Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
У статті розглядаються звичаї, обряди та вірування, пов'язані з народженням дитини, які були поширені на території історико-етнографічної Волині. Особлива увага приділяється народним уявленням про породіллю та бабу-повитуху як основних учасників пологів. In the article have been considered...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94893 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян / І. Люта // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 56-67. — Бібліогр.: 51 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859979241769140224 |
|---|---|
| author | Люта, І. |
| author_facet | Люта, І. |
| citation_txt | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян / І. Люта // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 56-67. — Бібліогр.: 51 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | У статті розглядаються звичаї, обряди та вірування, пов'язані
з народженням дитини, які були поширені на території історико-етнографічної Волині. Особлива увага приділяється народним уявленням про породіллю та бабу-повитуху
як основних учасників пологів.
In the article have been considered some customs, rites and
beliefs spread along the territory of historio-ethnographical
Volhynia and related to a child-birth. Especial attention has
been paid to folklore notions of a woman in child-birth and a
midwife as main participants of event.
В статье рассматриваются связанные с рождением ребенка обычаи, обряды и верования, которые были распространены на территории историко-этнографической
Волыни. Особенное внимание уделено народным представлениям о роженице и бабе-повитухе как основных
участников родов.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:24:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
У традиційній культурі українців родильна обря-
довість посідає одне з основних місць, позаяк
відображає важливий момент життя людини — її
народження.
У системі родильної обрядовості найбільше закри-
ті й оповиті таємничістю саме пологи — акт наро-
дження дитини. На щасливе звершення цього акту
спрямовувалась більшість допологових звичаїв та
обрядів та дії основних учасників цього акту — баби
повитухи та породіллі.
Територія етнографічної Волині є однією з най-
менш досліджених історико-етнографічних районів
України. Родильна обрядовість окресленої терито-
рії, традиційні обряди, звичаї та вірування, пов’язані
з народженням дитини, попри часткове висвітлення
у окремих статтях та дослідженнях [7; 9; 10; 15; 18;
22], не знайшли належного висвітлення у науковій
літературі. Отож можна стверджувати, що стан до-
слідження та своєрідність власне родильної обрядо-
вості волинян визначає актуальність вивчення пору-
шеного питання.
На території Волині жінки майже завжди наро-
джували в хаті: «На печі (народжувала. — і. л.),
а моя мати пупа зав’язала, да й все» [2, арк. 22],
хоча часто бувало й так, що жінки народжували у
полі під час роботи. Схожа традиція народжувати у
хаті була поширена скрізь в Україні, а подекуди мала
локальні варіанти. Так, на території Лемківщини
жінки народжували в хаті на постелі, завішаній ряд-
ном чи плахтою [21, с. 66].
Народження жінкою дитини у біологічному сен-
сі є природним станом, з яким породілля може спра-
витись самостійно. Однак століттями у народній
традиції так складалося, що у такий важливий мо-
мент появи на світ нового життя біля роділлі опиня-
лася більш досвідчена жінка, на яку покладались
родопомічні функції.
Принагідно зазначимо, що, за словами О. Боряк,
було кілька категорій жінок, які приймали пологи.
Першу з них становили дипломовані акушерки, або
ті, хто пройшов курс у спеціальних медичних закла-
дах і склав іспит на право займатись цим ремеслом;
другу (малочисельну) становили жінки, які перейма-
ли досвід від умілих бабок; третю (найчисельнішу)
становили жінки, які отримували навики з власного
досвіду, або «від Бога» [10, с. 50]. На території Во-
лині, як і повсюди у сільській місцевості, основу
складали родопомічниці третьої категорії, тоді як
представниці перших двох груп практикували пере-
Іванна ЛЮТА
ЗВИЧАЄВООБРЯДОВИЙ
СУПРОВІД НАРОДЖЕННЯ
ДИТИНИ У ВОЛИНЯН
У статті розглядаються звичаї, обряди та вірування, по-
в'яза ні з народженням дитини, які були поширені на тери-
торії історико-етнографічної Волині. Особлива увага при-
діляється народним уявленням про породіллю та бабу-по-
витуху як основних учасників пологів.
Ключові слова: баба-повитуха, породілля, звичай, обряд,
Волинь.
© І. ЛЮТА, 2013
57Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
важно на території міст та містечок. Однак І. Гіле-
вич відзначив існування на території галицької час-
тини Волині повитух двох категорій — «апробова-
них» та «не апробованих», тобто тих, які мали
відповідну освіту, та тих, які були «бабами-
самоучками» [23, с. 247—265].
Зважаючи на свідчення польових записів та ін-
ших джерел зауважимо, що жінка, яка була легітим-
ною помічницею при пологах, залежно від функцій,
які виконувала, могла мати різні назви. На терито-
рії східної та південної частин Волині люди назива-
ли її «бабою-бранкою», або ж просто «бабою», чи
«бранкою» [1, арк. 35; 36, с. 88]. Водночас на те-
риторії південно-східної частини Волині побутував і
такий термін, як «хресна баба» [1, арк. 55]. На те-
риторії західної частини Волині цю ж жінку назива-
ли «бабою-повитухою» чи просто «повитухою».
Водночас на решті території України жінку, яка ви-
конувала родопомічні дії, називали, як і на території
західної частини Волині, «бабою-повитухою» (По-
лісся [19, с. 165], Бойківщина [26, с. 238], Гуцуль-
щина [42, с. 303]), або ж «пуповою бабою», «ба-
бою до роду» (Полісся [20, с. 186]), «бабою» (укра-
їнці Добруджі [3, с. 523], Лемківщина [21, с. 66],
Холмщина і Підляшшя [6, с. 281]), «бабкою», «ба-
бицею» (Лемківщина [21, с. 66]), «бабою, що ви-
бирає діти» (Галицьке Поділля [32, с. 85]). Н. Гав-
рилюк зауважила, що на території Середнього
Подніпров’я переважали назви «баба-пупова», «пу-
порізка», «пупорізниця», «породільна», «різна» [15,
с. 67]. Натомість деякі дослідники відзначили по-
бутування на території України (Буковина) стосов-
но пупорізки терміна албанського походження «мо-
аша», який також поширений і на території сусідніх
Румунії та Молдови [35, с. 808].
Повитухами ставали жінки похилого віку (у віці,
коли жінка вже не могла народжувати і мала вну-
ків), які мали досвід у такого роду справах. Також
значну увагу, окрім досвідченості, звертали на чес-
ність та багатство повитухи, переносячи ці риси на
дитину. Остерігалися кликати жінку, яка жила з чо-
ловіком без церковного шлюбу, «на віру», або ту, що
зраджувала чоловікові [7, с. 129]. Хр. Ящуржин-
ський у свій час зауважив, що у повитухи могли йти
жінки віком під 50 років, взявши попередньо благо-
словення у священика. Іноді перед бабуванням жін-
ки постили, ходили по монастирях, вчилися шепта-
ти та збирали трави [48, с. 76]. Також часто у ролі
повитухи могла виступати власна матір («На печі
(народжувала. — і. л.), а моя мати пупа зав’язала,
да й все» [1, арк. 22]) чи свекруха [30, с. 84]. Та-
кож волиняни наголошували на тому, що повитухою
не могла бути жінка, яка обмивала покійника, адже
прийняті нею діти помиратимуть [28, с. 293].
Подібно й у жителів македонського с. Яблоніка
породілля могла просити допомогти свекруху, або
котрусь із заміжніх жінок, які були вдома. Якщо не
могла звернутись до жодної з них, то просила допо-
могти заміжню сусідку [51, s. 43].
Варто відзначити, що на території Волині були за-
стереження при допомозі під час пологів невістці,
пов’язуючи це з тим, що вони часто сваряться, а
це — гріх [31, с. 263]. Також не прийнято кликати
бабувати жінку, яка живе «на віру», або не має ді-
тей, оскільки вона сама не знала болю [31, с. 264].
Подібні вірування відзначила в інших регіонах Укра-
їни О. Боряк [7, с. 131].
Де кожна баба вчилась бабувати? Ніде, навіть
одна одну не хотіли навчати. Марко Грушевський
у свій час зазначив, що знання кожна баба отрима-
ла ще будучи молодицею, звертаючи увагу на те,
як з нею поводилась баба, що говорила, як пора-
лась [25, с. 32]. Інколи це «ремесло» могло пере-
даватися від матері до дочки чи невістки, подеку-
ди професія не виходила з родини впродовж де-
кількох поколінь [7, с. 129; 9, с. 443; 29, с. 16].
Однак О. Боряк зауважила, що особливий талант
у повитух був вродженим [7, с. 129]. Це могло бути
пов’язане з тим, що однією з основних дій повиту-
хи були маніпуляції з пуповиною, і деякі жінки мо-
гли боятись виконувати ці дії. Таке припущення ціл-
ком справедливе, якщо зважити на те, що деякі рес-
понденти вказували — повитухою могла стати
жінка, яка не боялася («От якась є відважна,
того не боїться, тай йде» [2, арк. 78]).
Дізнавшись, що на неї чекають, баба одразу по-
спішала до породіллі, навіть якщо виконувала вдо-
ма якусь роботу [1, арк. 38—39]. Однак доволі по-
ширеним був звичай спочатку («для годиться») від-
мовитися, щоб пологи були легшими [7, с. 132].
Хоча Мр. Грушевський пов’язував цей звичай з вда-
чею баби [25, с. 32].
Свідчень про те, чи зважала бранка на свою чи-
стоту, на території Волині немає, а про те, чи брала
іванна люТа58
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
щось із собою, йдучи до породіллі, є досить фраг-
ментарними. Натомість О. Боряк зауважила, що по-
витуха все ж значну увагу приділяла чистоті і перед
виходом з дому, як була можливість, швидко пере-
вдягалася. Серед елементів одягу, які старалися змі-
нити, дослідниця зазначає фартух і вишиту сороч-
ку [2, с. 130]. Що стосується того, чи брала баба
щось із собою, то респонденти вказували, що по-
витуха завжди приходила з ключами у кишені [2,
арк. 67], або ж приносила із собою кужіль («Якийсь
ку жіль мала такий, тим кужелем пупика за-
в’яже» [1, арк. 70] ), чи зілля («Саме перше (при-
носила. — і. л.) зілля, свячене зілля» [1, арк. 21]).
Натомість В. Кравченко у свій час зауважив, що
бранка, ідучи до роділлі, брала з собою хліб [30,
с. 84]. Також можна припустити, що традиційно по-
витуха приходила із повивачем та пелюшками, про
що свідчать тексти хрестинних пісень, зафіксова-
них на території Волині:
У неділеньку, поранесенько,
Біжит кумонько по бабусень[ку].
Бабусенька летит, як голубка біжит,
Несе повивач і пелюшеч[ку].
Несе повивач і пелюшечку:
— Розвяжи, Боже, тую душеч[ку].
З тої душечки, що в подушечці,
Горілка буде, горілка бу[де].
З тої душечки, що в пелюшечці,
Послуга буде, послуга бу[де] [38, с. 75].
Ой у неділю дуже раненько
Біжить василько по бабусеньку.
Бабуся біжить, аж земля дрижить,
в правій рученьці повивач держить.
а в лівій ручці дві пелюшечки:
Розділи, Боже, дві душечки.
Одну душечку — на подушечку,
Другу душечку на пелюшечку […] [43, с. 40].
Порівнюючи з іншими етнографічними районами
України, зауважимо, що на території Середнього і
Західного Полісся баба-бранка несла щось їстів-
не — млинці, вареники, компот, пшоняну кашу, а
також оберемок зілля [9, с. 444]. Окрім того, за сло-
вами А. Малінки (Середнє Подніпров’я), повиту-
ха, йдучи до роділлі, брала з собою вуглину, декіль-
ка зерен льону і житніх ріжків, тобто все необхідне
на випадок важких пологів [34, с. 259].
Найважливіша частина родильного обряду роз-
починалася з приходу баби-повитухи, яка виконува-
ла як магічні, так і практичні дії, спрямовані на по-
легшення пологів. Прийшовши, баба «зараз хри-
сти(ть)ця і Богу моли(ть)ця, щоб Господь пору
послав» [30, с. 85]. Подібним чином поводились
повитухи в інших регіонах України. Ф. Вовк вказу-
вав, що увійшовши до хати породіллі, баба повинна
була зробити тридцять поклонів перед образами та
прочитати близьку до закляття молитву:
— куди ти, молодице, йдеш?
— іду, Господе, до роду.
критії гори, розкотіться,
Господні голоси, розійдітеся…
Як младенець — сідай на коня,
а як младенеця — берись до гребеня [14, с. 192].
Подібний ритуал описав також П. Чубинський,
який зазначив, що, прийшовши, баба молилась
«Отче наш», «Вірую» і «Богородице», а після цьо-
го — згадану вище молитву [45, с. 5].
На території Західного Полісся баба, завітавши
до хати, спершу молилась «Отче наш», зверталась
до Бога: «Прошу ісуса Христа: стань мені в по-
міч, розлучи з младенцем рабу Божу (називалось
ім’я вагітної). амінь», або: «Божая Мати, про-
шу у поміч: засвіти свічку не за упокій, а за раби
Божої (ім’я вагітної) здоров’є. ангели-охо рони-
телі, у страданні ізбавителі, розлучіть її з мла-
денцем. амінь» [29, с. 17]. Схожі молитовні фор-
мули-звернення згадувала С. Гвоздевич і на терито-
рії Центрального Полісся (Овруцький р-н
Жито мирської обл.) [20, с. 185].
Помолившись, повитуха заходилася допомагати
роділлі. Першими діями досвідченої повитухи було
обмацування живота з метою визначити положен-
ня плоду. У випадку, якщо плід розташований не-
правильно, то доводилось його повертати, а іноді і
витягувати: «вона — як дитина, бо дитина ле-
жить же поперек матері, […] її тре повернути.
Є, дитина родиться ногами, а є — головою. Є
так, і так, шо не повернеш головою. Полагаєть-
ся головою, а ногами — і ногами вродиться таво.
Ну, і не може породити — витягають, помага-
ють» [2, арк. 128].
У випадку, якщо пологи проходили добре, жод-
них обрядів не виконували. Якщо ж вони відбува-
лися з труднощами, то для їхнього полегшення вда-
валися до різноманітних засобів, починаючи з ме-
дичних і закінчуючи містичними [14, с. 192].
59Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
Медичні (або ж практичні) засоби були спрямова-
ні на викликання чи посилення родових потуг при-
родним способом. У випадку важких пологів, як за-
значали інформатори, бранка могла придушувати
живіт [1, арк. 61], або ж «почепить до балька па-
пругу яку, чи шо, і тягнись,… тягни до себе, шоб
воно виходило. Зопре мене такого на віщо спи-
ною, і ворушить мене» [1, арк. 83]; «казали ко-
лись, шо переступала через колоду — ставили.
клали, шоби переступала» [2, арк. 21]. Житель-
ка с. Зарічне Гощанського району Рівненської об-
ласті також згадувала: «Беруть із жита, а хоч би
навіть і мені, висипали жито на підлогу, розсте-
лили радно, і там такі рожки ростуть, да й шоб
вже ті рожки з’їсти, та й буде на рвоту брать,
шоб рвота була, і вже трохи потуги. Більше ні-
чого не давали» [1, арк. 51]. У випадку різких бо-
лів, надто сильних або надто слабких потуг поро-
діллю могли розпарювати горілкою і підв’язувати
живіт чимось теплим [31, с. 266].
Схожі дії виконували також і тюркські народи
Криму, які у кімнаті, відведеній для пологів, до сте-
лі підвішували шкіряний ремінь, і при переймах по-
роділля тягнула за нього [22, с. 700—701].
Окрім того, О. Боряк зауважила, що для поси-
лення потуг могли обкладати торбинками з гарячим
ґрисом нижню частину живота; викликали блюво-
ту, всовуючи в рота породіллі її коси; при корчах
розтирали ноги горілкою; заставляли активно ру-
хатися [9, с. 449]. Деякі дослідники зауважували,
що іноді примушували породіллю стрибати, бити
п’ятами об поріг [14, с. 192; 45, с. 5], і навіть пе-
ревертали її догори ногами [14, с. 192]. Якщо роди
були тяжкі, то на Волині, як і в деяких інших регі-
онах, баба помагала вийти дитині і тягнула її рука-
ми [1, арк. 73; 25, с. 37].
На території Бойківщини для полегшення пологів
баба займалась масажем, розтиранням маслом, вда-
валась до різних видів нагрівань породіллі — парою,
вигріванням на печі у розсипаному зерні, робила га-
рячі компреси з навару льону тощо [26, с. 238].
Подібно, на території Середнього Подніпров’я
під час пологів, особливо в холодну пору року, до-
сить поширеним заходом було нагрівання, яке пови-
нно було посилити потуги і полегшити пологи: «Як
холодно було, то вона зливала лижанку борщем і
соломку клала, і туди її клала. Щоб лучче обня-
ла її пара. Щоб її легше було. Хоч і буряк, а вона
робила, і ця парка ішла, і тоді воно розпарюєть-
ся, і тоді вже її легше родить. кість розпарюєть-
ся, і легше людині» [11, с. 236].
Зауважимо, що подібні заходи практикували не
лише українці, й інші слов’янські народи. Так,
Д. Зеленін зазначав, що у східних слов’ян роділлю
змушували ходити: спершу її тричі обводили навко-
ло столу в хаті, тоді веліли переступити через міт-
лу, коромисло, дугу, через чоловіка породіллі, який
лежав долілиць на порозі, і через його штани. В осо-
бливо важких випадках її підвішували за ноги. Та-
кож породіллі всовували в рот кінчик коси, давали
їсти вошей і зверталися до інших способів викли-
кання рвоти та переляку. Також її змушували на-
пружити м’язи, дуючи в пусту пляшку, змушували
повиснути на руках, схопившись за прив’язаний до
балька шнурок тощо [27, с. 320].
Порівнюючи із веденням пологів у сучасній ме-
дицині, зауважимо, що певні заходи, які застосо-
вувались повитухами, мали практичне застосуван-
ня. Так, варто відзначити, що і в сучасній медици-
ні частим засобом є масаж, який сприяє скороченню
матки [4, с. 62]. Для регулювання потуг породілля,
як і колись, повинна впиратися ногами, взявши в
руки віжці, підняти голову до грудей (породілля
знаходиться у лежачому положенні) та зробити гли-
бокий вдих (для посилення потуг), іноді ж поро-
діллю намагаються просто відволікти (для посла-
блення потуг) [4, с. 61].
Магічні засоби полегшення пологів, на відміну від
практичних, не мали безпосереднього впливу і були
засновані здебільшого на аналогіях. До таких захо-
дів можна віднести те, що баба просила роділлю
розв’язати вузли на одязі, відмикала двері, замки,
вікна, розпускала породіллі волосся, витягувала з
вух сережки: «Ну, шоб нічого не було металевого,
я знаю ото в косах, чи от булавка яке, то казали
те всьо поприймати» [2, арк. 113]; «То треба по-
знімати кругле зі себе, щоб не було круглого — ні
колець, ні кульчики […]. коси розплести» [2,
арк. 105]; «все порозстібати, ґудзики і тейво,
шоб ото родила» [2, арк. 79]; «Ну так казали,
шо треба, як вот коса заплетена, треба косу
спустити, щоб не була закручена і заплетена. То
казали такеє, шо треба косу розпустити» [2,
арк. 73]. Під час важких пологів породілля могла та-
іванна люТа60
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
кож пити воду з рота свого чоловіка, однак не кож-
на могла зважитись на таке [31, с. 265].
Подібні звичаї можна зустріти і в інших регіонах
України. До прикладу, у бойків при тяжких поло-
гах баба обкурювала поліжницю свяченим зіллям і
обводила її три рази навколо діжі [17, с. 284]. У
тюркських народів Криму, відчинивши в домі всі
двері і розв’язавши вузли, біля входу родичі, які зі-
бралися, старалися якнайголосніше шуміти, щоб ві-
дігнати злу силу. На відміну від цього у гірсько-
прибережних кримських татар під час пологів ро-
ділля сиділа на спеціальному стільці і повитуха її
постійно піднімала і струшувала, щоб вона швид-
ше народила [22, с. 701].
Ще одним важливим елементом під час наро-
дження дитини були молитви, якими як сама роділ-
ля, так і баба-повитуха намагалися сприяти успіш-
ному звершенню пологів. Так, інформатори згадува-
ли: «Ну то так ми й сами те знаєм, що тре таки
молитися, що «Господи, розв’яжи, — ше ка-
жуть, — розв’яжи мене, силу дай мені, шоб лег-
ко родити» […]. То вже як хто хтів, і до Госпо-
да Бога, і до Матери Божої, і до всіх святих —
якшо болить, то всіх згадає» [2, арк. 29].
На томість В. Кравченко подав доволі докладні ві-
домості про молитовні звертання баби-повитухи:
«царськиї врата, очинітися,
а ви, кості сміренниї, розойдітися.
Чи младєниць, чи младєніца,
Пора вже на цей світ роди(ть)ця.
По цих словах — «Богородице діво»… пере-
говорить […]. і «Сон Пресвятої Богородиці»
молюся:
«Заснула Присятая Богородиця-Діва на гори
Осіяньський, а на землі Святияньський, приснив-
ся Їй сон, — прийшов до Єї Сус Христос: —
Мати Муя, прилюбезна, чи ти спиш, чи так ли-
жиш? — заснула, Мій Синку, приснився Міні сон,
шо Тибе бачила туменного і умартвенного: шо
Тибе Жиди споймали і на христі розпинали, і кров
Твою по всім світу розливали. Падало с Тебе Тіло,
як з древа кора; кров Твоя, принайсветлійша,
струнами йшла. — Мати Муя, прилюбезна, не
єсть то сон, то — істина правда. — У неділю
рано там соничко сходить, там Присьвятая Діва
по небі ходить, свого Сина за ручку водить, —
повила Його на всюночну, зи всєїночни — на утре-
ню, а з утрені — на службу Божу, а з службої Бо-
жої — на море. а на морі білий камінь, а на тому
каміні — церква, а в тій церкві Сус Христос ли-
жить, голову склонив і руки зложив. Прийшов до
Його Петро-Павло: «Сусе наш, прилюбезний, як
Ти лижиш і голову склонив, і руки зложив, і своїх
п’ять ран отворив». — Петро-Павло ни диві(ть)
ня на мою муку, да візьміте Христа в руку да
йдіт — закажіте по всеньком світу, — хто цей
сон буде говорити, то буде лехко на цьом світі
жити і ни буде в огні погорать, і ни буде в воді
потопать, і ни буде наглою смертю помірать, і
ни буде без сповіді і без сакраменту тяжко ко-
нать. Зойдемо з неба і візьмемо душу до царства
небесного і до покою вічного, і до Раю світлого.
Будеш мать тілько гріхов, як на небі звєздив, а
в морі — піску, а на дереві — листу. Хто цей сон
буде говорити, нихай же гуворить в четвер —
при вечери, а в п’ятницю — при пості, а в ниді-
лю — при обіді, то дасть йому Господь на тіло
здравіє, а на душу спасення, а гріхов одпущеніє
на вєкі-вєков. амінь» [30, с. 85].
В українців Добруджі (Румунія) молитва була
єдиним засобом полегшення пологів, який викорис-
товувала баба [3, с. 523].
У випадку особливо важких пологів бранка нама-
галася звертатися до різноманітних речей, які пови-
нні були своєю «магічною» силою допомогти породіл-
лі. Тут варто згадати принесення та приміщення на
животі породіллі церковних ключів та літургічного по-
яса [14, с. 192], або ж хустки з-під Євангелії: «Так,
є так, шо більшество пояси приносили, або хуст-
ку з-під Євангелії приносили […]. Ну, вона ж була
й підперезана, і вона так і довго ходила в ньому під-
перезана […]» [2, арк. 35]. Подібне вірування за-
фіксував І. Вагилевич на території Бойківщини, зау-
важивши, що при важких переймах бабу (очевидно,
мав на увазі породіллю. — і. л.) опоясували поясом
священика [17, с. 284]. Окрім цього, могли просити
священика відкрити царські врата в церкві: «а в церк-
ві, кажуть, двера, церковні врата, відкрити. Як не
може жінка розродитися тяжко, то ворота цер-
ковні…» [2, арк. 105]. Таке ж вірування було поши-
рене на території Східного Полісся, про що згадував
К. Мошинський [49, s. 178].
Схожі обрядодії побутували не лише у волинян.
Так, П. Чубинський зазначає, що баба знімала іко-
61Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
ну, обмивала її і давали випити цієї води породіллі.
Окрім того, посеред хати ставили стіл, кругом яко-
го тричі обводили вагітну. На кожному куті стола
насипали по ложці дрібної солі, і вагітна, обходячи
навколо столу, повинна була їсти сіль з кожної куп-
ки. При здійсненні цього баба приговорювала: «Од
червоної крові, од жовтої кості, од тонкого во-
лоса, од хорошого голоса нехай одходять всі злиї
мислі й напасті, щоб не вредили ні голові, ні че-
реву, ні животу; щоб св. Петро з Павлом, як по
світі ходили і все лихо бачили, то щоб одверну-
ли всі болі, всі колькі, всі недуги на тую пору, в
которую я прийшла і хочу принести поміч на
удивленіє всему миру и на потіху родителям»
[45, с. 5]. Такі ж дії під час пологів були пошире-
ними на території Звенигородщини (Середнє По-
дніпров’я) [33, с. 166], а також в інших східно-
слов’янських народів [27, с. 320].
У мешканців Києво-Подільського військового по-
селення кавалерії магічні засоби полегшення пологів
також були доволі поширеними. Зокрема, для змен-
шення болю породіллю одягали у сорочку, на якій за-
лишалися сліди фізіологічної цнотливості, оскільки
вважалося, що така сорочка допомагала полегшити на-
віть найважчі пологи. Окрім того, могли використову-
вати додатковий ритуал: змушували чоловіка лягти на
підлозі, а дружину переступити через нього. Також по-
роділлі розплітали волосся і водили її по подвір’ю, щоб
вона наступила на щасливе місце [44, с. 60].
На території Гуцульщини, прийшовши, баба від-
кривала всі замки і розв’язувала всі вузли, щоб ди-
тині було легше прийти на цей світ, обкурювала по-
роділлю зіллям, і лише після цього починала допо-
магати їй безпосередньо, застосовуючи засоби
народної медицини [42, с. 302].
Слід відзначити досить широкий спектр магічних
засобів допомоги породіллі у слов’янських народів,
зокрема обряд кувади, про який згадували дослід-
ники як східних, так і південних слов’ян. Для жите-
лів Чорногорського Примор’я характерним було те,
що у той час, як жінка народжувала, чоловік лягав
у ліжко, стогнав, а приймаючи вітання від оточую-
чих, розповідав, як йому було тяжко [12, с. 195].
На відміну від цього, у східних слов’ян, поки три-
вали пологи, чоловік породіллі видавав стогони,
одягнувшись у жіночу сукню чи спідницю, а іноді
пов’язавши голову хусткою. Існувало також уявлен-
ня про те, що родові муки можна перенести з жінки
на її чоловіка. Деякі чаклуни з допомогою чарів мо-
гли влаштувати так, що замість породіллі родові муки
доводилось терпіти її чоловікові, і про це повинні
були подбати ще під час весілля [27, с. 320].
Прийнявши дитину, баба відразу ж відрізала й
обробляла пуповину, зокрема за допомогою ножа
[25, с. 37—38]. Вона ж пильнувала за тим, щоб
правильно розрахувати відстань, на якій робився від-
різ. Точніше, зазначалося, що треба відступити на
два пальці від животика [1, арк. 35]. Про це мови-
ли раніше досвідчені повитухи, відзначаючи, що, від-
різаючи, пуповину слід відступити на один палець
від животика немовляти і на один палець від вузла.
Більше того, пуповину можна було відрізати лише
після того, як вийшло місце, інакше воно довго не
виходитиме [31, с. 269].
Як правило, хлопчикові пуп одрізали до сокири,
щоб майстром був, а дівчинці — до гребінки, щоб
пряла. Однак уже на початку ХХ ст. хлопчикам пу-
повину могли відрізати до книжки, «щоб був вче-
ним» [31, с. 269]. Схожі звичаї побутували і в ін-
ших етнографічних районах України, зокрема на
Слобожанщині [40, с. 88] та Бойківщині [26,
с. 239]. Так, на території останньої, відрізаючи пу-
повину, баба підкладала від куделі гребінь, «щоб ді-
вчина була пряха», або коли весь час родились хлоп-
ці — «щоб родились дівчата» [26, с. 239].
Очевидно, що у звичаї відрізати пуповину до пев-
ного господарського предмета, з яким пов’язували
майбутнє заняття дитини, можемо прослідкувати
елементи імітативної магії, адже саме ці заходи мали
сприяти майбутньому благополуччю дитини.
За звичаєм, пупок зав’язувала баба конопляною
ниткою: «Пуповину вона зав'язувала коноплями.
коноплі сіяли, і той кужіль був. Як хлопчик —
то плоскінню, а як дівчинка — матіркою, щоб ді-
тей родила, бо матірка сімня роди […]» [2,
арк. 129], хоча іноді інформатори згадували про ви-
користання бинта [1, арк. 73] чи шовкової нитки [1,
арк. 77]. Натомість на території Буковини пупови-
ну зазвичай перев’язували ниткою з льону — для
того, щоб жінка могла і в майбутньому народжува-
ти дітей, або ж для того, щоб дитина не була без-
плідною [35, с. 808—809].
Відрізавши пупа, баба закопувала «місце»: «Од-
різала ту пуповину і маємо (колись не було тих-
іванна люТа62
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
во підлогів), під ліжком ямка копається, і ото зі-
йде чистило після дитини, те чистило туди, пу-
повину, те все туди, і заплещуть, і всьо. Під тим
ліжком, де вона родила» [2, арк. 128]. Іноді таким
місцем, куди закопували пуповину й «місце», могли
бути комора чи сіни. Окрім «місця», загорнутого у
білу тканину, в ямку клали хліб та сіль [30, с. 87].
Також звертали увагу на те, яким боком закопували
«місце», адже закопавши його пуповиною вниз, мо-
гли позбавити жінку можливості в майбутньому на-
роджувати дітей [31, с. 272].
Порівнюючи з територією Східного Полісся, за-
уважимо, що «місце» могли ховати під припічком,
з боку «полу», закопуючи разом з ним («місцем»)
копійки [49, s. 179]. За дослідженнями Р. Сілець-
кого, піч в українській духовній культурі часто ви-
ступає як зв’язуюча ланка між світом людей та по-
тойбічним світом, більше того, сама піч іноді може
виступати як місцезнаходження цього потойбічно-
го світу [39, с. 165—166]. Аналізуючи матеріали
Поліського архіву, Л. Виноградова дійшла висно-
вку, що ключовою ідеєю формул про чудесне похо-
дження дітей у поліщуків є віра в те, що потомство
присилається предками з «того» світу [13, с. 186].
Звідси звичай ховати «місце» під піч може бути
пов’язане з уявленнями про знаходження тут світу
предків [39, с. 165—166].
Досліджуючи родинну обрядовість поліщуків,
О. Боряк відзначила, що плаценту також могли за-
копувати під полом у куточку, степці, кутку знадво-
ру, під перепічною стіною знадвору, під деревом, або
ж у сінях перед порогом. Щодо атрибутів «погре-
біння» плаценти, то дослідниця зазначає голки, ву-
гілля, цвяхи, хліб та зерно, які протягом довгого часу
залишалися незмінними [8, с. 59].
Також зауважимо, що у жителів с. Миколаїв-
ка Флорештського району в Молдові, як і у воли-
нян, побутував звичай закопувати «місце» під ліж-
ко, на якому жінка народжувала. Однак більшість
українців Молдови закопували плаценту, що віді-
йшла після родів, разом з шматком хліба та дрібною
горошиною під плотом, присипавши зверху житом
[18, с. 264—265]. На території ж Підляшшя дитя-
че «місце» закопували під підвалини хати, «щоб на
його нічого не ступало, не тоє «місце» [5, с. 77].
О. Боряк висунула твердження, що традиція «по-
гребіння» плаценти мала міфологічні джерела [8,
с. 59]. Натомість С. Гвоздевич припустила, що у цій
обрядовій дії баба-повитуха як древня жриця при-
носить жертву землі і разом з тим закладає основу
для народження дітей надалі [18, с. 625].
Зважаючи, що українці традиційно сприймали
розташування світу померлих під землею, ми вважа-
ємо, що закопуючи плаценту разом із хлібом чи зер-
ном у землю чи під піч, баба-повитуха приносила
жертву предкам, які повинні були оберігати немов-
ля та забезпечити йому добру долю.
Відразу після народження бранка купала дитину,
додаючи у воду різні лікарські рослини, іноді вона
приходила купати ще протягом тижня. Після обми-
вання дитини баба її «правила», особливо важливим
цей захід був у тому випадку, якщо немовля наро-
джувалось з вадами. Інформаторка із с. Новостав-
ці Гощанського району Рівненської області згадува-
ла: «Був один випадок, шо народилося в жінки
дитя, і була ножка завернута тако в перед… вона
(баба. — і. л.) взяла, вже ту дитину покупали,
і баба розпарила, взяла в кіп’яток, так розпари-
ла лляного рушника, і силою, ну так, як могла, то
дитя, … і вона цю ножку взяла і обернула так, як
повинно буть. Обернула її, і тим рушником, та-
ким розпареним, змотала» [1, арк. 59].
В дещо інакшому вигляді ця дія була зафіксова-
на Мр. Грушевським на території Середнього По-
дніпров’я. Дослідник зауважив, що відразу після
народження немовляти його голова виходить трохи
видовжена. Баба-пупорізка одразу ж «пригорща-
ми трохи присадить, подавить руками і обкру-
глить голівку, а інколи й тім’ячко загартовує,
порохнею посипле і животика виправить. Потім
вже м'яким хлібом втирає спину. вушка поза-
кладає за подушечку, щоб не було клаповухе» [25,
с. 45]. Очевидно, що таку процедуру робили не
лише при певних вадах дитини, більше того, звичай
«виправляти» тіло новонародженого пов’язаний
радше з ба жанням доробити його, надати певних
рис [7, с. 152]. Подібний звичай був у росіян, які
вірили, що, оскільки голівка дитини протягом пев-
ного часу є м’якою, як віск, то від повитухи зале-
жало, якою буде дитина — круглоголовою, довго-
лицьою, чи виродком [37, с. 11].
Закінчивши купати і «правити» дитину, баба спо-
вивала її у пелюшки зі старого полотна або в стару
сорочку і тісно обмотувала крайкою.
63Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
Не менш важливими були дії баби-повитухи коло
жінки, яка народила дитину. А. Кримський заува-
жив, що на території Середнього Подніпров’я баба
береться до породіллі лише після того, як впораєть-
ся біля дитини. На цьому етапі до її функцій нале-
жить поставити на місце «враз». З цією метою по-
витуха стягувала живіт породіллі до середини з усіх
чотирьох боків, примовляючи при цьому молитву.
Закінчивши це робити, вона спльовувала і дмухала
[33, с. 167]. На відміну від цього, у східних слов’ян
після пологів породіллі давали випити вина з коре-
нем калгана й іншими приправами та годували її
редькою, хлібом і сіллю чи вівсяною мукою, а для
захисту від нечистої сили ставили ніж, трави та три
зліплених разом воскових свічки [27, с. 321].
Характерно, що на Волині жінки вставали одразу
ж після пологів: «Як оброди(ть)ця, то їсть що
може — котора слабая, то часом чаю вип’є, або зі-
лля того, що баба в лісі накопає од живота та на-
варе. а другая, єст такая, з убогих уже, шо як при-
несу вишень, варення звару, подам, з чорним хлібом
наїс(ть)ця і вже встає» [30, с. 86]. Подібний зви-
чай дещо детальніше зафіксував Б. Сокальський, який
вказував, що жінка встає через кілька годин після по-
логів і береться за приготування страв [50, s. 85]. Од-
нак те, що жінка вставала одразу після пологів, ще не
означало, що її вже вважали «чистою». Навпаки, жін-
ка вважалась «нечистою» до сорока днів після наро-
дження дитини, протягом яких дотримувалась певних
пересторог, а необхідність вставати після пологів мож-
на пов’язати з необхідністю виконувати хатню робо-
ту. Протягом цього часу на породіллю, як і на ново-
народженого, чатувала небезпека, тому період до со-
рока днів у породіллі був пов’язаний із дотриманням
певних пересторог. В. Кравченко зазначав, що поро-
діллі заборонялось купатися, поки вона не очистить-
ся: «Їй ни можна запарував(ти)ця. Бруд за по-
ри(ть)ця, ни піде і вона вмре скоро» [30, с. 88].
Крім того, породіллі заборонялось виконувати важку
роботу («Не мона було лізти на гору, в льохи не
мона, таке не мона було, не розрішалося. Щита-
лася сира жінка, не мона було піднимать тоді, бо
може рушиться, чи то ж все» [1, арк. 19]), ходити
в гості («До когось немона було ходити […].То ка-
жуть, шо так не добре, і кажуть, шо люди не хті-
ли. Жінка такая, і вже прийшла до мене. Не хоті-
ли люди» [2, арк. 72]) тощо.
Як цілком слушно відзначила С. Гвоздевич, сис-
тема заборон у цьому випадку спрямовувалась, з од-
ного боку, на обмеження впливу «нечистої» на ото-
чуючий світ, а з іншого — вберегти породіллю від
впливу злих сил [16, с. 835]. Окрім того, система
пересторог, яких повинна булла дотримуватися жін-
ка після пологів, мала і практичне значення, адже
саме від їхнього дотримання залежало здоров’я, а
іноді і життя породіллі.
Варто відзначити, що після пологів вважалась
«нечистою» не лише породілля, але і баба, яка до-
помагала жінці розродитися. Для очищення, а зна-
чить і можливості бабувати у інших жінок, над нею
здійснювали спеціальний обряд, за яким у народі за-
кріпилася назва «зливки», якого, однак, на терито-
рії Волині нам не вдалося зафіксувати. Під час цьо-
го обряду породілля зливала бабі на руки воду та об-
даровувала бабу.
Варто наголосити, що Л. Горошко інтерпретува-
ла обряд «зливок» як один із видів ритуальної купе-
лі, основна мета якої «змити» «нечистоту», тобто
зв’язок зі сферою «чужого» як з баби-повитухи, так
і з породіллі [24, с. 173].
Як уже зазначалось, під час обряду породілля та-
кож дарувала повитусі полотно, що вважалось пла-
тою за допомогу («Помиє бабушці руки, о, і дасть,
ну, колись — полотна два метри, або перкалю два
метри. Ну, два метри дасть матерії, чи на блуз-
ку, ну на шо, дає бабі тої матерії» [2, арк. 132]).
Також зауважимо, що крім полотна бабі могли дава-
ти й іншу плату, про що йдеться у хрестинних піснях,
які побутували на території етнографічної Волині:
[…] Ой взяв василько пляшку горілки:
— Ой то, бабуню, від меї жінки.
Пляшку горілки, сто злотих грошей,
Щоб мій синочок та й був хороший.
взяла бабуня гроші в рученьку:
— Бувай здоров, мій онученьку! [43, с. 40].
Порівнюючи з іншими етнографічними регіонами
України, відзначимо, що на Буковині, як в україн-
ців, так і в румунів, був поширений звичай платити
бабі грошима, і лише в деяких місцевостях їй дару-
вали рушник чи домоткане полотно [35, с. 809].
Також зауважимо, що звичай обдаровувати за на-
дання допомоги під час пологів побутує і досі, позаяк
і нині породілля, народжуючи у пологовому будинку,
намагається зробити певний подарунок акушерці
іванна люТа64
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
(«От як вже забирают, то зара в пакетах там
бутила вина, коробка канфєт і всьо там, букета і
всьо. і воно й так раньше було. Ну подарків таких
не дарили, ну, там рушники» [1, арк. 7]; «Треба
дать їй на спідницю, да на блюзку» [1, арк. 40]).
На території Волині люди вірили в те, що, наро-
джуючись, дитина отримує свою долю. В. Кравчен-
ко зазначав, що коли народжується дитя, приліта-
ють ангели і записують — чи щасливим, чи нещас-
ливим, однак цього ніхто не чує [30, с. 79].
Подібні вірування про призначення долі під час
народження дитини існували також в інших історико-
етнографічних районах України. Уявлення про «при-
судження» долі дитині були відомі гуцулам, які ві-
рили, що долю дитини визначали 12 судців під час
пологів [46, с. 100; 47, с. 12]. Натомість бойки були
переконані, що під час народження дитини на дах
хати прилітають голуби — ангели і ворони — чор-
ти, розповісти про її долю. Також вірили в те, що в
момент народження дитини сходить зоря — яскра-
ва для щасливого і темна для нещасливого [17,
с. 284]. Південні слов’яни (серби, чорногорці, ма-
кедонці, хорвати) вірили, що долю новонароджено-
му передбачає три дівчини-невидимки, причому дві
перші — передбачали швидку смерть та хвороби, а
третя — дарує дитині здоров’я, життя, визначає
його тривалість та майбутню професію [12, с. 195].
До переліку тих, хто міг віщувати долю дитини,
важко додати ще когось, особливо зважаючи на те,
що вони були переважно не людського, а надпри-
родного походження. Однак волиняни, як і на загал
населення всієї України, вірили, що віщувати долю
дитини могла баба-повитуха. Суттєвими ознаками
для визначення долі дитини повитухою були: час на-
родження (пора року, місяць, день тижня, період
доби), погода тощо.
Жителі етнографічної Волині для того, щоб дізна-
тись про долю новонародженого, дивились у цер-
ковні книги, вважаючи, що «як мучиника роди(ть)
ця, то — нищасливе, а як приподобного, то —
щасливе» [30, с. 79]. Також жителька с. Смолява
Горохівського району Волинської області згадувала:
«От мама каже, шо я вродилася в обід, таке сон-
це в вікно, а та баба каже: “О, буде прожерлива
дівка”» [2, арк. 51].
Подібні вірування зафіксував Мр. Грушевський
на території Середнього Подніпоров’я, який заува-
жив, що найкращі й найщасливіші пологи відбува-
ються вранці. Дитина, народжена вночі, буває спо-
кійна, а вдень — сердита і з добрим апетитом [25,
с. 48]. Натомість М. Сумцов зафіксував, що наро-
дження вночі люди вважали поганим знаком. Такі
вірування дослідник пов’язував із віруванням у тем-
ну пору доби як час панування різної нечисті, та су-
тінки і морок як джерело нечисті [42, с. 27].
Порівнюючи з південними слов’янами зауважимо,
що жителі македонського с. Яблоніка вірили, що від
дня, в який народилась дитина, залежить її життя. До
добрих днів належали понеділок, середа і четвер. Не-
добре було, якщо дитина народжувалась у вівторок
або суботу, особливо у Велику Суботу, оскільки у цьо-
му випадку дитя могло не вижити [51, s. 43].
Ще одним важливим аспектом, за яким баба ви-
значала долю дитини, була наявність чи відсутність
у новонародженого сорочечки: «Як уроди(ть)ся в
мішечку, то — щасливеє» [30, с. 86]. Про існу-
вання такого вірування згадував також М. Сумцов,
який зауважив, що сорочку зберігали як особистий
талісман, причому збережена сорочка була талісма-
ном не лише для людини, яка з нею народилася, але
й для тієї, яка придбала для себе цю сорочку. Також
дослідник зауважив, що на території Харківської гу-
бернії (Слобожанщина) сорочку, в якій народилось
немовля, називали чепцем, вважаючи, що в майбут-
ньому ця дитина стане архієреєм [42, с. 28].
Цікаво, що на території східної частини Волині
люди вірили, що дізнатись долю новонародженого
можна, увійшовши до хати під час пологів. Так, жи-
телі с. Колесники Гощанського району Рівненської
області згадували: «вона була беременна і вже ро-
дить, і тута цей хазяїн виходить — іде такий
старий дідок, він каже, шо, — «Зайдіть до
нас». — а він каже — «Чого?» «Ну зайдіть». і
він, як він заходить, чує, шо жінка там кричить,
родить. Як вона вже родила, а він десь там збо-
ку був, він ж не бачив, але чує (таке було, ну, шо,
тоді показується якшо дитина родиться, от на-
пример, показується, чи вона тим буде, чи та-
ким буде, чи буде жить, чи не буде жить). Йому
показалося (цему діду), шо буде йому двадцять
років, і він втопиться (цей хлопець)» [1, арк. 9].
Дещо інший звичай віщувати долю дитини за-
фіксував Р. Сілецьким на території Середнього По-
лісся. На цій території баба-повитуха могла дізна-
65Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
тись долю дитини, заглянувши у протипічне вікно
хати породіллі, коли приходила надавати допомо-
гу. Люди вірили, що, глянувши у вікно, баба могла
побачити, як дитина показується, зростає і як за-
кінчить свій вік [40, с. 170].
На території південно-східної частини Волині
важливим етапом, у якому обов’язковою була участь
баби, було хрещення, під час якого вона, як і куми,
тримала дитину, а батюшка читав над нею молитви.
Після хрещення дитини її батьки робили частуван-
ня, на яке баба готувала, а якщо була старенькою, то
допомагала готувати різноманітні страви. Ще одним
обов’язком баби на хрестинах був продаж «квіток»,
підготованих з барвінку та інших живих квітів за-
здалегідь. Зібравши гроші за «квітки», баба відда-
вала їх породіллі для дитини, або залишала собі і ста-
вила на них могорич [1, арк. 8].
Отже, можемо стверджувати, що пологи завжди
були чи не найскладнішим актом у родильній обря-
довості, успішному звершенню якого сприяли як
практичні заходи народної медицини, так і магічні.
Використання цих заходів не мало жодного поряд-
ку, оскільки відповідало ситуації, яка складалася,
тобто залежало від того, наскільки важко проходи-
ли пологи та яким було самопочуття породіллі. Оче-
видно, що саме у зв’язку з несистемністю викорис-
тання цих заходів, а також через таємничість само-
го акту і його відхід у минуле нині доволі важко
виявити значну кількість родопомічних заходів, за
винятком деяких, які мають магічне спрямування і
використовуються жінками під час пологів і досі.
Однак не можемо залишити поза увагою той
факт, що деякі практичні заходи, які свого часу за-
стосовувались повитухами-самоучками, можемо
виявити у веденні пологів сучасною медициною.
Отже, можемо говорити про високий рівень про-
фесійної культури колишніх сільських умілиць та
знання ними свого ремесла.
Загалом баба-повитуха набула статусу загально
визнаної родопомічниці, до функцій якої належало:
допомога роділлі, відрізання й обробка пуповини,
купання і сповивання немовляти, віщування долі но-
вонародженого, а також хрещення та участь у хрес-
тинах. Однак зауважимо, що функції баби як по-
мічниці при пологах з середини ХХ століття почи-
нають втрачати актуальність, що пов’язано з
по ши ренням медичних закладів. Результатом цьо-
го став занепад і певна трансформація професії сіль-
ської родопомічниці. Навіть нині, коли допомога
баби під час пологів є непотрібною, все ж на тери-
торії Волині залишився звичай запрошувати бабу
на хрестини, причому за бабою залишаються функ-
ції хресної баби, що закріплено у її назві на терито-
рії східної частини Волині.
Що ж стосується породіллі, то вона після поло-
гів вважається нечистою і такою, що потребує за-
хисту від злих сил. Це чітко простежується у забо-
ронах на деякі види роботи, та на покидання дому
без оберегів.
1. Архів Львівського національного університету імені
Івана Франка (далі — архів ЛНУ ім. Івана Фран-
ка). — Ф. 119. — Оп. 17. — Спр. 292-Е. — 97 арк.
(Польові етнографічні матеріали до теми «Родильна
обрядовість», зібрані Лютою Іванною Остапівною у
Гощанському та Острозькому р-нах Рівненської обл.).
2. Архів ЛНУ ім. Івана Франка. — Ф. 119. —
Оп. 17. — Спр. 340-Е. — 122 арк. (Польові етно-
графічні матеріали до теми «Родильна обрядовість»,
зібрані Лютою Іванною Остапівною у Горохівському
р-ні Волинської обл.).
3. агафонова Т. Родильна обрядовість українців Добру-
джі (Румунія) / Тетяна Агафонова // Народознавчі
зошити. — 2001. — № 3. — С. 523—524.
4. Акушерство та гінекологія / за ред. А.М. Громової,
В.К. Ліхачова. — Полтава : Полтава, 2000. —
600 с. : іл.
5. Борисенко в. Етнокультурна ситуація на Підляшші
(за матеріалами експедиції 1997 року) / Валентина
Борисенко, Олег Войцехівський // Етнічна історія на-
родів Європи : збірник наукових праць. — Вип. 5. —
К. : ІНСЕРВ, 2000. — С. 77— 80.
6. Борисенко в. Обряди життєвого циклу людини / Ва-
лентина Борисенко // Холмщина і Підляшшя :
Історико-етнографічне дослідження. — К. : Родовід,
1997. — С. 280—309.
7. Боряк О. Баба-повитуха в культурно-історичній тради-
ції українців: між профанним і сакральним / О.О. Бо-
ряк. — К. : Інститут мистецтвознавства, фольклорис-
тики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,
2009. — 400 с.
8. Боряк О. Родинна обрядовість поліщуків (за матеріа-
лами експедиційного дослідження) / Олена Боряк //
Народна творчість та етнографія. — 2007. — № 5. —
С. 59—64.
9. Боряк О. Сільська баба-повитуха в статусі родопоміч-
ниці (Нові матеріали з історії народного акушерства в
Україні) / Олена Боряк // Вісник Львівського універ-
ситету: Серія історична. — Львів, 2000 — Вип. 35—
36. — С. 441—455.
іванна люТа66
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
10. Боряк О. Стан народного акушерства в ХІХ ст. /
Олена Боряк // Український історичний журнал. —
2001. — № 2. — С. 49—61.
11. Боряк О. Україна: етнокультурна мозаїка / Олена Бо-
ряк. — К. : Либідь, 2006. — 328 с. : іл.
12. Бромлей ю.в. Брак и семья у народов Югославии.
Опыт историко-этнографического исследования /
Ю.В. Бромлей, М.С. Кашуба. — М. : Наука,
1982. — 240 с.
13. виноградова л.Н. Откуда берутся дети? Полесские
формулы о происхождении детей / Л.Н. Вино градова //
Славянский и балканский фольклор: Этно лингвис-
тическое изучение Полессья. — М. : Индрик,
1995. — С. 173—187.
14. вовк Хв. Етнографічні особливості українського наро-
ду // Вовк Хв. Студії з української етнографії та антро-
по логії. — К. : Мистецтво, 1995. — С. 39—218.
15. Гаврилюк Н.к. Картографирование явлений духовной
культуры (по материалам родильной обрядности укра-
инцев) / Н.К. Гаврилюк. — К. : Наукова думка,
1981. — 279 с. : карты.
16. Гвоздевич С. До питання етногенезису у родильній об-
рядовості українців (на матеріалі Карпатського регіо-
ну) / Стефанія Гвоздевич // Народознавчі зоши-
ти. — 2000. — № 5. — С. 833—841.
17. Гвоздевич С. З архіву Івана Вагилевича / Стефанія
Гвоздевич // Народознавчі зошити. — 2009. —
№ 1—2. — С. 281—284.
18. Гвоздевич С. Пологи та ритуальні дії баби-повитухи
при народженні дитини в українців Молдови / Стефа-
нія Гвоздевич // Народознавчі зошити. — 2010. —
№ 5—6. — С. 618—629.
19. Гвоздевич С. Родильна обрядовість поліщуків / Сте-
фанія Гвоздевич // Полісся України : Матеріали істо-
рико-етнографічного дослідження. — Львів : ІН
НАН України, 1997. — Вип. 1: Київське Полісся.
1994. — С. 164—171.
20. Гвоздевич С. Родильна обрядовість поліщуків Овруч-
чини / Стефанія Гвоздевич // Полісся України : Ма-
теріали історико-етнографічного дослідження. —
Львів : ІН НАН України, 1999. — Вип. 2: Овруччи-
на. 1995. — С. 185—190.
21. Гвоздевич С. Родильні звичаї та обряди / Стефанія
Гвоздевич // Лемківщина : Історико-етнографічне до-
слідження. — Львів : ІН НАН України, 2002. —
Т. 2: Духовна культура. — С. 64—75.
22. Гвоздевич С. Українці Карпат і тюркські народи Кри-
му: порівняльний аналіз родильної обрядовості / Сте-
фанія Гвоздевич // Народознавчі зошити. — 2009. —
№ 5—6. — С. 699—702.
23. Гілевич і. Баба-повитуха у селянському житті галицької
Волині у ХІХ — першій половині ХХ ст. (за матеріалами
зі с. Синькова та присілка Діброви Радехівського райо-
ну) / Ігор Гілевич // Етнічна культура українців. —
Львів : Львівський національний університет імені Івана
Франка, 2006. — С. 247—265.
24. Горошко л. Знакова функція купелю в традиційній
обрядовості українців (етнолокальний варіант. Бой-
ківщина) / Леся Горошко // Народознавчі зоши-
ти. — 2004. — № 1—2. — С. 172—176.
25. Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях укра-
їнського народу / Марко Грушевський. — К. : Ли-
бідь, 2006. — 256 с. : іл.
26. Здоровега Н.і. Народні звичаї та обряди / Н.І. Здоро-
вега // Бойківщина: Історико-етнографічне досліджен-
ня. — К. : Наукова думка, 1983. — С. 232—248.
27. Зеленин Д.к. Восточнославянская этнография /
Д.К. Зеленин. — М. : Наука, 1991. — 511 с.
28. Зеленин Д.к. Описание рукописей Ученого архива
Русского Географического общества / Д.К. Зеленин. —
Петроград, 1914. — Вып. 1. — 483 с.
29. кондратович О. Українські звичаї: Народини. Коса
ж моя... / Олександра Кондратович. — Луцьк : Во-
линська обласна друкарня, 2007. — 240 с.
30. кравченко в. Звичаї в селі Забрідді та по деяких ін-
ших не далеких від цього села місцевостях Житомір-
ського повіту на Волині. Етнографічні матеріали зібра-
ні Кравченком Васильом / В. Кравченко. — Жито-
мир : Робітник, 1920. — 160 с.
31. кравченко в. Зібрання творів та матеріали з архівної
спадщини / Василь Кравченко ; упоряд. О. Рубан. —
К. : ІМФЕ, 2009. — Т. 2. — 640 с.
32. крамар Р. Родильні та хрестинні звичаї Галицького По-
ділля / Ростислав Крамар // Українська родина : Ро-
динний і громадський побут / упоряд. Л. Орел. — К. :
Видавництво імені Олени Теліги, 2000. — С. 83—88.
33. кримський аг. Звенигородщина. Шевченкова бать-
ківщина з погляду етнографічного та діалектологічно-
го / Аг. Кримський (відтворення авторського макету
1930 р.) ; авт. передмови А.Ю. Чабан. — Черкаси :
Вертикаль, 2009. — ХVІ + 438 + 10 с. : іл.
34. Малинка а. Родины и хрестины (м. Мринь Нежын-
скаго уезда) / А. Малинка // Киевская старина. —
1898. — Т. LХI. — Кн. 5 (май). — Отд. І. —
С. 254—286.
35. Мойсей а. Звичаї та обряди, пов’язані з народженням
дитини в українців та румунів Сторожинецького райо-
ну / Антоній Мойсей, Крістіна Парайко // Народо-
знавчі зошити. — 2011. — № 5. — С. 806—812.
36. Несен і. Родини та хрестини на півдні Волині //
Українська родина: Родинний і громадський побут /
упоряд. Л. Орел. — К. : Видавництво імені Олени
Теліги, 2000. — С. 88—92.
37. Обычаи и обряды русского народа. От крестин до по-
минок / сост. И.А. Панкеев. — М. : Олимп ; Астрель ;
АСТ, 2008. — 539 с.
38. Пісні Волині й Полісся. Наш роде хороший… /
упор. П.В. Клекоцюк, О.І. Коменда. — Луцьк : Те-
рен, 2009. — Вип. 1. — 216 с.
39. Хрестинні пісні / зібрала та упорядкувала Ганна Со-
кіл. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана
Франка, 2007. — 208 с.
67Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
40. Сілецький Р. Опалювальні пристрої народного житла Се-
реднього Полісся / Роман Сілецький // Вісник Львів-
ського університету : Серія історична. — Львів : ЛНУ
ім. І. Франка, 2008. — Вип. 43. — С. 134—183.
41. Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етнографічна
розвідка / М.Ф. Сумцов ; підготовка тексту й мовна
редакція Леоніда Ушкалова ; слово до читача, приміт-
ки та післямова Володимира Фрадкіна. — Харків :
Акта, 2002. — 282 с.
42. Сумцов Н.Ф. Культурные пережывания / Н.Ф. Сум-
цов // Киевская старина. — 1889. — Т. ХХVІІ. —
Кн. 10 (октябрь). — Отд. І. — С. 18—51.
43. Сявавко Е.і. Сімейна обрядовість / Е.І. Сявавко //
Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. —
К. : Наукова думка, 1987. — С. 302—319.
44. цубенко в. Родильні обряди мешканців києвоподіль-
ського військового населення кавалерії / Валерія Цубен-
ко // Народознавчі зошити. — 2008. — № 1—2. —
С. 58—62.
45. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статис ти чес-
кой экспедиции в Западно-Русский край, снаряжен-
ной Императорским Русским географическим обще-
ством. Юго-Западный отдел. Материалы и исследо-
вания, собранные П.П. Чубинским / П.П. Чу-
бинский. — Санкт-Петербург : Типография В. Кирш-
баума, 1877. — Т. ІV: Обряды: родины, крестины,
свадьба, похороны. — 713 с.
46. Шекерик-Доників П. Родини і хрестини на Гуцульщині
(в селі Головах і Красноїли Косівського повіту) / Петро
Шекерик-Доників // Матеряли до української етно-
льогії. — Львів, 1918. — Т. XVIII. — С. 86—122.
47. Шухевич в.О. Гуцульщина / Володимир Шухевич ;
третя частина, друге видання. — Верховина : Гуцуль-
щина, 1999. — 272 с. : іл.
48. Ящуржинский Хр. Поверья и обрядности родин и
крестин / Хр. Ящуржинский // Киевская стари-
на. — 1893. — Т. ХLІІ. — Кн. 7 (июль). —
Отд. І. — С. 74—83.
49. Moszyński k. Polesie Wschodnie. Materjały etnograficzne
z wschodniej części b. Powiatu mozyrskiego oraz z powiatu
rzeczyckiego / Kazimerz Moszyński. — Warszawa : Wy-
dawnictwo Kasy im. Mianowskiego, 1928. — 328 s.
50. Sokalski B. Powiat Sokalski pod względem geograficz-
nym, etnograficznym, historycznym i ekonomicznym /
Bronisław Sokalski. — Lwów : Drukarnia Ludowa,
1899. — 496 s.
51. Zadrożyńska a. Ludowe obrzędy i podania. Etnograficz-
ne i folklorystyczne studia porównawcze wsi polskej i maсe-
dońskiej / Anna Zadrożyńska, Tanas Vražinovski, Krzys-
ztof Wrocławski. — Warszawa, 2002. — 269 s.
Ivanna luta
ON CUSTOMARY AND RITUAL
ACCOMPANIMENT OF CHILD-BIRTH BY
INHABITANTS OF VOLHYNIA
In the article have been considered some customs, rites and
beliefs spread along the territory of historio-ethnographical
Volhynia and related to a child-birth. Especial attention has
been paid to folklore notions of a woman in child-birth and a
midwife as main participants of event.
Keywords: midwife, woman in child-birth, custom, rite,
Volhynia.
Иванна люта
ОБЫЧАИ И ОБРЯДЫ СОПРОВОЖДЕНИЯ
РОЖДЕНИЯ РЕБЕНКА У ВОЛЫНЯН
В статье рассматриваются связанные с рождением ре-
бенка обычаи, обряды и верования, которые были рас-
пространены на территории историко-этнографической
Волыни. Особенное внимание уделено народным пред-
ставлениям о роженице и бабе-повитухе как основных
участников родов.
Ключевые слова: баба-повитуха, роженица, обычай, об-
ряд, Волынь.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94893 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:24:50Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Люта, І. 2016-02-12T13:41:09Z 2016-02-12T13:41:09Z 2013 Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян / І. Люта // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 56-67. — Бібліогр.: 51 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94893 У статті розглядаються звичаї, обряди та вірування, пов'язані з народженням дитини, які були поширені на території історико-етнографічної Волині. Особлива увага приділяється народним уявленням про породіллю та бабу-повитуху як основних учасників пологів. In the article have been considered some customs, rites and beliefs spread along the territory of historio-ethnographical Volhynia and related to a child-birth. Especial attention has been paid to folklore notions of a woman in child-birth and a midwife as main participants of event. В статье рассматриваются связанные с рождением ребенка обычаи, обряды и верования, которые были распространены на территории историко-этнографической Волыни. Особенное внимание уделено народным представлениям о роженице и бабе-повитухе как основных участников родов. uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян On customary and ritual accompaniment of child-birth by inhabitants of Volhynia Обычаи и обряды сопровождения рождения ребенка у волынян Article published earlier |
| spellingShingle | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян Люта, І. Статті |
| title | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| title_alt | On customary and ritual accompaniment of child-birth by inhabitants of Volhynia Обычаи и обряды сопровождения рождения ребенка у волынян |
| title_full | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| title_fullStr | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| title_full_unstemmed | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| title_short | Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| title_sort | звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94893 |
| work_keys_str_mv | AT lûtaí zvičaêvoobrâdoviisuprovídnarodžennâditiniuvolinân AT lûtaí oncustomaryandritualaccompanimentofchildbirthbyinhabitantsofvolhynia AT lûtaí obyčaiiobrâdysoprovoždeniâroždeniârebenkauvolynân |