Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини
Стаття висвітлює науковий шлях відомого історика Миколи Костомарова у процесі створення ним історичного портрету Богдана Хмельницького, який став ключовим у його творчості. Основне джерело дослідження – епістолярій – глибоко і всебічно розкриває читачу наукову лабораторію М. Костомарова, становл...
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95239 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 65-92. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95239 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гончар, О. 2016-02-18T16:29:03Z 2016-02-18T16:29:03Z 2013 Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 65-92. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95239 930:Костомаров:[2-22:“Б.Хмельницький”] Стаття висвітлює науковий шлях відомого історика Миколи Костомарова у процесі створення ним історичного портрету Богдана Хмельницького, який став ключовим у його творчості. Основне джерело дослідження – епістолярій – глибоко і всебічно розкриває читачу наукову лабораторію М. Костомарова, становлення його світогляду, вплив соціокультурного оточення і т.д. The article highlights the scientific way known historian Nicholas Kostomarova in the creation of his historical portrait of Bohdan Khmelnytsky, who was the key to his work. The main source of research – correspondence – deeply and comprehensively reveals the science lab reader M. Kostomarov, the formation of his world, the impact of socio-cultural environment, etc. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Біоісторіографія Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини Comprehension Nikolai Kostomarov historical image of Bogdan Khmelnitsky in the light of epistolary heritage Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| spellingShingle |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини Гончар, О. Біоісторіографія |
| title_short |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| title_full |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| title_fullStr |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| title_full_unstemmed |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| title_sort |
осягнення миколою костомаровим історичного образу богдана хмельницького у світлі епістолярної спадщини |
| author |
Гончар, О. |
| author_facet |
Гончар, О. |
| topic |
Біоісторіографія |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| publishDate |
2013 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Історіографічні дослідження в Україні |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Comprehension Nikolai Kostomarov historical image of Bogdan Khmelnitsky in the light of epistolary heritage |
| description |
Стаття висвітлює науковий шлях відомого історика Миколи
Костомарова у процесі створення ним історичного портрету
Богдана Хмельницького, який став ключовим у його творчості.
Основне джерело дослідження – епістолярій – глибоко і всебічно розкриває читачу наукову лабораторію М. Костомарова,
становлення його світогляду, вплив соціокультурного оточення і т.д.
The article highlights the scientific way known historian Nicholas
Kostomarova in the creation of his historical portrait of Bohdan
Khmelnytsky, who was the key to his work. The main source of
research – correspondence – deeply and comprehensively reveals the
science lab reader M. Kostomarov, the formation of his world, the impact of socio-cultural environment, etc.
|
| issn |
XXXX-0023 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95239 |
| citation_txt |
Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епістолярної спадщини / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 65-92. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gončaro osâgnennâmikoloûkostomarovimístoričnogoobrazubogdanahmelʹnicʹkogousvítlíepístolârnoíspadŝini AT gončaro comprehensionnikolaikostomarovhistoricalimageofbogdankhmelnitskyinthelightofepistolaryheritage |
| first_indexed |
2025-11-26T04:40:03Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:40:03Z |
| _version_ |
1850612194133147648 |
| fulltext |
65
УДК 930:Костомаров:[2-22:“Б.Хмельницький”]
Ольга Гончар
ОСЯГНЕННЯ МИКОЛОЮ
КОСТОМАРОВИМ ІСТОРИЧНОГО ОБРАЗУ
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО У СВІТЛІ
ЕПІСТОЛЯРНОЇ СПАДЩИНИ
Становлення української історичної науки важко осягнути
без належної оцінки ключових постатей її творців. До таких ми
відносимо Миколу Костомарова (1817–1885), видатного вчено-
го, спадщина якого і донині є не тільки науковим, але й духов-
ним надбанням нашого народу. Ще в 1891 р. відомий вчений і
громадський діяч О. Русов дав таку характеристику історику:
„Микола Іванович Костомаров був воістину одним з тих людей,
багато обдарованих природою, незвичайні здібності яких у по-
єднанні з такою самою працелюбністю при набутті знань дають
їм право бути тлумачами – для прийдешніх поколінь всіх часів і
народів – доль палко любимої ними батьківщини”1.
Творчість відомого історика ще за його життя викликала
бурхливу реакцію влади, суспільства, наукової спільноти. Нині
вона перебуває у колі інтересів науковців різних напрямів,
фольклористів, етнологів, літературознавців, археографів, полі-
тологів, істориків тощо. Склався цілий напрям – костомарово-
знавство, який нині стрімко розвивається, насамперед, у історіо-
графічному сенсі. Якщо брати до уваги проблемне поле кос-
томаровознавства, то „Богдан Хмельницкий” займає тут почесне
місце. І це цілком зрозуміло, адже ця книга – перше моно-
графічне дослідження М. Костомарова, що започаткувало нову
історіографічну традицію. У середині ХІХ століття історик
завдяки „Богдану Хмельницкому” здійснив справжній прорив.
Та й сьогодні неможливо уявити собі новітні студії з історії
України XVII ст. без звернення до твору М. Костомарова.
Вважаємо за потрібне зупинитися на окремих цікавих пи-
таннях, яких торкаються сучасні дослідник-костомаровознавці
66
стосовно монографії „Богдан Хмельницкий”. Насамперед візь-
мемо до уваги кілька студій О. Яся.
Автор твердить, що саме М. Костомарову належить поши-
рення монографічного напряму в історіографії 50–80-х рр.
ХІХ ст. Крім того, костомарівські монографії, починаючи від
„Богдана Хмельницкого”, значно ширші від окресленої теми, бо
висвітлюють не тільки саму історичну постаті, але й добу. При
всьому читач найчастіше не може в тексті знайти дослідницьких
узагальнень, а лише вгадати, так би мовити, між рядками при-
ховані коментарі. Таким чином, М. Костомаров надав розповіді
привабливості роману, за словами М. Максимовича. О. Ясь при-
ходить до висновку, що в монографічних студіях вченого від-
сутнє проблемне спрямування, хронологічні засади побудови
композиції твору, домінування наративу і т.д. Також і науковий
апарат історика особливий. Наприклад, у тому ж „Богдане
Хмельницком” вступ фактично відтворює історію всієї козач-
чини, відсутні висновки, переважають польські джерела та ко-
зацькі літописи, а от історико-правничі документи і диплома-
тичні акти здебільшого ігноруються. Подібні проблеми в тій чи
іншій мірі стосуються наступних монографій М. Костомарова.
Загалом О. Ясь констатує, що нововведення історика закрі-
пилося в історіографічній традиції кінця ХІХ ст. Домінування
романтичних складових у світогляді вченого відобразилися у
його монографічній творчості й обмежували його внутрішню
рефлексію. Все це призвело до різночитання його студій і роз-
біжності оцінок творчого спадку та його впливу на подальший
розвиток історичної науки взагалі. Особливо цікавим для нас є
співвідношення деякими дослідниками М. Костомарова з фран-
цузом О. Тьєррі або ж віднесення його творчості до початків
школи „Анналів” та історичної психології. Останнє для автора є
сумнівним, а для нас відкриває нові обрії осмислення образу
Костомарова-вченого2.
Продовжуючи аналіз монографії М. Костомарова „Богдан
Хмельницкий”, О. Ясь звертається до теми „історія як сюжет”3.
Насамперед дослідник акцентує, що історичні твори М. Косто-
марова користуються нині великою популярністю саме через те,
що через них автор веде своєрідний діалог з читачем. Численні
67
перевидання творчої спадщини вченого свідчать, що особливий
художній стиль Костомарова задовольняє вимогливого сучас-
ного читача не менше, ніж інтелектуальне середовище другої
половини ХІХ ст. Ще М. Грушевський критикував історика за
некритичне ставлення до джерельної бази, за описовий характер
монографічних студій. Слушним є зауваження, що нині така
характеристика не відповідає сучасним вимогам науки. Не мож-
на однозначно оцінювати спадщину Костомарова, оскільки вона
не відповідає жодним канонам і є унікальною. Враховуючи
особливості романтичного історіописання, необхідно виявити
інтуїтивні й чуттєві риси пера історика. Насамперед, слід
звернути увагу на сюжети Костомарова, які він обирав для
монографічних студій. Це найяскравіші історичні події і постаті,
що самі по собі викликали захоплення у автора. Надзвичайний
талант Костомарова, зокрема у зображенні образу Богдана
Хмельницького, і став причиною фантастичного успіху одно-
йменної монографії. І хоч праця мала численні недоліки і про-
рахунки, проте довгий час залишалася єдиним яскравим образом
гетьмана та унікальною науковою працею. Це, насамперед,
свідчить, що сюжет Микола Костомаров обрав вдало. Як відомо,
праця удосконалювалася протягом чверті століття, мала чотири
видання, спричинила полеміку в періодиці, але й досі зали-
шається значимою в українській історіографії. О. Ясь звертає на
це увагу і вважає, що попри доопрацювання, монографія зали-
шалася майже без змін. Очевидно, на у Костомарова це були
приватні причини. Насамперед, до монографій у вченого були
певні вимоги: ідея, єдність дії і явищ, послідовність і завер-
шеність сюжету, який необхідно оживити спогляданням, щоб
праця не була штучною4.
На нашу думку, даремно звинувачувати М. Костомарова у
недоліках, адже він у вступі наголосив, що монографія розра-
хована на широку аудиторію, а не на вузьке коло спеціалістів.
Тому для необізнаного читача він подає широке історичне тло
подій, що передують появі Богдана Хмельницького. Таким чи-
ном, Костомаров дозволяє читачу зануритися в епоху і відчути
себе учасником подій (історик насичує текст емоційністю, пере-
живаннями і великою кількістю художніх замальовок). Погод-
68
жуємося з О. Ясем, що разом з цим автору вдається показати
мінливість історичних подій, які відбувалися паралельно – це і
становище міщан, поведінку євреїв під час повстання, релігійні
перипетії. Звертаючись до емоційної сфери, історик передає
глибину переживань народу в ті часи і те, як козацтво поступово
перетворюється на рушійну силу перетворень. Отже, Микола
Костомаров – це майстер відображення історичного контексту.
Як історик-романтик він особливу увагу приділяє характерис-
тиці еволюції духу народу і його ідейного носія козацтва на чолі
з Богданом Хмельницьким.
Ще один важливий момент актуалізує О. Ясь у своїй праці.
М. Костомаров часто-густо, не задовольняючись інформацією з
джерел, використовує стилізацію, адаптуючи певні картини до
історичної доби, додає монологи і т.д. Для того, щоб наповнити
дослідження, історик сам не раз відвідував місця описуваних
подій, що наповнитися їх духом і самому вжитися у створювані
картини. Певна етнографічна практика була у М. Костомарова
на ранньому етапі його творчості, пізніше вона переросла в
інструмент стилізації минулого5.
Цікаво, як історик тримає читача постійно у полі зору.
Описуючи певні події, він робить своєрідні підказки, щоб
спрямувати читача у потрібне русло і допомогти йому зробити
правильні висновки. Одним словом, Костомаров поступово при-
мушує співпереживати описувані події, і це не залишає читача
байдужим. Змальовуючи образ Богдана Хмельницького, історик
робить його привабливим насамперед тому, що гетьман в його
інтерпретації, з одного боку, мудрий політичний діяч, видатний
військовий керівник, а з іншого – звичайна людина зі своїми
недоліками і непередбачуваністю. Таке поєднання зовнішніх і
внутрішніх чинників в особі історичного героя зберігається у
костомарівській характеристиці колективного героя – народу.
І це не дивно для романтичної історіографічної традиції.
Висновки О. Яся співзвучні з висновками інших його статей
про монографію „Богдан Хмельницький”. Сюжет праці оригі-
нальний, оскільки розроблений за авторською методикою, але
інструменти традиційні для романтичного історіописання.
Справа в тому, як автор їх використав, адже такою попу-
69
лярністю не користувався жодний історичний роман другої
половини ХІХ ст.
Продовжуючи дослідження згаданої монографії, О. Ясь тор-
кається іншої проблеми – конструкції часу у висвітленні
М. Костомарова. Його погляди дослідник вважає самобутніми,
не дивлячись на те, що вчений був представником романтизму в
українській історіографії. Насамперед, О. Ясь констатує, що
історик співвідносив будь-яке суспільство із традиційними тоді
періодами виникнення, розквіту та занепаду. Його стан зале-
жить від моральних і духовних засад, від боротьби ідей, які
відображаються у поведінці колективного героя – народу. До
таких засад Костомаров звертається досить часто у своїй працях.
Він поділяє історію на зовнішні і внутрішні складові і у
трактуванні історичного процесу надає переважу останнім. Так
званий „дух народу” у різноманітних проявах життях має поза-
часову цінність і стає в центрі історичного процесу. На думку О.
Яся, такі погляди М. Костомарова сформувалися під впливом
німецьких романтиків ще в період його харківських універ-
ситетських студій.
Крім роздвоєння на зовнішні і внутрішні чинники, М. Косто-
маров використовував і ще одну пару понять, таку як „старе-
нове”. Елементи одного й другого присутні в історичних студіях
про козацтво. Виділяючи дві фази розвитку козацтва (первісну й
заключну), Костомаров приходить до висновку: козацтво на
початку було репрезентантом бажань народу захиститися від
національного і релігійного гніту, а згодом перетворилося на
руйнівну силу суспільства. Схожі конструкції історик будує,
торкаючись історії давньої Русі. Там він бачить поєднання феде-
ралізму (удільності) і загальноруської єдності (єдинодержав-
ності) в устремліннях давньоруських земель. Згодом М. Косто-
маров вибудовує історичну схему розраду удільно-вічового
укладу Русі на збирання руських земель під владою Москви.
У культурі вчений розглядає поєднання візантійської скла-
дової та світської, язичницької. В період унії – боротьбу като-
лицизму і православ’я як протистояння старого і нового у
релігійному житті періоду Реформації. Так ми бачимо, що кон-
фронтація і взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників – це
70
звична схема історіописання для Миколи Костомарова, але вона
не має чіткості у часовому вимірі. Тут ми можемо заперечити
О. Ясю, адже історичні процеси не завжди можна чітко лока-
лізувати в часі, у Костомарова зазначені паралелі все-таки спів-
відносяться з певними історичними періодами, тому говорити
тут про розмитість, на нашу думку, занадто категорично.
Погоджуємося із твердження, що для Миколи Костомарова дух
народу – це „позачасове мірило вартості історії”6. Додамо лише,
що обравши за найбільшу наукову цінність внутрішнє життя
українського народу, вченому вдалося у живій, нехай місцями
художній формі, відтворити не тільки цілісність історичного
процесу, але й самобутність самого народу, його етнопсихо-
логічні якості. Не усвідомлюючи цього, вчений, на нашу думку,
все ж таки, був першопочатківцем в українській етнопсихології.
У темпоральному сенсі він бачив швидше не єдність часових
елементів, а їх співіснування і взаємодію (протистояння старого
і нового – це теж взаємодія, хоч і зі знаком мінус).
Отже, в результаті дослідження О. Ясь прийшов до наступ-
них висновків:
1) темпоральні елементи у розумінні Миколи Костомарова
представлені у вигляді ідей, які борються за превалювання над
колективним героєм. Вони репрезентовані як протистояння
масового і персонального героя;
2) народний дух – тотальне ірраціональне явище, яке рухає
історичний процес і є найвищим мірилом у романтичній системі
цінностей вченого;
3) Микола Костомаров визнає Божественне провидіння в
історії і внаслідок цього визначає справу історії як пошук
причин явищ, а не причини причин;
4) Певні канони в історіописанні вченого спрямовані голов-
ній меті – „проникнути в історичний час тієї чи іншої доби,
збагнути її якісний стан”7.
Досліджуючи українську романтичну історіографію та її
представників, О. Ясь називає Миколу Костомарова істориком-
художником ще в одній своїй праці, яка так і називається „Між
достовірним і уявним. Микола Костомаров як історик-худож-
ник”8. Підтверджуючи характеристику вченого-історика, дослід-
71
ник виявляє ще кілька особливостей історіописання Костома-
рова. Насамперед, він сповнений ідеєю романтизму, а тому
ніколи не оперує сухим фактажем, шукає джерельне підтверд-
ження. Так Костомаров з великою довірою ставився до давньо-
руського та козацького літописання і використовував його на
рівні з офіційними документами9.
Також у цій розвідці розписано і проаналізовано списки
джерел усіх прижиттєвих видань „Богдана Хмельницкого” і
проаналізовано їх кількість, структуру і зміни, які відбулися в
пізніших публікаціях монографії. Загалом дослідник прийшов
до висновку, що еволюція поглядів на джерела у М. Косто-
марова відбувалася досить повільно. Характеристику деяких
джерел історик помістив в „Актах Южной и Западной России”,
але вони мали вигляд особистого вибіркового уподобання.
У вченого взагалі було „історичне відчуття” в тлумаченні літо-
писів, які він використовував досить вільно, зрідка посилаючись
і нечітко оформляючи самі посилання. Таке ставлення до дже-
рел можна пояснити світоглядом історика, який шукав відомості
про внутрішній побут, думки, відчуття народу, тому М. Гру-
шевський назвав його антикваром-побутовцем10. О. Ясь у своїй
розвідці наводить думки С. Томашівського, М. Кордуби, які
називали М. Костомарова „безкритичним істориком” і по всьо-
му видно, що автор погоджується з такою характеристикою.
Дослідник актуалізує думку, що суперечності в історичних
дослідженнях М. Костомарова пов’язані з його характером.
Неврівноваженість – риса характеру, про яку говорили біль-
шість сучасників вченого11. Емоційність, мрійливість, неспо-
кійність, вередливість Миколи Костомарова допомагали йому
занурюватися в події, уявляти їх драматизм, захоплюватися
ними і не заважали відноситися до історії як до божества і
покласти на плаху науки все своє життя.
На нашу думку, порівняння історика з іноземними вченими-
романтиками не мають сенсу, оскільки його образ абсолютно
особливий, він не вписується ні в які межі.
Монографії М. Костомарова „Богдан Хмельницкий” присвя-
чена розвідка Ю. Пінчука, але вона торкається полеміки з
М. Максимовичем. Автор знаходить багато спільного між вче-
72
ними в плані творчості, але наголошує на постійних дискусіях.
Особливо це торкнулося згаданої монографії. Опираючись на
публіцистичні листи М. Максимовича, дослідник приходить до
висновку, що ця полеміка мала позитивні наслідки для істо-
ричної науки. Сама ж монографія відіграла величезну роль у
творенні української етнічної ідентичності12.
Як бачимо, аналіз монографії досить глибокий, враховуючи
вплив цього твору М. Костомарова на розвиток української істо-
ріографії в цілому. Тому наше звернення до цієї тематики без-
умовно актуальне. Але ми торкнемося інших аспектів, а саме: на
оригінальний джерельній основі розкриємо витоки дослідження
постаті Б. Хмельницького та тонкощі наукової лабораторії, про-
стежимо зміни у методології, а також визначимо вплив соціо-
культурного оточення тощо.
Так склалося, що історія козаччини стала однією з най-
улюбленіших тем студіювання М. Костомарова. Ще з дитинства
він пам’ятав українські народні пісні, що прославляли козаків як
мужніх захисників батьківщини і свого народу. Ставши на сте-
жину історика-антикварія, Костомаров зберіг любов до козаць-
кої історії протягом всього життя. У центр зору потрапляли не
тільки яскраві постаті, але й козацький рух як явище історії
українського народу. Історичними джерелами дослідження
улюбленого предмету для Костомарова слугували народні пісні,
думи, казки, легенди і т.д. І лише згодом вони поповнилися
безліччю архівних документів, які Костомаров збирав з неса-
мовитим завзяттям. Для того, щоб відчути дух середньовічної
історії, Микола Іванович здійснював наукові подорожі до па-
м’ятних місць, пов’язаних з тією чи іншими подіями. Будучи
надзвичайно захопленою і емоційною людиною, історик міг від-
образити сюжети на папері лише після комплексного аналізу
всього, що побачив, почув і прочитав.
Особливою у цьому напрямі є дослідження вченим постаті
Богдана Хмельницького та його епохи. Ми ставимо своїм за-
вданням проаналізувати процес підготовки М. Костомаровим
монографії “Богдан Хмельницкий”, пошук об’єктивності у ство-
ренні образу гетьмана як знакової постаті української середньо-
вічної історії на основі епістолярних джерел. Насамперед заува-
73
жимо, що праця писалася істориком майже три десятиліття і
вийшла у світ вперше у журнальній версії 1857 р. під назвою
“Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России”13.
Згодом вона тричі перевидавалася зі скороченою назвою
“Богдан Хмельницкий” (185914, 187015, 188416), пережила шквал
критики, але й досі є цінною для дослідників. Секрет попу-
лярності “Богдана Хмельницкого” полягає в тому, що М. Кос-
томарову вдалося репрезентувати власний неповторний історич-
ний портрет гетьмана на тлі епохальних для України історичних
подій.
Ідея написання історії епохи Б. Хмельницького виникла у
вченого у харківський період його життя. Перебуваючи у лавах
студентів Харківського університету, він весь свій вільний час
проводив за читанням історичної літератури. У “Автобиогра-
фии” він пише: “Мені хотілося знати долю всіх народів: не
менше цікавила мене і література з історичної точки зору”17.
Потрапивши у Кінбурнський драгунський полк, Костомаров
вперше мав нагоду працювати з архівними документами. Влітку
1835 р. він вивчав “козацькі папери” і підготував до друку
історичний нарис Острогозького слобідського полку з об’ємним
додатком важливих документів. Але під час роботи молодий
дослідник відчув нестачу знань і повернувся до Харкова, де
продовжив навчання в університеті. Заняття історією поступово
стало улюбленим. Майбутній вчений звернувся до вивчення
“народних пам’ятників”, а саме українських пісень за збірником
М. Максимовича, виданих 1827 р. та російських пісень Саха-
рова.
Але повернімося до кінця 30-х рр. ХІХ ст. Цей період життя
вченого докладно описано в автобіографічному дослідженні
В. Міхеєвої18. Авторка особливу увагу звертає на соціокуль-
турне оточення, яке вплинуло на формування наукового світо-
гляду молодого дослідника. Потрапивши у середовище харків-
ських романтиків, Микола Костомаров не залишився осторонь
українського національного відродження, яке стосувалося роз-
витку української мови, літератури, культури та історії і стрімко
поширювалося українськими теренами. В 1838 р. він позна-
йомився з Г. Квіткою, творчість якого допомогла засвоїти тон-
74
кощі української мови19. Згодом до нього потрапила “Запорож-
ская старина” І. Срезневського, яка дещо затьмарила гарячу
голову Костомарова вступними поясненнями автора. Невдовзі
через свого друга Амвросія Метлинського Микола Іванович
особисто познайомився з Ізмаїлом Івановичем. Костомаров кон-
статує, що зустріч з цією людиною дуже сильно вплинула на
формування стійкого інтересу до вивчення “малоросійської
народності”20.
Як свідчить листування М. Костомарова з І. Срезневським,
молодий дослідник повністю перебував під впливом останнього.
Він консультувався з досвідченим вченим, повідомляв йому про
наукові подорожі та архівні знахідки. Так, у листі від 6 лис-
топада 1841 р. Костомаров описує свою роботу над дисертацією,
наголошує на заглибленні в етнографічний матеріал, а також
звертається з проханням надіслати йому польські джерела21.
Паралельно з підготовкою першої дисертації Костомаров напи-
сав і трагедію “Переславська ніч”. Як він відзначав у своїй
“Автобиографии”, сюжет твору взятий з епохи Богдана Хмель-
ницького, а саме початку повстання. Але правдивості відобра-
ження подій завадило довір’я автора до “Истории Русов” Кони-
ського та “Запорожской старине” Срезневського, а також
ідеалізація подій під впливом творів Шиллера22. Ця ж думка
прослідковується і в листі до О. Корсуна, написаному значно
пізніше, у 1880-му році. Останній пропонував зробити переклад
драми на українську мову, але Костомаров не погоджувався,
тому що “воістину твір до крайності слабкий у всіх відношеннях
і притому фальшивий до глибини свого єства”. Він визнавав,
що, поклавшись на “Историю Русов” (називає її псевдо-істо-
рією), яка приписувалась Кониському, а також ще одним збір-
ником “псевдонародних творів”, як “Запорожская Старина”
Срезневського, зробив багато помилок. Взагалі, на думку Кос-
томарова, Срезневський наробив багато зла історії та етнографії;
до того ж у нього не вистачило мужності публічно визнати це.
Довірливість історика до згаданих джерел справила значний
негативний вплив на “Богдана Хмельницкого”, стала причиною
гострої критики фахівців. На схилі літ Костомаров адекватно
оцінював хиби своєї праці: “Мій Богдан Хмельницький очи-
75
щався-очищався від цього бруду, який потрапив туди в над-
лишку завдяки довір’ю до… вченості Срезневського і все таки
до цих пір після третього видання не зовсім очистився”23. Щоб
дійти до такої виваженої оцінки свого дослідження, Миколі
Івановичу знадобилося понад тридцяти років.
Ще в одному листі від 3 травня 1843 р. з поміткою “Ровно”
він описує свою подорож до Почаєва, Кременця, Берестечка і
повідомляє про зібрані ним матеріали по Богдану Хмельниць-
кому. І тут же Костомаров відмічає дивне свідчення невідомого
джерела про прийняття гетьманом магометанської віри. Ще в
одному з недатованих листів орієнтовно того ж періоду вчений
ділиться враженнями від розкопки курганів, згадує збір пере-
казів в Білогір’ї та інших місцевостях, де розкопки проводилися
за допомогою місцевих жителів24.
Докладніше ці події Костомаров описав в листах до свого
харківського приятеля, етнографа К. Сементовського. Так,
13 листопада 1844 р., він ділиться враженнями про збереження в
народі пам’яті про Хмельницького і його епоху. Існує величезна
кількість переказів, за одним з яких гетьман дозволив віддати
татарам жінок у полон. Татари на радощах бігали з мотузками за
жінками і дівчатами і викриками “Марушка! Марушка!”. Сам
Хмельницький був “великий гайдамака”, з нього й почався гай-
дамацький рух. Він п’ять років розоряв польські землі, а коли
козацтво повернулося проти нього, перепросив польського ко-
роля, впавши йому до ніг. Натомість польський король назвав
Хмельницького “свавольником”25. Далі Костомаров докладно
описує, як разом з місцевими жителями брав участь у розкопках
католицького костьолу, як збирав народні повір’я стосовно
козацької доби. За одним із них він дізнався, що в Берестечку на
місці битви на олтарі каплиці проявляється кров як мовчазний
свідок численних життів, відданих козаками у боротьбі. Кос-
томаров написав К. Сементовському одну із записаних весіль-
них пісень того періоду, знаючи інтерес останнього до україн-
ської етнографії.
З епістолярію М. Костомарова до І. Срезневського випливає,
що перший займався науковою роботою з великим ентузіазмом і
використовував будь-який слушний момент. Навіть тоді, коли
76
був зайнятий продажем свого маєтку в с. Юрасівці, кошти від
якого планував використати для свого перебування у Харкові,
Костомаров влаштувався працювати у місцеву бібліотеку і там
почав читати Карамзіна26.
У листі від 24 жовтня 1844 р. вчений докладно зупиняється
на новому виданні пам’яток давнини, де в одній із частин
розміщено багато листів Богдана Хмельницького, а в другій –
документів періоду до визвольної війни27. У третій частині він
сподівається побачити юридичні пам’ятки. Історик надзвичайно
радіє з того, що ще не видав свого “Богдана Хмельницкого” і
зможе використати ці матеріали28.
Надзвичайно цікавим для нашого дослідження є ще один
лист без точної дати (орієнтовно 1844 р.), в якому М. Кос-
томаров згадує, що 15 жовтня 1843 р., перебуваючи у І. Срез-
невського вдома, прийняв остаточне рішення про написання
праці “Богдан Хмельницкий” (виділ. – О.Г.). Робота почалася в
Рівному, але, попрацювавши з джерелами, він зрозумів, що в
історичних дослідженнях не можна досконало вивчити певний
період, не знаючи особливостей всього історичного процесу.
Тому історик приступив до опанування походження Русі, щоб
зрозуміти історію XVII ст.29 Вираз „остаточне рішення” перед-
бачає, що робота розпочалася значно раніше.
У цей період М. Костомаров спілкувався з перекладачем,
меценатом і видавцем альманаху “Молодик”, який виходив в
Харкові, І. Бецьким. Останній пропонував досліднику опублі-
кувати опис міста Харкова. В листі від 1 серпня 1844 р. молодий
дослідник повідомляє про свою готовність до співробітництва з
виданням, але опис Харкова не готовий через недостатність
матеріалу. Тому, на його думку, від задуму краще відмовитися,
щоб “не будувати повітряних башт”30. На даний момент він
погоджується подати до друку декілька казок і пісень з історії
Хмельницького, яким впритул займається на даний момент.
Зібраний ним матеріал настільки об’ємний, що може не підійти
для “Молодика”. Крім того Костомаров пропонує декілька ці-
кавих історичних пам’яток про Україну та інших документів (на
вибір видавця).
Про наукові пошуки 1842–1846 рр. дізнаємося з листування
вченого з К. Сементовським. Спочатку М. Костомаров пише про
77
етнографічні заняття у листі від 6 липня 1842 р.: “Велика справа –
провінція і для літератури і для етнографії: дарма сміються над
провінцією. Провінція може слугувати джерелом для пізнання
народності” (підкр. – О.Г.). Далі він резюмує, що займаючись
літературою і етнографією, все ж таки мріє про німецькі іде-
али31. А 25 березня 1844 р. з радістю повідомляє про зміни у
роботі про Богдана Хмельницького, а саме аналіз двох-трьох
нових монографій. Взагалі, вчений не поспішає видавати працю,
працює поступово, збирається відвідати місця козацьких битв
під Збаражем і Зборовом. “Але може зачекати видавати Хмель-
ницького, поки ми не приєднаємо до Російської імперії Га-
лицьке князівство?” – з гумором пише Костомаров32.
Наступний відомий нам лист історик пише вже з Києва
26 вересня 1846 р., де ділиться враженнями від знайомства з
українським літописом, списаним з Діаріуша Самійла Зорки,
який був писарем при Богдані Хмельницькому. Джерело потра-
пило до Костомарова від Археографічної комісії, воно містить
безліч нових відомостей, тому планує видати його з перекладом,
а вже згодом опублікувати і “Богдана Хмельницкого”, якого
тепер Сементовський не впізнає. Дослідник настільки захопле-
ний справою, що не може стримати своїх емоцій: “Ось скарб
днів моїх, який приносить мені більше насолоди, ніж могла б
принести молода дружина”33.
Величезний вплив на пошуки Костомаровим об’єктивного
образу Богдана Хмельницького справило знайомство і подальше
спілкування (в т.ч. й листовне) з “ветераном науки” М. Макси-
мовичем. Як було зазначено вище, ще у студентські роки
Костомаров познайомився зі збірником українських пісень
М. Максимовича і лише 1844 р. особисто познайомився з ним за
ініціативи П. Куліша. З серпня наступного року вони досить
часто спілкувалися, і дружні зустрічі не припинялися після того,
як Максимович завершив професорську діяльність і переїхав на
хутір поблизу Золотоноші (нині смт. Золотоноша Черкаської
обл.). Останній бував у Костомарова, коли той жив у Києві.
Молодий дослідник довіряв поважному вченому свої перші під-
ходи до репрезентації епохи Богдана Хмельницького. Напри-
кінці 1845 – на початку 1846 рр. історик підготував вступ до
78
історії Богдана Хмельницького і прочитав його Максимовичу.
Пізніше у листі до М. Погодіна той згадував: “Із задоволенням
згадую той вечір у п. Костомарова на початку 1846 р. на Ста-
рому Києві, коли він прочитав мені тільки що написаний ним
вступ до історії Богдана Хмельницького”34.
Допомогу в дослідженнях вченому надавав і П. Куліш.
Наприклад, у листі від 2 травня 1846 р. останній пише, що
7 березня вислав виписки з Літопису Величка та прочитаний
ним перший розділ “Богдана Хмельницкого” разом зі своїми
зауваженнями35. На жаль, згаданий лист від 7 березня не збе-
рігся, тому ми не можемо дізнатися, якими були ці зауваження.
Але плідна співпраця з колегами у підготовці монографії
перервана була ув’язненням М. Костомарова і засланням, хоча
осмислення образу українського гетьмана продовжувалася і в
місті Саратові. Єдиним засобом, який зв’язував Костомарова з
тими, хто міг надсилати необхідні йому архівні матеріали, було
листування. Так, наприклад, з листів М. Костомарова до Осипа
Бодянського дізнаємося, що у 1849 р. Микола Іванович плідно
працював над українською історією і точно визначився із за-
вданням “присвятити себе систематичному викладу її”. У зв’яз-
ку з неможливістю продовжувати свою працю без необхідних
джерел, історик просить О. Бодянського (до речі, заочно зна-
йомого) про пересилання тих, які можна виписати. Також з
цього послання дізнаємося про те, що у тому ж таки 1849 р.
Костомаров вже написав “Историю Южной Руси” від повстання
Богдана Хмельницького до Переяславського договору36.
Але найбільше доопрацьований “Богдан Хмельницкий” саме
після 1859 р. Про це свідчить лист М. Костомарова до М. Мак-
симовича від 2 серпня 1859 р., де історик повідомляє про свої
наукові пошуки, про особливу насолоду в дослідженнях щодо
Хмельницького37. Крім того, він дякує Максимовичу за розбір
його твору, який є викликом до поєдинку. Принагідно зазна-
чимо, що цілком погоджуємося з О. Ясем у твердженні тен-
денційності думок І. Крип’якевича, який вважав, що основна
робота над образом йшла у 1848-1859 рр., коли молодому
Костомарову “без відповідного досвіду, без основних джерел
легше було йому подати саму лише компіляцію подій, як
79
вдуматися в них і давати загальнішу синтезу, пізніше, при
дальших виданнях вже мабуть не почував в собі енергії пере-
роблювати цей великий твір”38.
Праця М. Костомарова “Богдан Хмельницкий” стала справж-
ньою визначною подією в історіографічному процесі кінця
50-х рр. ХІХ ст. Вона викликала гостру полеміку на сторінках
періодичних видань. Зокрема, М. Максимович написав “Письма
о Богдане Хмельницком” до М. Погодіна і опублікував їх у
часописі “Украинец”39. В них прозвучала гостра критика Кос-
томарова за вибіркове використання та некритичне ставлення до
джерел, а також деякі суттєві прогалини у висвітленні подій та
перекручення фактів. У відповідь вчений написав “Объясне-
ние”40. У цій же газеті Максимович розмістив статтю “В ответ
на объяснение г. Костомарова”41 і ще один лист до М. Пого-
діна42. М. Костомаров теж не змовчав і опублікував “Ответ
г. Максимовичу”43, на який отримав відповідь44. За період з
листопада по грудень 1860 р. Максимович опублікував ще
13 листів до М. Костомарова, де він торкається “Объяснения”.
Ми не маємо на меті проаналізувати всі згадані статті, оскільки
це виходить за межі нашого дослідження. Зазначимо лише, що
Костомаров не образився за конструктивну критику на М. Мак-
симовича. Натомість він з новим запалом вдався до пошуку
нових джерел, що привело його до Публічної бібліотеки у
Петербурзі.
Ось що М. Костомаров писав з цього приводу у листі до
Д. Мордовцева: “Максимович обробив мене в “Украинце”, але я
не збираюсь йому відповідати і відіб’юсь з допомогою Божою і
публічної бібліотеки. Тут, тобто в публічній бібліотеці, я зна-
йшов надзвичайні рукописні багатства про Хмельницького, так
що третє видання вийде зовсім в іншому вигляді. Взагалі про
Малоросію джерел провалля нових. Керуючись тільки друко-
ваними, я випустив з виду писемні. Про Уманську різню хоч
лопатою греби. Про епоху Хмельницького дуже багато, так що
вся історія України уявляється в іншому вигляді”45.
Самому ж М. Максимовичу історик так відповідав у зага-
даному вже листі від 2 серпня 1859 р.: “Якщо я не висловлюю
своїх понять про те, як розуміло або зображувало такі-то події те
80
чи інше джерело, то з цього не випливає те, що я користувався
ними без критики. Критика залишалася в моєму портфелі, бо я
не хотів видавати критичних досліджень… бажав би я, аби ці
шановні судді російської літератури, які так олімпійськи про-
голошують наді мною вирок, довели мені, без вашої допомоги,
що я користувався без будь-якої критики польськими джере-
лами, яких вони і в руках не тримали”. Спосіб передачі тієї чи
іншої події залежить від використаних джерел і враження, яке
вони справили на історика. На думку Костомарова, ніхто не
може прямо довести хибність погляду вченого, а особливо
критики, що немов хижаки, накинулись на нього. Вони і близько
не знайомі з джерелами, але використовуючи погляд Макси-
мовича на проблему, намагаються розтоптати історика46. Зі
змісту листа зрозуміло, що М. Костомарову не до душі були
журнальні і газетні поєдинки, які приносять мало користі для
науки.
Що ж стосується розширення джерельної бази дослідження,
то тут Костомаров використовував будь-яку слушну нагоду,
зокрема звертався до знайомих, як-от, наприклад, О. Бодян-
ського. 22 серпня 1846 р. він написав листа Осипу Максимо-
вичу, в якому йдеться про Літопис Самовидця, який Бодянський
мав намір опублікувати у “Чтениях”. М. Костомаров висловлює
припущення, що авторство документа належить стародубському
судді Романовському, який був очевидцем подій епохи Хмель-
ницького. Це припущення основується на свідченнях “Літопису
Грабянки”47.
30 серпня 1849 р. Костомаров пише ще одного листа
Бодянському, в якому йдеться про літопис О. Рігельмана. Не
маючи можливості читати “Чтения”, Костомаров дає коротку
характеристику відомому йому літопису під назвою “История
Малороссийская или повествование о козаках вообще и прочее”.
Зокрема, історик підкреслює, що літопис закінчується радою, на
якій І. Виговський був обраний гетьманом. Перші події, пов’я-
зані з Хмельницьким, описані до дрібниць, але пропущено
Пиляву, Збараж, Зборов, Берестечко, Молдавський похід. Крім
того, виписані договори, царські грамоти, хід війни Росії з
Польщею аж до смерті Богдана Хмельницького. На думку
81
Костомарова, автор користувався працями В. Татищева, “Сино-
писом”, “Степенной книгой”, “Ядром Российской истории” та
літописами Самовидця і Грабянки, не знаючи їх авторів.
М. Костомаров пропонує до друку ще кілька пам’яток,
зокрема з історії Слобідських полків та збірки українською
мовою, куди входить невеличкий твір, схожий на “Літопис
Грабянки”. Далі історик повідомляє, що вже пройшло кілька
років, коли він остаточно вирішив присвятити себе систе-
матичному викладу історії України, але перебуваючи у Саратові
не може слідкувати за виданням нових джерел. Тому зверта-
ється до О. Бодянського з проханням надсилати такі, коли вони
будуть опубліковані в “Чтениях”. “В нинішній час, – пише
Костомаров, – “Історія Південної Русі” у мене готова від
повстання Хмельницького до Переяславського договору, але
мені потрібні були б Грондський, Коховський, Пасторий,
“Wojna domowa” Twardowskiego для перевірки та розміщення
цитат: цими джерелами я користувався з університетської
бібліотеки… Якщо б Ви були добрі, щоб прислати їх до мене…,
то тим подали б мені можливість продовжувати трудитися для
вітчизняної історії і, може бути, принести хоч малу, за моїми
здібностями, їй користь”48.
На жаль, відповіді О. Бодянського нам невідомі. Але з листа
М. Костомарова від 22 червня 1856 р. дізнаємося, що на той час
ним було зібрано майже всі джерела з історії України, окрім
“Рубана”49. Історик просить надіслати літопис в Саратов, де він
закінчував підготовку до друку в часописі “Русский вестник”
статті, яка включала перелік, історію джерел з визначенням їх
змісту, спільних і відмінних рис, степені вірогідності, інфор-
мацію про авторів, тон, мову і склад джерела. Як бачимо, мова
йде про серйозну синтетичну джерелознавчу працю з історії
України, яка, безумовно, стала б помітною подією в історіо-
графічному дискурсі того часу. На жаль, доля праці нам неві-
дома. З цього ж листа випливає, що Бодянський позитивно
відгукувався на прохання Костомарова і допомагав йому
ефективно продовжувати дослідження з історії України50.
Підготувавши до видання працю “Богдан Хмельницкий и
возвращение Южной Руси к России”, історик мав отримати
82
дозвіл цензури. 1 березня 1856 р. твір потрапив до рук цензора
А. Фрейнганга, який “знущався” над ним більше півроку.
М. Костомаров дуже нервував, тому звернувся по допомогу до
журналу “Отечественные записки”, де редактором був А. Кра-
євський. У листі від 1 жовтня того ж року історик пише: “Будьте
добрі й милостиві до мого нещасного Богдана Хмельницького:
врятуйте його від фрейгангівського полону. У мене один тільки
примірник цього твору, і тому, признаюсь, я сильно боюся за
його цілісність в руках такого доброго приятеля, як Андрій
Іванович Фрейнганг. У мене немає терпіння Василя Кория-
товича, немає, до того ж, і здоров’я його, щоб знову писати
свою історію, котра коштувала мені багатьох років. В “Русском
Вестнике” з’являються такі статті, при яких мій Хмельницький
має… право пройти у цензурні ворота. Будьте добрі, Андрію
Олексійовичу, припиніть митарства бідного гетьмана. Вірогідно,
І. Лажечников не піддасть його такій участі, яка припала цьому
прекрасному козаку в кігтях добродійливого і мирного герн-
гутера”51. А. Краєвський позитивно відгукнувся на прохання
М. Костомарова, і праця публікувалася в журналі протягом
всього 1857 р.52
Але на цьому робота не припинялася. Можливість відшукати
нові джерела епохи Хмельницького у М. Костомарова з’явилася
у період його діяльності в Київській археографічній комісії. Так,
7 червня 1861 р. він пише листа до А. Норова в Москву з
проханням надати Комісії малоросійські справи з 1616 по
1637 рр. та польські справи 1667 р., оскільки їх необхідно швид-
ко переписувати для видання. Потрапивши до архіву Мініс-
терства закордонних справ, вчений був у захваті: “Очі розбі-
гаються при погляді на одні заголовки в каталозі. Скільки
невиданих, майже незачеплених скарбів! Не можна жалітися на
бідність нашої історії XVI–XVII століть, потрібно жаліти про те,
які ми ліниві. В крайньому випадку хоч тепер досить ховати
наші джерела під дванадцятьма замками, а вони ховаються тут
від прискіпливого погляду ніби середньовічна магія”. Вчений
пропонує відкрити доступ до джерел всім бажаючим, а не тільки
п. Соловйову, якому справи видаються додому. Археографічна
комісія має на меті відкрити доступ до джерел у друкованому
83
варіанті. М. Костомаров готовий віддати на цю справу власні
кошти, виручені від публічних лекцій про І. Виговського та
історію України після Виговського. Для здійснення задумів
дослідник просить дозволу на безперешкодне користування
архівом53.
Дещо пізніше, 23 грудня 1861 р. М. Костомаров розповідає
про свої здобутки А. Краєвському: “Минулого року п. Макси-
мович викривав мене в деяких помилках, що закралися в мій
твір “Богдан Хмельницкий” та надрукував свої зауваження в
Санкт-Петербурзьких Відомостях. Я спорив проти нього теж.
Але тепер, займаючись справами Малоросійського Приказу, я
побачив, що більшість зауважень п. Максимовича справедливі, і
прошу Вас, прискорте друкування в Санкт-Петербурзьких Відо-
мостях пояснення, в якому я приношу повинну”54.
Подібне співробітництво М. Костомарова з колегами, друзя-
ми і просто знайомими, яким він читав “Богдана Хмельниц-
кого”, консультувався, обмінювався джерелами, продовжува-
лося протягом кількох десятиліть. Ця тема хвилювала його до
останніх днів життя. Підтвердження цьому знаходимо у лис-
туванні вченого з О. Лазаревським у 70-х рр. ХІХ ст. 15 січня
1872 р. останній звернувся до М. Костомарова, як члена Архео-
графічної комісії, з проханням надрукувати збірник українських
актів XVI–XVIII cт., знайдених в Полтавських та Чернігівських
архівах. Навесні 1872 р. М. Костомаров відповів, що Комісія
розгляне акти XVII ст. включно до Скоропадського, і ті, які
будуть визнані готовими до друку, опублікує, а інші поверне.
Крім того, він повідомляє про свої наукові заняття, а саме
розробку історії Дорошенка. Цікавим видається нам висновок,
до якого М. Костомаров прийшов на той момент. Визнаючи
величезну роль Б. Хмельницького у національно-визвольній
боротьбі українського народу, історик констатує, що після Геть-
мана історія українського народу розпадається на дві частини.
Половина народу залишається з вірою у провідну роль козацтва,
інша частина, втративши віру у можливість досягнення соці-
альної рівноправності, тікає на схід і південь, де шукає козаць-
кої волі. Пояснення історик хоче знайти не тільки в актах, але й
народній творчості55. Далі листування переривається на п’ять
84
років. У листі від 23 вересня 1877 р. знову продовжується тема
Б. Хмельницького. М. Костомаров пише: “Не могли б на основі
відомих Вам даних пояснити: в одному акті мін-ва юстиції
1675 р. зазначається в числі корсунських міщан… Степанко,
пасинок гетьмана Богдана Хмельницького, посланий раніше від
Дорошенка до польського короля? Яка з трьох дружин Хмель-
ницького була вдова з трьома дітьми від першого чоловіка?”56.
13 грудня 1882 р. Костомаров отримав листа від М. Буцилли,
співробітника Московського архіву Міністерства закордонних
справ57. Як видно із змісту послання, перший звернувся по
допомогу до М. Буцилли після знайомства з дисертаційним
дослідженням П. Буцинського про Богдана Хмельницького.
Звичайно, у Костомарова були деякі зауваження. Для впевне-
ності у своїй правоті йому потрібно було перевірити один
епізод, описаний у розвідці, про відправлення Желябузького до
князя Ракочія. М. Буцилла в стислі терміни (один день) виконав
прохання Костомарова, про що повідомив листом. Зокрема, він
пише, що переданий істориком зміст абсолютно співпадає з
документами Угорських (Семиградських справ), де зберігається
статейний список Желябузького. Єдиним зауваженням є те, що
П. Буцинський називає список щоденником. Насправді ж у
статейному списку день за днем описано подорож Желябузь-
кого, його переговори з козаками і дивні дії Юрія та Богдана
Хмельницьких по відношенню до посла російського царя
Олексія Михайловича. Також у справі є відписки Желябузького
до царя. Крім того М. Буцилла обіцяє вислати до Петербурга
згадані справи найближчим часом після отримання листа від
Археографічної комісії.
Як випливає з наступного листа, доручення М. Костомарова
було виконане Буциллою у стислий термін, оскільки 24 березня
1883 р. Микола Іванович звернувся до В. Антоновича з про-
ханням написати рекомендацію для захисту вищезгаданої дисер-
тації. Докладно проаналізувавши дослідження П. Буцинського,
звіривши архівні дані, він виявив деякі недоліки, які у порів-
нянні з нововведеними до наукового обігу документами, значно
підвищують значення праці для дослідження епохи Богдана
Хмельницького58.
85
У листі від 7 березня того року М. Костомаров надіслав
В. Антоновичу свої праці “Руина” і “Мазепа”, очікуючи неупе-
редженої оцінки. “Розбір Ваш був би для мене тим бажанішим,
що, займаючись взагалі поправками своїх творів, з метою
видати їх знову (Богд. Хмельницький уже віддається у друк
4-им виданням), я б скористався Вашими уроками,” – пише
історик59.
Місяцем раніше А. Костомарова у листі до Д. Мордовцева
так писала про несамовиту працю чоловіка: “…Багато працює
над поправкою “Богдана Хмельницкого” до нового видання і
навіть кілька днів підряд їздив в публічну бібліотеку, де пра-
цював з 10 годин ранку до 4 годин після полудня”60. На перший
погляд, немає нічого дивного в такому режимі роботи, але тут
потрібно враховувати, що у 1883 р. М. Костомаров був уже
тяжко хворим, і для улюбленої праці він використовував короткі
моменти, коли почував себе краще. Сам вчений надзвичайно
радів можливості повернутися у знайоме бібліотечне лоно:
“Я переправляю свого “Богдана Хмельницкого”, і з цією метою,
кожен майже день, їжджу до публічної бібліотеки, де, слава
Богу, я минулим комфортом прилаштувався в історичній залі.
Але ось очі мої не дають мені можливості займатися так, як то
бувало в минулі блаженні роки. О, юність, юність! С яким
сумом згадаєш собі про тебе в старості!”61.
Навіть в останній рік свого життя М. Костомаров не залишає
улюбленого заняття, пов’язаного з історією Богдана Хмель-
ницького. Так, перебуваючи на лікуванні в селі Дідівцях, він
20 травня 1884 р. написав листа до В. Беренштама, в якому
просить допомоги виправити недоліки редакції часопису “Рус-
ская мысль”, яка в публікації статті “Историческое значение
народного поэтического южнорусского творчества” зробила
пропуск суттєвої частини. Щоб виправити ситуацію, необхідно
знайти три зошити на квартирі в Петербурзі, один з яких і
містить пропущені думи й пісні епохи Хмельницького. М. Кос-
томаров просить В. Беренштама скласти всі частини в потріб-
ному по змісту порядку і передати П. Житецькому62.
Окрему частину епістолярної спадщини стосовно постаті
Богдана Хмельницького і подій тієї епохи становлять листи з
86
відгуками про монографію. Як тільки вона вперше вийшла з
друку, одразу викликала не тільки шквал критики, а й рівно-
цінний йому потік схвальних відгуків.
Наприклад, 19 жовтня 1857 р. у листі до М. Лазаревського
Т. Шевченко відзначав, що із запалом читає “Богдана Хмель-
ницкого”: “От вжарив книгу, оце так!”63. Крім того, він зробив
запис у своєму “Щоденнику”: “Після обіду, як і до обіду, лежав і
читав “Богдана Хмельницкого” Костомарова. Прекрасна книга,
яка цілком відображає цього геніального бунтівника. Повчальна,
настановча книга! Історична література сильно просунулась впе-
ред напротязі останнього десятиліття”64.
У листі до В. Ламанського від 21 січня 1858 р. М. Косто-
маров пише: “Ви балуєте моє авторське самолюбство похвалами
моєму Богдану і особливо звісткою, що Ваша матінка і сестра
читають його з захопленням; передайте їм хоч частку того
задоволення, яке залишає в мені їх прихильна увага до моє
праці. Я маю намір його видати, але тільки скінчивши, а саме
довівши до Мазепи, і назву “Руина”, як в народі називається ця
епоха половини XVII століття. Затримка за Бодянським, коли
він видасть справи, які відносяться до Малоросії і зберігаються
в Архіві Закордонних Справ”65.
Надзвичайно резонансною була поява “Богдана Хмельниц-
кого” у Галичині. У листуванні багатьох західноукраїнських
діячів трапляються згадки про цю книгу. Так, О. Партицький
писав, що друкуючи твори про історію українську і слов’янську
історію, належне місце необхідно відводити статтям М. Косто-
марова і його монографії “Богдан Хмельницкий” 66.
У багатьох інших листах трапляються згадки про праці
Костомарова, в т.ч. й монографії, які нелегко знайти в книгарнях
і бібліотеках, а до них потрібно звертатися, як до підручників67.
Так, Осип Барвінський у листі до свого брата Олександра від
1 січня 1870 р. радить купити третє видання “Богдана Хмель-
ницкого” і перекласти звідти інформацію про битву під Збара-
жем і Зборовом, маючи на увазі джерельну цінність праці68.
О. Терлецький у листі до М. Бучинського від 14 січня 1867 р.
просить вислати йому “Богдана Хмельницкого” М. Косто-
марова69.
87
Дуже швидко монографія стала бестселером на Галичині.
Тому галичани зверталися до українських діячів в Російській
імперії для обміну літературою. Так, О. Русов писав до М. Бу-
чинського 15 вересня 1871 р. з Києва, що готовий надіслати для
продажу І–ІІІ томи “Богдана Хмельницкого”70.
За рік до смерті М. Костомаров вийшло останнє, четверте
видання “Богдана Хмельницкого” (1884). Воно підсумувало всю
проведену істориком роботу по очищенню “свого Богдана”.
Згадки про підготовку четвертого видання трапляються у лис-
туванні М. Костомарова побіжно, зокрема, у листах до І. Палім-
псестова, С. Шубинського, Д. Мордовцева та ін. На думку
Ю. Пінчука, останнє трьохтомне видання стало найкращим сис-
тематичним нарисом “історії козацтва у вказаний період його
існування” і значно відрізнялося від усіх попередніх розши-
ренням джерельної бази, доповненнями і поправками і очи-
щенням “від випадкових подій і тих фантастичних наростів,
якими вона була поцяткована завдяки вигадкам окремих літо-
писців”71. Працю, без сумніву, можна назвати стрижнем твор-
чості історика і знаковою в українській історіографії ХІХ ст.
Листування розкриває нам особливості творчої лабораторії
історика у роботі над “Богданом Хмельницким” – це збирання
та обробка джерел, стилізація їх свідчень, спираючись на етно-
графічний (на початковому етапі – фольклорний) матеріал.
Відтворення подій в монографії побудоване на основі синтезу
власних вражень дослідника, які викликані вживанням його в
образ народу та його провідника на тлі української історії
XVII ст. Якщо взяти до уваги, що „історія – це інтерпретаційний
виклад минулого в культурних орієнтирних рамках теперіш-
нього”72, то костомарівський образ Богдана Хмельницького – це
витвір історичної свідомості автора. Для ХІХ ст. він цілком
адекватний, але разом з тим й неповторний і новаторський, як
сам його творець. У багаторічній роботі над монографією ми
бачимо надзвичайну працездатність та повну відданість вченого
історичній науці. Недоліки та хиби, а особливо, її переваги у
порівнянні з типовими працями того часу – все це є відоб-
раженням характеру дослідника, його непересічності та особ-
88
ливого статусу в українській історіографії ХІХ століття. Це
яскраво ілюструє епістолярій вченого.
———————
1 Русов А. По поводу автобиографии Н.И. Костомарова // Харьков-
ский сборник. – 1891. – Вып. 5. – С. 1.
2 Ясь О. Монографічні студії в українській історіографії другої
половини ХІХ ст. // Історіографічні дослідження в Україні // Відп. ред.
Ю.А. Пінчук. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2004. – Вип. 14. –
С. 365–404.
3 Його ж. Історія як сюжет. Представлення образу Богдана Хмель-
ницького в однойменній монографії М.І. Костомарова // Український
історичний журнал. – 2007. – № 2. – С. 89–106.
4 Там само. – С. 92.
5 Там само. – С. 95.
6 Ясь О. Конструкція часу в історіописанні Миколи Костомарова //
Україна у Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця
XVIII ст.). – Вип. 5. – К: Інститут історії України НАН України, 2005. –
С. 512–530.
7 Там само. – С. 527.
8 Його ж. Між достовірним і уявним. Микола Костомаров як
історик-художник // Український археографічний щорічник / НАН
України. Археографічна комісія, Інститут української археографії та
джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – Вип. 15. – К.: Український
письменник, 2010. – С. 232–250.
9 Там само. – С. 233.
10 Там само. – С. 237–238.
11 Там само. – С. 246.
12 Пінчук Ю. Полеміка між Михайлом Максимовичем і Миколою
Костомаровим з приводу монографії „Богдан Хмельницкий” // Історіо-
графічні дослідження в Україні / Відп. ред. Ю.А. Пінчук. – К.: НАН
України. Ін-т історії України, 2005. – Вип. 16. – С. 60–72.
13 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси
к России // Отечественные записки. – 1857. – Т. 110. – Кн. 1. – С. 200–
290; Кн. 2. – С. 515–575; Т. 111. – Кн. 3. – С. 207–264; Кн. 4. – С. 529–
574; Т. 112. – Кн. 5. – С. 323–376; Кн. 6. – С. 377–424; Т. 113. – Кн. 7. –
С. 1–50; Кн. 8. – С. 315–358.
89
14 Костомаров Н. Богдан Хмельницкий / 2-е изд., доп. – СПб.: Изд-
во книгопродавца Д. Кожанчикова, 1859. – Т. 1. – 459 с.
15 Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования:
В 12 т. – Санкт-Петербург, 1870. – Т. 9: Богдан Хмельницкий / 3-е изд.,
доп. и испр. – Т. 1. – 220 с.; Т. 10. Богдан Хмельницкий – Т. 2. – 433 с.;
Т. 11: Богдан Хмельницкий. – Т. 3. – 363 с.
16 Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования:
В 20 т. / 2 изд. – СПб.: Тип. М. Стасюлевича, 1884. Т. 9: Богдан
Хмельницкий: Ист. монография. – Т. 1 / 4-е изд. – 380 с.; Т. 10: Богдан
Хмельницкий: Ист. монография. – Т. 2 / 4-е изд. – 448 с.; Т. 11: Богдан
Хмельницкий: Ист. монография. – Т. 3 / 4-е изд. – 458 с.
17 Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография /
Сост. и ист.-биогр. очерк В.А. Замлинского; Примеч. И.Л. Бутича. – К.:
Изд-во при Киев. ун-те, 1989. – С. 442.
18 Михеєва В.В. Николай Иванович Костомаров в Харькове (1833–
1844). Начало пути. – Х.: Тимченко, 2007. – 260 с.
19 Там же. – С. 27–28.
20 Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. –
С. 446–447.
21 Российский государственный архив литературы и искусства (далі –
РГАЛИ), ф. 436, оп. І, д. 1246, л. 32–33.
22 Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. –
С. 454.
23 Корсунов А.А. Николай Иванович Костомаров // Русский архив. –
1890. – № 8. – С. 208.
24 Харківська школа романтиків. Статті, редакція і примітки
А. Шамрая. – Х.: Держ. вид. України, 1930. – Т. ІІІ. – С. 333–334.
25 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер-
надського (далі – ІР НБУВ), ф. ХХІІ, спр. 3, арк. 4; Міяковський В.
Костомаров у Рівному // Україна. – 1925. – Кн. 3. – С. 42.
26 РГАЛИ, ф. 436, л. 34–35.
27 Там же, л. 36–36 об.
28 Там же, л. 37.
29 Там же, л. 38 об.
30 Научно-исследовательский отдел рукописей Российской государ-
ственной библиотеки (далее – НИОР РГБ), ф. 32, д. 18, л. 1 об.–2;
ІР НБУВ, ф. І, спр. 45787, арк. 2.
90
31 Кобеко Д. Письма Н.И. Костомарова к К.М. Сементовскому. От-
тиск из журнала “Русский инвалид”. – М., 1916. – С. 6.
32 Там же. – С. 8–9.
33 Там же. – С. 9.
34 Максимович М.А. Письма о Богдане Хмельницком // Украинец. –
1859. – № 1. – С. 151.
35 Пантелеймон Куліш. Повне зібрання творів. Листи. – К.: Критика,
2005. – Т. 1. 1841–1850 / Упоряд., комент., Олесь Федорук; підгот.
текстів Олесь Федорук, Наталья Хохлова; відп. ред. Степан Захарія. –
С. 82.
36 Шацька А. Чотири листи Миколи Костомарова до Осипа Бодян-
ського // Молода нація. – 2002. – № 1. – С. 131–132.
37 Данилов В. Материалы для биографии Н.И. Костомарова.
1. Письма Н.И. Костомарова к М.А. Максимовичу. 2. Н.И. Костомаров
и „Киевская Старина” // Украина. – 1907. – Т. 4. – № 11/12. – С. 232.
38 Ясь О.В. Історія як сюжет. Представлення образу Богдана Хмель-
ницького в однойменній монографії М.І. Костомарова // УІЖ. – 2007. –
№ 2. – С. 92.
39 Максимович М.А. Письма о Богдане Хмельницком // Украинец. –
1859. – № 1. – С. 147–174.
40 Костомаров Н. Объяснение. По поповоду “Писем о Богдане
Хмельницком М.А. Максимовича к М.П. Погодину”, помещенных в
книжке “Украинец”. № 1 // Санкт-Петербургские Ведомости. – 1859. –
№ 122. – 7 июня.
41 Костомаров Н. Ответ г. Максимовичу. О правописании имен ко-
зацких полковников // СПб. Ведомости. – 1860. – № 8.
42 Максимович М. О приезде Богдана Хмельницкого в Киев из
Замостья // Русская беседа. – 1859. – № 6. – С. 171–175.
43 Костомаров Н. Ответ г. Максимовичу. О правописании имен
козацких полковников // СПб. Ведомости. – 1860. – № 8.
44 Максимович М. Спор о малороссийских именах // СПб. Ведо-
мости. – 1860. – № 103. – 12 мая.
45 Мордовцев Д.Л. Исторические поминки по Н.И. Костомарове //
Русская старина. – 1885. – № 6. – С. 620.
46 Данилов В. Материалы для биографии Н.И. Костомарова. –
С. 232–233.
47 Шацька А. Чотири листи Миколи Костомарова до Осипа Бодян-
ського // Молода нація. – 2002. – № 1. – С. 129.
91
48 Там само. – С. 129–130.
49 Рубан В.Г. Короткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 г. с
изъявлением образа тамошнего правления. – СПб, 1777.
50 Там само. – С. 134–135.
51 Отдел рукописей Российской национальной библиотеки (далее –
ОР РНБ), ф. 391, д. 452. – Саратов–Петербург, л. 1–2.
52 Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова /
Упоряд.: О.Т. Гончар, Г.В. Пасещенко; Відп. ред. і авт. вступ. ст.
Ю.А. Пінчук. – К., 2003. – С. 44.
53 ОР РНБ, ф. 531, д. 406, л. 1–2.
54 Там же, л. 5.
55 Житецький І. Листування О.М. Лазаревського з М.І. Костома-
ровим // Україна. – 1927. – № 4. – С. 99–100.
56 Там само. – С. 101.
57 ІР НБУВ, ф. ХХІІ, спр. 87, арк. 1 зв.
58 Єфремов С. З листів Костомарова до Антоновича // Україна. –
1925. – № 3. – С. 77.
59 Там само. – С. 77–78.
60 Мордовцев Д.Л. Николай Иванович Костомаров в последние
десять лет его жизни: 1875–1885 // Русская старина. – 1886. – Т. 50. –
С. 341.
61 Там же. – С. 342.
62 ІР НБУВ, ф. ІІІ, спр. 2380, арк. 1.
63 Лист Т. Шевченка до О. Лазаревського // Шевченко Т. Собрание
сочинений в 5-ти т. – Т. 5. Автобиография. Дневник. Избранные
письма и деловые бумаги. – СПб., 1956. – С. 315.
64 Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. – К.: Наук. думка,
1992. – С. 98.
65 Покровская О. Из переписки Н.И. Костомарова с В.И. Ламанским //
Голос минувшего. – 1917. – № 1. – С. 266.
66 Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр.
(Матеріали до історії української культури в Галичині та її зв’язків з
Україною). – Харків–Київ, 1931. – С. 66.
67 Там само. – С. 111.
68 Там само. – С. 98.
69 Там само. – С. 325.
92
70 Там само. – С. 186.
71 Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. – С. 201.
72 Йорн Рюзен. Нові шляхи історичного мислення / Переклав з нім.
Володимир Кам’янець. – Львів: Літопис, 2010. – С. 19.
|