Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сторінки воєнної історії України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95590 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання / О. Гуржій, Р. Пилявець // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 19-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859742109805838336 |
|---|---|
| author | Гуржій, О. Пилявець, Р. |
| author_facet | Гуржій, О. Пилявець, Р. |
| citation_txt | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання / О. Гуржій, Р. Пилявець // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 19-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сторінки воєнної історії України |
| first_indexed | 2025-12-01T19:33:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
О. Гуржій, Р. Пилявець (Київ)
СУЧАСНА ВОЄННО-ІСТОРИЧНА ТА ВОЄННА
ТЕРМІНОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ
Актуальність постановки і важливість вирішення міждисциплінарної про-
блеми, розгляду якої присвячена ця стаття, була обґрунтована авторами ще кілька
років тому у двох публікаціях1. Зокрема, у зазначених працях наголошувалося на
тому, що у сучасних умовах найважливіша функція воєнної науки полягає у ви-
робленні наукових принципів дослідження та оцінки сучасних війн і збройних
конфліктів, у розробці критеріїв оцінки розвитку воєнно-стратегічної обста-
новки, матеріальних засобів ведення воєнних дій, в обґрунтуванні перспектив
розвитку воєнного мистецтва, спрямованості підготовки Збройних Сил, навчання
та виховання особового складу. Виконати цю функцію не можливо без ґрунтов-
ного і всебічного дослідження історичного досвіду локальних війн і збройних
конфліктів, розвитку в них воєнного мистецтва. А для цього неодмінно повинні
бути створені, теоретична і методологічна база, передусім, відповідний сучас-
ним реаліям понятійний апарат.
У попередніх працях автори висловили і таку думку: формування єдиних по-
глядів щодо сутності та змісту основних понять воєнно-історичної та воєнної
наук є вкрай актуальною й однією з найбільш значущих проблем сучасної віт-
чизняної воєнної історії та теорії.
Необхідно зазначити, що головним завданням своїх публікацій автори визна-
чили спонукати, прагнуть зацікавити вчених (фахівців воєнної науки, історії, фі-
лософії, політології, права, мовознавства та інших галузей) до відкритої наукової
дискусії щодо понятійного апарату, насамперед змісту найважливіших понять і
термінів воєнної науки, воєнної історії та політології.
Дехто з науковців відгукнувся на наші публікації. Так, насамперед слід від-
значити статтю відомого вченого, воєнного історика О. Є. Лисенка2, в якій ним
здійснено спробу обґрунтувати своє бачення сутності і змісту найважливіших
термінів, зокрема висловлено думку щодо вживання термінів з прикметниками
“воєнний” і “військовий”, відмінну від тієї, яку репрезентують автори цієї
статті.
Крім того, у контексті проблеми, яка розглядається, є сенс звернути увагу на
енциклопедичний довідник, який вийшов у 2004 році3. Проте, означені авторами
поняття та терміни (“війна”, а також багато інших понять і термінів з прикмет-
никами “воєнний” і “військовий”) у ньому визначені недостатньо глибоко й чітко
і, на наш погляд, потребують уточнення.
Разом з тим, в цілому, на цей час ми можемо констатувати, що, на жаль, сер-
йозної наукової дискусії з поставленої проблеми не відбулося. До того ж зали-
шаються нереалізованими більшість авторських пропозицій, спрямованих на
активізацію вирішення нагальних проблем воєнно-історичної науки. Виходячи
з цього і зважаючи на вагомість поставленої проблеми, автори вважають за не-
обхідне ще раз висловити свою думку, виклавши, зокрема, і основні положення
своїх попередніх публікацій.
На сьогодні навіть фундаментальні поняття воєнної та воєнно-історичної
науки трактуються вітчизняними фахівцями по-різному, причому мають місце
суттєві розбіжності щодо власне назв термінів. Так, до цього часу остаточно не
вирішене питання про правильність вживання ряду термінів з прикметниками
“військовий” і “воєнний”. Часто вони підмінюються один одним. Як правильно:
“воєнна історія” чи “військова історія”, “воєнне мистецтво” чи “військове ми-
стецтво”, “воєнна думка” чи “військова думка” тощо? Це не гра слів, від зміни
яких сутність залишається незмінною. Означене питання є достатньо принци-
повим і потребує науково обґрунтованого вирішення.
Очевидно, що прикметник “воєнний” утворено від поняття “війна”, а “вій-
ськовий” – відповідно від поняття “військо”. Але з точки зору багатьох вітчиз-
няних фахівців, зокрема істориків і мовознавців, прикметник “воєнний” на
відміну від прикметника “військовий” має дуже вузьку сферу використання. На-
віть у документах Вищої атестаційної комісії України наукову спеціальність
20.02.22 визначено не як “воєнна історія”, а як “військова історія”. З нашого
погляду, тут закладено суттєву помилку.
Військо у значенні “збройні сили, армія” виступає лише однією зі складових,
що беруть участь у війні. А головним, пріоритетним об’єктом вивчення воєнної
та воєнно-історичної наук є саме війни (ширше – воєнні конфлікти), а не військо.
Цілком очевидним є те, що військова історія – це історія виникнення (створення),
будівництва та розвитку збройних сил (формувань), яка виступає однією із скла-
дових воєнної історії (до якої входять історія війн, історія воєнної думки, істо-
рія воєнного мистецтва, історія озброєння та військової техніки, і нарешті –
історія війська, збройних сил, або ж військова історія).
Дещо подібне маємо з поняттями “воєнне мистецтво” і “військове мистец-
тво”, але тут одне з них є зовсім неприйнятним. Дослідники, автори наукових
праць і поважні державні діячі часто-густо вживають термін “військове мистец-
тво”, що, на наше переконання, є помилковим. Єдино правильним є термін
“воєнне мистецтво”, адже його зміст відноситься до поняття “війна” і повинен
розумітися не як мистецтво застосування військ чи дій військовиків, а значно
ширше – як мистецтво (вибір і застосування форм і способів) ведення війни в ці-
лому, операцій і боїв. Загальновідомо, що війни ведуться не тільки військовими за-
собами і не стільки збройними силами, як державами, коаліціями держав,
народами, націями, класами, соціальними, релігійними та іншими великими гру-
пами. А збройні сили – це один, хоча і найважливіший, з інструментів ведення
війни. У війні застосовуються окрім збройної й інші форми боротьби, як то полі-
тична, економічна, дипломатична, ідеологічна, інформаційна, психологічна тощо.
20 О. Гуржій, Р. Пилявець
Тут необхідно зробити одне уточнення. Якщо мова йде про високу підготовку,
досконале володіння зброєю і тактичну майстерність окремих військовиків чи
підрозділів, то тут доречно використовувати терміни “бойове мистецтво” чи
“бойова майстерність”.
Звідси, в українській мові зміст слова “воєнний” значно ширший за зміст слова
“військовий”, а тому відповідно прикметник “воєнний” повинен мати більш ши-
року сферу використання ніж “військовий”. Правильними і науково обґрунтова-
ними, на наш погляд, є такі назви термінів: воєнна безпека (небезпека), воєнна
доктрина, воєнна думка, воєнна загроза, воєнна історія, воєнна могутність,
воєнна наука, воєнна політика, воєнна практика, воєнна теорія, воєнна термі-
нологія, воєнне мистецтво, воєнні дії, воєнно-економічний потенціал, воєнно-
політична обстановка, воєнно-промисловий комплекс, воєнний договір, воєнний
конфлікт і т.д.
Якщо ж термін походить від поняття “військо”, то правильним є використання
прикметника “військовий”, наприклад: військова освіта, військова присяга, вій-
ськова частина, військові кадри, військові навчання, військові статути, вій-
ськовий заклад, військовий обов’язок, військовий парад тощо.
Мають місце і більш неоднозначні та складні з погляду використання при-
кметників “воєнний” і “військовий” словосполучення. На нашу думку, окреме
місце належить термінам, складовою частиною яких може бути як один, так і
інший прикметник, зокрема воєнна (військова) акція, воєнна (військова) інтер-
венція, воєнна (військова) операція, воєнна (військова) сила, воєнна (військова)
справа, воєнна (військова) статистика, воєнне (військове) будівництво, воєнне
(військове) втручання тощо, але вживання цих прикметників зумовлюється кон-
кретним контекстом і змістом, яке вкладається.
Так, наприклад, якщо інтервенція із застосуванням військ (втручання однієї
держави у внутрішні справи іншої держави своїми військами) супроводжується
збройним насильством, збройною боротьбою, веденням воєнних дій, то слід
уживати термін воєнна інтервенція, а в разі, якщо збройне насильство відсутнє
і збройна боротьба при цьому не ведеться, то більш правильним є використання
терміну військова інтервенція. Так само операцію слід називати воєнною, коли
вона здійснюється в умовах війни чи передбачає ведення воєнних дій, причому
не обов’язково виключно військами. Військова операція здійснюється військами,
але цей термін, на нашу думку, передбачає виконання ними завдань не у воєнний
час. Так, наприклад, операцію “Дунай” 1968 р. (вторгнення, або введення військ
п’яти країн Варшавського Договору в Чехословаччину) аж ніяк не можна назвати
воєнною, це була військова операція.
Важливого значення в сучасних умовах набуло переосмислення та єдине нау-
кове розуміння таких понять як “війна”, “воєнний конфлікт”, “зброя”, “збройний
конфлікт”. Справа в тому, що сучасна війна вийшла за межі тієї війни, в якій
провідне місце займає суто військове насильство (насильство з боку військ). Су-
часна війна – якісно нове явище, аналіз якого вимагає переробки існуючих кон-
цепцій розвитку суспільства й уточнення понятійного апарату. Розширення
сфери безкомпромісного протиборства, його вихід за межі правових рамок війни,
21Методологія, історіографія та джерелознавство
зміщення її акценту в бік інформаційної, ідеологічної, власне політичної, еко-
номічної та морально-психологічної області змінили місце і роль збройної
боротьби, сутність поняття “війна”4.
Так само докорінно змінюється сутність поняття “зброя”. Єдина теорія війн,
над розробленням якої повинні спільно працювати військові і цивільні фахівці,
дозволить значно глибше зрозуміти природу і сутність зброї як інструменту агре-
сії та оборони. В якості самостійних і дуже ефективних видів зброї для сучасних
і особливо майбутніх війн поряд з матеріальними його видами (стрілецька, арти-
лерійська, авіаційна, зброя масової поразки, засоби радіоелектронної боротьби й
інші), які мають досить короткочасний характер впливу, треба визнати специфічні
й могутні засоби економічного, політичного і світоглядного рівнів протиборства5.
Інше важливим питанням є взаємозв’язок і співвідношення таких понять як
“війна”, “воєнний конфлікт” і “збройний конфлікт”. На нашу думку, найбільш за-
гальним і широким поняттям є не “війна”, а “воєнний конфлікт”. Воєнний кон-
флікт охоплює всі форми збройного насильства – від прикордонних і внутрішніх
збройних зіткнень до світових війн. Воєнний конфлікт являє собою форму ви-
рішення протиріч між державами або іншими суб’єктами політики (націями, на-
родами, класами, соціальними і конфесійними групами) із двостороннім
застосуванням засобів збройного насильства. Він може виявлятися у двох ос-
новних формах – війни або збройного конфлікту.
Спираючись на сучасні вітчизняні та іноземні воєнно-теоретичні погляди, про-
понуємо таке визначення поняття “війна”. Війна – це соціально-політичне явище,
що являє собою найбільш гостру форму розв’язання суспільно-політичних, еко-
номічних, ідеологічних, а також національних, релігійних, територіальних та
інших протиріч між державами, народами, націями, класами і соціальними гру-
пами засобами збройного насильства. Головним змістом війни є збройна бо-
ротьба – ведення протидіючими сторонами воєнних дій різного масштабу на
суші, в повітрі, на воді, під водою та в космосі. У сучасній війні поряд зі зброй-
ною боротьбою важливе місце належить економічним, політичним, дипломатич-
ним, ідеологічним, інформаційно-психологічним та іншим формам боротьби.
За масштабом, тобто в залежності від розмаху воєнних дій і складу воюючих
держав, війни класифікують на світові, регіональні та локальні.
Світова війна – війна великих коаліцій, блоків, союзів держав, в яку прямо чи
опосередковано залучаються провідні країни світу і яка розповсюджується на
всі чи більшу частину континентів, акваторій океанів і морів, повітряний (і кос-
мічний) простір. Така війна ведеться з найбільш рішучими цілями, відрізняється
глобальним розмахом, застосуванням всіх форм боротьби (збройної, політичної,
економічної, ідеологічної, інформаційної, психологічної та ін.), насамперед, го-
стрих форм воєнних дій, супроводжується великими руйнуваннями і числен-
ними втратами у збройних силах і жертвами серед цивільного населення
протиборчих сторін
Під регіональною війною розуміють війну з більшим розмахом воєнних дій і
кількістю залучених держав, ніж у локальній війні. Регіональна війна, як пра-
вило, ведеться не окремими державами, а їх коаліціями. Вона зачіпає інтереси
22 О. Гуржій, Р. Пилявець
багатьох держав, охоплює не локальну територію (прикордонну, однієї чи двох
невеликих країн), а значну територію певного географічного регіону. У регіо-
нальній війні можуть використовуватися значні людські ресурси, потужна вій-
ськова сила, і не лише звичайна зброя, а й зброя масового ураження.
Переважна більшість війн, що відбулася в другій половині ХХ – на початку
ХХІ століть, мала локальний характер. Локальну ж війну можна визначити на-
ступним чином. Локальна війна є обмеженим за політичними цілями і розмахом
ведення воєнних дій збройним зіткненням між двома чи кількома державами, а
також між суб’єктами політики усередині країни, що зачіпає їхні політичні, еко-
номічні, національні, територіальні, етноконфесійні та інші інтереси. Характер-
ними рисами локальної війни є обмежений розмах ведення воєнних дій, участь
у ній незначних за чисельністю військ (сил), застосування звичайної зброї. До
локальних війн відносять також внутрішньодержавні та громадянські війни.
Збройний конфлікт за своїм змістом, умовами виникнення і розвитку не ста-
новить того стану держави і суспільства, що називається війною. Для нього вла-
стиві збройні повстання, прикордонні зіткнення, збройні інциденти і військові
акції, що є формами вирішення протиріч, які загострилися, із незначним за мас-
штабом застосуванням збройного насильства як усередині країни, так і за її ме-
жами. Збройний конфлікт характеризується відносно тривалими бойовими діями
між збройними силами (їхніми частинами) двох або більше держав, або, при-
наймні, між урядовими військами та іррегулярними формуваннями в межах од-
нієї країни (за деякими підрахунками 85 % збройних конфліктів після Другої
світової війни мали внутрішньодержавний характер, з них 95 % велося за ме-
жами Європи6).
Отже, загальною характеристикою для локальної війни і збройного конфлікту
є вирішення протиріч, які виникли, за допомогою військової сили та засобів
збройної боротьби. Докорінна ж відмінність між ними полягає у тому, що при ве-
денні локальної війни застосовуються крім збройної й інші форми боротьби,
вона потребує використання воєнно-економічного потенціалу країни. А зброй-
ний конфлікт обмежений тільки веденням бойових дій, в яких задіяна незначна
частина збройних сил і економіки держави.
Зрозуміло, що такі визначення і таке розуміння локальних війн і збройних
конфліктів не є істиною в останній інстанції. Вони, хоча й достатньо чітко окрес-
люють сутність названих явищ, проте залишають певні неясності та викликають
деякі дискусійні питання.
Автори статті наголошують на тому, що актуальність і важливість вирішення
поставленої проблеми вимагає від фахівців об’єднання та чіткої координації зу-
силь. З цією метою, на наш погляд, необхідно:
по-перше, активізувати відкриту наукову дискусію серед вчених щодо поня-
тійного апарату воєнної науки, воєнної історії та політології. Ареною цієї ди-
скусії можуть стати наукові й науково-популярні видання, зокрема, часописи
“Наука і оборона”, “Сторінки воєнної історії України”, “Воєнна історія”, цен-
тральний орган Міністерства оборони України газета “Народна армія”, а також
науково-теоретичні та науково-практичні конференції (семінари);
23Методологія, історіографія та джерелознавство
по-друге, виходячи з того, що визріла нагальна потреба у виробленні єдиного
понятійно-категоріального апарату воєнно-історичної та воєнної наук, створити
за ініціативою Українського інституту воєнної історії, Національної академії
оборони України та Інституту історії України Національної академії наук
України комісію (а згодом і авторський колектив) з провідних воєнних істори-
ків, фахівців воєнної науки, філософів, політологів, юристів, мовознавців,
завданням якої стане підготовка та видання словника воєнних термінів. У по-
дальшому об’єднати зусилля фахівців воєнної історії для підготовки воєнно-
історичного енциклопедичного словника і розпочати роботу над Українською
воєнно-історичною енциклопедією;
по-третє, в сучасних умовах одним з найважливіших напрямків діяльності
воєнних істориків вважати взаємодію та координацію зусиль щодо обґрунту-
вання необхідності створення Українського інституту воєнної історії на пра-
вах державної науково-дослідної установи. Така б установа могла б перебрати
на себе роль наукового і координуючого центру з вивчення та висвітлення бага-
товікової історії збройної боротьби за українську державність і її захисту, воєн-
ної політики держави, дослідження історії українського війська та його бойових
традицій, розвитку вітчизняного і світового воєнного мистецтва, зброї та вій-
ськової техніки, воєнної думки, діяльності видатних військових діячів України.
Ці завдання є визначальними для сучасної вітчизняної воєнно-історичної науки.
1 Гуржій О. І., Пилявець Р. І. Проблемні питання сучасної української воєнної термі-
нології // Воєнні конфлікти другої половини ХХ століття. Зб. наук. статей. – К., 2004. –
С. 6–13; Пилявець Р. І. Локальні війни і збройні конфлікти як поняття воєнно-історичної
науки // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – К., 2003. – Вип. 7. – Ч. 1. –
С. 110–115.
2 Лисенко О. Є. До питання про зміст понять «війна», «воєнний», «військовий» // Сто-
рінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – К., 2003. – Вип. 7. – Ч. 1. – С. 116–118.
3 Історія війн і збройних конфліктів в Україні: Енциклопедичний довідник / Автори-
упорядники: О. І. Гуржій та ін. – К., 2004. – 520 с.
4 Конопатов С. Н., Юдин В. В. Традиционный смысл понятия “война” устарел // Воен-
ная мысль. – 2001. – № 1. – С. 54.
5 Мансуров И. Н. Некоторые проблемы совершенствования военно-научной деятельно-
сти // Военная мысль. – 2002. – № 5. – С. 72–73.
6 Россия (СССР) в локальных войнах и военных конфликтах второй половины ХХ века
/ Под ред. В. А. Золотарева. – М., 2000. – С. 23.
24 О. Гуржій, Р. Пилявець
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95590 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0019 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T19:33:16Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гуржій, О. Пилявець, Р. 2016-03-01T08:30:44Z 2016-03-01T08:30:44Z 2009 Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання / О. Гуржій, Р. Пилявець // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 19-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95590 uk Інститут історії України НАН України Сторінки воєнної історії України Методологія, історіографія та джерелознавство Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання Article published earlier |
| spellingShingle | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання Гуржій, О. Пилявець, Р. Методологія, історіографія та джерелознавство |
| title | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| title_full | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| title_fullStr | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| title_full_unstemmed | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| title_short | Cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| title_sort | cучасна воєнно-історична та воєнна термінологія: проблемні питання |
| topic | Методологія, історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Методологія, історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95590 |
| work_keys_str_mv | AT guržíio cučasnavoênnoístoričnatavoênnatermínologíâproblemnípitannâ AT pilâvecʹr cučasnavoênnoístoričnatavoênnatermínologíâproblemnípitannâ |