Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації
В статті узагальнено доробок вітчизняних істориків, філологів, археографів, політологів, фахівців із історії журналістики, історії педагогіки та історії юридичної думки стосовно заявленої проблеми. Окреслено подальші перспективні напрямки зі застосуванням методів історичної антропології, просопогр...
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95247 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації / С. Іваницька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 284-316. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859653579919327232 |
|---|---|
| author | Іваницька, С. |
| author_facet | Іваницька, С. |
| citation_txt | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації / С. Іваницька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 284-316. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | В статті узагальнено доробок вітчизняних істориків, філологів, археографів, політологів, фахівців із історії журналістики,
історії педагогіки та історії юридичної думки стосовно заявленої
проблеми. Окреслено подальші перспективні напрямки зі застосуванням методів історичної антропології, просопографії, порівняльних та міждисциплінарних студій.
The article summarizes national historians’, philologists’, archeographers’,
political scientists’, specialists’ in the history of journalism,
history of pedagogy and history of jurisprudence achievements
on the subject and the object of study. There are also outlined some
tendency prospects such as historical anthropology methods, prosopografy, comparative and interdisciplinary studies.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:36:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
284
УДК 329.12:323.39(477)“19”
Світлана Іваницька
УКРАЇНСЬКА ЛІБЕРАЛЬНО�
ДЕМОКРАТИЧНА ЕЛІТА КІНЦЯ ХІХ –
ПОЧАТКУ ХХ ст. В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ
ГУМАНІТАРИСТИЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНІ
ЗДОБУТКИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
ІННОВАЦІЇ
1
Політична історія нового часу посідає вагоме місце в пост-
радянській гуманітаристиці останніх двадцяти років. Останнім
часом серед різноманіття властивих їй тем і напрямків цілком
виразно виокремилася проблема політичних еліт і політичного
лідерства – провідних акторів світу політики у добу націєтво-
рення (1890–1900-ті рр.) та Української революції 1917–1921 рр.
Фахівцями вивчається одночасно комплекс питань: суспільно-
політичні й ідеологічні течії, партійні асоціації, партійно-про-
грамові доктрини; життєвий шлях, професійний досвід, творча
спадщина, організаційна діяльність представників національної
еліти. Слід відзначити, що коли на початку 1990-х рр. найбільшу
зацікавленість викликали постаті із середовища української
соціал-демократії, націонал-комунізму, анархізму, селянського
повстанського руху під проводом Н. Махна, трохи згодом –
Української партії соціалістів-революціонерів, то на початку
2000-х рр. фокус уваги переорієнтувався на постаті ліберально-
демократичного спрямування. Причини змін різноманітні:
«повернення» із спеціальних сховищ бібліотек і архівів книж-
кової та рукописної спадщини діячів ліберально-демократич-
ного напрямку, інтелектуальні впливи західної історіографії
(праці І. Лисяка-Рудницького, Б. Кравченка, Р. Шпорлюка,
З. Когута, П.-Р. Магочія, А. Каппелера та ін.), поширеність
ліберально-консервативних й державницьких ідеологічних кон-
285
цепцій, зміна політичних очікувань критично мислячої частини
українського суспільства. Концентрація уваги на постатях
ліберально-демократичної орієнтації (коли полишити поза ува-
гою елемент кон’юктури «наукового ринку») – це й своєрідна
спроба гуманітаріїв збудувати ідеальний національний «пантеон
героїв» із осіб, які б мали реальні моральні й беззаперечні
громадські чесноти, ностальгічне бажання поринути в світ укра-
їнських патріотів «довгого ХІХ ст.», відновити – мереживом
слів, думок і емоцій, мовою документів й світлин, виданими
фоліантами документальної спадщини «ідейних предків» – той
далекий «паралельний світ», створити «іншу» реальність, від-
найти острівець стабільності у мозаїці фрагментарно-розко-
лотого, агресивного, розчарованого в креативних здібностях
власного «правлячого класу» соціуму. Наприклад, ось яким
несподіваним чином розгортає проблему актуалізації лібе-
рально-народницької етичної спадщини в своїх роздумах над
опублікованим «потаємним» щоденником 1923–1929 рр.
С.О. Єфремова публіцист С. Федака: «…На перший погляд оте
все писалося виключно про далекі-далекі двадцяті. У нинішній
же Україні критика більшовицької влади ніби вже неактуальна,
бо вона тут ніколи не відродиться. Але чи такі вже принципові
зміни відбулися у політичній психології влади помаранчевої чи
біло-синьої – порівняно з червоною? Гортаючи сторінки щоден-
ника, переконуємося, що аж ніяк. Змінилися прапори, душа же
людська лишається тією ж. … Взагалі, тема опозиції була
найболючішою для Єфремова (як і для нас зараз). … Подібна до
Єфремова людина просто не могла не бути знищеною більшо-
вицьким режимом. Але чи довго прожив би такий безком-
промісний критик у наші дні? Хто зна…»2.
Стосовно концептуальних настанов у дослідженні ролі еліт і
лідерства в процесах українського націєтворення варті уваги
теоретичні міркування Б. Андерсена, Е. Гобсбаума, Е. Геллнера
щодо специфіки становлення так званих «нових націй».
Українська нація, за термінологією Б. Андерсена, була типовою
«уявленою спільнотою»: перш ніж її реальні обриси з’явилися в
політикумі, вони були інтелектуально витворені в уяві націо-
нальної еліти3. Як «уявлену спільноту», що неминуче потре-
286
бувала для формування своєї ідентичності «винаходу традицій»,
можна розглядати й головну творчу силу українського проекту –
покоління 1880–1890-х років із середовища ліберально-народ-
ницької еліти. Креативна функція еліти подібного ґатунку в
період «конструювання нових націй» в Східній і Центральній
Європі в добу націоналізму (XVIII – початок XX ст.) була
пов’язана передусім з її реальним внеском у процес «залучення
мас до політики» під гаслами «відродження» й «визволення»,
«повернення» інтелігенції до рідного народу й «служіння» йому.
Реалізація цих намірів відбувалась через розбудову системи
комунікацій у вигляді україномовної преси, освіти, «Просвіт»,
бібліотек, читалень, клубів, народних аудиторій й, врешті-решт,
політичних партій і міжпартійних союзів.
Зауважимо, що в контексті проблеми, яка розглядаються,
поняття «еліта» використовується в ціннісному сенсі та означає
«кваліфіковану меншину», що здатна продукувати нові моделі
поведінки та полегшувати адаптацію соціуму в мінливому світі,
«аристократію духу», меншість обраних людей, що перева-
жають масу передусім психологічно та інтелектуально (Хосе
Ортега-і-Гассет), творчу меншість суспільства на противагу
нетворчій більшості (А.-Дж. Тойнбі). Як близькі за значенням, у
контексті дослідження використовуються поняття «інтелекту-
али», «інтелігенція», «провідники», «лідери». Слід підкреслити
реальну злободенність питання, що особливо гостро постає у
випадку українського запізнілого націєтворення, стосовно наяв-
ності консолідованого колективного лідерства, його якісних та
кількісних характеристик. Як відзначає Ярослав Грицак, з’ясо-
вуючи «формули» нашої історії, «… якими б важливими не були
історичні чинники і релігійні поділи, «хто куди потрапить» –
залежить насамперед від волі національних еліт»4. «Егалітар-
ність (панування влади натовпу) – один із найбільших «бичів»
українського суспільства, величезна проблема, з якою намага-
лися боротися мислителі й політики впродовж багатьох століть.
Вона й сьогодні дає про себе знати численними невдачами в
політичному й культурному житті нашої країни. Відплив еліти
до інших державних націй був однією з причин української
бездержавності в нові й новітні часи історії...», – пише Ігор
Гирич5.
287
Метою статті є виявлення, вивчення та систематизація над-
бань української гуманітаристики в останні два десятиріччя
(1991–2013 рр.) в царині дослідження ліберально-народницької
еліти, визначення потреби, можливостей і напрямків необхідних
методологічних інновацій.
Стосовно конкретних історіографічних, археографічних і
науково-організаційних здобутків слід відзначити наступні.
1) Значне розширення друкованої джерельної бази потен-
ційних досліджень, пов’язане з виявленням та публікацією /
републікацією комплексу цінних й малоприступних джерел
особистого походження – автобіографій6, мемуарів7, епістоля-
рію8, щоденників9. Друкується історична, літературознавча й
політична публіцистика10, перевидаються художні11, наукові
твори12 й твори популяризаторського характеру13.
Слід відзначити факт інтенсивного виявлення, оприлюднення
та коментування в 2000-ті рр. передусім епістолярних джерел.
Невипадково М. Х. Коцюбинська зазначала, що «на часі сер-
йозна «інвентаризація» наших епістолярних багатств і осмис-
лення значення їх – джерелознавчо-документальне, психоло-
гічне, мистецьке»14. Значення епістолярію представників україн-
ського руху як специфічного історичного джерела з’ясувала у
своїй книзі Н.І. Миронець15. Приватне листування діячів укра-
їнського руху на межі ХІХ – початку ХХ ст. є інформативно
насиченим джерелом, що виконувало функції соціальної й
культурної комунікації, громадської самопрезентації, національ-
ної самоідентифікації. В співставленні з іншими історичними
джерелами воно допомагає дешифрувати причини й наслідки
подій, зануритись у тогочасне інтелектуальне й політичне сере-
довище, відчути нюанси міжособистих стосунків, деталі особис-
того життя й творчих планів, не завжди реалізованих... Нарешті,
адекватно відтворити ті чи інші аспекти реалізації українського
проекту. Вірогідно, найбільший внесок у введення до наукового
обігу цього виду джерел належить співробітникам Інституту
української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушев-
ського, що здійснили підготовку до друку листів Ф.К. Вовка,
М.С. Грушевського, В.М. Доманицького, Л.М. Жебуньова,
С.О. Єфремова, Ф. П. Матушевського, А.В. Ніковського,
288
П.Я. Стебницького, Є.Х. Чикаленка; в останні роки ними роз-
почато також інші важливі проекти16. Слід відзначити внесок
окремих дослідників-ентузіастів із інших установ, що теж
здійснюють копітку евристичну й едиційну працю.
Починаючи з кінця 1980-х рр., перевидається грандіозна
рукописна й друкована спадщина М.С. Грушевського – фахові
праці, мемуари, щоденники, листування, громадсько-політична,
культурологічна й літературознавча публіцистика (вже видано
політико-публіцистичні, культурологічні й літературознавчі
праці вченого за 1894–1918 роки)17. Розроблено національний
проект 50-томного видання праць великого історика18.
Значну питому вагу в археографічному доробку науковців
складає спадщина Є.Х. Чикаленка19. Повернення інтелектуаль-
ної спадщини мецената-патріота, що поєднував практицизм і
романтизм, утилітаризм і здатність бачити більш широкі пер-
спективи, добрий естетичний смак та інтуїтивне відчуття логіки
української історії, є вельми важливим. Схвальні відгуки фа-
хівців викликала публікація корпусу листування Є.Х. Чикаленка
з діячами українського руху – П.Я. Стебницьким20, С.О. Єфре-
мовим, А.В. Ніковським, В.К. Винниченком21.
Неоцінене значення має оприлюднення спадщини академіка
С.О. Єфремова. З початком 1990-х рр. і надалі нечисленними
окремими виданнями та уривками у друкованих ЗМІ виходили
деякі вибрані праці вченого: літературознавчі дослідження, що-
денники, мемуари, епістолярій, публіцистика22. Позитивним мо-
ментом є вихід під однією обкладинкою у видавництві «Тем-
пора» його спогадів23, підготованих до друку В. П. Плачиндою
та І.Б. Гиричем та вперше виданого юнацького щоденника,
опрацьованого Г.М. Стариковим. Як справедливо відзначає
І. Гирич, «…спомини Сергія Єфремова на концептуально-істо-
ріософському рівні підсилюють, доповнюють, урізноманітню-
ють класично знані мемуари Є. Чикаленка, О. Лотоцького і
Д. Дорошенка. … Фактично спогади цих чотирьох визначних
діячів української справи є викладом історії національно-ви-
звольного українського руху, поданим крізь призму особистого
бачення. … Щодо окремих фактів спомини С. Єфремова дають
значно глибше висвітлення і перспективу. «Про дні минулі»
289
утворюють зі спогадами О. Лотоцького, Д. Дорошенка і Є. Чи-
каленка певну ідейно-культурну цілість. Саме в цьому їх
непроминальна вартість і вага серед іншої мемуарної літе-
ратури»24.
В 1998-2012 рр. надрукована частина інформативного листу-
вання І.Л. Шрага25.
Побачили світ листи до М.М. Коцюбинського (Ніжин, 2002–
2003, в 4-х томах, упоряд. Володимир Мазний); як і слід було
передбачити, серед кореспондентів письменника було чимало
представників ліберально-народницької еліти. Публікується
листування В.І. Вернадського з українськими вченими (вийшло
два томи в 2011–2012 рр.).
Слід також відзначити появу численних комплексних доку-
ментальних публікацій біографічного характеру. Одним із пер-
ших було видання, підготоване В. Коротким і В. Ульяновським –
«Син України. Володимир Боніфатійович Антонович» (К.,
1997). Із запланованих трьох вийшли лише два томи, де вміщено
статті, спогади сучасників, офіційні документи про службову й
політичну діяльність В.Б. Антоновича, епістолярну спадщину.
Цінною є збірка «І.Л. Шраг: Документи і матеріали» (упорядн. –
В.М. Шевченко, Т.П.Демченко, В.І. Онищенко, Чернігів, 1997).
Науково-дослідний інститут україністики ім. М. Мольнара
перевидав працю Д.І. Дорошенка «Євген Чикаленко. Його життя
і громадська діяльність» (Ужгород, 2008).
Окремі статті С.О. Єфремова та його однодумців передру-
ковані за ініціативою кафедри історії журналістики КНУ в
хрестоматійних виданнях («Матеріали з історії національної
журналістики Східної України початку ХХ століття» / Уклад.
Н.М. Сидоренко, О.І. Сидоренко. – К.: Дослідницький центр
історії української преси, 2001; «Потужна сила рідного слова» /
Упоряд. Н.М. Сидоренко. – Полтава, 2005).
Багато різноманітних документальних матеріалів з’явилося
на сторінках періодичних спеціалізованих видань: «Архіви Ук-
раїни», «Київська старовина», «Український археографічний
щорічник», «Український історичний журнал», «Пам’ятки: ар-
хеографічний щорічник», «Студії з архівної справи та доку-
ментознавства», «Рукописна та книжкова спадщина України.
290
Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотеч-
них фондів», «Сіверянський літопис», «Скарбниця української
культури» та ін. Окремі випуски науково-популярного ілюст-
рованого часопису «Пам’ятки України: історія і культура» в
2012 р. були присвячені ювілеям В.М. Леонтовича (№ 8) та
Є.Х. Чикаленка (№ 12).
2) Організація наукових форумів. Проведено заходи пам’яті
професора В. Б. Антоновича – учителя в історії й політиці
декількох поколінь української легально-народницької еліти.
Протягом 1994–1999 рр. побачили світ збірники: «Академія па-
м’яті професора Володимира Антоновича; 16–18 березня 1993 р.,
м. Київ» (К., 1994); «Третя академія пам’яті проф. Володимира
Антоновича; 11–12 грудня 1995 р., м. Київ: Доповіді та мате-
ріали (К., 1996) та ін. Декілька наукових форумів у Львові,
Києві, Тернополі були присвячені політичній та науковій діяль-
ності М.С. Грушевського26, а остання ювілейна наукова конфе-
ренція в Києві у вересні 2011 р. – 145-річчю від дня народження
вченого27. В 2005 р. відбулись перші читання пам’яті академіка
М.Ф. Біляшевського28.
У Черкасах із 1996 р. регулярно проходять Всеукраїнські
Єфремовські читання (в 2012 р. відбулись п’яті, ювілейні)29, у
Києві – ювілейні конференції, присвячені С.О. Єфремову (2006),
П.Я. Стебницькому (2012), у Чернігові в літературно-меморі-
альному музеї-заповіднику імені М.М. Коцюбинського з 2007 р. –
Шрагівські читання (в 2012 р. відбулися п’яті; видано два збір-
ника праць, готується до друку третій)30. В Луганському націо-
нальному університеті імені Тараса Шевченка, починаючи з
1988 р., відбуваються всеукраїнські наукові конференції, при-
свячені Борису Грінченку: зокрема, до 145-ї річниці з дня його
народження (грудень 2008) – «Творча спадщина Бориса Грін-
ченка й українська національна ідея»31.
2011 року кафедрою історії та археології України Чернігів-
ського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шев-
ченка започатковано на честь С. Ф. Русової «Русівські читання»,
присвячені вивченню історії Чернігівщини ХІХ – початку
ХХ ст.
У 2010 р. в Черкасах проведено науковий семінар пам’яті
Василя Доманицького та видано збірку доповідей32. Під час його
291
роботи були презентовані два томи вибраних праць В.М. Дома-
ницького «З науково-творчої спадщини: статті, рецензії, огляди,
бібліографія» (2010), куди ввійшло понад 100 розвідок із
фольклористики, етнографії, літературознавства, текстології,
видавничої справи, бібліографії, багато рецензійних публікацій;
вперше перевидана книга спогадів «Чистому серцем. Пам’яти
Василя Доманицького» (доповнене перевидання раритетної
книжки 1912 року, яку свого часу впорядковував його побратим
по духу С.О. Єфремов); біобібліографічний покажчик «Нев-
томний робітник на рідній ниві: Василь Миколайович Дома-
ницький». Упорядником і редактором названих видань виступив
професор В. Т. Поліщук.
У грудні 2011 р. в Одесі (південному центрі українського
руху на початку ХХ ст.) на базі історичного факультету
Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за
участю Відділу історії козацтва на Півдні і Науково-дослідного
інституту козацтва Інституту історії України НАН України
відбулася конференція до 150-річчя з дня народження Євгена
Чикаленка; видано збірку доповідей33.
У Харківському гуманітарному університеті «Народна укра-
їнська академія» (ХГУ «НУА») з 1998 р. проводяться Багаліїв-
ські читання. Видано «Багаліївський збірник: академік Д.І. Бага-
лій та бібліотечна справа України: наук. ст. та матеріали»
(Харків, 2008. – 308 с.).
Щодо значення регіональних заходів, присвячених знаковим
постатям українського національно-визвольного руху початку
ХХ ст., слід зауважити, що звернення науковців до славних
імен, символів, пам’яток рідного краю є по суті практикою
«винайдення традиції», ознакою процесу формування громадян-
ського суспільства, творенням локальних «місць пам’яті» укра-
їнської нації як політичної спільноти.
В 2011 р. Музеєм видатних діячів української літератури до
дня народження М.П. Старицького видано збірку праць «Роль
визначних особистостей-митців, діячів науки та культури у
процесі формування національної самосвідомості наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст.», де освітлено діяльність
292
Б.Д. Грінченка, М.А. Дмитрієва, Ф.П. Матушевського, М.В. Ли-
сенка, А.В. Ніковського, Олени Пчілки, Л.М. Старицької-Чер-
няхівської, П.Я. Стебницького.
Під час святкування 130-річного ювілею часопису «Київська
старовина» дослідники виявили неабиякий інтерес до постатей
ліберально-демократичного спрямування, авторів журналу і
його меценатів. Невипадково в програмі Міжнародної науково-
практичної конференції «“Київська старовина” в українському
соціокультурному просторі: історичний, джерелознавчий, біо-
графічний дискурси» (листопад 2012), організаторами якої стали
Київський славістичний університет, Національна історична
бібліотека України, редакція часопису «Київська старовина»,
були заявлені доповіді про В.Л. Беренштама, Б.Д. Грінченка,
М.С. Грушевського, В.М. Доманицького, С.О. Єфремова,
Є.Х. Чикаленка.
Все більш важливе значення у визначенні пріоритетних
напрямків освоєння зазначеної теми набувають «Чишківські
біографічні читання», що від 2005 р. проводить Інститут біо-
графічних досліджень НБУВ. Пріоритетними напрямками попе-
редніх обговорень були: питання створення електронного ре-
сурсу в галузі біографістики – «Українського національного
біографічного архіву» (УНБА); дискусія про «великих» та
«малих українців»; проблеми біографіки в контексті націо-
нальної рецепції культурної спадщини, мемуарів як історичного
та біографічного джерела, ролі і місця українських династій у
процесах соціокультурної трансформації українства; ролі сла-
ветних родин України у науковій і художній літературі; способи
та цілі конструювання образів минулого в межах сучасного
українського культурного простору.
3) Значну роль в координації зусиль фахівців відіграють
періодичні й неперіодичні спеціалізовані видання. Так,
ґрунтовні персонологічні й аналітичні розвідки, присвячені відо-
мим представникам ліберального й консервативного спряму-
вання, опубліковано на сторінках видання Інституту історії
України НАНУ «Історіографічні дослідження в Україні»34.
Традиційну палітру зацікавлень щодо вивчення проблеми
«Українська інтелігенція та національний рух на межі ХІХ–
293
ХХ ст.» відбивають матеріали збірника «Проблеми історії
України XIX – поч. ХХ ст.» (напр., вип. 14. К., 2007). Напо-
легливі методологічні пошуки на шляху від модерну до пост-
модерну демонструють укладачі й автори альманаху «Ейдос»
(особливо значущими в контексті досліджуваної проблеми є ідеї
й окремі тексти вип. 1; вип. 2, ч. 1; вип. 3, ч. 1; вип. 5 та 6).
На сторінках збірника «Українська біографістика» відбилася
тенденція останніх часів до розширення проблемно-тематичного
діапазону біографічних досліджень (зокрема, присвячених пред-
ставникам української культурницької й політичної еліти),
намагання перейти від описової біографії в формі «лінійного»
життєпису до студій проблемно-аналітичного спрямування.
Інститутом грінченкознавства (Луганськ) започатковано ви-
дання спеціалізованих вісників «Слово і пісня Бориса Грін-
ченка» (1994, 1995, 1996).
4) Надзвичайно корисною для широкого загалу науковців і
аматорів справою є створення біобібліографічних покажчиків
та довідників. Уже видано окремі покажчики, присвячені
О.О. Русову (Чернігів, 2004, упоряд. О.Я. Рахно), С.О. Єфремову
(К., 2007–2008, упор. Т.В. Єрмашов), М.Ф. Біляшівському (К.,
2009, упоряд. А.Ф. Примак), С.О. Русовій (К., 2010, упор.
А.М. Доркену, Т.В. Лога), В.М. Доманицькому (Черкаси, 2010,
упор. В.Т. Поліщук). Стислі довідки щодо окремих осіб містить
біобібліографічний довідник «Українські історики ХХ ст.»
(Вип. 2. Ч. 1. – К., Львів: Інститут історії України НАН України,
2003) та інші аналогічні видання. Цінним є анотований сис-
тематичний покажчик до газети «Громадська думка (1905–
1906)» (упорядники Інна Старовойтенко, Юлія Горбач, Люд-
мила Кузьменко; Інститут української археографії та джерело-
знавства ім. М.С. Грушевського, 2011); аналогічний готується за
матеріалами газети «Рада (1906–1914).
5) Поява монографічних досліджень. Першими «ластів-
ками» щодо освітлення постатей із середовища легально-
народницької еліти, з акцентом на їхній творчій і громадсько-
політичній діяльності в історичному контексті доби, були
книжки В.В. Кравченка «Д.И. Багалей. Научная и общественно-
политическая деятельность», Харьков, 1990), В.М. Заруби («З
294
вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський», К.,
1993), В.І. Ульяновського та В.А. Короткого («Володимир Анто-
нович: образ на тлі епохи», К., 1997); Т. Демченко («Батько
Шраг», Чернігів, 2008), Ю. Шаповала й І. Верби («Михайло
Грушевський», К, 2005), Р. Новацкого, В. Тельвак, В. Тельвака
(«Біографічні нариси видатних представників європейської куль-
тури. Михайло Грушевський (1866–1934), Ополє, 2007)35,
Р. Новацкого й В. Тельвака («Михайло Грушевський на тлі
доби». Ч. 1. Дрогобич – Ополє, 2007), І.М. Старовойтенко
(«Євген Чикаленко. Людина на тлі епохи», К., 2009). Останнє,
чудово естетично оформлене, надруковане в «Темпорі» видання,
змальовує постать й особисте життя, громадсько-політичну, ви-
давничу, меценатську та культурну діяльність головного героя,
містить якісний та статистичний аналіз його епістолярної спад-
щини, начерки про однодумців та членів родини; в додатках –
листи Є. Чикаленка до Б. Грінченка, М. Грушевського, С. Єфре-
мова, І. Липи та ще й унікальний альбом світлин, більшість із
яких оприлюднено вперше.
Варто відзначити «трилогію» Марини Палієнко – наслідок
довготривалої праці автора: монографію «Киевская старина» у
громадському і науковому житті України (кінець ХІХ – початок
ХХ ст.)» (К., 2005) з систематичним і хронологічним покаж-
чиками до неї. В часопису «Киевская старина», що довгий час
був єдиним осередком українознавчих студій у межах Росій-
ської держави й поєднав навколо себе осіб із різними типами
етнічної самоідентифікації (від «малоросійської» до «україн-
ської»), співробітничали і провідники Старої (Київської) гро-
мади, і представники младоукраїнського покоління 1890-х рр.
6) В останні десятиріччя з’явилася низка персоналістичних
дисертаційних досліджень, присвячених діячам із ліберально-
народницького середовища, а саме: Володимиру Антоновичу
(О.Д. Василюк, 1999; В.Ю. Харченко, 2000; Сосновська М.С.,
2001; О.І. Кіян, 2008), Дмитру Багалію (В.В. Кравченко, 1984;
Г.М. Стариков, 2011), Василю Біднову (І.В. Саламаха, 1998;
Алєйкіна В.В., 2010), Миколі Біляшівському (Л.В. Дідух, 2005),
Миколі Василенку (С.О. Рудько, 2007), Борису Грінченку
(А.С. Хомутенко, 2008), Василю Доманицькому (Н.М. Токар,
295
2008), Дмитру Дорошенку (Д.В. Бурім, 1997; В.М. Андрєєв,
1998), Сергію Єфремову (С.Г. Приколота, 1997; Ж.В. Колоїз,
1996, Л. П’яста (Супрун), 1998, Н.В. Мазур, 2006; Н.Р. Бойко,
2009; О.А. Лебєдєва (Крикуненко), 2009, О.В. Меленчук (Бур-
дега), 2010; Л.П. Могильний, 2012), Олександру Кониському
(Н.М. Скоробогатько (1996), Т.М. Камишова (2008), Г.В. Бєлан
(2004), І.С. Турчина (2010) О.О. Мисюра (2005), О.В. Дяченко
(2008), О.В. Александров (2009)), Олександру Лотоцькому
(В.П. Швидкий, 2001; О.О. Дудко, 2005; Г.М. Михайленко, 2009),
Івану Лучицькому (Н.А. Логунова, 2006), Дмитру Марковичу
(С.А. Панченко, 2000; В.П. Рекрут, 2009), Федору Матушев-
ському (С.О. Якобчук, 2011), Костю Мацієвичу (Л.І. Єпик, 2009),
Андрію Ніковському (П.О. Дунай, 2006; Ю.В. Середенко, 2008;
М.В. Горбатюк, 2010), Івану Огієнку (М.С. Тимошик, 1997;
І.І. Тюрменко, 2000), Олександру Русову (О.Я. Рахно, 2003),
Антону Синявському (В.М. Заруба, 1999), Максиму Славін-
ському (В.В. Очеретяний, 2009), Людмилі Старицькій-Черня-
хівській (Л.Б. Процюк, 2009; В.С. Швець, 2008), Петру Стеб-
ницькому (А.А. Борець, 2012), Євгену Чикаленку (І.М. Ста-
ровойтенко, 2004; Ю.О. Бойко, 2007), Сергію Шелухіну
(О.Я. Яцишина, 2004), Костю Широцькому (Л.А. Іваневич. 2006),
Федору Штейнгелю (Н.Р. Миронець, 2009). Найбільшою попу-
лярністю у дисертантів користується, звичайно, особистість,
суспільні погляди, багатоаспектна кипуча діяльність і наукова
творчість М.С. Грушевського. Громадська активність та полі-
тично-публіцистичні проекти вченого в різні часові періоди
детально висвітлені у працях Р.Я. Пирога (1994), В.М. Кухар
(1997), В.О. Крота (1998), О.П. Валіон (2003), І.В. Ткаченко
(2006), Г.О. Корольова (2009). Є роботи й вузькоспеціального
характеру, де дисертанти торкаються поряд із іншими певних
аспектів доробку (переважно професійного) представників
української ліберально-народницької еліти36.
На основі дисертацій видано ґрунтовні монографії. Назвемо
деякі останні з них. Це – книги Василя Швидкого «Олександр
Лотоцький: учений, громадський діяч і політик (1890–1930-ті рр.)»
(К., 2002), Павлини Дунай «Андрій Ніковський: долаючи межі
часу» (К., 2009), Наталії Мазур «Лінгвопоетика мемуарних
296
текстів Євгена Чикаленка та Сергія Єфремова» (Ніжин, 2012),
Ольги Меленчук «Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у
контексті українського літературознавства» (Чернівці, 2013).
Книжка О. Меленчук є першим комплексним дослідженням
шевченкознавчої спадщини Сергія Єфремова. Новаторська пра-
ця Генадія Корольова (Інститут історії України НАНУ) «Феде-
ралізм Михайла Грушевського: міфи, уявлення, проекти» (К.,
2012) присвячена дискурсу федералізму в політичному світо-
гляді Михайла Грушевського. Стосовно зазначеного хроноло-
гічного періоду найбільш цікавими є розділи, де розглянуто
формування особистості та світогляду вченого, кордони цент-
ралізму як дискурс федералізму; концепцію «Українського
П’ємонту» і фактор Галичини для Росії, проект федерації для
Російської імперії, що його відстоював М. Грушевський; феде-
ралізм Грушевського як альтернативу всеросійському центра-
лістичному проекту; намагання вченого й політика здійснити
деконструкцію великоруської ідеї, висунувши свій конститу-
ційний проект федералізації імперського простору (с. 57–105).
7) Фахові розвідки й статті, де висвітлюється широкий
спектр проблем, які є суттєвими для розуміння феномену
української національної ліберально-народницької еліти.
Безперечно цінними для відтворення унікального мікрокосму
в середовищі української культурницької та політичної еліти
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. є праці Ігоря Гирича щодо
творчих та наукових контактів В.Б. Антоновича, М.С. Грушев-
ського, С. О. Єфремова, М. П. Василенка, І.Я. Франка37. Запо-
чатковані були ці дослідження ґрунтовною кандидатською
дисертацію вченого «Архів М. Грушевського як джерело для
вивчення діяльності визначних постатей українського руху
(М. Грушевський, С. Єфремов, В. Липинський, М. Василенко)»
(К., 1995). В подальшому І.Б. Гирич активно досліджував життя
і діяльність М.С. Грушевського, присвятивши цій проблемі
близько півсотні статей і дійшовши висновку, що наукові праці
видатного історика стали теоретичною базою для «політичного
відродження нації». Нещодавно з’явилась збірка статей автора
«Між наукою і політикою: Історіографічні студії про вчених-
концептуалістів» (2012), куди увійшли оригінальні персона-
297
лістичні дослідження української суспільно-політичної думки
другої половини ХІХ–ХХ століть, написані упродовж 1990–
2011 рр. (відзначимо передусім нариси про В.Б. Антоновича,
О.Я. Кониського, С.О. Єфремова). Слід зазначити, що розвідка
«Мемуари С. Єфремова про українське суспільне життя на межі
XIX–XX ст.» (с. 96–172) – розширений варіант передмови до
споминів академіка – фактично становить аналіз основних фак-
торів і специфіки національного самоусвідомлення (самоіден-
тифікації) «младоукраїнського покоління» діячів українського
руху (висвітлені лектура, що формувала українську свідомість,
офіційна освіта як засіб русифікації, сприйняття вистав укра-
їнського театру, вплив визначних подій громадського життя,
таких як свято І.П. Котляревського в Полтаві, 1903 та ін.).
В сфері інтересів Гирича – загальнотеоретичні проблеми роз-
витку українського руху, проблеми термінології, пов’язання
наукових досліджень ХІХ ст. з вирішенням проблем, що стояли
перед українським рухом, національні міфи та ін. Як слушно
зазначає Олексій Ясь, загалом публікації І.Б. Гирича мають,
крім вузькоспеціального, ще й методологічне значення, бо при-
мушують «замислитися щодо різноманітних способів констру-
ювання й репрезентації нашої минувшини, котрі тою чи іншою
мірою пов’язані із соціо- та етнокультурним спадком», до того
ж переконують в тому, що «немає єдиної та «правильної» від-
повіді на будь-яке питання як із минувшини, так і сучасності та
майбуття. Натомість є можливі версії та варіації, що постійно
хитаються на уявних терезах людської думки»38.
На сторінках наукової періодики нещодавно з’явилися до-
тичні до предмету розгляду статті І. Гирича: «Література і
формування національної свідомості чільних діячів україн-
ського руху Наддніпрянщини (середина – кінець ХІХ ст.»
(Україна: культурна спадщина, національна свідомість, держав-
ність. – 2012. – Вип. 21: Scripta manent: Ювілейний збірник на
пошану Богдана Якимовича. – С. 189–196), «Українська мова в
житті діячів національно-визвольного руху Наддніпрянщини
ХІХ – початку ХХ ст.» (Київська старовина. – 2012. – № 2. –
С. 51–67), «Українська мова як фундаментальна цінність націо-
нально-визвольного руху другої половини ХІХ – початку
298
ХХ ст.» (Сумський історико-архівний журнал. – 2012. – № ХVI–
XVII. – С. 173–190.). Щодо вияснення взаємозв’язку еліти й
заможних верств українського суспільства початку ХХ ст.
становить інтерес розвідка «Володимир Леонтович в україн-
ському громадському житті». «Модерний український рух мав
лише двох постійних меценатів – Василя Федоровича Сими-
ренка та Євгена Харлампійовича Чикаленка. За мірками фінан-
сового потенціалу вони складали дуже незначну силу, коли
порівнювати з можливостями польських, єврейських, не кажучи
вже про російських, спонсорів культурних ініціатив»39, – заува-
жує І. Гирич.
Улюбленим жанром багатьох дослідників життя й діяльності
представників ліберально-народницької еліти були й залиша-
ються історико-біографічні «портрети на тлі доби»40. Науково-
популярні начерки, але без спеціального довідкового апарату,
написані літераторами (Ю.М. Хорунжий. Українські меценати.
Доброчинність – наша риса [кн. есеїв]. К., 2001; А.А. Бола-
больченко «Побратими: Сергій Єфремов, Василь Доманицький –
нариси життя та творчості. – К., 2003; Сергій Єфремов.
Біографічний нарис. – К., 2010 та ін.).
Начерки про окремих найбільш відомих діячів ліберально-
демократичного спрямування містяться у виданнях Інституту
політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса:
«Українська ідея та її творці» (кн. 2, К., 1999) – нарис про
О.Г. Лотоцького, «Постаті на тлі революції» (кн. 3, К., 1994) –
нариси про М. Грушевського, С. Єфремова, М. Василенка.
Стосовно масиву публікацій, розкиданих по сторінках фахо-
вих видань та збірників, можна виокремити наступні тема-
тичні напрямки в висвітленні означеної проблеми.
Джерелознавчі праці41.
Історіографічні огляди42.
Генеалогічні розвідки, де висвітлено роль й місце родин і
династій у процесах соціокультурної трансформації «україн-
ства»43.
Праці, де з’ясовуються професійні44, політико-державні45,
публіцистичні, просвітницькі аспекти діяльності окремих пред-
ставників еліти46, їх участь (І.І. Огієнко, В.А. Біднов, О.Г. Ло-
тоцький) у розбудові української автокефальної церкви47.
299
Студії, де на підставі мемуарних й епістолярних свідчень
відтворено «образ» того чи іншого діяча в сприйнятті сучас-
ників та нащадків48.
Розвідки, де подається інтерпретація інтелектуальної спад-
щини того чи іншого діяча – мемуарів, щоденників, публі-
цистики (в ракурсі «погляду через століття»)49.
Праці, де з’ясовується сприйняття тим чи іншим діячем
постаті та творчості Т. Г. Шевченка50.
Роботи, де розглядаються варіанти самоідентифікації пред-
ставників ліберально-демократичної еліти51.
Просопографічні портрети окремих особистостей52.
Роботи, де вивчається колекційна та меценатська діяльність
діячів ліберально-демократичного напрямку53.
Досліджується історія видання газети «Рада» як осередку
національного відродження54, мова публіцистики С.О. Єфре-
мова55, мова мемуарної літератури кінця ХІХ – початку ХХ
століття (передусім на матеріалах творчості Євгена Чикаленка
та Сергія Єфремова). Так, лінгвіст Н.В. Мазур доходить ви-
сновку, що «український історико-культурний та мовний дис-
курс кінця ХІХ – початку ХХ століття відтворює ознаки часу,
що відіграв важливу роль у вияві мовно-національної свідомості
українців, у реалізації української національної ідеї... Змоде-
льоване лексико-семантичне поле із ключовим словом «укра-
їнство» репрезентовано в мемуарних текстах Є. Чикаленка
мікрополями свідомість, відродження, ідея, рух, справа, пи-
тання, кола, сфери. Концепт «українство» (ставлення до укра-
їнської національної ідеї) є визначальним в авторських оцінках
суспільного статусу згаданих осіб»56.
Перспективними щодо вивчення публіцистичного доробку
представників еліти є дисертація і розвідки фахівця з соціальних
комунікацій А.А. Борця57, який пропонує розглядати публіцис-
тичну спадщину П. Я. Стебницького як частину антиімпер-
ського дискурсу з точки зору міждисциплінарної методології
постколоніальних студій.
Лінгвіст Е.С. Вєтрова на матеріалах листування українських
літераторів XIX ст. (і П.Я. Стебницького зокрема) вивчає функ-
ціонально-комунікативний аспект етикетних одиниць58.
300
Фахівці з історії педагогіки виявлять сталий інтерес до
інтерпретації проблеми формування національної свідомості у
педагогічній спадщині діячів ліберально-народницького спряму-
вання59. Також ними досліджується виховний потенціал родин
української національної еліти на межі ХІХ–ХХ століть60.
Нарешті, авторка цих рядків нещодавно здійснила спробу
узагальнити ідеологічні, організаційні та персональні риси
«групової біографії» ліберально-народницької політичної еліти
Наддніпрянської України кінця ХІХ – початку ХХ ст.61. В низці
статей 2011–2012 рр. застосувала конструктивістсько-епістемо-
логічний інструментарій окреслення постатей «Значущих ін-
ших» в світогляді окремих її представників62, розглянула досвід
створення меморіальних збірок63, висвітлила полеміку одно-
думців і опонентів, сучасників і нащадків навколо «політичної
спадщини» М.П. Драгоманова64.
8) Слід відзначити доробок зарубіжних дослідників – вихід-
ців із України, які в своїх працях вдало поєднують докумен-
талізм і новітні західні концепції. Так, книжка історика Сергія
Єкельчика «Українофіли: світ українських патріотів другої
половини ХІХ ст.» (К., 2010), написана переважним чином на
підставі постмодерних дослідницьких моделей, висвітлює кон-
цептуальні проблеми українського національного руху ХІХ –
початку ХХ ст., спроби поєднання федералізму й соціалізму в
ідеології М.П. Драгоманова й І.Я. Франка, специфіку світогляду
українофілів – хлопоманів, згодом – старогромадовців. Автор
вважає, що доба українофільства – це час реалізації різно-
манітних можливостей для самовизначення, розмаїтих куль-
турних стратегій та розхитування зсередини цінностей росій-
ського імперського суспільства лояльними до влади засобами.
Як констатують фахівці, «... розуміння українського націо-
нального руху Сергієм Єкельчиком виходить поза традиційні
рамки національної емансипації. Мода, створення національних
символів і святинь, зміна уявлень, загальноєвропейський кон-
текст, суперечливість формування ідеологій та історіографічні
образи українських патріотів – це лише частина тем, зачеплених
автором»65.
301
На увагу заслуговує також ґрунтовна праця професора Гар-
вардського університету Сергія Плохія «Великий переділ:
Незвичайна історія Михайла Грушевського» (К., 2011), що
ставить на меті висвітлення політичної й інтелектуальної
біографії М.С. Грушевського на тлі ідейних колізій його доби, в
контексті поразки та розпаду всеросійського історичного нара-
тиву і постання національної версії українського історіописання.
Аналізуючи обидві ідентичності Михайла Грушевського – істо-
рика та політика, С. Плохій пропонує своє бачення його ролі у
руйнуванні імперської ідеї триєдиної російської нації та фор-
муванні українського національного проекту.
Загалом, як бачимо, українська пострадянська гуманіта-
ристика має досить-таки солідні досягнення у сфері вивчення
партійно-політичних еліт та лідерства, передусім на інститу-
ціональному, макросоціальному та біографічному рівнях. Однак
відчувається нестача історіографічних праць, де б конструк-
тивно обговорювались досягнення й прорахунки в висвітленні
тих чи інших сюжетів історії партійно-політичної й культур-
ницької еліти, відверто дискутувались проблеми методології й
методики дослідження. Бракує також праць синтетичного й
концептуального характеру. Бракує критичних досліджень та-
кого неосяжного джерела інформації, як політична публіцис-
тика, розпорошена по шпальтах газет та часописів 1905–1917 рр.
(як україномовних, так і російськомовних).
В умовах трансформації вітчизняної історіографії все більш
очевидною стає вичерпаність апробованих моделей. Важливі
спостереження щодо потреби оновлення методологічного арсе-
налу українських дослідників містяться в збірці праць Воло-
димира Кравченка «Україна, імперія, Росія. Вибрані статті з
модерної історії та історіографії» (К.: Критика, 2011). Конс-
татуючи, що «материкові студії імперської доби якнайкраще
ілюструють головні положення концепції національного істо-
ричного процесу, яку розробив Михайло Грушевський і яка в
офіційній академічній історіографії заступила радянський ка-
нон», що «українську минувшину в цій схемі розглядають у
рамках циклічного національного поневолення та відродження»,
автор наполягає, що більшість істориків у сучасній Україні
302
«узагалі мало цікавляться проблемами методології, старанно
підкреслюючи власну «об’єктивність» апеляціями до наукових
стандартів позитивістської історіографії, еклектичним поєднан-
ням різних наукових підходів та інтуїтивною орієнтацією на
сучасний нормативний канон»66. Орест Субтельний, відрізня-
ючи «традиційний» і «новий» історіографічні напрями в пост-
радянській гуманітаристиці, схвально ставиться до намагань
українських дослідників «методично і концептуально набли-
зитися до західних колег»67. Андрій Портнов твердить, що
«типова для України ситуація постсовєтського плюралізму
створює не лише термінологічний безлад, але й конкуренцію
ідей, у якій щоразу помітнішу роль грає прямий доступ
українських авторів до наукових дискусій, ведених англійською,
німецькою, польською, французькою мовами»68. Як акцентують
автори нещодавно опублікованої полемічної статті, «для того,
щоб нова історія [України. – С.І.] була інтелектуально сумісною
з сучасною світовою історіографією, вона має «говорити»
однією мовою з новітньою наукою. А це означає, що вона має
виглядати подібно, бути подібним чином структурованою,
оперувати аналогічним набором концепцій і підходів, нести
аналогічні смисли…»69 Всі ці зауваження вповні стосуються
історіографічної й методологічної ситуації у сфері вивчення
ліберально-народницької еліти на перетинах ХІХ–ХХ століть, в
визначенні її реальної ролі у процесах націєтворення в Росій-
ській імперії.
Стосовно можливостей оновлення методології дослідження
еліт та лідерства, найбільш перспективним шляхом дослідження
уявляється поєднання історико-елітаристської й антропологічної
моделей. Щодо останнього підходу, слід підкреслити, що голов-
ним його об’єктом є людина, її історичні та етнічні типи, а не
окремі історичні події та процеси. Його властивість – цілісне
розуміння суспільства як єдності економічної структури, соці-
альної організації й культури. Під антропологізацією наук про
людину слід розуміти «перенастроювання дослідницької оптики
і перенесення наукового фокусу з історичних подій і структур
на сприйняття та поведінку досліджуваних (історичних) акто-
рів»70. Дослідження ментальності елітарної групи дає можли-
303
вість пояснити складний взаємозв’язок духовного і соціального
розвитку, причини типових фактів і унікальних подій-казусів.
Щоправда, такий підхід неминуче призводить до формування
концепції «двох історичних реальностей» – реальності «як
такої» та «уявлень про себе», які ця реальність створює у людей
конкретної епохи71. Опанування методами історичної антропо-
логії дозволить проаналізувати особливості світосприйняття і
культурно-поведінкових норм, духовні цінності, політичну ети-
ку, розуміння громадського обов’язку і служіння народові
(демосу), відчуття історичного часу представниками еліти,
оцінити (на підставі вивчення соціально-морального середовища
українських громад, студентських корпорацій, родинно-сімей-
них кланів) новий, відмінний від традиційного, прагматичний
тип культури, що народжувався в українському політичному
соціумі на межі ХІХ–ХХ ст.
Більшу увагу слід приділяти постатям так званих «другого»
та «третього ряду» в історії, які власноручно обирали свій шлях
і формували свій неповторний «образ історії».
Слід врахувати вже накопичений в інших проблемних та
хронологічних ділянках історіографії досвід соціокультурного
аналізу. Так, Лорина Репіна (Інститут всесвітньої історії РАН,
Російське товариство інтелектуальної історії) зазначає, що при-
хильники «прагматичного повороту» в історіографії орієнту-
ються на синтез соціальної та культурної історії, макро – і
мікроаналізу, пояснення і розуміння, на адекватне відтворення
взаємодії об’єктивних і суб’єктивних компонентів у діяльності
історичних акторів. Тому «у цій діяльнісній перспективі з’явля-
ється шанс розсунути вузькі шори звичного ретроспективного
бачення, подолати лінійне історіографічне мислення...»72.
Актуальним щодо аналізу персонального складу діячів полі-
тичних партій, парламентських та урядових репрезентацій є
просопографічний метод. Зміст його трактується в українській
історіографії подвійним чином: або створення колективного
соціального портрету певної групи суспільства73, або відтво-
рення індивідуального портрету конкретної відомої особи,
розкриття конкретної персоналії «у всій стереоскопічності люд-
ських вимірів, динаміці особового розвитку»74. Філософ Інна
304
Голубович, услід за Сергієм Аверінцевим, вживає поняття
«силует на фоні доби» (при відсутності у дослідника достатніх
джерел та наявності дискурсу)75. Застосування просопографічної
методики у царині вивчення партійно-політичних еліт перед-
бачає збирання біографічних відомостей за чітко розробленою
уніфікованою програмою; виокремлення поколінь (генерацій) у
рамках конкретної партії; порівняння «колективної біографії»
або керівного складу, або групи провідних діячів цієї партії із
спорідненими або, навпаки, конкуруючими політичними асоці-
аціями. Можливості застосування просопографічних методів
дослідження значно розширюються завдяки масовому оприлюд-
ненню джерел особового походження – листування, щоден-
ників, автобіографій, мемуарів.
Перспективною щодо вивчення української ліберально-на-
родницької еліти є «теорія й історія поколінь» (див., напр., праці
закордонних дослідників Теодора Шаніна й Ольги Андрієвської
щодо застосування «теорії поколінь» до історії визвольного
руху, як російської, так і української його течій)76.
Потрібно визнати право на авторське, а тому й в певному
сенсі суб’єктивне «прочитання» документальних джерел, неми-
нучість і навіть корисність емоційної забарвленості авторських
текстів, вітати як позитивні вияви співпричетності та співпе-
реживання історика під час зустрічі зі своїми «Значущими
Іншими». І, будемо сподіватися, в цьому випадку «науковість»
не буде суперечити «об’єктивності»... До того ж, навряд чи
байдужість і відстороненість автора від предмета і об’єкта свого
зацікавлення є правдивими прикметами модерних досліджень.
Так, наприклад, російський соціолог Діна Хапаєва припускає,
що «можливо, ми присутні при виникненні інтелектуального
письма, чия правдивість не зводиться ні до з’ясування того, як
«було насправді», ні до неухильного слідування правилам Вуль-
гати соціальних наук. Однією з його особливостей може стати
здатність наділити минуле і сьогодення сенсом крізь призму
сучасного політичного і художнього сприйняття…»77
Отже, нинішні переломні часи неминуче потребують щодо
проблематики української ліберально-народницької еліти й
лідерства реалізації міждисциплінарних і полідисциплінарних
305
дослідницьких стратегій (на перетині історії й соціології, історії
й політології, історії й літературознавства, історії й психології,
історії й лінгвістики), більш широкого залучення й новатор-
ського використання не лише джерел особового походження,
документів органів влади й управління, але й публіцистики, й
творів красного письменства, й візуальних джерел.
———————
1 Підготовку статті було уможливлено за підтримки гранту Канад-
ського інституту українських студій Альбертського університету
2012–2013 рр. (з Вiчнoгo фонду ім. Михайла i Дарії Кoвальських).
2 Федака С. Чи вижив би Сергій Єфремов у наш час? // Трибуна:
Незалежна громадсько-політична газета. – 07.10.2006.
3 Касьянов Г.В. Теорії націй та націоналізму: Монографія. – К., 1999. –
С. 262.
4 Грицак Я. Життя, смерть та інші неприємності. (Серія «De profundis») –
К., 2008. – С. 30–31.
5 Гирич І. Історичні причини наших поразок і перемог. – Львів,
2011. – С. 41.
6 Опубліковані «свідоцтва про самих себе» В.Б. Антоновича,
Д.І. Багалія (версія автобіографії 1927 р. дістала авторське означення
«мемуари»; усі ж попередні, починаючи з 1891 р., мали довідковий
характер. Детальніше див.: Кравченко В.В. Д.І. Багалій в світлі й тіні
своєї «Автобіографії» / Багалій Д.І. Вибрані праці: У 6 т. – Т. 1:
Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія / Упорядк., вступ. ст.,
комент. В.В. Кравченка. – Х., 1999), М.П. Драгоманова, М.С. Гру-
шевського, П.Я. Стебницького, М.М. Могилянського (два останніх
документи див.: Постійна комісія УАН–ВУАН для складання Біогра-
фічного словника діячів України. 1918–1933. Документи. Матеріали.
Дослідження / Авт.-упор. С.М. Ляшко. – К., 2003. – 688 с.).
7 Загірня М. Спогади. – Луганськ, 1999; Славінський М.А. Заховаю
в серці Україну: Поезія, публіцистика, спогади. – К., 2002; Огієнко І.
Моє життя: автобіографічна хронологічна канва. – Житомир, 2002;
Ерастов С. Спогади. Спомини кубанського українця // Пам’ятки
України: історія та культура. – 2005. – № 3–4; Українознавчі студії та
мемуари Івана і Марії Лучицьких (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К.,
2007; Василенко М.П. Вибрані твори: 3-х тт. – Т. 3: Спогади. Листу-
306
вання. Щоденники. – К., 2008. Публікації подаються за хронологічним
принципом.
8 Листи Леоніда Жебуньова до Євгена Чикаленка: 1907–1919 рр. /
Упорядн. І. Старовойтенко. – К., 2005; Епістолярна спадщина Агатан-
гела Кримського в 2-х томах. Т. 1. (1890–1917). – К., 2005; «Історія
України-Русі» у листуванні Миколи Аркаса з Василем Доманицьким:
1906–1909 рр. Упорядк., вступ та коментарі І. Старовойтенко. – К.,
2009; Листи Олександра Кониського до Іллі Шрага / Упорядк., перед-
мова, примітки Т.П. Демченко, О.О. Мисюри. – Чернігів, 2011; Лис-
тування П.Я. Стебницького / Упоряд., вступ. ст. і комент. І.О. Демуз. –
Корсунь-Шевченківський, 2011.
9 Русова С. Мемуари. Щоденник. – К., 2004.
10 Б. Грінченко – М. Драгоманов. Діалоги про українську націо-
нальну справу. – К., 1994; Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996;
Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. – К.,
1998; Стебницький П. Вибрані твори. – К., 2009.
11 Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К., 1990;
Старицька-Черняхівська Л. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мему-
ари. – К., 2000; Леонтович В. Зібрання творів: У 4-х тт. – К., 2005;
Грінченко Б.Д. Вибрані твори: У 2-х тт. – Т. 1. – К., 2008.
12 Українська культура: Лекції за ред. Дмитра Антоновича (Серія:
Пам’ятки історичної думки України). – К., 1993; Василенко М.П.
Вибрані твори: У 3-х тт. – Т. 1: Іст. праці. – К., 2006; Т. 2: Юрид. праці. –
К., 2006; Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря»
Шевченка. – Черкаси, 2010.
13 Коваленко Г.О. Українська історія. Оповідання з історії України. –
К., 1993.
14 Коцюбинська М.Х. Листи і люди. Роздуми про епістолярну
творчість. – К., 2001. – С. 28.
15 Миронець Н. Джерела історичної пам’яті. – К., 2008.
16 Про історію підготовки до друку цих видань детальніше: Гирич І.,
Шульга В. Відділ джерел з історії України ХІХ – початку ХХ ст. //
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Гру-
шевського НАН України (1991–2011). – К., 2011. – С. 54–58, 65–66, 69;
Миронець Н., Черченко Ю. Відділ джерел новітньої історії України //
Там само. – С. 80–82, 85; Старков В. Відділ памяток духовної культури //
Там само – С. 88, 91–93, 100–102.
17 Див.: Грушевський М. Спомини / Публікація С. Білоконя // Київ. –
1988. – № 9–12; 1989. – № 9–12; 1992. – № 2–3; Грушевський М.
307
Щоденники (1883–1893) / Публікація Л. Зашкільняка // Київська старо-
вина. – 1993. – № 3–4; Щоденники М.С. Грушевського / Публікація і
коментарі І. Гирича // Київська старовина. – 1995. – № 1; Грушевський М.
Щоденник (1888–1894 рр.). – К., 1997; Щоденник М. Грушевського за
1910 р. // Український історик. – 2002. – № 1–4. – С. 100–127;
Листування Михайла Грушевського. – Т. 5: Листування М. Грушев-
ського та Євгена Чикаленка. – К., 2010. Всього видано шість томів
листування Грушевського (останній, т. 6, 2012 р. – з Ю. Тищенком).
Епістолярна спадщина історика складає, за оцінками фахівців, не менш
25 томів.
18 Див.: Український археографічний щорічник: Нова серія. –
Вип. 7. – Т. 10. – К.; Нью-Йорк, 2002. – С. 509–510.
19 Чикаленко Є.Х. Зібрання творів: У 7 тт. – Т. 1: Спогади. Уривки з
моїх споминів за 1917 р. – К., 2003; Чикаленко Є. Спогади (1861–
1907): Док.-худ. вид. – К., 2003; Чикаленко Є. Щоденник: У 2-х тт.:
Док.-худ. вид. – К., 2004.
20 Є. Чикаленко і П. Стебницький. Листування: 1901–1922 рр. – К.,
2008. Рец. див.: Демченко Т. «А ти, Марку, грай»: Роздуми над лис-
тами видатних українців // Сіверянський літопис. – 2009. – № 1. –
С. 140–143; Черченко Ю. Історія українського руху в листуванні Єв-
гена Чикаленка і Петра Стебницького // Студії з архівної справи та
документознавства. – 2008. – Вип. 16. – С. 150–152.
21 Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування: 1902–
1929 рр. – К., 2010; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування:
1903–1928 рр. – К., 2010; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Лис-
тування: 1908–1921 рр. – К., 2010. Див. рец. на всі три томи, авторами
яких є О.Є. Музичко (Український історичний журнал. – 2011. – № 1. –
С. 216–221) та Л.І. Буряк (Гілея. – 2011. – Вип. 49). Режим доступу:
http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_49/Gileya49/SL1_
doc.pdf.
22 Єфремов С. За рік 1912-й. Під обухом. Більшовики в Києві
[Передмова А.А. Болабольченка: «Сергій Єфремов. Шлях на Гол-
гофу»]. – К., 1993; Єфремов С. Літературно-критичні статті / Вступ.
стаття та коментарі Е. Соловей – К., 1993; Єфремов С. Історія укра-
їнського письменства. – К., 1995; Єфремов С. Щоденники 1923–1929. –
К. 1997; Єфремов С. Вибране: Статті, наук. розвідки, монографії. – К.,
2002; Єфремов С. Шевченкознавчі студії. – К., 2008; Євген Чикаленко,
Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки / Упоряд. та вступ. ст.
І. Старовойтенко; Наук. ред. Н. Миронець. – К., 2010; Єфремов С.
Початок нової доби: «Радівська» публіцистика / Березень–серпень
1917 р. / Упор. М.І. Цимбалюк. – К., 2011.
308
23 Єфремов С.О. Про дні минулі // Молода нація: Альманах. – К.,
2002. – № 1 – 2004. – № 4; Єфремов С. Щоденник. Про дні минулі
(спогади) / Упор., вступ. ст. І. Гирича. – К., 2011. Рец. див.: Укра-
їнський історичний журнал. – 2013. – № 1. – С. 221–229.
24 Там само. – С. 18.
25 Абросимова С. Чернігівські кореспонденти Д. Яворницького //
Сіверянський літопис. – 1998. – № 3. – С. 111–116; Демченко Т.П.,
Онищенко В.І. «Знов море праці розстилається перед нами...»: Листи
С. Єфремова до І. Шрага // Літературний Чернігів. – 2001. – № 17. –
С. 69–78; Катренко А. Політична діяльність земців-лібералів України
(друга половина 70-х – початок 80-х років ХІХ ст.) // Київська старо-
вина. – 2001. – № 1. – 118–137 (листи І. Шрага до О.Ф. Кістяківського);
Демченко Т.П., Онищенко В.І. Листи Іллі Шрага до Сергія Єфремова //
Літературний Чернігів. – 2002. – № 2. – С. 105–117; Демченко Т.П.,
Онищенко В.І. «Тягне до участи у громадських справах...»: Листи Іллі
Шрага до Петра Стебницького // Скарбниця української культури:
Зб. наук. праць. – Чернігів, 2004. – Вип. 4. – С. 62–69; Наулко В.І.,
Семко Д.М. Листи І.Л. Шрага до М.С. Грушевського // Вісник Київ-
ського славістичного університету. Серія: Історія. – 2005. – Вип. 23;
Катренко А.М., Катренко Я.А. Їх об’єднували сповідуванні демо-
кратичні ідеали та любов до України і її народу (Листи І.Л. Шрага
М.С. Грушевському) // Пам’ятки: археографічний щорічник. – 2009. –
Вип. 10. – С. 14–57; Демченко Т.П. Листи Іллі Шрага до Бориса
Грінченка // Сіверянський архів. – Чернігів, 2009. – Вип. 3. – С. 46–71.
26 Михайло Грушевський: Збірник наукових праць і матеріалів
Міжнародної ювілейної конференції, присвяченої 125-річниці від дня
народження М. Грушевського/ Ред. кол.: Л. Винар та ін. – Л., 1994;
М. Грушевський і львівська історична школа: матеріали конференції /
За ред. Я. Грицака, Я. Дашкевича. – Нью-Йорк, Львів, 1995; Михайло
Грушевський – погляд із сьогодення: Матеріали міжнар. наук. Конфе-
ренції, присвяченої 130-річчю від дня народження М.С. Грушевського. –
Тернопіль, 1997 (Наукові записки ТДПУ. – Серія: Історія. Вип. V);
Михайло Грушевський: науковець і політик у контексті сучасності. –
К., 2002.
27 Ювілейна наукова конференція з нагоди 145-річчя від дня
народження Михайла Грушевського. Режим доступу: http://histans.com/
index.php?news=4396. Організаторами виступили: Інститут української
археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України,
Інститут історії України НАН України, Історико-меморіальний музей
М. Грушевського. Звіт опубл.: Гілея. – 2011. – Вип. 52 (Спецвипуск).
Автори – Л.І. Буряк та С.М. Панькова.
309
28 Перші читання пам’яті М.Ф. Біляшівського (Матеріали наукової
конференції – 22 червня 2005 р., м. Київ). – К., 2005. – С. 111–114.
29 Всеукраїнські Єфремовські читання. Матеріали Четвертих всеук-
раїнських Єфремовських читань, 5–6 жовтня 2006 року: [Зб. наук. ст.]. –
Черкаси, 2007; Збірник наукових праць П’ятих Єфремовських читань. –
Черкаси, 2012.
30 Шрагівські читання: Зб. ст. і матеріалів. – Вип. 1. – Чернігів, 2011;
Вип. 2. – Чернігів, 2012. Щодо концепції й тематики читань див.:
Іваницька С.Г. Ілля Шраг у колі сучасників: нове видання чернігівських
істориків // Краєзнавство. – 2011. – № 4. – С. 290–294.
31 Див.: Неживий О.І. Борис Грінченко в наукових дослідженнях
ХХ ст. // Персонал. – 2009. – № 2 (304); Його ж. Борис Грінченко і
грінченкознавці на Луганщині // Краєзнавство. – 2012. – № 4.
32 Василь Доманицький: особистість і науково-творча спадщина:
Зб. праць учасників наукового семінару, проведеного з нагоди 100-річ-
чя від часу смерті вченого; 14–15 вересня 2010 р., м. Черкаси. –
Черкаси, 2011. – 224 с.; Рудянчук І. Науковий семінар пам’яті Василя
Доманицького // Вісник Черкаського університету. – 2010. – Вип. 188. –
С. 162–164. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/
vchu/filol/2010_188/N188p162-164.pdf.
33 Євген Чикаленко в процесі українського націотворення: 3б. наук.
пр. – Одеса, 2012.
34 Потульницький В. Сергій Шелухін // Історіографічні дослідження
в Україні. – К., 2003. – Вип. 12. – С. 267–283; Горак В. Андрій Яковлів //
Історіографічні дослідження в Україні. – К., 2003. – Вип. 12. – С. 283–
302; Ульяновський В. Василь Біднов // Історіографічні дослідження в
Україні. – К., 2003. – Вип. 12. – С. 303–340; Старовойтенко І. Євген
Чикаленко та його спадщина в українській історіографії // Історіо-
графічні дослідження в Україні. – К., 2008. – Вип. 18. – С. 151–163;
Ясь О. Монументальний проект великого наративу М. Грушевського у
світлі його дослідницьких стратегій // Історіографічні дослідження в
Україні. – К., 2012. – Вип. 22. – C. С. 565–664.
35 Див. рец. І. Гирича в «Укр. археографічному щорічнику» (2007. –
Вип. 12. – С. 774–779).
36 Миронець Н.Р. Книжково-рукописне зібрання барона Ф.Р. Ште-
йнгеля: формування, зміст, доля: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К.,
2004; Міщук Г.А. Бібліотечні колекції з історії нумізматики ХІХ –
початку ХХ ст. у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки
України ім. В.І. Вернадського: історія формування та сучасний стан:
310
Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2004; Панченко А.В. Історія
церкви в дослідженнях представників академічної думки України
XIX – поч. XX ст. (релігієзнавчий аспект): Автореф. дис. ... канд.
філософ. наук. – К., 2010, Нагірняк О.Р. Становлення та розвиток
українознавчих досліджень у системі університетських центрів і про-
відних наукових організацій Наддніпрянської України (остання чверть
XIX ст. – 1917 р.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2005.
37 Гирич І.Б. М. Грушевський та В. Антонович: творчі контакти та
суспільно-політичні погляди // Академія пам’яті проф. В. Антоновича. – К.,
1994. – С. 133–160; Його ж. М. Грушевський і С. Єфремов на тлі суспільно-
політичного життя кін. ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. // Український історик. –
1996. – Ч. 1–4 (128–131). – С. 142–187; Його ж. М. Грушевський і
М. Василенко: до історії творчих контактів // Український археографічний
щорічник. – К., 1999. – Вип. 3/4. – С. 344–355.
38 Ясь О. Інтелектуал із київського мегаполіса // Ігор Борисович
Гирич (Біобібліографічний покажчик). – К., 2012. – С. 13–14.
39 Гирич І. Володимир Леонтович в українському громадському житті //
Український археографічний щорічник. – 2012. – Вип. 16–17. – Т. 19–20. –
С. 268. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc.../Hyrych.pdf.
40 Білокінь С. Антін Синявський і його доба // Синявський А.
Вибрані праці. – К., 1993. – С. 3–31; Стрельський Г. Олександр Шуль-
гін – учений, політик // Київська старовина. – 1994. – № 3. – С. 80–88;
Панкова Є. В. Володимир Науменко (1852–1918) // Укр. іст. журнал. –
1998. – № 6. – С. 90–102; Палієнко М. Повернення із забуття: портрет
вченого, журналіста, видавця Володимира Науменка. – К., 1998;
Даниленко В.М., Кравченко А.А. Володимир Дурдуківський – педагог,
критик, громадський діяч (1874–1938). – К., 2000; Миронець Н. Барон
Ф.Р. Штейнгель – представник Волинської гілки російсько-німецької
родини Штейнгелів // Українська біографістика. – Випуск 3. – К, 2005. –
С. 112–124; Городня Н.Д. Олександр Шульгін як представник нової
генерації української національної еліти першої половини ХХ ст. //
Вісник КНУ. Історія. – 2005. – № 80–81. – С. 10–13; Пастух Б. Борис
Грінченко – безкомпромісний лицар національної ідеї. – Луганськ,
2006; Єпик Л. К. Мацієвич – науковець, дипломат, громадсько-полі-
тичний діяч // Укр. іст. журнал. – 2007. – № 1; Старовойтенко І. Степан
Ерастов – організатор українського національного руху на Кубані поч.
ХХ ст.: штрихи до біографії // Українська біографістика. – 2009. –
Вип. 5. – С. 65–76; Дунай П. Із сузір’я національної еліти: Андрій
Ніковський // Дивослово: укр. мова й літ. в навч. закладах. – 2011. –
№ 6. – С. 48–51.
311
41 Миронець Н.Р. Епістолярна спадщина Ф.Р. Штейнгеля у фондах
Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського як джерело його життя та діяльності // Рукописна та
книжкова спадщина України. – К., 2002. – Вип. 7. – С. 32–41.
42 Мандрик М.В. Стан висвітлення багатогранної діяльності Івана
Огієнка сучасною українською історіографією // Наукові праці [ЧДУ
ім. Петра Могили]. – Іст. науки. – 2007. – Т. 74. – Вип. 61. – С. 95–100;
Завальнюк О. Ректор Іван Огієнко в українській історіографії // Наук.
записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2009. –
Вип. 17. – С. 306–320.
43 Даниленко В. Доля сім’ї Матушевських // Іст. журнал. – 2004. –
№ 1/2. – С. 8–18; Юшкова І. Документи особового архівного фонду Сергія
Шелухина як об’єкт генеалогічного дослідження // Спеціальні історичні
дисципліни: питання теорії та методики. – К., 2006. – Вип. 13 (1). – С. 178–
192; Старовойтенко І. Родина Чикаленків у громадсько-культурному
житті України // Укр. біографістика. – 2010. – Вип. 7; Михайлова Р.
Федір Штейнгель. Історія родини // Рівненський обласний краєзнавчий
музей. Наукові записки. – Вип. VIII. 140-річчю від дня народження
Федора Рудольфовича Штейнгеля присвячується. – Рівне, 2010. –
С. 86–90; Демченко Т. Деякі нові дані про родину Іллі Шрага // Шра-
гівські читання: Зб. ст. і мат. – Вип. 1. – Чернігів, 2011. – С. 8–17.
44 Велентій Л. Забутий часом і людьми (В.М. Ганцов) // Історія
української лінгвістики: Зб. наук. праць НДПУ ім. М. Гоголя. – Ніжин;
К., 2001. – С. 127–130; Михайленко Г.М. Біографічний підхід у творчій
спадщині О. Лотоцького // Література та культура Полісся. – Ніжин,
2011. – Вип. 61. – С. 86–96; Токарчук О.В. Про сучасне значення лек-
цій С.П. Шелухіна з карного права // Наук. часопис НПУ ім. М.П. Дра-
гоманова. – Серія 18: Економіка і право. – К., 2010. – Вип. 8. – С. 162–
167.
45 Тюрменко І.І. Державницька діяльність Івана Огієнка (митро-
полита Іларіона). – К., 1998; Іваневич Л.А. Державно-просвітницька
діяльність українського мистецтвознавця Костя Широцького в 1917–
1919 рр. // Наук. записки Терноп. держ. пед. ун-ту ім. Володимира
Гнатюка. Серія: Історія. – Тернопіль, 2003. – Вип. 3. – С. 269–273;
Верстюк В. М.П. Василенко: ходіння у владу (громадсько-політична та
урядова діяльність 1917–1918 рр.) // Проблеми історії України: факти,
судження, пошуки. – К., 2007. – № 16. – С. 116–133; Рудько С. Участь
Миколи Василенка у громадсько-політичному житті Києва в кінці
ХІХ – на початку ХХ ст. // Наук. записки [Нац. ун-ту «Острозька
Академія»]. – Іст. науки. – Вип. 10. – Острог, 2008. – С. 106–118;
312
Щербін Л.В. Діяльність М.П. Василенка як члена Конституційно-демо-
кратичної партії Росії // Вісник Прикарпатського національного уні-
верситету ім. В. Стефаника. – Історія: Вип. 15. – Івано-Франківськ,
2009. – С. 54–61; Кузьміна І. Політична діяльність Федора Штейнгеля
(1906–1918 рр.) // Проблеми історії України: факти, судження пошуки. –
К., 2012. – Вип. 21. – С. 243–262.
46 Ляхоцький В.П. Просвітитель: Видавничо-редакційна діяльність
Івана Огієнка (митрополита Іларіона) – К., 2000; Старовойтенко І.
Володимир Леонтович і перша щоденна українська газета «Громадська
думка» (1905–1906) та її наступниця «Рада» (1906–1914) // Бібл. Віс-
ник. – 2007. – № 2. – С. 34–38; Руденко О.Ю. «Наш перший мученик
преси» (Федір Павлович Матушевський) // Україна ХХ ст.: культура,
ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 2001. – Вип. 4. – С. 84–106; Гор-
батюк М. А. Ніковський як співробітник і редактор газети «Рада» // Іст.
журнал. – К., 2009. – № 4. – С. 44–57; Чума О. Публіцистично-наукова
спадщина Софії Русової // Зб. праць Наук.-досл. центру періодики. –
Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 459–470; Миронець Н. Радий за «Раду»:
газета «Рада» і Петро Стебницький // Пам’ять століть. – 2008. – № 3. –
С. 133–136.
47 Андрєєв В.М., Михайленко Г.М. Олександр Лотоцький у бороть-
бі за автокефалію Української Православної Церкви // Південний ар-
хів: Зб. наук. праць. Іст. науки. – Херсон, 2002. – Вип. 7. – С. 36–48.
48 Якобчук С.О. Спогади сучасників Ф.П. Матушевського як дже-
рело дослідження його громадської і політичної діяльності // Універ-
ситет. – 2009. – № 5. – С. 77–87; Поліщук В. Безмежно відданий
українській справі. Федір Матушевський очима Євгена Чикаленка //
Київ. – 2008. – № 11–12. – С. 161–169; 2009. – № 1–2. – С. 162–169;
Иваницкая С.Г. Максим Антонович Славинский в восприятии совре-
менников и памяти потомков // Историк и его время: Сб. ст. к
70-летию проф. В.В. Шелохаева. – М.: РОССПЭН, 2011. – С. 322–334.
49 Стрельський Г.В. О.Г. Лотоцький і його мемуари // Спеціальні
іст. дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. – К., 2006. –
Вип. 13 (1) – С. 293–306; Верстюк В. Революція в оцінках Євгена
Чикаленка // Чикаленко Є. Щоденник (1919–1920). – К.; Нью-Йорк,
2005. – С. 17–32; Шевчук В. Про книгу життя Євгена Чикаленка:
Роздум після перевидання мемуаристики Є. Чикаленка // Сучасність. –
2005. – № 1. – С. 86–108; Харлан О.Д. «Щоденник» Євгена Чикаленка
1918–1919 рр.: Україна крізь призму катастрофізму // Актуальні проб-
леми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. ХІ: Лінг-
вістика і літературознавство. – К.; Ніжин, 2006.– С. 186–193; Гоню-
313
кова Л.В. Спогади С.Ф. Русової // Укр. іст. журнал. – 1999. – № 5. –
С. 133–138; Плачинда В. Сергій Єфремов та його спогади // Молода
нація: Альманах. – К., 2002. – № 1. – С. 142–144; Климович Н. Постать
Сергія Єфремова крізь призму щоденникових нотаток (За матеріалами
«Щоденників» 1923–1929 рр.) // Проблеми історії України: факти, суд-
ження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. – 2007. – Вип. 17. – С. 162–166.
50 Поліщук В. Василь Доманицький як шевченкознавець // Дома-
ницький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря» / Репр. відтв. з
вид. 1907 р. – Черкаси, 2008. – С. 374–383; Якобчук С.О. Особистість і
творчість Т.Г. Шевченка у публіцистичній спадщині Ф.П. Матушев-
ського // Вісник Черкаського університету. Серія філологічна. – 2010. –
Вип. 178. – С. 12–18; Меленчук О. Феномен святкування роковин, при-
свячених пам’яті Т. Шевченка, як соціокультурне явище в боротьбі за
українську незалежність у літературно-критичних студіях С. Єфремова //
Вісник Черкас. ун-ту. Серія філологічна. – 2010. – Вип. 178. – С. 5–12.
51 Рудько С.О. «Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»:
приклад Миколи Василенка (1866–1935) [Електронний ресурс]. Режим
доступу: http://naub.org.ua/?p=307.
52 Старовойтенко І. Листи Євгена Чикаленка як джерело просопо-
графічної інформації про автора // Спеціальні історичні дисципліни:
питання теорії та методики: Зб. наук. пр. – Вип. 12 (2). – С. 232–254;
Ляшко С. М. Керівничий Постійної комісії для складання біографіч-
ного словника діячів України М.М. Могилянський: досвід просопогра-
фічного дослідження // Українська біографістика. – Вип. 6. – К., 2010. –
С. 136–175.
53 Миронець Н.Р. Доля книжково-рукописного зібрання україн-
ського культурного діяча барона Ф.Р. Штейнгеля // Бібліотечний віс-
ник. – 2003. – № 3. – С. 32–36; Міщук Г. Зібрання документів про
створення музейної нумізматичної колекції Городоцького музею на
Волині барона Ф.Р. Штейнгеля // Волинські історичні записки. – 2008. –
Т. 1. – С. 99–104; Попельницька О.О. М.Ф. Біляшівський – перший
директор Національного музею історії України // Укр. іст. журнал. –
2008. – № 2. – С. 100–118; Ковалевська О.О. Діяльність Миколи Біля-
шівського в роки Першої Світової війни // Укр. іст. журнал. – 2008. –
№ 2. – C. 119–128.
54 Кобинець А.В. «Громадська думка» / «Рада» (1905–1914 рр.) –
перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: ут-
вердження національної ідеї: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К.,
2005; Фіголь Н.М. Євген Чикаленко та газета «Рада» у формуванні
314
мови преси на початку ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. –
К., 2006.
55 Супрун Л.В. Дискурсивні категорії публіцистики Сергія Єфре-
мова. – Вінниця, 2007; Її ж. Взаємодія антропоцентричних категорій у
науково-публіцистичному дискурсі Сергія Єфремова. – Вінниця, 2007.
56 Мазур Н.В. Мова мемуарної літератури кінця ХІХ – початку ХХ
століття (На матеріалі творчості Євгена Чикаленка та Сергія Єфремова):
Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – К., 2006. –С. 17–18.
57 Борець А.А. «Ми» та «вони»: бінарна конструкція у публіцистиці
Петра Стебницького // Образ. – 2011. – Вип. 12. – С. 37–44; Його ж.
Особливості становлення української ідентичності в Російській імперії
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (приклад Петра Стебницького) //
Журналістика. – Вип. 11 (36). – 2012. – С. 124–135; Його ж.
Антиколоніальний дискурс у публіцистиці Петра Стебницького //
Журналістика. – 2011. – Вип. 10 (35). – С. 133–143; Його ж. Публі-
цистика Петра Стебницького: проблема держави та нації: Автореф.
дис. ... канд. наук із соц. комунікацій. – К., 2012.
58 Вєтрова Е.С. Семантика і функціонально-комунікативний аспект
етикетних одиниць в епістолярній спадщині українських письменників
XIX ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Донецьк, 2004.
59 Див.: Мещерякова Н.П. Проблема формування національної
самосвідомості у творчій спадщині видатних українських діячів куль-
тури і освіти кінця XIX – початку XX століть: Дис. ... канд. пед. наук. –
К., 1996; Роняк Т.Г. Проблема виховання учнівської молоді в спадщині
Івана Огієнка і творче використання її в сучасній школі України: Дис.
... канд. пед. наук. – Луцьк, 1997; Побірченко Н.С. Педагогічна й
науково-просвітницька діяльність громад у контексті суспільного руху
Наддніпрянської України (Друга половина XIX – початок XX ст.): Дис.
... д-ра пед. наук. – К., 2001; Опанасенко Н. І. Виховний ідеал у творчій
спадщині українських діячів «Просвіти» кінця ХІХ – початку ХХ ст.:
Дис. ... канд. пед. наук. – Переяслав-Хмельницький, 2002; Зайченко І.
В. Педагогічна концепція С.Ф. Русової / 2-е вид. – Чернігів, 1999;
Неживий О.І. Борис Грінченко: вартовий рідного слова. Педагогічна
спадщина та проблеми сучасної освіти. – Луганськ, 2003; Його ж.
Борис Грінченко: вартовий рідного слова. Педагогічна спадщина та
проблеми сучасної освіти. – Луганськ, 2003.
60 Хлистун І.Г. Національне виховання в родинах української еліти
(кінець XIX – початок ХХ століття): Автореф. дис. ... канд. пед. наук. –
Умань, 2006.
315
61 Іваницька С.Г. Українська ліберально-демократична партійна
еліта: «колективний портрет» (кінець ХІХ – початок ХХ століття). –
Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 452 с.
62 Іваницька С.Г. Михайло Драгоманов як «значущий інший» у
світосприйманні Сергія Єфремова (1890–1920-ті роки) // Наукові праці
історичного факультету Запорізького національного університету. –
2011. – Вип. ХХVІІ. – С. 237–244; Її ж. Постать та ідеї Михайла
Драгоманова у рефлексіях Петра Стебницького (1905–1919 рр.) //
Українська біографістика. – 2012. – Вип. 9. – С. 275–293.
63 Іваницька С. Г. Олександр Олександрович Русов у індивіду-
альних згадках та колективній пам’яті представників української
ліберально-народницької еліти початку ХХ ст. // Наукові праці істо-
ричного факультету Запорізького національного університету. – 2012. –
Вип. XXXIII. – С. 273–282.
64 Іваницька С.Г. Сергій Єфремов versus Богдан Кістяківський:
полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова (істо-
ріографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запо-
різького національного університету. – 2011. – Вип. XXXI. – С. 309–
319.
65 Режим доступу: historians.in.ua›…yekelchyk-serhii-ukrainofily…s;
Шандра В.С. Рец.: С. Єкельчик. Українофіли: світ українських патрі-
отів другої половини ХІХ століття // Укр. іст. журнал. – № 4 (505). –
2012. – C. 212–215.
66 Кравченко В. Україна, імперія, Росія. Огляд сучасної історіо-
графії // Кравченко В. Україна, імперія, Росія. Вибрані статті з модерної
історії та історіографії. – К., 2011. – С. 417–418.
67 Субтельний О. Від совєтського до національного: тенденції в
написанні історії України з 1991 р. // Україна. Процеси націотворення /
Упор. Андреас Каппелер; пер. з нім. – К., 2011. – С. 34, 37.
68 Портнов А. Сучасна історіографія українського націотворення:
кілька спостережень // Там само. – С. 47.
69 Касьянов Г.В., Толочко О.П. Національні історії та сучасна
історіографія: виклики й небезпеки при написанні нової історії Укра-
їни // Укр. іст. журн. – 2012. – № 6 – С. 20. Пор.: Смолій В., Удод О.,
Ясь О. Історія інститутська, історія українська (Ювілейні роздуми з
академічної проблематики) // Історіографічні дослідження в Україні. –
2012. – Вип. 22. – C. 5–42.
70 Нарский И. Приглашение к «лирической историографии», или об
одной тенденции в современном историописании // История и исто-
рики в пространстве национальной и мировой культуры XVIII–XX
316
века. Материалы международной научной конференции / ИВИ РАН. –
М., 2011. – С. 153–154.
71 Див.: Галушко К.Ю. Антропологія Історична // Енциклопедія
історії України: Т. 1: А–В / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН
України. Інститут історії України. – К., 2003; Яковенко Н. Вступ до
історії. – К., 2007. – С. 209–213.
72 Репина Л. «Вызов и ответ»: перспективы исторической науки в
начале нового тысячелетия // Ейдос. Альманах теорії та історії істо-
ричної науки. – 2008. – Вип. 3. – С. 25.
73 Старовойтенко І. Просопографічний портрет особистості у кон-
тексті сучасних завдань біографічних та історичних досліджень // Україн-
ська біографістика. – 2008. – Вип. 4. – С. 56.
74 Попик В.І. Світоглядні засади розвитку української біогра-
фістики та формування національних ресурсів біографічної інформації
ХХІ ст. // Українська біографістика. – К., 2008. – Вип. 4. – С. 34.
75 Голубович И.В. Биография: силуэт на фоне Humanities. Методо-
логия анализа в социогуманитарном знании: моногр. – Одесса, 2008. –
372 с
76 Див.: Andriewsky O. The Making of the Generation of 1917:
Towards a Collective Biography // Journal of Ukrainian Studies. – 2004. –
Vol. 29. – № 1–2. – P. 19–37; Шанин Т. История поколений и поко-
ленческая история России // Отцы и дети: поколенческий анализ
современной России. – М., 2005. – С. 17–38.
77 Хапаева Д. Р. Герцоги республики в эпоху переводов: Гумани-
тарные науки и революция понятий. – М., 2005. – С. 187.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95247 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:36:59Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іваницька, С. 2016-02-18T16:30:31Z 2016-02-18T16:30:31Z 2013 Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації / С. Іваницька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 284-316. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95247 329.12:323.39(477)“19” В статті узагальнено доробок вітчизняних істориків, філологів, археографів, політологів, фахівців із історії журналістики, історії педагогіки та історії юридичної думки стосовно заявленої проблеми. Окреслено подальші перспективні напрямки зі застосуванням методів історичної антропології, просопографії, порівняльних та міждисциплінарних студій. The article summarizes national historians’, philologists’, archeographers’, political scientists’, specialists’ in the history of journalism, history of pedagogy and history of jurisprudence achievements on the subject and the object of study. There are also outlined some tendency prospects such as historical anthropology methods, prosopografy, comparative and interdisciplinary studies. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемна історіографія Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації Ukrainian Liberal Democratic party elite in the end of XIX – beginning XX century in post-Soviet humanities: research results and prospects Article published earlier |
| spellingShingle | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації Іваницька, С. Проблемна історіографія |
| title | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| title_alt | Ukrainian Liberal Democratic party elite in the end of XIX – beginning XX century in post-Soviet humanities: research results and prospects |
| title_full | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| title_fullStr | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| title_full_unstemmed | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| title_short | Українська ліберально-демократична еліта кінця ХІХ – початку ХХ ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| title_sort | українська ліберально-демократична еліта кінця хіх – початку хх ст. в пострадянській гуманітаристиці: історіографічні здобутки та методологічні інновації |
| topic | Проблемна історіографія |
| topic_facet | Проблемна історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95247 |
| work_keys_str_mv | AT ívanicʹkas ukraínsʹkalíberalʹnodemokratičnaelítakíncâhíhpočatkuhhstvpostradânsʹkíigumanítaristicíístoríografíčnízdobutkitametodologíčníínnovacíí AT ívanicʹkas ukrainianliberaldemocraticpartyeliteintheendofxixbeginningxxcenturyinpostsoviethumanitiesresearchresultsandprospects |