Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років
У другій половині ХХ ст. в історії України особливе місце
 займає період «відлиги» 1960-х років. Хвиля національного відродження породжує значні зміни у сферах мистецтва.
 Нонконформізм відіграє важливу роль у мистецьких процесах 1970—1980-х рр. та в перші роки національної незалежно...
Saved in:
| Published in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94853 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років / І. Проців // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 919-922. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860107614059233280 |
|---|---|
| author | Проців, І. |
| author_facet | Проців, І. |
| citation_txt | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років / І. Проців // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 919-922. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | У другій половині ХХ ст. в історії України особливе місце
займає період «відлиги» 1960-х років. Хвиля національного відродження породжує значні зміни у сферах мистецтва.
Нонконформізм відіграє важливу роль у мистецьких процесах 1970—1980-х рр. та в перші роки національної незалежності.
In history of Ukraine the especial place belongs to the «thaw»
period of 1960s that echoed through the whole second half
of ХХ c. The waves of national revival had generated considerable
changes in the spheres of art. Non-conformism has played
quite important role in the artistic processes of 1970s—1980s
and in the first years of state independence.
Во второй половине ХХ в. в истории Украины особое место принадлежит периоду «оттепели» 1960-х гг. Волна национального возрождения порождает сущесвенные изменения в сферах искусства. Нонконформизм играет важную
роль в художественных процессах 1970—1980-х годов и в
первые годы государственной независимости.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:32:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
Межа 1950—1960-х рр. в Україні позначена,
насамперед, періодом так званої «відлиги», ру-
хом «шістдесятників» та появою в радянському мис-
тецтві нонконформізму. Витоки останнього слід шу-
кати у ранішніх історичних подіях. Так, на Східній
Україні основною точкою відліку є, безумовно, го-
резвісна одноразова ліквідація сталінським режимом
у 1932 р. усіх мистецьких течій та організацій, з ме-
тою запровадження єдиного «творчого методу» —
соціалістичного реалізму. Подібні відверто насиль-
ницькі способи керівництва мистецькими сферами не
могли не викликати спротиву з боку художників.
В Західній Україні поворотним слід вважати мо-
мент другого, повоєнного приходу радянських військ.
Саме в той час тут відбувається реальне і повне вста-
новлення пріоритетів соцреалізму. До того, у довоєн-
ний час можна було ще спостерігати певну різнома-
нітність творчих поглядів багатонаціонального колек-
тиву місцевих художників. Нонконформізм знайшов
свій початковий вираз наприкінці війни у масовій емі-
грації кращих мистецьких сил на Захід і принциповій
незгоді із засадами соцреалізму тих, хто залишився.
Українське мистецтво другої половини ХХ ст. стає
предметом дослідження багатьох учених сучасності.
Зокрема, до цієї теми зверталися О. Голубець, Р. Яців,
М. Ваврух [1, с. 150—153; 2; 7, с. 153—157; 8,
с. 4—5; 9, с. 371—388] та ін. Згадані автори відзна-
чали низку важливих процесів, які відбувалися в укра-
їнському мистецтві, зокрема наголошували на важли-
вості явища нонконформізму. Однак ґрунтовного,
комплексного його аналізу поки-що не зроблено.
Остаточно нонконформізм перетворився у помітне
явище лише після смерті «вождя народів» і коротко-
часної «відлиги». Переважна ж більшість митців нада-
лі вимушено співпрацює з офіційною владою: «...Осно-
вна тенденція все більше схилялася до того, що худож-
ники пробували пристосуватися до тоталітарних умов
життя чи примирити свої знання про мистецтво з по-
требами політизованого суспільства, виходу з якого не
було видно» [5, с. 241]. Однак ідеологічний контроль
над мистецькими сферами тоді дещо пом’якшується.
В наступному тривалому періоді так званого «соціаліз-
му з людським обличчям» він стає не настільки оче-
видним, жорстоким та агресивним. Хоч реально у мис-
тецькому світі панують ті ж самі шкали цінностей, сус-
пільні ідеали та орієнтири, відпрацьовані методи
матеріального стимулювання і контролю художників.
Художники і їхня творчість надалі розглядають-
ся системою з окреслених раніше позицій політич-© І. ПРОЦІВ, 2012
Іван ПРОЦІВ
НОНКОНФОРМІЗМ НА ЗЛАМІ
1950—1960-х років
У другій половині ХХ ст. в історії України особливе місце
займає період «відлиги» 1960-х років. Хвиля національно-
го відродження породжує значні зміни у сферах мистецтва.
Нонконформізм відіграє важливу роль у мистецьких про-
цесах 1970—1980-х рр. та в перші роки національної не-
залежності.
Ключові слова: українське мистецтво 1950—1960-х рр.,
мистецьке середовище Києва і Львова, нонконформізм.
іван ПРОців920
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
ного протистояння двох систем і, насамперед, відпо-
відно до потреб однієї з цих систем. Подібне проти-
стояння передбачає конкретно безперечне
про цві тання соціалістичного суспільства, в тому чис-
лі «передового» соціалістичного мистецтва, і безпе-
рервне «загнивання буржуазного ладу», а відповід-
но й існуючих тут мистецьких течій.
У західному світі в той час відбуваються помітні пе-
реміни. Кардинальні переміни у свідомості творців і
основоположні засади їх діяльності, наприкінці
1950-х — на початку 1960-х рр. здійснюють поп-арт
і концептуалізм, які позначають появу філософії пост-
модернізму. Саме на цьому тлі надзвичайно важливою
виявляється роль нонконформізму. Він зберігає при-
четність окремих наших художників, які переважно ак-
тивно спілкуються з вузькими колами творчої молоді,
до всеохоплюючих процесів, які відбуваються у світо-
вих мистецьких колах. Завдяки діяльності митців-
нонконформістів існує здебільшого невидимий для іде-
ологів, життєтворний зв’язок, який не дає змоги по-
трапити українському мистецтву у зону остаточної ізо-
ляції. Нонконформізм немов би акумулює приховану
потенційну енергію, постійне і цілком природне праг-
нення сфер мистецької діяльності до творчої свободи,
яке вповні проявиться наприкінці 1980-х рр.
Нонконформізм як помітне явище в історії укра-
їнського мистецтва другої половини ХХ ст. прояв-
ляється у період 1960—1980-х років. Його прояви
можна було спостерігати практично повсюдно. Осно-
вні ж, найпотужніші осередки нонконформізму фор-
мувалися у важливих мистецьких центрах України,
місцях найбільшої концентрації потужних мистець-
ких сил, наприклад, у Києві, Одесі, Львові та Хар-
кові. Для прикладу, звернемося до окремих особис-
тостей, які представляють Київ і Львів. При цьому
зазначимо, що засади прихованого, однак принци-
пового протесту проти офіційного мистецтва найпо-
вніше виявилися в живописі.
У Києві, який, будучи центром Радянської Укра-
їни, виконував роль головного «республіканського»
оплоту ідеологічних настанов, нонконформістський
рух виявляє творчість цілого ряду художників —
А. Суммара, Г. Гавриленка, А. Лимарєва, Ф. Тетя-
нича, Я. Левича, Є. Петренка, І. Марчука, О. Ду-
бовика та інших. Слід відзначити, що кожен із на-
званих митців ішов своїм обраним шляхом, однак
усіх їх об’єднувала спільна риса — принципове не-
сприйняття неймовірно завуженого форватера роз-
витку офіційного мистецтва в колишньому СРСР.
Так, звернемося до маловідомої широкому загалу
особистості — Г. Гавриленка, художника особливо-
го обдарування, тонкого колориста, прихильника не-
фігуративного малярства та сміливого експеримента-
тора, принципового нонконформіста, який залишив
чималу творчу спадщину. Лише сьогодні повертаєть-
ся розуміння значимості цієї унікальної постаті. Г. Гав-
риленко жив своїм повнокровним внутрішнім життям.
Подібно до багатьох художників-нонконформістів,
він «сам-один пройшов шлях усієї європейської візу-
альної культури століття» [7, с. 154]. Останні слова
окреслюють чи не найважливішу рису українських
митців-нонконформістів, які у практично повній ізо-
ляції робили те, що дивним чином синхронізувалося
з діями їхніх колег за кордоном.
Іншою помітною у київському малярському серед-
овищі є постать Олександра Дубовика. Специфічною
ознакою творчості цього художника є унікальне вмін-
ня балансувати на межі абстракції і конкретики. Ав-
тор вступної статті до каталогу художника, який поя-
вився в часи незалежності, влучно характеризує такий
творчий підхід автора: «В його роботах дивно поєдну-
ється відверта декоративність і інтелектуальність, кон-
структивна побудова і емоційність, «оповідність» і тя-
жіння до узагальненості знака. Його твори — на межі
фігуративного і нефігуративного мистецтва, бо відби-
вають дуже узагальнені, але все ж такі реальні вра-
ження, несуть опосередкований відгомін життєвих ко-
лізій. А власна авторська стилістика, яку він відпра-
цьовує протягом десятиліть, не виключає властивого
трансавангарду іронічного еклектизму, що присутній
в його роботах на рівні самої художньої ідеї, а не фор-
мального втілення» [6, с. 8]. Сказане свідчить про ще
одну, властиву для багатьох українських митців-
нонконформістів рису. Здебільшого вони не дотриму-
валися у своїх пошуках якось однієї лінії, а прагнули
немов би їх синтезувати, видобуваючи нові якості.
Помітне явище в українському живописі другої по-
ловини ХХ ст. складає доробок Івана Марчука. В його
творчості експериментаторська праця органічно поєд-
нується з національною тематикою. Художник ніко-
ли не шукав легких шляхів і не намагався когось копі-
ювати. На основі переосмислення авангардних і пост-
модерністських течій він знаходив свою синтетичну
мову художнього виразу, якій властиве детальне опра-
921Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
цювання кожної найменшої частинки полотна, творен-
ня оригінальної кольорової мозаїки, де постійно пере-
плітається безконечне розмаїття барв і тонів. Творчість
І. Марчука — це один із яскравих прикладів того, яку
велику роль у втіленні мистецьких задумів автора та
емоційній виразності створюваних ним композицій
може відігравати техніка: «…Це не Джексон Поллок
і не Вольс, не «дриплінг» і не площинний ташизм, хоча
в основі паралельного художнього досвіду Марчука ті
ж таки спонтанна формотворчість, імітація випадко-
вих колірних та лінійних ефектів, ірраціоналізм…» [4,
с. 89]. Подібно до інших нонконформістів творчість
І. Марчука мала великий вплив на молоде покоління.
Оцінюючи явище нонконформізму у колишній
столиці Радянської України, зазначимо, насамперед,
багатоманітність його вияву. Характерною є значна
кількість яскравих особистостей і, разом з тим, прак-
тична відсутність чітко окреслених груп чи органі-
заційних структур. Така ситуація зумовлена тим, що
мистецьке середовище у Києві перебувало під по-
стійним особливим контролем, вимагало більшої кон-
спірації, а тому значно безпечніше у ньому почува-
лися «нонконформісти-одинаки».
На відміну від Києва, основи нонконформізму у
Львові були закладені тими нечисленними видатни-
ми творчими особистостями, які з повоєнним при-
ходом радянської влади не емігрували на захід і за-
лишилися у місті. Саме їхня розумна і виважена по-
зиція гуртувала місцевих художників у процесі
тривалого протистояння офіційному мистецтву.
Львівська ситуація має ще й іншу специфіку. Ідеї
соцреалізму тут так і не знайшли широкого розпо-
всюдження. Упродовж майже півстоліття вони
сприймалися штучно привнесеними у мистецьке се-
редовище. Типові зразки соцреалізму, створювані
групами приїзджих художників, не знаходили осо-
бливого захоплення фахівців і глядачів, їх послідов-
ники не користувалися високим авторитетом і не мо-
гли гуртувати довкола себе творчу молодь.
Найважливішу роль у Львові у справі гуртуван-
ня творчої молоді на неофіційному рівні відіграли два
видатні живописці — Роман Сельський та один з
його кращих учнів — Карло Звіринський.
Р. Сельський (як і його дружина Маргіт) — ко-
лишній член відомого авангардного угруповання
«Artes», учень школи знаменитого Ф. Леже, прихиль-
ник імпресіонізму та постімпресіонізму, експеримен-
татор в ділянці новітнього мистецтва. Його багатоліт-
нє дружнє спілкування з художниками проходило без-
посередньо у власній квартирі. У родині Сельських
часто бували такі авторитетні митці як Р. Турин і
Л. Левицький, Д. Довбошинський, В. Манастир-
ський, К. Звіринський, В. Патик, В. Риботицький,
М. Шимчук та інші. Спогади господарів, які на влас-
ні очі бачили унікальні музейні збірки, бували у кра-
щих мистецьких школах Європи та були особисто зна-
йомі з видатними художниками, полегшували загаль-
ний стан відірваності від навколишнього світу.
К. Звіринський був одним із найпослідовніших
учнів Р. Сельського, однак його захоплення імпресі-
онізмом і постімпресіонізмом тривало не довго. В знак
протесту проти суспільної несправедливості він у пев-
ний момент свідомо відмовляється від зображення у
своїх полотнах людини. Замість неї надзвичайному
одухотворенню піддаються окремі речі, предмети,
складні, вивірені до найменших деталей декоративні
композиції. В полотнах митця головне місце відво-
диться знаковій символіці кольорових плям, вишука-
ним тональним зіставленням, несподіваним фактур-
ним ефектам: «Всеохоплюючу суть об’єктивного сві-
ту митець намагався пізнавати через власний
суб’єктивний досвід. Прагнув осягти глибинні зако-
номірності гармонії абстрактних форм і незалежних
від реального оточення барв, проникнути в таємниці
людської психіки і вільних емоцій. Сповідувані ним
духовні та естетичні категорії були неймовірно дале-
кими і цілком несумісними з банальностями насаджу-
ваного соціалістичного реалізму» [2, с. 85].
Поряд із творчістю невід`ємною частиною повсяк-
денного життя К. Звіринського була педагогічна пра-
ця з молоддю. Поки це було можливо, він передавав
свої знання студентам у стінах інституту. У певний мо-
мент у нього виникла ідея організації мистецького гурт-
ка молодих однодумців. Заняття у власній нелегальній
школі проходили вечорами, безпосередньо у квартирі
художника. Учнями «школи» К. Звіринського стали
митці, доробок яких нині творить вагому складову су-
часного українського мистецтва, — А. Бокотей, Б. Га-
лицький, Л. Цегельська-Крип’якевич, П. Маркович,
І. Марчук, О. Мінько, Р. Петрук, Б. Сойка, З. Флін-
та, С. Шабатура. Вони відкривали групові і персональ-
ні виставки у своїх квартирах, організовували дискусії
та обговорення. У спільній праці досягали духовного
вдосконалення, сміливо експериментували, шукали нові
іван ПРОців922
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
засоби мистецького виразу. З. Флінта згадував, що
школа Карла Звіринського стала невід’ємною части-
ною життя його учнів, своєрідним орієнтиром у мис-
тецьких стилях та напрямках, допомагала переносити
болісну незадоволеність реальністю» [8, с. 4].
Ще однією потужною постаттю у львівському се-
редовищі є видатний живописець і сценограф Євген
Лисик. Проблеми з офіційними владними структура-
ми розпочалися у нього ще під час навчання у львів-
ському інституті. Його небажання погоджуватися з
засадами соцреалізму завершилося відрахуванням «за
неуспішність». Він потрапив у хвилю переслідувань
проявів формалізму в навчанні, виявлених спеціаль-
но присланою комісією. На основі її висновків були
звільнені з роботи викладачі відділу монументально-
декоративного живопису Ю. Щербатенко і Р. Сіль-
вестров, зняли з посади завідувача кафедри Р. Сель-
ського, а на колег Є. Лисика — О. Кіщенка, В. Тов-
тіна, Р. Кільдибекова і О. Сопєлкіна — накладено
«суворі адміністративні стягнення» [3, с. 92— 93].
Здавалось би, усі композиції Є. Лисика — зобра-
жальні, фігуративні. Однак несприйняття їх офіційною
владою викликала відсутність прагнення до будь-яких
зовнішніх ефектів, до залучення «потрібних» тем. В
малярстві автор завжди дотримується засад експресі-
онізму — максимального виразу внутрішніх емоцій,
таким чином заставляючи глядача активно співпережи-
вати зображуване. Унікальна здатність створювати від-
чуття монументальності у кожному, навіть найменшо-
му рисунку чи ескізі, активно проникати у простір,
отримали надалі реалізацію у багатолітній і плодотвор-
ній праці Є. Лисика як театрального художника.
На завершення короткого огляду нонконформізму,
як важливого явища в мистецтві 1960—1980-х рр.,
відзначимо важливу роль творчих особистостей, які
творили в інших містах тодішньої УРСР, насамперед
в Одесі і Харкові. Їхня творчість, як і в Києві та Льво-
ві, позначена яскравими індивідуальними рисами. Ра-
зом з тим, вона базується на органічній єдності тра-
дицій українського народного мистецтва і кращих здо-
бутків українського авангардного мистецтва.
Важлива роль позиції нонконформістів в українсько-
му мистецтві другої половини ХХ ст. на сьогодні є ціл-
ком очевидною. Однак комплексне, ретельне і всебіч-
не вивчення їхнього доробку, повноцінне повернення на
сторінки історії українського мистецтва як унікального
явища все ще залишається справою майбутнього.
1. ваврух М. Як тільки настала «відлига: Мистецьке
життя Львова 60-х років / М. Ваврух // Дзвін. —
1996. — № 10—12. — С. 150—153.
2. Голубець О.М. Між свободою і тоталітаризмом: Мис-
тецьке середовище Львова другої половини ХХ сто-
ліття / О.М. Голубець. — Львів : Академ. експрес,
2001. — 176 c. : 152 іл.
3. Запаско Я. Нелегкі перші кроки / Я. Запаско // Ві-
сник Львівської академії мистецтв. — 1996. —
Вип. 7. — С. 88—93.
4. климчук О. Далека зоря Марчука / О. Клим-
чук // Музейний провулок. — 2004. — № 1. —
С. 84—89.
5. Манин в.С. Искусство в резервации (Художествен-
ная жизнь России 1917—1941 гг.) / В.С. Манин. —
М. : Эдиториал УРСС, 1999. — 264 с.
6. Скляренко Г. До каталогу творів О. Дубовика «Лі-
топис простору» / Г. Скляренко. — К. : Тріумф,
1996. — С. 8.
7. Титаренко О. Нефігуративний живопис (1950—90) /
О. Титаренко // Українське мистецтво ХХ століття:
Каталог. — К. : Асоціація артгалерей України, 1998. —
С. 153—157.
8. Шимчук Є. Зеновій Флінта: штрих до портрета /
Є. Шимчук // Альманах’94: Мистецький науково-
популярний ілюстрований щорічник. — Львів : Львів-
ська академія мистецтв, 1995. — С. 4—5.
9. Яців Р. Митці сучасності / Р. Яців // Львівщина:
Історико-культурні та краєзнавчі нариси. — Львів :
Центр Європи, 1998. — С. 371—388.
Ivan Protsiv
NON-CONFORMISM ON THE EDGE
of 1950s—1960s
In history of Ukraine the especial place belongs to the «thaw»
period of 1960s that echoed through the whole second half
of ХХ c. The waves of national revival had generated consider-
able changes in the spheres of art. Non-conformism has played
quite important role in the artistic processes of 1970s—1980s
and in the first years of state independence.
Keywords: the Ukrainian art 1950s—1960s, artistic environ-
ment of Kyiv and Lviv, non-conformism.
Иван Процив
НОНКОНФОРМИЗМ НА ПЕРЕЛОМЕ
1950—1960-х годов
Во второй половине ХХ в. в истории Украины особое ме-
сто принадлежит периоду «оттепели» 1960-х гг. Волна на-
ционального возрождения порождает сущесвенные изме-
нения в сферах искусства. Нонконформизм играет важную
роль в художественных процессах 1970—1980-х годов и в
первые годы государственной независимости.
Ключевые слова: украинское искусство 1950—1960-х гг.,
художественная среда Киева и Львова, нонконформизм.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94853 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:32:33Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Проців, І. 2016-02-12T12:19:12Z 2016-02-12T12:19:12Z 2012 Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років / І. Проців // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 919-922. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94853 У другій половині ХХ ст. в історії України особливе місце
 займає період «відлиги» 1960-х років. Хвиля національного відродження породжує значні зміни у сферах мистецтва.
 Нонконформізм відіграє важливу роль у мистецьких процесах 1970—1980-х рр. та в перші роки національної незалежності. In history of Ukraine the especial place belongs to the «thaw»
 period of 1960s that echoed through the whole second half
 of ХХ c. The waves of national revival had generated considerable
 changes in the spheres of art. Non-conformism has played
 quite important role in the artistic processes of 1970s—1980s
 and in the first years of state independence. Во второй половине ХХ в. в истории Украины особое место принадлежит периоду «оттепели» 1960-х гг. Волна национального возрождения порождает сущесвенные изменения в сферах искусства. Нонконформизм играет важную
 роль в художественных процессах 1970—1980-х годов и в
 первые годы государственной независимости. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років Non-conformism on the edge of 1950s—1960s Нонконформизм на переломе 1950—1960-х годов Article published earlier |
| spellingShingle | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років Проців, І. Статті |
| title | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| title_alt | Non-conformism on the edge of 1950s—1960s Нонконформизм на переломе 1950—1960-х годов |
| title_full | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| title_fullStr | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| title_full_unstemmed | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| title_short | Нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| title_sort | нонконформізм на зламі 1950—1960-х років |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94853 |
| work_keys_str_mv | AT procíví nonkonformízmnazlamí19501960hrokív AT procíví nonconformismontheedgeof1950s1960s AT procíví nonkonformizmnaperelome19501960hgodov |