Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура
Інформація про заснування та структуру львівського кооперативу «Українське Народне Мистецтво» подана на тлі стислого окреслення окремих явищ політико-економічного та культурного розвитку західноукраїнського суспільства 20—30-х рр. ХХ ст. Кооператив «У.Н.М.» відстоював національну окремішність ук...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94758 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура / Р. Дутка // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 400-414. — Бібліогр.: 43 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94758 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дутка, Р. 2016-02-11T20:17:44Z 2016-02-11T20:17:44Z 2012 Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура / Р. Дутка // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 400-414. — Бібліогр.: 43 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94758 Інформація про заснування та структуру львівського кооперативу «Українське Народне Мистецтво» подана на тлі стислого окреслення окремих явищ політико-економічного та культурного розвитку західноукраїнського суспільства 20—30-х рр. ХХ ст. Кооператив «У.Н.М.» відстоював національну окремішність українців в умовах бездержавності та експансії чужих культур, працював над формуванням своєрідного українського модерного стилю одягу та облаштування житла і храму на ґрунті рідного традиційно- го мистецтва. Information on the establishment and structure of Lviv cooperative «U.F.A.» has been presented against the background of concise description of separate phenomena in political, economic and cultural development of Western Ukrainian society through 1920—1930s. Under conditions of statelessness and expansion of foreign cultures the cooperative «U.F.A.» had stood for Ukrainians’ national distinctness The cooperative worked on formation of the peculiar Ukrainian modern style of clothing and arrangement of home and the church on the basis of native traditional art as well as on the forwarding of active social position of Ukrainian women. Информация о создании и структуре львовского кооператива «Украинское Народное Искусство» представлена на фоне краткого описания отдельних явлений политико-экономического и культурного развития западноукраинского общества 20—30-х гг. ХХ в. Коператив «У.Н.И.» отстаивал национальную обособленность украинцев в условиях безгосударственности и экспансии чужих культур. Кооператив работал над формированием своеобразного современного украинского стиля одежды и обустройства жилищ и храмов на основе родного традиционного искусства и над продвижением активной общественной позиции украинских женщин. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура Lviv cooperative «Ukrainian folk art»: prerequisites of the establishment and organizational structure Львовский кооператив «Украинское народное искусство»: условия создания и организационная структура Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| spellingShingle |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура Дутка, Р. Статті |
| title_short |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| title_full |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| title_fullStr |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| title_full_unstemmed |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| title_sort |
львівський кооператив «українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура |
| author |
Дутка, Р. |
| author_facet |
Дутка, Р. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народознавчі зошити |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Lviv cooperative «Ukrainian folk art»: prerequisites of the establishment and organizational structure Львовский кооператив «Украинское народное искусство»: условия создания и организационная структура |
| description |
Інформація про заснування та структуру львівського кооперативу «Українське Народне Мистецтво» подана на тлі
стислого окреслення окремих явищ політико-економічного
та культурного розвитку західноукраїнського суспільства
20—30-х рр. ХХ ст. Кооператив «У.Н.М.» відстоював
національну окремішність українців в умовах бездержавності та експансії чужих культур, працював над формуванням своєрідного українського модерного стилю одягу та
облаштування житла і храму на ґрунті рідного традиційно-
го мистецтва.
Information on the establishment and structure of Lviv cooperative
«U.F.A.» has been presented against the background of
concise description of separate phenomena in political, economic
and cultural development of Western Ukrainian society
through 1920—1930s. Under conditions of statelessness and
expansion of foreign cultures the cooperative «U.F.A.» had
stood for Ukrainians’ national distinctness The cooperative
worked on formation of the peculiar Ukrainian modern style of
clothing and arrangement of home and the church on the basis
of native traditional art as well as on the forwarding of active
social position of Ukrainian women.
Информация о создании и структуре львовского кооператива «Украинское Народное Искусство» представлена на
фоне краткого описания отдельних явлений политико-экономического
и культурного развития западноукраинского
общества 20—30-х гг. ХХ в. Коператив «У.Н.И.» отстаивал национальную обособленность украинцев в условиях безгосударственности и экспансии чужих культур.
Кооператив работал над формированием своеобразного
современного украинского стиля одежды и обустройства
жилищ и храмов на основе родного традиционного искусства и над продвижением активной общественной позиции
украинских женщин.
|
| issn |
1028-5091 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94758 |
| citation_txt |
Львівський кооператив «Українське народне мистецтво»: передумови створення та організаційна структура / Р. Дутка // Народознавчі зошити. — 2012. — № 3 (105). — С. 400-414. — Бібліогр.: 43 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT dutkar lʹvívsʹkiikooperativukraínsʹkenarodnemistectvoperedumovistvorennâtaorganízacíinastruktura AT dutkar lvivcooperativeukrainianfolkartprerequisitesoftheestablishmentandorganizationalstructure AT dutkar lʹvovskiikooperativukrainskoenarodnoeiskusstvousloviâsozdaniâiorganizacionnaâstruktura |
| first_indexed |
2025-11-26T00:17:45Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:17:45Z |
| _version_ |
1850599336883257344 |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Перша третина ХХ ст. — особливий період в
історії українського народу. На теренах Гали-
чини то час чи не найбільшого і за обсягами досяг-
нень, і за числом свідомих учасників — злету зма-
гань за суспільну збудову народу, за формування
різних національних громадських, наукових, госпо-
дарських, мистецьких, вишкільно-оздоровчих інсти-
туцій найвищого рівня якості. Це час надзвичайно-
го підняття національної свідомості й особистої від-
повідальності за долю Батьківщини, час братерської
консолідації усіх суспільних верств. Жертовна пра-
ця горстки інтелігенції досягла швидких і небувалих
результатів. Цим дивовижним успіхам українства
сприяло те, що національний рух упродовж століт-
тя очолювала Греко-Католицька Церква. «У міжво-
єнний період у Галичині лише дві потужні інститу-
ції, засновані не задля досягнення економічних ці-
лей, зуміли зберегти свою цілісність — це Українська
Греко-Католицька Церква та «Союз Українок».
… Саме Церкві українська громада завдячує осві-
тою, зародженням тих же громадських організацій,
особливо на галицьких теренах» [2, с. 5]. Не дивно,
що сили зла кинулися знищити здорову пристигаю-
чу ниву і знайшли серед людей легіони охочих це здій-
снити. Наслідки руїни, методично холодно сплано-
ваної на довготривалу і далекосяжну дію, не подола-
ні і до початку ХХІ століття. Проте приклади тих
зоряних десятиліть містять настільки потужний на-
цієтворчий потенціал, що незмінно будять і запалю-
ють українську душу до нового поступу. Сила пам’яті
велика. Тому то так ревно пильновано стерти дотла
всяку згадку про звитяги попередників: фізично усу-
нути учасників та свідків подій, зробити недоступни-
ми найменші документальні відомості. Суголосні пе-
реконання Романа Раковського. У статті до ювілей-
ного збірника з нагоди 700-ліття Львова про успіхи
української кооперації за міжвоєнні десятиліття («не-
чувані в тодішніх умовах осяги») наприкінці заува-
жує: «…Весною 1939 р. польська університетська
молодь на спілку з вуличним шумовинням громила
українські установи… Погромами вже не можна було
знищити українського Львова, ані його застрашити.
З кожним днем бачилося, як він ріс, міцнів, як роз-
гортався наступ зорганізованої української маси на
чужу твердиню всередині її мурів.
Большевицька навала змела з лиця землі ці наші
здобутки довголітньої важкої і витривалої праці. Але
навіть жахливий большевицький режим не зміг за-
терти пам’ять серед народу про те, що спільним, сві-© Р. ДУТКА, 2012
Романа ДУТКА
ЛЬВІВСЬКИЙ КООПЕРАТИВ
«УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ
МИСТЕЦТВО»:
ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ
ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА
Інформація про заснування та структуру львівського коо-
перативу «Українське Народне Мистецтво» подана на тлі
стислого окреслення окремих явищ політико-економічного
та культурного розвитку західноукраїнського суспільства
20—30-х рр. ХХ ст. Кооператив «У.Н.М.» відстоював
національну окремішність українців в умовах бездержав-
ності та експансії чужих культур, працював над формуван-
ням своєрідного українського модерного стилю одягу та
облаштування житла і храму на ґрунті рідного традиційно-
го мистецтва.
Ключові слова: львівський кооператив «Українське На-
родне Мистецтво», часопис «Нова Хата», українська ви-
шивка, національна ідентичність, західноукраїнське сус-
пільство 20—30-х рр. ХХ ст.
401львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
домо зорганізованим зусиллям, можна і в найтяж-
чих умовинах змагатися й перемагати.
В слушний час ця пам’ять перетвориться у чин»
[28, с. 174].
Витоки галицького феномену перших десятиліть
ХХ ст. сягають глибини ХІХ-го. Поштовхом до но-
вого пробудження та зростання національної свідо-
мості українців, до пожвавлення і піднесення націо-
нального життя були, зокрема, Йосипінські реформи
Австро-Угорської монархії, сприйняття галичанами
ідей романтизму, ліберально-демократичних доктрин,
та хіба найбільше — брутальні зневаги польських шо-
віністів [14, с. 282—283]. Освічена українська мо-
лодь, як і понад Дніпром, взялася пізнавати власний
народ, його творчі надбання. Воскресає ідея націо-
нальної самостійності. Вже у 50—60-х рр. ХІХ ст.
формується усвідомлення, що для зросту в еконо-
мічній та політичній сферах необхідно опиратися на
власні сили народу. Українська інтелігенція працює
над просвітою і самоорганізованістю селянства, зрос-
тає рух за піднесення його матеріального добробу-
ту, за створення економічних основ національного
життя. Заснована 1868 р. «Просвіта» видає зраз-
ки статутів і діловодства господарських спілок, різ-
ні брошури для заохоти і навчання творити фінансо-
ві заклади [16, с. 269]. Одним з перших, хто вису-
вав вимоги всебічного економічного розвитку
України як окремої територіальної цілості, був Ва-
силь Каразін. Він вказував на колоніальну експлу-
атацію України. За ці та інші погляди його ув’язнили
у Шліссельбурзькій фортеці (1820—1821), а потім
майже до смерті утримували у маєтку в с. Кручик
на Харківщині [3, с. 40]. «Намагання …науково
обґрунтувати постулят суверенности народнього гос-
подарства України, включити економічний фактор у
новітні національно-політичні стремління україн-
ського громадянства» було характерним для обох
частин поділеної України 1 [3, с. 42, 40—43]. Ілля
Витанович підкреслює, що «економічні справи, не
1 «Не зважаючи на політичні кордони, що перерізували
землю українського народу, на неоднакові політично-
правні умовини, в яких доводилося українській кооперації
змагатися з супротивними силами в прислабленому соці-
яльно й вичерпаному економічно організмі народу, — в
неподільній народній душі збереглися його моральні сили.
Вони підняли його до самооборони майже одночасно оба-
біч тогочасних політичних меж, — спочатку наче якоюсь
закономірністю відрухової стихії, яка помалу перетво-
зважаючи на їх пекучо-гостру актуальність, не сто-
яли на першому пляні в українських національних
змаганнях, — в часах, коли треба було боротися за
рідну мову, освіту широких мас, за саму національ-
ну назву. Соціяльно-економічна проблематика тіль-
ки помалу просякала в свідомість провідників укра-
їнських національних змагань і в ширші кола грома-
дянства, …свідомість ваги й місця економічного
чинника в національних змаганнях, поки не пере-
йшла в програми молодих українських політичних
партій, врешті і в дію…» [3, с. 42—43]. Віра у влас-
ні сили приводить на зламі століть до усвідомлення
необхідності розвивати національне життя у всіх сфе-
рах. Ще перед Першою світовою війною галицькі
українці сформували не тільки національні коопера-
тиви різного профілю, банківські установи, але і
«свої» партії, наукові, культурно-просвітницькі, мо-
лодіжні, спортивні товариства і навіть військові
формації. Ці об’єднання охопили все тутешнє укра-
їнське громадянство і викликали його незвичайну
активність. Поляки чинили жорсткий спротив ство-
ренню і діяльності українських національних ін-
ституцій, а в міжвоєнні роки це стало тенденцією
державної політики. На Першому українському
просвітньо-економічному конгресі (лютий, 1909,
Львів) наголошувалося, що українців винародовлю-
ють і гноблять як націю, намагаються не допустити
до ремісництва і торгівлі, витісняють з країни, зму-
шують до еміграції [16, с. 271].
Динаміку і драматизм національного розвитку то-
годення яскраво відбивають події довкола Львів-
ського університету.
За австрійської влади у Львівському університе-
ті основною мовою викладів була німецька. У 1787 р.
тут сформовано український інститут з українською
мовою викладання. У 1817 р. знову запанувала ні-
мецька мова. Весна народів зумовила зміни. На Со-
борі руських вчених Яків Головацький виголошує
доповідь про окремішність української мови. У
1849 р. він очолює кафедру української мови та лі-
тератури у Львівському університеті, згодом
з’явилися українські кафедри на богословському фа-
культеті, кафедри з українською мовою навчання на
правничому. Засновуються різні національні това-
риства, преса, політичні структури при духовній і ма-
рювалася в раціональний і свідомо спрямований засіб
об’єднаних прагнень до відродження нації» [3, с. 43].
Романа ДУТка402
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
теріальній підтримці наддніпрянців, зокрема і Това-
риство ім. Шевченка (1873). «Надмірне» пожвав-
лення українства зустрічає опір уже і австрійської
влади, і поляків, і Ватикану. Але загроза війни з Ро-
сією змушує шукати прихильність українців. Зокре-
ма, при Львівському університеті відкрито кафедру
української історії. Місцеві польські шовіністи все
ж не припиняють гострої і підступної боротьби за
повну полонізацію університету. Спротив україн-
ського громадянства завершився вимогами до ав-
стрійського уряду про організацію окремого україн-
ського університету, на що було отримано згоду. Цій
ухвалі різко протидіяли не тільки польські кола. Не-
гайно відреагувала Росія, імперська влада побачила
в появі такої інституції смертельну загрозу для себе,
адже ж українців не існує. Російське посольство у
Відні передало австрійському урядові дипломатич-
ну ноту, у якій утворення українського університету
у Львові розцінено як …оголошення війни Росії.
Перша світова війна перервала процес формування
національного університету. Після «справедливого»
дозволу Найвищої Ради Антанти на окупацію Гали-
чини Польщею (25.VI.1919) та «ще справедливі-
шої» ухвали Ради послів держав Антанти (14.
ІІІ.1923) на введення Галицького краю під юрисдик-
цією Польщі були не тільки скасовані українські ка-
федри у Львівському університеті: українців позба-
вили можливості студіювати у вищих школах, їх від-
сторонено від усіх рівнів державної діяльності,
табуйовано самі лексеми «українець» і «Галичина»,
дискриміновано українське шкільництво [14, с. 285—
294; 31, с. 8—10; 35, с. 76—77]. «Наші вороги не
то, що не хочуть нас бачити громадянами, але прямо
відмовляють нам права на життя… А так як мозком
всякого народу є його інтелігенція, то наші вороги по-
становили собі за всяку ціну знищити та вигубити
перш за все нашу інтелігенцію. І її нищать» — ствер-
джував у 1923 р. відомий західно-український полі-
тичний і суспільний діяч першої половини ХХ ст.,
зокрема — головний редактор щоденника «Діло»
(1927—1935), Василь Мудрий [20, с. 22]. За його
ж словами: «Не чужинець і не ворог створить нам
кузню наших культурних вартостей, не він створить
і умовини для повної свободи навчання й науки на на-
шім університеті, але ми самі. Не допустить він до
розкриття й тої нагої правди про нього. Не потрібна
для нього наша психіка свободи, не потрібний дух
волі, а необхідні за це психіка раба та дух резиґнації.
Тим то не він, а ми самі можемо створити незалежно
від нього самі для себе свобідне огнище правдиво на-
шої культури» [20, с. 26—27]. Галичани таки ство-
рили у Львові український університет самостійно;
без підтримки офіційної влади, а при її переслідуван-
нях він таємно діяв з 1921 по 1923 роки.
Друкарські прикраси часопису «Нова Хата». 1925—
1927 рр.
403львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
Завершення визвольних змагань 1917—1920-х рр.
було надто драматичним. Крах сподівань на здобут-
тя незалежності був невимовним болем кожної укра-
їнської душі, проте прагнення жаданої мети не згас-
ло, а набрало нової якості. Українці змінилися. Учас-
ники визвольних подій очолили різні ділянки
громадського життя. Зокрема, хорунжий УСС Оле-
на Степанів стає викладачем гімназії Сестер Василі-
янок, а після усунення з посади польською владою —
з 1935 р. — референтом організаційного відділу Ре-
візійного Союзу Українських Кооперативів, зокрема,
підрозділу кооперативів здоров’я — нового корисно-
го явища в кооперації села [40, с. 49—61, 65—66].
Чотар УСС Іван Тиктор став королем галицької пе-
ріодики, створивши концерн «Українська Преса». Він
«обрав неміряне до того часу поле діяльності: пресо-
вий наступ на зневіреного, збіднілого, не дуже осві-
ченого читача, затиснутого в щілину між жебрацтвом
і національною зневагою» [8, с. 31]. У перший рік офі-
ційної юрисдикції Польщі над Галичиною у Львові
з’явилося понад 20 різнотипних періодичних видань.
14 жовтня 1923 р. до них приєднався «ілюстрований
політично-господарський часопис «Новий час» —
перше дитя Івана Тиктора. Видання починалося сло-
вами: необхідно «враз взятися до дорогого і святого
для всіх нас діла: відбудови втраченого… Новий час
настав! Побідимо вірою в здійснення найвисшого
українського ідеалу і бажанням твердо і організовано
йти до своєї завітної мети!» [12, с. 99].
У другій половині міжвоєнного періоду українці
подолали загальну розгубленість, зуміли зооргані-
зуватися, створити «державу в державі», одною з
характерних рис якої була діяльність потужних ко-
операції та преси, їх взаємодія і взаємопідтримка.
До 1939 р. тільки у Львові виходило 139 україн-
ських часописів [19, с. 112]. У 1939-му Ревізійний
Союз Українських Кооперативів об’єднував
3455 одиниць [40, с. 65].
Український кооперативний рух зростав обабіч то-
гочасних політичних меж. Ця нова форма суспільної
самодопомоги та самоуправління стала дієвою шко-
лою громадського і державницького виховання. Укра-
їнці творили нове національне господарство, власні
заклади праці з доброю оплатою і через це могли бути
певним чином незалежними від окупаційних режи-
мів, самим впливати на становище народу, на різні
ділянки суспільного розвитку. «Відчуженим від
Польської держави українцям Галичини вдалося роз-
будувати сильне громадянське суспільство, охопити
різні сфери національного життя — від виробництва
сільськогосподарської продукції аж до витворення
наукових і культурних цінностей та представництва
українських інтересів на міжнародній арені» [7,
с. 194]. Галичани піднялися до самостійного виготов-
лення різних високоякісних товарів і ще й демонстру-
вали їх на багатьох виставках з явно пропагандною
метою. Прибутки національної кооперації дозволя-
ли цим займатися, а також фондувати інші суспільні
проекти, зокрема розбудовувати українську духовну
культуру. Функціонування кооперації мало політич-
ний і пропагандний ефект як вияв громадської дозрі-
лості українців, було засобом їх об’єднання, вихован-
ня національної честі та гідності [16, с. 496]. За сло-
вами Іллі Витановича «кооперація — це не тільки
економічна самоціль, ні навіть виключно економіч-
ний засіб, а й громадсько-виховна система» [16,
с. 496]. Наприклад, показ виробів українського про-
мислу у Львові у березні-квітні 1936 року під про-
текторатом Союзу Українських Купців та Промис-
ловців і Центросоюзу 2 відбувався у Народному Домі
і починався від прохання про Боже благословення.
Священик доктор Кладочний далі говорив про роз-
виток рідного промислу, справу, яка повинна бути до-
рога кожному українцеві. «Твердість нації проявля-
ється інакше в часі війни, а інакше в часі мира. В об-
личчі війни треба складати кров у жертві за волю, в
часі мира треба сірої, муравлиної праці. Це теж са-
мопосвята, на яку здобувається людина, що має в
серці високі ідеали. Школою самопосвяти є Церков»
[27]. У промові члена управи студентського коопе-
ративу «Торгівельник» Р. Ільницького на відкритті
показу прозвучало таке: «…Війна змінила нас. Зро-
дилась конечність створити третій стан, перебудува-
ти соціяльну структуру нації, дати їй купця і промис-
ловця… Третій стан більшає. За нього треба дбати,
щоб він освідомив собі свої великі господарчі та
загально-національні завдання. Взагалі наш госпо-
дарський рух мусить бути здоровий і морально силь-
ний, мусить дати можливість фахово і морально пе-
ревиховати український нарід в його цілости» [27].
Двотижнева газета Союзу Купців і Промисловців в
одній з передових статей наголошувала на значенні
2 Торгівельний синдикат Товариства «Сільський Гос-
подар».
Романа ДУТка404
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
торгівлі та промислу і закликала до найсуворішої дис-
ципліни стосовно розпоряджень керівництва Союзу:
«Торговля і промисл підносить культуру нації і при-
мушує світ шанувати тих, шо виявляють рухливість
у цих двох царинах. Нарід, який є пасивний у тор-
говлі і промислі, можна прирівняти з пастухами чу-
жих отар. Там, де нема власної торговлі і промислу,
там нема добробуту, нема культури, а є лише чернь
для служби народам, що зуміли піти вище по щаблях
цивілізації» [34]. Настанови А. Шептицького через
пастирський лист до вірних ще як Станиславівсько-
го єпископа давали відчутні результати 3.
Економічні успіхи дозволяли звернути увагу на ес-
тетику виробів, якість облаштування крамниць та ви-
ставок. Новопосталі питання природно увійшли у рус-
ло пошуків створення національно визначеного вигля-
ду і товарів, і приміщень. Найбільше для цього
надавалася стилістика українського народного декора-
тивного мистецтва. Звичайно, кожен підприємець са-
мостійно обирав свій шлях оформлення продукції. Про-
3 «…Єпископ А. Шептицький …хотів бачити народ фі-
зично сильним і розумово розвинутим, закликав його до
християнської дбайливості про сучасні добра. Владика
доводив, що для матеріальної сили народу не потрібно
багато багачів, а вистачить мати пересічну заможність
усіх, пройнятих християнським законом справедливости,
любові і почуття людських обов’язків. Християнською
засадою є єдність народу як запорука його сили та не-
здоланности, головна умова зростання його духовности,
освічености, вчености.
Важливим елементом національного розвитку та само-
утвердження українського народу є виховання молодого
по коління, самостійности його мислення, індивідуальнос-
ти його дій. Головна мета виховання — спрямувати мо-
лодь на оволодіння таємницями економічного розвитку
і, насамперед, промисловости й торгівлі, бо суспільство є
слабким, якщо не має промисловости, й убогим, якщо в
нього торгують чужинці. Молодь треба виховувати чес-
ною, сумлінною, дбайливою, в дусі християнської моралі.
Владика А. Шептицький звертався зі словами заохочен-
ня, ободрення та перестороги до світської інтелігенції,
яка за його словами, є природним просвітителем народу.
Єпископ засуджував легкодухість і брак розсудливости у
тих, хто легковажить або не дооцінює авторитет Христа,
закликав виховувати християнський патріотизм у народі,
наголошуючи на патріотизмі Христа і Павла, на патріо-
тизмі духовенства, яке любить свій народ не словами, а
працею і самопожертвою для добра народу.
А. Шептицький доводив, що роздори, ненависть, зайва
партійність вносять руїну в самі основи буття народу, ни-
щать його з середини» [24, с. 225—226].
те саме вітчизняна традиційна культура на початку
ХХ ст. «стала підґрунтям для розбудови концепцій на-
ціонального мистецтва» [43, с. 70], знову ж — по оби-
два боки політичного кордону, який ділив Україну.
На тлі цих складних, але повних бадьорої надії про-
цесів з’явився кооператив «Українське Народне Мис-
тецтво». Це не була економічно потужна одиниця, але
самодостатня і зростаюча. Працівники «У.Н.М.» самі
визнавали, що «кооператив не працює для зисків
(прибутків. — Р.Д.)» [36]. Проте його значення,
вплив на культурному полі був настільки важливим,
що про «У.Н.М.» не проминають згадати і дослідни-
ки кооперації, і мистецтва, і періодики, бо в усіх цих
ділянках кооператив залишив помітний слід.
У фундаментальній праці з історії української ко-
операції уміщено характеристику діяльності цієї ін-
ституції, як «славно записаної в анналах західно-
українського кооперативного руху» [4, с. 461]. Та-
кож зазначається, що «У.Н.М.» не виявило впродовж
своєї діяльності «особливих матеріальних успіхів,
зате — плановий розвиток організації праці і, пере-
дусім, велику культурно-виховну діяльність [4,
с. 458]. В іншому уже короткому огляді кооперації
міжвоєнного Львова автор не проминув захопленою
згадкою цей кооператив і його часопис «Нову Хату»
[28, с. 173]. Це видання отримувало незмінно висо-
кі позитивні оцінки від своїх сучасників, зокрема —
заступника директора гімназії сестер Василіянок
сестри-матері Северини Париллє, доктора Філаре-
та Колесси [42]. Ілля Витанович називає журнал
висо комистецьким і талановито редаґованим [4,
с. 458]. Проте у кінці ХХ — початку ХХІ ст. від
дослідників української періодики часопис отримує
значно більше визнання своєї вагомості: «Власне з
«Нової Хати» почався найкращий період в історії за-
хідноукраїнської жіночої преси» [17, с. 130].
У статті «Архітектура і мистецтво Львова» до
ювілейного збірника з нагоди 700-ліття міста зі стис-
лим оглядом явищ від княжих часів по 40-ті рр.
ХХ ст. при характеристиці ужиткового мистецтва
«новіших часів» В. Січинський найперше згадує
«У.Н.М.» та часопис «Нову Хату», визнаючи ве-
ликою їх діяльність у цій сфері [32, с. 73].
Кооператив «У.Н.М.» підтримав давню місцеву
специфічну мистецьку традицію Львова, яку місто
зберегло й до першого десятиліття ХХІ ст. Дослід-
ники помітили особливість львівського мистецького
405львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
осередку — переважаючу зорієнтованість уже з най-
давніших часів до ужиткової сфери, розвиненість ре-
місництва, художньої промисловості і поважні досяг-
нення у цих ділянках [32, с. 73; 43, с. 69]. «У.Н.М.»
продовжило також родовід мистецьких об’єднань
Львова, який слушно виводять ще з цехових тради-
цій міста [22, с. 9]. Уже від середини ХІХ ст. «поча-
ли вилонюватись й зовсім нові за суттю об’єднання,
що плекали не стільки фахово-ремісничі традиції, як
естетичну проблематику. Початок ХХ ст. і особливо
міжвоєнне двадцятиліття, залишили яскраві прикла-
ди цієї тенденції, засвідчивши доволі високий мис-
тецький статус Львова в контексті художньої культу-
ри Європи» [22, с. 9—10]. На останню чверть
ХІХ — початок ХХ ст. припадає час зростання ува-
ги до розвитку вітчизняного промислу, організації
художньо-промислових шкіл, пошуків створення
українського національного стилю у церковному мис-
тецтві та промислових виробах, виховання молодих
митців у руслі національних традицій. До перших
об’єднань такої орієнтації належало товариство руко-
дільників «Побратим», засноване у 1872 р. Воно пра-
цювало все ж недовго, передавши весь свій фонд то-
вариству «Просвіта», художні комісії якого займали-
Приклад пристосування мотивів автентичної вишивки для оздоблення портьєр і обруса. За світлиною молодиці у виши-
ваній сорочці зі с. Іза Мармароського жупанату з книги «Народне мистецтво Підкарпатської Русі» (Прага : Пламя,
1927 ; Нова Хата. — 1927. — Ч. 10. — С. 16—17)
Романа ДУТка406
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
ся різноманітними проблемами [22, с. 15]. Про
розвиток національного мистецтва дбало і Наукове
Товариство ім. Шевченка у Львові. Особливу увагу
на розвиток вітчизняного промислу, створення ху-
дожньо-промислових шкіл звертали мистецькі комісії
Політехнічного товариства у Львові та Галицького сей-
му. У 1883 р. утворилося товариство ремісників «Зоря»
для відродження українського ремісництва, національ-
них промислів. У 1898 р. при фінансовій підтримці га-
лицької інтелігенції, а особливо українського співака
Олександра Мишуґи «Зоря» формує товариство
«Руська реміснича і промислова бурса у Львові». До
ради нового товариства входили інтелігенція і робітни-
ки, які прагнули поновити серед українців зацікавлен-
ня ремеслом і промислом [22, с. 16—24].
У русло вирішення вищеокреслених проблем на
початку двадцятих років ХХ ст. увійшов і коопера-
тив «Українське Народне Мистецтво».
«Українське Народне Мистецтво» — жіночий про-
мисловий кооператив з обмеженою відповідальністю
був заснований у Львові, влітку 1922 р. з ініціативи
«Союзу Українок» [1, с. 203]. «Серед усього розма-
їття галицьких громадських жіночих організацій у сфе-
рі релігії, культури, освіти, окремих секцій у національ-
них товариствах («Просвіта», «Рідна школа», «Сіль-
ський господар» тощо) саме воно 4 стало найбільш
репрезентативною спільнотою того часу» [9, с. 15].
Перед ним ставилися поважні завдання. Найперше
сприяти розвитку народного мистецтва і домашнього
промислу, знайти ринки збуту для таких виробів, по-
дбати про зростання їх якості та шляхи здешевлення
їх виробництва, а також поширювати переконання про
цінність пам’яток народного мистецтва і необхідність
їх залучення до повсякденного вжитку. Щоби це все
здійснити кооператив повинен створити майстерні ви-
шивок, мережок, ткацтва, кошикарства, гончарства,
різьблення, дитячих забавок; закласти крамниці ма-
теріалів і приладдя для виконання таких виробів, зор-
ганізувати курси і школи домашнього виробництва,
влаштовувати виставки і музеї. Таку інформацію про
появу нового кооперативу подав «Господарсько-
Коопе ративний Часопис» [41].
Разом з тим у повідомленні містилися цікаві фак-
ти про популярність національного вбрання та руч-
них виробів у тогочасних європейців. Інтелігентне
жіноцтво Чехії, Сербії, Хорватії, Швеції, Фінлян-
дії у свята одягає вбрання, виготовлене за зразками
народного мистецтва. Румунська та сербська коро-
леви приймають закордонних послів та очільників
інших держав у національному одязі. Навіть на ко-
ронації у Румунії більшість присутніх була у народ-
ному вбранні. Також у цій країні поширена мода при-
крашати житло виробами народного мистецтва, бо
вони гарніші від промислових товарів. Таку моду ча-
сопис закликає впроваджувати і в Галичині. Окрім
того, виготовлення ручних робіт дає добрі прибут-
ки. За приклад ставиться Відень, який рятується від
голоду між іншим і домашнім виробництвом. У ту-
тешніх промислових кооперативах чужинці замов-
ляють гапти, в’язання, що дає місту чималі кошти.
Подібну роботу було зорганізовано і серед українок
у таборах біженців під час Першої світової війни, але
це були початкові спроби такого виробництва. Коо-
ператив «У.Н.М.» повинен зайнятися спланованою
систематичною роботою у цьому напрямку. Часопис
зазначає, що працю «є кому повести». Керівник за-
кладу — одна з перших найбільш наполегливих та
заслужених українських кооператорок Емілія Стер-
нюк. Ще до Першої світової війни вона займалася
4 Товариство «Союз Українок».
Європейська мода від «Нової Хати». Проекти моделей
суконь з популярним у 1920-ті роки оздобленням нашива-
ними кораликами (Нова Хата. — 1927. — Ч. 12)
407львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
аналогічною справою — очолювала майстерню на-
родних вишивок у Чернівцях. До дирекції коопера-
тиву увійшли Марія Донцова 5, Марія Громницька 6,
Ірена Домбчевська 7 і Марія Біляк 8. Головою Нагля-
дової Ради згодилася стати Костянтина Малицька 9.
Спершу управління кооперативу містилося у домі
п. Стернюк (вул. Руська, 3). Саме туди належало
подавати зголошення про бажання стати членом ко-
оперативу та грошові внески. «Господарсько-Ко-
оперативний Часопис» вважав, що кожна свідома
громадянка повинна стати членом цього кооперати-
ву, також закликав складати сюди заощадження,
віддавати на комісію роботи з народного мистецтва
та замовляти такі саме у цій установі. Окремі коо-
перативи повинні би теж стати учасниками «У.Н.М.»,
щоби допомогти молодому кооперативу розвинути
корисну для народного господарства діяльність.
Організаційне становлення кооперативу «У.Н.М.»
тривало кілька років: відбувалося нагромадження пер-
винного капіталу з пожертв та членських внесків, а та-
кож і самé залучення громадян до членства в коопера-
тиві. Активну діяльність відновлено щойно влітку
1924 р. з капіталом у 20 доларів з внесків 1922—
1923 рр. (відбулася девальвація польської валюти). До
5 Донцова Марія (дівоче Бачинська) — на час заснуван-
ня «У.Н.М.» — 30 років, — гром. діячка, журналіст-
ка, нар. у с. Сморже Сколів. пов., належала до жіночої
чоти Січових Стрільців під проводом Олени Степанів-
Дашкевич, дружина Дмитра Донцова, закінчила Вищу
торгівельну школу для дівчат у Відні. Виїхала до США
[10, т. 2, с. 576; 26, с. 134—135].
6 Громницька Марія (Карпінська), банкір, гром. діячка, на
час вступу до «У.Н.М.» — 29 років [26, с. 141].
7 Домбчевська Ірена — на час вступу до «У.Н.М.» 36 ро-
ків, культурно-просвітня та громадська діячка, донька
священика Григорія Рибчака, управителька захисту Укр.
Січ. Стр. у Львові, де знаходив опіку в останні роки
життя І. Франко, з 1949 — в США, дружина Рома-
на Домбчевського, гром. діяча, члена дипл. місії УНР в
Празі, адвоката, публіциста. У 39 р. був вивезений біль-
шовиками [10, т. 2, с. 561; 26, с. 143].
8 Біляк Марія (дівоче Ляхович) — на час вступу до «У.Н.М.»
28 років — гром. діячка, чл. Гол. Управи Союзу Українок у
Львові, на еміграції — голова Об’єднання Укр. Жінок англ.
зони окупації Німеччини, референт СУ Америки.
9 Малицька Костянтина — на час вступу до «У.Н.М.»
50 років, псевдо — Віра Лебедова Дністрова Чайка, пись-
менниця, педагог, журналістка, гром. діячка, заст. Голови
Світового Союзу Українок, нар. в с. Кропивник Калуськ.
пов., автор слів пісні «Чом, чом, чом, земле моя …» [10,
т. 4, с. 1449; 26, с. 158].
листопада 1925 року до кооперативу приєдналося
165 осіб. До Наглядової Ради на той час входили: го-
лова Стефанія Монцібович, заступник Ірина Лежогуб-
ська, секретар Анна Вергановська, члени — Марія
Струтинська, Соломія Охримович, Стефанія Савиць-
ка 10, Стефанія Чижович 11. До Управління кооперативу
належали Ірина Макух 12 — голова організаційної і про-
мислової секції Союзу Українок, Марія Громницька,
Софія Федак та їх заступниці Стефанія Прокопишин-
Бекесевич, Марія Ут рус ко-Мельник. На Надзвичай-
них загальних зборах членів кооперативу у листопаді
1929 р. підтверджено його початкове завдання — ство-
рити осередок плекання українського народного мис-
тецтва. Подібні об’єднання вже існували у Косові (май-
стерня килимів і гуцульських вишивок) та у Чорткові
(промисловий кооператив з аналогічною назвою). Їх
вироби були призначені здебільшого на експорт, а тому
лише «вакаційні принагідні гості мають змогу любува-
тися красою й пишністю тих безцінних вартостей на-
шого народного мистецтва» [33]. Тому кооператив
«У.Н.М.» власне покликаний розповсюджувати ви-
роби народного мистецтва серед найширших кіл укра-
їнського громадянства. Через започатковане у червні
1925 року видання часопису «Нова Хата» планували
зацікавити жінок народним мистецтвом настільки,
щоби воно стало необхідним у щоденному житті, а не
тільки у свята. Наступним завданням визначили при-
10 Савицька Стефанія — на час вступу до кооп. —
34 роки, гром. діячка, економіст, навч. в Торгівельній
академії у Відні, ув’язнена 1924 року разом з Ольгою
Басараб, дружина Михайла Матчака, гром. діяча, пу-
бліциста, видавця, старшини Укр. Січ. Стр., ад’ютанта
полк. Коновальця, посла до пол. сейму (1928—1930),
власника видавництва «Ізмарагд» у Львові, 1947 року
заарештованого у Відні, помер на засланні в Потьмі [10,
т. 4, с. 1492, т. 7, с. 2681; 26, с. 166].
11 Чижович Стефанія (зам. Пушкар) — на час вступу до
«У.Н.М.» 24 роки, гром. діячка в Галичині і США, про-
мисловий інженер, психотехнік, чл. Управи і голова СУ
Америки і ін. укр. жін. спілок Америки, директор мист.
кооп. «Базар» у Філядельфії, дружина Миколи Пушка-
ра, мовознавця, доцента Львів. у-ту [10, т. 7, с. 2420].
12 Макух Ірина (зам. Павликовська) — на час вступу до
«У.Н.М.» 24 роки, гром. діячка, співзасновниця і член
Управи Союзу Українок, т-ва «Укр. Захоронка» і «Ва-
каційній Оселі» у Львові, донька Івана Макуха, адвока-
та, гром.-політ. і кооп. діяча, посла до Галицького сейму,
дружина Ю. Павликовського, сенатора, голови Ради
Ревізійного Союзу Українських Кооператив [10, т. 4,
с. 1444, т. 5, с. 1917; 26, с. 157—158].
Романа ДУТка408
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
дбати приміщення для власної крамниці з виробами на-
родного мистецтва. Але це вважали можливим, коли
членство зросте до 400—500 осіб, які вкладуть необ-
хідний капітал [33]. У кожному числі «Нової Хати»
друкувався заклик до українських жінок вступати до
кооперативу для кращої і швидшої реалізації накресле-
них завдань, для виконання великої мети: пропаганди
українського народного мистецтва, вдосконалення
української домашньої культури та творення джерел
заробітку для сільського жіноцтва. Проте такої кіль-
кості членів «У.Н.М.» не досягнуло, але доволі швид-
ко розгорнуло успішну видавничу і виробничу діяль-
ність. Культурно-виховний вплив кооперативу охопив
усі західноукраїнські землі та діаспору, налагоджено
зв’язки з головними осередками української еміграції
у Європі, Америці, навіть — в Китаї. Вільні контакти
з Центрально-Східною Україною не були можливими,
але постійний зв’язок все ж підтримувався, особли-
во — в ділянці студій народного мистецтва, також ко-
операції та жіночого руху.
Число членів кооперативу не було сталим і коли-
валося в межах 160—120 осіб. Дирекція намагала-
ся приєднати до членства також усіх вишивальниць,
які виконували замовлені роботи, чи надавали до
продажу власні твори. Вони повинні були вносити
5% від отриманого тут прибутку. Перехід «У.Н.М.»
в ранг кооперативу виробників був занадто склад-
ним процесом і це не зреалізувалося. На 1936 р. се-
ред 121 члена було три селянки, п’ять ремісниць,
одна фізична робітниця, 45 жінок інтелігентних фа-
хів, сім промисловців та 60 інших осіб, переважно
дружин інтелігентів [33; 4, с. 459, 496].
До осіб, які найдовше були при керівництві коо-
перативу і кому найбільше вдалося посприяти його
розвитку та втіленню смілих проектів І. Витанович
[4, с. 459] відносить багатолітнього керівника На-
глядової Ради Ірину Бонковську 13, членів Ради —
С. Савицьку-Матчак, С. Бекесевич, Стефанію
Монцібович, Неонілю Терлецьку, члена Контроль-
ної комісії — Ольгу Бачинську 14.
13 Бонковська Ірина — до «У.Н.М.» прийшла у 30 років
у 1928 р., економіст, банкір, член редколегії ж. «Нова
Хата», Управи кооп. «У.Н.М.», економіст Гіпотечно-
го Земельного банку у Львові, у кінці війни емігрувала
на Захід, працювала в кооперативах «Жіноча праця» у
Мюнхені та «Базар» у Філадельфії [26, c. 136].
14 Бачинська Ольга нар. 1876 р. в родині урядовця залізниці у
Стрию, найстарша представниця жіноцтва на керівній посаді
Більшість членів керівництва кооперативу та редак-
ції часопису були випускницями дівочої гімназії Сестер
Василіянок у Львові. Заклад був призначений найпер-
ше для піднесення національної свідомості і загальної
культури українського громадянства через відповідне
виховання та освіту майбутніх матерів, а відтак їх впли-
ву на власних дітей, а також — на оточення. Другою
метою було плекання кадрів для розвитку української
національно-громадської діяльності [13, с. 32]. Своє
призначення гімназія успішно виконувала. За час іс-
нування (1906—1939) з її стін вийшли сотні освіче-
них патріоток. Величезний вплив на формування заці-
кавлень та переконань гімназисток мала заступник ди-
ректора сестра-мати Северина Париллє, єврейка за
походженням, ревна українська патріотка за погляда-
ми і ділами. Саме цій особі гімназистки завдячували
прищеплення великої любові до українського народно-
го мистецтва. Сестра-мати сформувала при гімназії по-
важний етнографічний музей, захопила колекціонуван-
ням і педагогів гімназії, і учениць, і їх батьків. Для гім-
назисток музей був доступним постійно, вони могли
знайомитися з творчими висотами народу, що сприяло
формуванню здорового повноцінного національного ес-
тетичного смаку. Для засновниць кооперативу
«У.Н.М.» плекання українського народного мистецтва
стало поважною справою життя, свідомим вибором ко-
рисного чину для збудови рідного народу. Сестра Се-
верина співпрацювала з кооперативом впродовж усіх
років його існування, зокрема, над визначенням пито-
мих закономірностей українського народного вбрання,
способах його популяризації [18, с. 78]. На сторінках
«Нової Хати» вона уміщувала спогади, етнографічні
розвідки, нариси різної тематики.
Першою структурною одиницею кооперативу ста-
ло видавництво «Нової Хати», а його першою продук-
в укр. кооп. русі, чи не перша з українок закінчила Торгівель-
ну школу, дружина адвоката І. Бачинського, під час Першої
світової війни зорганізувала першу допомогу харчами і ліка-
ми Укр. Січ. Стрільцям, керувала харитативною службою у
таборі виселенців в Ґмінді, подружжя Бачинських передало
Національному музеєві величезну збірку народних виши-
вок. Ольга — член численних товариств жіночих, коопе-
ративних, харитативних, одна з директорів «Маслосоюзу».
Другу світову війну пережила важко, бачивши руйнування
довголітніх надбань громадської праці, фізичні і моральні
муки близьких і знайомих. Саму її німці викинули з власної
домівки, де пропали численні пам’ятки українського народ-
ного мистецтва. Померла у лікарні в Стрию у 1951 році [10,
т. 1, с. 1001—1003; 3, с. 413—114].
409львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
цією були часописи, зразки узорів до ручних робіт та
монограм, і таблиці кроїв. Саме з цим «У.Н.М.» впер-
ше вийшло на публічний огляд на Станіславівському
ярмарку у 1926 році [37]. Безпосередньо після першої
ширшої презентації товариства розпочато виконання
ручних робіт із застосуванням народних вишивок. Во-
сени 1927 року на Хліборобській виставці у Стрию
«У.Н.М.» вперше демонструвало свої ручні роботи:
вишиванки, пристосовані до облаштування сучасних
помешкань та оздоблені вишивкою модні жіночі сукні
[38, c. 1—2]. Кооператив відразу здобув великий успіх,
зросла кількість замовлень. Праці «У.Н.М.» швидко
чи навіть стрімко здобули популярність серед широких
кіл українського і не українського громадянства у ме-
жах країни та закордоном. Важливим і цінним було те,
що у виробах «У.Н.М.» строго дотримувалися точно-
го відтворення першоджерела.
Спершу кооператив об’єднував поодиноких ви-
шивальниць у місті та по селах, яким надавав замов-
лення або приймав для збуту їх власні твори. Відтак
почав зорганізовувати групи вишивальниць («ви-
шивкарські станиці») під керівництвом інструкто-
рок у різних місцевостях по хатах селян (на Львів-
щині, Яворівщині, Самбірщині, Стрийщині, в око-
лицях Городка, Борщева та ін.) [4, c. 459; 36].
Перший такий осередок заснований у 1927 р. у
с. Пчани на Жидачівщині. Інструктор Іванна Білин-
ська керувала роботою 40 дівчат-селянок, які на той
час виготовляли більшість виробів кооперативу. По-
стійні групи майстринь дозволяли ритмічно працю-
вати і вчасно виконувати замовлення [38, c. 1—2].
На 1936 р. «У.Н.М.» мало 13 стабільних майсте-
рень, у яких працювало близько 500 вишивальниць,
переважно селянок, що виконували роботи за пода-
ними зразками [4, c. 459].
Важливою ділянкою роботи кооперативу було усу-
нення лихварського посередництва в постачанні ма-
теріалів і знарядь праці, а особливо — при збуті го-
тових виробів. Багато посередницьких структур не
тільки визискували домовиробників. Незмірно гір-
шою шкодою їх дій було ламання мистецьких уподо-
бань народу: замовлення виконувалися за смаками
посередників, які не шанували і не розуміли худож-
ньої вартості автентичних народних виробів. «У.Н.М.»
розпочало енергійну й ефективну протидію цьому яви-
щу і за допомогою економічно-кооперативних захо-
дів, і через свій журнал «Нову Хату».
Поява часопису у червні 1925 р. на рік випере-
дила, як уже зазначалося, виробництво вишивок у
кооперативі. «Нова Хата», початково звернена до
інтелігенції, швидко стала потрібною, очікуваною і
улюбленою серед усіх верств галичан та в усіх осе-
редках української діаспори. А про політичне зна-
чення журналу, його націєтворчий потенціал свід-
чать, зокрема, непоодинокі випадки конфіскації ти-
ражу часопису польською окупаційною владою 15.
Пояснення конфіскації та тексти постанов судів ре-
дакція повинна була видруковувати на першій сто-
рінці наступного числа журналу. За даними поль-
ської статистики лише 1932 р. українські газети
зазнали 343 конфіскації [25, c. 79]. Для комуніс-
тичної влади журнал «Нова Хата» був настільки
небезпечним, що всі випуски були заблоковані у
спецфондах. У бібліотеках при кадебістській систе-
мі довоєнна українська періодика була предметом
найбільш суворого нагляду як найбагатше докумен-
тальне джерело. Бо за відсутності власного держав-
ного апарату українці намагалися у пресі фіксувати
найголовніші події з життя народу на етнічних те-
риторіях та в діаспорі [15, c. 3].
За 14 років з червня 1925 по вересень 1939 він
з’являвся 198 разів, з 1925 по 1934 рр. — раз у мі-
сяць, з 1935 по 1939 — як двотижневик.
15 Число 3 за 1929. — за публікацію матеріалів про Ольгу
Басараб (Нова Хата. — 1929. — Ч. 4. — С. 2); Чис-
ло 23 за 1937 (Нова Хата. — 1937. — Ч. 24. — С. 1);
Число 21 за 1938 р. — за статтю «В листопадові дні»,
бо вона за ухвалою Окружного суду пропагує українські
націоналістичні сепаратистські гасла і публічно закликає
до повалення влади (Нова Хата. — 1938. — Ч. 22—
23. — С. 1).
Редакційна колегія «Нової Хати». Зліва направо: Марія
Громницька, Євгенія Вербицька, Константина Малицька,
Стефанія Савицька, Лідія Бурачинська, Ірина Бонков-
ська, Олена Залізняк, Ірина Ґурґула. 1934 р.
Романа ДУТка410
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
За початковим задумом видавців «Нова Хата»
повинна була знайомити читачок з новинами євро-
пейської моди та бути порадником у справах домаш-
нього господарства. У перших числах часопису біль-
шість сторінок була зайнята зразками модного жіно-
чого вбрання. Та вже через пів року з початку
виходу було окреслено вищі завдання журналу: фор-
мувати належну культуру домашнього господарства,
українізувати всі можливі його ділянки, а також роз-
вивати активну громадську позицію жіноцтва. Важ-
ливою частиною праці редакції був розвиток україн-
ського народного мистецтва через поширення інфор-
мації про народну творчість взагалі та про її цінність;
переконування читачок впроваджувати у щоденний
ужиток автентичні пам’ятки народного мистецтва чи
їх точні копії, а також пропаганда модерного засто-
сування його традицій. Європейська мода й надалі
була присутня на сторінках журналу, але поступово
її потіснили моделі з національною стилістикою. Ре-
дакція намагалася формувати українську моду.
Головними редакторами «Нової Хати» були Ма-
рія Громницька (1925—1926), д-р Марія Фуртак-
Деркач 16 (1926—1929) і Лідія Бурачинська 17
16 Деркач Марія Дем’янівна (Фуртак-Деркачева) — при-
йшла до кооп. у 30 років — літературознавець, нар. в
с. Стусів, тепер Теребовл. р-ну, зак. Празький ун-т, піш-
ла з редакції через звинувачення у «прокомуністичних»
поглядах, пропагуванні радянської України. По Другій
світ. війні працювала в системі АН УРСР, зокрема, у
Наук. б-ці ім. Стефаника у Львові [26, с. 143].
17 Бурачинська-Рудик Лідія — прийшла до «У.Н.М» у
28 р., журналістка, гром. діячка, нар. в с. Гринява, те-
пер Верховин. р-ну, сер. освіту здобула в Німеччині,
зак. Вищу економічну школу в Празі, редактор «Нової
(1930—1939). До редакційної колегії належали
С. Савицька, Марія Морачевська (учителька при-
кладного мистецтва), К. Малицька, О. Залізняк,
Е. Вербицька, Уляна Старосольська, І. Гладка,
І. Ґурґула. З еміграції у Празі співпрацювали: Ха-
ритя Кононенко (розстріляна гестапо на Волині, під
час Другої світової війни), Валерія О’Коннор-
Вілінська, Зінаїда Мірна, Софія Русова, Платоні-
да Щуровська-Росіневич [4, c. 461].
Засновники «Нової Хати» бажали дати україн-
ському жіноцтву «свій» журнал, «прогнати з україн-
ських хат чужі видання» і спонукати широкі кола жі-
нок до активної співпраці з часописом. Важливо, що
працівники редакції закликали громадянок надсила-
ти свої літературні і науково-популярні праці, «хто
охочий приложити своїх рук до духового збагачення
нашого жіноцтва…», вони всіляко бажали збудити у
жінці творчі сили, щоби вона не була «робучою ма-
шиною, а творцем-мистцем» [5]. Редакція намагала-
ся заповнити сторінки різноманітними цікавими ма-
теріалами, також і тісно пов’язаними з сучасністю:
окрім виконання головного призначення — плекан-
ня народного мистецтва і домашньої культури, задо-
вільнялися літературні інтереси читачок, запити жінки-
матері, жінки-господині; висвітлювалися події та про-
блеми жіночого руху в Україні та світі.
Організатори видання часопису «Нова Хата» ви-
знавали, що «гурток «одчайдушних» жінок, без ма-
теріяльних засобів і без видавничої практики взявся
за видання жіночого журналу». Одні глузували, дру-
гі вичікували, що з того вийде, а були такі що пора-
дили й допомогли вийти у світ першому жіночому
журналові, що обрав за мету пропагувати народне
мистецтво й домашню культуру. На закінчення чет-
вертого року видання організатори визнали, що
«тверді підмурівки вже покладено, до праці приєд-
налися нові поважні співробітники, які прикрасили
видання своїми цінними працями». Тепер є важли-
вим на цій основі збудувати будівлю, яка би «стала
незаступною складовою частиною нашої культури»»
[39]. І це їм направду вдалося.
Хати», з 1949 — у США, вчителювала, редактор органу
Союзу Українок Америки «Наше Життя» (1951—1972)
та «Вісти СФУЖО» (з 1949), заст. і голова СУА, член
правління НТШ, автор численних публікацій, зокрема
статей до Енц. Укр.-ва, кількох монографій, мешкала у
Філадельфії [26, с. 137].
Управління кооперативу «Українське Народне Мисте-
цтво»: Директор Ірина Макух-Павликовська, інженер
Сте фанія Чижович. 1934 р.
411львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
У перші роки видання часопис пропагував народ-
не мистецтво, уміщуючи дві сторінки ручних робіт
із застосуванням народних узорів, а також подавав
статті на теми з народного мистецтва або шляхетно-
го влаштування оселі. Такі матеріали готували: Со-
фія Вальницька, Ірина Ґурґула, Наталя Коцюбин-
ська (з Києва), сестри Кульчицькі, Ярослава Му-
зика, Марія Рудницька-Охримович, Стефанія
Савицька, професор Свєнціцький [39].
Відомості про раціоналізацію хатнього господар-
ства, гігієну жінки, жіночий спорт, виховання ді-
тей, кухню, домашнє шитво формували Осипа За-
клинська, Софія Мійська, Зінаїда Мірна, Марія
Омельченко, д-р Софія Парфанович, інж. Ліда
Пахоліхова (з Чехії), Олекса Саламончук і Олена
Федак-Шепарович [39].
У літературній частині уміщували матеріали про
визначних українок та іноземок, оригінальні опові-
дання та переклади. Стисло повідомляли про за-
гальний культурний рух в Україні, включно з підра-
дянською територією. Такі публікації готували
М. Бачинська-Донцова, К. Бобикевич, Олена Вер-
гановська, С. Дністрянська, Остап Грицай, Олена
Залізняк, Уляна Кравченко, Юрій Кисілевський,
Я. Лагодинська, Константина Малицька, О. Мо-
гульська, Софія Олеськів-Федорчак, Марія Роз-
дольська, Мілєна Рудницька, Н. Рудницький,
А. Свєнціцька, Степан Сірополко, Дарія Старо-
сольська, Анна Тарасевич-Ортинська, Михайло
Матчак, І. Федорович-Малицька [39].
Редактор «Нової Хати» Марія Фуртак у підсум-
ках за перші чотири роки праці зазначає: «Цей під-
сумок хоч і не блискучий, але не вбогий, з огляду на
умови, в яких доводиться працювати» [39].
З 1928 р. щоквартально передплатниці «Нової
Хати» отримували таблицю кроїв. Креслення лекал
можна було придбати до кожної моделі, поміщеної у
часописі. З 1929 р. почалося щоквартальне видання
кольорових узорів українських вишивок на окремих
аркушах (за величиною аркуша журналу) як безко-
штовного додатку до часопису. Узори добиралися з
музеїв та присланих до кооперативу пам’яток.
З 1935 р. відділом народного мистецтва керувала
спеціальна фахова Колегія ручних робіт так, щоби ця
рубрика у «Новій Хаті» охопила якнайповніше істо-
рію українського орнаменту. Від цього року додат-
ками були чотири кольорові таблиці узорів, два ар-
куші кроїв, два аркуші узорів, пристосованих до су-
часних виробів (напр. для фелону і хоругви) [21].
Початково накреслені для себе завдання ще у 1922 р.
«Українське Народне Мистецтво» здійснювало не са-
мостійно, а спільно з кількома іншими кооперативами.
Зокрема, з львівським — «Комета», який виготовляв
полотна, з кооперативом «Гуцульщина» і спілкою «Гу-
цульське Мистецтво» з Косова, з кооперативом «Ріль-
ник» з Вільшаниці та іншими кооперативами Яворів-
щини, які займалися збутом плетінок з шувару та лози
і виробів з дерева [4, c. 459]. «У.Н.М.» співпрацюва-
ло з художньою майстернею сестер Кульчицьких у Пе-
ремишлі. Найтіснішою була співпраця з найстаршим
галицьким кравецьким кооперативом «Труд», засно-
ваним у 1900 р. [4, c. 458]. Багато членів «У.Н.М.»
були одночасно членами «Труду», зокрема, відома гро-
мадська діячка Олена Охримович-Залізняк, яка у ве-
ресні 1927 р. очолила управління «Труду». У двадця-
тих роках цей кооператив мав відділи сукні, білизни,
крамницю з кравецьким приладдям і вишивками, шко-
лу крою і шиття на 70 учениць і приблизно 450 членів.
Кооператив «У.Н.М.» користувався приміщеннями
«Труду» для власних потреб. Так як «Труд» і Союз
Українок у Львові не мали власного видання до
1935 р. — «Нова Хата» уміщувала на своїх сторінках
інформацію про події у цих об’єднаннях.
Одною з ланок структури кооперативу були крам-
ниці для збуту виробів народного мистецтва та ма-
теріалів і знарядь, які одночасно виконували роль
виставкових салонів. 1 січня 1928 р. «У.Н.М.» від-
крило власний «склад» при вул. Словацького, 14 на
І поверсі 18. Там розміщувалася і редакція «Нової
Хати» з відділом мод і ручних робіт [30]. Окрім ви-
шивок, розпочали продаж також дерев’яних і кера-
мічних гуцульських виробів. 8 жовтня 1928 р. через
економічні труднощі кооператив переніс своє розта-
шування до будинку «Труду», на площу Ринок, 39.
Там же містилася редакція і адміністрація журналу
«Нова Хата» [30]. Відтак, з покращенням фінан-
сового стану, було придбане приміщення для крам-
ниці при вул. Костюшки, 1. Участь кооперативу у
«Льонарській» виставці у Варшаві дала поштовх для
відкриття постійної крамниці у формі салону-
виставки при найрухливішій вулиці міста (Маршал-
ківська, 97 а). Цей осередок забезпечував кращий
18 Тобто — над приміщенням партеру.
Романа ДУТка412
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
збут вишивок та інших виробів художніх промислів.
«Нова Хата» повідомляла, що у чужому середови-
щі, у центрі жвавого промислового і господарсько-
го руху, розкішного життя, ці речі не першої потре-
би, мали особливий попит. Тутешнє жіноцтво не вміє
вишивати і не займається вишивкою для розваги і
насолоди, як це є в Україні, коли майже кожна жін-
ка чи у місті, чи в селі має клуночок з приладдям до
вишивки чи в’язання зі зразками узорів і рисунків.
Через те львівська крамниця «У.Н.М.» головним
чином продає матеріали до ручних робіт [36]. Збут
ручних робіт був налагоджений у США, Канаді,
Англії при підтримці різних тутешніх українських
об’єднань [29; 4, c. 459].
«У.Н.М.» намагалося поширити діяльність і на
інші, окрім вишивки, галузі народних промислів, на
модерне пристосування і збут художніх виробів з де-
рева, килимів, скатертин, хідників, вибійчаних та
фарбованих натуральними барвниками текстильних
речей. Кооператив став центром збуту та посеред-
ником для такого виду промислів, а також централь-
ною гуртівнею постачання матеріалів до ручних ро-
біт: ниток, пряжі, полотен і подібне. Продавалися
також і взірці візерунків [4, c. 458].
Ще одною зі структурних складових «У.Н.М.»
був Музей кооперативу. Редакція «Нової Хати» за-
кликала читачок надсилати різні пам’ятки, які «ста-
нуть загальнонародним добром, а ми виконаємо по-
трібну культурну роботу» [11]. «Львівські музеї не
мають повних збірок ноші з усіх частин України, не
мають навіть комплетів найбільш характерних зраз-
ків галицької селянської ноші; швидше їх можна зна-
йти в етнографічних музеях Відня, Петербурга, Бу-
дапешта» [23]. Через те виготовлення моделей за
народними традиціями у Львові «справляє значні
труднощі щодо збереження чистоти стилю» [23].
Про надіслані до мистецького відділу пам’ятки для
Музею повідомляла «Нова Хата». Мистецький від-
діл кооперативу «У.Н.М.» користувався етногра-
фічними збірками вишивок Клубу Русинок, Музею
НТШ, збірками Озаркевич-Величкової, Ольги Ба-
чинської, Данила Щербаківського з Національно-
го музею та друкованими виданнями і альбомами
Олени Пчілки, Клубу Русинок та ін. [6].
У 1935 р. було засновано Клуб «Нової Хати», який
здобув велику популярність — це товариський клуб
для ближчого і безпосереднього контакту з передплат-
ницями часопису, для членів кооперативу і його гос-
тей надавалася можливість перечитати свіжі щоденні
часописи, переглянути ілюстровані журнали, побува-
ти на дискусійних вечорах на актуальні теми. Відкрит-
тя Українського Жіночого Клюбу при «Новій Хаті»
відбулося 23 вересня. Він повинен був діяти щоден-
но з 17 по 20 годину, а «клюбові сходини» з програ-
мою планувалося проводити щопонеділка [36]. Клуб
часто влаштовував у Львові, часом і по інших містах
Галичини дискусійні вечори з показами мистецьких
пам’яток, народної ноші, модерного хатнього обла-
штування і господарювання, покази досягнень моло-
дого українського промислу. Цією ділянкою праці ко-
оперативу керувала член редколегії часопису «Нова
Хата» — Н. Гаврих-Костецька [4, c. 459].
Члени кооперативу «У.Н.М.» брали активну учать
в українському громадському і кооперативному русі, у
підтримці зв’язків з міжнародними жіночими та жіно-
чими кооперативними об’єднаннями, представлені Укра-
їни на їх з’їздах, конгресах і под. Журнал «Нова Хата»
гідно репрезентував українську культуру та модерний
жіночий український рух закордоном [4, c. 459].
«Українське Народне Мистецтво» — промисло-
вий кооператив, заснований 1922 р. ґроном високо-
освічених та суспільно активних осіб зі львівського
українського інтелігентного жіноцтва. Він був одним
з вельми дієвих чинників творення національно-
культурного феномену Галичини. Серед нечислен-
них галицьких промислових кооперативів, здебіль-
шого кравецьких та торгівельних, «Українське На-
родне Мистецтво» було особливим винятком через
обрану незвичайну мету — підтримку народного
мистецтва, найперше вишивки, та плекання домаш-
ньої культури. Працівники кооперативу боролися за
українську ідею через пропаганду українізації того-
часного міського вбрання, облаштування житла та
храму. Вони намагалися засобами народного мисте-
цтва утвердити почуття національної належності
найперше серед міської частини українського сус-
пільства, яка, як відомо, зазнавала найбільшого аси-
міляційного впливу. Утвердити «український стиль»
у повсякденні, у творенні національно означеного
сучасного модного одягу та облаштування помеш-
кання є незаперечною високою заслугою кооперати-
ву. «У.Н.М.» намагалося українізувати якнайбіль-
шу частку предметного оточення українця та усі різ-
новиди і компоненти вбрання — від білизни і
413львівський кооператив «Українське Народне Мистецтво»: передумови створення…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
пляжних костюмів до вечірньої сукні. Проблема
українізації міського вбрання, української моди не
втрачає актуальності відколи її означили діячі коо-
перативу «У.Н.М.».
Досвід кооперативу «Українське Народне Мисте-
цтво» з огляду на величезний потужний культурний
вплив, дієвість застосованих засобів для досягнення
поставленої мети гідний поновлення і поширення на
терені Української держави. Успішна і плідна діяль-
ність кооперативу у пору підневільного стану країни
вельми актуальний для українського суспільства по-
чатку ХХІ ст., бо подає випробувані, практичні засо-
би збереження і розвитку національного мистецтва.
1. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки у гро-
мадському житті Західної України. 1884—1939 /
Марта Богачевська-Хомяк [переклад за виданням :
Martha Bohachevsky-Chomiak. Feminists Despite,
Themselves : Women in Ukrainian Community Life,
1884—1939. — Edmonton : University of Alberta,
1988]. — К. : Либідь, 1995. — 424 с. + іл.
2. Богачевська-Хомяк М. Крок за кроком. Вступ /
Марта Богачевська-Хомяк, д-р істор. наук, проф.
(США) // Дядюк Мирослава. Український жіночий
рух у міжвоєнній Галичині. Між гендерною іден тич-
ністю та національною заангажованістю. — Львів :
Астролябія, 2011. — С. 5—6.
3. витанович і. Прояви національно-економічної свідо-
мости в українській громадській думці й науці / Ілля
Витанович // Витанович І. Історія українського коо-
перативного руху. — Нью-Йорк : Товариство україн-
ської кооперації (ТУК), 1964. — С. 40—43.
4. витанович і. Співпраця жінок в західньо-укра їн-
ському кооперативному русі / «Українське Народнє
Мистецтво» // Витанович І. Історія українського ко-
оперативного руху. — Нью-Йорк : Товариство укра-
їнської кооперації (ТУК), 1964. — С. 455—461.
5. Від Видавництва // Нова Хата. — 1927. — Ч. 12. —
С. 20.
6. В справі збирання народних вишивок / редакційна
стаття // Нова Хата. — 1929. — Ч. 8—9. — С. 5.
7. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування мо-
дерної української нації ХІХ—ХХ ст. / Я. Грицак. —
К. : Генеза, 1996. — 360 с. + іл.
8. Думанська О. «…За ктиторів та доброчинців» /
О. Думанська // Іван Тиктор: талан і талант : моно-
графія / Надія Зелінська, Лідія Сніцарчук, Е. Огар
та ін., керів. авт. колективу О. Думанська. — Львів :
Українська академія друкарства, 2007. — С. 25—33.
9. Дядюк Мирослава. Український жіночий рух у між-
воєнній Галичині. Між гендерною ідентичністю та на-
ціональною заангажованістю : монографія / Миросла-
ва Степанівна Дядюк ; видання Львівської наукової
бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. — Львів :
Астролябія, 2011. — 368 с. + іл.
10. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина :
в 11-ти т. / репринтне відтворення видання 1955—
1984 рр. ; відп. ред. Володимир Кубійович. — Львів :
НТШ, 1993—2003. — 4015 с.
11. Збірка народних узорів «Нової Хати» / редакційна
стаття // Нова Хата. — 1929. — Ч. 6. — С. 8.
12. Зелінська Н. Газета «Новий час» / Надія Зелінська //
Іван Тиктор: талан і талант : монографія. — Львів :
Українська академія друкарства, 2007. — С. 99—110.
13. ісаїв Петро. Нарис історії гімназії Сестер Василіянок
у Львові / П. Ісаїв // Український Архів. Пропам’ятна
книга гімназії Сестер Василіянок у Львові / ред. коле-
гія : гол. редактор Василь Лев, члени Анна Кобрин-
ська, Дора Рак, Степанія Бернадин і ін. — Т. ХХІІ. —
Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто : НТШ у
Нью-Йорку, 1980. — С. 17—35.
14. крип’якевич і. Історія України / Іван Петрович
Крип’якевич ; ред. колегія Ю.П. Дяченко, В.О. За-
млинський, Л.Г. Мельник і ін., Ф.П. Шевченко (го-
лова). – Львів : Світ, 1990. — 520 с.
15. крушельницька л.і. Передмова / Лариса Іванівна
Крушельницька // Зб. праць наук.-дослід. центру
пе ріодики / ред. кол. : М.М. Романюк (відп. ред.) та
ін. — Вип. 1. — Львів : Львівська наукова бібліотека
ім. В. Стефаника НАН України, 1994. — С. 3—5.
16. кость С. Західноукраїнська преса першої половини
ХХ ст. у всеукраїнському контексті (засади діяльнос-
ті, періодизація, структура, особливості функціонуван-
ня) / Степан Андрійович Кость. — Львів : Видавни-
чий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. — 514 с.
17. кость С. Жіноча преса / Степан Кость // Вісник
Львів. ун-ту. Серія журналістики. — 2007. —
Вип. 30. — С. 123—141.
18. лев василь. Мати Северина Париллє, ЧСВВ / Ва-
силь Лев // Український Архів. Пропам’ятна книга
гімназії Сестер Василіянок у Львові. — Т. ХХІІ. —
Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто : НТШ у
Нью-Йорку, 1980. — С. 77—79.
19. Мориквас Н. Меланхолія Степана Чернецького : есей /
Надія Мориквас. — Львів : Світ, 2005. — 384 ст. + іл.
20. Мудрий василь. Змагання за українські університети
в Галичині / Василь Мудрий ; редактор Олег Рома-
нів // Василь Мудрий. Українознавча бібліотека
НТШ. — Ч. 12. — Львів ; Нью-Йорк : НТШ,
1999. — 194 с. + іл.
21. На порозі нового року / ред. стаття // Нова Хата. —
1935. — Ч. 2. — С. 2 (Обкладинка).
22. Нога О., Яців Р. Мистецькі товариства, об’єднання,
угрупування, спілки Львова. 1860—1998. Матеріали
до довідника. До 100-річчя Товариства для Розвою
Руської Штуки / Олександр Нога, Роман Яців. —
Львів : Українські технології, 1998. — 122 с.
23. О. З. Примітки з приводу конкурсу / Олена Заліз-
няк // Нова Хата. — 1928. — Ч. 7—8. — С. 12.
Романа ДУТка414
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 3 (105), 2012
24. Пашук а. Українська церква і незалежність України:
Монографія / Андрій Пашук. — Львів : Видавничий
центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 364 с.
25. Передирій в. Журнал «Нова Хата» як тип видання
(1925—1939 рр.) / Валентина Передирій // Зб.
праць наук.-дослід. центру … — С. 79—89.
26. Передирій в. Українські періодичні видання для жінок
в Галичині (1853—1939 рр.). Анотований каталог /
Валентина Андріївна Передирій. — Львів : Мета,
1996. — 192 с. + іл.
27. Показ виробів українського промислу у Львові //
Торговля і Промисл. — 1936. — Ч. 6. — С. 1.
28. Раковський Р. Львів — централя української ко-
операції / Роман Раковський // Наш Львів. Юві-
лейний збірник. 1252—1952. — Нью-Йорк : Черво-
на калина, 1953. — С. 170—174.
29. Ріжні вісти // Нова Хата. — 1928. — Ч. 7—8. — С. 9.
30. Ріжні вісти // Нова Хата. — 1928. — Ч. 11. —
С. 18.
31. Романів О. Національна вища школа як фактор самозбе-
реження українства / Олег Романів // Мудрий Василь.
Змагання за українські університети в Галичині. —
Львів ; Нью-Йорк : НТШ, 1999. — С. 7—18.
32. Січинський в. Архітектура і мистецтво Львова / Во-
лодимир Січинський // Наш Львів. Юві лейний
збірник. 1252—1952. — Нью-Йорк : Червона кали-
на, 1953. — С. 62—74.
33. С. к-а. «Українське Народнє Мистецтво» // Нова
Хата. — 1926. — Ч. 1. — С. 18.
34. Скопляк Я. Торговля, промисл і орґанізація // Торгов-
ля і Промисл / Я. Скопляк. — 1934. — Ч. 2. — С. 1.
35. Сніцарчук л. Українська преса Галичини (1919—
1939 рр.) і журналістикознавчий дискурс / Лідія Сні-
царчук. — Львів : Відділення «Наук.-досл. центр пе-
ріодики» ЛНБУ ім. В. Стефаника, 2009. — 416 с.
36. С. Про Звичайні Загальні Збори кооперативу
«У.Н.М.» // Нова Хата. — 1935. — Ч. 21. — С. 4.
37. ІІ Українська Ярмарка в Станиславові // Нова
Хата. — 1926. — Ч. 11. — С. 18.
38. Українське Народнє Мистецтво на Хліборобській ви-
ставці в Стрию // Нова Хата. — 1927. — Ч. 10. —
С. 1—2.
39. Фуртак Марія. І знову рік минув … / Марія Фур-
так // Нова Хата. — 1928. — Ч. 12. — С. 22.
40. Шаблій О. Життєвий і творчий шлях Олени Степанів /
Олег Шаблій, Олександра Вісьтак // Олена Степанів.
Наукові праці. Есе. Спогади / за ред. Олега Шаблія. —
Львів : Видавн. центр НТШ, 2003. — С. 10—128.
41. Що таке «У.Н.М.»? // Господарсько-Кооперативний
Часопис. — 1922. — Ч. 6. — С. 64.
42. Яка ваша думка? // Нова Хата. — 1934. — Ч. 12. —
С. 4—5.
43. Яців Р. Художник і українське ділове життя Львова
1920—1930-х років: візуальна ідентифікація сто-
сунків / Роман Яців // Яців Р. Українське мистецтво
ХХ століття: ідеї, явища, персоналії. Зб. статей. —
Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2006. —
С. 69—93.
Romana Dutka
LVIV COOPERATIVE «UKRAINIAN FOLK ART»:
PREREQUISITES OF THE ESTABLISHMENT
AND ORGANIZATIONAL STRUCTURE
Information on the establishment and structure of Lviv coope-
rative «U.F.A.» has been presented against the background of
concise description of separate phenomena in political, eco-
nomic and cultural development of Western Ukrainian society
through 1920—1930s. Under conditions of statelessness and
expansion of foreign cultures the cooperative «U.F.A.» had
stood for Ukrainians’ national distinctness The cooperative
worked on formation of the peculiar Ukrainian modern style of
clothing and arrangement of home and the church on the basis
of native traditional art as well as on the forwarding of active
social position of Ukrainian women.
Keywords: Lviv cooperative «Ukrainian Folk Art», magazine
«Nova Khata» («New Home»), Ukrainian embroidery, na-
tional identity, Western Ukrainian society of the 20—30’s of
the 20th century.
Романа Дутка
ЛЬВОВСКИЙ КООПЕРАТИВ
«УКРАИНСКОЕ НАРОДНОЕ
ИСКУССТВО»: УСЛОВИЯ СОЗДАНИЯ
И ОРГАНИЗАЦИОННАЯ СТРУКТУРА
Информация о создании и структуре львовского коопера-
тива «Украинское Народное Искусство» представлена на
фоне краткого описания отдельних явлений политико-эко-
но мического и культурного развития западноукраинского
общества 20—30-х гг. ХХ в. Коператив «У.Н.И.» от-
стаивал национальную обособленность украинцев в усло-
виях безгосударственности и экспансии чужих культур.
Кооператив работал над формированием своеобразного
современного украинского стиля одежды и обустройства
жилищ и храмов на основе родного традиционного искус-
ства и над продвижением активной общественной позиции
украинских женщин.
Ключевые слова: Львовский кооператив «Украинское
На родное Искусство», журнал «Нова Хата», украинская
вышивка, национальная идентичность, западноукраинское
общество 20—30-х гг. ХХ века.
|