Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва
У статті зроблено спробу проаналізувати мотиви, зміст, культурно-історичне значення епістолярного дискурсу М. Максимовича та М. Цертелєва. Публікуються невидані листи М. Максимовича. The article presents the attempt to analyze motifs, content, cultural and historical meaning of the epistolary dis...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95238 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва / М. Суздаль // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 54-64. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859465594102874112 |
|---|---|
| author | Суздаль, М. |
| author_facet | Суздаль, М. |
| citation_txt | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва / М. Суздаль // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 54-64. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | У статті зроблено спробу проаналізувати мотиви, зміст,
культурно-історичне значення епістолярного дискурсу М. Максимовича та М. Цертелєва. Публікуються невидані листи
М. Максимовича.
The article presents the attempt to analyze motifs, content,
cultural and historical meaning of the epistolary discourse of M.
Maksymovych and M. Tsertelev.
|
| first_indexed | 2025-11-24T06:00:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
54
УДК 94(477):378.4(477)
Марина Суздаль
ЕПІСТОЛЯРНИЙ ДИСКУРС
М. МАКСИМОВИЧА ТА М. ЦЕРТЕЛЄВА
Зі здобуттям незалежності нового поштовху у своєму роз-
витку отримали «українські студії». Перебуваючи у стані «по-
шуку себе» / «на шляху до себе» (В. Жмир), вітчизняна історія
має відповісти на питання, висунуте ще М. Вебером у рамках
його теорії дії: «Які мотиви змусили і змушують окремих
«функціонерів» і членів певної спільноти поводитись таким
чином, щоб подібна спільнота виникла й продовжувала існу-
вати»1. За таких обставин неабиякого значення набувають «его-
джерела», адже великі наративи, окреслюючи загальну картину,
як правило, поза увагою залишають питання соціальної вза-
ємодії, механізм творення індивідуальних світів і їх вплив на
історичну реальність: як дійсність сприймалась самими учас-
никами історичного минулого, яким вони бачили майбутнє і як
ними «запускався» механізм передачі досвіду від попереднього
до наступного покоління? Саме індивідуальний документ дає
змогу реконструювати картину світу того, ким він створений, а
значить, говорити про суспільство в цілому2.
У такому ракурсі спробуємо розглянути переписку М. Цер-
телєва з колегою «по цеху» М. Максимовичем. В особистому
листуванні першого3 міститься два листа (від 22 березня та
9 вересня 1827 р.) Михайла Олександровича. Із аналізу вітчиз-
няної літератури4 пересвідчуємось, що власне ці листи опублі-
ковані не були.
Інтригу в зазначеній епістолярній комунікації додає той факт,
що лист М. Цертелєва до М. Максимовича був опублікований
ще в 1827 р.5 І хоча віднайдені епістолярії вказують на те, що це
не все листування між двома діячами, вони все ж виступають
важливою складовою, яка дає уявлення про загальний зміст
епістолярної комунікації. Останню ж можна розглядати, по-
55
перше, як черговий штрих до біографій обох діячів, по-друге, –
вона є наочною демонстрацією культурної взаємодії інтелек-
туалів ХІХ ст.
Наявні відмінності в теоретичному осмисленні феномена
«епістолярій» приводять до того, що в дослідженнях останнього
часу зустрічаються такі термінологічні ряди, як «епістолярний
текст», «епістолярний контекст», «епістолярний ряд», «епісто-
лярний стиль», «епістолярний жанр» та ін.6 Зважаючи на те, що
переписка М. Максимовича й М. Цертелєва нас цікавить з точки
зору культурно-історичного підходу, вважаємо доцільним її
трактування через призму поняття «епістолярний дискурс» – це
мовний твір, який склався й функціонує з урахуванням певної
національно-часової епістолярної традиції»7.
Природним виглядає факт ініціативи епістолярної комуніка-
ції з боку М. Максимовича, якого спонукала до цього підготовка
збірки «Малороссийских песен». Адже саме М. Цертелєв висту-
пає безпосереднім попередником М. Максимовича на цьому
поприщі, у 1819 р. ним була видана перша збірка українських
пісень «Опыт собрания старинных малороссийских песен».
У творчому житті (й не тільки) обох діячів збірки пісень
відіграли важливу роль. Для М. Цертелєва «Опыт...» став візи-
тівкою до вишуканого інтелектуального товариства столиці, він
входить до «Вольного общества любителей словесности, наук и
художеств» (ВОЛСНХ) та «Вольного общества любителей рос-
сийской словесности» (ВОЛРС), формуючи мапу культурно-
службових зв’язків. «Малороссийские песни» М. Максимовича
одразу ж зробили його відомим українським етнографом і
фольклористом. Завдяки цій праці він познайомився із В. Жу-
ковським і О. Пушкіним8. Для М. Цертелєва захоплення народ-
ною творчістю так і залишилось аматорством, а для М. Мак-
симовича стало поворотним пунктом у його творчій діяльності,
поступово перетворивши на провідного мовознавця держави.
Утім у 1827 р. він потребував допомоги, поради й схвалення з
боку більш досвідченого М. Цертелєва: «Позвольте к Вам от-
нестись с просьбою об исполнении Вашего обещания, которое
для меня теперь очень нужно и было бы весьма полезно»9.
Йдеться про надання М. Цертелєвим текстів пісень для збірника
56
М. Максимовича. У свою чергу, факт їх надання підтверджу-
ється в листі князя: «Прилагая при сем тридцать две обещанные
Малороссийские песни, искренно желаю, чтоб вы скорее пода-
рили своих земляков изданием народных Малороссийских Сти-
хотворений».
Убачаючи в М. Максимовичі однодумця в такій важливій для
нього справі, князь продовжує: «…любя отечественную старину,
не могу удержаться, чтобы не потолковать с вами о предмете,
который так часто и приятно занимает меня (Курсив наш –
М.С.), т. е. о народных Русских и Малороссийских стихотво-
рениях. Знаете ли что сию безъискусственную поэзию пред-
почитаю я большей части наших романов, баллад и (слушайте!
слушайте!) даже многим романтическим нашим поэмам!»10.
Далі М. Цертелєв окреслює образ «хорошого» письменника:
«тот кто хочет быть хорошим отечественным писателем, и в
особенности отечественным поэтом; кто хочет дать, если можно
так выразиться, народный колорит своим произведениям: тот не
должен считать безделкою отечественные предания и песни, но
обязан вслушиваться в них сколько можно более; ибо сии
бедные памятники нравов и обычаев, мыслей и чувствований
предков наших, обезображеные временем, но не искаженные
подражанием иноземцам, сохраняют еще многие черты той ори-
гинальности, которая отличает поэзию одного народа от поэзии
другого»11. Закликає М. Цертелєв і не «цуратися чужого»: «Если
бы наши литераторы заимствовали от иностранцев одни общие
правила словесности, не заимствуя духа их литературы; то наша
словесность, и в особенности поэзия, была бы давно само-
стоятельна. …Можно подражать иностранцам в стремлении к
совершенству, в сохранении правил словесности и чистоты
языка – но за чем быть рабами их?»12. І, нарешті, автор указує на
основні «інгредієнти» успішного письменника – це «Природа,
сердце писателя и его отечество».
Якщо дискурс М. Цертелєва – це така собі презентація влас-
них переконань, загальне тло його думок, закликів, порад, то
епістолярний дискурс М. Максимовича є більш конкретним, він
відповідає його нагальним творчо-інтелектуальним потребам і
завданням стосовно збірки, це, так би мовити, її робоча частина.
57
Відповідно, лист складається з декількох інформаційно-проб-
лемних сегментів. Зокрема, постає питання наявності в збірці
історичних пісень: «Посетив Малороссию хотя на короткое вре-
мя, я собрал 80 песен: в числе оных исторических к сожалению
почти нет, исключая Саву (тут і далі курсив автора. – М.С.) и
то почти не касающего общих событий Украины; за то много
характерных. Из Вашего собрания прекрасных Дум в мою книгу
я заимствовал две последние песни...».
Наступним сегментом постає проблема наявності друкованих
джерел з окресленого предмета: «Прошу Вас покорнейше,
Милостивый Государь, не откажите мне известием о печатных
источниках для моего предмета, ибо я кроме Вашей книги,
грамматики Павловского и Сахарной Деревни Кулжинского не
имею ничего; хотелось бы мне видеть возражение на Ваши
замечания Павловского», – пише М. Максимович.
Сподівається отримати пораду від М. Цертелєва молодий до-
слідник і з приводу міркувань щодо правопису: «По многим
соображениям я решился ввести новое правописание: не знаю,
понравится ли оно Вам. Главное относится к звуку и, который
имеет двоякую форму, острое и глухое: первое есть любимей-
ший звук Переяславского или Киевского произношения, по
моему мнению чистейшего: не только буква ъ, но даже а, о,
которые подвигаясь к Литве превращаются почти в у, а за Днепр
в глухое и – в него превратились. Основываясь на сем, а равно и
для сближения с правописанием Русским, я хочу удерживать
коренные буквы, а те из них, кои в выговоре изменяются,
означить какою либо отметкою – думаю ставить внизу запятую.
Если бы Вы, Милостивый Государь, были так снисходительны к
моей покорнейшей просьбе, чтобы удостоили меня скорым
ответом и советом своим, то бы в конце Апреля уже половина
моей Книжки была напечатана». Останнє прохання звучить з
вуст М. Максимовича як вимога, адже саме від реакції й від-
повіді М. Цертелєва може залежати термін друкування збірки.
Прикметно, що у передмові до «Малороссийских песен» та у
відкритому листі до Г. Квітки-Основ’яненка «О правописании
Малороссийского языка» (1841) М. Максимович теоретично об-
ґрунтував і практично запровадив український правопис на
58
історико-етимологічних засадах, що за його ім’ям отримав назву
«максимовичівки». В основу максимовичівки ліг традиційний
український правопис, що сформувався в писемній практиці
XVIII ст. і був використаний у виданні творів І. Котляревського.
Починаючи з першого видання «Малороссийских песен»
М. Максимович дуже ретельно та уважно підходив до питання
української граматики та правопису. В 20-х рр. ХІХ ст. за вира-
зом самого М. Максимовича: «главным и почти единственным
печатным кодексом Малороссийского языка была Энеида Кот-
ляревского. Украинские думы, изданные князем Цертелевым, не
находили себе сочуствия у наших панов-земляков, которые при-
выкши в народе своем видеть только рабочего мужика или
горького пьяницу, не подозревали и в песнях народных ничего
достойного внимания. Правда, была уже тогда и граматика Пав-
ловского; но в ней предложено такое не Малороссийское пра-
вописание, что лучше б его и совсем не было»13. Зазначена
ситуація певною мірою пояснює, чому саме М. Цертелєв був
обраний М. Максимовичем у «головні» радники при підготовці
збірки пісень.
Сам М. Цертелєв впродовж усього свого життя цікавився тео-
ретичними аспектами мовознавства. Зокрема уже в «Опыте…»
ним було укладено невеличкий українсько-російський словник,
йому належить перша рецензія граматики Павловського14, пи-
танням мовознавства присвячено ряд його робіт15.
Наступний лист М. Максимовича є продовженням діалогу
щодо збірки, утім його зміст має вже інший характер: «До сих
пор не изъявил Вам моей признательности за прекрасные песни
и за письмо Ваше… причиною сему то, что мне хотелось бла-
годарить Вас не только словом, но и самым делом… На буду-
щей неделе надеюсь к Вам доставить экземпляр, который Вы,
как любитель нашего родного и участник в труде моем, примете
с участием и будете снисходительны к моим ошибкам, надеюсь,
что не откажетесь поделиться со мною и замечаниями, кои
будут полезны и для сведения моего собственного, и для самого
издания, в случае второго тиснения»16.
Як бачимо, провідна ідея цього листа – подяка співучаснику
справи. Прикметно, що не забув М. Максимович згадати князя й
59
у передмові «Малороссийских песен»: «В заключение долгом
почитаю изъявить мою благодарность Елисавете Михайловне
Богаевской, Князю Н.А. Цертелеву и другим особам, кои ока-
зали мне пособие доставлением песен и своими советами»17.
На прикладі листування М. Цертелєва і М. Максимовича ми
можемо собі уявити особливості інтелектуальної комунікації
діячів ХІХ ст. Не знаючи один одного, перебуваючи в різних
кутках імперії, але будучи поєднані спільністю інтересів, діячі
шукали можливості спілкування з однодумцями, реалізовуючи її
саме через епістолярний дискурс.
Епістолярії М. Максимовича й М. Цертелєва мають яскраво
виражений професійно-орієнтований характер, вони явно по-
збавлені елементів дружнього листа. Відповідно, їхні дискур-
сивні властивості та структура є своєрідними. Звертає на себе
увагу відсутність у листуванні «побутового» діалогу. Для
М. Максимовича переписка із М. Цертелєвим – це частина
шляху до втілення/реалізації своїх творчих планів. Цим і можна
пояснити структуру його листів: комплекс питань, що потре-
бують вирішення й обговорення, і низка прохань, а потім, як
наслідок, висловлення вдячності, подяка.
Зазначимо, що в листі від 9 вересня 1827 р., крім профе-
сійної, міститься приватна частина – прохання М. Максимовича
до М. Цертелєва взяти під свою опіку К. Булаха (М. Цертелєв у
цей час займав посаду директора училищ Тамбовської губернії).
З вищезазначеного можемо говорити про певний синкретизм
творчих і службових зв’язків. Дискурс, що носив лише інтелек-
туальне навантаження, «поповнюється» елементами службово-
протекційного характеру.
До речі, М. Максимович тут же демонструє свою готовність в
організації занять з ботаніки, зокрема допомагати підручниками
й необхідними матеріалами. Звичайно, це його природне ба-
жання взяти участь у близькій йому справі, утім комунікативна
атрибутика ХІХ ст. дає нам змогу побачити і символічний кон-
текст такої структури листа: після прохання обов’язково слідує
вияв вдячності, на кшталт «послуга за послугу».
Для М. Цертелєва переписка з М. Максимовичем має дещо
інше забарвлення: він не очікує від нього вирішення якихось
60
«нагальних» творчо-робочих питань, для нього це змога ще раз
поговорити на улюблену тему, поділитися досвідом, передати
«естафету» знань наступникам у такій важливій для нього спра-
ві. Відповідно, й епістолярій князя, крім основної професійної
спрямованості, має вкраплення елементів публіцистичного та
художнього листів. У листі М. Цертелєва знаходимо й цікаву
інформацію щодо мотивів діяльності на ниві українознавства –
це щира любов, захоплення вітчизняною старовиною. Отже,
будучи включеними в імперську систему, українські інтелек-
туали мали внутрішню потребу в дослідженні, популяризації та
вивченні національної культури.
Епістолярний дискурс М. Максимовича й М. Цертелєва ви-
ступає як фрагмент процесу культурної трансмісії. Між «Опы-
том собрания старинных малороссийских песен» та «Малорос-
сийскими песнями» беззаперечно існує генетичний зв’язок, спри-
чинений як культурною спадковістю взагалі, так і особистим
спілкуванням інтелектуалів зокрема.
Листи М. Максимовича до М. Цертелєва*
№ 1
22 марта, 1827, из Москвы.
Милостивый Государь, Князь Николай Андреевич!
Позвольте к Вам отнестись с просьбою об исполнении
Вашего обещания, которое для меня теперь очень нужно и было
бы весьма полезно. Посетив Малороссию хотя на короткое
время, я собрал 80 песен: в числе оных исторических к сожа-
лению почти нет, исключая Саву и то почти не касающего
общих событий Украины; за то много характерных. Из Вашего
собрания прекрасных Дум в мою книгу я заимствовал две по-
следние песни; по достоинству их мне чрезвычайно бы хотелось
находящиеся у Вас получить – для сравнения, в случае если у
меня уже некоторые найдутся, и для напечатания прочих, если
Вы для обнародования нашей родной Поэзии на сие согла-
———————
* Листи подаються згідно з сучасним російським правописом.
61
ситесь. Прошу Вас покорнейше, Милостивый Государь, не отка-
жите мне известием о печатных источниках для моего предмета,
ибо я кроме Вашей книги, грамматики Павловского и Сахарной
Деревни Кулжинского не имею ничего; хотелось бы мне видеть
возражение на Ваши замечания Павловского. – По многим сооб-
ражениям я решился ввести новое правописание: не знаю, по-
нравится ли оно Вам. Главное относится к звуку и, который
имеет двоякую форму, острое и глухое: первое есть люби-
мейший звук Переяславского или Киевского произношения, по
моему мнению чистейшего: не только буква ъ, но даже а, о,
которые подвигаясь к Литве превращаются почти в у, а за Днепр
в глухое и – в него превратились. Основываясь на сем, а равно и
для сближения с правописанием Русским, я хочу удерживать
коренные буквы, а те из них, кои в выговоре изменяются,
означить какою либо отметкою – думаю ставить внизу запятую.
Тогда буква ѣ всегда будет произносима как острое И, также
точно Переяславец произнесет о, а сию же букву житель
Сосницы выразит звуком у- ю, – и, и т.д., например:
Ой полети галко, де мо,й ро,дный батько,
Нехай мене одвѣдае, коли ему жалко!...
Не знаю только, запятою ли означать снизу, подобно как у
Поляков иные гласные отмечаются, или как нибудь иначе?...
Если бы Вы, Милостивый Государь, были так снисходительны к
моей покорнейшей просьбе, чтобы удостоили Меня скорым
ответом и советом своим, то бы в конце Апреля уже половина
моей Книжки была напечатана. – Препоручая себя благосклон-
ности Вашей, имею честь быть Милостивый Государь Вашим
покорнейшим слугою, Михаил Максимович.
РГАЛИ. – Ф. 2866. – Оп. 2. – Д. 7. – Л. 130.
№ 2
9 сентября, 1827, из Москвы.
Милостивый Государь!
До сих пор не изъявил Вам моей признательности за пре-
красные песни и за письмо Ваше, которое читал в рукописи и
62
потом видел в Вестнике Европы: причиною сему то, что мне
хотелось благодарить Вас не только словом, но и самым делом,
а дело мое все далее и далее оттягивалось и вот последний лист
уже две недели почивает в типографии. На будущей неделе
надеюсь к Вам доставить экземпляр, который Вы, как любитель
нашего родного и участник в труде моем, примете с участием и
будете снисходительны к моим ошибкам, надеюсь, что не отка-
жетесь поделиться со мною и замечаниями, кои будут полезны и
для сведения моего собственного, и для самого издания, в слу-
чае второго тиснения. – Сказав о будущем Малороссиян на по-
прище Литературы выступающем, позвольте Вам рекомендо-
вать настоящего земляка моего, подателя сего письма; Козьму
Алексеевича Булаха. Он поступает на ученое поприще в гим-
назию, Вашему попечению вверенную, и притом по предмету,
который составляет собственное мое занятие и должность… Что
касается до пособий к учению, то я непременным долгом
поставлю себе – снабжать и семенами для разведения растений,
при ботанических лекциях необходимых, и всеми вообще необ-
ходимостями, могущими встретиться при желании улучшить
преподавание Естественной Истории; предлагаю мою готов-
ность, в случае не нашли бы Вы к тому лучше обратиться в сем
деле.
РГАЛИ. – Ф. 2866. – Оп. 2. – Д. 7. – Л. 130 об.
———————
1 Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990. – С. 620.
2 Козлова Н.Н. Методология анализа человеческих документов //
Социологические исследования. – 2004. – № 1. – С. 15.
3 Наприкінці свого життя М. Цертелєв передав частину свого архіву
(зокрема й листування) П. Безсонову, який готував монографію про
життя та діяльність князя. Саме у фонді П. Безсонова, уже в надру-
кованому вигляді, ми й виявили листи М. Максимовича до М. Цер-
телєва.
4 Максимович М. О. Листи/ [Упоряд. Тексту та іл., авт. Вступ. Ст.
В. Короткий; Головн. Ред. С. Головко]. – К.: Либідь, 2004. – 311 с.;
Короткий В.А., Біленький С.Г. Михайло Максимович та освітні прак-
63
тики на Правобережній Україні в першій половині ХІХ століття. – К.:
ВЦ «Київський університет», 1999. – 388 с.; Марков П.Г. Жизнь и
труди М. А. Максимовича. – К.: [ВИПОЛ], 1997, Ч. 3, 198 с.; Мельни-
ченко В.Ю. Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло
Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь). – М.: ОЛМА Медіа Групп,
2010. – 672 с.; Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої
200-літтю з дня народження видатного вченого-енциклопедиста
Михайла Максимовича (1804–1873) та дню міста Канева: (1 жовтня
2004 р.): [збірник] / [редкол.: В.І. Тулін (голова) та ін.]. – Канів: ун-т
ім. Б. Хмельницького, 2004. – 154 с.; Острянин Д.Х. Світогляд
М.О. Максимовича. – К., 1960. – 163 с.; Бойко Н.І. Михайло Макси-
мович – навіки з рідним краєм. – Черкаси: Видавець О.Ю. Вовчок,
2004. – 248 с. та ін.
5 Цертелев Н. О народных стихотворениях (письмо к г-ну Макси-
мовичу) // Вестник Европы. – 1827. – № 12. – С. 270–277.
6 Фесенко О.П. Эпистолярий: жанр, стиль, дискурс / О.П. Фесенко //
Вестник Челябинского государственного университета. Сер.: Филоло-
гия. Искусствоведение. – 2008. – № 23 (124). – Вып. 24. – С. 132.
7 Там само – С. 140.
8 Мельниченко В.Ю. Українська душа Москви (Михайло Макси-
мович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь). – М.:
ОЛМА Медіа Групп, 2010. – С. 28.
9 Бессонов П.А. Князь Николай Андреевич Цертелев (Эпизод из
истории русской литературы и педагогической деятельности на протя-
жении полувека) [монография] // РГАЛИ. – Ф. 2866. – Оп. 2. – Д. 7. –
Л. 130.
10 Цертелев Н. О народных стихотворениях (письмо к г-ну Макси-
мовичу) // Вестник Европы. – 1827. – № 12. – С. 272.
11 Там само.
12 Там само. – С. 273
13 Максимович. М. О правописании Малороссийского языка (Пись-
мо к Основьяненко) // Киевлянин. – 1842. – К. 2. – С. 154.
14 Цертелев Н.А. «Грамматика Малороссийского наречия» А. Пав-
ловского // Сын Отечества. – 1818. – № 23. – С. 147–151.
15 Цертелев Н.А. Замечания на вторую часть «Опытов» Востокова о
русском стихосложении // Сын отечества, 1818, ч. 49, с. 241–256; Цер-
телев Н.А. Взгляд на старинные русские сказки и песни // Сын оте-
чества, 1820, ч. 59. – № 6, с. 240–251 и ч. 60. – № 7, с. 3–10; Цертелев Н.А.
64
О стихосложении старинных русских песен. Письмо к Остолопову //
Сын отечества, 1820, ч. 63. – № 27. – С. 3–15.
16 Бессонов П.А. … // РГАЛИ. – Ф. 2866. – Оп. 2. – Д. 7. – Л. 130 об.
17 Максимович М.А. Малороссийские песни, изданные М. Макси-
мовичем. – М.: В Тип. Августа Семена, 1827. – С. 40.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95238 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T06:00:37Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Суздаль, М. 2016-02-18T16:28:50Z 2016-02-18T16:28:50Z 2013 Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва / М. Суздаль // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 54-64. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95238 94(477):378.4(477) У статті зроблено спробу проаналізувати мотиви, зміст, культурно-історичне значення епістолярного дискурсу М. Максимовича та М. Цертелєва. Публікуються невидані листи М. Максимовича. The article presents the attempt to analyze motifs, content, cultural and historical meaning of the epistolary discourse of M. Maksymovych and M. Tsertelev. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Біоісторіографія Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва Epistolary discourse of M. Maksymovych and M. Tsertelev Article published earlier |
| spellingShingle | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва Суздаль, М. Біоісторіографія |
| title | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва |
| title_alt | Epistolary discourse of M. Maksymovych and M. Tsertelev |
| title_full | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва |
| title_fullStr | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва |
| title_full_unstemmed | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва |
| title_short | Епістолярний дискурс М. Максимовича та М. Цертелєва |
| title_sort | епістолярний дискурс м. максимовича та м. цертелєва |
| topic | Біоісторіографія |
| topic_facet | Біоісторіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95238 |
| work_keys_str_mv | AT suzdalʹm epístolârniidiskursmmaksimovičatamcertelêva AT suzdalʹm epistolarydiscourseofmmaksymovychandmtsertelev |