Монастир Пантократор – українська афонська обитель
В статті йдеться про історію та культурні надбання українського монастиря Пантократор, що на Афоні. Акцентується особлива увага на Свято-Ільїнському скиту заснованому українцем Паїсієм Величковським. Окремо досліджується унікальна рукописна пам’ятка, що мабуть належала Св. Іоану Колибнику Освітлюють...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94797 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Монастир Пантократор – українська афонська обитель / Л.В. Терещенко-Кайдан // Культура народов Причерноморья. — 2014. — № 274. — С. 35-38. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859906132742504448 |
|---|---|
| author | Терещенко-Кайдан, Л.В. |
| author_facet | Терещенко-Кайдан, Л.В. |
| citation_txt | Монастир Пантократор – українська афонська обитель / Л.В. Терещенко-Кайдан // Культура народов Причерноморья. — 2014. — № 274. — С. 35-38. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | В статті йдеться про історію та культурні надбання українського монастиря Пантократор, що на Афоні. Акцентується особлива увага на Свято-Ільїнському скиту заснованому українцем Паїсієм Величковським. Окремо досліджується унікальна рукописна пам’ятка, що мабуть належала Св. Іоану Колибнику Освітлюються мовні та богослужбові особливості, що запроваджувалися у монастирі. Наголошується на збережених у монастирі скарбах рукописної спадщини та козацької слави. Подаються цікаві біографічні свідчення.
В статье рассказывается про историю и культурное наследие украинского монастыря Пантократор, который находится на Афоне. Особое внимание акцентируется на Свято-Ильинский скит. Освящаются языковые и богослужебные особенности, которые были введены в устав монастыря. Особое внимание уделяется рукописному наследию и козацкой сокровишнице, хранящихся в монастыре. Подаются интересные биографические данные.
The article tells about the history and cultural heritage of the Ukrainian monastery Pantocrator, which is located on Mount Athos. Particular emphasis is placed on the St. Elias Skete. Osvyaschayutsya and liturgical language features that have been introduced into the statutes of Monastir. Particular attention is paid to the manuscript heritage and Cossack sokrovishnitse stored in the monastery. Served interesting biographical data Ukrainians served on Mount Athos. Specifically osvyaschayutsya names like Paisius Velichkovsky, Joan Kolybnik and Transdanubia and the Zaporozhye Cossacks, who took the veil after the experienced Koleivschiny. Otdelnor be observed, a book of liturgical rules and tserkoanyh law discovered in the vaults of Monastir. The article has a historical-cultural direction. oslidzhuyuchy problems parallelism and features of the spiritual culture of Ukraine - Greece XVII-XVIII centuries., referring to the cultural heritage of the two countries, rises the question: whether in while in the territory of modern Greece, cells - Ukrainian media purely spiritual culture; What are in parallel, and what features of the cultural traditions of these cells; are influenced by the formation of pockets of Slavic tradition in the culture of Greece and the formation of Greek culture in general. Monastery of Pantocrator and rightful skit is actually Ukrainian; Along with Greek during worship and at home here and sounded Slavic and Ukrainian language; In the room of the monastery are kept really extremely valuable cultural monuments; Monastery of Pantocrator is Greek Ukrainian Cossack treasure that preserves the Greek lands istokyyu and Ukrainian culture.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:00:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
35
Терещенко-Кайдан Л.В. УДК 783 (477. 043.3)
МОНАСТИР ПАНТОКРАТОР – УКРАЇНСЬКА АФОНСЬКА ОБИТЕЛЬ
Анотація. В статті йдеться про історію та культурні надбання українського монастиря
Пантократор, що на Афоні. Акцентується особлива увага на Свято-Ільїнському скиту заснованому
українцем Паїсієм Величковським. Окремо досліджується унікальна рукописна пам’ятка, що мабуть
належала Св. Іоану Колибнику Освітлюються мовні та богослужбові особливості, що
запроваджувалися у монастирі. Наголошується на збережених у монастирі скарбах рукописної
спадщини та козацької слави. Подаються цікаві біографічні свідчення.
Ключеві слова: Україна – Греція, слов’яни, козаки на Афоні, українці в грецькій обителі.
Аннотация. В статье рассказывается про историю и культурное наследие украинского монастыря
Пантократор, который находится на Афоне. Особое внимание акцентируется на Свято-Ильинский
скит. Освящаются языковые и богослужебные особенности, которые были введены в устав
монастыря. Особое внимание уделяется рукописному наследию и козацкой сокровишнице, хранящихся в
монастыре. Подаются интересные биографические данные.
Ключевые слова: Украина – Греция, славяне, козаки на Афоне, украинцы в греческой обители.
Summary. The article tells about the history and cultural heritage of the Ukrainian monastery Pantocrator,
which is located on Mount Athos. Particular emphasis is placed on the St. Elias Skete. Osvyaschayutsya and
liturgical language features that have been introduced into the statutes of Monastir. Particular attention is paid
to the manuscript heritage and Cossack sokrovishnitse stored in the monastery. Served interesting biographical
data Ukrainians served on Mount Athos. Specifically osvyaschayutsya names like Paisius Velichkovsky, Joan
Kolybnik and Transdanubia and the Zaporozhye Cossacks, who took the veil after the experienced Koleivschiny.
Otdelnor be observed, a book of liturgical rules and tserkoanyh law discovered in the vaults of Monastir. The
article has a historical-cultural direction.
oslidzhuyuchy problems parallelism and features of the spiritual culture of Ukraine - Greece XVII-XVIII
centuries., referring to the cultural heritage of the two countries, rises the question: whether in while in the
territory of modern Greece, cells - Ukrainian media purely spiritual culture; What are in parallel, and what
features of the cultural traditions of these cells; are influenced by the formation of pockets of Slavic tradition in
the culture of Greece and the formation of Greek culture in general.
Monastery of Pantocrator and rightful skit is actually Ukrainian; Along with Greek during worship and at home
here and sounded Slavic and Ukrainian language; In the room of the monastery are kept really extremely
valuable cultural monuments; Monastery of Pantocrator is Greek Ukrainian Cossack treasure that preserves the
Greek lands istokyyu and Ukrainian culture.
Keywords: Ukraine - Greece, Slavs, Cossacks on Mount Athos, the Ukrainians in the Greek monastery.
Досліджуючи проблеми паралелізму та особливостей розвитку духовної культури України – Греції
XVII–XVIII ст., звертаючись до культурних надбань двох країн, повстає питання: а чи були в той час на
території сучасної Греції осередки – носії суто української духовної культури; в чому полягали паралелі, а в
чому особливості розвитку культурних традицій цих осередків; які впливи мали такі осередки на
формування слов’янських традицій в культурі Греції, а також на формування грецької культури в цілому.
Отже тема даної роботи є актуальною
Відомо, що ще з давніх часів слов’яни мігрували на територію сучасної Греції й колонізували її.
Зрозуміло, що при наявності слов’ян у Греції формувались спільнослов’янські осередки., в даному випадку
релігійного спрямування. Маються на увазі монастирі, cкити або церкви, наприклад Св. Гори Афон.
Виявити серед монастирско-скитського загалу обителі слов’янського, а ще краще українського
спрямування є нагальним питанням даної роботи..
Об’єктом роботи є український монастир Понтократор, що на Афоні. Предметом роботи є культурні
традиції, що свідчать належність монастиря до українського культурного надбання.
Метою та завданнями роботи є дослідження культурних процесів в середині Афонського монастиря, що
дали йому можливість і право називатися українським – українським в серці Греції.
До питань слов’янських, і зокрема українських монастирів на Афоні звертались В. Григоровича-
Барського [ 1], кн.. О. Дабіжа [2], Н. Мак Лиз [3], А-Е. Н. Тахиаос [4? 5], архиєпископа Парфірія
Успенського [6] , є кілька статей автора даної роботи.
Під ясним сяйвом південного неба, що дивиться у блакитні води Архіпелагу, у глибинному лісистому
міжигірррі, що щільно заросло майже первинними лаврами, гірським дубом та дикими розами, розкішного
хаусу південної рослинності підіймаються бані самотньої обителі. Темні стіни міцної зелені обступили її,
ховаючи від миру, заступивши з півдня, півночі та заходу. Тільки зі сходу широко розступилися вони, на
зустріч сходу сонця та блискучої морської далини, виділяються суворі контури візантійських башт
монастиря Пантократору. Як самотній маяк височить він над морем. У спекотному повітрі, насиченому
запахом квітучої лаванди та дикого меду, роздаються густі , гармонійні удари колоколу.
«Щось близьке та рідне відчувається у цьому привітному благовістті, що зустрічає мандрівника за
тисячі верст від батьківщини, у тиші лісної афонської пустині; якимсь живим нагадуванням віє від білих її
стін, що ховаються у яскравій зелені: та знайомий, стародавній тип церков та зелені маківки дзвіниць та
перами дальні тополі, що шумлять навколо, з мерехтящими за ними крилами вітряка, та скрип колодязного
«журавля», разом із звуками рідної мови, що так дивно й несподівано звучить під чужій їй небом
Македонії, – все це охоплює думки та переносить далеко на північ, під інше небо, до мирних хуторів
України». Так писав у своїх спогадах князь Олександр Дабіжа [2 с. 35 – 36].
Цей живий куточок далекої України, каже він, із всіма її характерними особливостями, з традиціями,
привітністю та давньою українською гостинністю, повністю пересадженою на легендарний грунт Афону,
до священних джерел, гаїв та скель, де класичний міф про Дафну та Аполона живе поруч із сказаннями про
Терещенко-Кайдан Л.В.
МОНАСТИР ПАНТОКРАТОР – УКРАЇНСЬКА АФОНСЬКА ОБИТЕЛЬ
36
високі подвиги християнського смирення та самозречення – ця українська обитель, що протягом півтори
століття (станом на ΧΙΧ ст.. Л. Т-К.) мирно розвивалася на південно-східному схилі Св. Гори Афон – у нас
май же невідома [2 c. 36].
На відміну від О. Дабіжа Василь Григорович-Барський свідчив про те, що ченці, які тут живуть (станом
на 1744 р. Л. Т-К.), «наскільки це можливо, дотримуються монастирського й церковного чину,
встановленого в інших головних монастирях, але не в усьому. Так, без великої гостинності тут приймають
прочан; роблять вони це, дотримуючись уставного звичаю, а не з доброї своєї волі: спізнавши це на собі,
багато хто про те мені розповідав» [1 c. 565] .
За свідченнями Н. Мак Лиз монастир Пантократор був заснований у XIV ст. двома візантійцями –
Іоаном Примикеріосом та його братом Олексієм. З невеличкої келії, за сприяння імператора
Іоанна V Палеолога, обитель виросла до розмірів монастиря [3 c. 259].
Ось як згадує перші роки життя молодої братії у монастирі, засновник Свято-ільїнського скиту,
настоятель монастиря, преподобний Паїсій Величковський. «З приходом зими, не маючи де прихилити
голову, оскільки ні якого житла тоді ще не було, ми почали будівництво п’яти келій у монастирі
Св. Костянтина. Неможливо собі уявити злидні, що нам довелося притерпіти за ті чотири місяці, що
тривало будівництво. Майже всю зиму ми копали землю та тягали каміння для будівництва, не маючи ані
взуття, ані нижнього одягу. Крім того по неділях, замість відпочинку ми ходили від монастиря до
монастиря прохаючи милостиню. В тому старому одязі, що в нас все ж таки був, ми дуже мерзли.
Повертаючись увечері, ми падали на підлогу, як мертві, у крайньому знесиллі від жахливих злиднів й
тяжкої праці, та засинали без вечері. В таких умовах ми багато разів пропускали молитовне правило, а
замість Вечірні я благословляв читати «Помилуй мя Боже» (50 псалом) та Символ Віри, після чого ми
відразу лягали спати. Але навіть в таких умовах ми не відмовлялися від служіння Утренньої, читань, в
залежності від того, скільки в нас залишилося сил, по три, а інколи й більше кафізм. Замість Часів, ми
співали канон Пресвятої Богородиці, а інколи читали й самі Часи. Що ще сказати? Злидні доводили нас до
того, що ми мали б розійтися та облишити цю справу, якби не Христос, Господь наш, не укріпив нас Своєю
благодаттю у смиренні, терпінні, любові до Бога та одне до одного, що допомогло нам перенести всі втрати
й подолати труднощі» [3 c. 262 – 263].
За спогадами братчиків монастиря після того як братія збільшилася настільки, що не вистачало місця на
службі у храмі, настоятель, порадившись, попрохав у влади Афону відати монастирю келію Св. Пророка
Ілії. Далі, келію перетворили на скит, Саме тоді у монастирі були встановленні власні молитовні правила та
церковна служба. Зовні вона не відрізнялась від правил встановлених на Афоні, але, братію було поділено
на дві групи в залежності від мови – на слов’янську та молдавську. Отже, служби у монастирі Пантократор
велися крім грецької, на слов’янські та молдавській мовахи.
Бібліотека або книгозбірня, що була у монастирі, за свідченнями В. Григоровича-Барського, пропала
під час варварських нападів та спустошень. Григорович-Барський вказує на наявну у монастирі достатню
кількість книжок потрібних для церковної відправи, писаних на пергаментах й паперах, рукописних і
друкованих. Але, не бачив він книжок, що стосуються світських наук. Зокрема В. Григорович-Барський
розповідає про одну книгу, що містить в собі майже цілу бібліотеку.
«Є тут у великому схові книга, писана на чудовому, тонкому пергаменті, завдовжки в одну п’ядь, а
завширшки й завтовшки по піп’яді, у срібній позолоченій оправі, на якій викарбовано й підпис якогось
волоського господаря; по краях аркушів є нічим не заповнені береги, завширшки в два пальці. Вся книга
писана еллінською мовою, причому такими малими й дрібними чорними літерами, що навіть молодій
людині їх не прочитати без окулярів, і таким тонким пером, завтовшки за людську волосину, що у всій
книзі не знайти жодної літери «р» чи «о» заповненої чорнилом; лише початкові букви та написи золотими
літерами трохи більші. Так вишукано, майстерно й чисто писано всю книгу, і, попри дрібне письмо, кожен,
хто знає грецьку, може її читати, з думкою про те, що її написав ангел а не людина» [1 c. 565 – 566].
На думку ченців монастиря Пантократор ця книга належить Св. Іоану Колибнику. Як сказано в житії
Святого, він носив цю книгу із собою, аж до самої смерті. За переглядом В. Григоровича-Барського ніде в
книзі немає ні свідчень про Іоана Колибника, ні взагалі записів, що кажуть про ім.’я замовника або людину,
що вклала в написання цієї книги гроші, ані про автора-переписувача чи упорядника. І у ченців монастиря
прямих доказів про належність даної книги до праць Іоана Колибника немає.
За змістом книга належить до догматичної збірки. Спираючись на опис В. Григоровича-Барського
[1 c. 566] можна вілразу стверджувати, що ця книга належала або духовній особі високого сану (єпископ,
митрополит, патріарх), або царствуючій особі. До складу одного кодексу увійшли три основні священно-
церковні книги – Євангеліє, Апостол, Псалтир. До такої структури звертаються багато рукописів
православної традиції.
А далі, вся інша тематика зібраних текстів належить до догматично-правового комплексу зібрань. А
саме: усі святкові повчання Григорія Богослова; Логіка та Книга про богослов’я Іоана Дамаскіна; Різні
правила та устави архієпископа міста Божого Антіохії; Диспут про віру Феодора Філософа; Послання про
устав віри благочестивого Псема до царя Михайла Дужки; Послання Афанасія Великого до Маркеміна про
псалми; Скорочені вірші про псалми хранителя грамот Кир. Німіти; Псалтир пророка Давида; Виклад усіх
апостольських та синодальних правил, Ісара, тобто правила та закони царя Олексія Комніна; Розділи про
богослов’я та про чесноти Максима Сповідника, його ж двадцять розділів про любов, Діонісія Арсопатіти –
«Про небесну ієрархію»; Германа, патріарха царградського – «Про церковну історію»; Виклад неари, тобто
законів царя Юстиніана; Витяг з неари Лева Премудрого; Неара царя Романа Старого; Неара Костянтина
Богрянородного; Неара царя Нікіфора і його повчання; Повчання Василія Великого тощо.
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
37
Після свого опису В. Григорович-Барський каже «Хто ж не буде подивований такою книгою, що в
малому вмістила велике? Хто не прославить Бога, який дарує людям такі великі дари?» [1 c. 566].
Отже, не зважаючи на те, що основні фонди монастиря було знищено, в сховах зберігаються пам’ятки
рукописного мистецтва, на зразок книги що описана вище. Можливо серед цих пам’яток зберігаються
рукописи, що належать до українського минулого.
Ще однією пам’яткою, а вірніше буде сказати постаттю для монастиря Пантократор є, вже згаданий
вище настоятель монастиря, українець, подвижник Св. Паїсій Величковський.
Як вже йшлося серед численних святинь монастиря Пантократор є скит пророка Ілії. У 1755 році його
віддали вихідцю з України, ченцю Паїсію Величковському. Спочатку це була келія, але завдяки тому, що
навколо о. Паїсія зібралася певна кількість учнів, він перетворив келію на общежительний скит1. Для
афонського монастиря, на той час, така форма чернечого життя була новою. Тобто св. Паїсій приніс
новаторство на Афон.
Пізніше св. Паїсію, у зв’язку з розростанням общини було передано монастир Семонопетр. Але він не
зміг платити туркам, що окупували Грецію, мита і змушений був покинути обитель. Пізніше, завдяки
власним впливам, Паїсій Величковський дуже допомагав цьому монастирю.
Св. Паїсій Величковський народився у Полтаві. Він був сином місцевої соборної церкви. Закінчив
Київське духовне училище. З раннього віку він проявляв тяжіння до самотнього, споглядального,
затворницького життя. З 17-ти років він вже рахувався серед послушників Любечьського монастиря, а через
два роки був прийнятий у іночеський чин у Медведівському Миколаївському монастирі Київської Єпархії.
Але, незабаром, гоніння уніатів на православну віту, змусили ново висвяченого Платона шукати
притулку у Києво-Печерській лаврі. Тут Величковський залишався не довго. Тяжіння до самотності та
духовних подвигів спонукали молодого ченця облишити Св. Лавру, і попрямувати спочатку к Валахію, а
потім у 1744 р. на Афон. В монастирі Пантократор Величковський прийняв другий постриг, і отримав ім’я
Паїсій. Як вже відомо за проханням численних учнів і з дозволу керівництва монастиря Св. Паїсій
Величковський починає будівництво українського скиту на честь Св. пророка Ілії.
Виникнення українського скиту на Афоні співпадає з часами тяжких випробувань для правобережної
України. Вкрита сіткою шибениць та тюрем вона задихалась під подвійним гнітом Польщі та єзуїтів, що
досяг найбільшої сили у 60-х роках XVIII ст., й завершилася страшенним вибухом «Коліївщини». Тоді
багато українців, кинувши сім’ю йшли на «Великий луг» на «Січ-Матір», щоб потім повернутися й
помститися за втрачену свободу й поругану віру. А ті хто був слабший духом, за монастирськими стінами
вимолював кращої долі нещасній батьківщині. Й ті й інші в решті решт, занемогли у нерівній боротьбі та
безплотному чиканні: гоненні з відусіль, без надії на краще майбутнє, сходилися вони у глухих пустелях та
скелях Сходу, для того, щоб у далині від миру та людей, у глибокій самотності та забутті знайти душевний
спокій. Під чернецькою власницею та веригами схимника разом ховалися й кроваве темне минуле, й
розбиті, світлі уповзання.
Таких «біженців з миру», що життєва хвиля викинула на скелі Афону, збиралося все більше й більше
навколо Св. Паїсія Величковського. Вони йшли з України та Росії, з Польщі та Молдови, з берегів Дніпра та
Дунаю. Врешті решт кількість братії на стільки збільшилася, що скит не був взмозі прогодувати всіх. Тоді
Св. Паїсій приймає для себе складне рішення, піти з Афону. Він поділив братію і, взявши з собою більшу
частину братчиків, вирущив до Молдови. Там він зупинився у Німецькому монастирі, котрий завдяки його
розумному правлінню став знаменитою Німецькою лаврою.
Облишивши монастир і святу гору Афон як вже йшлося вище, св. Посій переїхав до Молдавії, до тієї її
частини, що належала до Румунії. Тут він став відомим як один з самих досвідчених духівників свого часу.
Він поновив та укріпив місцеві монастирі: Драгомирну, Сеул і Німець.
Він переклав та виправив численні свято отецькі тексти, що у попередніх формах перекладу на
церковно-слов’янську мову були не удобочтимими. Завдяки його праці для слов’янських віруючих стало
доступне «Добротолюбіє».
Після смерті св. Паїсія Величковського, його учні розійшлися по слов’янських землях і понесли сім’я
православної віри з Афону до слов’ян. Серед його учнів з’явилося ціле покоління Оптенських старців.
А Свято-Ільїнський скит ще сто років по тому не міг знайти собі достойного заступника Паїсія
Величковського. Братія, що залишилася у ньому май же вся складалася з українців. До них додалося немало
старих «Січовиків», що розбрелися по білу світу. Більш ніж коли на той момент потрібна була і не
вистачало тверда, неприхильна воля та громад ний нравственний авторитет засновника обителі. Тільки він
міг стримувати досі, різнорідні й часто безпокойні елементи пришлої братії, про котрих ще пам’ятали
«куренні братчики» на Дунаї чи Чорному морі.
На прикінці XVIII – першій третині XIX ст.. монастир зазнав значного занепаду, не зважаючи на
допомогу, що надавали йому запорожці, що селилися у Терції та на Кубані. Запорожці добилися для
монастиря прав нап вільну риболовлю по Дунаю, а також відбудували соборний монастирський храм. У
ризниці цього храму зберігаються багаті підношення доблесного війська запорізького. А саме: старовинне
облачення з при гарної парчі, плащаниця, що вишита золотом, алмазами та дорогоцінним камінням, велике
та мале Євангелія у срібних окладах, священні сосуди тощо.
Під час турецької навали на Афон, козацьку монастирську скарбницю врятував ігумен Парфеній. За
його ігуменства братія повернулася до обителі і відновила, майже повністю занедбаний монастир. Після
смерті Парфенія, монастир очолив Паїсій II.
1 Общежительний скит – форма правління та суцільного життя чернецтва, у вигляді братських, колективних поселень.
Терещенко-Кайдан Л.В.
МОНАСТИР ПАНТОКРАТОР – УКРАЇНСЬКА АФОНСЬКА ОБИТЕЛЬ
38
Отже, звернувшись до історії одного з афонських монастирів, Пантократор та Свято-ільїнський скит,
зроблено певні висновки: Монастир Пантократор і належний йому скит є дійсно українськими; Паралельно
з грецькою під час богослужінь та в побуті тут звучала й слов’янська й українська мови; В сховах
монастиря зберігаються дійсно надзвичайно цінні культурні пам’ятки; Монастир Пантократор це грецька
українсько-козацька скарбниця, що зберігає на грецьких землях українську істокию та культуру.
Джерела та література:
1. Григорович-Барський В. Мандри по святих місцях сходу з 1723 по 1747 р. / Василь Григорович-
Барський. – К., 2000, 767 с.
2. Дабижи А. Малороссийские обители на Атоне. / князь Алекксандр Дабижи. // Киевская старина. – К.,
1893, № 1, С. 34 – 40.
3. Мак Лиз Нектария. Евлогите. / Нектария Мак Лиз. – М., 2009, 1133 с.
4. Тахиаос А-Э. Н. Возрождение православной духовности старцем Паисием Величковским / Антониос-
Ємилиос Николаевич Тахіаос. // Тысячилетие крещения Руси. Международная церковная научная
конференція «Богословие и духовность». – М. : издание московской патриархии, 1989.
5. Тахиаос А-Э. Н. Славянские рукописи Свято-Пантелеимонова монастыря (Руссик) на Горе Афон. /
Антониос-Ємилиос Николаевич Тахіаос. – СПб : бліц, 2012, 200 с.
6. Успенский П. Первое путишествие в афонские монастыри и скиты. / Парфирий Успенский.– М., 2006,–
1286 с.
Брыжак О.В. УДК 008:394.2(477.75)
КУЛЬТУРНЫЕ СМЫСЛЫ ЛЕТНИХ И ОСЕННИХ КАЛЕНДАРНЫХ
ПРАЗДНИКОВ ФРАНЦУЗОВ КРЫМА
Аннотация. В статье раскрывается диалогический и онтологический смыслы календарного праздника
на примере летних и осенних праздников крымских французов. Обосновывается тезис о том, что будучи
одновременно самобытными и включенными в природные циклы, в карнавальные действа и
повседневный труд, эти праздники помогают постичь уникальность этноса и, вместе с тем,
усмотреть в них универсальные культурные смыслы, связанные с традицией, ритуалом, мифологемой
Ключевые слова: праздник, календарный праздник, французы Крыма, диалог, онтология праздника
Анотація. У статті розкривається діалогічний і онтологічний смисли календарного свята на прикладі
літніх і осінніх свят кримських французів. Обґрунтовується теза про те, що будучи одночасно
самобутніми і включеними в природні цикли, в карнавальні дійства і повсякденну працю, ці свята
допомагають осягнути унікальність етносу і, разом з тим, угледіти в них універсальні культурні
смисли, пов'язані з традицією, ритуалом, мифологемою
Ключові слова: свято, календарне свято, французи Криму, діалог, онтологія свята
Summary. The article reveals the dialogic and ontological meaning of the calendar holiday, for example,
summer and autumn holidays of the Crimean Frenchmen.
Specificity "productive" as wine festivals French people was thus added to the festival's grain harvest grape
harvest. This indicates a constant presence in the celebration of fragments from the real life of the people, for the
people of meaningful elements.
Thus, the influence of Catholicism on the calendar holidays proved to be more powerful than orthodoxy: in
almost all stages of the abundant feast is celebrated quite strict prohibitions, with the exception of the harvest
itself - the hard work and the results were not subject to artificial framework, in connection with which the
tradition of carnival festivities most vividly reflected at a stage of harvest festival. In general, calendar holidays
of Crimean Frenchmen are considered as those that fully realize the potential of a dialogical calendar holidays
of particular ontology in such varieties as harvest festivals, including specific crops - such as grapes. It is
grounded that being both distinctive and included in the natural cycles in the carnival and daily work, these
festivals help to understand the uniqueness of the nation and, at the same time, to see in them the universal
cultural meanings associated with tradition, ritual, myth
Keywords: holiday, holiday calendar, the Crimean Frenchmen, dialogue, ontology of holiday
Глобальные взаимодействия между цивилизациями, направленные на создание мегаобщества,
поставили проблему сохранения культурного многообразия человечества, культурной идентичности, что
имеет прямое отношение к вопросу культурной памяти, возрождения этнических традиций народов,
населяющих Украину и Крым, история которого отличается сосуществованием различных этнокультурных
феноменов. В данной ситуации возрастает роль праздника как одной из форм идентификации народа.
Целью публикации является выявление культурных смыслов диалогичности и включенности в
природные циклы календарных праздников французов Крыма. Предметом исследования являются
календарные праздники крымских французов как формы диалогического общения .
Этнический праздник выполняет особую роль в поликультурном обществе. На материале этнических
праздников особенно явственно проступает диалогический потенциал народной культуры с ее
«неотделимостью» от природы, мироздания в целом, от жизни общности и каждого ее субъекта. Субъект
диалога не просто его участник – но реально активно действующий его носитель, позиция которого
формируется под влиянием многих факторов в их сложном взаимодействии, определяющемся степенью и
глубиной индивидуализации и социализации самого субъекта. Это положение имеет непосредственное
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94797 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:00:23Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Терещенко-Кайдан, Л.В. 2016-02-11T21:41:33Z 2016-02-11T21:41:33Z 2014 Монастир Пантократор – українська афонська обитель / Л.В. Терещенко-Кайдан // Культура народов Причерноморья. — 2014. — № 274. — С. 35-38. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94797 783 (477. 043.3) В статті йдеться про історію та культурні надбання українського монастиря Пантократор, що на Афоні. Акцентується особлива увага на Свято-Ільїнському скиту заснованому українцем Паїсієм Величковським. Окремо досліджується унікальна рукописна пам’ятка, що мабуть належала Св. Іоану Колибнику Освітлюються мовні та богослужбові особливості, що запроваджувалися у монастирі. Наголошується на збережених у монастирі скарбах рукописної спадщини та козацької слави. Подаються цікаві біографічні свідчення. В статье рассказывается про историю и культурное наследие украинского монастыря Пантократор, который находится на Афоне. Особое внимание акцентируется на Свято-Ильинский скит. Освящаются языковые и богослужебные особенности, которые были введены в устав монастыря. Особое внимание уделяется рукописному наследию и козацкой сокровишнице, хранящихся в монастыре. Подаются интересные биографические данные. The article tells about the history and cultural heritage of the Ukrainian monastery Pantocrator, which is located on Mount Athos. Particular emphasis is placed on the St. Elias Skete. Osvyaschayutsya and liturgical language features that have been introduced into the statutes of Monastir. Particular attention is paid to the manuscript heritage and Cossack sokrovishnitse stored in the monastery. Served interesting biographical data Ukrainians served on Mount Athos. Specifically osvyaschayutsya names like Paisius Velichkovsky, Joan Kolybnik and Transdanubia and the Zaporozhye Cossacks, who took the veil after the experienced Koleivschiny. Otdelnor be observed, a book of liturgical rules and tserkoanyh law discovered in the vaults of Monastir. The article has a historical-cultural direction. oslidzhuyuchy problems parallelism and features of the spiritual culture of Ukraine - Greece XVII-XVIII centuries., referring to the cultural heritage of the two countries, rises the question: whether in while in the territory of modern Greece, cells - Ukrainian media purely spiritual culture; What are in parallel, and what features of the cultural traditions of these cells; are influenced by the formation of pockets of Slavic tradition in the culture of Greece and the formation of Greek culture in general. Monastery of Pantocrator and rightful skit is actually Ukrainian; Along with Greek during worship and at home here and sounded Slavic and Ukrainian language; In the room of the monastery are kept really extremely valuable cultural monuments; Monastery of Pantocrator is Greek Ukrainian Cossack treasure that preserves the Greek lands istokyyu and Ukrainian culture. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Монастир Пантократор – українська афонська обитель Монастырь Пантократор - украинская афонская обитель The monаstery of Pantocrator – the Ukrainian athos convey Article published earlier |
| spellingShingle | Монастир Пантократор – українська афонська обитель Терещенко-Кайдан, Л.В. Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| title | Монастир Пантократор – українська афонська обитель |
| title_alt | Монастырь Пантократор - украинская афонская обитель The monаstery of Pantocrator – the Ukrainian athos convey |
| title_full | Монастир Пантократор – українська афонська обитель |
| title_fullStr | Монастир Пантократор – українська афонська обитель |
| title_full_unstemmed | Монастир Пантократор – українська афонська обитель |
| title_short | Монастир Пантократор – українська афонська обитель |
| title_sort | монастир пантократор – українська афонська обитель |
| topic | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94797 |
| work_keys_str_mv | AT tereŝenkokaidanlv monastirpantokratorukraínsʹkaafonsʹkaobitelʹ AT tereŝenkokaidanlv monastyrʹpantokratorukrainskaâafonskaâobitelʹ AT tereŝenkokaidanlv themonasteryofpantocratortheukrainianathosconvey |