«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст.
У статті простежується розвиток стереотипів, пов’язаних з
 опозицією сільського та міського життя в Галичині ХІХ—
 ХХ ст. Автор аналізує зміни образу села/селянина, міста/міщанина, народної та елітарної культури у контексті
 трансформації ментальності галичан під впливом соці...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94867 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 863-873. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860029124364468224 |
|---|---|
| author | Голик, Р. |
| author_facet | Голик, Р. |
| citation_txt | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 863-873. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | У статті простежується розвиток стереотипів, пов’язаних з
опозицією сільського та міського життя в Галичині ХІХ—
ХХ ст. Автор аналізує зміни образу села/селянина, міста/міщанина, народної та елітарної культури у контексті
трансформації ментальності галичан під впливом соціальних та ідеологічних процесів епохи.
The article has traced the evolving of some stereotypes, related with
opposal of peasant and urban life in Galicia of 19th—20th cc. The
author has presented an analytical study in the changes of images
of the village/peasantry, town/townsfolk, as well as popular
and elitist cultures in the context of transformation of the Galician
mentality under the influence of social and ideological process
through the mentioned epoch.
В статье прослеживается развитие стереотипов, связанных
с противопоставлением сельской и городской жизни в Галиции ХІХ—ХХ вв. Автор анализирует изменения представлений о деревне/крестьянах, городе/горожанах, народной и элитарной культуре в контексте трансформации
менталитета жителей Галиции под влиянием социальных и
идеологических процессов эпохи.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:51:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
Студії над «сільською» й «міською» культурою
— одна з фундаментальних проблем етнології,
фольклористики та історичної науки ХІХ—ХХ ст.
Протиставлення міста селу, образ їхньої боротьби
та конкуренції — глибинні константи суспільної
(під)свідомості, які позначилися не тільки на літе-
ратурному й політичному дискурсі, соціальних про-
цесах модерної доби. Ця тематика особливо акту-
альна у просторі Східної Європи, одним з елементів
якого є й Галичина [18; 67; 68]. Тут дуже гострими
були не лише дискусії про селян, яких протиставля-
ли міщанам, про село і його культуру як противагу
місту з його цивілізацією, а й суперечки довкола се-
лянського чи міщанського характеру націй, які насе-
ляли ці території. Об’єктом нашої статті є зміст та
способи трансляції уявлень про село й місто, селян і
міщан у культурі Галичини ХІХ—ХХ ст., їхня роль
у формуванні ментальності жителів краю.
Через текст до контексту. Наприкінці ХІХ ст.
Зофія Стешетельська-Ґринберґова починала свою
книгу про Старосамбірщину досить показовим опи-
сом суботнього дня на майже безлюдній головній
площі провінційного містечка [66, s. 1]. На тлі май-
же цілковитої відсутності ознак міського життя на
самбірському ринку з’являється український чоло-
вік, бойко. У цей же час містом проходить величава
похоронна процесія, в якій йдуть польські селяни. У
рецепції Ґринберґової вона різко контрастує із зо-
внішністю бойка та його спорядженням. На цьому
тлі «довговолосий бойкo» в очах авторки програє:
«То був мізерний русин з-під Бескиду, а похоронна
процесія складалася з високорослих, пацулуватих й
на коротко пострижених мазурів», — пояснювала
вона читачам [66, s. 3]. Водночас, вирізняючи ма-
зурів у «білих полотняних свитах», дослідниця під-
креслювала, що то лише частина селян з околиць,
які зустрічаються на самбірських ярмарках (ходач-
кова шляхта з Кульчиць, жителі Радлович, німець-
кі колоністи (шваби) тощо). В рецепції авторки вони
формують єдину сільську масу, в якій польська мова
змішується з українською (руською). Ці сільські
жителі — джерело, яке живить містечко, робить
його одним з найпривабливіших осідків для життя
«спокійних емеритів з вищої галицької урядової ієрар-
хії» [66, s. 4]. Проте побут передміських мазурів, під-
креслює Ґринберґова, зовсім інший, аніж буденне
життя гірських бойків. Перші в сприйманні авторки
втілюють акуратність й відносну заможність. Нато-
мість бойки для дослідниці — довговолосі горяни в © Р. ГОЛИК, 2012
Роман ГОЛИК
«СІЛЬСЬКА ДУША»
Й «МІСЬКИЙ ОРГАНІЗМ»:
УЯВЛЕННЯ ПРО СІЛЬСЬКУ
Й МІСЬКУ КУЛЬТУРУ В ГАЛИЧИНІ
ХІХ—ХХ ст.
У статті простежується розвиток стереотипів, пов’язаних з
опозицією сільського та міського життя в Галичині ХІХ—
ХХ ст. Автор аналізує зміни образу села/селянина, міс-
та/міщанина, народної та елітарної культури у контексті
трансформації ментальності галичан під впливом соціаль-
них та ідеологічних процесів епохи.
Ключові слова: село, місто, cелянин, міщанин, Галичина,
стереотипи, народна культура, елітарна культура, історія,
етнологія, література, фольклор.
Роман ГОлИк864
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
ходаках, які задовольняються скромним одягом, не-
вибагливою, бідною їжею, а часто взагалі потерпа-
ють від голоду: «Що ж робити? Бойко, на вівсяних
ощипках вигодуваний, блідий як ті пляцки, а однак
сильний, як і той мазур, кукурудзянку тільки з біди
купує…», — зауважує Стешельська-Ґринберґова
[66, s. 6]. Водночас ті ж мазури. Крім того, в етніч-
ному котлі Старосамбірщини Ґринберґова диферен-
ціює ще циганів та євреїв, які також мають свої жит-
ла на селі, але представляють окремий етнічний та
культурний мікросвіт. (Перших вона традиційно, хоч
і непрямо, асоціює зі злодійством, других зображає,
переважно, як спритних і кмітливих торговців). По-
при те, що саму авторку її сучасники оцінювали не-
однозначно, її строкатий текст досить точно відо-
бражає ментальність галицького міщанина зламу
ХІХ—ХХ ст.
Так, у «Staromiejskim» відображено простір про-
вінційного галицького містечка ХІХ — поч. ХХ ст.
з його характерними атрибутами та знаковими міс-
цями (головна площа-ринок, аптека, книгарня, цу-
керня). Проте міщан у цьому просторі не видно: на-
впаки, він стає місцем зустрічі селян. Їх потрактова-
но у кількох схожих, але різних перспективах:
1) етнографічній (селян на сторінках тексту Ґрин-
берґової описано як представників іншої («не-
міської») матеріальної та духовної культури; 2) со-
ціальній (селяни — представники іншого, аніж мі-
щани, суспільного середовища, «кола» і займають
(нижчий) щабель соціальної ієрархії); 3) патріотич-
ній. Вона зближує міську (містечкову) інтелігенцію
й селян, поділяючи тих на етнічно «своїх» та «чу-
жих». З національно «своїми» селянами інтелігенти
намагаються зблизитися, як з «братами», а на етніч-
но «чужих» дивляться з набагато більшої відстані.
Не дивно, що українські селяни в тексті Ґринберґо-
вої пов’язані з містом не так, як польські. На відмі-
ну від «приміських» мазурів, бойки — мешканці від-
далених сіл, куди майже не доходить міська цивілі-
зація. Їхній побут доволі примітивний; територія, яку
вони населяють, — країна дохристиянських міфів
(тут поширена віра в чари й непростих людей, чарів-
ниць/упирів тощо [66, s. 441—447]. Водночас
власне побут і звичаї українських селян найбільше
приваблювали Ґринберґову й репрезентували у її
тексті народну культуру Самбірщини й Старосам-
бірщини. Ця сільська культура простих людей тут
виразно протистоїть елітарній/професійній культу-
рі «панів» [66, s. 4]. Загалом же книга Ґринберґо-
вої репрезентувала типовий погляд галицької інтелі-
генції, та частково аристократії, на село, місто й на-
родну культуру. Схожі уявлення пронизували
основну масу наукових досліджень, публіцистичних
та художніх творів кінця ХІХ — поч. ХХ ст. Вод-
ночас у тогочасних аналітичних студіях та зібраних
інтелігентами етнографічних матеріалах відображе-
но й зворотну реакцію: погляд селян на інші суспіль-
ні групи, насамперед на ту ж інтелігенцію. Проте на-
віть наукові публікації кінця ХІХ — поч. ХХ ст.
були вписані у контекст україно-польських дискусій
про етнічну та політичну приналежність Галичини.
Образ міста й містечка. У дискурсі Австро-
Угорської монархії назва нової провінції «Галичини
і Володимирії» («Galicien und Lodomerien») була
прив’язана до традиції колишнього Галицько-
Волинського князівства (отже, нібито до руської
традиції). Проте згодом її штучно поширили також
і на Краків та історичну Малопольщу. Водночас, як
показав недавно Ларрі Вульф, сконструйована у ві-
денських політичних колах «ідея Галичини» з полі-
тичної ідеології Габсбургів відносно скоро була пе-
ренесена у сферу поетичної уяви письменників та в
масову свідомість жителів краю [68, s. 1—5]. Од-
нак потім на хвилі «Весни народів» галицькі укра-
їнці стали вимагати своєрідного кроку назад: розпо-
ділу нової — адміністративної Галичини на дві час-
тини — українську і польську. Від цього часу ідея
«двох Галичин» — Східної і Західної — продовжу-
вала існувати в ментальності суспільства. Для поля-
ків Galicyja була країною «своїх» міст та «чужих»
— руських (українських) сіл. «Русини»/українці
бачили ситуацію в «Галичині» інакше: полонізація
міст робила ці населені пункти лише «острівцями»
на тлі етнічного «моря» українських сіл. Вони під-
креслювали, що полонізовані міста також історично
«їхні», збудовані давніми руськими князями, засно-
вані на землі, яка споконвічно належала їхнім пред-
кам. У відповідь поляки заявляли, що урбанізація, і
отже, цивілізування краю — їхня заслуга. Тому май-
же кожне галицьке місто і містечко мало подвійну
міфологію: українську та польську. Так, для україн-
ців Львів був княжим містом, творінням Данила Га-
лицького чи/і Лева Даниловича; осідком греко-
католицьких митрополитів, осередком Листопадо-
865«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХіХ—ХХ ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
вого зриву тощо. Поляки ж пов’язували його з
іменем Казимира Великого, вважали містом «львів-
ських дітей», завжди вірним ідеалам великої Речі
Посполитої. (Новий) Самбір у польській історич-
ній пам’яті був містом Лже-Дмитрія і Марини Мні-
шек [55], натомість українці стали пов’язувати його
з діячами модерної історії, зокрема історико-
культурним товариством «Бойківщина» [9; 38; 46].
(Водночас в уяві селян Самбір був місцем ярмарків
та рекрутчини, що й зафіксував фольклор). Жовк-
ва для поляків була містом польських королів й пол-
ководців давньої Речі Посполитої [20; 53], нато-
мість для українців — осередком василіянської ви-
давничої діяльностi, центром різноматніх культурних
ініціатив [12; 13; 15]. (Зрештою, у радянський час
вона стала Нестеровим, що мало пов’язати її вже не
з польською, а з російською історією). Натомість
Борислав («Бориславку») довгий час асоціювали з
нафтовим промислом тощо [10]. Свою міфологію
мав також Станіславів як «місто Ревери» — у поль-
ській інтерпретації [40; 55], як осередок українсько-
го культурного й релігійного руху [37], одна зі сто-
лиць ЗУНРу — в ментальності українців [17]. (У
радянський і пострадянський час цей образ змінило
уявлення про Івано-Франківськ [16]) Свою нішу у
свідомості галицьких українських інтелігентів займа-
ли Коломия, яку пов’язували з активним видавни-
чим та культурним життям галицьких українців [26;
28], Бережани, які Богдан Лепкий поетизував як
«казку свого життя» тощо. Власну міфологію мав
також Перемишль (та, меншою мірою, Сянок).
Українці бачили тут свій релігійний центр та «захід-
ний бастіон» Галичини [35; 36]. Для поляків «twierdza
Przemyśl» виступала символічною фортецею поль-
ської ідентичності [52]. Так само виник і міф Дро-
гобича [30]. У свідомості поляків і євреїв він зали-
шився містом Бруно Шульца, у місто єврейських
торговців, цинамонових крамниць, вулиці Крокоди-
лів та Санаторію під клепсидрою [41], уламком «Ат-
лантиди» та «Місячної землі» А. Хцюка [45]. На-
томість для українців — містом, де вчився Іван
Франко. Відповідно, усю Дрогобиччину вони стали
сприймати як «Франкову землю». У схожому рус-
лі сформувався й локальний патріотизм стриян [44;
64], жителів Яворова та Яворівщини [49], Хиро-
ва, Ходорова, Добромиля, Миколаєва, Глинян (як
центру килимарства) чи, наприклад, Великих Мос-
тів з поліційною школою [60]. Це вилилося у цілий
масив краєзнавчих та мемуарних публікацій (див:
[59, c. 44—45]). Водночас галицькі містечка ХІХ
— поч. ХХ ст. (Дрогобич, Броди, Жовква, Сам-
бір тощо) для сторонніх спостерігачів дуже часто
були єврейськими. У багатьох випадках це відпові-
дало реальній статистиці: кількість євреїв тут була
досить значною, в окремих випадках переважаючою.
Тому серед представників єврейських середовищ Га-
личини була популярною пісня про «маленький Белз»
— утопічну батьківщину, втрачений рай: її навіть
називали неофіційним гімном галицьких євреїв. Це
сприяло виникненню ще однієї — єврейської — па-
радигми сприймання галицьких міст і сіл, суттєво
видозміненої під впливом трагедії Голокосту. У ре-
гіоні, де етнічні групи жили паралельним життям
[27], єврейські образи містечок були відокремлені
від українських і польських [59, c. 235]. Той же Белз
був для українців княжим містом [2]. Водночас час-
тина єврейських спогадів про регіон з’явилася саме
після Другої світової війни [59, c. 243—244]. Від-
повідно, галицькі міста нерідко постають у них як
гетто (Львівське, Дрогобицьке, Самбірське), у яких
нацисти знищують євреїв, а села Галичини — як про-
стір, де вони хочуть врятуватися від смерті [23].
Водночас ті й інші формують утопічний світ, який
повністю гине у вирі геноциду (Голокост, «Шоа»)
(див., напр.: [65]).
Образ села. Натомість аргумент «польське міс-
то — українське село» став елементом національної
боротьби за (Східну) Галичину. Українці бачили
«своїми» не лише села, але й міста, а поляки — не
лише міста, а й села. Звідси, зокрема, — змагання
за екзотичну Гуцульщину, Лемківщину та Карпати
загалом. Кожна зі сторін бачила в ній частину влас-
ної національної території: поляки трактували гуцу-
лів та лемків як «давніх лехітів», українці — як су-
бетноси в межах українського етносу. Звідси — різ-
ні рецепції гуцульського краю, виразно вже помітні
наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Так, Воло-
димир Шухевич послідовно творив образ гуцулів як
оригінального відгалуження («щепу») українського
народу. В його трактуванні типовий гуцул — муж-
чина високого росту, наділений «сильною і красною
будовою тіла, незвичайною енергією і свободою в
поставі і рухах» [48, с. 56]. Тіла гуцулів у сприй-
манні етнографа «достроєні» до краси природи, вони
Роман ГОлИк866
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
«дуже богомільні», гостинні, меланхолійні («тужли-
ві»), проте горді, честолюбні, гнівливі та конфлік-
тні, мстиві [48, с. 60—70]. Водночас гуцульський
світогляд, твердив Шухевич, збудований на архаїч-
ній дохристиянській основі (віра у чарівників); на-
томість у християнстві горян цінують лише зовніш-
ній — декоративний бік культу [48, с. 68]. Усі ці
різнопланові та суперечливі характеристики у сприй-
манні міського інтелектуала ХІХ — поч. ХХ ст.
були загалом позитивними й сприяли міфологізації
гуцулів, захопленню їхньою культурою. (Цьому
сприяла, зокрема, поява популярних текстів східно-
українських авторів, приваблених Гуцульщиною:
«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського,
твори Гната Хоткевича тощо). Водночас Володимир
Шухевич, як і багато авторів його часу, передавав і
паралельний, малопривабливий образ цього ж су-
бетносу. За цими переконаннями, гуцули — дуже
неакуратні («нехарні») у побуті (від чого стражда-
ють їхні діти) та ведуть аморальний спосіб життя,
зокрема легковажать подружжям, тому серед них
настільки поширені венеричні недуги. Звідси — роз-
повсюджена у той час антиутопія «поганої Гуцулії»,
мешканці якої масово хворіють сифілісом [48, с. 71—
74]. Ця теза була апріорною не лише для народно-
го, але й для наукового медичного дискурсу аж до
30—40-х рр. ХХ ст. З цим сусідив образ п’янства
та масового збідніння горян, і як наслідок — залеж-
ності від «чужих» людей, які свідомо наносять «не-
свідомим селянам» шкоду. У ролі таких визискува-
чів галицькі інтелектуали ХІХ — поч. ХХ ст. ба-
чили, насамперед, польських панів та єврейських
корчмарів. Приблизно так само бачили справу й ті,
кого згодом назвали співцями етнографічних регіо-
нів Бойківщини (як Юрій Кміт) та Лемківщини
(Володимир Хиляк).
Інші образи цих регіонів поставали в уяві поль-
ських інтелектуалів. У цьому середовищі існував свій
варіант гуцульського міфу. В ньому гуцули постава-
ли екзотичним еквівалентом польських горян (гура-
лів) з невизначеним або навіть «лехітським» похо-
дженням [61]. Як наслідок, серед польської аристо-
кратії та інтелігенції в Галичині кінця ХІХ ст.
розповсюдилася мода на гуцулів, першовідкривачем
яких тут вважали графа Володимира Дзедушицько-
го. Саме у такий контекст частково потрапляло на-
віть польське видання фундаментальної праці Воло-
димира Шухевича «Huculszczyzna», хоч її ідеоло-
гічне спрямування було інакшим. Звідси також
театралізовані гуцульські весілля, де в ролях гуцулів
виступали польські аристократи та інтелігенти. Част-
ково саме у такому — україно-польському австро-
фільському контексті репрезентували галицьких го-
рян під час імператорських візитів. Постаті галиць-
ких селян, які вірять цісарю, мали бути ілюстрацією
до міфологеми вірної Галичини та «тирольців Схо-
ду». У період між двома світовими війнами — зо-
крема під впливом нарисів Фелікса Оссендовсько-
го [61; 62] та початку циклу Cтаніслава Вінценза
«На високій полонині» [7; 8] тема Гуцульщини зно-
ву стала популярною серед галицьких поляків [51].
Так, у 30-х рр. ХХ ст. вже функціонували «турис-
тичні захисти», побудовані у гуцульському стилі
польськими харцерами [29, с. 128.]. Її підсилили ту-
ристичні проекти, пов’язані з промоцією гір та гір-
ських мандрівок, з розвитком системи курортів [43];
серед яких рекламували підкарпатські містечка Трус-
кавець, Моршин, Любінь Великий [50, c. 24, 30,
32, 38] та гірські села (Дора, Осмолода, Підлюте,
Микуличин тощо. Так само формувався й образ Кри-
ворівні, котру рекламували як гуцульські Атени
(Афіни) — осередок, в якому на літо приїжджають
інтелектуали з міст. Загалом, поступово в свідомос-
ті галицької інтелігенції поруч з парадигмою історич-
них міст виникла аналогічна їй парадигма історич-
них сіл. Більшість з них викликала позитивні асоці-
ації. Так, Крилос — особливо у першій половині
ХХ ст.— став символом колишньої слави українців
у добу Галицько-Волинського князівства. Натомість
Кульчиці (чи Кільчичі) на Самбірщині пов’язували
з іменем Петра Конашевича Сагайдачного та з іс-
торією козаччини. (Цю тему активно пропагував у
своїх творах Андрій Чайковський). У той же час
Підлисся та Новосілки стали відомими завдяки по-
статі Маркіяна Шашкевича, а Русів — через твор-
чість Василя Стефаника тощо. Проте, наприклад,
образ Гниличок збаражського повіту — села, яке під
впливом агітації Івана Наумовича перейшло на
православ’я, — для значної частини галицьких укра-
їнців ХІХ — поч. ХХ ст. стало синонімом зради
національних та релігійних цінностей [31, с. 221].
Крім того, попри привабливість Ворохти чи Ярем-
ча, дійсність гірських та підгірських сіл була для ін-
телігенції прикладом культурної віддаленості та від-
867«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХіХ—ХХ ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
сталості («зацофаності»). Зрештою, картина бідної,
«забитої дошками» сільської місцевості залишалася
актуальною ще впродовж усього ХХ ст. Отже, об-
раз села у свідомості галицьких міщан був далеким
від однозначності.
Водночас мандрівки у сільські місцевості були
формою знайомства міщан з селом, а для української
(руської) галицької інтелігенції — символічним «по-
верненням до культурних витоків», різновидом про-
світництва «простого люду» і можливістю замінити
реалії міського життя «речами» екзотичної «сіль-
ської цивілізації» та «дикої природи» [29, c. 128].
Симетричною до цієї була ситуація селянина у міс-
ті. З одного боку, селян сприймали як своєрідних
помічників горожан — тих, хто забезпечує місто не-
обхідними товарами. Водночас їх сприймали лише
як тимчасових гостей — людей, які не орієнтують-
ся в місті, не вміють поводитися в товаристві, потра-
пляють в незручні ситуації тощо. До прикладу, на-
віть українські діячі Визвольних змагань підкреслю-
вали, що боротьба за Львів у 1918—1919 р. — це
протистояння польських міщан та українських се-
лян, в якій перемогли польські міщани. У свідомос-
ті горожан постаті селян часто зливалися у один збір-
ний образ. Для Львова ХІХ—ХХ ст. прикладом
цього став стійкий стереотип «синєвидських бойків»
як «елементів» тогочасного урбаністичного пейза-
жу. У тексті Франкового «Леля й Полеля» їх тор-
говельні будки є знаками нужденності селян, їх не-
пристосованості до життя у міському середовищі:
«Порожні будки синєвідських бойків довгою низ-
кою стирчали збоку тротуару, мов оголені з тіл кос-
ті». Натомість для головного героя роману Яна Па-
рандовського «Небо в полум’ї» «синєвидський бой-
ко» асоціюється із пасажем Міколяша і неповторним
смаком смажених каштанів. У спогадах Степана
Шухевича постаті «синєвидських бойків» наділені
індивідуальністю. Це, переважно, старші люди, які
торгують у дерев’яних будках вздовж тротуару на
Галицькій площі. Їхній товар дорожчий, аніж у ін-
ших торговців, проте якісніший. Характерною ри-
сою, що відрізняє «бойків із Синевідська» від львів-
ських міщан, стають їхні незмінні атрибути (вуса,
люльки) та одяг (кожухи, постоли, баранячі шапки
та повстяні капелюхи) [47, с. 129]. На кінець ХІХ
— поч. ХХ ст. ці інтегровані у місто селяни, заува-
жував він, репрезентували його українську частину
і викликали симпатії її представників [47, с. 130].
Зрештою, ще з середини ХІХ ст. ці «звичні для міс-
та» селяни для захопленої ідеалами романтизму русь-
кої інтелігенції Львова звичайні ярмаркові торговці
перетворилися на представників народної «стари-
ни». В них несподівано побачили цінних інформато-
рів, носіїв незнайомого досі фольклорного світу.
У свою чергу, коляди, які записували фольклорис-
ти у середині ХІХ — на поч. ХХ ст., розкривали
незвичний для міщан образ Львова. У дзеркалі на-
родної ментальності поруч з реальним існував ще
один — фольклорний — Львів [34]. Його обри-
си — фактично, контури міфічного «великого міс-
та». Воно наділене невиразною топографією, а його
жителі — архаїчними, інколи казковими рисами. У
текстах колядок з Ожидова, Долюбород, Кудоби-
нець Львів — «радовий дім», де дівчина плете і зо-
лотить віночки [22, c. 406]; торговиця, по якій хо-
дить «красна панна» з «красним молодцем» [22,
с. 386] або ж їде «князь Роман» [1, c. 38—39]; ви-
ноградник [22, c. 337]. — «Яновий городець», де
дівчина «вишиває шиттє» [22, c. 451], чи «місто в
облозі» «за трьома горами», яке треба символічно
завойовувати («Львів воювати, панни шукати») [22,
c. 207—208]. Відповідно, міщани тут постають
людьми, які вручають завойовнику дорогоцінні речі
(таріль «червоних», золота шабля, «злоцістий се-
нат» [22, c. 207—208], шапку із золота, пояс, сук-
ману, каптан, сорочку, сідло, вороного коня та «ді-
вчину від золота» [1, c. 22]. Цей мотив привернув
увагу інтелектуалів ХІХ ст. Для поетів-романтиків
він став імпульсом до створення нового, оригіналь-
ного образу міста. Невипадково Маркіян Шашке-
вич запропонував літературний аналог фольклорно-
го Львова («Хмельницького обступленіє Львова»).
Водночас для фольклористів ХІХ — поч. ХХ ст.
цей селянський образ міста став інтелектуальною
проблемою. З одного боку, у ньому бачили відголо-
ски історичної пам’яті про події княжої доби. З ін-
шого боку, дослідники розуміли, що під текстами про
Львів та інші містечка можуть приховуватися «ман-
дрівні сюжети», звичайні кліше, з яких будується
усно-народна традиція. З цього погляду, зауважу-
вали фольклористи, «Львів» у колядках може вия-
витися лише одним з топонімів, які у різних піснях
можна взаємно заміняти без шкоди для змісту, без
огляду на географічні координати та історичні реалії
Роман ГОлИк868
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
[1, c. 20]. Отже, «народна» рецепція Львова викли-
кала різну реакцію серед інтелектуалів ХІХ ст.: від
бажання її наслідувати, підкреслюючи «естетич-
ність» народної культури, до прагнення «деміфоло-
гізувати» народну уяву.
Проте у свідомості селян існував й «прозаїчний»
образ цілком реальних міст та містечок, у яких їм до-
велося побувати. Цей погляд можна частково рекон-
струювати також і за спогадами представників укра-
їнської інтелігенції ХІХ ст., хоча вони були не селя-
нами, а, радше, жителями села. Для багатьох з них
«малою батьківщиною» був не Львів, а рідні села та
околиці: Підлисся і Княже на Золочівщині — для
Маркіяна Шашкевича; Чепелі Золочівської окру-
ги — для Якова Головацького, Ясень Стрийської
округи — для Івана Вагилевича, Нагуєвичі та Ясе-
ниця Сільна на Дрогобиччині — для Івана Франка
тощо. Потрапивши у Львів, вони різко відчували
різкий контраст між селом і містом, відчуваючи пев-
ний дискомфорт. Маркіяна Шашкевича цей диском-
форт супроводжував ціле життя: у Львові він почу-
вав себе зніченим, пригнобленим. Для Івана Фран-
ка період адаптації був коротшим, проте він також
довго не міг звикнути до львівських умов. Безпосе-
редня зустріч зі Львовом викликала у провінціала та
селянина ХІХ — поч. ХХ ст. «зачудування вели-
ким містом»: високими будинками, багатьма косте-
лами і церквами, великою кількістю мешканців (зо-
крема євреїв) тощо [10, c. 147]. Однак перше вра-
ження від міста у різних людей було різним. Для
Степана Шухевича, який у травні 1886 р. ще дити-
ною приїхав у Львів з Красова, воно було негатив-
ним. Значну роль, вказує він у мемуарах, відіграли
закладені у дитячій свідомості кліше. Вони торкали-
ся передусім знакових для Львова місць. Серед них
— уявлення про Високий Замок як про велику і ве-
личну споруду на зразок західноєвропейських фор-
тець, де проживали українські князі. Крім того, міс-
то відрізнялося від села своїми звичаями, точніше,
на думку С. Шухевича, їх відсутністю: якщо у селі
люди знімали шапки перед храмами, то у Львові цьо-
го ніхто робив. Ця обставина також здивувала хлоп-
ця, він трактував її як неповагу до сакрального [47,
c. 74]. З іншого боку, міське середовище диктувало
сільському мешканцю власні правила етикету. У міс-
ті не можна показувати пальцем «ні на що і ні на
кого»; не бажано озиратися «поза себе», — повча-
ла Шухевича мати [47, с. 73]. Остаточною причи-
ною незадоволення Львовом для мемуариста стала
«сірість» міських споруд, їх «неестетичність». Не
дивно, отже, що після такого першого знайомства
хлопець склав для себе негативний образ «огидного
Львова» як протилежність «гарного Краcова».
Водночас серед міських інтелігентів був розпо-
всюджений подвійний образ галицького села. З од-
ного боку, його метафорично порівнювали з квіткою,
зображали джерелом «справжньої», незіпсутої, на-
родної культури тощо. З іншого боку, виникав об-
раз «вигибаючого», зубожілого галицького села, в
якому люди приречені на виживання. Зокрема, на
такому протиставленні будував власну картину сіль-
ського життя Марко Черемшина. Так з’явився літе-
ратурний образ страждаючого селянства («просто-
го народу»), поставленого в екстремальні фізичні та
психологічні умови. Цей сюжет активно використо-
вував Василь Стефаник. Його герої — селяни з Гу-
цульщини — з відчаю та злиднів здатні навіть вто-
пити своїх дітей («Новина»); вони поєднують у собі
доброту та жорстокість (наприклад, бідняк може
вбити злодія, який заліз до нього в хату) тощо. За-
галом, в уявленні інтелігенції кін. ХІХ ст. — першої
пол. ХХ ст. селянин («мужик», «хлоп») є «робо-
чою силою», яка може слугувати і добру, і злу. Тому
можна виокремити кілька стратегій в тогочасному
трактуванні галицьких селян. Перша — загалом по-
зитивна чи нейтральна: селяни — невтомні, працьо-
виті господарі, усе життя яких поглинене важкою
працею на землі. Невипадково в українській літера-
турі ХІХ—ХХ ст. функціонувало уявлення про се-
лян як «рабів землі», здатних заради неї на все: від
жорстокого бунту («Fata morgana» М. Коцюбин-
ського) до підступного братовбивства («Земля»
О. Кобилянської). Водночас в рамках проектів
звільнення селян від «рабської праці» та пам'яті про
панщину [14; 54, c. 219—220] інтелігенція намага-
лася навчити їх раціональному, прогресивному зем-
леробству. Тим самим галицьких «мужиків» прагну-
ли перетворити на «зразкових рільників». Їх закли-
кали запозичувати передові технології, уже
поширені в тогочасній Америці та Західній Європі:
використовувати хімічні добрива та мінерали, щоб
підвищувати родючість ґрунту; розводити кращі, се-
лекційні породи домашньої худоби, різновиди пло-
дових дерев і городини, застосовувати сучасні ма-
869«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХіХ—ХХ ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
шини для обробітку землі та збирання врожаю (кар-
топлекопалки, «бурачарки») тощо. Навіть про ро сійськи
орієнтований Iван Наумович (який, крім іншого, ак-
тивно пропагував бджільництво [25]), ставив за при-
клад для галицьких селян акуратність, педантичність
та практичний підхід німецьких селян до землероб-
ства. Це, щоправда, вело до певного парадоксу. З
теоретичного погляду, інтелігенція розглядала тра-
диційні форми господарювання в галицьких селах як
відтворення багатовікового досвіду хлібороба-
скотаря, пов’язаного з архаїчною духовною куль-
турою, і закликала його зберігати (пор.: [33]).
Натомість, з практичної точки зору, архаїка цьо-
го досвіду виглядала для міських інтелектуалів
анахроністичною. Тому вони хотіли переконати се-
лян, що й їхня праця може стати легшою, а по-
бут — комфортнішим, ближчим до міських стан-
дартів життя. Загалом, у цій світоглядній парадигмі
селянин виглядав позитивною постаттю: дещо па-
сивним носієм первісної культури, якого слід було
звільнити (емансипувати), «розкріпачити» та осу-
часнити (модернізувати) [14].
Водночас в уявленнях української й польської ін-
телігенції були й протилежні уявлення про галиць-
ких селян. Їх наділяли не лише природженою ще-
дрістю, гостинністю, милосердям, а й жорстким, без-
компромісним, «твердим» характером. Суміш
«злого» й «доброго» в характері селянина та сіль-
ської громади відзначав також і Владислав Реймонт,
«Сhłopi» («Селяни») якого були для інтелігенції
епічною картиною типового польського села. У се-
редовищі польської галицької аристократії цю тезу
також підтверджувала кривава історія селянського
руху під проводом Якуба Шелі, коли польські селя-
ни жорстоко придушили виступи польської ж шлях-
ти [69]. Зрештою, небезпеку бачили також у русь-
кому опришківському русі, зокрема у популярній се-
ред гуцулів золотій легенді Олекси Довбуша (та
меншою мірою, Лук’яна Кобилиці), який у народ-
ній уяві виглядав «справедливим розбійником» [24,
c. 89—96]. Загалом, загроза безпощадного й слі-
пого селянського бунту залишалася одним з попу-
лярних сюжетів ментальності політичних еліт краю.
Водночас відрадними для інтелігенції прикладами
були постаті активних («свідоміших») грамотних се-
лян, які роблять політичну кар’єру і вимагають по-
ваги до себе з боку решти суспільства [39].
Ситуація галицької інтелігенції ХІХ—ХХ ст. у
цьому аспекті була дещо амбівалентною. Значна час-
тина галицьких інтелектуалів потрапила у міське се-
редовище з села і розглядала це як суспільний аванс.
Вона прагнула реформувати село, зробити селян су-
часнішими, розбудити національну свідомість,
нав’язати суспільний діалог з сільськими мешканця-
ми: перейняти їхні звичаї розмовляти з ними однією
мовою, зрештою, зрозуміти спосіб мислення, світо-
гляд тощо. Часом намагання знайти спільну мову з
селянами було майже буквальним. Тут прикладом
для інтелігентів були, зокрема, новели Василя Сте-
фаника. Написані діалектом, вони мали відтворюва-
ти «душу селянина», його психологію. Проте з по-
гляду самих cелян початку ХХ ст. стефаникові тек-
сти викликали радше недовіру; їхній вражаючий
експресіонізм здавався штучною фантазією. Тому
згодом представники інтелігенції скаржилися, що га-
лицькі селяни не читають того, кого в місті вважа-
ють «володарем селянських думок і душ». Разом з
тим, серед міщан панувало також і насторожене став-
лення до селян. Так, подільська селянка Мелашка в
однойменній п'єсі Габрієлі Запольської стала втілен-
ням крайнього прагматизму, безоглядності, цинізму
та кар'єризму. З іншого боку, навіть серед україн-
ських інтелігентів було поширене ставлення до селян
як до «мужви» — трудової маси, якою потрібно вмі-
ло управляти. (Реконструкцію такого погляду на жи-
телів Українських Карпат у польському художньо-
му дискурсі подав згодом Анджей Кусьневич [57]).
Поряд з позитивною і негативною оцінками селян-
ства у свідомості інтелігенції сформувалося поблаж-
ливе, товариське ставлення до селян — інколи не-
тямущих, але загалом добрих людей. З іншого боку,
постаті галицьких селян нерідко ставали ілюстрацією
драматичних колізій людського життя як такого
(«Бу совицька мадонна» В. Лозинського, «Тіні за-
бутих предків» М. Коцюбинського тощо).
Проте образ села в уявленнях інтелігенції зали-
шався узагальненим, на відміну від образу міста як
складного суспільного організму. Натомість воно
було стратифікованою суспільною структурою, утво-
реною з багатьох соціальних груп (від малоземель-
них селян до сільської інтелігенції), об’єднаних не
стільки культурою, як місцем проживання. Зрештою,
східногалицькі села ХІХ — першої пол. ХХ ст. були
неоднорідними не лише соціально, але й етнічно. Тут
Роман ГОлИк870
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
проживали не лише українські, але й польські селя-
ни. Крім того, вчителями у селах були не лише укра-
їнці, але й поляки, а пан та його служба також були
переважно польського походження.
Окрему нішу в галицьких селах займали євреї. Тут
вони прагнули пристосуватися до іншого етнічного
середовища та нерідко розмовляли українською мо-
вою, так само як у місті — польською. Однак селя-
ни відмежовували сільських євреїв від себе, ототож-
нюючи їх з корчмами, дрібними магазинчиками тощо.
(Навіть у сучасних західноукраїнських селах їхні
мешканці відокремлюють колишні єврейські хати від
інших, хоча ці приміщення вже давно змінили своє
призначення та власників). Водночас польські та
українські міщани також розглядали співмешканців-
євреїв як «Своїх Чужих». Отож, в суспільній свідо-
мості опинялися між галицьким містом і селом, у зоні
віртуальної відчуженості, хоч насправді були довго-
літніми мешканцями цих самих міст і сіл. (Цим вони
відрізнялися від ромів/циганів). Ще одним фраг-
ментом міста в галицькому селі були плебанії (бу-
динки сільських священиків), та, до певної міри,
сільські школи й панські двори. Їх також відокрем-
лювали від решти села: тут панувала міська матері-
альна культура, приїжджали «пани з міста» тощо.
Звідси — й романтичне уявлення про заклятий, ма-
гічний двір. (Цей образ селянської і міщанської мен-
тальності використала у своїх романах «Урізька го-
тика» і «Захід сонця в Урожі» сучасна письменни-
ця Галина Пагутяк: тут панський двір набуває
інфернальних рис, стає притулком упирів та непри-
каяних душ померлих [32]).
Отож, впродовж ХІХ — першої третини ХХ ст.
різницю між містом та селом на індивідуальному та
громадському рівні галичани відчували доволі різ-
ко. Так, вихідців з сіл великі міста — такі як
Львів — приголомшували своїми розмірами, архі-
тектурою, кількістю населення й темпом життя.
Адаптація селян до урбаністичного середовища
ХІХ — першої пол. ХХ ст. для багатьох з них була
культурним шоком. Вони звикли до іншої матері-
альної культури, мовного оточення, принципів спіл-
кування, зрештою, одягалися в інше вбрання, як мі-
щани. З одного боку, серед інтелігентів селяни були
прикладом поваги до народної ноші, але водночас й
насмішок через «невідповідне вбрання». Саме тому
«пригоди галицького селянина в місті» не раз ста-
вали сюжетом художніх творів, об’єктом іронії та
сарказму на побутовому рівні. У свою чергу, міща-
ни, зокрема галицькі інтелектуали, намагалися осво-
їти позаміський простір, сільську місцевість, вивчи-
ти селян (звідси — поширення етнологічних сту-
дій). Тут вони були туристами, яких селяни,
переважно, вважали «чужими панами з міста» і від-
повідно трактували їхню поведінку.
Друга світова війна майже суттєво змінила етно-
демографічну та культурну складову галицьких міст
і містечок. Водночас схема відносин між містом і се-
лом змінилася лише частково. У багатьох галицьких
містах і, насамперед, у Львові їхніх давніх жителів
замінили нові. Зокрема, у повоєнні роки радянська
влада почала активно індустріалізувати галицькі міс-
та, залучаючи до роботи на підприємствах сільське
населення та будуючи для селян-робітників нові жит-
лові мікрорайони. Разом з колишніми міщанами-
українцями, вони стали основними україномовними
жителями радянського Львова. Разом з тим, вини-
кла концепція подолання різниці між містом і селом.
Це змінило образ галицького села. Передвоєнне кар-
патське дерев’яне село під солом’яною стріхою, осе-
лі якого освітлювали свічками, нафтовими і гасовими
лампами, ставало реліктом історичної пам’яті. Його
звичаї, фольклор та матеріальна культура поступово
сприймалися, передусім, як предмет етнологічних сту-
дій [4; 5; 11; 19]. Селяни ж прагнули модернізувати
свій побут: архітектуру жител, їх технічне наповне-
ння. На сільських вулицях з’явилися й інші ознаки
міської цивілізації, наприклад, приватні автомобілі.
Водночас радянське галицьке село довший час асо-
ціювалося з колективними господарствами (колгос-
пами), де селяни працювали. В окремих аспектах по-
няття колгоспу з його трудоднями, фермами, ланко-
вими, механізаторами машинного доїння взагалі
поглинало поняття села [21]. Проте село й надалі
пов’язували з важкою працею, технологічною та
культурною відсталістю, відсутністю багатьох вигод
та розваг, одноманітністю життя. Державні ініціативи
наближення села до міських стандартів мали лише
частковий успіх. Тому в післявоєнний час селяни, по-
при нелегкі умови адаптації (відсутність прописки,
житла) намагалися влаштуватися на роботу у вели-
ких містах, насамперед у Львові, і стати його жите-
лями. Ця трудова міграція трансформувала уявлен-
ня про типового міського жителя, рецепцію міського
871«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХіХ—ХХ ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
простору, архітектурних пам’яток міста тощо [3].
Розвал СРСР, знакове для Галичини національне
відродження 90-х рр. ХХ ст., ще раз змінили спів-
відношення між міським і сільським компонентами в
регіоні, принаймні на культурному рівні. З одного
боку, галицькі міщани-українці почали активно за-
проваджувати національні звичаї, які генетично були
сільськими, переобладнуючи міське середовище на
новий лад. Про це свідчить, по суті, синтетичний ха-
рактер пісенного фольклору Львова у другій
пол. ХХ ст. Тут народні пісні, принесені сільськими
жителями, співіснують з піснями літературного по-
ходження та «польсько-українським «батярським»
фольклором» [42]. Однак частина міських жителів
почала акцентувати на тому, що рустикалізація га-
лицьких міст, насамперед Львова, — приклад неро-
зуміння міської культури, прагнення створити «село
в місті». Це, стверджують вони, провокує розрив з
дотеперішньою міською історією, руйнування архі-
тектурної спадщини міст тощо. Їхні опоненти, навпа-
ки, розглядають проникнення сільської цивілізації у
місто як фактор його українізації (див. [58, с. 269]).
Так породжене ще ідеологією середини ХІХ ст. уяв-
лення про село як вмістилище «душі» зіштовхнулося
з уявленням ХХ ст. про місто як складний урбаніс-
тичний організм, а національний підхід до цієї про-
блеми — з космополітичним. Водночас, як не див-
но, ці дві концепції й надалі доповнюють одна одну,
творячи сучасний міф Галичини.
1. антонович в. Историческія пѣсни малорусскаго на-
рода съ объяснениями В. Антоновича и М. Драгома-
нова / Володимир Антонович, Михайло Драгома-
нов. — К. : Типография М.П. Фрица, 1874. —
Т. 1. — 379 с., Т. 2. — 189 с.
2. Белз. Тисячоліттю княжого міста присвячується. —
Львів : Літопис, 2004. — 65 с.
3. Боднар Г. Львів. Щоденне життя очима переселенців
із сіл (50—80-ті роки ХХ ст.) : монографія / Галина
Боднар. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Іва-
на Франка, 2010. — 340 с.
4. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. —
К. : Наукова думка, 1983. — 309 с.
5. Бойківщина : Монографічний збірник матеріалів про
Бойківщину з географії, історії, етнографії і побуту /
ред. і голова ред. колегії Мирон Утриско. — Філа-
дельфія ; Нью-Йорк, 1980. — 521 с. — (Український
архів. Т. 34).
6. витвицький С. Історичний нарис про гуцулів / пе-
реклад, передмова, примітки Миколи Васильчука ;
Софрон Витвицький. — Коломия : Світ, 1993. —
94 с.
7. Вінцензіана : Статті, листи, фрагменти творів / ре-
дактор-упорядник М. Васильчук. — Коломия : Вік,
2008. — 320 с.
8. вінценз С. На високій полонині / Станіслав Він-
ценз. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2012. —
640 с.
9. Голик Р. Книги, ідеї та стереотипи галицької провінції
ХХ ст.: «Літопис Бойківщини» у міжвоєнному Сам-
борі / Роман Голик // Записки Львівської національ-
ної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Збірник на-
укових праць. — Львів, 2009. — Вип. 1 (17). —
С. 223—248.
10. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його
спільнота (1856—1886) / Ярослав Грицак. — К. :
Критика, 2006. — 632 с.
11. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. —
К. : Наукова думка, 1987. — 470 с.
12. Жовківщина : Історичний нарис. — Жовква ; Львів ;
Балтимор : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича
НАН України, Земляцьке об’єднання «Жовківщи-
на», 1994. — Т. 1. — 326 с.
13. Жовківщина. Історико-мемуарний збірник. / В. Бод-
нар, Т. Савицька, Б. Саламаха, Я. Каліка. — Жовк-
ва ; Львів ; Балтимор : Ін-т українознавства ім. І. Кри-
п'якевича НАН України, Земляцьке об'єд нання
«Жов ківщина», 1995. — Т. 2. — 350 с.
14. Заярнюк а. Ідіоми емансипації. «Визвольні» проєкти
і галицьке село в середині ХІХ століття / Андрій За-
ярнюк. — К. : Критика, 2007. — 336 с.
15. З минулого Жовкви: Історична читанка. На дохід бу-
дови Українського Повітового Дому в Жовкві. —
Жовква : Накладом філії Товариства «Просвіта» в
Жовкві, 1930. — 36 с.
16. Івано-Франківськ. Енциклопедичний словник / авто-
ри-упоряд. Карась Г., Діда Р., Головатий М., Гаври-
лів Б. — Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2010. —
496 с.
17. ісаїв П. Історія міста Станиславова / П. Ісаїв. —
Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2008. — 96 с.
18. Історія українського селянства. Нариси : в 2-х т. /
гол. редактор В.М. Литвин. — К. : Наукова думка,
2006. — Т. 1—2.
19. кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й
статті / Роман Кирчів. — Львів : Ін-т народознавства
НАН України, 2002. — 352 с.
20. козарський П. Жовква і її святині / пер. з польської ;
П. Козарський, Т. Сват. — Жовква, 1999. — 168 с.
21. Колгоспна виробнича енциклопедія. — К., 1956. —
Т. 1— 2.
22. Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудо-
вого року / упоряд. О. Дей. — К. : Наукова думка.
1965.— 803 с.
23. левін к. Мандрівка крізь ілюзії / пер з англ. ; Курт
Левін. — Львів : Свічадо, 2007.— 478 с.
Роман ГОлИк872
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
24. ломацький М. Верховино, світку ти наш… / М. Ло-
мацький. — Мюнхен, 1960. — Ч. 2. — 287 с.
25. Мовна У. Звичаї та обряди українських пасічників
Карпат і Прикарпаття (друга половина XIX — поча-
ток XX століття) / Уляна Мовна. — Львів, 2006. —
208 с.
26. Монолатій і. Цісарська Коломия / Іван Монолатій. —
Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2008. — 308 c.
27. Монолатій і. Разом, але майже окремо. Взаємодія
етнополітичних акторів на західноукраїнських землях
у 1867—1914 рр. / Іван Монолатій. — Івано-
Франківськ : Лілея-НВ, 2010. — 736 с.
28. «Над Прутом у лузі...». Коломия в спогадах / за ред.
З. Книша ; видання комітету покутян. — Торонто :
Срібна сурма, 1962. — 431 с.
29. Надрага О. Серед львівських парків. / О.А. Надра-
га. — Львів : Піраміда, 2004. — 292 с.
30. Нариси з історії Дрогобича. Від найдавніших часів до
початку ХХІ ст. / наук. ред. Л. Тимошенко. — Дро-
гобич : Коло, 2009. — 320 с.
31. Олесницький Є. Сторінки з мого життя / упор.:
М. Мудрий, Б. Савчик ; Євген Олесницький. —
Львів : Медицина і право, 2001. — 432 с.
32. Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі. Романи, повісті та
оповідання / Г. Пагутяк. — Львів : Піраміда,
2003. — 356 с.
33. Павлюк С.П. Народна агротехніка українців Карпат
другої половини XIX — поч. XX ст.: Історико-
етнографічне дослідження / Степан Павлюк. — К. :
Наукова думка, 1986. — 224 с.
34. Пастух Н. Львів у весільній обрядовій пісенності
українців / Н. Пастух // Народознавчі зошити. —
Львів : Інститут народознавства НАН України. —
2005. — № 5—6. — С. 510—522.
35. Перемишль і Перемиська земля протягом віків [Текст] :
зб. наук. праць і матеріалів Міжнародної наук. конф.,
організованої Науковим т-вом ім. Т. Шевченка в
Польщі 24—25 червня 1994 в Перемишлі / Наукове
т-во ім. Т. Шевченка в Польщі, Видавнича рада в
Пере мишлі ; ред. С. Заброварний. — Перемишль ;
Львів : [б.в.], 1996. —367 с.
36. Перемишль західний бастіон України. Збірник
матеріалів до історії Перемишля і Перемиської землі /
за ред. Б. Загайкевича. — Ню-Йорк ; Філадельфія,
1961. — 414 с.
37. Площанський в. Галицько-Руське місто Станиславів
з достовірних джерел / В. Площанський. — Івано-
Франківськ : Лілея-НВ, 2009. — 44 с.
38. Рабій ю.Є. Княжий город Самбір / Ю.Є. Рабій. —
Львів ; Самбір : Ютика, 1999. — 424 с.
39. Середа О. «Ми ту не прийшли на сміх» участь
східногалицьких селян у сеймових виборах та засі-
даннях у Львові (60-і роки ХІХ ст.) / Остап Се-
реда // Lwów: miasto — społeczeństwo — kultu-
ra / pod. red. K. Karolczaka. — Kraków, 2002. —
T. 4: Studia z dziejów Lwowa. — S. 165—186.
40. Струмінський М. Історія міста Станіслава /
М. Струмінський. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ,
2007. — 56 с.
41. Фіцовський Є. Регіони великої єресі та околиці. Бру-
но Шульц і його міфологія / пер. з польськ. А. Павли-
шина ; Єжи Фіцовський. — К. : Дух і літера, 2010. —
544 с.
42. Харчишин О. Український пісенний фольклор в етно-
культурі Львова: трансформаційні процеси, міжкуль-
турні пограниччя / Ольга Харчишин. — Львів,
2011. — 368 с.
43. Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця
Х1Х — першої половини ХХ ст. / Христина Хар-
чук. — Львів : Апріорі, 2008. — 202 с.
44. Хвилі Стрия / упоряд. та ред. М. Нестерчук ; заг.
ред. та вступ. ст. В. Романюк. — Стрий : Щедрик,
2002. — 408 с.
45. Хцюк а. Атлантида. Розповідь про Велике Князів-
ство Балаку. Місяцева земля. Друга розповідь про
Велике Князівство Балаку. / пер з пол. ; Анджей
Хцюк. — К. : Критика, 2011. — 544 с.
46. Шрамко Г.і. Самбір: Краєзнавчий нарис / Г.І. Шрам-
ко. — Львів : Каменяр, 1989. — 62 с.
47. Шухевич С. Моє життя / С. Шухевич. — Лондон :
Видавництво Українська видавнича спілка в Лондоні,
1991. — 619 с.
48. Шухевич в. Гуцульщина. Ч. 1, 2. Репринтне від-
творення видання 1899 р. / Володимир Шухевич. —
Верховина : Гуцульщина, 1997. — 352 с.
49. Яворівщина: з минулого і сучасного. З нагоди 50-ліття
заложення першої української читальні в Яворові. —
Яворів : Накладом філії т-ва «Просвіта» в Яворові,
1931. — 32 с.
50. Album uzdrowisk polskich. Poświęcone XV Zjazdowi
Lekarzy i Przyrodników polskich we Lwowie w lipcu
1937 roku . — Lwów ; Bydgoszcz, 1937. — 48 s.
51. Brzezina M. Stylizacja huculska / Maria Brzezina. —
Kraków : Towarzystwo Autorów i Wydawców Prac
Naukowych «Universitas», 1992. — 285 s.
52. Hauser l. Monografia Miasta Przemyśla / wyd. 2 ; Le-
opold Hauser. — Przemyśl, 1991. — S. XXVIII + 332.
53. Hay E. Żółkiew : przewodnik dla zwiedzających ; rzut oka
na dzieje grodu Żółkiewskich i Sobieskich / E. Hay. —
Żółkiew, 1933. — 20 s.
54. Himka J-P. Galician Villagers and the Ukrainian National
Movement in the Nineteenth Century / John-Paul
Himka. — Edmonton ; London ; New York : Canadian
Institute of Ukrainian Studies, Macmillan, St. Martin’s
Press, 1988. — 358 p.
55. komar Ż. Trzecie miasto Galicji. Architektura Stani-
sławowa w czasach autonomii galicyjskiej / Żanna
Komar. — Kraków, 2009. — 447 s.
56. kuczera a. Samborszczyzna. Ilustrowana monografja
miasta Sambora i ekonomii Samborskiej / Andrzej Ku-
czera. — Sambor, 1936—1937. — T. 1. — 492 s ;
Т. 2. — 484 s.
873«Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХіХ—ХХ ст.
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (107), 2012
57. kuśniewicz a. Lekcja martwego języka / Andrzej
Kuśniewicz. — Kraków : Wydawnictwo Literackie,
1977. — 184 s.
58. Leopolis Multiplex. — К. : Грані-Т, 2008. — 480 с.
59. Magocsi P.R. Galicia: A Historical Survey and
Bibliographic Guide / Paul Robert Magocsi. — To-
ronto ; Buffalo ; London : University of Toronto Press,
1983. — 299 p.
60. Nowak Z. Od Augustowa do Mostów Wielkich. Szkice z
dziejów kresowego miasteczka 1549—1945 / Zbigniew
Nowak. — Gdańsk, 2004. — 336 s.
61. Ossendowski F.a. Huculszczyzna. Gorgany i Czarnoho-
ra / Ferdynand Antoni Ossendowski . — Wrocław etc. :
Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1990. — 227 s.
62. Ossendowski F.a. Huculszczyzna. Gorgany i Czarnoho-
ra / Ferdynand Antoni Ossendowski .— Dziekanów
Leśny : Wydawnictwo LTW, 2009. — 230 s.
63. Pikuzińska M. Rabacja na Powiślu. Dziennik Marianny
Pikuzińskiej i relacje chłopskie o krwawych wydarzeniach
1846 roku / W opracowaniu Kazimierza Bańburskiego i
Władysława Koniecznego. Przekład z języka niemieckiego
i łaciny ; Marianna Pikuzińska. — Tarnów : Muzeum
Okręgowe w Tarnowie, 2006. — 67 s.
64. Prochaska a. Historia miasta Stryja / Аntoni Pro-
haska. — Lwów, 1926.
65. Sefer zikaron le-kehilat Turka al nehar Stryj ve-ha-seviva
(Memorial Book of the Community of Turka on the Stryj
and Vicinity) / ed. J. Siegelman. — Tel Aviv, 1966. —
472 p.
66. Strzetelska Grynbergowa Z. Staromiejskie ziemia i
ludność / Zofja Strzetelska Grynbergowa. — Lwów,
1899. — 676 s.
67. Świętochowski a. Historia chłopów polskich w zarysie /
Aleksander Świętochowski. — Lwów ; Poznań ; Warsza-
wa, 1925—1928. — Т. 1—2.
68. Historia chłopów polskich / red. S. Inglot. — Warszawa,
1970—1980. — T. 1—3.
69. Wolff l. The Idea of Galicia: History and Fantasy in
Habsburg Political Culture / Larry Wolff. — Stanford :
Stanford University Press, 2010. — 486 p.
Roman Holyk
A COUNTRY SOUL AND AN URBAN
ORGANISM AS NOTIONS ON RURAL
AND MUNICIPAL CULTURES OF GALICIA
IN XIX AND XX cc.
The article has traced the evolving of some stereotypes, related with
opposal of peasant and urban life in Galicia of 19th—20th cc. The
author has presented an analytical study in the changes of images
of the village/peasantry, town/townsfolk, as well as popular
and elitist cultures in the context of transformation of the Gali-
cian mentality under the influence of social and ideological pro-
cess through the mentioned epoch.
Keywords: village, town, Galicia, stereotypes, peasantry,
town speople, popular culture, elitist culture, history, ethnology,
literacy, folklore
Роман Голык
«СЕЛЬСКАЯ ДУША» И «ГОРОДСКОЙ
ОРГАНИЗМ»: ПРЕДСТАВЛЕНИЯ
О СЕЛЬСКОЙ И ГОРОДСКОЙ КУЛЬТУРЕ
В ГАЛИЦИИ ХІХ—ХХ вв.
В статье прослеживается развитие стереотипов, связанных
с противопоставлением сельской и городской жизни в Га-
лиции ХІХ—ХХ вв. Автор анализирует изменения пред-
ставлений о деревне/крестьянах, городе/горожанах, на-
родной и элитарной культуре в контексте трансформации
менталитета жителей Галиции под влиянием социальных и
идеологических процессов эпохи.
Ключевые слова: деревня, город, крестьянин, стерео-
тип, мещанин, народная культура, история, литература,
фольклор.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94867 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:51:04Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голик, Р. 2016-02-12T13:01:23Z 2016-02-12T13:01:23Z 2012 «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст / Р. Голик // Народознавчі зошити. — 2012. — № 5 (107). — С. 863-873. — Бібліогр.: 69 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94867 У статті простежується розвиток стереотипів, пов’язаних з
 опозицією сільського та міського життя в Галичині ХІХ—
 ХХ ст. Автор аналізує зміни образу села/селянина, міста/міщанина, народної та елітарної культури у контексті
 трансформації ментальності галичан під впливом соціальних та ідеологічних процесів епохи. The article has traced the evolving of some stereotypes, related with
 opposal of peasant and urban life in Galicia of 19th—20th cc. The
 author has presented an analytical study in the changes of images
 of the village/peasantry, town/townsfolk, as well as popular
 and elitist cultures in the context of transformation of the Galician
 mentality under the influence of social and ideological process
 through the mentioned epoch. В статье прослеживается развитие стереотипов, связанных
 с противопоставлением сельской и городской жизни в Галиции ХІХ—ХХ вв. Автор анализирует изменения представлений о деревне/крестьянах, городе/горожанах, народной и элитарной культуре в контексте трансформации
 менталитета жителей Галиции под влиянием социальных и
 идеологических процессов эпохи. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. «Сельская душа» и «Городской организм»: представления о сельской и городской культуре в Галиции ХІХ—ХХ вв. A Country soul and an Urban organism as notions on rural and municipal cultures of Galicia in XIX and XX cc. Article published earlier |
| spellingShingle | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. Голик, Р. Статті |
| title | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. |
| title_alt | «Сельская душа» и «Городской организм»: представления о сельской и городской культуре в Галиции ХІХ—ХХ вв. A Country soul and an Urban organism as notions on rural and municipal cultures of Galicia in XIX and XX cc. |
| title_full | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. |
| title_fullStr | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. |
| title_short | «Сільська душа» й «Міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в Галичині ХІХ—ХХ ст. |
| title_sort | «сільська душа» й «міський організм»: уявлення про сільську й міську культуру в галичині хіх—хх ст. |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94867 |
| work_keys_str_mv | AT golikr sílʹsʹkadušaimísʹkiiorganízmuâvlennâprosílʹsʹkuimísʹkukulʹturuvgaličiníhíhhhst AT golikr selʹskaâdušaigorodskoiorganizmpredstavleniâoselʹskoiigorodskoikulʹturevgaliciihíhhhvv AT golikr acountrysoulandanurbanorganismasnotionsonruralandmunicipalculturesofgaliciainxixandxxcc |