Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні

Висвітлюються відомості про малярів-монументалістів італійського походження, які працювали на теренах України у XVIII ст. До наукового обігу введений новий джерельний матеріал, що уточнює біографічні відомості про Бенджаміна Фрідеріче, який виконував замовлення для Бердичівського монастиря Карме...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2014
Main Author:	Фесенко, Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут народознавства НАН України 2014
Series:	Народознавчі зошити
Subjects:	Статті
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94513
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні / Д. Фесенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1272-1280. — Бібліогр.: 30 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94513
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-945132025-02-23T18:17:42Z Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні On Italian artists and their monumental paintings of XVIII c. in Ukraine Итальянцы в монументальной живописи XVIII в. на Украине Фесенко, Д. Статті Висвітлюються відомості про малярів-монументалістів італійського походження, які працювали на теренах України у XVIII ст. До наукового обігу введений новий джерельний матеріал, що уточнює біографічні відомості про Бенджаміна Фрідеріче, який виконував замовлення для Бердичівського монастиря Кармелітів Босих та Києво-Печерської лаври. Проведена спроба обґрунтування популярності італійського монументального малярства на наших теренах у XVIII ст. The article has dealt with some recently discovered biographical data of Italian muralists, who had been active in Ukraine during XVIII c. Certain new sources providing more specific informations related to Benjamin Frideriche have been introduced into scientific circulation. The artist performed orders of Berdychiv Barefooted Carmelites’ Monastery and Kyivan Pechersk Lavra. An attempt of substantiation as for popularity of Italian monumental painting along the Ukrainian lands in the XVIII century has been made. В статье освещены биографические известия относительно художников-монументалистов итальянского происхождения, работавших на территории Украины в XVIII ст. В научное обращение введены новые источниковедческие материалы, уточняющие биографические данные Бенджамина Фридериче. Этот художник выполнял заказы для Бердичевского монастыря Кармелитов Босых и Киево- Печерской лавры. Сделана попытка обоснования популярности итальянской монументальной живописи на наших землях в XVIII ст. 2014 Article Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні / Д. Фесенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1272-1280. — Бібліогр.: 30 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94513 uk Народознавчі зошити application/pdf Інститут народознавства НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті Статті
spellingShingle	Статті Статті Фесенко, Д. Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні Народознавчі зошити
description	Висвітлюються відомості про малярів-монументалістів італійського походження, які працювали на теренах України у XVIII ст. До наукового обігу введений новий джерельний матеріал, що уточнює біографічні відомості про Бенджаміна Фрідеріче, який виконував замовлення для Бердичівського монастиря Кармелітів Босих та Києво-Печерської лаври. Проведена спроба обґрунтування популярності італійського монументального малярства на наших теренах у XVIII ст.
format	Article
author	Фесенко, Д.
author_facet	Фесенко, Д.
author_sort	Фесенко, Д.
title	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні
title_short	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні
title_full	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні
title_fullStr	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні
title_full_unstemmed	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні
title_sort	італійці в монументальному малярстві xviii ст. в україні
publisher	Інститут народознавства НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94513
citation_txt	Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні / Д. Фесенко // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6 (120). — С. 1272-1280. — Бібліогр.: 30 назв. — укp.
series	Народознавчі зошити
work_keys_str_mv	AT fesenkod ítalíjcívmonumentalʹnomumalârstvíxviiistvukraíní AT fesenkod onitalianartistsandtheirmonumentalpaintingsofxviiicinukraine AT fesenkod italʹâncyvmonumentalʹnojživopisixviiivnaukraine
first_indexed	2025-11-24T08:58:46Z
last_indexed	2025-11-24T08:58:46Z
_version_	1849661562602651648
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 Великий внесок у XVIII ст. в розвиток стінопису як католицьких, так і православних храмів в Укра- їні зробили іноземні, зокрема італійські митці. Однак найперше зупинимось на їхньому мистецькому полі праці в католицьких храмах західних теренів краю. На початку 30-х рр. XVIII ст. діяльність італій- ських митців була співзвучною зі зміною художніх смаків у духовному середовищі західних земель, зо- крема в Галичині, на Волині, Поділлі та Закарпатті. Імовірно, це було пов’язане з тим, що більшість ду- ховенства отримувала освіту в єзуїтських школах. Молодь виховувалась на новій концепції душпас- тирства, де за основу береться риторична тріада: delectare — persuadere — docere. З центральної Єв- ропи до Львова доноситься ідея цілісного оздоблен- ня інтер’єру, завдяки чому стало можливим збага- тити переживання літургії [22, с. 150—151]. Все це сприяло бажанню модернізувати інтер’єри храмів, часто понищених пожежами, за новими уподобан- нями. Саме для цього духовенство звертається за допомогою до європейських майстрів, які успішно працювали в стилістиці пізнього бароко та рококо. Італійська малярська традиція у XVIII ст. не була новою на галицьких землях. За словами В. Овсій- чука, «безпосередніми провідниками римського ба- роко на український ґрунт» стали Юрій Шимонович-Семігіновський, — автор низки пла- фонів у палаці Вілянув, та італієць Мартіно Альто- монте [12, с. 361]. Юрій Шимонович вчився у Па- рижі, згодом у Римській Академії, де отримав зван- ня академіка, багато працював у Львові та Жовкві. Його творчість зазнала впливу Карла Маратта. Римлянин Мартіно Альтомонте — відомий автор монументальних баталій для жовківського замку [11, с. 591—599]. Обидва художники працювали на за- мовлення Яна ІІІ Собеського, торуючи шлях класи- цизуючого римського бароко [12, с. 364—368]. Як зазначає Т. Маньковський, малярство болон- ської школи також користувалося визнанням на тере- нах тодішньої Речі Посполитої. Так, Ян ІІІ намагав- ся запросити до Польщі двох болонських малярів. Львівські отці Кармеліти зверталися по мистецьку допомогу до Болонії за часів Августа ІІ [24, с. 251]. Т. Маньковський називає єдиного маляра, який, на його думку, був спроможний на той час створити роз- писи костелу Кармелітів босих у Львові (Іл. 1—4). Про перебування Джузеппе Карло Педретті в місті дізнаємося з матеріалів архіву конвенту Бернардин- ців, що містять згадку про те, що славний болонський © Д. ФЕСЕНКО, 2014 Дарія ФЕСЕНКО ІТАЛІЙЦІ В МОНУМЕНТАЛЬНОМУ МАЛЯРСТВІ XVIII ст. В УКРАЇНІ Висвітлюються відомості про малярів-монументалістів іта- лійського походження, які працювали на теренах України у XVIII ст. До наукового обігу введений новий джерельний матеріал, що уточнює біографічні відомості про Бенджаміна Фрідеріче, який виконував замовлення для Бердичівського монастиря Кармелітів Босих та Києво-Печерської лаври. Проведена спроба обґрунтування популярності італійського монументального малярства на наших теренах у XVIII ст. Ключові слова: монументальне малярство, XVIII ст., іта- лієць, бароко, митець. 1273Італійці в монументальному малярстві XvIII ст. в Україні ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 маляр повертається на батьківщину, беручи з собою на науку здібного бернардинського ченця Бенедикта Мазуркевича. Монах допомагав маестро при ство- ренні стінопису [24, с. 253]. Виконання розписів Д. Педретті закінчив у кін. 1731 чи на поч. 1732 року. Д. Педретті був учнем відомого болонського худож- ника Марко Антоніо Франческіні [25, с. 187] — віце-президента Академії св. Климентія. За твердженням Е. Раставецького, Д. Педретті до- сить довгий час провів на теренах Речі Посполитої [26, с. 92]. Зберігся підписаний ним портрет 1, який, однак, абсолютно не містить рис італійського малярства, а є характерним для сарматських портретів. Не відомо, чи болонський майстер слідував бажанню замовника, чи маємо справу з фальсифікацією. Д. Педретті ство- рив для львівського бернардинського костелу також олійний образ бл. Яна з Дуклі, відомий з мідіориту Я. Лабінгера 1737 р. та по літографії М. Яблонсько- го, виконаної з рисунку А. Нігроні [27, с. 350—351; 24, с. 252; 23, с. 47]. В Італії працював у храмах Бо- лонії, Ріміні та Капрарола [28, с. 1]. За відомостями словника художників під редакцією Наглера, Д. Пе- дретті помер у 1778 р., у віці 84 роки [25, с. 187]. На склепінні головної нави костелу Кармелітів Бо- сих у Львові Д. Педретті представив типову візійну сцену апофеозу св. Терези, де відчутний вплив рим- ського монументального малярства І пол. XVIII сто- ліття. З. Горнунг назвав цей стінопис найграндіозні- шим за розмірами твором італійського пензля на те- ренах Речі Посполитої [19, с. 139]. Обрамлення сцени має виразні риси болонської школи з її декоративно-оздобним напрямком [пор. 19, с. 128]. Можемо помітити, що в окремих композиціях Д. Пе- дретті наслідував болонських академістів, за зразки використовував і фламандську гравюру. Композиції Д. Педретті повторювали інші митці, про що свідчить побудована аналогічно до львівської сцена надання Кармелітам булли, що стосується затвердження уста- ву або ж привілеїв скапулярію в малярстві костелу Кармелітів Взутих св. Анни у с. Сусідовичі (нині Львівська обл.). Оригінальне, звільнене від пізнішо- го запису малярство Д. Педретті у нижньому регістрі композицій костелу св. Михаїла свідчить про витон- 1 Портрет Северина Жевуського (датований 1 січня 1730 р.) Маньковський зазначає ще один чоловічий пор- трет, який за каталогом виставки у Тарнові та Кракові також був приписаний пензлю Д. Педретті [24, с. 253]. чений теплий колорит палітри маестро з перевагою сірувато-охристих відтінків, делікатною блакитною та червонястою барвами [17, с. 327—328]. Ще один болонський митець (нар. 1720 р.), який працював у Галичині — Джузеппе Бальзані. В. Александрович знайшов укладені з ним у 1751 р. контракти на виконання стінописів у Тартакові та Христинополі 2 (В. Александрович покликається на архівні матеріали: ЦДІАУК. — Ф. 236. — Оп. 1. — Спр. 40) [3, с. 877]. Імовірно, щось у цій справі не склалося, оскільки авторство тартаківських розписів розділили С. Строїнський з Томою Гертне- ром. Є відомості лише про створення Джузеппе Бальзані у 1750 р. вівтарних образів до христино- пільського бернардинського храму [5, с. 114]. Автор стінопису львівського бернардинського костелу Бенедикт Мазуркевич після своїх трирічних студій у Болонії працював у стилістиці тогочасного італійського монументального малярства. За однією з версій, у нього починав навчання С. Строїнський [3, с. 877], який згодом став автором кількох десят- ків стінописних ансамблів на теренах Галичини і про- довжував тут лінію північно-італійської традиції роз- писів, розпочату Д. Педретті. Сучасником С. Строїнського, який виконував за- мовлення архієпископа В. Сєраковського, був Анто- ніо Тавелліо. Архієпископ забезпечив митця необхід- ними матеріалами, оскільки маляр приїхав без зна- рядь праці, й поселив у Дунаєві (нині Львівська обл.) 2 Христинополь — нині Червоноград Львівської облас- ті. — Прим. ред. Іл. 1. Джузеппе Карло Педретті. Св. Йосиф годує малого Ісуса. 1731–1732 рр. Композиція у південній наві костелу Св. Михаїла у Львові. Фото В. Фесенко Дарія ФЕСЕНкО 1274 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 [20, с. 144—145]. Переважно А. Тавелліо працював у ділянці станкового малярства, свідченням чого ста- ла велика кількість образів його авторства для львів- ського архієпископського палацу. Митець був різно- сторонньо обдарованим, оскільки Вацлав Сєраков- ський саме у нього замовив розписи «пустельні» при Львівській кафедрі [18, с. 66]. Архієпископ визна- вав його малярство, про що свідчить історія із завісою для великого вівтаря собору. Кімнати «ереміторіум», згідно з бажанням В. Сєраковського, повинні були зображати пустиню. А. Тавелліо виконував цей сті- нопис з серпня 1771 р., але через похолодання в кін- ці жовтня був змушений відкласти майже завершену працю до наступного року [20, с. 145—146]. Антоніо Тавелліо також оздобив розписом пала- цову каплицю в с. Дунаїв, де, крім того, склав про- екти нових образів до Кафедри [20, с. 147]. Одним із збережених творів маестро є стінопис пресвітерію костелу в с. Наварія (нині Львівська обл.), датова- ний 1770 р. (Іл. 5—7). Завдяки цьому малярству можемо зробити висновок про високий рівень май- стерності митця. Його художня манера характеризу- ється вишуканістю та прецизійністю в опрацюванні деталей. Маляр тонко відтворює фактуру матеріалів, вправно моделюючи дрібні елементи рослинних орна- ментів, драпірування. У розписах зіставляє барокові та класицистичні елементи; вигнуті карнизи на скле- пінні поєднуються із зображеннями рельєфних фри- зів, оздоблених біблійними сценами на стінах. Не можемо погодитися з Т. Заухою, який вважає А. Тавелліо автором малярства ретабел ілюзорних вівтарів у каплицях парафіяльного костелу св. Ста- ніслава у Дунаєві [29, с. 201]. У добре збережено- му стінописі храму в Наварії, який можемо викорис- тати для порівняння художньої манери митця, маляр застосовує абсолютно не рокайлевий характер орна- ментики, відмінний від дунаївської. Розписи А. Тавелліо збереглися в палаці в Яблон- ні недалеко від Варшави. Тут він співпрацював ра- зом з художником Симоном Маньковським. У 1776 р. А. Тавелліо оздобив приміщення в підземел- лі палацу краєвидами, архітектурними мотивами та фігурними композиціями [21, с. 13, il. 97—101]. Італійські художники працювали у той час і на Волині. Київський каштелян та романівський ста- роста Йосиф Любомирський переробив і прикра- сив Рівненський замок. Він, як і більшість тогочас- них магнатів, любив усе іноземне і запрошував іно- земних митців для оздоби міста та свого палацу. Так, у кін. XVIII ст. італієць К. Вілляні прикрасив фрес- ками стіни і плафони його рівненського замку, коли будівлю переобладнали у стилі ампір [15, с. 449; 30, с. 5, 120]. У єзуїтському костелі м. Луцька пензлю митця належали дві настінні композиції у медаль- Іл. 2. Джузеппе Карло Педретті. Оплакування Христа. 1731–1732 рр. Композиція північної нави костелу Св. Михаїла у Львові. Фото В. Фесенко Іл. 3. Джузеппе Карло Педретті. Фрагмент авторського малярства південної навикостелу Св. Михаїла у Львові після зняття запису. 1731–1732 рр. Фото В. Фесенко 1275Італійці в монументальному малярстві XvIII ст. в Україні ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 йонах над входом до захристії та каплиці Найсвя- тіших Тайн [5, с. 120]. Катерина Плятер запросила італійця Кормароні розписати її палац у Берестечку. Митець зобразив битву турків і греків, відтворив різноманітні пейзажі та ін. Згідно з Е. Раставецьким, він також викону- вав стінописи та писав образи для місцевого трині- тарського костелу (разом з Й. Прехтлем?), працю- вав і в приватних будинках. Виконував певні роботи і для замку Й. Любомирського в Рівному. Спеціалі- зувався на стінописах, однак малював також олійні образи, пейзажі, портрети та мініатюри. За інфор- мацією Е. Раставецького, Кормароні виконував ма- лярство у кафедрі в Любліні. Помер близько 1815— 1817 р. у Берестечку [27, с. 166; 5, с. 139]. Іноземні, зокрема італійські митці, працювали не тільки для оздоби католицьких палаців та культових споруд, і не лише на теренах Західної України. Пра- вославне духовенство у XVIII ст. також стало вели- ким поціновувачем західноєвропейського мистецтва епохи бароко. У Києво-Печерській лаврі близько се- редини століття працював італієць Бенджамін Фрі- деріче. Першовідкривачем його імені був М. Істомін. У Центральному архіві київського університету він знайшов документ з 16 січня 1758 р., де містилася претензія пріора кармелітського монастиря у Берди- чеві Жозефа до «іноземця-маляра» Фридерика (за М. Істоміним [6, с. 67, кн. № 302, арк. 92]). Ми- тець, не виконавши своїх зобов’язань (розмалюван- ня головного та бокових вівтарів) у костелі і взявши наперед гроші, переїхав до Києво-Печерської лаври. Скарга пріора була вписана до Київської прикордон- ної книги. М. Істомін, коротко згадавши зміст акту, подає історію Бердичівського монастиря, що у ІІ пол. XVIII ст. займав вагоме положення серед католиць- ких святинь України. Тут перебував чудотворний об- раз Богородиці з подарованими Бенедиктом XIV зо- лотими коронами, була друкарня, де друкувалися кни- ги на богословську, історичну, астрономічну та інші теми. Починаючи з 30-х рр. XVIII ст. костел відбу- довувався після козацьких воєн, спочатку нижній храм, а з 1750 до 1753 р. — верхній. Дослідник до- ходить висновку, що такі важливі роботи у Бердичів- ському монастирі могли доручити лише справжньому художнику-живописцю і аж ніяк не посередньому ма- ляру, і саме тому такого рангу митця запрошують у ще більш важливий монастир, у Києво-Печерську лавру [6, с. 67—68]. Через Фридерика навіть тяг- неться досить довга судова справа. Серед документів Книги прикордонних справ київ- ського воєводства ми знайшли згадану М. Істоміним скаргу Бердичівського конвенту отців Кармелітів від 19 січня 1759 р., направлену до чиновників та суддів російської сторони. Конвент має претензію до Києво- Печерського монастиря і просить засудити і видати Кармелітам іноземного маляра Фридерика, який, не закінчив малярських робіт за контрактом та ще й взяв забагато грошей. Митець на додаток залишається не задоволеним і хоче повернути начебто недоплачені йому гроші. Польська сторона просить Києво- Печерський монастир видати звинувачуваного або по- вернути перебрані ним гроші [1, с. 155—156]. Невдовзі з’явилася відповідь на «маніфестацію» конвенту. Російська сторона пояснює, що у липні 1759 р., виїхавши з закордону, маляр іноземець Фри- дерик прийняв підданство Російської імперії. У доне- сенні прикордонній комісії він заявив, що покинув Бер- дичів не таємно, а явно, бо від’їжджаючи, просив прі- Іл. 4. Джузеппе Карло Педретті. Ілюзорний купол. Роз- пис північної навикостелу Св. Михаїла у Львові. 1731– 1732 рр. Фото В. Фесенко Дарія ФЕСЕНкО 1276 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 ора бердичівського монастиря, щоб той видав йому недоплачені гроші. На його вимогу пріор відповів, що вони не належать митцю, оскільки за контрактом він навіть перебрав 13 червоних. Фридерик, порівнюючи текст контракту з висловленою претензією, бачив, що вона не правдива. Він написав про це пріору у листі, але жодної резолюції на нього не отримав. Тому, пові- домивши про свій від’їзд самого пріора, попрямував до Києва. Перед цим він був змушений заплатити «борг монастирської малярської роботи» [1, с. 213 recto] двадцятьом працівникам, тому позичив у бердичівсько- го єврейського купця Зельмана 40 червоних злотих під заставу власних речей. У Бердичеві якийсь час ще за- лишалась жінка Фридерика, яка попросила, щоб він переслав їй гроші на викуп заставленого майна. Маляр відіслав 50 рублів, яких вистачило, щоб заплатити єв- рею 13 червоних і забрати невелику частину речей. Після від’їзду Фридерика з Бердичева його жін- ка ще не раз просила не лише пріора, але весь кар- мелітський монастир віддати їй гроші на викуп заста- ви, однак нічого не отримала. Вона повідомила про це губернатора Бердичева Федоровського та шлях- тича Левінського і весь бердичівський конвент. У за- ставі залишилося на 20 червоних злотих речей, які цінувалися у 86 червоних. Найнявши перевізників, жінка, не криючись, поїхала в Київ до чоловіка. За свідченням бердичівського ксьондза пробоща, ксьондза Лаврентія і шляхтича Левінського, причи- на виникнення справи — сам ксьондз пріор Юзеф і маляр Фридерик «невинно терпить кривду» від нього. На завершенні в документі російська сторо- на просить, щоб польські комісари змусили пріора викупити заставлені речі маляра і представити їх Прикордонному суду для того, щоб повернути їх митцю [1, с. 213 recto — 213 verso]. Ще один знайдений нами документ, а саме доне- сення прикордонної комісії Київського воєводства у Київську губернську канцелярію з літа 1760 р. роз- криває наступні деталі цієї справи і, що цікаво, містить вже нові цифри [2]. Виявляється, що представники бердичівського монастиря отців Кармелітів не з’явилися на слухання. Рішення за їхньою претензією все ж було прийняте. Згадано, що цю справу слухали ще у 1759 р. і виявилося, що Фридерик закінчив монастирські ро- боти по п’яти контрактам, а саме малювання «сєми ол- тарєй, фациаты, и шєсти триуфалныхъ брамъ…» [2, с. 4 recto]. Не допрацьованим залишилося маляр- ство хорів, через те, що надходило свято, а також май- стер не написав ікони Богородиці до великого вівтаря за наказом ксьондза пріора тому, що такий образ був подарований іншим малярем. Сьому ж кам’яну тріум- фальну браму Фридерик також не розписував через те, що роботу над нею віддали двом іншим робітни- кам, які вийшли з його підпорядкування і взялись за цю справу дешевше від обумовленої з митцем ціни. А те, що згідно з монастирською претензією по контр- акту про брами, він буцімто перебрав 30 червоних — він, Фридерик, не перебирав. Підписи ксьондза прі- ора під цим контрактом свідчать, що майстер не дібрав 23 червоних. Той факт, що у цьому ж договорі отцем пріором під одним числом написано двічі про те, що йому дали 40 червоних, означає лише 40, а не 80, як звинувачує польська сторона. Ці свідчення Фридерик скріпив перед судом присягою, тому йому повністю повірила київська адміністрація. Маляру загалом не додали 71 червоний, але якщо відняти від цієї суми ко- шти за невикінчену кам’яну браму (35 червоних) та хорів (3 червоних), не написану ікону Богородиці (15 червоних) та взяті з монастиря дві пляшки вина, виходить 55 червоних. Тому вирішено, щоб решту 16 червоних бердичівський монастир без відкладан- ня доплатив маляру Фридерику в наступній січневій каденції. Крім того, митець повинен був повернути Іл. 5. АнтоніоТавелліо. Притча про виноградарів-убивців. 1770 р. Розпис склепіння пресвітерію костелу у с. Наварія. Фото В. Фесенко 1277Італійці в монументальному малярстві XvIII ст. в Україні ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 стороні позивача ще на цій каденції монастирські абриси [2, с. 4 verso]. У архіві Києво-Печерської лаври М. Істомін знахо- дить важливий для нашої справи документ, що стосу- ється праці маляра у київському монастирі. Це власно- ручна заява Фридерика, що розглядалася 19 вересня 1760 р. у священно-духовному соборі Лаври (за М. Іс- томіним [6, с. 68—69, спр. Лаврського архіву № 173, св. 6]). Тут маляр висловлює свої умови для призна- чення йому річного окладу за його роботу і підписуєть- ся своїм справжнім іменем — Бенджамін Фрідеріче. Дослідник акцентує на тому, що ця платня повинна бути «и на будуще время», тому доходить висновку, що ми- тець уже отримував її принаймні попереднього року. Ві- домо, що італієць перейшов з Бердичівського монасти- ря ще до початку 1758 року. Він просив досить значну суму, що грошима і провіантом складала 300 рублів на рік. Для порівняння, річне утримання Київської духо- вної академії у 1742 р. становило лише 200 рублів. Лаврський архімандрит Лука Бєлоусович під заявою митця пише резолюцію: «на годъ можно еще принять, однако и работу въ соборѣ и контрактъ заключить дозволяется; и зделать договоръ пристойнымъ образомъ и, когда подпишетъ Фридериче, намъ пред- ставить; о семъ произвесть договоръ съ вѣдома пре- велебного отца Феодосія» [6, с. 69]. Отець Феодо- сій на той час був писарем священно-духовного Лавр- ського собору. Однак собор, розглянувши справу, вирішив не приймати маляра на річний оклад, а якщо він захоче продовжувати працювати, то платити митцю за виконану роботу «отъ всякой штуки». Цю поста- нову підтверджує і архімандрит Лука: «понеже зна- тному по искусству Фридерицови нынѣ при лаврѣ работъ не имѣется, для того и принимать его на го- довое жалованіе нужды не состоитъ; а ежели что будетъ дѣлать, отъ того дѣла и плату ему по до- говору получать» [6, с. 69]. Наступна робота Фрідеріче не була вже для Лаври настільки важливою, як детальніше не окреслена у цьо- му документі праця 1758—1760 рр., а полягала на роз- писі «безъ фигуровъ» стелі, а «съ першпективной ар- хитектурою» стін. М. Істомін вважав, що це могли бути види різноманітних будівель. Двері повинні були бути прикрашені видами різних «областей», тобто, імовірно, пейзажами. Дослідник стверджує, що це ма- лярство мало оздоблювати покої архімандрита, які не- давно перед цим почали споруджувати [6, с. 69—70]. На нашу думку, на стінах могли бути представлені не лише види будівель, а перспективні архітектурні дета- лі інтер’єрів, так звана квадратура, що візуально роз- ширило і змінило би житло архімандрита. Безумовно, в особі Бенджаміна Фрідеріче стика- ємося з талановитим митцем, якого цінували і като- лики, і православне духовенство. Однак можемо по- годитися з П. Жолтовським, який не радив перебіль- шувати значення італійця для лаврської майстерні. Справді, безпідставно враховувати причетність Б. Фрідеріче до реорганізації Києво-Печерської ма- лярні у 1763 р., яка і до того була єдиним цілим, лише з келійною специфікою навчання [4, с. 5]. Які саме роботи виконував італієць у Києві — пи- тання дискусійне. О. Сіткарьова, наприклад, припус- кає, що він міг створити композицію «Зустріч Марії з Єлизаветою» на стіні приділа св. Стефана Успенсько- го собору Києво-Печерської лаври у 1750 р. (О. Сіт- карьова покликається на: ЦДІАУК. — Ф. 725. — Оп. 1. — Спр. 89. — Арк. 1—1 verso) [14, с. 174]. А Ф. Уманцев вважає, що творцем фрагментів на скле- пінні віми Софійського собору був західний митець, імовірно, що власне Бенджамін Фрідеріче. Серед них голова Богородиці зі сцени «Різдва Христового» та го- лова Йосифа з «Поклоніння волхвів» [16, с. 191]. Іл. 6. АнтоніоТавелліо. Битва Костянтина з Максентієм. 1770 р. Розпис пресвітерію костелу у с. Наварія. Фото В. Фесенко Дарія ФЕСЕНкО 1278 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 Не можемо погодитися з припущенням М. Істо- міна про роботу Бенджаміна Фрідеріче у церкві св. Андрія Первозваного в Києві. Дослідник писав, що під час перебування митця у столиці закінчува- лося оздоблення цієї церкви. За свідченням М. За- кревського, у манері італійського живопису викона- ні образи іконостаса. Запрестольна ікона «Тайна ве- черя» на дерев’яній основі, яку приписували невідомому Арнольдо да Вінчі, характеризується добрим академічним письмом [6, с. 70]. За дже- рельними дослідженнями І. Сахарової, ікони іконо- стаса писалися «живописною командою» Петер- бурзької канцелярії від будівель під керівництвом І. Вишнякова, за його та О. Антропова участю [13, с. 31—34]. Останній був автором запрестольного образу «Тайної вечері» [13, с. 40—43]. Отже, у такому центрі православної культури, яким була Києво-Печерська лавра, у сер. XVIII ст. віддава- ли належне тогочасному ілюзорно-реалістичному мис- тецтву Заходу, причому не було проблематичним навіть взяти на контрактну роботу іноземного митця-католика. Тим більше, що до того часу такі прецеденти були. Появу західних віянь та певну світоглядну зміну, переміну смаків може знаменувати встановлення у 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лав- ри типово маньєристичного надгробка К. Острозь- кого. Приклад світського скульптурного пам’ятника у такому центрі православ’я, яким була Київська лав- ра, справді унікальний. На поч. XVII ст. в Україні цінується будівельний досвід іноземців. Тоді київським громадянином стає італієць Себастіан Браччі, який у 1613 р. ремонтував церкву Богородиці Пирогощі на Подолі [9, с. 35]. У 1637—1638 рр. на запрошення Петра Могили Окта- віо Манчіні (митець навчався у свого батька, згодом у Болонській академії, був сучасником Гвідо Рені і До- менікіно) відновлював собор св. Софії у Києві. З ним в Україні перебував ще один італієць, який досконало володів польською мовою, крім того інші іноземні май- стри — Генріх та Станіслав. У Києві в XVII— XVIIІ ст. був примірник трактату Себастіано Серліо, на якому, ймовірно, виховувався не один архітектор. У Києві були також знайомі з школою рисунку для по- чатківців Агостіно Караччі [пор. 9; с. 36, 38]. Як за- значає В. Овсійчук, в архітектурних питаннях корис- тувалися теоретичними основами праць Вітрувія, Пал- ладіо, Альберті, Скамоцці та ін. [11, с. 571]. Ще Павло Алеппський, подорожуючи, помітив в українських пам’ятках риси західноєвропейського мистецтва. Л. Міляєва вважає, що «стилістичний злам» в образотворчому мистецтві Наддніпрянщи- ни стався із початком навчання малярів на іноземних гравюрах за часів Петра Могили. Дослідниця робить припущення, що саме О. Манчіні міг познайомити митців з новою технікою малярства, оскільки, для по- рівняння, характер російського іконопису часу Си- мона Ушакова разюче відрізнявся [9, с. 38]. Відомо, що у сер. XVIII ст. поширюються зв’язки козацької старшини з європейськими країнами. Українська шляхта мала змогу навчатися в єзуїтських колегіях, а також за кордоном: у Римі, Болоньї, Па- дуї, Празі, Парижі. Окремі вихідці з Гетьманщини та інших українських земель стали науковцями й Іл. 7. АнтоніоТавелліо. Фрагмент розпису передвівтарної арки костелу у с. Наварія. 1770 р. Фото В. Фесенко 1279Італійці в монументальному малярстві XvIII ст. в Україні ISSN 1028-5091. Серія мистецтвознавча. № 6 (120), 2014 культурними діячами, не рідко прагнули переймати західну моду, цікавились літературними новинками. Та й місцева, українська освіта у колегіях і Києво- Могилянській академії повністю репрезентувала центральноєвропейську [7, с. 76—77]. Так, наприклад, українські поетики з XVIІ— XVIІI ст. складались на підставі пізньоренесансних поетик, переважно італійських, іноді опосередкова- но через пізніші західні та польські посібники. Іта- лійські та іспанські трактати й посібники з ритори- ки були відомі і використовувалися у XVIІ— XVIІI ст. в Києво-Могилянській академії та інших навчальних закладах [10, с. 228, 239]. В Україні пізнє бароко збігається з епохою Просвіт- ництва, тому в рамах тогочасного релігійного світогля- ду абсолютно звичним було визнання авторитету нау- ки й прославлення виховної ролі знання [8; 34, с. 42]. Відомий паломник, вчений та письменник Василь Григорович-Барський у «Странствованіях…» із за- хопленням оспівує красу європейських, зокрема італій- ських міст, особливо храмів, які «суть созданніє хи- тростним січеніем, з столпами же і іними фігурами скусним художеством живо ізображенними і толь прекрасно, яко в них внійти аки в небо внійти і в них в время празника іли неділі стояти на небесах мниться человіку» [8, с. 29]. Пілігрим подорожував країнами Європи, Балкан та Близького Сходу з 1724 по 1747 р., ретельно записуючи свої враження. Мистецтво бароко стає всеохоплюючим, україн- ські великі міста також творять частину європейсько- го архітектурно-стильового простору. Специфічні на- ціональні риси на наших теренах поєднуються у мис- тецькій творчості з принципами барокової свідомості [8, с. 29]. Для мистецтва католицизму одним з най- важливіших був фактор емоційного впливу, експресія та урочистий пафос слугували укріпленню і поширен- ню віри. Це вимагало певної протидії з боку право- славних українців [9, с. 32]. В оздобі й облаштуван- ні храмів починають залучати стилістично подібні, од- нак переосмислені нашими митцями художні засоби. Тож зовсім не дивно, що і серед православного духовенства європейське мистецтво користується визнанням. Якщо місцеві католики запозичують до своїх храмів мистецькі твори без змін, вони пасують до палацових та костельних інтер’єрів і за формою, і за наповненням, то православне духовенство запо- зичує лишень форму, однак надає їй близький східно- християнський зміст. Просвітництво з його жагою до знань ідейно не заперечувало навчання українців у західних університетах та у європейських митців. Обмін досвідом відбувався як за допомогою швид- кого розповсюдження друкованих видань та естам- пів, так і шляхом безпосередніх творчих контактів. Італійське монументальне малярство користувалося популярністю не лише в західній частині України в католицькому середовищі, але й на Наддніпрянщи- ні серед православних, про що свідчить праця Бен- джаміна Фрідеріче у Києво-Печерській лаврі. Можемо стверджувати, що традиції Львівської школи ілюзорного малярства побудовані на ідеалах італійського пізньобарокового стінопису, зокрема на реалізаціях представників Болонської та Римської мистецьких шкіл, де отримали освіту Д. Педретті, Д. Бальзані, Б. Мазуркевич, А. Тавелліо. Їхні учні та послідовники, найталановитішим з яких був С. Строїнський, протягом усього XVIII ст. продо- вжували створювати розписи, використовуючи мис- тецькі здобутки митців Італії. 1. ЦДІАУК. — Ф. 6. — Оп. 1. — Спр. 5. — 263 арк. 2. ЦДІАУК. — Ф. 59. — Оп. 1. — Спр. 3507. — 6 арк. 3. александрович в. Малярство / В. Александрович // Історія української культури. — К., 2003. — Т. 3. — С. 874—910. 4. Жолтовський П.М. Малюнки Києво-Лаврської іко- нописної майстерні / П.М. Жолтовський. — К. : На- укова думка, 1982. — 288 с. 5. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XIV—XVIII ст. / П.М. Жолтовський. — К. : Нау- кова думка, 1983. — 180 с. 6. Истоминъ М.П. Къ исторіи живописи въ Кіево- Печерской Лаврѣ въ XVIII в. / М.П. Истоминъ // ЧИОНЛ. — 1895. — Кн. 9. — Отд. 2. — С. 65—75. 7. Ісаєвич Я. Українське суспільство доби бароко / Я. Ісаєвич // Українське бароко: зб. наук. праць / ред. Ушкалов Л. — К. : Акта, 2004. — Т. 1. — С. 51—81. 8. кримський С. Менталітет українського бароко / С. Кримський // Українське бароко: зб. наук. праць / ред. Ушкалов Л. — К. : Акта, 2004. — Т. 1. — С. 23—46. 9. Міляєва л.С. Переддень бароко / Л.С. Міляєва // Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. Академії мистецтв України. — К. : Спалах, 2000.— Вип. 1.— С. 27—48. 10. Наливайко Д. Поетики й риторики епохи бароко / Д. Наливайко // Українське бароко: зб. наук. праць / ред. Ушкалов Л. — К. : Акта, 2004. — Т. 1. — С. 219—262. Дарія ФЕСЕНкО 1280 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (120), 2014 11. Овсійчук в. Західноукраїнське барокове малярство / В. Овсійчук // Українське бароко: зб. наук. праць / ред. Ушкалов Л. — К. : Акта, 2004. — Т. 1. — С. 569—635. 12. Овсійчук в.а. Українське малярство X—XVIII ст. Проблеми кольору / В.А. Овсійчук. — Львів : НАН України. Інститут народознавства, 1996. — 480 с. 13. Сахарова И. Алексей Петрович Антропов 1716—1795 / И. Сахарова. — М. : Искусство, 1974. — 238 с. 14. Сіткарьова О.в. Успенський собор Києво-Печерської Лаври / О.В. Сіткарьова. — К. : Видання Свято- Успенської Києво-Печерської Лаври, 2000. — 232 с. 15. Теодоровичъ Н.И. Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ волынской епархіи / Н.И. Тео- доровичъ. — Почаевъ : Въ Типографіи По чаево- Успен ской Лавры, 1889. — Т. ІІ. — 1120 с. 16. Уманцев Ф.С. Мистецтво давньої України. Історичний нарис / Ф.С. Уманцев. — К. : Либідь, 2002. — 328 с. 17. Фесенко Д. Стінопис XVIII ст. костелів Східної Галичини на тлі західноєвропейського та українського монументального малярства / Д. Фесенко // Хро ні- ка’2000. Український культурологічний альманах. — К. : Фенікс, 2009. — Вип. 80. — С. 320—352. 18. Dzieduszycki M. Kościoł katedralny lwowski obrządku łacińskiego p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Pan- ny / M. Dzieduszycki. — Lwów : Nakładem X.O. Ho- łyń skiego, 1872. — 94 s. 19. Hornung Z. Stanisław Stroiński 1719—1802. Zarys monograficzny ze szczególnym uwzględnieniem działalności artysty na polu malarstwa ściennego / Z. Hornung // Prace sekcyi historyi i sztuki i kultury Tow. Nauk. we Lwowie. — Lwów : Nakładem Tow. Naukowego, 1935. — T. 2. — Zesz. 5. — 158 s. 20. Jaworski F. O szarym Lwowie / F. Jaworski. — Lwów ; Warszawa : Altenberg, 1916. — 245 s. 21. Katalog zabytków sztuki w Polsce. — Warszawa : Wydawnictwa artystyczne i filmowe, 1987. — T. X. — Z. 10. — 116 s. 22. krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780) / P. Krasny // Rocznik Historii Sztu ki. — Warszawa : Neriton, 2005. — Tom XXX. — S. 147—190. 23. Łobeski F. Opisy obrazów znajdujących się w kościołach miasta Lwowa. Kościoł parafialny pod wezwaniem S. Ję drzeja przy klasztorze OO. Bernardynów na Halickim przedmieściu / F. Łobeski // Dodatek tygodniowy przy gazecie Lwowskiej. — 1853. — № 12. — S. 46—48. 24. Mańkowski T. Giuseppe Carlo Pedretti і jego polski uczeń / T. Mańkowski // Buletyn Historii Sztuki. — 1954. — R. XVI. — № 2. — S. 251—257. 25. Neues allgemeines Künstler-Lexikon / bearbeitet von Dr. G.K. Nagler. — Leipzig : Schwarzenberg & Schumann, 1905. — 3 Auflage. — 5 Band. — 560 s. 26. Rastawiecki E. Słownik malarzów polskich tudzież ob- cych w Polsce osiadłych lub czasowo w niej prze bywa- jących / E. Rastawiecki. — Warszawa : druk. S. Orgel- branda, 1851. — T. II. — 326 s. 27. Rastawiecki E. Słownik malarzów polskich tudzież obcych w Polsce osiadłych lub czasowo w niej przebywających / E. Rastawiecki. — Warszawa : druk. S. Orgelbranda, 1857. — T. III. — 536 s. 28. Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających. Malarze, rzeżbiarze, graficy. — Warszawa : Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 2003. — T. 7 (Pe—Po). — 470 s. 29. Zaucha T. Kościół parafialny p. w. Św. Stanisława biskupa i męczennika w Dunajowie / T. Zaucha // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury w Krakowie, 2007. — T. 15. — S. 187—211. — (Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Część I). 30. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. — Łuck : Nakładem Wołyńskiego tow. krajoznawczego i opie ki nad zabytkami przeszłości w Łucku, 1929. — Ре- жим доступу:http://wolyn.ovh.org/ippw/012.htm.— Наз- ва з екрану. Dariya Fesenko ON ITALIAN ARTISTS AND THEIR MONUMENTAL PAINTINGS OF XVIII c. IN UKRAINE. The article has dealt with some recently discovered biographi- cal data of Italian muralists, who had been active in Ukraine during XVIII c. Certain new sources providing more specific informations related to Benjamin Frideriche have been intro- duced into scientific circulation. The artist performed orders of Berdychiv Barefooted Carmelites’ Monastery and Kyivan Pechersk Lavra. An attempt of substantiation as for popularity of Italian monumental painting along the Ukrainian lands in the XVIII century has been made. Keywords: monumental painting, XVIII century, an Italian, Baroque, painter. Дария Фесенко ИТАЛЬЯНЦЫ В МОНУМЕНТАЛЬНОЙ ЖИВОПИСИ XVIII в. НА УКРАИНЕ В статье освещены биографические известия относитель- но художников-монументалистов итальянского происхо- ждения, работавших на территории Украины в XVIII ст. В научное обращение введены новые источниковедческие материалы, уточняющие биографические данные Бенджа- мина Фридериче. Этот художник выполнял заказы для Бер дычевского монастыря Кармелитов Босых и Киево- Печерской лавры. Сделана попытка обоснования попу- лярности итальянской монументальной живописи на на- ших землях в XVIII ст. Ключевые слова: монументальная живопись, XVIII ст., итальянец, барокко, художник.

Італійці в монументальному малярстві XVIII ст. в Україні

Institution

Similar Items