Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сторінки воєнної історії України |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95642 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. / Г. Стефанюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 169-176. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859914111448514560 |
|---|---|
| author | Стефанюк, Г. |
| author_facet | Стефанюк, Г. |
| citation_txt | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. / Г. Стефанюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 169-176. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сторінки воєнної історії України |
| first_indexed | 2025-12-07T16:04:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
Г. Стефанюк (Івано-Франківськ)
ПОЛІТИКА НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ
ЩОДО СХІДНОГАЛИЦЬКОГО СОЦІУМУ У 1941─1944 рр.
Німеччина у війні проти СРСР виробила конкретні проекти встановлення на
Сході “нового порядку” – тобто визначення характеру окупаційного режиму на
захоплених Третім Райхом територіях. Існували три найвірогідніші можливості
визначення їхньої долі: 1) надати їм певних форм офіційно суверенних, але на-
справді прямо залежних від Райху держав; 2) встановити надзвичайний режим
окупації із збереженням за Німеччиною “свободи рук” (тобто можливості на свій
розсуд змінювати політичний курс на захоплених східних землях); 3) приєднати
завойовані території до складу Райху і здійснювати їхню колонізацію. Жодний з
цих планів не міг бути втілений в життя до його затвердження райхсканцлером
Німеччини А. Гітлером, який, після деяких вагань, зупинився на другому з цих
варіантів.
Успіхи Вермахту на початку воєнних дій проти СРСР утвердили А. Гітлера в
думці про недоцільність підтримки Німеччиною ідеї створення незалежних дер-
жав на Сході Європи подібно до того, як це було під час Першої світової війни
у 1918 р.1 Україна та інші країни Східної Європи, згідно з попередніми розра-
хунками німецького фюрера, мали перебувати у цілковитій залежності від
Третього Райху, а їхня територія повинна бути розділеною, а з часом й колоні-
зованою німецькими поселенцями. Німеччині потрібні були лише промислові
ресурси і дешева робоча сила.
За стратегічними планами верховного командування Вермахту, один з
головних військових ударів було спрямовано на територію України. Справа в
тому, що А. Гітлер та його штаб вбачали в українських землях передусім важ-
ливу сировинну і продовольчу базу для подальшого продовження війни. Без
українського промислового і сільськогосподарського комплексу таке продо-
вження вважалося для Німеччини доволі проблематичним. Тому й всі плани
та стратегічні розробки направлялися на так звану “блискавичну війну” (“бліц-
криг”).
Нацистська Німеччина розглядала українське питання в контексті своєї гло-
бальної зовнішньої політики, якою передбачалося створення найбільшої у світі
німецької імперії. У цих планах Україні відводилась особлива роль, як країні з ве-
личезними економічними можливостями і сприятливим географічним станови-
щем, що заклало б основи могутності Райху і завоювання для нього життєвого
простору (“лебенсрауму”) на Сході. При цьому зовсім ігнорувалися національні
і політичні інтереси українців. “Мені потрібна Україна, – відверто говорив
А. Гітлер, – щоб нас не змогли ослабити голодом, як то було під час попере-
дньої війни”2. А райхсміністр східних окупованих територій А. Розенберг так
визначав роль України в Третьому Райху: “Завдання України полягає в тому,
щоб забезпечити продуктами харчування Німеччину і Європу, а континент – си-
ровиною”3.
Не готова воєнними діями загарбати Україну, Німеччина вже з початку 1939 р.
намагалася дипломатичними методами отримати доступ до українських ба-
гатств. Підписавши 23 серпня того ж року німецько-радянський пакт про нена-
пад і додатковий секретний протокол, який визначив сфери впливу цих двох
держав у Східній Європі, А. Ріббентроп і В. Молотов передбачили поділ між
ними території Польщі та західноукраїнських земель, що входили тоді до її
складу.
Потрібно сказати, що наміри А. Розенберга, навіть висловлені з тактичних
міркувань, щодо схилання українців на свій бік, не поділялися А. Гітлером та
його найближчими прибічниками. Вони планували для всіх країн європей-
ського Сходу нещадний окупаційний режим, цілковито ігноруючи прагнення
народів до самостійності і незалежності. Це особливо виразно проявилося тоді,
коли українці відверто стали на шлях реалізації своєї національної мети. Зо-
крема, 30 червня 1941 р. у Львові було проголошено Акт відновлення Україн-
ської держави, у першому пункті якого зазначалося, що “волею українського
народу ОУН під проводом С. Бандери проголошує відновлення Української
держави”4.
Німецькі загарбники в липні 1941 р. окупували західні області УРСР, а
до кінця листопада – майже всю Україну і приступили до виконання своїх
задумів.
Україна, яка на початку війни входила до СРСР, та інші країни Східної Єв-
ропи, згідно з попередніми розрахунками нацистського фюрера, мали перебу-
вати у цілковитій залежності від Третього Райху. В такому ж ракурсі
визначалася і роль Східної Галичини, доля якої була вирішена А. Гітлером
16 липня 1941 р. під час наради за участю райхсміністра А. Розенберга та шефа
райхсканцелярії нацистської партії М. Бормана. Обгрунтовуючи необхідність
поділу українських земель, А. Гітлер вказав, що колишня “австрійська Гали-
чина повинна стати областю німецького Райху”5. Потім він подав на обгово-
рення питання про доцільність приєднання Східної Галичини до Генеральної
Губернії окупованих польських земель. “Після обміну думками, – було зано-
товано у стенограмі наради, – фюрер вирішив не передавати цієї частини Ге-
неральній Губернії, а лише підпорядкувати її за сумісництвом райхсміністрові
Г. Франку”6.
Українська рада сеньйорів у Львові як найвищий представницький орган
всього українського громадянства, була надзвичайно стурбована з приводу того,
що Галичина мала увійти до складу Генерального Губернаторства. У зв’язку з
цим рада відправила райхсміністру закордонних справ Й. Ріббентропу телеграму
170 Г. Стефанюк
протесту, в якій зазначалося: “Український народ, який пережив польську не-
волю і жахливий більшовицький терор, завжди готовий пожертвувати своїм жит-
тям задля національної ідеї. У випадку анексії Західної України Генеральним
Губернаторством, він міг би зреагувати таким чином, що Українська рада сень-
йорів не могла б узяти подальшої відповідальності за наслідки. Єдиний дореч-
ний шлях, який міг би задовольнити справедливі вимоги українського народу, а
також сприяв би важливим інтересам Великої Німеччини, – є проголошення са-
мостійної Української держави”7.
Наказом від 17 липня 1941 р. А. Гітлер визначив, що управління Галичи-
ною, яка раніше перебувала у складі Польщі, переходить до генерал-губер-
натора Генерального Губернаторства Г. Франка. 1 серпня 1941 р. на підставі
його ж декретів від 17 та 22 липня того ж року і за розпорядженням
Г. Франка Галичина була офіційно приєднана до Генеральної Губернії8.
Згідно його ж вказівок Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Терно-
пільська області (за винятком її північних районів) загальною площею
48081 км2 з населенням 4789 тис. мешканців утворили дистрикт Галичина.
Однак включення Галичини до Генерального Губернаторства спричинило
окремі суперечки. У так званій “Урядовій нотатці Міністерства закордонних
справ у Берліні від уряду Генерального Губернаторства у Кракові для Міні-
стерства закордонних справ у Берліні про українське питання” від 28 ве-
ресня 1941 р. вказувалося: “Генеральне Губернаторство повинно залишитися
“окраїнною землею” тривкіше інтегрованої складової Райху; просування
вперед східного кордону цієї “окраїнної землі” повинно розглядатися як не-
обхідний фактор безпеки. Після того, як Східна Галичина вже відійшла до
Генерального Губернаторства, пожвавилися “тенденції до об’єднання”. Це
стосується: а) Волині – щоб покращити базу постачання продовольством Ге-
нерального Губернаторства; б) так зване Полісся… З області Полісся Гене-
ральне Губернаторство хотіло б усунути небажані для нього або менш
бажані (неповноцінні) елементи населення”9. Тут же зазначалося: “Ці на-
міри Генерального Губернаторства зазнали поразки. Названі під а) та б) об-
ласті залишаються у складі Райхскомісаріату Україна (Волинь) або ж мають
до нього відійти (Полісся)”10.
Однак погляди керівної верхівки Райху в цьому питанні частково розходи-
лись. Так, райхсміністр східних окупованих територій А. Розенберг визнав
помилковим те, що райони навколо Львова підпорядковувалися адміністра-
тивному керівництву Генеральної Губернії, яка була створена Німеччиною
12 жовтня 1939 р. на території Польщі як колонія з тоталітарним устроєм11.
(Слід відзначити, що Генеральна Губернія складалася з чотирьох територі-
ально-адміністративних одиниць – дистриктів: Краківського, Люблінського,
Радомського і Варшавського. Українські етнічні землі – Холмщина, Підляшшя,
Засяння і Лемківщина – ввійшли до Краківського дистрикту). Він наголошував
про потребу надати Україні переваги аж до створення тут незалежної держави.
В Україні, на думку А. Розенберга, необхідно “звернути увагу на культурний
171Нацистський окупаційний режим
аспект, треба розбудити історичну свідомість українців”12. Він вважав, що “в
Україні повинні бути здійснені певні заходи, аж до відновлення самостій-
ності”13.
Генерал-губернатор Г. Франк був дуже задоволений розширенням території
Генеральної Губернії. Він обіцяв негайно “впрягти населення у продуктивну
працю” на службу Райху і, особливо враховуючи довготривалі плани колоніза-
ції, “зробити з Генеральної Губернії резервуар робочої сили для Райху, резервуар
умиротворений та економічно врівноважений”14.
Новоутворений п’ятий дистрикт Галичина складався з Бережанського (Бере-
жанський, Бучацький, Підгаєцький повіти), Городенківського (Городенківський
і Товмацький повіти), Городоцького (Городоцький і Яворівський повіти), Дро-
гобицького (Дрогобицький повіт), Золочівського (Золочівський, Бродівський і
Перемишлянський повіти), Калуського (Волинцкий і Калуський повіти),
Кам’янко-Струмилівського (Кам’янко-Струмилівський, Радехівський і Сокаль-
ський повіти), Коломийського (Коломийський, Косівський і Снятинський по-
віти), Львівського (Бібрський, Жовквівський і Львівський повіти), Рава-Руського
(Любачівський і Рава-Руський повіти), Самбірського (Самбірський і Турківсь-
кий повіти), Станіславівського (Делятинський, Надвірнянський, Рогатинський і
Станіславівський повіти), Судово-Вишнянського (Мостиський, Рудківський, Су-
дово-Вишнянський повіти), Стрийського (Жидачівський, Стрийський і Ходо-
рівський повіти), Тернопільського (Збаразький, Зборівський, Скалатський,
Тернопільський і Теребовлянський повіти) округів. Окремий, 16-ий округ, тво-
рило місто Львів, яке було розділене на чотири дільниці: німецьку, польську,
українську і єврейську15.
З огляду на географічне та історичне становище, Галичина трактувалася
німцями не як окупована територія, а як регіон, безпосередньо підпорядкова-
ний Райху, а в майбутньому – його складова частина. Саме це визначало дещо
відмінне ставлення німецької влади до регіону. Як згадував у своїх мемуарах
голова Українського крайового комітету у Львові К. Паньківський, те, що
Галичина була колись частиною Австрійської держави, відіграло певну роль
у трактуванні німцями Галичини і галицьких українців. Участь багатьох нім-
ців у лавах Галицької армії у 1918–1920 рр., таких, як колишній підполковник
УГА А. Бізанц, колишній сотник УГА професор Г. Кох, також мала своє зна-
чення. Згадка про ті часи позитивно підкреслювалась окремими німецькими
керівниками, починаючи від губернатора. Тому, при всіх труднощах життя,
українці як національна спільнота мали внаслідок цього дещо кращі політичні
умови16.
З утворенням дистрикту адміністрації округів, повітів і великих міст очолю-
вали представники німецької військової адміністрації. За політичною ситуацією
на теренах округ слідкувало гестапо, а за громадським порядком – жандармерія.
Замість ліквідованих українських органів самоуправління, з ініціативи Україн-
ського Центрального Комітету, очолюваного проф. В. Кубійовичем, на території
дистрикту Галичина були створені структури Комітету, які стали допоміжними
172 Г. Стефанюк
органами у співпраці з німецькими адміністраціями на місцях. Невдовзі в усіх
округах дистрикту були створені в межах округ окружні комітети, в повітах –
повітові, районні, волосні, а в селах Український Краєвий Комітет представляли
“мужі довір‘я”. УКК та його відділи на місцях виконували роль допоміжних по-
середницьких структур, що займалися господарськими та культурно-освітніми
справами, а також “допомагали німецькому народові в його боротьбі з більшо-
визмом, яка рівночасно є нашою боротьбою з найстрашнішим ворогом
України”17.
У Галичині були об’єктивно кращі умови для діяльності українських орга-
нізацій. Тут, на відміну від інших територій, українці становили переважну біль-
шість – 70 % населення (приблизно 5 млн. осіб)18. Національне і громадське
життя мало в Галичині глибші і міцніші традиції. Українці мали гімназії і своє
видавництво, мережу культурно-освітніх молодіжних організацій. Лише в
Галичині діяли вищі навчальні заклади, а народні і фахові школи були держав-
ними.
Слід відзначити, що до українського населення німецька цивільна і військова
адміністрації ставилися лояльно. Від них вимагалося, насамперед, не порушу-
вати громадського спокою і вчасно здавати контингент (продовольчий податок).
На цьому постійно наголошували у своїх виступах та розпорядженнях губерна-
тор д-р Ляш та генерал-губернатор д-р Франк.
Окрім того, фінансовий референт Українського окружного комітету в Раві
Руській оголосив, що обов’язком кожного свідомого українця було сплачування
так званого національного податку до УЦК у Львові. Навіть учителі, як і інші
громадяни, мали виконувати свій національний обов’язок. Всі вчителі народних
шкіл сплачували такі податки: 1) одружені – 1% від місячної заробітної плати,
неодружені – 2%; 2) річний – у розмірі 1 злотого від кожного морга (0,60 га) ужи-
ваної землі19. Народні школи зобов’язували проводити акцію зі збору лікарської
сировини, вказуючи, що в період війни це завдання є обов’язковим. За байдуже
виконання своїх обов’язків педагогів притягували до відповідальності. Водночас
влада наголошувала, що “учителі, які всеціло віддадуться в час ферій збиранню
лікарської сировини і викажуться відповідно високими кількостями, можуть бути
звільнені від обов’язку примусової шеститижневої праці при жнивах в Ліген-
шафтах”20.
За невиконання контингенту застосовувалися різні види покарання, такі як
розстріл, конфіскація майна, тюремне ув’язнення, примусові роботи в таборах
праці, вивезення до Німеччини, штрафи. І, навпаки, для тих, хто вчасно розра-
ховувався з податками, були встановлені різні винагороди і заохочення.
Німці, як і “совіти”, також практикували винагороду кількома пляшками го-
рілки господарів, сільських і волосних старост за виконання плану контин-
генту. Різниця між ними і більшовиками була тільки в тому, що ні військові, ні
цивільні німецькі чиновники не дозволяли собі так часто випивати у робочий
час, особливо під час перевірок по селах, як це робили радянсько-партійні
чиновники21.
173Нацистський окупаційний режим
У політиці Третього Райху щодо мешканців Галичини української та поль-
ської національності важко прослідкувати якусь єдину чітку лінію. Характер-
ною ознакою цієї політики було позбавлення і перших, і других громадянських
прав. Надання переваги полякам проти українців і українцям проти поляків в
окремих сферах життя стало закономірним наслідком здійснюваного нацистами
принципу “поділяй і владарюй”.
Зовсім по іншому, ніж до українців та поляків, ставилися німці в Галичині до
єврейського населення. Для цього були свої історичні причини, не пов’язані з
українцями. Нацисти вважали, що “більшовицька радянська держава” – це
“спроба євреїв встановити у двадцятому столітті світове панування”. Тому в ди-
рективі верховного командування Вермахту від 12 вересня 1941 р. вказувалося,
що “боротьба проти більшовизму вимагає нещадних і енергійних дій, насампе-
ред проти євреїв, котрі є головними носіями більшовизму”22.
Потреба скеровувати людей до робіт, пов’язаних з їхнім основним заняттям,
вимагала диференційованого підходу у ставленні окупаційних органів влади до
різних груп населення. Як сільське, так і міське населення було зобов’язане без-
заперечно виконувати усі розпорядження окупаційної влади, зокрема працювати
і беззаперечно виконувати накази німецької адміністрації. Для дистрикту Гали-
чина був характерний низький рівень соціального захисту місцевих жителів, об-
межені можливості якого німецька адміністрація пояснювала труднощами
воєнного часу. У соціальному відношенні гітлерівський “новий порядок” в Га-
личині зводився до інтенсивної експлуатації різних соціальних груп краю. По-
збавлені основних громадянських прав, різноманітні суспільні категорії
населення Галичини в екстримальних умовах війни і окупаційного режиму опи-
нилися у вкрай важких обставинах існування.
Втілюючи в життя власну соціальну політику на окупованих землях, німецькі
інстанції керувалися прагненням якнайбільшої експлуатації місцевого населення
в інтересах Райху. З цією метою райхсміністр східних окупованих територій
А. Розенберг 5 серпня 1941 р. видав розпорядження, в якому говорилося: “Зо-
бов’язаним до праці вважається кожний здібний до неї. Зобов’язаним до праці по
спеціальності вважається той, хто вивчив ту чи іншу спеціальність”23. На під-
ставі розпорядження райхсміністра від 19 грудня 1941 р., для місцевих мешкан-
ців віком від 18 до 45 років було “запроваджено обов’язок праці”. У свою чергу
на дистрикт Галичина поширювалось таке ж розпорядження уряду Генеральної
Губернії для місцевих мешканців віком від 18 до 60 років24. Проте до виконання
цих зобов’язань часто залучалися підлітки до 18 та люди, віком понад 60 років.
Упродовж серпня 1941-липня 1944 рр. на дистрикт Галичина було поширене роз-
порядження про примусове використання учнів як робочої сили та відправлення
їх працювати у Німеччину25.
Таким чином, маніпулювання нацистською верхівкою українським питанням
у роки Другої світової війни переконливо довело, що А. Гітлер ніколи не розг-
лядав його вирішення в інтересах українського народу. Доля окупованих тери-
торій цікавила його лише під кутом зору успішної реалізації своїх агресивних
174 Г. Стефанюк
планів. Галичина мала стати одним із перших етапів, початковим кроком в їх
здобутті. Як і решті українських земель, Галичині була відведена роль аграрно-
сировинного додатку Райху. Нацистська політика була спрямована на те, щоб
тримати в покорі, порядку, спокої, дисципліні, спонукати або примусити пра-
цювати підлегле населення.
1 Hillgruber A. Der Zweite. Weltkrieg 1939-1949: Kriegsziele und Strategie der grossen
Mächte. 5. Auflage. – Stuttgart – Berlin – Köln: Verlag W. Kolhammer, 1989. – 1975. –
S. 98.
2 Антонюк Н.В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії (1939–1944 рр.). –
Львів, 1997. – C. 11.
3 Германский империализм и вторая мировая война // Матер. научн. конф. истории СССР
и ГДР в Берлине 14–19 декабря 1950 г. – М., 1961. – С. 22.
4 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі –
ЦДАВО України). – Ф. 4620, оп. 3, спр. 378, арк. 53.
5 Преступные цели – преступные средства. Документы об оккупационной политике
фашистской Германии на територии СССР (1941–1944 гг.). – М., 1968. – С. 49.
6 Там само. – С. 50.
7 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Зб. док. і матер. – Львів-Київ,
2001. – С. 199.
8 Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф. Р-35, оп. 5, спр. 13,
арк. 10.
9 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Зб. док. і матер. – Львів–Київ,
2001. – С. 408.
10 Там само.
11 Антонюк Н.В. Назв. праця. – C. 11.
12 Корчак-Гординський О. Замість вигадок. Українська проблематика в західних полі-
тико-допломатичних джерелах. Документи, рецензії, спогади. – Івано-Франківськ, 1994. –
С. 142.
13 Там само. – С. 143.
14 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж, Нью-Йорк, Львів,
1993. – С. 130.
15 Українське слово. – 1941. – 15 серп.
16 Паньківський К. Роки німецької окупації. – Нью-Йорк, Торонто, 1965. – С. 13.
17 Калуський голос. – 1942. – 11 січн.
18 Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1992. – С. 121.
175Нацистський окупаційний режим
19 ДАЛО. – Ф. Р–8, оп. 1, спр. 1255, арк.. 1.
20 Там само. – Арк.. 7.
21 Андрухів І., Кам’янський П. Суспільно-політичні та релігійні процеси на Станіслав-
щині в кінці 30-х – 50-х роках ХХ ст. Історико-політологічний аналіз. – Івано-Франківськ,
2005. – С. 96.
22 Там само. – С. 73.
23 ЦДАВОВ України. – Ф.1, оп. 70, спр. 8, арк. 2.
24 ДАЛО. – Ф. Р-35, оп. 12, спр. 67, арк. 22.
25 Там само. – Спр. 232, арк. 22.
176 Г. Стефанюк
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95642 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0019 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:04:13Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Стефанюк, Г. 2016-03-01T15:43:24Z 2016-03-01T15:43:24Z 2009 Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. / Г. Стефанюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 169-176. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95642 uk Інститут історії України НАН України Сторінки воєнної історії України Нацистський окупаційний режим Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. Article published earlier |
| spellingShingle | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. Стефанюк, Г. Нацистський окупаційний режим |
| title | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| title_full | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| title_fullStr | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| title_full_unstemmed | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| title_short | Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| title_sort | політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр. |
| topic | Нацистський окупаційний режим |
| topic_facet | Нацистський окупаційний режим |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95642 |
| work_keys_str_mv | AT stefanûkg polítikanacistsʹkoíokupacíinoívladiŝodoshídnogalicʹkogosocíumuu19411944rr |