SOS!

SOS!

У статті висловлено міркування щодо проекту бюджету на 2016 р., сформульовано загрози для науково-освітньої сфери України, які виникають у разі його прийняття, обговорено можливі шляхи подальшого розвитку ситуації....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2015
1. Verfasser: Локтєв, В.М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Schriftenreihe:Вісник НАН України
Schlagworte:
Наука і суспільство
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95548
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:SOS! / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 1. — С. 41-47. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95548
record_format dspace
spelling nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-955482025-02-23T17:38:40Z SOS! Локтєв, В.М. Наука і суспільство У статті висловлено міркування щодо проекту бюджету на 2016 р., сформульовано загрози для науково-освітньої сфери України, які виникають у разі його прийняття, обговорено можливі шляхи подальшого розвитку ситуації. 2015 Article SOS! / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 1. — С. 41-47. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95548 uk Вісник НАН України application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Наука і суспільство
Наука і суспільство
spellingShingle Наука і суспільство
Наука і суспільство
Локтєв, В.М.
SOS!
Вісник НАН України
description У статті висловлено міркування щодо проекту бюджету на 2016 р., сформульовано загрози для науково-освітньої сфери України, які виникають у разі його прийняття, обговорено можливі шляхи подальшого розвитку ситуації.
format Article
author Локтєв, В.М.
author_facet Локтєв, В.М.
author_sort Локтєв, В.М.
title SOS!
title_short SOS!
title_full SOS!
title_fullStr SOS!
title_full_unstemmed SOS!
title_sort sos!
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate 2015
topic_facet Наука і суспільство
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95548
citation_txt SOS! / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 1. — С. 41-47. — укр.
series Вісник НАН України
work_keys_str_mv AT loktêvvm sos
first_indexed 2025-11-24T06:00:46Z
last_indexed 2025-11-24T06:00:46Z
_version_ 1849650364425437184
fulltext ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 1 41 НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО ЛОКТЄВ Вадим Михайлович — академік НАН України, академік-секретар Відділення фізики і астрономії НАН України SOS! У статті висловлено міркування щодо проекту бюджету на 2016 р., сфор- мульовано загрози для науково-освітньої сфери України, які виникають у разі його прийняття, обговорено можливі шляхи подальшого розвитку ситуації. Никогда не сдавайтесь — никогда, никогда, никогда, никогда, ни в большом, ни в малом, ни в крупном, ни в мелком, никогда не сдавайтесь, если это не противоречит чести и здравому смыслу. Никогда не поддавайтесь силе, никогда не поддавайтесь очевидно превосходящей мощи вашего противника. Уинстон Черчилль SOS — це загальноприйнятий міжнародний радіосигнал лиха, який уже понад 100 років використовують у разі аварії мор- ських або повітряних суден, коли є загроза життю людей. Цей сигнал має декілька тлумачень, найвідоміше з яких Save Our Souls («Врятуйте наші душі»). Водночас є й менш поширені, а саме: Save Our Ship («Врятуйте наш корабель»), Swim Or Sink («Пливіть або потонемо») і навіть російськомовне «Спасите От Смерти». Мені ж здається, що всім нам — науковцям і освітя- нам — єдине, що залишилося в ситуації, яка склалася навколо української науки, так це на весь світ якомога гучніше волати: SOS — Save Our Science 1. Але хто ж нас почує? Чим нині спричинений цей безнадійний сигнал про поряту- нок, пояснювати не варто. Тільки-но почали ми замислюватися про не такий уже й далекий 100-літній ювілей рідної Академії, як у черговий раз отримали «новорічний презент» від Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Йдеться про проект бюджету на 2016 р., який у ніч на 25 грудня став чинним документом. Я не збираюся його аналізувати чи обговорювати, в науковій спіль- 1 Подібна розшифровка спала мені на думку, коли я вперше прочитав про- ект бюджету на 2016 р., а за кілька днів я побачив її на одному з плакатів, з якими вийшли на акцію протесту молоді науковці. Ось що таке об’єк- тивна істина! Втім, спробую запропонувати ще одне, не менш влучне тлумачення: Save Our Skills («Врятуйте наші вміння/майстерність»). 42 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (1) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО ноті про нього вже добре знають. Скажу лише, що він поповнив сумну множину бюджетів ви- живання останніх десятиліть, які різнилися між собою лише рівнем бажання кожного на- ступного уряду ще більше відірвати від і без того вкрай обмеженого, по суті залишкового, фінансування наукової сфери, причому я гово- рю про всі уряди. Час від часу на вулиці виплескувалися акції протесту науковців, але, на жаль, вони майже нічого не змінювали. Останній такий масовий захід відбувся 9 грудня 2015 р. під стінами Ка- бінету Міністрів. Незважаючи на досить вели- ку кількість людей, які стали на захист справи свого життя, жоден чиновник так і не вийшов до наукової громади, не поцікавився, навіть із ввічливості, чим спричинений відчай тисяч освічених молодих і немолодих людей, які віддано працюють на державу, а тепер виму- шені звертатися до урядовців з простягнутою рукою. Під час цього, відверто кажучи, соромно- го для будь-якої людини з почуттям гідності прохання милостині я стояв і думав про його можливі наслідки. Навіть якщо уряд якось відреагував би на цю акцію, все одно йшлося б про таке, як і раніше, жебрацьке животіння цілої галузі, що визначає силу і міць держа- ви, а загалом — її майбутнє (і це не заяложе- ні пафосні слова). Мабуть, зовсім не думають про ці речі ті, кому за посадами належало б дбати про майбутнє, — Президент, Прем’єр- міністр, народні обранці. Подібне ставлення до науки і освіти прямо суперечить світовим тенденціям, детально окресленим в останній доповіді ЮНЕСКО «На шляху до 2030» (від 10.11.2015), з якої випливає, що сумарні світо- ві витрати на науку випереджають(!) 2 зростан- ня всесвітнього ВВП. Країни, що хочуть роз- виватися прискореними темпами й потрапити 2 У період між 2007 і 2013 р. світові витрати на науку збільшилися на 31 % при зростанні ВВП на 20 %. Збільшення видатків на наукові дослідження забез- печується насамперед країнами, що розвиваються, зокрема країнами Африки і Південно-Східної Азії. Там, як виявляється, дозріло розуміння ролі науки в розвитку економіки. до списку успішних економік, витрачають на наукову сферу більш як 2 % ВВП, а найбільш розвинені — понад 3 %, Ізраїль — взагалі 4 %. Про яку справжню науку можна говорити в Україні, якщо за всі роки незалежності в цю га- лузь ніколи не вкладали більш ніж 0,7 % ВНП, а в останні роки й того менше? Яка наука може бути в країні, де кількість дослідників скороти- лася майже вдвічі? Ми зараз посідаємо в Євро- пі «почесне», перше з кінця, місце за кількістю науковців на 10 000 жителів. Хотів би наголосити, що наукова і освітян- ська спільнота вже не вперше зробила без- успішну спробу привернути увагу найвищого керівництва держави до цих кричущих цифр. Що ж ми чуємо у відповідь? Тільки заклики до докорінної «ломки» науки, яка зосереджена у нас переважно в академіях наук. Уже ухвалено рішення про підпорядкування галузевих ака- демій відповідним міністерствам, які й визна- чатимуть (цікаво, як?!) тематику досліджень та засади існування цих наукових організацій. Кому це потрібно? Звісно, тим, хто задешево скупить приміщення, землю та іншу власність академій і побудує там щось більш прибуткове. І ніхто при цьому не враховує, що українську науку, визнану в усьому світі, залишили без засобів до існування і розвитку, і тепер вона, ви явившись підірваною, потрапила під шквал критики щодо своєї неефективності, чим бу- цімто і зумовлена необхідність реформ. Ці реформи намагаються скороспішно здійснити «зверху» за так званою Коаліційною угодою, без залучення впливових професіоналів із на- укового середовища, ризикуючи звести їх до тотальних і руйнівних змін для всієї сфери. Ча- сом здається, що адепти ритуальних закликів щодо побудови країни знань та її інноваційно- го розвитку погано уявляють, про що говорять, а думка справжніх фахівців їх мало хвилює. До того ж критики різних мастей безсоромно до- зволяють собі докоряти вітчизняним ученим за те, що серед них немає нобелівських лауреатів. І це після 25 років планомірного придушен- ня практично всіх напрямів науки і техніки! Безперервні посилання урядовців, депутатів, представників фінансових органів на відносно ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 1 43 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО низьку продуктивність академічної науки за- перечити неможливо, але ж саме вони, фактич- но обібравши її, призвели до такого стану. Дійсно, удар, завданий науковому співтова- риству довготривалим недофінансуванням, є, на мою думку, порівнянним з панівною свого часу «лисенківщиною». Однак тоді постраж- дала лише частина науковців — генетики, що, до речі, відчувається й дотепер. Як же оцінити збитки для цілої науково-освітянської сфери? Її рівень відносно радянських часів упав дуже помітно, але найстрашніше, що падіння продо- вжується і, якщо не вжити термінових заходів, урешті-решт досягне «дна». Слід визнати, що в науці ми вже загубили два покоління, тих, кому тепер 30 і 50 років. Особисто я не розу- мію, як можна відновити цю втрату, коли пра- ця науковця стала абсолютно непрестижною, до огидності низько оплачуваною і аж ніяк не цікавить наше люмпенізоване суспільство, в якому ЗМІ, по суті, пропагують клерикалізм, астрологію та «невизнаних геніїв», що лізуть з усіх щілин, обіцяючи негайні успіхи, правда, не безкоштовно. Тим самим у свідомість пере- січного громадянина закладається невігластво, неповага до знань, відсутність потреби у науко- вому світогляді. Освічена, талановита наукова молодь «голосує ногами», продовжуючи роби- ти свою кар’єру в інших країнах світу, або йде в більш вигідні професії. І ніхто в керівництві країни цим не переймається. У нашій дійсності великої популярності на- були «ефективні менеджери», які прагнуть пе- ретворити наукові пошуки із зазвичай неперед- бачуваними результатами на бізнес-проекти, що обіцяють швидкий економічний ефект. Усе частіше під час засідань Президії НАН України лунають словосполучення стартап, венчурне фінансування, спіноф-компанія, проте надія на велику частку комерційно-технологічної складової в науково-технічній діяльності — це самообман, оскільки без фундаментального підґрунтя прикладна наука швидко занепадає. І коли уважніше придивитися до наших фун- даментальних досліджень, можна помітити, що у багатьох на перший погляд успішних на- прямах ми насправді живемо за рахунок ще ра- дянського доробку, який невпинно меншає. Не можна не зважати також і на падіння рів- ня освіти, принаймні природничої, і в школах, і в університетах. Єдине, що вдалося змінити, це впровадити систему ЗНО, хоча навряд чи вона може позитивно вплинути на якість шкільних знань. Що МОН України намагається зроби- ти в цьому плані, мені невідомо, а от що сто- сується власне науки, то тут провокативні дії МОН помітніші, проте в мене інколи виникає підозра, що замість лобіювання в уряді інтере- сів науки профільне міністерство скоріше віді- грає роль ліквідаційної комісії зі скорочення кількості інститутів і науковців, частину яких за неоголошеними критеріями називають «ба- ластом». Не зрозуміло, чому знешкоджувальні заходи намагаються розпочати з галузі, яка, на мій погляд, працює набагато краще від багатьох інших і має незаперечні заслуги перед країною. Заяви ж, що нинішня НАН України та галузеві академії — це чорна діра, яка даремно погли- нає народні кошти і виробляє лише стоси ні- кому не потрібних паперів, не можуть викли- кати нічого крім іронічної посмішки, оскільки їх автор, як Прем’єр-міністр, мав би знати, що бюджет НАН України не перевищує бюджету середнього американського університету, про- те він твердо переконаний, що Академія — це бастіон консерватизму та антидемократизму! Взагалі вражає потік брехні і мракобісся, який ллється на нас упродовж останніх десятиліть, особливо з огляду на те, що це відбувається на початку ХХІ ст., коли саме науково-технічні та інженерні досягнення є тим показником, яким кожна держава пишається як свідченням влас- ного високого рівня розвитку та благополуччя. І при всіх очевидних недоліках радянської вла- ди в СРСР це розуміли і використовували, щоб доводити переваги соціалістичного державного устрою, суспільство з повагою ставилося до на- уки та її діячів, а конкурси на природничі спе- ціальності у вишах вражали. Кількість талантів здавалася безмежною. У похмурі 90-ті ситуація з українською на- укою кардинально змінилася. Здобуття Укра- їною омріяної незалежності практично збігло- ся з початком важких часів як для фундамен- тальної науки, так і особливо для прикладної. Основних причин, як я розумію, було дві: ката- 44 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (1) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО строфічне зменшення фінансування, спочатку зумовлене страшенною інфляцією, а згодом перетворене на постійне явище, і повна відсут- ність потреби в науці з боку держави, яка, як мале егоїстичне дитя, бавилася тільки собою, опікуючись лише засадами власного існуван- ня і нехтуючи деякими важливими атрибута- ми державності, серед яких опинилася і наука. До влади, на жаль, прийшли люди, далекі від державницького бачення еволюції країни, бай- дужі до її модернізованого майбутнього і орі- єнтовані лише на первинне накопичення капі- талів, причому не завдяки створенню новітніх виробництв, а через багаторазовий перепро- даж товарів та нищівну експлуатацію ресурсів. Як результат, прикладна наука остаточно «спо- чила в Бозі», а фундаментальна, зосереджена переважно в Академії, виявилася приреченою на животіння, а точніше, на деградацію. Тепер уже очевидно, що саме багатолітнє не- розуміння вищим керівництвом країни суті та ролі наукової діяльності і є тим головним чин- ником, який спричинив нинішній стан науко- вої сфери. Звичайно, якщо дивитися в корінь, то підтримка науки за радянських часів спи- ралася передусім на військові розробки, але й інші галузі досліджень не залишалися поза увагою держави. Зайве також нагадувати про престиж праці вчених, коли влада на кожному кроці робила реверанси в їх бік. І ось в одну мить «все пропало» — новим керівникам наука стала нецікавою, оскільки не поповнює казну та їхні власні кишені, а навпаки, просить і про- сить. Тоді ж уперше ми почули розмірковуван- ня горе-патріотів про відновлення історичної справедливості та української духовності, до чого справжня наука дійсно стосунку не мала. Скажу більше, навіть серед частини наукового середовища панувала думка, що незалежність понад усе, а наука може й зачекати. Приблизно таке ж ставлення було й до армії, і до чого це призвело, нагадувати, мабуть, не потрібно… Можу сказати про свою рідну галузь на- уки — теоретичну фізику, яка за ці роки теж за- знала відчутних втрат. Багато знаних фахівців (не називатиму їхніх імен) покинули країну, за ними поїхали і продовжують їхати найталано- витіші молоді науковці, які вивчилися тут і не- вдовзі могли б стати нашою гордістю, елітою країни, а тепер розвивають науку зовсім інших держав. Окремі з них, на щастя, підтримують зв’язки з alma mater, але ж цього замало. Їхній вибір цілком зрозумілий, оскільки держава фактично кинула їх напризволяще, без гідної оплати праці, без жодних сподівань на краще майбутнє, навіть без жодного морального зао- хочення у вигляді хоча б подяки за їхню тяжку ненормовану творчу працю. І якщо від’їзд до- свідчених фахівців не так сильно позначився на рівні сьогоднішньої теоретичної фізики, то втрата освіченої молоді позбавляє нашу науку будь-яких перспектив. Гадаю, цим сказано все. Цікаво, що практично весь період незалеж- ності ситуація у «верхах» залишалася стабіль- ною. Незважаючи на поодинокі обіцянки щось «поглибити та посилити», реально майже ні- чого не робилося — влада розв’язувала свої за- вдання, ми, поступово і тихо відходячи, свої. Та останнім часом голови наших державних(?) мужів усе частіше почали відвідувати думки про «нікчемну діяльність» українських учених узагалі й НАН України зокрема. Що далі, то більше: політики та політологи, правники та історики, журналісти та гуманітарії інших спе- ціальностей, які переважно і становлять осно- ву депутатського корпусу, позиціонуючи себе як науковці з чесно заробленими дипломами, вирішили, що настав час реформувати науку. Не буду згадувати, що саме говорилося, які наміри декларувалися, а лише зауважу, якби вони спиралися на справжнє, а не примітивне розуміння наукової діяльності, то насамперед говорили б про необмеженість академічної свободи, самоврядність, забезпечення вчених усім необхідним для досліджень, про терміно- ву і пріоритетну підтримку наукової молоді. Однак не сталося, як гадалося. Новий За- кон про наукову і науково-технічну діяльність, який, на думку його розробників, розв’язує всі проблеми державного керівництва наукою (з чим я особисто не можу погодитися), все одно неосяжно далекий від потреб пересічного до- слідника. Перечитавши цей закон, я так і не зрозумів, чим же він допомагатиме вченим, так і не знайшов у ньому зобов’язань держави щодо безумовної та всебічної державної підтримки ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 1 45 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО НАН України як головної наукової (якщо хоче- те, «мозкової») інституції країни з виконання фундаментальних досліджень, тобто «штабу науки». У сфері прикладних досліджень також ані державна політика, ані організаційна струк- тура, ані обопільні права і обов’язки чітко не сформульовані. Та й узагалі мене дивує, чому в нашому, начебто демократичному, суспільстві одна сторона (держава) тільки вимагає, не ма- ючи жодної відповідальності, а інша (наукові структури) лише зобов’язана і постійно балан- сує на межі позбавлення фінансування, скоро- чення, припинення діяльності. Загальне ж враження складається таке: цей закон, який чомусь називають компромісом (кого з ким?!), аніскільки не наближає нас до Європи, як обіцяли ті, хто розробляв і відстою- вав його положення, а тепер має наміри впро- ваджувати їх у наше повсякденне наукове жит- тя. Нас переконують, якщо закон запрацює, науково-дослідницька сфера України стане більш цивілізованою. Дозвольте заперечити. Організаційні засади важливі, проте не вирі- шальні (згадаймо байку І.А. Крилова про квар- тет). Нас весь час порівнюють з Європою, вка- зуючи на явне відставання. Однак очевидно, що діяльність зарубіжного вченого є успішною не завдяки кращій організації досліджень, а пе- редусім тому, що там є поважніше ставлення до пересічних виконавців і з боку суспільства, і з боку державного керівництва, яке добре усві- домлює, що таке управління такими «тонкими матеріями», як творчий процес і творчі осо- бистості. А якщо серйозно, то науковці, маю- чи незрозумілу багатьом нормальним людям самобутню внутрішню мотивацію, жодного керування ззовні не потребують. Гадаю, що не помилюся, стверджуючи, що переважна біль- шість моїх колег уже давно має європейське мислення у цьому сенсі і щиро прагне до євро- пейського стилю у досить непростих, як свід- чить історія, стосунках «влада—наука». Під управлінням наукою у нас все ще розу- міють традиції радянської доби з визначаль- ною роллю державної влади, що, в принципі, властиво тоталітарним режимам. Звідси похо- дять і сумновідомі утиски біологів, кібернети- ків, істориків тощо. Щоправда, радянська вла- да швидко зрозуміла, хто може зробити ядерну зброю, тому фізиків, якщо не згадувати доволі нетиповий виняток з А.Д. Сахаровим, практич- но не чіпала. Або такий цікавий факт, про який я дізнався лише тепер: наприкінці 1942 р. було прийнято державну постанову не призивати до армії студентів технічних вузів, хоча ситуація на фронтах на той час була надскладною. А у важкі післявоєнні роки вченим платили наба- гато більше, ніж працівникам промисловості чи сільського господарства. Чим це не уроки для наших можновладців?! Тривала неувага очільників країни до про- блем співіснування держави і науки, вкрай об- межене фінансування останньої не могли не да- тися взнаки: Академія потроху старіла, резуль- тати її діяльності та досягнення не висвітлюва- лися у ЗМІ. Згодом нападки на НАН України почастішали і, врешті-решт, піднялися на офі- ційні щаблі влади. Якщо раніше звинувачення висловлювалися «незалежними» журналістами або окремими «ображеними» працівниками самої Академії, рідше співробітниками універ- ситетів, то тепер Академії на урядовому рівні почали докоряти за «архаїчну» (читай: радян- ську) структуру, перестаріле керівництво і ви- сокий середній вік співробітників, небажання й нездатність реформуватися. Висловлювалися і серйозніші претензії на кшталт некорисності Академії для «народного господарства» та кра- їни, того, як можна допустити, щоб Академія, яка живе (чи виживає?) за державний кошт, сама собі ставила завдання3 і сама оцінювала їх виконання. Лунали закиди щодо відсутності ви- датних досягнень (що зводилися до відсутності міжнародного визнання нобелівського рівня), зменшення числа публікацій порівняно з інши- ми країнами, відносно невисокого індексу ци- тування. На всі ці звинувачення моя відповідь одна — голодна коняка довго везти не спромож- 3 Зізнаюся, дуже хотів би бачити чиновника, який зро- бив би держзамовлення на створення, наприклад, ла- зера, на відкриття транзисторного ефекту, гігантсько- го магнітоопору тощо — глибоких фізичних явищ, використання яких стало буденною справою. А от за- мовити атомну бомбу досить просто… після того, як несподівано і певною мірою випадково було відкрито ланцюгові ядерні реакції та вивчено їх властивості. 46 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (1) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО на. Нас «недогодовують» уже чверть століття, а за бюджетом 2016 р. становище лише погіршу- ється. І можна тільки дивуватися тому, що в та- ких архіскладних для фундаментальної науки умовах співробітники Академії продовжують працювати, причому інколи вельми успішно(!), яскраві приклади чого наведено в інтерв’ю на- шого президента за підсумками минулого року. Про заклики «годувати» тільки найуспішні- ших і про те, чим це небезпечно, я вже мав наго- ду писати4, тому не зупинятимуся на цьому ас- пекті, як і на пропозиціях щодо значного скоро- чення кількості інститутів і чисельності праців- ників задля підвищення заробітної плати. Я не прихильник «зрівнялівки», але зауважу, що за наявного бюджету жодне дозволене Трудовим кодексом України скорочення не дасть змоги зробити рівень виплат достойним5, а найголо- вніше питання — за якими критеріями звіль- няти? А що робити з вивільненими внаслідок скорочення приміщеннями? І чи не захоплення майна є глибинною метою пропонованої «опти- мізації»? Було б набагато краще, якби замість окреслених планів Президент, Уряд та інші ком- петентні органи зрозуміли, що Академія конче потрібна країні. Які б міркування не керували вчинками влади, справді значущим для неї має бути правильне розуміння того, що відбуваєть- ся у світі, у суспільстві. А досягти цього немож- ливо, не спираючись на встановлені об’єктивні наукові закони та моральний авторитет най- кращих умів країни. Що б не казали і як би не критикували, іншої Національної академії наук у нас немає, і може йтися лише про підвищення її статусу, посилення вимог до членства, омоло- дження складу і т.п. З викладеного вище випливає, що «гранич- ні» умови (найважливіша з яких — фінансуван- 4 Локтєв В.М. Збереження острівців сучасної науки в Україні — патріотичний обов’язок інтелектуалів. Ві- сник НАН України. 2015. № 9. C. 3—12. 5 Досить давно професор С.П. Капиця в популярній телевізійній передачі «Очевидне-неймовірне», при- свяченій проблемі brain drain, на питання одного з учасників — представника Міністерства фінансів Ро- сії, скільки ж треба платити вченим, щоб вони працю- вали в своїй країні, відповів: «Рівно стільки, скільки вони отримують у рублях, але тільки в доларах». ня) здійснення в Україні наукових досліджень є несприятливими за багатьма параметрами, а отже, «винні», або люди, від яких ці умови за- лежать, начебто названі. Тоді постає старе, але від того не менш актуальне питання: що роби- ти? Вичерпної відповіді, яка б задовольнила всіх, я не знаю. Втім, дозволю собі поставити ще одне запитання: a чи все можливе зробили і керівництво, і співробітники Академії для того, щоб ситуація не зайшла в такий глухий кут? Чи не лежить хоч мала частина провини за нинішній стан науки і на нас? По-перше, мушу визнати, що всі ми вияви- лися не підготовленими до несподіваної і жор- сткої боротьби за існування. При цьому НАН України та її найвищий керівник мають значні успіхи у справі збереження Академії як єдиної організації після розпаду Радянського Союзу. Це дійсно дуже велика перемога, особливо на тлі розвалу цілих галузей, продажу їх нерухо- мості, втрати персоналу. Так чи інакше, нам вдалося уникнути подібного розвитку подій. По-друге, на мою думку, Академія зайняла за- надто очікувальну, «тиху» позицію. Я розумію, що науково-організаційні академічні зібрання далекі від мітингів, але, мабуть, було б доціль- но якомога раніше почати залучати прогре- сивну пресу і мас-медіа до пропаганди наших досягнень та інформаційних атак на захист на- уки і науковців. По-третє, з огляду на суспіль- ні тенденції відкритості й публічності, напев- но, проблеми, пов’язані з розвитком Академії, не слід було б вирішувати тільки в кабінетах, оскільки в епоху ІТ та Інтернету це аж ніяк не підвищує її авторитет. По-четверте, як тільки з’явилися спроби розробити новий закон про науку, Академії, скоріше за все, було б потрібно підготувати власний варіант законопроекту і активно просувати його. І справа не в тому, що ми не маємо на це регламентованих чинним за- конодавством підстав, а в тому, що тим самим ми б окреслили своє бачення необхідних засад і умов розвитку науки в державі, а отже, пев- ною мірою і країни загалом. Багато про що можна було б ще говорити, але час, скоріше за все, втрачено, і нам залиша- ється затято боротися за реальне, а не умовне збільшення бюджету, інакше негативний сце- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 1 47 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО нарій розвитку подій виключити не можна. Саме це слід намагатися доносити до вищого керівництва держави, оскільки ті кошти, які начебто дають на підтримку науки, по суті, та- кими не є і лише продовжують її стагнацію. Крім того, звертаю увагу на таке власне спо- стереження: коли уряд будь-якої країни ство- рює нестерпні умови для роботи або життя певної групи громадян, починаються протести, бо ніхто це не сприймає як Богом дану реаль- ність. Протестними демонстраціями можна домогтися деяких позитивних змін, у нашо- му випадку в бюджеті. Але що важливо? При гучних заявах щодо повної відсутності грошей публічні акції спочатку викликають лише роз- дратування, але потроху «точать камінь» — тон урядовців, особливо високого рангу, яких ля- кає втрата рейтингу, поволі змінюється і вони починають говорити інакше: «Знайти гроші загалом не проблема, але тільки на речі, які потрібні державі». Інакше кажучи, чиновник краще за вчених знає, що державі потрібно, а що ні. Отже, «сухий залишок» такий: твер- дження, що грошей немає, часто виявляються лукавством, просто немає бажання давати їх на науку, скажімо, на радіоастрономію, на пошуки темної матерії, на вивчення комах чи земного ядра, а от на те, що є милим і зрозумілим чи- новнику, вони рано чи пізно знаходяться. На завершення спробую чіткіше і відверті- ше сформулювати свою позицію. 1. Якщо дивитися у майбутнє і намагатися зберегти науку в Україні, потрібно всіма на- явними силами домагатися зміни умов, в яких ми, наукова спільнота, працюємо і живемо, насамперед фінансових умов. Ми не маємо сприймати нинішні умови адекватними на- шим знанням, умінням, визнанню, здобуткам. І така позиція має дружно підтримуватися всі- ма науковцями разом із МОН України, наш профільний міністр має відстоювати інтереси наукового співтовариства, а не боротися з ним. Нашу спільну стратегію я не можу окреслити більш вдало, ніж це колись висловив У. Чер- чилль словами, наведеними в епіграфі. 2. Якщо ж сприймати нинішні умови як да- ність, то можна (без будь-якої надії) сподівати- ся лише на сигнал SOS, на який, я впевнений, ніхто і ніколи не відреагує. Припущення, що можна якимись реорганізаціями, особливо за- пропонованими «зверху», поліпшити справи, як на мене, — небезпечна ілюзія. Справді, наша ак- тивність з так званої оптимізації може підвищи- ти (але, гадаю, зовсім несуттєво) зарплату, але це не покращить загальні умови наукової діяль- ності, а головне — розвиток вітчизняної науки загалом. І якщо припустити, що влада запитала б нас: «Чого ви бажаєте?», правильна відповідь, на мій погляд, мала б бути такою: «Бажаємо не грати за правилами, запропонованими владою». За цими правилами вона завжди нас переграє. 3. Стан науки в Україні поганий не від того, що погана наука чи некваліфіковані науковці, а тому що погано влаштована наша ще недоско- нала держава. Це визначає «граничні умови», які задають нашу поведінку, наші можливості, наші досягнення. Якщо ми, як інтелектуальна об’єднана спільнота, вважаємо, що наше при- значення — лише чогось домагатися від урядо- вих чиновників, то це не дискусія щодо шляхів розвитку науки, а політика, в чому ми необіз- нані й чим займатися, з мого погляду, для вче- них безперспективно. Урешті-решт один із наших фахових обо в’яз- ків — нести знання в маси, під чим я розумію таке: набратися терпіння і всіма наявними сила- ми доводити громадянському суспільству, що у світі замість кількісного зростання всього і вся — кількості дітей у сім’ях, солдатів і танків, машин і механізмів на душу населення — відбувається стрімкий перехід до кардинально інших ціннос- тей. Такого переходу від кількісного до якісного зростання, як головної цілі нашого буття, раніше ніколи не було. Це найбільша революція з тих, які дотепер переживало людство і яка стосується кожного з нас. За такого повороту подій наукові та інноваційні підходи посідатимуть і вже посіда- ють центральне місце. Місія науковців полягає саме в тому, щоб підготувати наше суспільство, яке на сьогодні ще не усвідомлює всієї глибини цієї істини, до нових грандіозних завдань і ви- кликів, що неминуче постануть перед ним. Від- ставання в цьому неперервному цивілізаційному русі смерті подібне.

Ähnliche Einträge