Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
Стаття висвітлює результати дослідження масштабів, напрямів, закономірностей і тенденцій сучасної трудової міграції українців до Росії у контексті викликів міграційної
 політики Російської держави. Дослідження проведене під
 егідою німецького фонду АВО «Хайматгартен» за участю&#x...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94755 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії / І. Марков // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 375-385. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860035024033677312 |
|---|---|
| author | Марков, І. |
| author_facet | Марков, І. |
| citation_txt | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії / І. Марков // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 375-385. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Стаття висвітлює результати дослідження масштабів, напрямів, закономірностей і тенденцій сучасної трудової міграції українців до Росії у контексті викликів міграційної
політики Російської держави. Дослідження проведене під
егідою німецького фонду АВО «Хайматгартен» за участю
сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України та Лабораторії соціальних досліджень
у Львові.
The article is throwing some light upon results of researchworks
as for the scales, directions, conformities with a law and
tendencies of contemporary Ukrainian labour migration to
Russia in the context of challenges by Russian state’s migration
policy. The study was realized under the aegis of the German
ABO «Heimatgarten» fund with participation of Ethno-social
Researh sector of the Ethnology Institute, NASU and the
Laboratory of social studies, Lviv.
В статье освещаются результаты исследования масштабов,
направлений, закономерностей и тенденций современной
трудовой миграции украинцев в Россию в контексте вызовов миграционной политики Российского государства.
Разработка проблемы проведена под эгидой немецкого
фонда АВО «Хайматгартен» при участии сектора этносоциальних исследований Института народоведения НАН
Украины и Лаборатории социальных явлений во Львове.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:53:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Статті
© І. МАРКОВ, 2012
Ігор МАРКОВ
УКРАЇНЦІ СЕРЕД СУЧАСНИХ
ТРУДОВИХ ІММІГРАНТІВ У РОСІЇ
Стаття висвітлює результати дослідження масштабів, на-
прямів, закономірностей і тенденцій сучасної трудової мі-
грації українців до Росії у контексті викликів міграційної
політики Російської держави. Дослідження проведене під
егідою німецького фонду АВО «Хайматгартен» за участю
сектору етносоціальних досліджень Інституту народознав-
ства НАН України та Лабораторії соціальних досліджень
у Львові.
Ключові слова: українська трудова міграція, міграційна
політика Росії, інтеграція іммігрантів у російське суспіль-
ство, типи міграції українців до Росії.
Російська Федерація сьогодні залишається най-
більшою країною-реципієнтом українських тру-
дових мігрантів і однією з небагатьох держав, до яких
українці мають право безвізового в’їзду. Українська
трудова міграція в Російській Федерації репрезен-
тує всі типи міграції (від маятникової прикордонної
міграції до постійної) і є найчисельнішою серед ін-
ших національних груп мігрантів. Проте, саме вона
є на сьогодні практично не вивчена ні українськими,
ані російськими чи іншими зарубіжними вченими.
Наше дослідження може вважатися однією з пер-
ших спроб заповнити цю прогалину. Воно було за-
початковане Міжнародним Благодійним фондом
«Карітас України» і завершене німецьким Благодій-
ним фондом АВО «Хайматгартен». В обох випад-
ках партнером виступав сектор етносоціальних до-
сліджень Інституту народознавства НАН України,
Лабораторія соціальних досліджень у Львові.
Метою дослідження було вивчення масштабів, на-
прямів, закономірностей, тенденцій сучасної трудо-
вої міграції громадян України до РФ. Його реаліза-
ція спиралася на поєднання різних методів або, у
ширшому значенні, усіх доступних інформаційних по-
токів і включала: опитування українських трудових
мігрантів за допомогою якісних методів (глибинні на-
півструктуровані інтерв’ю); опитування експертів,
причетних до проблем трудової міграції в РФ: опра-
цювання статистичних матеріалів та досліджень тру-
дової міграції; аналіз правових тенденцій і змін до за-
конодавства у сфері міграції в Російській Федерації;
проведення моніторингу російського медіапростору.
Загальна характеристика сучасної трудової
імміграції в Російській Федерації
За даними щорічного огляду Світового Банку «Мі-
грація і перекази» (Migration and Remittances Factbook
2008), Росія займає друге місце у списку найбільших
міграційних коридорів, до яких входять маршрути
Мексика—США, Росія—Україна, Україна—Росія,
Бангладеш—Індія, Туреччина—Німеччина,
Казахстан—Росія і Росія—Казахстан. Так, коридор
Мексика—США щорічно перетинають близько
10,3 млн. мігрантів, а коридори Росія—Україна і
Росія—Казахстан в обох напрямах перетинають разом
12,8 млн. мігрантів [11]. За даними іншого джерела —
Відділу народонаселення ООН — серед 20 країн з
найбільшою кількістю міжнародних мігрантів перша
п’ятірка виглядає наступним чином: США, Російська
Федерація, Німеччина, Україна і Франція [13].
ігор МаРкОв376
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Отож, Росія та Україна стали одними з найбіль-
ших центрів міграції у світі і належать до найважли-
віших транзитних коридорів глобальної міграції. Ра-
зом з тим, Росія залишається найбільшим реципієн-
том трудової міграції з України [10].
Відтак, процеси української трудової міграції ви-
ступають складовою глобальних суспільних транс-
формацій, деякі риси яких, як і місце Росії в них,
спробуємо побачити, порівнявши Росію з іншим піс-
ля неї реципієнтом українських трудових мігрантів —
країнами ЄС, за ключовим концептом — інтеграції
мігрантів у суспільство перебування і пов’язаними з
цим особливостями міграційної політики.
Процеси новітньої трудової міграції до Російської
Федерації тривалий час ґрунтовно вивчаються про-
відними у цій сфері дослідницькими інституціями: Ін-
ститут демографії Державного університету — Ви-
щої школи економіки (директор — видатний росій-
ський соціолог і демограф Анатолій Вишневський,
Нікіта Мкртчян), Центр міграційних досліджень
(Жанна Зайончковська, Єлена Тюрюканова), Інсти-
тут соціології РАН (доктор соціологічних наук Вла-
дімір Мукомель), Центр незалежних соціологічних
досліджень у Санкт-Петербурзі (Віктор Воронков,
Ольга Брєднікова, Ольга Ткач, Оксана Карпенко).
Наше бачення засад сучасної міграційної політи-
ки Росії та інтеграції іммігрантів до її суспільства
спробуємо викласти, головним чином, спираючись
на експертні інтерв’ю, люб’язно надані нам провід-
ними російськими фахівцями до справ міграції спе-
ціально для даного проекту.
За твердженням голови Незалежної дослідниць-
кої ради з міграції країн СНД і Балтії, завідуючої
Лабораторією аналізу та прогнозування міграції
Ж. Зайончковської, перед кризою кількість трудо-
вих іммігрантів у Росії досягала 7—8 млн. осіб. І на-
віть під час кризи потреба у їхній праці знизилась,
за різними оцінками, всього на 15—20% [5]. Не-
давній заступник директора ФМС, президент Фон-
ду «Миграция ХХІ век» генерал В’ячеслав Постав-
нін називає кількість тільки нелегальних мігрантів у
Росії від 6 до 8 млн. осіб [12].
За підсумками експертної наради, проведеної
9 квітня 2010 з ініціативи завідувача сектором ви-
вчення ксенофобій і попередження екстремізму Ін-
ституту соціології РАН В. Мукомеля, у 2008 р.
консенсус-оцінка загальної чисельності працюючих
мігрантів була визначена на рівні 4,3 млн. осіб (мак-
симальна експертна оцінка — 5,6 млн.; мінімаль-
на — 2,7 млн.), серед яких за консенсус-оцінкою
53% були нелегалами (максимальна експертна оцін-
ка кількості нелегальних мігрантів — 63%; міні-
мальна — 37%). На 2009 р. відповідні показники
виглядають наступним чином: 4,0 млн. осіб (5,2 млн.
і 3,2 млн.) і 61% (75% і 40%).
Результати експертної наради фактично підтверджує
директор ФМС Константін Ромодановський, який 8
вересня 2010 р. під час зустрічі з прем’єр-міністром
Владіміром Путіним заявив, що «в Росії працює 5 млн.
трудових мігрантів — один мільйон (громадян) пра-
цює законно, чотири мільйони — в тіні» 1.
«Крива» кількості трудових іммігрантів у Росії,
складена Є. Тюрюкановою за даними ФМС, засвід-
чує доволі стрімке збільшення їх кількості у другій
половині першого десятиліття ХХІ ст. 2
Основними країнами походження мігрантів, за
підсумками експертної наради, виступають, переду-
сім, держави СНД — Узбекистан, Україна, Таджи-
кистан, Азербайджан, Киргизстан, Вірменія, Мол-
дова. Показник «візові мігранти» на рівні 0,5 млн.
осіб і вже згадана «крива» Є. Тюрюканової вказу-
1«За даними одних експертів у Росії нині перебувають 8
млн. мігрантів-нелегалів, за іншими — 15—20 млн., —
сказав у ході відео-конференції нашої дослідницької
групи із фахівцями Центру незалежних соціологічних
досліджень у Санкт-Петербурзі його директор Віктор
Воронков. І додав: «Загальну кількість мігрантів назива-
ють залежно від політичної позиції політиків. Ми навіть
чули цифру 19 млн.». — Архів дослідження.
2 Опитування проведене за вибіркою, що репрезентувала
місто Москву, Московську область, Санкт-Петербург.
Ленінградську область, Краснодарський край, Во-
ронезьку область, Астраханську область і Татарстан.
Очевидну обмеженість вибірок, за якими проводяться
опитування соціологами іммігрантів у Росії, добре висло-
вив Нікіта Мкртчян у ході круглого столу «Российская
миграционная політика в условиях демографического
спада», проведеного Фондом «Новая Евразия» 17 черв-
ня 2010 р. у Москві: «Мы понимаем, что наши замеры
точечные, в поле зрения социологов попадают в большей
мере мигранты видимые, легальные, легализированные,
а те, кто как испытывал, так и испытывает серьезные
трудности, к примеру, работают в разного рода подваль-
чиках, конторках, не видны они социологам, уклоняют-
ся от прохождения любых контактов с лицами, которые
пытаются опросить, равно как, это уже из практики про-
ведения региональных проектов, уклоняются представи-
тели отдельных этнических общин».
377Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
ють на підтверджене російськими експертами [1] на-
шого дослідження неухильне зростання кількості ім-
мігрантів — вихідців з-поза меж колишнього СРСР.
Це, передусім, представники Сходу — Китаю,
В’єтнаму, Туреччини. Офіційні дані ФМС за пері-
од з 2006—2008 рр. фіксують зменшення частки
українців від 17 до 10 % (і, їх переміщення, відпо-
відно, з першого на третє-четверте місця), китайців,
в’єтнамців і турків (відповідно з 21 до 12; зі 7 до 4
і з 10 до 5%), і навпаки, дуже стрімке зростання
частки узбеків (з 10 до 26%; перемістилися на пер-
ше місце), збільшення кількості таджиків, киргизів,
збереження на одному рівні — відповідно, 5, 4, і
3 % — молдаван, вірменів та азербайджанців — від
загальної кількості іммігрантів у Росії [3].
За даними ФМС, кількість трудових мігрантів у
РФ у 2008 р. становила 2 млн. 425,9 тис. осіб [11].
Проте ФМС подає кількість трудових мігрантів за
чисельністю виданих дозволів на працю та інформа-
цією роботодавців, які офіційно оформили мігрантів
на роботу і повідомили про це ФМС, — а не реаль-
но присутніх і працюючих [3]. Подібні хиби мають і
дані Росстату. «Проблема в тому, що у нас статисти-
ка фіксує міграцію постійну. Там щорічне сальдо на
рівні 270—280 тис. осіб, — каже В. Мукомель. —
Але в цю кількість входять не лише ті, що переїхали
у поточному році, але й ті, що отримали дозвіл на тим-
часове проживання в цьому році, а приїхати вони мо-
гли в попередньому і взагалі кілька років перед тим,
тому що це довга процедура» [2]. Невідповідність да-
них ФМС реальній кількості і співвідношенню наці-
ональних груп трудових мігрантів визнає і недавній
заступник директора ФМС генерал В'ячеслав По-
ставнін. «Найбільший потік — українці. Потім ідуть
узбеки, азербайджанці, далі — китайці, в’єтнамці», —
подає він в експертному інтерв’ю, записаному в рам-
ках нашого проекту, свою версію співвідношення на-
ціональних груп трудових мігрантів у Росії [1].
У Росії присутні усі типи міграції: маятникова, се-
зонна, циркулююча, постійна. Величезна прикордон-
на маятникова і сезонна міграція, за визнанням В. По-
ставніна, взагалі ніяк не облікується статистикою.
Особливо це стосується українців, яким, відповідно
до Протоколу про внесення змін в Угоду між урядом
РФ і урядом України про безвізові поїздки громадян
Росії та України, протягом 90 днів не потрібно ста-
вати на міграційний облік за наявності у них мігра-
ційної карти з поміткою органів прикордонного кон-
тролю, проставленої при в’їзді на територію РФ.
За результатами опитування Центру міграційних
досліджень спостерігається чітка тенденція до зрос-
тання кількості іммігрантів, що приїжджають до Ро-
сії на більш тривалий час (від 7—12 місяців, два-три
роки і більше), і навпаки, зменшення короткотермі-
нових поїздок (на три місяці і менше; від трьох до
шести місяців). Понад чверть опитаних орієнтовані
на постійне проживання в РФ [7]. Відзначені тен-
денції підтверджують і результати інших досліджень.
«Значна частина тих, хто відноситься до тимчасових
мігрантів, тобто стоять на тимчасовому міграційно-
му обліку, працюють нелегально чи легально отри-
муючи дозвіл на роботу; фактично багато з них є по-
стійними мігрантами. Причому, ця частка з кожним
роком зростає. І в наших вибірках, у вибірках ЦМІ
більшість таких. Тобто, якщо вони від’їжджають на
батьківщину, то можуть поїхати на два-три тижні,
живуть практично постійно з сім’ями тут. Багато вза-
галі не від’їжджають на батьківщину (мешканці Се-
редньої Азії, Закавказзя). Тобто вони вже практич-
но інтегровані, вони постійні. Але формально — тим-
часові», — говорить В. Мукомель і додає: «Ми
стикаємося з тим, що ось приїжджають молоді хлоп-
ці по закінченню школи не маючи ні кваліфікації, ні
освіти, ні фізичного і соціального капіталу. Вони при-
їхали заробити. Конкретна мета — заробити і повер-
нутися. Потім приїхав у наступному році. Уже іде
якась первинна адаптація. А на третій рік він уже пе-
реглядає свої життєві плани: я, мабуть, тут залишу-
ся, я, мабуть, тут буду собі шукати дружину. Тобто,
де та грань, коли уже переважають настрої інтегра-
ції, а не повернення на батьківщину. Ця інтеграція
суттєво залежить від часу перебування» [2].
Звертаємо увагу на доповнення В. Мукомеля —
описана ним імміграція молоді в Росію виражає со-
ціодинаміку фундаментальної трансформації со-
ціально-комунікативного простору як такого, основ
його формування, якими досі були традиційні соці-
окультурні середовища. Описана соціальна дія ар-
тикулює включення Росії у простір глобальних пе-
реміщень мігрантів в умовах типологічно відмінного
від ЄС і США її соціоінтегративного середовища.
Ці висновки підтверджуються даними про струк-
туру зайнятості іммігрантів та оплату їхньої праці.
Згідно з офіційною статистикою, частка іноземних
ігор МаРкОв378
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
працівників у загальній чисельності робочої сили в Ро-
сії становить 3,4%. Проте ці дані, як зауважує Є. Тю-
рюканова, необхідно помножити на три, з урахуван-
ням нелегалів, щоб отримати реальну ситуацію. Таким
чином, зазначена частка наближається до 10%, як і в
багатьох країнах Європи. І подібно до країн ЄС, це
засвідчує, що російська економіка не може існувати
без мігрантів — через наростаючий дефіцит робочої
сили і через формування «емігрантських ніш зайнятос-
ті», що «поступово поглиблюються і розширюються і
вже не можуть бути заповнені національною робочою
силою, навіть якби дефіциту не було, і, що ті емігрант-
ські мережі, які складаються, саме в цю вирву затягу-
ють основний потік іноземних працівників» [7].
Означене Є. Тюрюкановою заповнення «ніш за-
йнятості», на які не претендують національні пра-
цівники, через соціальні мережі — це лише меха-
нізм формування трудової імміграції в Росії — та-
кож подібний до ЄС, і вказує на приналежність
трудової імміграції в РФ до міграційних потоків гло-
балізованого суспільства.
Проте, механізм, описаний Єленою Тюрюкано-
вою, є одночасно способом інтеграції трудових іммі-
грантів у національний ринок праці Росії. На підста-
ві даних ФМС і Росстату Є. Тюрюканова виокрем-
лює сфери, де найчастіше працюють іммігранти. Це,
насамперед, будівництво (станом на 2008 р. — 42%
від усіх гастарбайтерів у Росії), торгівля, ремонт
(близько 17%), транспорт, зв’язок (близько 4%),
сільське господарство, мисливство (6,5%), видобу-
вання корисних копалин (5%), інші види економіч-
ної діяльності (близько 21%).
Однак назагал іммігранти працюють у багатьох
основних галузях російської економіки нарівні з росій-
ськими громадянами. Більше того, за результатами
двох фокус-груп із роботодавцями, проведених Цен-
тром міграційних досліджень у Москві і Сочі в 2009 р.,
та ряду поглиблених інтерв’ю з роботодавцями в Мо-
скві, Санкт-Петербурзі і Сочі, серед основних моти-
вів залучення іммігрантів до праці є відсутність росій-
ських працівників необхідного профілю і вища якість
роботи іноземців, їхня більша працездатність. По суті,
роботодавці розглядають іммігрантів в одній соціаль-
ній площині з російськими громадянами. Це означає,
що, на відміну від ЄС, іммігранти перебувають в умо-
вах прямої конкуренції з російськими громадянами на
національному ринку праці Росії.
За даними опитування ЦМІ, яке проводилося у
два етапи, захопивши, відповідно, докризовий і кри-
зовий періоди, рівень безробіття серед іммігрантів
під час кризи не перевищував безробіття серед ро-
сійського населення чи наближався до нього [7].
З іншого боку, російські дослідження показують,
що середня заробітна плата мігранта не відрізняєть-
ся від середньої зарплатні мешканців даного регіону.
Нижчий рівень заробітної плати мігрантів є опосеред-
кованим — через набагато більшу, ніж у національ-
них працівників, тривалості робочого тижня (за різ-
ними дослідженнями 55—70 годин [2]), що, у свою
чергу, зумовлено переважно позаправовим статусом
угоди між роботодавцем і працівником-іммігрантом.
Разом з тим, за спостереженнями дослідників, заро-
бітна плата легалізованих працівників-мігрантів лише
на 5% вища, ніж у нелегалів. Це позбавляє останніх
стимулу до легалізації трудових стосунків [7].
На відміну від ЄС, де спостерігається чіткий со-
ціальний бар’єр між сферами зайнятості та рівнями
оплати праці місцевого населення та іммігрантів, ро-
сійські іммігранти значною мірою інтегровані в еко-
номічну інфраструктуру і разом з національними
працівниками перебувають, можна сказати, у спіль-
ному просторі ринку праці. І якщо у ЄС іммігранти
і формований ними соціальний простір, будучи, по
суті, альтернативним до соціокультурного простору
країн прийняття мігрантів, протидіє останньому, а
подекуди його витісняє, то, до прикладу, структура
зайнятості в Росії з погляду міграції нагадує уже роз-
щеплену на окремі пазли соціоінтегративну систему,
що функціонувала в рамках колишнього СРСР, і
яка через імміграцію до Росії все ще виявляє конту-
ри колишньої цілісності.
У своїй презентації результатів досліджень ЦМІ
Є. Тюрюканова наводить діаграму «мігрантських
ніш зайнятості», у яких майже у половині (45%)
варіантів працюють, в основному, мігранти з країн
СНД, у 18% — іммігранти працюють разом з міс-
цевими працівниками, ще у 15% — тільки місцеві
працівники, а 10% — приїжджі з регіонів Росій-
ської Федерації [7]
Серед трудових мігрантів переважають вихідці з
малих міст і сіл. Російські соціологи відзначають змі-
щення вектора іммігрантів у бік бідної частини соці-
ального спектру: 38% опитаних трудових іммігран-
тів у рамках проекту «Російська міграційна політи-
379Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
ка в період демографічного спаду» віднесли себе до
групи бідних і ще 46% — до дуже бідних [7].
Учасники згаданого проекту і наші експерти зага-
лом відзначають збільшення культурної дистанції
між мігрантами і російським населенням.
За етнічним походженням переважають титульні
етнічні групи країн походження. Вихідці зі Середньої
Азії, Азербайджану — майже виключно представ-
ники титульних національностей [7]. Очевидно, те ж
стосується китайців та в’єтнамців. Щодо українців,
то серед них, припускає Владімір Мукомель, є част-
ка росіян, інших груп, але вона невелика [2]. Мігран-
ти з мусульманських країн складають близько поло-
вини всіх трудових мігрантів [7]. Дослідження Цен-
тру, очолюваного В. Мукомелем, дають підстави
стверджувати, що «існування моноетнічних колекти-
вів» — міф. Половина мігрантів працює у змішаних
колективах і приблизно чверть — у моноетнічних або
серед місцевого населення» [2]. За результатами со-
ціологічного опитування Центру міграційних дослі-
джень 40% трудових мігрантів-респондентів у Росії
спілкуються, в основному, російською мовою, ще
стільки ж — порівну рідною і російською, і 20% —
переважно рідною. «Тільки вихідці зі Середньої Азії
та сільських районів Азербайджану, — додає В. Му-
комель, — зовсім можуть не говорити по-російськи».
Єлена Тюрюканова вказує на зростання мовного
бар’єру, підтверджене Юлією Флорінською на під-
ставі фокус-групових дискусій з роботодавцями [8].
З іншого боку, мігрантські мережі, ці «мігрантські
маршрути і канали зв’язку», у тому числі з батьків-
щиною, на думку Є. Тюрюканової, підтверджені на-
шими дослідженнями сучасної української трудової
міграції в ЄС, стають альтернативою традиційним ді-
аспорам. Це означає, що етнічність, етнічна прина-
лежність виступає динамічним чинником «скасуван-
ня відстаней» (Зигмунд Бауман) і кордонів між уста-
леними соціокультурними середовищами, провідником
формування нового екстериторіального принципу де-
термінації соціальної гомогенності, що лежить в осно-
ві ідентичності. Отже, емігрантські мережі, через які
відбувається заповнення вирви «ніш зайнятості, що
поглиблюються і розширюються і вже не можуть бути
заповнені національною робочою силою», означають
внутрішню трансформацію соціально-комунікативного
простору на рівні детермінант його функціонування,
передусім, приймаючого суспільства.
За визнанням російських експертів до недавнього
часу абсолютну більшість трудових іммігрантів стано-
вили чоловіки, оскільки «в основному, робота пов’язана
з приписуваними чоловікам уміннями» [3]. Проте
останнім часом, вважає генерал Поставнін, відбуваєть-
ся зміна співвідношення іммігрантів-чоловіків і жінок
на користь останніх, причому жінок з країн Середньої
та Східної Азії. Якщо раніше іммігрантами з країн цьо-
го регіону були виключно мужчини, то останнім часом
приїжджають жінки з Узбекистану, Таджикистану,
Киргизстану, Китаю уже незалежно від мужчин, і
самі працюють. Цю тенденцію можна назвати пере-
ломною у формуванні простору соціального самовиз-
начення глобального суспільства, в основі якого лежить
персональний вибір, — на противагу ідентичності, що
формувалася через приналежність до усталеного соці-
окультурного середовища, і засада «сім’я — світ жін-
ки» була серцевиною формування цієї ідентичності.
Зміна гендерних співвідношень трудової імміграції в
Росію стала ще однією рисою, що вказує на її входжен-
ня у простір глобальних міграцій.
Зауважимо, що відзначена тенденція до зміни ген-
дерного співвідношення трудових іммігрантів у Росії
була започаткована значно раніше. Так, сектор домаш-
ніх працівників (обслуговування домогосподарств, до-
гляд за дітьми) уже тривалий час заповнений іммі-
грантками, найбільше з України, а також з Молдови
[1]. Але, зі зрозумілих причин, цей сектор залишаєть-
ся закритим для дослідницької роботи соціолога.
Таким чином, сказане дає змогу виокремити три
ключових висновки, що характеризують трудову ім-
міграцію в Росії:
1) За масштабами міграції РФ посідає одне з пер-
ших місць у світі.
2) Росія увійшла в простір глобальних переміщень
мігрантів.
3) Росію характеризує типологічно відмінне від
двох інших міграційних центрів — ЄС і США —
середовище інтеграції іммігрантів і громадян при-
ймаючої країни.
І якщо два перших висновки зрозумілі, то останній
потребує окремого обґрунтування, яке спробуємо роз-
крити у перспективі, запропонованій видатним росій-
ським демографом Анатолієм Вишневським у його
статті «Альтернативы миграционной стратегии» [6].
Цю перспективу можна сформулювати у вигляді
трьох тез:
ігор МаРкОв380
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Демографічний спад, що охопив населення прак-
тично всіх держав Європи, США, Канади, Японії,
Росії, що витворюють так зване «північне кільце» (на
південь від екватора до них належать тільки Австра-
лія і Нова Зеландія), є не тимчасовою кризою, по за-
вершенні якої, скажімо, Росія повернеться до розши-
реного відтворення населення, а стійкими змінами у
масовій демографічній поведінці. Відповідно, перемі-
щення населення з Півдня на Північ є його природ-
ним рівномірним розміщенням в умовах глобалізації 3.
За прогнозами на 2050 р. США збережуть своє
третє місце за кількістю населення, яке вони посіда-
ли у 1950 р., тоді як Росія, що у її нинішніх кордо-
нах за цим показником була четвертою, замикатиме
другий десяток країн. Вихід — Росія, подібно до
США, повинна стати готовою прийняти величезну
кількість мігрантів.
Для цього необхідно запропонувати перспективну
версію ідеологічної універсалізації російського суспіль-
ства, що сприятиме швидкій інтеграції іммігрантів.
Від початку ХХІ ст. російська влада взяла курс
на боротьбу з незаконною міграцією, який виявився
безуспішним. Погіршення демографічної ситуації —
починаючи з 2010 р. кількість населення працездат-
ного віку в Росії, за даними демографів, зменшува-
тиметься приблизно на 1 млн. осіб щороку — при-
звело протягом останніх п’яти років до лібералізації
міграційного законодавства.
Попри надзвичайну політизацію проблеми мігра-
ції, основну дискусію, чи потрібна нині Росії масова
міграція, а чи суспільство зможе забезпечити май-
бутній розвиток країни без неї, — перспектива швид-
кого падіння кількості працездатного населення і ре-
алії самої імміграції, що «змінила обличчя Росії»
(В. Поставнін), — наші експерти наголошують: уся
міграційна політика тепер зводиться до інтеграції мі-
грантів у російське суспільство. Країні потрібні ім-
мігранти як працівники і як майбутні громадяни Ро-
сії. До 2009 р. російське громадянство щорічно
3 З іншого боку, демографічний спад безпосередньо по-
в’язаний із (відзначеним англійським соціологом поль-
ського походження Зігмундом Бауманом) «скасуван-
ням відстаней», характерним для глобалізації. Для
репре зентанта глобального простору спілкування, не
«прив’язаного» до «території» походження чи постійно-
го перебування, не потрібне «велике населення», адже
для нього немає бар’єрів, зумовлених буттям у межах
усталених культур.
отримували близько 380 тис. осіб; серед них тільки
59 тис. осіб на загальних підставах, решта — за
спрощеною системою. І хоча з 2010 р. отримання
російського громадянства за спрощеною системою
припинене, все ж передбачається, що 180 тис. осіб
отримають російське громадянство [2].
Можливість відносно швидкого отримання гро-
мадянства — позиція, що суттєво відрізняє мігра-
ційну політику країн ЄС та Росії.
Якщо політику інтеграції мігрантів з боку країн
ЄС виражає принцип «доповнення» (новими соці-
альними функціями і робочими місцями, необхідни-
ми для їх реалізації) і «заміщення» (вакансій, що
звільняються), то в основі її російського аналога ле-
жить парадигма вертикально інтегрованого просто-
ру. Її тяглість проявляється нині у потребі наявнос-
ті наперед заданої універсальної моделі, яка «накла-
дається» на інтеграцію мігрантів.
Ця потреба виявляє себе і в дискусіях з опозицій-
ними експертами про перспективні моделі інтеграції
іммігрантів у російське суспільство. Її здійснення в
альтернативному до «асиміляції мігрантів» руслі
опрацювання принципів співіснування, сусідства, ді-
алогу культур, що випливають із практики іммігра-
ції, які спочатку закладаються знизу, через суспіль-
не і місцеве самоврядування, і згодом закріплюють-
ся на рівні влади (а саме це може нині стати основою
для відкритості Росії до іммігрантів, про що пише
А. Вишневський, і творення російського «плавиль-
ного тигля» для мігрантів, подібного до американ-
ського), не обґрунтовується ними. Оберненою сто-
роною такого стану справ є відсутність розвитку го-
ризонтальних комунікацій, пов’язаних із розвитком
самоврядування та самоорганізації, що визначають
формування чи трансформацію соціальних інститу-
тів, покликаних здійснювати інтеграцію мігрантів.
Це, а також безуспішне намагання влади регулюва-
ти міграцію за допомогою всеосяжного бюрократично-
поліцейського контролю, величезна корупція,
пов’язана з отриманням дозволів на працю та про-
живання, наголошена всіма нашими експертами 4, і,
особливо, значне зростання ксенофобії щодо іммі-
4 До прикладу, за даними одного з наших експертів, неофі-
ційна вартість дозволу на тимчасове проживання в Мо-
скві перебуває на рівні 20 тис. євро. Дозвіл на роботу —
понад 20 тис. рублів, у регіонах такі послуги «коштують»
дешевше. Однак «ціни» постійно зростають.
381Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
грантів 5, більшість із яких є вихідцями з колишньо-
го СРСР, означає радше подальше розщеплення
соціоінтегративного простору минулого, аніж закла-
дення нової універсальної парадигми.
Джерела міграційної політики в Росії та її здій-
снення спираються на два ключові концепти: домі-
нування владної вертикалі й опора на традиційний
російський універсалізм. Дискусія про лібералізацію
та її інститути відбувається в межах руху до відтво-
рення цих концептів.
Українські трудові мігранти на ринку праці
Росії: Cоціологічно-статистичний портрет
Статистично-експертна довідка
1. Кількість мігрантів:
Офіційні дані: Понад 200000 осіб
Експертні дані: Від 2 до 3 млн. осіб
2. Вік:
Загалом присутні усі вікові категорії трудових мі-
грантів з України
3. Стать:
Експертні дані
жінки — близько 30%; чоловіки — близько
70%.
5 Наші експерти постійно наголошують на цьому. Владі-
мір Мукомель: «На мой взгляд, самая серьезная пробле-
ма — это то, что у нас идут довольно сложные процессы
этносоциальной стратификации. Отсутствие механизма
в интеграции приводит к тому, что удел представителей
мигрантских меньшинств — социальная исключенность.
То есть у нас выстраивается четкая иерархия: русские,
представители традиционных меньшинств, а внизу —
представители мигрантских меньшиств, среди которых
тоже есть своя иерархия. А это самая серьезная пробле-
ма — здесь все. Невозможно в современных условиях
существование общества, которое построено на таких
этносоциальных принципах. Это и деградация базовых
социальных институтов, норм и ценностей. А потом вот
эти ксенофобии, которые направлены в подавляющих
случаях против представителей мигрантских меньшинств,
но не только их. Обыватели не различают мигрант это или
не мигрант. Гражданин России или нет. Они направляют-
ся и на представителей традиционных для России мень-
шинств, которые имеют российское гражданство. Мы
нуждаемся в трансформации нашей социальной среды,
которая ксенофобна. Большинство россиян поддержива-
ют лозунг — Россия — для них. Это уже на протяжении
всех 2000-х годов «Левада — центр» ведет такой мо-
ниторинг». Віктор Воронков: «…Иммигранты — часто
жертвы процветающей в России ксенофобии и расизма.
Украинцев не убивают, всех других — сплошь и рядом».
4. Освіта:
Експертні дані
середня або неповна середня — близько 20%; се-
редня спеціальна — близько 65%; вища або непо-
вна вища — понад 15%.
5. Родинне становище:
Експертні дані
Неодружені — 20%, одружені — 60%, розлу-
чені — 20%.
6. Географічне походження з України:
Експертні дані
західні області України (Львівська, Тернопільська,
Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Рів-
ненська, Волинська. Закарпатська) — 30%;
центральні та південно-східні області України (пе-
редусім Харківська, а також: Полтавська, Черкась-
ка, Сумська, Дніпропетровська, Донецька, Запо-
різька, Херсонська, Одеська, Луганська, Київська
та Автономна Республіка Крим) — 70%.
7. Географічне поширення в Росії
Експертні дані
Росія %
Москва та Московська область, С.-Пе-
тербург та Ленінградська область
50
Південний Волзький округ (Самара)
Північноєвропейська частина
(Ростовська область)
Центрально-Західний Сибір
Далекий Схід
Белгородська, Ліпецька, Воронезька,
Курська області
20
30
Всього 100
8. Термін перебування на заробітках:
Експертні дані
У рамках «четвертої» хвилі до Росії українці ви-
їжджають з 1991 року.
Типи імміграції — постійна, маятникова (тримі-
сячний термін), сезонна та прикордонна.
9. Сфери зайнятості:
а) В Україні
Експертні дані
Переважна більшість мігрантів в Україні є прости-
ми робітниками, представниками технічних професій.
Трапляються освітяни або молодь, що навчається.
ігор МаРкОв382
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
б) В Росії
Експертні дані
Будівництво, видобувна промисловість, сільське
господарство, торгівля, лісозаготівля, міський тран-
спорт, домашній сервіс (прибирання помешкань, до-
гляд за дітьми).
10. Економічне становище:
Експертні дані
1) будівництво.
Оплата: понад 2000 доларів/міс.
Умови праці: повна зайнятість (ненормований ро-
бочий час).
Вихідні: переважно відсутні.
Проживання: у роботодавця.
Витрати: мінімальні.
Ризик безпеки життя та використання (обману,
трудової експлуатації) — дуже великий.
Можливість заощаджень: близько 1000—
1500 доларів/міс.
2) видобувна промисловість (вахтовим методом).
Загрози: пограбування, каліцтво, нерідко вбивство.
3) водії транспорту.
Оплата: 1000 доларів /міс.
Режим праці: постійна.
Вихідні: за графіком.
4) домашній сервіс (прибирання).
Оплата: 500—1000 доларів /міс.
Умови праці: погодинна в кількох роботодавців.
Вихідні: за домовленістю (прибирання).
Можливість заощаджень: близько 800 доларів/міс.
Тенденції міграційного процесу
Більшість російських експертів сходяться на тому, що
українці домінують на ринку праці іммігрантів у Ро-
сії. Водночас російські наукові центри досі не спро-
моглися провести серйозне дослідження української
трудової міграції в РФ. Цей парадокс пояснюється
тим, що українці швидко інтегруються у російське сус-
пільство: слов’янська зовнішність, знання мови, по-
рівняно високий рівень освіти та кваліфікації, не ство-
рюють для українців перешкод, які мають мігранти
азіатських країн, дозволяють займати найвищі квалі-
фікаційні позиції на ринку праці, в порівнянні з інши-
ми мігрантами. До цього додається дія норми уже зга-
даного російсько-українського міжурядового прото-
колу, яка дозволяє громадянам України перебувати на
території Росії протягом 90 днів без реєстрації, маю-
чи лише міграційну карту. Це серйозно збільшує ко-
роткочасну міграцію українців і дає змогу закласти
ґрунт для тривалої міграції. Для українців притаман-
ні усі типи міграцій — постійна, довготривала, корот-
кочасна, маятникова, прикордонна.
Особливо великою. за визнанням В. Поставніна,
колишнього заступника директора ФМС РФ, є
прикордонна міграція, яку ніхто не фіксує.
За таких умов припущення експертів про кількість
українців, що працюють у Росії, суттєво розбігають-
ся, не кажучи про розбіжності із офіційними статис-
тичними даними. «Консенсус-оцінка чисельності тру-
дових мігрантів у Росії», здійснена експертами 9 квіт-
ня 2010 р., подає 800 тис. українських трудових
іммігрантів станом на 2008 рік [2]. 20 червня 2010 р.
директор ФМС К. Ромодановський повідомив, що
в 2009 р. в Росії перебувало близько 3 млн. грома-
дян України, а в’їздів на територію Росії було наба-
гато більше. При цьому він додав, що більшість гро-
мадян України працюють незаконно — вони приїж-
джають на три місяці [9]. Генерал Поставнін вважає,
що кількість українських трудових іммігрантів у Ро-
сії становить від 2-х до 3-х млн. осіб [1].
Актуальний заступник директора ФМС РФ Єка-
тєріна Єгорова під час круглого столу у Фонді «Нова
Євразія» 17 червня 2010 р., назвала цифру 3,5 млн.
українців, які щорічно працюють у Росії. При тому,
що кількість іноземців, які зараз мають дозвіл на ро-
боту, за словами Є. Єгорової, становить 1,2 млн. осіб 6.
Недавно глава ФМС повідомив, що найбільше іно-
земців, які в’їхали у Росію у 2010 р. були з України
(1,5 млн. осіб) [1]. Неважко припустити, що кількість
мігрантів з України в РФ надалі зростатиме.
Типи міграції українців до РФ корелюють зі сфе-
рами зайнятості і регіонами перебування. Вони пра-
цюють у найбільш міграційно-ємких, промислово-
6 Заступник директора ФМС так обґрунтувала свій підхід:
«Есть в нашей системе возможность отследить, сколько
гражданин пребывает на территории России, понятно, что
если он по истечении какого-то срока не выехал, то, скорее
всего, он работает, он остался здесь трудиться и трудит-
ся нелегально, поскольку в то количество иностранцев,
которые получили разрешение на работу, он не попал. В
основном, так находятся здесь граждане Украины, но в
силу того, что у нас достаточно простой режим пребывания,
по соглашению до 90 суток украинцы освобождаются от
постановки на миграционный учет, есть возможность этим
пользоваться. Так формируются эти оценки».
383Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
розвинутих регіонах Росії. Це, здебільшого, Москва,
Московська область, Санкт-Петербург, Ленінград-
ська, Ростовська області, Краснодарський край, Си-
бір і Далекий Схід. Українці переважно зайняті на бу-
дівництві, в торгівлі, у сільському господарстві, добув-
ній і переробній промисловості. За визнанням
В. Поставніна, сектор доглядальниць за дітьми най-
більше зайнятий українками. Українки також працю-
ють на ринку, зокрема, винаймаються на роботу інши-
ми мігрантами — азербайджанцями. Частина з них
працюють водіями міського транспорту в російській
столиці. У Білгородській та Липецькій областях «прак-
тично все сільське господарство здійснюється руками
українців» [1]. Вони працюють як у приватних госпо-
дарствах, так і колгоспах. Багато українців працюють
у нафтових та газових розробках Сибіру й у сфері ви-
добування корисних копалин. Значна кількість укра-
їнців осіли там, ставши громадянами Росії. Інші пра-
цюють вахтовим методом (6—9 місяців) [1].
За визнанням наших експертів, українці, у росій-
ському суспільстві сприймаються найбільш позитивно
і, подібно до українських мігрантів у ЄС, оцінюються
роботодавцями як найбільш кваліфіковані працівники.
Усі наші експерти в один голос стверджують, що укра-
їнці зустрічаються із нормальним ставленням і не ма-
ють жодних проблем щодо інтеграції в російське сус-
пільство. Цьому сприяє, зокрема, і відсутність значно-
го розриву в умовах життя, оплаті праці між Росією та
Україною. Тоді як, до прикладу, розрив в оплаті праці
між Росією та Узбекистаном — в 11—12 разів [2].
Водночас, українці, як і інші іммігранти, не захище-
ні від сваволі роботодавців. Так, за різними досліджен-
нями, близько 80% усіх винаймів на роботу відбува-
ються без офіційного договору. Це тягне за собою від-
сутність соціальних зобов’язань з боку роботодавця.
Він виплачує заробітну платню в конверті і може в
будь-який час звільнити працівника. Часто зустріча-
ються випадки невиплат заробітної платні, і працівник
не може нікуди звернутися за допомогою через відсут-
ність трудового договору. І в цьому українець нічим не
відрізняється від вихідця з Середньої Азії.
До прикладу, коли мігранти потрапляють на бу-
дову, вони отримують зарплатню, порівнювану з
оплатою праці місцевих мешканців, однак робочий
час у них у 1,5 рази довший. Проте, головна еко-
номія роботодавця на мігрантах — податки, які
той не платить за них [3].
Наслідком нелегального статусу українців в Росії,
знову ж таки, на відміну від країн ЄС, є часті пограбу-
вання, і навіть убивства. Останні дві позиції суттєво
відрізняють мігранта-нелегала в Росії від нелегально-
го мігранта в ЄС, де в умовах дії режиму захисту прав
людини такі випадки трапляються значно рідше.
У пошуках роботи в Росії українські мігранти час-
то діють через інститут посередників — «бригади-
рів». Зокрема, це стосується будівництва. Інститут
посередників виявляється ефективним для мігрантів,
оскільки бере на себе всі функції, пов’язані із захис-
том їхніх прав — розв’язання спорів з роботодавця-
ми тощо. З цієї причини мігранти цілком лояльно
ставляться до бригадирів. Це зумовлює закритість
мігрантів для зовнішнього спілкування, виключає
можливість їхньої самоорганізації. Мігрант щомісяч-
но віддає посереднику 10—15% заробітку [3].
Українські мігранти ніби розчиняються в росій-
ському соціумі, не даючи відкритих приводів до ре-
пресивних дій властей [3], хоча й вони не застрахо-
вані від таких дій. Міліція намагається відстежити і
затримати українців-нелегалів, знаючи місця, де вони
збираються, або за психологічними ознаками 7.
На відміну від країн ЄС, українці не творять мі-
грантських спільнот у Росії. Це можна пояснити трьо-
ма причинами. По-перше, серед українців найбільш
поширені недовготривалі виїзди на заробітки. По-
друге, завдяки тривалому перебуванню у спільному з
Росією соціально-політичному і культурному просто-
7 Цікавими результатами досліджень санкт-петербурзьких
і московських соціологів поділився з нами В. Воронков:
«Вообще, милиция отлавливает украинцев в районе Бело-
русского вокзала Москвы. По нашему исследованию по
поводу проверки документов милицией на разных станци-
ях метро в Москве мы определили, что кавказцев на стан-
ции метро «Медведка» останавливают в 22 раза чаще,
чем некавказцев. А вот на станции метро «Белорусская»
только в 3,5 раза. Милиция знает, что на станции метро
«Белорусская» ловят нелегалов из Белоруссии и Украины.
Наше большое исследование по милиции показало, что из
перспективы милиционеров это выглядит как определе-
ние поведения, которое отличается от поведения жителя
большого города: неуверенно себя чувствуют. Чисто пси-
хологически, чисто интуитивно они пытаются определить
нелегальных мигрантов. Часто ошибаюся, ибо это не кав-
казец и не человек из Азии, сразу не определишь. Но, как
показало московское исследование, вообще-то считается,
что выгоднее ловить, пытаясь таким образом останавли-
вать всех тех, которые подозрительно себя ведут, непра-
вильно, не как все москвичи».
ігор МаРкОв384
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
рі українці легко інтегруються в російське суспільство.
Третьою причиною назвемо російський політичний
режим, який не сприяє формуванню структур соці-
альної самоорганізації, а в окремих випадках, — як-
от, творення релігійних громад Української Греко-
Католицької Церкви, — забороняє їх [10, c. 197].
Натомість є первинні мережі, за допомогою яких
здійснюються переміщення мігрантів, вивчення рин-
ку праці, умов проживання, пошуку роботодавців,
зв’язок з батьківщиною.
У Росії, подібно як і в країнах ЄС, проглядається
чітка історична дистанція між діаспорою, об’єднаною
в товариства, що плекають українські традиції та об-
ряди, будучи інтегральною складовою суспільства пе-
ребування та його культурного ландшафту, й новіт-
німи трудовими мігрантами, що за допомогою своїх
мереж переміщуються у пошуках заробітків, кращих
умов життя, постійно перебуваючи у співвідношен-
ні — інформаційному і соціальному — з батьківщи-
ною, родиною, колегами в інших місцях та країнах
перебування, зрештою, вибором потенційних мож-
ливостей подальшої самореалізації.
Висновки
Нині Україна та Росія є одними з найбільших центрів
глобальної міграції і формують її найважливіші тран-
зитні коридори. Росія залишається найголовнішим
напрямом міграційних потоків з України. Ми володі-
ємо різними даними експертного співтовариства щодо
кількості мігрантів-українців у Росії. Показники ко-
ливаються від 800 тис. до 3,5 млн. осіб. Проте, з огля-
ду на велику заполітизованість теми міграції, з одно-
го боку, та наявність значних, ніким не облікованих
потоків короткотермінової міграції, з іншого, ми схи-
ляємося до припущення, яке висловив президент фон-
ду «Миграция XXI век» і колишній заступник ди-
ректора ФМС Росії В. Поставнін: українських тру-
дових мігрантів у Росії нині від 2 до 3 млн. осіб.
Україна виступає найбільшим серед усіх країн до-
нором трудової імміграції в Росії. Після українців за
кількістю іммігрантів у РФ ідуть узбеки, азербай-
джанці, далі — китайці.
Українці, як і інші національні групи мігрантів, че-
рез мігрантські мережі знаходять роботу у найбільш
розвинутих промислових та інвестиційно-ємких регі-
онах РФ: Москва, Московська область, Санкт-
Петербург, Ленінградська область, Краснодарський
край, Ростовська область, Сибір і Далекий Схід. Вони
працюють найчастіше на будівництві, в торгівлі, у сіль-
ському господарстві, видобувній та переробній про-
мисловості. Жінки заповнюють відносно новий для
Росії сектор обслуговування домогосподарств (при-
бирання, догляд за дітьми), працюють водіями гро-
мадського електротранспорту, продавцями у сфері тор-
гівлі та виконують сільськогосподарські роботи.
Часто джерела отримання праці для українських
чоловіків тягнуться ще з досвіду часів колишнього
СРСР, як, наприклад, робота вахтовим методом у
видобувній промисловості.
Українці найшвидше з-поміж інших національних
груп мігрантів інтегруються у російське суспільство,
проте, з огляду на нелегальний статус більшості укра-
їнських іммігрантів, небезпеки репресій з боку влас-
тей, сваволі роботодавців, пограбувань і вбивств зі
сторони кримінальних груп, поширюються і на них.
Фактор імміграції у трансформаціях російського
суспільства варто розглядати на мікро- та макро-
стратегічному рівнях.
Перший з них полягає у реалізації поточних вакан-
сій на ринку праці у зв’язку із входженням Росії (як і
багатьох розвинутих країн) в епоху демографічного
спаду. Відтак Росії потрібні у великій кількості мігран-
ти «для праці і як майбутні громадяни Росії». І попри
дискусії про потрібність чи непотрібність в Росії ре-
ально існуючої масової міграції, величезну інерцію та
корумпованість державної бюрократичної машини, що
намагається здійснювати всеосяжний кон троль мігран-
тів методами, успадкованими з часів СРСР, чи не єди-
ним змістом міграційної політики все більше стає ін-
теграція мігрантів у російське суспільство.
На макро-стратегічному рівні суспільних пере-
творень, очевидно, що масова імміграція в Росію
охоплює насамперед потоки з республік колишньо-
го СРСР (окрім республік Балтії), які, попри неу-
хильне зростання кількості іммігрантів з країн, з
якими Росія має візовий режим (насамперед Ки-
таю, В’єтнаму), — визначають динаміку міграцій-
ного процесу. Увесь імміграційний конгломерат в
Росії виглядає радше відрухом колишнього Радян-
ського Союзу, його соціоінтегративного простору,
на певному, більш поглибленому етапі розпаду,
швидше, опануванням «території, що звільняється»
(приклад китайців-іммігрантів у Росії), аніж фор-
муванням нової інтеграційної перспективи.
385Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
У цьому контексті імміграційні потоки в Росію ви-
глядають як тимчасова «збіжність» пошуків мігрантів
і можливостей їх реалізації на даний час у Росії, збіж-
ність, що може перекинутися на інші регіони світу.
У цьому зв’язку аналіз життєвих траєкторій укра-
їнських мігрантів до Росії, складений на підставі по-
глиблених інтерв’ю з ними, залишає враження од-
ночасності співіснування складових різносторонніх
моделей соціального самоздійснення у трьох ключо-
вих точках співбуття: родина (у вимірі співвіднесен-
ня мігранта з родиною) — праця (у перспективі про-
фесійної освіти і кар’єрного зросту: в одних випад-
ках «тут», тобто в Україні, в інших — «там», тобто
в Росії) — приналежність до політичної спільноти
(перебування в українському чи отримання росій-
ського громадянства у перспективі кон’юктури ма-
теріального і кар’єрного забезпечення).
Ми відзначили риси, що засвідчують входжен-
ня Росії та України у простір глобальних перемі-
щень мігрантів.
Водночас, якщо спробувати оцінити українську
міграцію в контексті імміграційних процесів сучас-
ної Росії, тут ідеться про дезінтегрований соціум і
хаотичне поєднання фрагментів різних просторів і
форм співбуття.
1. Архів комплексного дослідження процесів трудової
міграції в Росію. Експертне інтерв’ю з президентом
фонду «Миграция ХХІ век» Поставніним В.
2. Архів комплексного дослідження процесів трудової
міграції в Росію. Експертне нтерв’ю з доктором соціо-
логічних наук Мукомелем В.
3. Архів комплексного дослідження процесів трудової
мі грації в Росію. Матеріали відео конференції дослід-
ницької групи з експертами Незалежного Центру со-
ціологічних досліджень (Санкт-Петербург).
4. Большинство прибывших в РФ на заработки иностран-
цев работает незаконно // Риа — Новости. — 8 сентя-
бря 2009. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://www.rian.ru/society/20100908/273662352.html
5. Графова л. Чем нам грозит демографическая яма? /
Л. Графова, Ж. Зайончковская // Миграция ХХI век.
Информационно-аналитический журнал. —. 2010. —
№ 1. — C. 4—5.
6. Демоскоп Weekly. — 2005. — № 185—186. —
10—23 января.
7. Доповідь Тюрюканової Є. // Стенограмма круглого сто-
ла «Российская миграционная политика» в период демо-
графического спада». — Москва. — 17 июня 2010 года.
8. Доповідь Флорінської Ю. // Стенограмма круглого
стола «Российская миграционная политика» в период
демографического спада». — Москва. — 17 июня
2010 года.
9. Заробітчани з України не будуть жити в підвалах і на гори-
щах Москви // Українська правда. — 20 червня 2010. —
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.
pravda.com.ua/news/2010/06/20/5156028/
10. На роздоріжжі. Аналітичні матеріали комплексного
дослідження / Марков І, єрм. Бойко Ю., Іванкова-
Стецюк О, Селещук Г. та ін. // На роздоріжжі. Ана-
літичні матеріали комплексного дослідження / за ред.
Маркова І. — Львів : Папуга, 2009. — 248 с.
11. Офіційний сайт Федеральної міграційної служби в Росії
[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fms.ru.
12. Поставнін в. Невозможно приказать: «Стой!» на-
двигающемуся цунами / В. Поставнін // Россий-
ская миграция. Информационно-аналитический жур-
нал. — 2009. — № 5—6 (36—37). — Август-
сен тябрь. — С. 16.
13. Смольякова Т. Лицо мировой миграции / Т. Смолья-
кова // Российская газета. — 2006. — № 4164. —
7 сентября.
Ihor Markov
ON UKRAINIANS AMONG CONTEMPORARY
LABOUR MIGRANTS IN RUSSIA
The article is throwing some light upon results of research-
works as for the scales, directions, conformities with a law and
tendencies of contemporary Ukrainian labour migration to
Russia in the context of challenges by Russian state’s migration
policy. The study was realized under the aegis of the German
ABO «Heimatgarten» fund with participation of Ethno-social
Researh sector of the Ethnology Institute, NASU and the
Laboratory of social studies, Lviv.
Keywords: Ukrainian labour migration, Russia’s migration
policy, integration of migrants into Russian community, types
of Ukrainian’s migration to Russia.
Игор Марков
УКРАИНЦЫ СРЕДИ СОВРЕМЕННЫХ
ТРУДОВЫХ ИММИГРАНТОВ В РОССИИ
В статье освещаются результаты исследования масштабов,
направлений, закономерностей и тенденций современной
трудовой миграции украинцев в Россию в контексте вы-
зовов миграционной политики Российского государства.
Разработка проблемы проведена под эгидой немецкого
фонда АВО «Хайматгартен» при участии сектора этносо-
циальних исследований Института народоведения НАН
Украины и Лаборатории социальных явлений во Львове.
Ключевые слова: украинская трудовая миграция, мигра-
ционная политика России, интеграция иммигрантов в рос-
сийское общество, типы миграции украинцев в Россию.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94755 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:53:09Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Марков, І. 2016-02-11T20:14:56Z 2016-02-11T20:14:56Z 2012 Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії / І. Марков // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 375-385. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94755 Стаття висвітлює результати дослідження масштабів, напрямів, закономірностей і тенденцій сучасної трудової міграції українців до Росії у контексті викликів міграційної
 політики Російської держави. Дослідження проведене під
 егідою німецького фонду АВО «Хайматгартен» за участю
 сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України та Лабораторії соціальних досліджень
 у Львові. The article is throwing some light upon results of researchworks
 as for the scales, directions, conformities with a law and
 tendencies of contemporary Ukrainian labour migration to
 Russia in the context of challenges by Russian state’s migration
 policy. The study was realized under the aegis of the German
 ABO «Heimatgarten» fund with participation of Ethno-social
 Researh sector of the Ethnology Institute, NASU and the
 Laboratory of social studies, Lviv. В статье освещаются результаты исследования масштабов,
 направлений, закономерностей и тенденций современной
 трудовой миграции украинцев в Россию в контексте вызовов миграционной политики Российского государства.
 Разработка проблемы проведена под эгидой немецкого
 фонда АВО «Хайматгартен» при участии сектора этносоциальних исследований Института народоведения НАН
 Украины и Лаборатории социальных явлений во Львове. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії On Ukrainians among contemporary labour migrants in Russia Украинцы среди современных трудовых иммигрантов в России Article published earlier |
| spellingShingle | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії Марков, І. Статті |
| title | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії |
| title_alt | On Ukrainians among contemporary labour migrants in Russia Украинцы среди современных трудовых иммигрантов в России |
| title_full | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії |
| title_fullStr | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії |
| title_full_unstemmed | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії |
| title_short | Українці серед сучасних трудових іммігрантів у Росії |
| title_sort | українці серед сучасних трудових іммігрантів у росії |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94755 |
| work_keys_str_mv | AT markoví ukraíncíseredsučasnihtrudovihímmígrantívurosíí AT markoví onukrainiansamongcontemporarylabourmigrantsinrussia AT markoví ukraincysredisovremennyhtrudovyhimmigrantovvrossii |