Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.

У статті проаналізована подвижницька діяльність громадськості Галичини щодо збереження пам’яток української культури. Величезну роботу в цьому напрямку проводили НТШ, товариства «Просвіта», «Рідна школа», церковні діячі та регіональні музейні товариства Галичини. Розкриває...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народознавчі зошити
Date:	2012
Main Author:	Надопта, А.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут народознавства НАН України 2012
Subjects:	Музейна практика
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94785
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. / А. Надопта // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 758-774. — Бібліогр.: 82 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860241737052585984
author	Надопта, А.
author_facet	Надопта, А.
citation_txt	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. / А. Надопта // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 758-774. — Бібліогр.: 82 назв. — укp.
collection	DSpace DC
container_title	Народознавчі зошити
description	У статті проаналізована подвижницька діяльність громадськості Галичини щодо збереження пам’яток української культури. Величезну роботу в цьому напрямку проводили НТШ, товариства «Просвіта», «Рідна школа», церковні діячі та регіональні музейні товариства Галичини. Розкривається їх роль і значення у формуванні українського етнографічного музейництва Галичини в досліджуваний період In the article has been presented an analytic study in self-denying efforts of Galician community aimed to preserve monuments of Ukrainian culture. The Shevchenko Scientific Society, Prosvita (Enlightment), Ridna Shkola (Native School), clergymen, as well as regional museum storages of Galicia had made true outstanding contribution in this respect. An attempt has been made to recognize their role and significance in establishment of Ukrainian ethnographic museum activities of Galychyna during the mentioned period. В статье проанализирована самоотверженная деятельность общественности Галиции по сохранению украинских культурных ценностей. Значительную работу в этом направлении осуществляли НТШ, общества «Просвита», «Ридна Школа», церковные деятели и региональные музейные общества Галиции. Раскрывается их роль и значение в формировании украинского этнографического музейного дела Галиции в изучаемый период.
first_indexed	2025-12-07T18:30:34Z
format	Article
fulltext	ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 Музейна практика Історія наукових і культурно-освітніх товариств та церкви привертала увагу багатьох дослідників, од- нак ні в українській, ні в зарубіжній історіографії немає спеціального дослідження, предметом науко- вого інтересу яких була б їх музейницька діяльність. Ще у 1930-х рр. з’явилася низка публікацій, при- свячених діяльності музейних товариств. Серед ро- біт на цю тему слід назвати статті М. Скорика [74, с. 3—18], І. Крип’якевича [45, с. 91—92], К. До- брянського [25, с. 3], Фр. Коковського [42, с. 262—264], Р. Гарасимчука [19, с. 4], Фр. Гебе- ля [20, с. 4] та інших. Окремі аспекти обраної теми висвітлено у працях І. Свєнціцького [69, с. 18— 24; 70, 79 (І) с., іл.], В. Мудрого [54, 19 с.], Г. Скрипник [75, 304 с.: іл.], Т. Гонтар [22, с. 417— 427], А. Козицького [41, с. 467—477], О. Сидо- ра [72, с. 5—33; 73, с. 153—158]. Кінець ХІХ — 30-ті рр. ХХ ст. — період супе- речливих історичних подій в історії Галичини. Важ- ливими складовими, що визначали цей процес, були відсутність самостійної української держави, політи- ка Австро-Угорщини, Польщі й Росії щодо держав- ницьких прагнень українців. Трактування польським населенням території Галичини як історично поль- ських земель, колонізаторська політика Австро- угорського уряду та економічна відсталість краю практично зводили нанівець ті правові умови для роз- витку українців, що їх гарантувала галичанам австрій- ська конституція. У статті 19 «Закону про загальні права громадян» зазначалося, що всі нації держави рівні у правах, кожна з них має беззастережне пра- во на збереження й плекання власної національності та мови. Відомий австрійський історик Еріх Цьоль- нер вважає, що саме ця стаття та коментар до неї були «визначальними» для всього права національностей в Австрійській державі [80, с. 401]. Таким чином, толерантна урядова політика, принаймні на правово- му рівні, забезпечувала можливості українцям Гали- чини політичної, організаційної та культурної діяль- ності, яких вони не мали в самодержавній Росії. Піднесенню національного життя в краї сприяли українські наукові й культурні установи, товариства та об’єднання, що ставали виразниками української національної ідеї не тільки для Галичини, а й для всієї України. Новостворені товариства великого значення надавали культурно-освітній роботі серед найширших верств населення, в якій істотне місце посідала й музейна справа. Саме така праця зі збе- реження історичної пам’яті, національних традицій, © А. НАДОПТА, 2012 Андріана НАДОПТА РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ, НАУКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЦЕРКВИ У ФОРМУВАННІ ТА СТАНОВЛЕННІ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОГРАФІЧНОГО МУЗЕЙНИЦТВА ГАЛИЧИНИ кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. У статті проаналізована подвижницька діяльність громад- ськості Галичини щодо збереження пам’яток української культури. Величезну роботу в цьому напрямку проводили НТШ, товариства «Просвіта», «Рідна школа», церковні діячі та регіональні музейні товариства Галичини. Розкри- вається їх роль і значення у формуванні українського етно- графічного музейництва Галичини в досліджуваний період. Ключові слова: наукове товариство, музейне товариство, музей, етнографічна збірка. 759Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 пам’яток історії та культури українського народу утверджувала національну цінність народної тради- ційної культури, ставала «одним із засобів і показни- ків протидії, рухом опору проти асиміляторського на- ступу чужоземних поневолювачів» [39, с. 198]. Важливою подією суспільно-політичного життя Галичини другої половини ХІХ ст. стало заснуван- ня в 1868 р. у Львові товариства «Просвіта». Од- ним із фундаторів новоствореного товариства та його першим головою був відомий громадський діяч, пе- дагог, журналіст і композитор Анатоль Вахнянин. Важко оцінити значення «Просвіти» у громад- ському та політичному житті української спільноти, у піднесенні культурно-освітнього й економічного рівня українців. Василь Мудрий ще в 1928 р. слуш- но зауважив: «Просвіта» є в нас тією установою, з існуванням і розвитком якої довший час було тісно зв’язане ціле відродження тієї вітки українського на- роду, що жила в Австрії. Та були і такі часи, коли «Просвіта» була одиноким центром українського на- ціонального руху і єдиним джерелом, з якого швид- ко розвивалася важка хвиля національного відро- дження по всій українській землі» [54, с. 11]. Згідно з першим статутом, «Просвіта» — нау- ково-освітнє товариство, яке мало збирати та ви- давати народні пісні, казки, перекази, усе, що уможливлює вивчення народу, його історію, а та- кож популярні твори з усіх розділів науки у відпо- відності з поняттями народу, його потребами» [40, с. 15]. Ширшу культурно-освітню роботу передба- чав статут 1912 р. Окрім видання книг, основні на- прямки діяльності товариства охоплювали органі- зацію читалень, книгозбірень, музеїв, найрізнома- нітніших курсів та аматорських гуртків, створення театру, проведення краєзнавчих походів тощо. Од- нак через обмежені матеріальні можливості това- риства його діяльність була зосереджена на поши- ренні освіти, на ліквідації серед населення Галичи- ни, головно сільського, тотальної неграмотності шляхом видання популярних книжок і організації філій та читалень у містах і селах. Наукову діяль- ність «Просвіти» перейняло на себе Літературне товариство імені Шевченка, яке через три роки було засновано за участю просвітян. Слід зазначити, що діяльність зі збирання та збе- рігання пам’яток української старовини стала тіль- ки однією ланкою із загальної програми роботи то- вариства. У 1868 р. при науково-освітньому това- ристві «Просвіта» закладено музей. Основу збірки осередку становили етнографічні матеріали: 400 пи- санок, 24 предмети побуту, 3 музичні інструменти, дерев’яні різьблені вироби, цехові знаки. Крім того, до збірки входили пам’ятки з археології, нумізма- тики та понад 160 одиниць цінних рукописів і ста- родруків [71, с. 18]. На ґрунтовну музейну основу пам’яткоохоронна робота товариством «Просвіта» поставлена не була. Директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький зазначав, що Товариство збирало тіль- ки «принагідні музейні предмети» [71, с. 18], тому його збірка поповнювалася в основному випадкови- ми надходженнями і станом на 1913 р. становила 984 пам’ятки [37, с. 75]. Саме тому «Просвіта» прийняла рішення про приєднання своєї збірки до Національного музею у Львові. 19 травня 1913 р. між товариством «Просвіта» та науковою фундацією було підписано акт про пе- редачу музейної збірки у сталий депозит [71, с. 12]. 13 грудня 1913 р. на церемонії відкриття збірок На- ціонального музею для громадського відвідування голова «Просвіти» Іван Кивелюк урочисто передав у його фонд збірку з музею товариства [40, с. 23]. За умовами депозиту, для збереження музейних пам’яток один представник від товариства «Про- світа» мав входити до складу Кураторії Національ- ного Музею. У 1913 р. таким представником від «Просвіти» став о. Теодосій Лежигубський, у 1924 р. — відомий український педагог і публіцист Михайло Галущинський. У 1926 р. представник то- вариства «Просвіта» вчитель та громадський діяч Володимир Децикевич став навіть головою Кура- торії Національного музею [37, с. 85]. На кінець ХІХ ст. терени Галичини стали цен- тром консолідації зусиль знаних представників ін- телігенції для національно-культурного відроджен- ня не тільки Галичини, а й усієї України. Під цим оглядом показовою є історія заснування у Львові Наукового товариства ім. Шевченка та музею при ньому. Літературне Товариство ім. Тараса Шевчен- ка постало у Львові з ініціативи видатних діячів із Наддніпрянської України: відомого українського лі- тератора та публіциста Олександра Кониського, ко- лишнього кирило-мефодіївця Дмитра Пальчикова, поміщиці з Полтави Єлизавети Милорадович, а та- андріана НаДОПТа760 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 кож видатного українського мислителя ХІХ ст. Ми- хайла Драгоманова [38, с. 10]. 11 грудня 1873 р. Галицьке Намісництво затвер- дило Статут Товариства імені Шевченка. Документ підписали і внесли на затвердження громадяни Австро-Угорщини Т. Барановський, М. Димет, С. Качала, М. Коссак, Л. Лукашевич, Ол. Огонов- ський, Ом. Огоновський, Ю. Романчук, К. Сушке- вич [53, с. 260]. Усі вони й виступили засновниками товариства ім. Шевченка. На початку своєї діяль- ності Товариство не проводило наукових досліджень, однак його не можна вважати й суто літературним. Дослідниця Зінаїда Зайцева кваліфікує Товариство «як видавничу, культурно-просвітницьку установу, діяльність якої перетиналась з роботою раніше ство- реної «Просвіти» [30, с. 188]. Переломним для Товариства стає 1892 рік — рік, коли на загальних зборах установи ухвалено рішен- ня про реорганізацію та перейменування його в На- укове товариство імені Шевченка (далі — НТШ). Згідно з чинним від 1867 р. «Законом про товари- ства», 16 листопада 1892 р. намісництво затвердило статут установи. На реорганізацію товариства га- лицькі діячі, зокрема Олександр Барвінський (ви- датний громадський діяч, а з травня 1893 р. — голо- ва Наукового товариства ім. Шевченка), покладали значні сподівання. Адже, згідно з Конституцією Ав- стрії, після двох років видавничої діяльності НТШ віденська адміністрація мала надати йому статус Української Академії Наук із відповідним фінансу- ванням [53, с. 264]. Зразком могли бути Празька та Краківська академії наук, які отримували субсидії від уряду. Цій меті була підпорядкована і наступна, 1898 р., зміна статуту, що мала максимально набли- зити установу до академій західноєвропейських кра- їн. Однак статусу академії Науковому товариству імені Шевченка офіційно ніколи не було надано. То- вариство отримувало тільки незначні щорічні дер- жавні субсидії, розміри яких були мізерними порів- няно з бюджетом установи і з державним фінансу- ванням, що його надавали іншим науковим установам в Австро-Угорщині. Завдання створити музей було поставлене перед НТШ ще в першому статуті. У ньому, зокрема, за- значалося, що Товариство «має плекати та розвива- ти науки в українській мові та штуки і збирати та зберігати всякі пам’ятки, старанності і наукові пред- мети України-Руси. До того мають служити науко- ві досліди…, збирання матеріалів до бібліотеки і му- зею…» [15, с. 211]. Більшість дослідників дотриму- ється думки, що музей НТШ був заснований у 1895 р. Хоча в історіографії музейної справи вказу- ють дві дати: 1893 р., коли до музею надійшли пер- ші експонати (відомий колекціонер із Києва Василь Тарновський подарував портрет Т.Г. Шевченка, а художник Корнило Устиянович — ікону), і 1895-й — саме за цей рік у звіті про діяльність НТШ знаходимо згадку про музей [5, арк. 3]. Зважаючи на те, що в умовах русифікації чи по- лонізації елітарної міської культури в Україні куль- тура народна набирала надзвичайної ваги та става- ла своєрідним поштовхом для національного відро- дження українців, 11 травня 1898 р. з ініціативи Голови Виділу НТШ Михайла Грушевського ство- рено Етнографічну комісію. Головним напрямком її діяльності став систематичний збір етнографічних і фольклорних матеріалів [6, арк. 20]. Тоді ж визна- чено функції музею та принципи його діяльності. Музей мав стати однією з наукових інституцій НТШ, а етнографічні дослідження — одним із най- головніших напрямків діяльності Товариства. За час свого існування музей кілька разів змі- нював назву: спочатку називався Музеєм Науко- вого товариства ім. Т. Шевченка або Музеєм ста- ринностей, потім — Музеєм старожитностей, з 1920 р. — Українським національним музеєм ім. Т. Шевченка, а в 1930-х рр. ХХ ст. — Культурно-Історичним музеєм. Музей при НТШ існував повністю на кошти То- вариства, якому сейм надав незначну грошову до- помогу, тому не було змоги належним чином фінан- сувати комплектування музейних збірок, утримува- ти відповідний персонал. Починаючи з 1893 р. НТШ неодноразово зверталося до Галицького сей- му з проханням виділити кошти для розбудови му- зею, однак безрезультатно [7, арк. 69—70]. Кіль- кість закуплених речей була незначною, а основні надходження в музейні збірки відбувалися завдяки організаціям і приватним особам. Тільки у 1900 р. розпочалась активна робота Ет- нографічної комісії у справі розбудови музею. Ро- зуміючи всю важливість умов експонування, збе- реження та наукового опрацювання етнографічної колекції, НТШ у 1912—1913 рр. виділяє для му- 761Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 зею 10 кімнат у щойно придбаному будинку на вул. Чарнецького, 24 (нині вул. Винниченка, 24). У цьому приміщенні музей містився аж до ліквіда- ції Товариства в 1940 р., після зайняття Львова ра- дянськими військами. Комплектуванню етнографічної збірки музею сприяли програми-відозви до громадськості, які скла- дали голова НТШ Михайло Грушевський, голова Етнографічної комісії Іван Франко та її секретар Во- лодимир Гнатюк. Ці відозви, крім звернень до насе- лення збирати і передавати до музею етнографічні матеріали, містили інформацію про сам музей, його мету та перспективи діяльності. Відома дослідниця українського музейництва, професор Г.А. Скрипник вважає ці відозви своєрідними науково-методичними посібниками, які ставили народознавчі дослідження в Галичині на рівень вимог тогочасної етнографічної науки [75, с. 79]. Невдовзі музей НТШ став таким вагомим відділенням Товариства, що з його існуван- ням не могла не рахуватися й держава: йому була на- дана фінансова допомога, щоправда, не дуже значна, але й це був безпрецедентний випадок в українсько- му музейництві Галичини [72, с. 8]. У 1911 р. голова НТШ Михайло Грушевський домігся виділення від сейму 2000 крон на закупівлю експонатів. Іларіон Свєнціцький зазначив, що «в розвиткові українсько- го музейництва в Галичині це одинокий випадок, що музейна справа розпочата одиницею, в громадсько- національній інституції, одержала якусь підмогу від влади» [70, с. 24]. Після проголошення Польської держави Товари- ство втратило фінансову підтримку, яку раніше отри- мувало від центральної та крайової влади. Каса То- вариства мала змогу покривати тільки платню ди- ректора Музею та однієї стипендіатки. Однак, не- зважаючи на фінансові труднощі, колекція Музею зростала і наприкінці 1930-х рр. Культурно- Історичний музей зумів зібрати 18540 експонатів ет- нографічного характеру [22, с. 424]. Не стояла осторонь справи розбудови музею НТШ і громадськість краю. Для сприяння музею 16 жовтня 1937 р. було створено «Товариство При- хильників Культурно-Історичного музею НТШ» [31, с. 27]. Його головою обрано директора Земель- ного банку у Львові, члена НТШ Павла Кривуць- кого, секретарем — директора Музею НТШ Ярос- лава Пастернака. «Допомагати Музеєві матеріаль- но…, приєднувати до нього все нових прихильників, дбати про поширювання ідей українського музейни- цтва та належну пошану для всієї української старо- вини» — так визначено мету товариства [61, с. 4]. З перших днів існування «Товариство прихиль- ників Культурно-Історичного музею НТШ» роз- горнуло енергійну діяльність. Так, тільки впродовж першого року існування це молоде об’єднання при- йняло до своїх лав 440 членів. Активними учасни- ками товариства були члени НТШ Іван Гижа, Ан- тін Іщак, Роман Гарасимчук, Калістрат Добрян- ський, Кость Паньківський, Іван Німчук, др. богослов’я о. Іван Йосафат Скрутень. Матеріальну базу організації становили член- ські внески та добродійні пожертви установ і поо- диноких громадян. У 1938 р. щедру пожертву то- вариству зробили Центросоюз — 500 злотих і то- вариство «Підойма» у Дрогобичі — 200 злотих. Надходження організації за 1938 р. загалом ста- новили 6124,94 злотого [29, с. 2]. Такий стан справ дав змогу покрити всі видатки Культурно- Історичного Музею НТШ на «консервацію, ін- вентаризацію, інсталяцію й закупівлю предметів музейної вартості, а всі інші випадки були покри- ті вступами гостей музею» [32, с. 99]. «Влаштування етнографічної вистави «Полісся», фінансування розкопок на «Золотому Тоці» в Кри- лосі, видання 10 тисяч наліпок з планом катедри в Крилосі та теракотові фігурки «Княжна з Крило- су», поміч в інсталяції музейних збірок, поїздки в те- рен для вивчення пам’яток старовини» — ось дале- ко не повний перелік справ, зроблених товариством [29, с. 2]. Слід зазначити, що розкопки у Крилосі відомий археолог Я. Пастернак проводив ще й при андріана НаДОПТа762 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 фінансовій підтримці Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Організована «Товариством Прихильників Культурно-Історичного музею» (6 березня — 18 квітня 1938 р.) етнографічна виставка «Поліс- ся» стала помітною подією в культурному житті Львова. У трьох залах музею НТШ було вистав- лено експонати з Пінська, Кобрина, Сарн, Камінь- Каширського, що репрезентували сільськогоспо- дарські знаряддя праці, рибальство, бджільництво, ткацтво, вишивку, мереживо, кераміку, народний одяг тощо. Популярний тоді журнал «Нова хата» зазначав, що «…у трьох салях розгорнулась уся ма- теріальна культура цієї країни. Від простого глечи- ка аж до рибальських сітей. І здивувала всіх… Ви- ставка вражає своїм багацтвом» [63, с. 3]. Уперше виставка мала справді науковий та культурно- освітній характер. Шеститижневе дійство доповню- валося низкою науково-популярних рефератів про духовну та матеріальну культуру Поліського краю відомих науковців: Я. Пастернака, І. Раковського, В. Кубійовича, Ф. Колесси, І. Гургули, Р. Гарасим- чука [19, с. 4; 26, с. 8; 47, с. 2—3]. Успішному проведенню виставки сприяли й ці- каві компоненти дійства, такі як демонстрація одягу селянами з Полісся, виконання пісень і об- рядів, відтворення поліських мелодій за допомо- гою валків фонографа, демонстрація фільму з по- буту поліського села. Виставку «Полісся» планували як початок орга- нізації ряду етнографічних виставок за принципом етнографічного районування України [19, с. 4]. На- ступним її етапом стали плани Етнографічної Комі- сії НТШ влаштувати при підтримці «Товариства Прихильників Культурно-Історичного музею НТШ» з 5 березня по 16 квітня 1939 р. «Етногра- фічну Лемківську Виставу». З метою підготовки дійства Я. Пастернак та Р. Гарасимчук здійснили поїздку до музею «Лемківщина» в Сяноці. На ви- ставку у Львові відібрано 182 предмети, які в шіст- надцяти скринях вислано до Львова [73, с. 157]. Деякі експонати з Лемківщини музей НТШ випо- зичив у самбірського музею «Бойківщина» [1, арк. 104]. Крім експонування предметів побуту та народного мистецтва лемків, планувалося провести цикл лекцій та вечір лемківського фольклору і тан- ців [25, с. 3]. Однак провести цю виставку заборо- нила польська влада. У фондах Центрального дер- жавного історичного архіву України у м. Львові збе- рігається копія відповідного листа Львівського Воєводського управління до музею Наукового То- вариства ім. Шевченка [8, арк. 18]. Плани Товариства на 1939 р. передбачали та- кож подальше фінансування розкопок на «Золо- тому Тоці» в Крилосі, а згодом у Белзі та Звени- городі [29, с. 2]. У справі українського музейництва Галичини ак- тивну участь брала церква. Саме церковний діяч став основоположником пер- шої в Галичині української, суто музейної установи. У 1805 р. на основі власної збірки пам’яток старовини Галицький Митрополит Андрей Шептицький засну- вав Церковний музей, який згодом перейменовано на Національний Музей імені Митрополита Андрея гра- фа на Шептичах Шептицького. Згідно з шостим па- раграфом Статуту Музею, майно інституції склада- лося з фундації греко-католицького Галицького Ми- трополита Андрея графа на Шептичах Шептицького, а саме: «музейних зборів, бібліотеки та інвентаря, опи- саних спеціальними каталогами» [58, с. 2]. Спочатку музей розміщувався в підсобних примі- щеннях архітектурного комплексу Собору св. Юра, «на митрополичому дворі в п’яти просторих світли- цях, приладжених з давньої митрополичої возівні» [68, с. 3]. У 1907 р. на кошти засновника закупле- но для потреб музею будинок художника Яна Сти- ки на вул. Міцкевича (нині Листопадового чину, 11), а 1911 р. — репрезентативну споруду, власність про- фесора Дуніковського на вул. Мохнацького (нині Драгоманова, 42) [16, с. 7]. Нотаріальним актом від 11 липня 1911 р. Андрей Шептицький офіційно змінив назву наукової фундації на «Національний музей у Львові». На потреби плоду своєї праці Андрей Шептиць- кий призначив фінансове забезпечення в сумі 18000 корон на десять років (до 1921 р.). Однак його внесок у фінансування потреб інституції був значно більшим. Тільки за 10 років існування Му- зею Митрополит виділив 350000 крон і подару- вав 3400 пам’яток із загальної кількості експона- тів 16500 [68, с. 3]. Винятковою подією для Галичини стало святкове відкриття Національного музею 13 грудня 1913 р. Іларіон Свєнціцький зазначав, що в цей день Ан- 763Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 дрей Шептицький передав свій музей, як самостій- ну наукову установу, ним засновану, для загального народного вжитку [68, с. 3]. Поступово Національний музей у Львові зі збір- ки суто церковного характеру став провідним осе- редком збирацької, наукової й культурної праці ре- гіону. У музеї формуються збірки культурно- історичного відділу, відділу етнографії, археології, нумізматики… До їх комплектації засновник був причетний безпосередньо, оскільки передавав до му- зею вже не сотні, а тисячі унікальних пам’яток. Значну відповідальність за збереження пам’яток української культури Митрополит Андрей покладав і на духовенство. До 1931 р. Митрополича капітула зібрала для установи 220 предметів старовини, ду- ховенство Галицької митрополії — 69, а особистий внесок засновника у фонди музею на 1931 р. стано- вив 9880 пам’яток [37, с. 76]. Церковні діячі Галичини й самі намагалися під- тримувати діяльність всенародної наукової устано- ви. У 1931 р. з ініціативи єпископа І. Бучка засно- вано статутне товариство «Союз прихильників На- ціонального музею у Львові» (СПНМ). Метою організації стало матеріальне забезпечення, збага- чення збірок і розвиток наукової праці музею. На зборах засновників 4 грудня 1931 р. головою Со- юзу Прихильників Національного музею обрано єпископа Івана Бучка, заступником голови — м-ра Михайла Терлецького, скарбником — мітрата Олексу Базюка, членом Ради — д-ра Івана Бри- ка, секретарем — директора Національного музею Іларіона Свєнціцького, членами контрольної комі- сії — катихита Михайла Ладу і суддю д-ра Ста- ніслава Старосольського [34, с. 6]. З огляду на значущість наукової фундації «Наці- ональний музей у Львові» Митрополичий Ордина- ріат закликав духовенство ставати активними члена- ми «Союзу прихильників Національного музею» і залучати до співпраці з ним своїх вірних. З цією ме- тою всім деканатам львівської Єпархії Рада Союзу розіслала статут організації із запрошенням про вступ [34, с. 6]. До співпраці з СПНМ запрошувалися не тільки галичани, а й представники з Волині, Поліс- ся, Підляшшя та емігранти з Канади й Америки [34, с. 7]. Такі дії мали певні позитивні наслідки: впро- довж першого року існування товариства його дій- сними членами стали 10 священиків із Галичини і три з Америки, які сплачували внески в розмірі 60 зл., і священики з Бібрецького, Бережанського і Струмило- Кам’янецького деканатів, що сплачували річні вне- ски по 120 золотих. Того ж року долучилися до ді- яльності організації п’ять установ із річним внеском по 120 зл. та 24 приватні особи з внесками по 60 зло- тих [76, с. 34]. Як зазначено у звітах Управи Наці- онального музею у Львові, за 1932 р. силами 50- ти членів СПНМ вдалося зібрати 1943 зл., у 1933 р. — 1582,97 зл. Ці кошти Національний му- зей виділив на закупівлю музейних предметів [35, с. 2; 36, с. 4]. Загалом же впродовж 1932 р. СПНМ зібрав 1856,70 зл., з яких 968,13 зл. було витраче- но на закупівлю пам’яток, 143,10 зл. — на адміні- страцію і друк, а 745,47 зл. перенесено на 1933 рік [50, с. 11]. У 1934 р. прихильники наукової фундації зібрали 13189 злотих добровільних пожертв у Льво- ві, духовенство за межами міста — 2858,60, грома- дяни поза містом — 5773,13, діаспора з Америки — 18030 злотих [50, с. 19—21]. Завдяки лише внескам членів товариства сумарний дохід СПНМ від засну- вання до кінця 1938 р. становив 15025,56 зл. [51, с. 88]. На кошти, зібрані товариством «Союз при- хильників Національного музею у Львові», вийшли три річні випуски «Літопису Національного музею». У них опубліковано звіти про діяльність музею і Со- юзу за 1934—1936 рр., огляд наукової діяльності установи за 30 років та поточні питання [64, с. 4]. Збереженню значної кількості пам’яток україн- ської культури активно сприяла черниця чину Сес- тер Василіянок — Северина Париллє (27 липня 1884—1941). Важливою подією в культурно- мистецькому житті Галичини стало заснування нею Етнографічного музею при гімназії С.С. Василіянок у Львові. Северина Париллє була не тільки колек- ціонером, а й дослідником українського народного мистецтва. Іларіон Свєнціцький зазначив, що свій музей черниця «творила і вела з великим замилу- ванням та знанням справи» [69, с. 21]. Формування збірки музею розпочалося ще в пер- ші роки педагогічної праці Северини Париллє в гім- назії, де вона викладала українську, польську мови та історію, а згодом стала й заступником директора [49, с. 77]. Крім того, 1920 р. в гімназії засновано осередок організації «Пласт», однією з вимог до пластунок був збір етнографічного матеріалу по се- лах. Таким чином, завдяки наполегливій праці матін- андріана НаДОПТа764 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ки Северини та сформованого нею кола однодумців в музеї вдалося зібрати зразки народного одягу з усіх областей України [52, с. 121]. А колекції весільних вінків та обрядового печива були унікальними та єди- ними в Галичині. Широко представлені у збірці му- зею були й предмети народного побуту: жорна, вила, кераміка, витинанки, писанки, дерев’яні хрести тощо [49, с. 77]. З-поміж усіх збірок українських музеїв Галичини саме збірку музею «людового мистецтва та народньої ноші» при гімназії С.С. Василіянок у Львові Іларіон Свєнціцький вважав найбільш вда- лою спробою спеціалізації [69, с. 21]. Значний успіх серед громадськості краю мали ор- ганізовані сестрою Севериною численні виставки збірки музею в аудиторіях гімназії. Найпомітніши- ми серед них були виставки українського народного мистецтва, організовані у вересні 1931-го та влітку 1934 р. і виставка народного одягу, що відбулася з 29 грудня по 22 січня 1933 року. Северина Париллє намагалася максимально попу- ляризувати українське народне мистецтво як у Гали- чині, так і за її межами. У 1930-х рр. вона організу- вала низку лекцій і виставок із фондів музею у Нью- Йорку, Філадельфії, Вашингтоні, таким чином намагаючись реалізувати свою давню мрію — засну- вати в Америці український етнографічний музей. На особливу увагу заслуговує небувалий україн- ський музейницький рух у Галичині в 20—30-х рр. ХХ століття. Після польської окупації та рішення Ради Послів у березні 1923 р. про остаточне при- єднання Галичини до Польської держави поряд із політичною і підпільною боротьбою великої ваги на- бирає культурно-освітня праця, в якій істотне міс- це посідає музейна справа. Загальне пожвавлення українського національно-культурного руху в Гали- чині в той період спричинило виникнення мережі українських музейних товариств і регіональних му- зеїв. У 1927 р. засновано товариство «Бойківщи- на» у Самборі, статут і діяльність якого стали зраз- ком для музейних організацій «Яворівщина» в Яво- рові та «Лемківщина» в Сяноці [69, с. 22]. Крім того, «Бойківщина» стала своєрідним координую- чим центром для всіх регіональних музейних това- риств і осередків Галичини міжвоєнного періоду. На окремих статутах провадили свою діяльність музей- ні об’єднання «Стривігор» у Перемишлі, «Верхо- вина» в Стрию та товариство «Український Музей Поділля» в Чорткові. У руслі завдань товариства «Просвіта» — сприяти й підтримувати діяльність музейних осередків краю — при місцевих філіях за- сновано музейні спілки в Сокалі, Раві-Руській. Крім того, український музей при філії товариства «Просвіта» розгорнув свою діяльність у Станісла- вові. При педагогічному товаристві «Рідна школа» функціонували музейні об’єднання в Тернополі, Бе- режанах, Рогатині; при товаристві «Український Народний Дім» та на основі його статуту — музей- на спілка в Коломиї. Очевидно, такий феномен є проявом дії «самозахисного механізму, імунітету са- мозбереження націй, що в критичні моменти зна- ходить собі вихід у часом несподіваних місцях і формах» [39, с. 199]. Організація українських му- зейних товариств стала складовою частиною наці- онального руху галицьких українців, вона негатив- но сприймалася польською владою, бо йшла вроз- різ із політикою Польського уряду. Товариство «Український Народний Дім» у Ко- ломиї першим затвердило статут і план розвитку му- зею [41, с. 468]. Задум створити таке товариство виник у середовищі місцевої інтелігенції наприкінці ХІХ століття. 25 листопада 1881 р. ініціативна гру- па на чолі з відомим педагогом о. Й. Кобринським звернулася до громади Коломиї із закликом збирати гроші на Народний Дім [57, с. 132]. Однак тільки через 15 років на кошти громадськості вдалося роз- почати будівництво, яке було успішно завершене у 1902 році. У Народному Домі розмістилися майже всі культурні установи Покуття: товариства «Русь- ка бесіда», «Боян», жіноча вчительська семінарія, книгарня, театральний зал. Більшу частину коштів на будівництво пожертвував о. Йосафат Кобрин- ський, який мріяв відкрити в Народному Домі музей гуцульського народного мистецтва [57, с. 132]. Ідея створення музею в Коломиї була закладена в статуті товариства «Український Народний Дім», а його засновник о. Йосафат Кобринський надав для музею відповідну кімнату [10, арк. 22]. У парагра- фі третьому статуту товариства «Український На- родний Дім» у Коломиї зазначалося, що об’єднання «має право утримувати бібліотеку і музей і т. п. куль- турні і наукові установи» [11, арк. 1]. Ще в кінці ХІХ ст. ентузіасти музейної справи в Коломиї роз- почали збирати експонати для майбутнього музею, проте з різних причин його організацію було на пев- 765Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ний час зупинено. Тільки 13 листопада 1926 р., ви- конуючи заповіт засновника «Українського Народ- ного Дому» в Коломиї та постанови статуту, Упра- ва товариства розглянула план створення музею, його статут та назву [44, с. 42]. Автором плану-структури майбутнього музею став Володимир Кобринський. Для вшанування пам’яті й заслуг людини, що пер- ша подала ідею та розпочала втілювати її в життя, музей назвали «Український народний музей ім. о. Йосафата Кобринського» [10, арк. 22]. 18 травня 1927 р. загальні збори товариства «Український Народний Дім» у Коломиї затверди- ли рішення своєї Управи про створення музею [43, с. 5]. До Управи товариства тоді входили відомі ді- ячі Покуття М. Войцєховський, д-р А. Коссак, о. К. Капустинський, І. Михалевський, Д. Шумей, В. Кобринський, В. Оробець. Головою Управи був о. А. Русин, секретарем — Ю. Ковалів [10, арк. 22]. Ініціативний комітет з організації Коломийського музею очолив відомий культурно-громадський діяч Гуцульщини Володимир Кобринський, який ще у двадцятих роках ХХ ст. розпочав збір експонатів для майбутнього музею. Управа Народного Дому в Коломиї виділила для осередку кімнатку — гарде- робну, а згодом ще три кімнати на другому поверсі, де розмістили зібрані експонати. Про діяльність му- зейного товариства в кінці 20-х рр. ХХ століття ін- формації не збереглося. Відомо тільки, що в 1928 р. завдяки зусиллям В. Кобринського було зібрано 300 експонатів [75, с. 179]. Офіційне відкриття му- зею відбулося 31 грудня 1934 року. 24 липня 1927 р. засновано Самбірське товари- ство «Бойківщина». До складу ініціативної групи уві- йшли др. Гуркевич, др. Кобільник, Курчак, др. Лав- ровський, Яновський, Нижанковський [23, с. 11— 12]. Ентузіастами організаторами товариства у Самборі були адвокат Володимир Гуркевич, лікар Во- лодимир Кобільник, професор вчительської семіна- рії, письменник Іван Филипчак, вчитель гімназії Ми- хайло Скорик. Мету своєї діяльності об’єднання вба- чало в заснуванні музею та всебічному дослідженні Бойківщини. Спочатку гурток отримав назву «Коо- ператив «Бойківщина». Дев’ятого вересня 1927 р. відбулися перші загальні збори засновників, на яких Володимиру Гуревичу доручено опрацювати статут товариства та майбутнього музею. Рішення про змі- ну назви «кооператив» (вона ще формально не існу- вала) на «статутне товариство» прийнято на зборах «Бойківщини» 15 лютого 1928 р., тоді ж обрано і його управу, до складу якої увійшли Володимир Гуре- вич — голова, Владислав Курчак — заступник, Ми- хайло Скорик — секретар, Володимир Кобільник — скарбник. Членами управи обрано й суддів Василя Бережанського, Миколу Івасюка, Володимира Ко- закевича; професорів Гната Мартинця, Антона Кня- жинського, Карпа Шумного, Назара Ліхницького; священика Михайла Юзв’яка [24, с. 5]. З перших днів заснування товариство розпочало активну роботу зі створення музею «Бойківщина». Адвокат Володимир Гуркевич розробив статут уста- нови та подбав про затвердження його у воєводстві. Розвитку музею сприяли експедиції членів товари- ства по Бойківщині з метою пропаганди музейни- цтва і збору пам’яток. З огляду на музейні колекції члени товариства «Бойківщина» спеціалізувались у різних напрямках наукових досліджень: Володимир Кобільник зацікавився археологією, Іван Филипчак досліджував історію шкільництва, Михайло Скорик займався етнографією, вивчав бойківські писанки, топографію Бойківщини, Антін Княжинський до- сліджував бойківський діалект, Ольга Ляшецька — бойківську вишивку, Іван Максимчук — етногра- Митрополит Андрей Шептицький андріана НаДОПТа766 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 фію та бойківське право, о. Юрій Кміт укладав слов- ник бойківського «говору», Володимир Кордуба склав археологічну карту Бойківщини [45, с. 92]. Підсумком роботи мала стати монографія «Бойків- щина». Передбачалось і видання життєписів видат- них бойків, словника бойківського діалекту, словни- ка географічних термінів Бойківщини, монографії з історії міст і сіл регіону [74, с. 6]. З 1931 р. товари- ство видавало свій друкований орган «Літопис Бой- ківщини». На його сторінках публікувалися дослі- дження з етнографії, мовознавства, історії, мисте- цтвознавства та археології Бойківщини. Діяльність товариства та музею «Бойківщина» ста- ла зразком для багатьох регіональних об’єднань Га- личини. За сприяння Музейної секції при гуртку то- вариства «Рідна Школа» на початку 1931 р. в Яво- рові розпочало діяльність статутне товариство «Яворівщина» [2, арк. 8]. 31 січня 1931 р. це музей- не об’єднання затвердило свій статут. Ініціатором за- снування та головою товариства «Яворівщина» став місцевий адвокат та громадський діяч, представник старшини товариства «Рідна Школа» Михайло Фільц, секретарем — Павло Придаткевич [79, с. 176]. Значну допомогу в організації музею в Яво- рові краєзнавцям надали місцеві філії товариств «Сіль- ський господар» та «Торгівельна спілка». Проведена за їхньою підтримкою кампанія дала змогу зібрати по селах численні зразки сільськогосподарського рема- ненту й продукції народних промислів [41, с. 469]. Для максимального поповнення колекцій музею прихильники започаткування регіонального краєз- навчого осередку в Яворові вчителі Михайлина Гор- динська, Вікторія Турянська та художник Олександр Харків розгорнули в краї широку збирацьку роботу. Зібрані речі були розміщені в чотирьох відділах, а саме: церковної старовини, домашніх промислів, ну- мізматики і пам’яток Першої світової війни та ви- звольних змагань [2, арк. 8]. Збірку свого музею ор- ганізація розташувала в кімнаті будинку яворівсько- го товариства «Рідна Школа». Слід зазначити, що, як і більшість музейних осередків Галичини досліджу- ваного періоду, музей «Яворівщина» потерпав від безгрошів’я, до того ж мав мале приміщення, яке не відповідало вимогам до зберігання експонатів. Пер- шого травня 1938 р. голова товариства та хранитель музею «Яворівщина» Михайло Фільц знайшов для музею нову оселю. Як зазначалось у звіті про діяль- ність музею «Яворівщина» за 1938—1939 рр., «за дуже низьку платню, трохи більше 20 зол. на місяць, музей отримав дві великі кімнати, в них розміщено всі експонати» [13, арк. 1]. «Зберегти для майбутніх поколінь пам’ятки на- шої давнини на Лемківщині» — так визначило свою мету засноване 27 лютого 1931 р. в Сяноці музейне товариство «Лемківщина» [42, с. 262]. Засновни- ками товариства були др. В. Блавацький, Олена Ванчицька, о. Степан Венгринович, Лев Ґец, Соня Коковська, др. Франц Коковський, о. Є. Констан- тинович, В. Чайківський, І. Флюнт. Свій статут но- востворене товариство розробило за зразком стату- ту товариства «Бойківщина» в Самборі та при спри- янні його активних членів Володимира Гуркевича й Івана Филипчака [2, арк. 17—18]. 27 лютого 1931 р. відбулися Перші Установчі збори «Лемківщини», на яких головою товариства обрано відомого художни- ка, колишнього січового стрільця Лева Ґеца, а його заступником — греко-католицького священика Сте- пана Венгриновича. Одночасно при товаристві було започатковано музей. Заснування товариства та музею при ньому ста- ло для його зачинателів своєрідним способом бороть- би проти офіційної політики влади. Цю політику Лев Ґец окреслив так: «На Лемківщині маємо нову по- літику. Відокремлюють цю землю від коріння і за- бороняють все, що українське…» [73, с. 154]. Тому з перших днів заснування товариство розпочало ак- тивну збирацьку діяльність, залучаючи до роботи учнівську молодь, і вже за півроку існування музею набуто із 35-ти сіл 1100 пам’яток матеріальної і ду- ховної культури лемків [79, с. 176]. Члени товари- ства «Лемківщина» розділили між собою працю в музеї таким чином: Лев Ґец був відповідальний за мистецьку частину збірок, др. Франц Коков- ський — за етнографічну (народознавчу) та «про- паганду» — планомірне поширення звісток про му- зей та музейництво, проф. Іван Флюнт — за істо- ричну [42, с. 263]. Така чітка спеціалізація сприяла швидкому розростанню музею. Члени товариства тільки за перші п’ять років його існування опрацю- вали 77 сіл і містечок Лемківщини та придбали для нього 6521 пам’ятку [46, с. 4]. В організації та популяризації українських осеред- ків етнографічних досліджень неоціненною була і роль місцевих філій товариства «Просвіта». Рішен- 767Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ня про започаткування музею наприкінці 1927 р. ухвалила філія товариства «Просвіта» в Сокалі [3, арк. 1]. Організатором збірки став Іван Рачинський, колишній архіваріус табору інтернованих стрільців Української Галицької Армії в Юзефові (Чехія). Як свідчать архівні документи, члени місцевої філії то- вариства «Просвіта» підбір та каталогізацію експо- натів для майбутнього музею розпочали у 1929 р., зосереджуючи свою увагу в основному на краєзнав- чих пам’ятках та архівних матеріалах [3, арк. 1]. Зразково впорядкувати зібрані матеріали просвітя- нам допоміг знавець принципів наукового опису й ка- талогізації Іван Рачинський [41, с. 469]. За даними укладеного ним каталогу, в 1930 р. збірка товариства «Просвіта» в Сокалі вже мала 368 пам’яток, крім того, було зібрано невеликий архів спогадів і доку- ментів часів Першої світової та українсько-польської воєн [81, с. 179]. Зібрані предмети та каталог збері- гались у приміщенні товариства «Просвіта», у спе- ціально відведеній для них шафі. У 1930 р. робота над організацією музею в Сокалі була припинена. Тільки 2 лютого 1936 р. філія «Просвіти» в Со- калі склала повітову анкету, в якій ухвалила розбу- довувати музей, що отримав назву «Український На- родний Музей «Сокальщина» ім. Андрія Чайков- ського, при філії Товариства «Просвіта» в Сокалі». У місцевому часописі «Голос з-над Буга» просвітя- ни розмістили відозви з інформацією про майбутній музей [56, с. 2]. Крім того, ідею створення регіо- нального музею активно пропагували місцеві краєз- навці через читальні «Просвіти». Розгорнути про- пагандистську кампанію зі збору коштів та експона- тів для майбутнього музею в Сокалі допоміг дослідник Гуцульщини Володимир Кобринський. Завдяки тому, що «Укрінбанк» у Сокалі безкоштов- но надав під музей велику кімнату з передпокоєм у своїй будівлі, 12 липня 1936 р. вдалося відкрити му- зей для відвідувачів [14, арк. 11]. Для матеріальної підтримки музею громадськість краю започаткувала «Товариство прихильників музею «Сокальщина». 23 квітня 1937 р. відбулися збори за- сновників товариства, на яких обрано Виділ організа- ції. Його головою став директор музею «Сокальщи- на» Богдан Чайківський, секретарем — мр. Ярослав Йонак, касиром — Марія Хрущева. Крім того, чле- нами Виділу було обрано др. Миколу Сатурського та Олену Хомінську [59, с. 4]. У статуті новостворено- го об’єднання зазначалося, що основним його завдан- ням є моральна та матеріальна допомога музею «Со- кальщина» [59, с. 4]. Моральна допомога полягала в поширенні ідей музейництва, зацікавленні музеєм найширших верств населення, матеріальна — у що- місячних членських вкладках, які мали бути спрямо- вані на закупівлю експонатів, їх зберігання, консер- вацію та розкопки. Внески становили 50 гр. на рік для хліборобів та 25 гр. щомісяця для всіх інших чле- нів «Товариства прихильників музею «Сокальщина» [59, с. 4]. Таким чином, завдяки незначним вклад- кам від 1 травня 1937 р. до середини 1939 р. вдало- ся зібрати близько 700 зл. [81, с. 180]. Це було до- волі значною сумою, адже фонди музею складалися тільки з добровільних пожертв громадян. Ідея започаткувати товариство та музей у Пере- мишлі виникла в середовищі місцевої інтелігенції на- весні 1931 року. 5 квітня 1931 р. відбулися збори іні- ціативного комітету [82, с. 4]. Засновниками това- риства стали доктор історичних наук, дійсний член НТШ, професор гімназії Іван Шпитковський, ху- дожниця, професор гімназії Олена Кульчицька, ві- домий громадський та освітній діяч, професор гім- назії Богдан Загайкевич. Постанову про створення музейного товариства та заснування музею «Стри- вігор» прийнято на загальних зборах прихильників 25 липня 1932 р. Статут організації воєводський уряд у Львові затвердив 25 серпня того ж року [28, с. 230]. 11 грудня 1932 р. відбулися перші загальні збори товариства «Стривігор» [82, с. 4]. Свою на- зву товариство та музей отримали від назви річки Стривігор (Стрвяж), яка, випливаючи з Бескидів, Северина Париллє — організатор виставки в Нью-Йорку андріана НаДОПТа768 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 пересікає територію Перемишльської землі. Авто- ром пропозиції саме так назвати музей був поет та історик Василь Пачовський [21, с. 3]. Збірку свого музею товариство «Стривігор» розмістило спочат- ку в одній кімнаті кредитного товариства «Віра», а від серпня 1935 р. її було перенесено до Бурси іме- ні Святого Миколая [28, с. 231]. Ідея створити музей у Стрию належить адвокату доктору Єроніму Калитовському, який ще в роки Першої світової війни розпочав збирати експонати для майбутнього музею. Доктора Калитовського під- тримали вчителі Іванна Витковицька та Інокентій За- харій, які за дорученням Товариства українських жі- нок у 1916 р. займалися збиранням воєнних пам’яток [18, с. 101]. Однак важкі роки воєнного лихоліття і повоєнні роки окупації краю поляками не дали змо- ги втілити в життя плани щодо заснування музею. Тільки навесні 1932 р. громадськість Стрия по- вернулася до ідеї створення музею. Голова станової організації «Взаємної помочі українського вчитель- ства» Осип Сілецький став ініціатором заснування музею та закликав учителів Стрийщини збирати ет- нографічні матеріали, стародруки, книжки, ікони, картини тощо. Адвокат Роман Домбчевський роз- робив статут майбутнього товариства та музею при ньому. 16 квітня 1932 р. відбулись Установчі збори товариства «Верховина», на яких прийнято статут товариства та музею й обрано його управу [78, с. 13]. Головою товариства «Верховина» обрано Осипа Сі- лецького, членами-засновниками стали о. Роман Ви- сочанський, Омелян Цісик, Володимир Котович, Роман Лисович, Роман Домбчевський, Іван Кузів, Тадей Залеський. Єдиною жінкою серед членів- засновників була знана діячка культурного та госпо- дарського життя Галичини Ольга Бачинська, яка входила до першої управи й виконувала обов’язки скарбника музею. Крім того, на Установчих зборах було обговорено засадничі принципи вступу в това- риство, прийнято рішення про ведення хроніки та ухвалено спільно з філією «Союзу українок» прово- дити найактивнішу роботу зі збирання етнографіч- них матеріалів. Слід зазначити, що музейники Гали- чини радо вітали заснування нового товариства. На установчих зборах товариства «Верховина» були присутні представники товариств «Лемківщина» в Сяноці та «Яворівщина» в Яворові. Від товариства «Бойківщина» прибула делегація у складі Володи- мира Гуркевича, Антона Княжинського та Михай- ла Скорика [78, с. 13]. Щоб розширити коло прихильників музею, ак- тивний член товариства «Верховина» Роман Домб- чевський писав і поширював відповідні відозви та звернення до населення краю. Завдяки цьому кіль- кість прибічників музею збільшувалася, у 1937 р. товариство «Верховина» нараховувало вже 100 чле- нів [20, с. 4]. Для активізації збирацької роботи члени об’єднання складали та розсилали до коопе- ративів, читалень товариства «Просвіта», вчителів спеціальні питальники — «квестіонари». У перший рік існування музей не мав свого приміщення, а з 1933 р. він був розміщений у будинку товариства «Народна Торгівля» [17, с. 439]. 8 листопада 1932 р. засновано музейне товари- ство в Чорткові. У статуті товариства «Український музей Поділля» в Чорткові було записано, що ме- тою спілки є «освіта і піднесення культури та добро- буту українського народу…, пізнання побуту, при- роди і світогляду населення Поділля, поширювання замилування до старини і мистецтва та зберігання всяких предметів музейної вартости» [9, арк. 1]. Крім того, зазначалося, що музей буде збирати: «а) археологічні знахідки, б) історичні документи, в) предмети з обсягу етнографії, г) зразки природи краю, ґ) з обсягу краєзнавства, д) старих друків, е) творів мистецтва» [9, арк. 1]. Загальне керівни- цтво Товариством здійснювали Старшина та Загаль- ні збори. До спілки входили звичайні члени та до- бродії. Датований 8 листопада 1932 р. статут това- риства «Український музей Поділля» у Чорткові підписали Іван Кароль, Ольга Живкова, о. Роман Добрянський, Роман Квасниця, Василь Шкварки, др. Іван Хичій, др. Михайло Файки, Василь Шма- та, Володимир Електорович, Микола Пачовський, Степан Довгополий, Антін Слободян, мр. Остап Фірчук [9, арк. 1—27]. Очолив музейний гурток у Чорткові місцевий адвокат Володимир Електоро- вич. Матеріальну базу товариства становили щомі- сячні членські внески в розмірі 1 зл. для звичайних членів та 50 гр. для малозаможних. Таким чином, на кінець 1932 р. ентузіастам музейної справи в Чорт- кові вдалося зібрати невелику бібліотеку з історії Тернопільщини та Чорткова [60, с. 4]. «Пізнання равського повіту у давній і сучасній добі, з антропологічного, демографічного, історич- 769Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ного, етнографічного, археологічного і природничо- го погляду» — такою була записана у статуті мета музейного товариства в Раві-Руській [4, арк. 55]. «Основуючі збори» об’єднання відбулися 24 січня 1935 р. [4, арк. 11]. На них, зокрема, зазначалося, що при місцевій філії товариства «Просвіта» ство- рюється музейна організація під назвою «Наукова секція». На зборах засновників затверджено Про- від товариства в такому складі: секретар — Євген Божик, скарбник — Богдан Осідач, господар — проф. Ярослав Савчак, інж. Корнило Целевич, др. Іван Кунців. Головою товариства обрано місце- вого адвоката Івана Кунціва [4, арк. 11]. Проект статуту організації підготував інженер К. Целевич. У ньому зазначалося, що членом «На- укової секції» може бути кожен учасник товариства «Просвіта» в Раві-Руській, який сплатить місячну вкладку в розмірі 50 гр. На кінець 1935 р. до об’єднання входило двадцять членів [4, арк. 11]. «Наукова секція» започаткувала й музей. Місце- ва філія «Українбанку» надала для нього кімнату в своїй будівлі, що дало змогу 15 грудня 1935 р. від- крити осередок для відвідувачів [3, арк. 1]. Щоб поставити справу організації музею на фа- хову основу, члени «Наукової секції» в Раві-Руській вивчали зразки статутів, правильників та звіти про діяльність інших музейних осередків Галичини. З цією метою в січні 1936 р. учасники «Наукової сек- ції» звернулися з відповідними листами до існуючих українських обласних музеїв краю [4, арк. 12]. Зна- чну практичну та теоретичну допомогу краєзнавцям надали члени товариства і музею «Бойківщина» в Самборі. Комплектуванню музейної збірки мала сприяти розроблена «Науковою секцією» та вида- на на кошти місцевої філії товариства «Просвіта» ві- дозва «До громадянства равського повіту». У ній, зокрема, зазначалося, що музей прийматиме речі іс- торичні та мистецької вартості в дар або в депозит, з обов’язком повернути їх на першу вимогу [4, арк. 13]. Популяризував осередок і розробив корот- кий огляд з діяльності музейного товариства в Раві- Руській активний член Проводу «Наукової секції» Ярослав Савчак. Публікацію безоплатно розмістив на своїх сторінках ілюстрований щоденник «Новий час» [67, с. 7]. Однак належного розуміння серед громадськості краю музейна справа не знайшла, кількісно збірка музею була незначною. Складовою частиною національного руху галиць- ких українців кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. була боротьба за рідну школу. Місію захистити рід- ну школу від остаточної ліквідації взяло на себе «Руське Товариство Педагогічне». Статут цього об’єднання затверджено рішенням ц. к. Намісни- цтва 6 серпня 1881 р., ч. 37847 [66, с. 1]. У пара- графі першому статуту зазначено мету товариства: сприяти потребам «руського народу», засновувати та підтримувати народні школи, допомагати справі виховання молоді на основі «матерного языка» [66, с. 1]. У 1912 р., після зміни статуту, організація отри- мала назву «Українське Педагогічне Товариство», а від 1926 р. почала називатися «Рідна Школа». Як було зазначено в новому статуті, мета товариства — «заспокоювати всі потреби українського народу на полі шкільництва, як рівнож публічного, домашньо- го, передшкільного й позашкільного виховання» [65, с. 5]. Для досягнення цієї мети організація мала за- сновувати й утримувати школи, науково-виховні за- клади, допомагати приватним особам у започатку- ванні такого типу шкіл; організовувати й вести шкіль- ні курси, навчальні курси для дорослих та молоді, яка була позбавлена шкільної науки; курси промис- лові, господарські, торговельні; запроваджувати для шкільної молоді стипендії та матеріальну допомогу; займатися виданням книжок і часописів; організо- вувати виставки, концерти, фестини, лекції в містах і селах. В окремому пункті статуту товариства «Рід- на Школа» йшлося про закладання загальнодоступ- них бібліотек і музеїв [65, с. 7]. У травні 1932 р. започатковано музейно-крає- знавчий гурток при кружку та на статуті педагогіч- ного товариства «Рідна Школа» в Тернополі [2, арк. 9]. Ініціатором заснування став викладач укра- їнської державної гімназії, сотник УГА Яким Яре- ма. Він разом із головою повітового союзу гуртків товариства «Рідна Школа» адвокатом Степаном Бриковичем та головою філії товариства «Просві- та», викладачем Томою Водяним започаткував укра- їнський музейний осередок у Тернополі. Справами музею керувала управа, обрана із членів Музейної секції, заснованої при кружку [2, арк. 3], а місцева філія товариства «Просвіта» для збереження музей- них експонатів виділила ентузіастам одну кімнату в своїй будівлі [62, с. 5]. Слід зазначити, що офіцій- но зареєструвати товариство та музей при ньому не андріана НаДОПТа770 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 вдалося. Тоді в Тернополі вже існував польський крає знавчий «Музей Подільської землі», тому во- єводська влада була категорично проти українсько- го музею та запропонувала українцям співпрацюва- ти з уже діючим закладом [2, арк. 9]. Однак, незва- жаючи на спротив польської влади, музей розпочав свою діяльність. Як зазначалося в часописі «Діло», «музей цей загальновідомий і єдиний на території Поділля» [62, с. 5]. У 1932 р. музейна збірка нара- ховувала 1000 експонатів з археології, історії, етно- графії, геології та палеонтології. 12 листопада 1935 р. при місцевій філії педагогіч- ного товариства «Рідна Школа» засновано музейне товариство ім. Андрія Чайковського в Бережанах [55, с. 6]. Ініціатором цього став основоположник і багаторічний директор «Українського народного му- зею ім. Й. Кобринського» в Коломиї Володимир Ко- бринський. 10 лютого 1935 р. в Бережанах він виго- лосив реферат про роль і значення музейництва та звернувся до громади міста з пропозицією створити свій краєзнавчий осередок [55, с. 6]. Потребу регі- онального музейного осередку розуміла й громад- ськість краю, адже свого музею не мали ні Бережа- ни, ні Підгайці, ні Перемишляни, ні, врешті, Монас- тириська та Бучач. Саме тоді громада Бережан і прийняла рішення про організацію відповідного то- вариства та музею при ньому. Головою музейного то- вариства обрано педагога, вчителя гімназії в Бережа- нах Василя Левицького. Значну допомогу в органі- зації осередку бережанським аматорам місцевої історії надав засновник музею «Лемківщина» в Ся- ноці др. Франц Коковський, який після виходу на пенсію переїхав до Бережан. Він і увійшов до Упра- ви музею разом із викладачем др. Василем Левиць- ким та головою старшини кружка товариства «Рід- на Школа» др. Володимиром Бемком [62, с. 5]. Правове існування регіонального музею імені Ан- дрія Чайковського в Бережанах забезпечувалося статутом місцевої філії товариства «Рідна Школа», при якому він існував і для потреб якого товариство передало дві кімнати у власному будинку [4, арк. 14]. За задумом засновників, у музеї мали бути зібрані пам’ятки бережанської землі від найдавніших часів: «всі пам’ятки побуту (народна українська ноша, ви- шивки, писанка), культури (церковне та світське мистецтво, рукописи, книги), археологічні знахідки, матеріали до краєзнавства, народної творчості…» [27, с. 5]. Для популяризації музею та активізації збирацької роботи серед населення краю Управа осе- редку в Бережанах розробила спеціальний квестіо- нар, в якому було чітко зазначено, що саме потріб- но збирати до музею [27, с. 5]. Музей у Станіславові планували відкрити ще до Першої світової війни. Громада Станіславова, маю- чи намір заснувати у своєму місті при філії товари- ства «Просвіта» «Український національний музей», звернулася до директора Київського міського музею Миколи Біляшівського з проханням зробити для нього копії автографів відомих історичних діячів і ко- зацької зброї. Відповідний лист зберігається в Ін- ституті рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського у Ки- єві [48, с. 666]. У 1920-х рр. Лев Чачковський та Ярослав Хмі- левський почали формувати археологічну колекцію, частину своїх знахідок з околиць Галича і Теребовлі вони передали духовній семінарії. У ній колекція збе- рігалась і зрідка поповнювалась завдяки дарункам громадськості краю [4, арк. 9—10]. Однак відсут- ність відповідного музейного приміщення утрудню- вала й унеможливлювала створення постійно діючо- го регіонального музею. Спроби заснувати музейний осередок у Станісла- вові були й у 1935 році. Відомості про це знаходимо в листі гімназійного вчителя м. Станіславова Івана Чепика до Управи музею «Бойківщина» у Самборі, датованому 26 грудня 1935 року [4, арк. 9]. У ньо- му автор інформував про створення товариства при- хильників музею, до складу якого увійшли гімназій- ний вчитель В. Пашницький, лікар Я. Хмілевський і радник Величко. Крім того, І. Чепик розпочав збір і опрацювання спеціальної музейної літератури та звернувся по допомогу в організації осередку до ко- лег із Самбора [4, арк. 9]. Однак втілити в життя плани щодо організації музею не вдалося. Тільки в 1937 р. прихильники музейної справи в Станіславові знову повернулися до питання про за- снування місцевого регіонального осередку. 26 жов- тня 1937 р. філія товариства «Просвіта» в Станіс- лавові скликала спеціальну нараду щодо заснуван- ня українського музею [77, с. 4]. На ній музейний референт Відділу філії «Просвіти» др. Я. Хмілев- ський, зокрема, наголосив, що польська влада не дасть дозволу на відкриття самостійного українсько- го музею, адже в міжвоєнний період у Станіславо- 771Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 ві, як і в Тернополі, вже існував польський краєз- навчий осередок — «Покутський музей у Станіс- лавові» [77, с. 4]. Тому краєзнавці прийняли рішення про започаткування музею при одному з українських товариств. Так 28 жовтня 1937 р. було засновано «Обласний Музей в Станіславові» як Музейну секцію при філії товариства «Просвіта» [12, арк. 9]. Приміщення для музею надало у своїй будівлі педагогічне товариство «Рідна Школа» [12, арк. 9]. Організацією музею в Станіславові займав- ся музейний Комітет, до якого увійшли др. Хмілев- ський як представник Відділу філії товариства «Про- світа», проф. Залєський, проф. Гавдяк, проф. др. Пашницький та мгр. Кушнір [77, с. 4]. Основне завдання своєї діяльності Комітет вбачав у проведен- ні активної агітації серед громади краю у справі роз- будови музею, розгортання широкої збирацької ро- боти та встановлення зв’язків із представниками ін- ших музеїв Галичини [77, с. 4]. Сприяти формуванню збірок музею мав правиль- ник, який розробили члени Комітету та затвердив Відділ філії «Просвіти». Крім того, щоб поставити справу організації музею на наукову основу, голова Управи музею Маркіян Гавдяк звернувся за допомо- гою до Комітету українських музеїв у Польщі [12, арк. 9]. Зокрема, йшлося про надання інформації про музейницький рух і про надсилання літератури до бі- бліотеки регіонального музею в Станіславові. Зі сво- го боку, «Обласний Музей в Станіславові» зо- бов’язувався передавати до Національного Музею у Львові всі предмети загального характеру [12, арк. 9]. Однак, незважаючи на всі зусилля засновників осе- редку, справа створення регіонального музею в Ста- ніславові тоді не знайшла належної підтримки серед населення краю, його збірки залишалися незначни- ми. Станом на грудень 1937 р. станіславівським крає- знавцям вдалося зібрати тільки невеликі «збірки з простору Княжого Галича» [12, арк. 9]. Музейні гуртки були засновані в Теребовлі та Ро- гатині [4, арк. 1]. Невеличкі музейні збірки, створе- ні при них, були доступними лише для невеликого, обмеженого кола відвідувачів. До прикладу, засно- ваний при товаристві «Рідна Школа» музей у Рога- тині до 1939 р. зумів зібрати тільки 500 предметів. Отже, українське етнографічне музейництво Га- личини кінця ХІХ — 1930-х рр. ХХ ст. розвива- лося без державної підтримки. Тому такими важли- вими були підтримка громадськості, церкви й само- віддана праця ентузіастів у формуванні та становленні українських музеїв краю. За їх ініціати- ви та активного сприяння у Львові були створені му- зеї при товариствах «Просвіта», НТШ, «Націо- нальний музей у Львові», музей при гімназії сестер Василіянок. В міжвоєнний період музеї при україн- ських товариствах постають у ряді повітових міст та містечок Галичини: Коломиї, Самборі, Стрию, Яво- рові, Перемишлі, Сяноці, Чорткові, Тернополі, Со- калі, Рава-Руській, Бережанах, Станіславові, Тере- бовлі, Рогатині. Подвижницька діяльність громад- ськості краю сприяла національно-культурному відродженню, піднесенню національно-патріотичної свідомості серед населення не тільки Галичини, а й усієї України. Українські етнографічні збірки музеїв Галичини стали важливим чинником національного самоствердження українців. 1. Державний архів Львівської області (далі — ДАЛО). — Ф. 1245 (Товариство «Бойківщина» в Сам борі). — Оп. 1. — Спр. 94. 2. ДАЛО. — Ф. 1245. — Оп. 1. — Спр. 79. 3. ДАЛО. — Ф. 1245. — Оп. 1. — Спр. 97. 4. ДАЛО. — Ф. 1245. — Оп. 1. — Спр. 92. 5. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі — ЦДІА України у м. Львові). — Ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка). — Оп. 1. — Спр. 21. 6. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 309. — Оп. 1. — Спр. 42. 7. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 309. — Оп. 1. — Спр. 62. 8. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 309. — Оп. 1. — Спр. 65. 9. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 309. — Оп. 1. — Спр. 2722. 10. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 360 (Музей отця Й. Кобринського). — Оп. 1. — Спр. 631. 11. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 687 (Союз україн- ських наукових робітників книгозбірень і музеїв у Львові). — Оп. 1. — Спр. 10. 12. ЦДІА України у Львові. — Ф. 687. — Оп. 1. — Спр. 8. 13. ЦДІА України у Львові. — Ф. 687. — Оп. 1. — Спр. 11. 14. ЦДІА України у м. Львові. — Ф. 348 (Товариство «Просвіта»). — Оп. 1. — Спр. 462. 15. Барвінський Ол. Про заснуванє і дотеперішній розви- ток товариства ім. Шевченка у Львові / Ол. Барвін- ський // Записки НТШ. — Львів, 1892. — Ч. 1. — С. 209—212. андріана НаДОПТа772 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 16. Батіг М. Білі сторінки в історії Національного музею у Львові / Микола Батіг // Літопис Національного музею у Львові. — 2000. — № 1 (6). — С. 5—30. 17. Боднарук і. До історії стрийського музею «Верхови- на» / Іван Боднарук // Стрийщина: Історико-мемо- ріальний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщи- ни / ред. І. Пеленська, К. Бабяк. — Ню Йорк : Ко- мітет Стрийщини, 1990. — НТШ ; Український Ар- хів. — Т. ІІ. — С. 438—440. 18. верес Галина. Світлиця пам’яті. З історії Стрийського музею «Верховина» / Галина Верес // Хвилі Стрия. Сторінки з історії, культури та національно-визволь- ного руху. — Стрий : Щедрик, 1995. — С. 101—106. 19. Гарасимчук Р. Етнографічна виставка «Полісся» / Роман Гарасимчук // Літературно-науковий додаток до «Нового часу». — 1938. — Ч. 15 (27). — С. 4. 20. Геббель Фр. Наші обласні музеї: Стрийська «Верхо- вина» / Фр. Геббель // Літературно-науковий дода- ток до «Нового часу». — 1937. — Ч. 3. — 1 листопа- да. — С. 4. 21. Гнатищак М. Скарби нашої культури / Микола Гна- тищак // Назустріч. — Львів, 1936. — Ч. 4 (52). — С. 3. 22. Гонтар Т. Етнографічні колекції музею НТШ / Таїсія Гонтар // Записки НТШ. Праці секції етнографії та фольклористики. — Львів, 1992. — Т. ССХХІІІ. — C. 417—427. 23. Горняткевич в. Музей «Бойківщина» у Самборі: за- снування, розквіт, небуття, відродження / Всеволод Горняткевич // Літопис Бойківщини. — 2002. — Ч. 2/63 (74). — С. 11—24. 24. Данчин Р. З історії товариства та музею «Бойківщина» у Самборі / Роксоляна Данчин // Український му- зей. — 2004. — № 2. — С. 5. 25. Добрянський к. Етнографічна вистава Лемківщини / Калістрат Добрянський // Українські вісти. — 1939. — Ч. 47 (966). — 3 березня. — С. 3. 26. З відчимової салі. З циклу відчитів про Полісся // Діло. — 1938. — Ч. 61. — 20 березня. — С. 8. 27. З управи музею ім. Б. Чайковського в Бережанах // Бережанські вісті. — 1936. — Ч. 2 (3). — С. 5. 28. Заброварний С. Музей «Стривігор» в Перемишлі / Степан Заброварний // Варшавські українознавчі за- писки. — Варшава, 1989. — Вип. 1. — C. 230—232. 29. Загальні збори Товариства Прихильників Музею НТШ // Укр. вісти. — 1939. — Ч. 15 (934). — 24 січня. — С. 2. 30. Зайцева Зінаїда. Товариство імені Шевченка у Льво- ві: перетворення з Літературного на Наукове / Зі на- їда Зайцева // Матеріали V конгресу МАУ. Істо рія : збірник наукових статей. — Чернівці : Рута. — 2004. — Ч. 2. — С. 188—192. 31. Засідання Виділу 22.ІХ.1937 // Хроніка Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові за час від 1.І.1935 — 25.ХІІ.1937. — Львів, 1937. — Ч. 73. — С. 26—27. 32. Засідання Виділу 22.ІХ.1938 // Хроніка Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові за час від 26. ХІІ.1937 — 31.ХІІ.1938 р. — Львів, 1939. — Ч. 74. — С. 98—99. 33. Звідомлення управи Музея Сокальщина за час від 25 березня до 20 серпня 1936 р. // Голос знад Буга. — Сокаль, 1936. — 1 вересня. — С. 2. 34. Звіт Управи Національного музею у Львові за 1931 рік. — Львів : Накладом Національного музею у Львові, 1932. — 12 с. : 3 світлини. 35. Звіт управи Національного музею у Львові за 1932 р. — Львів : Діло, 1933. — 17 січ. — 4 с. 36. Звіт управи Національного музею у Львові за 1933 р. — Львів : Бібльос, 1934. — 4 лют. — 8 с. : 1 світлина. 37. Зіставлення вкладів // Двайцятьпять-ліття Націо- нального музею у Львові, 1905—1930: збірник під ре- дакцією директора музею І. Свєнціцького. — Львів : Діло, 1931. — С. 75—76. 38. Історія Наукового Товариства ім. Шевченка: з нагоди 75 річчя його заснування 1873—1948. — Нью- Йорк ; Мюнхен, 1949. — 51 с. 39. кирчів Р. Роль музейних колекцій в активізації сучасних етнографічних досліджень України / Р. Кирчів // На- родознавчі зошити. — 1995. — № 4. — С. 198—200. 40. ковба Ж.М. «Просвіта» — світло, знання, добро і воля українського народу / Ж.М. Ковба. — Дрого- бич : Відродження, 1993. — 128 с. 41. козицький а. Українські краєзнавчі музеї Галичини в міжвоєнний період / Андрій Козицький // Вісник Львівського університету. Серія історична. — 1999. — Вип. 34. — С. 467—477. 42. коковський Фр. Музей «Лемківщина» в Сяноці / Франц Коковський // Життя і знання. — 1936. — Ч. 9. — С. 262—264. 43. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщи- ни. — К. : Мистецтво, 1991. — 188 с. : іл. 44. кратюк О. Збирач скарбів / Ольга Кратюк // На- родне мистецтво. — 1999. — № 3—4. — С. 42. 45. крип’якевич і. Десятиліття «Бойківщини» / Іван Кри п’якевич // Сьогочасне і минуле: Вісник украї- нознавства. — Львів : Наукове Товариство ім. Шев- ченка у Львові. — 1939. — Ч. 1. — С. 91—92. 46. Культурна праця на Лемківщині (загальні збори му- зейного товариства «Лемківщина» в Сяноці) // Ді- ло. — 1936. — Ч. 104 (14.353). — 12 травня. — С. 4—5. 47. курдидик а. Полісся в відчитовій салі. Підсумки «по- ліських вечорів» і рефлєкції на їх тему / Анатоль Кур- дидик // Літературно-науковий додаток до «Нового часу». — 1938. — Ч. 20 (32). — 23 травня. — С. 2—3. 48. кушнір в. Українське музейництво Галичини і При- дніпрянська Україна (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) / Ві- талій Кушнір // Народознавчі зошити. — 2006. — № 5—6 (71—72). — С. 663—672. 773Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського… ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 49. лев василь. Мати Северина Париллє, ЧСВВ / Ва- силь Лев // Український Архів. — Т. ХХІІ. Пам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. — Нью- Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто : НТШ у Нью- Йорку, 1980. — С. 77—79. 50. Літопис Національного музею за 1934 рік: неперіо- дичне видання Союзу прихильників Національного музею / друге видання стереотипне Літопису Націо- нального Музею за 1934—1938 роки. — Львів : На- ціональний музей у Львові, 2001. — C. 4—18. 51. Літопис Національного музею за 1938 рік: неперіо- дичне видання Союзу прихильників Національного музею / друге видання стереотипне Літопису Націо- нального Музею за 1934—1938 роки. — Львів : На- ціональний музей у Львові, 2001. — C. 79—92. 52. лопушанська віра. Гімназія С.С. Василіянок у Льво- ві / Віра Лопушанська // Визвольний шлях. — Лон- дон ; К., 1997. — Річник І. — Кн. 1 (586). — С. 119—124. 53. Мороз Мирослав. Матеріали до хронології діяльності Наукового товариства ім. Шевченка (1873— 1944 роки) / Мирослав Мороз // З історії Науково- го товариства імені Шевченка: збірник доповідей і по- відомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Льво- ві. — Львів, 1997. — С. 260—319. 54. Мудрий в. Роля «Просвіти» в українському житті: з приводу шістдесятиліття «Просвіти» / В. Мудрий. — Львів : Просвіта, 1928. — 19 с. 55. Музей ім. Андрія Чайковського в Бережанах // Бе- ре жанські вісті. — 1935. — Ч. 1. — С. 6. 56. Музей «Сокальщина» в Сокалі // Голос знад Буга. — Сокаль, 1936. — 15 травня. — С. 2. 57. Н. к. і в. П. Музей народного мистецтва Гуцульщи- ни / Н. К. і В. П. // Український календар. — Вар- шава, 1981. — С. 132—134. 58. Національний музей ім. митрополита Андрея графа на Шептичах Шептицького (Львів). Статут. — Жовк- ва : Наклад музея, 1910. — 11 с. 59. Нове товариство // Голос знад Буга. — 1937. — Ч. 10 (25). — 15 травня. — С. 4. 60. Новинки // Діло. — 1932. — 29 грудня. — С. 4. 61. Опіка над українською старовиною: повідомлення «Товариства прихильників Музею НТШ» // Українські вісти. — 1937. — Ч. 242. — 1 листопа- да. — С. 4. 62. Подільський Музей у Тернополі. Новинки // Діло. — 1932. — Ч. 284. — 22 грудня. — С. 5. 63. Полісся в музею НТШ // Нова хата. — Львів, 1939. — Ч. 6. — С. 3. 64. П’ятиліття Союзу прихильників Національного му- зею // Діло. — 1937. — 4 квітня. — С. 4. 65. «Рідна школа», Українське Педагогічне Товариство. Статут. — Львів, 1926. — 30 с. 66. Руське товариство педагогічне. Статут / затверджен- ням ц. к. Намісництва з дня 6 серпня 1881. — Львів, 1881. — 15 с. 67. Савчак Я. Нова культурна станиця Равщини / Ярос- лав Савчак // Новий час. — 1936. — Ч. 24 (2139). — 1 лютого. — С. 7. 68. Свєнціцький і. Національний Музей во Львовь (1905—1915) / И. Сьвенцїцький / Отдьльный от- тискь изь Неоффиціальной части «Львовскаго вьстни- ка». — 1915. — № 31. — Львовь, 1916. — 8 c. 69. Свєнціцький і. Образ розвою українського музейни- цтва / Іларіон Свєнціцький // Літопис Бойківщи- ни. — 1938. — Ч. 10. — С. 18—24. 70. Свєнціцький і. Про музеї і музейництво (нариси і за- мітки) / Іларіон Свєнціцький. — Львів : Діло, 1920. — 79 (І) c. : іл. 71. Свєнціцький і. ХХV літ діяльності Національного музею / Іларіон Свєнціцький // Двайцятьпять-ліття Національного музею у Львові, 1905—1930: збірник під редакцією директора музею І. Свєнціцького. — Львів : Діло, 1931. — С. 6—18. 72. Сидор О. Національний музей у Львові в історії му- зейництва Галичини кінця ХІХ — початку ХХ ст. / Олег Сидор // Літопис Національного музею у Льво- ві. — Львів, 2004. — № 3 (8) — С. 5—33. 73. Сидор О. Лев Гец і музей «Лемківщина» в Сяноці / Олег Сидор // Пам’ятки України: Історія та культу- ра. — 1995. — № 3. — С. 153—158. 74. Скорик М. В десятиліття існування Товариства та му- зею «Бойківщина» в Самборі / Михайло Скорик // Літопис Бойківщини. — 1938. — Ч. 10. — С. 3—18. 75. Скрипник Г.а. Етнографічні музеї України. Станов- лення і розвиток / Г.А. Скрипник / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. — К. : Наукова думка, 1989. — 304 с. : іл. 76. Союз прихильників Національного музею у Львові // Львівські архієпархіальні відомості. — 1932. — 15 грудня. — С. 34. 77. Український музей у Станіславові // Літературно- науковий додаток до «Нового часу». — Львів, 1937. — Ч. 4. — 8 листопада. — С. 4. 78. Установчі загальні збори товариства «Верховина» в Стрию // Нова хата. — 1932. — Ч. 6 (червень). — С. 13—14. 79. Хроніка // Літопис Бойківщини. — 1931. — Ч. 1. — С. 176. 80. цьольнер Е. Історія Австрії / Еріх Цьольнер ; пер. з нім. Роман Дубасевич, Христина Назаркевич, Анато- лій Онишко, Наталя Іваничук. — Львів : Літопис, 2001. — 712 с. 81. Чайковський Б. Музей «Сокальщина» / Богдан Чай- ковський // Життя і знання. — 1939. — № 6 (чер- вень). — С. 179—180. 82. Шпитковський і. Дещо про історію музейницьких збірок у Перемишлі / др. І. Шпитковський // Укра- їнський Бескид. — 1937. — Ч. 20. — 30 травня. — С. 4—5. андріана НаДОПТа774 ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 4 (106), 2012 andriana Nadopta ON THE ROLE OF NON-GOVERNMENTAL SCIENTIFIC ORGANIZATIONS AND CHURCH CONGREGATIONS IN CREATION AND ESTABLISHING OF UKRAINIAN ETHNOGRAPHICAL MUSEUM WORKS IN GALICIA (late XIX c. to 1930s) In the article has been presented an analytic study in self-deny- ing efforts of Galician community aimed to preserve monuments of Ukrainian culture. The Shevchenko Scientific Society, Prosvita (Enlightment), Ridna Shkola (Native School), cler- gymen, as well as regional museum storages of Galicia had made true outstanding contribution in this respect. An attempt has been made to recognize their role and significance in estab- lishment of Ukrainian ethnographic museum activities of Galy- chyna during the mentioned period. Keywords: Scientific association, museum association, muse- um, ethnographic collection. андриана Надопта РОЛЬ ОБЩЕСТВЕННЫХ, НАУЧНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ И ЦЕРКВИ В ФОРМИРОВАНИИ И СТАНОВЛЕНИИ УКРАИНСКОГО ЭТНОГРАФИЧЕСКОГО МУЗЕЙНОГО ДЕЛА ГАЛИЦИИ конца ХІХ — 30-х гг. ХХ в. В статье проанализирована самоотверженная деятельность общественности Галиции по сохранению украинских куль- турных ценностей. Значительную работу в этом направле- нии осуществляли НТШ, общества «Просвита», «Ридна Школа», церковные деятели и региональные музейные общества Галиции. Раскрывается их роль и значение в формировании украинского этнографического музейного дела Галиции в изучаемый период. Ключевые слова: научное общество, музейное общество, музей, этнографическая коллекция.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94785
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1028-5091
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:30:34Z
publishDate	2012
publisher	Інститут народознавства НАН України
record_format	dspace
spelling	Надопта, А. 2016-02-11T21:00:43Z 2016-02-11T21:00:43Z 2012 Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. / А. Надопта // Народознавчі зошити. — 2012. — № 4 (106). — С. 758-774. — Бібліогр.: 82 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94785 У статті проаналізована подвижницька діяльність громадськості Галичини щодо збереження пам’яток української культури. Величезну роботу в цьому напрямку проводили НТШ, товариства «Просвіта», «Рідна школа», церковні діячі та регіональні музейні товариства Галичини. Розкривається їх роль і значення у формуванні українського етнографічного музейництва Галичини в досліджуваний період In the article has been presented an analytic study in self-denying efforts of Galician community aimed to preserve monuments of Ukrainian culture. The Shevchenko Scientific Society, Prosvita (Enlightment), Ridna Shkola (Native School), clergymen, as well as regional museum storages of Galicia had made true outstanding contribution in this respect. An attempt has been made to recognize their role and significance in establishment of Ukrainian ethnographic museum activities of Galychyna during the mentioned period. В статье проанализирована самоотверженная деятельность общественности Галиции по сохранению украинских культурных ценностей. Значительную работу в этом направлении осуществляли НТШ, общества «Просвита», «Ридна Школа», церковные деятели и региональные музейные общества Галиции. Раскрывается их роль и значение в формировании украинского этнографического музейного дела Галиции в изучаемый период. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Музейна практика Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. On the role of non-governmental scientific organizations and church congregations in creation and establishing of Ukrainian ethnographical museum works in Galicia (late XIX c. to 1930s) Роль общественных, научных организаций и церкви в формировании и становлении украинского этнографического музейного дела Галиции конца ХІХ — 30-х гг. ХХ в. Article published earlier
spellingShingle	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. Надопта, А. Музейна практика
title	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.
title_alt	On the role of non-governmental scientific organizations and church congregations in creation and establishing of Ukrainian ethnographical museum works in Galicia (late XIX c. to 1930s) Роль общественных, научных организаций и церкви в формировании и становлении украинского этнографического музейного дела Галиции конца ХІХ — 30-х гг. ХХ в.
title_full	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.
title_fullStr	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.
title_full_unstemmed	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.
title_short	Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.
title_sort	роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва галичини кінця хіх — 30-х рр. хх ст.
topic	Музейна практика
topic_facet	Музейна практика
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94785
work_keys_str_mv	AT nadoptaa rolʹgromadsʹkihnaukovihorganízacíitacerkviuformuvannítastanovlenníukraínsʹkogoetnografíčnogomuzeinictvagaličinikíncâhíh30hrrhhst AT nadoptaa ontheroleofnongovernmentalscientificorganizationsandchurchcongregationsincreationandestablishingofukrainianethnographicalmuseumworksingalicialatexixcto1930s AT nadoptaa rolʹobŝestvennyhnaučnyhorganizaciiicerkvivformirovaniiistanovleniiukrainskogoétnografičeskogomuzeinogodelagaliciikoncahíh30hgghhv

Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.

Institution

Similar Items