Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
Статтю присвячено розглядові принципу метаморфози в українській прозовій етіологічній традиції. На основі аналітичного опрацювання фольклорних текстів розкрито функціональне значення мотиву перетворення як покарання за вчинений гріх, порушення народної звичаєвої чи морально- етичної норми. Вка...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народознавчі зошити |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут народознавства НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94895 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд / М. Качмар // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 45-55. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859625829125849088 |
|---|---|
| author | Качмар, М. |
| author_facet | Качмар, М. |
| citation_txt | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд / М. Качмар // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 45-55. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народознавчі зошити |
| description | Статтю присвячено розглядові принципу метаморфози в
українській прозовій етіологічній традиції. На основі аналітичного опрацювання фольклорних текстів розкрито функціональне значення мотиву перетворення як покарання за
вчинений гріх, порушення народної звичаєвої чи морально-
етичної норми. Вказано на специфіку метаморфози в етіологічних легендах, яка у більшості зразків остаточна й незворотна. Увагу звернено на зв’язок між образами перевтілення, спосіб його здійснення та інвертор переміни (слово, предмет).
The article has considered a principle of metamorphosis in
Ukrainian prosy etiological tradition. On the ground of analytical
studies in folklore texts there have been discovered
some functional meanings of motif of transformation as a
punishment for committed sins and violations of people's
customs or ethical standards. Quite specific feature of metamorphosis
in etiological legends has been noted, viz. definitive
and generally irreversible character of transformations.
Attention has been paid to relations of images for reincarnation,
a way of its commitment and an inverter of changes (as
word or object).
Статья посвящена рассмотрению принципа метаморфозы в украинской прозаической этиологической традиции.
На основе аналитической обработки фольклорных текстов раскрыто функциональное значение мотива превращения как наказания за совершенный грех, нарушение
народных обычаев или морально-этических норм. Отмечена специфика метаморфозы в этиологических легендах, которая в большинстве образцов окончательна и необратима. Внимание обращено на связь между образами
перевоплощения, способ его совершения и инвертор перемены (слово, предмет).
|
| first_indexed | 2025-11-29T10:25:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
Усна народна творчість — важлива частина ду-
ховного розвою нації, яка, накопичуючи досвід
попередніх поколінь, залишається актуальною для
кожної окремої епохи. І на сьогодні простежуємо
гармонійне співіснування у фольклорі мотивів, об-
разів, художніх засобів, різних за часом та джере-
лами своєї появи. Сприяють цьому, на думку про-
фесора Р. Кирчіва, горизонтальна і вертикальна пе-
редача та регенерація фольклорної традиції, які
«можливі при існуванні спільнот зі збереженою пев-
ною фольклорною пам’яттю, свідомістю, здатністю
сприйняття, акумуляції, функціонального відтворен-
ня й актуалізації цієї традиції, тобто при існуванні
відповідного фольклорного середовища з певними
культурно-побутовими стереотипами і фольклорною
свідомістю» [15, с. 27]. Невід’ємна частина цієї сві-
домості — вже певним чином трансформовані міфо-
логічні уявлення наших предків, акумулювання яких
простежуємо у фольклорних зразках різних жанрів,
незалежно від часу їхньої появи. До таких міфоло-
гічних рудиментів належить й метаморфоза (від
гр. methamorphosis — перетворення), виникнення і
функціонування якої зумовлені анімістичними уяв-
леннями. Ці вірування, за словами С. Мишанича,
що існували чи то на рівні свідомості, чи як поетич-
на система з її базовою метафоричністю та асоціа-
тивністю, створювали підґрунтя активного сприй-
няття та відтворення архаїчних мотивів на зразок мо-
тивів про перевтілення. Зрештою такі моменти
характерні для всього фольклору, а в таких жанрах,
як казки, легенди, обрядові пісні, замовляння тощо,
вони є профанними, звичними [28, с. 271].
Вважаючи метаморфозу одним із важливих мо-
тивів фольклорних творів, свою увагу на принцип
перетворення звернули ще корифеї української
фольклористики: П. Чубинський, М. Костомаров,
О. Потебня, П. Куліш, Х. Ящуржинський, В. Гна-
тюк, І. Франко, М. Грушевський. Зокрема М. Кос-
томаров вказував на те, що догмат перетворення у
слов’ян пов’язаний із символічним пошануванням
предметів фізичного світу і наголошував на значній
кількості пісень про перевтілення у слов’янських
народів [20, с. 232].
Одне із перших тлумачень метаморфози в україн-
ській фольклористиці запропонував В. Гнатюк. У роз-
відці «Деякі уваги над байкою» дослідник зазначав,
що «метаморфоза — се можність тілесної переміни
чоловіка у звіра або й навпаки, бо й звірі можуть лег-
ко прибирати постать чоловіка» [5, с. 194]. Окрім
Марія КАЧМАР
МЕТАМОРФОЗНИЙ ЗРІЗ
УКРАЇНСЬКИХ
ЕТІОЛОГІЧНИХ ЛЕГЕНД
Статтю присвячено розглядові принципу метаморфози в
українській прозовій етіологічній традиції. На основі аналі-
тичного опрацювання фольклорних текстів розкрито функ-
ціональне значення мотиву перетворення як покарання за
вчинений гріх, порушення народної звичаєвої чи морально-
етичної норми. Вказано на специфіку метаморфози в етіо-
логічних легендах, яка у більшості зразків остаточна й не-
зворотна. Увагу звернено на зв’язок між образами пере-
втілення, спосіб його здійснення та інвертор переміни (сло-
во, предмет).
Ключові слова: метаморфоза, етіологічна легенда, мотив,
покарання, порушення табу, народна символіка, вербальна
та контактна магія.
© М. КАЧМАР, 2013
Марія каЧМаР46
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
того, відомий фольклорист вказав на значне поши-
рення цього мотиву: «Сліди віри в метаморфозу по-
дибуємо дуже часто і з того можемо здогадуватися
про незвичайну її розширеність та популярність» [5,
с. 194]. Погоджуємося без вагань з висновками
В. Гнатюка, оскільки й зараз, на початку ХХІ ст., в
народі активно побутують твори, в яких одне з чіль-
них місць посідає акт переміни (етіологічні та топоні-
мічні легенди, балади, демонологічна проза, казки).
Окрему працю з дослідження цієї проблеми при-
святив Х. Ящуржинський. Вчений, використовую-
чи різноманітний емпіричний матеріал (тексти ка-
зок, легенд, демонологічних оповідань), розглянув
це фольклорно-міфологічне явище за різними кри-
теріями: суб’єктами переміни, чарівними засобами,
за допомогою яких здійснюється перевтілення,
зв’язком між образами метаморфози; та виділив
основні форми перетворення у народних творах: ста-
тику та динаміку [39].
Хотілося б також кілька слів сказати про досяг-
нення М. Грушевського у розвої цієї теми. Дослід-
ник, вивчаючи українську казкову традицію, до най-
головніших її мотивів зараховував мотив метамор-
фоз, поділивши їх на добровільні («оборотнів,
виучених у школі підземного духа чи у інших чаро-
діїв») та недобровільні (наслані злими чародіями)
переміни [6, с. 343].
Не оминули цього питання й фольклористи ХХ сто-
ліття, звертаючись до аналізу метаморфози в контек-
сті розгляду окремих фольклорних жанрів. У цій пле-
яді можемо назвати імена Ф. Колесси, О. Дея, Л. Ду-
наєвської, В. Сокола та інших [17; 11; 12; 34].
Розглядаючи сучасний стан дослідження цієї про-
блеми, варто вказати на працю Р. Крохмального
«Метаморфоза і текст» (Львів, 2004). Робота, яку
провів автор з вивчення цієї теми, колосальна. До
аналізу залучено як фольклорний матеріал, так і
зразки української романтичної літератури. Виділе-
но семантичні коди переміни, з’ясовано структуру
метаморфози та наведено типові приклади кожного
з її компонентів. Однак, зазначимо, що з погляду
фольклориста, багато речей залишилося на перифе-
рії аналітичного розгляду, зокрема певні жанри усної
словесності (демонологічна проза, перекази, голо-
сіння) та інші аспекти. Це цілком закономірно,
оскільки мета і завдання монографічної студії
Р. Крохмального цього й не передбачали.
Метаморфоза як особливий прийом сюжетоскла-
дання характерний й для творів неказкової прози
(легенд, переказів, демонологічних оповідань). Для
цих фольклорних зразків властива інформативна
функція, на відміну від естетичної в казкових нара-
тивах, тобто передача вірогідної дійсності або того,
що приймається за неї [34, с. 232]. Саме природа
жанрів неказкової прози зумовила існування особли-
вого характеру метаморфози, зокрема віру носіїв тра-
диції в можливість такої переміни. Якщо у казках
перетворення сприймається як щось фантастичне,
яке підсилює вигадку й надає гостроти та різнома-
ніття казковому сюжетові, то у легендах, переказах,
оповіданнях, які заздалегідь запрограмовані на ві-
рогідність, метаморфоза, тісно зберігаючи зв’язок з
народними віруваннями, розглядається як реальний
факт. Саме єдність віри оповідача і слухача в мож-
ливість, хоч і неймовірність, описуваних подій під-
тримувала не лише інтерес до таких оповідей, а й
життя їх в устах народу [41].
Значного поширення принцип метаморфози на-
був у легендах, прозових народнопоетичних творах
про давноминулі події міфологічного та релігійного
змісту, розповідь у якому ведеться від третьої осо-
би [33, с. 22]. Найглибшою верствою цього жанру
є етіологічні легенди (твори про походження окре-
мих явищ природи та соціального життя), в яких від-
бито, за словами Л. Бріциною та Г. Довженок, ха-
рактер архаїчного мислення та збережено найдавні-
ші міфологеми [41]. Саме у міфічний час, епоху
першоречей та першопредметів, утверджується дум-
ка, що знання походження речі є ключем до її вико-
ристання. Таке зведення сутності предмета до його
ґенези спричинено, на думку Є. Мелетинського, мі-
фологічним ототожненням початку й принципу ча-
сової й причинно-наслідкової послідовності, уявлен-
нями про причинно-наслідковий процес як матері-
альну метаморфозу, заміну однієї конкретної матерії
на іншу в рамках індивідуальної події [26, с. 172].
Саме така метаморфоза домінуюча в одній з найдав-
ніших тематичних груп творів про походження —
етіологічних легендах про флору та фауну, які, за
словами О. Дея, й до нашого часу викликають ін-
терес «своєю химерністю художнього уособлення»
[10, с. 15]. Зазначимо, що у більшості цих зразків
перетворення остаточне й безповоротне, на відміну
від казок, оскільки за його допомогою відбувається
47Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
моделювання та облаштування світу, як природно-
го, так і соціального [26, с. 172].
Метаморфози у легендах з дендрологічними, фіто-
та зоогонічними мотивами доцільно, на нашу думку,
розглядати за причинно-наслідковим зв’язком,
оскільки саме причина, а не мета (у казках), є ви-
значальним диференційним фактором, який зумов-
лює переміну, а також за суб’єктом перетворення
(Господь чи нечистий). Важливе, без сумніву, спів-
відношення між вхідним та вихідним образами ме-
таморфози, яке репрезентують символічну систему
української фольклорної традиції.
Найтиповіша причина переміни — порушення за-
гальноприйнятих норм, що може зумовити в резуль-
таті руйнування балансу у світі й загрожувати існу-
ванню існуючого соціального та космічного порядку.
Ось чому покарання надзвичайно суворе — мета-
морфоза. Воно у фольклорних текстах належить до
відносно стабільних елементів, тоді як основна при-
чина перетворення зазнає різноманітного варіюван-
ня. Можемо виділити такі види порушених норм:
1. Порушення гармонії сімейних стосунків (убив-
ство чоловіка, дитини — зозуля, осика, бузина; ін-
цест — братики).
2. Недотримання народних звичаїв (непошану-
вання кума — жаба; неспроможність похоронити
чоловіка, батька — чайка, волове очко).
3. Непошанування Бога, батьків (порушення Гос-
подньої заборони — бузько; непослух — осика, то-
поля, зозуля; моральна шкода — черепаха, річкові
молюски, свиня; бажання налякати — зозуля, вед-
мідь, собака).
Народна прозова творчість трактує походження
багатьох видів рослинного і тваринного світів крізь
призму порушення норм сім’ї, яке, за народними ка-
нонами, потребує жорсткого і суворого покарання (пе-
рехід людини в іншу субстанцію). Це і не дивно,
оскільки усна народна словесність, за словами Р. Кир-
чіва, «своєю філософією, ідейно-художньою й емо-
ційною наснагою незмінно оберігає та відстоює висо-
кий статус і основні гуманістичні морально-етичні й
позитивні начала й засади інституту сім’ї» [16, с. 184].
Недотримання морально-етичних та звичаєвих норм
різноманітне, однак, на найважче покарання заслуго-
вує вчинення смертного гріха — вбивства когось із
членів родини. Значна кількість творів цієї тематики
пов’язана з появою зозулі: «Зазулі була зразу жин-
ков, вона мала свого чоловіка, вона єго стратила, бо
він ї зневажів… за тото переверг ї Бог за птаху, вона
не має свого чоловіка, топче си з тріщучком» [37,
с. 264]; зозуля — із жінки, що вбила свого чоловіка
і була засуджена Богом не мати пари і тинятися по
лісах [23, с. 8]. Символіка цього птаха у фольклорі
різноманітна: від уособлення покійника в поминаль-
ній обрядовості та голосіннях, нареченої на весіллі до
провісниці весни та віщування майбутнього [29,
с. 12]. Проте, у наведених зразках домінуюча семан-
тика зозулі як одинокої жінки, що пов’язано з при-
родою самого птаха. Відомо, що зозуля не в’є гнізда
і підкидає свої яйця у гнізда інших птахів. Саме тому
зв’язок між вхідним та вихідним образами переміни,
що зумовлений колективним багатовіковим досвідом
поколінь, логічний та зрозумілий.
Силою здійснювати метаморфозу володіє Господь.
Загалом у більшості зразків етіологічних легенд цьо-
го масиву саме Бог — основний суб’єкт процесу
справедливого покарання й відповідно перевтілення
як результату. Аналізуючи ці фольклорні зразки,
М. Грушевський ще у свій час вказував на значний
вплив християнства на уснопоетичні твори про по-
ходження, зазначаючи, що «в нашім словеснім ре-
пертуарі більшість їх уже носить християнську за-
краску — різні речі являються ділом Бога, чорта,
ангелів, святих і т. д.» [6, с. 163]. Взаємодію, точ-
ніше накладання, демонологічних та християнських
уявлень простежуємо в образі Бісиці — дружини
Ірода, за гуцульським зразком, за намовою якої жін-
ка й вчинює смертельний гріх.
Метаморфозний зріз української міфології, за сло-
вами Н. Мельничук, надзвичайно продуктивний в
народній творчості [27, с. 69]. Функцію покарання
за вбивство переміна виконує й у легенді про осику:
«Одна дівчина сталася материю, а не хотячи, щоби
розійшлася лиха слава про неї між людьми, забила
свою рідну, що тільки народжену дитину та закопа-
ла під плотом. На могилі нехрещеної забитої дитини
виріс величезний корч бозу, а в корчі сховався чорт,
дівчина ж біля корча стала осикою. Вона, скоро тіль-
ки повіє легенький вітер, дрожить зі стиду та стра-
ху» [4, т. 2, с. 123]. Появі такої метаморфози безпе-
речно посприяли фізичні властивості цього дерева —
постійне тріпотіння листя, які народна уява прагнула
пояснити та потрактувати. Перетворення відбулося
за родовою ознакою та на основі негативної конота-
Марія каЧМаР48
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
ції самої осики у народній культурі і дівчини — пе-
реступниці та дітовбивці. Зазначимо, що християн-
ські впливи у цьому тексті мінімізовано. Переміна —
логічний, за народними уявленнями, результат та
покарання злочину. Загалом легенда засвідчує те, що
«поряд з монастирським ідеалом християнської мо-
ральності в народі створюється свій духовно-
моральний ідеал, який можна було б назвати ідеалом
«мирського благочестя», у якому одне із важливих
місць займає дотримання законів роду і покарання за
їхнє порушення [31, с. 13]. Негативне значеннєве на-
вантаження підсилює в тексті й образ куща бузини,
який виростає на могилі вбитої нехрещеної дитини,
та нечистий, що сидить у цьому кущі.
Одним із серйозних порушень сімейних морально-
етичних норм є інцест (кровозмішення). Апробація
цієї теми у фольклорі надзвичайно продуктивна, про-
інтерпретована у різних жанрах (казках, баладах, ле-
гендах). Це пов’язано з тим, що «фольклор по-
своєму утверджує, кодифікує і освячує такі позитив-
ні стереотипи внутрісімейних, внутріродових сто сунків
і трактує відступи від них як злоякісні, аномальні яви-
ща» [16, с. 192]. Підтвердження такої аномалії —
покарання у формі метаморфози: брат і сестра після
довгої розлуки не впізнали один одного, повінчали-
ся. Їм стало соромно і брат сказав сестрі: «Ну, се-
стра, пойдем в поле, посіємся — ти будеш цвість ли-
ловим цвітом, а я жовтим» [35, с. 82]. Зазначимо,
що усвідомлення та розуміння власної провини зумо-
вило добровільне самоперетворення, пряму, завер-
шену та постійну метаморфозу, тоді як в багатьох ін-
ших текстах функцією суб’єкта переміни наділено
Бога. Основний акцент зроблено на самозаклятті ге-
роїв (одна із форм замовляння) за допомогою вер-
бальних засобів як однієї з найдавніших магічних
форм. Не випадково М. Грушевський зараховував
оповіді про «братка» до «останків дуже старовинної
словесності» [6, с. 164]. Наголосимо, що мотив пе-
ретворення брата і сестри на квіти поширений також
у баладних зразках. Однак якщо в переказах і леген-
дах анімістичні перетворення пояснюють певні яви-
ща й предмети природи, то в баладах метаморфози
мають переважну художню мету [11, с. 9].
Окрема група метаморфоз з функцією покарання
пов’язана з недотриманням народних звичаїв та
норм. Інститут кумівства, один із видів духовної спо-
рідненості, який регламентує вибір хресних батьків
для дітей і самі стосунки між кумами, був дуже по-
ширений в Україні. Порушення цієї спорідненості як
вагоме недотримання народних звичаєвих норм зна-
йшло своє відображення у легенді про походження
жаби. За нею, бідний чоловік взяв за кума самого
Ісуса Христа, після чого розбагатів і вельми зазна-
вся. Господь через рік прийшов до нього в гості. Чо-
ловік крикнув: «Чорт вам кум, не я!» — Ісус відпо-
вів: «Но, кедь чорт тобі кумом, то ид и ти ид чорту,
твому кумови, — і шмарив його у млаку (озеро), а
из нього дораз справила ся жаба» [13, т. 1, с. 147].
Метаморфоза головного героя — типовий для цих
творів результат, тоді як причина доволі різнопла-
нова. З одного боку, непошанування Ісуса Христа,
якого часто зображено разом з апостолами в народ-
них легендах жебраками, з іншого, порушення норм
кумівської спорідненості. Зазначимо, що, за тек-
стом, Ісус належав до так званих стрічених кумів
(стрітенних, здибаних, кумів з дороги [36, с. 143]).
Такі куми вважалися ріднішими за кликаних і корис-
тувалися у народі великою шаною. Легенда знаме-
нує накладання цих причин (християнського та світ-
ського характеру), які однаково заслуговують на по-
карання (метаморфозу).
Значну увагу приділено й соціальним мотивам з
відповідним дотриманням морально-етичних норм:
Христос допоміг бідному селянинові, тоді, як він,
розбагатівши, вигнав жебрака з хати. Дотримання
християнського закону любові (милосердно-діяль-
нісного відношення до ближнього) — одна із мо-
ральних цінностей українського народу, найбільш
характерним вираженням якої є обов’язок милости-
ні [31, с. 13]. Її непошанування підсилює справедли-
вість обраного покарання. Щодо зв’язку між обра-
зами переміни, то він закономірний. Жаба належить
до нечистих тварин, наділена демонічними власти-
востями [8, с. 87], які своєрідно репрезентовані у
тексті легенди: «иди и ти ид чорту, твому кумови»
[13, т. 1, с. 143]. Важливим, безперечно, також є
мовний фактор: омонімічна пара «кум (хрещений
батько дитини) — кум (звуконаслідування жаби).
Щодо способу здійснення метаморфози, то варто
також вказати на його двоплановий характер: кидан-
ня у воду та вербальний засіб (закляття) з доміну-
ванням останнього. Словесна формула підсилена Бо-
жою природою Ісуса Христа. Загалом аналіз леген-
ди засвідчив те, що «дуже часто оригінальні
49Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
вимисли і пояснення густо переплітаються тут з ман-
дрівними мотивами, християнськими і передхристи-
янськими, часом дуже старими…» [6, с. 166].
Типологічно близькі до творів про походження зо-
зулі із жінки-вдови народні легенди про чайку. На
трактування походження чайки, безперечно, мали
вплив акустичні прояви цього образу, які є однією з
найтаємничіших характеристик зоологічного коду
[29, с. 8], а саме її тужливе кигикання над водою.
Основна причина перетворення головної героїні на
птаху — туга за померлим чоловіком та неспромож-
ність у людському образі його похоронити: «Заби-
ли й чоловіка одної молодої жінки, а голову його за-
копали в лозах над Дністром. Та не знати лише, де
поділи туловище. Тому то молода жінка переверну-
лася в чайку і полетіла сіножатами та лугами понад
Дністер шукати туловища свого чоловіка. Але й до
нинішнього дня не може найти своєї страти, літає
понад могилу, де закопана голова, та кигиче із тяж-
кого жалю» [4, т. 1, с. 191].
Причина перетворення героїні закорінена в на-
родних похоронних та поминальних віруваннях, зна-
чення яких полягало у забезпеченні успішного пере-
ходу душі небіжчика у царство предків та охороні
живих від шкідливого впливу смерті [14, с. 119].
Окрім того, існували уявлення про те, що непохова-
ний покійник наділений ще деякою життєвою силою.
Тому безпосередній обов’язок дружини та дітей, най-
ближчих родичів, забезпечити відповідне похован-
ня померлого, а неспроможність це зробити зумови-
ла метаморфозу героїні.
Така переміна з відповідним функціональним на-
вантаженням та подібними локально-часовими об-
ставинами (напад татар на село) базова також у ле-
генді «Звідки взялося волове очко»: «Убили (тата-
ри. — М. к.) батька дитини, туловище вергли на
вигін, а голову закопали десь під корчі. Тому то во-
лове очко скаче попід корчі, придивляє ся добре
всюди, шукаючи голови батька, щоби її там, де ту-
ловище, закопати у землю…» [4, т. 1, с. 191]. Ме-
таморфоза продиктована сильними факторами —
похоронити батька з усіма частинами тіла, що
пов’язано з уявленнями українців про потойбічне
життя. За ними, загробне життя розглядається як
продовження чи копія сучасного: покійник потре-
бує в потойбічному світі усього, чим живе людина
в реальному (їжі, напитку, одягу і т. д.). Про все це,
зазначав Ф. Колесса, повинна подбати родина, щоб
душа померлого не повернулася [18, с. 69].
Цілком закономірно народна традиція зобразила
волове очко (королька) вихідним образом переміни.
Проведено певні паралелі між дитиною, яка, за тек-
стом легенди, дуже любила свого батька, та воловим
очком як найменшою пташкою, що виконує роль по-
середника між небесним та підземним світами, між
птахами та гаддям [8, с. 709]. Знайдення батьково-
го тіла та його поховання як мету переміни засвідчує
і ймовірність її зворотного характеру за певних умов:
«…Але до сегодня якось не може відшукати своєї
страти, колись однакож найде голову батька, похо-
ронить її і стане чоловіком» [4, т. 1, с. 191]. Загалом
вказівка на теперішній час та можливість зворотної
метаморфози засвідчують актуальність відповідних
вірувань та віру носіїв традиції у подану в тексті ле-
генди інформацію.
Значна кількість метаморфоз в етіологічних ле-
гендах пов’язана з порушенням однієї з важливих
морально-етичних норм — непошануванням Бога
та батьків. Воно проявляється в різноманітних фор-
мах: непослух, порушення заборони, насмішки, брех-
ня, бажання налякати тощо.
Порушення певного табу як основна причина ме-
таморфози — одне із найдавніших за своїм похо-
дженням [40, р. 1122]. В українській прозовій етіо-
логічній традиції його репрезентовано у кількох зраз-
ках (творах про походження бузька, ластівки). По ява
бузька з людини ґрунтується, за В. Соколом, на за-
гальновідомому спостереженні, що цей птах любить
гніздитися біля осель, тому наділяється людськими
якостями: журиться, плаче [33, с. 47]. У текстах
української традиції варіюється причина переміни:
чоловік порушує Божу заборону («Бог весь гад у мі-
шок зібрав і дає чоловікові: «На цей мішок, каже Бог
до чоловіка, однесеш на море і кинь його в воду. Оно
як нестимеш, то не розв’язуй і не дивись у мішок;
неси собі, шоб і не знав ти, шо там є»… Розпустив
того міха (чоловік. — М. к.), гад і поліз, і поліз з
нього…» [23, с. 8]); служниця — прохання Пре-
святої Діви (Мати Божа наказала служниці випра-
ти її сорочку, але заборонила дивитися. Служниця
глянула і побачила багато гаддя [35, с. 62]).
Варіювання простежуємо не лише на персонаж-
ному рівні (введення в традицію новозавітного об-
разу Пречистої Матері). Різниця полягає перш за
Марія каЧМаР50
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
все у важливості порушеного табу, що й зумовлює
метаморфозу героя. У першому випадку (чоловік
розв’язує мішок) непослух може стати причиною по-
рушення рівноваги, викликати хаос у світі природ-
них стихій [1, с. 35]. Під загрозою виявляється сам
процес світотворення («тото як вилитіло усо — і
розвіялоси по усій земли…» [4, т. 1, с. 47]), саме
тому метаморфоза людини у птаху — бузька, який
повинен визбирати все гаддя, — необхідна умова
відновлення балансу і світової гармонії. Безперечно,
такій переміні посприяла й сама природа птаха —
він вживає у їжу жаб, комах, зміїв, саме тому постає
у легендах як охоронець та прибиральник землі від
усякої нечисті й вважається «добрим», «святим»,
«божим» птахом [8, с. 646].
Дегіперболізацію важливості порушеної заборо-
ни простежуємо у легенді про походження бузька із
служниці Матері Божої. Табуйований предмет —
сорочка Діви Марії, заборону дивитися на яку ло-
гічно пояснює типологічно близька легенда із Цен-
тральної Бойківщини про походження місячних у жі-
нок: Мати Божа посилає дівчину випрати її
спідницю після пологів, суворо наказавши не диви-
тися на неї 1. Заборону дивитися на сорочку із ви-
дання П. Чубинського також пов’язуємо з проце-
сом народження, хоча у творі про це не сказано пря-
мо. Поява такого табу зумовлена участю цього
атрибуту одежі у таємничому процесі народження
не лише нової людини, а самого Сина Божого. Вва-
жаємо також закономірним інший тип метаморфо-
зи: коли дівчина глянула на сорочку, то побачила ба-
гато гадів [35, с. 62]. Така переміна не випадкова,
оскільки і породілля, і баба-повитуха після пологів
вважалися нечистими. Саме тому проводився обряд
зливок, який містив у собі як релігійно-магічний ри-
туал (очищення від нечистих сил), так і гігієнічні дії.
Обов’язковий елемент обряду — лиття води на со-
рочку породіллі [36, с. 169], за текстом легенди, її
повинна випрати служниця.
Типологічно споріднене у творах про походження
бузька й завершення оповіді. Метаморфоза здійсню-
ється за допомогою слова Божого як інвертора пе-
реміни (своєрідного закляття): А Бог і каже тому
чоловікові: «Не хтів мене слухати, пустив ти гад по
1 Запис Марії Качмар 12.07.2008 року від Назар Ольги
Гнатівни, 1937 р. н., в с. Сопіт Сколівського р-ну Львів-
ської обл.
всіх усюдах — йди ж та збирай»… Оттоді і став той
чоловік буслом [23, с. 8]; тоді Пресвята Діва ска-
зала: «когда ти такая, то будь чорногузом і їш етих
гадов…» [35, с. 62].
Конкретно неозначений спосіб метаморфози, яка
здійснюється за Божою волею та бажанням, тобто
Божою силою, що виконує функцію фіксації героя
у вихідному образі і створює обмеження для пере-
міни у зворотному напрямку [21, с. 136], зреалізо-
вано у західноукраїнській легенді: «А Бог зробив з
чоловіка бузька і післав їго, щоби усьо тото визби-
рав. А бусько ходит і збираї до нинішного дні і ни
годен визбирати і до скінчені світа» [4, т. 1, с. 27].
Порушення табу, що провокує неодмінну мета-
морфозу, своєрідно трансформовано в українських
легендах про ластівку. Усі відомі тексти пов’язують
появу цього птаха з покаранням за порушення сло-
весної заборони, в основі якої архаїчні уявлення про
табуювання священних тварин-тотемів [9, с. 21], до
яких і належала ластівка: чоловік, побачивши дру-
жину після довгої розлуки, почав промовляти до неї:
«Голубочко, ти любочко, ластівонько!» А вна сі обер-
нула у птаха, видерла сі з рук і полетіла…» [4, т. 2,
с. 119]; «От він взяв її під бороду: «ластівко, кає,
моя», та й поцілував, та в двох і полетіли ластівка-
ми…» [23, с. 7]; «По тім гріху він обіймив ї, стис
ид собі и сказав до неї: «ластівко моя!» — Вона в
тот раз перекинулася на ластівку, вилетіла через ві-
кно…» [37, с. 266].
Метаморфозу спричинив словесний фактор, зокре-
ма використання імені тварини для називання люди-
ни. Це пов’язано із тим, що в давнину людина не від-
діляла назви предмета від самого предмета і вірила в
матеріалізацію слова [39, с. 560]. Шляхом називан-
ня відбулося перенесення й основних фізичних ознак
цього птаха на людину, що завершилося цілковитою
та безповоротною метаморфозою. В пізніших варіан-
тах причина переміни урізноманітнена чинниками ро-
динного (чоловік за відсутності дружини одружуєть-
ся з іншою) чи соціального (недотримання цноти го-
ловних героїв до одруження як порушення усталених
норм розвитку суспільства) характеру.
У більшості зразків відбувається самоперетво-
рення героїв силою покарання за порушення забо-
рони. У гуцульському тексті народна традиція на-
ділила такими функціями Бога: «…За тот гріх обер-
нув їх Бог на птацьку скотину» [37, с. 266]. Твір
51Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
відображає загальну тенденцію входження христи-
янських елементів у твори усної словесності, коли
«змішуючи поганські й християнські елементи, ле-
генди, подібно як апокрифи, творять у народньому
переказі свій окремий фантастичний світ, неначе
нову мітологію…» [19, с. 144].
Однією з ментальних рис нашого народу є дуже
уважливе ставлення до старших у родині, пошану-
вання авторитетів у відношенні до роду, зокрема до
матері, що знайшло своє відображення в усній сло-
весності українців [38, с. 227]. Не становлять виня-
ток й етіологічні легенди, в яких непошанування бать-
ків, непослух їм — одне із найважчих порушень на-
родної моралі, покарання за яке — метаморфоза
героя у рослину чи тварину. Батьківське прокляття,
здебільшого вербальний ритуал, який демонструє акт
розриву сімейних чи соціальних зв’язків з людиною
— порушником законів та звичаїв [3, с. 286] і є най-
сильнішим та найстрашнішим, слугує своєрідним ін-
вертором переміни у момент кризових побутових об-
ставин. Скажімо, у легенді про походження тополі
мати заклинає доньку через те, що вона не виполола
льон: побачивши, що донька не працює, жінка ска-
зала — «Ото поле! Бодай же ти, доню, полола в чуді
та в диві» [35, с. 224]. Зазначимо, що материнське
прокляття підсилено у тексті самозакляттям героїні,
яка, злякавшись фатальних слів промовила: «Я то
полю, то стою», ніби говорячи «Я тополею стою». І
в цей момент дівчина стала виростати в струнку, кра-
сиву тополю [35, с. 224]. Отож, перетворення зу-
мовлено кількома чинниками: прокляттям матері, са-
мозакляттям дівчини на основі звукової подібності
словесних виразів, а також неправдою, сказаною ма-
тері. За степенем шкідливості саме слова героїні вва-
жаємо найбільш небезпечними, такими, що спрово-
кували остаточну переміну. Підтверджує це й текст
легенди — «Мати стала плакати по ній, приговорю-
ючи: «Дочко ж моя, тополе моя!» [35, с. 224].
Варіант причинно-наслідкового зв’язку «батьків-
ське прокляття — метаморфоза» простежуємо у кіль-
кох легендах про зозулю. Батьківське прокляття, яке
наділено силою здійснювати перетворення, зумовле-
но зазвичай конфліктом родинного характеру — ді-
вчина обирає собі пару, яка не до вподоби батькам:
княжна «горячу свою дівочу любов скривала обереж-
но перед могутнім батьком князем, бо він не знати за-
для якої причини ненавидів панича і не хотів його на-
віть ніколи видіти на очи…» [4, т. 2, с. 117]; «Але раз
якось мати єї звідала сі за то (що дівчина кохала оси-
навця Кукука. — М. к.), тай узєла ґівку ід хакі…»
[25, с. 38]. Така ситуація, зображена у фольклорно-
му творі цілком закономірна, оскільки продиктована
реаліями того часу. Звичай вимагав від молодих ко-
ритися волі батьків при виборі пари. «Зрештою вони
могли позбавити непокірних дітей не лише свого бла-
гословення (що вважалося тяжким покаранням), а й
частки майна, віна, посагу» [22, с. 352].
Народна традиція художньо проінтерпретувала по-
карання за непослух — прокляття та відповідно мета-
морфозу: «Но ти, каже, уже докоїла из тим Кукуком,
бодаєс, каже, кукукала поки світа, та сонці!... А вона
перевергля сі на пташка та пішла у вікно…» [37,
с. 265]; «За те прокляв її отець і вона в сій хвили ста-
ла птицею і полинула зозулею, бо князь виразно за-
кляв її — «Бодай же ти сама була зозулею» [4, т. 2,
с. 217]. В основі вибору вихідного образу переміни —
символіка зозулі, її уособлення зі самотньою дівчиною
чи вдовою, а також акустичні характеристики птаха
(співзвучність чоловічих імен Кукук, Кукіл із зозули-
ним куванням, яке символізує плач за коханим).
Загалом цей причинно-наслідковий зв’язок (по-
рушення норми — батьківське прокляття — мета-
морфоза), як один з традиційних стійких канонів,
підсумовує в собі світоглядний досвід в найзагаль-
ніших формах, надаючи у фольклорному мистецтві
кожному художньому актові готову форму поетич-
ного втілення життєвих вражень [24, с. 26].
Мотив перевтілення у етіологічних легендах часто
пов’язаний із бажанням героя (хлопця, дівчини, ді-
тей) налякати когось, переважно Господа або одно-
го з батьків. За народною традицією, такий вчинок
карається дуже суворо, оскільки може спровокува-
ти переляк (страх, переполох), за уявленнями, важ-
кий хворобливий стан, який інколи закінчується ле-
тально. Серйозність порушеної норми зумовлює й
відповідний характер персонажів (Бога або когось з
батьків), непошанування яких є великим гріхом й
спричинює метаморфозу. Таким чином, фольклор, в
системі традиційного суспільства, яке регулюють нор-
ми, заборони, приписи, є способом формулювання,
узаконення та проповідування цих норм [30, с. 58].
Зазначимо, що всі етіологічні легенди цього виду
(про зозулю, ведмедя, собак) об’єднані подібністю
своєї цілеспрямованості, хоча й вхідні та вихідні об-
Марія каЧМаР52
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
рази переміни, а також локально-часові обставини
різняться. Перетворення відбуваються переважно
за родовою ознакою, а появі певних зразків (творів
про ведмедя) посприяли народні спостереження про
подібність тіла людини та окремих її складових і тва-
рини. Скажімо, зозуля та чайка походять з дівчат,
які вирішили налякати Спасителя [35, с. 60], вед-
мідь — із мірошника [35, с. 50; 25, с. 23; 23, с. 5],
із ксьондзового сина [13, т. 2, с. 182], собаки — із
дітей, які гавкали, переслідуючи Ісуса [4, т. 1, с. 76;
35, с. 53]. Серед вхідних образів переміни зверне-
мо увагу на образ мірошника (мельника), який є со-
ціально та професійно маркованим. Його перетво-
рення на ведмедя В. Сокіл пояснює тим, що твари-
на часто живиться рослинною їжею, зокрема
злаковими [33, с. 50]. Окрім того, зв’язок між мі-
рошником і твариною підтверджує той факт, що мі-
рошник — одна із табуйованих назв ведмедя на
українських землях [7, с. 214].
Важливу роль у здійсненні метаморфози народна
традиція приписує не лише Господові, суб’єктові пе-
реміни, але й фізичним властивостям тварин (акус-
тичним: мельник лякав Христа з учнями звукосполу-
ченнями «гу!», «ага», дівчина-зозуля кукала, а
дівчина-чайка кишкала, хлопчик, що бігав за Ісусом
гавкав, як собака; фізичним: «мельник перевернув ко-
жух на собі джеґгом і сховав сі під міст… Та й як они
йшли, а він віскочив із-під моста та й иде на руках и
на ногах гей пес и шос туди бурмоче…» [25, с. 23]).
Таке використання людиною характерних для тварин
атрибутів (акустичних проявів, способу руху, зовніш-
ніх портретних рис), що відіграють важливу роль в
системі поглядів та уявлень народної свідомості і роз-
цінюються як значущі [29, с. 6], з метою налякати
Господа чи батьків й зумовлює відповідну метамор-
фозу. Господнє прокляття переважно у словесній фор-
мі знаменує довічне прикріплення цих ознак до лю-
дини, результатом чого стає перетворення: «абис кри-
чів поки світа та сонці «Гу! Гу! Гу!» та абис такий
обросний був, йик тот кожух, та абис сам крав, колис
такий лукавий, що людий за злодіїв маєш — в тот чис
став си з него медвідь і пішов у ліс, зробив собі буду
та й сидів…» [37, с. 268]; А Господь сказав: «Будеш
кукала до суду-віку!» — І так з дівчини стала зозуля
[4, т. 2, с. 117]; Христос роззлостив сі та й прокляв
того хлопці: «Жиби с гавкав доки світа!» — І с того
хлопці зробив сі пес [4, т. 1, с. 76]. Зазначимо, що
більшість висловлених проклять, які зумовлюють ме-
таморфозу, будуються як формула бажаного способу
за допомогою часток спонукального значення щоб,
нехай тощо [3, с. 287], хоча поширені й імперативні
конструкції: будеш кукати, будеш же ти довіку ляка-
ти людей, «іди у ліс, будеш медведьом, та й будеш
гурчати поки світа» [4, т. 1, с. 69]. В окремих зраз-
ках простежуємо використання вербального засобу
прокльону у формі запитання-відповіді. «Тоді апос-
толи кажут: «А во, та то чоловік сідит під мостом тай
страшит нас!» — А Ісус каже: «Ні, то медвідь!» Тай
той чоловік перемінився в медведя…» [13, т. 2, с. 182];
«А святий Петро каже: «Господи, а се що?» — А
Ісус Христос каже: «Се медвідь!...». І с того чису
мельник зробив сі медведем» [25, с. 24].
Щодо інвертора переміни, то в окремих випадках
використовуються певні атрибути, які супроводжу-
ють відповідний ритуал: «…а він вискочив відтів і
пуджіє… а Бог вергли у него мітлов и кажут: «Иди,
иди медведе…» [25, с. 24]. У цьому творі акуму-
льовано залишки давнього обряду кидання, у леген-
ді побутового предмета, слідом за кимсь, основним
призначенням якого є знешкодження можливих не-
безпечних контактів [2, с. 265] (з чоловіком, що хо-
тів налякати Господа). Однак, основну роль у про-
цесі перетворення відіграє все ж вербальний чинник
у формі імперативної конструкції.
Серед типових причин метаморфози, покарання за
порушення різноманітних норм, народна традиція ви-
діляє, окрім бажання налякати, ще кілька: бажання
насміятися, обдурити чи випробувати когось (най-
частіше Бога або батьків). Розглядаючи метаморфо-
зи цього виду, звернемо увагу на твори про свиню та
крота. Народні спостереження за євреями, які не
їдять свинину, лягли в основу легенд про походжен-
ня цієї тварини. Саме генетичний, кровний зв’язок
цих образів (жидівки та свині), тобто зв’язок між
вхідним та вихідним продуктами переміни, став най-
кращим поясненням цієї культурної реалії єврейської
етнічної групи. Яскраво означено у легенді причину
покарання — не лише бажання випробувати Бога
(Ісуса, Матері Божої), а й невіра жидів у Христа як
Сина Господнього: жид взяв заховав жінку з дітьми
під корито та й кає: «коли ти — Бог, то вгадай, шо
там» [23, с. 4]; «Раз зібралися жиди, щоб перекона-
тися, чи Ісус уміє чуда творити. Взяли одну жидівку
з дітинов, та й сховали під коритом, та й кажут Ісу-
53Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
сови: «Коли ти — Бог, то згани, що тут під кори-
том?» [13, т. 2, с. 182]. Появу такої сюжетної колії
зумовлено етнічними стереотипами українців про єв-
рейську спільноту, в яких одну із вирішальних ролей
відіграє релігійний чинник (євреї — іновірці). Нега-
тивний фактор також підсилено тим, що представни-
ки цього народу розіп’яли на хресті Ісуса Христа [32,
с. 10]. Український народний геній у формі Божого
закляття карає їх за таке невірство перетворенням
жидівки у свиню: Бог знав, що під ночвами жидівка,
але в покарання їм відповів, що під ночвами свиня. І
з жидівки дійсно зробилась свиня. Тепер свиню на-
зивають жидівською тіткою [35, с. 50].
Хтонічна природа крота, виразниками якої є під-
земний спосіб життя та сліпота [8, с. 261], та симво-
лічне співвіднесення кротовини із домовиною цен-
тральні в українських етіологічних легендах про цю
тварину. В основі творів земельний конфлікт у руслі
родинних чи соціальних колізій. Його учасниками
найчастіше є два брати, бідний і багатий, батько та
син, піп та селянин. Метаморфоза людини у крота
спровокована кількома чинниками. По-перше, пору-
шенням народних звичаєвих (розподіл землі, межа
між полями) та моральних (обман батька, громади,
Бога) норм. Згадане варіювання персонажів урізно-
манітнює мету перетворення — покарати не просто
порушника, а вказати на недоліки представників окре-
мих прошарків (багатих селян, осіб священичого
сану). Окрім того, на сувору кару заслуговує нама-
гання героя видати себе за когось іншого з метою та-
кого обману: «Іди на тото поле, тату, і запитай си того
полі, чиє то є поле…» [4, т. 2, с. 119]; «…піджем оба
до тих житів і будем питатися того файного жита, чиє
воно…» [4, т. 2, с. 120]; «…йик землі заговори, шо
грунт мій, то мій буди…» [37, с. 267]; «Коли ти, убо-
гий, мені не віриш, то узавтра вранці підемо на поле,
і нас сам Бог розсудит!» [23, с. 385]. Ці приклади на-
очно ілюструють порушення, за Т. Разумцевої, телу-
ричної (неповага до матері-землі) етики [31, с. 12], а
також недотримання християнських законів (функці-
ональне порівняння людини з Богом). По друге, сам
локус перетворення, яма у землі як домовина і як міс-
цеперебування тварини, який є невід’ємною частиною
підземного, «чужого» світу, сприяє відлученню пока-
раного шляхом прокляття від світу людей.
Метаморфоза за допомогою закляття у вербаль-
ній формі традиційна для творів цієї групи, варію-
ються лише її суб’єкти — Господь, селянин, батько.
Тато каже: «Рий же ти, Крете, доки світа і зем-
лі!» — І з чоловіка зробивси крет і риї і донині…»
[4, т. 2, с. 119]; «На той чис чоловік кажет: «Їк ти
так по правді говориш, то абис пішов черваком, зем-
лю риючи!» — А Бог так дав, що з того сина попо-
вого стала кертина…» [37, с. 267].
Отож, метаморфоза як важливий сюжетотворчий
елемент в етіологічних легендах із дендрологічними,
зоо- та фітогонічними мотивами виконує найчасті-
ше функцію покарання за порушення певної звича-
євої чи морально-етичної норми. Суб’єктом пере-
творення у більшості зразків є Господь, до пізніших
модифікацій відносимо новозавітні образи Діви Ма-
рії, апостолів. У способі здійснення метаморфози на-
родна традиція використовує окремі елементи вер-
бальної та контактної магії. Переміна в етіологічних
легендах зазвичай завершена, остаточна та незво-
ротна, що зумовлено, на нашу думку, специфікою
етіологічної легенди, зокрема її домінуючою по-
яснювально-інформативною функцією.
1. Боряк О. Міфологічні персонажі — охоронці правил
поведінки людей / Олена Боряк // Народна твор-
чість та етнографія. — 1993. — № 3. — С. 32—37.
2. виноградова л.Н. Бросать / Виноградова Л.Н. //
Сла вянские древности: Этнолингвистический сло-
варь : в 5-ти т. — М. : Международные отношения,
1995. — Т. 1: А—Г. — С. 264—266.
3. виноградова л.Н. Проклятие / Виноградова Л.Н., Се-
дакова И.А. // Славянские древности: Этно лингвис-
тический словарь : в 5-ти т. — М. : Международные
отношения, 2009. — Т. 4: П (Переправа через воду) —
Сито. — С. 286—294.
4. Галицько-руські народні легенди. Т. 1 / зібрав В. Гна-
тюк // Етнографічний збірник — Львів, 1902. —
Т. 12. — ХІ, 215 с. ; Т. 2 // Етнографічний збір-
ник — Львів, 1902. — Т. 13. — ІV, 287 с.
5. Гнатюк в. Деякі уваги над байкою / Володимир Гна-
тюк // Гнатюк В. Вибрані статті про народну твор-
чість: на 110-річчя від дня народження // ЗНТШ. —
Т. 201. Філологічна секція. — Нью-Йорк, 1981. —
С. 185—206.
6. Грушевський М. Історія української літератури : в 6 т.,
9 кн. / Михайло Грушевський ; упоряд. В.В. Яременка,
авт. передм. П.П. Кононенко. — К. : Либідь, 1994. —
Т. 1. — 390 с.
7. Гура а.в. Медведь / Гура А.В. // Славянские древ-
ности: этнолигвистический словарь : в 5-ти т. — М. :
Международные отношения, 2002. — Т. 3: К
(Круг) — П (Перепелка). — С. 211—215.
Марія каЧМаР54
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
8. Гура а.в. Символика животных в славянской народ-
ной традиции / Гура А.В. — М. : Индрик, 1997. —
912 с.
9. Давидюк в. Походження українського фольклору:
конспект лекцій / Віктор Давидюк. — Луцьк : Вежа,
2006. — 120 с.
10. Дей О.і. Легенди та перекази / Дей О.І. // Легенди
та перекази / упорядкув. та прим. А.Л. Іоаніді ;
вступ. ст. О.І. Дея. — К. : Наукова думка, 1985. —
С. 7—36.
11. Дей О.і. Родинно-побутові балади / Дей О.І. // Ба-
лади. Родинно-побутові стосунки / упоряд. Дей О.І.,
Ясенчук А.Ю., Іваницький А.І. — К. : Наукова дум-
ка, 1988. — С. 7—22.
12. Дунаєвська л.Ф. Українська народна казка / Дуна-
євська Л.Ф. — К., 1987. — 127 с.
13. Житє і Слово: вісник літератури, політики і науки /
видає Ольга Франко. — 1894. — Т. 1. — С. 144—
146 ; 1894. — Т. 2. — С. 179—188, 349—361.
14. івановська О.П. Трансмісія тексту смерті у фолькло-
рі / Івановська О.П. // Стиль і текст. — К., 2005. —
Вип. 6. — С. 118—126.
15. кирчів Р. Двадцяте століття в українському фолькло-
рі / Роман Кирчів. — Львів : Інститут народознав-
ства НАН України, 2010. — 536 с.
16. кирчів Р. Сім’я в українському фольклорі / Роман
Кирчів // Карпати. Людина. Етнос. Цивілізація. —
2009. — № 1. — С. 178—199.
17. колесса Ф. Балада про дочку-пташку в слов’янській
народній поезії / Філарет Колесса // Колесса Ф.
Фольклористичні праці / за ред. О. Дея. — К. : На-
укова думка, 1970. — С. 109—163.
18. колесса Ф. Вірування про душу й загробне життя в
українській похоронній і поминальній обрядовості /
Філарет Колесса // ЗНТШ. — Т. ССXLII. Праці
Секції етнографії та фольклористики. — Львів,
2001. — С. 7—82.
19. колесса Ф. Українська усна словесність: загальний
огляд і вибір творів / Філарет Колесса. — Львів,
1938. — 644 с. — (Науково-популярна бібліотека
товариства «Просвіта» ; Ч. 1—4 (22)).
20. костомаров Н. Славянская мифология / Костома-
ров Н. // Костомаров М. Слов’янська міфологія: ви-
брані праці з фольклористики й літературознавства. —
К. : Либідь, 1994. — С. 201—252.
21. крохмальний Р.О. Метаморфоза і текст: семантична,
структуротворча і світоглядна роль переміни худож-
нього образу / Крохмальний Р.О. — Львів : Видав-
ничий центр Львівського національного університету
імені Івана Франка, 2005. — 424 с.
22. Макарчук С.а. Етнографія України / Макар-
чук С.А. ; 2-е вид. — Львів : Світ, 2004. — 520 с.
23. Малорусские народные предания и рассказы / свод
М. Драгоманова. — К., 1876. — 434 с.
24. Мальцев Г.И. Традиционные формулы русской нео-
брядовой лирики (к изучению эстетики уснопоэтического
канона) / Мальцев Г.И. // Русский фольклор. —
Л. : Наука, 1981. — Т. ХХІ: Поэтика русского фоль-
клора. — С. 13—38.
25. Матеріали до гуцульської демонології / записав у Зе-
лениці Антін Онищук // Матеріали до української
етнології. — Львів, 1909. — Т. 11. — С. 1—139.
26. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / Е.М. Мелетин-
ский. — М., 1976. — 406 с.
27. Мельничук Н. Поняття «злочин та покарання» в контек-
сті світоглядних архетип них моделей / Наталія Мельни-
чук // Мандрівець. — 2008. — № 3. — С. 68—72.
28. Мишанич С. Сучасне життя української народної бала-
ди в Карпатах / Степан Мишанич // Мишанич Сте-
пан. Фольклористичні та літературознавчі праці. —
Донецьк : Донецький національний університет. —
Т. 1. — С. 256—298.
29. Пастух Н.а. Зооморфні образи в українському фоль-
клорі. Образ зозулі : автореф. дис. на здобуття наук.
ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.07 «Фолькло-
ристика» / Надія Анатоліївна Пастух. — Львів,
2001. — 19 с.
30. Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура / Пу-
тилов Б.Н. — СПб. : Наука, 1994. — 239 с.
31. Разумцева Г.і. Морально-етичні погляди українсько-
го народу за фольклорними джерелами: аксіологічний
аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
філос. наук: спец. 09.00.07 «Етика» / Ганна Іванівна
Разумцева. — К., 2004. — 18 с.
32. Сілецький ю.Р. Етнічні гетеростереотипи в традицій-
ному світогляді українців : автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. істор. наук: 07.00.05 «Етнологія» /
Юрій Романович Сілецький. — Львів, 2009. — 20 с.
33. Сокіл в. Народні легенди та перекази українців Карпат /
Василь Сокіл. — К. : Наукова думка, 1995. — 157 с.
34. Сокіл в. Українські історико-героїчні перекази: струк-
турно-семантичний та поетичний аспекти / Василь Со-
кіл. — Львів : Інститут народознавства НАН України,
2003. — 320 с.
35. Труды этнографическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край, снаряженной императорским
Русским географическим обществом. Юго-Западный
отдел. Материалы и исследования, собранные
д. чл. П.П. Чубинским. — СПб, 1872. — Т. 1. —
466 с.
36. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний
довідник / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Кос-
міна та ін. ; 2-ге вид. —К. : Либідь, 1994. — 256 с.
37. Шухевич в. Гуцульщина. Ч. 5 / Володимир Шухе-
вич // Матеріали до українсько-руської етнології. —
Львів, 1908. — Т. 8. — 300 с.
38. Янів в. Нариси з української етнопсихології / Воло-
димир Янів ; 3-тє вид., стер. — К. : Знання, 2006. —
340 с.
39. Ящуржинский Х.П. О превращениях в малорусских
сказках / Ящуржинский Х.П. // Українці: народні
вірування, повір’я, демонологія / упор., прим. та біогр.
55Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд
ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 1 (109), 2013
нариси А.П. Пономарьова, Т.В. Косміної, О.О. Бо-
ряк ; вст. ст. А.П. Пономарьова ; іл. В.І. Гордієнка. —
К. : Либідь, 1991. — С. 554—574.
40. Transformation Metamorphosis; the change of shape from
one form to another // Funk a. Wagnalls Standard
dictionary of folklore, mythology and legend. — N. Y.,
1972. — P. 1121.
41. Бріцина л. Українські епічні прозові наративи / Леся
Бріцина, Галина Довженок. — [Електронний ресурс]
Режим доступу: // http://ukrainaforever.narod.ru/ukr-
proza.html.
Maria kachmar
ON METAMORPHOSIS CUT
OF UKRAINIAN ETIOLOGICAL LEGENDS
The article has considered a principle of metamorphosis in
Ukrainian prosy etiological tradition. On the ground of ana-
lytical studies in folklore texts there have been discovered
some functional meanings of motif of transformation as a
punishment for committed sins and violations of people's
customs or ethical standards. Quite specific feature of meta-
morphosis in etiological legends has been noted, viz. defini-
tive and generally irreversible character of transformations.
Attention has been paid to relations of images for reincarna-
tion, a way of its commitment and an inverter of changes (as
word or object).
Keywords: metamorphosis, etiological legend, motive, penalty,
violation of taboo, people’s symbols, verbal and contact magic.
Марія качмар
МЕТАМОРФОЗНЫЙ СРЕЗ
УКРАИНСКИХ ЭТИОЛОГИЧЕСКИХ ЛЕГЕНД
Статья посвящена рассмотрению принципа метаморфо-
зы в украинской прозаической этиологической традиции.
На основе аналитической обработки фольклорных тек-
стов раскрыто функциональное значение мотива превра-
щения как наказания за совершенный грех, нарушение
народных обычаев или морально-этических норм. Отме-
чена специфика метаморфозы в этиологических леген-
дах, которая в большинстве образцов окончательна и не-
обратима. Внимание обращено на связь между образами
перевоплощения, способ его совершения и инвертор пе-
ремены (слово, предмет).
Ключевые слова: метаморфоза, этиологическая легенда,
мотив, наказание, нарушение табу, народная символика,
вербальная и контактная магия.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-94895 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1028-5091 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T10:25:49Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут народознавства НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Качмар, М. 2016-02-12T13:43:44Z 2016-02-12T13:43:44Z 2013 Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд / М. Качмар // Народознавчі зошити. — 2013. — № 1 (109). — С. 45-55. — Бібліогр.: 41 назв. — укp. 1028-5091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94895 Статтю присвячено розглядові принципу метаморфози в українській прозовій етіологічній традиції. На основі аналітичного опрацювання фольклорних текстів розкрито функціональне значення мотиву перетворення як покарання за вчинений гріх, порушення народної звичаєвої чи морально- етичної норми. Вказано на специфіку метаморфози в етіологічних легендах, яка у більшості зразків остаточна й незворотна. Увагу звернено на зв’язок між образами перевтілення, спосіб його здійснення та інвертор переміни (слово, предмет). The article has considered a principle of metamorphosis in Ukrainian prosy etiological tradition. On the ground of analytical studies in folklore texts there have been discovered some functional meanings of motif of transformation as a punishment for committed sins and violations of people's customs or ethical standards. Quite specific feature of metamorphosis in etiological legends has been noted, viz. definitive and generally irreversible character of transformations. Attention has been paid to relations of images for reincarnation, a way of its commitment and an inverter of changes (as word or object). Статья посвящена рассмотрению принципа метаморфозы в украинской прозаической этиологической традиции. На основе аналитической обработки фольклорных текстов раскрыто функциональное значение мотива превращения как наказания за совершенный грех, нарушение народных обычаев или морально-этических норм. Отмечена специфика метаморфозы в этиологических легендах, которая в большинстве образцов окончательна и необратима. Внимание обращено на связь между образами перевоплощения, способ его совершения и инвертор перемены (слово, предмет). uk Інститут народознавства НАН України Народознавчі зошити Статті Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд On metamorphosis cut of Ukrainian etiological legends Метаморфозный срез украинских этиологических легенд Article published earlier |
| spellingShingle | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд Качмар, М. Статті |
| title | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| title_alt | On metamorphosis cut of Ukrainian etiological legends Метаморфозный срез украинских этиологических легенд |
| title_full | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| title_fullStr | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| title_full_unstemmed | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| title_short | Метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| title_sort | метаморфозний зріз українських етіологічних легенд |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/94895 |
| work_keys_str_mv | AT kačmarm metamorfozniizrízukraínsʹkihetíologíčnihlegend AT kačmarm onmetamorphosiscutofukrainianetiologicallegends AT kačmarm metamorfoznyisrezukrainskihétiologičeskihlegend |