Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми
Saved in:
| Published in: | Сторінки воєнної історії України |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95625 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми / Л. Легасова, Н. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 87-102. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95625 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Легасова, Л. Шевченко, Н. 2016-03-01T14:56:04Z 2016-03-01T14:56:04Z 2009 Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми / Л. Легасова, Н. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 87-102. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95625 uk Інститут історії України НАН України Сторінки воєнної історії України Методологія, історіографія та джерелознавство Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми |
| spellingShingle |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми Легасова, Л. Шевченко, Н. Методологія, історіографія та джерелознавство |
| title_short |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми |
| title_full |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми |
| title_fullStr |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми |
| title_full_unstemmed |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми |
| title_sort |
друга світова війна і україна. музейний аспект теми |
| author |
Легасова, Л. Шевченко, Н. |
| author_facet |
Легасова, Л. Шевченко, Н. |
| topic |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| topic_facet |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сторінки воєнної історії України |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0019 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95625 |
| citation_txt |
Друга світова війна і Україна. Музейний аспект теми / Л. Легасова, Н. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 87-102. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT legasoval drugasvítovavíinaíukraínamuzeiniiaspekttemi AT ševčenkon drugasvítovavíinaíukraínamuzeiniiaspekttemi |
| first_indexed |
2025-11-24T16:00:45Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:00:45Z |
| _version_ |
1850850300124987392 |
| fulltext |
Л. Легасова, Н. Шевченко (Київ)
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА.
МУЗЕЙНИЙ АСПЕКТ ТЕМИ
В українській історіографії немає спеціальних праць, присвячених Парку
Слави у Києві, які б у повній мірі розповідали про тих, хто покоїться поруч з мо-
гилою Невідомого солдата. Протягом багатьох років науковці Меморіального
комплексу проводять науково-дослідну та пошукову роботу: вивчають фондову
колекцію, літературу, періодичні видання; опрацьовують особові справи та на-
городні листи Героїв Радянського Союзу; простежують бойовий шлях кожного,
хто похований у Парку Слави.
Комплектування матеріалів про цих воїнів музей розпочав ще у 80-х роках.
Одними з перших музейних предметів стали документи, речі, фото Героїв Ра-
дянського Союзу М. Кирпоноса, Д. Турбіна, Н. Шолуденка, А. Вітрука. Згодом,
у 2000 р., значну частину експонатів знайдено у колишньому музеї історії Пе-
черського району, який було розформовано. Завдяки цілеспрямованій, наполег-
ливій роботі з наукового комплектування колекція Меморіалу поповнилася
документами, фронтовими листами, фотографіями Героїв Радянського Союзу
М. Гогичаішвілі, І. Леонова, С. Малигіна, Ю. Должанського; кавалерів бойових
орденів Ю. Фоміна, І. Єлисєєва, А. Пилипенка, І. Колотушкіна.
На жаль, довідкового матеріалу на частину персоналій майже не було. На за-
пити науковців музею до різних архівів надійшли довідки на А. Пилипенка,
Й. Зубарєва, С. Фрідмана, Ю. Фоміна, І. Єлисєєва, А.В.Бабіна. Але й досі немає
даних на І. Ромашенка, В. Сербіна, М. Чернишова, О. Жукова.
Одночасно з накопиченням довідкового матеріалу працівники музею продо-
вжували роботу з комплектування. Вдалося дізнатися, що один із похованих офі-
церів, А. Бабін, після визволення Києва був начальником інженерних військ
Київського військового округу. Архівні джерела підтвердили колишнє місце про-
живання генерала. У будинку № 8 на Печерському узвозі мешкали його далекі
родичі. Через них вдалося встановити контакт з донькою генерала – Лідією Ана-
толіївною Бабіною, котра живе у Філадельфії, та отримати реліквійні документи:
записник, орденську книжку, фото. Крім цього, було зроблено запит до ЦАМО
РФ, завдяки якому з’ясовано багато біографічних подробиць, героїчних звер-
шень. Адже у генерала А. Бабіна високі нагороди: ордени Леніна, два – Черво-
ного Прапора, Вітчизняної війни I ст. У результаті пошуку музей отримав
експонати А. Бабіна і дізнався про легендарну долю заступника командувача,
начальника інженерних військ Закавказького фронту, який, за словами колишн-
ього командувача цього фронту генерала І. Тюлєнєва, «успішно запломбував Кав-
каз від ворожої піхоти і танків»1.
Унікальні документи науковці музею віднайшли у 2002–2003 рр. в архівних
справах військкоматів м. Києва та області: це списки, складені у 1945 р. на 29 вій-
ськовослужбовців, похованих у районі Аскольдової могили (28 воїнів було пе-
репоховано у 1957 р. у Парку Слави, доля останків 29-го за списком – лейтенанта
Файвужинського Бориса (1922–1943 рр.) – невідома, пошук продовжується);
схема розміщення могил на Аскольдовій могилі; документи, накази, розпоряд-
ження 1945–1948 рр. про благоустрій могил фронтовиків; оригінал повідомлення
про загибель Героя Радянського Союзу Н. Шолуденка і т.д.
Результатами науково-дослідної, пошукової роботи стали реліквійні експо-
зиції «Парк Слави» у раді ветеранів Печерського району та у Печерській район-
ній у м. Києві державній адміністрації. Складено наукову довідку «Парк Слави
– Парк Героїв», проведено радіопередачі і телепрограми. З успіхом проходять
лекції на цю ж тему у військових частинах і школах.
Пошук і дослідження в цьому напрямі тривають.
Надзвичайно цінним джерелом для вивчення природи війни, її впливу на сус-
пільство в цілому й окремих його членів, зокрема, є листи і щоденники учас-
ників війни, її безпосередніх свідків. Саме цей пласт документального фонду
музейної колекції протягом багатьох років є одним з предметів досліджень нау-
кових працівників Меморіалу, за результатами яких з’явились наукові повідом-
лення, розвідки, довідки: «Листи з війни», «Листи, датовані 1941-м роком, у
колекції музею», «Пишу тобі листа із сорок п‘ятого…» (колекція фронтових ли-
стів завершального періоду війни), «З думою про Україну», які розкривають вну-
трішній світ учасників війни, їх почуття, переживання, розповідають про їхню
боротьбу, тугу за мирним життям, віру в перемогу над загарбниками.
Крім того, на базі цих музейних предметів створено та проведено стаціонарні
та пересувні виставки «Чекай на мене» та «Листи з війни», які експонувались і
в самому музеї, і за його межами, у тому числі у Музеї героїчної оборони та виз-
волення Севастополя, Корсунь-Шевченківському історико-культурному запо-
віднику, Національному палаці культури «Україна».
Ґрунтовне вивчення писемних джерел і насамперед епістолярної спадщини
допомагає відтворити морально-психологічний стан усіх категорій суспільства
в роки випробувань, адже саме вони несуть в собі значний виховний заряд.
Слід зазначити, що історична цінність і унікальність цих музейних предметів
очевидна: саме через листи та щоденники можна простежити зміни у сприйнятті
війни безпосередніми її учасниками в різні періоди війни, роздуми, вчинки й
долі конкретних людей. Не випадково важливим напрямом наукового комплек-
тування музейної колекції є пошук та збирання документальних писемних свід-
чень періоду війни. Одним з таких унікальних джерел стали сторінки щоденника
київської вчительки Г. Лук’янової, яка під час гітлерівської окупації нелегально
навчала дітей і підлітків математиці й фізиці.
Зі щоденника Г. Лук’янової:
18.09.1941 р. «…Ось вони і відступають! Вони дуже повільно йдуть – сірі, за-
порошені, різних родів наші радянські війська. А ми так були впевнені, що вони
будуть й далі захищати Київ. У Києві барикади з мішків з піском, «їжаки», про-
88 Л. Легасова, Н. Шевченко
титанкові рови, доти в магазинах. Що ж це? Серце моє розривається від болю…
Я хочу, щоб вони подивилися на мене. Ніхто не дивиться. Вони йдуть бульваром
від Святошина. Очі їх відсутні. Вони дивляться в себе. Що вони бачать там?
Я сідаю на лаву на бульварі та гірко, ревма реву – уходить з ними життя!»2.
А якою великою внутрішньою динамікою і напругою позначені листи, що
стали передсмертними… Вони є ще одним свідченням того, що їх автори йшли
у безсмертя свідомо, виявляючи при цьому непересічну мужність та відвагу. Ось
лише два рядки з листа Героя Радянського Союзу О. Борканюка:
3.10.1942 р. «…Сьогодні мене повісять… Умираю в сорок одному році віку…
Вірю, що Перемога буде наша. Не плачте, не горюйте, будьте щасливі»3.
У наукових розвідках «Радянський партизанський рух у щоденникових запи-
сах його учасників», «Листи учасників антинацистського радянського підпільно-
партизанського руху на Україні в 1941–1944 рр. (воєнних часів і до середини
90-х років)», «Щоденники учасників радянського руху Опору» музейними нау-
ковцями зроблено спробу проаналізувати документи з музейної колекції: листи
та щоденники відомих партизанських керівників С. Ковпака, О. Федорова, О. Са-
бурова, С. Руднєва, Т. Строкача, в яких простежується не тільки цілий спектр
почуттів партизанських вожаків, а й цінна інформація, яка доповнює вже відому
картину подій. Особливо цікавими в цьому плані є щоденники двічі Героя Ра-
дянського Союзу командира Сумського партизанського з’єднання С. Ковпака та
Героя Радянського Союзу комісара з’єднання С. Руднєва, які писали їх у винят-
ково важких умовах – під час Карпатського рейду. Навіть враховуючи те, що ав-
тори не могли бути повністю відвертими та щирими, ці щоденники унікальні як
за особистим внеском їх авторів у боротьбу з гітлерівськими окупантами, так і
за самим змістом.
З перших сторінок майже у кожному запису поруч – трагедія і звитяга, біль
втрат і радість зустрічі, суворі випробування війни.
Зі щоденника С. Ковпака:
12.06.1943 р. «…На шляху зустріли прикордонне село Глушкевичі. Села не було
– все село спалили німці. Населення зі сльозами розповідало про звірства німців.
До сімдесяти родин було зарізано людожерами, їх потім поспіхом поховали по
дворах. Двори перетворились у могили, а село – у кладовище. Нас зустріли як
синів, із сльозами на очах…»4.
16.07.1943 р. «Розвідка 3 і 6 рот форсують ріку по шию у воді… Вода збиває
з ніг, люди падають, вода несе їх під ноги іншим, збиває… Ураганний вогонь,
трасуючі ниті станкачів, розриви снарядів… Герої форсують річку, допома-
гаючи один одному…»5.
Не залишалися поза увагою партизанського керівника і побутові проблеми
підлеглих:
24.08.1943 р. «Після Карпат – перший день відпочинку. Бійці нагодовані, а
деякі навіть зайнялись лагодженням одягу, обірвались остаточно, в групі 50 %
без взуття, а штани обірвались у всіх, шинелей немає ні в кого»6.
Цікавою й цінною є інформація про зустрічі та стосунки з місцевим насе-
ленням, а також загонами УПА:
89Методологія, історіографія та джерелознавство
21.06.1943 р. «…Форсували річку Случ в селі Більчаки. Узяли у полон бульбів-
ців, розпитали їх та відпустили»7.
26.06.1943 р. «Щоб не пролити даремно кров жінок, дітей, старих, що пе-
ребували в селі, щоб не спалювати красиві українські мазанки, ми вирішили на-
писати націоналістам листівку і відправити зі зв’язковим…
Проїжджаючи село Здвиж, я помітив на вулицях жінок, стариків, відчува-
лось, що населення симпатизує нам…
…Ми поки що ведемо політику не помічати націоналістів. Половину справи
вони роблять корисною для нас…»8.
20.07.1943 р. «Населення від нашої появи розгублене…»9.
24.08.1943 р. «Прикарпатське населення починає надавати нам допомогу і
не тільки харчуванням, але і різними повідомленнями про противника…»10.
Особливу увагу приділяє цій темі в своєму щоденнику й С. Руднєв. У музеї
зберігається копія цього щоденника, перезаписана з оригіналу в 1944 р. відомим
партизаном-поетом П. Вороньком.
Зі щоденника С. Руднєва:
24.06.1943 р. «…Тут таке політичне протистояння, що треба добре мірку-
вати: вбити – це дуже просто, але треба зробити так, щоб уникнути цього, на-
ціоналісти – наші вороги, але вони б’ють німців. Ось тут лавіруй та міркуй!11.
25.06.1943 р. …нам треба вести політику бити німця разом, а жити на-
різно…»12.
Різні за стилем викладу, з самоцензурою, щоденники учасників руху Опору
дають змогу відчути безпосереднє ставлення людини до особливого періоду в
історії нашого народу.
Темою окремого дослідження тривалий час залишається початковий етап
війни, який характеризується складністю і неоднозначністю подій, а також від-
сутністю базових документів. Саме цей період нерідко викликає гостру поле-
міку, псевдонаукові спекуляції та категоричні оцінки з боку деяких вчених,
політиків, літераторів, ветеранів.
Оскільки історична наука недостатньо використовує специфічні музейні дже-
рела, співробітники музею намагаються якимось чином заповнити цю прога-
лину шляхом вивчення та аналізу музейної колекції, збирання супутньої
інформації, виявлення нових фактів тощо.
Саме так народилися науково-аналітична довідка «1941-й рік у фондовій ко-
лекції музею», інформаційна довідка «На першій лінії вогню (про бойову діяль-
ність бійців прикордонних загонів Українського прикордонного округу 22 червня
1941 р.)», повідомлення за матеріалами експозиції і фондів музею «Прикордонні
бої в Україні» та інші.
Такі дослідження збагачують історичні знання та використовуються для ви-
рішення проблем практичної музейної роботи, насамперед, екскурсійної та екс-
позиційно-виставкової діяльності.
Помітною подією в суспільному житті стала реліквійна виставка
«22 червня… На зламі», створена до 60-річчя початку війни на базі матеріалів
Меморіального комплексу, а також провідних музеїв військової тематики Рес-
90 Л. Легасова, Н. Шевченко
публіки Білорусь, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини.
Не повторюючи змісту головної експозиції, експонати виставки розвинули й по-
глибили тему трагедії і подвигу нашого народу на зламі його історичної долі – в
1941 році. Задум акцентувати на цій прикрій смузі воєнного періоду був нова-
торським, адже донедавна в радянській історіографії тема невдач та поразок Чер-
воної армії не віталася і в ту пору подібна виставка була б неможливою. Нині ж
подібний захід є цілком доречним і вписується у відзначення дня 22 червня як
Дня скорботи і пам’яті жертв війни.
У результаті багаторічної пошуково-дослідницької роботи співробітники Ме-
моріалу поповнили музейну колекцію цінними матеріалами про випускників
1941 року. На основі вивчення нових надходжень, фондової колекції Меморіаль-
ного комплексу, матеріалів Педагогічного музею України та музею середньої
школи № 77 м. Києва було створено виставку «А завтра була війна…», яка мала
широкий резонанс у наукових колах, засобах масової інформації та відвідувачів.
З Книги відгуків:
– «…Виставка наче символізує грань між життям і смертю. Саме кон-
траст мирного, затишного життя та свідомість того, що завтра трапиться
непоправима трагедія з героями виставки створює цю неповторну, зворушливу
атмосферу. Вчора мені виповнилося 16 років і як добре, що немає війни.Настя».
«Ми з древнього Львова. Те, що побачили на виставці, вразило нас до глибини ду-
ші. То є не просто експонати, то є зболена дитяча пам’ять. Подібного немає ніде.
У вас працюють вельми душевні і розумні люди, бо то не під силу простим людям…
З великою пошаною до Вас – вчителі»
«Виставка вражає своєю високою моральністю, трагізмом, величезним пат-
ріотизмом. Фактично це були ще зовсім діти, але яка в їхніх душах була велика
любов до Батьківщини! Вони йшли на смерть і перемогли! Ми повинні зберігати
мир на землі, повинні пам’ятати, що війна – це лихо, смерть… Спасибі співро-
бітникам за пам’ять! Це унікальна виставка.
Родина Борисових, м. Донецьк»
Слід зазначити, що цю виставку, як і всі експозиції Меморіалу, насичували
документальні матеріали, виявлені та досліджені, головним чином, музейними
працівниками.
Українське суспільство передвоєнної доби без прикрас, замовчувань і патетики
– так стисло можна окреслити провідну сюжетну лінію виставки «Якщо завтра
війна…». На перший погляд здається, що нічого нового тут не скажеш, однак спів-
робітники музею знайшли «свіжий», промовистий матеріал і змогли «вплести»
його в загальну канву таким чином, що він пульсує, привертає увагу, примушує
працювати розум і серце. Зібрані разом понад 250 експонатів із фондової колекції
музею відтворюють неповторну й сповнену протиріч атмосферу 30-х – початку 40-
х років, що існувала на теренах тодішнього Радянського Союзу, а відтак і в Україні.
Намагаючись бути максимально об’єктивними, співробітники Меморіалу
спираються на документальні джерела, серед яких не останнє місце посідають
спогади учасників цих подій, концептуально вибудовують виставки таким
чином, щоб у читача й відвідувача створювалось цілісне уявлення про перший
91Методологія, історіографія та джерелознавство
період війни, його темні й світлі сторони, трагізм і героїзм. У центрі уваги тут
завжди перебуває простий солдат, який виніс на собі увесь тягар війни.
Не залишилися поза увагою й непрості долі генералів 41-го. Саме їм були
присвячені тематична виставка, створена в музеї до 60-річчя початку війни, та
дослідження «Солдати у погонах генералів», де шляхом тривалого пошуку й
співставлення опублікованих даних, матеріалів фонду Меморіального комплексу
«Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» на
фоні конкретно-історичного полотна вдалося розповісти про генералів, які брали
участь в обороні столиці України 1941 р. і наступальних операціях 1943 р., в ре-
зультаті яких Київ був звільнений від гітлерівських загарбників. Рецензуючи цей
матеріал, науковий консультант музею доктор історичних наук О.Лисенко заз-
начив, що «стисла, але змістовна інформація, систематизована авторами вперше
в історіографії, дозволяє скласти уявлення про напругу і трагізм тих подій»13.
Це дослідження, а також наукові повідомлення «Невільники ХХ століття»,
«Салюти Перемоги», «Автографи Перемоги», «І пам‘ять, і слава…», підготов-
лені провідними науковцями Меморіального комплексу, увійшли до останнього
тому історико-меморіального серіалу «Книга Пам’яті України» – «У вічному
боргу. Місто-герой Київ». Цей серіал широко використовується в дослідниць-
кій, виставковій, просвітницькій діяльності Меморіального комплексу. Відпо-
відно до ювілейних дат здійснюється тематичне експонування Книг Пам’яті і
Книги Скорботи у Залі Пам’яті музею. Такий спосіб презентації цих видань ак-
центує увагу на результативності спільних пошуково-наукових зусиль, демон-
струє їх логіку, завершеність. Крім того, відвідувачі мають можливість
ознайомитися зі списками загиблих, відшукати прізвища рідних.
З Книги відгуків:*
«Уважаемые сотрудники музея! Преклоняю колени перед вами. Спасибо за
память. Я сегодня нашла своего родного деда – Пилипца Кирилла Федоровича,
пропавшего без вести в 1941 году. Я не ожидала, что такое возможно.
о. Сахалин – подполковник юстиции Тумашева Валентина Васильевна и моя
мама«.
На жаль, навіть такому солідному виданню, як «Книга Пам’яті України» не
вдалося «згадати усіх поіменно». Зібрані в результаті копіткої роботи матеріали
дозволили ніби повернути з небуття постаті тих воїнів, які були поховані. А ось
трагічні долі тих, хто й досі вважається зниклим безвісти, залишаються серйоз-
ною проблемою, що потребує подальших зусиль наукових, громадських, вете-
ранських, пошукових організацій та їх підтримки з боку держави.
Одним із прикладів є доля старшого сержанта С. Богуна з Донеччини, який в
грудні 1943 р. (так значиться у повідомленні) пропав безвісті. Причому в цьому
посвідченні на адресу матері не вказано ані дати, ані місця чи назви населеного
пункту, поблизу якого це трапилося. Але дуже старанно закреслені слова «в бою
за соціалістичну Батьківщину, вірний воїнській присязі»… Мати так і не дізна-
лася, де похований її єдиний син, адже багаторічні неодноразові спроби родичів
92 Л. Легасова, Н. Шевченко
* збережено мову оригіналу
та працівників Меморіального комплексу встановити долю воїна залишилися
марними. На жаль, ім’я захисника Вітчизни Семена Павловича Богуна навіть не
згадується в Книзі Пам’яті України, оскільки архів місцевого військкомату, де
знаходився оригінал посвідчення, згорів у 1953 р., а документ, що зберігався у
матері воїна та його родичів, у редакції Книги Пам’яті оригіналом не вважають…
Однією з магістральних тем дослідження протягом багатьох років залиша-
ється нацистський геноцид на території окупованої України – найбільш трагічна
сторінка в історії нашого народу. Тільки останнім часом науковцями відповід-
ного відділу музею підготовлено близько десяти наукових, аналітичних, інфор-
маційних довідок, розвідок, повідомлень з цієї тематики: «Бабин Яр – біль нашої
пам‘яті«, «Знищення фашистськими окупантами пацієнтів Київської психіа-
тричної лікарні імені академіка І. Павлова. 1941–1942 рр.», «Документи на-
цистської влади в Україні у фондозбірні музею» та інші.
Протягом усіх років існування Меморіального комплексу співробітники по
крихтах збирали, вивчали, досліджували документи і матеріали, які проливали
світло на проблему радянських військовополонених на окупованій території
України в 1941–1944 рр. Ця тема недостатньо вивчалася радянською історичною
наукою з ідеологічних причин.
За результатами досліджень музейними працівниками підготовлено наукову
довідку «Табори в Дарниці та на Сирці – місця масового винищення радянських
військовополонених і мирних громадян за часи німецько-фашистської окупації
м. Києва (1941–1943 рр.)», наукове повідомлення «Мартиролог «Гросс-лазарету»
м. Славути Хмельницької області: музейний аспект проблеми», стаття «Невіль-
ники ХХ сторіччя», наукова розвідка «Заручники неволі», які стали основою
концептуального рішення виставки «Трагедія радянських військовополонених
у роки війни. Люди і долі». Не претендуючи на повне розкриття цієї складної та
болісної теми, виставка відтворила атмосферу полону, його наслідки для тих,
хто мав нещастя «пройти» крізь цей жах, а отже й привернути увагу суспільства
до цієї теми, стимулювати зусилля пошуковців, учених, краєзнавців, перегля-
нути стереотипи ставлення до колишніх радянських військовополонених,
сприяти поверненню цим людям доброго імені.
Наведення невідомих або маловідомих фактів, спогадів, чітка позиція авторів
щодо оцінки описуваних явищ підвищують науково-пізнавальну цінність цих
наукових матеріалів.
Особливо відчутні результати дало вивчення трьох книг обліку померлих в’яз-
нів “Гросс-лазарету” міста Славута Хмельницької області. Створений у серпні
1941 р., цей табір проіснував до січня 1944 р. Через нього пройшло близько 150 тис.
поранених і хворих червоноармійців. Книги реєстрації померлих у “Гросс-лаза-
реті” таємно, з ризиком для життя, вели самі в’язні. Усього в них записано 20 тис.
прізвищ полонених різних національностей колишнього Радянського Союзу.
Науковці музею проаналізували та систематизували наведені у книгах спи-
ски померлих і, по можливості, дослідили біографії згаданих у них людей. Зав-
дяки багаторічним зусиллям було складено детальну картотеку за місцем
народження полонених, яка багаторазово вивірялась та уточнювалась.
93Методологія, історіографія та джерелознавство
У 1995 р. були вперше підготовлені, розіслані та опубліковані списки урод-
женців України по областях. Ці ж списки відпрацьовувались разом з редакцією
“Книги Пам’яті України”, яка внесла їх до нових публікацій.
Наступним етапом стала публікація упродовж 1996–1998 рр. списків урод-
женців Російської Федерації, які загинули у “Гросс-лазареті”.
На надіслані музеєм матеріали надійшли офіційні відповіді від апарату Пре-
зидента Татарстану, мерій Москви і Санкт-Петербурга, адміністрацій Іркутська,
Красноярська, Пермі, Твері, Курської, Оренбурзької та Ростовської областей.
Департамент у справах видавництва та інформації Уряду Москви одержані ма-
теріали оформив у збірник, переданий до всіх районних і міських друкованих
та електронних засобів масової інформації. Адміністрація Твері не тільки двічі
опублікувала списки у місцевій пресі, а й підготувала сюжет для міського
телебачення, віднайшла кошти, щоб надати родичам можливість відвідати
Україну.
Лише за останні роки науковцями після ретельного дослідження написано і
відправлено в усі куточки колишнього СРСР ще близько 3000 листів-анкет. І не-
рідко, надсилаючи листи-відгуки (а їх уже понад 100), рідні колишніх військо-
вополонених на знак вдячності співробітникам Меморіалу передають на довічне
державне зберігання власні сімейні реліквії. Отже, ця робота дає подвійний ре-
зультат: по-перше, повертаються з небуття імена тих, хто пропав безвісти, по-
друге, фонди музею поповнюються безцінними реліквіями, які, в свою чергу,
дають змогу створювати на їхній основі нові експозиції.
Тематика наукових досліджень часто визначається суспільними потребами та
викликами часу. Специфіка такої роботи полягає у тому, що вона має не лише піз-
навальне, а й практичне призначення. Протягом кількох років працівники музею
досліджують тему «Українські «остарбайтери». За результатами цієї роботи – а
вона складалась з вивчення музейного зібрання, опрацювання літератури, пуб-
лікацій, архівних документів, спогадів колишніх «остарбайтерів» – було підго-
товлено кілька публікацій, телерадіопередач, а також наукові розвідки і довідки:
«Українські «остарбайтери» (за трофейними німецькими документами з фондо-
вого зібрання Меморіального комплексу), «Соціально-гуманітарний аспект му-
зейного дослідження проблеми українських «остарбайтерів», «Спогади
«остарбайтерів» як джерело дослідження історії міста Києва», «До проблеми
українських «остарбайтерів». Погляд дослідника» та інші.
Першим підсумком тривалих пошукових та дослідницьких зусиль науковців
Музею стала виставка «Про них ще не все сказано… Долі українських остар-
байтерів», підготовлена у 1998 році. Практично вперше широкий загал дістав
можливість ознайомитися з тими аспектами проблеми, які лише почали опрацьо-
вуватися в науковій літературі. Високий статус виставки та її суспільно-полі-
тичне звучання засвідчило участь у її презентації Надзвичайного і Повноважного
Посла Німеччини в Україні Е. Гайкена, інших офіційних осіб.
Науковий характер експонатів, вірно обрані методологічні орієнтири, об’єк-
тивність у висвітлені суперечливих і складних питань викликали підвищений
інтерес німецької громадськості до виставки і пересувний її варіант під назвою
94 Л. Легасова, Н. Шевченко
«Німецький окупаційний режим в Україні. Доля українських остарбайтерів» екс-
понувався в деяких музеях Берліна (ФРН).
Наступним кроком у цьому напрямі став вихід у світ спільного з Інститутом
історії НАН України наукового видання «…То була неволя«. Спогади та листи
остарбайтерів».
Все це привернуло увагу суспільства до маловідомого на той час, але вкрай
хворобливого історичного явища, породженого війною, а також, напевно, спри-
яло вирішенню деяких питань компенсаційних виплат колишнім «остарбайте-
рам» з боку Німеччини.
Участь у спільних виставках, міжнародних наукових конференціях, численні
публікації, робота із засобами масової інформації тощо дозволили Меморіаль-
ному комплексу репрезентувати себе на міжнародній арені в якості солідної нау-
ково-дослідної установи, встановити нові контакти з громадськими і держав-
ними інституціями, започатковувати нові музейні та наукові проекти.
У діапазоні широких суспільних функцій музей виконує наукові дослідження
на замовлення державних установ, громадських організацій, окремих ветеранів
або їхніх родин.
Важливим суспільним завданням, що ставлять перед собою наукові відділи
музею, є участь у формуванні колективної історичної пам’яті. Оскільки щороку
невмолимо скорочується число безпосередніх учасників тих вікопомних подій,
а з ними йдуть у небуття фрагменти історичної пам’яті про війну, без яких не-
можливо відтворити її цілісну, сповнену суперечностей і внутрішньої драма-
тургії картину, одним із пріоритетних напрямів роботи музейних науковців
залишається складання усної історії війни: збирання, фіксація та наукове опра-
цювання спогадів у вигляді записів, фонозаписів, автографів, анкет тощо пред-
ставників усіх категорій населення України, які пережили війну, а також
комплектування музейної колекції матеріалами воєнної доби, насамперед, доку-
ментальними, їх систематизація і вивчення.
Відомий український історик М. Коваль, який протягом кількох років був нау-
ковим консультантом Музею, дав високу оцінку цієї діяльності колективу Ме-
моріалу: «Ця робота є перспективною в тому плані, що збирання якнайповніших
даних про учасників війни – бійців Червоної армії, партизанів й підпільників,
трудівників тилу, – визначення їхнього соціального, національного, освітнього,
професійного статусу може дати соціологічний «зріз» всього воєнного покоління
й, отже, – створити унікальний колективний образ народу-переможця. Така
праця вкупі з історичними нарисами бойових шляхів формувань Червоної армії,
що відвоювали Україну від поневолення нацистами і цим створили засади для її
майбутнього незалежного існування, може бути гідним здобутком і в історіо-
графії, і в музейно-популяризаторській роботі»14.
Науковцями музею у теоретичних працях, експозиційно-виставковій, освітній
діяльності порушуються й такі актуальні питання, як міжнародне становище та
міжнародні зв‘язки України, СРСР у роки Великої Вітчизняної війни. Тут слід
відзначити такі пошукові теми: «До проблеми союзних взаємовідносин у роки
Другої світової війни», «Союзники СРСР і союзники нацистської Німеччини у
95Методологія, історіографія та джерелознавство
Другій світовій війні», «Конвої – одна з цікавих сторінок історії Другої світової
війни (огляд музейної колекції)», «Тегеран-43: другому фронту в Європі – бути»
(до 60-річчя першої тристоронньої зустрічі керівників СРСР, США та Великоб-
ританії) – науковий огляд і однойменна тематична виставка. Створено виставку
й до 60-річчя Кримської та Берлінської конференцій.
Особливість дослідницької діяльності у музеї полягає в тому, що вона вима-
гає тісного взаємозв’язку науки і практики. Маючи солідну наукову базу, музей-
ний заклад повинен усі види накопиченої наукової інформації робити доступ-
ними для відвідувачів.
Ось чому серед різнобічних напрямів діяльності музеїв особливе місце посі-
дає експозиційно-виставкова робота. Адже виставки дають можливість більш
докладно висвітлити ту чи іншу подію, оперативно оприлюднити необхідну ін-
формацію, повніше відгукнутися на пам’ятні, ювілейні дати, привернути увагу
громадськості до сучасних проблем тощо.
Щодо міжнародних виставок – це ще одна можливість через безцінні музейні
реліквії розкрити для іноземних громадян трагедію, героїзм і звитягу україн-
ського народу, а також ознайомити вітчизняних відвідувачів з історико-культур-
ним надбанням інших народів.
Головними напрямами науково-експозиційної та виставкової діяльності Ме-
моріалу є визначні історичні ювілеї вітчизняної та світової історії, помітні події
та особистості історії війни, показ окремих колекцій, звіти про нові надходження
в результаті наукового комплектування. Ряд виставок було організовано та про-
ведено за участю інших музеїв, як українських, так і зарубіжних.
Двічі (у 2000 та у 2005 рр.) Меморіал узяв участь у міжнародній виставці
«Парад Перемоги» в Державному історичному музеї в Москві. Численні відві-
дувачі виставки ознайомилися з матеріалами генерала П. Жмаченка, капітанів
В. Чугаєвського та Ф. Куліша, сержанта І. Данилейка та інших учасників параду
українського походження.
Однією з ґрунтовних спроб дати своєрідний соціальний зріз воєнного поко-
ління у тому вигляді, яким воно було на День Перемоги, стала тематична ви-
ставка «Весна. Перемога. Пам’ять», присвячена 55-річчю Перемоги.
У центрі експозиції, що налічувала понад 750 раритетних експонатів, пере-
бували солдати й офіцери, чоловіки і жінки, дорослі й діти. Через документи –
листи, щоденники, нагородні довідки, фотографії – на повний зріст постав ко-
лективний образ народу-переможця. Особливу увагу привертали воєнні та по-
воєнні долі Героя України полковника Л. Сушка, Героя Радянського Союзу Надії
Федутенко, вчителя київської школи, повного кавалера ордена Слави В. Рибалка,
солдата, а по війні служителя православної церкви Б. Крамаренка, відомих
українських письменників О. Гончара, Ю. Збанацького та інших.
Особливе місце в діяльності творчого колективу музею належить постійному
пошуку нових форм і методів роботи. На цьому шляху трапляються як проблеми,
так і досягнення. До останніх можна віднести досвід створення невеликих те-
матичних виставок, що давно вже увійшов у практику науково-експозиційної ро-
боти Національного музею історії Великої Вітчизняної війни. Створенню цих
96 Л. Легасова, Н. Шевченко
виставок передує глибоке вивчення наукової та мемуарної літератури, архівних
документів, матеріалів фондів, а також пошукова робота. Однією з таких виста-
вок-досліджень стала тематична виставка «Герої повітряних таранів над Чор-
ним морем» (1998 р.) з циклу «Із племені крилатих». Науковці Меморіалу
встановили прізвища та знайшли фотографії шістнадцяти льотчиків ВПС Чор-
номорського флоту, які в різні роки війни здійснили 18 таранів ворожих літаків
(у кримському селищі Кача на їх пам‘ять споруджено обеліск).
Наступним етапом роботи було відновлення деталей повітряних боїв, розшук
родичів героїв, збирання фронтових реліквій. Хвилюючим і неповторним стало
відкриття цієї виставки, де ніби зустрілася з батьком, капітаном В. Чорнопа-
щенком, який загинув у квітні 1942 р., його донька Марія Василівна, про народ-
ження якої він так і не дізнався…
На шляху до історичної правди науковці Меморіалу продовжують вивчення бой-
ових дій регулярної армії та партизанів. З цією метою на базі музейної колекції,
доступних архівних матеріалів, наукової та мемуарної літератури були написані
такі розвідки, як «Бойові дії на Лівобережній Україні та Донбасі (липень 1941 р. –
липень 1942 р.)», «Бойові дії на півдні України і Кримському півострові. 1941–
1942 рр.», «Дніпровська повітряно-десантна операція 1943 р.» та багато інших.
Предметом наукового зацікавлення є й так звані «білі плями», тобто маловідомі
сторінки історії. Результатом таких досліджень стали невеличкі за обсягом, але змі-
стовні й цікаві науково-інформаційні довідки і розвідки «Маловідомі сторінки Кор-
сунь-Шевченківської битви», «Операція «Малий Сатурн», «Військова операція
«Стрибок» «(Мінська фронтова операція)», «Морально-психологічний стан насе-
лення щойно визволених областей України (в руслі історичної антропології)» тощо.
Віддаючи належне значенню наступальних операцій на території України у
1943–1944 рр., працівники музею звернули увагу на те, що вони здебільшого
глорифікуються, подаються без критичного осмислення. Але глибоке вивчення
матеріалу, аналіз втрат привернули увагу до теми новобранців, яких сотнями
тисяч мобілізували польові військкомати і непідготованих, ненавчених кидали у
криваві битви, іноді без підтримки авіації, танків і навіть артилерії. Дослідженню
цієї теми сприяло вивчення посвідчень про загибель (похоронок) часів війни.
Невідворотна загроза повної втрати цього надзвичайно важливого, унікального
пласту джерел інформації про війну продиктувало необхідність поставити питання
про передачу їх з військкоматів на постійне зберігання до Меморіального ком-
плексу. З ініціативи музейного керівництва Міністерство оборони України вирі-
шило це питання. Протягом 2006 р. науковці музею здійснили відрядження майже
до всіх обласних центрів України та доставили близько 5 тис. томів, у яких збері-
гається майже 1,5 млн. документів. Крім того, на постійне зберігання до Меморі-
ального комплексу з військкоматів надходять особові справи двічі Героїв та Героїв
Радянського Союзу, які проживали в Україні. Робота з цими документами стане са-
мостійним і перспективним вектором наукових зусиль колективу музею.
Створено новий науково-дослідний відділ з вивчення та музейного викори-
стання документальних пам’яток щодо людських втрат в Україні під час війни.
В музеї проведено конкурс серед науковців на концепцію діяльності цього від-
97Методологія, історіографія та джерелознавство
ділу, визначені деякі теми наукових досліджень, серед яких: «Повідомлення про
загибель – історичні документи пам‘яті й скорботи», «Питання обліку втрат у
Червоній армії», «Радянські військові мобілізаційні процеси в Україні», «Діяль-
ність польових військкоматів у ході звільнення території України», «Український
вимір війни. Втрачені роди України», «Похоронка» як джерело музейного та істо-
ричного дослідження» та інші.
У результаті науково-дослідницької роботи співробітники музею вже виявили
десятки й сотні похоронок на так званих «чорносвитків» – мобілізованих зі щойно
визволених територій. На Букринському плацдармі на південь від Києва у жовтні-
листопаді 1943 р. навічно залишилися новобранці з Переяславщини: Іван Крав-
ченко (1924 р.н.), Григорій Кравченко (1925 р.н.), Василь Кучеренко (1926 р.н.),
Кирило Куличевський (1926 р.н.), Василь Ковалевський, Андрій Кутовий, Петро
Кутовий, Василь Розовик (1910 р.н.), Павло Рибак (1922 р.н.), Федір Рибак, Зіно-
вій Рубан, Степан Романенко, Ілля Репа, Михайло Репа та сотні інших. Це тільки
кілька прізвищ зі справ №№ 11,12,18, де вказане місце загибелі15.
5 листопада 1943р. у Пущі-Водиці загинули рядові В.Г.Москаленко (1910 р.н.),
М. Мельниченко (1920 р.н.), С.В.Москаленко (1912 р.н.), М. Савенок, Д.Я Вин-
ниченко (1906 р.н.), П. Новик (1911 р.н.), П.М.Мельниченко, І.Я.Мельниченко,
Д.Ю.Москаленко (1912 р.н.) з села Лютіж16.
У довідці (замість червоноармійської книжки) рядового Селеги Микити Юхи-
мовича з с. Димер – бійця 712-го стрілецького полку 132-ї Бахмацької стрілець-
кої дивізії значиться, що боєць загинув 29 листопада 1943 р. 4 листопада Димер
було визволено бійцями 132-ї стрілецької дивізії. Отже, справжньої червоноар-
мійської книжки боєць не встиг отримати, бо зовсім недовго воював.
У томах з похоронками часто зустрічаються витяги з протоколів засідань сіль-
ських рад, де чітко вказано: “призваний польовим військкоматом”.
У документі сільської Ради с. Старі Петрівці записано: “Журавель Андрій
Корнійович, 1912 р.н., 20.10.1943 р. призваний польовим військкоматом у РСЧА
і 4.11.1943 р. був вбитий на полі бою за взяття Києва, похований у лісі біля Пуща-
Водиці”17. У той же день у Пуща-Водиці загинув новобранець зі Старих Пе-
трівців Чухманенко Григорій Семенович, зовсім недалеко відійшовши від дому18.
Окремі документи скорботних стосів присвячені військовим некрополям
Києва, де поховані десятки тисяч наших земляків та воїнів різних національно-
стей. Мимоволі виникає питання: «А скільки людей залишилось уздовж доріг,
шосе?». Похоронки спонукають до тривалого пошуку невідомих, безіменних
солдатів та офіцерів, рідні яких і до цього часу не знають, де їхні могили.
Систематизація та аналіз цих документів ще раз фокусують увагу як істори-
ків, так і суспільства в цілому на питанні про людські втрати України, остаточна
цифра яких і досі невідома (майже 8 млн. загиблих – цифра умовна), мільйони
співвітчизників продовжують вважитися серед тих, хто пропав безвісти.
Першою в Україні спробою створення цілісної, науково обґрунтованої експози-
ції на базі «похоронок» став завершальний експозиційний зал музею – Зал Пам’яті,
відкритий для відвідувачів ще в 1995 р. до 50-річчя Перемоги. Саме тут на 27-ме-
тровому «поминальному столі» вишикувалися нехитрі речі фронтового побуту, а
98 Л. Легасова, Н. Шевченко
поміж ними – понад 600 похоронок, невеличка частина того, що передано музею
лише одним, Чорнобаївським районним військкоматом Черкаської області. Тут же
й довідки про поранення. Вони нагадують: кожен другий воїн-українець загинув на
фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом19.
Відновлення історичної пам’яті про тих, хто поліг на українській землі неза-
лежно від національності, релігійних або політичних уподобань тощо, стало го-
ловним завданням документально-реліквійних виставок «Невідомому солдату
присвячується» (2002 р.), «І пам’ять, і слава…» (2003 р.), «Біль і гордість твої,
Україно», «Чорна піхота» (2004 р.), «Я єсть народ» (2005–2006 рр.) та інших.
До Перемоги наш народ ішов через героїзм і втрати – така магістральна ідея
ювілейної виставки «Переможці», присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій
Вітчизняній війні. Великим і трагічним символом виставки, її смисловим стриж-
нем став «птах» скорботи й болю, який несе на своїх крилах похоронки за кожен
з 1418 днів війни, а також 70 томів цих скорботних документів з усіх областей
України. До речі, створенню цього експозиційного розділу передувала копітка
робота наукових співробітників музею, які докладно вивчили ці томи та стоси,
вперше виявивши та систематизувавши похоронки за кожен день війни.
Виходячи з принципу історичної достовірності та загальнолюдських цінно-
стей, увага акцентується не тільки на трагедії, на самому факті загибелі людей,
а й на тому, в ім’я чого це діялося – заради життя інших, наступних поколінь, які
нині несуть пам’ять про полеглих.
Переплетіння ліній живих і полеглих воїнів-переможців розкривається через
персоніфіковані людські долі: А. Єрьоменко, О. Гончар, І. Черняховський,
А. Кравченко, В. Петров, Д. Вакаров, В. Майборський – всесвітньо відомі та зов-
сім незнайомі імена. Але всіх їх поєднує участь у тій кривавій війні.
Отже, ювілейна виставка, як і вся діяльність Меморіального комплексу, мала
на меті переконливий показ тернистого і жертовного шляху українського народу
до перемоги, її величі і значення для долі України. Олександр Довженко зазна-
чав у своєму щоденнику: «Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати
в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б
і на десять колін»20.
Повернення до глибин народної пам’яті, увічнення всіх, хто поліг в роки воєн-
ного буревію, закріплює за нами почесне місце серед цивілізованих народів, най-
вищою цінністю для яких є людське життя.
З Книги відгуків:
«…Працівники Храму Пам’яті подарували неймовірне: через 54 роки вручили
мені орденську книжку брата Ілька. Ось чому я так часто приходжу в зали
музею – на зустріч з братом, якого поглинула придніпровська земля у сорок
третьому…
Киянин Д.Р.Ляшенко»
За цим записом у Книзі відгуків стоїть копітка робота працівників Музею,
які, отримавши від Д. Ляшенка лише один документ – похоронку на брата Іллю,
простежили службовий список полеглого воїна, встановили правильне найме-
нування військової частини, уточнили, до складу якої армії, фронту входила ця
99Методологія, історіографія та джерелознавство
бойова одиниця, надіслали кілька запитів до Центрального архіву міністерства
оборони Російської Федерації і таким чином дізналися, що танкіст лейтенант
Ілля Ляшенко за мужність під час форсування Дніпра наказом від 2 вересня
1943 р. був представлений до ордена Червоної Зірки. Але отримати нагороду не
встиг – 22 вересня наш земляк став одним із 7920 воїнів, котрі щодобово гинули
під час Смоленської наступальної операції 1943 року…
Через клопотання Меморіального комплексу в Адміністрації Президента Ро-
сійської Федерації, міністерствах оборони Росії та України, інших організаціях
напередодні 54-ї річниці визволення Києва від гітлерівських загарбників Д. Ля-
шенко отримав нагородні документи на полеглого брата21.
Це тільки одна історія пошуку та дослідження, а такі випадки – не поодинокі.
Співробітники Меморіалу тісно співпрацюють з різними пошуковими організа-
ціями, з людьми, які ставлять метою життя увічнення героїв і жертв Великої Віт-
чизняної. Розшук, клопотання і вручення нагород жителям України на їхніх
загиблих родичів – це святий обов’язок держави, громадськості, людей.
Треба зазначити, що чимало наукових статей і розвідок працівників Націо-
нального музею увійшли до збірників наукових конференцій різних музеїв та
інших установ, а також друкуються в таких відомих виданнях, як «Енциклопе-
дія історії України», «Сторінки воєнної історії України» Інституту історії України
НАН України, «Український історичний журнал», журнал «Воєнна історія»,
«Військово-історичний альманах ЦМЗСУ» та інших. Незважаючи на вкрай об-
межені фінансові можливості, протягом останніх років вдалося підготувати та
видати збірник наукових статей «Музей війни народної», фотопутівник та нау-
ково-популярний фотоальбом «Меморіальний комплекс «Національний музей
історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», а також підготувати та на-
дати матеріали для фотоальбому, що був виданий з ініціативи та на кошти відо-
мого в Києві журналіста й історика Пітера Дікенсона, громадянина
Великобританії. Вже згадувалося, що за результатами ґрунтовних аналітичних
досліджень науковцями Меморіалу спільно з Інститутом історії НАН України
видано науковий збірник «…То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів».
Готується ще кілька проектів: книга «Бабий яр. Человек. Власть. История»; збір-
ник документів, фото та щоденників учасників руху Опору в Україні (спільний
проект Меморіального комплексу та ЦДАГОУ). Розпочато роботу над науково-
видавничим проектом «Не підлягає забуттю. Концтабір Маутхаузен».
Кожна наукова публікація, експозиція, виставка, екскурсія, масовий захід, що
створюються та проводяться в музеї, спрямовані на формування у свідомості
відвідувачів конструктивних образів, впевненості в спроможності українського
народу досягати успіхів у справі державного будівництва та розвитку країни у
всіх сферах життя.
Видавничо-популяризаторська робота продовжується й сьогодні.
Одним з найголовніших напрямів діяльності музею є науково-освітній сег-
мент, основні форми якого становлять оглядові й тематичні екскурсії по голов-
ній експозиції, виставках, території Меморіалу, а також науково-просвітницькі
заходи, яких у музеї налічується десятки різноманітних форм.
100 Л. Легасова, Н. Шевченко
Виховний вплив цих заходів пов‘язаний насамперед з формуванням патріо-
тичних почуттів та історичної свідомості молодого покоління. Завдання музею
полягає не тільки в тому, щоб познайомити учнів, студентів, курсантів з істо-
рією рідної країни, а й у тому, щоб сформувати громадську повагу до минулого
та культури України, до людей, які їх створили.
Процес популяризації історичного знання у Національному музеї історії Ве-
ликої Вітчизняної війни базується на таких засадах, як науковість, об‘єктивність,
зв’язок із сьогоденням.
В уроках пам’яті та мужності, історичних та тематичних кінолекторіях, се-
мінарах, конференціях, тематичних зустрічах, круглих столах, мистецько-про-
фесійних вечорах тощо закладено пізнавальний, емоційний та виховний
потенціал, що дозволяє шанувати і берегти ідеали боротьби за свободу і неза-
лежність, сприяє усвідомленню того, що мир і злагода у суспільстві є найголов-
нішими його здобутками, запорукою його поступу та прогресу.
Поряд з активною публічною науково-просвітницькою, науково-дослідною,
експозиційно-виставковою роботою зусилля науковців Національного музею
спрямовані й на участь у наукових заходах інших установ. Це, насамперед, між-
народні наукові конференції Інституту історії України НАН України, Інтернет-
конференції Клубу Пошани визначних людей, різнобічні заходи Головної
редколегії «Книги Пам’яті України», профільних музеїв, учбових закладів тощо.
Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної
війни 1941–1945 років» є центральним науково-методичним осередком серед
музеїв військового профілю. Надання методичної допомоги, вдосконалення му-
зейної діяльності, підвищення професійного рівня працівників музею – ось ос-
новні напрями цієї роботи. Провідні наукові співробітники Меморіалу
систематично проводять наукові заняття з питань історії війни та музейної
справи для слухачів Державної Академії керівних кадрів культури; рецензують
наукові концепції, тематико-експозиційні плани державних, відомчих, гро-
мадських музеїв; надають наукові консультації тощо.
До 60-річчя визволення України, 60-річчя Перемоги, 65-ї річниці початку Ве-
ликої Вітчизняної війни науковцями музею підготовлено низку методичних ре-
комендацій, науково-інформаційних довідок, розроблено технологічні карти
екскурсій для іноземних громадян тощо. Одним із напрямів діяльності Меморі-
ального комплексу є підготовка матеріалів з військово-історичної тематики для
публікацій у засобах масової інформації.
Протягом багатьох років наукові співробітники музею висвітлюють у ЗМІ
України непересічні, героїчні долі солдатів перемоги, розповідають про цікаві
знахідки та надходження, інформують про нові виставки та експозиції, запро-
шують на різноманітні заходи. Особливе місце в цій роботі посідає висвітлення
маловідомих сторінок війни, результатів дослідницької діяльності музейних нау-
ковців, проблемні питання.
Не залишаються поза увагою працівників проблеми музейної соціології, пси-
хології, педагогіки: вивчення соціального, вікового складу, географії проживання
основних груп відвідувачів. Виявляються динаміка, мотиви відвідування,
101Методологія, історіографія та джерелознавство
освітньо-виховний вплив засобів музейної роботи на різні групи відвідувачів, у
першу чергу – учнівської молоді. З цією метою проводяться та використовуються
моніторинги, опитування, візуальні спостереження, аналіз Книг відгуків, стати-
стика, обліково-звітна документація тощо. Це важливо для музею, насамперед,
у прикладному плані, оскільки результати цих досліджень лежать в основі прак-
тичної роботи з відвідувачами.
Діяльність колективу Національного музею постійно перебуває в центрі уваги
державних і громадських організацій, наукових установ, ЗМІ, які відзначають
позитивну роботу колективу щодо об’єктивного висвітлення історії Великої Віт-
чизняної війни, історичного значення перемоги над нацизмом і фашизмом для
світової цивілізації, утвердження ідеалів миру, злагоди і гуманізму.
Не випадково завершує огляд експозиції Музею реліквійно-образна компо-
зиція “Примирення” – хрест із залишків зброї країн, що воювали, пробиті ку-
лями заіржавілі радянська та німецька солдатські каски, а над ними – дзвін, який
нагадує і застерігає.
«Україна – мирна держава» – таку назву має композиція на головній площі
Меморіального комплексу: два танки, з перев’язаними канатом стволами…
1 І.В.Тюленев. «Через три войны». – М.,1972. – С. 167.
2 Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни
1941-1945 років» (далі – НМІВВв), КВ-21243, Д-34787.
3 НМІВВв, КВ-89474, Д-16471.
4 Там само, КВ-41678, Д-9543, арк.1.
5 Там само. – Арк. 46.
6 Там само. – Арк. 67.
7 Там само. – Арк. 10.
8 Там само. – Арк. 14-18.
9 Там само. – Арк. 53.
10 Там само. – Арк. 67.
11 НМІВВв, КВ-160766, Д-22584, арк. 55-56.
12 Там само. – Арк. 58.
13 НМІВВв, наукова частина.
14 НМІВВв, наукова частина.
15 НМІВВв, ТФ-4418; ТФ-4419; ТФ-4425.
16 НМІВВв, ТФ-4275.
17 НМІВВв, ТФ-4278.
18 НМІВВв, ТФ-4275.
19 М.В.Коваль. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.).
Спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994. – С. 25.
20 О.П.Довженко. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник (1941–1956). – К., 1995.– С. 195.
21 НМІВВв, КВ-207603, НД-24894.
102 Л. Легасова, Н. Шевченко
|