Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму
Аналізується російська історіографія 1987–2010-го рр., присвячена системі державної влади в СРСР, створеної в період 1929–1953 рр. Звертається увага на основні концептуальні підходи у висвітленні теми. Джерельну базу складають монографії, дисертаційні дослідження, наукові статті, навчальна літера...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Datum: | 2013 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95249 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 335-353. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859713885626433536 |
|---|---|
| author | Терлецька, І. |
| author_facet | Терлецька, І. |
| citation_txt | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 335-353. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | Аналізується російська історіографія 1987–2010-го рр.,
присвячена системі державної влади в СРСР, створеної в період
1929–1953 рр. Звертається увага на основні концептуальні підходи у висвітленні теми. Джерельну базу складають монографії,
дисертаційні дослідження, наукові статті, навчальна література.
It’s analyzed Russian historiography 1987–2010 gg., denoted
system state authorities in USSR, created attention Addresses at
period 1929–1953 gg. on the main conceptual approaches in
illumination of the subject. Source forms to monographs, dissertation
studies, scientific articles, scholastic literature.
|
| first_indexed | 2025-12-01T07:17:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
335
УДК 930.1 (476) “1987/2010”
Ірина Терлецька
СУЧАСНА РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ
СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
ПЕРІОДУ СТАЛІНІЗМУ
Сталінізм, як об’єкт вивчення, в сучасній історіографії зали-
шається проблемою не вичерпаною і не однозначною. Після
періоду накопичення нового фактологічного матеріалу, опри-
люднення джерел, створення нових парадигм у висвітленні
радянського періоду історії Росії, в тому числі сталінського,
нагальною потребою стало концептуальне переосмислення на-
копичених знань. Як зазначають російські історики, на фоні
вибухового характеру джерельної бази, особливо яскраво ви-
явився гострий дефіцит методології і нових історіографічних
розробок1. Вирішенню цих наукових завдань і присвячено дану
статтю.
Ключове місце у сталінізмі (у розумінні його як форми
тоталітаризму) займає система державної влади. Саме від харак-
теру, механізму державної влади залежав і характер всієї сус-
пільної системи. Вивчення системи влади як основи сталінської
моделі тоталітаризму почалось у Росії з кінця 1980-х рр. і
змінювалось відповідно з політичними процесами у країні. Не
дивлячись на чималий інтерес російської історіографії до тем,
пов’язаних із сталінізмом, означена проблема не стала пріори-
тетною. Хоча за останні 25 років оприлюднено чимало доку-
ментальних джерел, видано монографій, наукових статей, в яких
розглядається досліджувана проблематика, вона поки що вивче-
на всебічно, системно і глибоко. Це стосується як російської, так
і української історіографії2.
Історіографічний дискурс теми розглядався в окремих роз-
ділах у працях І.В. Павлової3, М.В. Казьміної4, також в істо-
ріографічних публікаціях узагальнюючого характеру5, що ви-
336
йшли протягом останніх років у Росії. Метою нашої статті є
дослідження процесу наукового вивчення російською історіо-
графією кінця 1980-х – 2010 рр. історії організації влади, її
структури, механізму, особливостей формування і функціону-
вання часів сталінізму.
Як відмічають російські історики, складності у вивченні
проблеми пов’язані передусім із специфікою джерельної бази.
«Непроста історіографічна ситуація з питанням про механізм
сталінської влади у 30-х рр. пояснюється тим, що на поверхні не
лежить жодного факту»6. Адже відсутні необхідні джерела, а
також засоби, методика опрацювання джерел такого ґатунку.
При прийнятті важливих державних рішень у 1930-х рр. не
рідко не велось жодної документації; частина документів була
знищена як при Сталіні, так і після його смерті; ще частина і по
сьогодні зберігається в архівах, які мало доступні для дослід-
жень. Одразу після смерті Сталіна було знищено дуже важливі
документи, які знаходились у його кабінеті у Кремлі і на дачі у
Кунцево, про що у 1999 році написали Жорес і Рой Медведєви
на підставі свідчень Хрущова і Микояна7. Російський історик
Ірина Павлова пише, що досі практично не доступні архіви
МВС, Головної воєнної прокуратури СРСР, Воєнної колегії
Верховного суду СРСР, Прокуратури СРСР, Верховного суду
СРСР8. Інший російський історик Альтер Литвин зазначає, що
порівняно із початком 1990-х рр., нині доступ до ряду архівних
джерел став більш складним9. Є й інші причини, які обумовили
послаблення уваги істориків до теми. В сучасній російській
історіографії набули поширення нові наукові підходи, і теми –
соціальний, культурно-історичний – на противагу політичній
історії. Зменшення уваги до політичних інститутів, критика
тоталітарного підходу, який акцентує увагу на диктатурі, терорі,
дозволяє уникати неприємних для національної самосвідомості
росіян історичних аналогій, звинувачень. Стало явним праг-
нення якоюсь мірою дистанціюватись від політики, натомість
переосмислити особу Сталіна та його політику з позицій теорії
модернізації10. Ці тенденції в російській історіографії піджив-
люються поглядами західних соціальних істориків, наприклад,
американських дослідників історії СРСР Ш. Фіцпатрік, А. Гетті.
337
Ш. Фіцпатрік висунула тезу, що заходи сталінського режиму,
проведені у 1930-х рр. стали радше результатом ініціативи
«знизу», тобто від суспільства, аніж «згори»11. З цим погод-
жується А. Гетті. Тому пріоритетним має бути вивчення саме
соціуму, настроїв і поведінки різних соціальних груп – історія
«знизу».
Систему влади сталінських часів в СРСР розпочали ана-
лізувати з кінця 1980-х рр. Але то був лише «підготовчий» етап
вивчення проблеми, який мав постановочний зміст і скоріш
критично-оціночний, ніж глибокий дослідницький характер.
Ґрунтовне наукове вивчення проблеми розпочалося з 90-х рр.
минулого століття. Публікація архівних матеріалів та інших
документів, пов’язаних із діяльністю інститутів влади, активі-
зувалась із середини 1990-х рр. і продовжується по сьогодні.
Важливе значення мали публікації документів: про діяльність
Політбюро ЦК ВКП(б) в СРСР12; репресивно-каральних орга-
нів13; про взаємовідносини влади і суспільства14, листування
Сталіна з його соратниками15. Побачили світ і довідково-біо-
графічні видання, присвячені особистостям – носіям державно-
партійної влади у СРСР16.
Протягом двадцяти років (1990–2010 рр.) у Росії дослід-
женнями історії формування, структурі, механізму політичної
влади кінця 1920-х – початку 1950-х рр., займались Є. Гім-
пельсон17, Ю. Жуков18, Г. Каюкова19, М. Ковалевський20, Т. Кор-
жихіна21, І. Павлова22, С. Павлюченков23, М. Петров24, Р. Піхоя25,
Л. Рассказов26, В. Хаустов27, О. Хлевнюк28 та ін. Коло питань,
які досліджуються, – історія формування і змін у системі влади,
починаючи із 1920-х рр.; основні риси, якісні ознаки системи
влади; механізм влади (спосіб прийняття рішень і їх трансляція
від Центру на місця); особливості діяльності партійних органів,
передусім, вищого органу – Політбюро, спеціальних органів –
ВНК–НКВС та всієї карально-репресивної системи; способи
рекрутування еліти і всієї ієрархії системи влади; якісний склад
керівних кадрів; роль Сталіна у формуванні і перетворенні
державної влади.
Серед перших, хто розпочав вивчати сталінізм, передусім
систему влади, – дослідниця із Новосибірську Ірина Павлова,
338
яка видала дві монографії. Перша з них – «Сталінізм: станов-
лення механізму влади» (1993 р.) – була присвячена форму-
ванню влади у 20-ті рр. минулого століття, а друга – «Механізм
влади і будівництво сталінського соціалізму» (2001 р.) – в
основному періоду 1930-х рр. Авторка використовує термін
«сталінська система влади». Нова модель (система) влади по-
чала формуватись з 1922–1923 років. Її справжньою сутністю
був феномен партійної держави, ядром якої стала партія апарату
в середині Комуністичної партії, який все і вирішував. Ця
«внутрішня партія» поступово фактично поглинула державні
структури, а її діяльність була просякнута над таємністю.
Характер сталінського типу організації влади можна визначити
як ідеократичний29. Механізм влади 20-х рр. і влади 30-х рр. мав
певні відмінності. По-перше, починаючи із другої половини
20-х рр., а особливо у 30-ті рр., рішення отримали ореол таєм-
ності, коли не велись протоколи, на документах не ставили
підписи, самі документи тримались у таємниці, а рішення при-
ймались без участі не тільки певних органів радянської влади,
але й вищих посадовців. Всім відав лише сам Сталін. По-друге,
саме в 30-ті рр. партійний апарат повністю поглинув і злився із
державним апаратом. Система влади контролювалась саме ЦК
ВКП(б), а не державними органами. На думку І.В. Павлової,
навіть Політбюро на справді не завжди виконувало роль голов-
ного органу у системі влади30. Влада, як пише історик, була не
ефективною, безвідповідальною, а сталінська партократія і вся
бюрократія по суті були «владними кріпаками». Всі питання
вирішувались келійно, у кабінеті Сталіна. Це підтверджує і
публікація документів, підготовлена М. Масловим – «Сталінське
Політбюро у 30-ті роки»31.
Протягом 1990-х років окремі аспекти системи влади дослід-
жувала Т.П. Коржихіна, зокрема адміністративно-командну
систему 1920–30-х рр., становлення радянської номенклатури і
принципи формування влади. Історик пише, що адміністра-
тивно-командна система управління країною встановилась і за-
кріпилась на рубежі 1920–30-х рр. Її сутнісними ознаками було:
зведення до мінімуму ролі Рад та їх фактичне відсторонення від
влади; посилення державного апарату та зрощування його з
339
партійним апаратом; номенклатурний принцип управління всім
суспільством (призначення на всі керівні посади згори); ство-
рення позасудових органів та позасудового примусу; масові
репресії32. В одній із статей Т.П. Коржихіна і Ю.Ю. Фігатнер33
запропонували періодизацію розвитку влади у СРСР, в основу
якої покладено якісні зміни у побудові державної влади у СРСР.
Зокрема, перший (ленінський) період характеризувався вираже-
ним пошуковим характером державного устрою країни; другий
(сталінський) – народженням і закріпленням номенклатури і
номенклатурного принципу побудови влади; третій (хрущов-
ський) – короткочасною певною демократизацією і спробою
встановити колегіальну форму номенклатурної влади; четвертий
(брежнєвський) – люмпенізацією і деградацією влади і режи-
му34. Також аналізу адміністративно-командної системи, яка
сформувалась за часи сталінізму, присвячено статті С.В. Лео-
нова, Є.Г. Гімпельсон, І.А. Козлова, Б.Н. Земцева, Г.М. Іванової,
М.Н. Кузьміна, І.А. Ісаєва, А.К. Соколова, А.А. Овсяннікова,
А.В. Гапонової, Л.Є. Татієвської, надруковані в збірці «Форму-
вання адміністративно-командної системи в 20–30-ті роки», яка
вийшла у 1992 році. З кінця 1990-х рр. поняття «командно-
адміністративна система», яке свого часу ввів в обіг економіст
Г.Х. Попов і яке набуло популярності за роки «перебудови» в
СРСР, стали використовувати менш.
Історію, спосіб функціонування системи влади, зокрема її
основних інститутів – ВКП(б), НКВС, досліджує Олег Хлевнюк,
який є автором низки монографій35. Протягом 1990-х років він
видав три книги: «1937-й. Сталін, НКВС і радянське сус-
пільство» (1992); «Сталін і Орджонікідзе. Конфлікти у Політ-
бюро у 30-і рр.» (1993); «Політбюро. Механізми політичної
влади у 30-і рр.» (1996). Певним підсумком його багаторічної
дослідницької праці стала монографія, видана у 2010 р., яка
ґрунтується на широкій джерельній базі із залученням західної
історіографії, архівних джерел. Якщо протягом 1990-х років
історик зосередив свою увагу на емпіричному матеріалі, то в
монографії 2010 року «Хазяїн. Сталін і утвердження сталінської
диктатури» запропонував концепцію методологічного харак-
теру, яка стосується історії як влади, так і СРСР в цілому.
340
Ключовими позиціями у дослідженнях О. Хлевнюка є наступні:
трактовка сталінізму як політики «революції згори», яка врешті-
решт призвела до над централізації влади у вигляді одноосібної
диктатури вождя; характеристика системи радянської влади як
олігархічної, яка до кінця 1930-х років перетворилась у дик-
татуру Сталіна. Історик вважає, що історія радянської держави
може бути побудована за критерієм устрою вищої державної
влади. На думку О. Хлевнюка, основною відмінністю між фор-
мами влади у СРСР був ступінь влади диктатора над чинов-
никами, передусім їх вищим прошарком36. Автор досліджує
процес переродження олігархічної влади у одноосібну. Початок
сталінської «революції» історик відносить до 1929–1930 рр.
Вона характеризувалась сталінізацією Політбюро, чистками у
вищих ешелонах влади. Протягом 1930-х рр. влада балансувала
від жорсткого курсу (в умовах соціально-економічної кризи
1931–1932 рр.) до деякого пом’якшення (1933–1936 рр.). У
1937–1938 роках шляхом терору сталінська диктатура закріп-
люється, а колективність у керівництві зникає. На деякий час
каральні органи були поставлені вище за партійно-державні.
У 1938–1939 роках відбувається зрощення партійних і караль-
них органів, встановлюється баланс між ними. А напередодні
війни формування сталінської піраміди влади завершується
створенням «п’ятірки» у Політбюро, зосередженням у руках
Сталіна як вищої партійної, так і державної влади (Сталін став
головою Раднаркому СРСР). Як пише О. Хлевнюк, відбулась
над централізація влади.
Концепція автора є достатньо аргументованою і обґрунто-
ваною. Зауваження, на наш погляд, викликають дві тези, запро-
поновані Олегом Хлевнюком. По-перше, історик пропонує поді-
ляти всю історію СРСР в залежності саме від механізму
рекрутування і функціонування вищих органів влади. Можна
зробити висновок, що майже вся історія СРСР обмежується
дихотомією «партійна олігархія» – «одноосібна диктатура».
Вважаємо, це надто вузький підхід. Автор в основу своєї
трактовки періодизації історії СРСР поклав структурно-функ-
ціональний та інституційний підходи. Але при цьому не вра-
ховуються багато чинників: не вся політична система, а лише
341
державні органи; характер життя суспільства та ступінь і методи
втручання держави в нього; громадянин і його становище
(ступінь автономності); економіка, культура, інші фактори. По-
друге, історик вважає, що сталінська система влади представ-
ляла собою диктатуру Сталіна, в основі якої знаходилась «зви-
чайна» модель авторитарної олігархії, в якій диктатор виступав
як активна надбудова37. У зв’язку з таким твердженням виникає
ряд запитань. 1. Сталінська диктатура чи партійна олігархія?
Якщо О. Хлевнюк показує у монографії як колегіальне керів-
ництво вищої партійної номенклатури (партійна олігархія) у
1930-х роках перетворилось на одноосібну диктатуру Сталіна,
коли навіть Політбюро не було самостійним органом, то немає
сенсу дві різні за сутністю категорії – «одноосібна диктатура» та
«партійна олігархія» – змішувати в одну конструкцію. 2. На
підставі чого сталінська модель влади характеризується як
«звичайна» авторитарна модель? Дійсно, сьогодні в російському
історіописанні часто правління Сталіна порівнюють із Іваном
Грозним, Петром І та іншими російськими монархами38 та
характеризують саме як авторитарне. Навіть називають
сталінізм «народною монархією»39. Однак, порівняння політики,
форм і методів влади до індустріального (як при згаданих царях)
й індустріального періодів розвитку країни є не коректним.
Сучасна політична наука виділяє відмінності авторитаризму в
порівнянні із тоталітаризмом: може існувати легальна опозиція,
існує розподіл гілок влади при домінуванні виконавчої;
відсутній етатизм – втручання держави передусім у економіку,
культуру; держава не ставить за мету переробити природу
людини і сформувати новий тип людини; існують певна авто-
номія особистості і суспільства в неполітичних сферах; немає
справжнього вождізму і культу вождя. В СРСР періоду кінця
1920-х – початку 1950-х рр. все було інакше. Історія знала
авторитарні жорстокі диктатури Нерона, Піночета, Хусейна та
ін., східні деспотії, але ані етатизму, ані ідеологізації, ані
зрощення партійної і державної влади та ін. при цьому не було.
Але все це було в СРСР за часів Сталіна. Тому, вважаємо, що
звичайна модель авторитарної влади навіть з диктатором на чолі
не вписується в реальну практику СРСР. Сталінізм як система
342
мав тоталітарний характер. Та й факти наведені О. Хлевнюком
про створення одноосібної диктатури в СРСР цілком підтверд-
жують висновки, зроблені свого часу З. Бжезинським, який у
статті «Тоталітаризм й раціональність» писав, що тоталітаризм
ґрунтується саме на всевладді вождя, а не еліти або бюрократії.
Інший погляд на характер влади, роль і місце Сталіна і
партократії пропонує історик Юрій Жуков. У монографії «Інший
Сталін: політ реформи у СРСР у 1933–1937 рр.» (2008 р.) автор
використав широку джерельну базу, в тому числі, як пише сам
Ю. Жуков, із «Особливої папки» Сталіна. Він вважає, що в
середині 1930-х рр. Сталін прагнув демократизувати політичну
систему країни, для чого задумав новий варіант Конституції. Він
хотів змінити виборчу систему, зробивши її альтернативною,
ввести парламент, але жорстока боротьба в середині партократії,
боротьба Сталіна із кланами в політичній еліті, не дозволили
прийняти ту Конституцію, яку він хотів. «Партократія у само-
вбивчому протистоянні зуміла домогтися свого – зберегла у
повній недоторканності стару політичну систему, відтепер лише
прикриту новою конституцією»40. Щодо такого концептуального
підходу Олег Хлевнюк зауважив, що протистояння Сталіна –
реформатора і партійних бюрократів – ортодоксів, які начебто
утискали вождя, не що інше, як вигадана схема, заснована на
помилках, дуже поверхневому, надто вільному використанні
джерел, а також ігноруванні реальних фактів41.
У 1999–2000 рр. в російській історіографії виникла дискусія,
яка мала безпосереднє відношення до нашої проблематики.
Зокрема полеміку серед науковців викликали два навчальних
посібника з радянської історії для вищої школи: А.К. Соколова
«Курс радянської історії. 1917–1940» (Москва: Вища школа.
1999) і А.К. Соколова та В.С. Тяжельнікової « Курс радянської
історії» (Москва: Вища школа. 1999). «Навчальна література
служить найбільш придатним полем для реалізації об’єктивної
потреби у концептуалізації історичного знання і одночасно най-
більш стислим шляхом до масового читача»42, тому вважаємо
доцільним звернутись до змісту цієї дискусії. Оскільки кон-
цепція радянської історії у руслі соціальної історії, яка була
викладена в цих посібниках, мала новаторський характер на той
час, цей факт і викликав зацікавленість і полеміку серед фа-
343
хівців43. Як стверджували автори і прихильники їх точки зору,
прийняття нової Конституції 1936 року, яка формально розши-
рила виборчі права громадян СРСР, є свідоцтвом демократизації
влади. Виходячи з цього, робиться висновок про неспромож-
ність тоталітарного підходу до визначення сутності суспільної
системи сталінських часів44. Під час «круглого столу», органі-
зованого часописом «Вітчизняна історія», І. Орлов зауважив:
«Твердження про те, що зміст Конституції 1936 р. не відповідає
тоталітарній моделі, нічого не доводить. Навіть навпаки, розрив
між деклараціями «самої демократичної у світі Конституції» і
реаліями 1930-х рр. скоріш свідчить на користь прихильників
тоталітарної школи»45. Дискусію викликала і спроба авторів
представити політику Й. Сталіна як спробу модернізації країни,
передусім її економічної сфери. Новим кроком стало видання
навчальної літератури, присвяченої історії становлення, розвит-
ку державної влади в СРСР, що пов’язано з виникненням нових
навчальних дисциплін46. Нові підручники, що побачили світ
протягом останнього десятиліття, побудовані за принципом «з
одного боку», «але з іншого». Матеріал навчальної літератури
відповідав тенденціям, що простежуються в російській істо-
ріографії. У підручнику з історії державного управління за
редакцією Р.Г. Піхої (2003 р.) використовується поняття «ко-
мандно-адміністративна система», яку характеризують як іма-
нентно близьку російському духу, російським традиціям і таку,
що відповідала внутрішній схильності російського народу саме
до такого типу побудови влади47. Інший автор навчального
посібника з історії органів безпеки В.В. Коровін вважає, що
посилення каральної політики Сталіна свідчило не про силу, а
навпаки – слабкість радянської влади48. Взагалі з кінця 1990-х
років теза про слабкість системи влади епохи сталінізму, не-
здатність чітко контролювати суспільні процеси (а значить
влада не тоталітарна за сутністю) набуває поширення у науковій
літературі, але не в спеціальних дослідженнях, присвячених
саме системі владі. На наш погляд, серйозних, достатніх фактів і
аргументів на користь такої тези російські автори не наводять.
Увагу російської історіографії привернули не лише партійні
органи, які були ядром державного механізму, але й карально-
репресивна система як суттєва частина цього механізму, її
344
взаємовідносини із правлячою партією. Діяльності карально-
репресивних органів присвятили свої дослідження Л. Наумов49,
М. Петров50, Л. Рассказов51, А. Тепляков52, В. Хаустов53. Для
розуміння сутності організаційної структури, функціонування
органів безпеки важливе значення мала публікація у 2003 році
довідника, в якому подано інформацію про історію радянських
органів держбезпеки, починаючи із 1917 року і до 199154.
У вступній статті укладачі О. Кокурін, М. Петров пишуть, що
досі внутрішня структура органів держбезпеки не була описана
з достатнім ступенем повноти55. Матеріали, подані у довіднику,
свідчать, що всі рішення про реорганізацію органів приймались
керівництвом ВКП(б) і оформлялись протоколами Політбюро
ЦК, а вже далі рішеннями державних органів. Починаючи із
1920-х років, органи держбезпеки намагались підкорити собі
органи громадського порядку, що їм вдалося зробити у 1930
році після ліквідації республіканських НКВС56. «Реальне при-
значення центральних установ держбезпеки завжди було шир-
шим, ніж функції таємної поліції. Вони були орієнтовані на
рішення чекістськими методами цілого ряду сьогоденних полі-
тичних або господарчих завдань…»57. Наприклад, обговорення і
прийняття Конституції у 1936 році знаходилось під пильним
контролем з боку НКВС, про що пише В. Хаустов58. Роль
Сталіна, його керівництво діяльністю і репресіями в НКВС
аналізується у монографії Л. Наумова59.
Дискусію серед науковців викликає питання про відпові-
дальність за репресії і не правові, позасудові методи діяльності.
Частина істориків вважає, що відповідальність за це несе керів-
ництво ВКП(б) та вищі органи державної влади, які були
ініціаторами терору, а каральні органи лише виконували їх
вказівки60. Історик О. Мозохін пише, що позасудові повнова-
ження були делеговані НКВС вищим законодавчим органом
країни. Як зазначає Микита Петров, нині характерно підкрес-
лювати керівну роль ВКП(б) у проведенні репресивного курсу,
але насправді мав місце взаємовплив61. Так само вважає полі-
толог О. Гаман-Голутвіна. Її праця має політологічний характер
і присвячена історії формування політичних еліт у Росії62.
Дослідниця пише, що існував паритет відповідальності за реп-
345
ресії між партією і НКВС. Над всією елітою існував жорсткий
перехресний контроль: НКВС – Наркомат держконтролю – КПК
при ЦК ВКП (б). А повним хазяїном був лише Сталін. Водночас,
головним внутрішньо елітним протиріччям сталінської системи
організації влади стало протистояння «партія – органи держ-
безпеки», яке склалось у 1930-ті рр., вважає О. Гаман-Голут-
віна63. З цього приводу О. Хлевнюк пише, що певний проміжок
часу каральні органи були поставлені над партією і підпоряд-
ковувалися особисто Сталіну. Але після «чисток» в каральних
органах, з другої половини 1938-го р. було встановлено баланс
між партією і каральними структурами64. Політичну систему
сталінських часів О. Гаман-Голутвіна називає системою мобі-
лізаційного типу. Сутність і мета цієї системи порівнюється із
системами управління та політикою, створеними російськими
царями Іваном Грозним і Петром І. Авторка пояснює репресії
Сталіна його боротьбою з олігархізацією еліт, які гальмували
модернізаційні процеси в країні. Не зрозумілою і дискусійною,
на наш погляд, є теза політолога про те, що «проводилась
практика меритократичного рекрутування у склад еліти»65.
Оскільки меритократичний спосіб рекрутування передбачає від-
бір кращих, достойних, здібних, то не зрозуміло, чому ж в
керівництві держави було так багато людей безбарвних, не дуже
освічених і талановитих, грубих і малокультурних, залежних,
про що пише авторка у своїй книзі66.
Інші дослідники відмічають номенклатурний принцип підбо-
ру кадрів – призначення зверху. Цей принцип залишився у
спадок і після смерті Сталіна. Ознаками такого принципу рекру-
тування кадрів було не лише призначення на всі керівні посади
згори, але і часті переміщення з однієї посади на іншу, фактично
кожні 2–3 роки67. Формуванню сталінської еліти присвячено
праці Н.В. Романовського68. Дослідник розповідає про оточення
Сталіна, членів Ради Міністрів, про Політбюро ЦК партії пері-
оду 1945–1953 рр. Н. Романовський відмічає, що Сталіну по-
трібні були лише старанні виконавці, які ні на йоту не відходять
від його вказівок. Він не терпів навіть натяку на автономність
або незалежність, вимагав над секретності у роботі, обмежував
інформацію69. Ще одна риса оточення – вузький практицизм і
насаджувана однодумність.
346
Система влади в післявоєнний період розглядалась у працях
Ю. Аксенова70, Р. Піхої71. Історики вважають післявоєнну піра-
міду влади апогеєм сталінізму. Державна влада, на думку
Сталіна, полягала у його особистій владі над усіма, а передусім
над апаратом. Як пише Р.Г. Піхоя, вождізм Сталіна був зако-
номірним. Після війни Сталін почав висувати нові кадри. Він
відсунув колишніх переможців війни – Жукова та ін., ввів
додатковий контроль над бюрократією – «суди честі» (березень
1947 р.). Але боротьба із бюрократією проводилась руками тієї
ж самої бюрократії і тому не мала переможного завершення.
Чисельність апарату лише зростала72.
Підводячи підсумки історіографічного дискурсу системи вла-
ди періоду сталінізму, можна констатувати наступне. До здобут-
ків російської історіографії можна віднести: оприлюднення
документальних джерел, пов’язаних із діяльністю вищих партій-
них, державних органів, органів держбезпеки та ін.; накопи-
чення фактологічного матеріалу і з’ясування структури, меха-
нізму, особливостей і принципів діяльності влади; з’ясування
ролі Сталіна у створенні системи влади; дослідження кадрового
складу політичної еліти країни, її якості, способам формування.
Оскільки тема має міждисциплінарний характер, вона стала
об’єктом досліджень не лише істориків, але й політологів, юрис-
тів, соціологів. Дослідники застосовують різні методи і пара-
дигми при висвітленні теми. Можна виділити два основних
підходи – структурно-функціональний та соціальний. Науковці
намагаються виробити періодизацію розвитку системи влади, а
також всієї радянської історії на основі критеріїв формування,
функціонування, змін партійно-державної влади СРСР. Харак-
тер сталінської системи організації влади оцінюють по різному:
і як тоталітарний, і як авторитарний; і як в цілому не ком-
петентний і безвідповідальний, і як мобілізаційний, що сприяв
модернізації країни. Науковці показали, що політична система і
система державної влади як її складова частина, почала фор-
муватись на початку 1920-х рр., поступово змінювалась, набу-
ваючи якісно нових форм. Влада партійної олігархії поступово
перетворилась на одноосібну диктатуру вождя. Деякі історики
вважають характер політичної влади сталінських часів таким,
347
що відповідав традиціям історичного минулого і настроям сус-
пільства, тому називають владу народною.
Науковцями було проаналізовано особливості моделі влади,
ядром якої був партійний апарат всередині Компартії, який
спирався і активно співробітничав із карально-репресивними
органами. У 1930-х роках органи безпеки створили симбіоз із
партійними органами і слугували інструментом виконання зав-
дань не тільки політичного, але й економічного та ін. характеру.
Також до особливостей системи влади фахівці віднесли: но-
менклатурний принцип рекрутування кадрів, надзвичайно щіль-
ний перехресний контроль з боку різних контролюючих органів
над чиновниками, над таємність при прийнятті рішень, зро-
щення всіх органів влади і формування надцентралізованої пар-
тійної держави.
Вагомий внесок у розробку проблематики зробили такі вчені
як Т. Коржихіна, І. Павлова, Р. Піхоя, В. Хаустов, О. Хлевнюк та
ін. Російська історіографія демонструє полемічність, можна на-
віть сказати суперечливість в поглядах і оцінках. Проблемою
для дослідників є недостатня доступність важливих докумен-
тальних джерел. Низка питань залишилась не вивченою до кін-
ця. Наприклад, на відміну від західної історіографії, в російській
недостатньо висвітлено історію функціонування вищих держав-
них органів влади – парламенту, уряду. Якщо радянська істо-
ріографія була зосереджена на вивченні керівної ролі КПРС, то
сучасна російська історична наука обминає тему історії ком-
партії. Бракує праць про функціонування органів влади на міс-
цях. Тема висвітлена в цілому, але є чимало прогалин.
Відсутніми є синтетичні наукові праці, які б висвітлювали всю
систему влади, а не тільки її окремі ланки. Таким чином,
вважаємо, що тема потребує подальшого вивчення і це є, на наш
погляд, нагальною потребою російської історіографії.
———————
1 Российская история: теории изучения и методы преподавания //
Отечественная история. – 2008. – № 3. – С. 165.
348
2 Васильчук Г.М. Сучасна українська та зарубіжна історіографія
соціально – політичного і культурно-духовного розвитку Української
РСР в 20–30-і рр. ХХ ст.: Автореферат дис-ції … доктора історичних
наук: спец. 07.00.06 – Київ, 2008, – С. 23.
3 Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти –
Новосибирск: Сибирский хронограф. 1993. – 230 с.; Павлова И.В.
Механизм власти и строительство сталинского социализма – Ново-
сибирск: Изд-во СО РАН. 2001 – 460 с.; Павлова И.В. Современные
западные историки о сталинской России 30-х гг. (Критика «ревизио-
нистского» подхода)// Отечественная история. 1998. – № 5. – С. 107–
121.
4 Казьмина М.В. Отечественная историография второй половины
1980-х – начала ХХІ века о политическом и социально-экономическом
развитии СССР в 1930-е гг. Диссертация на соискание учёной степени
доктора исторических наук. Спец. 07.00.09. – Кемеровский государ-
ственный университет. 2006. – 446 с.; Казьмина М.В. Отечественная
историография рубежа 80–90-х гг. ХХ в. о модели власти 1930-х гг. //
Политическое насилие в исторической памяти Германии и России:
сборник научных статей – Кемерово: «Кузбассвузиздат», 2007. –
С. 322–328.
5 Историография сталинизма Сб. статей (под ред. Н.А. Симония) –
М.: РОССПЭН. 2007. – 480 с.; Кип Дж., Литвин А. Эпоха Иосифа
Сталина в России. Современная историография – М.: РОССПЭН.
2009. – 328 с.
6 Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского
социализма. – Новосибирск: Изд-во СО РАН. 2001. – С. 15.
7 Медведевы Жорес и Рой. Бумаги Сталина: жизнь после смерти //
Книжное обозрение. 1999. – № 44. – 1 ноября.
8 Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского
социализма. – Новосибирск: Изд-во СО РАН. 2001. – С. 35.
9 Кип Дж., Литвин А. Эпоха Иосифа Сталина в России. Совре-
менная историография – М.: РОССПЭН; Фонд Первого Президента
России Б.Н. Ельцина, 2009. – С. 207.
10 Российская история. – 2009. – № 5. – С. 195–196.
11 Лаас Н.О. Соціальна історія СРСР в американській історіографії:
теоретичні дискусії 1980–2000-х рр. // Український історичний журнал.
2010. – № 4. – С. 180.
12 Правящая партия оставалась подпольной // Источник. 1993 –
№ 5–6 – С. 88–95; Сталинское Политбюро в 30-е годы: Сб. документов –
349
М. 1995 – 286 с.; Политбюро ЦК РКП (б)–ВКП (б) и Европа. Решения
«особой папки». 1923–1939 / Под ред. Г.М. Адибекова и др. – М. 2001;
Политбюро ЦК ВКП (б) и Совет Министров СССР. 1945–1953. – М.:
РОССПЭН. 2002.
13 ВЧК–ГПУ: Документы и материалы – М.: Изд-во гуманитарной
литературы. – 1995. – 271 с.; Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–
НКГБ–МГБ–МВД–КГБ. – 1917–1991. Справочник. Под ред. акад.
А.Н. Яковлева; авторы-сост.: А.И. Кокурин, Н.В. Петров – М.: МФД,
2003. – 768 с.; Лубянка. Сталин и ВЧК–ГПУ–ОГПУ–НКВД. Архив
Сталина. Документы высших органов партийной и государственной
власти. Январь 1922 – декабрь 1936 / Под ред. акад. А.Н. Яковлева;
сост. В.Н. Хаустов, В.П. Наумов, Н.С. Плотникова – М.: МФД, 2003 –
912 с.; Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД.
Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государст-
венной власти. 1937–1938 / Под ред. акад. А.Н. Яковлева; сост.
В.Н. Хаустов, В.П. Наумов, Н.С. Плотникова. – М.: МФД, 2004. –
736 с.
14 Советское общество. Возникновение, развитие, исторический фи-
нал. – Т. 1–2. – М. – 1997; Общество и власть. 1930-е годы. – М. – 1998.
15 Письма И.В. Сталина В.М. Молотову. 1925–1936 гг. – М. 1995;
Сталин и Каганович. Переписка. 1931–1936 гг. (Сост. О.В. Хлевнюк,
Р.У. Девис и др.) – М.: РОССПЭН. 2001 – 798 с.
16 Чернев А.Д. 229 кремлёвских вождей. Политбюро, Оргбюро,
Секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах – М. 1996;
Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и
их руководители. 1923–1991. Историко-биографический справочник –
М., 1999; Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник /
Авторы-составители В.А. Торчинов, А.М. Леонтюк – Санкт-Петер-
бург: Филологический ф-т Санкт-Петербург. Гос. Университета. 2000. –
608 с.
17 Гимпельсон Е.Г. Формирование советской политической сис-
темы. – М., 1995.
18 Жуков Ю.Н. Борьба за власть в руководстве СССР в 1945–1952
годах // Вопросы истории. 1995 – № 1; Жуков Ю.Н. Тайны Кремля.
Сталин, Молотов, Берия, Маленков – М.: Вагриус. 2000; Жуков Ю.Н.
Иной Сталин. Политические реформы в СССР в 1933–1937 гг. – М.:
Вагриус. 2008 – 512 с.
19 Каюкова Г.Г. Утверждение автортарно-бюрократического руко-
водства советским обществом. Превращение ВКП (б) в инструмент
режима личной власти Сталина (20-30-е гг. ХХ в.) – Комсомольск-на-
Амуре. 1994.
350
20 Ковалевский М. Очерки по истории политических учреждений
России – М.: Территория будущего. 2007. – 239 с.
21 Коржихина Т. Основные черты административно-командной сис-
темы управления // Формирование административно-командной систе-
мы (20–30-е годы). Сборник статей. – М.: Наука, 1992. – С. 148–163;
Т.П. Коржихина, Ю.Ю. Фигатнер. Советская номенклатура: станов-
ление, механизмы действия // Вопросы истории. 1993. – № 7. – С. 25–
38: Коржихина Т.П. Извольте быть благонадежны. – Мос. Рос. Гос.
Дум. Ун-т. 1997. – 372 с.
22 Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти. – Ново-
сибирск: Сибирский хронограф. 1993. – 230 с.; Павлова И.В. Механизм
власти и строительство сталинского социализма. – Новосибирск: Изд-
во СО РАН. 2001. – 460 с.
23 Павлюченков С.А. «Орден меченосцев»: Партия и власть после
революции 1917–1929 гг. – М.: Собрание, 2008. – 463 с.
24 Петров Н.В. Первый председатель КГБ генерал Иван Серов //
Отечественная история. 1997. – № 5; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто
руководил НКВД в 1934–1941 гг. – М. 1999.
25 Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти (1945–1991). – М.,
1998; Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945–
1985. – М.: АСТ. Русь-Олимп, Астрель, 2007. – 715 с.
26 Рассказов Л.П. ВЧК–ГПУ–ОГПУ–НКВД в механизме формиро-
вания и функционирования политической системы советского об-
щества (1917–1941 гг.). Автореферат диссертации на соискание учёной
степени доктора юридических наук – СПб., 1994.
27 Хаустов В.Н. Демократия под надзором НКВД: Обсуждение
проекта Конституции 1936 г. // В кн. Неизвестная Россия – М., 1992. –
Т. 2. – С. 272–281; Хаустов В., Самуэльсон Л. Сталин, НКВД и
репрессии 1936–1938 гг. – М., 2008.
28 Хлевнюк О.В. 1937-й. Сталин, НКВД и советское общество – М.:
Республика.1992. – 270 с.; Хлевнюк О.В. Сталин и Орджоникидзе.
Конфликты в Политбюро в 30-е гг. – М., 1993; Хлевнюк О.В. Полит-
бюро. Механизмы политической власти в 30-е годы – М.: РОССПЭН,
1996. – 304 с.; Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение ста-
линской диктатуры / О.В. Хлевнюк – М.: Российская политическая
энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России
Б.Н. Ельцина, 2010. – 479 с.
29 Павлова И.В. Сталинизм: становление механизма власти. – Ново-
сибирск: Сибирский хронограф. – 1993. – С. 228.
351
30 Павлова И.В. Механизм власти и строительство сталинского
социализма. – Новосибирск: Изд-во СО РАН, 2001. – С. 34.
31 Маслов Н.Н. Сталинское Политбюро в 30-е гг. // Исторический
архив. – 1996. – № 2.
32 Коржихина Т. Основные черты административно-командной сис-
темы управления // Формирование административно-командной систе-
мы (20–30 -е годы). Сборник статей. – М.: Наука, 1992. – С. 146–163.
33 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: ста-
новление, механизмы действия // Вопросы истории. – 1993. – № 7. –
С. 25–38.
34 Там же. – С. 31–32.
35 Хлевнюк О.В. 1937-й. Сталин, НКВД и советское общество – М.:
Республика. – 1992. – 270 с.; Хлевнюк О.В. Сталин и Орджоникидзе.
Конфликты в Политбюро в 30-е гг. – М., 1993; Хлевнюк О.В. Полит-
бюро. Механизмы политической власти в 30-е годы – М.: РОССПЭН,
1996. – 304 с.; Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение ста-
линской диктатуры / О.В. Хлевнюк – М.: Российская политическая
энциклопедия (РОССПЭН); Фонд Первого Президента России
Б.Н. Ельцина, 2010 – 479 с.
36 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской дик-
татуры / О.В. Хлевнюк – М.: Российская политическая энциклопедия
(РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н. Ельцина, 2010. –
С. 446.
37 Там же – С. 460.
38 Радзинский Э. Три царя: Александр II. Николай II. Сталин – М.:
АСТ, АСТ Москва, 2008. – 1374 с.
39 Дорофеев В. Сталинизм: народная монархия – М.: Алгоритм,
Эксмо, 2006. – 399 с.
40 Жуков Ю.Н. Иной Сталин: политреформы в СССР в 1933–
1937 гг. – М.: ВАГРИУС, 2008. – С. 489.
41 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской дик-
татуры / О.В. Хлевнюк – М.: Российская политическая энциклопедия
(РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина, 2010. –
С. 13.
42 Советское прошлое: поиски понимания // Отечественная история.
2000. – № 4. – С. 91.
43 Там же. С. 90–120.
44 Соколов А.К. Курс советской истории. 1917–1940: Учебное
пособие для вузов – М. Высшая школа, 1999. – 272 с.
352
45 Советское прошлое: поиски понимания // Отечественная история.
2000. – № 4. – С. 101.
46 Курицын В.М. История государства и права России. 1929–
1940 гг. – М., 1998; История государственного управления в России.
Учебник. Изд-ие 3-е. Под общ. ред. Р.Г. Пихои – М.: Изд-во РАГС,
2003. – 400 с.; Коровин В.В. История отечественных органов без-
опасности: Учебное пособие – М.: Издательская группа «Норма-Инфра
М», 1998. – 256 с.
47 История государственного управления в России. Учебник. Изд-ие
3-е. Под общ. ред. Р.Г. Пихои – М.: Изд-во РАГС, 2003. – С. 273.
48 Коровин В.В. История отечественных органов безопасности:
Учебное пособие – М.: Издательская группа «Норма-Инфра М», 1998. –
С. 36.
49 Наумов Л.А. Сталин и НКВД. – М.: Яуза: Эксмо, 2007. – 540 с.
50 Петров Н.В. Первый председатель КГБ генерал Иван Серов //
Отечественная история, 1997. – № 5; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто
руководил НКВД в 1934–1941 гг. – М., 1999. – 504 с.
51 Рассказов Л.П. ВЧК–ГПУ–ОГПУ–НКВД в механизме формиро-
вания и функционирования политической системы советского об-
щества (1917–1941 гг.). Автореферат диссертации на соискание учёной
степени доктора юридических наук – СПб., 1994.
52 Тепляков А.Г. Машина террора. ОГПУ–НКВД Сибири в 1929–
1941 гг. – М., 2008.
53 Хаустов В.Н. Демократия под надзором НКВД: Обсуждение
проекта Конституции 1936 г. // В кн. Неизвестная Россия – М., 1992. –
Т. 2. – С. 272–281; Хаустов В., Самуэльсон Л. Сталин, НКВД и
репрессии 1936–1938 гг. – М.. 2008.
54 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ.
1917–1991. Справочник. Под ред. акад. А.Н. Яковлева; авторы-сост.:
А.И. Кокурин, Н.В. Петров. – М.: МФД, 2003. – 768 с.
55 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ.
1917–1991. Справочник. Под ред. акад. А.Н. Яковлева; авторы-сост.:
А.И. Кокурин, Н.В. Петров – М.: МФД, 2003. – С. 9.
56 Там же. – С. 10.
57 Там же. – С. 10.
58 Хаустов В.Н. Демократия под надзором НКВД: Обсуждение
проекта Конституции 1936 г. // В кн. Неизвестная Россия – М., 1992. –
Т. 2. – С. 272–281.
59 Наумов Л.А. Сталин и НКВД. – М.: Яуза: Эксмо, 2007. – 540 с.
353
60 Мозохин О.Б. Право на репрессии… – М, 2006. – С. 20–22.
61 Петров Н. Некоторые тенденции в современных исследованиях
по истории советских карательных органов и репрессивной политики //
Україна–Росія: діалог історіографій: матеріали міжнародної наукової
конференції / Інститут історії України НАН України, Канадський інс-
титут українських студій Альбертського університету (Едмонтон),
Сіверський інститут регіональних досліджень / Редкол. В.Ф. Верстюк
(відп. ред.), В.М. Бойко (відп. секр.), С.А. Лепявко, С.М. Плохій. –
Київ–Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2007. – С. 183.
62 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи истори-
ческой эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006. – 448 с.
63 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи истори-
ческой эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006. – С. 262.
64 Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверждение сталинской дик-
татуры / О.В. Хлевнюк – М.: Российская политическая энциклопедия
(РОССПЭН); Фонд Первого Президента России Б.Н. Ельцина, 2010.
65 Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи истори-
ческой эволюции. 2-е изд. – М.: РОССПЭН, 2006. – С. 268.
66 Там же. – С. 266; 270; 280.
67 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: ста-
новление, механизмы действия // Вопросы истории. 1993. – № 7. –
С. 29.
68 Романовский Н. Лики сталинизма – М.: РАГС. 1995; Романов-
ский Н.В. Люди Сталина: этюд к коллективному портрету // Отечест-
венная история, 2000. – № 4. – С. 65–76.
69 Там же. – С. 68.
70 Аксенов Ю.С. Апогей сталинизма: послевоенная пирамида
власти // Вопросы истории КПСС, 1990. – № 11.
71 Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти (1945–1991) – М.,
1998; Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945–
1985. – М.: АСТ. Русь-Олимп, Астрель, 2007. – 715 с.
72 Пихоя Р. Москва. Кремль. Власть: Сорок лет после войны. 1945–
1985. – М.: АСТ. Русь-Олимп, Астрель, 2007. – С. 171.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95249 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T07:17:32Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Терлецька, І. 2016-02-18T16:30:54Z 2016-02-18T16:30:54Z 2013 Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму / І. Терлецька // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 23. — С. 335-353. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95249 930.1 (476) “1987/2010” Аналізується російська історіографія 1987–2010-го рр., присвячена системі державної влади в СРСР, створеної в період 1929–1953 рр. Звертається увага на основні концептуальні підходи у висвітленні теми. Джерельну базу складають монографії, дисертаційні дослідження, наукові статті, навчальна література. It’s analyzed Russian historiography 1987–2010 gg., denoted system state authorities in USSR, created attention Addresses at period 1929–1953 gg. on the main conceptual approaches in illumination of the subject. Source forms to monographs, dissertation studies, scientific articles, scholastic literature. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемна історіографія Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму Modern Russian historiography of the System state authorities period of stalinization Article published earlier |
| spellingShingle | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму Терлецька, І. Проблемна історіографія |
| title | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| title_alt | Modern Russian historiography of the System state authorities period of stalinization |
| title_full | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| title_fullStr | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| title_full_unstemmed | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| title_short | Сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| title_sort | сучасна російська історіографія системи державної влади періоду сталінізму |
| topic | Проблемна історіографія |
| topic_facet | Проблемна історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95249 |
| work_keys_str_mv | AT terlecʹkaí sučasnarosíisʹkaístoríografíâsistemideržavnoívladiperíodustalínízmu AT terlecʹkaí modernrussianhistoriographyofthesystemstateauthoritiesperiodofstalinization |