Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського

Стаття присвячена особливостям інтерпретації М. Грушевським проблеми «Росія-Захід» у контексті історичного розвитку українського народу. Вказано на значну амбівалентність історіософських та історіографічних оцінок вченого. Зроблено висновок про значне емоційне навантаження наукового дискурсу дослі...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Тельвак, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Біоісторіографія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95307
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 184-195. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95307
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-953072025-02-23T17:07:21Z Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського Dilemma “Russia-West” in Mikhajlo Hrushevsky’s historiographic heritage Тельвак, В. Біоісторіографія Стаття присвячена особливостям інтерпретації М. Грушевським проблеми «Росія-Захід» у контексті історичного розвитку українського народу. Вказано на значну амбівалентність історіософських та історіографічних оцінок вченого. Зроблено висновок про значне емоційне навантаження наукового дискурсу дослідника, його залежність від контексту історичного періоду, а також соціальних і політичних реалій кінця XIX – першої третини XX століття. The article is devoted to the analysis of interpretation by M. Hrushevsky of the dilemma “Russia-West” in the context of the historical evolution of the Ukrainian people. The considerable ambivalence of scientist’s historiosophical and historiographical assessments has been revealed. The conclusion about a significant emotional burden of researcher’s scientific discourse, his dependence on the context of studied period and social and political realities at the end of XIX – the first third of XX century has been made. 2014 Article Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 184-195. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95307 94 (477) «ХХ» uk Історіографічні дослідження в Україні application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Біоісторіографія Біоісторіографія
spellingShingle	Біоісторіографія Біоісторіографія Тельвак, В. Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського Історіографічні дослідження в Україні
description	Стаття присвячена особливостям інтерпретації М. Грушевським проблеми «Росія-Захід» у контексті історичного розвитку українського народу. Вказано на значну амбівалентність історіософських та історіографічних оцінок вченого. Зроблено висновок про значне емоційне навантаження наукового дискурсу дослідника, його залежність від контексту історичного періоду, а також соціальних і політичних реалій кінця XIX – першої третини XX століття.
format	Article
author	Тельвак, В.
author_facet	Тельвак, В.
author_sort	Тельвак, В.
title	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського
title_short	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського
title_full	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського
title_fullStr	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського
title_full_unstemmed	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського
title_sort	дилема «росія-захід» в історіографічній спадщині михайла грушевського
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Біоісторіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95307
citation_txt	Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 184-195. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT telʹvakv dilemarosíâzahídvístoríografíčníjspadŝinímihajlagruševsʹkogo AT telʹvakv dilemmarussiawestinmikhajlohrushevskyshistoriographicheritage
first_indexed	2025-11-24T03:59:46Z
last_indexed	2025-11-24T03:59:46Z
_version_	1849642751712296960
fulltext	184 УДК 94 (477) «ХХ» Віталій Тельвак ДИЛЕМА «РОСІЯ,ЗАХІД» В ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ СПАДЩИНІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО Позиціонування творчості М. Грушевського в координатах «Росія-Захід» завжди було нелегкою проблемою для дослідників його творчості. З одного боку – вихованець російської істо- ріографічної традиції та симпатик ідеології слов’янофілів, він через усе своє життя, як неодноразово стверджували його ідейні опоненти періоду Визвольних змагань, проніс «неостуджену любов» до «фікції федеративної Росії», «невичерпальну віру в московського ліберала»1. З іншого – як автор самобутньої схеми українського історичного процесу, що розривала з традиціями державницької школи російської історіографії ХІХ ст., він багатьма російськими інтелектуалами сприймався за невповні сумлінного вченого, котрий засобами науки намагався реалі- зувати підступний політичний план розколу «єдиної та непо- дільної» імперії на кошти ворожих слов’янству Німеччини та Австро-Угорщини. Все це як століття тому, так і в сучасній російській публіцистиці утвердило за М. Грушевським славу одного з лідерів українського «мазепинського» руху. Не менш неоднозначним було трактування ролі Західної Європи як цивілізаційного чинника в творчості вченого. Така неоднозначність була зумовлена двома вимірами проблеми: історіософським та історіографічним. Адже для прихильника позитивістської філософії цивілізаційні пріоритети a priori були пов’язані із західною культурою. Разом із тим, значна кількість залученого М. Грушевським емпіричного матеріалу своєю різ- ноплановістю нерідко змушувала дослідника втрачати пильність і відходити від задекларованих методологічних позицій. Вирі- шення окресленої проблеми, на наше переконання, дозволить не 185 лише реалізувати конкретне історіографічне завдання – ви- світлити малознану сторінку творчості вченого, але й краще зрозуміти логіку непростих взаємин між теоретичними наста- новами та дослідницькою практикою у його творчій лабораторії. Немаловажним також є звернення до проблеми «Росія–Захід» у спадщині М. Грушевського з огляду на значну впливовість його ідей на українознавство ХХ ст., що дозволить виявити ідейні корені багатьох сучасних історіософських дискусій. Вже у перших томах «Історії України-Руси» М. Грушевський позиціонує українські землі як своєрідні ворота зі Сходу на Захід, що в часи масових міграцій войовничих степових орд відігравали «почесну ролю заборола» європейської цивілізації від руйнівних впливів степових орд2. З цього часу, фактично, починається непроста історія взаємин українських земель із західним світом. «… Історичні умови життя орієнтували Укра- їну на захід, географічні орієнтували і орієнтують на південь, на Чорне море…» – твердив дослідник3. Тривалий час – фактично до розпаду Давньоруської держави під натисками степових орд та внаслідок внутрішніх міжусобиць – ці взаємини М. Грушев- ський називає рівними та партнерськими. Княжий Київ, що зробив цивілізаційний вибір на користь візантійських цінностей, постає своєрідним регіональним лідером, що навертає до хрис- тиянської культури язичницькі племена на своїх північно- східних кордонах. Перші томи головної праці вченого рясніють його вказівками на те, як прихильно при дворах західних сто- лиць сприймали Рюриковичів, а за руку їхніх доньок змагалися впливові володарі тогочасної Європи. Як і належалося прихильнику позитивістських цінностей порядку та прогресу, М. Грушевський в своїх історіософських роздумах на різні лади вихваляє чесноти європейської циві- лізації та підносить її вагомість для формування українського національного культурного типу. Вчений вказує на тісні зв’язки українських земель з германською та кельтською культурами у передісторичні часи. Далі відзначає масовий наплив сканди- навського елементу на початках становлення Давньоруської держави. В княжу добу ці контакти з Заходом лише міцніли – дослідник вказує на «незвичайно широкі династичні зв’язки» 186 династії Рюриковичів з німецькими князівствами та іншими державами, що перебували у сфері німецької культури. Поряд із цим зміцнювалися культурні й торговельні відносини з країнами європейського Заходу, що поступово заступали більш ранні взаємини чорноморського напрямку – з балканськими країнами, Візантією та Малою Азією4. З занепадом Києва наприкінці ХІІ ст. центр ваги української державності М. Грушевський переносить в галицько-волинські землі. Вже сам факт тісного сусідства Галицько-Волинського князівства з країнами Західної Європи визначило цивілізаційний вектор розвитку молодої держави. Сам учений вказує на «повну перевагу західніх впливів над тією комбінацією впливів візан- тійських і східніх, які переважали в періоді формування Київ- ської держави»5. Прикметно, що саме зламу ХІІ–ХІІІ ст., на думку М. Гру- шевського, сягають корені цивілізаційних відмінностей України та Росії. На його переконання, Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської – «вона виросла на своїм корені»6. Цивілізаційну спадщину Київської держави, твердить дослідник, Московщина засвоїла тільки по- части, «все більше розмішувала елементами фінськими, та- тарськими, монгольськими», в той час як «Західня Україна, в якій з ХІІІ в. зосередилось українське життя, входить вповні в круг західноєвропейського життя»7. Незважаючи на релігійну відмінність від католицького Заходу, М. Грушевський постійно наголошує, що «ввесь круг політичних і культурних інтересів її [Галицько-Волинської Русі] орієнтувався на захід»8. Західний вектор культурного розвитку українських земель, вказує М. Грушевський, ще більше зростає із включенням укра- їнських земель до складу польсько-литовської держави. «Для української культури знову відкривалися сприятливі горизонти» – твердить він9. Ілюструючи благотворний характер західного впливу на всі прояви українського життя, вчений відзначає економічне зростання міст, переорієнтацію їх внутрішнього життя на німецькі взірці. «Таким чином, – підсумовує цей історичний період дослідник, – зв’язана тісно і безпосередньо з Західньою Європою, Німеччиною в першу голову, а дальше – з 187 Італією також, Україна перейшла, з деяким тільки запізненням, добу італійсько-німецького відродження (ренесансу), німецької реформації й католицької реакції, яка всім тягарем своїм упала на українські землі в кінці XVI в.»10. Цей період ще більше поглибив цивілізаційні відмінності між населенням українських і російських земель. Московське царство, пише М. Грушев- ський, дедалі більше розгублювало давньоруську культурну спадщину, все глибше піддаючись східним впливам. Натомість «Україна жила одним життям, одними ідеями з Заходом. У нього черпала культурні засоби, у нього брала взірці для своєї культури»11. Власне у постійній взаємодії з західноєвропейською куль- турою, вважає М. Грушевський, формувалися особливості на- ціонального українського характеру, споріднюючи ментально українців із західними сусідами. З огляду на це, твердить він, «український народ належить до західноєвропейського, чи ко- ротше сказати – просто таки європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язували укра- їнське життя з західним, а й самим складом народного ха- рактеру». Натомість великоросійський характер, твердить до- слідник, формувався під впливом східних цивілізаційних впли- вів. З огляду на це, йому притаманні такі риси, як брак власної людської гідності і непошанування гідності іншої людини, нестача смаку до комфортного життя, нахил до анархізму тощо. Все це, підкреслює вчений, є «повною антитезою народним прикметам українським», які «роблять українця дуже близьким по духу, по характеру до західноєвропейської стихії, де в чім до германської, […] в іншім до романської…»12. Поряд із різноманітними та значними впливами західної культури на українську, М. Грушевський постійно акцентує творчий характер такого впливу. На переконання вченого, західні впливи перемішувалися зі старими візантійськими тра- диціями, котрі засвоїло давньоруське суспільство. У підсумку було витворено своєрідну українську культуру. Так, наприклад, постало оригінальне українське мистецтво XVII–XVIII ст., котре, вказує дослідник, приваблювало «західноєвропейську людину». «[…] Культуру і мистецтво XVII–XVIII в., до самого 188 кінця Гетьманщини, – наголошував М. Грушевський, – треба назвати західними. Головно німецькими, почасти італійськими й французькими, що проходили і безпосередньо і посередньо через польську верству»13. Втім, така змальована М. Грушевським майже ідилічна кар- тина взаємин України та Заходу далеко не у всьому витримала перевірки розлогим джерельним матеріалом. І тут сторінки більшості томів «Історії України-Руси» постають як послідовне заперечення кожної з названих вище тез. При цьому, як не парадоксально, дослідник знову ж апелює до позитивістських цінностей. Так, західноєвропейські впливи на українську освіту в XIV–XVI ст. учений гаряче критикує з двох позицій. З одного боку, він нарікає, що запозичення західних освітніх взірців руйнувало власні освітянські традиції, не давши віднайти внутрішні резерви на модернізацію цього сегменту суспільного життя. Поряд із цим, дослідник відзначає, що «се було лихо і з того боку, що ся схоластична школа давала загалом дуже мало реального знання і ніякої заохоти до нього, до позитивних наук»14 (підкреслення наше – В.Т.). Нарікає також М. Гру- шевський на те, що «ся школа була дуже мало зв’язана з реальним життям українського народу в минувшості і тепе- рішності, мала дуже слабо зазначений національний характер в ширшім значінню того слова»15. В зовсім іншій тональності в «Історії України-Руси» постає також включення українських земель до польсько-литовської держави. На сторінках третього тому праці М. Грушевський цю подію емоційно називає «фатальним переломом в життю ук- раїнсько-руського народу», від якого Русь і староруська куль- тура «не виграла нічого, а стратили – безконечно […] на шкоду не лише свого народу – на шкоду цивілізації взагалі»16. Мають зовсім інше ціннісне забарвлення в «Історії України- Руси» й ідеалізовані на сторінках історичної публіцистики М. Грушевського німецькі впливи на українську культуру. «На наш ґрунт німецькі форми пересаджувалися правительством і шляхтою від самого початку незручно, не приладжені до міс- цевих обставин, попсовані національною й релігійною виключ- ністю, обкроєні або скривлені фіскалізмом або в інтересах 189 шляхетського стану, і далі псувалися й калічилися з тих же мотивів», – відзначає вчений17. Емоційно негативним є також ставлення М. Грушевського до західного цивілізаційного впливу як винятково руйнівного чинника для самобутньої давньору- ської міської культури. Особливо промовисто, як відзначила Наталя Яковенко, це простежується на прикладі оцінок ученим поширення магдебурзького права на українських землях18. Щоправда, відповідальність за такий стан речей дослідник ціл- ковито перекладає на польську владу, котра, на його переко- нання, системою заборон розірвала давній безпосередній зв’язок України з Заходом і таким чином «зроблено було все для того, щоб західня культура могла доходити в Україну не інакше, як перейшовши через кепський польський алємбик»19. Той факт, що сторінки «Історії України-Руси» постають фактично суцільним актом історичного обвинувачення Заходу в нищенні самобутньої української культури, вже неодноразово намагалися пояснити сучасні дослідники. Так, Леонід Зашкіль- няк акцентує слов’янофільські симпатії М. Грушевського, за- своєні ним ще в гімназійні та студентські роки20. З такими висновками в своїй монографії про видатного вченого погод- жується й Сергій Плохій21. Натомість Наталя Яковенко акцентує «російську мисленнєву традицію», в руслі якої відбувалася еволюція творчості М. Грушевського22. На нашу думку, ці суд- ження потребують доповнень, адже у вічі впадає не стільки антизахідництво вченого, скільки власне амбівалентність його ставлення до Заходу. Не менш амбівалентним у творчості М. Грушевського постає й образ Росії. З програмовими оцінками і в цьому випадку все зрозуміло: північний сусід змальовується як послідовна антитеза цивілізованому Заходу; як країна, що живе за законами східних деспотій. Політичну еліту Московщини вчений промовисто називає «північними варварами», протиставляючи «досвідченим і цивілізованим людям західної культури»23. Звідси виглядає цілком природно, що зовнішньополітичний вибір козацької старшини на чолі з Богданом Хмельницьким на користь Мос- ковського царства М. Грушевський вважає фатальним для євро- пейських перспектив України. Щоправда при цьому він заува- 190 жує, що цей вибір був значною мірою зроблений під тиском тогочасних обставин як реакція на надужиття з боку католиць- кої Речі Посполитої. Геополітичний вибір тогочасної україн- ської еліти вчений називає епохальним також і для історії Східної Європи, адже він кардинально перекроїв політичну карту тогочасного світу, поклавши початок стрімкому занепаду Польщі та перетворенню Московського царства на потужного лідера загальноєвропейського рівня24. «… Перехід України з-під влади Польської Річипосполитої «під високу руку» москов- ського царя, – пише М. Грушевський, – […] переносить центр політичної ваги в Східній Європі з Польщі на Москву, дає могутній імпульс європеїзації Московщини, включенню її в політичну систему Європи і т.д.»25. Втім, попри входження українських земель до Московщини, доволі тривалий час вони й надалі перебували у сфері євро- пейської культури. «…Україна XVII в. була все таки Європою, і хотіла нею бути, кожним суставом свого єства!» – емоційно наголошує дослідник26. І лише після ліквідації Гетьманщини з кінця XVIII – початку ХІХ ст. Україну силоміць переорієн- товано на російську імперську північ. М. Грушевський вказує на примусове російщення українського життя, економічний визиск українських земель, цілеспрямовану руйнацію сформованого за західними взірцями освітнього простору. Як підсумок, твердить учений, «Україна ХІХ в. була відірвана від Заходу, від Європи і обернена лицем на північ, ткнута носом в глухий кут вели- коросійської культури і життя. Все українське життя було вивернене з своїх нормальних умов, історично і географічно сформованої колії й викинене на великоруський ґрунт, на поток і розграблення»27. Прикметно, що переконаність у фатальності російського вибору Б. Хмельницького М. Грушевський формував також у своїх учнів. Тут промовистим прикладом слугують консультації М. Грушевського його львівським учням, в яких він окреслював ідейну модель інтерпретації досліджуваних ними історичних подій. Так, у листі до І. Джиджори, котрий вивчав особливості економічної політики Петра І стосовно українських земель, М. Грушевський підкреслено радив не дотримуватися пошире- 191 них в науці тез про економічний прагматизм російського володаря, а натомість спробувати довести, «що се був не меркантилізм, а політика»28 (підкреслено М. Грушевським). Поряд із такими суворими оцінками наслідків приєднання українських земель до російської держави, М. Грушевський і тут демонструє дивовижну як для вченого-позитивіста амбівалент- ність історичного мислення. Незважаючи на неодноразові вка- зівки про ментальну несумісність українців та росіян, дослідник поряд із цим неодноразово вказує на їх віровизнавчу близькість, що змушувало українську еліту горнутися до північного сусіда, особливо після остаточного покатоличення литовської верхівки. «На переломі XV і XVI в. існованнє такого нахилу [до Мос- ковщини] виступило вже зовсім ясно», – стверджує автор «Історії України-Руси»29. Поряд із релігійним аргументом, М. Грушевський вказує також на факт спільності історичних традицій, котрі об’єдну- вали українських і московських князів. Вказані історичні тра- диції пояснювалися вченим тим, що Москва «представляла себе спадкоємницею давньої Руської держави», а також «сильно розвиненим аристократичним устроєм – князівської аристократії переважно»30. Ця близькість релігійних практик та історичних традицій, вказує М. Грушевський, невдовзі стає підставою для поступової зміни зовнішньополітичних пріоритетів, що врешті підготувало пізніший вибір козацької старшини доби Хмель- ниччини. Зламними в розумінні М. Грушевського для геополітичного позиціонування України в координатах «Росія-Захід» стали російські революції 1905 та 1917 рр. Так, учений був сповнений щирими сподіваннями на демократичні здобутки першої росій- ської революції. Свою «Ілюстровану історію України», що якраз писалася в той час, він завершував переконанням: «Безсумнівно, широкий всенародній розвій українства являєть ся і в Росії питаннєм недалекого часу і можемо з повною вірою дивити ся в його будучину»31. Не менш піднесеними були його оцінки й подій 1917 р. Друга російська революція, як згадував учений на еміграції, бачилася йому та його ідейним однодумцям «зорею нового світу» та «світовим визволенням праці і працюючих мас»32. 192 Разом із тим, дійсність російської демократії різних пар- тійних кольорів, що не визнавала за Україною прав політичного суб’єкта, дуже швидко охолодила захоплення М. Грушевського. Перебуваючи на чолі Центральної Ради він закликає «з новою силою, з новою енергією відновити свої зв’язки з західним світом»33. Це, твердить учений, диктують не тільки старі укра- їнські традиції, але й «те духовне споріднення, яке без сумніву є між українським народним етнічним елементом і життям захід- ноєвропейським». Дослідник вкотре твердить, що український народ належить до європейського цивілізаційного кола самим складом національного характеру. Через це його повернення до європейської культури, переконаний М. Грушевський, відбу- деться природно, саме завдяки цьому внутрішньому спорід- ненню. «Україна, – пише він, – зможе тепер вернутися з новою, навіть – по реакції – з дещо перебільшеною силою до цього близького їй духом і вдачею світу. В першу чергу – до світу германського, німецького, з яким і в минувшині у неї було найбільше зв’язків, найбільше переймань і запозичень, і тепер обставини так складаються, що найлегше буде тут зв’язатися з західним світом, користати з його запасів знання, культури, громадського інстинкту й дисципліни»34. Узагальнюючи наші спостереження над ставленням М. Гру- шевського до проблеми «Росія-Захід» у контексті історичної еволюції українського народу відзначимо значну емоційність його історіософського та історіографічного дискурсів, що зага- лом була невластива вченому як прихильнику позитивістської формули історіописання sine ira et studio. Ця емоційність вини- кала тоді, коли суто наукознавче питання дослідник переводив в аксіологічну площину «свій-чужий». І тут, попри неодноразово задеклароване прозахідництво, симпатії М. Грушевського, хоча й не акцентовано, доволі часто лежали по стороні російського сусіда. Загалом же, проблему «Росія-Захід» учений розглядав ніби з двох часових перспектив – тривалого історичного періоду співжиття українців зі своїми західними та східними сусідами, а також з погляду власного життєвого досвіду, у першу чергу з урахуванням бурхливих подій кінця ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. на європейському континенті. Це власне під впливом 193 останніх зазнають мутації вироблені світоглядні настанови та корегуються сформульовані історіографічні моделі. Саме цим, на нашу думку, значною мірою пояснюється зауважена амбіва- лентність висловів ученого. Відзначимо, що ця амбівалентність, не в останню чергу з подачі М. Грушевського, становить одну з помітних рис української гуманістики не лише ХХ ст., але й нашого часу. Все це актуалізує продовження студій над проб- лемою «Росія-Захід» в ширшому хронологічному та тематич- ному контекстах. —————— 1 Мухин М. Проф. М. Грушевський (1866–1934) // Вістник. Місяч- ник літератури, мистецтва, науки й громадського життя. – Львів, 1936. – Річник ІV. – С. 102–115; 194–202; 268–277. 2 Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1994. – Т. 1. – С. 14. 3 Грушевський М. Орієнтація чорноморська // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ– Торонто–Мюнхен, 1992. – С. 18. 4 Грушевський М. Наша західня орієнтація // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ– Торонто–Мюнхен, 1992. – С. 14. 5 Там само. – С. 14–15. 6 Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії й справа раціо- нального укладу історії східного Слов’янства // Грушевський М.С. Твори: У 50 т.; / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; Голов. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1: Серія “Суспільно- політичні твори (1894–1907)”. – С. 77. 7 Грушевський М. Наша західня орієнтація // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью Йорк – Львів – Київ – Торонто – Мюнхен, 1992. – С. 15. 8 Там само. – С. 15. 9 Грушевський М. Українська справа в її історичному розвитку // Грушевський М.С. Твори: У 50 т.; / Редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; Голов. ред. П. Сохань. – Львів: Світ, 2007. – Т. 8. Серія “Історичні студії та розвідки (1906–1916)”. – С. 316. 194 10 Грушевський М. Наша західня орієнтація // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ– Торонто–Мюнхен, 1992. – С. 15. 11 Там само. 12 Грушевський М. Нові перспективи // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ–Торонто–Мюн- хен, 1992. – С. 22. 13 Грушевський М. Наша західня орієнтація // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ– Торонто–Мюнхен, 1992. – С. 16. 14 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 6. – С. 478. 15 Там само. 16 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1993. – Т. 3. – С. 503. 17 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 6. – С. 138–139. 18 Див. докл.: Яковенко Н. Кого та як іншує Михайло Грушевський в «Історії України-Руси»? // Образ Іншого в сусідніх історіях: міфи, стереотипи, наукові інтерпретації (Матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 15–16 грудня 2005 року). – К.: НАН України, Інститут історії України, 2008. – С. 95–100. 19 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1995. – Т. 6. – С. 139. 20 Зашкільняк Л. Славістика в науковій спадщині та історіософії Михайла Грушевського // Проблеми слов΄янознавства. – Львів, 1994. – Вип. 46. – С. 3–24. 21 Plokhy S. Unmaking Imperial Russia. Mykhailo Hrushevsky and the Writing of Ukrainian History. – Toronto–Buffulo–London: University of Toronto Press, 2005. – Р. 114. 22 Яковенко Н. Кого та як іншує Михайло Грушевський в «Історії України-Руси»? // Образ Іншого в сусідніх історіях: міфи, стереотипи, наукові інтерпретації (Матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 15–16 грудня 2005 року). – К.: НАН України, Інститут історії України, 2008. – С. 97. 23 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 9. – Ч. 2. – С. 759. 24 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1996. – Т. 9. – Ч. 1. – С. 569. 195 25 Там само. – С. 6. 26 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1997. – Т. 9. – Ч. 2. – С. 1497. 27 Грушевський М. Наша західня орієнтація // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ– Торонто–Мюнхен, 1992. – С. 17. 28 Листування Михайла Грушевського, т. 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори. – Київ–Нью-Йорк: УІТ, ВД «Про- стір», 2008. – С. 281. 29 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1993. – Т. 4. – С. 183. 30 Там само. – С. 338. 31 Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ–Львів, 1913. – С. 519. 32 Жуковський А. Політична і публіцистична діяльність М.С. Гру- шевського на еміграції 1919–1924 рр. // Український історичний жур- нал. – 2002. – № 1. – С. 96–125. 33 Грушевський М. Нові перспективи // На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріяли. – Нью-Йорк–Львів–Київ–Торонто– Мюнхен, 1992. – С. 21. 34 Там само.

Дилема «Росія-Захід» в історіографічній спадщині Михайла Грушевського

Institution

Ähnliche Einträge