Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі
В українському ономастиконі виділяють групу сакральних мікротопонімів, що виражають релігійні, культурно-світоглядні основи народу. Проаналізовані географічні найменування християнського походження. Досліджувані оніми протлумачені в межах опозиції: священне — профанне. Мотиваторами мікротопонімів...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94477 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі / Н. Сокіл-Клепар // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 771-777. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859594233839616000 |
|---|---|
| author | Сокіл-Клепар, Н. |
| author_facet | Сокіл-Клепар, Н. |
| citation_txt | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі / Н. Сокіл-Клепар // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 771-777. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | В українському ономастиконі виділяють групу сакральних
мікротопонімів, що виражають релігійні, культурно-світоглядні основи народу. Проаналізовані географічні найменування християнського походження. Досліджувані
оніми протлумачені в межах опозиції: священне — профанне. Мотиваторами мікротопонімів ставали найменування на позначення божественного начала, споруд культового
характеру та сакральні символи.
In Ukrainan onomastics scientists usually distinguish a group of
sacral microtoponyms that express people’s religious and cultural
views as well as world-outlook. Under analytic studyhave
been put geographical names of Christian origin. Considered
onimes have been explained within the framework of sacred —
profane opposition. As motivations for microtoponyms have
been substantiated ideas of Divine origin, religious constructions
and sacral symbols.
В украинском ономастиконе выделяют группу сакральных
микротопонимов, которые выражают религиозные, мировоззренческие взгляды народа. Анализируются географические наименования христианского происхождения. Исследуемые названия рассмотрены в русле оппозиции: священное — профанное. Мотиваторы микротопонимов —
наименования, обозначающие божественное начало, сооружения культового характера и сакральные символы.
|
| first_indexed | 2025-11-27T19:50:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
Кожна людина є творінням Бога, духовним
першоджерелом, морально сильною особис-
тістю. Такою створив її Бог, такою ж вона пови-
нна залишатися впродовж усього життя. Святість
є елементом людської свідомості. Сакральне міс-
тить в собі статус ідеалу, чогось піднесеного та до-
стеменного. Прояв священного відображає духо-
вний досвід, усвідомлення сакральної істини та
змісту людського життя. Священне, духовне ото-
чує нас і в часі, і в просторі. У структурі ж остан-
нього можна виділити окремий фрагмент, що має
певний сакральний статус. Сакральний, згідно з
лексикографічними джерелами, — той, який сто-
сується релігійного культу; обрядовий, ритуаль-
ний; який дуже цінують, оберігають; священний,
заповітний [20, т. 9, с. 17]. Релігієзнавчі словни-
ки поняття сакрального описують більш деталь-
но: «Сакральне (від лат. sacer — священний) —
1. Надприродні істоти, які є об’єктом поклоніння
в певному релігійному культі. 2. Релігійні ціннос-
ті — віросповідання, віровчення, таїнства, церк-
ва. 3. Сукупність предметів, осіб, дій, текстів, які
входять в систему релігійного культу. Інша на-
зва — священне» [26, с. 313].
Український ономастикон може яскраво підтвер-
дити факти сакральності в онімному просторі. Най-
чіткіше проявляються вони в антропоніміконі (Бог-
дан, Богомолець), ойконіміконі (Богородчани, Цер-
ківне), мікротопоніміконі (Свята Убіч, Божий
Гріб), хрононіміконі (особливо найменування свят —
геортоніми: Благовіщення, Різдво Пресвятої Бо-
городиці, вознесіння), хрематоніміконі (церква
Святої анни, василіянський монастир) та спора-
дично в інших власних найменуваннях.
Одним із перших сакральний статус мови в нау-
ковому висвітленні розглядав І. Огієнко [11; 12]. Са-
кральна лексика, вивчення якої відродилося після
нав’язаних радянською владою атеїстичних принци-
пів, сьогодні активно побутує в полі зору лінгвістів.
Так, цю проблематику досліджують Н. Пуряєва
[14], П. Мацьків [9], Т. Вільчинська [5], М. Скаб
[16] та ін. Вагомою в царині ономастики стала пра-
ця М. Худаша, що відобразила релігійно-міфологічні
функції язичницьких божеств спільнослов’янського
та давньоруського періодів [24].
У назвознавстві виділяють окремі класи найме-
нувань, що репрезентують духовне начало, — тео-
німи та агіоніми. Терміни ці, звичайно, не ідентич-
ні. Так, агіоніми — це імена святих, наприклад, ва-© Н. СОКІЛ-КЛЕПАР, 2014
Наталія СОКІЛ-КЛЕПАР
САКРАЛЬНА МІКРОТОПОНІМІЯ
В УКРАЇНСЬКОМУ
ОНОМАСТИКОНІ
В українському ономастиконі виділяють групу сакральних
мікротопонімів, що виражають релігійні, культурно-
світоглядні основи народу. Проаналізовані географічні на-
йменування християнського походження. Досліджувані
оніми протлумачені в межах опозиції: священне — про-
фанне. Мотиваторами мікротопонімів ставали найменуван-
ня на позначення божественного начала, споруд культового
характеру та сакральні символи.
Ключові слова: сакральний, мікротопонім, агіонім, теонім,
еклезіонім, мотив номінації.
Наталія СОкІл-клЕПаР772
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
силій Блаженний, великомучениця варвара [2,
с. 33]. Теонім — власна назва Бога, божества в
будь-якій релігії, міфології, пантеоні, скажімо, Ісус
Христос, Богородиця, ангели, Дажбог, Будда [2,
с. 170]. Теоніми чи агіоніми входять до складу то-
понімів, тому можна говорити про сакральні геогра-
фічні найменування.
Український ономаст В. Лучик зауважив, що
християнські мотиви були характерними переважно
для ойконімії та урбанонімії, однак ще масові до
поч. XX ст. такі оніми нині виявляються поодино-
кими, бо з ідейно-політичних міркувань населені
пункти і внутріміські об’єкти з подібними назвами
перейменовували, що призвело до втрати приблиз-
но кожного четвертого історичного ойконіма й біль-
шості урбанонімів [8, с. 282]. Однак вони достат-
ньо активно вживаються в мікротопоніміконі, що не
зазнавав постійного офіційного тиску, примусово не
змінювався.
Сакральні мікротопоніми не можна окреслити
лише словесно, а вони є своєрідними знаками, сим-
волами надприродного. Якщо ж мотивом наймену-
вання певного географічного об’єкта слугував са-
кральний номен, це було неспроста: людина вірила
в різноманітні магічні дії, чуда, що відбувалися на
цих локусах. Таким чином, можна говорити про сво-
єрідну сакралізацію простору. «Сакралізація — це
поширення впливу релігії на сферу свідомості, ду-
ховну культуру особи, групи, суспільства. …На-
дання матеріальним предметам, особам, окремим
діям тощо магічних властивостей, розуміння їх як
сакральних» [26, с. 312—313].
Оскільки суспільство номінує всі об’єкти, які його
оточують, то й процеси номінації, скажімо, не за-
вжди проходять стихійно, а осмислено, вмотивова-
но. Людина, іменуючи навколишній світ, вагому
роль надавала і надає сакральним найменуванням,
що відображають аксіологічні основи нашого наро-
ду. Все це чи не найбільше відтворюється у лекси-
ці, що втілює християнські пріоритети. В ономас-
тиці вчені розглядають це як «міфологічний прин-
цип топонімної номінації» [17, с. 269]. Умовно
можна виділити в мікротопоніміконі основні групи,
мотивами яких є:
1. Найменування Бога, Богородиці, Святих та ло-
куси їх перебування.
2. Сакральні об’єкти (монастирі, церкви).
3. Сакральні символи (кольори).
Світ побудований на антиномах, тому сакральне
і профанне (світське, буденне) сприймається як своє
і чуже, індивідуальне — суспільне. У сфері сакраль-
ного, крім опозиції профанного, була ще внутрішня
боротьба двох сил: доброї і злої. Розглядаючи такі
назви в мікротопоніміконі, варто заглибитися у мен-
тальність народу, витвір його фантазії, сталу систе-
му образів, адже «будь-який ментальний образ но-
сіїв надприродного начала, будь-яка його грань від-
значається подвійним суб’єктивізмом, оскільки
звичайна суб’єктивність відображення фрагменту
дійсності за допомогою якої-небудь знакової систе-
ми примножується тут на фантомності самої «дій-
сності» [1, с. 205].
Необхідно зауважити, що в мікротопонімії (осо-
бливо в найменуваннях природних об’єктів — гір,
джерел, верхів тощо) виявлено досить багато оні-
мів сакрального типу. Сконцентрованість подібних
найменувань при позначенні орографічних та гід-
рографічних локусів мотивується міфологічним сві-
тоглядом.
Ми вже детально аналізували образи гори та води
в мікротопоніміконі Українських Карпат [21; 22]. З
цього можна зробити висновок, що гора є однією з
центральних міфологем усього слов’янського світу.
Вона, як вершина, зв’язана з небесами, а, з іншого
боку, у печерах, всередині гори чи під нею знахо-
диться пекло, тобто демонічні істоти. Вода ж є сим-
волом усього сущого, смерті і поховання, очищення,
життя і воскресіння із мертвих, чистоти і здоров’я.
Тому, мабуть, логічно, що саме оро- та гідролокуси
ставали основою для сакральних найменувань. Такі
об’єкти зазвичай мали цілющі властивості, або ж на
них відбувалися якісь магічні дії.
1. Мотиваторами сакральних мікротопонімів ста-
вали насамперед лексеми, що внутрішнім своїм зміс-
том виражали поняття духовного: л., уроч. Божий
Гріб (Слав. Ск. Льв.), вул. Божа воля (Зоротов.
Старосамб. Льв.), стеж. На Божу волю (Зоротов.,
Старосамб. Льв.).
Мотивувальний апелятив блаженний став осно-
вою для мікротопоніма Блаженний камінь. Його зна-
чення так описано в лексикографічних джерелах: бла-
женний — дуже щасливий; пройнятий щастям, ра-
дістю; який виражає щастя, радість [4, с. 45].
Народна традиція тлумачить найменування каменя
773Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
аналогічно: «У Маняві, біля скита, є камінь, який на-
зивається Блаженним. Природа утворила під ним пе-
черу, котра послужила житлом двом мо на хам-
пустельникам… Вони довго блукали по Карпатах в
пошуках чудодійної води і знайшли її в Маняві, у пе-
чері кам’яної брили. Монахи були щасливі, що зна-
йшли там мир і спокій, тому назвали той камінь Бла-
женний» [13, с. 123].
Апелятив святий сформував складні оніми: г. Свя-
та Гора [ТТ, с. 36, 123], кр. Свята криниця [ТТ,
с. 37], п. Свята Убіч [ТТ, с. 32], крч. Під Святим
Яном (Нов. Кроп. Дрог. Льв.). Досліджуваний но-
мен асоціюється з таким, що «пов’язаний з релігією,
Богом, наділений божественною силою», «перейня-
тий божественною силою», «вживається як постій-
ний епітет до слів, пов’язаних із місцями або предме-
тами релігійного поклоніння; у розумінні чогось та-
ємного, неприступного для непосвячених; чогось
недоторканного; чогось найдорожчого, найзаповітні-
шого» [20, т. 9, с. 101]. З етимологічного погляду
святий первісно тлумачився як «сильний», а церков-
ного значення слово набуло у слов’янських, а за ними
в балтійських мовах лише під впливом християнства.
Це демонструють давні композитні антропоніми Свя-
тослав, Святополк, Святовит [6, с. 200].
За висновками українського дослідника В. Жай-
воронка, «святий — той, хто визначився своїм жит-
тям у любові до Бога й ближніх»; Христос навчав
активної любові, тобто такої, якої осягає той, «хто
покладає душу за друзів своїх»; святих народ набли-
жає до себе, до свого буття [7, с. 531]. Святі — це
«персонажі християнського культу, засвоєні усною
народною традицією, що зазнали в ній суттєвої
трансформації свого образу, основний напрямок
якої — міфологізація, зближення з персонажами
нижчої міфології, зв’язок із сільськогосподарським
календарем, магією та медициною. Об’єктами на-
родного культу ставали насамперед канонічні святі»
[23, с. 589]. В народній уяві кожен святий викону-
вав своєрідні функції у різних сферах життя народу:
господарській, сімейній, суспільній. Виявлене найме-
нування — круча Під Святим Яном — мотиву-
ється агіонімом. Святий Ян — захисник від пове-
ней, проте більш характерний для словацької та чесь-
кої етнокультури [23, с. 590].
Географічне найменування Рай, що номінує па-
совище [ТТ, с. 153], мабуть, внутрішнім своїм
змістом вказує на позитивні властивості цього
об’єкта. Це підтверджує і народна світоглядна по-
зиція, згідно з якою рай — «місце (той світ), де
блаженствують праведники після смерті; це вічно-
зелений сад, в якому солодко співають пташки; там
родять золоті й срібні плоди та овочі; у раю вічно
квітнуть луги, по яких течуть річки з медом і мо-
лочними берегами; тут дивні пахощі, завжди тепло
й світло, не буває зими, негоди; тут завжди спо-
кій, повно райських яств, тут росте багато райсько-
го хліба, тут росте Дерево життя, або Райське де-
рево» [7, с. 493—494]. Отож, у слові рай втілю-
валися усі найкращі прояви земного життя, що
проектувались на потойбіччя.
Здавна людина обожнювала стихійні явища й
сили природи, тому й виникали духи річок, лісів,
рослин. Із прийняттям християнства колишні боги-
духи в міфологічному мисленні перетворилися на бі-
сів — різного роду нечисту силу. Все, що мало не-
гативну оцінку з погляду розвинутої за християн-
ства моральності, а також непізнане, таємниче, що
не йшло від божественного провидіння, було відне-
сено до темної, диявольської сили [25, с. 194].
Тому мікротопоніми з «нечистою» семантикою
вживаються як антинома до божого: л. Чортів верх
[ТТ, с. 102], вир Чортове колесо (В. Рож. Ск.
Льв.), пот. Чортів Потік [ТT, с. 14], г. Чортів
Чертіж [ТТ, с. 12], сін. Чортова Яма (Дов. Дрог.
Льв), Пекло Блажівського [ТТ, с. 153], Пекло
Павловича [ТТ, с. 153], сін. Пекло на Багнах
(Дов. Дрог. Льв.). Внутрішній зміст аналізованих
онімів відображає насамперед небезпечну терито-
рію, яку завжди оминали. Народ тлумачить ці
об’єкти як такі, де «часто трапляються нещасні ви-
падки», «щось лякає людей», «топляться люди»
[18, с. 489—490]. Пекло існує ще як топогра-
фічний термін, що окреслює «важкодоступне міс-
це» [28, s. 92]. У народній легенді назву урвища,
страшного місця так пояснюють: «У Рафайлові є
така скала, називає сі Пекла. То таке льичне місце,
шо ніхто не годин стати на край, аби дивитисі удо-
лину. То там як стати, то таки видится, шо шось киг-
не туди, удолину, у ти Пекла» [13, с. 124].
Значеннєвий діапазон сакральних географічних
найменувань доволі стислий, де домінує, однак, цін-
нісне сприймання навколишнього середовища. У та-
кому лексичному фонді «вербалізується давня семі-
Наталія СОкІл-клЕПаР774
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
отична слов’янська система, представлена опозиці-
єю позитивне / негативне чи вужче опозиція верх /
низ, вираженою лексемами рай, пекло, у яких скон-
центрована еволюція релігійних поглядів наших пред-
ків, і може бути подана у площині ідеальне / мате-
ріальне, перша з яких асоціюється з життєвими (ду-
ховними) ідеалами та мріями, друга — з царством
темряви (сатаною)» [10, с. 102].
2. На особливу увагу заслуговують споруди куль-
тового характеру — церкви, костели, монастирі та
прилеглі до них території. Це об’єкти рукотворного
характеру, зі значним антропогенним впливом, тоб-
то люди більш-менш усвідомлено номінували релі-
гійні об’єкти, приурочували храми певним святим,
що захищали б громаду впродовж усього земного
життя. Тож причини були різні, однак нас цікавить,
імена яких святих або свят ставали основою для на-
зивання церков. Оніми аналізованого типу прийня-
то окреслювати як еклезіоніми — вид топоніма,
власна назва місця проведення обряду, місця покло-
ніння в будь-якій релігії; назва церкви, каплиці, кос-
тела, кірхи, монастиря [2, с. 83].
Обстеживши найменування низки церков,
з’ясовано, що люди послуговувались агіонімами:
ц. Святої Параскеви (Корост., Ск., Ск. Льв.),
ц. василя (василія великого) (Гр., Рик. Ск.
Льв.), ц. Святого Михаїла (Михайла) (Лав.,
См., Урич Ск. Льв.; ц. Святого Миколи (Мико-
лая) (Нов. Кроп. Дрогоб. Льв.; Переділ. Старо-
самб. Льв.; Орявч. Ск. Льв.), ц. Івана Хрестите-
ля (Хащ. Ск. Льв.), кост. Святого Онуфрія (Лав-
рів Старосамб. Льв.), кост. Святого Мартина
(Скел. Старосамб. Льв.), кост. Святої анни (Су-
сідов. Старосамб. Льв.). Геортоніми (назви свят)
також часто ставали основою для називання цер-
ков: ц. Зіслання Святого Духа (В. Рож. Ск.,
Льв.), ц. вознесіння (Кальне, Ск. Льв.), ц. Трій-
ці (Пресвятої Трійці) (Круш., Ск. Льв.; Нижан-
ков. Старосамб. Льв.), ц. Богоявлення Господньо-
го (Ракове, Старосамб. Льв.), ц. воскресіння
(Ст. Сіль Старосамб. Льв.), ц. Покрови Богоро-
диці (Ялин. Ск. Льв.), ц. Різдва Богородиці (Рос-
охи Старосамб. Льв.), ц. Успіння Богородиці (Ту-
хол. Ск. Льв.; Надиби Старосамб. Льв.). Інколи
найменування орографічних локусів можуть імену-
ватися за назвою давно зниклого сакрального осе-
редка. Скажімо, гора вознесінка, що на Гуцульщи-
ні, отримала назву через «залишки кам’яного фун-
даменту церкви Вознесіння Христового» [СГ 397].
Можливо, подібний мотив номінації закладений і в
оронімі воскресінка.
Особливу сакральну роль відігравали монасти-
рі — «релігійні громади ченців або черниць, що з
належними їй землями і капіталами становлять
церковно-господарську організацію; члени цієї гро-
мади; церква, будівлі й територія, належні цій гро-
маді» [4, с. 538]. Деякі з них залишаються і досі,
наявність інших закладена в семантиці мотивуваль-
ної бази мікротопонімів, що відтворюють існування
раніше подібних об’єктів: мон. василіянський (Лав-
рів, Старосамб., Льв.), Монастирські келії (Су-
сідов., Старосамб. Льв.), уроч. келії [СГ 420], г.,
горб, уроч. Монастир [НГП 249; МС 187; ТГГ
с. 351, ТТ 112], г., уроч. Монастир [СГ 365],
пот. Монастирський [СГ 365], пот. Монастирчик
[ТГГ 351], г. Монастирець [СГ 365], г. Монасти-
рецька [НГП 250], уроч. Монастирщина [СГ 441],
пагорб Монастирик [НГП 250], уроч. Монасти-
рики [СГ 365], горби Монастирська Гора
[НГП 250], пагорб, відріг Монастирське
[НГП 250], г. Монастирище [НГП 251], п. Мо-
настирський (Бор. Турк. Льв.), стр. Монастир-
ний (Нагуєв. Дрогоб. Льв.).
Храми, безперечно, входять у ряд культових
споруд і відіграють важливу роль у релігійному
вихованні людей. Здавна церкви посідали значне
місце у житті громади, а землі, прилеглі до них,
номінували як Церковні. Вони були своєрідною
опозицією до земель громадських, скарбових. Та-
ким чином, протиставлення своє — чуже, са-
кральне — профанне закладене в символічному
змісті цих найменувань. В українському мікрото-
поніміконі зафіксовано назви: п. Церковне
[ТТ 118, 119], п. Церковний [120, 151], уроч. Цир-
ковиць [ТТ 51], о. п, пот., сін. Церкв’яниць
[МС 202], уроч. Церковний ліс [ТГГ 579], к. с.
Церквище [ТГГ 579]. Оніми такого типу вказу-
вали здебільшого на приналежність церкві тих чи
інших об’єктів або ж номінували місця, де колись
була розташована церква.
3. До одиниць, які відображають «верхні» і «ниж-
ні» локуси (тобто рай і пекло), можна віднести мі-
кротопоніми, мотивовані апелятивами білий (свя-
щенне) і чорний (нечисте). Назви, мотивовані ко-
775Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
льоративами, можуть таїти в собі певну сакральність.
Оніми зі символічним навантаженням кольору ви-
ражають духовне начало. Вказані назви яскраво від-
творюють внутрішній світ, глибину почуттів люди-
ни і є своєрідним засобом її світовідчуття і світо-
сприймання: «Віддаючи належне зору в сприйманні
кольору, сьогодні акцентують «почуття» кольору,
справжнім творцем колірних вражень вважаючи
людський мозок, а здатність бачити кольори — та-
лантом» [15, с. 131]. Протилежні кольори — білий
і чорний — у народній уяві відтворюють образи до-
брих і злих духів, позитивні і негативні риси, бідність
і багатство тощо. Опозиція цих двох барв становить
стрижень людського буття.
Канву кольорової семантики мікротопонімів фор-
мує чорна барва. У народній психології саме цей ко-
лір відображає негативне, темне, зле, жахливе. До-
слідники вважають, що ключем до розуміння семан-
тики темного і світлого (відповідно чорного і білого)
є поняття зору, а прототипне вживання цих слів
зв’язане не з предметами, а з середовищем [3,
с. 249]. Кількісно переважають мікротопоніми з мо-
тиватором чорний: стр. Чорний Струмок (Хащ.
Ск. Льв.), п. Чорна Гора (Круш. Ск. Льв.),
пол. Чорна Рипа (В. Рож., Ялин. Ск. Льв.), в.,
л. Чорний Горб (Терн. Ск. Льв.), п. Чорний Діл
(Круш. Ск. Льв.), к. с., л., сін., пас., п., пот.,
уроч. Чорний Потік (В. Рож., Верхн., Жуп., Круш.
Ск. Льв.), пас. Чорні Ораниці (Довж. Ск. Льв.).
Найменування з кольорокомпонентом властиві для
інших слов’янських мов [27, s. 59—60], однак ко-
льори білий та чорний не симетричні, і чорний тра-
пляється частіше [3, с. 252].
Для українського ономастикону теж характерне
явище мінімального вживання білого кольору: стр.
Білий Струмок (Хащ. Ск. Льв.), кам. Білий ка-
мінь [СГ 184], г. Біла кобила (Криворів. Верхов.
Ів.-Фр.). Згідно з народною символікою, він уосо-
блює світло, сонце, життя, вічність, святість, боже-
ство, місяць, радість, святковість тощо [19, с. 24].
«Кольорові» найменування можна вважати мета-
форичними, коли саме втілюється їх символічний
зміст, тобто об’єкти народ сприймав темними не
лише візуально, а й на психоемоційному рівні. Ска-
жімо, якщо скеля чи ліс були страшними, де часто
блукали люди і под., то ці території оминали, а свій
страх виражали крізь призму барви. Концепти ко-
льору пов’язані з «універсальними елементами люд-
ського досвіду», і ці універсальні елементи можна
умовно визначити як день і ніч, сонце, вогонь, рос-
линність, небо і земля. Наші відчуття барв виника-
ють у мозку, а не в навколишньому середовищі, і їхня
природа, як видно, здебільшого визначається люд-
ською біологією. …Для того, щоби вміти говорити
про це сприйняття, ми проектуємо його на дещо
спільне в нашому близькому оточенні» [3, с. 283].
Однак ми не відкидаємо і пряме значення чорного
чи білого кольору в мікротопонімах. Переважно чор-
не забарвлення вказувало на ґрунт, темне дно пото-
ку чи ріки, а білий здебільшого номінував крейдяну
породу названого об’єкта.
Отож, фрагмент сакрального простору в україн-
ському мікротопоніміконі представлений наймену-
ваннями, мотивувальні основи яких втілюють цін-
нісні імперативи народу: Бог, святість, символіч-
ність. Людина релігійна може жити лише у
священному світі, що становить її онтологічну суть.
Вона певним чином сакралізує свій простір, ство-
рюючи храми, монастирі, номінує природні та ру-
котворні об’єкти, що відіграватимуть певні захисні
функції в її земному житті.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
об’єкти: в. — верх, вул. — вулиця, г. — гора,
к. с. — кут села, кам. — камінь, кр. — криниця,
крч. — круча, л. — ліс, мон. — монастир, п. —
поле, пас. — пасовище, пол. — полонина, пот. —
потік, сін. — сінокіс, стеж. — стежка, стр. — стру-
мок, уроч. — урочище, ц. — церква; області: Ів.-
Фр. — Івано-Франківська, Льв. — Львівська;
райони: Верхов. — Верховинський, Дрогоб. —
Дрогобицький, Ск. — Сколівський, Старосамб. —
Старосамбірський, Турк. — Турківський; населені
пункти: Бор. — Бориня, В. Рож. — Верхня Ро-
жанка, Верхн. — Верхнячка, Гр. — Грабовець,
Дов. — Довге, Довж. — Довжки, Жуп. — Жупа-
ни, Зоротов. — Зоротовичі, Корост. — Коростів,
Криворів. — Криворівня, Круш. — Крушельниця,
Лав. — Лавочне, Нагуєв. — Нагуєвичі, Нижан-
ков. — Нижанковичі, Нов. Кроп. — Новий Кро-
пивник, Орявч. — Орявчик, Переділ. — Переділь-
ниця, Рик. — Риків, Скел. — Скелівка, Слав. —
Славсько, См. — Сможе, Ст. Сіль — Стара Сіль,
Сусідов. — Сусідовичі, Терн. — Тернавка, Ту-
Наталія СОкІл-клЕПаР776
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (118), 2014
хол. — Тухолька, Хащ. — Хащованя, Ялин. —
Ялинкувате;
джерела:
СГ — Старожитності Гуцульщини. Джерела з ет-
нічної історії населення Українських Карпат. Ката-
лог пам’яток історії та культури : у 2-х т. Т. 1. ку-
гутяк М. Сакральна спадщина Гуцульщини. —
Львів : Манускрипт, 2011. — 448 с.
НГП — Габорак М. Назви гір і полонин Івано-
Франківщини. Словник-довідник. Вид. друге, до-
повн., уточн. — Івано-Франківськ : Місто НВ,
2008. — 500 с.
МС — Сокіл Н. Мікротопонімія Сколівщини. —
Львів, 2008. — 206 с.
ТГГ — Габорак М. Топонімія Галицької Гуцульщи-
ни. Етимологічний словник-довідник. — Івано-
Франківськ : Місто НВ, 2011. — 656 с.
ТТ — Топоніміка Турківщини / упоряд. П. Збо-
ровський. — Львів : Камула, 2004. — 258 с.
1. Березович Е.л. Язык и традиционная культура:
Этнолингвистические исследования /
Е.Л. Березович. — М. : Индрик, 2007. — 600 с.
2. Бучко Д. Словник української ономастичної терміно-
логії / Дмитро Бучко, Наталія Ткачова. — Харків :
Ранок-НТ, 2012. — 256 с.
3. вежбицкая а. Обозначения цвета и универсалии зри-
тельного восприятия / А. Вежбицкая // Язык. Куль-
тура. Познание. — М. : Русские словари, 1996. —
С. 231—291.
4. Великий тлумачний словник сучасної української
мови / укл. О. Єрошенко. — Донецьк : Глорія Трейд,
2012. — 864 с.
5. вільчинська Т. Концептуалізація сакрального в укра-
їнській поетичній мові ХVІІ—ХVІІІ ст. : моногра-
фія / Т. Вільчинська. — Тернопіль, 2008. — 424 с.
6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. / ред-
кол. О.С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К. : На-
укова думка, 2006. — Т. 5. — 704 с.
7. Жайворонок в. Знаки української етнокультури.
Словник-довідник / В. Жайворонок. — К. : Довіра,
2006. — 703 с.
8. Лучик В. Сакральні мотиви в топонімії Центральної
України / В. Лучик // Науковий вісник Чернівецько-
го університету. — 2010. — Вип. 509—511. —
С. 279—284. — (Слов’янська філологія).
9. Мацьків П.в. Концептосфера БОГ в українському
мовному просторі : монографія / П.В. Мацьків. —
Дрогобич : Коло, 2007. — 323 с.
10. Мацьків П. Репрезентація концепту Бог у фольклор-
ній картині світу / П. Мацьків // Рідне слово в етно-
культурному вимірі. Матеріали Першої Міжнародної
науково-практичної конференції / упоряд. М. Федур-
ко, В. Котович, Г. Філь. — Дрогобич : Посвіт,
2007. — С. 96—104.
11. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Дохристиянські ві-
рування українського народу / І. Огієнко. — К. :
Обереги, 1992. — 342 с.
12. Огієнко І. Українська мова в церкві / І. Огієнко. —
Холм, 1943.
13. Писана керниця: Топонімічні легенди та перекази укра-
їнців Карпат / зібр. і впоряд. В. Сокіл. — Львів : Ін-
ститут народознавства НАН України, 1994. — 206 с.
14. Пуряєва Н.в. Формування української церковно-
обрядової термінології (назви богослужбових предме-
тів) : автореф. на здобуття ступеня канд. філол. наук :
10.02.01 / Н.В. Пуряєва. — К., 2001. — 20 с.
15. Сербенська О. Кольороназви у прозі Івана Фран ка /
О. Сербенська // Мовний світ Іва на Франка. Статті,
роздуми, матеріали : монографія. — Львів: Видавни-
чий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. — 327 с.
16. Скаб М.в. Закономірності концептуалізації та мовної
репрезентації сакральної сфери : монографія /
М.В. Скаб. — Чернівці, 2008. — 560 с.
17. Скляренко О. Типологічна ономастика: монографія : у
5 кн. Книга перша: Лексико-семантичні особливості
онімного простору / Олексій Скляренко, Ольга Скля-
ренко. — Одеса : Астропринт, 2012. — 416 с.
18. Словник мікротопонімів і мікрогідронімів північно-
західної України та суміжних земель : у 2-х т. / упо-
ряд. Г.Л. Аркушин. — Луцьк : Вежа Волин. нац. ун-
ту ім. Лесі Українки, 2007. — Т. 2. — 536 с.
19. Словник символів культури України / за заг. ред.
В.П. Коцура, О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка. —
К. : Міленіум, 2002. — 260 с.
20. Словник української мови : в 11-ти т. / ред. C.І. Голо-
ващук. — Т. 9. — К. : Наукова думка, 1978.
21. Сокіл-Клепар Н. Концепт «Гора» в мікротопонімах
Українських Карпат / Наталія Сокіл-Клепар // На-
родознавчі зошити. — № 3 (99). — 2011. —
С. 482—488.
22. Сокіл-Клепар Н. Семантичне наповнення концепту
«Вода» в мікротопонімах Українських Карпат / На-
талія Сокіл-Клепар // Вісник Прикарпатського на-
ціонального університету імені Василя Стефаника.
Філологія. — Вип. ХХІХ—ХХХІ. — Івано-
Франківськ : Вид-во Прикарпатського національного
університету, 2011. — С. 187—190.
23. Толстая С.М. Святые / С.М. Толстая, О.В. Белова //
Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в
5-ти т. — М., 2009. — Т. 4. — С. 589—594.
24. Худаш М.л. Походження імен та релігійно-міфологічні
функції давньоруських та спільнослов’янських язич-
ницьких божеств : монографія / М.Л. Худаш. —
Львів, 2012. — 1064 с.
25. Чорт // 100 найвідоміших образів української міфо-
логії / під заг. ред. О. Таланчук, Ю. Бедрика. — К. :
Автограф, 2007.
777Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі
ISSN 1028-5091. Серія філологічна. № 4 (118), 2014
26. Шевченко в.М. Словник-довідник з релігієзнавства /
В.М. Шевченко. — К. : Наукова думка, 2004. —
560 с.
27. Мalec M. Słownik etymologiczny nazw geograficznych
Polski / M. Мalec. — Warszawa : Wyd-wo Naukowe
PWN, 2003. — 290 s.
28. Zbieranie i opracowywanie nazw geograficznych. Prze-
wodnik toponimiczny. Część II. Opracowywanije językowe
nazw. — Warszawa : Główny Urząd geodezji i kartografii,
2003.
Nataliya Sokil-klepar
ON SACRAL MICROTOPONYMY
IN UKRAINIAN ONOMASTICON
In Ukrainan onomastics scientists usually distinguish a group of
sacral microtoponyms that express people’s religious and cul-
tural views as well as world-outlook. Under analytic studyhave
been put geographical names of Christian origin. Considered
onimes have been explained within the framework of sacred —
profane opposition. As motivations for microtoponyms have
been substantiated ideas of Divine origin, religious construc-
tions and sacral symbols.
Keywords: sacral, microtoponym, hagionym, theonym, eccles-
sionym, motif of nomination.
Наталия Сокил-клепар
САКРАЛЬНАЯ МИКРОТОПОНИМИЯ
В УКРАИНСКОМ ОНОМАСТИКОНЕ
В украинском ономастиконе выделяют группу сакральных
микротопонимов, которые выражают религиозные, миро-
воззренческие взгляды народа. Анализируются географи-
ческие наименования христианского происхождения. Ис-
следуемые названия рассмотрены в русле оппозиции: свя-
щенное — профанное. Мотиваторы микротопонимов —
наименования, обозначающие божественное начало, соо-
ружения культового характера и сакральные символы.
Ключевые слова: сакральный, микротопоним, агионим,
теоним, эклезионим, мотив номинации.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94477 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T19:50:45Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сокіл-Клепар, Н. 2016-02-11T14:33:17Z 2016-02-11T14:33:17Z 2014 Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі / Н. Сокіл-Клепар // Народознавчі зошити. — 2014. — № 4 (118). — С. 771-777. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94477 В українському ономастиконі виділяють групу сакральних мікротопонімів, що виражають релігійні, культурно-світоглядні основи народу. Проаналізовані географічні найменування християнського походження. Досліджувані оніми протлумачені в межах опозиції: священне — профанне. Мотиваторами мікротопонімів ставали найменування на позначення божественного начала, споруд культового характеру та сакральні символи. In Ukrainan onomastics scientists usually distinguish a group of sacral microtoponyms that express people’s religious and cultural views as well as world-outlook. Under analytic studyhave been put geographical names of Christian origin. Considered onimes have been explained within the framework of sacred — profane opposition. As motivations for microtoponyms have been substantiated ideas of Divine origin, religious constructions and sacral symbols. В украинском ономастиконе выделяют группу сакральных микротопонимов, которые выражают религиозные, мировоззренческие взгляды народа. Анализируются географические наименования христианского происхождения. Исследуемые названия рассмотрены в русле оппозиции: священное — профанное. Мотиваторы микротопонимов — наименования, обозначающие божественное начало, сооружения культового характера и сакральные символы. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі On sacral microtoponymy in Ukrainian onomasticon Сакральная микротопонимия в украинском ономастиконе Article published earlier |
| spellingShingle | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі Сокіл-Клепар, Н. Статті |
| title | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| title_alt | On sacral microtoponymy in Ukrainian onomasticon Сакральная микротопонимия в украинском ономастиконе |
| title_full | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| title_fullStr | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| title_full_unstemmed | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| title_short | Сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| title_sort | сакральна мікротопонімія в українському ономастиконі |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94477 |
| work_keys_str_mv | AT sokílkleparn sakralʹnamíkrotoponímíâvukraínsʹkomuonomastikoní AT sokílkleparn onsacralmicrotoponymyinukrainianonomasticon AT sokílkleparn sakralʹnaâmikrotoponimiâvukrainskomonomastikone |