Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сторінки воєнної історії України |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95669 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії / Т. Вінцковський // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 249-254. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859736198018236416 |
|---|---|
| author | Вінцковський, Т. |
| author_facet | Вінцковський, Т. |
| citation_txt | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії / Т. Вінцковський // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 249-254. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сторінки воєнної історії України |
| first_indexed | 2025-12-01T15:17:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
Т. Вінцковський (Одеса)
ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ПРОПАГАНДИ
ОУН НА ТЕРИТОРІЇ ТРАНСНІСТРІЇ
Вивчення історії Організації Українських Націоналістів у період Другої сві-
тової війни вже давно приковує увагу дослідників. Тим чи іншим аспектам їхн-
ьої діяльності присвячені тисячі праць як вітчизняних, так і зарубіжних
дослідників. У своїх роботах вони звертають увагу передусім на геополітичні,
ідеологічні, військові, дипломатичні складові існування ОУН. Відповідно менша
частина наукових розвідок торкається не таких помітних, на перший погляд, але
попри те, важливих сторінок боротьби прихильників самостійності України як
пропагандистська діяльність в умовах ворожої окупації. Додатково актуалізує
проблему сам факт того, що розвиток підпільної мережі самостійницького руху
на теренах Трансністрії і до сьогоднішнього дня перебуває, по суті, на маргінесі
наукового інтересу як в Україні, так і в Румунії, про що свідчить практично то-
тальна відсутність публікацій, безпосередньо направлених на вивчення зазна-
ченої проблеми. Відтак, висловлю сподівання, що й перспективи створення
комплексного уявлення про розгортання як підпільної мережі ОУН, так і її про-
пагандистської діяльності доповнять загальну картину ролі цієї організації в по-
діях Другої світової війни на українських землях.
Чи варто в такій ситуації наголошувати, що в історіографічній спадщині
можна відшукати лише поодинокі згадки щодо даного аспекту. Прикметно, що
радянські історики традиційно пов’язували будь-які кроки ОУН з гітлерівською
Німеччиною, стверджуючи, що «німці й слухняні їм ОУНівці ведуть серед на-
селення Трансністрії антирумунську пропаганду, агітують місцевих жителів, щоб
вони самі звертались у відповідні інстанції з проханням про заміну румунської
адміністрації німецькою»1.
Відомий український діаспорний історик А. Жуковський, натомість, звертає
увагу на те, що «румунська влада не дала ніякої можливості для українського
організованого життя». Зате сприяли російським білогвардійцям у Трансністрії,
дозволяли приїздити сюди з Румунії і еміграції російських діячів, переважно з
угруповання НТС. Численні заборони на всякого роду зібрання, поширення ін-
формації, публікації, співання пісень, богослужіння українською мовою викли-
кало спротив населення, і «губернатор Трансністрії дав наказ префектам і поліції,
щоб вони боролись не тільки проти комуністичної агітації, але й проти україн-
ського визвольного руху»2, – робить висновок історик.
Разом з тим, така мозаїчна картина не тільки не дає чіткого уявлення про
методи діяльності підпільників у Забужжі, але й вимагає копіткої роботи з дже-
релами для ґрунтовнішого вивчення питання. Таку можливість дають архівос-
ховища Одеси і Бухареста, які зберігають різноманітні документи українських
органів влади, жандармерії, поліції, розвідувальних служб, що частково про-
ливають світло на питання, які нас цікавлять.
Одне з перших інформаційних повідомлень румунської поліції, присвя-
чене українському визвольному руху, датоване 13 листопада 1941 р., засвід-
чує, що ОУН (тут і далі не завжди румуни розділяли бандерівців і
мельниківців – Авт.) постановила не вживати слово Трансністрія, мотивуючи
тим, що українці не хочуть визнавати цей термін3. Найчастіше використову-
вали слово Забужжя, демонструючи таким чином незгоду з приєднанням цих
територій до Румунії. З цього часу й надалі головним гаслом підпільників
стає ідея створення Української незалежної держави, інтенсивна пропаганда
якої велася переважно серед місцевої інтелігенції за допомогою радіостанції
з Вінниці та газети «Вісті з Вінниці»4. На початку 1942 р. до центрів пропа-
гандистського впливу на Трансністрію додаються Проскурів й Жмеринка. Ін-
спекторат жандармерії Румунії фіксує проникнення більшої, аніж раніше,
кількості агітаційного матеріалу, який був знайдений у північних повітах –
Могилівському, Тульчинському, і Ямпільському, потрапивши сюди з Північ-
ної Буковини. Очевидно, що мова йшла про ідентичну літературу банде-
рівської ОУН, в якій критикувались румунські державні органи влади,
зважаючи на прийняття ними репресивних заходів проти місцевого україн-
ського населення. А також містилися заклики боротися проти незаконної оку-
пації зазначених територій, що вважались складовою частиною майбутньої
«Великої України»5.
Активізація роботи на початку 1942 р. якраз і була викликана необхідністю
відновити втрачені, через масові арешти восени 1941 р., оунівцями позиції. І
якщо за словами Є. Стахіва у рейхскомісаріаті Україна реорганізація сил, зміна
тактики та внесення нових елементів у програму, здійснювану у той час, пере-
дбачала відхід від читалень «Просвіти», аматорських гуртків та видання ле-
гальних газет задля переведення у підпілля всієї мережі ОУН6, то у Трансністрії
зазначені елементи агітаційно-організаційної роботи не втратили свого значення.
Це пояснюється переважанням людей розумової праці, службовців, студентів
серед тих категорій населення краю, на яких була направлена діяльність ОУН, і,
можливо, більш сприятливими умовами в румунській зоні окупації у порівнянні
з німецькою. Для прикладу, в Одесі місцеві самостійники у програму своїх дій
включили наступні пункти:
1) заснування в Одесі української школи для виховання молоді в дусі україн-
ського націоналізму (так у тексті – Авт.);
2) організація українського театру;
3) видання української преси.
Румунські спецслужби трактували ці заходи як такі, що направлені винятково
на проповідування «сепаратистських ідей». До них додавали:
4) розповсюдження всіляких чуток про військовий потенціал Румунії;
5) боротьбу проти румунської пропаганди в Трансністрії тощо7.
250 Т. Вінцковський
Іншою формою донесення до місцевого населення власних ідей стали мані-
фести, нелегально розповсюджувані оунівцями. Так, інспектор жандармерії
Трансністрії полковник Є. Броштяну в повідомленні від 19 квітня 1942 р. зазна-
чає, що в С. Чечельник Балтського повіту було знайдено три маніфести, написані
на маленьких клаптиках паперу каучуковими літерами, які вміщують пропаганду
українського іредентизму. Вони дійсно були мізерними, кожне з яких складалося
з трьох коротких речень, однак схожих за змістом та інтонацією. Наведемо одне
з них: «Румуни нас грабують, вбивають та налаштовують проти німців. Виже-
немо їх з України. А ви німці, допоможіть нам вигнати румун та вбити комуні-
стів та жидів»8.
Щоправда, в маніфестах, прокламаціях, брошурах тощо, які з’явились піз-
ніше, посилань на прихильність до німців не було. Натомість, мова йшла про те,
що всі українці повинні об’єднатись задля створення незалежної України без
німців і будь-яких загарбників9. Можна припустити, що даний матеріал розпо-
всюджувався мельниківцями і бандерівцями, а отже, мала місце різна оцінка
стратегії і ситуації в регіоні.
Варто відзначити доволі різноманітний набір пропагандистської літератури.
Серед них знаходились, окрім традиційних маніфестів з закликами до створення
незалежної України, листи з символікою держави, патріотичними поемами, за-
повідями українського націоналіста, брошури з такими назвами: «Марш україн-
ської армії», «Тарас Шевченко», «Свято української книги», «Історія української
культури», «Кобзар»10. Помітно, що відповідний добір друкованої продукції по-
винен був здійснювати націоналістичну агітацію посередництвом агітації пат-
ріотичної, а значить більш зрозумілої «наддніпрянцям».
Як зазначалося вище, одним з помітних елементів ідеологічного україно-ру-
мунського протистояння стало намагання з боку ОУН продемонструвати недо-
лугість свого супротивника. Смисловим наповненням такої тактики були
наступні положення:
— стан румунської культури на вкрай низькому рівні;
— місцева адміністрація працює з проявом грубості й часто бере хабарі;
— румунська влада здійснює економічний визиск українського населення,
що проявляється у забезпеченні тільки румунського населення, війська, та зро-
станні спекуляції завдяки останнім11;
— все що становить якусь цінність вивозиться з Трансністрії до Румунії;
— моральний стан румунських службовців і військових на низькому рівні,
оскільки вони живуть з українками12;
— румунське панування в Трансністрії не довговічне, і Україна незабаром
стане незалежною.
Неординарним методом пропагандистської роботи було використання етно-
графічних і фольклорних складових повсякденного життя, які, здавалося б, ра-
ніше не могли відігравати помітної ролі. В інформаційному повідомленні від
4 серпня 1942 р. командир жандармського легіону м. Голта капітан І. Фетекеу
виділяє, поряд з уже відомими видами агітації, зростання використання націо-
нальних костюмів не тільки в свята, але і в будні дні усіма категоріями громадян –
251З історії ОУН та УПА
«з’являються ніби з-під землі костюми, сорочки з вишитими українськими на-
ціональними сюжетами та символікою України»13.
В Очаківському повіті зафіксовано, що більшість українського населення при
зустрічах між собою, вітаючи один одного, кажуть: «Добрий день, – ім’я, – хай
живе український народ», «Хай живе Україна», таким чином прагнучи підтри-
мувати національний дух»14. Характерно, що такі випадки були притаманними
лише для Миколаївщини з обох боків Південного Бугу, в тому числі у німецькій
зоні окупації. Елементами виявлення національних почуттів стали також танці,
пісні, вірші, казки про богатирів – захисників своєї землі, використання значків,
прапорів, портретів борців за визволення, передусім Т. Шевченка і С. Петлюри15.
Восени 1942 р., очевидно, відбулися зміни в системі пропаганди оунівців. Ре-
гіональний інспекторат поліції Кишинева повідомляв, що головна ставка ро-
биться на священнослужителів. Пояснюється це тим, що ОУН не має достатньо
молоді, на яку можна було б покластися в роботі. Зрозуміло, що йшлося про міс-
цеву молодь, яка виховувалась за інших обставин і не з таким ентузіазмом ві-
тала націоналістичні ідеї. А священики, натомість, володіють більш високою
культурою спілкування, вагомішими важелями впливу на людей. Та найголов-
ніше, що вони, як представники старшого покоління, за часів більшовицької
влади зберегли ідею національного відродження України. Стверджувалося, що
одним з ініціаторів такої системи організації пропаганди був новий керівник бан-
дерівського підпілля Трансністрії, професор (без вказання прізвища), який живе
у Кам’янці-Подільському16.
Зрештою, така активність самостійницького підпілля, що природно, викли-
кала щораз прискіпливішу увагу до себе з боку румунської влади. Остання була
змушена ретельно вивчити свого супротивника і виділити складові частини його
функціонування. З цією метою у 1942 р. з’являється розгорнуте повідомлення
про особливості діяльності та спрямованості руху українського іредентизму, ле-
вову частку в якому займала оцінка методів і наслідків пропагандистської ро-
боти. Отже, було виділено такі методи впливу:
1) живе спілкування з людьми;
2) за допомогою преси, яка представлена 38 газетами, що друкуються за
Бугом та привозяться підпільно або через пошту в Трансністрію і розповсюд-
жуються з рук у руки;
3) за допомогою літератури самостійницького характеру, до якої належать
біографії відомих українців, націоналістична література, журнали, листівки, де-
кларації як бандерівського, так і мельниківського походження;
4) використання приїжджих з рейхскомісаріату емісарів під виглядом худож-
ників, іконописців, типографістів, театральних груп, журналістів, студентів, ви-
кладачів;
5) шляхом домашніх зустрічей на хрестинах, весіллях, днях народження, ве-
чорницях з використанням пісень, віршів, танців, історичними розповідями стар-
ших людей, направлених на розвиток національної свідомості;
6) за допомогою священиків, яких визнано найбільш полум’яними україн-
ськими пропагандистами.
252 Т. Вінцковський
Окрім них цю роботу здійснювали теж, в основному, службовці, прийняті
на роботу в адміністрацію, на залізницю, пошту, перекладачами, телефоністами
і т.д17.
Варто підкреслити й інше спостереження: що українське населення не розу-
міється на різниці в ідеології ОУН(б) і ОУН(м), тому однаково сприймає кожну
з них і головний пункт – ідею Української держави. Самі румунські каральні ор-
гани, хоч і намагалися з’ясувати вищезазначену різницю, проте безпосередньо в
практичній агітаційній роботі ОУН її не вбачали18, що, на нашу думку, свідчить
про схожість чи ідентичність моделей систем впливу бандерівців і мельниківців
у Трансністрії.
У цьому ж документі неодноразово стверджувалося, що націоналістична про-
паганда знаходить сприятливе підґрунтя, оскільки співпадає з прагненням до на-
ціонального самоствердження з метою створення Української незалежної
держави. До руху активно залучається молодь, навіть «колишні комсомольці, а
тепер організація молодих петлюрівців», національна свідомість яких тепер
вища, ніж ще півроку до того, а значить несе серйозну загрозу новому режиму»19.
Цікаво, що долю заслуги в цьому процесі румуни приписували німецькій оку-
паційній владі. На їх думку, вони сприяли ствердженню української національ-
ної ідеї на даній території тим фактом, що усунули радянський режим. Як доказ
наводилися приклади, коли німців українці зустрічали з радістю, плакатами, на
яких разом зі свастикою в націонал-соціалістичних кольорах були зображені герб
та прапор майбутньої Української держави, а вивіски радянських громадських за-
кладів було одразу змінено на інші, виконані в національних традиціях20.
Гадаємо, що викладені вище міркування можуть привести до наступних вис-
новків. Разом з окупацією українських земель румунськими військами обидві
ОУН не лише розгорнули в даному регіоні свою діяльність, але й створили до-
волі ефективну систему пропаганди, направлену на залучення до співпраці міс-
цевого населення. Враховуючи специфіку перебування Південно-Західної
України в складі СРСР, що супроводжувалося масовими репресіями й ідеоло-
гічною обробкою, самостійники намагалися пристосувати власні гасла до від-
мінних від Західної України умов. Задля цього розповсюдження притаманних
націоналістам ідей перемежовувалось із заходами, спрямованими на стимулю-
вання почуття національної гордості й патріотизму. Увесь комплекс здійснюва-
ної роботи передбачав:
1) сповідування гасла створення самостійної соборної України;
2) виставлення Румунії в непривабливому вигляді;
3) переконання про тимчасовість окупації шляхом особистих зустрічей і розмов
під час вечорниць, похоронів, днів народження, церковної служби, весіль тощо;
4) розповсюдження спеціально підібраної друкованої продукції, театральних
вистав, освітньої діяльності й навіть використання національних зовнішніх атри-
бутів (одяг, привітання, танці, співи, символіка тощо).
Документи румунських каральних органів свідчать про ефективність такої
роботи й загалом оунівської пропаганди в Трансністрії протягом 1941–1942 рр.
253З історії ОУН та УПА
1 Левит И.Э. Участие фашистской Румынии в агрессии против СССР. – Кишинев, 1981.
– С. 254.
2 Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часі Другої світової війни:
Північна Буковина, частина Бессарабії, і Трансністрія, 1941–1944 // Український історик.
– 1987. – № 1–4. – С. 92–94.
3 Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф. Р. 7688, оп. 1, спр. 40, арк. 4.
4 Там само. – Ф. Р. 2242, оп. 4, спр. 4, арк. 124.
5 Державний архів Румунії (далі – ДАР). – Ф. Генеральний інспекторат жандармерії Ру-
мунії, оп. 1, спр.129/1942, арк. 100, 101.
6 Стахів Є. ОУН у боротьбі з німецькими нацистами на Наддіпрянщині (програмові
зміни в ОУН) // Сучасність. – 1986. – № 5. – С. 92, 93.
7 ДАОО. – Ф. Р. 2242, оп. 1, спр. 1098, арк. 49.
8 ДАР. – Ф. Генеральний інспекторат жандармерії Румунії, оп. 1, спр. 129/1942, арк. 34.
9 Там само. – Арк. 153.
10 Там само. – Арк. 163.
11 Там само. – Арк. 112.
12 Там само. – Арк. 131.
13 Там само.
14 Там само. – Арк. 161.
15 Там само. – Спр. 60/1942, арк. 2, 3.
16 ДАОО. – Ф.Р. 7525, оп. 1, спр. 71, арк. 7.
17 Див.: Вінцковський Т.С. Румунські спецслужби про український самостійницький
рух на початку радянсько-німецької війни // Науковий вісник. Гуманітарні науки:
історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. – К. – Одеса. – 2002. –
№ 5. – С. 16, 17.
18 ДАР. – Ф. Генеральний інспекторат жандармерії Румунії, оп. 1, спр. 60/1942, арк.4.
19 Там само. – Арк. 1–10.
20 Там само. – Арк. 1, 2.
254 Т. Вінцковський
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-95669 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0019 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T15:17:56Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вінцковський, Т. 2016-03-01T18:36:35Z 2016-03-01T18:36:35Z 2009 Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії / Т. Вінцковський // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2009. — Вип. 12. — С. 249-254. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95669 uk Інститут історії України НАН України Сторінки воєнної історії України З історії ОУН та УПА Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії Article published earlier |
| spellingShingle | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії Вінцковський, Т. З історії ОУН та УПА |
| title | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії |
| title_full | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії |
| title_fullStr | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії |
| title_full_unstemmed | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії |
| title_short | Організація системи пропаганди ОУН на території Трансністрії |
| title_sort | організація системи пропаганди оун на території трансністрії |
| topic | З історії ОУН та УПА |
| topic_facet | З історії ОУН та УПА |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/95669 |
| work_keys_str_mv | AT vínckovsʹkiit organízacíâsistemipropagandiounnateritoríítransnístríí |