-02-11T14:27:22Z 2014 Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках / М. Демедюк// Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 765-770. — Бібліогр.: 27 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94475 Окреслена національна специфіка міфологічних персонажів українських народних казок. Доведено, що своєрідною
 рисою казок українців є взаємозамінність героїв-
 злотворців. З’ясовано, що образи Змія, Кощія, Яги, Оха,
 чорта, не втрачаючи міфологічного наповнення, містять виразні національні прикмети. Доведено, що імена чудесних
 помічників репрезентують властивий українській мові спосіб словотворення. The paper has dealt with national selfhood of mythological
 characters in Ukrainian folk tales. During the course of research-work
 a claim has been proved that most original feature
 of Ukrainian tales consists in interchangeability of fabulous
 negative heroes. In author’s view the images of Zmiy,
 Koshchiy, Yaha, Okh, Devil have contained distinct national
 traits with no losses in figural mythological qualities. Discovery
 has been substantiated as for wonderful assistants’ names
 that represented immanent for Ukrainian language way of
 word-creating. Рассмотрена национальная специфика мифологических
 персонажей украинских народных сказок. Доказано, что
 своеобразной чертой сказок украинцев является взаимозаменяемость отрицательных героев. Выяснено, что образы
 Змея, Кощея, Яги, Оха, черта, не теряя мифологического
 наполнения, содержат выразительные национальные характеристики. Утверждается, что имена волшебных помощников представляют присущий украинскому языку
 способ словообразования. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках On national selfhood of mythological characters in Ukrainian fairy tales Национальное своеобразие мифологических образов в украинских волшебных сказках Article published earlier |
| spellingShingle | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках Демедюк, М. Статті |
| title | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| title_alt | On national selfhood of mythological characters in Ukrainian fairy tales Национальное своеобразие мифологических образов в украинских волшебных сказках |
| title_full | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| title_fullStr | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| title_full_unstemmed | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| title_short | Національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| title_sort | національна своєрідність міфологічних персонажів в українських чарівних казках |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94475 |
| work_keys_str_mv | AT demedûkm nacíonalʹnasvoêrídnístʹmífologíčnihpersonažívvukraínsʹkihčarívnihkazkah AT demedûkm onnationalselfhoodofmythologicalcharactersinukrainianfairytales AT demedûkm nacionalʹnoesvoeobraziemifologičeskihobrazovvukrainskihvolšebnyhskazkah |