Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України)
У статті викладені результати дослідження основних традиційних та новітніх форм верхнього жіночого та чоловічого вбрання, поширеного у Галичині наприкінці ХІХ — на
 початку ХХ ст. Здійснено науковий аналіз їх естетичного
 вигляду — за особливостями крою та оздоблення, матеріалами в...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94863 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) / О. Федина // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 142-154. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860080996854005760 |
|---|---|
| author | Федина, О. |
| author_facet | Федина, О. |
| citation_txt | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) / О. Федина // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 142-154. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | У статті викладені результати дослідження основних традиційних та новітніх форм верхнього жіночого та чоловічого вбрання, поширеного у Галичині наприкінці ХІХ — на
початку ХХ ст. Здійснено науковий аналіз їх естетичного
вигляду — за особливостями крою та оздоблення, матеріалами виготовлення. Проаналізовано мотиваційні ознаки
їхніх найменувань.
The paper has presented some results of studies in principal
traditional and new forms of outer women’s and men’s clothing
spread in Galicia at the late XIX and early XX cc. After certain
features of cuts, decorations and materials scientific analytical
research-work on aestheticism of dressings has been
performed. A motivational significance of nominations as for
objects has been put under consideration.
В статье изложены результаты исследования основных
традиционных и современных форм верхней женской и
мужской одежды, распространенной в Галичине конца
ХІХ — начала ХХ ст. В ходе работ был выполнен научный анализ их эстетического содержания — по особенностям кроя и украшений, материалам изготовления. Аналитически рассмотрены мотивационные признаки наименований предметов одежды.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:16:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
У традиційній українській культурі верхній одяг
представлений значною кількістю найменувань,
що включають різновиди довгополого та короткого
вбрання. Чимало назв верхнього одягу відомі в укра-
їнській культурі з давніх часів. Одні з них залиши-
лися незмінними впродовж історичного розвитку,
інші ж зазнали трансформації або набули нових зна-
чень. Відомо, що одні і ті ж одягові форми у різний
період і в різних місцевостях називали неоднаково.
Переважна більшість назв верхнього вбрання, це
запозичення з тюркських та європейських мов. Мен-
шу кількість становлять власне українські утворен-
ня (кожух, свита, сіряк, плащ) [1, с. 227]. Викорис-
тання тих чи інших одягових найменувань, на думку
видатного українського історика М. Грушевського,
часто означало наслідування фасону, елементів крою
та декору, а не самого виду одягу [2, с. 269]. При-
кметно, що частина значень тих чи інших видів одя-
гу, співзвучні з назвами тканин. Так, наприклад,
«свита» означала взагалі тканину чи плетення;
«опанча» — від слова опона (тканина); «сукня» —
від сукна; «сермяга» — груба тканина; «сірак» —
сіре доморобне сукно; «гуня» — грубе сукно, «пор-
тянка» — портяне сукно тощо.
У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. в
Галичині побутували: кожух (кожушина, півко
жух), бекеша, бурка, гугля, сердак байбарак, пе
тек, свита, гуня, сіряк, сукман, опанча, капота,
чемерка, кунтуш, жупан, каптан, полотнянка,
юпка, сюртук, кабат, катанка, спенсер, кацабай
ка, куртка; жилет (камізелька), корсет, лейбик,
хутряна безрукавка (кептар, брушляк, бунда,
цурканка) та ін. Вони характеризуються видовою,
типологічною та образно-стильовою різноманітніс-
тю, зумовленою багатьма чинниками, основні з яких:
1) природно-кліматичні та географічні умови; 2) спе-
цифіка етнокультурних взаємовпливів; 3) динаміка
сільської моди (соціальна ідентичність, взаємопро-
никнення традиційної та міської культур).
Прототипами усіх одягових форм українців є без-
рукавний кожух та свита. Прикметною рисою осно-
вних видів народного жіночого та чоловічого верх-
нього вбрання є тотожність їхніх форм, що свідчить
про давність традицій одягової культури українців.
Верхній одяг розрізняють за: 1) формами — кожу-
хи, свито- та каптаноподібний одяг, куртки, безру-
кавки; 2) складниками основних матеріалів — ху-
тряні, сукняні (напівсукняні), полотняні, шовкові
(напівшовкові); 3) функціональним призначенням
Оксана ФЕДИНА
КОНСТРУКТИВНОДЕКОРАТИВНІ
РИСИ ТРАДИЦІЙНИХ
ТА НОВІТНІХ ФОРМ
ВЕРХНЬОГО ОДЯГУ ГАЛИЧАН
кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст.
(за матеріалами колекцій одягу
Музею етнографії та художнього промислу
ІН НАН України)
У статті викладені результати дослідження основних тра-
диційних та новітніх форм верхнього жіночого та чоловічо-
го вбрання, поширеного у Галичині наприкінці ХІХ — на
початку ХХ ст. Здійснено науковий аналіз їх естетичного
вигляду — за особливостями крою та оздоблення, матері-
алами виготовлення. Проаналізовано мотиваційні ознаки
їхніх найменувань.
Ключові слова: верхній одяг, крій, система декору, традиція.
© О. ФЕДИНА, 2013
143конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
— повсякденні, святкові (обрядові); 4) образно-
стильовим вирішенням — селянський, міщанський,
шляхетський; український («русинський») та іноет-
нічний (польський, угорський, румунський та ін.).
У межах різновидів верхнього одягу виділяють ти-
пологічні групи. В їхній основі лежать особливості
конструктивного вирішення. Наприклад, типи ко-
жухів: прямоспинні («тулупи») або перерізані вздовж
лінії талії; типи свит: прямоспинні, «рясовані» та зі
зборами; типи кептарів: прямого та трапецеподібно-
го силуетів тощо.
У колекціях Львівського державного Музею ет-
нографії та художнього промислу Інституту народо-
знавства НАН України збереглося чимало зразків
селянського, міщанського та шляхетського вбрання,
що побутували у Галичині наприкінці ХІХ — в пер-
ших десятиліттях ХХ століття. Вони є важливою
джерельною базою дослідження особливостей крою
та декору форм верхнього одягу, їх образно-стильового
трактування та специфіки етнокультурних взаємовп-
ливів. Окремі види верхнього одягу побутували як в
українському, так і в польському середовищах.
Культурно-ревалентні ознаки їхньої соціальної та ет-
нічної інакшості не завжди чітко відомі нам сьогод-
ні. Часто вони виявлялися у манері зодягання, дета-
лях крою чи принципах оздоблення, колориті тощо.
Ретельний аналіз конструктивно-декоративного
вирішення основних форм верхнього одягу, пошире-
них на теренах Галичини наприкінці ХІХ — на по-
чатку ХХ ст. дає можливість частково збагнути і
мотивацію їхніх назв.
Кептар (киптар, кіптар; з рум. peptariu від
peptu — груди) — білий короткий безрукавний
кожушок з овечого хутра (овчини) прямого або
дещо розширеного донизу силуету, зазвичай об-
шитий смушком чорного або сірого кольорів (час-
то чорно-білими клаптиками козячої шкіри); осно-
вні конструктивні шви та «грідушки» оздоблюва-
ли «плетінкою» з вузьких переплетених смуг
шкіри, «зубчиками» з сап’яну (пізніше — з сук-
на), мосяжними капслями та круглими вовняними
китичками; вишивали шовковими нитками, біля
горловини кріпили шкіряні китиці на довгих шну-
рах — «дармовиси», декоративні кишені та ниж-
ні кути пілок прикрашали фігурними аплікаціями
зі шкіри — «хлопчики», «раками» (ЕП-78597,
20214, 20213, 20216, 74771).
Давніше кожушки кроїли без плечового шва. Від-
повідно до місцевості вони мали свої конструктивно-
декоративні особливості та назви: «брушляк», «бун-
да», «цурканка» та ін. На Гуцульщині та Покутті,
багато вишиваний (оздоблений) кептар називали —
«писаний», на відміну від не вишиваного — «про-
стого» [8, с. 56—57].
До групи безрукавного одягу відносяться також
вироби з сукна, тонкої вовняної або бавовняної тка-
нини. Традиційні сукняні безрукавки побутували на
Бойківщині та Покутті. Міщани і заможні селяни
носили новомодні жилети (франц. gilet від тур.
yelek — «жилет») — камізельки з фабричної тка-
нини темних кольорів. Складовою частиною вбран-
ня міщанок, містянок та мешканок передмістя були
корсети (франц. corset від corps; лат. corpus —
«тіло») — «ґорсети», «камізолі» (ЕП-1361, 20152).
Оригінальністю крою та декору відзначалися жіно-
чі корсети с. Серафинці, що на Покутті (ЕП-
20131).
Кожух нагольний (від кожа, псл. koža від kozja,
koza — «коза, козяча шкура») — різновид хутря-
ного одягу з овечих шкір, ирхою на лицьовий бік.
Іл. 1. Свита. Львівська обл., Сокальський р-н., с. Тудор-
ковичі. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
Оксана ФЕДИНа144
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
Кожухи шили: 1) напівприлеглого силуету, з суціль-
нокрійною спинкою («тулупи»); 2) перерізані вздовж
лінії талії та зборками по нижньому полотнищу;
3) прилеглого силуету, з поздовжніми рельєфами.
Вони були: довгополі та поколінні; з коміром-стійкою
або великим відкладним коміром — «окрасою»; з
центральною застібкою — упритул або з заходом
правої поли на ліву. Кожухи підперізували вовняним
поясом (ЕП- 20204, 71964, 6017). Заможні селя-
ни покривали кожухи тонким фабричним сукном або
іншою тканиною (зазвичай сірого кольору); відклад-
ний комір, підборта та нижні зрізи рукавів обшива-
ли овечим хутром кращої якості. Жіночі зразки (си-
нього або зеленого кольорів) шили з великими ша-
левими комірами та широким заходом пілок — на
запах. Вони називалися «бекеша» [8, с. 79]. Беке-
ша (польск. bekiesza, від угор. bekecs, bekes — по-
хідне від прізвища угорського полководця К. Беке-
ша) — вид шуби (з ХVІІ ст.). Овечим хутром під-
шивали і міщанські капоти.
Новий кожух вважався ознакою достатку й осо-
бливою гордістю його власника, тому кожухи но-
сили з нагоди свята навіть улітку [4, с. 46—47].
Найбільше цінувався кожух з овечих шкір з ху-
тром чорного кольору. Таким хутром часто обши-
вали комір, поли та манжети рукавів (або пройми)
рукавних та безрукавних кожухів. Звідси й поши-
рене українське прислів’я «Не знати який кожух,
допоки не вивернеш».
Свита (псл. svita «тканина, плетення») — старо-
давній чоловічий та жіночий поколінний (довгопо-
лий) верхній одяг, виготовлений з доморобного сук-
на. Свити розрізняють: 1) прямоспинного крою, з
бічними клинами — «вусами» (або «крилами»); 2) з
ХVІІІ ст. — з «прохідкою» та широкими односто-
ронніми складками або дрібними — «рясами»; 3) з
ХІХ ст. — з перерізаною лінією талії та зборками
позаду. Свити шили з круглим (або v-подібним) ви-
різом горловини, без коміра або вузьким коміром-
стійкою, широким заходом пілок (справа наліво),
підперізували поясом. Рукави — з поглибленою лі-
нією пройми, прямими або плавним лініями бічних
зрізів; нижні зрізи рукавів — часто оформляли не-
великими обшлагами. Свити або не оздоблювали зо-
всім, або обшивали кольоровим вовняним шнуром.
У Галичині побутували свити білого, сірого та бру-
натного кольорів (ЕП-20177, 20178) (Іл. 1).
На основі крою традиційної свити сформувалися
її численні різновиди — «сермяга», «опанча», «сі-
ряк», «сердак», «гуня», «портянка», «полотнянка»
тощо. Згідно з місцевими традиціями вони вирізня-
лися силуетною формою, довжиною, окремими кон-
структивними та декоративними елементами, мате-
ріалами виготовлення.
«Сердак» та «сіряк» — схожі за образним ви-
рішеним. Вживання тої чи іншої назви обумовлю-
вав звичай. Сердак (тур. širdag, šerdag «вид верхньо-
го одягу») — короткий (або поколінний) сукняний
верхній жіночий та чоловічий одяг прямоспинного
крою з доморобного сукна (білого, брунатного, чор-
ного, бордового кольорів). Особливістю сердака є
об’ємність його форми — короткої або довшої, пря-
мої або дещо розширеної до низу, а також наяв-
ність широкого заходу завдяки центральним дета-
лям, пришитим до бортів пілок (варіант двоборт-
ного заходу); комір-стійка (Іл. 2). Сердаки
повсякденного призначення не оздоблювали, свят-
кові ж вишивали кольоровим вовняним шнуром,
прикрашали вовняними китицями, особливо у на-
Іл. 2. Сердак. Івано-Франківська обл., Тлумацький р-н.,
с. Жа бокруки. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
145конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
грудній частині; біля горловини кріпили «дармови-
си» («бовтиці»). Святковий сердак носили наопаш-
ки. На Гуцульщині сердак з сукна бордового ко-
льору називали «крашеняк».
Різновидами сердаків були петеки та байбара
ки (з лат. pettacium «шмат пергаменту або ткани-
ни», рум., молд. petek — «клапоть, шмат, ганчір-
ка; лата, латка»; тур. baj «багатий» і чаг. бarak «вид
грубого сукна», перс. bаrak «тканина з козиного
пуху»). Сердаки носили на Гуцульщині, Бойків-
щині, Покутті, Західному Поділлі (ЕП-67589,
74998, 74995, 72664).
Відомий дослідник Гуцульщини проф. В. Шухе-
вич зазначав, що «байбараком» називали святковий
сердак з чорного сукна, без бічних клинів, що при-
лягав до стегон, на відміну від сердака чи «крашеня-
ка» з бічними клинами-«вусами» [14, с. 126—128].
Його лаконічно оздоблювали червоним, частіше чор-
ним вовняним шнуром, на «грідушках» — укладали
«петельками» («рєзкою»). Один із збережених зраз-
ків під назвою «байбарак» засвідчує про різновид
цього гуцульського вбрання, одначе його конструк-
ція відповідає описаній В. Шухевичем не повністю
(ЕП-7690). Сердак, вишитий кольоровими вовня-
ними нитками, називався «петек» (ЕП-10981). На
Покутті різновиди поколінного верхнього одягу з
темного брунатного сукна типу сіряка, лаконічно
оздоблені кольоровим шнуром (вишиті вовняними
нитками), називали і «петеками», і «сердаками»
(ЕП-74995). Подекуди «петеки» обшивали чор-
ним вовняним шнуром (ЕП-20157).
На Бойківщині сердаки шили довшими, і назива-
ли «сіраками». Сіряк («сірак», «сірачина»; з польск.
«szarak» — сіре сукно, сіряк; похідне від szary «сі-
рий», szara «сіре доморобне сукно») — різновид
свити прямоспинного крою з бічними клинами —
«вусами» («крилами»), зазвичай з брунатного до-
моробного сукна (ЕП-76626, 20167, 20163) (Іл. 3).
У першій половині ХХ ст. на Жидачівщині під на-
звою «сірачина» побутував святковий верхній одяг
з білого сукна, багато вишитий різноколірними вов-
няними нитками (ЕП-73272). На теренах Надбуж-
жя та Західного Поділля святкові сіряки були
об’ємними та довгополими.
Гуня («гунька», «сіряк»; пізньолат. gunna «ко-
жух», польск. gunia «верхній одяг з грубого сукна,
грубе сукно») — різновид об’ємного поколінного
верхнього одягу з доморобного брунатного сукна
типу сердака або свити дзвоноподібного силуету,
прямоспинного крою з бічними клинами; гуню оздо-
блювали багатше, ніж свиту, подекуди носили нао-
пашки. Такого типу гуні були поширені, зокрема, на
Бойківщині (ЕП-20169).
В інших районах «гуньки» мали свої кон струк-
тивно-декоративні особливості. Наприклад, на
Холмщині (Грубешівський пов., с. Грабівка) це був
тип короткого сукняного каптана прилеглого силу-
ету (ЕП-20221).
Сермяга («сермєга», «сернєга», «симряга», польск.
sięrmięga «груба тканина») — різновид літнього дов-
гополого верхнього одягу з сірого (брунатного) домо-
робного сукна напівприлеглого силуету з вилогами бор-
тів та коміром-стійкою; крій спинки — зі складками;
нижні зрізи рукавів — без манжет, замість кишень —
Іл. 3. Сіряк («сердак»). Львівська обл., Старосамбір-
ський р-н., с. Мшанець. Друга пол. ХІХ ст.
Оксана ФЕДИНа146
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
прорізи, прикрашені вовняним шнуром. На Сокаль-
щині сермяги з чорного сукна вважали святковими,
білі — повсякденними. Їх оздоблювали вовняним шну-
ром темно-синього кольору або різнобарвною «жич-
кою», вилоги бортів та манжети зазвичай не обшива-
ли кольоровим фабричним сукном (за винятком окре-
мих сіл) [17, s. 60—61]. Чоловіки підперізували
сермяги синім (червоним) вовняним поясом або реме-
нем, жінки — крайкою. Відомі стародавні козацькі
сермяги [9, с. 227]. Схожою із сокальською сермягою
була «портянка», поширена у цьому регіоні.
Портянка («портєнка», «сердак»; порт — «ко-
нопляна або лляна нитка у вовняній тканині або сук-
ні») — повсякденний верхній одяг, за образним ви-
рішенням подібний до сермяги, одначе виготовлений
з сукна з бавовняною основою — портянки. Зразок
такого сукняного вбрання з с. Куличків Сокальсько-
го р-ну Львівської обл. зберігся у колекції музею до
нашого часу. Його система декору відповідає сти-
лістиці оформлення традиційного одягу Сокальщи-
ни. Оригінальними конструктивними елементами тут
є бічні глибокі зустрічні складки — «крила», на від-
міну від класичних односторонніх складок, харак-
терних для традиційних сермяг (ЕП-76347).
Сукман («сукмана», від «сукно»; тат. sukman «до-
вгий каптан, сукно») — святковий сукняний каптан,
сіряк, сермяга. Ця назва була поширена в українсько-
польському пограниччі [12, с. 269]. Наприклад, в
українців Холмщини це поколінний верхній одяг пря-
моспинного крою з доморобного брунатного сукна з
бічними клинами-«крилами». Комір-стійку та обшла-
ги обшивали тонким фабричним сукном темно-си-
нього кольору, прикрашали вовняним шнуром синьо-
го та червоного кольорів, застібка — на мосяжні га-
плики, оздоблена рядом вовняних китиць (ЕП-20171).
За своїм естетичним виглядом сукман українців був
схожий з традиційною опанчею.
На відміну від українських, польські сукмани
виготовляли з білого сукна; комір-стійку, підбор-
та, обшлаги, клапани кишень обшивали сукном
червоного кольору, прикрашали вовняним шнуром
червоного та синього кольорів; застібали за допо-
могою мосяжних гапликів (Красівське воєвод-
ство) (ЕП-20199).
У шляхетських колах образно-стильове вирішен-
ня сукмана було спорідненим із кунтушем (ЕП-
1363). Його виготовляли з тонкого фабричного сук-
на, підшивали бавовняною підкладкою. Прикметні
риси — великий відкладний комір з гострими лац-
канами, крій спинки — з прохідкою та складками
позаду; оздоблення шовковою тканиною. Естетику
шляхетського сукмана перейняла міщанська капота
(ЕП-1367, 20185).
Лексема «жупан» (з італ. — giubbone «селян-
ський каптан», пов’язане з араб. ğubban «верхній
одяг з широкими рукавами») зафіксована в україн-
ській літературі з початку ХVІ ст. як назва одягу,
який одягали під кунтуш, чамару, делію, ферезию [1,
с. 244]. На думку українського вченого-етнографа
Ф. Вовка український жупан — споріднений з ана-
Іл. 4. Свита — «жупан». Львівська обл., Самбірський
р-н, с. Береги. ХІХ ст.
147конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
логічним одягом іранських племен, що зберігся у кав-
казьких народів як «бешмет» [2, с. 164]. У козаць-
кі часи — другій половині ХVІІ — першій третині
ХVІІІ ст. його носили під кунтушем чи свитою, за
польською модою.
Зауважимо, що «жупан», а саме — «supanum»,
«zupana» значився у польських літературних дже-
релах з 1239 року [16, s. 519]. У ХVІ ст. словом
«жупан» поляки іменували різновид чоловічого
довгополого (до середини литок) верхнього одягу
прилеглого силуету, розширеного донизу завдяки
бічним клинам, з довільними складками з боку
спинки — «фалдами», вузькими вшивними рука-
вами з відкладними манжетами, коміром-стійкою,
застібкою від коміра до лінії талії — на гаплики
або ґудзики та шнурові петлі. Жупани шили з сук-
на різного ґатунку та кольору, підшивали підклад-
ковою тканиною та підперізували тканим домороб-
ним вовняним поясом. З кінця ХVІ ст. їх виготов-
ляли з шовкових тканин й одягали під «кунтуш»,
який з’явився у побуті.
Поміж одягових експонатів у фондах музеїв збе-
реглися жіночі жупани різного типу. На увагу за-
слуговує жіночий жупан з шовкової жакардової
тканини (ЕП-1379). Це — поколінний святковий
одяг напівприлеглого силуету з дещо завищеною
лінією талії, коміром типу «апаш», рукавами м’якої
об’ємної форми у верхній частині (завдяки особли-
востям конструкції). Жупан підв’язували вузьким
поясом з основної тканини.
На Самбірщині (Львівська обл.) наприкінці
ХІХ ст. побутувала свита — «жупан» з численни-
ми дрібними складками позаду, великим півкруглим
коміром та застібкою у формі s-подібних петлиць
(ЕП-67597) (Іл. 4). Жупани були поширені у шля-
хетському та міщанському середовищах, відтак у
зміненому вигляді їх запозичили селянські верстви.
Очевидно, з цієї нагоди в українській приповідці го-
вориться: «Убрався в жупан, та й гадає, що пан».
На межі ХVІ—ХVІІ ст. в Україні паралельно з
давньою назвою «жупан» набула вживання лексема
«каптан» («кахтан», «кафтан»). Каптан (тур.
kaftan) — верхній довгополий одяг. У польській лі-
тературі каптан (kaftan, kawtan) відомий з кінця
ХV ст. як різновид плаща, зазвичай довгий (майже
до п’ят), з довгими рукавами та застібкою — на ґу-
дзики, різний за кроєм та призначенням. З другої
половини ХVІІІ ст. цей термін поширився на сукня-
ні каптани польського крою, проте зрідка викорис-
товували і його стару назву «жупан» [10, с. 217].
У ХІХ ст. каптан — плащ прилеглого силуету,
розширений від лінії талії [1, с. 245]. Зразок капта-
на, що носили міщанки Угнова, є речовим матеріа-
лом для дослідження конструкції цього виробу (ЕП-
71779). Йому притаманний класичний стиль євро-
пейського одягу. Дещо іншими стильовими рисами
відзначався жіночий «кафтан», що побутував на За-
хідному Поділлі (ЕП-67847). Характерною для
обох виробів є ахроматичність колірної гами.
У фондових колекціях одягу збереглося чимало
літніх полотняних «каптанів» та «полотнянок», за
кроєм подібних до свити прямоспинного крою (ЕП-
20106, 20074). Побутування полотняного верх-
нього одягу зафіксоване у Старо-Самбірському,
Дрогобицькому, Жидачівському, Долинському,
Яворівському, Мостиському, Городоцькому, Неми-
Іл. 5. Опанча з «бородицею». Львів (Сокільники). Кін.
ХІХ — поч. ХХ ст.
Оксана ФЕДИНа148
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
рівському, Сокальському районах та на Тернопіль-
щині. В особливих випадках полотнянку одягали
взимку поверх свити чи кожуха, що надавало їм
святковішого вигляду.
Кунтуш (пол. kontusz, угор. köntös з тур. kon-
toş) — одяг, поширений на Сході як вбрання вищих
суспільних верств. Це — тип каптана з бічними кли-
нами, довгими відкидними рукавами — з розрізами
від лінії пройми до ліктя — «вильотами», оздоблений
шнурами та позументом. Інколи кунтуші підшивали
хутром. На теренах Східної Європи цей різновид
верхнього одягу відомий як атрибут військового та
шляхетського костюмів. На відміну від жупанів, кун-
туші використовували у складі святкового вбрання.
Один із збережених музейних зразків шляхет-
ського кунтуша ХVІІІ ст. дає уявлення щодо крою
та художніх особливостей цього виду одягу (ЕП-
20101). Його прикметними рисами є крій спинки з
бічними рельєфами, «прохідкою» та численними
м’якими складками у бічних підрізах, утворених за-
вдяки клинам — «колам»; подовжені рукава з «виль-
тами» та відкладними манжетами; основні конструк-
тивні шви та зрізи кунтуша оздоблені «золотим» га-
луном (по обидва боки від «прохідки» — бахромою);
застібка оформлена рядами нашитих галунів s-подібної
форми, а також «золотими» китицями та ґудзиками.
Кунтуш підшитий шовковою підкладкою, у верхній
частині — полотняною.
«Кунтушевий» ансамбль — жупан і кунтуш став
основою шляхетського костюма багатьох слов’янських
народів — поляків, українців, білорусів, чехів, угор-
ців та ін., з властивими кожному з них національни-
ми рисами [6]. В Україні кунтуш набув поширення
з середини ХVІІ ст. як атрибут парадного козацько-
шляхетського вбрання. Кунтуші мали право носити
представники вищих суспільних верств. Міщани
одягали лише жупани зазначених кольорів. Одначе
відомо, що до 40-х рр. ХІХ ст. галицькі міщани но-
сили червоні або сині кунтуші з відкидними рукава-
ми, одягнені на жупани, підперезані золототканими
та срібними поясами [4, с. 17].
Зразки «жупанів» та «кунтушів», поширених на-
прикінці ХІХ ст. у Галичині, відрізнялися від своїх
історичних аналогів за матеріалами виготовлення та
особливостями конструктивно-декоративного вирі-
шення. Мотиваційною ознакою назв цих новітніх
форм верхнього одягу, на нашу думку, став давній
статус «кунтушевого» ансамблю, як зразка парад-
ного вбрання, виготовленого з коштовних матеріа-
лів, у міщан — з тонкої фабричної тканини темно-
синього («ґранатового») кольору. За коштовне оздо-
блення у новочасних виробах використовували хутро
з кримських смушків і плетену орнаментовану тась-
му (імітація галунів). Прикладом такого трактуван-
ня образу кунтуша є святковий жіночий верхній одяг
Кросненського повіту (нині РП), який зберігся під
назвою «кунтуш» (ЕП-20182).
Опанча (з тюрк. jap «покривати», «верхній одяг»,
тур. yapunǯa «накидка з капюшоном», крим.-тат.
«плащ, попона»). У давнину «опанчею» називали
широкий плащ-накидку з капюшоном («каптуром»),
виготовлену з грубого доморобного сукна, яку одя-
гали у негоду; опанча могла мати і широкий відклад-
ний комір [10, с. 221].
Поміж музейних експонатів кінця ХІХ — почат-
ку ХХ ст. у фондах одягу під назвами «опанча» за-
Іл. 6. Свита — «опанча». Поділля. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
149конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
фіксовані зразки довгополого чоловічого одягу з до-
моробного або фабричного сукна напівприлеглого
силуету з декоративним капюшоном («відлогою»,
«бородицею», «каптуром»). Характерний крій
опанч: з «прохідкою» та численними складками від
лінії талії; комір — великий, відкладний з вилогами
або комір-стійка; система декору — графічно вираз-
на, побудована на контрасті колірних поєднань (ЕП-
20194, 20193, 20203, 64221).
За образно-стильовим звучання традиційні опан-
чі з «бородицею» відповідали естетиці козацьких
сукняних каптанів. Вони надавали їхнім власникам
лицарського вигляду. Опанчі носили як селяни, так
і міщани — українці та поляки. Вони вирізнялися
конструктивно-декоративними особливостями та ет-
нічною специфікою, яка виявлялася, передусім, у ко-
льоровому вирішенні та елементах оздоблення цьо-
го різновиду святкового сукняного вбрання.
На одній із акварельних замальовок початку
ХХ ст. (1906), уміщеній у праці етнографа А. Бля-
ховського «Ubiór i Krajobraz Kulturowy Polski i
Ukrainy Zachodniej w ikonografii J. Glogowskiego i
K.W. Kielisinskiego», зображений селянин з Сокіль-
ник (м. Львів) у традиційній опанчі з «бородицею».
Виготовлена з тонкого білого м’якого сукна, оздо-
блена червоним крученим шнуром, обшита сукном
синього (блакитного) кольору, вона є, на думку ав-
тора, виразним знаком належності цього виду вбран-
ня до польського етносу [15, s. 122]. Аналогічні зраз-
ки верхнього одягу збереглися у фондових колекці-
ях Львівського Музею етнографії та художнього
промислу та Краківського етнографічного музею
(ЕП-20194, 20193) (Іл. 5).
На відміну від польських, українським опанчам
притаманна поліхромність декору та мальовничість.
Яскравим прикладом є опанчі, що побутували на Тер-
нопільщині. Вони вирізнялися іншим принципом
оформлення застібки — вишивкою шнуром у нагруд-
ній частині, накидними петлями та вовняними ґудзи-
ками замість кількох рядів петлиць. Окрім опанч
«класичного» типу — з каптуром («бородицею») на
Західному Поділлі були поширені свити-опанчі (ЕП-
20170). Їх шили з доморобного сукна, «кунтушево-
го крою», одначе без «каптура», багато вишивали ко-
льоровими вовняними нитками (Іл. 6).
Збережені музейні зразки опанч з Жидачівсько-
го та Миколаївського районів значно довші, шиті з
фабричного сукна синього та чорного кольорів.
Можна припустити, що вони були поширені у мі-
щанському середовищі (ЕП-20203, 64221).
Своєрідністю образного звучання відзначалися
свити-опанчі, поширені на Опіллі та Західному По-
діллі. Вони мали великий напівкруглий комір, що
спадав на спину. Зразок свити-опанчі з музейної
колекції дає чітке уявлення про особливості крою та
декору цього типу верхнього одягу (ЕП-65962).
Це весільна свита Семків Марії Василівни, 1883 р. н.,
виготовлена кравцем спеціально до шлюбу. Вона
вирізняється багатством оздоблення та мальовни-
чістю. А. Бляховський зафіксував побутування та-
кого типу свити і поблизу Чорткова (Тернопільська
обл.), одначе вона пошита з сукна гіршої якості —
портовини [15, s. 120].
Споріднена з естетикою рогатинської та чорт-
ківської свит є шляхетська свита зі с. Космач Ко-
сівського р-ну (друга пол. ХІХ ст.), виготовлена
Іл. 7. Пальто чоловіче («бурка»). Львівська обл., м. Раде-
хів. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
Оксана ФЕДИНа150
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
з білого сукна [11, с. 97]. Вона зберігається у фон-
дах Національного музею народного мистецтва Гу-
цульщини та Покуття ім. Й. Кобринського
(Ф. 2982 — В-1532). Зауважимо, що великий
відкладний півкруглий комір у формах верхнього
одягу набув поширення у шляхетських та міщан-
ських колах під впливом зразків західноєвропей-
ської моди. Відтак тенденцію використання такої
форми коміра можна спостерігати й у селянській
моді. У згаданих зразках свит-опанч бачимо ори-
гінальне поєднання елементів традиційної та місь-
кої культур, мальовничість їхнього оздоблення свід-
чить про українське походження. На нашу думку,
вони могли належати як заможним селянам, так і
представникам дрібної шляхти.
Відомо також, що опанча з чорного доморобно-
го сукна та лаконічним оздобленням була особли-
вістю весільного вбрання нареченого — «кнєзя» у
шляхетському селі Березів Верхній на початку
ХХ ст. За кроєм вона нагадувала довгополий сер-
дак з бічними клинами та широким коміром-стійкою
[11, с. 122—124].
Окремої уваги заслуговує і зразок чоловічого
верхнього одягу — «опанчина», що побутував у
Бродах. Лексема «опанчина» має дещо зневаж-
ливий відтінок порівняно з «опанча». Прикметно,
що це тип довгополого пальто, напівприлеглого
силуету, модерного крою, одначе з портяного бру-
натного сукна: деталі пілок та бічних частин спин-
ки — перерізані вздовж лінії талії, середні ж час-
тини спинки — суцільнокрійні; від талії до низу
розташовані три односторонні складки — у се-
редньому шві та по обидва боки від нього, на лі-
нії талії — пата прямокутної форми, оздоблена
двома ґудзиками; плечові шви значно зміщені у
напрямі до спинки; застібка — двобортна, на три
ряди ґудзиків; рукави одношовні; комір відклад-
ний з лацканами, прорізи кишень горизонтальні,
обшиті фігурними клапанами; манжети накладні,
фігурні. Комір з вилогами, клапани та манжети
оздоблені чорною тонкою тканиною, нижні зрізи
рукавів та верхні зрізи клапанів обшиті шкіряною
бейкою брунатного кольору. Основні зрізи виро-
бу декоровані чорною трикотажною тасьмою,
окремі деталі — машинними стібками (прямими
та фігурними) (ЕП-74521). Таким чином, «опан-
чиною» тут названий новий вид чоловічого верх-
нього одягу — «пальто».
Оригінальний зразок чоловічого пальто європей-
ського крою з Радехова, виготовлений з домороб-
ного брунатного сукна, зберігся у фондах Львів-
ського музею етнографії та художнього промислу
під назвою «бурка» (ЕП-20180). Бурка (з перс.
bark «плече, лопатка», лат. burra «стрижена вов-
на»). Прикметно, що наприкінці ХVІІ — на
поч. ХVІІІ ст. бурка була відома як плащ-накидка,
завдовжки до колін, виготовлена з білого валяного
сукна з довгим ворсом, поширена в українському
козацькому війську. Вона відзначалася легкістю та
зручністю у використанні.
Радехівська «бурка» — елегантний поколінний
виріб прилеглого силуету, з двобортною застібкою
на чотири ряди ґудзиків, шліцом у середньому шві
(Іл. 7). Подібно як і згадана бродівська «опанчина»
вона обшита чорною тасьмою, комір з гострими лац-
Іл. 8. Капота міщанська чоловіча. Львівська обл., Сокаль-
ський р-н., м. Белз. Друга пол. ХІХ ст. (1880 р.)
151конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
канами, манжети та клапани кишень оздоблені тон-
ким сукном чорного кольору.
Таким чином, на основі художньо-конструктивного
аналізу зазначених зразків верхнього одягу можна
стверджувати, що у другій пол. ХІХ ст. «опанчею»
називали різновиди верхнього одягу святкового при-
значення. За образно-стильовим вирішенням тра-
диційні опанчі та святкові свити «кунтушевого крою»
відповідали естетиці козацького каптана. Згодом їх
змінили нові типи чоловічого верхнього одягу —
пальто, одначе під традиційними назвами — «опан-
чина», «бурка» та ін.
Капота (фр. capot — плащ з «відлогою», «від-
лога»; від італ. cappotto — плащ, пальто) — верх-
ній чоловічий та жіночий одяг з «відлогою» (капю-
шоном). Власне остання, як відкладна конструктивно-
декоративна деталь, зазнала трансформації у ви гляді
пелерини або великого відкладного коміра (з вило-
гами чи напівкруглого). Тому за своєю суттю назви
«капота» та «опанча» — синоніми. Поміж музей-
них зразків збереглася «капота» з «бородицею», ви-
готовлена з білого доморобного сукна, схожа з опан-
чею за принципом оздоблення, одначе вирізнялася
силуетною формою та конструктивними елемента-
ми (ЕП-20176).
Капота була традиційним верхнім одягом міщан,
на відміну від опанчі, яка у другій пол. ХІХ ст. ста-
ла святковим одягом селян і виготовлялася з домо-
робного сукна. Капота мала «кунтушевий» крій, від-
кладний комір з вилогами, широкий захід пілок і за-
щіпалася рядом ґудзиків та петлиць з трикотажної
тасьми чорного кольору. Її шили з тонкого фабрич-
ного сукна, без «бородиці», підперізували шовковим
орнаментованим поясом. У таких капотах зображе-
ні міщани з Бучача на одній із світлин, що ілюстру-
ють працю Я. Головацького — «О народной одеж-
де и убранстве русинов или руських в Галичине и
Северо-Восточной Венгрии» [4, с. 29].
Поміж збережених музейних експонатів є зразки
міщанських капот з Белза та Угнова кінця ХІХ ст.
(ЕП-20191, 20184) (Іл. 8). Інколи капоти підши-
вали овечим хутром, комір та обшлаги — хутром з
сірих кримських смушків (ЕП-20185) (Іл. 10). Сти-
льове вирішення традиційних таких капот співзвуч-
не з естетикою кунтуша чи сукмана.
У Галичині побутували жіночі капоти з тонких фа-
бричних тканин (однотонних або жакардових). Їх-
німи прикметними рисами були: крій спинки з про-
хідкою та дрібними складками, поли — з широким
заходом, комір — відкладний півкруглий або з ши-
рокими лацканами, що закривав плечі [3].
Капота була особливим одягом для представни-
ків дрібної малоземельної шляхти. У минулому дріб-
на шляхта, що окремими громадами проживала у
селах та містечках Галичини, намагалася будь-що
відрізнитися з-поміж інших верств населення і, зо-
крема, завдяки способу зодягання. За свідченням
Я. Головацького, шляхтичі носили чорні, сірі (але
не білі) сукняні або ж полотняні капоти, сукмани чи
катанки особливого крою, оздоблені чорним або сі-
рим шнурком, і ніколи червоним, синім, зеленим, бо
Іл. 9. Капота міщанська. Тернопільська обл., Скалатський
р-н, с. Товсте. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
Оксана ФЕДИНа152
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
це «по мужицьки» [4, с. 30]. Так званий «шляхтич
ні за що не одягне селянську опанчу, а ходить у сво-
їй менш красивій капоті без бородиці», — зазначав
Я. Головацький. Давніше шляхтичі носили довгу ка-
поту з синього або сірого сукна, шапку з овечого ху-
тра — «на завісах», на плечі — борсучу торбу [13].
Отже, такий різновид верхнього одягу як капота
був важливою ознакою шляхетського стану та го-
нору. Розмежування соціального статусу в образі
костюма виразно звучить у співанці зі с. Нагуєви-
чі, записаній І. Франком:
Ой у хлопа гунька красна, в шляхтича капота,
Ні для кота, ні для пса шляхотська робота.
Збережені у музеях зразки свідчать, що у дослі-
джуваний період капотами називали різновиди як
сукняного, так і полотняного верхнього вбрання. Так,
наприклад, на Сокальщині під назвою «капота» по-
бутував чоловічий полотняний верхній одяг, образ-
не вирішення якого відповідало традиційній сермязі
(ЕП-20080) (Іл. 9). На Опіллі (Козівський р-н)
«капота» нагадувала поколінний каптан. Вона виго-
товлена з напіввовняної смугастої тканини з коно-
пляною основою, підшита полотняною підкладкою
й оздоблена згідно з місцевою традицією декоруван-
ня верхнього одягу (ЕП-20107).
Таким чином, найменування «капота» мала ши-
роке значення і стосувалася чоловічого та жіночо-
го одягу, прийнятого передусім у міщанському та
шляхетському середовищах. Мотиваційною озна-
кою цієї назви був «кунтушевий крій» виробів, ви-
готовлених з фабричної тканини, а також харак-
терна системи оздоблення з боку спинки за допо-
могою широкої декоративної тасьми (імітація
галунів). У зразках давніх чоловічих капот застіб-
ка оформлена рядом петлиць з чорної трикотаж-
ної тасьми (шнура). Визначальною ознакою капо-
ти наприкінці ХІХ ст. був великий відкладний ко-
мір, у той час, коли традиційні селянські свити
шили з вузьким коміром-стійкою або круглим (чи
v-подібним) вирізом горловини.
Чемерка («чамарка», «джимерка»; італ. cimarra
«довгий каптан», з араб. sammur «соболь», ісп.
zamarre «овечий кожух»). «Чамара» як довгополий
жіночий та чоловічий одяг, переважно підшитий ху-
тром, відома з другої пол. ХVІІ ст., і за значенням
близька до «кунтуша». У першій пол. ХІХ ст. че-
меркою («чамарою») називали багато оздоблену мі-
щанську капоту, проте давня чемерка завжди мала
комір-стійку [4, с. 16]. Відомий краєзнавець М. Зу-
брицький зауважує, що на Бойківщині (Львівська
обл.) чемерка була вбранням дрібної шляхти, проте
селяни щоразу більше переймали світські форми
одягу як такі, що зручніші та практичніші у вико-
ристанні [7, с. 73]. «Сірякові чумарки» зі шкіряним
облямуванням одягала шляхта ходачкова у селах
Ільнику, Яворі, Маткові, Лосинці (Львівська обл.).
Вони защіпалися на чотири ряди барилок (ґудзи-
ків) та петлиць з чорної трикотажної тасьми; крій
спинки — з фалдами від лінії талії (за W. Pul-
narowicz) [11, с. 96—97].
Наприкінці ХІХ ст. чемерка — це різновид чо-
ловічого довгополого верхнього одягу з грубого до-
моробного сукна, прилеглого силуету; характерною
рисою чемерки був крій спинки, перерізаний вдовж
лінії талії та складками позаду, відкладний комір з
лацканами, обшитий чорним сукном; застібка — на
чотири ряди ґудзиків та подвійних петель з чорної
трикотажної тасьми; такою ж тасьмою обшивали й
основні конструктивні зрізи виробу. Виготовлені з
Іл. 10. Капота полотняна. Львівська обл., Сокальський р-н.,
с. Поториця. Кін. ХІХ — поч. ХХ ст.
153конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан…
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
доморобного грубого брунатного (сіро-брунатного)
сукна, вони поєднували у собі традиційні та модер-
ні конструктивно-декоративні елементи. Зразки чо-
ловічого верхнього одягу під назвою «чемерка» збе-
реглися у фондових збірках.
Прикметно, що на Західному Поділлі «чемер-
кою» називали довгополий нагольний кожух, обши-
тий чорним смушком, прикрашений великим відклад-
ним коміром з чорного овечого хутра [9, с. 73].
Висновки
На основі дослідження семантики назв та особли-
востей конструктивно – декоративного вирішення
традиційних і новітніх форм верхнього одягу гали-
чан, поширених у другій половині ХІХ – початку
ХХ століть, можна стверджувати, що у них відо-
бражена складна система етнокультурних, етичних
та естетичних взаємовпливів.
Іноетнічне походження назв традиційних зразків
українського народного одягу свідчить про давні
історико-культурні зв’язки Галичини, передусім з на-
родами Сходу, а також запозичення з європейських
мов. Чимало найменувань верхнього вбрання галиць-
ких українців співзвучні з польськими відповідни-
ками, з огляду на історико-політичні умови співісну-
вання обох народів (кунтуш, сукман, бекеша, сірак,
кабат, гуня, катанка та ін).
Нові, на той час, означення одягових форм –
пов’язані з впливом французької та англійської мод
(камізелька, ґорсет, спенсер та ін.). Прикметно, що
у ряді випадків новітні зразки верхнього вбрання
українців зберігали традиційні назви, зумовлені функ-
ціональним призначенням та образно-асоціативним
сприйняттям їхніх стародавніх аналогів (бурка, опан-
ча, жупан, кунтуш, кабат та ін).
Новаторство у сфері народного моделювання
верхнього одягу досліджуваного періоду було
пов’язане із застосуванням нових конструктивних
елементів у виробах з домотканих матеріалів. Ці
зразки характеризуються вишуканістю силуетної
форми та різним рівнем декоративності, що відпо-
відно надавало естетиці цих виробів ознак «народ-
ного» або класичного стилів, притаманного того-
часній міській моді.
Водночас, використання фабричних тканин також
зумовлювало подібність образно-стильового вирі-
шення форм верхнього одягу у селянському та місь-
кому середовищах. У них помітна спрямованість до
уніфікації, ахроматичності та лаконізму оздоблення.
Зазначені способи формотворення одягу творили
нову естетику народного костюма другої половини
ХІХ — початку ХХ століть, визначаючи тенденції
розвитку сільської моди. В образно-стильовому ви-
рішенні цих модерних форм верхнього одягу органіч-
но поєднувалися традиційно-селянські та елітно-
міські риси. Як вияв своєрідної стильової еклектики
вони є цікавими з погляду сучасного дизайну одягу.
1. войтів Г.в. Українські назви одягу ХІV—ХVІІІ сто-
літь / Г.В. Войтів // Записки НТШ. — Т. 234
(CCXХXIV). — Львів, 1997. — С. 210—260.
2. вовк Хв.к. Студії з української етнографії та антро-
пології / Хв.К. Вовк. — К. : Мистецтво, 1995. —
336 с.
3. В справі народної ноші // Нова хата. — Ч. 7-8. —
1930. — С. 12—13.
4. Головацький Я. О народной одежде и убранстве руси-
нов или руских в Галичине и Северо-Восточной Вен-
грии / Я. Головацький. — СПб., 1877. — 84 с.
5. Грушевський М.С. Історія України-Руси : в 11 т.,
12 кн. / М.С. Грушевський. — Т. 1. — К. : Наукова
думка, 1991. — 650 с.
6. Домненкова л.в. Особенности развития шляхетсь-
кого костюма на Беларуси / Л.В. Домненкова //
Мода и дизайн: исторический опыт — новые техно-
логии : ма териалы 12-й межд. науч. конф. / под. ред.
Н.М. Калашниковой. — СПб. : СПГУТД, 2009. —
С. 17—22.
7. Зубрицький М. Верхня вовняна ноша українсько-
руського народу в Галичині / М. Зубрицький // Ма-
теріали до українсько-руської етнології. — Т. 10. —
Львів, 1908. — С. 69—75.
8. купчанко Г. Галичина і її руські жителі / Г. Купчан-
ко. — Відень, 1896. — 88 с.
9. кушнір в. Товсте — містечко в Медоборах /
В. Кушнір.— Терно піль : Таля, 2009. — 302 c.
10. Славутич Є. Одяг «малоросійських» козаків: склад,
походження, покрій, матеріали, функціональність,
забезпечення. Друга половина XVII — перша трети-
на XVIIІ століть / Є. Славутич // Спеціальні істо-
ричні дисципліни. — Львів, 2010. — Ч. 16. —
С. 210—238.
11. Сливка л. Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині
(1772—1914 рр.) / Л. Сливка. — Івано-Франківськ :
Місто НВ, 2009. — 220 с.
12. Український народний одяг / Н. Даниленко, Л. Бура-
чинська, Л. Волинець, та ін. — Торонто ; Philadelphia,
1992. — 312 с.
13. Франко і.Я. Дещо про шляхту ходачкову / І.Я. Фран-
ко // Народний календар «Просвіта». — Ч. 4. —
1870. — С. 100—106.
Оксана ФЕДИНа154
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
14. Шухевич в. Гуцульщина / В. Шухевич // Материя-
ли до українсько-руської етнольогії : в 5 т. — Т. 2. —
Львів, 1899. –– 144 с.
15. Blachowski al. Ubiór i krajobraz kulturowy Polski i Ukra-
iny Zachodniej w ikonografii J. Glogowskiego i K.W. Kie-
lisińskiego / Al. Blachowski. — Toruń : Muzeum Etno-
grafichne, 2011. — 400 s.
16. Gloger Z. Encyklopedja Staropolska Ilustrowana / Z. Glo-
ger. — T. 4. — Warszawa, 1903 — 538 s.
17. Sokalski B. Powiat Sokalski pod względem geografichnym,
etnografichnym i ekonomichnym / B. Sokalski. — Lwow,
1899. — 496 s.
Oksana Fedyna
ON CONSTRUCTIVE AND DECORATIVE
FEATURES IN GALICIANS’ TRADITIONAL
AND NEW FORMS OF OUTER CLOTHING
at the late XIX and first decades XX cc.
(after materials of garb collection, Lviv state Museum
of ethnography and crafts, The Ethnology institute
of NAS of Ukraine)
The paper has presented some results of studies in principal
traditional and new forms of outer women’s and men’s clothing
spread in Galicia at the late XIX and early XX cc. After cer-
tain features of cuts, decorations and materials scientific ana-
lytical research-work on aestheticism of dressings has been
performed. A motivational significance of nominations as for
objects has been put under consideration.
Keywords: outer clothing, cut, system of décor, tradition
Оксана Федына
КОНСТРУКТИВНО-ДЕКОРАТИВНЫЕ ЧЕРТЫ
ТРАДИЦИОННЫХ И НОВЫХ ФОРМ
ВЕРХНЕЙ ОДЕЖДЫ ГАЛИЧАН
конца ХІХ — первых десятилетий ХХ веков.
(по материалам коллекций одежды
Львовского государственного Музея этнографии
и художественного промысла ИН НАН Украины)
В статье изложены результаты исследования основных
тра ди ционных и современных форм верхней женской и
мужской одежды, распространенной в Галичине конца
ХІХ — начала ХХ ст. В ходе работ был выполнен науч-
ный анализ их эстетического содержания — по особенно-
стям кроя и украшений, материалам изготовления. Анали-
тически рассмотрены мотивационные признаки наимено-
ваний предметов одежды.
Ключевые слова: верхняя одежда, покрой, система деко-
ра, традиция.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94863 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:16:30Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Федина, О. 2016-02-12T12:56:31Z 2016-02-12T12:56:31Z 2013 Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) / О. Федина // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 142-154. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94863 У статті викладені результати дослідження основних традиційних та новітніх форм верхнього жіночого та чоловічого вбрання, поширеного у Галичині наприкінці ХІХ — на
 початку ХХ ст. Здійснено науковий аналіз їх естетичного
 вигляду — за особливостями крою та оздоблення, матеріалами виготовлення. Проаналізовано мотиваційні ознаки
 їхніх найменувань. The paper has presented some results of studies in principal
 traditional and new forms of outer women’s and men’s clothing
 spread in Galicia at the late XIX and early XX cc. After certain
 features of cuts, decorations and materials scientific analytical
 research-work on aestheticism of dressings has been
 performed. A motivational significance of nominations as for
 objects has been put under consideration. В статье изложены результаты исследования основных
 традиционных и современных форм верхней женской и
 мужской одежды, распространенной в Галичине конца
 ХІХ — начала ХХ ст. В ходе работ был выполнен научный анализ их эстетического содержания — по особенностям кроя и украшений, материалам изготовления. Аналитически рассмотрены мотивационные признаки наименований предметов одежды. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) On constructive and decorative features in galicians’ traditional and new forms of outer clothing at the late XIX and first decades XX cc. (after materials of garb collection, Lviv State Museum of ethnography and crafts, The Ethnology institute of NAS of Ukraine) Конструктивно-декоративные черты традиционных и новых форм верхней одежды галичан конца ХІХ — первых десятилетий ХХ веков. (по материалам коллекций одежды Львовского государственного Музея этнографии и художественного промысла ИН НАН Украины) Article published earlier |
| spellingShingle | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) Федина, О. Статті |
| title | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) |
| title_alt | On constructive and decorative features in galicians’ traditional and new forms of outer clothing at the late XIX and first decades XX cc. (after materials of garb collection, Lviv State Museum of ethnography and crafts, The Ethnology institute of NAS of Ukraine) Конструктивно-декоративные черты традиционных и новых форм верхней одежды галичан конца ХІХ — первых десятилетий ХХ веков. (по материалам коллекций одежды Львовского государственного Музея этнографии и художественного промысла ИН НАН Украины) |
| title_full | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) |
| title_fullStr | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) |
| title_full_unstemmed | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) |
| title_short | Конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця ХІХ — перших десятиліть ХХ ст. (за матеріалами колекцій одягу Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України) |
| title_sort | конструктивно-декоративні риси традиційних та новітніх форм верхнього одягу галичан кінця хіх — перших десятиліть хх ст. (за матеріалами колекцій одягу музею етнографії та художнього промислу ін нан україни) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94863 |
| work_keys_str_mv | AT fedinao konstruktivnodekorativnírisitradicíinihtanovítníhformverhnʹogoodâgugaličankíncâhíhperšihdesâtilítʹhhstzamateríalamikolekcíiodâgumuzeûetnografíítahudožnʹogopromisluínnanukraíni AT fedinao onconstructiveanddecorativefeaturesingalicianstraditionalandnewformsofouterclothingatthelatexixandfirstdecadesxxccaftermaterialsofgarbcollectionlvivstatemuseumofethnographyandcraftstheethnologyinstituteofnasofukraine AT fedinao konstruktivnodekorativnyečertytradicionnyhinovyhformverhneiodeždygaličankoncahíhpervyhdesâtiletiihhvekovpomaterialamkollekciiodeždylʹvovskogogosudarstvennogomuzeâétnografiiihudožestvennogopromyslainnanukrainy |