Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка
Висвітлюється формування історичних поглядів відомого українського історика М. Слабченка. Розглядаються основні складові світосприйняття цього вченого на основі аналізу його наукових праць 1920–1930 рр. The article deals with the formation of historical views of the well-known Ukrainian historia...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95308 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка / О. Ясь // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 196-224. — Бібліогр.: 107 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95308 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Ясь, О. 2016-02-21T16:49:03Z 2016-02-21T16:49:03Z 2014 Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка / О. Ясь // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 196-224. — Бібліогр.: 107 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95308 930.1:94 (477) “Слабченко” Висвітлюється формування історичних поглядів відомого українського історика М. Слабченка. Розглядаються основні складові світосприйняття цього вченого на основі аналізу його наукових праць 1920–1930 рр. The article deals with the formation of historical views of the well-known Ukrainian historian Mykhailo Slabchenko, considers the main components of this scholar’s perception of the world on the basis of analysis of his scientific works written in 1920–1930. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Біоісторіографія Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка The conflict process/structure in Mykhailo Slabchenko’s construction of “long” ХIХ century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка |
| spellingShingle |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка Ясь, О. Біоісторіографія |
| title_short |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка |
| title_full |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка |
| title_fullStr |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка |
| title_full_unstemmed |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка |
| title_sort |
конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» хіх ст. михайла слабченка |
| author |
Ясь, О. |
| author_facet |
Ясь, О. |
| topic |
Біоісторіографія |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Історіографічні дослідження в Україні |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The conflict process/structure in Mykhailo Slabchenko’s construction of “long” ХIХ century |
| description |
Висвітлюється формування історичних поглядів відомого
українського історика М. Слабченка. Розглядаються основні
складові світосприйняття цього вченого на основі аналізу його
наукових праць 1920–1930 рр.
The article deals with the formation of historical views of the
well-known Ukrainian historian Mykhailo Slabchenko, considers the
main components of this scholar’s perception of the world on the
basis of analysis of his scientific works written in 1920–1930.
|
| issn |
XXXX-0023 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95308 |
| citation_txt |
Конфлікт процес/структура у конструкції «довгого» ХІХ ст. Михайла Слабченка / О. Ясь // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 24. — С. 196-224. — Бібліогр.: 107 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT âsʹo konflíktprocesstrukturaukonstrukcíídovgogohíhstmihailaslabčenka AT âsʹo theconflictprocessstructureinmykhailoslabchenkosconstructionoflonghihcentury |
| first_indexed |
2025-11-26T20:14:26Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:14:26Z |
| _version_ |
1850772865574502400 |
| fulltext |
196
УДК 930.1:94 (477) “Слабченко”
Олексій Ясь
КОНФЛІКТ ПРОЦЕС/СТРУКТУРА
У КОНСТРУКЦІЇ «ДОВГОГО» ХІХ ст.
МИХАЙЛА СЛАБЧЕНКА
Вихідною ідеєю М. Слабченка щодо концептуалізації укра-
їнської історії ХІХ – початку ХХ ст. була теза про об’єднання
української території (Правобережжя, Лівобережжя, Слобідська
Україна, Степова Україна та ін.), як висліду потужного і не-
впинного економічного процесу. Більше того, він навіть заува-
жує, що «ХІХ століття застає, таким чином, Україну
об’єднану. Протягом шести десятків років вона переживає добу
осідання нових елементів і організовується на основі кріпосного
права, а після селянської реформи швидко простує шляхом
промислового розвитку і капіталізму»1. Причому в іншій праці
історик не тільки обстоює, а й доповнює цей концепт, зокрема
зазначає, що «українське господарство ХІХ стол. перед 1861 р.
являється о б є д н а н и м і ваготіючим до своїх кінцевих
пунктів – до Чорного моря, зв’язаним різними путами з і с в о ї
м (розбив М. Слабченка. – Авт.) закордонним споживачем»2.
Вочевидь, ці думки випливали з авторської теорії «єдиного
процесу» на обширах всесвітньої історії, котра мала імплемен-
тувати до концептуалізації української минувшини провідні
загальноєвропейські тенденції, опрацьовані у студіях багатьох
відомих учених та мислителів. Відтак концептуальні віхи й
інструментальні маркери (матеріалістична чи економічно-соці-
альна домінація, що, часом, межувала з детермінізмом, стаді-
альна репрезентація минувшини, жорстка каузальність, апріорна
генералізація фактографічного матеріалу зазвичай накинута
«згори» у вигляді установчих положень, порівняльне висвіт-
лення господарських, соціальних та правничих практик із пер-
спективи європейських взірців і аналогів), апробовані та окрес-
197
лені М. Слабченком у монографічному циклі праць «Організація
господарства України…», повною мірою побутують і у «Мате-
ріялах до економічно-соціяльної історії України ХІХ століття».
Скажімо, авторську настанову на виявлення своєрідності
«шляхів, що ними проступала Україна» та «ухилів» у контексті
всесвітньо-історичного процесу, споглядаємо як у тексті «Орга-
нізації господарства України…», так і на сторінках «Мате-
ріялів»3. Заразом історик розглядав останнє видання як «загаль-
ний каркас нової Української історії»4. Цікавою виглядає й
хронологічна локалізація «Матеріялів», котра у назві задекла-
рована у межах ХІХ ст., але де-факто розширена автором до
початків ХХ ст. Перший том «Матеріялів» охоплює дорефор-
мені часи (до 1861 р.), другий – закінчується революцією
1905 р., а третій (невиданий!) – репрезентує період до 1920 р.
Отож історик маркує історичний процес ХІХ – початку ХХ ст.
як єдину історичну епоху, що тою чи іншою мірою перегу-
кується з доволі популярним концептом «довгого» ХІХ ст.
Достеменно невідомо, що саме спонукало М. Слабченка
розпочати новий багатотомний проект «Матеріялів». Тим паче,
що одеський дослідник у цей час активно опрацьовував велику
десятитомну монографічну серію «Організація господарства
України…», з якої було викінчено тільки п’ять томів. Вірогідно,
до написання «Матеріялів» М. Слабченка підштовхнула поява
хрестоматії М. Яворського, присвячена добі капіталізму в
Україні5, хоч попередні плани, мабуть, визріли ще раніше. Крім
того, він міг розглядати «Матеріяли» як підготовчий чи екс-
периментальний формат для конструювання наступних томів
«Організації господарства України…», що звісно не виключає й
інших мотивів.
Приміром, у листі до О. Оглоблина від 16 лютого 1926 р.
М. Слабченко зауважує: «Главковерхи Яворські теж без нас не
обійдуться, бо ж вони родились в революції й можуть складати
свої хрестоматії з наших, а не старих робіт (тут і далі курсив
наш, якщо не зазначено інакше. – Авт.)»6. У тому ж листі
одеський дослідник повідомляє свого колегу, що його тритом-
ник первісно мав називатися «Лекціями» чи «Нарисами» і став
«Матеріялами» внаслідок категоричних наполягань М. Явор-
198
ського, котрий ревниво поставився до цієї праці, зокрема
загальмував видання другого тому7.
Зауважимо, що обидва багатотомні проекти М. Слабченка
були споріднені між собою. На думку О. Оглоблина, «певний
генетичний зв’язок “Матеріялів” з цією працею («Організацією
господарства України…». – Авт.), не дивлячись на різний
характер і відмінні рамці роботи, – є безсумнівний»8. Схожу
думку висловлює й А. Санцевич – один із перших сучасних
інтерпретаторів творчості одеського вченого9. Втім, «Мате-
ріяли» М. Слабченка мають й істотні відмінності, порівняно зі
згаданим монографічним циклом праць.
Передусім, простежуються поважні зміни в архітектоніці
«Матеріялів», яка побудована за локально-фрагментарним прин-
ципом представлення минувшини, на відміну від великих одно-
типних проблемно-тематичних блоків в «Організації госпо-
дарства України…», що обіймають цілісні господарські та
соціальні сегменти минувшини XVII–XVIII ст. (землеволодіння
і форми сільського господарства, фабрики та промисловість,
торгівля й торгівельний капіталізм, державне господарство
Гетьманщини, соціально-правовий устрій Запорозької Січі та
ін.). Відтак «Матеріяли» складаються з 89 (перший том – 42,
другий – 47) фрагментарних, але самодостатніх розділів-нари-
сів, які створюють мозаїчну палітру української історії ХІХ ст.
Певна річ, до такої архітектоніки М. Слабченка могли під-
штовхнути його лекційні практики, котрі часто-густо представ-
лені у конспективних записах (конспектах лекцій), що почасти
нагадують конструкцію «Матеріялів».
Ці композиційні трансформації, порівняно з «Організацією
господарства України…», дослідники оцінюють по-різному.
Р. Шпунт уважав, що «змістом два томи уявляють щось середнє
між хрестоматією й систематичним курсом»10. О. Оглоблин
писав про «тектонічну невитриманість “Матеріялів”» та брак
хоч-якоїсь періодизації, котрі суттєво ускладнюють сприйняття
авторських ідей11. Натомість доволі цікавим видається спосте-
реження В. Левитського, котрий подав рецензійну замітку на
«Матеріяли» за пропозицією М. Грушевського12. Останній
складно, скептично і навіть негативно сприймав студії
М. Слабченка з соціально-економічної історії.
199
На думку В. Левитського, «особливість методи, що її акад.
Слабченко поклав у основу викладу “Матеріялів” полягає в тім,
що автор кожну грань історії культурного життя України
розглядає окремо, ізольовано від інших, у вертикальному розрізі,
себто в процесі історичного розвитку, без зв’язку з усім
життям, хоч про цей зв’язок авторові й доводиться часом
згадувати. Метода, що її вжив автор, нагадує працю анатома,
коли він у людськім організмі окремо препарує м’язи, зв’язки,
сухожилля, нерви тощо й, нарешті відділює окремі кістки й
самий кістяк»13. Загалом рецензент закидав автору надмірне
захоплення структурою української минувшини, що перешкод-
жало йому відтворювати повноту й розмаїття історичного
процесу.
Зрештою, економіст В. Левитський, на відміну від опонентів-
істориків, звернув увагу на засадну суперечність «Матеріялів»
М. Слабченка конфлікт процес / структура, який значною мірою
відбився на авторській конструкції історії ХІХ – початку ХХ ст.
Натомість переважна більшість науковців, як сучасників
М. Слабченка (К. Антипович, Д. Багалій)14, так і пізніших інтер-
претаторів його творчості (Б. Винар, С. Водотика)15 розглядали
представлений двотомник як самобутню схему української
історії ХІХ ст. Зокрема, В. Заруба навіть обстоює думку, що у
двотомнику репрезентована «історіософська схема означеного
періоду»16 чи «шкіц схеми її історичного розвитку в означений
період»17.
Та найважливішим видається загальний поворот М. Слаб-
ченка від економічно-соціального та правничого зрізів минув-
шини до історії культури, громадської думки, політичних,
літературних та публіцистичних практик ХІХ – початку ХХ ст.
Причому у конструкції одеського дослідника економічна, соці-
альна та правнича сфери й надалі залишаються домінуючими
площинами у концептуалізації української минувшини. Однак,
відтепер він прагне продемонструвати як відобразилися еконо-
мічні та соціальні трансформації «довгого століття» на куль-
турних, громадських, літературних, освітніх та суспільно-полі-
тичних практиках українства. У широкому сенсі зазнав поміт-
них перетворень той наскрізний економічний-соціальний реф-
200
рен його історичного письма, що так яскраво простежується в
«Організації господарства України..», котрий нав’язував моніс-
тичне матеріалістичне представлення минулого, властиве пер-
вісним версіям соціологізованої чи «масової» історії.
Це й спричинило переорієнтацію М. Слабченка як ученого
від домінуючого представлення масштабних процесів та явищ
до репрезентації української історії як мінливої конфігурації
різноманітних структур, укладів і форм, хоч така метаморфоза
руйнувала одноцільність тексту й створювала у читача враження
локальності й ізольованості різних частин «Матеріялів». Вида-
ється, що саме у цьому напрямку варто дошукуватися мотивів
і причин тих перетворень, які споглядаємо в архітектоніці
тритомника, порівняно з попередньою монографічною серією
праць.
«Матеріяли» М. Слабченка розпочинаються з апріорних тез
та узагальнень, які рясно розкидані по всьому тексту, як і в
«Організації господарства України…». Відтак вже у вступі він у
звичному дусі категорично декларує, що його візія є «повною
протилежністю думці Рожкова й П. Струве, який доводив, що
кріпацьке господарство ще не дорозвинулося перед 1861 р., і
тому багато збереглося кріпацьких елементів в епоху після-
реформну»18. До студій консервативного ліберала П. Струве та
одного з найстаріших російських істориків-марксистів М. Рож-
кова автор постійно апелює у «Матеріялах», як для потверд-
ження певних тез і думок, так і заперечення чи уточнення
концептів обох учених.
Наприклад, М. Слабченко рішуче відкидає тезу П. Струве
про нерозвинутість поміщицького господарства напередодні
Великої реформи 1861 р. (російський економіст тримався думки,
що «кріпосне господарство як таке, економічно не дозріло до
свого скасування у 1861 р.»19), позаяк уважає, що до збереження
залишків кріпосницької системи у 1860-х роках спричинився
брак грошових засобів як у селян, так і поміщиків, а не
господарська відсталість20.
Зазначимо, що рецензенти по-різному оцінювали цю думку
автора «Матеріялів». В. Левитський уважав, що погляди
М. Рожкова та П. Струве є більш адекватними щодо пред-
201
ставлення реального стану тогочасного господарства, аніж
концептуалізація одеського дослідника21. Натомість Р. Шпунт
солідаризувався з думками М. Слабченка, зокрема відзначив, що
М. Рожков відмовився від попередньої візії22.
Так чи інакше, М. Слабченко тримається вже згаданої
установчої тези про «об’єднаність» українських земель у межах
російських адміністративно-управлінських практик, що «конст-
руювалися за загально-імперським трафаретом»23. Така кон-
статація дозволяла автору порушити питання про переливання
капіталів на обшири підросійської України, себто вводила
міжнародні контексти висвітлення національної минувшини.
Зауважимо, що М. Слабченко розглядав Чорне море як
серцевину чи підоснову економічного процесу на українських
обширах. На його думку, з одного боку, чорноморські порти
стимулювали доплив іноземних капіталів, а, з іншого – спо-
нукали російських підприємців «пересуватися до північної час-
тини України й спускатися на південь, де вступити в кон-
куруючу боротьбу з західньо-європейськими заходьками»24.
Однак, пропозиція історика щодо переоцінки ролі Чорного моря
у розвої української економіки ХІХ ст. сприймали (та й то з
низкою застережень!) поодинокі дослідники (О. Оглоблин).
Відтак низка рецензентів уважала такий підхід неадекватним.
Приміром, вищезгаданий Р. Шпунт схарактеризував означену
тезу як своєрідний кантівський імператив у схемі «Мате-
ріялів»25.
Водночас М. Слабченко вважав, що початок ХІХ ст. виплекав
нову діючу особу на українській авансцені, навколо якої кон-
центрувалися тодішні господарські й торгівельні практики. На
відміну від другої половини XVIII cт., котра розгорталася під
знаком акумуляції земель великими власниками, головним
«героєм» перших десятиліть ХІХ ст. стає український поміщик
середньої руки26. Такі пани, хоч і торгували спершу вовною,
згодом – хлібом, себто були тісно пов’язані з європейським
ринком, але опинилися у становищі власників-господарників
міцно прикутих до своїх родинних маєтків-осідків. Цей своє-
рідний стиль життя визначав напівкамеральний спосіб повсяк-
денного буття значної частини малоросійської аристократії.
202
«Розвиваючи сільське господарство, український поміщик не
нагадував собою свого російського колегу. – відзначає
М. Слабченко. – Він взагалі не жив у місті, а являвся хуто-
рянином. Український поміщик ніколи не кидав села для міста,
як це було з росіянином, й тому не вертав ізнов до села.
З українських дідичів рідко хто був рентьєром в тісному
значінні слова, але всі вони були підприємцями. Коли й вилазив зі
свого лігва український поміщик, то тільки в надзвичайних
випадках, напр., при оголошенні губерні чи дворянських уста-
нов, при дворянських виборах. За такими виключними випад-
ками, поміщик сидів на свойому хуторі, займаючись госпо-
дарством і побиваючись о більшу користь з нього»27.
Саме з прив’язаністю українських поміщиків до землі, котра
складала основу місцевого господарства, одеський дослідник
пов’язував зростаючий тиск на закріпачене селянство, позаяк
тільки господарський визиск останнього міг забезпечити високі
й сталі прибутки вищим верствам28. Відтак економічна доціль-
ність, точніше господарська вмотивованість соціальних практик,
як і в «Організації господарства України…», виступає на
перший план у концептуалізації минувшини, яку пропонує
М. Слабченко. Натомість становище кріпосних селян дослідник
уважав близьким до рабства29. Не випадково у низці пасажів він
розглядає антикріпосницький рух передреформених часів як
аболіціоністський30.
Своєрідними контрагентами щодо поміщицьких господарств
на початку ХІХ ст., за візією М. Слабченка, виступали колонії
іноземних переселенців та сумнозвісні військові поселення.
Причому історик доволі самобутньо висвітлює й репрезентує
окреслені господарські та соціальні структури. Приміром, він
відзначає велику громадську солідарність іноземних колоністів,
їх передові господарські практики, тривалу урядову протекцію,
що спричинилися до первісного розквіту переселенських общин
тощо. На його думку, «колонія була кріпким конкурентом, тим
більш, що й являлася вона зі своєю громадською й господарчою
иншою культурою»31. Занепад багатьох колоній-поселень автор
пов’язує з соціальною диференціацією іноземних переселенців,
що поступово, проте невпинно розмивала ці особливі госпо-
дарські структури.
203
Специфічну роль у господарських практиках М. Слабченко
відводив і військовим поселенням. Зазвичай останні асоцію-
ються з жорсткими, нелюдськими засобами примусу й пока-
рання та суцільним знеособленням поселян, що зробилися
майже хрестоматійними прикладами в історіописанні ХХ ст.
Проте історик тримається думки, що, ці мілітарні установи
посіли певну нішу у тодішньому господарстві. Загалом він
розглядає ці напівійськові, напівгосподарські структури у кон-
тексті реформування соціального устрою, хоч, кінець-кінцем,
визнає, що «аракчеївський соціялізм повернувсь в звичайне
кріпацтво»32.
Та господарську діяльність цих структур М. Слабченко
оцінює неоднозначно. «Військові поселення розводили й ліси та
добрі сади, підтримували кукурудзяну культуру, заводили ве-
ликі ставки й розводили там рибу, насаджували тутові сади й
шовківництво. Таким побитом, велика культурна робота
виявлялася в рямцях аракчеївщини на Україні», – стверджує
вчений33. Відзначимо, що ці міркування суголосні оцінкам
сучасних російських істориків як щодо самої постаті графа
О. Аракчеєва, так і стосовно його військових і господарських
реформ.
Зрештою, найцікавішими виглядають спроби М. Слабченка
екстраполювати вислід матеріалістично-економічної площини
чи господарських та соціальних практик до сфери культури,
політики і громадської думки. Скажімо, у такому світлі
постають авторські потуги з представлення позиції українського
панства за часів вторгнення військ французького імператора
Наполеона І. «Коли російська буржуазія ненавиділа Наполеона,
бо через континентальну систему мусила переживати довгу
кризу, то Україна, де обробляюча промисловість була розвинена
незрівняно менше й де утиск робивсь на хліборобстві, а про
континентальну систему на Чорному морі не було мови, не
мала охоти рвати давніх зв’язків з Францією, не могла вороже
ставитись до Бонапарта та й його походу. Соціяльні ус-
кладнення не лякали вже поміщиків, бо Наполеон не квапився
визволяти кріпаків», – підкреслює історик34. Більше того, він
навіть уважає, що малоросійське дворянство було зацікавлене у
204
перемозі Наполеона І, позаяк останній виявляв «недвозначні
симпатії до України й цікавився її минулим, особливо-ж її
козацькою верствою»35.
Втім, показовими видаються розумування, спостереження й
тлумачення М. Слабченка на ниві громадських та культурних
практик першої половини ХІХ ст. Зауважимо, що вони пред-
ставлені у низці окремих фрагментів, котрі не мають виразної і
послідовної хронологічної локалізації, а нав’язують репрезен-
тацію різних історичних зрізів у дусі загальної синхронії,
зорієнтованої на всю дореформену добу – від початку ХІХ ст. до
реформи 1861 р. З такої перспективи авторський виклад створює
ефект мозаїчності у сприйнятті окресленого періоду, котрий
вирізняється низкою цікавих спостережень, узагальнень і при-
пущень.
Наприклад, М. Слабченко уважає, що «на Україні мали
значіння не декабристи, але декабризм, як відгук загально-
європейських настроїв у колах інтелігенції»36. Натомість ки-
рило-мефодіївські братчики, за його візією, спричинилися до
кардинальної переоцінки громадських цінностей, що увінчалася
«буржуазним республіканізмом»37. Заразом історик обстоює
думку, що російське слов’янофільство зіткнулося з опозицією на
українських землях з боку малоросійського панства, що похо-
дило зі старих козацько-старшинських родів, але часом засво-
ювало й передові ідеї. Причому до такої опозиції він зараховує
навіть екстравагантних (за сучасними означеннями нонконфор-
містських!38) мочемордів з їхнім очільником – відставним рот-
містром В. Закревським39. Схоже, що в оцінці мочемордів
одеський учений наслідував М. Драгоманова, котрий досить
розважливо коментував погляди панів-інтелектуалів, що вийш-
ли з їхнього середовища40.
Зазначимо, що М. Слабченко у категоричному дусі висуває
низку самобутніх припущень стосовно авторства знакових
праць з обсягу української суспільно-політичної думки першої
половини ХІХ ст. Приміром він уважає, що автором «Істории
русов» був князь О. Безбородько41 (схожої думки трималися
М. Возняк, П. Клепацький, А. Яковлів та ін.), а «Книги буття
українського народу» – художник Я. де Бальмен (до речі, один із
мочемордів!), себто не М. Костомаров42.
205
Однак, аргументи, котрі наводить історик, виглядають непе-
реконливо, позаяк здебільшого спираються на його припущення
й уривчасті спостереження. Недаремно навіть О. Оглоблин,
який прихильно ставився до низки ідей М. Слабченка, досить
обережно оцінив запропоновані новації, зокрема наголосив, що
вони потребують пильного вивчення та потвердження43.
Ба більше, М. Слабченко прагне по-новому потрактувати й
репрезентувати творчість та біографію Т. Шевченка. На його
думку, «Шевченко врешті дійшов до зречення всього, що
зв’язувало кріпака з паном. Він спустив бога на землю, щоб
зробити його кріпацьким богом. Марія – мужичка, маленький
Христос – байстря, якому вже змалечку дано нести хрест й бути
на ньому розп’ятим. Кріпак піднявся в очах Шевченка до бога, а
затуркана покритка – до богородиці»44.
Проте М. Слабченко репрезентує Великого Кобзаря не як
співця пригнобленого селянства, а як речника нових явищ і
процесів, котрі ось-ось мають зруйнувати кріпосницький лад!
Власне, він розглядає соціальні мотиви поезій Т. Шевченка як
своєрідний пролог до майбутніх трансформацій, що назрівають
в українському суспільстві середини ХІХ ст.
«Бунт іде з міста. Хто провадитиме його, які саме появляться
нові люди, “з новим і праведним законом”, поет хіба тільки
догадувався, коли одного разу записував у свойому щоденнику,
що техніка переверне людськість. Шевченко тільки наближу-
вався до розв’язання питання, а не розв’язував його, хоч уже
складав гімни “роботящим рукам”. Отже говорити про Шев-
ченка, як про мужицького, сільського поета, є величезне непо-
розуміння, Шевченко був продуктом нового життя України, що
склалося в наслідку переливання капіталу й росту міст. Село
Шевченко не описував. У нього немає й жахливих картин
кріпацтва, – в нього є протест проти гноблення людини й
нерівности. Такі думки поетові дало не село, а місто, котре
попхнуло на революційний шлях й братчиків», – стверджує
вчений45.
У подібному дусі М. Слабченко розглядає і рух хлопоманів,
яких він характеризує здебільшого як талановитих, але ідеаліс-
тично налаштованих інтелігентів, що «мали своїм завданням
206
вияснити українському селянинові безпідставність кріпацьких
прав польських панів»46.
Відзначимо, що розмірковуючи про українських панів-під-
приємців і, заразом, поміщиків-кріпосників, зростаючий визиск
селянства, складнощі з витворення прошарку дрібних земельних
власників у 1820–1830-х роках47, історик скеровує дослідницькі
устремління не на село, поміщицький хутір чи маєток, а на місто
передреформеної доби та багатоманітні практики городян! Він
навіть уважає, що «повітря міста на Україні не робило людей
вільними, але прищеплювало їм вільні думки. Це було нове
місто, не подібне на місто XVIII ст. чи самого початку ХIХ ст.,
коло воно, ще являлось великим селом. Нове місто будувалось і
організовувалось після типу європейського, в якому захожий
селянин почував себе в силах відвоювати свободу»48.
Загалом у представленні М. Слабченка місто постає як
самобутній майданчик для апробації нових соціальних і госпо-
дарських практик, зокрема для зміщення й перемішування
звичних ролей різних верств і станів. Скажімо він наголошує,
що на міських теренах до комерційних і торговельних операцій
залучаються вихідці з різних верств (міщани, ремісники, селяни
різних категорій – державні, поміщицькі, монастирські, дрібні
дворяни), котрі мали незначні і навіть мізерні капітали. Врешті-
решт, історик підкреслює, що «міста гублять своє суворо
міщанське старе обличчя й витворюють нову буржуазію»49.
У іншому місці М. Слабченко пише про руйнацію архаїчних
соціальних і господарських норм у містах протягом першої
половини ХІХ ст., котрі заступають нові практики, що доко-
рінно змінюють буття та склад міських мешканців. «Роботи
знаходилось для усіх ремесників. Нове місто мало й купецтво, й
інтелігенцію, й урядництво всякого роду, якому потрібна була
мала праця по шитву, озуву (пошиття взуття. – Авт.), хлібу й т.
и. Жили в містах і поміщики, котрі обслуговувались своїми
двораками, але останні не вважались за конкурентів»50.
Заразом автор «Матеріялів» акцентує увагу на процесах
соціальної та майнової диференціації, котрі розгорталися у
середовищі тодішніх містян. «В містах обиватель не тільки
вирівнявся, а в степових губерніях і розбагатів до того, що став
207
сам заводитись власними кріпаками, так само, як купець», –
наголошує М. Слабченко51. Відтак історик навіть обстоює гадку,
що поступово на українських теренах формуються «два рівно-
біжні промислові порядки – вотчинний і міський»52. Цю дина-
мічну і відносну рівновагу між різними соціально-економічними
укладами він пояснює неспроможністю молодої «міської бур-
жуазії» конкурувати з вотчинними підприємствами53.
Вищезгаданий В. Левитський уважав, що М. Слабченко
переоцінює соціальні трансформації у тодішніх містах, зокрема
ігнорує історичну традицію старих містечок, які відігравали
важливу роль у формуванні міст наприкінці XVIII – початку
ХІХ ст.54 Однак, одеський дослідник уперто повертається до
міської тематики 1830–1840-х років, зокрема акцентує увагу на
соціокультурних впливах, що простежуються у тодішніх гро-
мадських, господарських, літературно-публіцистичних практиках.
Приміром, М. Слабченко згадує про циркуляцію ідей натур-
філософії та полеміку навколо злободенних суспільних проблем.
«Значіння міста тоді вже живо почувалося, хоча й у центрі
громадського життя й стояв мужик, за котрого вели бій помі-
щики, що обстоювали його закріпощений стан, і міська буржу-
азія, котра в своїх інтересах промовляла проти, вела еманси-
паційну політику й не боялася над і ставити крапку», – зазначає
вчений55.
У іншому місці М. Слабченко підкреслює, що «мала, напів-
селянська буржуазія українських міст витворює особливу літе-
ратуру з головною дієвою особою – мужиком і з аболіціоніст-
ськими гаслами ще в ті часи, коли російська думка б’ється в
тенетах сентименталізму та романтизму й схиляється “на слу-
жение” великій російській буржуазії»56. Крім того, історик
висвітлює й аналізує різні візії «передреформних» економістів,
зокрема наголошує, що вони «виразно висловлювались за сво-
боду в межах економічного життя, лише мимохідь доторка-
ючися соціяльних явищ»57.
Така постійна зацікавленість культурними і громадськими
практиками першої половини ХІХ ст., котру простежуємо у
«Матеріялах», видається незвичайною, особливо, коли взяти до
уваги традиційні сюжети студій М. Слабченка (господарство,
208
торгівля, право, соціальні перетворення, становище окремих
станів та верств), що побутують у його монографічній серії
«Організація господарства України…». Причому автор навіть
розглядаючи господарські та соціальні трансформації повсякчас
порушує культурні й інтелектуальні проблеми.
Наприклад, раціоналізацію поміщицького господарства у
1840–1850-х роках М. Слабченко однозначно пов’язує з появою
«просвещенного помещика», себто з новим типом господарника,
що мав солідні інтелектуальні й культурні здібності58. Більше
того, автор навіть обстоює тезу, що «А. Сміт являвся майже
настільною книгою українських поміщиків, пропагандувався з
університетських катедр і багатьма примірниками представляв-
ся в бібліотеках»59.
Вочевидь, наведена теза є типовим прикладом поспішної та
категоричної генералізації, котра властива М. Слабченку як
історику. Втім, це розумування є досить показовим у світлі до-
мінуючих дослідницьких інтенцій, які побутують у його тексті.
У такому ж річищі М. Слабченко репрезентує й поширення
машин і механізмів у кріпосницькому господарстві, зокрема
вважає, що від 1840-х років поміщики «охоче схиляються в бік
машин і не мають причин скаржитися на запровадження їх»60.
Кінець-кінцем історик тримається думки, що «саме “цариця-
машина” в господарстві зробила переворот. Поміщик не
зустрічав потреби в такій масі сільських робітників для свого
господарства, як за тої доби, коли вони провадилися тільки
руками. Поміщикові являлося раціональнішим лишити при собі
minimum слуг i maximum землі, а то й усю землю»61.
Ця авторська констатація сприймається як самобутній пролог
до назріваючої аграрної реформи 1861 р. Причому культурні й
громадські трансформації, у представленні М. Слабченка, поста-
ють як такі, що відіграють не менш важливі ролі, ніж гос-
подарські, соціальні та зовнішньополітичні передумови, котрі
спричинили Велику реформу 1861 р. Приміром, поразка у слав-
нозвісній Кримській війні 1853–1856 рр., котра, на його думку,
вкрай загострила питання про скасування панщини62.
На цьому місці постає питання: про причини й мотиви
устремлінь М. Слабченка щодо культурних, громадських, публі-
209
цистичних і навіть суспільно-політичних практик ХІХ ст.? Тим
паче, що попередні тексти історика, зокрема його найбільша
монографічна серія «Організація господарства України…», де-
монструють спорадичне висвітлення означених зрізів минув-
шини.
Видається, що такі інтенції одеського дослідника зумовлю-
валися інтелектуальними й культурними впливами, котрі цирку-
лювали у тодішній соціогуманітаристиці. Скажімо, варто від-
значити праці В. Зомбарта, зокрема його тритомник «Сучасний
капіталізм»63, ідеями й концептами якого автор інтенсивно по-
слугувався у низці томів «Організації господарства України…».
Наприклад, слід вказати на відому тезу В. Зомбарта про де-
централізацію ранньомодерного господарства, котра побутує в
означеній монографічній серії64.
Втім, М. Слабченко згадує цього соціолога і на сторінках
«Матеріялів». Приміром, він покликується на т. зв. «буржуазний
дух» В. Зомбарта, пошуки якого у різних сферах культурного,
соціального, духовного життя посідають чільне місце у візії
цього німецького вченого. «“Буржуазний дух”, за терміноло-
гією Зомбарта, вільно пролазив усюди й робив своє діло, роз-
кладаючи все на складові частини. Не встояло проти нього ні
дворянство, ні селянство, що наочно виявилося в 70-ті роки», –
зазначає історик65. «Замазура йде» (рос. «чумазый идет») –
згадує автор крилате метафоричне означення селянина-багатира,
точніше, щойно народженого буржуа, котрий скупає помі-
щицькі землі та швидко нагромаджує первісний капітал66. Цей
вираз повсюдно циркулював на сторінках пореформеної дворян-
ської публіцистики.
Чи не цього «буржуазного духу» та його новітніх «героїв» як
висліду загального спрямування всесвітнього історичного про-
цесу дошукувався М. Слабченко у культурних, громадських та
інших практиках дореформеного українства?!
До того ж, концепти В. Зомбарта були досить популярними у
соціогуманітаристиці 1920-х років, а ціла низка студій німець-
кого соціолога побачила світ у російських перекладах. Адже на
пореволюційному чи первісному радянському культурному про-
сторі ще зберігалися відносно ліберальні «правила гри» та
210
бракувало нових більшовицьких прочитань марксистської спад-
щини. Відтак студії В. Зомбарта тою чи іншою мірою заповняли
існуючу інтелектуальну лакуну. Недаремно покликання на праці
цього соціолога представленні майже у всіх писаннях дослідни-
ків 1920-х років, які опрацьовували проблематику, пов’язану зі
становленням капіталізму.
Однак, таке потрактування устремлінь М. Слабченка задо-
вольняє лише почасти. На нашу думку, причини специфічної
конструкції «Матеріялів», зокрема очевидний ухил автора у бік
синхронічного представлення української минувшини ХІХ ст.
(особливо дореформених часів!), а не на звичну та всеохоп-
люючу діахронічну репрезентацію процесу, пояснюються особ-
ливістю його концептуалізації, котра мала стадіальну підоснову.
Більше того, перед істориком постала досить складна проблема:
як представити перехід від стадії кріпосницького господарства
до стадії промислового капіталізму на українському фактогра-
фічному матеріалі першої половини ХІХ ст. Тим паче, що у
науковій літературі початку ХХ ст. панували візії, в яких
зазвичай обстоювалась думка про недостатній рівень промис-
лового розвитку як у Росії загалом, так і у межах підросійської
України зокрема.
Зауважимо, що найуразливішим місцем будь-якої стадіальної
концептуалізації минувшини є перехід від однієї стадії до іншої
(проблема т. зв. «перемикачів»). Наприклад, у радянській істо-
ріографії ця проблема відома як питання «міжформаційних сти-
ків» чи «переходів», котру вирішували за рахунок соціокуль-
турних «сплесків», «розривів» та «імпульсів» – революцій
(Англійська революція середини 17 ст., французька революція
кінця 18 ст., російська революція 1917 р та ін.), великих воєн,
що кардинально змінювали політичну мапу світу (Тридцяти-
річна війна 1618–1648, Наполеонівські війни поч. 19 ст., Перша
та Друга світові війни та ін.).
Натомість у стадіальних концептуалізаціях із виразним ево-
люціоністським рефреном проблему «перемикачів» прагнули
розв’язати послугуючись уведенням т. зв. «перехідних» чи
«транзитних» періодів. Зокрема, у схемі М. Грушевського своє-
рідними «транзитними перемикачами» є «два занепади» (сере-
211
дини XIV ст. та другої половини XVIII cт.) і «два відродження»
(кінець XVI – початок XVII ст. і ХIХ ст.) українського націо-
нального життя.
Втім, обидва способи були непридатними для стадіальної
концептуалізації М. Слабченка на ниві української історії ХІХ –
початку ХХ ст. Адже вона конструювалася, з одного боку на
матеріалістично-економічних засадах, а з іншого – стосувалася
ХІХ ст., себто такої доби української історії, в яку було складно
«вписати» відповідні соціокультурні «імпульси» чи «транзитні
періоди», що відповідали європейським і світовим взірцям та
й ще за його теорію «єдиного процесу». Недаремно автор
«Матеріялів» зазначав, що до 1905 р. «життя України розвива-
лося зигзагами», тобто на основі змагання «протилежних сим-
волів феодального й буржуазного суспільства», до того ж, ус-
кладнювалося «національним вбранням»67.
Схоже, що означені проблеми й підштовхнули М. Слабченка
до «експериментів» – синхронічного представлення дорефор-
меного періоду ХІХ ст. як мінливої конфігурації структур,
укладів і форм (різних зрізів історичного буття!), які мали
продемонструвати визрівання нових буржуазних практик і взає-
мин у надрах кріпосницького господарства. Вочевидь, саме ці
потреби суттєво розширили фахові запити історика, котрий
намагався показати як нові тенденції плекаються на полі куль-
тури, публіцистики, громадського і політичного життя. Якщо
взяти до уваги вкрай складну, заплутану, суперечливу і мозаїчну
палітру економічного буття підросійської України ХІХ ст., то
синхронічна репрезентація М. Слабченка виглядає як досить
цікава й перспективна новація, принаймні у контексті доміну-
ючих практик українського історіописання 1920-х років. Більше
того, дослідницька пропозиція одеського історика вела до глиб-
шої розробки різних площин українського суспільства, що неза-
перечно продукувало нові можливості у царині соціологічного
прочитання минувшини.
Власне, про «мозаїчність» українського економічного побу-
ту, порівняно з одноцільним, «монолітним» розвоєм західно-
європейських країн, згадував у своїй рецензії В. Левитський.
«Зовсім противно органічному розвитку історії цих (західних. –
212
Авт.) народів, що йому надано певного характеру м о н о л і т -
н о с т и – історія господарського побуту України має характер,
так мовити, м о з а ї ч н о с т и (розбив В. Левитського. – Авт.);
в ній дуже багато вставок із чужоземної культури, вставок, що їх
їй було накинуто. Україна мала своє самостійне буття хіба лише
в Київський період своєї історії, потім перебувала під зверх-
ністю чужої державности Монголів, Литви та Польщі й, на-
решті, Росії, й всі вони, в період свого панування залишали свої
нашарування на українській економіці та суспільності», – від-
значає рецензент68.
Ця заувага (ймовірно, вона постала якраз у світлі прочитань
«Матеріялів»!) скерована супроти соціологізації минувшини,
вибудуваної за теорією «єдиного всесвітнього процесу» М. Слаб-
ченка, досить добре відображає не тільки особисті погляди
В. Левитського як ученого-економіста, а й відомі застереження
М. Грушевського. До того ж, останній рішуче виступав супроти
детермінізму (тим паче, матеріалістичного!) та повсюдної гене-
ралізації на полі української історії і наголошував на всебічному
студіюванні соціо- та етнокультурного зрізів минувшини у
їхньому фактографічному розмаїтті.
Інший рецензент Р. Шпунт обстоював думку, що М. Слаб-
ченко не помітив «двоїстості» економічного процесу на про-
сторі підросійської України, котрий був не тільки зорієнтований
на самостійний національний розвиток, а й істотно залежний
від Росії69. Заразом він уважав, що автор «Матеріялів», так і не
зміг показати як промисловість і сільське господарство утво-
рюють ринок робітничої сили, зокрема представити «діялек-
тичний» зв’язок між селом і містом70.
Звісно, у «Матеріялах» споглядаємо традиційні недоліки та
прогалини, властиві для історичного письма М. Слабченка
(необґрунтовані генералізаційні процедури, некоректне вико-
ристання фактографічного матеріалу, категоричні узагальнення,
недбалі обрахунки і т. п.). Приміром, молодий історик Д. Со-
ловей відзначав низку перекручень у авторських підрахунках
кількості кріпаків у першому томі «Матеріялів»71.
Втім, наведені закиди, попри відмінні методологічні засади
рецензентів, щодо суцільної локальності, ізольованості і навіть
213
штучності концептуалізації М. Слабченка видаються не зовсім
об’єктивними. Тим більше, що ціла низка розділів «Матеріялів»
зорієнтована на те, щоб показати як тодішні господарські і
торгівельні практики витворювали «єдиний господарчий орга-
нізм»72. Згадаємо, наприклад, авторські пасажі про механічну
обробну73 та цукрову промисловість74, роль ярмарків в україн-
ській торгівлі75, сухопутні і водні комунікації76, різні течії
української торгівлі77 та ін.
Та видається незаперечним і те, що стадіальна конструкція
М. Слабченка зазнала сильної дифузії й розмивання на україн-
ському матеріалі, позаяк її вихідні концепти були перенесені з
царини західноєвропейської історії. Відтак поставали проблеми,
пов’язані з істотною корекцією й адаптацією установчих ідей, а
також із необхідністю опрацювати т. зв. «середню ланку» кон-
цептуалізації, що мала представляти своєрідний сценарій націо-
нальної історії, себто пов’язати конкретну фактографічну канву
з універсальним стадіальним маркуванням. Не випадково К. Ан-
типович зауважив, що в праці М. Слабченка «аналітичні мо-
менти переважають синтетичні, не дуже вдала редакція оче-
видно спричинилася до багатьох друкарських помилок, почасти
через насиченість фактичним матеріялом, провідні думки часто-
густо ховаються серед ф а к т и ч н о г о м а т е р і я л у (розбив
К. Антиповича. – Авт.)»78.
Зрештою, схожі чи подібні проблеми споглядаємо практично
у будь-яких стадіальних візіях минувшини, особливо, коли взяти
до уваги те, що йдеться про первісні версії соціологізації історії
на ниві українського історіописання 1920-х років.
Мабуть, М. Слабченко почасти сприймав зауваги рецензентів
щодо конструкції тритомника. Приміром, авторський виклад у
другому томі цієї серійної праці більше відповідає хроноло-
гічній послідовності перебігу історичний подій та процесів, аніж
репрезентація дореформеної минувшини, подана у першому
томі «Матеріялів». Однак, історик так і не відмовився від син-
хронічного представлення пореформеної доби. Зокрема, він вда-
ється до численних екскурсів на теми культури, літератури,
науки, суспільно-політичної і наукової думки та громадських
практик, які мають проілюструвати й потвердити спрямування
214
господарських та соціальних трансформацій українського сус-
пільства. У широкому сенсі автор і далі намагається пред-
ставити структурну конфігурацію української минувшини поре-
форменої доби як самобутню калейдоскопічну палітру.
Скажімо, М. Слабченко досить своєрідно сприймав маніфест
19 лютого 1861 р. З одного боку, він визнавав те «колосальне
враження», котре справила Велика реформа на сучасників, але, з
іншого боку, наголошував, що вона не стільки змінила фактичне
становище у сільському господарстві, скільки встановила «дого-
вірні принципи між колишнім кріпаком та його паном»79. Ще у
дореволюційні часи М. Слабченко відзначав, що «доба великих
реформ покликала до життя питання про визначення істинної
суми прав (на участь у державному й економічному житті Росії)
різних суспільних груп, класів та станів»80. Водночас історик
уважав, що реформа 1861 р. розпочала нову сторінку в історії
господарства, котра вирізняється поворотом капіталу до оброб-
ної промисловості81.
Зазначимо, що як у першому, так і другому томі «Мате-
ріалів» автор подає цілу низку оригінальних спостережень і
тлумачень щодо багатьох явищ, фактів і подій. М. Слабченко
розглядає українську громаду як вислід соціальних практик
пореформеної доби, на відміну від російських общин, які спи-
ралися на давню історичну традицію. «Це була “община” на
вершках вигадана для забезпечення поміщика робітниками, а
держави – податками», – стверджує історик82.
Водночас М. Слабченко звертає увагу на появу нових діючих
«героїв» на господарських та соціальних теренах. Наприклад,
він згадує про нову постать 1860-х років – купця-землевласника,
котрий заходився збирати землі та проводити вигідні торгівельні
оборудки з нерухомістю83. Натомість 1870-ті роки, на його
думку, висувають на економічну сцену експортерів-набобів (від
англ. nabob – людина-вискочка, яка швидко розбагатіла у коло-
ніях. – Авт.) як купецького, так і дворянського походження,
котрі завдяки хлібній торгівлі та сприятливій міжнародній
кон’юнктурі доволі швидко нагромадили значні капітали84.
1880-ті роки автор пов’язує з утвердженням господарських
практик нового соціального типажу, котрого називає «багати-
215
рем» чи «хозяйственным мужичком». Він навіть підкреслює, що
пересічний поміщик зазвичай не міг утриматися під потужним
напливом цієї соціальної верстви85.
Втім, як і у першому томі, М. Слабченко акцентує увагу на
тих інтелектуальних і культурних зрушення, які пов’язує з
новими господарськими та соціальними практиками. Відтак іс-
торик розглядає «хуторну філософію» П. Куліша у світлі зма-
гання капіталістичного й натурального господарства, зокрема
вбачає у цій візії острах громадських діячів перед страшною
силою капіталістичної «цивілізації», що неминуче розколе укра-
їнське село86. Заразом він обстоює думку, що післяреформена
доба спричинилася до появи «нової академічної молоді», котра
дедалі більше втягується до революційного руху87.
Зауважимо, що М. Слабченко досить самобутньо оцінював і
громадівський рух, зокрема вирізняв соціальну мотивацію його
учасників. «Члени Київської громади по самій суті своєї роботи
були народовцями. – відзначає історик. – Але їхнє народництво
відріжнялося від російського. Для них не існувало ідеалізо-
ваного мужика, не було в українських умовах жупелів на кшталт
общини, богоносицтва й т. и. Український народовець не шукав
“вищої правди”, не вчився від селянина, не покутував своїх гріхів
(“кающийся дворянин” не відома Україні постать). Народовець
наш ішов в мужицьку масу, щоб допомогти їй проти пана»88.
Автор «Матеріялів» розглядає й опозиційні настрої порефор-
мених поміщиків, які концентрувалися у земствах, зокрема на-
рікає їхній опозиційний рух «земською фрондою»89. Крім того,
М. Слабченко висвітлює тодішні громадські експерименти,
котрі мали спричинити появу нових соціальних і господарських
взаємин. Приміром, він пише про штундистські громади та їхні
спроби висунути «на перший план ідею солідарности у формі
дружніх послуг, заснованих на добрій волі й свідомості того, що
робиш» 90, а також про крах колоній-комун, створених на хвилі
народницьких устремлінь 1870-х – початку 1880-х років. Оде-
ський історик іронічно називає ці громадські практики «куль-
туртрегерськими (нім. Kulturträger – носій культури, іронічна
назва колоніальних просвітників. – Авт.) витівками», які не
мали під собою реального господарського та соціального під-
216
ґрунтя91. На його думку, 1880-ті роки були «добою, коли
робітнича верства тільки формувалася, ще не усталилася, не
викристалізувалася»92.
У такому світлі революційні та громадські практики у містах
виглядають якимось епізодичними сплесками, що час від часу
набувають деякого розвою, але доволі швидко згасають. Свої
спостереження М. Слабченко резюмує у думці, що «кволий
розвиток революційної думки й діяння в місті на Україні
з’ясовувався тим, що промисловість не розвинулася ще до краю,
і тим, що населення підприємств відпливає від часу до часу з
міст на село, де розвивався аграрний капіталізм у великих
поміщицьких господарствах, а в селі відбувалося розшарування
селянської маси, зв’язане з переходом середняків до парце-
лярного чи багатирського хозяйства»93. Він навіть відзначає
своєрідну індустріалізацію поміщицького господарства та по-
тужний процес подрібнення селянських наділів протягом остан-
ніх десятиліть ХІХ ст.94
Зрештою, М. Слабченко вкотре демонструє досить жорстку
каузальну залежність суспільно-політичних і громадських про-
цесів від господарського та соціального зрізів минувшини.
Проте другий том «Матеріялів» репрезентує доволі значний і
навіть вражаючий діапазон авторських інтенцій на ниві куль-
тури, науки, політичної та громадської думки.
Скажімо, М. Слабченко представляє у контексті нового сло-
в’янофільства та панрусизму візію Ф. Достоєвського і теорію
культурно-історичних типів М. Данилевського95, котрі потрак-
товує як вислід російського імперіалізму. Водночас автор
«Матеріялів» висвітлює дискусії 1890-х років, які точилися
навколо переходу на золоту валюту96.
Більше того, він подає огляд низки економічних та сус-
пільних візій, зокрема Т. Рильського – близького приятеля
В. Антоновича. На його думку, «Рильський, таким чином, пра-
вильно підійшов до багатьох питаннів, зв’язаних з капіталіз-
мом, намітив і відживання капіталістичних відносин, але ви-
знав за виправдане визискування робітника, підкреслив конечну
потребу служити капіталові “і нині, і присно, і во віки” і
обстоював існуючу солідарність у суспільстві»97. У схожому
217
дусі М. Слабченко розглядає візію відомого економіста М. Туган-
Барановського, котра «урізала революційний марксизм» за
рахунок неокантіанської етики. За висловом одеського дослід-
ника, це була спроба піднести «людину-індивіда над усесвітом»,
себто досягти гармонії інтересів робітника й буржуа за капі-
талізму98.
Помітне місце М. Слабченко відводить й переродженню
поглядів колишнього соціаліста М. Бердяєва та містичним і
релігійним пошукам інтелігенції на зламі ХІХ–ХХ ст. Автор
навіть називає цю візію «кухонним соціалізмом»99. Заразом він
звертає увагу на концепцію соціолога-українофіла Я. Новикова
(у М. Слабченка помилково Ж. Новікова!), зорієнтовану на кри-
тику соціального дарвінізму й апологію громадських асоціацій
та солідаризму100. Причому обидві, здавалося б, відмінні кон-
цепції (візія «суспільної солідарності» Я. Новикова та релігійно-
містична ревізія М. Бердяєва), на його думку, сполучає їх при-
значення – торування битого шляху для нових капіталістичних
відносин.
На цьому досить широкому культурному й інтелектуальному
тлі стислі фрагменти з другого тому «Матеріалів», у яких
йдеться про зростання міст кінця ХІХ – початку ХХ ст.,
конституювання політичних партій (РУП, УСДРП), селянський
й робітничий рухи, російсько-японську війну 1904–1905 рр. і,
врешті-решт, навіть початок революції 1905 р., виглядають яки-
мось припадковими і навіть доповнюючими сюжетами. Відтак
репрезентація різних зрізів українського буття, як і у першому,
так і другому томі «Матеріялів», здебільшого зорієнтована на
представлення переходу від однієї стадії до іншої, як у соці-
альній та економічній площині, так і на громадських, культур-
них та інших теренах.
Видається, що саме звідси походить той засадний конфлікт
між репрезентацією процесу та структури української минув-
шини ХІХ – початку ХХ ст. в архітектоніці зазначеної студії
М. Слабченка.
На превеликий жаль, доля рукопису третього тому «Мате-
ріялів» і до сьогодні залишається достеменно невідомою. Вва-
жають, що цей текст був знищений після арешту його автора101.
218
М. Слабченко немовби передчував подібний поворот подій.
«Мій ІІІ-ій том “Матеріялів” пішов на рецензію до Рубача. Се
страшно погано, бо Рубач відомий тим, що краде чужий мате-
ріал і видає потім роботи за свої. Вже ліпше Річицький нехай
дав би на рецензію [М.] Яворському чи тому ж М. Грушев-
ському, а не літературному злодію», – занотував історик у
своєму щоденнику 24 січня 1927 р.102 І дійсно третій том 1927 р.
повернули авторові після негативної рецензії М. Рубача, проте й
після переробки текст не вдалося опублікувати. У 1929 р.
М. Слабченко видав курс лекцій «Новітня історії України (1905–
1920 рр.)», який розглядають як текст третього тому «Мате-
ріялів»103. Проте доля й останньої праці одеського дослідника
залишається невідомою.
Вірогідно, третій том конструювався за тим же стадіальним
каноном, оскільки його лейтмотив повязувався зі стадією
«колоніяльного імперіялізму». Про це довідуємося з фрагмента
листа М. Слабченка від 29 травня 1929 р., адресованого
Д. Бованенку, що зберігся завдяки О. Оглоблину. «Уже саме
прагнення відриву частин української людности від якоїсь дер-
жави в інтересах об’єднання є імперіялізм ембріонального
типу. Таке зараз маємо в Румунії, Польщі, Сербії й ін. Коли є
панславізм, то конечно має право бути панрусізм й ще далі
панукраїнізм. Отой панукраїнізм і є вияв українського імпе-
ріялізму, а культура мислилася тут суто-українська. Дефект цієї
концепції – кволість українського капіталізму, що він міг би тоді
щось зробити. Територіяльно-український імперіялізм був силь-
нішим. Він стояв на захваті і не-української території – від
Карпат до Волги (Драгоманівський підхід) й Аральського озера,
плюс далекосхідні колонії. Відрив від Росії не припиняв росій-
ської культури. Такі пани любили посилатись, як на зразок, на
Америку. В цих імперіялістів був ще інтерес: проливи і Цар-
город. Бажання було скромне: російський багнет дасть їм це все,
а потім Україна (з російською культурою) відділиться від Росії.
Була й третя течія: по-українськи свідома буржуазія приймала
точку поведінки й погляду 2-ої течії. Таким чином, про імпе-
ріялізм український можна говорити зовсім свобідно. Про це я
зараз пишу в ІІІ томі “Матеріялів”, де вияснюю й значення
219
України як колонії sui generis (лат. своєрідної. – Авт.), про
характерні особливості колоніяльного імперіялізму тощо. Може,
в цьому році й видам ІІІ том»104.
Зазначимо, що оригінальні потрактування різних візій досить
часто споглядаємо у багатьох лекційних викладах М. Слабченка.
Приміром, вельми цікаво виглядають коментарі М. Слабченка
щодо теорії «Серединної Європи», котра постала на початку
ХХ ст. і зазвичай розглядається у геополітичному сенсі. Нато-
мість український історик розглядає цю візію у контексті еко-
номічних та господарських процесів. На його думку, це була
спроба створити «народно-господарську автаркію» під гегемо-
нією Німецької імперії105.
Вочевидь, третій том «Матеріялів» містив візію М. Слаб-
ченка і щодо України як «колонії», хоч ця ідея побутує як у
попередніх томах106, так і інших працях. Причому зазначена
дефініція мала не тільки економічний та соціальний, а й куль-
турний підтекст. Не випадково сучасні дослідники відзначають,
що терміном «внутрішня колонія» (авторство його приписують
В. Леніну!) послугувалися українські науковці 1920-х років
(М. Слабченко, М. Яворський та ін.)107.
Зрештою варто констатувати, що зростаюча частка куль-
турних, інтелектуальних, громадських компонентів надавала
традиційним зрізам минувшини (економічний соціальний та
правничий) в історичному письмі М. Слабченка дещо іншого
змісту. Ймовірно, такі перетворення з часом спричинилися б до
нових соціологічних прочитань нашої минувшини, зокрема до
спроб репрезентації України не тільки як єдиного, самостійного
економічного, а й громадсько-культурного і суспільно-політич-
ного «організму» на теренах європейської та всесвітньої історії!
——————
1 Слабченко М.Е. Организация хозяйства Украины от Хмельни-
щины до мировой войны. – Одесса, 1922. – Ч. 1: Хозяйство Гетман-
щины в XVII–XVIII столетиях. – Т. 1: Землевладение и формы сель-
ского хозяйства. – С. VII.
220
2 М.С. [Слабченко М.Є.] Передмова // Слабченко М.Є. Матеріяли
до економічно-соціяльної історії України ХІХ століття. – [Одеса],
1925. – Т. 1. – С. IV.
3 М.С. [Слабченко М.Є.] Переднє слово // Слабченко М.Є. Мате-
ріяли до економічно-соціяльної історії України ХІХ століття. –
[Одеса], 1927. – Т. 2. – С. 4.
4 Там само. – С. 4.
5 Яворський М. Україна в епоху капіталізму. – Харків, 1924. – Вип. 1:
Період початкової акумуляції. – 366 с.; Його ж. Україна в епоху
капіталізму. – Харків, 1925. – Вип. 2: На шляху капіталістичної аку-
муляції. – 185 с.; Його ж. Україна в епоху капіталізму. – Харків, 1925. –
Вип. 3: В суперечках імперіялізму. – 308 с.
6 Заруба В. Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спад-
щині (1882–1952). – Дн., 2004. – С. 68.
7 Там само. – С. 67.
8 Оглоблін О. Рец. на кн.: Слабченко М. Матеріяли до економічно-
соціяльної історії України ХІХ століття. – Б.м., 1925. – Т. 1. – VIII,
318 c. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – К., 1926. –
Кн. 7/8. – С. 561.
9 Санцевич А.В. Видатний український історик М.Є. Слабченко. –
К., 1993. – С. 48.
10 Шпунт Р. Рец. на кн.: Слабченко М.Е. Матеріяли до економічно-
соціяльної історії України. – Б. м., 1925. – Т. 1. – VIII, 318 c.; 1927. –
Т. 2. – 278 с. // Більшовик України. – 1927. – № 2. – С. 97.
11 Оглоблін О. Рец. на кн.: Слабченко М. Матеріяли до економічно-
соціяльної історії... – С. 564.
12 Левитський В. До питання про структуру історії економічного
побуту України (З приводу праці акад. М.Є. Слабченка. Матеріяли до
економічно-соціяльної історії України ХІХ століття, Т. І і ІІ, 1925 р.) //
Україна. – 1929. – № 37: (жовт./листоп.). – С. 3 (прим. 1).
13 Там само. – С. 3.
14 Антипович К. Рец. на кн.: Слабченко М.Є. Матеріяли до еко-
номічно-соціяльної історії України ХІХ століття. – ДВУ, 1927. – Т. 2. –
278 с. // Життя й революція. – 1927. – № 3. – С. 393; Багалій Д.
Історіографічний вступ [до «Нарису історії України на соціяльно-
економічному ґрунті»] // Багалій Д. Вибрані праці: У 6 т. / Упоряд.,
вступ. ст. і ком. В. В. Кравченка. – Харків, 2001. – Т. 2: Джерело-
знавство та історіографія історії України. – С. 318.
221
15 Винар Б. Академік Михайло Слабченко (Матеріали до біографії
та бібліографії) // Укр. історик. – 1982/83. – № 3/4, 1. – С. 32; Водо-
тика С.Г. Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя та
творчості / Ред. проф. С.Р. Лях. – Київ–Херсон, 1998. – С. 84.
16 Заруба В. Історик держави і права України академік М.Є. Слаб-
ченко (1882–1952): Монографія. – Дн., 2004. – С. 220.
17 Там само. – С. 369.
18 М.С. [Слабченко М.Є.] Передмова // Слабченко М.Є. Матеріяли
до економічно-соціяльної історії… – Т. 1. – С. IV.
19 Струве П. Крепостное хозяйство. Исследования по экономичес-
кой истории России в XVIII и XIX вв. – [СПб.], 1913. – С. 154.
20 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 2. – С. 5.
21 Левитський В. До питання про структуру історії… – С. 5.
22 Шпунт Р. Рец. на кн.: Слабченко М.Е. Матеріяли… – С. 99.
23 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 7.
24 Там само. – С. 10.
25 Шпунт Р. Рец. на кн.: Слабченко М.Е. Матеріяли… – С. 100.
26 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 127.
27 Там само. – С. 44.
28 Там само. – С. 54.
29 Там само. – С. 114–115.
30 Там само. – С. 281–284.
31 Там само. – С. 24.
32 Там само. – С. 93.
33 Там само. – С. 88.
34 Там само. – С. 77.
35 Там само. – С. 78.
36 Там само. – С. 101.
37 Там само. – С. 177–178.
38 Окаринський В.М. «Товариство мочемордія» як нонконформіст-
ське утворення в суспільному житті України 1840-х років // Література
та культура Полісся. – Ніжин, 2011. – Вип. 64: Сучасні теоретико-
методологічні дослідження соціальної історії і культури Полісся та
України. – С. 165–176.
222
39 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 173–174.
40 Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгома-
нов М.П. Вибране / Упоряд. Р.С. Міщук; прим. Р.С. Міщука,
В.С. Шандри. – К.,1991. – С. 350–351.
41 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 104–105.
42 Там само. – С. 177.
43 Оглоблін О. Рец. на кн.: Слабченко М. Матеріяли до економічно-
соціяльної історії... – С. 571.
44 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 181.
45 Там само. – С. 183.
46 Там само. – С. 256.
47 Там само. – С. 154–157.
48 Там само. – С. 188.
49 Там само. – С. 194.
50 Там само. – С. 199.
51 Там само. – С. 219.
52 Там само. – С. 205.
53 Там само. – С. 205.
54 Левитський В. До питання про структуру історії… – С. 11.
55 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 187.
56 Там само. – С. 197.
57 Там само. – С. 251.
58 Там само. – С. 259.
59 Там само. – С. 277.
60 Там само. – С. 262.
61 Там само. – С. 264.
62 Там само. – С. 255.
63 Зомбарт В. Современный капитализм / Пер с нем. Ст. Вольского. –
2-е изд. – М.–Л., 1931. – Т. 1: Введение. Докапиталистическое хозяй-
ство. Исторические основы современного капитализма. – XLVII, 511 c.;
Его же. Современный капитализм / Пер. с нем. под ред. М.А. Кур-
чинского. – М., 1905. – Т. 2: Теория капиталистического развития. –
IV, [2], 595 c.; Его же. Современный капитализм / Пер с нем. Ст. Воль-
223
ского и Б.Я. Жуховецкого. – М.–Л.: Госиздат, 1930. – Т. 3: Хозяй-
ственная жизнь в эпоху развитого капитализма. – XVI, 604 c.
64 Слабченко М.Е. Организация хозяйства Украины от Хмельни-
щины до мировой войны. – Одесса, 1922. – Ч. 1: Хозяйство Гет-
манщины в XVII–XVIII столетиях. – Т. 2: Судьбы фабрики и про-
мышленности. – С. 7 (прим. 1–2).
65 Його ж. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… – Т. 2. –
С. 53.
66 Его же. Николай Иванович Зибер // Зибер Н.И. Очерки первобыт-
ной экономической культуры / Вступ. ст. М.Е. Слабченко. – Одесса,
1923. – С. VI.
67 М.С. [Слабченко М.Є.] Переднє слово. – Т. 2. – С. 3.
68 Левитський В. До питання про структуру історії… – С. 12–13.
69 Шпунт Р. Рец. на кн.: Слабченко М.Е. Матеріяли… – С. 100.
70 Там само. – С. 97.
71 Соловей Д. До питання про кількість кріпаків на Україні (З при-
воду даних проф. Слабченка в «Матеріялах до економічно-соціяльної
історії України ХІХ століття» т. 1) // Записки історично-філологічного
відділу ВУАН. – К., 1927. – Кн. 11. – С. 287–292.
72 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 1. – С. 225.
73 Там само. – С. 200.
74 Там само. – С. 212.
75 Там само. – С. 231–232.
76 Там само. – С. 238.
77 Там само. – С. 235.
78 Антипович К. Рец. на кн.: Рец. на кн.: Слабченко М.Є. Матеріяли
до економічно-соціяльної історії… – С. 394.
79 Слабченко М.Є. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… –
Т. 2. – С. 6.
80 Его же. Д.П. Миллер как историк украинского права // Памяти
Дмитрия Петровича Миллера. – Харьков, [1914]. – С. 6.
81 Его же. Николай Иванович Зибер. – С. V.
82 Його ж. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… – Т. 2. –
С. 16.
83 Там само. – С. 58.
84 Там само. – С. 60–65.
224
85 Там само. – С. 111.
86 Там само. – С. 43–44.
87 Там само. – С. 46.
88 Там само. – С. 51–52.
89 Там само. – С. 87.
90 Там само. – С. 85.
91 Там само. – С. 103.
92 Там само. – С. 144.
93 Там само. – С. 167.
94 Там само. – С. 184.
95 Там само. – С. 67–68.
96 Там само. – С. 197–199.
97 Там само. – С. 219.
98 Там само. – С. 223–224.
99 Там само. – С. 262.
100 Там само. – С. 263–265.
101 Заруба В. Історик держави і права… – С. 253.
102 Його ж. Михайло Слабченко... – С. 211.
103 Водотика С.Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х
років. – Київ–Херсон, 1998. – С. 129; Заруба В. Історик держави і
права… – С. 377.
104 Оглоблин О. Проблема схеми історії України 19–20 століття (до
1917 року). – Мюнхен–Нью-Йорк, 1973. – С. 6 (прим. 5).
105 Слабченко М.Є. Конспект лекцій по новійшій історії України,
читаних в Од. І. Н.О. – [Одеса], 1927. – С. 35–36.
106 Його ж. Матеріяли до економічно-соціяльної історії… – Т. 2. –
С. 3.
107 Каппелер А. Мазепинці, малороси, хохли: українці в етнічній
ієрархії Російської імперії // Київська старовина. – 2001. – № 5. – С. 17;
Гундорова Т. «Внутрішня колонізація» – повторна колонізація //
Критика. – 2011. – № 9/10. – С. 23.
|